Свобода віросповідання як об’єкт кримінально-правової охорони

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

УДК: 343.42+342.731

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ ЯК ОБ'ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

ШВИДЧЕНКО ІРИНА

ГЕОРГІЇВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському національному морському університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор, академік, Заслужений діяч науки і техніки України Багрій-Шахматов Леонід Васильович, Одеський національний морський університет, завідувач кафедри кримінального та адміністративного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Меркулова Валентина Олександрівна, Одеський державний університет внутрішніх справ, перший заступник начальника з навчальної та методичної роботи;

кандидат юридичних наук, доцент Усатий Григорій Олександрович, Центр нормо-проектного забезпечення діяльності Президента України НІСД, завідувач сектором

Захист відбудеться 16 квітня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

Автореферат розісланий 14 березня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.В. Лошицький

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У Конституції України закріплено право на свободу світогляду і віросповідання, яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Крім того Конституцією України гарантовано сприяння державою консолідації та розвитку релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України та неможливість надання будь-яких привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних переконань. Здійснення права на свободу віросповідання може бути обмежено законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Особливу роль у забезпеченні гарантованих Конституцією прав і свобод належить кримінально-правовим нормам.

Останнім часом, внаслідок значного ідеологічного розкріпачення населення, а також у зв'язку з тривалим перебігом украй непослідовних і, на жаль, малоефективних економічних реформ, населення України все більшою мірою намагається знайти заспокоєння і розраду у лонах релігійного світогляду.

Аспекти кримінально-правової охорони свободи віросповідання та морально-етичних цінностей релігійних вірувань, на жаль, у своєму цілісному виразі не удостоювалися акцентованої дослідницької уваги з боку вчених-правознавців України. Разом з тим, деякі моменти цієї проблеми досліджувалися в окремих роботах вчених-представників різних галузей наукової гносеології (міжнародне право, кримінологія, культурологія, соціальна психологія, філософія, теологія, політологія, соціологія та ін.): Анісімова Л.І., Бенявичуса Р.О., Блищенко І.П., Богданова О.В., Вакуліна Т.І., Котомкіна М.Г., Лукащука І.В., Надіда О.М., Наумова С.О., Салуюса Р.С., Сумкова Р.А., Тимченка Л.Д. та ін. До сучасних правознавців, які в деяких своїх дослідженнях різних аспектів теорії кримінального права піднімали окремі питання юридичної проблематики кримінально-правової охорони свободи віросповідання, потрібно віднести Алєксєєвського А., Багрій-Шахматова Л., Баймуратова М., Башкатова Л., Житнігора Б., Дімітрову О., Карпеця І., Марисюка К., Палія М., Сурілова О., Ташакбарова Р., Тукмаленка О., Фісенко І. і деяких інших.

Без сумніву, роботи цих науковців мають значну наукову та практичну цінність. У них розглянуті деякі теоретичні та прикладні питання кримінально-правової охорони свободи віросповідань. Саме ці роботи склали теоретичну основу нашого дослідження. Разом з тим, багато аспектів досліджуваної проблеми, як і раніше, залишаються дискусійними і вирішуються суперечливо. Це зумовлено і тим, що самостійного комплексного дослідження проблем кримінально-правової охорони свободи віросповідання, як об'єкту злочину у вітчизняній кримінально-правовій доктрині не проводилося. Саме цим, напевно, пояснюється відсутність достатньої слідчої та судової практики застосування закону про кримінальну відповідальність у цій сфері.

Наведені вище положення зумовлюють актуальність теми дослідження і необхідність наукового осмислення і дослідження відносин, які складаються у сфері свободи віросповідання, як об'єкта кримінально-правової охорони та аналізу кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за порушення цих відносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною наукових досліджень, передбачених планами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ, виконана на кафедрі кримінального та адміністративного права Одеського національного морського університету, обумовлена положеннями Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 р.) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затверджена Указом Президента України № 11/2008 від 8 квітня 2008 р.); відповідає Плану заходів щодо реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції України (затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1153-р від 27 серпня 2008 р.) та Пріоритетним напрямкам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр. (затверджена наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм Кримінального кодексу України та підвищення ефективності регулятивної сутності кримінального права у сфері свободи віросповідання на основі комплекснго кримінально-правового вивчення проблем охорони свободи віросповідання. Відповідно до поставленої мети в даній роботі вирішуються такі завдання:

- провести історико-правовий огляд норм про відповідальність за порушення свободи віросповідання в кримінальному законодавстві України;

- вивчити соціальну обумовленість криміналізації порушень у сфері свободи віросповідання;

- здійснити порівняльно-правовий аналіз охорони свободи віросповідання у різних правових системах світу;

- розкрити сутність суспільних відносин у сфері свободи віросповідання, як об'єкта злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України;

- визначити поняття та з'ясувати сутність свободи віросповідання, як об'єкта кримінально-правової охорони;

- провести юридичний аналіз складів злочинів, які передбачають відповідальність за посягання на свободу віросповідання;

- визначити регулятивну сутність кримінального права у сфері свободи віросповідання;

- окреслити основні напрями розвитку кримінально-правових норм, які регулюють релігійні відносини у суспільстві;

- сформулювати пропозиції щодо удосконалення положень закону про кримінальну відповідальність за порушення свободи віросповідання.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають в процесі кримінально-правової охорони свободи віросповідання.

