Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

УДК 351.82:338.439.5

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

25.00.02 - Механізми державного управління

ЛОЗИНСЬКА Тамара Миколаївна

ДОНЕЦЬК - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (м. Харків).

Науковий консультант - доктор філософських наук, професор Корженко Володимир Васильович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Корецький Микола Христофорович, Рада по вивченню продуктивних сил НАН України (м. Київ), завідувач відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування;

доктор наук з державного управління, професор Шапоренко Ольга Іванівна, Донецький державний університет управління (м. Донецьк), завідувач кафедри екологічного менеджменту;

доктор економічних наук, професор Михайлова Любов Іванівна, Сумський національний аграрний університет Міністерства аграрної політики України (м. Суми), завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності та євроінтеграції.

Захист відбудеться 16 грудня 2008 р. о 12⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 11.107.01 Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр-т Б. Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців 163а.

Автореферат розісланий 14 листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.С. Клейнер

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Значущість продуктів харчування в забезпеченні життєдіяльності людини була тим чинником, завдяки якому світовий продовольчий ринок склався набагато раніше за інші ринки. Проте продовольча проблема - невідповідність між наявним і необхідним рівнями споживання продуктів харчування - досі залишається однією з найгостріших.

В Україні, як і в інших країнах з емерджентною економікою, відмова на початку 90-х рр. XX ст. від державного впливу на формування ринкових відносин руйнівним чином вплинула на сільськогосподарський сектор країни і різко знизила рівень продовольчої безпеки. Загострення під впливом глобалізації соціально-економічних суперечностей між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, існування інших глобальних викликів, як-от: збільшення антропогенного навантаження на природне середовище, зміна клімату, вичерпність ресурсів, зростання чисельності населення тощо, актуалізують пошук шляхів розв'язання продовольчої проблеми і забезпечення продовольчої безпеки.

Поява на продовольчому ринку генетично модифікованих продуктів (ГМП), невизначеність їхнього впливу на здоров'я людини і навколишнє середовище викликали необхідність активного втручання держави в регулювання обігу ГМП. Зростання ролі держави щодо створення продовольчої безпеки відновило дискусію між прихильниками ліберальних теорій розвитку ринку та їхніми опонентами, що вимагає подальшого дослідження можливостей і форм узгодження дії ринкового і державного механізмів управління.

Протягом кількох останніх десятиліть у провідних країнах світу відбувалися суттєві трансформації механізмів державного управління, які переважно, торкалися їх структурно-функціонального змісту, тому першочерговим завданням у сфері державного управління є наукове обґрунтування підходів щодо підвищення дієвості окремих механізмів державного управління продовольчим ринком з метою надання йому нової якості та забезпечення продовольчої безпеки, що і обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.

Проблеми державного управління в економічній сфері, у тому числі й у сфері продовольчого забезпечення, вивчалися багатьма вченими.

Вагомий внесок в теоретичне розроблення проблем державного регулювання економіки та становлення економічної теорії зроблено такими зарубіжними вченими, як Е. Вайнінг, Д. Веймер, Д. Кейнс, Ф. Кене, К. Маркс, А. Маршал, Д. Норт, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, М. Фрідман, Ф. Хайєк, Й. Шумпетер, а також іншими відомими економістами.

Серед вітчизняних вчених, які займаються вдосконаленням теоретико-методологічних питань державного управління, найбільш відомими є О. Амосов, В. Бакуменко, В. Воротін, А. Гальчинський, Г. Губерна, А. Дєгтяр, В. Дорофієнко, В. Князєв, В. Корженко, В. Луговий, І. Лукинов, В. Мартиненко, В. Мамонова, Н. Мельтюхова, А. Мерзляк, О. Мордвінов, П. Надолішний, Н. Нижник, Г. Одінцова, О. Осауленко, С. Поважний, І. Розпутенко, Ю. Сурмін, В. Тертичка, Ю. Шаров.

Велика кількість вітчизняних науковців переймалася пошуком шляхів виведення аграрного сектора економіки з кризового стану, зосереджуючи увагу на проблемах власне сільського господарства і не торкаючись питань збалансування попиту і пропозиції на продовольство, торгівлі продуктами харчування та контролю їхнього обігу. Серед численних наукових розробок подібного спрямування можна виокремити праці таких учених, як В. Амбросов, Г. Андрусенко, В. Андрійчук, В. Валентинов, П. Гайдуцький, Б. Данилишин, М. Корецький, М. Латинін, А. Лисецький, П. Макаренко, О. Могильний, О. Олійник, П. Саблук, О. Шапоренко, О. Шпичак, В. Юрчишин та ін. Соціально-економічні та державно-управлінські аспекти розв'язання продовольчої проблеми висвітлювалися в роботах таких зарубіжних і вітчизняних авторів, як В. Бойко, В. Власов, В. Дробот, Р. Істерлін, О. Лебединська, Е. Лібанова, В. Нелеп, Л. Ревенко, О. Садовник, О. Скидан та ін. Проте малоопрацьованим залишається комплексний підхід до вивчення механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку як цілісного об'єкта, виокремлення якого зумовлене наявністю технологічних, соціально-економічних і глобальних чинників.

Подальшого методологічного забезпечення потребує обґрунтування доцільності переорієнтації державного управління за галузевим принципом на управління, що має системний характер і проявляє свій вплив на продовольчий ринок як цілісну економічну систему, оскільки в ринкових умовах не можна забезпечити ефективне функціонування підприємств продовольчих галузей, не враховуючи попит на продовольство.

