Правові системи України та Республіки Білорусь: сучасні процеси правового розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 340.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правові системи України та Республіки Білорусь: сучасні процеси правового розвитку

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Вовраженцева Ксенія Петрівна

Київ 2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі відбуваються масштабні інтеграційні і глобалізаційні процеси в економічній, культурній, політичній, правовій та в інших сферах життя. Все це призводить до взаємодії та розвитку національних правових систем, а деякою мірою й до їх зближення.

За сучасних умов саме від якості та напряму розвитку національної правової системи залежить стан демократії в країні, а також побудова правової, соціальної держави з утвердженням верховенства права.

Стан та якість нашого життя обумовлені процесами трансформації. Особливо гостро це відчувають країни, конкурентні позиції яких недостатньо стійкі у порівнянні з лідерами соціально-економічного розвитку - країнами Західної Європи, Північної Америки та Південно-Східної Азії. У зв'язку з цим для інших країн головною проблемою в контексті вибору стратегії розвитку в ХХІ ст. є визначення ресурсів і механізмів, за рахунок чого вони зможуть найбільш органічно і гармонійно вписатися в процес глобалізації як суб'єкти, а не об'єкти світової історії. Зокрема, ця проблема є гострою для пострадянських держав, які в результаті системної кризи кінця ХХ ст. опинилися в складній соціально-економічній ситуації, що істотно послабило їх світові позиції.

В останні десятиліття суттєвим стає питання про гармонізацію різноманітних правових систем. Доведено, що дестабілізацію викликає те, що держави діють розрізнено, не дотримуються загальних правил, що були вироблені в процесі розвитку людства.

Внаслідок процесів інтеграції спостерігається відносна єдність правових сімей, виникає можливість використання їхніх основних понять, інститутів, принципів у процесі правового розвитку та функціонування сучасної правової системи країн пострадянського простору, зокрема України та Республіки Білорусь.

І сучасна держава Україна, і Республіка Білорусь є незалежними суверенними країнами, що самостійно визначають свою внутрішню і зовнішню політику, перспективи і напрями правового, економічного, політичного, соціального та культурного розвитку. Однак в силу об'єктивних причин будь-яка держава не може існувати незалежно (ізольовано), і це стосується як суверенних, демократичних, так і авторитарних, з адміністративно-командною економікою держав, або з ринковою економікою, адже з моменту своєї появи на політичній карті світу, кожна з них вступає у співпрацю, взаємодію, яка являє собою сукупність різноманітних відносин між самими державами, їх громадянами і організаціями.

Ефективність функціонування та розвитку будь-якої правової системи і держави в цілому залежать від вдалої моделі правового розвитку.

Розвиток правової системи і держави в цілому в Україні та в інших державах пострадянського простору, зокрема в Республіці Білорусь, повинен відбуватися з урахуванням позитивного розвитку країн СНД (при цьому не відкидаючи можливості вступу до ЄС, але за певних умов і в певний час), оскільки відомо, що тільки у відповідній співпраці кожної країни одна з одною, зокрема пострадянських країн, які мають не досить високий рівень розвитку в економічному і в правовому форматах, їх шанс досягти спільної мети, яка полягає в побудові розвинутого світового співтовариства, подолання усіх існуючих глобальних проблем людства і в кінцевому результаті побудови правової держави є набагато реальнішим.

Правова система кожної держави є важливим чинником інтеграції в будь-яких складних державних утвореннях, в тому числі й в СНД. За допомогою права визначається юридичний статус державного утворення, характер взаємовідносин між цілим і його складовими частинами, механізми управління системою. В СНД первинною ланкою правової системи є законодавство держав - учасниць, що в свою чергу вимагає гармонізації національних законодавств країн - учасниць СНД, з метою розвитку і формування дієвої міжнародної організації.

Для успішного розвитку процесу інтеграції недостатньо тільки зближення національних законодавств держав-учасниць, потрібна й їх уніфікація. На сьогодні в державах, що мають однакові проблеми часто приймаються законодавчі акти, що майже не відрізняються один від одного. В той же час багато актів, які мають відмінності, фактично не викликані якимись принциповими положеннями, причинами. Тому виникає необхідність вироблення загальних підходів, єдиних правових понять (прикладом цього може слугувати практика створення і функціонування ГУАМ).

У зв'язку з цим постає питання необхідності правового моделювання, що є ефективним засобом нормативно-правової уніфікації, а також втілює в собі цілий ряд суттєвих переваг: зокрема, здатність акумулювати позитивний законотворчий досвід різних країн, що дає змогу об'єднати їх зусилля для розв'язання першочергових проблем, досягти певної спільної мети. Модельна законотворчість є цивілізованою формою міжнародної взаємодії та взаємодопомоги у правотворчій та законотворчій сферах.

В сучасних умовах правового розвитку необхідність дослідження правової системи покликана в першу чергу тим, що вона є глобальною, комплексною, інтегруючою категорією, яка відображає всю правову організацію суспільства та цілісну правову дійсність. Правова система є основою для державного розвитку в цілому. Вона справляє вплив на характер змін у суспільстві, удосконалення законодавчого процесу, підвищення ефективності правового регулювання, формування суспільної та індивідуальної правосвідомості.

У сучасній правознавчій науці юридичній категорії „правова система” приділена чимала увага, але комплексне порівняльне дослідження національних правових систем країн пострадянського простору, зокрема України та Республіки Білорусь, не проводилося.

Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та необхідності подальшого опрацювання теоретичних засад поняття, сутності, ознак, місця правових систем країн СНД на правовій карті світу, зокрема України та Республіки Білорусь, з метою формування демократичної, соціальної, правової держави в рамках сучасних процесів правового розвитку.

