Обов’язки фізичних осіб в галузі охорони довкілля

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Обов'язки фізичних осіб в галузі охорони довкілля

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

правовий екологічний природокористування

Актуальність теми. Одним із центральних інститутів екологічного права України є еколого-правовий статус людини і громадянина. Ключове значення цього інституту знайшло відображення у визначенні основних елементів відповідного статусу в Основному законі держави - Конституції України (статтях 50, 66 та інших), у детальному врегулюванні відносин щодо екологічних прав та інтересів, їх гарантуванні та захисті з боку держави в низці екологічних та природоресурсних законів та кодексів. При цьому в головному екологічному законі держави - Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища, розділ ІІ «Екологічні права та обов'язки громадян» (статті 9-12) вміщено одразу після «Загальних положень», що свідчить про усвідомлення законодавцем системоутворюючого значення відповідного правового інституту та спрямованість всього екологічного законодавства на забезпечення належного еколого-правового статусу людини.

Дослідження в площині внутрішньої структури цього правового інституту, однак, дають підстави для висновку про нерівнозначність правового регулювання двох основних елементів відповідного статусу, а саме: прав - з одного боку і обов'язків - з іншого. Якщо екологічні права громадян і в Конституції України, і в чинному екологічному законодавстві врегульовані досить детально, то обов'язкам в кожному з екологічних та природо ресурсних законодавчих актів присвячено по одній статті, де такі обов'язки, зазвичай, викладено в дуже узагальненому вигляді.

Така нерівнозначність в законодавчому забезпеченні відповідної сфери може знайти своє пояснення в майже повному нехтуванні екологічними правами людини в період, що передував прийняттю нині чинного екологічного законодавства України, і в прагненні законодавця привернути найбільшу увагу саме до забезпечення екологічних прав. Зазначена правова перевага є невиправданою з точки зору актуальних екологічних проблем сьогодення, для їх вирішення необхідне мобілізація всіх наявних матеріально-технічних і людських ресурсів, усвідомлення кожним власної причетності до розв'язання як поточних, так і перспективних екологічних проблем на всіх рівнях. Правове регулювання обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля у цьому контексті набуває не меншої вагомості, ніж регулювання екологічних прав. Ці два елементи еколого-правового статусу фізичної особи є нерозривно пов'язаними між собою, вони повинні бути взаємно збалансованими, і будь-який гіпертрофований розвиток одного з елементів такого статусу і недооцінка другого спричиняють шкоду відповідним суспільним відносинам щодо охорони довкілля, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки.

Стан і спрямованість правового регулювання таких відносин вплинув і на сферу наукового пошуку. Якщо різним аспектам екологічних прав людини і громадянина в останнє десятиріччя було присвячено значну кількість наукових досліджень, в тому числі монографічних (А.В. Анісімова, С.О. Боголюбов, М.І. Васильєва, Т.Р. Захарченко, Н.Р. Кобецька, С.М. Кравченко, М.В. Краснова, Г.В. Мороз, Е.В. Позняк, О.Б. Федоровська, М.В. Хотулєва), то питанням екологічних обов'язків вітчизняні правознавці екологічного профілю до цього часу не приділяли належної уваги. Ці проблеми були предметом лише загального розгляду у відповідних розділах підручників екологічного права чи монографій, присвячених еколого-правовим питанням. Комплексне монографічне дослідження відповідної проблематики на сьогодні відсутнє.

Теоретичною основою дисертації стали наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників-правознавців в галузі екологічного права, а саме: В.І. Андрейцева, А.В. Анісімової, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, С.О. Боголюбова, М.М. Бринчука, М.І. Васильєвої, А.П. Гетьмана, О.К. Голіченкова, О.Л. Дубовик, М.І. Єрофеєва, Т.Р. Захарченко, І.І. Каракаша, О.С. Колбасова, В.В. Костицького, С.М. Кравченко, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В. Петрова, О.О. Погрібного, В.К. Попова, С.В. Размєтаєва, Б.Г. Розовського, І.М. Розумович, В.І. Семчика, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та інших.

При формулюванні теоретичних висновків і практичних пропозицій автор також спирався на науковий доробок фахівців у галузі теорії держави і права: Ю.М. Бисаги, О.В. Зайчука, О.І. Екімова, А.М. Колодія, О.А. Лукашової, О.В. Малька, М.І. Матузова, Т. Околіт, Н.М. Оніщенко, М.Ф. Орзіха, П.М. Рабиновича, З.В. Ромовської, В.В. Субочева, М.І. Хавронюка; історії держави і права України: В.Д. Гончаренка, О.М. Мироненка, І.Б. Усенка; в галузі конституційного права: Т.М. Заворотченко, В.В. Кравченко, О.Г. Кушніренка, Л.І. Летнянчина, В.Ф. Погорілка, Б.М. Семененка, Ю.Н. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала, Т.В. Шаповал, Н.Г. Шукліної; адміністративного права та державного управління: О.Ф. Андрійко, Д.М. Овсянко, В.М. Селіванова, О.В. Скрипнюка, В.В. Цвєткова та інших.