Разом із цим необхідно звернути увагу на наявний ресурсний потенціал в аграрній сфері, завдяки якому Україна має можливість суттєво збільшити виробництво продовольчої сировини і стати помітним суб'єктом світового продовольчого ринку. Усе це вимагає методологічного забезпечення удосконалення механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі економічної політики Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в рамках науково-дослідної роботи "Удосконалення механізмів державного впливу на розвиток економіки аграрної сфери і формування продовольчого ринку регіону"(номер державної реєстрації 0105U002741, з 2005 по 2006 р.) та "Інвестиційна складова сталого розвитку регіону"(реєстраційний номер 0108U000263, 2008 р.), у процесі виконання якої автором було уточнено сутність і зміст продовольчої безпеки, забезпечення якої є теоретико-методологічною проблемою державного управління, проаналізовано результативність впливу держави на розвиток продовольчого ринку України та запропоновано концептуальні підходи щодо удосконалення механізмів державного управління, враховуючи глобальні тенденції розвитку світового продовольчого ринку. Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні підходів щодо удосконалення механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку України в умовах глобалізації економіки, визначенні організаційних форм і методів діяльності органів державного управління щодо налагодження взаємодії з суб'єктами продовольчого ринку з метою забезпечення продовольчої безпеки.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких завдань:

систематизувати теоретико-методологічні підходи до визначення сутності державного управління розвитком продовольчого ринку на різних історичних етапах становлення економічних формацій, а також обґрунтувати роль держави у розв'язанні продовольчої проблеми в сучасних умовах;

опрацювати прикладні аспекти аналізу впливу окремих чинників на кон'юнктуру продовольчого ринку і умови купівлі-продажу продовольчих товарів;

уточнити соціально-економічну сутність продовольчої безпеки з метою об'єктивізації умов, за яких здійснюється державно-управлінський процес;

сформувати концептуальні засади розв'язання продовольчої проблеми та забезпечення продовольчої безпеки й обґрунтувати методолого-методичні основи дослідження та налагодження державного моніторингу стану продовольчої безпеки;

узагальнити основні тенденції розвитку світового продовольчого ринку під впливом глобалізації та сутність змін у формуванні сучасної продовольчої безпеки України, а також запропонувати концептуальні підходи до удосконалення механізмів державного управління національним продовольчим ринком, які б враховували переваги та недоліки глобалізації;

окреслити основні тенденції розвитку продовольчого ринку внаслідок появи на ньому продовольчих товарів, які містять генетично модифіковані компоненти та напрями удосконалення державного управління розвитком продовольчого ринку з метою врахування міжнародних правил регулювання обігу продовольства;

уточнити методологічні підходи до організації управління розвитком продовольчого ринку на програмно-цільових засадах;

виявити наслідки трансформації механізмів державного впливу на розвиток продовольчого ринку в зарубіжних країнах та оцінити результативність економічного механізму державного управління розвитком продовольчого ринку в Україні;

запропонувати шляхи підвищення результативності механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку України;

удосконалити методологічне забезпечення державного механізму регулювання співвідношення обміну між сільськогосподарськими та промисловими галузями й поліпшення умов торгівлі на продовольчому ринку;

обґрунтувати експортно-орієнтовану стратегію державного управління розвитком продовольчого ринку;

розробити підходи щодо налагодження системи державного управління якістю та безпечністю продовольства.

Об'єктом дослідження є державне управління розвитком продовольчого ринку в умовах глобальних трансформацій економічного простору.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні аспекти трансформації механізмів державного управління продовольчим ринком в умовах глобалізації економіки.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що забезпечення продовольчої безпеки залежить від раціонального поєднання механізмів ринкового саморегулювання і державного управління, здатних в умовах глобальних економічних трансформацій спрямовувати розвиток продовольчого ринку України на розв'язання соціально-економічних проблем та забезпечити збалансування попиту й пропозиції за рахунок використання внутрішніх і зовнішніх можливостей. Методи дослідження. Методологічну та теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять фундаментальні положення теорії державного управління, економічної теорії та інших гуманітарних та соціальних наук (соціологія, філософія господарства, метафізика економіки, теорія систем тощо), а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з питань теоретико-методологічного забезпечення державного управління в економічній сфері та функціонування механізмів державного управління продовольчим ринком.

Дисертаційне дослідження ґрунтується на використанні системного підходу, який, по-перше, дозволяє розглядати державне управління як невід'ємну частину сучасної продовольчої системи, по-друге, акцентує увагу на складностях управління взаємозалежними різноякісними складовими частинами, які функціонують у межах продовольчого ринку. Основними методами, що використовувалися в роботі є: аналіз та синтез - для виявлення ступеня впливу окремих чинників на розвиток продовольчого ринку та встановлення вектора змін розвитку продовольчого ринку під впливом їх кумулятивної дії; абстрактно-логічний - з метою узагальнення теоретичних положень, встановлення причинно-наслідкових зв'язків і формування висновків; історичний - в дослідженні генезису та розвитку методології державного управління, еволюції концепцій продовольчої безпеки і механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку; логіко-семантичний - для розкриття змісту окремих категорій науки "державне управління" та уточнення їх дефініцій; статистичного аналізу - для виявлення залежності між окремими елементами (кореляційного зв'язку), темпів змін окремих чинників (індексний), ступеня їх впливу на динаміку розвитку системи (ранжування) тощо; порівнянь - для виявлення закономірностей, відмінних рис, особливостей та спільних характеристик у використані механізмів державного управління продовольчим ринком в різних країнах і в різних умовах розвитку соціально-економічних систем; соціологічних досліджень - для оцінки результативності впливу держави на розвиток продовольчого ринку. Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад удосконалення механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку України, що передбачає уточнення принципів, розроблення концептуальних підходів щодо визначення напрямів і методів впливу держави на розвиток продовольчого ринку.

