Правова регламентація лізингу як засобу сприяння технічному прогресу

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Спеціальність 12.00.04 - господарське право, господарсько-процесуальне право

УДК 346.5:658.91

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правова регламентація Лізингу як засобу сприяння технічному прогресу

Уханьова Ольга

Олегівна

Донецьк - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіко-правових досліджень Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий керівник - кандидат юридичних наук Джабраілов Руслан Аятшахович, Інститут економіко-правових досліджень НАН України,старший науковий співробітник (м. Донецьк).

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент, Заслужений юрист України Устименко Володимир Анатолійович, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, заступник директора з наукової роботи (м. Донецьк) кандидат юридичних наук, доцент, Богун Віктор Павлович, Національний гірничий університет МОН України, професор кафедри цивільного та господарського права(м. Дніпропетровськ).

Захист відбудеться “27” березня 2009 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

Автореферат розісланий “27” лютого 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Передумовою економічного зростання усіх держав світу є інноваційно-орієнтований та ефективний розвиток підприємств національного господарства. Підприємства потребують значних капіталовкладень, що змушує їх, в умовах недостатності державного фінансування, власних коштів, труднощів з одержанням банківських кредитів, вишукувати додаткові фінансові джерела для інвестиційного забезпечення відновлення зношених і застарілих основних фондів на підприємствах. Лізинг є тим господарсько-правовим засобом, який спрямований саме на вирішення цієї проблеми, призначений для сприяння технічному прогресу.

У зарубіжних країнах другої половини ХХ сторіччя лізинг став найбільш вдалою правовою конструкцією залучення інвестиційних коштів у технічне оновлення виробничих потужностей. Наприкінці 50-х років XIX ст. з проблемою зношеності основних виробничих фондів підприємств зіткнулася велика кількість зарубіжних країн, у зв'язку з чим на загальнодержавному рівні була поставлена задача прискореного технічного переозброєння, вирішити яку за рахунок лише коштів самих суб'єктів господарювання або коштів державного бюджету було неможливо. Завдяки лізингу задача технічного переозброєння була виконана за 15 років.

З набуттям державної незалежності та переходом до ринкових умов господарювання перед Україною постало завдання технічного переозброєння, що обумовило розвиток у різних галузях національної економіки лізингу. За даними Міжнародної фінансової корпорації, за 4 роки роботи Проекту “Розвиток лізингу в Україні” вітчизняний портфель лізингових угод зріс у 44 рази і досяг майже 3,8 млрд. дол., співвідношення лізингу до ВВП зросло з 0,63 % у 2006 році до 2,6 % у 2007 році, а лізингу до капітальних інвестицій - з 2,7 % до 8,8 %. Не зважаючи на активний розвиток лізингу, завдання технічного переозброєння в Україні залишається далеким до вирішення, отже, темпи його розвитку вимагають прискорення. Нагальною є потреба у формуванні та проведенні дієвої державної економічної політики щодо впорядкування лізингових відносин для збалансованої реалізації приватних і публічних інтересів і посилення державного стимулювання розвитку лізингу в Україні.

На сьогодні створена певна законодавча база розвитку лізингових відносин. Її основу складають норми Господарського (далі - ГК України) та Цивільного (далі - ЦК України) кодексів України, а також Закону України “Про фінансовий лізинг”. Однак правова регламентація лізингової діяльності у сфері господарювання є недосконалою. Зокрема, досі на законодавчому рівні допускається ототожнення цивільно-правової та господарсько-правової конструкції лізингу, потребує вдосконалення визначення поняття “лізинг”, необхідним є створення правових засад для збереження та розвитку оперативного лізингу. Отже на перший план виходить завдання вдосконалення нормативної бази лізингової діяльності, вирішення якого потребує наукової розробки відповідного теоретико-прикладного інструментарію.

Проблема розвитку лізингу у рівній мірі цікавить представників різних наук. Вітчизняна література, присвячена проблемам лізингу, представлена головним чином роботами сучасних економістів. Серед дослідників-господарників можна відзначити А.Г. Барабаш, яка однією з перших здійснила комплексне дисертаційне дослідження (2004 р.) правового регулювання лізингових відносин крізь призму науки господарського права. Крім того, дослідженню правового регулювання лізингової діяльності з позицій господарсько-правової науки присвячена робота О.В. Трофімової (2005 р.). Загалом, як показує аналіз юридичної літератури, проблеми правового забезпечення лізингових відносин в Україні залишаються мало дослідженими. В роботах вітчизняних правознавців досліджувались в основному питання договору лізингу, організаційно-правових аспектів лізингової діяльності як об'єкта корпоративного управління, регулювання та захисту іноземних інвестицій, оподаткування лізингових операцій. Комплексне, системне дослідження лізингу під кутом зору його функціонування як правового засобу сприяння технічному прогресу не проводилося. Натомість в цьому є нагальна потреба, як є потреба у формуванні цілісного уявлення про інститут лізингу у сфері господарювання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою “Модернізація господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічних відносин” (державний реєстраційний номер 0107U0009446), де дисертантка взяла участь як співвиконавець, здійснила дослідження правової регламентації лізингу як засобу сприяння технічному прогресу та розробила відповідні пропозиції з удосконалення законодавства.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування нових наукових положень та пропозицій з удосконалення правової регламентації лізингу як засобу сприяння технічному прогресу.