Інформаційну базу дослідження склали Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, акти міністерств і відомств, довідкові і періодичні видання та судова практика України.

Всі ці обставини зумовлюють необхідність проведення комплексного дослідження обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля і правового механізму їх реалізації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу аграрного ,земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України «Проблеми систематизації екологічного законодавства України» (номер державної реєстрації РК 0105U00749, 2005-2006 рр.), «Проблеми вдосконалення природоресурсного законодавства (номер державної реєстрації PK 0106U012121, 2007-2008 рр. ).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка та визначення юридичного поняття, сутності та правового змісту обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля та практики їх реалізації, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення механізмів їх реалізації.

Для досягнення поставленої мети зроблена спроба вирішити наступні завдання:

- виявити характерні ознаки обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля як ключових елементів еколого-правового статусу фізичної особи та дослідити відповідний понятійно-термінологічний апарат;

- здійснити аналіз поняття «фізична особа» в галузі екологічного права та його співвідношення з іншими поняттями, що вживаються для індивідуалізації суб'єктів, на яких покладаються екологічні обов'язки, та визначити на цій основі шляхи подальшого вдосконалення відповідного законодавства;

- дослідити історію формування обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля на території України і на цій основі визначити основні фактори, що впливають на сучасний розвиток правових екологічних обов'язків;

- визначити та всебічно проаналізувати основні елементи правового механізму реалізації екологічних обов'язків фізичних осіб та обґрунтувати пропозиції щодо його вдосконалення;

- розкрити сутність та склад правових гарантій додержання фізичними особами обов'язків в галузі охорони довкілля та окреслити шляхи вдосконалення їх правового забезпечення;

- проаналізувати юридичну відповідальність за порушення екологічних обов'язків фізичними особами, обґрунтувати пропозиції щодо її вдосконалення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з формуванням та реалізацією обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля .

Предметом дослідження є нормативно-правові акти України, в яких закріплено норми щодо обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля та регламентовано їх реалізацію, міжнародно-правові документи та практика застосування відповідного законодавства.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження виступає сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання.

Основним серед зазначених методів в роботі є діалектичний метод пізнання. Формально-логічний метод дав змогу проаналізувати та поглибити понятійно-термінологічний апарат, розкрити зміст та особливості застосування окремих правових норм.

Порівняльно-правовий метод був використаний для вивчення існуючих в Україні та зарубіжних країнах особливостей формування та реалізації правових екологічних обов'язків фізичних осіб.

За допомогою методу історичного аналізу проаналізовано еволюцію формування на території України екологічних обов'язків фізичних осіб, виявлено тенденції у цьому розвитку.

Застосування структурно-функціонального, системного методів мало місце у процесі аналізу розвитку відповідного законодавства, організації діяльності державних органів та громадських організацій і має вплив на реалізацію обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана робота є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням, що присвячене теоретичним та практичним проблемам формування правових обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля та їх реалізації, вдосконаленню законодавчого регулювання відносин, пов'язаних із цим видом обов'язків фізичних осіб.

Одержано такі основні результати, які характеризуються науковою новизною і виносяться на захист:

вперше:

- сформульовано авторське визначення поняття екологічного обов'язку фізичної особи як встановленої законодавством та забезпеченої державою міри необхідної поведінки зобов'язаного суб'єкта у його ставленні до природи, її ресурсів, процесів чи умов;

- обґрунтовано класифікації екологічних обов'язків за різними критеріями: за юридичною силою джерел, в яких вони закріплені (конституційні, законодавчі, міжнародні та договірні); за сферою поширення (загальні та спеціальні ); за природою цих обов'язків (майнові та немайнові); за формами реалізації (такі, що реалізуються у формі дотримання, і такі, що реалізуються у формі виконання); за характером санкцій, що застосовуються у випадку порушення екологічних обов'язків (такі, що захищаються адміністративно-правовими, кримінально-правовими, дисциплінарними мірами);

- обґрунтовано висновок щодо доцільності заміни терміну «громадянин» на «фізичні особи» у низці статей Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інших законодавчих актах України, що регулюють відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища, так як в них не зазначені обов`язки іноземців та осіб без громадянства (апатридів);

