Правове забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 349.6.539.16 (477)

Правове забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення

12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право;

природоресурсове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Сіряк Валентина Іванівна

КИЇВ 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному аграрному університеті Кабінету Міністрів України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, доцент

КУРИЛО Володимир Іванович,

Національний аграрний університет,

декан юридичного факультету

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

НОСІК Володимир Васильович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри екологічного, земельного та трудового права

кандидат юридичних наук, професор

КАРАКАШ Ілля Іванович,

Одеська національна юридична академія,

завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права

Захист відбудеться "14" жовтня 2008 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 3, к. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, корп. 4, к. 28

Автореферат розісланий "13" вересня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Артеменко

екологічний законодавство радіоактивний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Внаслідок аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 року зі зруйнованого реактора був викид великої кількості радіоактивних речовин. Повітряними масами їх було розпорошено над значною територією Північної півкулі Землі, віднесено на тисячі кілометрів від атомної станції. Забрудненими виявились сільгоспугіддя, ліси, води. Сотні тисяч людей отримали значні дози додаткового опромінення, а ті, хто брав участь у гасінні пожежі та приборканні стихії у перші дні аварії на зруйнованому реакторі ЧАЕС, - зазнали небезпечних, смертельних доз радіоактивного опромінення.

Протягом усіх наступних років Україна за підтримки світової співдружності докладає значних зусиль з мінімізації наслідків катастрофи на основі їх поглибленого вивчення.

Для захисту людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, було створено відповідну законодавчу базу.

У зв'язку з цим дослідження проблем забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, захисту прав і свобод громадян, що перебувають на них, має важливе теоретичне значення, оскільки сприяє створенню дієвих заходів по виведенню територій зі стану екологічного лиха і розвитку заходів щодо соціального захисту постраждалих громадян. Таке дослідження має і велике практичне значення, його результати можуть бути використані для удосконалення застосування екологічного і ядерного законодавства.

Загальна ідея дисертаційного дослідження базується на конституційній нормі щодо абсолютного права кожного громадянина на екологічну безпеку, в тому числі радіоекологічну. Державне управління в цій галузі має забезпечувати рівність умов для всіх суб'єктів права екологічної безпеки, що є запорукою успішного розвитку кожної держави, її системи державного управління.

Нормативною основою дослідження є:

1) законодавство зарубіжних країн (зокрема США, Канади), що поклало початок періоду широких досліджень у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки;

2) законодавство СРСР у сфері ядерної, радіаційної, радіоекологічної безпеки;

3) законодавство УРСР як складової СРСР у сфері ядерної, радіаційної, радіоекологічної безпеки;

4) законодавство України, як незалежної держави у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, в світлі подій вибуху на Чорнобильській АЕС та подальший розвиток національного законодавства - прийняття Конституції України, Законів, підзаконних нормативно-правових актів тощо.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали теоретичні та практичні дослідження в галузі екології вітчизняних і зарубіжних учених-юристів. В роботі використано праці вчених-правознавців, зокрема: С.С. Алєксєєва, В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, М.М. Бринчука, А.П. Гетьмана, А.К. Голіченкова, О.С. Йоффе, І.І. Каракаша, О.С. Колбасова, М.І. Краснова, В.А. Кудінова, В.І. Курила, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В.Носіка, Б.Г. Розовського, Р.О. Халфіної, Ю.С. Шемшученка та інших науковців, які мають наукові доробки як із загальної теорії права, так і тих, які тим чи іншим чином торкалися питань екологічної безпеки, використання ядерної енергії та забезпечення ядерної і радіоекологічної безпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний здобувачем напрям наукового дослідження належить до одного з пріоритетних у галузі екологічного права. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми „Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України”. Тема дисертації безпосередньо пов'язана з програмою „Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції (державна реєстрація №0106U004241)”, програмою “Дар України” (Національна програма “Добробут через аграрний розвиток України”), комісією “Законодавство” та безпосередньо з розробкою проекту “Екологічно чисті продукти України” (“Правове забезпечення безпеки та якості сільськогосподарської продукції”).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковій розробці і формуванні висновків щодо вдосконалення організаційно-правових засад забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, способів і засобів соціального захисту постраждалих при цьому громадян, визначення місця, ролі та завдань державних органів у сфері управління на зазначених територіях, проведення аналізу чинного законодавства з цього питання та розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення нормативно-правової бази регулювання правовідносин державного управління у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки, а також правових способів захисту радіоактивно забруднених територій.

