Теоретико-методологічні засади інформаційного права України: реалізація права на інформацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

УДК 351:002.6

Теоретико-методологічні засади інформаційного права України: реалізація права на інформацію

12. 00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Марценюк Олександр Геннадійович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Копан Олексій Володимирович, Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони, начальник відділу

Офіційні опоненти

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член-кореспондент АПрН України Нижник Ніна Романівна, Інститут законодавства Верховної Ради України, завідувач відділу;

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Бєляков Костянтин Іванович, Державний науково-дослідний інститут МВС України, начальник відділу

Захист відбудеться „18” лютого 2009 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий „14” січня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.В. Лошицький

право інформаційний демократизація

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В сучасному світі важливі політичні, економічні, екологічні, інформаційні події безпосередньо впливають не тільки на міжнародно-правовий стан, а й на відповідні процеси у конкретній країні, а також на інтереси її громадян, діяльність політичних, соціально-економічних, соціально-культурних міжнародних та національних об'єднань. Впливові та взаємопов'язані процеси, що визначають життєдіяльність кожної держави, мають глобальний характер та отримали назву глобалізації.

В умовах глобалізації швидкими темпами формується новий тип людської формації - „інформаційне суспільство”. Однією з основних характеристик новітньої формації є швидкий обмін інформацією, розвиток усіх сфер людської діяльності за допомогою знань.

Наявність потужних інформаційних технологій, що, проникаючи в усі сфери суспільного життя, генерують не тільки нові можливості, але й загрози, вимагає існування єдиної взаємоузгодженої правової системи регулювання інформаційних відносин.

Особливістю управління інформаційною сферою є широкий спектр суспільних відносин, що охоплюються ним. Врегулюванню підлягають інформаційні відносини, які за правовим змістом забезпечують реалізацію основних прав людини, а також державні та міждержавні, міжнаціональні, міжконфесійні та інші відносини.

Відсутність єдиної правової системи регулювання інформаційних відносин, принципів та методики здійснення державної інформаційної політики, ефективного управління інформаційними ресурсами призводять до значного відставання України від темпів світового економічного та культурного розвитку, гальмування процесів інтеграції до міжнародного співробітництва.

Насамперед, ефективність державної інформаційної політики залежить від створення тотожної, узгодженої системи національного законодавства та її інтегрованості до міжнародно-правових стандартів. Теоретичне обґрунтування на відповідній науково-методологічній основі повинно бути покладено в теорію та практику багатопрофільного, складного процесу формування українського інформаційного права та інформаційної державної політики.

За даними Держкомстату України станом на 2008 рік інформаційні відносини регулюються 257 Законами України та 290 Постановами Верховної Ради України, 368 Указами та 87 розпорядженнями Президента України, 1149 постановами та 206 розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також 1095 нормативними актами міністерств і відомств України.

Державна інформаційна політика передбачає створення правових норм, які забезпечують можливості учасників правовідносин вільно реалізувати право на інформацію. Першочерговим завданням науки та галузі інформаційного права є встановлення основних міжнародних принципів права доступу громадян до інформації: презумпція відкритості та вільного доступу до інформації; повнота та достовірність інформації; своєчасність надання інформації; обмеження права доступу до інформації тільки відповідно до законних режимів доступу до інформації; право судового оскарження при забороні доступу громадян до інформації.

Перехід від індустріального до інформаційного суспільства впливає на економіку, політику, поведінку людей. Наприклад, серед сучасних технологій для розвитку держави велике значення має використання інформаційних мереж. Серед розвинутих країн використання Інтернету становить не менше 15 % від кількості населення. У США - 43 %, Німеччині - 21 %, Польщі - більше 5 %, Україні - менше 2 %.

Невпинне якісне оновлення суспільства, побудова правової держави призводять до кардинальних змін міждержавних відносин та світогляду людей. На перший план виходить вирішення глобальних завдань - формування в Україні єдиної системи регулювання інформаційних відносин, систематизація та захист інформаційних ресурсів, побудова інформаційної інфраструктури, розроблення державної політики захисту персональних даних, встановлення деліктних інформаційних правовідносин. Першочерговим завданням, яке, очевидно, постає перед державою, є правова підтримка інформаційних процесів, включаючи гармонізацію міжнародного законодавства в системі вітчизняного права.

Реалізація права на інформацію, як елемент державної інформаційної політики, повинна забезпечувати розвиток інститутів демократії, прав людини і громадянина, підвищення економічної могутності держави, її міжнародного авторитету, підйом матеріального та культурного рівня життя громадян. Так, за результатами проведеного автором опитування середньої ланки працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, рівень відкритості нормотворчості органів виконавчої влади задовольняє лише 13 % респондентів, а якість отриманої інформації від органів державної влади повністю задовольняє 16 % учасників дослідження. Слід зауважити, що неотримання громадянами повної інформації призводить до відповідного скорочення інформації від громадян, що надається для прийняття управлінських рішень і, як наслідок, прийняття органами державної влади хибних рішень.

Вирішення цих завдань вимагає вивчення досягнень української правової науки, узагальнення теоретико-методологічного досвіду формування науки та галузі інформаційного права, аналізу та використання зарубіжного законодавства і відповідних міжнародно-правових актів на рівні дисертаційного дослідження.

Тому і процес реалізації державної інформаційної політики української держави не може бути відсторонений від законодавчого регулювання, яке матеріалізується у правових формах і є засобом здійснення державою власних управлінських функцій.