Відповідно до вказаної мети було поставлено та вирішено наступні завдання:

дослідження правових ознак лізингу у сфері господарювання, формулювання визначення господарсько-правової конструкції лізингу;

розробка пропозицій щодо удосконалення легального визначення поняття лізингу з урахуванням його ролі як засобу сприяння технічному прогресу;

обґрунтування відмінних ознак лізингу від оренди у сфері господарювання;

дослідження особливостей правового регулювання відносин фінансового та оперативного лізингу у сфері господарювання;

обґрунтування пропозицій з удосконалення правової регламентації лізингу як засобу сприяння технічному прогресу.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням лізингової діяльності у сфері господарювання.

Предметом дослідження є правова регламентація лізингу як засобу сприяння технічному прогресу.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становили сучасні методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, аналітико-синтетичний, системно-структурний, логіко-юридичний. При дослідженні правової природи лізингу застосовувався діалектичний метод. За допомогою формально-логічного методу визначено місце лізингу серед інших господарсько-правових засобів, що сприяють залученню інвестицій у виробництво. Історичний метод використаний для дослідження становлення та розвитку лізингу як господарсько-правового засобу сприяння технічному прогресу. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено пошук найбільш оптимальних шляхів правового регулювання лізингових відносин з урахуванням зарубіжного досвіду. Аналітико-синтетичний та системно-структурний методи застосовано при дослідженні можливості впровадження лізингу у комунальне господарство, аргументації необхідності розробки Концепції розвитку лізингу в Україні. Логіко-юридичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства, що регулює лізингові відносини, виявити недоліки чинного законодавства та обґрунтувати пропозиції з його удосконалення.

Теоретичну основу дослідження, крім вищезазначених авторів, склали роботи вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів і економістів: О.А. Беляневич, А.Г. Бобкової, В.П. Богуна, А.С. Васильєва, О.М. Вінник, В.В. Вітрянського, О.П. Віхрова, Н.М. Внукової, В.Д. Газмана, В.А. Горемикіна, Р.Ф. Гринюка, С.М. Грудницької, Р.А. Джабраілова, Г.Д. Джумагельдієвої, І.Є. Замойського, О.Р. Зельдіної, Г.Л. Знаменського, О.В. Кабатової, В.І. Ляшенко, В.К. Мамутова, В.С. Мартем'янова, Н.Ф. Ментух, В.С. Мілаш, О.П. Подцерковного, Н.В. Рев'юк, Л.А. Савельєва, Н.О. Саніахметової, Д.С. Січко, Є.О. Суханова, В.А. Устименка, Ю.С. Харитонової, О.В. Шаповалової, B.C. Щербини та ін.

Емпіричну основу дослідження склали законодавство України, зарубіжних країн та міжнародно-правові норми, що регулюють порядок організації та здійснення лізингової діяльності, практика застосування законодавства, що регулює лізингові відносини, статистичні матеріали.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним науковим дослідженням правової регламентації лізингу як засобу сприяння технічному прогресу, що здійснене після прийняття ГК України, ЦК України та Закону України “Про фінансовий лізинг”. Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному.

Уперше:

сформульовано визначення господарсько-правової конструкції лізингу як сукупності правових засобів забезпечення здійснення лізингової діяльності з метою реалізації державної інвестиційної політики щодо розширеного відтворення основних засобів виробництва у сфері господарювання;

виокремлено ключову ознаку лізингу у сфері господарювання - пільговий режим інвестування у відтворення основних фондів для забезпечення технічного прогресу;

аргументовано необхідність розробки Концепції розвитку лізингу в Україні як одного з напрямків державної інвестиційної політики щодо розширеного відтворення основних засобів виробництва.

Удосконалено положення щодо правового забезпечення розвитку лізингу як засобу сприяння технічному прогресу, а саме:

підкреслено необхідність уточнення положень ГК України щодо визначення об'єкту лізингу з урахуванням спрямованості інвестування саме на відновлення (реновацію) або оновлення (інновацію) основних фондів;

обґрунтовано доцільність виключення з ГК України кваліфікації користування лізинговим майном як виключного користування, яка невиправдано перешкоджає здійсненню за згодою лізингодавця операцій сублізингу;

запропоновано удосконалення легального визначення лізингу в ГК України шляхом доповнення після слів “лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів” словами “в основні фонди з метою їх реновації або інновації”, а також заміни слів “виключне користування” словом “користування”;

аргументовано доцільність передбачити в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств” норму, згідно з якою протягом першого року лізингові платежі не оподатковуються;

запропоновано передбачити у ГК України заборону одностороннього розірвання договору лізингу протягом періоду його дії;

аргументовано необхідність перегляду окремих положень законодавства про лізинг у сфері господарювання у частині визначення складу лізингових платежів з урахуванням інвестиційних витрат;

сформульовано пропозицію щодо законодавчого закріплення права передачі цілісних майнових комплексів державних (комунальних) підприємств та їх структурних пiдроздiлiв у оперативний лізинг;

запропоновано внесення змін у Закони України “Про інвестиційну діяльність” та “Про режим іноземного інвестування” з урахуванням необхідності визнання лізингу як засобу залучення інвестицій у сферу господарювання.