- обґрунтована періодизація розвитку правового регулювання обов'язків фізичних осіб у даній сфері на території сучасної України з урахуванням суспільних відносин, які склалися, класової структури суспільства; при цьому доведено, що ґенезу соціального регулювання екологічних обов'язків особи слід шукати в звичаях українського народу і звичаєвому праві України;

- надано визначення правового механізму реалізації екологічних обов'язків фізичних осіб як визначених у законодавстві умов, способів, вимог щодо практичного застосування правових екологічних обов'язків та гарантій такого застосування; розроблено класифікацію норм за напрямками регулювання відповідних суспільних відносин;

- аргументовано необхідність систематизації норм, які регламентують ліцензування видів діяльності, що пов`язані із спеціальним використанням природних ресурсів, і прийняття Кабінетом Міністрів України Положення про екологічне ліцензування;

- аргументовано необхідність доповнення переліку правопорушень, визначеного у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», новими складами правопорушень: нецільове використання природних ресурсів; невиконання обов'язків щодо приведення природних ресурсів у стан, придатний для використання за призначенням; приховування від обліку та реєстрації, а також перекручення даних про стан земель та інших природних ресурсів; знищення захисних насаджень; заготівля (використання) природних ресурсів способами, що негативно впливають на їх відтворення та стан довкілля тощо.

- запропоновано поширення застосування у Кодексі України про адміністративні правопорушення ( КУпАП) такого запобіжного адміністративного заходу як попередження за усі адміністративні екологічні правопорушення; об'єднання в одну тих статей КУпАП , що встановлюють відповідальність за невиконання вимог органів, які здійснюють державний контроль (нагляд) за додержанням вимог екологічного законодавства; деталізації та конкретизації кваліфікуючих ознак окремих складів екологічних злочинів (за незаконну порубку лісу, незаконне полювання тощо) та врахування у кримінальному законодавстві України положень законодавства Європейського Союзу з питань кримінально-правової охорони довкілля; вдосконалення порядку визначення розмірів екологічної шкоди (зокрема, пропонується відмовитися від відомчого регулювання зазначеного питання).

удосконалено:

- пропозиції щодо розробки концепції безперервної екологічної освіти на всіх стадіях освітницького процесу й прийняття Закону України «Про екологічну освіту», який має відіграти суттєву роль у формуванні у фізичних осіб належного становлення до своїх обов'язків в галузі охорони довкілля;

- висунуті нові аргументи щодо доцільності розробки Еколого-процесуального кодексу України, бо зв'язок екологічних обов'язків фізичних осіб та повноваження органів, що приймають рішення з питань охорони довкілля, природокористування та здійснюють контроль в цих сферах, закріплено в процесуальних нормах багатьох нормативно-правових актів;

набули подальшого розвитку:

- теоретичні та практичні аспекти визначення правових гарантій забезпечення реалізації обов'язків в галузі охорони довкілля (це правові умови і засоби забезпечення реалізації обов'язків фізичних осіб), висунуто їх класифікацію (з урахуванням практичної спрямованості та інших ознак цих гарантій виділено ідеологічні, організаційні, економічні та контрольні);

- пропозиції про надання громадському контролю в сфері охорони навколишнього природного середовища самостійних форм здійснення своєї діяльності, і необхідність прийняття Закону України «Про екологічний контроль», у я кому слід чітко визначити форми і методи громадського контролю по ресурсним ознакам;

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні шляхів удосконалення правового регулювання відносин, пов'язаних із реалізацією обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля , які можуть бути використані:

- у наукових дослідженнях - для подальшого опрацювання окремих аспектів правового регулювання та реалізації екологічних обов'язків фізичних осіб в Україні ;

- у правотворчості та правозастосовній діяльності - результати дослідження містять низку пропозицій щодо вдосконалення законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інших законів і нормативно-правових актів, якими регулюються обов'язки фізичних осіб, а також при розробці проектів нових актів, зокрема, відповідного розділу проекту Екологічного кодексу України, у діяльності громадських організацій чи інших громадських формувань, для професійної підготовки експертів у галузі екологічної оцінки;

- у навчальному процесі - при викладанні курсу «Екологічне право» та спецкурсів еколого-правового спрямування, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції дослідження були оприлюднені на Міжнародних науково-практичних конференціях на тему: «Екологічне законодавство України: стан та перспективи» (м. Харків, 13-14 грудня 2007 року) та «Державний контроль за додержанням земельного та екологічного законодавства: стан, проблеми, шляхи вдосконалення» (м. Київ, 17 червня 2008 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено у п'яти статтях у виданнях, включених до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України, та в двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел (177 найменувань на 19 сторінках). Загальний обсяг роботи становить 209 сторінок .