Для досягнення цієї мети було визначено такі завдання:

надати на основі аналізу чинного законодавства в сфері забезпечення екологічної безпеки, що стосується радіоактивного забруднення до вибуху на Чорнобильській АЕС і після нього, відповідних пропозицій щодо приведення національного законодавства у відповідність до реалій, що склалися внаслідок радіоактивного забруднення територій України;

виявити на основі дослідження правових засад захисту прав та інтересів громадян, які постраждали внаслідок радіоактивного забруднення територій, недоліки та правові колізії у функціонуванні інституту соціального захисту постраждалих громадян, розробити рекомендації щодо усунення виявлених упущень;

дослідити та проаналізувати теоретико-правові основи екологічної безпеки, радіоекологічної безпеки, радіаційної безпеки, їх співвідношення;

на основі проведеного аналізу надати власне визначення радіоекологічної безпеки;

визначити обсяг та межі повноважень органів державної влади загальної та спеціальної компетенції в сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;

проаналізувати державно-владні повноваження Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та підпорядкованих йому установ державної системи в сфері забезпечення екологічної безпеки, визначити шляхи удосконалення їх діяльності;

визначити роль і місце Державного департаменту Зони відчуження в системі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, визначити недоліки в організаційно-функціональній формі цього органу, здійснити висновки та пропозиції щодо усунення виявлених недоліків;

дослідити поняття, форми і види юридичної відповідальності за порушення радіоекологічної безпеки та розробити рекомендації з удосконалення правового інституту юридичної відповідальності в цій сфері;

систематизувати законодавство України відповідно до компетенції органів державного управління щодо забезпечення радіоекологічної безпеки та проаналізувати їх відповідальність за неналежне виконання функцій та повноважень.

Об'єктом дослідження є суспільні правовідносини, що виникають в процесі забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення між суб'єктами застосування норм та особами, відносно яких здійснюється це правозастосування, а також відносини в сфері використання ядерної енергії та забезпечення радіоекологічної безпеки.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регламентують екологічну безпеку на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, практика їх застосування та наукові джерела з питань обраної теми.

Методи дослідження. Для розробки й удосконалення норм про захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підвищення їх ефективності в умовах надзвичайних екологічних ситуацій, а саме, радіоактивного забруднення територій, необхідно, насамперед, здійснити серйозний теоретичний аналіз екологічного законодавства, що регулює вказану проблему, визначити його місце в системі законодавства.

Відповідно до мети у дисертації використано раціональну сукупність методів і прийомів теорії пізнання.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання та наукові методи системного, історичного, нормативно-порівняльного, формально-логічного, структурно-функціонального аналізу досліджуваних правових явищ, які дозволили визначити організаційно-правові та організаційно-управлінські засади регулювання правовідносин у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, визначити роль і місце Державного департаменту Зони відчуження в системі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснити аналіз правових норм, що гарантують соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок радіоактивного забруднення, а також визначити правові аспекти юридичної відповідальності за порушення норм радіоекологічної безпеки. Крім того, у представленій роботі використано такі методи і прийоми пізнання:

- формально-логічний - при побудові визначення поняття радіоекологічної безпеки;

- логіко-юридичний - з метою обґрунтування пропозицій щодо внесення до чинного екологічного законодавства змін, спрямованих на подолання колізій окремих юридичних норм;

- логіко-семантичний - при виробленні пропозицій щодо вдосконалення законодавчої техніки викладу змісту положень;

- історико-правовий - при дослідженні генези понять „екологічна безпека”, „радіоекологічна безпека” у вітчизняному законодавстві;

- порівняльно-правовий - у ході порівняльного аналізу норм вітчизняного законодавства, законодавства УРСР та законодавства СРСР стосовно забезпечення радіоекологічної безпеки;

- статистичний - при аналізі емпіричних даних щодо соціального захисту постраждалих за умов радіоактивного забруднення громадян.

Методи моделювання, аналізу та синтезу було використано при розробці пропозицій з удосконалення законодавства. Специфіка об'єкта, що досліджується, передбачає застосування цілого ряду наукових підходів: фундаментального, органічної єдності теорії і практики, поєднання критичного і раціонального, порівняльно-ретроспективного, єдності логічного та системного підходу.

Застосування зазначених методів у дисертаційній роботі дозволило здобувачу також здійснити аналіз правових норм, які регулюють правові аспекти юридичної відповідальності за порушення норм радіоекологічної безпеки, визначити можливі шляхи вдосконалення виявлених прогалин та недоліків у названому правовому інституті.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі чинного законодавства України, законодавства СРСР, УРСР та законодавства деяких зарубіжних країн, аналізу практики застосування правових норм здійснено наукове дослідження організаційно-правових засад щодо забезпечення екологічної безпеки на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення, повноважень державних органів у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки, де комплексно проаналізовано функції державних органів загальної та спеціальної компетенції, здійснено аналіз юридичної відповідальності органів державної влади в сфері забезпечення радіоекологічної безпеки.