Предмет дослідження - кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за порушення свободи віросповідання.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися різні наукові методи. Діалектичний метод дозволив проаналізувати кримінальне законодавство та практику його застосування щодо відповідальності за посягання проти свободи віросповідання, а також встановити відповідні зв'язки як між різними галузями права, так і різними сферами суспільного життя (застосовувався у всіх розділах); за допомогою історико-правового методу було проведено дослідження етапів розвитку норм про відповідальність за посягання у сфері свободи віросповідання (розділ 1); порівняльно-правовий метод використовувався у порівнянні вітчизняних кримінально-правових норм, що регламентують відповідальність за досліджувану категорію злочинів, з відповідними нормами законодавства окремих зарубіжних країн (підрозділ 3.2.); системно-структурний метод застосовувався при дослідженні системи релігійних злочинів, об'єктивних і суб'єктивних ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 178-181 КК України (підрозділи 2.2., 2.3.); формально-юридичний метод дозволив здійснити тлумачення кримінально-правових норм про порушення свободи віросповідання (застосовувався у всіх розділах); логіко-семантичний метод надав змогу здійснити дослідження та поглиблення понятійного апарату щодо теми дослідження (розділ 2, підрозділ 3.1.); конкретно-соціологічний метод використовувався при аналізі результатів анкетування працівників правоохоронних органів, вивченні матеріалів судово-слідчої практики і дозволив здійснити власні емпіричні дослідження (розділи 2 і 3, додатки); статистичний метод сприяв опрацюванню статистичних даних у сфері досліджуваної проблематики та узагальненню правозастосовної практики щодо злочинів проти свободи віросповідання (застосовувався у всіх розділах); догматичний метод дозволив провести аналіз норм чинного законодавства, що сприяло виявленню недоліків у ньому та допомогло сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення (підрозділ 1.3., розділ 2). Усі ці методи наукового аналізу використовувалися у взаємозв'язку.

Доктринально-теоретичним підґрунтям дисертації є наукові дослідження вчених України та інших країн у галузях кримінального права, кримінології, кримінального процесу, загальної теорії держави і права, логіки, філософії, теології, психології, міжнародного права, історії держави, права і релігії, політичних і правових вчень, а також енциклопедична література.

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні й аналітичні дані МВС України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України стосовно виявлення, розкриття та розгляду злочинів, передбачених ст.ст. 178-181 КК України, узагальнені результати анкетування 450 слідчих органів внутрішніх справ з м. Києва, м. Одеси та деяких областей України, що охоплюють різні регіони України, зведені дані вивчення кримінальних справ порушених за ст.ст. 178-181 КК України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших в Україні монографічних робіт, зміст і характер якої визначається результатами комплексного дослідження проблем свободи віросповідання як об'єкта кримінально-правової охорони. На підставі проведеного дослідження автором сформульовано низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. Зокрема:

вперше:

– з'ясовано історичні витоки норм про кримінальну відповідальність за порушення свободи віросповідання та їх розвиток у вітчизняному законодавстві різних історичних періодів. Доведено, що ці норми характеризуються довготривалим історичним становленням та розвитком;

– визначено підстави криміналізації діянь, що посягають на свободу віросповідання. До них віднесено: історична усталеність уявлень про необхідність криміналізації таких діянь; високий ступінь суспільної небезпеки; об'єктивна необхідність кримінально-правової охорони свободи віросповідання; наявність внутрішньо-правових та міжнародно-правових зобов'язань України щодо охорони свободи віросповідання;

– розкрито сутність, структуру та елементи суспільних відносин у сфері свободи віросповідання, як об'єкта злочину;

– обґрунтовано, що відносини, які забезпечують реалізацію конституційних принципів свободи віросповідання в державі повинні визнаватися видовим об'єктом злочинів релігійного спрямування, передбачених розділом V Особливої частини Кримінального кодексу України;

– виокремлено та охарактеризовано критерії за якими повинно здійснюватися розмежування злочинів проти свободи віросповідання з іншими релігійними злочинами;

удосконалено:

– поняття «свобода віросповідання», відмежовано це поняття від поняття «свобода совісті»;

– висновок про те, що норми, які регламентують відповідальність за порушення свободи віросповідання, закріплені у законодавстві багатьох країн світу, але у кожній з них спостерігається різний підхід до врегулювання питань відповідальності за такі порушення;

– редакцію кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за посягання на свободу віросповідання в Україні;

– аспекти регулятивної сутності кримінального права у сфері свободи віросповідання;

дістали подальшого розвитку:

– доводи вчених про те, що об'єктивна сторона аналізованих злочинів сконструйована в окремих випадках лише з наявністю однієї обов'язкової ознаки - суспільно небезпечного діяння, а в інших - суспільно небезпечного діяння, суспільно небезпечних наслідків та причинного зв'язку між діянням та наслідками. Досліджувані злочини сформульовані законодавцем як злочини з матеріальним складом (ст. 180 КК), з формальним складом (ст. ст. 178 і 179 КК України) та з усіченим складом (ст. 181 КК України). Діяння у всіх випадках, крім злочину, передбаченого ст. 180 КК України може виражатися тільки у дії;

– позиція вчених стосовно суб'єкта досліджуваних злочинів. Аргументовано, що ним є фізична, осудна особа, що досягла віку 16 років, не володіє ознаками спеціального суб'єкта. В окремих випадках особа, яка вчинила злочин проти свободи віросповідання буде додатково нести відповідальність і за іншою кримінально-правовою нормою;

