Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА

АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК 347.454

СУДОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Рябченко Юрій Юрійович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Кройтор Володимир Андрійович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри цивільного права та процесу

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Яроцький Віталій Леонідович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри цивільного права № 2

кандидат юридичних наук, доцент Богдан Йосип Гнатович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри цивільного права та процесу

Захист відбудеться «19» лютого 2009 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-а.

Автореферат розісланий «___» січня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І. Бобрик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Частиною 2 ст. 42 Конституції України зазначено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю та безпечністю продукції, всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Деталізація цього конституційного положення здійснюється в поточному законодавстві, насамперед, Законі України «Про захист прав споживачів», який серед іншого визначає форми і способи правового захисту прав споживачів.

Зважаючи на це, та положення ст. 55 Конституції України, за яким права людини і громадянина захищаються судом, права споживачів у випадку їх порушення, можуть бути об'єктом судового захисту. При цьому, слід звернути увагу на те, що законодавство України про захист прав споживачів містить, переважно, норми матеріального права. Процесуальне законодавство, зокрема Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України), встановлюючи лише альтернативну підсудність позовів про захист прав споживачів та звільняючи позивачів-споживачів від сплати судового збору, фактично не враховує специфіку справ цієї категорії, що, безумовно, не створює належного законодавчого підґрунтя для ефективного судового захисту гарантованих чинним законодавством прав споживачів.

Про нагальну потребу підвищення дієвості судового захисту прав споживачів свідчить значна кількість їх порушень з боку продавців, товаровиробників та інших суб'єктів, що реалізують споживачам товари, надають відповідні послуги чи виконують роботи. Як зазначається у «Зеленій книзі про політику адаптації національного законодавства у сфері технічного регулювання та споживчої політики до Європейських вимог» (Зелена книга про політику адаптації національного законодавства у сфері технічного регулювання та споживчої політики до європейських вимог. - Київ, 2006. - 80 с.), в Україні має місце недостатній рівень захисту прав споживачів. Також зазначається, що в 2006 р. майже 90 % із числа перевірених підприємств у сфері торгівлі та послуг допускали порушення прав споживачів, а поширення недобросовісної конкуренції призводить до насичення ринку недоброякісною, контрабандною, фальсифікованою продукцією (до 20 % на ринку); досить високий відсоток (70-75 %) вітчизняної продукції та послуг виробляється та надається із суттєвими невідповідностями і порушеннями прав та інтересів споживачів. Така сама тенденція зберігається й нині.

Безумно, такий стан дотримання прав споживачів не може вважатися нормальним, а відтак, має існувати належний правовий механізм захисту таких прав, у тому числі в судовому порядку. Однак, як свідчить судова практика, процедура розгляду справ про захист прав споживачів не є досконалою, оскільки непоодинокими є випадки скасовування або зміни судами вищестоящих інстанцій рішень місцевих судів по таких справах. Крім того, залишається відкритим питання про забезпечення доступності й оперативності правосуддя в справах цієї категорії. Зазначені практичні проблеми зумовлюють актуальність теми цього дослідження.

Науково-теоретичну базу дослідження проблем судового захисту прав споживачів складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених із філософії (В. І. Кириллов, А. О. Старченко, Г. І. Челпанов), теорії права (С. С. Алексєєв, В. М. Горшеньов, О. Ф. Скакун), цивільного права (О. В. Дзера, А. С. Довгерт, О. С. Іоффе та ін.). Крім того, використовувались роботи з цивільного процесу, зокрема, таких авторів, як: М. Г. Авдюков, О. П. Вершинін, М. А. Гурвіч, А. О. Добровольсьий, І. М. Зайцев, Е. М. Мурад`ян, Г. Л. Осокіна, І. А. Приходько, Т. В. Сахнова, В. І. Тертишніков, М. К. Треушніков, С.. Фурса, Ю. С. Червоний, М. С. Шакарян, М. Й. Штефан, Я. Л. Штутін, В. М. Щеглов тощо.

Безпосередньо, проблеми матеріально-правових гарантій захисту прав споживачів розглядались такими вченими, як: Г.А. Осетинська (у монографії «Захист прав споживачів: проблеми розвитку законодавства України» (2002 р.), у дисертації «Цивільно-правовий захист прав споживачів за законодавством України» (2006 р.)); Л. М. Іваненко (у дисертації «Цивільно-правове забезпечення прав споживачів на належну якість товару» (1998 р.)); О. П. Письменна (у дисертації «Правовідносини, що виникають у зв'язку з порушенням прав споживачів внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)» (2006 р.)); С. А. Косінов (у дисертації «Теоретические проблемы защиты прав потребителей в Украине по договору купли-продажи» (1999 р.)). Загалом, зазначені дослідження присвячені проблемам захисту прав споживачів матеріально-правового характеру і не торкаються проблем та особливостей процедури судового захисту. Процесуальним проблемам захисту прав споживачів присвячена також дисертація О. Ю. Блохіної «Процессуальные особенности рассмотрения судами дел о защите прав потребителей» (1999 р.). Однак, остання робота виконувалась в Російській Федерації, ґрунтуючись на її законодавстві та судовій практиці, а тому, в ній не враховуються особливості вітчизняного законодавства про захист прав споживачів та відповідної судової практики.