У цьому дослідженні сконцентровано увагу на реалізації та захисті прав постраждалих громадян внаслідок радіоактивного забруднення.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження знайшла конкретний прояв у таких основних положеннях, які виносяться на захист:

вперше:

- обгрунтовано необхідність прийняття Закону України „Правове забезпечення осіб, що проживають в зоні відчуження”, надання особам, які свідомо повернулися в зону відчуження (самосели) статусу „постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають в Зоні відчуження”;

- сформульовано пропозиції щодо приведення національного законодавства у відповідність до реалій, що склалися внаслідок радіоактивного забруднення територій України та у зв'язку з проголошенням України зоною екологічного лиха;

запропоновано:

- власне визначення поняття „радіоекологічної безпеки”;

дістало подальший розвиток:

- визначення обсягу та меж повноважень органів державної влади загальної та спеціальної компетенції як суб'єктів забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;

- питання владних повноважень Державного департаменту Зони відчуження в системі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, які за своїм суб'єктним складом і змістом є адміністративно-процесуальною діяльністю уповноважених органів виконавчої влади і здійснюються на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;

- доцільність надання Державному департаменту Зони відчуження окремих адміністративних повноважень; порушено проблемне питання існування Державного департаменту Зони відчуження в складі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, тобто наявність однієї юридичної особи в складі іншої;

- визначення та обґрунтування правових питань щодо соціального захисту постраждалих від радіоактивного забруднення громадян, ведення державних реєстрів постраждалих та громадян, які потребують лікування, виявлення недоліків та правових колізій у функціонуванні інституту соціального захисту постраждалих громадян, розроблено рекомендації щодо усунення виявлених недоліків і порушень;

- визначення теоретичного поняття юридичної відповідальності державних органів, наділених владними повноваженнями і контролем за дотриманням законодавства, юридичних та фізичних осіб в сфері радіоекологічної безпеки;

- доцільність прийняття Програми реабілітації радіоактивно забруднених територій.

удосконалено:

- класифікацію загального та спеціального законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;

- класифікацію видів юридичної відповідальності за порушення норм радіоекологічної безпеки, розроблено рекомендації з удосконалення правового інституту юридичної відповідальності в цій сфері.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що це дисертаційне дослідження має як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідницькій сфері - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальших розробок проблем правового регулювання права екологічної та радіоекологічної безпеки;

- у правотворчій діяльності держави - у результаті проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо удосконалення законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;

- у правозастосовчій діяльності - використання отриманих результатів дозволить удосконалити нормативно-правову базу не лише у забезпеченні соціального захисту постраждалих громадян внаслідок Чорнобильської катастрофи, але і забезпеченні права громадян на безпечне довкілля взагалі;

- у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі викладання навчальних дисциплін “Основи екологічного права”, „Право екологічної безпеки”, при підготовці фахівців юридичного факультету за спеціалізацією “Екологічне право” та при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, курсів лекцій.

Також результати дослідження використано при розробці:

а) Програми екологічного права (основи), (Програма навчальної дисципліни для підготовки бакалаврів в аграрних вищих навчальних закладах ІІ-IY рівнів акредитації) та навчально-методичному комплексі нормативної дисципліни з екологічного права - 2004 рік;

б) Програми “Дар України” (Національна програма “Добробут через аграрний розвиток України”), комісія “Законодавство” та безпосередньо при розробці проекту “Екологічно чисті продукти України” (“Правове забезпечення безпеки та якості сільськогосподарської продукції”) - 2005 рік;

в) розробці тестів з дисципліни „Екологічне право України”.

г) у процесі викладання курсу “Основи права” (викладались на факультеті агрохімія і ґрунтознавство, економічному факультеті та на педагогічному факультеті (друга вища освіта)), курсу “Екологічне право України” (друга вища освіта);

д) у процесі ведення практичних занять з даних дисциплін.

У дисертаційній роботі використано особистий досвід роботи здобувача у спеціальному підрозділі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи - Державному департаменті Зони відчуження, а також досвід роботи помічником народного депутата, Голови комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Дисертаційну роботу викладено з урахуванням захисту прав та інтересів постраждалих від радіоактивного забруднення громадян, тому робота зацікавить як управлінців, осіб, яким надано владні повноваження в сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, так і пересічних громадян, яких безпосередньо торкнулась трагедія на Чорнобильській АЕС.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що містяться в дисертаційній роботі та виносяться на захист, є самостійними розробками здобувача, базуються на особистому критичному аналізі, а також на узагальненні наукової літератури України, СРСР та аналізу екологічного, ядерного законодавства.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. В.З. Янчука Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету.

Теоретичні та практичні висновки, положення, які містяться у дисертаційному дослідженні, неодноразово розглядалися на різноманітних конференціях, зокрема: на Науково-практичній конференції Національного аграрного університету “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 2 квітня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Волинського державного університету „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 25 березня 2005 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта 2005”, (м. Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування системи вищої аграрної освіти в Україні: досвід і перспективи” (м. Київ, 21 квітня 2005 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції (м. Київ, 26-27 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти” (м. Київ, 17-18 листопада 2006 р.).