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну основу, окреслено наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист, визначено практичне значення отриманих результатів, а також зазначено дані щодо апробації одержаних результатів.

Розділ 1 «Загальна характеристика екологічних обов'язків фізичних осіб» складається з трьох підрозділів, в яких розкрито зміст основних базових понять дослідження, запропоновано класифікації екологічних обов'язків, досліджено статус фізичної особи як суб'єкта екологічних обов'язків, проаналізовано історичні етапи становлення екологічних обов'язків в Україні.

У підрозділі 1.1 «Обов'язки в еколого-правовому статусі фізичних осіб, їх система та класифікація» у центрі уваги дослідження знаходиться базова категорія «екологічні обов'язки». Вони розглядаються як видове поняття по відношенню до юридичного обов'язку взагалі, зміст якого характеризується поведінкою певної якості і в певних правових рамках, межах. Особливістю екологічних обов'язків є те, що вони виокремлюють ту групу обов'язків, які встановлюють вид і міру необхідної поведінки суб'єктів у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Від загального статусу особи, зазначається у роботі, походить її еколого-правовий статус, що закріплює ту сукупність суб'єктивних прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які пов'язані з регулюванням суспільних відносин у системі «людина-природа». При цьому юридичний екологічний обов'язок найтіснішим чином залежить від закріплених в законі та гарантованих ним суб'єктивних екологічних прав та законних інтересів. Екологічний обов'язок, як і будь-який інший обов'язок, сприяє встановленню справедливого на даному етапі балансу суспільних інтересів, імперативно зачіпаючи інтереси тих, хто протистоїть здійсненню суб'єктивного права, окреслюючи межі активності суб'єктів. Саме юридичний обов'язок дозволяє підтримувати необхідну рівновагу особистих, суспільних і державних інтересів, встановлюючи заборони одним і стимулюючи інших, особливо в процесі колізійної реалізації прав і законних інтересів учасників правовідносин. На основі проведеного аналізу у підрозділі наводиться визначення обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля - як встановленій законодавством та забезпечена державою міра необхідної поведінки зобов'язаного суб'єкта у його ставленні до природи, її ресурсів, процесів чи умов. Такі обов'язки можуть складатися в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. У підрозділі запропоновано класифікації екологічних обов'язків за різними ознаками: за юридичною силою джерел права, в яких вони закріплені - конституційні, міжнародні, законодавчі та договірні ; за сферою поширення: загальні та спеціальні; за їх природою - майнові та немайнові; за формами їх реалізації - такі, що реалізуються у формі дотримання (тобто, недопущення порушення обов'язків), і такі, що реалізуються у формі виконання (вимагають активних дій щодо реалізації обов'язку); за характером санкцій, що застосовуються у випадку їх порушення: такі, що захищені адміністративно-правовими, кримінально-правовими, дисциплінарними мірами). Вищеперераховані класифікації екологічних обов'язків фізичних осіб є основними.

У підрозділі 1.2 «Фізичні особи як суб'єкти екологічних обов'язків за законодавством України» аналізується усе термінологічне розмаїття у визначенні суб'єктного складу індивідів, на яких в Україні покладаються екологічні обов'язки («людина», «громадянин», «кожен», «кожна людина», «всі», «службові особи», «фізична особа»). Дослідження показало, що екологічне законодавство України допускає певну непослідовність в питаннях визначення суб'єктів обов'язків у галузі охорони довкілля та забезпечення раціонального природокористування, як, до речі, й суб'єктів іншого елементу еколого-правового статусу - відповідних прав та свобод. Можна прослідкувати загальну закономірність, яка полягає в тому, що адресність норм є більш чітко й зрозуміло визначеною при покладанні екологічних обов'язків на спеціальних суб'єктів (суб'єктів господарювання, землекористувачів, водокористувачів тощо). І навпаки, норми екологічного законодавства, якими встановлюються загальні обов'язки людини по відношенню до природи на території України, зазвичай, звернені до «громадян», що безумовно звужує коло адресатів цих правових вимог. Було зроблено висновок, що загальні екологічні обов'язки людини, які закріплені більшістю актів екологічного законодавства, мають бути адресовані фізичним особам як суб'єктам відповідних відносин. Саме такий суб'єкт, визначений в актах поточного екологічного законодавства, буде найбільш повно відповідати характеру відносин щодо закріплення та реалізації екологічних обов'язків. Він одночасно поширить екологічні обов'язки як на громадян України, так і на іноземців, і осіб без громадянства. На відміну від конституційного терміну «людина», категорія «фізичної особи» охопить регулюючим впливом і специфічні обов'язки фізичних осіб - підприємців. В підрозділі запропоновано замінити термін «громадяни» на «фізичні особи» у низці статей законодавчих актів України, що регулюють відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища.

