Зловживання у сфері кримінального процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 343.13

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ЗЛОВЖИВАННЯ У СФЕРІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

ХАБЛО ОКСАНА ЮРІЇВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

Удалова Лариса Давидівна,

Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Лисенко Володимир Васильович, Національний університет державної податкової служби України, перший заступник начальника Науково-дослідного центру з проблем оподаткування

кандидат юридичних наук, доцент

Весельський Віктор Казимирович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри криміналістики

Захист відбудеться 27.02.2009 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ-35, Солом'янська площа, 1

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ-35, Солом'янська площа, 1)

Автореферат розісланий 25.01 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л. Д. Удалова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

зловживання кримінальний правопорушення

Актуальність теми. Розбудова правової держави в Україні вимагає дотримання прав та основних свобод людини, які закріплені в Конституції України та міжнародно-правових документах. На забезпечення реалізації цих прав спрямована діяльність правоохоронних органів та органів судової влади, що визначено в ст. 3 Конституції України: “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави”.

Інтереси суспільства щодо протидії злочинності, відновлення порушених злочином прав та понесення винними особами кримінальної відповідальності задовольняються за допомогою кримінального процесу. Так, в ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України визначені наступні завдання кримінального судочинства: “... охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний”. Для забезпечення вказаних завдань суб'єкти кримінального процесу наділяються правами та повноваженнями, які реалізовуються під час кримінально-процесуальних правовідносин.

Хоча кримінальний процес і покликаний бути ефективним засобом захисту прав та свобод, в правозастосовчій практиці досить часто зустрічаються випадки зловживання суб'єктами кримінального судочинства процесуальними правами та повноваженнями, на що постійно звертається увага правозахисних організацій та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Про актуальність проблеми свідчить також і те, що серед позовних заяв у Європейському Суді, де відповідачем є Україна, більшість стосуються процесуальних зловживань. У зв'язку з розвитком кримінально-процесуального законодавства та розширенням правового статусу осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, збільшилась кількість випадків використання процесуальних прав для захисту неохоронюваних законом інтересів, що вимагає адекватної реакції з боку законодавця.

Зловживання у сфері кримінального процесу перешкоджають досягненню завдань кримінального судочинства. Це зумовлює невдоволеність суспільства результатами діяльності правоохоронних органів, породжує зневіру громадян у справедливість та добропорядність суб'єктів кримінального процесу.

Дослідження даного питання потребує комплексного підходу, адже під час розвитку суспільства проблема зловживань у сфері кримінального процесу розглядалася з двох позицій: з кримінально-правової - як зловживання представниками влади своїми повноваженнями (в тому числі і в сфері кримінального судочинства), або з загальнотеоретичної - як зловживання громадянами належними їм правами (в тому числі і кримінально-процесуальними).

У кримінально-процесуальній теорії проблема зловживань у сфері кримінального процесу практично не розроблена. Наукові дослідження цього питання зустрічаються у роботах російських науковців А. Ф. Галузіна, Т. Г. Ганієва та В. С. Вепрєва в контексті дослідження інших кримінально-процесуальних проблем, які були опубліковані лише у 2005-2007 роках. Проблема злочинних зловживань повноваженнями службовими особами, які ведуть кримінальний процес, висвітлена в роботах фахівців з кримінального права Б. В. Здравомислова, М. Й. Коржанського, О. М. Костенка, А. Б. Сахарова, А. Я. Свєтлова та М. І. Хавронюка. Актуальні теоретичні питання зловживання правом розроблені, головним чином, у працях В. П. Грибанова, В. І. Ємельянова, С. Г. Зайцевої, В. Н. Кудрявцева, О. О. Малиновського, М. С. Малєїна, В. Н. Протасова, І. С. Самощенка, О. Ф. Скакун, М. М. Хміля та А. С. Шабурова. Базове підґрунтя дослідження проблеми зловживань у сфері кримінального процесу склали роботи відомих вчених, а саме: Л. Б. Алексєєвої, В. П. Бож'єва, Г. Н. Вєтрової, Ю. М. Грошевого, А. Я. Дубинського, П. С. Елькінд, З. Ф. Ковріги, М. В. Костицького, В. С. Кузьмічова, В. В. Лисенка, В. Т. Маляренка, П. Г. Марфіцина, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, А. Д. Назарова, С. Г. Олькова, І. Л. Петрухіна, М. А. Погорецького, С. М. Стахівського, М. С. Строговича, Л. Д. Удалової та О. А. Ширванова. Окремі аспекти протидії неналежному використанню кримінально-процесуальних прав та повноважень зустрічаються в роботах В. І. Галагана, Ю. П. Гармаєва, Н. С. Карпова, Є. Д. Лук'янчикова, В. Т. Нора, Д. П. Письменного, М. Є. Шумила та багатьох інших науковців. Повнота аналізу досліджуваної проблематики неможлива без використання робіт відомих учених, які діяли в попередні епохи: Ч. Беккаріа, Є. В. Васьковського, А. Ф. Коні, Ш. Л. Монтеск'є.

Необхідність дослідження зловживань у сфері кримінального судочинства викликана також тим, що дана проблема отримала певні наукові розробки лише на рівні загальної теорії та в галузі цивільно-процесуального права.