Основні висновки дисертаційного дослідження також активно впроваджувалися здобувачем у своїй практичній діяльності щодо законодавчого забезпечення діяльності МНС України (2002 - 2006 р.р.), під час роботи помічником Голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (2001 - 2002 р.р.), у навчальному процесі при викладанні дисципліни „Екологічне право України”, „Адміністративне право України”, „Адміністративна юрисдикція в АПК”, „Аграрне право України”, „Земельне право України” (Акт впровадження від 24.11.2006 р., додаток А, Акт впровадження від 17.04.2007р., додаток Б) та при розробці програми підтримки та розвитку українського села „Добробут через Аграрний Розвиток України (ДАР)” (довідка Кабінету Міністрів України від 21.10.2005 р., додаток В).

Результати дисертаційного дослідження використано в нормотворчій та практичній діяльності Державного департаменту Зони відчуження як урядового органу державного управління при МНС України, відомствах та структурних підрозділах Мінприроди України.

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладені здобувачем у 8 наукових працях, а саме: у 3-х одноосібних наукових статтях, які опубліковано у наукових фахових виданнях ВАК України та у 5-х тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел (223 найменування на 19 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 203 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається зв'язок роботи з науковими програмами, його мета та завдання, характеризується об'єкт, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюється наукова новизна роботи та основні положення, що виносяться на захист, теоретична і практична значимість, апробація результатів дослідження, наводяться наукові публікації з теми дисертації.

Розділ 1. “Аналіз законодавства та генеза поняття екологічної та радіоекологічної безпеки” складається з двох підрозділів, в яких здійснено всебічний аналіз законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки за умов радіоактивного забруднення та теоретико-правових засад поняття екологічної і радіоекологічної безпеки та їх співвідношення.

Підрозділ 1.1. „Передумови формування, становлення та аналіз чинного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення” здобувач систематизував законодавство України і частково законодавство СРСР, що безпосередньо стосувалось проблем забезпечення екологічної безпеки на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення.

В цьому підрозділі здійснено:

- аналіз чинного законодавства в сфері забезпечення екологічної безпеки, що стосується радіоактивного забруднення до вибуху на Чорнобильській АЕС і після нього, надання відповідних пропозицій щодо приведення національного законодавства у відповідність до реалій, що склалися внаслідок радіоактивного забруднення територій України;

- дослідження та аналіз теоретико-правових основ екологічної безпеки, радіоекологічної безпеки, радіаційної безпеки, їх співвідношення;

- дослідження та проведення аналізу юрисдикційних повноважень органів державного управління загальної та спеціальної компетенції в сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення.

Розглянувши нормативно-правове регулювання екологічної безпеки на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення, зроблено такі висновки:

1. Традиційно до початку 90-х років ХХ ст. встановлення вимог радіаційної безпеки населення та нагляд і контроль за їх дотриманням входили до повноважень санітарних органів і мали переважно відомчий характер.

2. Чорнобильська катастрофа стала поштовхом для розвитку законодавства в сфері забезпечення радіоекологічної безпеки, хоча перші закони, що стосувалися ліквідації наслідків катастрофи і компенсації шкоди постраждалим, було прийнято лише у 1991 р. - Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27 лютого 1991 р. та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 р.

3. Прийняте з великим запізненням, це законодавство мало локальний характер і не давало можливості забезпечити правовий захист населення у разі інших ядерних інцидентів і радіоактивного забруднення

4. Значно поліпшило ситуацію прийняття Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, хоча в ньому є багато статей, які так і залишились на папері і які лише декларують певні позитивні ідеї, що не знайшли свого застосування на практиці.

5. Доцільним було б, перш ніж приймати будь-який закон, продумати його механізм реалізації, як саме він буде втілений в життя і чи взагалі можливо це. Якщо ні, то які підзаконні нормативні акти необхідно прийняти на розвиток цього закону, щоб він ефективно працював.

6. Наступним кроком стало прийняття Законів України “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” .

7. Аналіз законодавчої бази у сфері забезпечення екологічної безпеки при радіоактивному забрудненні дає підстави зробити висновок про те, що найважливішими напрямками її забезпечення мають стати:

- подальша робота над створенням і удосконаленням системи ядерного законодавства в контексті основних екологічних проблем України;

- удосконалення системи управління в сфері використання ядерної енергії (особливо в сфері ядерної енергетики);

- чітке розмежування функцій, розподіл повноважень між органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки;

- чітке запровадження механізму забезпечення інституту цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду.