Значний внесок у дослідження поняття, сутності, природи правової системи, основних ознак та проблем її формування в сучасних умовах інтеграції досліджувались у роботах відомих вчених. Серед українських вчених проблемою становлення, формування, функціонування правової системи займалися: В. Бабкін, C. Бобровник, С. Гусарєв, А. Заєць, О. Зайчук, А. Колодій, О. Копиленко, Л. Луць, Н. Оніщенко, В. Петришин, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скакун, Є. Тихонова, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін. Серед російських науковців дана проблема була предметом розгляду: С. Алексєєва, О. Васильєва, В. Карташова, Д. Керімова, О. Малько, М. Марченко, М. Матузова, А. Саїдова, В. Синюкова, Ю. Тихомирова, Л. Тіунової, Л. Явича та ін. Серед білоруських вчених цю проблему глибоко досліджували: Н. Акімов, С. Дробязко, В. Дубовицький, С. Жевнеровіч, А. Кебец, Н. Сильченко, О. Хлус, О. Шмига та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Дослідження виконувалося в рамках планових тем відділу теорії держави і права „Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні” (номер державної реєстрації 0104U007590), „Теоретичні проблеми реалізації принципу „верховенства права” в Україні” (номер державної реєстрації 0106U008729).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття природи, сутності, поняття правових систем пострадянських держав, їх основних ознак, з'ясування їх місця на правовій карті світу, а також виявлення основних напрямів розвитку правових систем України та Республіки Білорусь в сучасних умовах правового розвитку.

Досягнення поставленої мети пов'язується з вирішенням наступних завдань:

- дослідити існуючі точки зору щодо поняття правової системи, її природи, сутності, ознак, елементного складу у сучасній юридичній науці на пострадянському просторі;

- визначити місце національних правових систем країн СНД, зокрема України та Республіки Білорусь, на правовій карті світу;

- провести аналіз історико-теоретичного розвитку і становлення правових систем України та Республіки Білорусь;

- дослідити природу становлення та функціонування двох міжнародних організацій: ЄС та СНД з метою з'ясування напряму правового, економічного і політичного розвитку України і Республіки Білорусь, а також їх правових систем;

- розглянути основні концепції політичного і правового розвитку української правової системи;

- провести аналіз основних напрямів розвитку України з урахування всіх політичних перетворень, що відбулися останнім часом у державі, що дає змогу виявити найоптимальніший шлях формування та вдосконалення правової системи України;

- виявити основні проблеми, що впливають на формування та гармонійний розвиток правових систем України та Республіки Білорусь, які виникають у зв'язку з сучасними процесами інтеграції і глобалізації, що відбуваються у світі;

- проаналізувати співвідношення законодавства країн СНД та розвиток правових систем України та Республіки Білорусь;

- дослідити право СНД та правову систему СНД в цілому;

- виробити рекомендації щодо правового, економічного та політичного розвитку країн - учасниць СНД, зокрема, України та Республіки Білорусь, в умовах сучасних світових глобалізаційних та інтеграційних процесів.

Об'єктом дослідження є правова система як феномен соціальної дійсності в умовах трансформаційних перетворень.

Предметом дисертаційного дослідження є сучасні процеси правового розвитку в правових системах України та Республіки Білорусь.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів та підходів, що забезпечують об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, застосовуються наступні методи:

- діалектико-матеріалістичний метод пізнання (надав можливість дослідити сутність та природу юридичної категорії „правова система, а також її основні ознаки та значення в процесі побудови сучасної соціально-правової держави);

- структурно-функціональний та формально-юридичний методи (використовувалися при аналізі структури правової системи та проблем її класифікації);

- порівняльно-правовий метод (використання цього методу сприяло дослідженню правових систем України та Республіки Білорусь в сучасних умовах правового розвитку, виявлення їх спільних ознак та відмінностей, а також дослідженню міжнародних організацій СНД та ЄС);

- історико-правовий метод пізнання (надав можливість прослідкувати історію становлення державності та формування правової системи в Україні та у Республіці Білорусь);

- системний метод та принцип об'єктивності (ці методи використовувалися для характеристики процесів правового розвитку України та Республіки Білорусь, виявлення прийнятної моделі розвитку правової системи у зв'язку з глобалізаційними та інтеграційними процесами, що відбуваються в сучасному світі).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є одним із перших теоретичних комплексних монографічних досліджень проблем становлення та функціонування національних правових систем на пострадянському просторі (України та Республіки Білорусь).

У результаті проведеного дослідження автором сформульовані теоретичні положення, одержані результати, обґрунтовані висновки та рекомендації, що мають наукову новизну:

- доведено, що правові системи України та Республіки Білорусь входять до романо-германського типу правової системи, утворюючи в ній (разом з Росією та іншими республіками СНД) самостійну „самобутню” групу;

- обґрунтовано висновок про те, що незважаючи на спільну історію становлення та формування державності, а також правових систем України та Республіки Білорусь до розпаду СРСР, в сучасних умовах вони обрали різні шляхи свого правового, економічного та політичного розвитку;

- подальшого розвитку набуло твердження про те, що ЄС та СНД як міждержавні утворення характеризуються різними процесами свого створення, функціонування та рівнем свого впливу на світове співтовариство, але незважаючи на масштаби ЄС, СНД має право на існування та еволюцію у сучасному світі;

- проаналізовані основні правові та політичні концепції правової системи України; доведено, що на сьогодні найоптимальнішим варіантом всебічного її розвитку є поступове вдосконалення правової системи, з врахуванням досвіду як країн - членів ЄС, так і держав - учасниць СНД;

- доведено, що сьогодні на відміну від правової системи Республіки Білорусь, правова система України не зазнає практично ніякого впливу в процесі свого розвитку з боку законодавства країн СНД;

- обґрунтовано положення, що в період сучасних світових трансформацій, однією з найголовніших задач СНД є створення єдиної правової системи і відповідно забезпечення її ефективного функціонування;

- сформульовано рекомендації щодо розвитку країн - учасниць СНД, зокрема, України та Республіки Білорусь, в умовах сучасних світових глобалізаційних та інтеграційних процесів, що полягають у тісній співпраці і активізації різнобічних процесів в рамках СНД.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки, положення і рекомендації дисертаційної роботи можуть бути використані для подальшого поглибленого та розширеного дослідження загальнотеоретичних і методологічних проблем формування та розвитку національних правових систем країн СНД в рамках сучасних процесів глобалізації та інтеграції, визначення їх місця на правовій карті світу.

Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у законодавчій, правореалізаційній діяльності, а також у навчальному процесі при викладенні курсу „Теорія держави і права”, „Історія держави і права зарубіжних країн”, „Правові системи сучасності”, „Порівняльне правознавство”; при написанні підручників, посібників, довідкової та методологічної літератури для студентів юридичних вузів.

Особистий внесок дисертанта. Отримані автором результати, сформульовані теоретичні положення та практичні рекомендації мають як наукове, так і прикладне значення. Матеріали дисертаційної роботи покликані сприяти подальшій розробці концептуальних засад дослідження розвитку правових систем країн СНД, зокрема України та Республіки Білорусь, в умовах світових трансформаційних процесів; місця правових систем країн СНД на правовій карті світу; їх подальшого реформування та вдосконалення, а також гармонізації правових систем України та Республіки Білорусь як в рамках СНД, так і з правовим простором ЄС. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача.

У співавторстві опубліковано один розділ у колективній монографії обсягом 1,1 обліково-видавничих аркушів (Сучасні процеси правового розвитку (процеси взаємодії правових систем)” // Порівняльне правознавство (теоретико-правове дослідження): Монографія / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: „Видавництво „Фенікс”, 2007. - С. 326-348). Здобувач особисто є автором 0,6 обліково-видавничих аркушів цього розділу (С. 336-348).

Науковий здобуток здобувача полягає у дослідженні питання взаємозв'язку, взаємозалежності та взаємовпливу різних правових систем сучасності в умовах розвитку світових глобалізаційних, інтеграційних трансформацій.

У співавторстві опубліковано також розділ у колективній монографії обсягом 1 обліково-видавничий аркуш (Гендерна рівність у сфері економічних відносин // Гендерні паритети в умовах трансформації суспільства: Монографія / Кол. авт.; За заг. ред. Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко. - К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка”, 2007. - С. 255-275). Здобувач особисто є автором 0,5 обліково-видавничих аркушів цього розділу (С. 255-265).

Науковий доробок здобувача полягає в обґрунтуванні існування проблеми гендерної рівності в економічній та суміжній з нею сферах суспільного життя на сучасному етапі розвитку демократичної, соціальної, правової держави в Україні.

Апробація результатів дослідження. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Окремі результати дисертаційного дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема: „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 28-29 квітня 2004 р.; тези опубліковані), „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3-4 лютого 2005 р.; тези опубліковані), „Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 25-30 січня 2005 р.; тези опубліковані), „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 28-29 квітня 2005 р.; тези опубліковані), „Законодавство України: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 26-30 січня 2007 р.; тези опубліковані); „Трансформація політичної системи: соціальні перетворення та законодавчий процес” (м. Київ, 22 травня 2007 р.; тези опубліковані).

Крім того, основні результати та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, викладено у 12 наукових публікаціях, зокрема, у 3 статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що мають шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, з них 16 сторінок - список використаних джерел (200 найменувань).

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначено об'єкт і предмет, мету та основні завдання дослідження; охарактеризовано використані в роботі методи, її наукову новизну та практичне значення; подано відомості про апробацію та публікацію результатів дисертаційного дослідження, його структуру і обсяг.

Перший розділ „Національні правові системи країн СНД: рівні дослідження та розгляду” присвячений аналізу поняття та загальних рис правових систем на пострадянському просторі, зокрема України і Республіки Білорусь, а також визначення їх місця в романо-германській правовій сім'ї.

У підрозділі 1.1 „Поняття та загальні риси національних правових систем країн СНД” автором досліджено виокремлення та становлення юридичної категорії „правова система” в юридичній літературі пострадянського простору, зокрема в українській, російській та білоруській. Виявлена сутність та значення правової системи, а також з'ясовані основні її ознаки.

Проаналізована чимала кількість точок зору щодо поняття правової системи та її елементного складу.

Поняття правової системи є самостійною категорією і однією з основних в сучасній юридичній науці. Вона надає можливість аналізувати та оцінювати всю правову реальність в цілому, а не окремі її компоненти. В юридичній літературі існує чимало різновидів теорій правових систем, але не слід перебільшувати значення кожної, адже кожний з варіантів пов'язаний з іншими варіантами та класичним розумінням правових систем.

Автор наголошує на тому, що теоретична розробка концепції правової системи становить одне з першочергових завдань, від розв'язання якого залежить вирішення багатьох інших соціальних, політичних, економічних, правових проблем.

Окремо підкреслено, що на сьогодні в юридичній науці представлена певна кількість точок зору щодо елементного складу правової системи. Правова система включає ряд компонентів й дати їх вичерпний перелік досить важко (практично неможливо), оскільки правова система являє собою складне, багаторівневе, ієрархічне і динамічне утворення, що постійно розвивається та зазнає певного впливу, в якому є свої системи і підсистеми. Багато з її елементів виступають у вигляді зв'язків, відносин, режимів, станів, гарантій, статусів, принципів, правосуб'єктності та інших специфічних феноменів, що утворюють широку інфраструктуру чи середовище функціонування правової системи.