Викладене вище зумовлює актуальність теми дисертації, її важливе теоретичне і практичне значення для подальшого розвитку кримінально-процесуального права та вдосконалення законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України № 1376/2000 від 25.12.2000 р., Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період з 2001-2005 років (рішення Колегії МВС України № 9 КМ/1 від 18.12.2000 р.), Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених Наказом МВС № 755 від 05.07.2004 р. Тема дисертації включена до Плану проведення науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи Київського юридичного інституту МВС України на 2005 рік.

Мета і завдання дослідження полягають в тому, щоб на основі аналізу наукових розробок проблеми зловживання правом на рівні загальної теорії права, кримінального права та досягнень теорії кримінального процесу, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду розробити сучасне розуміння належної, добросовісної реалізації кримінально-процесуальних прав та повноважень з метою досягнення визначеного законодавцем призначення кримінального процесу.

Мета дослідження зумовила такі завдання:

- висвітлити розвиток проблеми зловживань у сфері кримінального процесу на аналізі історико-теоретичних джерел;

- розкрити сучасний стан досліджень питання зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями, розробити і обґрунтувати власне бачення цієї проблеми;

- охарактеризувати основні ознаки зловживання у сфері кримінального процесу, дати його визначення та розробити класифікацію;

- виявити недоліки правової регламентації реалізації кримінально-процесуальних прав та повноважень, розробити пропозиції по їх подоланню;

- визначити правову природу зловживання у сфері кримінального процесу, його співвідношення з кримінально-процесуальним правопорушенням та помилкою;

- розглянути наслідки зловживань у сфері кримінального процесу і систематизувати їх на аналізі чинного кримінально-процесуального законодавства;

- конкретизувати окремі форми зловживань і розробити пропозиції по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності під час реалізації кримінально-процесуальних прав та повноважень.

Предметом дослідження є зловживання у сфері кримінального процесу.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання як загальнонаукових, так і спеціальних.

Так, системно-структурний та формально-логічний методи дозволили з'ясувати сутність проблеми зловживання правом, дослідити її в комплексі та охарактеризувати основні елементи; сформулювати поняття “зловживання у сфері кримінального процесу”, розробити класифікацію та дослідити окремі види зловживань у сфері кримінального процесу. Процеси зародження та розвитку проблеми зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями досліджувалися за допомогою історико-правового методу. Порівняльно-правовий метод використаний при аналізі поглядів учених стосовно поняття зловживання правом, під час порівняння норм чинного кримінально-процесуального законодавства України та ряду відповідних норм інших зарубіжних країн, для з'ясування співвідношення зловживань у сфері кримінального процесу з іншими формами неналежної реалізації процесуальних прав та повноважень. Формально-юридичний - застосовувався при опрацюванні норм чинного КПК України та проекту цього кодексу, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення. Логіко-семантичний метод використаний для поглиблення понятійного апарату.

Окрім цього, для з'ясування проблем практики, пов'язаних з використанням кримінально-процесуальних прав та повноважень всупереч призначенню кримінального процесу, був застосований метод соціологічного опитування (анкетування) та статистичний метод - для узагальнення результатів анкетування слідчих, аналізу конкретних даних статистичної звітності та інші матеріали практики, що дозволило виявити реальний стан правозастосування. Ці та інші методи і підходи наукового дослідження використовувались в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, відповідні міжнародно-правові акти (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Європейська конвенція з прав людини та Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою), закони України, Кримінально-процесуальний та інші кодекси України, проект КПК України (реєстр. № 1233), рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення Європейського суду з прав людини, законодавство ряду іноземних країн (Латвія, Російська Федерація, Франція, ФРН, Японія), кримінально-процесуальне законодавство колишнього СРСР, проект Модельного кримінально-процесуального кодексу для країн-учасників СНД, а також відомчі нормативні акти МВС України.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані при опитуванні за спеціально розробленою анкетою протягом 2006-2007 років 250 слідчих системи МВС, які представляють усі регіони держави; результати аналізу 150 кримінальних справ, що перебували у провадженні органів дізнання і слідчих МВС України в м. Києві та Київській області, аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України, МВС України; узагальнення слідчої та судової практики. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи у слідчому підрозділі системи МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше у вітчизняній науці кримінального процесу з використанням методологічних положень теорії кримінально-процесуального права і інших галузей знань, сучасних підходів до розуміння захисту прав і свобод людини і громадянина, розроблене сучасне розуміння зловживань у сфері кримінального процесу та шляхів їх подолання. У дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру та понятійний апарат теорії кримінального процесу з даної проблеми. До найбільш суттєвих результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі:

вперше:

- запропоновано авторську редакцію поняття “зловживання у сфері кримінального процесу” - діяння, яке полягає у реалізації суб'єктами кримінального процесу наданих їм прав та повноважень всупереч їх призначенню, з незаконною заінтересованістю, що призводить до спричинення шкоди суспільним та особистим інтересам шляхом унеможливлювання досягнення завдань кримінального судочинства;

- доведено, що заборону зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями всіма суб'єктами кримінального процесу необхідно розглядати в якості принципу реалізації кримінально-процесуальних прав та повноважень;

- запропоновано кримінально-процесуальні заходи захисту, які застосовуються до суб'єктів кримінального процесу з метою протидії зловживанням правами та повноваженнями, поділяти за функціональною ознакою на: заходи спрямовані на позбавлення суб'єкта кримінально-процесуального права чи повноваження; заходи спрямовані на відміну або зміну незаконних процесуальних актів; заходи процесуального примусу, які спрямовані на примусове забезпечення виконання кримінально-процесуальних зобов'язань та відмова у вчиненні певної процесуальної дії;