Дістали подальший розвиток положення щодо:

державного стимулювання лізингової діяльності, зокрема, підкреслено, що обґрунтоване обмеження об'єкта лізингу новою технікою, технологіями тощо звужує коло претендентів на пільги, упереджує зловживання ними всупереч стратегічному призначенню пільг і створює певну економію, яку доцільно спрямувати на підвищення пільг;

відмінності лізингу від оренди у сфері господарювання вказівкою на їх різне функціональне призначення, зокрема, правове забезпечення розширеного відтворення основних засобів виробництва у першому випадку і господарського обороту майна у другому, та визначенням як головних наступних відмінностей: об'єктом лізингу є нова техніка, технології тощо на відміну від об'єкту оренди, яким може бути будь-яке індивідуально-визначене майно виробничо-технічного призначення, що не втрачає в процесі використання своєї споживчої вартості; інвестування, причому саме в основні фонди, обов'язкове при лізингу на відміну від необов'язковості інвестування взагалі у разі оренди; щодо лізингу передбачаються спеціальні інвестиційні пільги на відміну від оренди, де такі пільги відсутні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання теоретичних положень і висновків дисертаційної роботи в процесі законотворчої діяльності з метою удосконалення та систематизації законодавства України про лізинг, у правозастосовчій практиці при укладанні договорів лізингу, у судовій практиці при вирішенні спорів, що виникають у зв'язку з реалізацією суб'єктивних прав та обов'язків у межах договору лізингу. Положення дисертації можуть застосовуватись у науково-дослідницькій роботі, у навчальному процесі в рамках господарсько-правових дисциплін, призначених для студентів юридичних та економічних спеціальностей.

Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Прикладний характер дослідження дозволяє використовувати його результати у практичній діяльності банківських установ при розробці проектів договорів лізингу, зокрема, основні положення дослідження впроваджені у діяльність ЗАТ “Хоум Кредит Банк” (довідка № В-37/73 від 29.05.2008 р.).

Результати дисертаційної роботи було використано при розробці навчальних програм з перепідготовки суддів та працівників апарату господарських судів у Донецькому регіональному відділенні Академії суддів України Державної судової адміністрації України (довідка № 16-126/08 від 03.06.2008 р.).

Науково-прикладні положення дисертації щодо впровадження лізингу у комунальне господарство міста використовуються Донецькою міською радою (довідка № 01/23-3425 від 04.06.2008 р.).

Особистий внесок здобувачки. Наукові результати дисертаційної роботи отримані авторкою особисто. Особистий внесок здобувачки в роботах, опублікованих у співавторстві, зазначено в переліку публікацій основних результатів роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались на ІІІ Міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (Одеса, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції “Трансформація юридичної відповідальності на сучасному етапі розвитку суспільства” (Донецьк, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України” (Донецьк, 2008).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 10 наукових публікаціях, з яких 7 статей опубліковані у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, загальним обсягом 4,1 д.а., із яких 3,8 д.а. належать здобувачці особисто.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації становить 156 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 204 найменувань та додатки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Правова характеристика лізингу як засобу сприяння технічному прогресу складається з трьох підрозділів, в яких розкриваються особливості формування правової бази лізингових відносин в Україні та за кордоном, аналізуються поняття та відмінні ознаки лізингу.

У підрозділі 1.1. “Розвиток законодавства про лізинг” зазначається, що історія розвитку економік багатьох держав світу свідчить про важливість вибору на певному історичному етапі адекватної потребам і можливостям форми залучення інвестицій у розбудову держави. Підкреслено, що після другої світової війни перед повоєнними державами постала дилема визначення шляху залучення фінансових коштів задля вирішення назрілих проблем у державній економіці. У західних країнах найбільш вигідним правовим засобом залучення капіталу у матеріальній формі було визнано лізинг, який дозволяв у складних економічних умовах, у яких перебувала значна кількість підприємств Західної Європи, отримувати у володіння та користування основні виробничі фонди, що відповідали останнім досягненням науки та техніки.

Аргументовано, що розвиток лізингової діяльності у виробничо-господарській сфері пов'язаний із державним заохоченням розвитку лізингу, оскільки він розглядається як засіб технічного переозброєння підприємств і сприяння тим самим технічному прогресу. Під технічним прогресом розуміється поступальний перехід на новий ступінь техніко-економічного розвитку, який може бути екстенсивним і інтенсивним, де перший передбачає подолання регресивних тенденцій і кількісний приріст відтворюваних основних фондів, другий - впровадження у виробництво інноваційних основних фондів. Зауважується, що у багатьох розвинених країнах за допомогою податкових й амортизаційних пільг створюється сприятливий режим для лізингових компаній - професійних учасників ринку лізингових послуг, а останні діють як в інтересах постачальників, які одержують додаткові канали збуту й широку рекламу продукції, так і в інтересах виробничих користувачів, яким, фактично, надається кредит. Лізинг широко використовується при збуті продукції як на внутрішніх, так і зовнішніх ринках.

Встановлено, що в останні десятиліття в праві низки зарубіжних країн наведені юридичні визначення лізингу і його окремих видів (США, Англія, Німеччина, Японія), а в деяких з них прийняті спеціальні законодавчі акти (Франція, Бельгія, Італія). Узагальнено вимоги, які переважно висуваються у законодавстві окремих економічно розвинених країн до фінансового лізингу, серед яких: строго фіксований строк лізингу; загальна сума лізингових платежів визначається в сумі, приблизно рівній сукупним витратам на придбання устаткування, зданого в лізинг; заборона розірвання договору лізингу протягом періоду його дії.