Віддаючи належне проведеним раніше дослідженням, які, незважаючи на внесення численних змін і доповнень до законодавства України про захист прав споживачів, значною мірою, зберігають свою актуальність та наукову значущість, слід зазначити, що обрана тема, в цілому, ще не дістала належного наукового осмислення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження здійснено на виконання Указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення діяльності в сфері технічного регулювання та споживчої політики» від 13.07.2005 р., Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір: концептуальні засади, стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр.», відповідно до Комплексної цільової програми щодо пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 05.07.2004.р. № 755, а також відповідно до Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 05.01.2006 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у встановленні особливостей судового розгляду і вирішення справ про захист прав споживачів на основі положень юридичної науки, чинного законодавства, розкритті практики його застосування, а також у виробленні пропозицій щодо удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України та законодавства України про захист прав споживачів.

Для досягнення цієї мети в процесі дослідження поставлено такі завдання:

- охарактеризувати право на позов та визначити особливості елементів позову в справах про захист прав споживачів;

- класифікувати позови у справах про захист прав споживачів;

- встановити особливості процесуальної право- та дієздатності сторін та інших осіб, які беруть участь у справах про захист прав споживачів;

- визначити предмет доказування, розкрити особливості процесу доказування та застосування засобів доказування по цій категорії справ;

- встановити сутність та охарактеризувати зміст судового рішення, розкрити його особливості у справах про захист прав споживачів;

- визначити особливості порядку розгляду та вирішення справ про захист прав споживачів;

- сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері судового захисту прав та інтересів фізичних осіб як споживачів.

Предметом дослідження є особливості процесуального порядку судового розгляду та вирішення справ про захист прав споживачів, судова практика з розгляду таких справ, наукові положення, законодавство України та іноземних країн стосовно зазначених питань.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дисертаційної роботи використовувався загальнонауковий діалектичний метод. Серед конкретних наукових методів застосовувались: порівняльно-правовий, метод формальної логіки, структурно-функціональний, статистичний метод, класифікації та групування. За допомогою порівняльно-правового методу досліджувалось законодавство Європейського Союзу та окремих країн, Російської Федерації, встановлювались особливості й відмінності в порядку розгляду та вирішення справ про захист прав споживачів, порівняно із загальним порядком розгляду і вирішення цивільних справ (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2 дисертації). За допомогою структурно-функціонального методу, методів класифікації та групування класифіковано позови про захист прав споживачів (підрозділ 1.3 дисертації). За допомогою статистичного методу опрацьовувались матеріали судової практики (підрозділи 2.1, 3.1, 3.2 дисертації). захист право споживач справа

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є одним із перших в Україні комплексних досліджень, яке присвячене проблемам вдосконалення судової процесуальної форми захисту прав споживачів. У результаті проведеного дослідження отримано такі основні наукові результати:

Уперше:

1. Визначено чотири групи особливостей судового розгляду справ про захист прав споживачів, які визначаються: предметом та підставами позову; право- та дієздатністю осіб, які беруть участь у справі; доказуванням та предметом доказування; судовим рішенням.

2. Здійснено класифікацію позовів про захист прав споживачів за наступними критеріями: за характером правовідносин між споживачем та продавцем (виробником, виконавцем); за підставою виникнення позову; за характером вимоги, що заявляє споживач з метою захистити своє право на якість, безпеку продукції, інформацію про продукцію.

3. Доведено, що вимоги про стягнення з продавця сплаченої за товар грошової суми, внаслідок відмови споживача від договору; про стягнення грошових коштів на підставі повідомлення продавця (виконавця) про розірвання договору купівлі-продажу, укладеного поза торговельним чи офісним приміщенням; про стягнення грошових коштів з кредитора на підставі подання заяви про відкликання згоди на укладення споживчого кредиту підпадають під ознаки вимог, за якими може бути видано судовий наказ.

Удосконалено:

4. Критерії віднесення судових справ до категорії справ про захист прав споживачів, а саме, встановлено, що справи, в яких споживач виступає не позивачем, а відповідачем, не відносяться до такої категорії справ.