- обґрунтовано доцільність накладення грошового стягнення на осіб, які беруть участь у справі та перешкоджають встановленню істини шляхом зловживання кримінально-процесуальними правами;

- сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до КПК України (ст.ст. 32, 93, 99, 107, 143, 217, 218, 300), а також пропозицій до проекту КПК України, що стосуються заборони зловживання кримінально-процесуальними правами; визнання доказів недопустимими; відшкодування судових витрат; відмови в порушенні справи; ознайомлення з матеріалами справи тощо;

удосконалено:

- характеристику шкоди, яка завдається внаслідок зловживань у сфері кримінального процесу;

- визначення правової природи зловживань правами та повноваженнями у сфері кримінального процесу;

- класифікацію зловживань у сфері кримінального процесу;

- критерії, що визначають співвідношення понять “кримінально-процесуальне правопорушення”, “процесуальна помилка”, “зловживання у сфері кримінального процесу”;

- критерії звітності, які сприятимуть виявленню приховування злочинів на стадії порушення кримінальної справи;

- пропозиції про необхідність перед початком допиту підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного попереджати вказаних осіб про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину за ст. 383 КК України;

- пропозиції про доцільність та порядок визнання доказів недопустимими на стадії досудового розслідування;

- пропозиції щодо визначення кола осіб, які повинні мати право на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, та шляхи протидії зловживанню цим правом;

дістало подальшого розвитку:

- твердження про те, що всі права та обов'язки, які передбачені кримінально-процесуальним законодавством, у тому числі і владні повноваження, реалізуються у формі суб'єктивних прав та в рамках кримінально-процесуальних правовідносин;

- думка про те, що співставлення цілей законодавця та правозастосувача є визначальним для виявлення зловживань у сфері кримінального процесу;

- пропозиції про необхідність вдосконалення процедури повідомлення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Практичне значення одержаних результатів. На користь практичного значення викладених у роботі висновків і пропозицій свідчить те, що вони використовуються:

- у навчальному процесі - при підготовці і викладанні лекцій з курсу “Кримінальний процес України” за темами “Суб'єкти кримінального процесу” та “Принципи кримінального процесу” у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 25.01.2008 р.) та в Училищі професійної підготовки працівників міліції ГУМВС України в Київській області (акт впровадження від 28.03.2008 р.);

- у правоохоронній сфері - слідчим управлінням ГУМВС України в м. Києві (акт впровадження в практичну діяльність від 22.01.2008 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором та були обговорені на наукових та науково-теоретичних конференціях, а саме: “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 15.04.2005 р.); “Правоохоронна діяльність: теорія, практика та навчання” (м. Київ, 14.05.2005 р.); “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (м. Київ, 14.04.2006 р.); “Наукове забезпечення правоохоронної діяльності: історія, сучасність та міжнародний досвід” (м. Київ, 19-20.05.2006 р.).

Публікації. Основні результати дослідження дістали відображення у восьми наукових публікаціях, з них - п'ять статей у наукових фахових виданнях України та три тези виступів на конференціях.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження. Робота композиційно складається зі вступу, трьох розділів, які місять дев'ять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг рукопису дисертації - 215 сторінок, із яких основного тексту 180 сторінок, 6 додатків на 10 сторінках, список використаних джерел на 25 сторінках, що включає в себе 234 найменування.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, її мету та завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

Розділ перший - “Сутність зловживань у сфері кримінального процесу” містить чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Історія розвитку та сучасний стан законодавства щодо врегулювання проблеми зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями” для з'ясування суті поняття “зловживання у сфері кримінального процесу” проводиться дослідження виникнення та розвитку проблеми зловживання правом в історичному контексті.

Під час розвитку суспільства проблема зловживання правом розглядалась з двох позицій: як зловживання представниками влади своїми повноваженнями (в тому числі і у сфері кримінального судочинства), або як зловживання громадянами належними їм правами (у тому числі і кримінально-процесуальними).

Акцент здебільшого ставився на зловживанні службовими особами держави владними повноваженнями, наділеними для виконання державних функцій. Це пояснюється досить широким колом повноважень та суттєвістю шкоди, яка спричинялася такими діяннями. Проблема зловживання у сфері кримінального процесу виникає як різновид проблеми зловживання правом, та з'являється у зв'язку з наділенням процесуальними правами та повноваженнями всіх суб'єктів кримінального судочинства.

Узагальнення історико-теоретичних джерел щодо заборони зловживання правом дозволило зробити висновок, що вироблення найбільш загального формулювання, яке б описало усі форми об'єктивації зловживання правом, здійснювалося на підставі таких критеріїв: реалізація прав всупереч інтересам служби; недобросовісна реалізація прав чи реалізація прав з метою спричинення шкоди.