У підрозділі 1.3 «Історичні етапи становлення обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля на території України» досліджується становлення та розвиток екологічних обов'язків людини в контексті історії держави і права України. Зазначається, що ґенезу соціального регулювання екологічних обов'язків особи слід шукати в звичаях українського народу і звичаєвому праві України. Специфіка дослідження в цій частині обумовлена певними моментами: звичай в якості засобу регулювання суспільних відносин у відповідній сфері існував у різні часи; звичаєві норми мають мінливий характер, що зумовлено змінами умов життя нації; вивчення звичаєвих норм здебільшого здійснюється опосередковано, тобто первісний зміст стародавньої норми встановлюється шляхом вивчення стану, якого вона набула під впливом певних факторів через тривалий час після виникнення;

Якщо звичаєве регулювання досліджується як метафізична категорія, абстрагуючись від хронології, то аналіз писаних джерел права базується на певній періодизації правового регулювання обов'язків фізичних осіб у сфері природокористування: 1) за Руською правдою (охоплює період від початку XI ст. до 1529 року); 2) за Литовськими статутами (1529 р. - 1842 р.); 3) у пам'ятках кодифікації малоросійського права (з середини XVIII - до поч. XIX ст.; цей період за хронологією є складовою частиною попереднього, проте характеризується появою нових джерел права, що дає підстави для виділення цього періоду як самостійного); 4) середина XIX ст. - початок XX ст. (дорадянський період); 5) радянський період (1917-1991 р.); 6) сучасний період (від прийняття Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» - до цього часу). Виділення та дослідження зазначених періодів дозволило виявити особливості кожного етапу розвитку правового забезпечення екологічних обов'язків, їх вплив на формування екологічної правосвідомості фізичних осіб на території України.

Розділ 2 «Правовий механізм реалізації фізичними особами обов'язків в галузі охорони довкілля» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню механізму правореалізації екологічних обов'язків, аналізу гарантій дотримання чи виконання цих обов'язків фізичними особами та заходів реагування контролюючих органів на порушення фізичними особами обов'язків у даній сфері.

У підрозділі 2.1 «Загальна характеристика правового забезпечення реалізації фізичними особами обов'язків в галузі охорони довкілля» пропонується визначення правового механізму реалізації екологічних обов'язків - як визначених у законодавстві умов, способів, вимог щодо практичного застосування правових екологічних обов'язків та гарантії такого застосування. Акцентується увага на тому, що зазначені умови, способи, вимоги у законодавстві визначаються з урахуванням різних факторів, які впливають на характеристики механізму реалізації тих чи інших екологічних обов'язків. До таких факторів, що детально аналізуються в роботі, належать: 1) особливості господарської та іншої діяльності, яка впливає на стан довкілля; 2) тип природного об'єкту, який використовується й потребує охорони і відтворення; 3) зв'язок екологічних обов'язків із здійсненням певних функцій державного управління у відповідній сфері.

На підставі аналізу зазначених факторів було зроблено узагальнення методологічного характеру. Зокрема, встановлено, що механізм реалізації екологічних обов'язків складає система взаємопов'язаних елементів, серед яких слід виділити норми, що визначають екологічні вимоги, правила та пов'язані з ними екологічні обов'язки фізичних осіб, що складають певну систему, якій властиві організованість та єдність. Організованість базується як на єдиних принципах правового забезпечення екологічних обов'язків, так і на їх упорядкованості, взаємозв'язку. Це виявляється, зокрема, у тому, що основні механізми реалізації екологічних обов'язків визначаються у головному для даної сфери суспільних відносин Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», а деталізуються, конкретизуються у актах природоресурсного законодавства та у законах, що регулюють сфери господарської діяльності, де виникають екологічні проблеми. За допомогою цих норм діяльність суб'єктів природокористування ставиться у певні чітко визначені у законодавстві рамки. Способи реалізації екологічних обов'язків обумовлені регулятивно-статичною і регулятивно-динамічною функціями права. Регулятивно-статичний спосіб передбачає застосування обмежень (заборон) на певні дії (зокрема, щодо здійснення певних способів та засобів природокористування, здійснення його щодо певних об'єктів природи у встановлений строк чи на певній території тощо) й покладає на осіб обов'язок утримуватися від вчинення певних дій, що суперечать нормам екологічного законодавства. Регулятивно-динамічний спосіб базується на застосуванні дозволів та зобов'язань при здійсненні природокористування та екологічно-небезпечної техногенної діяльності. Форми реалізації екологічних обов'язків обумовлюються імперативним характером цих обов'язків. Вони реалізуються в двох основних формах: а) дотримання, змістом якого є утримання громадян від порушення правил, зокрема, обмежень, які містяться у нормах екологічного законодавства. Це, наприклад, обов'язок не порушувати строки полювання, режим прибережних захисних смуг, ліміти використання природних ресурсів, правил пожежної безпеки у лісах тощо; б) виконання, змістом якого є здійснення активних дій, що вимагаються законодавчими приписами. Наприклад, отримання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, сплата обов'язкових зборів за забруднення довкілля та використання природних ресурсів тощо.