5. Підставу для віднесення особи як категорії споживачів, якою є мета придбання споживачем продукції (робіт, послуг), що характеризується: призначенням продукції (робіт, послуг); фактичним використанням продукції (робіт, послуг).

Подальшого розвитку набули:

6. Загальне цивільне процесуальне поняття позову шляхом розроблення поняття позову щодо справ про захист прав споживачів, під яким пропонується розуміти вимогу до суду про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист порушених чи оспорюваних продавцем (виробником, виконавцем) прав та інтересів конкретно визначених (або невизначеного кола) споживачів, або зазначених прав та інтересів, щодо яких загрожує небезпека їх порушення чи оспорювання.

7. Інститут зловживання процесуальними правами шляхом уведення поняття затягування справи відповідачем у справах про захист прав споживачів, під яким пропонується розуміти неодноразове (два і більше рази) подання ним скарг, клопотань, які не є необхідними для правильного вирішення справи, а також ухилення від виконання процесуальних обов'язків, хоча й із зазначенням поважних причин, проте без надання доказів їх існування.

8. Положення про сферу застосування позовів про захист прав та інтересів невизначеного кола осіб шляхом доведення доцільності їх застосування для захисту прав споживачів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків та пропозицій дисертації у:

- правотворчій діяльності - для удосконалення положень чинного законодавства, що регламентує провадження у справах про захист прав споживачів;

- науково-дослідній сфері - для подальших досліджень проблем судового розгляду справ про захист прав споживачів та процесуальних гарантій дотримання цих прав;

- правозастосовчій діяльності - шляхом застосування наданих рекомендацій і пропозицій в практичній діяльності загальних судів при розгляді та вирішенні справ про захист прав споживачів;

- навчальному процесі - під час викладання дисципліни «Цивільний процес» («Цивільне процесуальне право»), при підготовці відповідних методичних та навчальних посібників, а також підручників для студентів вищих навчальних закладів юридичної освіти.

За результатами дослідження до Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя були направлені пропозиції щодо внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів» у формі законопроекту (акт впровадження у законотворчий процес від 03.10.2008 р. № 04-30/18-2376). Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі при викладанні дисципліни «Цивільний процес» у Харківському національному університеті внутрішніх справ (акт впровадження у навчальний процес від 14.07.2008 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України. Основні наукові результати дисертації оприлюднені на 5 науково-практичних конференціях: 1) II Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 17-18 березня 2006 р.); 2) Науково-практична конференція «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, 12 травня 2006 р.); 3) Науково-практична конференція «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 27 травня 2006 р.); 4) Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми здійснення охорони прав учасників цивільних правовідносин» (м. Макіївка, 21-22 вересня 2007 р.); 5) Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, 26 травня 2007 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у 10 наукових працях, серед яких 5 статей, опублікованих у наукових фахових виданнях, та 5 тез виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена завданнями і метою дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділено на дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 212 сторінок. Список використаних джерел нараховує 182 позиції і викладений на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, подано відомості про зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дисертаційного дослідження, висвітлено використані методи дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення отриманих дисертантом результатів, вказані дані про апробацію і впровадження результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1. «Позов. Право на позов та види позовів у справах про захист прав споживачів» складається з трьох підрозділів.

У Підрозділі 1.1 «Особливості позову у справах про захист прав споживачів та його елементи» на підставі аналізу існуючих наукових поглядів щодо поняття позову у цивільному процесі, а також особливостей суб'єктного складу осіб, які можуть звертатись із зазначеними позовами, сформульовано поняття позову в справах про захист прав споживачів.

Дисертант приєднується до поширеної наукової точки зору про наявність трьох елементів позову: предмета позову, підстави позову і змісту позову. Спираючись, з одного боку, на погляди науковців з питання предмета, підстави, змісту позову у цивільному процесі та, з іншого боку, на специфіку процедури розгляду справ про захист прав споживачів, визначено особливості предмета, підстави, змісту позову у справах про захист прав споживачів.

Предмет позову у справах про захист прав споживачів - це матеріально-правова вимога споживача до продавця (виробника, виконавця), яка ґрунтується на спірному правовідношенні. Як правило, ця вимога стосується придбаного товару або роботи чи послуги, або відшкодування шкоди. Основними особливостями предмета позову в даних справах, на думку дисертанта, можна назвати те, що: а) право споживача на пред'явлення матеріально-правових вимог, у більшості випадків, регламентується матеріальним законом і не потребує додаткового закріплення у договорі; б) згідно з п. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Підстава позову про захист прав споживачів - це обставина, передбачена гіпотезою матеріальної норми права, що регулює спірне правовідношення, з якої споживач виводить свої вимоги до продавця (виконавця), а іноді й виробника. Зміст позову про захист прав споживачів - це звернена до суду вимога споживача про здійснення судом певних дій із зазначенням способу судового захисту.