Проблематика дослідження знаходиться, з одного боку, на стику теорії інформаційного та конституційного права, що підтверджує функціональну єдність державно-правової сфери, а з іншого - визначає об'єктивний зв'язок і взаємодію права і державної інформаційної політики.

Інтеграція України до світової спільноти об'єктивно вимагає посилення уваги до проблем, що виникають у площині інформаційних відносин. Для забезпечення реальної демократії та розвитку правової держави право людини на інформацію розглядається як один із головних елементів цього процесу.

Вдосконалення правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері набуває сьогодні особливого значення та розглядається як найголовніше питання демократичного, правового, економічного, соціального розвитку держави. Ця обставина вимагає проведення відповідних наукових досліджень, на підставі яких повинна оновлюватись та удосконалюватись практика правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.

Розробка фундаментальної теорії розвитку інформаційних відносин при врахуванні сучасних світових модельних та національних законів, своєчасне встановлення чітких напрямів розвитку національного інформаційного законодавства при вирішенні наявних та майбутніх проблем встановлення пріоритету права людини на інформацію дозволить спростити процедуру входження України у світову спільноту правових, демократичних країн.

На думку О.А. Баранова, К.І. Бєлякова, В.М. Брижко, В.Д. Гавловського, В.Г. Хахановського, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця, існуюча значна сукупність нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, потребує узгодженості, систематизації, тобто вимагає формування системи інформаційного права. Постає нагальна наукова задача - обґрунтувати на теоретичному рівні єдність у системі українського права інститутів демократії, інформаційних відносин, інституту прав та свобод людини і громадянина.

Необхідність наукового дослідження методологічних засад формування науки інформаційного права України в сучасних умовах і зумовила написання цієї роботи.

Автор, досліджуючи та осмислюючи цю проблему, опирався на праці вітчизняних учених і дослідників у галузі юридичної науки: В.Б. Авер'янова, І.В. Арістової, О.А. Баранова, К.І. Бєлякова, В.М. Брижко, В.Д. Гавловського, О.Б. Горова, М.В. Гуцалюка, Р.А. Калюжного, А.М. Колодія, В.К. Колпакова, Т.А. Костецької, О.В. Кохановської, Н.В. Кушакової, А.І. Марущака, М.І. Мельника, Є.М. Моісеєва, Н.Р. Нижник, А.Ю. Олійника, А.А. Письменницького, В.Ф. Погорілко, І.І. Родіонова, Ю.М. Тодики, А.Й. Француза, В.Г. Хахановського, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця, Ю.С. Шемшученка, а також зарубіжних науковців Ю.М. Арського, Г.В. Атаманчука, В.Г. Афанасьєва, І.Л. Бачило, Д. Галла, Я. Гонцяжа, О.Г. Данільяна, В.А. Дозорцева, В.С. Єгорова, О.С. Йоффе, В.О. Калятіна, А.Н. Колмогорова, С.В. Лінецького, В.Н. Лопатіна, О.А. Лукашової, А.В. Малько, Н.І. Матузова, Т. Маунца, В.С. Нерсесянца, С.В. Полєніної, А.П. Сергєєва, Е.В. Талапіної.

У роботі, одночасно з дослідженнями державно-правового характеру, використані праці філософів, економістів, соціологів, зокрема Д. Белла, У. Дайзарда, Р. Ієринга, Ю. Масуда, А. Милка, С. Нора, М. Портера, Т. Стоуньєра, А. Ралстона, Е. Реллі, Е. Тоффлера, А. Тойнбі, А. Турена, К. Ясперса, В.С. Іванова, В.В. Ільїна, І.Б. Новицького, Ф. Хайєка та ін.

Слід зауважити, що наукові праці, тим чи іншим чином розглядаючи окремі питання розвитку інформаційного законодавства, не мають спеціальних монографічних (або дисертаційних) досліджень теоретико-методологічних засад визначеної проблематики, єдності інституту прав людини з інститутами демократії. Між тим, вивчення теми безумовно вказує, що в сучасних умовах виникає не тільки теоретична, а й практична необхідність у науковому обґрунтуванні концепції реалізації прав суб'єктів інформаційних відносин як одного з головних чинників розвитку правової держави та гарантування розвитку інститутів демократії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Напрям дослідження узгоджується та спрямований на виконання основних положень, визначених законами України „Про Національну програму інформатизації” від 04.02.1998 року, „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” від 09.01.2007 року. Дисертація виконана відповідно до планів наукових досліджень „Пріоритетні напрями наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на 2007-2009 роки” (п. 27), та є складовою Основних напрямів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університеті внутрішніх справ на 2008 рік (п. 106).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз теоретико-методологічних засад реалізації права на інформацію; наукове обґрунтування шляхів та методів розвитку інститутів інформаційного права у співвідношенні з інститутами демократії і прав людини, громадянина, а також розробку пропозицій та рекомендацій щодо необхідності забезпечення пріоритету права людини на інформацію в умовах демократизації суспільства, подальшого розвитку інтеграційних процесів.