Новизна наукових результатів конкретизується в такому:

Уперше:

запропоновано концепцію державного управління розвитком національного продовольчого ринку, яка ґрунтується на тривимірній типізації продовольчих товарів (вироблених за традиційними технологіями, органічних і генетично-модифікованих), що дозволяє гармонізувати організаційно-правову базу реалізації механізмів державного управління з міжнародними правилами і нормами регулювання обігу продовольства;

визначено на основі системи показників, розроблених згідно з фізіологічним, економічним і соціальним критеріями, рівні продовольчої безпеки (мінімальний, стійкий і рівень самодостатності), в досягненні якої головну роль відіграє держава, покладаючи таким чином в основу процесу державного управління розвитком продовольчого ринку аксіологічно-цільовий підхід;

обґрунтовано засади експортно-орієнтованої стратегії державного управління розвитком продовольчого ринку, реалізація якої, на відміну від стратегії державної підтримки розвитку аграрного сектора економіки, забезпечить не лише збалансування попиту та пропозиції на внутрішньому ринку, а й інноваційно-інвестиційний розвиток продовольчих галузей;

розроблено методолого-методичні підходи щодо державного регулювання економічних взаємовідносин суб'єктів продовольчого ринку, суттєвою відмінністю яких є спрямованість на обмеження бюджетної підтримки сільськогосподарських цін і забезпечення умов для зростання продуктивності праці в сільському господарстві, що дозволило запропонувати результативніші шляхи поліпшення умов торгівлі на продовольчому ринку за рахунок використання методів, які не викривляють ринкові ціни, зокрема, прямих компенсаційних платежів.

Удосконалено:

методолого-методичні підходи щодо оцінки стану продовольчої безпеки на основі узагальненої системи показників (кількісних, енергетичних, якісних, вартісних), яка враховує фізіологічні, економічні та соціальні аспекти продовольчого забезпечення та дозволяє налагодити більш ефективний державний моніторинг продовольчої безпеки;

теоретичне обґрунтування напрямів трансформації механізму державної підтримки аграрного виробництва (фінансування заходів "зеленої скриньки", відмова від методів регулювання прямої дії тощо) з метою підвищення його ефективності та погодження з вимогами СОТ;

організаційно-функціональні засади державного механізму управління розвитком національного продовольчого ринку, спрямованого на формування продовольчої безпеки, сутнісною ознакою яких є перехід від вертикального (суб'єкт-об'єктного) управлінського процесу до програмно-цільового;

процедуру погодження дій суб'єктів управління якістю та безпечністю продовольства на базі створення Державної агенції як координаційного центру з питань якості та безпечності харчових продуктів.

Дістало подальший розвиток:

розуміння сутності глобалізації в продовольчій сфері як суперечливого процесу, який, з одного боку, сприяє спрощенню пересування товарів через кордони, а з іншого - веде до монополізації ринку транснаціональними продовольчими компаніями, обмежує доступ до передових технологій країнам, що розвиваються, і викликає опір споживачів, занепокоєних якістю та безпечністю продовольства, що дає підстави зробити висновок про неспроможність глобалізації розв'язати продовольчу проблему на сучасному етапі розвитку продовольчого ринку;

узагальнення розбіжностей між припущеннями класичної економічної теорії та реальними умовами господарювання на продовольчому ринку, які свідчать про поступове перетворення суспільства економічного в суспільство соціальне, доповнюють теорію неспроможностей ринку і вимагають втручання держави у взаємовідносини економічних суб'єктів з метою забезпечення більш справедливого розподілу ресурсів і доходів суспільства;

класифікація агрегованих і конкретизованих чинників впливу на кон'юнктуру продовольчого ринку, що дає можливість застосовувати синергетичний метод його дослідження, який враховує чутливість окремих елементів продовольчого ринку до зміни зовнішніх чинників, їх здатність набувати різних конфігурацій і, взаємодіючи, змінювати якісний стан системи;

сучасні підходи до налагодження ефективних механізмів управління розвитком продовольчого ринку на основі формування ринкових відносин у продовольчій сфері, забезпечення структурної перебудови агропромислового виробництва, покращення наукового супроводження та якості цільових програм.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розширенні та поглибленні існуючих уявлень щодо застосування механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку, опрацювання методологічних підходів до регулювання окремих процесів у продовольчій сфері, вироблення нової парадигми державного управління розвитком продовольчого ринку.