У підрозділі 1.2 «Характеристика права на позов у справах про захист прав споживачів та передумов його подання» проаналізовано наукові погляди стосовно поняття права на позов та співвідношення його елементів. У процесі аналізу доведено доцільність приєднання до наукового підходу, яким визначено наявність у праві на позов матеріальної та процесуальної сторін. Право споживача на позов є комплексним та включає до свого складу: право на пред'явлення позову - процесуальна сторона права на позов, право на отримання судового захисту порушених чи оспорюваних прав чи законних інтересів - матеріальна сторона права на позов. Право на пред'явлення позову має свої передумови та умови реалізації. До передумов права на пред'явлення позову про захист прав споживачів належать: наявність цивільної процесуальної правоздатності; віднесення правової вимоги позивача на розгляд судових органів (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України); відсутність такого, що набрало законну силу, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України); відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 3 ч. 2 ст. 122 ЦПК України); відсутність рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду, і розгляд справи у тому ж самому третейському суді виявився неможливим (п. 4 ст. 122 ЦПК України); смерть фізичної особи, а також припинення юридичної особи, які є однією з сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 5 ст. 122 ЦПК України).

Також проаналізовано умови реалізації права на позов з урахуванням специфіки справ досліджуваної категорії, що дозволило встановити їх особливості у зазначених справах, висвітлити проблеми, що виникають на практиці. Зокрема, обґрунтовано необхідність запровадження у випадках, передбачених ч. 1, 4 ст. 114 ЦПК України, замість виключної альтернативної підсудності справ про захист прав споживачів, що відповідало би ч. 5 ст.110 ЦПК України.

У підрозділі 1.3 «Класифікація позовів у справах про захист прав споживачів» розроблено класифікацію позовів про захист прав споживачів за матеріально-правовими критеріями: а) залежно від характеру правовідносин між споживачем та контрагентом (характер правовідносин істотно впливає на процес доказування у справі, на строки її розгляду, а отже - на доступність споживача до судового захисту своїх прав); б) залежно від підстави виникнення позову (даний критерій свідчить про зацікавленість держави у захисті прав споживачів); в) залежно від характеру вимоги, що заявляє споживач з метою захистити своє право (цей критерій допомагає визначити можливий предмет позову у справах цієї категорії, що також істотно впливає на процес доказування).

Залежно від характеру правовідносин між споживачем та контрагентом виділено: а) позови, що виникають з договору купівлі-продажу; б) позови, що виникають з договорів про виконання робіт, надання послуг; в) позови, що виникають із договору споживчого кредиту; г) позови, що виникають із правочинів, укладених поза торговельним чи офісним приміщенням; д) позови, що виникають із договорів, укладених на відстані; е) позови, що виникають із шкоди, заподіяної життю, здоров'ю чи майну споживача дефектною продукцією або продукцією неналежної якості; ж) позови, що виникають з порушення прав споживача у сфері торговельного та інших видів обслуговування; з) позови про компенсацію моральної шкоди. Споживач може також подати позов про відшкодування моральної шкоди під час провадження по кримінальній справі, де він є потерпілим.

Залежно від підстави виникнення позову виділено: а) позови, що виникають із злочинних дій; б) позови, що виникають з адміністративних правопорушень; в) позови, що подаються для усунення загрози життю, здоров'ю, майну споживача; г) позови, що виникають з дій, що порушують права споживача, але не мають ознак злочину, адміністративного правопорушення та не створюють загрози життю, здоров'ю чи майну споживача в майбутньому.

Залежно від характеру вимоги, що заявляє споживач з метою захистити своє право: а) на якість, продукції, б) на безпеку продукції, в) на інформацію про продукцію.

Досліджено питання можливості конкуренції позовів у справах про захист прав споживачів. Зроблено висновок про неможливість конкуренції позовів у справах зазначеної категорії.

Докладно проаналізовано питання щодо застосування групових позовів при захисті прав споживачів, зокрема, позовів на захист прав невизначеного кола осіб. У результаті дослідження зроблено висновок, що, хоч такі позови й доцільно використовувати для здійснення ефективного захисту прав споживачів, існуюча правова регламентація процедури судового захисту прав не дає можливості їх застосовувати. Наведено конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, спрямовані на імплементацію даних позовів до існуючої процедури захисту прав споживачів.

Розділ 2. «Процесуальна право- та дієздатність осіб, які беруть участь у справах про захист прав споживачів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Процесуальна право- та дієздатність сторін у справах про захист прав споживачів» розглядаються права та обов'язки споживача та продавця (виробника, виконавця) як сторін цивільного процесу, а також проаналізовано їх ознаки, наведені у законодавстві про захист прав споживачів.