У відповідності до визначеної мети встановлювались наступні завдання:

- визначити теоретико-методологічні засади інформаційного права, особливості формування інформаційного права в Україні;

- дослідити методологію реалізації права на інформацію в Україні та встановити особливості методів інформаційного права;

- узагальнити досвід зарубіжних країн щодо регулювання інформаційних відносин у сучасних умовах розвитку суспільства, спрогнозувати особливості регулювання інформаційних відносин у майбутньому при становленні нової формації - інформаційного суспільства;

- дослідити та об'єктивно висвітлити реальний стан забезпечення права людини та громадянина на інформацію в правових інститутах українського інформаційного законодавства;

- проаналізувати проблеми, що виникають у процесі регулювання інформаційних відносин, з акцентом на реалізацію права на інформацію, в тому числі в частині забезпечення гарантій прав людини на інформацію, надати пропозиції щодо їх удосконалення;

- визначити методологію та загальні характеристики етапів становлення, тенденцій розвитку міжнародного та національного інформаційного права;

- дослідити сучасний стан інформаційного законодавства України та встановити співвідношення його розвитку із загальними тенденціями формування інформаційного законодавства розвинутих країн світу;

- встановити методологію формування інформаційного права України та надати практичні рекомендації щодо забезпечення конкурентоспроможності національного інформаційного законодавства;

- визначити правові форми використання інформаційних ресурсів та їх функціонування при провадженні державної інформаційної політики.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини щодо правового регулювання в інформаційній сфері, реалізації права на інформацію в українському суспільстві.

Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні засади інформаційного права за напрямами щодо реалізації права на інформацію.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дисертації використано широкий спектр загальноправових, конкретно-наукових та спеціальних методів дослідження. Сутністю комплексного застосування наукових способів пізнання було осмислення та аналіз основних ознак, принципів і методології формування інформаційного права, на підставі яких створюється правова система регулювання інформаційних правовідносин.

За допомогою гносеологічного та порівняльно-правового методу встановлені основні характерні ознаки етапів розвитку інформаційного законодавства, дієвість регулювання інформаційних відносин у різних суспільно-правових системах (розділ 1.3); місце інституту прав людини у різних суспільних формаціях та його вплив на визначення правового статусу людини (розділ 1.1; 2.1). Гносеологічний метод дослідження надав змогу визначити юридичну природу формування інформаційного законодавства в Україні, можливості застосування світового досвіду при регулюванні інформаційних відносин та інтеграції норм міжнародного права у національне законодавство (розділ 1.2).

Порівняльно-правовий метод застосовано з метою дослідження етапів розвитку суспільних інформаційних відносин у різних країнах світу та виявлення загальних закономірностей розвитку інформаційного законодавства (розділ 1.3).

Оскільки Україна має інтегруватися в світову та європейську економічну і політичну систему, обов'язковим прийомом дослідження є порівняння міжнародного права з національним, вивчення можливостей застосування наявного світового досвіду в реаліях українського суспільства (розділ 1.3; 2.2).

В дослідженні використовувались діалектичний, системний, аналітичний методи та метод структурно-функціонального аналізу, за допомогою яких стало можливим запропонувати удосконалену систему режимів доступу до інформації (розділ 2.1; 2.2). Аналітичний метод надає можливість встановити необхідність забезпечення пріоритету людини, що цілком відповідає вимогам української Конституції та принципам побудови правової держави (розділ 2.2.1; 2.2.2).

Використання індуктивного методу, сукупності отриманих та розглянутих даних дозволяє підтвердити висновок про необхідність систематизації інформаційного законодавства, наприклад, Кодексу України про інформацію, що на предметі та методах науки дозволить розвивати галузь українського інформаційного права (розділ 2.3.1).

За допомогою логічно-юридичного, системно-структурного та інших загальнонаукових та спеціальних методів визначені основні проблеми забезпечення права людини на інформацію в умовах розвитку в Україні демократичних інститутів, розраховані прогнози розвитку адміністративної реформи в Україні за умови забезпечення пріоритету прав людини як головного елементу демократизації суспільства (розділ 2.2; 2.3; 3.1).

Дослідження загальної характеристики сучасного українського законодавства вимагає застосування статистичного методу. А конкретно-соціальний метод дає можливість спрогнозувати проблеми у сфері регулювання інформаційних відносин та запропонувати обґрунтування пропозицій щодо розвитку українського законодавства з метою усунення існуючих недоліків забезпечення права на інформацію (розділ 1.2; 3.2).

В умовах наявного позитивного права, коли існує критична кількість правових актів, що регулюють сферу інформаційних відносин, потрібно визначити розробленість у теоретичному плані інформаційних правових норм та ефективність їх застосування. Статистичний метод дозволяє отримати кількісні та якісні показники застосування існуючих норм стосовно дотримання прав і свобод громадян, виконання державою та громадянами встановлених конституційних обов'язків (розділи 2.2.1-2.2.4).

Емпіричну базу дослідження становлять принципи і норми міжнародного та національного права, що регулюють інформаційні відносини на міжнародному та національному рівнях. Крім того, з метою дослідження стану виконання державою інформаційної функції в роботі використані результати анкетування начальників, спеціалістів юридичних відділів райдержадміністрацій, виконавчих апаратів районних, міських Рад міст обласного, районного значення, селищ та начальників районних, міських управлінь юстиції у кількості 124 експертів та результати масового опитування дорослого населення України віком старше 18 років, за офіційними довідками та звітами всього 2009 респондентів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробленні низки нових підходів визначення методології формування міжнародного та національного інформаційного права, проведення комплексного теоретичного аналізу щодо реалізації права на інформацію, правових форм реалізації державної інформаційної політики за умови забезпечення пріоритету прав людини як невід'ємної частини існування демократії.

