Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 47.441(477)

ДОГОВІР ПЕРЕСТРАХУВАННЯ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СЕМЕНОВА Катерина Геннадіївна

Харків 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Чапічадзе Яна Олександрівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри господарського та фінансового права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Бервено Сергій Миколайович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін;

кандидат юридичних наук, доцент Самойленко Георгій Валерійович, Запорізький національний університет, доцент кафедри цивільного права

Захист відбудеться “16” лютого 2008 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 у Харківському національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “14” січня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена насамперед економічними чинниками. У зв'язку з ринковими перетвореннями, що відбулись останнім часом в економіці України, значно розширились можливості учасників майнового обороту щодо свободи укладення різного роду цивільно-правових договорів. Ринкові та правові реформи в Україні сприяли формуванню правової системи договірних відносин, виникненню нових видів договорів.

Становлення ринкових відносин в Україні викликало необхідність підвищення правових гарантій на страховому ринку, трансформації правового регулювання відносин щодо захисту фінансового стану страхової компанії як необхідної умови функціонування будь-якої економіки. Одним з ефективних і необхідних інструментів функціонування цих відносин і є інститут перестрахування.

Актуальність даної теми також обумовлена юридичними чинниками. Перестрахувальні відносини є предметом правового регулювання, причому вони є специфічними, що зумовлено особливостями перестрахувальної діяльності. Проте сучасний стан регулювання правовідносин перестрахування свідчить про серйозні суперечності та прогалини в законодавстві. Так, норми Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), хоча і закріплюють поняття договору перестрахування, але достатньою мірою не відображають його зміст і характер, що унеможливлює швидку переорієнтацію з публічно-правових засад регулювання договору перестрахування, пов'язаних із колишньою монополією держави на проведення страхової діяльності, на приватноправові (ст. 3 ЦК України). Недосконалість законодавства призводить до відсутності єдиного правового регулювання договору перестрахування, який часто помилково ототожнюють із договором страхування.

На жаль, специфіка правовідносин, що виникають на підставі договорів перестрахування, тривалий час не була об'єктом детального вивчення. Дослідженню правової природи договору перестрахування за радянських часів не приділялося значної уваги, бо цей договір в умовах державної монополії у сфері страхування не використовувався. Свої думки з приводу правової природи цього договору висловлювали такі дореволюційні дослідники, як В. Р. Ідельсон, Г. Ф. Шершеневич. Правові питання перестрахування в радянський період частково висвітлювалися К. О. Граве, Л. А. Лунцем, О. С. Іоффе, І. Б. Новицьким, В. К. Райхером, В. І. Серебровським та ін.

Значний внесок у розв'язання проблем перестрахувальних правовідносин було зроблено російськими та українськими дослідниками-представниками сучасної науки: В. Д. Базилевичем, А. А. Гвозденко, Ю. М. Журавльовим, М. Г. Каминкіною, С. С. Осадцем, К. Є. Турбіною, Т. А. Федоровою, В. В. Шаховим.

У ході дисертаційного дослідженні було опрацьовано роботи таких відомих вчених-юристів з загальних питань теорії цивільного права, як: С. М. Бервено, В. І. Борисова, М. І. Брагінський, С. М. Братусь, В. В. Вітрянський, О. В. Дзера, О. О. Красавчиков, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць, М. С. Малєін, Г. К. Матвєєв, А. П. Сергєєв, В. О. Тархов, Ю. К. Толстой, Р. Б. Шишка та ін. Крім того, використані наукові дослідження зарубіжних авторів, зокрема Д. Бланда і К. Пфайффера.

Разом з тим, теоретичні проблеми правового регулювання перестрахувальних відносин в Україні висвітлені недостатньо. У попередніх дисертаційних роботах розглядалися лише окремі аспекти цивільно-правового регулювання перестрахувальних відносин (Гринюк О. В. Цивільно-правові аспекти майнового страхування в Україні, 2004 р., Семеняка В. В. Цивільно-правове регулювання страхування в сфері космічної діяльності, 2004 р.). Комплексні монографічні роботи із загальнотеоретичних і прикладних проблем договірних перестрахувальних відносин в Україні майже відсутні, що негативно впливає на розвиток перестрахувальних відносин, на формування судової практики з цієї категорії справ. Тому подальша наукова розробка загальнотеоретичних проблем договірних перестрахувальних відносин є необхідною умовою удосконалення їх правового регулювання.