У справах про захист прав споживачів позивач - це фізична особа (споживач), яка є можливим суб'єктом спірного матеріального права та звернулась до суду по захист даного права особисто чи через представника та за зверненням якої відкривається цивільна справа у суді. Відповідач - це особа чи особи (фізичні чи юридичні), а також (продавець, виробник, виконавець), що притягається судом до участі в справі, у зв'язку з тим, що позивач вказав на дану особу (осіб) як на таку, що порушує чи оспорює його права. Особливості процесуальних прав позивача у справах про захист прав споживачів порівняно із справами інших категорій полягають у: виборі підсудності: альтернативна підсудність позовів про захист прав споживачів (ч. 5 ст. 110 ЦПК України), крім позовів, передбачених частинами 1, 4 ст. 114 ЦПК України; неможливості розгляду третейськими судами деяких категорій справ (справи: за позовами на захист прав невизначеного кола осіб, передбаченими п. 9 ст. 25 Закону України «Про захист прав споживачів» (п. 8 ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), а також справи за позовами до іноземних організацій (п. 8 ст. 6 Закону України «Про третейські суди»)).

У підрозділі досліджено особливості процесуальної співучасті. Відстоюється думка про відсутність активної обов'язкової активної процесуальної співучасті у випадках, коли позов стосується виключно споживчих прав, передбачених ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів». Також розглядаються особливості заміни неналежної сторони на стороні відповідача та процесуального правонаступництва.

У підрозділі 2.2 «Процесуальна право- та дієздатність інших осіб, які беруть участь у справах про захист прав споживачів» розглядаються питання та особливості участі у справах про захист прав споживачів третіх осіб, їх представників, органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Проаналізовано процесуальну право- і дієздатність третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Право на звернення до суду в інтересах споживачів мають: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, спеціально уповноважений центральний орган державної влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). Крім того, певні органи виконавчої влади здійснюють захист прав споживачів у межах своїх повноважень, наприклад, Антимонопольний комітет України. У справах про захист прав споживачів зазначені органи та особи діють як такі, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, згідно ст. 45 ЦПК України. Розглядаючи участь прокурора у справах про захист прав споживачів, вказано про відсутність дискреційних повноважень прокурора щодо представництва ним інтересів громадянина, і зокрема, споживача. У підрозділі також приділено увагу участі у справах про захист прав споживачів державних органів виконавчої влади, яким, відповідно до ст. 45 ЦПК України, надано повноваження звертатись до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів споживачів та брати участь у цих справах (наприклад, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики та його територіальні органи).

Розділ 3. «Доказування і докази у справах про захист прав споживачів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Предмет доказування у справах про захист прав споживачів» здійснено аналіз предмета доказування у справах даної категорії та визначено його особливості порівняно зі справами інших категорій. Такий аналіз здійснено за схемою, запропонованою М. К. Треушніковим: юридичні факти матеріально-правового характеру; доказові факти; цивільно-процесуальні факти.

Предмет доказування у справах про захист прав споживачів, як і за іншими справами складається з підстави позову, підстави заперечення та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Однак, предмет доказування у даних справах має певні особливості, порівняно із справами інших категорій. Для винесення законного та обґрунтованого рішення у справі про захист прав споживачів, суд, передусім, має встановити, чи є фізична особа споживачем, чи мали місце спірні правовідносини між нею та продавцем (виробником, виконавцем). Однак це не завжди легко зробити, оскільки законодавство неповно визначає ознаки, які входять у поняття «споживач». Зокрема, не визначаються ознаки, за якими можна було б встановити мету придбання продукції. Тому, пропонується розв'язання даної проблеми шляхом встановлення п'яти презумпцій залежно від первинного призначення продукції та фактичного її використання: 1) якщо продукція має своєю метою задовольняти виключно особисті потреби, то передбачається, що товар придбано для задоволення особистих потреб; 2) якщо продукція призначена як для задоволення особистих потреб, так і для виконання обов'язків найманого працівника, питання вирішується залежно від конкретних обставин справи; 3) якщо продукція така, що призначена більше для підприємницької діяльності або для виконання обов'язків найманого працівника, позивач повинен довести, що він придбавав дану продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; 4) якщо доведено, що продукція використовувалась для задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, то визнається, що така продукція придбавалась із відповідною метою, незважаючи на її призначення; 5) якщо доведено, що продукція використовувалась для задоволення особистих потреб, безпосередньо пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, то визнається, що вона придбавалась із відповідною метою, незважаючи на її призначення.

У випадку укладення договору між споживачем та продавцем (виробником, виконавцем) на відстані або поза торговельним чи офісним приміщенням, предмет доказування істотно розширюється. Стадія формування предмета доказування у справах про захист прав споживачів має переважно невизначений характер, оскільки споживач є, як правило, юридично необізнаною особою. Виключення мають місце, коли інтереси споживача представляють особи, визначені ст. 45 ЦПК України, або представник.