– аргументи вчених про те, що суб'єктивна сторона, злочинів, передбачених ст. 178-181 КК України характеризується лише прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він порушує гарантоване Конституцією України право на свободу віросповідання, завідомо знає про неправомірність своїх дій і бажає порушувати право на свободу віросповідання. Непрямий умисел при вчиненні даних злочинів, а тим більше необережна форма вини, виключається.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значущість одержаних автором результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції використуються: у правотворчій діяльності - при удосконаленні відповідних кримінально-правових норм, внесенні змін до законодавчих та інших нормативних актів, спрямованих на охорону свободи віросповідання (Довідка Інституту законодавства Верховної Ради України № 48-2008 від 16.03.2008); у правозастосовчій діяльності - при удосконаленні практики застосування досліджуваних кримінально-правових норм, досягнення одноманітності щодо розуміння їх змісту (Акт впровадження в ГУ МВС України в Одеській обл. від 9.10.2008); у навчальному процесі - при викладанні курсу кримінального права, підготовці відповідних розділів підручників, навчально-методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів (Акт впровадження в навчальний процес Одеської національної юридичної академії від 20.09.2008).

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та пропозиції даного дослідження були обговорені на конференціях, консультативних нарадах і наукових форумах, що проводилися Одеським національним морським університетом, Одеською національною юридичною академією, Київським національним університетом внутрішніх справ. Результати дослідження оприлюднені на 3 науково-практичних конференціях: «Кримінальний процес України в контексті Європейських стандартів судочинства» (Київ, 7 грудня 2007 р.); «Безпекотворення в Україні та Росії: питання теорії і практики та правові аспекти. Рейдерство» (Київ, 20 лютого 2008 р.); «Актуальні проблеми правової реформи в сучасній Україні» (Київ, 27 листопада 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладено у 5 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України та 2 тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел (232 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано стан її наукової розробки, визначені мета, об'єкт, предмет та основні завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічні основи дослідження, встановлено наукову новизну, викладено наукові положення, що виносяться на захист, показано практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію результатів дослідження, надана інша інформація загального характеру про дисертацію.

Розділ 1 «Розвиток кримінального законодавства про відповідальність за посягання на свободу віросповідання» складається з трьох підрозділів і містить історичні аспекти дослідження становлення кримінальної відповідальності за порушення свободи віросповідання.

У підрозділі 1.1. «Зародження норм про відповідальність за посягання на свободу віросповідання за часів Київської Русі» висвітлено генезис законодавства про кримінальну відповідальність у сфері порушення свободи віросповідання. Констатовано, що в цей період законодавство не оперувало поняттям злочини проти свободи віросповідання. Такі злочини мали назву релігійних або церковних. У основі виникнення понять «церковний» і «релігійний» злочин лежить візантійський Лішанський едикт 313 р. Костянтина і Ліцинія. Київська Русь разом з православ'ям з Візантії сприйняла і її церковно-світське право. Практично всі національні юридичні джерела переймали, запозичували основні положення, а то і повні тексти з цих Керманичних книг. Найдревніша пам'ятка часів київської Русі - Руська Правда - не міститься жодної норми про релігійні злочини. Більш ранніми відносно Руської правди законодавчими актам, які визначали релігійні злочини, є Статути, що приймалися князями. У Синодній редакції Статуту святого князя Володимира Святославовича визначено 27 складів злочинів, з них 13 - релігійні.

Аналіз норм законодавства Київської Русі дозволило автору зробити певні висновки. Так, перш за все в цих нормативних актах, як і в інших, їм подібних, церковний злочин, що переслідується виключно церквою і по церковному праву, прирівнювався з релігійним злочином, який регулювався світськими законами. У період зародження православ'я на Русі це цілком зрозуміло. Церква була прирівняна з державою і об'єднана з нею, що по візантійському праву означало ні що інше, як те, що будь-які діяння церкви були державними, як і будь-які діяння держави освячувалися церквою. Разом з тим, в окремих статутах була визначена і прерогатива церковної юрисдикції над княжою.

Разом з тим, у цих статутах зроблені спроби відійти від впливу візантійських Керманичних книг. Це виявилося у введенні іншої системи покарань - переважно майнові санкції і відмова від широкого застосування тілесних покарань, страти, що практикувалися у Візантії. Окрім того, це відбилося і на окремих складах релігійних правопорушень - відмова від деяких візантійських складів і введення своїх, наприклад, посилання на крадіжку дружини, зокрема з церкви, як підставу для розлучення, відсутнє у візантійських джерелах.

Статути передбачали тільки перерахування релігійних діянь, без їх розкриття, визначення, в деяких статутах, пізніших, з вказівкою санкцій. Фактично немає ні кваліфікованих, ні привілейованих складів. Відсутня вказівка на суб'єктивну сторону, тобто умисел та необережність не розрізняються, немає мотивів, мети. Передбачена можливість аналогії закону про кримінальну відповідальність.

Всі релігійні злочини, передбачені Соборним Уложенням 1649 р. можна розділити на чотири типи: а) богохульство, тобто ганьба Бога і святих словесно або діями; б) церковний заколот - це порушення громадського порядку в церкві, що врегульовано церковними правилами, виражається в перериванні церковної літургії і інших обрядів; в) церковний заколот - це порушення громадського порядку в церкві, врегульованого церковними правилами, шляхом позбавлення життя, биття, образи; г) спокушання і віровідступництво, тобто звернення з християнської віри в нехристиянську. По Соборному Уложенню 1649 р. сам віровідступник як потерпілий не був підсудний суду державному, а тільки церковному. Добровільне віровідступництво в кримінально-правовому порядку не переслідувалось.