Тож вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений новизною договору перестрахування у законодавстві, потребою вдосконалення механізму правового регулювання договірних перестрахувальних правовідносин, а також неналежним висвітленням у спеціальній науковій літературі проблем, пов'язаних з укладенням договору перестрахування та його виконанням. Ця робота набуває особливої актуальності у зв'язку з тим, що наразі є першим комплексним дослідженням правовідносин подібного роду на основі нового цивільного законодавства України й у світлі останніх економічних перетворень у державі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 № 369-р “Про схвалення Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року”, а також відповідно до п. 1.4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр., п. 9.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою наукового дослідження є визначення механізму правового регулювання та правової природи відносин за договором перестрахування, а також отримання науково обгрунтованих висновків і пропозицій щодо удосконалення цивільно-правового регулювання цих відносин. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:

1) встановити причини і передумови виникнення та становлення перестрахування;

2) визначити поняття та правову природу перестрахувальних правовідносин;

3) сформулювати поняття договору перестрахування та визначити його ознаки;

4) встановити місце договору перестрахування у системі цивільно-правових договорів України;

5) окреслити правове становище сторін договору перестрахування;

6) визначити та дослідити зміст договору перестрахування, особливості його укладення та виконання;

7) виявити особливості відповідальності за договором перестрахування, проаналізувати наслідки невиконання або неналежного виконання договору перестрахування; договір перестрахування відповідальність цивільний

8) розробити конкретні пропозиції щодо внесення змін до законодавства, спрямовані на удосконалення правового регулювання договору перестрахування та його правозастосовної практики.

Об'єктом дисертаційного дослідження є договірні перестрахувальні правовідносини в Україні, що виникають на підставі договорів перестрахування.

Предмет дисертаційного дослідження становить система чинних в Україні нормативних актів, положень Цивільного кодексу, що стосуються договірних перестрахувальних відносин, наукові доктрини, літературні джерела, судова практика з розгляду спорів, пов'язаних із порядком здійснення перестрахування.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність загальних та спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. При проведенні дисертаційного дослідження застосовувалися діалектичний, історичний, порівняльно-правовий та системно-функціональний методи дослідження. Зокрема, діалектичний метод пізнання супроводжував весь процес дисертаційного дослідження і дозволив розглянути чинники формування та тенденції розвитку інституту перестрахування як цивільних правовідносин. За допомогою історичного методу встановлено джерела виникнення, розвитку та нормативно-правового закріплення основних засад здійснення перестрахування. Порівняльно-правовий метод дав можливість досліджувати нормативно-правові акти України та інших країн світу, а також порівняти договір перестрахування з іншими цивільно-правовими договорами під час визначення його місця в системі цивільно-правових договорів. Системний метод дозволив вивчити об'єкт дослідження як єдине ціле, виявити різноманітні типи функціональних зв'язків у ньому та об'єднати їх у теоретичних положеннях. У роботі широко застосовувалися категорії і засоби формальної логіки: поняття, визначення, спростування, докази, аналіз, порівняння і т. ін.

Інформаційною базою дослідження є Конституція України, ЦК України, інші чинні закони України, монографічні наукові дослідження, що присвячені розгляду окремих питань договірного права, наукові статті, а також наявна судова практика, договори перестрахування та інші матеріали страхової компанії АТЗТ „Страхова компанія „Велта”.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні монографічного дослідження розглянуто загальне поняття та юридична природа договору перестрахування; проблеми співвідношення договірного перестрахувального зобов'язання з іншими суміжними договірними конструкціями у цивільному праві; запропоновано поняття, виявлено особливості і визначено місце договору перестрахування в системі договірного права як специфічного договірного зобов'язання.

У дисертації сформульовано наступні нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:

1) визначено основні історичні етапи становлення перестрахувальних відносин. Поглиблено думку вчених про виникнення інституту перестрахування в XIV ст. у Західній Європі. Причиною виникнення перестрахування була потреба в гарантуванні компенсації можливих збитків.

2) уперше встановлено, що чинне законодавство, яке регулює відносини з надання перестрахувальних послуг, не може забезпечити дотримання всіх особливостей укладення і виконання договору перестрахування, тому й основним джерелом цивільно-правового регулювання перестрахувальних відносин є договір.

3) удосконалено доктринальне визначення поняття „перестрахування” - це особливий вид страхової діяльності, який полягає у наданні перестраховиком перестрахувального захисту, спрямованого на забезпечення фінансової стійкості страховика (перестрахувальника).

4) одержало подальший науковий розвиток положення про те, що договірні правовідносини з перестрахування належать до цивільних правовідносин.

5) уперше встановлено, що страховий інтерес перестрахувальника, як обов'язкова передумова вступу до перестрахувальних відносин, пов'язаний із витратами, що можуть виникнути у зв'язку з виконанням перестрахувальником своїх зобов'язань за основним договором страхування, в якому він виступає як страховик.

6) обґрунтовано висновок, що перестрахування є самостійним зобов'язанням, зокрема самостійним видом договору майнового страхування. Кваліфікуючими ознаками договору перестрахування є особливий суб'єктний склад, предмет договору, особливий порядок укладення.