Наголошено на необхідності включення до предмета доказування по будь-якій справі про захист прав споживачів такого цивільно-процесуального факту, як факт затягування справи відповідачем. Крім того, запропоновано підстави встановлення цивільної процесуальної відповідальності за затягування розгляду справи. Проаналізовано предмет доказування по низці справ зазначеної категорії та окремо - за позовами про відшкодування моральної та майнової шкоди. Приділено увагу такій формі купівлі-продажу як купівля-продаж в групах. На теперішній час відсутнє чітке законодавче забезпечення такого виду діяльності, зокрема, відсутня єдина форма договорів купівлі-продажу. Це є причиною великої кількості шахрайств у даній сфері. З метою подолання цього становища запропоновано розробити типові договори, у яких були б передбачені стандартні умови договору купівлі-продажу у групах.

Підрозділ 3.2 «Докази і засоби доказування у справах про захист прав споживачів» присвячений дослідженню застосування доказів та засобів доказування під час вирішення справ про захист прав споживачів.

Проаналізовано наукові погляди щодо поняття доказування та стадій доказування, внаслідок чого доведено доцільність приєднання до точки зору тих вчених, які розуміють під доказуванням як логічну (розумову), так і процесуальну діяльність суб'єкта доказування. Стосовно стадій підтримано точку зору С. Я. Фурси та Т. В. Цюри, які виділяють такі стадії: формування предмета доказування, збирання доказів, процедура їх надання, аналіз доказів.

У справах про захист прав споживачів, у переважній більшості випадків, використовуються такі засоби доказування, як письмові докази та висновок експерта. Як свідчить судова практика, в справах про захист прав споживачів використовуються в, основному, офіційні письмові докази. Крім того, можуть використовуватись розпорядчі (наприклад, договори), довідково-інформаційні (наприклад, статутні документи) письмові докази. За формою виконання, як правило, використовуються прості письмові докази. Офіційні письмові докази присутні в будь-якій справі про захист прав споживачів. При доказуванні, за більшістю справ даної категорії, неофіційні письмові докази не використовуються. Нотаріально посвідчені письмові докази у судовій практиці по справах даної категорії майже не зустрічаються, хоча, теоретично, існує можливість їх використання. Важливе місце в доказуванні у справах про захист прав споживачів займають речові докази. У зв'язку з цим, окреслено проблему розмежування речових доказів та електронних (текстових) документів. Відстоюється думка, що електронні (текстові) документи повинні отримати своє закріплення в ЦПК України як різновид письмового доказу. Відтворення електронного документа може провадити суд, а якщо у розпорядженні суду немає програмного забезпечення, відтворення змісту даного документа може провадитись за допомогою залучення спеціаліста.

Розділ 4. «Судове рішення у справах про захист прав споживачів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Сутність судового рішення у справах про захист прав споживачів» досліджено відмінності судового рішення по зазначених справах від інших рішень органів, покликаних захищати права споживачів, а також сформульовано вимоги, яким має відповідати судове рішення.

Розглядаючи ознаки судової влади як гарантії авторитетності судового рішення, підтримано думку А. П. Вершиніна про те, що державні суди мають найбільш широку компетенцію у сфері захисту цивільних прав. Детальна процесуальна форма розгляду цивільних справ судом містить більше способів захисту цивільних прав, ніж форми діяльності інших юрисдикційних органів. Акти суду мають вищу юридичну силу порівняно з актами інших юрисдикційних органів держави, оскільки акти, винесені останніми, можуть бути оскаржені у суді. Отже, судове рішення є більш ефективним засобом захисту прав споживачів, ніж, наприклад, рішення спеціально уповноваженого державного органу в цій сфері.

Рішення суду має бути законним та обґрунтованим (ст. 213 ЦПК України). З точки зору законності слід відзначити, що у справах про захист прав споживачів часто зустрічаються випадки неправильної правової оцінки юридичних фактів і, як наслідок, порушення або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України).

Розглянуто точки зору науковців відносно властивостей судового рішення, їх складу та змісту. В результаті аналізу підтримано позицію М. Й. Штефана про притаманність ознаки результативності судовому рішенню, що ґрунтується на його авторитетності та загальнообов'язковості. Загальнообов'язковість спирається на такі властивості судового рішення, як стабільність та реалізованість. Стабільність забезпечується незмінністю судового рішення, а також його неспростовністю, виключністю, преюдиціальністю. Досліджуючи таку властивість судового рішення у справах про захист прав споживачів, як авторитетність, відмічено підвищений запобіжний вплив судового рішення за позовом про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. Крім того, відмічається особливість преюдиціальності у даних справах.