За результатами аналізу стану ринку лізингових послуг в економічно розвинених країнах зроблено висновок, що рівень і темпи його розвитку багато в чому визначаються системою державного регулювання. Підкреслено, що до договору лізингу, який укладається в підприємницьких цілях, застосовуються податкові пільги. Встановлено, що у економічно розвинених країнах активний розвиток лізингу був обумовлений різко зростаючими інвестиційними потребами економіки, а також у силу сформованих високих темпів технічного прогресу, які вже не могли задовольнятися виключно за рахунок традиційних каналів фінансування. Саме тому в умовах жорсткої конкуренції лізинг був і залишається додатковим і досить ефективним каналом збуту виробленої продукції. Зазначається, що прогресивний розвиток в економічно розвинених країнах лізинг міг одержати переважно завдяки цілеспрямованому державному впливу на суб'єктів лізингових відносин, своєчасному й оперативному регулюванню лізингової діяльності.

Така особлива риса лізингових правовідносин, які задовольняють не тільки суто господарський інтерес у отриманні доходу за результатами використання того або іншого майна, але дають можливість здійснити технічне переозброєння виробничих фондів суб'єктів господарювання, визначає існування спеціального законодавства про лізинг у сфері господарювання. Дослідження розвитку законодавства України про лізинг показало недостатнє врахування зазначеного аспекту у законотворчості. Усунення цього недоліку визначено як основний напрям удосконалення законодавства України про лізинг у сфері господарювання.

У підрозділі 1.2. “Поняття лізингу” відзначається, що лізинг відповідно до ГК України опосередковує господарсько-торговельну діяльність (ч. 4 ст. 263), яку одночасно можна розглядати як вид суспільно необхідної інвестиційної діяльності та предмет державної інвестиційної політики.

Встановлено, що лізинг як вид господарської діяльності об'єднує договірними зв'язками різноманітних учасників господарського обороту. У кінцевому результаті лізинг спрямований на задоволення потреб лізингодавця та лізингоодержувача. Ключовою фігурою у цих відносинах виступає лізингодавець, оскільки від рівня економічної активності останнього залежить задоволення виробничих потреб лізингоодержувача у високоякісному обладнанні. Зокрема, аргументується, що лізингодавець перебуває у господарських відносинах одночасно з різноманітними господарського права: з постачальниками, банками та іншими фінансово-кредитними організаціями, страховими організаціями, органами державної влади та місцевого самоврядування, технічними службами тощо. У зв'язку з цим лізинг має складну структуру учасників цього виду господарської діяльності, яка може мінятися залежно від конкретних економічних умов.

У роботі підтримано визначення лізингових правовідносин у сфері господарювання як гнучкої системи господарсько-правових відносин інвестиційного характеру. Додатково акцентовано, що лізингові правовідносини складаються між лізингодавцем і лізиноодержувачем й іншими учасниками лізингової діяльності і направлені на забезпечення реалізації приватних і публічних інтересів щодо розширеного відтворення основних засобів виробництва. Додатково аргументовано господарсько-правову природу лізингу як виду господарської діяльності, що є засобом реалізації державної економічної політики. На основі проведеного аналізу сформульовано визначення господарсько-правової конструкції лізингу як сукупності правових засобів забезпечення здійснення лізингової діяльності з метою реалізації державної інвестиційної політики щодо розширеного відтворення основних засобів виробництва у сфері господарювання.

Обґрунтовано необхідність вдосконалення легального визначення поняття лізингу у сфері господарювання із врахуванням спрямованості господарської діяльності щодо інвестування власних чи залучених фінансових коштів у відновлення (реновацію) або оновлення (інновацію) основних фондів, що в цілому має визначати націленість лізингу на сприяння технічному прогресу. У зв'язку з цим у роботі виокремлено одну з ключових ознак лізингу, а саме пільговий режим інвестування у відтворення основних фондів для забезпечення технічного прогресу.

Зауважується, що у багатьох наукових дискусіях простежується однобічне розуміння лізингу як договору. При цьому, як правило, дискутуються питання доцільності класифікації лізингових угод, розмежування фінансового та оперативного лізингу, визначення галузевої приналежності лізингових правовідносин тощо. Тоді як мало звертається уваги на складну природу лізингу у сфері господарювання, який, по-перше, покликаний вирішувати у межах гнучких договірних конструкцій питання, що постають у відносинах не лише між лізингодавцем та лізингоодержувачем, але і з іншими учасниками лізингової діяльності, по-друге, в цілому спрямований на задоволення не тільки приватних, але й публічних інтересів, що полягають у технічному переозброєнні підприємств і їх розвитку на інноваційній основі. Розширення меж наукового дослідження лізингу як виду господарської діяльності дозволяє в цілому висвітлити інші грані проблематики лізингових правовідносин.

У підрозділі 1.3. “Правова відмінність лізингу від оренди” наводяться відмінні ознаки лізингу і оренди як інститутів господарського права, щодо яких спостерігаються труднощі в їх розмежуванні.

Відзначається, що у науковій літературі досі можна зустріти твердження про те, що лізинг є особливим різновидом оренди, а тому на думку окремих науковців не треба надавати лізингу окремого правового регулювання. Зокрема, на даний час можна спостерігати, як поступово втрачає кваліфікаційні ознаки лізингу такий його різновид, як оперативний лізинг, який найчастіше зводиться до оренди. Саме такої позиції дотримуються розробники ЦК України та Закону України “Про фінансовий лізинг”. Авторкою не поділяється такий підхід до визначення правових ознак оперативного лізингу та оренди.