Правова система є глобальним поняттям, що являє собою сукупність існуючих взаємопов'язаних, взаємозалежних правових явищ, таких як: право, законодавство, правові принципи, правові установи, судова та інша юридична практика, механізм правового регулювання, правореалізаційний процес, права, свободи і обов'язки громадян, правова діяльність, система сформованих у суспільстві правовідносин, правова ідеологія, законність, правосвідомість і правопорядок тощо.

В процесі дослідження були виявлені ознаки правової системи, серед яких: її автономність, нормативність; наявність в ній системної, інтегративної якості; прагнення досягнути своєї головної мети функціонування; вона є складовою суспільної системи; являє собою єдність позитивного права та тісно взаємопов'язаних і взаємодіючих з ним юридичнозначущих реалій; має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни тощо.

Національна правова система - явище, що завжди розвивається, зазнає певного впливу як з боку власних внутрішніх загальнодержавних процесів, так і з боку інших держав, взаємодіючи з іншими правовими системами. Автор, наголошує на тому, що країни - учасниці СНД знаходяться на етапі формування як власної правової системи, так і правової держави в цілому. Виникають процеси взаємодії та взаємовпливу їх національних правових систем. Це призводить до формування правової системи СНД, яка являє собою доволі складну систему та складається з декількох шарів, що, в свою чергу, дає змогу забезпечити її ефективне функціонування, дотримання режиму законності та закріплення правопорядку.

Автор приходить до висновку, що процес розвитку правових систем держав - учасниць СНД (України, Республіки Білорусь, Росії та ін.) потребує зважених кроків як від самих держав - учасниць, так і Співдружності як міжнародної організації, метою якої є забезпечення правового, економічного, політичного розвитку країн - учасниць СНД, гармонізація та уніфікація законодавства своїх членів, а також становлення єдиної гармонійної правової системи для всіх країн - учасниць СНД, що полягають у їх тісній співпраці.

У підрозділі 1.2 „Місце національних правових систем країн СНД (України та Республіки Білорусь) в романо-германській правовій сім'ї” автор приділив особливу увагу проблемам класифікації національних правових систем, які характеризуються великої кількості критеріїв класифікації в юридичній літературі, а також визначенню місця національних правових систем країн СНД, зокрема України та Республіки Білорусь, у світовому правовому розвитку.

На сьогодні в світі існує близько 200 національних правових систем. Кожна держава має власну правову систему, яка історично склалася в залежності від національних традицій, культури, менталітету та інших факторів соціально-економічного і політичного характеру тощо. Однак всі правові системи в тій чи іншій мірі взаємозв'язані, взаємозалежні та впливають одна на одну. Наявність спільних ознак і властивостей в різних правових системах дає можливість класифікувати їх між собою чи підрозділяти в залежності від тих або інших загальних ознак та властивостей - критеріїв на окремі групи чи правові сім'ї.

Автор зазначає, що традиційно складним є питання про вибір критеріїв класифікації національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристи-компаративісти брали за основу різні фактори та ставили перед собою чимало питань. Критеріями класифікації при цьому вони виділяли найрізноманітніші обставини, а також їх ознаки та риси. Серед них виділяються, наприклад, структура права, правовий стиль, особливості теорії та практики визначення джерел права тощо.

Автор наголошує на тому, що критерії типології правових систем повинні мати об'єктивний характер, всебічно й адекватно відображати державно-правову матерію, що досліджується, включати в себе найбільш важливі та водночас типові для певного етапу розвитку держави і права риси та ознаки, максимально відображати економічні, політичні, соціальні та інші умови, в яких функціонують держава і право.

Проаналізувавши існуючі у вітчизняній юридичній літературі точки зору щодо місця правових систем України та Республіки Білорусь, автор приходить до висновку, що правові системи сучасної України та Республіки Білорусь входять до романо-германського типу правової системи, утворюючи в ній (разом з Російською Федерацією та іншими республіками СНД) самостійну „самобутню” групу. Ці системи перебувають в стадії перехідного періоду та деякою мірою зберігають певні риси колишньої системи, з якої вони сформувалися. Підтвердженням цього слугує, наприклад, акцент на панівній правовій культурі та правосвідомості України та Республіки Білорусь, що мають дійсно свою самобутність, яка характеризується слов'янськими коренями; а якщо вважати домінуючим юридичну техніку (структуру джерел права та систему права, особливості способів тлумачення та процесу правозастосування), відповідно, вони мають всі характерні риси романо-германської правової сім'ї.

У зв'язку з цим в дисертаційному дослідженні значна увага приділена романо-германській правовій системі, яка займає особливе місце і має важливе значення для розвитку сучасної юридичної теорії і практики. Наголошується, на тому, що романо-германська правова сім'я протягом багатьох століть розвивалася в тісній взаємодії з іншими правовими системами.

Другий розділ „Правова система України: перспективи розвитку” присвячений розгляду становлення правової системи і державності в Україні з початку свого існування й до наших часів, а також проаналізовані існуючі точки зору щодо напрямів розвитку України в умовах сучасних глобалізаційних та інтеграційних процесах.

У підрозділі 2.1 „Особливості становлення та розвитку правової системи України в умовах глобалізації” автором докладно висвітлено історичний шлях розвитку держави Україна та її правової системи.