7) удосконалено на теоретичному рівні та запропоновано на нормативному рівні поняття договору перестрахування, під яким слід розуміти домовленість, згідно з якою одна сторона (перестраховик) за обумовлену договором плату (перестрахувальну премію) зобов'язується відшкодувати іншій стороні (перестрахувальнику) відповідно до умов договору витрати, пов'язані з виконанням перестрахувальником своїх зобов'язань за укладеним ним як страховиком (перестраховиком) договором страхування (перестрахування) або сукупністю таких договорів, або за сукупністю договорів страхування, які будуть або можуть бути укладені в період дії договору перестрахування.

8) виявлено місце договору перестрахування як специфічного договірного зобов'язання в системі групи зобов'язань з надання послуг, зокрема про надання фінансових послуг, що обумовлено притаманною йому специфікою предмета і об'єкта, характером зустрічного надання і визначеного статусу перестраховика - послугонадавача.

9) дістало подальшого розвитку положення, що сторонами договору перестрахування можуть виступати лише юридичні особи - страхові компанії, які мають ліцензії на проведення страхової діяльності.

10) уперше обґрунтовано, що сліп за змістом може бути формою договору перестрахування.

На підставі цих та інших висновків дисертантом внесено конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дисертаційного дослідження. Зокрема, пропонується змінити ч. 1 ст. 987 ЦК України та доповнити ЦК України ст. 987-1 „Момент укладення договору перестрахування”.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

- у сфері науково-дослідної діяльності - як підґрунтя для подальших наукових досліджень проблем загального вчення про цивільно-правовий договір та проблем цивільно-правового регулювання перестрахувальної діяльності;

- у правотворчості - для вдосконалення законодавства України з питань договірних перестрахувальних зобов'язань, зокрема для підготовки відповідних змін та доповнень до Цивільного кодексу України;

- у правозастосуванні - окремі положення наукового дослідження можуть бути використані у практичній діяльності страхових компаній та господарських судів України;

- у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці лекцій, підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів цивільного та страхового права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано та обговорено на кафедрі господарського та фінансового права, а також на засіданні кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Основні наукові висновки було викладено в публікаціях і апробовано на таких науково-практичних конференціях: „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, ХНУВС, 23 квітня 2004 р.); „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, ХНУВС, 25 травня 2005 р.); „VIII звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2006 р.); „Актуальні проблеми цивільного права та процесу” (Харків, ХНУВС, 27 травня 2006 р.).

Пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання перестрахувальних правовідносин були розглянуті Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя (акт впровадження від 25 грудня 2006 р. № 06-26/18-366 (Додаток А).

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 10 вересня 2007 р. (Додаток Б).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження відображено у сімох наукових статтях, із яких чотири опубліковано в збірниках, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності „правознавство”, а також у тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена її метою й завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають дев'ять підрозділів, висновків до кожного підрозділу, а також загальних висновків і списку використаних джерел (182 найменування на 14 сторінках) та додатків (2 додатки на 3 сторінках). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 193 сторінки, обсяг основного тексту дисертації - 175 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; висвітлюються ступінь наукової розробки проблеми дослідження, його науково-теоретична основа; показується зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет наукового дослідження, його методологічна основа; формулюються в концептуальному вигляді наукова новизна та теоретичне і практичне значення одержаних результатів, їх апробація, а також вказуються публікації за темою дослідження.

Розділ 1. „Загальна характеристика правового регулювання перестрахування” складається із трьох підрозділів, у яких автор зосереджується на дослідженні передумов виникнення та становлення перестрахувальних відносин, а також визначенні поняття перестрахування та перестрахувальних правовідносин, дослідженні джерел регулювання перестрахувальних відносин.

У підрозділі 1.1. „Передумови виникнення та становлення перестрахування” міститься історико-правовий аналіз передумов зародження й розвитку перестрахування, висвітлюється становлення цивільного законодавства, яким регулюються договірні перестрахувальні правовідносини в Україні.

Дисертант стверджує, що перестрахування зародилося в XIV ст. в Західній Європі. Причиною його виникнення була потреба гарантувати компенсацію можливих збитків. Виділені чотири основні періоди розвитку перестрахування: “дореволюційний” період, період зародження і становлення перестрахування як економічного і правового інституту (друга половина ХІV ст. - початок ХХ ст.); втрата перестрахування як фінансового інституту свого значення в „радянський” період (1917 р. - 1991 р.); сучасний період (після набуття незалежності Україною), у який перестрахувальні відносини також пройшли три основні етапи розвитку, кожен із яких характеризувався прийняттям нового правового акта.