У підрозділі 1.2. “Поняття екологічної та радіоекологічної безпеки та їх співвідношення” проаналізовано поняття екологічної та радіоекологічної безпеки. У доктрині права поняття екологічної безпеки вже досить розроблене та досліджене (Колбасов О.С., Яблоков А.В., Серов Г.П., Андрейцев В.І., Качинський А.Б., Бринчук М.М. і ін.). Різноманітність поглядів стосовно поняття екологічної безпеки в правовій науці є позитивним, оскільки сприяє комплексному дослідженню всіх аспектів цього правового феномену з різних точок зору, визначенню переваг та недоліків кожного поняття. Але така різноманітність визначень не є позитивною на законодавчому рівні, оскільки законодавче визначення будь-якого поняття має бути уніфікованим, чітким і не сприяти подвійному тлумаченню.

Зокрема, вагомим недоліком чинного законодавства є відсутність єдиного підходу до визначення понять “екологічна безпека”, “ядерна безпека”, “радіаційна безпека”, що, звичайно, не може сприяти уніфікації цих понять і не усуває можливості їх неоднозначного тлумачення.

Чинне законодавство не дає визначення поняття “радіоекологічна безпека”, хоча і оперує ним. Усунути вказані недоліки покликана юридична наука і право в цілому, адже різноманіття поглядів, думок, точок зору науковців з приводу цих понять веде до розробки і обрання найбільш правильного і корисного варіанта, що в майбутньому має бути закріплено на законодавчому рівні.

Проведений аналіз дає підстави визначити власне поняття радіоекологічної безпеки: це - складова екологічної, національної та транснаціональної безпеки, такий стан суспільних правовідносин, за якого забезпечується дотримання правових норм у сфері використання ядерної енергії, за якого всі складові природного середовища є оптимальними для нормального функціонування і розвитку живих організмів, а також, коли діяльність людей в сфері використання ядерної енергії здійснюється в режимі мінімізації шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Розділ 2. Органи державної влади як суб'єкт забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення та соціальний захист постраждалих громадян складається з двох підрозділів, в яких розглянуто питання організаційно-функціонального забезпечення екологічної безпеки на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення та питання соціального захисту постраждалих громадян і присвячено дослідженню управлінських функцій державних органів у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, постраждалих від радіоактивного забруднення, запропоновано внесення змін до чинного законодавства України, що полегшить діяльність державних органів у сфері забезпечення екологічної безпеки.

Підрозділ 2.1. “Організаційно-функціональне забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення” присвячений дослідженню повноважень державних органів у сфері радіоекологічної безпеки. Розкрито класифікацію основних груп органів держави, форми їхньої правової організації та повноваження у сфері забезпечення екологічної (в т.ч. радіоекологічної) безпеки, а саме:

1) органи загальної компетенції, їхні спеціалізовані структури та повноваження у сфері екологічної безпеки;

2) органи спеціальної компетенції та їхні повноваження у цій сфері;

3) органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.

Згідно із запропонованою системою надається аналіз органів та їх функцій у сфері забезпечення екологічної (у т.ч. радіоекологічної) безпеки в Україні на сучасному етапі розвитку.

Встановлено, що управління в галузі екології - це врегульована правовими нормами діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та інших суб'єктів, що спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної (в т.ч. радіоекологічної) безпеки.

Згідно з чинним законодавством організаційні структури з забезпечення екологічної (у т.ч. радіоекологічної) безпеки функціонують на рівні органів законодавчої, виконавчої влади, місцевого самоврядування та спеціально уповноважених юрисдикційних правових структур.

Зроблено висновок про те, що за короткий проміжок часу в Україні створено правові засади системи управління у сфері забезпечення екологічної безпеки при радіоактивному забрудненні. Закріплені законодавством права, обов'язки, відповідальність органів державної влади, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і персоналу, спрямовані на досягнення найважливішої мети - забезпечення радіоекологічної безпеки в процесі використання ядерної енергії. Разом з тим, слід зазначити, що суттєвою перешкодою для досягнення цієї мети є відсутність у чинному законодавстві прямої норми-припису щодо відповідальності організаційних структур держави у разі незабезпечення ними вимог, норм і нормативів екологічної безпеки і, як її складової - радіоекологічної безпеки.

Відсутнім є чіткий розподіл обов'язків між такою кількістю міністерств, відомств та їх структурних підрозділів, оскільки багато з цих органів мають структурні підрозділи, функціональним призначенням яких є радіаційний захист населення.

Встановлено, що не досить чітко врегульовано правовий статус Зони та органів державного управління нею. Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (ст. 8, 12) дає змогу трактувати Адміністрацію зони відчуження та обов'язкового (безумовного) відселення як територіальний орган державного управління (функціонально близький до обласної державної адміністрації) і одночасно як підрозділ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, у складі жодного центрального органу державної виконавчої влади (міністерств, держкомітетів тощо) відсутні подібні структури територіального управління.