Початок виникнення державності на території України був закладений давніми грецькими містами-полісами: Ольвією, Тірою, Пантікапеєм, Херсонесом, Фанагорією та ін. Вчені виділяють п'ять періодів становлення державності і правової системи в Україні: 1) ранньофеодальний період, що був започаткований східнослов'янськими племенами у VI - VII ст.; 2) розпочинається із заснуванням у XVI ст. Запорозької Січі; 3) характеризується багатодержавністю (початок ХХ ст.); 4) пов'язаний з входженням України до складу СРСР; 5) позначений прийняттям 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Затвердження Основного Закону України від 28 червня 1996 р. стало закономірним і логічним завершенням складного процесу творення власної незалежної держави.

Проголошення незалежності поставило перед Україною завдання щодо реформування правової системи в короткі терміни. Процес створення нового права відбувався у трьох напрямах: 1) шляхом пристосування частини норм радянського права до сучасних умов життя; 2) прийняття нормативно-правових актів в тих сферах відносин, що не врегульовані чинним законодавством; 3) проведення широкомасштабної кодифікації права, при якій реформування зазнають усі галузі права.

Наголошується на тому, що в умовах розвитку демократичної, соціально-правової державності в Україні зростає соціальна спрямованість правової системи як засобу формування і реалізації інтересів суб'єктів шляхом закріплення певних цілей, норм, правил поведінки.

Приділена особлива увага сучасній правовій системі України, шляхам її розвитку та вдосконалення в умовах глобалізаційних процесів, що відбуваються у світі. правовий система Україна Білорусь

Основою правової держави, в тому числі і правової системи, є забезпечення рівності прав і свобод людини та громадянина в усіх сферах життя. У наш час велику увагу в процесі розвитку держави приділяють гендерній рівності. Гендерна рівність - складова загального принципу рівності як основи демократичного устрою держави та суспільства. Автор слушно відзначає, що імпульс гендерним процесам надається саме з середини суспільства, а гендерна рівність, відповідно, є гармонією у суспільстві. Важливою складовою становлення демократії в Україні, на сьогодні, є гендерна демократія, яка стверджує імперативи громадських, політичних і соціальних прав людини без дискримінації статі.

Наголошується на тому, що процес формування та вдосконалення правової системи в Україні вимагає докорінного перегляду та аналізу основних напрямів її розвитку з урахування усіх політичних перетворень, що відбулися останнім часом у державі.

Проаналізовані основні концепції політичного та правового розвитку України. Зазначається, що науковці виділяють декілька концепцій політичного і правового розвитку нашої країни: 1) всебічна інтеграція в політичну, економічну, культурну сферах у рамках СНД, що являє собою формування єдиного правового простору; 2) всебічне включення до загальноєвропейських процесів.

Звертається увага на те, що немає необхідності абсолютизувати ні одне з вищезазначених напрямів, але разом з тим, не можна повністю їх ігнорувати.

Автор, приходить до висновку, що оптимальним варіантом розвитку нашої країни на даний час є поступовий розвиток та вдосконалення правової системи, спираючись на досвід як держав - членів ЄС, так і країн - учасниць СНД.

У підрозділі 2.2 „Законодавство країн СНД та розвиток правової системи України: процеси взаємодії” автор з метою з'ясування найоптимальнішого шляху правового розвитку України, з урахування інтеграційних процесів, що відбуваються у світі, аналізує становлення, розвиток та функціонування таких міжнародних організацій як ЄС та СНД; до того ж аналізується вплив законодавства СНД на розвиток правової системи України.

Сучасна Україна знаходиться на новому етапі формування правової і політичної систем, які повинні затвердити основні демократичні інститути, що гарантують розвиток соціальної, демократичної, правової держави. В українській державі відбуваються глибокі зміни в економічній, соціальній, політичній, гуманітарній та правовій сферах.

Автор зазначає, що разом з іншими громадянами України є прибічником вступу її до ЄС, але на даний час це не можливо зробити, не тільки з економічних, але й правових міркувань. По-перше, законодавство України не відповідає європейським стандартам, по-друге, прагнення є, а чіткої програми конкретних дій не існує, тобто в політичних колах іде тільки експлуатація цього питання, бо в нашому суспільстві Європа асоціюється з достатком, кращим життям і більш-менш правовою державою, а, по-суті, обіцянки вступу України до ЄС найближчим часом правовими і політичними колами є правовою демагогією.

Для того щоб вирішити яку модель правового і політичного розвитку обрати Україні, автор проводить аналіз двох міждержавних утворень: ЄС і СНД.

Результатом активізації політичних процесів у світі стало створення двох міждержавних утворень - ЄС і СНД. Суть цього нового кроку інтеграції полягає в тому (і для ЄС, і для СНД вона схожа), щоб по можливості подолати відрив, відособленість вирішення економічних проблем від усіх інших, поповнити взаємодію держав у проведенні політики - валютної, економічної, торговельної тощо - більш тісним співробітництвом у сфері міжнародних відносин, створення системи безпеки. Адже до об'єднання, трансформації сфери співробітництва були організаційно відособлені.

У процесі розвитку Європейського Союзу, як міждержавного об'єднання держав, відбулося поетапне і різношвидкісне формування двох ключових складових європейського інтеграційного процесу - економічної та політичної, які визначили головні напрями співробітництва його держав-членів.

Створення СНД мало на меті не тільки політичну інтеграцію, але й економічну; оскільки на стадії підготовки проекту Угоди були розглянуті питання про формування та розвиток спільного економічного простору, регулювання ринків, митної політики, розвитку транспорту, зв'язку тощо.

Так як автор пропонує розвиток України на даному етапі в рамках СНД, то в дисертаційному дослідженні приділена значна увага міждержавному об'єднанню СНД. З'ясовується суть існування СНД, розглядається її структура. Досліджені проблеми, що виникають на шляху формування та розвитку Співдружності. Приділена увага законодавству СНД, зокрема правовому моделюванню.