Розроблену автором систему показників (порогових значень) для здійснення моніторингу продовольчої безпеки, яка дозволяє точніше ідентифікувати проблему щодо продовольчого забезпечення населення регіону, визначити стратегічні цілі та пріоритети розвитку продовольчого ринку і на цій основі сформувати продовольчу стратегію та розробити конкретні завдання щодо її реалізації схвалено і прийнято до впровадження Головним управлінням агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації (довідка про впровадження № 08-4-57 від 8 лютого 2008 р.) та Севастопольською міською державною адміністрацією (довідка про впровадження № 907-09-2-08 від 13 лютого 2008 р.)

Прийнято до впровадження Головним управлінням агропромислового розвитку Сумської обласної державної адміністрації систему показників для відстеження зміни еквівалентності обміну між аграрними й промисловими галузями, що об'єктивізує оцінку економічних взаємовідносин між підприємствами різних сфер АПК і дозволяє використати більш ефективні методи державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію. Запропоновані автором заходи державного врегулювання міжгалузевих відносин рекомендовані до використання при розробці середньострокової програми економічного та соціального розвитку Сумської області на 2008 - 2011 рр. (акт про впровадження № 01/556 від 18 березня 2008 р.).

Методолого-методичні підходи автора щодо здійснення моніторингу продовольчої безпеки на державному і регіональному рівнях враховані при розробленні постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання продовольчої безпеки" від 15 грудня 2007 р. № 1379. Систему показників продовольчої безпеки прийнято до впровадження Міністерством аграрної політики України і використано при розробці методики визначення основних індикаторів продовольчої безпеки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання продовольчої безпеки" від 15 грудня 2007 р. № 1379 (акт про впровадження № 37-18-1-15/4417 від 26 березня 2008 р.).

Прийнято до впровадження Секретаріатом Президента України методолого-методичні напрацювання автора щодо розрахунку експортних потужностей продовольчих підгалузей сільського господарства, окремі пропозиції стосовно зміцнення конкурентних позицій сільськогосподарських виробників враховані при розроблені регуляторних актів, спрямованих на розвиток продовольчого ринку (акт про впровадження від 27 березня 2008 р.).

Результати дослідження використані в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при розробці програм та викладанні дисциплін "Стратегічне планування" та "Державне управління в економічній сфері" за програмою підготовки магістрів державного управління, а також при підготовці навчального посібника "Стратегічне планування" у співавторстві (автору належить 4,1 обл.-вид. арк.) (акт про впровадження № 01-69/06-03 від 22 січня 2008 р.)

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею і містить нові результати в галузі державного управління, що у сукупності сприяють розвитку методології цієї науки та розв'язанню проблеми взаємодії механізмів ринкового і державного управління розвитком продовольчого ринку. У роботі не використовувалися ідеї Ю. Ульянченка, Г. Пасемко (Лактіонової), В. Корженка, О. Грибко, Л. Тітової, у співавторстві з якими були написані окремі наукові праці. Вклад у сумісні роботи висвітлено у списку опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних наукових .конгресах "Державне управління та місцеве самоврядування" (Харків, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007); на міжнародних науково-практичних конференціях: "Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК", присвячена 185-й річниці заснування Харківського державного аграрного університету їм. В.В.Докучаєва (Харків, 2001), "Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління" (Харків, 2002), "Міжнародна науково-практична конференція Луганського національного аграрного університету" (Луганськ, 2002), "Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования" (Минск, 2005), "Економічні проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні" присвячена 75-річчю заснування ХНЕУ (Харків, 2005), "Современная парадигма укрепления российской государственности: проблемы, тенденции и пути их решения" (Курск, 2005), "Государственная власть и местное самоуправление в России" (Санкт-Петербург, 2005), "Инновации в местном самоуправлении: Юг России в контексте национального й европейского опыта" (Ростов-на-Дону, 2005),"Аграрний Форум-2006" (Суми, 2006), "Актуальные проблемы государственного и муниципального управления: содержание и механизмы трансформации" (Курск, 2007), на науково-практичних конференціях: науково-практична конференція молодих науковців Харківського національного аграрного університету (Харків, 2004), "Ринкова трансформація економіки АПК" (Харків, 2004), "Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації" (Одеса, 2004), "Міжбюджетні відносини та податкова політика в Україні" (Харків, 2004), "Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку" (Одеса, 2005), "Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження" (Одеса, 2006), "Актуальні проблеми Європейської та Євроатлантичної інтеграції України" (Дніпропетровськ, 2006); на тематичних семінарах: "Актуальні питання, державного управління" (Харків, 2005), "Удосконалення механізмів державного впливу на розвиток економіки аграрної сфери і формування продовольчого ринку регіону" (Феодосія, 2005).

Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено в 52 публікаціях (26 статей у фахових виданнях), з яких одна особиста і дві колективні монографії, три статті в наукових журналах, 28 - у збірниках наукових праць, 18 - в матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій, що належать особисто автору, становить 31 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Вона викладена на 455 сторінках і містить 54 рисунки, 38 таблиць, у тому числі 8 - на окремих сторінках; додатки на 41 стор., список використаних джерел (406 назви) на 39 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ - "Теоретико-методологічні основи державного управління розвитком продовольчого ринку" - містить аналіз генезису та розвитку методології державного управління продовольчим ринком, у ньому уточнюються сутнісні характеристики категорій "державний механізм управління" та "механізм державного управління", а також досліджуються теоретико-методологічні проблеми розвитку продовольчого ринку у контексті завдань державного управління.