У роботі аргументується відмінність лізингу від оренди із вказівкою на їх різне функціональне призначення. Якщо лізинг спрямований на забезпечення розширеного відтворення основних засобів виробництва, то орендою опосередковується звичайний господарський оборот використання майна. На основі порівняльного аналізу категорій лізингу і оренди з точки зору їх функціонального призначення виділяються їх головні відмінності, а саме: об'єктом лізингу є нова техніка, технології тощо на відміну від об'єкту оренди, яким може бути будь-яке індивідуально-визначене майно виробничо-технічного призначення, що не втрачає в процесі використання своєї споживчої вартості; інвестування в основні фонди є обов'язковим саме при лізингу на відміну від необов'язковості інвестування взагалі у разі оренди; щодо лізингу передбачаються спеціальні інвестиційні пільги на відміну від оренди, де такі пільги відсутні.

Авторкою наводяться й інші відмінності лізингу від оренди. До відмінних ознак додатково можна віднести: тристоронній характер договору лізингу (лізингодавець, лізингоодержувач та постачальник устаткування); включення в договір лізингу умови про можливу покупку лізингоодержувачем устаткування, тому що у зв'язку із цією умовою вказується покупна ціна; строки реалізації права на покупку; наявність питання про момент переходу права власності та ризику випадкової загибелі або псування майна тощо.

Зазначена сукупність відмінностей лізингу від оренди дозволяє розглядати його як самостійний інститут господарського права і відкинути як невиправдану спірність цього питання. Крім того, таке твердження знаходить відображення у чинному законодавстві України, зокрема, ст. 292 ГК України, положеннях спеціальних нормативних актів.

Акцентується увага на економічних та організаційно-правових перевагах лізингу як господарсько-правового засобу сприяння технічному прогресу, які й зумовлюють його відмінності від оренди. У роботі зазначається, що лізинг як засіб технічного переозброєння вигідно відрізняється від оренди, зокрема, державного та комунального майна, “юридичною простотою” укладення лізингової угоди (без проведення конкурсу на визначення користувача державним, комунальним майном); структура лізингових платежів у більшій мірі задовольняє потреби лізингодавця порівняно із структурою орендних платежів; розмір лізингових платежів встановлюється за домовленістю сторін, в той час як порядок та розмір орендної плати визначається у відповідних підзаконних нормативно-правових актах; договором лізингу вiдповiдно до законодавства може передбачатися прискорена амортизація предмета лізингу, вже не говорячи про існуючі податкові та амортизаційні пільги для учасників лізингових відносин тощо.

У підсумку підкреслюється, що лізинг є самостійною економіко-правовою категорією з усіма притаманними їй особливостями, які дозволяють виділяти її з-поміж інших форм фінансування технічного переозброєння виробництва.

Розділ 2. Види лізингу складається з двох підрозділів, у яких розкриваються особливості фінансового та оперативного лізингу, що використовуються у сфері господарювання. Зазначається, що багатоманітність визначень поняття “лізинг” і відповідно видів лізингу, що спостерігається на даний час, унеможливлює адекватне сприйняття учасниками лізингових відносин правоположень та, як наслідок, уповільнює впровадження його у виробничу діяльність суб'єктів господарювання. Підкреслено, що правова регламентація лізингу, а відповідно і його різновидів, як це відзначено у ГК України, здійснюється відповідно до положень цього Кодексу та інших законів, в той же час якість правового регулювання лізингової діяльності у межах спеціальних законів є незадовільною. правовий лізинг майно оренда

У підрозділі 2.1. “Фінансовий лізинг” зазначається, що у Законі України “Про фінансовий лізинг” фінансовий лізинг визнається як вид цивільно-правових відносин, навпаки, у Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає фінансовий лізинг як господарську операцію. У роботі акцентується увага на необхідності усунення такого подвійного підходу до визначення фінансового лізингу, що вносить плутанину у практику правозастосування. На прикладі розвитку законодавства України про фінансовий лізинг аргументується недоцільність застосування цивілістичного підходу у сфері.

Наводиться аналіз першого закону України про лізинг 1997 року, який мав господарсько-правову спрямованість та зазначається, що у вказаному законі суб'єкти лізингу визнавалися суб'єктами господарювання, а лізингова діяльність - господарською. Виявлено, що у 2003 році в новій редакції, Закон України “Про лізинг” зазнав низки змін цивілістичної спрямованості. Він отримав назву “Про фінансовий лізинг”, і зміни торкнулися не тільки назви, але й сутності цього Закону, його квінтесенції. Цей Закон визначив лізинг як вид цивільно-правових відносин та визнав суб'єктами лізингу фізичні та юридичні особи, нівелював змістовне навантаження правових норм з лізингу, покликаних за своєю природою вирішувати господарські проблеми, сприяти розвитку економіки держави в цілому.

Констатовано, що концепція Закону “Про фінансовий лізинг” вступила у протиріччя з засадами правового регулювання лізингових відносин, закріпленими у ГК України. У результаті господарське законодавство втратило низку важливих норм, що регулювали лізингові відносини у сфері господарювання.

Зауважується, що цивільно-правова та господарсько-правова конструкції мають різне функціональне призначення та суб'єктний склад, що породжує їх сутнісні відмінності. Лізинг може використовуватися у виробничій сфері й у споживчій сфері, проте, якщо в останньому випадку він є одним із способів реалізації продукції кінцевому споживачу і може задовольнятися цивільно-правовою конструкцією фінансового лізингу, то у виробничо-господарській сфері здійснення професійної лізингової діяльності вимагає більш багатого інструментарію, який невиправдано було відкинуто у процесі трансформації Закону України “Про лізинг” в Закон України “Про фінансовий лізинг”.

