Кримінально-правова протидія порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ ПОРУШЕННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ФІНАНСОВИЙ МОНІТОРИНГ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

СТАРОВОЙТОВА Юлія Геннадіївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Беніцький Андрій Сергійович,

Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка,

кандидат юридичних наук

Берзін Павло Сергійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри кримінального права та кримінології.

Захист відбудеться 14.10.2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 09.09. 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук О.О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

злочинний доход легалізація порушення

Актуальність теми. Наприкінці минулого століття у відповідь на загальносвітову тенденцію зростання активності організованих злочинних угруповань міжнародними інституціями було запропоновано принципово новий підхід до організаційно-правових форм боротьби з організованою злочинністю. Він ґрунтується на необхідності позбавлення злочинців матеріальної бази їх діяльності, визнанні провідної ролі фінансових установ при виявленні фінансових операцій, пов'язаних з відмиванням злочинних доходів, і передбачає вжиття на національному рівні відповідних дієвих заходів з урахуванням міжнародних стандартів у цій сфері.

Із запровадженням в Україні у 2002 р. системи моніторингу фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з відмиванням доходів кримінального походження або фінансуванням тероризму, нагальною стала проблема забезпечення виконання вимог, які ставляться до здійснення цих заходів. Відповідальність за порушення положень законодавства про запобігання та протидію леґалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, передбачено в адміністративному та кримінальному законодавстві України. Проте через недосконалість відповідних адміністративно-правових і кримінально-правових норм і неузгодженість між ними доводиться констатувати, що охорону відносин фінансового моніторингу в Україні не забезпечено належним чином.

У межах дисертаційного дослідження основна увага приділяється кримінально-правовій протидії порушенням законодавства щодо здійснення інформаційного обміну з питань фінансового моніторингу. Ці діяння відзначаються підвищеною суспільною небезпечністю, оскільки в рамках відносин інформаційного обміну забезпечується взаємодія між суб'єктами системи фінансового моніторингу різного рівня й іншими органами, підприємствами, установами та організаціями, які володіють інформацією, необхідною для здійснення фінансового моніторингу.

Незважаючи на важливість зазначених відносин при запобіганні та протидії леґалізації злочинних доходів, у вітчизняній науці кримінально-правовій протидії порушенням вимог антилеґалізаційного законодавства приділялося недостатньо уваги. На сьогодні питання притягнення до відповідальності за ст. 209-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України) розглядалися фактично лише на рівні науково-практичних коментарів КК України.

Окремі аспекти тлумачення та практичного застосування цієї кримінально-правової заборони висвітлювалися в роботах таких учених, як П.П. Андрушко, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров. До проблем кримінально-правової протидії леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, звертались у своїх роботах А.С. Беніцький, А.А. Музика, Б.Г. Розовський, О.О. Чаричанський та інші. Кримінологічний аспект

функціонування первинного фінансового моніторингу в банківській системі з'ясовувала Л.М. Чуніхіна. Положення, висловлені згаданими вченими, безперечно, мають науково-пізнавальну цінність, оскільки тією чи іншою мірою висвітлюють актуальні проблеми вітчизняної системи запобігання та протидії відмиванню доходів кримінального походження й кримінально-правової охорони відносин, які складаються в її рамках.

Разом із тим, комплексного кримінально-правового дослідження порушень вимог законодавства України про фінансовий моніторинг досі проведено не було. Його здійснення є неможливим без урахування фундаментальних положень кримінального права та загальної теорії права, які знайшли відображення в роботах таких учених, як П.А. Воробей, В.К. Грищук, Г.А. Злобін, О.М. Костенко, О.М. Литвак, В.П. Малков, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, Б.С. Нікіфоров, М.І. Панов, А.А. Піонтковський, О.Ф. Скакун, В.Я. Тацій, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, О.Ф. Шишов та інші.

Необхідність і своєчасність такого дослідження не в останню чергу зумовлені й тією обставиною, що окремі вітчизняні автори взагалі висловлюють сумніви щодо доцільності існування в чинному КК України норм, присвячених умисним порушенням вимог антилеґалізаційного законодавства.

Недосконалість норм ст. 209-1 КК України та їх неузгодженість із відповідними приписами антилеґалізаційного законодавства спричиняє труднощі й при практичному застосуванні зазначених кримінально-правових норм. Так, за даними ДІТ МВС України в період 2003 - 2008 рр. в Україні було зареєстровано всього дев'ять злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України. При цьому, як свідчать дані Держфінмоніторингу України та Державної судової адміністрації України, за вказаний період до суду було передано чотири кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених ст. 209-1 КК, із яких лише в одній винесено обвинувальний вирок.