Простежуючи розвиток методології державного управління від Платона та Арістотеля до глобалістських теорій представників сучасних наукових шкіл, в дисертації обґрунтовується думка про те, що в різні періоди розвитку соціально-економічних відносин ступінь державного контролю та регламентації діяльності суб'єктів економіки був різним, відтак, можна наполягати на суперечливому характері розвитку людського суспільства, а це вказує на необхідність пошуку в нових економічних реаліях інноваційних способів розв'язання "традиційних" проблем (продовольчої, збалансування попиту та пропозиції, узгодження інтересів окремої людини та суспільства, поєднання механізмів ринку й держави тощо).

Проведене дослідження дає підстави зробити висновок, що однією з суттєвих методологічних проблем сфери науки державного управління є недостатньо сформований її категоріальний апарат, зокрема, це стосується взаємозв'язку таких понять як "державний механізм управління" і "механізм державного управління". У зв'язку з цим виникла необхідність систематизації, опису та розкриття сутності цих категорій, через які забезпечується пізнання, оцінка та практичне втілення управлінських рішень.

Важливим аргументом на користь розмежування понять "державний механізм управління" і "механізм державного управління" є думка Арістотеля про те, що держава виникла для задоволення життєвих потреб і досягнення впорядкованого життя, тобто державний механізм управління (механізм держави) спрямований на подолання хаосу, який може виникнути через неузгоджену діяльність економічних суб'єктів і "вседозволеність". Механізм державного управління забезпечує вирішення окремих проблем у межах існуючого механізму держави, отже, ці категорії співвідносяться як одиничне і загальне.

Основною ознакою трансформації державного механізму управління в умовах демократизації суспільства є надання йому аксіологічно-цільової орієнтації, що пов'язано з наближенням управлінських послуг до клієнта з метою кращого задоволення його потреб, але й, не позбавляє державу права використовувати в окремих випадках примус по відношенню до громадян. Виходячи з аналізу практики державного управління в економічній сфері окремих країн, можна запропонувати усі заходи державного механізму, управління розділити на три типи: 1) заходи примусу; 2) заходи стимулювання (перешкоджання); 3) заходи переконання. У межах державного механізму може формуватися декілька механізмів державного управління, але всі вони, на наш погляд, знаходяться в межах трихотомії механізму держави.

Концептуальною відмінністю методологічних підходів до удосконалення механізмів державного управління у продовольчій сфері є визнання задоволення потреб суспільства в продовольстві пріоритетною метою, завдяки чому продовольчий ринок ідентифікується як об'єкт державного управління.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що значна частина управлінських рішень щодо формування ринкових відносин у агропродовольчій сфері України не мала системного характеру, унаслідок чого їх втілення в життя не сприяло зміцненню продовольчої безпеки. Основний прорахунок - це зміщення уваги в управлінні трансформаційними процесами у бік розв'язання проблеми формування пропозиції, тоді як не меншої уваги потребує розв'язання проблеми створення адекватного попиту.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Взаємозв'язок державного механізму управління та механізмів державного управління

продовольчий ринок державний безпека

У дисертації обґрунтовується висновок, що орієнтація лише на ринковий механізм не забезпечить розв'язання продовольчої проблеми, оскільки він орієнтує економічних суб'єктів на отримання прибутку, у той час як задоволення потреб населення у продуктах харчування все більше набуває соціального характеру і потребує державного втручання.

У другому розділі - "Продовольча безпека як теоретико-методологічна проблема державного управління" - досліджуються питання еволюції концепцій розв'язання продовольчої проблеми, сутності та змісту продовольчої безпеки в контексті державного управління, обґрунтовуються підходи до здійснення державного моніторингу продовольчої безпеки та узагальнюється й конкретизується необхідна для цього система показників, а також опрацьовуються теоретико-методологічні аспекти покращення продовольчої доступності.

Зростання ролі держави у забезпеченні продовольчої безпеки спричиняється, принаймні, трьома обставинами: 1) посиленням значення соціальної складової продовольчої проблеми; 2) поглибленням ресурсо-демографічного дисбалансу; 3) зростанням антропогенного навантаження, що погіршує стан навколишнього середовища.

Ігнорування цих обставин при проведенні економічних реформ в Україні, що проявилося у відсутності достатньої уваги з боку органів державної влади до врегулювання взаємовідносин між суб'єктами ринку, призвело до руйнівних наслідків для сільськогосподарського сектора, різкого зниження рівня продовольчої безпеки.

У дисертаційній роботі обґрунтовано доцільність виокремлення декількох рівнів продовольчої безпеки (мінімальний, стійкий і рівень самодостатності), і на основі цього встановлено, що в Україні не досягнуто стійкого рівня продовольчої безпеки, отже, умови, за яких країна інтегрується у світовий економічний простір, не дають їй змоги скористатися перевагами глобалізації економіки повною мірою. З метою об'єктивізації державного управління продовольчим ринком запропоновано здійснювати моніторинг продовольчої безпеки за фізіологічним, економічним і соціальним критеріями, який можна вважати суттєвим елементом системи заходів, необхідних для розробки дієвої продовольчої стратегії (рис. 2).