У підрозділі 1.2 «Кримінальна відповідальність за посягання на свободу віросповідання в період перебування України у складі Російської імперії» насамперед розглянуто питання розвитку кримінально-правових норм, спрямованих на охорону свободи віросповідання, передбачених у тогочасних кримінально-правових актах. Зазначено, що цей період розпочинається з законодавчої діяльності Петра I. Саме він ввів державний стиль дії на релігійну злочинність як державно-церковний монізм, який проіснував з деякими змінами аж до Жовтневої революції 1917 р.

Артикул військовий 1715 р. виділяє чотири типи релігійних злочини: чародійство, богохульство, церковний заколот та злочинна діяльність священнослужителів. Але у Військових артикулах немає таких складів як церковна татьба; осквернення могил, їх пошкодження, знищення і ін.; пошкодження або знищення священних предметів, шанованих церквою або іншого церковного майна і ін., передбачених в попередніх правових актах. Наступний етап кримінально-правового регулювання релігійної сфери з боку держави - це Зведення законів (видавництво 1832 р.), де в розділі II, книзі I, томі XV «Про злочини проти віри» в шести розділах систематизований весь матеріал: богохулення (так названо богохульство) і осуд віри, відступ і відвернення від віри, єресь, експлуатація релігійного почуття, порушення благочинності в церквах, святотатство, розриття могил, пограбування мертвих тіл. Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р. виділяє п'ять типів релігійних злочинів, названих в розділі другому «Про злочини проти віри і про порушення тих, що захищають ону ухвал». Кримінальне уложення 1903 р. встановлювало відповідальність за досліджувані злочини в одному розділі, який нараховував 26 статей, що в 3,1 раз менше, ніж було. Види релігійних злочинів того часу не відрізнялися в залежності від виду кримінально-правового джерела в якому вони були закріплені.

У підрозділі 1.3 «Особливості кримінального законодавства про відповідальність за посягання на свободу віросповідання за часів радянської України та на сучасному етапі» здійснено системний аналіз кримінальних кодексів того часу та визначено тенденції розвитку кримінально-правових норм, які встановлювали відповідальність за порушення свободи віросповідання. Автором встановлено, що цей етап почався з ухваленням 23 січня 1918 р. декрету «Про відділення церкви від держави і школи від церкви». Усі положення декрету знайшли своє послідовне віддзеркалення в КК УРСР 1922 р. і КК УРСР 1927 р. КК УРСР 1960 р. з погляду кримінально-правового регулювання релігійної сфери досить істотно відрізняється від вищезгаданих.

Як в КК УРСР 1922 р. (глава III), так і в КК УРСР 1927 р. (глава IV) була виділена окрема глава, присвячена релігійним злочинам, яка мала однакову назву: «Порушення правил про відділення церкви від держави» і сім статей в КК УРСР 1922 р. та шість статей в КК УРСР 1927 р. у цих главах. Причому, ці норми фактично дослівно повторюються. Але, окрім цих норм як в КК 1922 р., так і КК 1927 р., у інших главах також були склади релігійних злочинів. Крім того, потрібно звернути увагу на зміни, які були внесені до КК УРСР 1922 р., але вже не знайшли відповідного відображення у КК УРСР 1927 р. Таких змін у главу ІІІ КК УРСР 1922 р. «Порушення правил про відділення церкви від держави» було внесено п'ять.

Наступний КК УРСР 1960 р. в принципі відображає той же кримінально-правовий стиль, але в деяких своїх аспектах різко відрізняється від всіх попередніх кримінальних кодексів. Перш за все в ньому, до речі, також, як і в КК 2001 р., немає окремого розділу, присвяченого релігійним злочинам. Кількість релігійних злочинів скоротилася удвічі, і вони розміщені в двох різних главах. Разом з тим, дві норми повторюються в редакції попередніх кодексів і з'являється лише одна нова, причому, їх залишилося всього три.

У главі четвертій, присвяченій злочинам проти політичних і трудових прав громадян дві норми - перш за все «порушення законів про відділення церкви від держави і школи від церкви», яка має кваліфікований склад, - наявність судимості за те ж діяння і організаційна діяльність щодо здійснення цих діянь (ст. 138 КК УРСР 1960 р.) та «перешкоджання здійсненню релігійних обрядів, оскільки вони не порушують громадського порядку і не супроводжуються посяганням на права громадян» (ст. 139 КК 1960 р.). Перша норма повторює назву цілої глави третьої КК 1922 р. і четвертої КК 1927 р. і включає фактично всі їх норми. Друга повторює буквально ст. 125 КК 1922 р. і ст. 115 КК 1927 р.

Зі здобуттям Україною незалежності відношення до релігії змінилося в кращу сторону. З 1990 р. по 1994 р. не було зареєстровано жодного факту порушення кримінальної справи по ст. 139 КК України. Аналізуючи положення кримінального законодавства України 2001 р. стосовно злочинів, передбачених ст. ст. 179-181 КК України, то тут мають місце два зовсім нових склади злочину - ст. 178 «Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків» та ст. 179 «Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь» і дві норми, які були передбачені КК 1960 р., але зазнали певних змін чи доповнень - ст. 180 «Перешкоджання здійсненню релігійного обряду» та ст. 181 «Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів». Зокрема обидві статті доповнені частинами другими, які передбачають кваліфіковані склади злочинів, а також повна зміна диспозиції ч. 1 ст. ст. 180 КК України.