У межах проведеного дослідження отримані такі результати, що мають наукову новизну:

вперше:

· запропоновано методологію дослідження загальної характеристики етапів становлення, тенденцій розвитку міжнародного і національного інформаційного права, що базується на діалектичному та порівняльно-правовому методі встановлення міжнародно-правових норм і норм національного інформаційного законодавства різних країн;

· надано теоретичне обґрунтування самостійності окремих інститутів інформаційного права при їх комплексному застосуванні в українській правовій системі, а саме: виходячи із аналізу співвідношення правових інститутів демократії, права людини та правової держави;

· запропоновано та обґрунтовано режим доступу до інформації - „обмежено обороноздатна”. Особливий режим доступу до інформації повинен передбачати обов'язок держави встановлювати охорону інформації, але за особливих умов гарантованого відкритого доступу до неї і безумовному праві власника особисто надавати дозвіл на використання такої інформації, що відповідає особливостям захисту права інтелектуальної власності;

удосконалено:

· правовий механізм державних гарантій забезпечення права на інформацію та визначено тенденції розвитку правових форм реалізації інформаційного права;

· теоретико-методологічні засади інформаційного права щодо реалізації права на інформацію, а саме: досліджено правові основи формування науки інформаційного права та теоретичні питання методології запровадження державної інформаційної політики, механізми регулювання інформаційних правовідносин у контексті реалізації права на інформацію;

· наукове обґрунтування необхідності нормативного захисту інформації, що не закріплюється виключно у документованій формі, яка забезпечує юридичні гарантії захисту суддівської та адвокатської таємниці, таємниці сповіді та деяких інших видів відомостей, які відповідно до національного права повинні бути захищені;

· правові аспекти формування та захисту інформаційних ресурсів єдиного інформаційного простору України, в тому числі правовий механізм реалізації права на конфіденційну інформацію з точки зору використання міжнародних, конституційних, державних стандартів;

· законодавче забезпечення формування та розвитку єдиного інформаційного простору України на засадах систематизації національного інформаційного права;

дістали подальшого розвитку:

· принципи формування ринку інформаційних продуктів та послуг за умови ефективного використання переваг інформаційного суспільства та запобігання можливих негативних наслідків глобалізації;

· теоретико-правова характеристика інститутів відкритої інформації та інформації з обмеженим доступом, у тому числі визначені правові умови забезпечення права на інформацію як елемент формування правової системи регулювання інформаційних відносин;

· обґрунтована необхідність систематизації інформаційного законодавства за умови інтеграції України до світових стандартів інформаційного обміну;

· методологія розмежування нормативно-технічних заходів захисту інформації від несанкціонованого доступу та законодавчого регулювання системи інформаційних відносин;

· теоретико-методологічне обґрунтування перспектив розвитку інститутів державної таємниці, інформації з обмеженим доступом, обмежено оборотоздатної інформації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення, пропозиції і висновки можуть використовуватися та використовуються:

У правотворчій сфері - висновки, що містяться у дисертації, запропоновані як положення систематизації інформаційного законодавства України, а також нормотворчості місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування (Акт впровадження № 01-02/149 від 24.03.2008 року Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій).

Матеріали дослідження сприятимуть подальшому розвитку науки інформаційного права, зокрема, інтеграції національного інформаційного законодавства у систему міжнародних норм.

У сфері правозастосування - результати дисертаційної роботи, в частині щодо пропозицій автора по використанню нормативно-правового інструментарію, запропоновані та впроваджуються як засіб удосконалення механізму державних гарантій забезпечення права людини на інформацію (Акт впровадження № 232 ст від 28.05.2008 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області).

У навчальному процесі - теоретичні розробки щодо механізму реалізації права на інформацію, отримані дисертантом, використовуються при викладанні спеціальних курсів „Міжнародне інформаційне право”, „Міжнародно-правовий захист інтелектуальної власності” (Акт впровадження № 121 від 20.03.2008 року Чернігівського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом).

У науково-дослідній сфері - результати дослідження можуть бути застосовані для обґрунтування теоретичних засад напрямів наукових дисциплін - міжнародного інформаційного права, міжнародно-правового захисту інтелектуальної власності, правового статусу людини, правового режиму електронного уряду та ін.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено наукове дослідження теоретико-методологічних засад інформаційного права України : реалізації права на інформацію. Особистий внесок дисертанта у працях підготовлених і виданих у співавторстві, а саме у статті „Предмет та методи інформаційного права” та тезах до Міжнародної науково-практичної конференції „Теоретико-методологічні засади формування науки інформаційного права” складає 50 %. Власні оригінальні теоретичні напрацювання здобувача є його особистим внеском у наукові праці, опубліковані у співавторстві, використання їх у дослідженні здійснюється з обов'язковим посиланням на зазначені роботи.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювались на засіданні міжкафедрального семінару кафедр управління в органах внутрішніх справ, адміністративного права та процесу, інформаційних технологій, відділу організації наукової роботи Київського національного університету внутрішніх справ. Окремі висновки і узагальнення обговорені на ІІ Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Одеса, грудень 2003 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (Хмельницький, листопад 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів та студентів „Захист прав людини в Україні. Теоретичні та практичні аспекти” (Донецьк, грудень 2005 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення” (Львів, квітень 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука” (Суми, травень 2008 р.); ІІІ, ІV, V Міжвузівських науково-практичних конференціях „Історико-правові та соціально-економічні аспекти розвитку суспільства” (Чернігів, 2004, 2005, 2006 рр.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені у семи наукових публікаціях, чотири з яких надруковано у фахових виданнях України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків, трьох додатків на 24 сторінках, списку використаних джерел (242 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Вступна частина присвячена викладенню положень, що відображають актуальність теми дослідження, його наукову новизну, визначенню завдань, методологічних та теоретичних основ роботи, формуванню основних положень, винесених на захист.