У зв'язку з цим, під час уніфікації відповідного нормативного матеріалу, аргументується доцільність врахування положень міжнародних актів, до яких приєдналася Україна. Адже лізинг визнається як “вид інвестиційно-підприємницької діяльності...”, про що зазначено у Конвенції країн СНД “Про міждержавний лізинг” від 25.11.1998 р. Слід додати, що у Модельному законі про лізинг від 14.04.2005 р. лізингова діяльність розглядається як вид підприємницької діяльності.

Обґрунтовується необхідність більш чіткого нормативного відмежування фінансового лізингу від оперативного, оскільки визначення договору фінансового лізингу, яке міститься у Законі України “Про фінансовий лізинг”, абсолютно нівелює специфічні ознаки фінансового лізингу, вироблені доктриною господарського права. Зокрема, запропоновано чітко визначити, що майно, яке передається у фінансовий лізинг спеціально набувається лізингодавцем у продавця; мета договору фінансового лізингу спрямована на технічне переозброєння виробничих фондів суб'єктів господарювання; строк дії договору фінансового лізингу має бути не менший строку, за який амортизується 75 вiдсоткiв об'єкта лізингу; викуп майна за умов фінансового лізингу є обов'язковим, що обумовлює необхідність чіткої регламентації здійснення такого викупу.

Крім того, доводиться необхідність внесення відповідних змін до ГК України та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” щодо регулювання лізингової діяльності та розвитку господарського законодавства про лізинг, а саме у частині надання податкових і кредитних пільг лізинговим компаніям з метою створення сприятливих економічних умов для їхньої діяльності, надання інвестиційних кредитів для реалізації лізингових проектів тощо.

У підрозділі 2.2. “Оперативний лізинг” акцентується увага на тому, що на даний час в Україні спостерігається негативна тенденція прирівняння оперативного лізингу до оренди, а звідси і вилучення його зі сфери дії норм про лізинг.

У роботі відзначається, що у Законі України “Про фінансовий лізинг” відсутні норми, які б регулювали відносини оперативного лізингу. Проте у редакції 1997 року цей Закон регламентував як фінансовий, так і оперативний лізинг. Така метаморфоза правового регулювання лізингових відносин пояснюється деструктивним впливом цивільно-правового підходу на вказану групу відносин.

актах України можна все ж таки зустріти термін “оперативний лізинг”. Оперативний лізинг згадується у ст. 292 ГК України, окремих пунктах (п. 1.18) Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а тому обґрунтовується доцільність розвинення норм про оперативний лізинг, консолідації відповідних положень у ГК України. Існуючий на сьогодні законопроект щодо регулювання лізингових відносин (реєстр. № 3006 від 23.07.2008 р.) передбачає відновлення норм про оперативний лізинг у новій редакції Закону України “Про фінансовий лізинг”, що вимагає повернення і до попередньої назви Закону - “Про лізинг”.

Обґрунтовується необхідність збереження оперативного лізингу як виду лізингу, що обумовлює необхідність внесення відповідних змін та доповнень до ГК України. Зокрема, запропоновано чітко визначити, що майно, яке передається у оперативний лізинг належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача; строк дії договору лізингу має бути менший строку, за який амортизується 90 вiдсоткiв вартості об'єкта лізингу; викуп майна за умов оперативного лізингу неможливий; після закінчення строку договору оперативного лізингу вiн може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лiзингодавцю.

Крім того, оперативний лізинг дозволяє залучити інвестиції у ті сфери господарювання, де присутній значний публічний інтерес. Зокрема, пропонується передавати майно, яке є державною або комунальною власністю, виключно у оперативний лізинг, що слугуватиме гарантією захисту інтересів держави та територіальних громад від так званих “рейдерських атак” та задовольнятиме приватний інтерес суб'єктів господарювання. Зокрема, у роботі обґрунтовується доцільність створення правової бази щодо передачі цiлiсних майнових комплексів комунальних підприємств та їх структурних пiдроздiлiв, у складі яких використовуються високі технології, інноваційні продукти, інноваційна продукція або інші інновації, виключно у оперативний лізинг. Обґрунтовано, що передача цілісних майнових комплексів комунальних підприємств та їх структурних пiдроздiлiв у лізинг сприятиме у значній мірі оновленню основних виробничих фондів, на що сьогодні не вистачає бюджетних коштів. Після спливу терміну лізингу об'єкт лізингу буде повернений у власність територіальної громади у значно кращому матеріальному стані.

Розділ 3. Удосконалення правової регламентації лізингу складається

У зв'язку з наведеним підкреслено необхідність закріплення у ГК України обов'язковості страхування лізингоодержувачем предмету лізингу та/або пов'язаних iз виконанням лізингових договорів ризиків.

Аргументовано доцільність обмеження у ГК України права лізингодавця розривати договір лізингу протягом періоду його дії, що має слугувати гарантією стабільності господарської діяльності лізингоодержувача на базі лізингового майна та в цілому сприятиме забезпеченню правового господарського порядку у сфері господарювання.

Обґрунтовується доцільність виключення з ГК України кваліфікації користування лізинговим майном як виключного користування, яка невиправдано обмежує право лізингоодержувача за згодою лізингодавця здійснювати операції сублізингу.

Враховуючи те, що договір лізингу може передбачати перехід права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача шляхом його викупу за остаточною вартістю, пропонується доповнити Закон України “Про фінансовий лізинг” статтею “Викуп предмету лізингу”, яка б чітко регламентувала підстави викупу предмету лізингу; умови, за яких викуп здійснити не можна; наслідки невиконання обов'язку викупити предмет лізингу тощо.