У підрозділі 1.2. “Поняття зловживання у сфері кримінального процесу” на підставі аналізу різних підходів до розуміння проблеми зловживання правом, зловживання процесуальними правами та повноваженнями у кримінальному процесі, цивільному процесі, на рівні загальної теорії права та в інших галузевих науках було виділено основні три підходи щодо визначення суті цього питання, а саме: реалізація наданих повноважень з порушенням встановлених законом меж, в результаті чого спричиняється шкода іншим учасникам суспільних відносин; реалізація наданих повноважень у встановлених законом межах, у результаті чого спричиняється шкода іншим учасникам суспільних відносин; використання прав та повноважень всупереч їх призначенню, що спричиняє шкоду іншим учасникам суспільних відносин. Дисертантом підтримується остання точка зору, адже такий підхід охоплює всі форми зловживання правом: як ті, які не є забороненими в силу недосконалості законодавства, так і ті, які отримали законодавчу заборону.

Для розкриття змісту поняття “зловживання у сфері кримінального процесу” перш за все з'ясовується сутність терміну “зловживання”. Так як зловживання правом у буквальному розумінні означає “спричинення зла за допомогою права”, то автором доводиться, що в контексті проблеми зловживання у сфері кримінального процесу варто розуміти зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями, які реалізовуються у формі суб'єктивних прав та в рамках кримінально-процесуальних правовідносин.

Притримуючись позиції В. П. Грибанова про те, що зловживання правом виникає на базі дозволеної законом поведінки, але з порушенням меж здійснення права, відмічається, що в кримінальному процесі такими межами є не лише закріплення порядку, способів та строків реалізації прав та повноважень, а і їх цільове призначення та законодавче закріплення прав інших суб'єктів кримінально-процесуальних правовідносин.

Взявши до уваги твердження Є. В. Васьковського про те, що для з'ясування істинного змісту зловживання правом за відправну точку необхідно брати сутність завдань процесу, здобувач стверджує, що у кримінально-процесуальному праві, окрім основної цілі, можна виділити інституційні та суб'єктні цілі, але кінцевий результат завжди повинен бути спрямований на досягнення основної мети - досягнення завдань кримінального судочинства. Враховуючи те, що будь-які права та повноваження у кримінальному процесі мають своє цільове призначення, співставлення цілей (законодавця та правозастосувача) є визначальним для виявлення зловживань у сфері кримінального процесу.

Надаючи суб'єкту кримінально-процесуальних відносин певні права, законодавець регулює порядок їх здійснення за допомогою встановлення порядку процесуальної дії (форми реалізації даного права), або закріплення загальних положень щодо кримінально-процесуальної діяльності у вигляді принципів, завдань кримінального судочинства. В зв'язку з цим, у ситуації використання прав не за призначенням можливі два варіанти: перший - недотримання вимог, які закріплені в загальних нормах кримінально-процесуального законодавства (принципах, завданнях кримінального процесу, предметі доказування чи функціях суб'єктів процесу); та другий - порушення процедури розслідування (невиконання приписів кримінально-процесуального законодавства, які регулюють порядок здійснення наданого права).

Враховуючи особливості кримінально-процесуальних правовідносин, дисертант звертає увагу на шкоду, яка носить суто процесуальні негативні наслідки зловживань у сфері кримінального процесу, а саме: змушування суб'єкта кримінально-процесуальних правовідносин до виконання кореспондуючих їм зобов'язань, які об'єктивно не обумовлені обставинами справи та фактичним станом речей; створення ситуації, яка юридично перешкоджає реалізації процесуальних прав та повноважень іншими суб'єктами кримінального процесу; створення перешкод здійсненню ефективного захисту.

На підставі характеристики ознак зловживання у сфері кримінального процесу, зроблено висновок, що під поняттям “зловживання у сфері кримінального процесу” необхідно розуміти діяння, яке полягає у реалізації суб'єктами кримінального процесу наданих їм прав та повноважень всупереч їх призначенню, з незаконною заінтересованістю, що призводить до спричинення шкоди суспільним та особистим інтересам шляхом унеможливлювання досягнення завдань кримінального судочинства.

У підрозділі 1.3. “Правова природа зловживань правами та повноваженнями у кримінальному процесі” звертається увага на неоднозначність думок щодо визначення місця зловживання правом в сучасній теорії правознавства, його поділу на правомірні та протиправні діяння. Аналіз поглядів учених у кримінально-процесуальному праві, на рівні загальної теорії права та в інших правових галузях дозволив зробити висновок, що найбільш правильною та обґрунтованою є позиція науковців, які вважають, що зловживання правом може бути як в межах права, так і протиправною діяльністю, залежно від наявності правової заборони таких діянь.

Спираючись на твердження О. О. Малиновського про те, що недоцільне здійснення суб'єктом свого права необхідно розглядати як легальне зловживання правом, автор зупиняється на з'ясуванні питання співвідношення законності та доцільності у кримінальному процесі. Підтримуючи позицію процесуалістів, які вважають, що про доцільність в застосуванні норм кримінально-процесуального права мова йде не в плані відступу від закону, а в межах та на підставі закону, з'ясовано, що недоцільний спосіб реалізації права може бути законним, що і зумовлює існування незаборонених форм використання процесуальних прав та повноважень всупереч призначенню кримінального процесу.