Розділ 1. „Інформаційна сфера та теоретико-методологічні погляди щодо формування державної інформаційної політики” містить три підрозділи. У підрозділі 1.1. „Державна інформаційна політика в умовах формування інформаційного суспільства” розглядаються наукові погляди видатних філософів, економістів та юристів щодо змісту та ознак становлення нової формації людства - „інформаційного суспільства”. Надається огляд філософсько-правової думки стосовно особливостей нових суспільних відносин, за яких вирішальне значення для матеріального забезпечення людини набувають знання, а інформаційні ресурси виступають основною економічною цінністю.

Особливістю регулювання інформаційних суспільних відносин є їх багатоманітність, охоплення всіх сфер людської діяльності, що ускладнюється необхідністю врахування переваг та небезпеки глобалізації. Добробут кожної людини залежить від знання, що здобувається завдяки безперешкодному доступу до інформації, але зростає небезпека для держав, спільнот, людини від впливу єдиної субкультури, що загрожує самоідентифікації.

Надані дефініції визначення проблем формування правової системи регулювання інформаційних відносин, інституту права на інформацію в об'єктивному та суб'єктивному, публічному та приватному праві. З огляду на сучасне значення державної інформаційної політики в роботі обґрунтовується необхідність правового регулювання інформаційних відносин на фундаментальних цінностях демократичних інститутів. Реалізація права на інформацію забезпечується не тільки сукупністю міжнародних та національних норм, а й створенням належних умов відповідального ставлення суб'єктів до використання інформаційних ресурсів.

У підрозділі 1.2. „Сучасний стан українського законодавства в сфері інформаційних відносин” - за допомогою системного та порівняльно-правового методів проводиться науковий аналіз реального стану сучасного інформаційного законодавства. Особлива увага звертається на законодавче закріплення статусу інформаційних відносин та засобів їх публічно-правового регулювання, методологічні засади реалізації права на інформацію. Надається характеристика та визначаються основні правові інститути українського інформаційного законодавства, правове закріплення інформаційного продукту, інформаційної діяльності. За результатами дослідження встановлено недостатнє використання світового досвіду формування інформаційного права, відсутність теоретичного обґрунтування концепції систематизації правового регулювання інформаційних відносин, що відчутно впливає на стан законодавства в даній сфері.

Значна кількість нормативно-правових актів визначає ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України і викликає низку проблемних питань: відсутність легальної, ієрархічної єдності законів, відсутність тотожного понятійного апарату, суперечність практичного застосування нормативно-правових актів як наслідок відсутності єдиної системи інформаційного законодавства.

Підтримуючи думку переважної більшості науковців щодо необхідності систематизації інформаційного законодавства, встановлюється та обґрунтовується методологія забезпечення узгодженості національного та міжнародного інформаційного права на ґрунті як моністичної, так і інтеграційної системи, забезпечення функціонування демократичних інститутів, забезпечення права громадян на доступ до інформації.

У підрозділі 1.3. „Зарубіжний досвід реалізації права на інформацію” вирішуються декілька завдань. По-перше, за загальними методами правових наук визначається співвідношення міжнародного та національного права. Моністична, дуалістична, інтеграційна (універсальна) концепції співвідношення міжнародного та національного права безперечно впливають на формування інформаційного законодавства, що обумовлюється особливістю інформаційних відносин, специфічними властивостями інформаційного продукту. Саме інтеграційна концепція, яка передбачає використання за особливою процедурою (ратифікація) міжнародних норм у національному законодавстві, є найбільш прогресивною для української правової системи.

Значною проблемою постає відсутність наукового розуміння залежності формування правової системи регулювання інформаційних правовідносин від розвитку світового та національного компоненту формування самого суспільства. Методологія дослідження регулювання суспільних відносин на міжнародному рівні та у провідних країнах світу дозволила встановити умовні „етапи” міжнародного та національного формування інформаційного законодавства.

Аналіз співвідношення розвитку правових інститутів демократії, правової держави, прав людини надає можливість встановити загальні тенденції розвитку інформаційних відносин і на цій підставі визначити етапи формування міжнародного та національного інформаційного права. Наукове знання про пріоритети та особливості регулювання інформаційних відносин надає можливість зробити чіткі наукові прогнози щодо формування українського інформаційного законодавства та надати практичні рекомендації щодо забезпечення конкурентоспроможності національного інформаційного законодавства.

По-друге, за конкретно-науковими методами дослідження визначаються тенденції розвитку національного інформаційного законодавства різних країн світу, встановлюються загальні риси його формування. Розвинуті країни світу визначають необхідність використання інтеграційної концепції співвідношення міжнародного та національного права. Відстоюючи власні інтереси, ці країни закликають створювати міжнародні модельні закони, в тому числі для зменшення бар'єрів щодо просування власних технологій та інформаційних товарів.