У підрозділі 4.2 «Зміст судового рішення у справах про захист прав споживачів» на підставі класифікації судових рішень, що склалась у теорії цивільного процесу на сьогодні, а також аналізу норм чинного законодавства, визначено особливості судового рішення у справах про захист прав споживачів з позицій його елементів та сутності.

На практиці по цій категорії справ найчастіше постановляються рішення про присудження. Додаткові рішення, як правило, не постановляються. Рішення у даних справах є, як правило, конкретними, встановлюють лише один спосіб його виконання, який, у випадку неможливості виконання, не може бути замінений іншим. Заочне рішення, зазвичай, не є характерним для цієї категорії справ. Проаналізовано зміст вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин судового рішення. Мотивувальна частина містить, зокрема, юридичну кваліфікацію, тобто опис встановлених правовідносин сторін та посилання на закон, якими вони регламентуються. Під час вирішення справ даної категорії суди посилаються як на норми ЦК України, так і на норми Закону України «Про захист прав споживачів». Однак, норми ЦК України застосовуються, в основному, для визначення складу цивільного правопорушення, наявності підстав для відшкодування моральної та майнової шкоди. При визначенні ж характеру правовідносин між сторонами, цивільних прав і обов'язків, що складають конкретне правовідношення, суд, як правило, виходить із норм Закону України «Про захист прав споживачів» та інших спеціальних законів і підзаконних актів. Хоча постанови Пленуму Верховного Суду України мають рекомендаційний характер, іноді судді, в мотивувальній частині рішення, вказують не тільки норми матеріального права, якими вони керувалися, але й відповідні роз'яснення постанов Пленуму Верховного Суду України. Водночас, зустрічаються випадки, коли суд, без істотних причин, не враховує положення роз'яснень Пленуму Верховного Суду України.

Досліджено можливість розгляду справ про захист прав споживачів у порядку наказного провадження. В результаті дослідження зроблено висновок про те, що лише окремі вимоги про захист прав споживачів можуть бути розглянуті за процедурою наказного провадження.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми визначення особливостей судового розгляду справ про захист прав споживачів, в результаті чого отримані наступні найважливіші результати.

1. Особливості цивільного судочинства у справах про захист прав споживачів визначаються характерними рисами: відповідних позовів (предмета, підстави, а також об'єкта позову); суб'єктним складом та процесуальним статусом (в тому числі процесуальною право- і дієздатністю) осіб, які беруть участь у таких справах; предмета доказування та засобів доказування; рішення суду.

2. Предмет позову регламентований, перш за все, законом, у зв'язку з цим обмеженою є необхідність врегулювання його в договорі. Навіть, у випадку, коли споживач не заявить вимогу про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, згідно п. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», це питання повинне бути вирішене судом. Підстава позову носить виключно договірний або деліктний характер. Об'єкт позову має порівняно невелику вартість і до нього не можуть входити майнові права та право вимоги.

3. Характерною ознакою суб'єктного складу осіб, які беруть участь у справах про захист прав споживачів, є відсутність у даних справах третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, крім випадків, коли така третя особа вступає у процес по захисту прав споживача з метою захисту своїх неспоживчих прав. У справах про захист прав споживачів треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть брати участь частіше, ніж по інших категоріях цивільних справ, що обумовлено специфікою даних відносин, а також тим, що відповідачами у таких справах, у більшості випадків, виступають юридичні особи. На відміну від інших категорій цивільних справ, у справах про захист прав споживачів, у певних випадках може брати участь спеціально уповноважений орган виконавчої влади в сфері захисту прав та інтересів споживачів - Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики та його територіальні органи. Крім того, у зазначених справах відсутня активна обов'язкова процесуальна співучасть.

4. Особливостями предмету доказування та засобів доказування по даних справах є: а) наявність матеріально-правових фактів, які підлягають доказуванню по будь-якій справі про захист прав споживачів, наприклад, наявність договірних відносин між продавцем (виробником, виконавцем) та споживачем; б) переважне використання письмових доказів та висновку експерта як засобів доказування; в) відсутність серед фактів предмету доказування факту вини відповідача у заподіянні шкоди споживачу.

5. На відміну від інших категорій цивільних справ, за певними вимогами про захист прав споживачів може бути видано судовий наказ. Це вимоги, які повинні задовольняти наступним критеріям: предмет доказування за ними складається виключно з фактів, які обґрунтовують заявлені вимоги; такий фактичний склад повинен підтверджуватись виключно письмовими доказами.