Аргументовано необхідність перегляду окремих положень законодавства України про лізинг у частині надання лізингодавцю права включення до складу лізингових платежів певної частки інвестиційних витрат.

У підрозділі 3.2. “Правова регламентація державного стимулювання лізингової діяльності” аргументується необхідність розробки низки заходів, які б створили передумови для широкого використання лізингу у сфері господарювання, стимулювання розвитку лізингу в Україні.

За наслідками проведеного у роботі аналізу правового регулювання лізингових відносин, сформульовано висновок про відсутність єдиного державного бачення розвитку та державної підтримки лізингу в Україні у сфері господарювання як на рівні кодифікованого акту - ГК України, так і на рівні спеціальних законів. Підкреслюється, що такий недолік є наслідком недооцінки потенціалу лізингу як господарсько-правового засобу сприяння технічному прогресу. У зв'язку з цим обґрунтовано доцільність виокремлення у складі державної інвестиційної політики лізингової політики щодо розширеного відтворення основних засобів виробництва та нормативного визначення стратегічного вектору розвитку лізингових відносин в Україні у рамках Концепції розвитку лізингу в Україні, яка має бути затверджена постановою Кабінету Міністрів України.

У роботі підкреслюється, що обґрунтоване обмеження об'єкта лізингу новою технікою, технологіями тощо звужує коло претендентів на пільги, упереджує зловживання ними всупереч стратегічному призначенню пільг і створює певну економію, яку доцільно спрямувати на підвищення пільг.

З метою активізації лізингової діяльності, створення сприятливих умов оподаткування доходів лізингодавця, запропоновано передбачити у Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” норму, згідно з якою протягом першого року лізингові платежі не оподатковуються.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило здійснити теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення правової регламентації лізингу у сфері господарювання. У вирішення науково обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції щодо удосконалення лізингового законодавства з метою підвищення ефективності застосування лізингу як засобу сприяння технічному прогресу.

На підставі проведеного дослідження сформульовані наступні основні висновки:

1. Обґрунтовано, що лізинг у сфері господарювання спрямований на забезпечення реалізації державної інвестиційної політики щодо розширеного відтворення основних засобів виробництва та кваліфікується як вид господарської діяльності, а не окрема угода. З урахуванням цього сформульовано визначення господарсько-правової конструкції лізингу виду господарської діяльності - професійної діяльності, що передбачає систематичне укладення гнучкої системи договорів (основних договорів лізингу і допоміжних договорів страхування, технічного обслуговування, купівлі-продажу тощо), а також пільговий режим інвестування у процесі здійснення лізингової діяльності.

2. Підкреслено необхідність відображення в положеннях ГК України про лізинг спрямованості інвестування на відновлення (реновацію) або оновлення (інновацію) основних фондів. Запропоновано викласти визначення лізингу в ГК України в такій редакції: “Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів в основні фонди з метою їх реновації або інновації, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів”.

3. Результатом дослідження стану державної підтримки розвитку лізингу в Україні став висновок про необхідність розробки Концепції розвитку лізингу в Україні на стимулювання реновації та інновації основних фондів.

4. Аргументовано необхідність узгодження Закону “Про фінансовий лізинг” з засадами правового регулювання лізингових відносин, закріпленими у ГК України. Запропоновано уточнення визначення фінансового лізингу у Законі України “Про фінансовий лізинг” із урахуванням ознак, які притаманні цьому виду лізингу та передбачені у нормах міжнародних конвенцій про фінансовий лізинг.

5. Обґрунтовано доцільність деталізації правової регламентації оперативного лізингу у ГК України із відповідним розширенням сфери його застосування, у тому числі, щодо цiлiсних майнових комплексів комунальних підприємств та їх структурних пiдроздiлiв, у складі яких використовуються інновації, що дозволить залучити інвестиції у ті сфери господарювання, де присутній значний публічний інтерес.

6. З метою забезпечення ізингу як засобу сприяння технічному прогресу розроблено низку пропозицій щодо вдосконалення його правової регламентації, зокрема, щодо кваліфікаційних ознак користування лізинговим майном сублізингу, пільгового режиму здійснення лізингової.

За результатами дослідження сформульовані конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до ГК України, ЦК України, Законів України “Про фінансовий лізинг”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Уханьова О.О. Договір оренди у порівнянні з іншими господарськими договорами / О.О. Уханьова // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право. - 2007. - № 1. - С. 526-533.

2. Уханьова О.О. Правове регулювання лізингу в Російській Федерації / О.О. Уханьова // Гармонизация законодательства Украины и международная интеграция: внешнеэкономическая деятельность: сб. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований. - Донецк: ООО “Юго-Восток, Лтд”, 2007. - С. 364-377.

3. Уханьова О.О. Зарубіжний досвід правового регулювання лізингу як засобу стимулювання економіки / О.О. Уханьова // Економіка та право. - 2007. - № 3 (19). - С. 59-66.

4. Уханьова О.О. Німецький досвід правової регламентації лізингових відносин у сфері господарювання / О.О. Уханьова // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Сер.: Право. - 2008. - Вип. 9. - С. 357-360.

5. Уханьова О.О. Лізинг як господарсько-правова конструкція сприяння технічному прогресу / О.О. Уханьова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. праць. - Донецьк: ДІВС, 2008. - № 2. - С. 284-295.

6. Уханьова О.О. Правові засади впровадження лізингу у комунальне господарство міста / О.О. Уханьова, Р.А. Джабраілов // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право. - 2008. - № 1. - С. 360-367 (Особистий внесок - обґрунтування необхідності вдосконалення чинного законодавства України щодо розширення переліку об'єктів, що можуть бути передані у лізинг; уточнення окремих положень про лізинг як правову конструкцію залучення інвестицій).