У результаті аналізу розвитку інституту перестрахування автор доходить висновку, що перестрахування, пройшовши шлях від спекулятивних відносин між торговцями, що виникали із приводу компенсації можливих збитків у результаті втрати судна і вантажу, до відносин між спеціалізованими страховими товариствами, набуло такого економічного значення, яке спричинило потребу в цивільно-правовому регулюванні.

Здійснено загальний аналіз законодавства щодо регулювання перестрахувальних правовідносин як колишнього СРСР, так і незалежної України. Дисертантом наголошено, що прогалини у чинному законодавстві викликані серед іншого і неналежним ступенем вивчення і обґрунтування договірних перестрахувальних правовідносин в Україні.

У підрозділі 1.2. „Поняття перестрахування і перестрахувальних правовідносин” аналізуються існуючі визначення поняття перестрахування у науковій літературі, досліджуються правова природа, підстави виникнення і об'єкт перестрахувальних відносин. Встановлюються критерії відмежування перестрахування від страхування та співстрахування. На основі наведених критеріїв автором викладено власне бачення поняття перестрахування як заснованого на договорі особливого виду страхової діяльності, який виражається в наданні перестраховиком перестрахувального захисту, спрямованого на забезпечення фінансової стійкості страховика (перестрахувальника).

У процесі дослідження визначено, що правовідносини в перестрахуванні являють собою цивільні правовідносини між юридичними особами (перестраховиком та перестрахувальником), які виникають на підставі договору перестрахування. Перестрахувальні правовідносини за своїм змістом є майновими правовідносинами.

Обґрунтовано, що перестрахувальні правовідносини будуть нікчемним у випадку відсутності в особи, яка виявила намір застрахувати свій майновий інтерес, страхового інтересу і відсутності страхового ризику, що викликає появу такого страхового інтересу. Встановлено, що страховий інтерес перестрахувальника, як обов'язкова передумова вступу до перестрахувальних відносин, пов'язаний із витратами, що можуть виникнути у зв'язку з виконанням перестрахувальником своїх зобов'язань за основним договором страхування, в якому він виступає як страховик.

З метою визначення правової природи перестрахувальних відносин у цивільному праві проаналізовано об'єкт перестрахувальних відносин і доведено, що перестрахування як вид відносних правовідносин має своїм об'єктом поведінку зобов'язаних осіб (юридичний об'єкт). Автором визнається юридично обґрунтованим положення про необхідність виділення в перестрахувальних правовідносинах, як одного з самостійних видів правовідносин у сфері майнового страхування, також безпосереднього об'єкта - забезпечення майнових інтересів як процес їх здійснення (сукупність юридичного та матеріального об'єктів). З огляду на це дається визначення перестрахування як заснованого на договорі юридично самостійного зобов'язання, на підставі якого одна сторона (перестраховик) за обумовлену договором плату (перестрахувальну премію) зобов'язується відшкодувати іншій стороні (перестрахувальникові) відповідно до умов договору витрати, пов'язані з виконанням перестрахувальником своїх зобов'язань за укладеним ним як страховиком договором страхування.

У підрозділі 1.3. „Джерела регулювання перестрахувальних відносин” аналізуються особливості правового регулювання перестрахувальних відносин. У ході дослідження встановлено, що правове регулювання перестрахувальних відносин здійснюється на двох рівнях: міжнародному та національному. До національного законодавства, що регулює перестрахувальні відносини, відносять Конституцію України, ЦК України, Закон України “Про страхування” та закони, що вносять зміни до нього, норми інших законів України, що стосуються страхування (перестрахування); підзаконні нормативні акти. Значну увагу дисертант приділяє розгляду такого джерела регулювання, як звичай, який, на думку деяких вчених, є основним та найважливішим джерелом правового регулювання перестрахувальних відносин. Дисертантом доведено, що використання страховиками сформованої практики взаємовідносин є не чим іншим, як діловим узвичаєнням. Аналіз сучасного стану правового регулювання перестрахувальних відносин показав, що воно не відповідає потребам існуючої практики перестрахування. Відсутність спеціальних правових норм, які б регулювали договірні перестрахувальні правовідносини, надає тим самим його учасникам повну свободу при визначенні предмета договору, його істотних умов, прав і обов'язків сторін, виконання договору, порядку розв'язання суперечок між сторонами. Наведені положення стали підґрунтям для висновку автора про те, що основним джерелом регулювання перестрахувальних відносин є договір.

Розділ 2. „Цивільно-правова характеристика договору перестрахування” складається із чотирьох підрозділів. Він присвячений дослідженню поняття, природи договору перестрахування, його місця в системі договорів та співвідношення з іншими цивільно-правовими договорами, порядку укладення та виконання, суб'єктному складу.