Узагальнена й конкретизована система показників для державного моніторингу продовольчої безпеки дозволяє точніше оцінити реальні потреби держави в основних продуктах харчування і ресурсах для їхнього виробництва, а також визначити базові показники продовольчої стратегії як складової аграрної політики держави.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Система заходів, необхідних для розробки продовольчої стратегії

У дисертації доводиться, що регіональна диференціація заробітної плати набуває ознак асиметрії, яка віддзеркалює стійкі в динаміці відхилення параметрів системи (платоспроможності) від нормативних або базових показників, що порушують структурну цілісність продовольчого ринку як системи і гальмують його розвиток. Отже, для забезпечення продовольчої безпеки, крім удосконалення механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку, доцільно також підвищувати результативність державної соціальної політики, у першу чергу в частині подолання надмірної диференціації доходів населення і продовольчого споживання.

У третьому розділі - "Зміна основних засад державного управління розвитком продовольчого ринку під впливом глобалізації" - висвітлено суперечливий характер глобалізації та її неспроможності щодо розв'язання продовольчої проблеми, з'ясовано тенденції розвитку продовольчої системи України, що дало підстави виявити основні зміни в характері виробництва і розподілу продовольчої сировини та запропонувати концептуальні підходи до налагодження державного управління розвитком продовольчого ринку на основі тривимірної товарної типології, обґрунтувати доцільність застосування сукупності методів регулювання взаємин суб'єктів продовольчого ринку, виокремити основні напрями трансформації механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку в зарубіжних країнах з метою застосування набутого досвіду в Україні.

Аналіз наукового надбання з питань глобалізації дозволив певним чином узагальнити й класифікувати наукові підходи до розуміння сутності цього процесу та ролі держави в управлінні економікою (табл. 1). Усе більше дослідників, які вивчають феномен глобалізації схиляються до думки, що сучасний геоекономічний універсум може бути зображений у вигляді своєрідної піраміди, основу якої складають країни, що виробляють сільськогосподарську продукцію, а верхівку займають постіндустріальні країни, які розробляють правила глобальної "геоекономічної гри".

Таблиця 1 Наукові школи та теорії глобалізації

Якщо стан національного продовольчого ринку не дає можливості певною мірою скористатися перевагами глобалізації (розширенням доступу до ринків і передових технологій, економією трансакційних витрат за рахунок уніфікації умов торгівлі тощо), то очевидно, що процес управління має бути націлений на його розвиток і уникнення негативних наслідків глобалізації, до яких можна віднести: руйнацію агропромислової інтеграції, втрату контролю з боку уряду за структурою виробництва, експансію продовольчих ТНК, загрозу екологічній безпеці країни, небезпеку проведення біотехнологічних випробувань, руйнацію державної системи соціального захисту. Відтак, в новій парадигмі державного управління пріоритет має бути наданий людським цінностям у порівнянні з вимогами глобального ринку.

У ході дисертаційного дослідження виявлено, що незважаючи на радикальні реформи в агропродовольчій сфері, спрямовані на формування ринкових засад, обсяги внутрішньої пропозиції продовольчої сировини в розрахунку на душу населення залишаються незадовільними.

Дослідження дало підставу виокремити низку негативних чинників формування та функціонування продовольчої системи України, які загострюють суперечності між вузьконаціональними інтересами та світовими глобальними тенденціями: парцеляція господарств, диспаритет економічних взаємовідносин, невизначеність земельного питання, застаріла технологія виробництва, відсутність комплексного підходу до регулювання агропродовольчої сфери. Це вимагає модернізації організаційно-функціональної структури державного управління і спрямування процесу управління на забезпечення якісного оновлення продовольчої системи.

Стрімка диференціація світового продовольчого ринку за типами продовольства (генетично модифіковане, традиційне, органічне) вимагає опрацювання відповідних правил його регулювання, незважаючи на відсутність єдиної точки зору щодо цього країн, які активно просувають ГМП на світовий ринок. В ідеалі, необхідність захисту прав споживачів та їх здоров'я, зумовлює надання випереджального характеру розвитку законодавства, що регулює використання ГМП, оскільки всі суб'єкти продовольчого ринку, мають власні інтереси (рис. 3).

Виявлені тенденції підводять до висновку, що державне управління розвитком продовольчого ринку України має здійснюватися на основі його сегрегації (виокремлення й розподілу продовольчої сировини та продуктів її перероблення на три сегменти: продовольча сировина та продукти її перероблення, одержані в традиційний спосіб; модифікована за допомогою генної інженерії сировина та продукти її перероблення; продукція органічного землеробства).

Рис. 3. Суб'єкти продовольчого ринку та їх інтереси щодо обігу ГМП

Аналіз практики застосування механізмів державного управління галузями продовольчої системи зарубіжних країн дає підстави виявити спільні риси їхньої аграрної політики та дійти висновку про необхідність поступової переорієнтації заходів державного управління вітчизняним продовольчим ринком у напрямку застосування програм підтримки сільських регіонів, помірної лібералізації продовольчого ринку завдяки цільовому спрямуванню бюджетних субсидій на підтримку сільського середовища, інтенсивного використання екологічних проектів, інвестування в людський капітал.

З огляду на те, що в аграрній політиці Європейський союз (ЄС) зберіг протекціоністську спрямованість, збільшуючи компенсації фермерам за рахунок фінансування заходів, які не потрапляють під обмеження, що встановлені угодами СОТ, лібералізація державної політики стосовно розвитку продовольчого ринку в Україні має розумно поєднувати відмову від прямих методів втручання в діяльність господарюючих суб'єктів і збереження заходів, спрямованих на захист власних товаровиробників і обмеження монополізації ринку з боку ТНК.