На останок потрібно звернути увагу ще на положення Загальної частини КК України 2001 р., де у п. 3 ч. 1 ст. 67 передбачена як обтяжуюча обставина вчинення злочину на ґрунті «релігійної ворожнечі або розбрату». Такої норми у жодному попередньому законі про кримінальну відповідальність передбачено не було. Вона дала змогу визнати вчинення злочину на ґрунті релігійної ворожнечі або розбрату як фактор, що характеризує підвищений ступінь суспільної небезпеки особи винного та вчиненого ним злочину. Але особливістю застосування цієї норми є те, що вона застосовується як ознака, яка індивідуалізує, а не диференціює кримінальну відповідальність. Тобто, вона використовується судом при призначенні покарання за вчинений злочин, а не законодавцем при встановленні кримінальної відповідальності та покарання за злочин, передбачений Особливою частиною КК України.

Розділ 2 «Характеристика свободи віросповідання як об'єкта кримінально-правової охорони» складається з трьох підрозділів і містить положення, які дають змогу зрозуміти сутність як самого поняття «свобода віросповідання», так і умов криміналізації посягань на це гарантоване Конституцією України право.

У підрозділі 2.1 «Соціальна природа криміналізації порушень свободи віросповідання в Україні» аргументовано, що соціальна обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за посягання на свободу віросповідання визначається наявністю умов криміналізації певних суспільно небезпечних діянь. Саме за наявності таких умов можна констатувати обґрунтованість та суспільну необхідність кримінально-правової заборони відповідного діяння. Визначення умов кримінальної відповідальності за посягання на свободу віросповідання має важливе значення з огляду на те, що у вітчизняній кримінально-правовій історії неодноразово простежувалося неоднакове ставлення законодавця до кримінально-правової охорони свободи віросповідання.

Автор, ґрунтуючись на теоретичних дослідженнях підстав криміналізації з'ясувала, що соціальна обумовленість криміналізації діянь, що посягають на свободу віросповідання обумовлюється цілим рядом обставин: по-перше, наявністю історичних передумов - історичними чинниками; по-друге, значною поширеністю в останній час у суспільстві посягань на свободу віросповідання - кримінологічними чинниками; по-третє, необхідністю забезпечення та регулювання релігійних відносин у країні за допомогою правових норм, закріплених в українських правових актах, які в свою чергу, є гарантією забезпечення свободи віросповідання в державі в цілому - нормативно-правовими чинниками; по-четверте, необхідністю захисту свободи віросповідання закріпленої в міжнародно-правових актах, які ратифікувала Україна, взявши на себе зобов'язання їх дотримання - міжнародними чинниками, по-п'яте, введення кримінальної заборони на діяння, що посягають на свободу віросповідання обумовлено також їх високим ступенем суспільної небезпеки, який пояснюється важливістю та значимістю об'єкта кримінально-правового захисту та характером і розміром шкоди, яка може завдаватися суспільним відносинам, домірністю позитивних та негативних наслідків криміналізації та кримінально-політичною адекватністю - соціально-психологічними чинниками. криміналізація свобода віросповідання злочин

У підрозділі 2.2 «Поняття і види злочинів проти свободи віросповідання» розглянуто такі поняття, як «кримінальна охорона релігії або релігійної свободи», «кримінально-правова охорона свободи совісті», «релігійний злочин», «церковний злочин». Встановлено, що поняття «свобода віросповідання» і «релігійна свобода» поняття ідентичні, які потрібно розмежовувати з поняттям «свобода совісті».

Автором встановлено та розглянуто різні погляди науковців на поняття релігійного злочину та характеристику його видів. Доведено, що релігійні злочини не обов'язково виступають злочинами проти свободи віросповідання. У той же час злочини проти свободи віросповідання завжди є злочинами релігійними.

Разом з тим, аналіз норм кримінального законодавства дозволив дисертанту виявити деякі особливості релігійних злочинів і їх різновидів. При цьому до релігійних злочинів були віднесені виключно тільки ті, де містилася згадка «релігії» в тому або іншому її аспекті. Вказується, що багато загальних складів злочинів можуть стати релігійними, і це залежить перш за все від їх релігійної спрямованості. Але вони не віднесені нами до «чисто» релігійних злочинів.

Дослідження також дозволило виявити характерні особливості, якщо не сказати закономірності, кримінально-правового регулювання релігійних злочинів в сучасному кримінальному законодавстві. Ці особливості стосуються як техніки кримінально-правового регулювання, так і змісту кримінально-правових норм. Відповідно до цього у роботі дано визначення релігійного злочину та проведена їх класифікація.

У підрозділі 2.3 «Юридичний аналіз злочинів проти свободи віросповідання за чинним кримінальним законодавством України» проаналізовано склад злочинів, які відносяться виключно до злочинів в сфері релігії, які посягають безпосередньо на свободу віросповідання - злочини, передбачені ст. ст. 178-181 КК України. Визначено родовий об'єкт таких злочинів, їх видовий та безпосередній об'єкти. Досліджено предмет вказаних злочинів. З'ясовано та охарактеризовано ознаки об'єктивної сторони даних злочинів. Доведено, що більшість з них мають формальний склад злочину, переважно вчиняються шляхом дії. Зазначено, що питання кваліфікації діянь за нормами, які пов'язані з порушенням свободи віросповідання тісно пов'язана зі специфікою диспозиції зазначених кримінально-правових норм - вони переважно сформовані як прості.

Дослідженнями автора підтверджено, що суб'єктом досліджуваних злочинів виступає фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не має ніяких ознак спеціального суб'єкта. При характеристиці суб'єктивної сторони встановлено, що вина у досліджуваних злочинах може характеризуватися умисною формою вини. З необережності не може бути вчинено жодного злочину цієї категорії. Крім того, на нашу думку, суб'єктивна сторона всіх досліджуваних злочинів повинна включати безпосередньо в кримінальному законодавстві вказівку на мотив релігійної ненависті або ворожнечі, хоча зараз і не включає. Для цього пропонується доповнити ст. ст. 178 і 179 КК України відповідними вказівками на мотив.