У підрозділі 2.1. „Поняття та юридична природа договору перестрахування” аналізуються поняття та юридичні ознаки договору перестрахування, визначається його місце в системі договірних зобов'язань. Враховуючи ознаки договору перестрахування, дисертантом запропоновано авторське поняття договору перестрахування у такій редакції: „За договором перестрахування одна сторона (перестраховик) за обумовлену договором плату (перестрахувальну премію) зобов'язується відшкодувати інший стороні (перестрахувальнику) відповідно до умов договору витрати, пов'язані з виконанням перестрахувальником своїх зобов'язань за укладеним ним як страховиком (перестраховиком) договором страхування (перестрахування) або сукупністю таких договорів, або за сукупністю договорів страхування, які будуть або можуть бути укладені в період дії договору перестрахування”.

Автор доходить висновку, що договір перестрахування є двостороннім, консенсуальним, відплатним, алеаторним правочином.

У ході роботи досліджено місце договору перестрахування у системі зобов'язального права і встановлено ознаки, що дозволяють говорити про його відносну самостійність і відмежування від однотипних договорів, зокрема від договору страхування. Основними критеріями відмежування договору перестрахування від договору страхування є: суб'єктний склад, страховий ризик, порядок укладення договору. У результаті проведеного аналізу автор доходить висновку, що договір перестрахування є самостійним видом договору майнового страхування, який має власний об'єкт, мету та особливий суб'єктний склад.

Характерною рисою договору перестрахування є віднесення його до групи договорів про надання послуг. З аналізу прав та обов'язків, обумовлених предметом договору перестрахування, автор доходить висновку, що перестраховик надає на оплатних засадах перестрахувальникові послугу по забезпеченню його фінансової стійкості. Дисертантом послідовно досліджено та визначено ознаки послуг перестрахування. При цьому характер дій перестраховика і аналіз послуги як об'єкта цивільних прав дозволяє віднести аналізований договір до договорів про надання фінансових послуг.

У підрозділі 2.2. „Сторони договору перестрахування” автором досліджено суб'єктний склад договору перестрахування та правове становище його сторін. Доведено, що сторонами договору перестрахування можуть бути виключно страхові товариства, що відповідають вимогам законодавства, зокрема щодо ліцензування, формування статутного фонду та інших, у разі недотримання яких юридична особа не має права здійснювати страхову та перестрахувальну діяльність. Зроблено висновок, що страхові товариства можуть брати участь у договорі перестрахування як у ролі перестраховика, так і у ролі перестрахувальника. Запропоновано як перестрахувальника в перестрахувальному зобов'язанні розглядати страхові і перестрахувальні товариства, що розміщають ризики в перестрахування, тобто набувають перестрахувальний захист. Відповідно, перестраховика - страхові і перестрахувальні товариства, що приймають ризики в перестрахування, тобто надають перестрахувальний захист.

На підставі аналізу діючого законодавства з'ясовано, що право на укладення договорів перестрахування виникає у страхових товариств з моменту отримання ними ліцензії на здійснення страхової діяльності і припиняється у разі припинення її дії.

Проаналізовано правовий статус об'єднань страхових товариств, що здійснюють перестрахування ризиків (перестрахових пулів) та перестрахових брокерів.

У підрозділі 2.3. „Зміст договору перестрахування” здійснено аналіз змісту договору та його складових елементів - умов договору перестрахування.

Визнається обґрунтованим положення, що зміст договору (зокрема договору перестрахування) складають умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства та визначають взаємні права та обов'язки сторін договору.

Дослідження чинного законодавства, умов договору як такого дозволило встановити, що поділ умов договору на істотні, звичайні та випадкові зберігає своє значення і в умовах сьогодення. Запропоновано істотні умови договору перестрахування, залежно від способу визначення їх такими, поділити на об'єктивні (що повинні мати об'єктивне відображення у нормативно-правових актах), до яких автор відносить умови про предмет договору перестрахування, страховий випадок, страхову суму, перестрахувальну премію, строк договору перестрахування, та суб'єктивні (які є істотними за вимогою одного з контрагентів на включення їх у договір та необхідні для договору даного виду) прикладом яких можуть виступати перестрахувальні застереження. Під час аналізу умов договору особливу увагу приділено його предмету. Предмет договору перестрахування становить зобов'язання перестраховика надати перестрахувальнику певну послугу - перестрахувальний захист і зобов'язання перестрахувальника сплатити за неї перестрахувальну премію. До звичайних умов договору відноситься умова про відповідальність сторін за порушення умов договору перестрахування. З випадкових умов розглянутого договору автор виділяє умови про порядок здійснення розрахунків сторін договору перестрахування.

У підрозділі 2.4. „Порядок укладення і форма договору перестрахування” розкривається як загальний порядок укладення договорів, так і специфічні риси укладення договору перестрахування, а також встановлено форму, якій повинен відповідати такий договір.