Створення українського інформаційного законодавства є невідкладним завданням як науки, так і законотворчості, що обумовило вирішення третього завдання дослідження. Виконання такого завдання потребує дотримання інтеграційної концепції співвідношення міжнародного та національного права, а також основних міжнародних принципів реалізації права на інформацію, врахування глобальних процесів.

Розділ 2. „Законодавчі режими використання інформації та їх вплив на забезпечення прав людини” складається з трьох підрозділів і містить дослідження елементів та змісту реалізації права на інформацію.

У підрозділі 2.1. „Поняття сучасного інформаційного ринку та режими доступу до інформації” наголошується на багатоманітності, багатогранності поняття та системи інформаційного ринку, наявності нових елементів та інститутів, які не існували раніше як елементи загальновизнаного поняття ринку. Основні орієнтири розвитку інформаційного ринку розробляються на урядових та неурядових міжнародних форумах. Особливої активності цей процес набуває на початку ХХІ століття.

За допомогою методу структурно-функціонального аналізу встановлюються правові режими доступу до інформації, обумовлюється їх урахування при формуванні українського інформаційного законодавства. Законодавче закріплення режимів доступу до інформації безпосередньо впливає на ефективне регулювання інформаційних правовідносин та розвиток національних демократичних інститутів.

З метою забезпечення єдності правових інститутів на підставі співвідношення правових галузей вказується на наявність режиму відкритої інформації, інформації з обмеженим доступом, а також на необхідність використання режимів обмежено оборотоздатної (реалізація права на інформацію категорії „виключних прав”) та дифамаційної інформації.

Міжнародна практика визначає дифамацію як загальноприйняте у більшості країн світу юридичне поняття, під яким розуміється правопорушення у вигляді розповсюдження або проголошення слів чи публікація відомостей, що не відповідають дійсності та ганьблять честь, гідність та ділову репутацію потерпілого.

За змістом конституційних норм до дифамаційної інформації відносимо розповсюдження відомостей про нерівність конституційних прав за будь-якою ознакою; інформацію, спрямовану проти національної безпеки, національного здоров'я, приватної власності, громадського порядку та неправдиву інформацію.

У підрозділі 2.2. „Реалізація права на інформацію з правовим режимом відкритого доступу” встановлено, що за умов відповідальності держави перед особою за свою діяльність, виникає необхідність постійного, надійного зв'язку між органами публічної влади і широкими колами громадськості.

Рівень цивілізованості й демократизму відносин між владою і громадськістю значною мірою визначається ступенем «відкритості» влади. Вирішення проблеми реалізації права на інформацію безпосередньо впливає на прийняття ефективних управлінських рішень. „Дозована” інформація з боку влади призводить до відповідної „дозованої” інформації з боку громади і, як результат, веде до прийняття хибних рішень, відсторонення громадян від управління справами держави.

Система накопичення, систематизації та розповсюдження інформації, що існує в органах державної влади та місцевого самоврядування, повинна бути „схожою” на бібліотечну та передбачати вільний доступ до неї громадян. Проблемні питання створення „електронного уряду” та реформи адміністративної системи щільно пов'язані із створенням механізму реалізації права людини на відкриту інформацію.

На теоретичному рівні обґрунтовані принципи формування ринку інформаційних продуктів та послуг за умови ефективного використання переваг інформаційного суспільства та запобігання можливих негативних наслідків глобалізації.

Реалізація права на відкриту інформацію охоплює проблеми гарантій прав засобів масової інформації використовувати реальні механізми отримання інформації та питання щодо удосконалення регулювання екологічної, статистичної та інших форм інформації з відкритим доступом.

У підрозділі 2.3. „Права на інформацію з обмеженим доступом як субінститут права власності” конфіденційна інформація визначається як відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених умов. Використовуючи загальнонаукові методи дослідження особливостей інформації з правовим режимом обмеженого доступу, розглядається характеристика нових моментів, що виникають у межах загальнотеоретичних розробок формування інформаційного права. Встановлені правові аспекти формування та захисту інформаційних ресурсів єдиного інформаційного простору України, в тому числі правовий механізм реалізації права на конфіденційну інформацію з точки зору використання міжнародних, конституційних, державних стандартів. Надається наукове обґрунтування необхідності нормативного захисту інформації, що не закріплюється виключно у документованій формі, яка забезпечує юридичні гарантії захисту суддівської та адвокатської таємниці, таємниці сповіді та деяких інших видів відомостей, які відповідно до національного права повинні бути захищені.

Громадяни чи юридичні особи, які володіють інформацією професійного, банківського, комерційного та іншого характеру, отриманою на власні кошти, чи такою, котра є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного інтересу, і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї і встановлюють для неї систему способів захисту.

Робиться висновок відповідно до якого суб'єкти, що надають інформацію про себе з метою комплектування інформаційних ресурсів країни або інших інформаційних баз, мають право безоплатно користуватися цими даними. Крім документованої інформації, правовій охороні підлягає будь-яка інформація незалежно від форми носія. В теоретичному плані забезпечення права людини на особисту таємницю потребує окремого правового закріплення, яке передбачає комплексний захист персоніфікованих даних. Обмеження повинні застосовуватися виключно для громадян, які поступають на державну службу.

Теоретико-методологічного наповнення вимагає регулювання комерційної та банківської таємниці, проблеми реалізації права власників у виключних правах, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Раціональним вважається встановлення режиму обмежено оборотоздатної інформації, яка повинна забезпечити захист оприлюдненої інформації від несанкціонованого власником використання.