Запропонований у дисертації програмно-цільовий підхід до налагодження механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку змусив звернутися до досвіду реалізації аграрної політики в США через програми підтримки, головною метою яких є узгодження обсягів виробництва сільськогосподарської продукції з потребами країни і захист виробників цієї продукції. Закладений в основу програмного регулювання продовольчого ринку принцип добровільності надає фермерам можливість вибору, що цілком узгоджується з ринковою моделлю економіки. Дотримання зазначених вимог є надзвичайно важливою передумовою для удосконалення механізмів державного управління сучасним продовольчим ринком із застосуванням технології програмно-цільового підходу.

У четвертому розділі - "Стан і результативність державного управління розвитком продовольчого ринку" - досліджується діяльність суб'єктів управління розвитком продовольчого ринку, структурно-функціональна основа механізму державного управління, результативність економічного механізму державного управління розвитком продовольчого ринку та загальних наслідків впливу держави на розвиток продовольчого ринку. Особливості сучасної системи державного управління розвитком продовольчого ринку, а саме: організаційна складність, нестабільність і незадовільна координація дій між окремими відомствами, - свідчать про неготовність органів держаної влади до прийняття та реалізації стратегічно важливих управлінських рішень у продовольчій сфері.

За багатьма ознаками змістовне наповнення управлінської діяльності в продовольчій сфері не відповідає програмно-цільовому управлінню, тому основною ідеєю в стратегії удосконалення державного управління продовольчим ринком можна вважати переорієнтацію суб'єктів управління на виконання функцій, які сприяють досягненню стратегічної мети - забезпеченню продовольчої безпеки. До того ж, така спрямованість має бути характерною для усіх рівнів управління, починаючи з районного. У зв'язку із цим пропонується організаційно-функціональні зміни в діяльності управлінь агропромислового розвитку спрямовувати на консолідацію зусиль всіх господарських структур, громадських організацій для вирішення завдань розв'язання продовольчої проблеми і життєзабезпечення сільських територій (рис. 4).

Для забезпечення подальших якісних змін продовольчого ринку, діяльність органів державного управління, а також органів місцевого самоврядування має відповідати таким концептуальним положенням: управлінський вплив на продовольчий ринок повинен забезпечувати збалансування попиту і пропозиції з урахуванням фізіологічної, а не платоспроможної потреби; стратегія розвитку продовольчого ринку має бути експортно-орієнтованою; механізми державного управління мають впроваджуватись комплексно, а їх використання відповідати принципу системності; в управлінні якістю та безпечністю харчових продуктів мають враховуватись міжнародні вимоги.

Рис. 4. Організаційно-функціональна структура районних управлінь з агропромислового розвитку

Характер впливу суб'єкту на об'єкт управління може бути видозмінений не лише завдяки удосконаленню структурно-функціональної основи механізму управління, а і за рахунок використання методів регулювання переважно непрямої дії (рис. 5).

Рис. 5. Методи і важелі державного регулювання продовольчого ринку прямої та непрямої дії

Результати дослідження вказують на доцільність зосередження уваги державних органів управління на виконання функцій, які сприятимуть виконанню трьох ключових завдань: створення сприятливих умов для формування ринкових відносин у агропродовольчій сфері; спрямування фінансових ресурсів на забезпечення структурної перебудови агропромислового виробництва; забезпечення наукового супроводу та якості державних програм, що здатні сприяти економічному розвитку, задовольняючи зростаючі потреби всіх суб'єктів продовольчого ринку.

Із середини 90-х років минулого століття в аграрній політиці України було зроблено декілька важливих кроків у бік ринкових перетворень. Насамперед, йдеться про створення нормативно-правової бази для проведення реформ і активізація використання державного економічного механізму управління, який спрямувався, переважно, на підтримку аграрного сектора економіки.

Проте заходи державної підтримки (безвідсоткові бюджетні позички для сільськогоспвиробників, списання та реструктурування боргів, поставка матеріально-технічних ресурсів під гарантії Уряду) і навіть зрушення щодо забезпечення зростання платоспроможності не мали суттєвого позитивного впливу на обсяги пропозиції сільськогосподарської продукції (рис. 6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6. Співвідношення між темпами зростання бюджетного фінансування сільського господарства, заробітної плати і обсягом валової сільськогосподарської продукції, %

Метою трансформації державного економічного механізму управління продовольчим ринком є забезпечення позитивного ефекту від збільшення бюджетного фінансування на реалізацію заходів "зеленого кошика", якого можна досягти за умови налагодження конкурентоспроможного виробництва продукції, поглиблення агропромислового інтеграції, диверсифікації діяльності підприємств аграрної сфери і створення на цій основі нових робочих місць.

Доцільність вибору напрямів удосконалення механізмів державного управління розвитком продовольчого ринку підтверджується й результатам експертного опитування: понад 73 % респондентів вказали на необхідність використання важелів економічного механізму, спрямованих на створення великотоварних агропромислових підприємств; 50,6 % висловилися за спрощення процедури кредитування; 40,4 % визнали доцільність формування нормативно-правової бази регулювання окремих сегментів продовольчого ринку; 19,2 % експертів висловилися за необхідність покращення методологічного забезпечення розробки і реалізації державних цільових програм у продовольчій сфері.