Чималу увагу автор приділяє правовому моделюванню, зокрема в рамках СНД, обґрунтовуючи його необхідність в процесі інтеграції, уніфікації, гармонізації законодавств різних країн тощо.

Автор, ставлячи перед собою питання з'ясування впливу законодавства СНД на правову систему СНД, приходить до висновку, що цей вплив на даному етапі не є суттєвим, адже Україна, на жаль, не прагне активізувати свою участь у процесах, що відбуваються в СНД і не завжди включається повною мірою в законодавчу діяльність Співдружності, і це її велика помилка.

Третій розділ „Правова система Республіки Білорусь: історія та сучасність” присвячений розгляду та аналізу сучасної правової системи Республіки Білорусь в умовах глобалізації, а також у взаємодії з іншими країнами в рамках СНД.

У підрозділі 3.1 „Загальна характеристика та елементний склад правової системи Республіки Білорусь в умовах глобалізації” висвітлено історичний шлях розвитку правової системи Республіки Білорусь. Звернено увагу на те, що одним із найсуперечливіших і важких питань є з'ясування того, коли ж все-таки виникла державність у східних слов'ян.

Історію держави і права Білорусь можна умовно поділити на п'ять періодів: 1) стародавня держава і право Білорусі з IX ст. до XIV ст.; 2) держава і права Білорусі у складі Князівства Литовського й утворення Речі Посполитої (XII-XVIII ст.); 3) держава і права Білорусі у складі Російської Імперії (кінець XVIII ст. - початок XX ст.); 4) Республіка Білорусь у складі СРСР (1917-1990 рр.); 5) держава і право Білорусі на сучасному етапі (з кінця XX ст.).

Зазначено, що у період становлення сучасної Республіки Білорусь вчені виділили три тенденції розвитку права: 1) інтенсивне оновлення діючого законодавства з метою його пристосування до нових умов соціально-економічного і політичного життя республіки; 2) координація права; 3) приведення норм національного права у відповідність з нормами міжнародного права.

Виникнення та історія розвитку правової системи Білорусі свідчить про те, що на її зміст і динаміку впливають не тільки політика та політична культура, але й уся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Наголошено на тому, що еволюція правової системи Республіки Білорусь безпосередньо пов'язана з економічним фактором - вдосконаленням виробничих сил і виробничих відносин, становленням ринкового господарства.

Правова система Республіки Білорусь являє собою закономірно пов'язану цілісність правосвідомості, усіх правових норм, форм їх виразу (джерел) та їх реалізацію, а також правотворчих, правоустановчих і правореалізуючих процедур, що забезпечують регулювання суспільних відносин на шляху їх прогресивного розвитку. Основними елементами національної правової системи Республіки Білорусь є галузі права і галузі законодавства, їх інститути і норми.

Підкреслюється, що Республіка Білорусь прагне побудувати правову державу, але в той же час її правовий розвиток в деяких відносинах не узгоджується із пануючими в Східній Європі й багатьох інших країнах ліберально-демократичними тенденціями. На сьогодні, населення країни традиційно підтримує такі цінності та підходи, як сильна держава, її активна роль у регулюванні економічних процесів, пріоритет суспільних інтересів над індивідуальними тощо.

Наголошується на тому, що розвиток правової системи Республіки Білорусь відбувається шляхом гармонізації та уніфікації правових систем Російської Федерації та Республіки Білорусь. Всі ці процеси пов'язані зі створенням та розвитком Союзної держави Російської Федерації та Республіки Білорусь.

У підрозділі 3.2 „Законодавство країн СНД та розвиток правової системи Республіки Білорусь” досліджується розвиток правової системи Республіки Білорусь та держави в цілому в рамках інтеграційних і глобалізаційних світових процесів, зокрема вплив законодавства країн СНД на її розвиток.

Для такої невеликої країни, як Республіка Білорусь, зовнішня політика - по-справжньому ключовий елемент, що забезпечує її виживання та розвиток. Тому відправним пунктом для визначення базового постулату зовнішньополітичної доктрини Білорусі виступає оцінка тих основних геополітичних тенденцій, що так або інакше впливають на Республіку.

Звернена увага на те, що з усіх колишніх союзних республік правова система Республіки Білорусь найбільш близька до російської, що пояснюється прагненням білоруського керівництва до максимальної реінтеграції з Росією аж до створення єдиної Союзної держави.

У зв'язку з чим автор приділяє увагу питанню взаємовідносин Республіки Білорусь з державами - учасницями СНД та Союзної держави.

Досліджені проблеми, які існують в СНД та гальмують її розвиток. Серед яких: невизначеність самих учасників щодо значущості Співдружності у розвитку їх держав; різне розуміння цілей і задач створеного об'єднання; доцільності самої інтеграції пострадянських держав; основних принципів і темпів її реалізації в різних сферах діяльності; гальмування економічних, політичних, правових процесів на шляху зближення та взаємної співпраці держав - учасниць СНД; непоінформованість населення усіх держав - учасниць стосовно СНД; правова неосвіченість (наприклад, збірник міжнародних договорів практично недоступний) тощо.

Однак, автор звертає особливу увагу на те, що Співдружність Незалежних Держав не слід розглядати тільки як потенційно нестабільний регіон, де зосереджені великі запаси нафти і газу, інших видів мінеральної сировини і біоресурсів, що є необхідними для промислово розвинених країн. Безумовно, економічно держави Співдружності не можуть стати в один ряд з розвиненими країнами світу. Проте макроекономічні показники, що характеризують рівень добробуту і доходи населення, не здатні повною мірою виступати адекватними характеристиками рівня соціально-економічного розвитку суспільства, можливостей вибору напрямів його розвитку.