6. З метою врахування особливостей розгляду справ про захист прав споживачів запропоновано:

а) внести до Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40, (№№ 40-42). - Стор. 1530. - Ст. 492) такі зміни:

1) у статті 64:

частину першу після слів «які мають значення для справи» доповнити словами «зазначені документи можуть бути отримані за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку, за наявності можливості встановити достовірність документа»;

2) у статті 114:

частину першу після слів «пред'являються за місцезнаходженням майна або його основної частини» доповнити словами «крім позовів про захист прав споживачів»;

частину четверту після слів «пред'являються за місцезнаходженням перевізника» доповнити словами «крім позовів про захист прав споживачів»;

3) у статті 116:

у частині першій пункт перший після слів «про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням» доповнити словами «крім випадків розгляду справ про захист прав споживачів»;

б) до Закону України „Про захист прав споживачів” (Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 30. - Ст. 379) такі зміни:

1) у ст. 1:

у пункті 12 слова «виник з вини виробника (продавця, виконавця)» виключити;

2) у ст. 22:

доповнити статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів» після частини третьої новою частиною такого змісту: «4. За вимогами споживачів, правомірність яких може бути повністю підтверджена письмовими доказами може бути видано судовий наказ».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Рябченко Ю. Ю. Пред'явлення позову та право на позов у справах про захист прав споживачів / Ю. Ю. Рябченко // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 35. Х., 2006. С. 331-338.

2. Рябченко Ю. Ю. Окремі проблеми розгляду судом справ про захист прав споживачів / Ю. Ю. Рябченко // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007. № 1 (31).- С. 364-370.

3. Рябченко Ю. Ю. Види позовів про захист прав споживачів / Ю. Ю. Рябченко // Південноукраїнський правничий часопис. Одеса, 2007. № 2. С. 94-97.

4. Рябченко Ю. Ю. Сторони у справах про захист прав споживачів / Ю. Ю. Рябченко // Підприємництво, господарство і право. 2007. № 7 (139). С. 45-48.

5. Рябченко Ю. Ю. Особливості елементів позову у справах про захист прав споживачів / Ю. Ю. Рябченко // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 35. К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. С. 408-414.

6. Рябченко Ю. Ю. Поняття позову у справах про захист прав споживачів / Ю. Ю. Рябченко // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. праць. Харків, Харківський нац. ун-т внутр. справ, 2006. С. 168-170.

7. Рябченко Ю. Ю. Новації нового Цивільного процесуального кодексу України стосовно захисту прав споживачів / Ю. Ю. Рябченко // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: Зб. тез наук. доп. ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. студ. та аспірантів (17-18 березня 2006 р.). Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. С. 155-157.

8. Рябченко Ю. Ю. Право на позов у справах про захист прав споживачів у світі нового ЦПК України / Ю. Ю. Рябченко // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О. А. Пушкіна, Харків, 27 травня 2006 р. Х.: ХНУВС, 2006. С. 112-113.

9. Рябченко Ю. Ю. Поняття затягування розгляду справи відповідачем у справах про захист прав споживачів та відповідальність за нього / Ю. Ю. Рябченко // Проблеми здійснення охорони прав учасників цивільних правовідносин: Зб. доповідей та тез повідомлень учасників міжнародної науково-практичної конференції, м. Макіївка, 21-22 вересня 2007 р. Макіївка; Харків: Макіївський економіко-гуманітарний інститут, Харківський національний університет внутрішніх справ, НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2007. С. 182-184.

10. Рябченко Ю. Ю. Про можливість відновлення позасудового вирішення спору у справах про захист прав споживачів / Ю. Ю. Рябченко // Проблеми цивільного права та процесу (пам'яті проф. О. А. Пушкіна): Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (26 травня 2007 р.). Харків, ХНУВС, 2007. С. 332-334.

АНОТАЦІЯ

Рябченко Ю. Ю. Судовий захист прав споживачів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України. - Київ, 2009.

Дисертаційне дослідження присвячене встановленню цивільної процесуальної форми судового розгляду і вирішення справ про захист прав споживачів, а також виявленню особливостей розгляду цієї категорії справ, аналізу існуючих проблем правозастосовчої діяльності та формулюванню конкретних пропозицій щодо вдосконалення цивільного та цивільного процесуального законодавства щодо судового захисту прав споживачів.

Обґрунтовано доцільність регламентації у ЦПК України порядку розгляду позовів про захист прав невизначеного кола споживачів. Розроблено класифікацію позовів про захист прав споживачів за матеріально-правовими критеріями. Встановлено, що окремі вимоги про захист прав споживачів можуть бути розглянуті за процедурою наказного провадження. Розроблено поняття затягування справи відповідачем у справах про захист прав споживачів та розроблено методику встановлення факту затягування розгляду справи відповідачем, а також фактичного складу відповідальності за затягування розгляду справи. Розроблено методику визначення мети придбання продукції споживачем залежно від призначення самої продукції.