7. Уханьова О.О. Удосконалення стимулюючих функцій договору лізингу / О.О. Уханьова // Правове регулювання господарських відносин в окремих галузях економіки: напрями вдосконалення: зб. наук. пр. / НАН України. Ін-т економіко-правових досліджень. - Донецьк: ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2008. - С. 115-128.

8. Уханьова О.О. Правове забезпечення лізингу у зарубіжних країнах / О.О. Уханьова // Зб. тез наукових робіт учасників ІІІ Міжнар. цивілістичної наук. конф. студентів та аспірантів (4-5 квіт. 2008 р.) / МОН України. Одеська нац. юрид. акад. - Одеса: Фенікс, 2008. - С. 289-291.

9. Уханева О.О. Совершенствование института ответственности лизингополучателя в договоре лизинга / О.О. Уханева // Трансформація юридичної відповідальності на сучасному етапі розвитку суспільства: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 12 черв. 2008 р.). - Донецьк: ДонУЕП, 2008. - С. 73-76.

10. Уханьова О.О. Загальна характеристика лізингу як господарсько-правової конструкції сприяння технічному прогресу / О.О. Уханьова // Господарсько-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України: зб. тез Всеукр. наук.-практ. конф. “Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України” (Донецьк, 14 листоп. 2008 р.): у 3-х ч. -Донецьк: ТОВ “Цифрова типографія”, 2008. - Ч. 2. - С. 88-90.

АНОТАЦІЯ

Уханьова О.О. Правова регламентація лізингу як засобу сприяння технічному прогресу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - господарське право, господарсько-процесуальне право. - Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2009.

У дисертації сформульовано визначення господарсько-правової конструкції лізингу як сукупності правових засобів забезпечення здійснення лізингової діяльності з метою реалізації державної інвестиційної політики щодо розширеного відтворення основних засобів виробництва у сфері господарювання. Аргументовано необхідність розробки Концепції розвитку лізингу в Україні як одного з напрямків державної інвестиційної політики, спрямованої на забезпечення реновації та інновації основних фондів. Досліджено особливості правової регламентації відносин фінансового та оперативного лізингу як виду господарської діяльності, прав і обов'язків учасників договору лізингу, питання державного стимулювання його розвитку та обґрунтовано пропозиції з удосконалення законодавства про лізинг як засіб сприяння технічному прогресу та залучення інвестицій.

Ключові слова: правова регламентація, лізинг, договір лізингу, вид господарської діяльності, державна інвестиційна політика, інвестиції, інновації, державне стимулювання.

Уханева О.О. Правовая регламентация лизинга как средства содействия техническому прогрессу. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 - хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право. - Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2009.

Диссертация посвящена обоснованию направлений совершенствования правовой регламентации лизинга в сфере хозяйствования в Украине.

В первом разделе диссертационной работы рассмотрены особенности формирования правовой базы лизинговых отношений в Украине и за рубежом, анализируются понятие и отличительные признаки лизинга. Отмечено, что лизинг можно признать конструкцией особого рода, предназначенной для обеспечения технического прогресса, внедрение в производство инновационных достижений.

На основе проведенного анализа сформулировано определение хозяйственно-правовой конструкции лизинга как совокупности правовых средств обеспечения осуществления лизинговой деятельности с целью реализации государственной инвестиционной политики относительно расширенного воспроизводства основных средств производства в сфере хозяйствования. Выделен ключевой признак лизинга в сфере хозяйствования - льготный режим инвестирования в воспроизводство основных фондов для обеспечения технического прогресса. Обоснована необходимость совершенствования легального определения понятия лизинга в сфере хозяйствования с учетом направленности хозяйственной деятельности относительно инвестирования собственных или привлеченных финансовых средств в восстановление (реновацию) или обновление (инновацию) основных фондов, что в целом должно определять направленность лизинга на содействие техническому прогрессу.

В работе приведены отличные признаки лизинга и аренды как институтов хозяйственного права, относительно которых наблюдаются трудности в их разграничении. Аргументировано отличие лизинга от аренды с указанием на их различное функциональное назначение, в частности, правовое обеспечение расширенного воспроизводства основных средств производства в первом случае и хозяйственного оборота имущества во втором, и определением как основных следующих отличий: объектом лизинга является новая техника, технологии в отличие от объекта аренды, которым может быть любое индивидуально-определенное имущество производственно-технического назначения, не теряющее в процессе использования свою потребительскую стоимость; инвестирование, причем именно в основные фонды, обязательное при лизинге, в отличие от необязательности инвестирования вообще в случае аренды; относительно лизинга предусматриваются специальные инвестиционные льготы в отличие от аренды, где такие льготы отсутствуют.

Во втором разделе диссертации раскрываются особенности финансового и оперативного лизинга, которые используются в сфере хозяйствования. Отмечается, что многообразие определений понятия “лизинг” и соответственно видов лизинга делает невозможным адекватное восприятие участниками лизинговых отношений правоположений и, как следствие, замедляет внедрение его в производственную деятельность субъектов хозяйствования. Подчеркнуто, что правовая регламентация лизинга, а соответственно и его разновидностей, как это отмечено в Хозяйственном кодексе Украины, осуществляется в соответствии с положениями этого Кодекса и других законов, в то же время качество правового регулирования лизинговой деятельности в пределах специальных законов является неудовлетворительным.