У кримінальному законодавстві України лише дві кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за злочини проти свободи віросповідання, передбачають кваліфікуючі ознаки. Вважаємо за необхідне доповнити ст. 178 і ст. 179 КК України новими кваліфікуючими ознаками, які б встановлювали відповідальність за вчинення таких дій за попередньою змовою групою осіб або спричинення діями, передбаченими у цих нормах настання тяжких наслідків.

Розділ 3 «Перспективи розвитку кримінального законодавства України у сфері злочинів проти свободи віросповідання» складається з двох підрозділів і містить положення, які дозволяють прослідкувати подальші перспективи розвитку кримінального законодавства України з врахуванням внутрішньодержавних тенденцій та позитивного досвіду зарубіжних країн.

У підрозділі 3.1 «Регулятивна сутність кримінального права у сфері свободи віросповідання» встановлено, що з метою більш адекватного розуміння сутності кримінального права у сфері свободи віросповідання, потрібно коротко зупинитися на змістовному навантаженні відповідних понять, розглядуваних явищ і специфіки їх взаємозв'язку, раніше належним чином не підданих аналізу. Тобто, потрібно більш детально зупинитися на взаємозв'язку регулятивної функції кримінального права і релігії, виявити їх спільні та відмінні риси з метою вироблення пропозицій щодо удосконалення регулятивної сутності кримінального права у сфері свободи віросповідання в нашій державі.

Відомо, що держава, використовуючи кримінальне право як інструмент імперативного впливу на соціальні відносини і особливий засіб, у межах сфери дії якого офіційно допускається застосування примусу, намагається захистити себе та суспільство від злочинних посягань.

Релігія за своєю сутністю є непорівняно більш широким явищем і глобальною понятійною категорією, ніж кримінальне право у всіх його проявах, і далеко не обмежується тими цілями і завданнями, які стоять перед кримінальним правом. Разом з тим, предметно-об'єктні та методологічні основи кримінально-правового і релігійного регулювання суспільних відносин мають досить суттєві та численні спільні та відмінні риси.

Необхідно визнати, що формування і підтримка ідеологічних стандартів життєдіяльності суспільства не є основною функцією кримінального права, хоча саме кримінальне законодавство виступає основним нормативним фіксатором і офіційним проявом політичної волі держави у частині однозначної стандартизації моральних критеріїв належної, допустимої, суспільно небезпечної, караної поведінки, максимально можливих засобів примусу, а також справедливості, милосердя.

У підрозділі 3.2 «Основні напрямки розвитку кримінально-правових норм, які регулюють релігійні відносини в суспільстві» проведено аналіз можливих напрямів розвитку кримінального права у сфері свободи віросповідання в Україні з врахуванням сучасних тенденцій кримінальної політики держави та досвіду зарубіжних країн у цій сфері. Зауважено, що на сьогоднішній день, з врахуванням останніх змін до Кримінального кодексу України, кримінальне право України розвивається переважно у гуманітарному напрямку. Але, разом з тим, є необхідність у певних випадках посилити кримінальну відповідальність за посягання на свободу віросповідання шляхом встановлення кваліфікуючих ознак безпосередньо складів злочинів, які передбачають відповідальність за такі посягання, а також доповнення деяких інших норм кваліфікованими складами щодо відповідальності за злочини вчинені з мотиву релігійної ненависті чи ворожнечі.

Аналіз кримінально-правових норм зарубіжних країн дозволив виявити наявність спільних та відмінних рис у кримінально-правовій охороні свободи віросповідання. По-перше, у всіх без винятку державах, закони про кримінальну відповідальність яких ми досліджували, передбачена відповідальність за порушення свободи віросповідання. По-друге, у законодавстві кожної країни своя специфіка розуміння свободи віросповідання і, відповідно, встановлення форм посягань на свободу віросповідання, які підлягають покаранню. По-третє, не у всіх досліджуваних країнах родовим об'єктом цих злочинів є відносини з приводу забезпечення конституційних прав та свобод людини та громадянина. Наприклад, у законодавстві Литви - це громадський порядок та моральність.

Автор вважає, що удосконалення кримінального законодавства України в досліджуваній сфері може здійснюватися декількома способами: 1) шляхом самодостатньої позитивної видозміни, згідно розвитку суспільної свідомості і культури; 2) за допомогою науково обґрунтованих законодавчих ініціатив, що трохи випереджають якісний стан суспільної правосвідомості, але здатні істотно підвищити ефективність кримінально-правового регулювання або наблизити його до загальновизнаних морально-демократичних стандартів; 3) за допомогою запозичення у кримінальне законодавство України зарубіжних нормативних елементів; 4) шляхом приєднання України до базових міжнародно-правових домовленостей у сферах кримінально-правового регулювання та захисту прав і свобод людини і громадянина.

ВИСНОВКИ

У висновках на основі проведеного комплексного й системного дослідження сучасного кримінального законодавства стосовно охорони свободи віросповідання в Україні, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правоохоронної практики, зокрема:

1. З історико-правового огляду норм про відповідальність за порушення свободи віросповідання в кримінальному законодавстві України та з аналізу історії розвитку кримінально-правового регулювання релігійної сфери українського суспільства випливає, що можна виділити, щонайменше, чотири етапи, кожен з яких характеризується своїми особливостями формування кримінально-правових норм у сфері захисту свободи віросповідання: 1) церковно-державний дуалізм, що означає рівноправ'я церкви і держави; 2) етап державно-церковного монізму, що означає безумовне верховенство держави над церквою; 3) період войовничого державного атеїзму, що передбачає схиляння до не сповідування жодної релігії; 4) етап відносної релігійної свободи, який означає релігійну свободу для всіх релігійних культів, що не посягають на права, свободи, інтереси громадян, і заборону тих релігій, які проповідують шкоду життю, здоров'ю, честі і гідності громадян.