Викладене свідчить про актуальність і важливість обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка відповідно до "Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 років", затверджених наказом МВС № 755 від 05.07.2004 р. (п. 2.5 "Аналіз і розроблення заходів по боротьбі зі злочинністю у сфері економіки. Боротьба з економічною злочинністю"), "Плану роботи науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт на 2009 рік", схваленого вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 7 від 26.12.2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення теоретичних основ кримінально-правової протидії порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг та внесення науково обґрунтованих пропозицій для вдосконалення норм КК України в частині відповідальності за порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі основні завдання:

- визначити особливості системи міжнародно-правових норм щодо запобігання та протидії відмиванню доходів кримінального походження;

- з'ясувати соціально-правову зумовленість запровадження кримінальної відповідальності за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- з'ясувати сутність об'єктивних ознак умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- дослідити суб'єктивні ознаки умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- визначити співвідношення умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, із суміжними складами злочинів;

- визначити критерії відмежування злочинного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, від адміністративного проступку, передбаченого ст. 166-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП України);

- проаналізувати санкції ст. 209-1 КК України;

- на підставі проведеного дослідження запропонувати авторську редакцію ст. 209-1 КК України, а також сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення положень КУпАП та реґулятивного антилеґалізаційного законодавства.

Об'єктом дослідження є вреґульовані законодавством України відносини фінансового моніторингу, поставлені під кримінально-правову охорону.

Предметом дослідження є кримінально-правова протидія порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг.

Методи дослідження. У ході дослідження було використано комплекс загальнонаукових та спеціальних наукових методів пізнання, які дозволили здійснити всебічний та об'єктивний аналіз його предмета. Серед них такі: історичний (в огляді історії становлення в Україні системи фінансового моніторингу та визначенні правових передумов криміналізації умисного порушення вимог антилегалізаційного законодавства); догматичний (для встановлення змісту кримінально-правових понять, які застосовуються при реґламентації кримінальної відповідальності за умисне порушення вимог антилеґалізаційного законодавства, а також для з'ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки); метод системно-структурного аналізу (дозволив провести аналіз ознак складів злочинів, передбачених 209-1 КК України); порівняльно-правовий метод (для зіставлення норм ст. 209-1 КК України з приписами міжнародно-правових документів у цій сфері та зарубіжного законодавства); соціологічний метод (під час анкетування банківських працівників, працівників правоохоронних органів, а також під час вивчення матеріалів правозастосовної практики).

Емпіричну базу дослідження становлять: дані, одержані в результаті вивчення 5 кримінальних справ, порушених за ознаками злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України; 10 постанов суду в справах про вчинення адміністративних проступків, передбачених ст. 166-9 КУпАП; 100 кримінальних справ, порушених за ознаками злочину, передбаченого ст. 209 КК України; статистичні дані, одержані від ДІТ МВС України, Держфінмоніторингу України; Державної судової адміністрації України; дані, одержані за результатами опитування 150 працівників правоохоронних органів та банківських установ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним дисертаційним дослідженням проблем кримінально-правової протидії порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг.

До найбільш важливих у теоретичному та практичному аспекті положень слід віднести такі:

вперше:

- обґрунтовано позицію, відповідно до якої слід розрізняти основні безпосередні об'єкти злочинів, передбачених окремими частинами ст. 209-1 КК України. Під основним безпосереднім об'єктом злочину, відповідальність за який встановлено в ч. 1 ст. 209-1 КК України, пропонується розуміти відносини, у рамках яких забезпечується режим інформаційного обміну між суб'єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (далі - Уповноважений орган) у частині надання останньому інформації про фінансові операції, а основний безпосередній об'єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК України, визначається як відносини із забезпечення режиму обмеженого доступу до інформації, яка надається Уповноваженому органу;

- проаналізовано предмет умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Доведено, що предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, має визнаватися будь-яка інформація про фінансові операції, яка надається Уповноваженому органу відповідно до законодавства України про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або недостовірна інформація про такі фінансові операції. У зв'язку з цим запропоновано виключити з диспозиції ч. 1 ст. 209-1 КК України зворот "які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу". Арґументовано, що предметом злочину, відповідальність за який передбачено в ч. 2 ст. 209-1 КК України, є інформація, яка надходить до Уповноваженого органу відповідно до вимог антилеґалізаційного законодавства України та міжнародних угод, учасником яких є Україна;

- обґрунтовано, що інтелектуальний момент умислу при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, наявний, якщо особа усвідомлює, що її діяння: є порушенням покладеного на неї обов'язку; є повторним; а при вчиненні злочину в другій формі об'єктивної сторони ще й передбачає наслідок у вигляді отримання Уповноваженим органом неправдивої інформації. Інтелектуальний момент прямого умислу при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК України, характеризується усвідомленням того, що: інформація, яка розголошується, підлягає наданню Уповноваженому органу; її адресат не має права доступу до неї; вона була отримана на законній підставі; а також передбаченням результату - отримання інформації адресатом. Вольовий момент при злочинному неподанні полягає в бажанні вчинити це діяння, а при поданні недостовірної інформації та розголошенні інформації - у бажанні настання зазначених результатів.