У підрозділі 2.2 «Гарантії реалізації обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля» розглядається система гарантій , встановлених державою для забезпечення дотримання (виконання) фізичними особами своїх екологічних обов'язків. До цієї системи, враховуючи, що реалізація екологічних обов'язків має практичне спрямування, запропоновано включити ідеологічні, організаційні, економічні та контрольні гарантії. Ці гарантії мають вирішальний вплив на стимулювання позитивного ставлення до виконання фізичними особами своїх екологічних обов'язків. Так, ідеологічні гарантії впливають на ставлення фізичних осіб до своїх екологічних обов'язків, їх мотивацію на додержання вимог законодавства в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів. Ці гарантії безпосередньо включають заходи, що формують еколого-правову культуру, змістом якої є сукупність знань про екологічне право. На даний час система екологічного виховання та освіти тільки формується й суттєве значення для посилення ефективності цього процесу мало б прийняття Закону України «Про екологічну освіту».

Організаційні гарантії ґрунтуються на формуванні та функціонуванні системи органів, які уповноважені приймати рішення з питань охорони довкілля, природокористування та забезпечення екологічної безпеки, контролювати дотримання вимог екологічного законодавства. До цієї системи входять практично усі органи державної влади, органи місцевого самоврядування.

Зв'язок екологічних обов'язків фізичних осіб із реалізацію зазначеними органами відповідних повноважень у даній сфері здійснюється через матеріальні і процесуальні норми, які відповідно: а) визначають повноваження суб'єктів права, відповідають на питання, що слід зробити для реалізації цих повноважень; б) встановлюють способи, порядок реалізації відповідних прав та обов'язків.

У роботі підкреслюється значення норм процесуального характеру у забезпеченні правореалізації й підтримується висловлена в літературі позиція щодо доцільності прийняття Еколого-процесуального кодексу України. При розгляді питання про екологічне ліцензування в роботі обґрунтовується необхідність більш системного його врегулювання в Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» та прийняття Урядом України Положення про екологічне ліцензування. В роботі зазначається, що економічні гарантії пов'язують реалізацію екологічних обов'язків фізичних осіб з їх фінансовим і матеріально-технічним забезпеченням. Такий зв'язок здійснюється через відповідний механізм, основними елементами якого є: фінансування фізичною особою природоохоронних заходів безпосередньо або через бюджети та утворені в їх складі фонди охорони навколишнього природного середовища шляхом внесення до них обов'язкових зборів за природокористування та забруднення довкілля; лімітування природокористування; відшкодування шкоди; надання фізичним та юридичним особам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні екологічно чистих, ресурсозберігаючих технологій. Контрольні гарантії, констатується у роботі, мають безпосередній вплив на поведінку фізичних осіб, рівень дотримання ними вимог екологічного законодавства, своїх екологічних обов'язків. Зокрема, через контрольні заходи здійснюється отримання інформації про відповідність діяльності фізичних осіб-підприємців та інших фізичних осіб нормам, правилам та стандартам охорони довкілля, виявляються різного роду екологічні правопорушення, нейтралізуються правопорушення, усуваються їх негативні наслідки, винні особи притягуються до відповідальності. У роботі розглядаються усі форми такого контролю (збір інформації, ведення обліку у процесі надання дозволів на певні види діяльності, екологічна експертиза, екологічний аудит, перевірка контролюючими органи дотримання екологічного законодавства відповідними особами шляхом інвентаризації, розслідування, обстеження, погодження, інспектування тощо). Аналіз законодавства про контроль свідчить про значну розгалуженість норм, що регламентують контрольну діяльність у даній сфері, певну безсистемність у їх формуванні. Робиться висновок про те, що систематизація цього законодавства має відбутися шляхом розробки і прийняття закону України «Про екологічний контроль.»