При цьому виникає істотна юридична колізія, а саме, наявність юридичної особи (Адміністрації Зони) у складі іншої юридичної особи (міністерства), що суперечить чинному законодавству.

У підрозділі 2.2. „Правові засади захисту прав та інтересів громадян, які постраждали внаслідок раідоактивного забруднення території” досліджено складовий чинник екологічної безпеки, а саме - забезпечення прав громадян, принципи соціального захисту постраждалих громадян внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та напрямки захисту населення (протирадіаційний, соціальний, медичний). Згідно з вказаними критеріями запропоновано класифікацію груп за специфічними характеристиками соціальних та психологічних втрат від аварії на ЧАЕС: переселенці; населення, яке проживає на територіях з різною мірою радіаційної небезпеки та ліквідатори і працівники ЧАЕС.

Сформульовано пропозиції щодо змін до чинного законодавства України, стосовно проблеми проживання людей в зоні відчуження. Для вирішення названої проблеми запропоновано розробити нормативний акт на рівні Закону “Правове забезпечення осіб, що проживають в зоні відчуження”, реалізацію якого пропонується покласти на Адміністрацію зони відчуження, надати цим особам статус не “самоселів”, а “постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають в Зоні відчуження ”, що і повинно визначати особливості їх правового статусу. Відповідно до цього необхідно забезпечити хоча б необхідний мінімум екологічних прав цих осіб.

У підрозділі аналізується досить дискусійне питання щодо законодавчої зміни статусу територій, що належали до компетенції Адміністрації Зони і мали статус радіоактивно забруднених, на “чисті” території загальної юрисдикції. Відповідно до даних дозиметричної паспортизації населених пунктів України, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в більшості населених пунктів на території Зони додаткові дозові навантаження не перевищують допустимих рівнів. Отже, виникає невідповідність реальної радіологічної ситуації на частині території Зони критеріям віднесення до неї, визначеним у чинних законодавчих актах.

Пропонується прийняти Програму реабілітації радіоактивно забруднених територій.

Запропоновано прийняття нормативного акту на рівні Закону “Правове забезпечення осіб, що проживають в зоні відчуження”, реалізацію якого покласти на Адміністрацію зони відчуження. Надати цим особам статус не “самоселів”, а “постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають в Зоні відчуження ”, що і повинно визначати особливості їх правового статусу.

Зроблено висновок про доцільність виділення трьох категорій прав громадян, які постійно проживають в зоні відчуження, а саме:

- загальні екологічні права громадян (яким кореспондує обов'язок держави забезпечити екологічну безпеку);

- особливі права (надаються громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи);

- специфічні права (надаються особам, які постійно проживають в зоні відчуження, - це проведення різного роду дезактиваційних робіт, виробництво харчових продуктів, збагачених радіопротекторами та інші права, обумовлені саме постійним проживанням цих осіб на радіоактивно забруднених територіях).

Розділ 3. “Юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки” присвячений проблемам забезпечення екологічної безпеки на радіоактивно забруднених територіях засобами юридичної відповідальності. Окремо розглядаються види та форми юридичної відповідальності за порушення норм радіоекологічної безпеки.

У підрозділі 3.1. “Поняття і форми юридичної відповідальності за порушення радіоекологічної безпеки” надано визначення юридичної відповідальності за порушення радіоекологічної безпеки та розкрито форми юридичної відповідальності в цій сфері.

Встановлено, що юридична відповідальність за порушення законодавства як система заходів державного примусу застосовується до винних осіб у випадку невиконання вимог законодавства і спрямована на:

а) стимулювання дотримання правових норм;

б) відновлення порушених прав;

в) попередження вчинення нових правопорушень.

Аналіз чинного законодавства дав можливість виділити 3 види санкцій:

1) каральні санкції (наприклад, накладення штрафу, позбавлення волі тощо);

2) правовідновлюючі санкції (скасування незаконного акту з питань радіоекологічної безпеки тощо);

3) компенсаційні санкції відшкодування шкоди.

Проведений здобувачем аналіз наукової літератури дав змогу дослідити форми юридичної відповідальності, а саме - негативну (ретроспективну) та позитивну (активну, перспективну) відповідальність.

Підрозділ 3.2. “Види юридичної відповідальності за порушення радіоекологічної безпеки” включає аналіз кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, а також цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду.

Проаналізовано природноресурсну відповідальність.

Досліджено різноманітність поглядів науковців та підтримано точку зору на поділ юридичної відповідальності на земельноправову, водноправову, лісоправову відповідальність, тобто встановлено наявність специфічного виду відповідальності.