2. Ґрунтуючись на теоретичних дослідженнях підстав криміналізації злочинів, соціальна обумовленість криміналізації діянь, що посягають на свободу віросповідання обумовлюється цілим рядом чинників: історичними, кримінологічними, нормативно-правовими, міжнародними, соціально-психологічними.

3. Свобода віросповідання і релігійна свобода ширші за поняття свободи совісті, яке, свобода совісті, будучи вужчим, ніж попередні, все ж таки багато глибше за них. У той же час, свобода віросповідання і релігійна свобода - поняття практично ідентичні. Порушення свободи совісті, що охороняється кримінальним правом не ідентичне поняттю «релігійний злочин», тоді як порушення свободи віросповідання і релігійної свободи, що охороняється кримінальним правом ідентично поняттю «релігійний злочин». Не кожен релігійний злочин, передбачений чинним кримінальним законодавством України безпосередньо посягає на свободу віросповідання, але кожен злочин проти свободи віросповідання одночасно є й релігійним злочином.

4. Зі всіх злочинів можна виділити всього вісім, які можна віднести до таких, що в певній мірі посягають на відносини в релігійній сфері (ст. 161, 178, 179, 180, 181, 258, 297, 442 КК України). З них лише чотири кримінально-правових склади, які встановлюють відповідальність за посягання на свободу віросповідання, тобто присвячені виключно посяганню на свободу совісті і віросповідань, передбачені ст. 178-181 КК України. Решта складів змішані - лише опосередковано посягають на свободу віросповідання. У Кримінальному кодексі України немає спеціального окремого розділу, присвяченого злочинам в сфері релігійних відносин - всі вони розкидані по різних розділах КК України (по чотирьох розділах Особливої частини КК України). Натомість, потрібно зауважити наявність у п. 3 ч. 1 ст. 67 Загальної частини КК України обтяжуючої обставини - вчинення злочину на ґрунті релігійної ворожнечі або розбрату. За наявності такої обставини будь-які злочини проти життя, здоров'я, власності, громадського порядку, громадської безпеки і т.п. можуть перетворюватися в розряд злочинів у сфері релігії.

Сучасний стан кримінального законодавства та проведене опитування працівників практичних підрозділів ОВС дозволяє виділити такі види злочинів у сфері релігії: а) злочини, які безпосередньо посягають на свободу віросповідання громадян; б) злочини, які можуть бути віднесені до категорії релігійних за умови наявності додаткового безпосереднього об'єкта - свободи віросповідання; в) групові, тобто склади, де міститься згадка про вчинення релігійного злочину групою осіб, об'єднанням, змішаною групою або проти групи осіб по їх відношенню до релігії; г) злочин, виділений як релігійний винятково у зв'язку з вчиненням його на ґрунті «релігійної ворожнечі або розбрату», що передбачено як обтяжуюча обставина у п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України - це можуть бути будь-які злочини проти життя, здоров'я, власності, громадського порядку, громадської безпеки і т.п.

5. Так як злочини проти свободи віросповідання знаходяться у розділі V Особливої частини КК України, то їх родовим об'єктом потрібно визнати відносини з приводу забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина. Видовим об'єктом даних злочинів потрібно визнати релігійну свободу або свободу релігійного віросповідання, які є ідентичними поняттями. Стосовно виокремлення основного безпосереднього об'єкта досліджуваної категорії злочинів, то потрібно сказати, що ним без сумніву виступає свобода віросповідання кожної окремо взятої людини. Додатковим об'єктом можуть бути відносини власності (ст. 178 КК України) або відносини, що забезпечують охорону здоров'я або інших законних інтересів громадян (ч. 1 ст. 181 КК України), нормальний етичний розвиток неповнолітніх, їх здоров'я і статева недоторканість (ч. 2 ст. 181 КК України).

Структуру суспільних відносин, які визнані об'єктом досліджуваних злочинів складають: суб'єкти суспільних відносин - з одного боку, фізична особа, яка сповідує певну релігію чи не сповідує жодної, фізична особа-священнослужитель (ч. 2 ст. 180 КК України), юридична особа, яка представляє інтереси групи віруючих, з другого боку - фізична особа, яка порушує відносини з приводу свободи віросповідання; предмет суспільних відносин - встановлене у Конституції України право на свободу віросповідання; соціальний зв'язок полягає у праві одних фізичних осіб-учасників (суб'єктів) суспільних відносин на вільне сповідування релігії чи не сповідування такої і в обов'язку інших фізичних осіб цьому не перешкоджати.