Найбільш врегульований інститут „таємної інформації” також потребує удосконалення. Необхідним вважається законодавче закріплення обов'язку компетентних осіб оприлюднювати відомості, що перестали бути таємною інформацією.

Розділ 3. „Особливості державно-правової інформаційної політики при реалізації права на інформацію в Україні” складається з двох підрозділів та присвячений дослідженню інформаційних відносин як органічної частини політичної, економічної, соціально-культурної сфери діяльності української держави.

У підрозділі 3.1. „Місце інформаційних відносин в державному управлінні та їх значення у забезпеченні демократизації суспільства” бачиться логічним встановити співвідношення інститутів державного управління, правового регулювання інформаційними відносинами та забезпечення в цій системі права людини на інформацію.

Використовуючи метод структурного аналізу та аналітичний метод, створено оригінальний підхід аналізу існуючих проблем, що виникають в регулюванні інформаційних відносин. Система визначення ефективності державної інформаційної політики ґрунтується на економічних показниках щодо створення та використання інформаційного продукту за умови чіткого громадського контролю за діяльністю органів державної влади. Перевага полягає у реальній можливості прогнозувати нові суспільні відносини, що неодмінно виникають при глобалізації, та швидко корегувати державну інформаційну політику.

Проблеми, що виникають в процесі регулювання інформаційних відносин, з акцентом на реалізацію права на інформацію, є залежними у частині забезпечення гарантій прав людини на інформацію, вимагають спрямованого законодавчого впливу щодо їх удосконалення.

Необхідно знайти оптимальні варіанти державного управління стосовно системної трансформації суспільства з урахуванням глобальних процесів у всіх сферах життя, орієнтуючись на створення високотехнологічного, високоінтелектуального суспільства. Розробити методологію розмежування нормативно-технічних заходів захисту інформації від несанкціонованого доступу та законодавчого регулювання системи інформаційних відносин.

Зміст державного управління інформаційною сферою визначається не тільки інформаційною функцією держави, а й створенням правового режиму обігу інформаційного продукту, ефективним функціонуванням системи центральних та місцевих органів управління інформаційною галуззю, матеріально-технічним та фінансовим забезпеченням інформаційної сфери, створенням системи гарантій та механізму реалізації права на інформацію.

У підрозділі 3.2. „Теоретико-методологічні засади реалізації права на інформацію в правовій системі України” зазначено, що в основу систематизації норм інформаційного права повинні покладатися відпрацьовані юридичною наукою і перевірені практикою принципи. Важливою складовою є формування в ньому інституту юридичної деліктології, встановлення реальної відповідальності посадових осіб за неправомірне ненадання відкритої інформації.

Встановлено методологію формування інформаційного права України та надано практичні рекомендації щодо забезпечення конкурентоспроможності національного інформаційного законодавства, визначено правові форми використання інформаційних ресурсів та їх функціонування при провадженні державної інформаційної політики. На рівні теоретичного пошуку розглянуто питання реалізації права на програмне забезпечення, боротьбу зі спамом, використання сучасних інформаційних технологій.

Надано теоретичне обґрунтування самостійності окремих інститутів інформаційного права при їх комплексному застосуванні в українській правовій системі, а саме виходячи з аналізу співвідношення правових інститутів демократії, права людини та правової держави.

В теорії інформаційного права невирішеним питанням залишається: законодавче закріплення провідних напрямів і методів державної інформаційної політики; діяльність засобів масової інформації; розвиток усіх форм інформаційної власності; участь держави у створенні інформаційних систем і мереж; реалізація права громадян на інформацію; забезпечення національної безпеки та державно-правове формування інформаційних ресурсів, а також забезпечення їх правового режиму доступу та інше.

ВИСНОВКИ

У висновках викладені основні положення роботи, що відображають результат проведеного дослідження, і мають теоретичне й практичне значення для науки інформаційного права та практики законодавчого регулювання права на інформацію.

1. Формування сучасної української правової системи регулювання інформаційних відносин залежить від загальної тенденції впливу глобалізації на національне законодавство та розвиток інформаційного суспільства. Правові аспекти реалізації права на інформацію повинні враховувати як позитивні (скорочені терміни отримання значної кількості інформаційного продукту), так і негативні (створення стану небезпеки для самої людини) наслідки впливу в умовах глобалізації.. Першочерговим завданням постає формування правової основи, законодавча підтримка та правовий захист ринку інформаційних продуктів і послуг.

2. Формування науково-обґрунтованої правової системи регулювання інформаційних відносин повинно враховувати теоретико-методологічні засади інформаційного права та практику правового регулювання міжнародних інформаційних відносин. Методологія дослідження загальної характеристики етапів становлення, тенденцій розвитку міжнародного та національного інформаційного права, що базується на діалектичному та порівняльно-правовому методі, надає можливість визначити пріоритети формування інформаційного права України та надати практичні рекомендації щодо забезпечення конкурентоспроможності національного інформаційного законодавства.

3. Досвід зарубіжних країн щодо регулювання інформаційних відносин засвідчує, що інтеграційна концепція, яка передбачає використання за особливою процедурою (ратифікація) міжнародних норм у національному законодавстві, є найбільш прогресивною для української правової системи.

4. Виходячи з предмету та методу науки - інформаційне право України виступає самостійною комплексною галуззю національного права, що вимагає теоретичного обґрунтування окремих інститутів інформаційного права при їх комплексному застосуванні в українській правовій системі, встановлення методу інформаційного права.