Процес укладення договору перестрахування, залежно від форми організації перестрахування (факультативної чи облігаторної), може проходити двома способами: шляхом укладення договору перестрахування на факультативній основі за схемою „договір через договір”, або шляхом укладення попереднього договору облігаторного перестрахування, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором облігаторного перестрахування. Обстоюється позиція, що договір факультативного перестрахування може бути укладений як шляхом складання документа (договору перестрахування), котрий підписується обома сторонами, так і шляхом надіслання перестрахувальником сліпа, який підписується перестраховиком. У такому випадку факт укладення договору перестрахування посвідчується сліпом, який одночасно поєднує в собі значення документа, що надає договору перестрахування форми, передає згоду перестраховика на пропозицію перестрахувальника укласти договір і є доказом укладення договору перестрахування.

Форма договору перестрахування є письмовою, здійснюваною між відсутніми сторонами за допомогою факсимільного, телетайпного, електронного чи іншого зв'язку, що дозволяє вірогідно установити, що документ виходить від сторони за договором і вона однозначно бажає вступити у правовідносини з іншою стороною. Договір перестрахування, що укладається між присутніми, складається також у письмовій формі шляхом складання документа (договору перестрахування), підписаного сторонами і скріпленого печатками.

Значну увагу приділено встановленню моменту укладення договорів перестрахування. У ході дослідження зазначено, що ч. 1 ст. 640 ЦК України вже не в повній мірі відповідає сформованій практиці укладення договорів перестрахування, тому пропонується у ЦК України включити ст. 987-1 „Момент укладення договору перестрахування” у такій редакції: „Моментом укладення договору перестрахування вважається день акцепту перестраховиком пропозиції перестрахувальника або акцепту перестрахувальником оферти перестраховика, коли тим вчинений акцепт первісної пропозиції на нових умовах.

Моментом укладення договору перестрахування, який сторони зобов'язалися укласти за попереднім договором, вважається момент укладення перестрахувальником договору страхування, що задовольняє умови попереднього договору. Сторони можуть також визначити момент укладення договору за своїм розсудом”.

Розділ 3. „Виконання та відповідальність сторін за договором перестрахування” складається з двох підрозділів, присвячених виконанню договору перестрахування, а також визначенню випадків невиконання або неналежного виконання договору перестрахування та можливих правових наслідків для сторін у разі настання таких випадків.

У підрозділі 3.1. „Виконання та припинення договору перестрахування” досліджено як загальні вимоги цивільного законодавства щодо порядку й умов виконання та припинення договору перестрахування, так і зосереджено увагу на особливостях виконання та припинення договору, які властиві лише даній договірній конструкції. Встановлено, що належне виконання договорів перестрахування має свої особливості, зумовлені специфікою предмета виконання зобов'язання. Це відображається у способах виконання і формах визнання зобов'язання виконаним Автором підтримується позиція, що виконання зобов'язання полягає у виконанні сторонами договору фактичних та/або юридичних дій (у певних випадках - утримання від дії), що становлять зміст їх прав та обов'язків, тому у даному підрозділі аналізується зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків сторін цього договору.

Особливістю припинення перестрахувального зобов'язання у випадку виконання зобов'язань за договором є те, що воно може бути виконано двома способами: наданням перестрахувального захисту перестраховиком перестрахувальникові впродовж дії всього договору перестрахування при відсутності страхового випадку або здійснення ним виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку до закінчення строку дії договору перестрахування. В обох випадках зобов'язання по перестрахуванню припиняються виконанням.

У підрозділі 3.2 „Відповідальність сторін за договором перестрахування” шляхом аналізу цивільного законодавства і судової практики щодо застосування договору перестрахування досліджуються підстави виникнення відповідальності за невиконання або неналежне виконання перестрахувального зобов'язання, дається характеристика мір цивільно-правової відповідальності та особливостей її застосування до договору перестрахування. Наголошено, що як для перестраховика, так і для перестрахувальника відповідальність за договором перестрахування настає на загальних підставах, встановлених цивільним законодавством України. Умовами відповідальності сторін договору перестрахування є ті об'єктивні і суб'єктивні ознаки, що дозволяють кваліфікувати дії перестрахувальника і перестраховика як цивільне правопорушення. Ці ознаки складають зміст складу цивільного правопорушення. Правовими наслідками вчинення цивільного правопорушення в договорі перестрахування вважається покладення на відповідальну за це сторону договору перестрахування додаткового обов'язку щодо відшкодування матеріальних збитків, сплати неустойки або інших заходів майнового впливу, що передбачаються договором перестрахування.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на підставі аналізу чинного законодавства України, практики його застосування, теоретичного осмислення низки наукових праць, автор сформулювала певні висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення правового регулювання відносин, які виникають у сфері перестрахування, а саме:

1. Перестрахувальні відносини в своєму історичному розвитку пройшли три періоди: 1) дореволюційний; 2) радянський; 3) сучасний. Було виявлено особливості, притаманні перестрахувальним відносинам на всіх етапах розвитку. Перестрахування для України є новим і недостатньо дослідженим інститутом, що пояснюється: по-перше, історичним розвитком правовідносин між суб'єктами такої діяльності (основу даного виду страхової діяльності в Україні було закладено наприкінці 80-х рр. ХХ ст.); по-друге, правовим забезпеченням останньої (законодавча база перестрахування в Україні стала розвиватися напочатку 90-х рр. ХХ ст.).