6. Удосконалення кримінального законодавства у сфері свободи віросповідання може полягати у наступному:

- необхідно доповнити окремі статті КК України кваліфікуючими ознаками, які б встановлювали відповідальність за вчинення передбачених у них злочинів з мотивів релігійної ворожнечі та ненависті. Зокрема, ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 2 ст. 121 КК України, ч. 2 ст. 122 КК України, ч. 2 ст. 127 КК України, ч. 2 ст. 194 КК України, ст. 195 КК України, ч. 2 ст. 296 КК України, ст. 297 КК України;

- історичний і порівняно-правовий аналіз переконують нас в тому, що розкрадання священних або освячених з погляду тієї або іншої конфесії предметів з церкви, молитовного будинку або інших подібних
місць повинно мати особливий захист і тому потребують змін статті розділу VI Особливої частини КК України, з огляду доповнення їх кваліфікованими нормами про відповідальність за викрадення майна, яке має релігійну цінність;

- необхідно забезпечити одноманітне застосування положень кримінально-правових норм Особливої частини КК України у цій сфері та положення обтяжуючої обставини, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 67 Загальної частини КК України. Зміни повинні бути внесені саме у п. 3 ч. 1 ст. 67 Загальної частини КК України, і закріплене сьогодні положення «на ґрунті релігійної ворожнечі або розбрату» повинно бути викладене наступним чином «на ґрунті релігійної ворожнечі або ненависті»;

- доповнити ст. ст. 178 і 179 КК відповідними вказівками на мотив релігійної ворожнечі або ненависті;

- змінити редакцію ст. 161 КК щодо формування мотиву - «на ґрунті релігійної ворожнечі або ненависті»;

- доповнити кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за посягання на життя і здоров'я кваліфікуючими ознаками не тільки «з мотиву релігійної ворожнечі або розбрату», а й «пов'язані з виконанням відповідного релігійного ритуалу»;

- встановити для злочинів проти свободи віросповідання кваліфікуючі ознаки, для чого доповнити їх: ч. 2 ст. 178 КК і ч. 2 ст. 179 КК України наступного змісту - те саме діяння вчинене групою осіб за попередньою змовою або якщо воно спричинило настання тяжких наслідків; ч. 3 ст. 180 КК України - діяння, передбачене частиною першою та другою вчинене групою осіб за попередньою змовою;

- передбачити у кримінальному законодавстві України відповідальність не тільки за перешкоджання здійсненню релігійного обряду, але й за перешкоджання діяльності релігійної організації, для чого доповнити КК України статтею 180-1 «Перешкоджання діяльності релігійної організації» наступного змісту:

«Статтею 180-1 «Перешкоджання діяльності релігійної організації»

1. Перешкоджання діяльності релігійної організації з мотивів релігійної ворожнечі або ненависті, що призвело до неможливості подальшої діяльності такої організації або суттєво ускладнило її діяльність, -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою, -

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.»

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Швидченко И. Г. Единство уголовно-правовых и христианско-религиозных норм / И. Г. Швидченко // Науковий збірник «Актуальні проблеми політики». - О.: Одеська національна юридична академія, 2007. - № 31.- С. 58-61.

2. Швидченко И. Г. Принципы уголовного права, заимствованные из Библии / И. Г. Швидченко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - О., 2007. - № 3. - С. 35-38.

3. Швидченко И. Г. Специфика соотношения уголовно-правовых и нравственно-религиозных норм / И. Г. Швидченко // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - Дніпропетровськ, 2007. - № 3. - С. 24-27.

4. Швидченко І. Г. Порівняння вад кримінально-правових і релігійних норм як двох систем правового регулювання актів поведінки людини / І. Г. Швидченко // Кримінальний процес України в контексті європейських стандартів судочинства: Матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 7 грудня 2007 р.) / Ред. кол. : О. М. Джужа, М. В. Бочкарьов, С. М. Стахівський та ін. - К. : Київський нац. ун-т внутр. Справ, 2008. - С. 167-169.

5. Швидченко І.Г. Розвиток кримінального законодавства України про відповідальність за посягання на свободу віросповідання / І.Г. Швидченко // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник. - Додаток до журналу “Міліція України”. - К., 2008. - № 7. - С. 7-10.

6. Швидченко І. Г. Кримінально-правовий захист свободи віросповідання в Україні / І. Г. Швидченко // Адвокат. - К. : Прецедент, 2008. - № 6. - С. 21-24.

7. Швидченко І.Г. Дотримання свободи віросповідання як складова безпеки держави / Швидченко І. Г. // Безпекотворення в Україні та Росії : питання теорії і практики та правові аспекти. Рейдерство : Зб. матеріалів наук.-практ. конф. (Київ, 20 лютого 2008 р.) / Редколегія: І. І. Тимошенко (голова) та ін. - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2008. - С. 94-100.

АНОТАЦІЯ

Швидченко І.Г. Свобода віросповідання як об'єкт кримінально-правової охорони. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Київський національний університет внутрішніх справ. Київ, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню кримінально-правової охорони свободи віросповідання в Україні. Проведено історичний аналіз генезису норм, які встановлювали відповідальність за порушення свободи віросповідання в кримінальному законодавстві, з'ясовано соціальну обумовленість криміналізації посягань на свободу віросповідання, розглянуто структуру суспільних відносин, які виступають об'єктом злочинів проти свободи віросповідання, досліджено об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів, які посягають на свободу віросповідання, виявлено регулятивну і профілактичну сутність кримінального права у сфері свободи віросповідання.

На підставі отриманих результатів внесено науково обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального законодавства України у сфері забезпечення свободи віросповідання.

Ключові слова: свобода віросповідання, свобода совісті, релігійні злочини, кримінальне законодавство, об'єкт кримінально-правової охорони.

Швидченко И.Г. Свобода вероисповедания как объект уголовно-правовой охраны. Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Киевский национальный университет внутренних дел. Киев, 2009.

Диссертация посвящена комплексному исследованию уголовного законодательства Украины в сфере нарушения религиозной свободы и определения характерных черт свободы вероисповедания как объекта уголовно-правовой охраны.