Виявлено такі причини екологічних (у тому числі радіоекологічних) правопорушень:

1) недосконалість законодавства, наявність прогалин у ньому, що певною мірою усунуті в ході еколого-правової реформи, формування українського екологічного законодавства;

2) відсутність належного матеріального забезпечення застосування екологічного законодавства, контролюючих органів, відсутність коштів у правопорушників для відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями (наприклад, виключна відповідальність оператора ядерної установки за радіоактивне забруднення території);

3) недоліки організаційно-виконавчої діяльності, зокрема, органів Мінприроди України, контролюючих органів, дублювання їх функцій;

4) споживацька психологія населення по відношенню до природних ресурсів, низький рівень еколого-правової свідомості громадян та службових осіб, які приймають рішення, пов'язані із впливом на довкілля;

5) аналіз чинного законодавства дав можливість виділити 3 види санкцій:

а) каральні санкції (наприклад, накладення штрафу, позбавлення волі тощо);

б) правовідновлюючі санкції (скасування незаконного акту з питань радіоекологічної безпеки тощо);

в) компенсаційні санкції відшкодування шкоди.

Встановлено, що вагомим недоліком чинного законодавства є відсутність визначення поняття природноресурсової відповідальності, що, звичайно, не може сприяти уніфікації цього поняття і не усуває можливості його двозначного тлумачення. Усунути вказані недоліки покликана юридична наука і право в цілому, адже різноманіття поглядів, думок, точок зору науковців з приводу тих чи інших понять веде до розробки і обрання найбільш правильного і корисного варіанта, що в майбутньому має бути закріплено на законодавчому рівні.

Таким чином, враховуючи високий ступінь суспільної небезпеки за вчинення радіоекологічних правопорушень можна з впевненістю констатувати, що нині в чинному законодавстві цьому питанню приділяється надзвичайно мала увага. Запропоновано:

- продекларовані ст. ст. 10, 41 та 81 - 83 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” правопорушення, а також Законами України “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” тощо, які встановлюють дисциплінарну, цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність, зафіксувати у відповідному законодавстві України;

- відповідно до ст. 81 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення новими статтями, які стосувалися б перш за все дозвільного принципу діяльності у сфері використання ядерної енергії та радіаційної безпеки; порушення правил прийняття в експлуатацію ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання; самовільного залишення ядерних установок або джерел іонізуючого випромінювання оперативним персоналом чергової зміни; порушень правил допуску до роботи на ядерній установці, джерел іонізуючого випромінювання, ядерної установки; порушення встановленого порядку ядерного експорту та імпорту;

- одним із першочергових завдань процесу удосконалення ядерного законодавства та інституту юридичної відповідальності за вчинення радіоекологічних правопорушень і ядерну шкоду, є прийняття статуту про дисципліну працівників атомних електростанцій і взагалі атомної енергетики. В цьому нормативному акті необхідно врахувати всі рівні дисциплінарної відповідальності від найменш суворих до найсуворіших;

- істотного вдосконалення потребують питання юридичної відповідальності за правопорушення, вчинені на радіоактивно забруднених територіях, насамперед в зоні відчуження;

- необхідно удосконалити інститут цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду, шляхом приведення у відповідність і усунення протиріч між Законом України “Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку” і Законом України “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду і її фінансове забезпечення”.

ВИСНОВКИ

У висновках, одержаних в результаті досліджень, підтверджено гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дають змогу внести певні пропозиції.

Однією з особливостей розвитку України як самостійної держави стала активізація її законодавчої діяльності у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки, поштовхом для якої став гіркий досвід Чорнобильської катастрофи. Про це свідчить прийняття Законів України: “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, пізніше було прийнято Закони - “Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку”, “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру”, “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” та інші нормативно-правові акти. Це законодавство продовжує нині переживати період активного формування і вдосконалення. Не дивлячись на те, що вже напрацьований значний нормативний матеріал з регулювання відносин у галузі забезпечення екологічної безпеки (і за радіоактивного забруднення зокрема), водночас зростає кількість проблем, що вимагають законодавчого врегулювання.

Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими здобувачем у процесі дисертаційного дослідження є такі:

1. В дослідженні надано власне визначення радіоекологічної безпеки, а саме, - це складова екологічної, національної та транснаціональної безпеки, такий стан суспільних правовідносин, за якого забезпечується дотримання правових норм у сфері використання ядерної енергії, за якого всі складові природного середовища є оптимальними для нормального функціонування і розвитку живих організмів, а також, коли діяльність людей в сфері використання ядерної енергії здійснюється в режимі мінімізації шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

2. Визначено, що правовідносини у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, регулюються загальним та спеціальним законодавством України. Проведено систематизацію цього законодавства.

3. За короткий проміжок часу в Україні створено правові засади організаційно-функціонального забезпечення екологічної безпеки при радіоактивному забрудненні. Ними є: органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України та ін.), органи спеціальної компетенції (Мінприроди України, МНС України, Мінпаливенерго України, МОЗ України та їх структурні підрозділи), а також відповідні організаційно правові системи і служби запобігання і реагування на аварії, катастрофи, інші ситуації надзвичайного характеру.