Погоджуючись з В. Н. Протасовим, який вважає, що протиправність зловживання правом забезпечується шляхом встановлення загальної заборони (на загальноправовому та галузевому рівні), обґрунтовується думка про доцільність доповнення кримінально-процесуального законодавства нормою, яка б передбачала загальну заборону зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями усіма суб'єктами кримінально-процесуальних відносин. Звертається увага на те, що у цивільно-процесуальних галузях права врегулювання проблеми заборони зловживання процесуальними правами вирішується шляхом зобов'язання сторін добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Викладене дозволило зробити висновок, що главу 1 КПК України (главу 2 “Засади кримінального провадження” проекту КПК України) варто доповнити нормою наступного змісту: “Суб'єкти кримінального провадження зобов'язані використовувати надані їм Законом права та виконувати обов'язки для досягнення завдань кримінального процесу”. Дане положення пропонується розглядати в якості принципу реалізації кримінально-процесуальних прав та повноважень, що знаходиться в контексті принципу законності та характеризується як заборона на: здійснення кримінально-процесуальних прав та повноважень всупереч завданням кримінального процесу чи недобросовісне здійснення кримінально-процесуальних прав та повноважень.

У підрозділі 1.4. “Класифікація зловживань у сфері кримінального процесу” проведено класифікацію зловживань у кримінальному процесі за наступними критеріями:

- за суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності - зловживання процесуальними повноваженнями службовими особами, які ведуть кримінальний процес, та зловживання процесуальними правами особами, які беруть участь в кримінальному судочинстві, які в свою чергу поділяються на осіб, які захищають свої або представлені інтереси, та осіб, які відіграють допоміжну роль у кримінальному процесі;

- за процесуальною позицією - спрямовані на обвинувачення чи виправдовування;

- за об'єктом - посягають на інтереси правосуддя чи спричиняють шкоду учасникам кримінального судочинства;

- за наслідками - залежно від розміру шкоди, яка спричиняється;

- за ступенем впливу на вирішення кримінальної справи - діяння, які можуть вплинути на вирішення кримінальної справи, чи діяння, які не впливають на вирішення кримінальної справи, але впливають на її рух;

- за характеристикою вимог кримінально-процесуального законодавства, які порушуються - здійснення кримінально-процесуальних прав всупереч принципам кримінального судочинства чи всупереч окремим приписам кримінально-процесуального законодавства, які регулюють порядок здійснення певного права.

Окрім цього, зловживання у сфері кримінального процесу варто поділяти за предметною ознакою (загальні та інституційні); за формою прояву активності (здійснюються шляхом дії чи бездіяльності); за зв'язком з юридичною відповідальністю (залежно від виду відповідальності); за психічним ставленням особи щодо наслідків (умисні чи необережні); за мотивацією діяльності (вчинені з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості); за стадіями кримінального процесу; за якісною та кількісною ознакою; за складом осіб та за розповсюдженістю.

Розділ другий - “Форми та наслідки зловживань кримінально-процесуальними правами та повноваженнями” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Протиправні форми зловживань у сфері кримінального процесу, їх відмінність від процесуального правопорушення та помилки” приділена увага з'ясуванню наявності чи відсутності обов'язкових юридичних ознак правопорушення та характеристиці складу правопорушення під час використання кримінально-процесуальних прав та повноважень всупереч їх призначенню. В результаті такого аналізу зроблено висновок, що зловживання у сфері кримінального процесу є правопорушенням, якщо йому властиві наступні ознаки: 1) суб'єкт кримінального процесу має бути деліктоздатним та наділеним певним кримінально-процесуальним правом чи повноваженням; 2) під час реалізації кримінально-процесуальних прав та повноважень умисно порушуються принципи кримінального судочинства, або недотримуються приписи, які регулюють порядок реалізації наданого права; 3) спричиняється шкода кримінально-процесуальним відносинам, які охороняються кримінально-процесуальними нормами чи нормами інших галузей права; 4) наявність мотиву, що проявляється в прагненні отримання вигоди матеріального або процесуального характеру.

З'ясовуючи співвідношення понять “кримінально-процесуальне правопорушення”, “процесуальна помилка” та “зловживання у сфері кримінального процесу” було встановлено, що найбільше відмінностей між цими явищами прослідковується у їх суб'єктивній стороні. Автором пропонується підходити до висвітлення даної проблеми з позиції усвідомлення чи неусвідомлення особою протиправності вчинюваних діянь. Такий підхід дозволив стверджувати, що вина кримінально-процесуального правопорушення може проявлятися у формі умислу або необережності (самовпевненість); а психічне відношення під час скоєння помилки характеризується необережністю у формі недбалості чи відсутністю вини (об'єктивно протиправне діяння).

Порівняння зловживання у сфері кримінального процесу, процесуального правопорушення та процесуальної помилки дозволило стверджувати, що порушення кримінально-процесуального законодавства є загальним поняттям щодо вказаних діянь.

Підрозділ 2.2. “Наслідки зловживань кримінально-процесуальними правами та повноваженнями” розпочато із з'ясування сутності кримінально-процесуальної відповідальності. Аналіз різних точок зору дозволив зробити висновок, що кримінально-процесуальна відповідальність - відповідальність суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, яка проявляється в застосуванні кримінально-процесуальних санкцій за свідоме порушення вимог кримінально-процесуального законодавства та спирається на державний примус.

Питання наслідків зловживань у сфері кримінального процесу розкрито з врахування класифікації примусових заходів, які застосовуються за невиконання суб'єктом кримінально-процесуальних відносин своїх обов'язків, а саме: 1) заходи захисту, які передбачені відновлювальними санкціями; 2) заходи кримінально-процесуальної відповідальності, які передбачені штрафними санкціями. Суттєвою відмінністю між двома вищезазначеними групами є наявність чи відсутність додаткових зобов'язань, що покладаються на особу, яка неналежним чином реалізовує свої кримінально-процесуальні права та повноваження.