Враховуючи те, що Республіка Білорусь є членом СНД, ЄврАзЕС та Союзної держави одночасно, то виникає необхідність в побудові чіткої системи гармонізації нормативних актів вищезазначених регіональних співтовариств і Союзної держави щоб уникнути суперечностей і колізій. Для підтримки авторитету модельних законів Міжпарламентської Асамблеї СНД, Основ законодавства Євразійського економічного співтовариства і Союзної держави національні органи Білорусі повинні при рішенні конкретних питаннях посилатися на ці акти.

Звернено увагу на те, що Республіка Білорусь досить інтенсивно використовує модельні акти у створенні національного законодавства. Застосовуючи модельне законодавство в процесі правотворення Республіка Білорусь „полегшує собі життя”. При удосконаленні національного законодавства відбувається й процес гармонізації і уніфікації законодавств держав - учасниць СНД одночасно.

Автор приходить, до висновку, що розвиток Республіки Білорусь як незалежної соціальної, правової держави в рамках СНД, зокрема у тісній співпраці з Росією, є досить вдалим сьогодні; а відсутність у СНД таких же значущих результатів інтеграції, які мають місце в ЄС, не слід розглядати як певний вирок інтеграції в СНД. Досвід країн - членів ЄС свідчить про те, що інтеграція - процес поступовий, такий, що йде від простих форм до більш складних. Тому слід займатися не критикою окремих форм інтеграції держав - учасниць СНД, а пошуком шляхів її вдосконалення.

У висновках сформульовані найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання, щодо комплексної загальнотеоретичної характеристики розвитку правових систем на пострадянському просторі з врахуванням сучасних світових трансформацій.

Необхідність дослідження правової системи викликана в першу чергу тим, що вона є глобальною, комплексною, інтегруючою категорією, яка відображає всю правову організацію суспільства та цілісну правову дійсність. Правова система є основою для державного розвитку в цілому. Вона справляє особливий вплив на характер змін у суспільстві, удосконалення законодавчого процесу, підвищення ефективності правового регулювання, формування суспільної та індивідуальної правосвідомості.

Категорія „правова система” відносно нова у вітчизняній юридичній літературі, вона увійшла в науковий обіг лише у 80-х роках ХХ ст. і раніше практично не використовувалася. Становлення теорії правової системи у вітчизняній юридичній науці передувала дискусія про „широке” та „вузьке” праворозуміння.

В сучасній юридичній науці на пострадянському просторі існує велика кількість точок зору щодо визначення поняття правової системи та її елементного складу. Якщо узагальнити ці точки зору, то можна дійти висновку, що правова система є глобальним поняттям, що являє собою сукупність існуючих взаємопов'язаних, взаємозалежних правових явищ, таких як: право, законодавство, правові принципи, правові установи, судова та інша юридична практика, механізм правового регулювання, правореалізаційний процес, права, свободи та обов'язки громадян, правова діяльність, система сформованих у суспільстві правовідносин, правова ідеологія, законність і правопорядок, правосвідомість тощо.

До основних ознак правової системи відносять: її автономність, сталість, нормативність; наявність в ній системної, інтегративної якості; способом досягнення мети правової системи виступає правова діяльність; вона є складовою суспільної системи; являє собою єдність позитивного права та тісно взаємопов'язаних і взаємодіючих з ним юридичнозначущих реалій; існує в суспільствах з більш-менш розвинутою державною організацією; має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни; має територіальний характер; є історичним правовим явищем; акумулює цінності даної історично конкретної цивілізації, культури, нації та принципові особливості економічного, політичного, духовного розвитку, самобутність юридичних відносин в конкретній країні; характеризується здатністю до накопичення, зберігання та є носієм відповідної інформації тощо.

У вітчизняній юридичній науці проблемам класифікації національних правових систем на сучасному етапі правового розвитку приділена чимала увага в наслідок об'єктивних причин (необхідності саме ідентифікації правової системи України, уніфікації законодавства), а також суб'єктивних факторів (прагнення вчених різних держав до співробітництва, розширення наукового кругозору за рахунок пізнання правових систем інших країн, запобігання національної обмеженості і „вітчизняного провінціалізму”). Існує велика кількість критеріїв класифікації національних правових систем, серед них: спільність економічних систем; правова традиція; стиль правової системи; юридична техніка; однакові філософські, політичні та економічні принципи тощо. Проблему класифікацій національних правових систем створює саме множинність цих критеріїв.

Проаналізувавши існуючі точки зору у вітчизняній юридичній літературі, приходимо до висновку, що правові системи сучасних України та Республіки Білорусь входять до романо-германського типу правової системи, утворюючи в ній (разом з Росією й іншими республіками СНД) самостійну „самобутню” групу. Ці системи перебувають на стадії перехідного періоду й деякою мірою зберігають певні риси колишньої системи. Підтвердженням цього слугує, наприклад, правова культура та правосвідомість, що сформувалися в Україні та Республіці Білорусь, які є самобутніми, що характеризуються слов'янськими коренями; а якщо вважати домінуючим юридичну техніку (структуру джерел права та систему права, особливості способів тлумачення та процесу правозастосування), то вони мають всі характерні риси романо-германської правової сім'ї.

Правові системи України та Республіки Білорусь мають багато спільного, але є й істотні розбіжності. Наприклад, й Україна, і Республіка Білорусь мають одну історію становлення й розвитку державності, у свою чергу й правову систему, перебуваючи, спочатку, у складі Київської Русі, потім під гнобленням Великого Князівства Литовського, потім Росії й СРСР. Розвиток самостійної правової системи починається тільки після розпаду СРСР, і прийняттям Верховними Радами цих країн Декларації про державний суверенітет (Україна - 16 липня 1990 р., Республіка Білорусь - 27 липня 1990 р.). Ця стадія історичного розвитку країн демонструє істотні відмінності у формування правових систем цих двох держав.