2. Перестрахування - особливий вид страхової діяльності, який виражається в наданні перестраховиком перестрахувального захисту спрямованого на забезпечення фінансової стійкості страховика (перестрахувальника).

3. Перестрахувальні відносини є різновидом цивільно-правових зобов'язань, які виникають на підставі договору перестрахування.

4. Передумовою перестрахувального зобов'язання, що визначає всі його елементи, є страховий інтерес перестрахувальника, який пов'язаний із витратами, що можуть виникнути у зв'язку з виконанням перестрахувальником своїх зобов'язань за основним договором страхування, у якому він виступає як страховик.

5. Договір перестрахування являє собою самостійний вид договору майнового страхування.

6. Під предметом договору перестрахування слід розуміти зобов'язання перестраховика надати перестрахувальнику певну послугу - перестрахувальний захист і зобов'язання перестрахувальника сплатити за неї перестрахувальну премію.

7. Визначено місце договору перестрахування в системі договірного права України серед групи договорів про надання послуг, зокрема, договорів про надання фінансових послуг.

8. Суб'єктами договору перестрахування може бути не кожна юридична особа, а виключно страхові товариства, що відповідають вимогам законодавства.

9. Досліджено, що укладення договору перестрахування має ряд особливостей, які відображають його специфіку. При цьому існує два способи укладення договору: шляхом акцепту сліпа, що є характерним для практики надання перестрахувального захисту, і шляхом звичайного укладення договору перестрахування згідно з ЦК України.

10. Правове значення сліпа полягає в тому, що він виступає як документ, що надає договору перестрахування форми, передає згоду перестраховика на пропозицію перестрахувальника укласти договір і є доказом укладення договору перестрахування.

11. Для вдосконалення механізму законодавчого (цивільно-правового) врегулювання відносин за договором перестрахування, до ЦК України необхідно внести відповідні зміни та доповнення, зокрема пов'язані з поняттям договору перестрахування, моментом укладення договору перестрахування.

Пропонується внести наступні зміни до законодавства:

1) ч. 1 ст. 987 ЦК України викласти у такій редакції:

„За договором перестрахування одна сторона (перестраховик) за обумовлену договором плату (перестрахувальну премію) зобов'язується відшкодувати інший стороні (перестрахувальнику) відповідно до умов договору витрати, пов'язані з виконанням перестрахувальником своїх зобов'язань за укладеним ним як страховиком (перестраховиком) договором страхування (перестрахування) або сукупністю таких договорів, або за сукупністю договорів страхування, які будуть або можуть бути укладені в період дії договору перестрахування”.

2) доповнити ЦК України ст. 987-1 „Момент укладення договору перестрахування” наступного змісту:

„Моментом укладення договору перестрахування вважається день акцепту перестраховиком пропозиції перестрахувальника або акцепту перестрахувальником оферти перестраховика, коли тим вчинений акцепт первісної пропозиції на нових умовах.

Моментом укладення договору перестрахування, який сторони зобов'язалися укласти за попереднім договором, вважається момент укладення перестрахувальником договору страхування, що задовольняє умови попереднього договору. Сторони можуть також визначити момент укладення договору за своїм розсудом”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Семенова К. Правове регулювання перестрахування: деякі аспекти // Право України. 2005. № 2. С. 40-43.

2. Семенова К. Г. Особливості державного регулювання перестрахової діяльності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2005. Вип. 31. С. 421-428.

3. Семенова К. Г. Правова природа договору перестрахування // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. Сімферополь, 2005. Вип. 8. С. 155-161.

4. Семенова К. Г. Договір перестрахування: порядок укладання // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. 2006. Серия “Юридические науки”. Т. 19 (58). № 1. С. 221-226.

5. Семенова К. Г. Розвиток перестрахування в Україні // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Збірка наукових праць. Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. С. 214-216.

6. Семенова К. Г. Поняття інституту перестрахування // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Збірка наукових праць. Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2005. С. 237-240.

7. Семенова К. Г. До питання про правову природу договору перестрахування // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті проф. О.А. Пушкіна. Х.: ХНУВС, 2006. С. 117-120.

АНОТАЦІЯ

Семенова К. Г. Договір перестрахування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2007.

Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, першим в Україні комплексним дослідженням проблем правового регулювання відносин, які виникають за договором перестрахування. На основі аналізу чинного законодавства України у даній сфері, поглядів вчених-цивілістів, узагальнення та аналізу практики застосування норм права, які регулюють договори перестрахування, вперше в українській правовій науці зроблено теоретичний аналіз договору перестрахування, визначено поняття, правову природу договору перестрахування, а також його місце в системі цивільно-правових договорів. Визначено правову характеристику суб'єктного складу аналізованого договору. Проведено аналіз змісту договору перестрахування, порядок його укладення та визначення його форми, особливості виконання та відповідальності за договором перестрахування.

Результатом дослідження стало формування ряду наукових висновків і пропозицій щодо вдосконалення законодавчого врегулювання відносин за договором перестрахування.

Ключові слова: перестрахування, перестрахувальні правовідносини, перестраховик, перестрахувальник, договір перестрахування, цивільне право України.

АННОТАЦИЯ

Семенова Е. Г. Договор перестрахования. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2007.

Диссертация посвящена комплексному исследованию отношений, возникающих между перестрахователем и перестраховщиком, которые приобретают форму договора перестрахования.

В работе рассматриваются с учетом исторического аспекта социально-экономические предпосылки возникновения и становления отношений по перестрахованию как внутри страны, так и в международной практике, а также становление гражданского законодательства, которым регулируются отношения по перестрахованию в Украине. Дисертант анализирует характер отношений, возникающих в договоре перестрахования между его сторонами. Установлено, что перестраховочные отношения являются гражданскими правоотношениями между юридическими лицами, возникающими на основании договора перестрахования.

Исследуется понятие и правовая природа перестрахования, предлагается усовершенствованное определение перестрахования, договора перестрахования, определяется его юридическая природа. Рассматривается проблема соотношения договора перестрахования с другими смежными правовыми конструкциями в гражданском праве. Диссертантом обосновывается положение о том, что договор перестрахования является самостоятельным видом договора имущественного страхования с определёнными, присущими только ему квалифицирующими признаками, которые выражаются, в частности, в особенностях субъектного состава, предмета, порядка заключения договора.

Анализируются вопросы, связанные с определением места договора перестрахования в системе гражданско-правовых обязательств; правового положения сторон; содержания договора; особенностей его заключения и выполнения, а также гражданско-правовой ответственности за нарушение его исполнения. Проведенный анализ характера действий перестраховщика и услуги как объекта гражданских прав позволил сделать вывод, что договор перестрахования относится к группе договоров о предоставлении финансовых услуг.

В процессе исследования установлено, что сторонами договора перестрахования могут выступать лишь юридические лица - страховые компании, имеющие лицензию на проведение страховой деятельности. Особое внимание в работе уделяется особенностям заключения договора перестрахования, которые характерны для соглашений в данной сфере. Установлено, что существует два способа вступления в правоотношения перестрахователя и перестраховщика: путем акцепта слипа, что является характерным для перестраховочной практики, и путем заключения договора перестрахования согласно действующему Гражданскому кодексу Украины.

В работе проводится исследование оснований прекращения договора перестрахования, а также анализируются случаи, при которых эта сделка считается исполненной.

На основании анализа правового механизма регулирования отношений перестрахования внесены предложения по совершенствованию действующего гражданского законодательства Украины.

Ключевые слова: перестрахование, перестраховочные правоотношения, перестраховщик, перестрахователь, договор перестрахования, гражданское право Украины.

SUMMARY

Semenova K. The Contract of Reinsurance. - Manuscript.

This dissertation is for a candidate's degree of Law in speciality 12.00.03 - civil law and civil process; family law; international private law. - Kharkiv National University of Internal Affairs - Kharkiv, 2007.

The dissertation is an independent and completed scientific work, it is the first research of problems of legal regulation of relations which have place in the contract of reinsurance in Ukraine. On the basis of the analysis of the current legislation of Ukraine in the given sphere, the views of scientists, the generalization and the analysis of practical application of norms of the Law, which adjust contract of reinsurance, the dissertation for the first time in the Ukrainian legal science suggests the theoretical analysis of the contract of reinsurance. Legal nature of the contract of reinsurance and also its place among similar civil legal contracts are defined, a concept. Legal description of parties to an analyzed contract is given. The analysis of content of the contract of reinsurance, the order of concluding the contract of reinsurance and definition of its form, features of its fulfillment and responsibilities under the contract of reinsurance are worked out.

The result of the research is the formulation of some scientific conclusions and offers concerning perfection of legislative regulation of relations in the contract of reinsurance.

Key words: reinsurance, reinsurance legal relations, reinsurer, contract of reinsurance, civil law of Ukraine.

Размещено на Allbest.ru