Кримінально-процесуальні заходи захисту, які застосовуються до суб'єктів кримінального процесу з метою протидії зловживанням, пропонується поділяти за функціональною ознакою на: 1) заходи спрямовані на позбавлення суб'єкта кримінально-процесуального права чи повноваження; 2) заходи спрямовані на відміну або зміну незаконних процесуальних актів; 3) заходи процесуального примусу, які спрямовані на примусове забезпечення виконання кримінально-процесуальних зобов'язань; 4) відмова у вчиненні певної процесуальної дії.

Враховуючи те, що зловживання у сфері кримінального процесу - завжди винна діяльність, дисертант звертає увагу на доцільність застосування стягнень до осіб, які здійснили таке діяння. Тому главу 3 КПК України “Учасники процесу, їх права та обов'язки” (та розділ 2 “Суб'єкти кримінального провадження” проекту КПК України) пропонується доповнити нормою наступного змісту: “Використання процесуальних прав та повноважень суб'єктами кримінального провадження з метою перешкоджання встановленню істини в справі, затягування розслідування чи судового розгляду або зловживання в іншій формі є неприпустимим. Під час розгляду кримінальної справи суд вправі розглянути питання про накладення грошового стягнення на осіб, які під час досудового розслідування та судового розгляду перешкоджали встановленню істини, затягували розслідування чи судовий розгляд справи шляхом фальсифікації доказів, неодноразової подачі завідомо безпідставних клопотань, скарг чи відводів або в іншій формі зловживали наданими їм кримінально-процесуальними правами”.

На завершення, у підрозділі відмічається, що з метою недопущення зловживань у сфері кримінального процесу законодавством передбачені такі заходи попереджувального впливу: роз'яснення учасникам їх прав та обов'язків, попередження про можливі заходи відповідальності, засвідчення суб'єктами кримінального процесу наявності чи відсутності певних фактів.

Розділ третій - “Характеристика деяких форм зловживань у сфері кримінального процесу” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Приховування злочинів службовими особами, які ведуть кримінальний процес” характеризуються механізми здійснення цих діянь. Зазначається, що приховування злочинів під час винесення завідомо необґрунтованих процесуальних рішень можливі шляхом: відмови в порушенні кримінальної справи; закриття кримінальної справи; неправильної кваліфікації злочину.

Так як можливість оскарження незаконних процесуальних рішень є досить ефективним засобом протидії зловживанню процесуальними повноваженням, розроблено ряд пропозицій по вдосконаленню процесуального інституту оскарження рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Обґрунтовується необхідність, з метою забезпечення принципу об'єктивності та незалежності кримінального процесу, перегляду положення ст. 101 КПК України, згідно з яким дізнання у справах про злочини, вчинені працівниками установ виконання покарань, слідчих ізоляторів чи лікувально-трудових профілакторіїв проводять начальники цих установ.

Так як тяжкість боротьби з незаконним прийняттям процесуальних рішень про відмову в порушенні кримінальної справи полягає в тому, що ці діяння є латентними, та досить часто їх важко виявити, а тим більше встановити винність особи у здійсненні такого правопорушення, пропонується ввести в звітність роботи правоохоронних органів облік процентного співвідношення відмінених прокурором та суддею постанов про відмову в порушенні кримінальної справи до загального числа таких постанов.

У підрозділі 3.2. “Фальсифікація доказів” приділяється увага з'ясуванню поняття “фальсифікація доказів”. Обґрунтовується, що “фальсифікація доказів кримінальної справи” - спотворення суб'єктами кримінального процесу, під час збирання, оцінки, перевірки чи подання доказів, відомостей про фактичні дані, які мають значення для встановлення об'єктивної істини в справі.

Дисертантом пропонується застосовувати до підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного захід попереджувального впливу - попереджати їх про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України “Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину”. В зв'язку з цим норми, які регламентують порядок проведення допиту вказаних осіб (ст. 107, 143 та 300 КПК України), варто доповнити положенням наступного змісту: “перед допитом підозрюваний (обвинувачений, підсудний) попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину”.

Враховуючи те, що серед кримінально-процесуальних заходів протидії фальсифікації доказів особливе місце займає визнання доказів недопустимими, доводиться доцільність та визначається процесуальний порядок визнання доказів недопустимими на стадії досудового розслідування.

У підрозділі 3.3. “Затягування процесуальних строків” акцентується увага на зволіканні учасниками процесу з реалізацією певних процесуальних прав, зокрема, права на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Так, згідно з даними проведеного анкетування, 60% опитаних слідчих зустрічаються із даною проблемою.

На основі результатів аналізу наукової літератури, слідчої практики та врегулювання даної проблеми в законодавстві різних країн автор доводить, що обвинувачений та його захисник, потерпілий та його представник повинні мати право на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи, за винятком тих, що є державною таємницею чи стосуються застосування заходів безпеки. З метою протидії зловживанню цим правом, тобто у випадках використання його не для ознайомлення з матеріалами справи, а для затягування строків, в законі варто закріплювати можливість обмеження часу ознайомлення.