4. Закріплені в законодавстві права, обов'язки, відповідальність органів державної влади, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і персоналу, а також громадян стосовно їх діяльності, пов'язаної з використанням ядерної енергії, спрямовані на досягнення найважливішої мети - забезпечення радіоекологічної безпеки в процесі використання ядерної енергії. Хоча слід зазначити, суттєвою перешкодою для досягнення цієї мети є відсутність у чинному законодавстві прямої норми-припису щодо відповідальності організаційних структур держави у разі незабезпечення ними вимог, норм і нормативів екологічної безпеки і, як її складової радіоекологічної безпеки. Проблема виникає також у необхідності створення в законодавстві чіткого розподілу функцій між органами спеціальної компетенції Мінприроди України, МНС України, Мінпаливенерго, МОЗ України, а також більш чіткої їхньої відповідальності у разі порушення права громадян на екологічну безпеку за радіоактивного забруднення.

5. Не досить чітко врегульовано правовий режим зони відчуження та органів державного управління нею. Адміністрація Зони є самостійною юридичною особою, що закріплено у ст.8 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”. З іншого боку Адміністрація Зони має статус підрозділу МНС, виникає колізія, а саме, наявність юридичної особи (Адміністрації Зони) у складі іншої юридичної особи (міністерства), що суперечить чинному законодавству.

6. Не вирішеним залишається статус осіб, що проживають в зоні відчуження. Необхідно розробити нормативний акт на рівні Закону “Правове забезпечення осіб, що проживають в зоні відчуження”, реалізацію якого покласти на Адміністрацію зони відчуження. Надати цим особам статус не “самоселів”, а “постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають в Зоні відчуження”, що і має визначати специфічність їх правового статусу.

7. З прийняттям Законів України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” виникла необхідність доповнити Кодекси України новими видами правопорушень, залежно від ступеня суспільної небезпеки у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки.

8. Проаналізовано форми юридичної відповідальності (негативну та позитивну) та види юридичної відповідальності. Досліджено та обгрунтовано власну точку зору на поділ юридичної відповідальності на земельноправову, водноправову, лісоправову відповідальність, тобто встановлено наявність специфічного виду відповідальності.

9. Виявлено та досліджено причини екологічних (у тому числі радіоекологічних) правопорушень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Самойленко (Сіряк) В.І. Правові засади та проблеми забезпечення екологічних прав громадян, які проживають в зоні відчуження / В.І. Самойленко (Сіряк) // Адвокат. - 2004. - №11. - С. 12-14.

2. Сіряк В.І. До проблеми правового регулювання радіоактивно забруднених територій України / В.І. Самойленко (Сіряк) // Держава і право. - 2006. - Випуск 31.- С. 373-376.

3. Сіряк В.І. Деякі проблеми правового регулювання державного управління на радіоактивно забруднених територіях / В.І. Самойленко (Сіряк) // Часопис Київського університету права. - 2006. - №3. - С. 124-129.

4. Самойленко (Сіряк) В.І. Організаційно-правові аспекти радіоактивного забруднення сільських територій: Науково-практична конференція [„Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення”], (Київ, 2 квітня 2004р.) / Національний аграрний університет. - К. - 2004. - С. 35-38.

5. Самойленко (Сіряк) В.І. Правові засади захисту прав і інтересів громадян, які постраждали внаслідок радіоактивного забруднення територій: Всеукраїнська науково-практична конференція студентів та аспірантів [„Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку”], (Луцьк, 25 березня 2005р.) / Волинський державний університет ім. Лесі Українки. - Луцьк. - 2005. - С. 236-238.

6. Самойленко (Сіряк) В.І. До проблеми природноресурсової відповідальності: YIII Міжнародна науково-практична конференція [“Наука і освіта 2005”], (Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 р.). - Дніпропетровськ. - 2005. - С. 61-63.

7. Самойленко (Сіряк) В.І. Проблеми реабілітації радіоактивно забруднених земель: Матеріали Міжнар. наук.-теорет. конф. [„Стан та перспективи розвитку аграрного права”], присвяченої 80-річчю д.ю.н., проф., акад АПрН України В.З.Янчука, (Київ, 26-27 травня 2005 р.) / Під ред. В.М. Єрмоленка, В.І. Курила. - К.: Магістр - ХХІ сторічя, 2005. - 304 с.

8. Самойленко (Сіряк) В.І. До проблеми державного управління на радіоактивно забруднених територіях: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [„Реформуваня системи вищої освіти в Україні: досвід і перспективи”], (Київ, 21 квітня 2005р.) / НАУ. - Ч.ІІ. - К.: Видавничий центр НАУ, 2005. - С. 177-180.

Размещено на Allbest.ru