У підрозділі 2.3 «Заходи реагування на порушення фізичними особами екологічних обов'язків» ідеться про застосування певних видів юридичної відповідальності (адміністративної, кримінальної, майнової (цивільної). Кожен з них має власний набір заходів реагування - стягнень. В залежності від способу застосування та санкцій, що застосовуються до правопорушників, ці заходи поділяються на запобіжні, каральні та компенсаційні. Запобіжні заходи мають на меті запобігти правопорушенню, зупинити його з тим, щоб не поглиблювалися його негативні наслідки, які є небезпечними для довкілля, й дозволяють гнучко підходити до вибору впливу на порушників екологічного законодавства в залежності від сфери, де здійснюється відповідне порушення, чи характеру діяльності, яка не узгоджується з еколого-правовими вимогами.

В роботі детально аналізуються адміністративні та кримінальні санкції, що несуть каральне навантаження. Особлива увага приділяється аналізу роз'яснень Пленуму Верховного Суду України з питань застосування кримінальної відповідальності за екологічні злочини. Вони усувають невизначеність у кваліфікуючих ознаках тих чи інших злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України. Натомість в роботі констатується, що така практика Верховного Суду України є вимушеною, обумовленою недоліками кримінального законодавства, яке не в усіх випадках передбачає чіткі кваліфікуючі ознаки екологічних злочинів. При аналізі застосування санкцій адміністративно-правового та кримінально-правового характеру зроблені висновки та обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення їх законодавчого регулювання. З огляду на те, що в останні роки великого значення набуває гармонізація екологічного законодавства України із законодавством Європейського Союзу з питань охорони довкілля, пропонується у кримінальному законодавстві України врахувати й деякі положення законодавства Європейського Союзу з питань кримінально-правової охорони довкілля, які мають посилити гарантії дотримання фізичними особами та іншими суб'єктами екологічних відносин правових вимог екологічної безпеки та охорони й раціонального використання природних ресурсів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, які полягають в обґрунтуванні наукових підходів та пропозицій щодо законодавчого регулювання екологічних обов'язків фізичних осіб та практики їх реалізації.

Обов'язки фізичних осіб в галузі охорони довкілля як елемент правового статусу людини на сучасному етапі розвитку екологічного права ще не здобули комплексного опрацювання в юридичній літературі, не знайшли свого повного відображення в законах та нормативних актах України. Це зумовлює необхідність вирішення низки питань теоретичного та практичного значення. Виходячи з викладених в дисертації теоретичних положень та питань, в результаті вивчення сучасних наукових досягнень в галузі екологічного права, аналізу національного законодавства України та європейського правового досвіду у зазначеній сфері, сформульовані висновки, які спрямовані на вирішення окресленого завдання.

До головних з них можна віднести такі:

1. Установлено, що обов'язки фізичних осіб в екологічному праві на сучасному етапі розвитку суспільства є важливим елементом правового статусу людини, і його законодавче вдосконалення забезпечить екологічну стабільність.

2. Проаналізовано: а) взаємозалежність екологічних обов'язків та екологічних прав, які разом формують ключові елементи еколого-правового статусу фізичної особи; б) співвідношення правових (юридичних) екологічних обов'язків, що базуються на вимогах закону чи договору, та етичних екологічних обов'язків.

3. Доведено об`єктивну необхідність в екологічному та природоресурсному законодавстві термінологічного визначення суб'єктів екологічних обов'язків-фізичних осіб. Більшість сформульованих тут екологічних обов'язків адресовані до «громадян», а повинні бути адресовані фізичним особам як суб'єктам відповідних відносин.

4. Обґрунтовано періодизацію розвитку правового регулювання обов'язків фізичних осіб у даній сфері: правове регулювання обов'язків фізичних осіб у сфері природокористування за Руською правдою (охоплює період від початку XI ст. до 1529 року); б) за Литовськими статутами (1529 р. - 1842 р.); в) у пам'ятках кодифікації малоросійського права (з середини XVIII - до поч. XIX ст.; цей період за хронологією є складовою частиною попереднього, проте характеризується появою нових джерел права, що дає підстави для виділення цього періоду як самостійного); г) середина XIX ст. - початок XX ст. (дорадянський період); д) радянський період (1917-1991 р.); е) сучасний період (від прийняття Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища - до цього часу).

5. Проаналізовано зміст правового механізму реалізації екологічних обов'язків фізичних осіб й розроблено класифікацію норм за напрямками регулювання суспільних відносин, що пов'язані з реалізацією зазначених обов'язків.

6. Сформульовано визначення правових гарантій забезпечення реалізації обов'язків фізичних осіб в галузі охорони довкілля (це правові умови і засоби забезпечення реалізації обов'язків фізичних осіб) та розроблено їх класифікацію. З урахуванням практичної спрямованості та інших ознак цих гарантій , виділено ідеологічні, організаційні, економічні та контрольні гарантії.

7. Обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання ліцензійної діяльності, законодавчого забезпечення економічного стимулювання природоохоронної діяльності з метою посилення його впливу на реалізацію екологічних обов'язків фізичними особами та законодавства про екологічну освіту, яке відіграє суттєву роль у формуванні у фізичних осіб належного ставлення до своїх екологічних обов'язків (розробка й прийняття Закону України «Про екологічну освіту»).

8. Аргументовано необхідність прийняття Закону України «Про екологічний контроль». У ньому мають бути визначені загальні принципи такого контролю, усі суб'єкти, що мають контрольні повноваження у даній сфері, основні форми, напрямки та порядок його здійснення, а також заходи реагування контролюючих органів на порушення екологічного законодавства, в тому числі фізичними особами. У роботі також доводиться необхідність систематизації норм про громадський екологічний контроль.

9. Досліджено заходи реагування на порушення фізичними особами екологічних обов'язків (пов'язані із застосуванням певних видів юридичної відповідальності), доведено необхідність удосконалення їх правового забезпечення, у зв'язку з чим пропонується до ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» додатково включити склади таких правопорушень: нецільове використання природних ресурсів; невиконання обов'язків щодо приведення природних ресурсів у стан, придатний для використання за призначенням; приховування від обліку та реєстрації, а також перекручення даних про стан земель та інших природних ресурсів; знищення захисних насаджень; заготівля (використання) природних ресурсів способами, що негативно впливають на їх відтворення та стан довкілля, тощо.

10. Обґрунтовано доцільність об'єднання в одну статтю тих статей КУпАП (ст.ст. 188-5; 188-11; 188-12; 188-15; 188-16; 188-18), що встановлюють відповідальність за невиконання законних вимог органів, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням законодавства щодо забезпечення безпеки. Це дозволить усунути розбіжності у визначенні розмірів адміністративних штрафів . Звертається також увага на те, що у складах екологічних адміністративних правопорушень (гл. 7 КУпАП ) практично не використовується така ознака як повторність

11. Аргументується необхідність перегляду складів екологічних злочинів (розділ VIII КК України) з метою деталізації й конкретизації їх кваліфікуючих ознак. Це, зокрема, стосується відповідальності за незаконне полювання (ст. 248), незаконну порубку лісу (ст. 246), незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249) тощо.

12. Доведено доцільність удосконалення правового регулювання порядку визначення розмірів екологічної шкоди. Зокрема, пропонується відмовитися від відомчого підходу у регламентації відповідних відносин й встановити правило, за яким визначення розміру стягнень за збитки, заподіяні порушеннями екологічного законодавства, має здійснюватися на основі законів актами Кабінету Міністрів України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Тагієв С. Правове забезпечення реалізації громадянами екологічних обов`язків при здійсненні загального природокористування / С.Тагієв // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - №5. - С. 91-93.

Тагієв С.Р. Правовий механізм забезпечення реалізації екологічних обов`язків фізичних осіб / С.Р. Тагієв // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2008. - Вип. № 2. - С. 147-155.

Тагієв С.Р. Система та класифікація екологічних обов'язків фізичних осіб / С.Р. Тагієв // Держава і право: юридичні і політичні науки : зб. наук. прац. - Вип. 40. - 2008. - С. 396-403.

Тагієв С.Р. Фізичні особи як суб'єкти екологічних обов'язків за законодавством України / С.Р. Тагієв // Держава і право: юридичні і політичні науки : зб. наук. прац. - Вип. 41. - 2008. - С. 490-496.

Тагієв С.Р. Екологічні обов'язки фізичних осіб у текстах «Руської правди» / С.Р. Тагієв // Судова апеляція. - № 4 - 2008. - С. 6-12.

Тагієв С.Р. Екологічні обов`язки громадян в механізмі здійснення функцій державного та самоврядного управління в галузі охорони довкілля / С.Р. Тагієв // Екологічне законодавство України : стан та перспективи розвитку: Міжнар. наук.-практ. конф., (Харків , 13-14 грудня 2007р.) : матеріали міжнар. наук.-практ. конф-ії; Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого, Науково-дослідній інститут Державного будівництва та місцевого самоврядування, Державне Управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області. - Х.: «Право», 2008. - С. 155-162.

Тагієв С.Р. Застосування контролюючими органами заходів реагування при порушенні фізичними особами екологічних обов`язків / С.Р.Тагієв // Державний контроль за дотриманням земельного та екологічного законодавства: стан, проблеми та шляхи вдосконалення: матеріалі / редкол.: В.І. Семчик (гол. редкол.) [та ін.].--Київ: Юридична думка, 2009. - С. 182-188.

Размещено на Allbest.ru