Аналізуючи проблему зловживання правом ознайомлення з матеріалами справи виділено наступні способи зволікання: систематична неявка, яка не обумовлена об'єктивними факторами; систематичні запізнення на підставі надуманих причин; ознайомлення з матеріалами справи на протязі нетривалого періоду часу, після чого вивчення припиняється з посиланням на які-небудь причини; вивчення незначного обсягу матеріалів за досить тривалий час.

Підкреслюється, що неявка для ознайомлення з матеріалами справи чи повільне ознайомлення - це явище формальне, яке для характеристики його в якості зволікання потребує документального підтвердження. Тому особлива увага повинна приділятися процесу доказування факту зловживання правом ознайомлення з матеріалами справи, що має бути відображено в рішенні про визначення строку ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.

висновки

У результаті дослідження проблеми зловживань у сфері кримінального процесу, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульований сучасний підхід до розуміння проблеми зловживання у сфері кримінального процесу та пропонуються шляхи подолання цього негативного явища. Основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення полягають у наступному:

Доведено, що проблема зловживання у сфері кримінального процесу є різновидом проблеми зловживання правом. У контексті проблеми зловживання у сфері кримінального процесу варто розуміти зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями, які реалізовуються у формі суб'єктивних прав та в рамках кримінально-процесуальних правовідносин.

Обґрунтовано, що існує три підходи щодо визначення суті проблеми зловживання правом, а саме: реалізація наданих повноважень з порушенням встановлених законом меж, в результаті чого спричиняється шкода іншим учасникам суспільних відносин; реалізація наданих повноважень у встановлених законом межах, у результаті чого спричиняється шкода іншим учасникам суспільних відносин; використання прав та повноважень всупереч їх призначенню, що спричиняє шкоду іншим учасникам суспільних відносин.

Визначено, що використання прав та повноважень всупереч призначенню кримінального процесу полягає як у недотриманні вимог, які закріплені в загальних нормах кримінально-процесуального законодавства, так і у порушенні процедури розслідування.

Обґрунтовано, що внаслідок зловживання процесуальними правами та повноваженнями можуть наступати негативні наслідки суто процесуального характеру, а саме: змушування суб'єкта кримінально-процесуальних правовідносин до виконання кореспондуючих їм зобов'язань, які об'єктивно не обумовлені обставинами справи та фактичним станом речей; створення ситуації, яка юридично перешкоджає реалізації процесуальних прав та повноважень іншими суб'єктами кримінального процесу; створення перешкод здійсненню ефективного захисту.

Доведено, що зловживання у сфері кримінального процесу - це діяння, яке полягає у реалізації суб'єктами кримінального процесу наданих їм прав та повноважень всупереч їх призначенню, з незаконною заінтересованістю, що призводить до спричинення шкоди суспільним та особистим інтересам шляхом унеможливлювання досягнення завдань кримінального судочинства. Статтю 32 КПК України (ст. 6 проекту КПК України) варто доповнити пунктом з роз'ясненням вищевикладеного терміну “Зловживання у сфері кримінального процесу”.

Доведено, що зловживання правом може бути як в межах права, так і протиправною діяльністю, залежно від наявності правової заборони таких діянь.

Запропоновано главу 1 КПК України (главу 2 “Засади кримінального провадження” проекту КПК України) доповнити нормою наступного змісту: “Суб'єкти кримінального провадження зобов'язані використовувати надані їм Законом права та виконувати обов'язки для досягнення завдань кримінального процесу”. Дане положення необхідно розглядати в якості принципу реалізації кримінально-процесуальних прав та повноважень, що знаходиться в контексті принципу законності.

Зловживання правом у сфері кримінального процесу пропонується класифікувати за наступними критеріями: за суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності, за процесуальною позицією, за об'єктом, за наслідками, за ступенем впливу на вирішення кримінальної справи, за характеристикою вимог кримінально-процесуального законодавства, які порушуються, за предметною ознакою, за формою прояву активності, за зв'язком з юридичною відповідальністю, за психічним ставленням особи щодо наслідків, за мотивацією діяльності, за стадіями кримінального процесу, за якісною та кількісною ознакою, за складом осіб та за розповсюдженістю.

Запропоновано кримінально-процесуальні заходи захисту, які застосовуються до суб'єктів кримінального процесу з метою протидії зловживанням правами та повноваженнями, поділяти за функціональною ознакою на: заходи спрямовані на позбавлення суб'єкта кримінально-процесуального права чи повноваження; заходи спрямовані на відміну або зміну незаконних процесуальних актів; заходи процесуального примусу, які спрямовані на примусове забезпечення виконання кримінально-процесуальних зобов'язань та відмова у вчиненні певної процесуальної дії.

Запропоновано главу 3 КПК України “Учасники процесу, їх права та обов'язки” (та розділ 2 “Суб'єкти кримінального провадження” проекту КПК України) доповнити нормою наступного змісту: “Використання процесуальних прав та повноважень суб'єктами кримінального провадження з метою перешкоджання встановленню істини в справі, затягування розслідування чи судового розгляду або зловживання в іншій формі є неприпустимим. Під час розгляду кримінальної справи суд вправі розглянути питання про накладення грошового стягнення на осіб, які під час досудового розслідування та судового розгляду перешкоджали встановленню істини, затягували розслідування чи судовий розгляд справи шляхом фальсифікації доказів, неодноразової подачі завідомо безпідставних клопотань, скарг чи відводів або в іншій формі зловживали наданими їм кримінально-процесуальними правами”.