У п'ятому розділі - "Сучасна парадигма державного управління розвитком продовольчого ринку" - зроблено спробу адаптувати методологічні підходи до впровадження технології програмно-цільового управління розвитком продовольчого ринку, обґрунтовано експортно-орієнтовану стратегію розвитку продовольчого ринку, розроблено пропозиції стосовно поліпшення державної цінової політики на продовольчому ринку та управління якістю й безпечністю продовольства.

Координація дій суб'єктів управління та суб'єктів господарювання досить ефективно може бути забезпечена в межах програмно-цільового підходу, актуальність використання якого обумовлена необхідністю раціонального використання обмежених кошів державного і місцевих бюджетів для досягнення стратегічних цілей. Новизна теоретико-методологічних аспектів використання програмно-цільового підходу в управлінні продовольчим ринком полягає в тому, що він розглядається як внутрішній каркас стратегії розвитку об'єкта управління, забезпечуючи взаємозв'язок між усіма її елементами. Програмно-цільове управління доречно здійснювати за дотримання таких принципів: максимального врахування потреб населення у продовольстві; залучення до процесу управління представників широкої громадськості; безперервності управління на основі моніторингу стану продовольчої безпеки; комплексності розробки програм розвитку окремих складових продовольчого ринку; формування ієрархії цілей на основі відокремлення основних завдань від другорядних; фінансового забезпечення усіх програм у межах сформованої стратегії розвитку продовольчого ринку. Виходячи із гіпотези, що інноваційно-інвестиційний розвиток підприємств продовольчої сфери при адекватному зростанні попиту призведе до швидкого насичення внутрішнього ринку продуктами харчування, доцільним можна вважати розроблення та реалізацію експортно-орієнтованої стратегії розвитку продовольчого ринку, яка, з одного боку, забезпечить максимальне використання ресурсного потенціалу агропродовольчої сфери, а з іншого (завдяки надходженню коштів від експорту продовольства) - доступ до нових технологій. Виконані розрахунки свідчать про те, що стосовно окремих продовольчих ринків мають застосовуватися різні стратегії управління, які враховують їх (ринків) якісний стан.

Якщо нарощування обсягів виробництва зернових культур і соняшнику можливе лише з урахуванням експорту, оскільки пропозиція цієї сировини повністю задовольняє внутрішні потреби, то стратегію управління щодо таких галузей, як молочне та м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, необхідно спрямувати на подолання відставання існуючого рівня харчування порівняно з раціональними, науково-обґрунтованими нормами шляхом нарощування обсягів виробництва.

Такий висновок підтверджується прогнозними розрахунками виробництва молока і м'яса, за яким внутрішня пропозиція цих продуктів не дозволить забезпечити раціональний рівень їхнього споживання .

Дослідження умов торгівлі сільськогосподарською продукцією доцільно здійснювати не лише на підставі відстеження цінових співвідношень на продукцію, спожиту сільським господарством і продукцію вироблену в галузі (мінова концепція торгівлі), а й за допомогою показників, які відбивають основні положення доходної й факторної концепцій умов торгівлі.

Такий методологічний підхід сприяє об'єктивізації висновків щодо паритетності взаємовідносин між галузями АПК. Так, розраховані індекси СТ_оТ і ІТ_оТ свідчать про погіршення умов обміну для сільськогосподарських товаровиробників після 2000 р. (базового), але зростання SFТ_оТ дозволяє стверджувати, що підвищення продуктивності праці в галузі нівелює втрати від поглиблення диспаритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію (табл. 2).

Таблиця 2 Розрахунок індексів паритетності умов торгівлі в сільському господарстві України, 2000 - 2006 рр.

Зважаючи на те, що загалом підтримка цін з боку держави не розв'язує проблему їх диспаритету, оскільки існує світова довгострокова тенденція відносного зниження сільськогосподарських цін, а для збереження стабільних цінових співвідношень необхідно постійно збільшувати бюджетні виплати, державна підтримка сільськогосподарських цін повинна мати обмежений у часі й, до того ж, комплексний характер.

Загальні тенденції глобалізації торгівлі продуктами харчування, за яких відбувається інтеграція сільськогосподарських і харчових галузей промисловості України до світового ринку, свідчать про зміну системи виробництва й розподілу харчових продуктів і створення можливостей для пересування продуктів харчування на значно більші відстані, ніж це було в минулому. У цьому контексті особливої ваги набувають проблеми якості та безпечності харчових продуктів.

Проведений аналіз сутності заходів щодо регулювання якості й безпечності продовольства дозволив виділити такі основні напрямки їх удосконалення: контроль за впровадженням нових технологій, які впливають або можуть вплинути на якість продовольства та аналіз досягнень науки при виробництві продуктів харчування; інтенсифікація співпраці уряду з міжнародними організаціями, науковими колами щодо опрацювання спільних рекомендацій із забезпечення якості та безпечності продуктів харчування; розроблення стандартів на продовольство не тільки з урахуванням їхньої харчової цінності, але і з огляду на охорону довкілля та споживчі аспекти; урахування в регуляторних актах стосовно якості та безпечності продовольчих товарів вимог СОТ, закріплених угодами щодо тарифних бар'єрів у торгівлі (ТБТ), санітарних і фітосанітарних заходів (СФСЗ), торговельних аспектів інтелектуальної власності (ТРІПС); виділення проблем якості та безпечності ГМП в особливу групу через невизначеність їх впливу на навколишнє середовище та здоров'я людей.