ЄС та СНД, як міждержавні утворення, характеризуються різними процесами свого створення та розвитку, різний рівень свого впливу на світове співтовариство, але незважаючи на масштаби ЄС, СНД має право на існування та розвиток у сучасному світі.

Головним і першочерговим завданням на шляху розвитку та становлення правової системи України є: подолання колізій, що виникають у чинному законодавстві (наприклад, норми чинного Цивільного кодексу України суперечать нормам Господарського кодексу України), особи, які приймають участь в процесі нормотворення повинні мати високий професійний рівень; процес створення правового масиву має бути направлений на якість створюваних норм, а не на кількість; подолання „лобізму” в законодавчому процесі; має бути розроблена державна концепція розвитку і побудови правової системи.

Вітчизняні науковці виділяють декілька концепцій політичного та правового розвитку України. Деякі вчені припускають всебічну інтеграцію в політичну, економічну, культурну сферах в рамках СНД, що являє собою формування єдиного правового простору. Прихильники цієї концепції припускають, що правова система України в силу історичних, етнічних, релігійних і ментальних особливостей тяжіє до євразійської правової системи. Відповідно до іншої концепції, пропонується всебічно включитися у загальноєвропейські процеси. Пропонується формувати єдиний економічний, політичний і, звичайно, правовий простір не в рамках СНД, а в рамках Європейської Співдружності.

Найоптимальнішим варіантом правого, економічного та політичного розвитку України є поступовий розвиток та вдосконалення правової системи, спираючись на досвід як держав - членів Європейського союзу, так і країн - учасниць СНД, запозичуючи при цьому найбільш досконалі та прийнятні норми саме для нашої країни і суспільства.

На даному етапі розвитку як правової системи, так і держави в цілому, вступ до ЄС для України є неможливим за рядом як політичних та правових факторів та параметрів.

На відміну від правової системи Республіки Білорусь, правова система України не зазнає практично ніякого впливу в процесі свого розвитку з боку законодавства країн СНД.

Процесу гармонізації і уніфікації сприяють модельні законодавчі акти. Правовий розвиток Республіки Білорусь підтверджує це досить інтенсивно використовуючи такі акти у створенні національного законодавства.

Право СНД розглядають і як сукупність правових норм, що регулюють відносини між державами - учасницями СНД; і як сукупність правових норм, інститутів, галузей, правових режимів, що створені і об'єднанні на базі універсальних принципів міжнародного права, багатосторонніх та двосторонніх угод держав - учасниць СНД. Розглядають як в широкому (сукупність норм міжнародного права, що створюються у зв'язку з утворенням та функціонуванням ЄврАзЕС і Союзної держави, що діє і приймається на підставі й відповідно до засновницьких договорів і загальних принципів міжнародного права), так і в вузькому значенні (система норм міжнародного права, що створюються у зв'язку з утворенням і функціонуванням СНД, що діють і приймаються на підставі та відповідно до засновницьких договорів і загальних принципів міжнародного права).

Право СНД відіграє певну роль в інтеграції держав - учасниць СНД, проте не розроблені відповідні механізми такої інтеграції. Існують два взаємозв'язані напрями підвищення ефективності дії норм права СНД: 1) наділення органів інтеграційних об'єднань правом ухвалення рішень прямої дії на території держав-учасниць СНД, що не вимагають подальшої імплементації їх у внутрішнє законодавство держав-учасниць, але що мають обов'язкову юридичну силу і пріоритет над національними правовими актами у разі виникнення колізій; 2) наділення органів інтеграційних об'єднань повноваженнями щодо здійснення дієвого контролю в рамках традиційних міжнародно-правових процедур та закріплення в засновницьких договорах спеціальних правових механізмів інтеграції.

На сьогодні можна говорити про наступні рівні (складові) правової системи СНД, що формується: 1) установчі документи СНД - це правова основа діяльності Співдружності, що містить його принципи; 2) інші міжнародні договори між державами-учасницями з питань СНД; 3) нормативно-правові акти органів СНД, прийняті в межах їх компетенції та у порядку, передбаченому Статутом СНД; 4) нормативно-правові акти, прийняті органами держав - учасниць Співдружності для забезпечення реалізації завдань СНД у порядку, що передбачає виконання міжнародно-правових зобов'язань; 5) уніфіковані правові норми законодавства держав - учасниць (уніфіковані кодекси та інші законодавчі акти), прийняті в цілях їх узгодженого розвитку; 6) договори між СНД та третіми країнами (у перспективі); 7) юридична практика по реалізації нормативних правових актів, що становлять систему права Співдружності; 8) правова культура і правосвідомість громадян СНД (ми виходимо з такого розуміння правової системи, при якому правова культура та правосвідомість є її підсистемами, які впливають на правову доктрину розвитку Співдружності - ідеологію державного возз'єднання).

Обраний курс політичного розвитку Республіки Білорусь як незалежної соціально-правової держави в рамках СНД, зокрема у тісній співпраці з Росією, є досить вдалим. А відсутність у СНД таких же значущих результатів інтеграції, які мають місце в ЄС, не слід розглядати з суто критичних точок зору щодо інтеграції в СНД. Досвід держав - учасниць ЄС свідчить про те, що інтеграція - процес поступовий, такий, що йде від простих форм до складніших. Тому слід займатися не критикою окремих форм інтеграції держав - учасниць СНД, а пошуком відповідних шляхів її вдосконалення.