Доведено, що для ефективного виявлення приховування злочинів доцільно ввести в звітність роботи правоохоронних органів облік процентного співвідношення відмінених прокурором та суддею постанов про відмову в порушенні кримінальної справи до загального числа таких постанов.

Обґрунтовано, що фальсифікація доказів кримінальної справи - спотворення суб'єктами кримінального процесу, під час збирання, оцінки, перевірки чи подання доказів, відомостей про фактичні дані, які мають значення для встановлення об'єктивної істини в справі. Статтю 32 КПК України “Роз'яснення значення термінів Кодексу” (ст. 6 проекту КПК України) варто доповнити пунктом з вищевикладеним поняттям.

Обґрунтовано, що перед початком допиту підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного варто попереджати про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України “Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину”.

Доведено доцільність закріплення в процесуальному законодавстві порядку визнання доказів недопустимими на стадії досудового розслідування.

Обґрунтовано, що обвинувачений та його захисник, потерпілий та його представник повинні мати право на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи, за винятком тих, що є державною таємницею чи стосуються застосування заходів безпеки. З метою протидії зловживанню цим правом, тобто у випадках використання його не для ознайомлення з матеріалами справи, а для затягування строків, в законі необхідно закріпити можливість обмеження часу ознайомлення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Хабло О. Ю. Зловживання кримінально-процесуальними правами : деякі проблеми / О. Ю. Хабло // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 9. - С. 158-162.

2. Хабло О. Ю. Правові форми зловживання процесуальними правами / О. Ю. Хабло // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 3. - С. 135-137.

3. Хабло О. Ю. Кримінально-процесуальні правовідносини та проблема зловживання правом / О. Ю. Хабло // Держава і право. Збірник наукових праць. -2007.- № 34. - С. 465-470.

4. Хабло О. Ю. Шляхи протидії фальсифікації доказів кримінальної справи / О. Ю. Хабло // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 4. - С. 116-119.

5. Хабло О. Ю. Приховування злочинів : загальна характеристика та шляхи протидії / О. Ю. Хабло // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 5. - С. 131-133.

6. Хабло О.Ю. Поняття зловживання кримінально-процесуальним правом / О. Ю. Хабло // Україна 2005 : поступальна хода до верховенства права : Зб. матер. конф. - К. : Нац. акад. внутр. справ України. - 2005. - С. 92-94.

7. Хабло О.Ю. Зловживання процесуальними правами серед інших видів процесуальних правопорушень / О. Ю. Хабло // Проблеми підвищення та ефективності державного управління в правоохоронній діяльності: Зб. матер. конф. - К. : Академія управління МВС. - 2006. - С. 169-171.

8. Хабло О.Ю. Наслідки зловживань процесуальними правами / О. Ю. Хабло // Наукове забезпечення правоохоронної діяльності : історія, сучасність та міжнародний досвід : Зб. матер. конф. - К. : КНУВС.- 2006. - С. 70-72.

АНОТАЦІЯ

Хабло О.Ю. Зловживання у сфері кримінального процесу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2009.

Дисертація присвячена розгляду теоретичних та практичних засад проблеми зловживань у сфері кримінального процесу України. Висвітлено розвиток проблеми зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями на аналізі історико-теоретичних джерел, охарактеризовано основні ознаки зловживання у сфері кримінального процесу та запропоновано його визначення. Узагальнюються думки щодо правової природи зловживання правом у сфері кримінально-процесуальних відносин, його співвідношення з кримінально-процесуальним правопорушенням та помилкою, розробляється класифікація зловживань кримінально-процесуальними правами та повноваженнями. Пропонується систематизація наслідків зловживань кримінально-процесуальними правами та повноваженнями на аналізі кримінально-процесуального законодавства. Деталізовані окремі форми зловживань, розроблені пропозиції по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування.

Ключові слова: зловживання у сфері кримінального процесу, зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями, наслідки зловживань у сфері кримінального процесу, кримінально-процесуальна відповідальність.

АННОТАЦИЯ

Хабло О.Ю. Злоупотребления в сфере уголовного процесса. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2009.

Диссертация посвящена рассмотрению теоретических и практических основ проблемы злоупотреблений в сфере уголовного процесса Украины. В работе показано развитие данного вопроса на анализе историко-теоретических источниковю В результате сделан вывод, что проблема злоупотреблений в сфере уголовного процесса есть разновидностью проблемы злоупотребления правом.

Характеристика основных признаков злоупотреблений позволила утверждать, что злоупотребление в сфере уголовного процесса - это действие, которое состоит в реализации субъектами уголовного процесса предоставленных им прав и полномочий вопреки их назначению, с незаконной заинтересованностью, которая приводит к причинению вреда общественным и личным интересам, что делает невозможным достижение задач уголовного судопроизводства. Обосновывается, что вследствие злоупотреблений в сфере уголовного процесса могут наступать отрицательные последствия сугубо процессуального характера, а именно: принуждение субъекта уголовно-процессуальных правоотношений к выполнению корреспондирующих им обязательств, которые объективно не обусловлены фактическими обстоятельствами дела; создание ситуации, которая юридически препятствует реализации процессуальных прав и полномочий другими субъектами уголовного процесса; создание препятствий осуществлению эффективной защиты.