5. Значна кількість нормативно-правових актів визначає ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України і викликає низку проблемних питань: відсутність легальної, ієрархічної єдності законів і відсутність тотожного понятійного апарату, суперечність практичного застосування нормативно-правових актів, як наслідок, відсутність реального правового механізму реалізації права на інформацію.

6. Комплексний, тотожний підхід до регулювання всіх напрямів інформаційних відносин надає реальну можливість для демократизації українського суспільства, забезпечує гарантії виконання обов'язків держави перед громадянином, пріоритет людини щодо отримання інформації. Інформаційне законодавство, ґрунтуючись на міжнародних та конституційних принципах інформаційного права, повинно визнавати наявність режиму обмежено оборотоздатної та дифамаційної інформації.

7. Крім документованої інформації, правовій охороні підлягає будь-яка інформація незалежно від форми носія. Правове забезпечення повинні отримати умови створення відкритої інформації, інформації з обмежено оборотоздатним та обмеженим доступом. Правовими нормами необхідно врегулювати процедуру оприлюднення інформації, що втратила режим таємності. Суб'єкти, що надають інформацію про себе з метою комплектування інформаційних ресурсів країни або інших інформаційних баз, мають право безоплатно користуватися цими даними.

8. В межах методології інформаційного права необхідно встановити інститут деліктології. Забезпечити реальну юридичну відповідальність посадових осіб та керівників органів державної влади за ненадання або неоприлюднення публічних відомостей, чи систематичне порушення права людини на інформацію. Одночасно встановлюється юридична відповідальність для суб'єктів, що створюють неправдиву інформацію, перекручують отримані відомості з метою передачі або передають недостовірну чи неповну інформацію. Потрібно законодавчо обумовити існування „чорної бази” недобросовісних операторів. Деліктне право є обов'язковою частиною науки та галузі інформаційного права України.

9. Особливого правового захисту потребує інститут особистої таємниці. Виконання міжнародно-правових вимог щодо збереження конфіденційності щодо персональних даних є найважливішим інститутом сучасного інформаційного права.

10. Відсутність правових меж інформаційного забезпечення та інформаційної взаємодії між управлінськими структурами, між державою, місцевим самоврядуванням, громадянами є гальмуючим фактором розвитку держави.

11. Вимагається встановлення чіткого розмежування нормативно-технічних захисту інформації від несанкціонованого доступу та законодавчого регулювання системи інформаційних відносин

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Марценюк О.Г. Заборонена інформація та її місце у системі інформаційних відносин / О.Г. Марценюк // Право України. - 2006. - № 5. - С. 44-48.

2. Марценюк О.Г. Режими доступу до інформації в системі українського права / О.Г. Марценюк // Юридична Україна. - 2006. - № 7. - С. 23-29.

3. Марценюк О.Г. Право людини на інформацію в європейському та українському праві / О.Г. Марценюк // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право. - № 2, 2006. - Т. 2. - С. 429-432.

4. Калюжний Р.А., Марценюк О.Г. Предмет та методи інформаційного права / Р.А. Калюжний, О.Г. Марценюк // Правова інформатика. - 2008. - № 3 (19). - С. 5-9.

5. Марценюк О.Г. Права фізичних і юридичних осіб на медичну конфіденційну інформацію / О.Г. Марценюк // Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення) / ІІ Всеукраїнська наук.-практ. конф. 17-18 квітня 2008 року - Львів. Видавництво ЛОБФ „Медицина і право”, 2008. - С. 166-171.

6. Калюжний Р.А., Марценюк О.Г. Теоретико-методологічні засади формування науки інформаційного права / Р.А. Калюжний, О.Г. Марценюк // Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука: Міжнар. наук.-практ. конф., 16-17 травня 2008 р. - Суми, Видавництво „Довкілля”, 2008. - С. 38 - 44.

7. Марценюк А.Г. Конфиденциальная информация в системе права на информацию в Украине / А.Г. Марценюк // Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества: V Межвуз. науч.-практ. конф., 5 апр. 2006 г.: тезисы докл. - Чернигов, 2006. - С. 25-27.

АНОТАЦІЇ

Марценюк О.Г. Теоретико-методологічні засади інформаційного права: реалізація права на інформацію. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2009.

У дисертації розглянуті теоретичні та методологічні засади становлення науки інформаційного права України, вплив глобалізації на формування державної інформаційної політики, міжнародного та українського інформаційного права, проблеми регулювання інформаційних відносин та реалізації права на інформацію.

Визначено місце інформаційного права в системі національного права, проаналізовано зарубіжний досвід законодавчого регулювання інформаційних відносин, представлено практичні рекомендації щодо відповідності розвитку національного інформаційного права світовим тенденціям.

Надано поняття сучасного інформаційного ринку, обґрунтування отримали правові режими доступу до інформації. Теоретичне обґрунтування правових режимів створює методологічні засади формування ринку інформаційних товарів та послуг, у тому числі використання режиму обмежено оборотоздатної та дифамаційної інформації. Розглянуто питання реалізації права на інформацію відповідно до режимів доступу до інформації. Встановлено загальні засади інформаційної політики та пріоритетні напрями державно-правового регулювання інформаційної сфери, проблемні питання реалізації права на інформацію в правовій системі України, співвідношення правових інститутів прав людини, демократії, інформаційних відносин.