- арґументовано позицію, згідно з якою відмежування злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК України, від адміністративного проступку, відповідальність за який установлено в ч. 2 ст. 166-9 КУпАП, повинне здійснюватися за суб'єктивною стороною: злочином має визнаватися умисне розголошення інформації, яка надається Уповноваженому органу, а адміністративним проступком - вчинення цього діяння через необережність;

удосконалено:

- розуміння поняття розголошення в ч. 2 ст. 209-1 КК України. Доведено, що розголошення інформації, яка надається Уповноваженому органу, завжди являє собою незаконне діяння;

- підхід до визначення моменту закінчення злочинного неподання Уповноваженому органу інформації про фінансові операції.

дістали подальшого розвитку:

- арґументи на користь існування в національному кримінальному законодавстві норм про відповідальність за умисне порушення вимог законодавства України про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме встановлено, що наявність кримінально-правової заборони на ці діяння відповідає їх суспільній небезпечності й вимогам міжнародних правових актів у сфері боротьби з відмиванням злочинних доходів;

- позиція, відповідно до якої в складах злочинів, де повторність є конструктивною ознакою, наявність адміністративної преюдиції не є обов'язковою, якщо інше не зазначено в кримінально-правовій нормі. Через те, що в диспозиції ч. 1 ст. 209-1 КК України не міститься вказівки на обов'язкову наявність адміністративної преюдиції, для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 209-1 КК України не має значення, чи піддавалася вона заходам адміністративного впливу за раніше вчинене таке саме правопорушення;

- наукова позиція, згідно з якою суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, може бути лише службова особа, а саме працівник суб'єкта первинного фінансового моніторингу, відповідальний за здійснення внутрішнього фінансового моніторингу, або інша особа, яка тимчасово чи за сумісництвом виконує його функції.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, сформульовані автором у ході дослідження, можуть бути використані: 1) у науково-дослідній роботі для подальшого теоретичного розроблення проблем кримінально-правової охорони відносин фінансового моніторингу; 2) у правотворчій діяльності для вдосконалення норм ст. 209-1 КК України, ст. 166-9 КУпАП та базового антилеґалізаційного законодавства України; 3) у правозастосовній діяльності - для здійснення правильної кваліфікації порушень законодавства України про фінансовий моніторинг; 4) у навчальному процесі - при викладанні дисциплін "Кримінальне право", "Кваліфікація злочинів", "Адміністративне право" тощо.

Підготовлену за результатами дисертаційного дослідження доповідну записку з пропозиціями, спрямованими на вдосконалення КК України, КУпАП і Закону України від 28.11.2002 р. "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (далі - Закон України від 28.11.2002 р.), було направлено до Верховної Ради України і, як зазначено в листі Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-19/14-2653 від 18.11.2008 р., вони використовуватимуться в законодавчій діяльності.

Розроблені дисертантом зауваження та пропозиції до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом" направлено до Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах для опрацювання й урахування під час перегляду зазначеної постанови (лист вченого секретаря Науково-консультативної ради при Верховному Суді України № 202 - 1255/0/8-09 від 30.03.2009 р.).

Напрацьовані в процесі дисертаційного дослідження матеріали використовуються в ході проведення навчальних занять у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (акт впровадження в навчальний процес від 05.11.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Положення, які становлять наукову новизну дисертації, було розроблено автором особисто.

У статтях, підготовлених у співавторстві з А.С. Беніцьким, здобувачем особисто було розроблено такі положення: щодо способів узгодження ч. 2 ст. 209-1 КК України та ч. 2 ст. 166-9 КУпАП; щодо тлумачення поняття "фінансові операції, які підлягають первинному фінансовому моніторингу", яке застосовується в диспозиції ч. 1 ст. 166-9 КУпАП; щодо співвідношення ч. 2 ст. 209-1 КК України та ст. 232 КК України.

У статтях, підготовлених у співавторстві з О.О. Дудоровим, здобувачеві належить таке: огляд положень Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р. щодо заборони певних дій з інсайдерською інформацією; огляд зарубіжного законодавчого досвіду щодо заборони використання інсайдерської інформації при укладанні біржових угод.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження викладалися в доповідях та обговорювалися на: 1) науково-практичному семінарі "Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності" (2004 р., м. Одеса); 2) круглому столі "Актуальні проблеми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (2004 р., м. Херсон); 3) науково-методичному семінарі "Проблеми застосування кримінального законодавства України" (2005 р., м. Луганськ); 4) Міжнародній науково-практичній конференції "Протидія незаконному обігу наркотиків" (2007 р., м. Дніпропетровськ); 5) науково-практичній конференції "Вплив покарань на злочинність" (2007 р., м. Луганськ); 6) науково-практичному семінарі "Вдосконалення кримінального та адміністративно-деліктного законодавства" (2008 р., м. Луганськ).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлено у восьми статтях, із яких сім опубліковано у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, і шести тезах доповідей на науково-практичних семінарах і конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, чотирьох додатків і переліку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки, із них додатків - 16 сторінок, перелік використаних джерел - 20 сторінок (173 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета й основні завдання дослідження, розкривається наукова новизна й практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

Розділ 1 "Соціально-правова обумовленість криміналізації умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Система міжнародно-правових норм у сфері запобігання та протидії леґалізації доходів, одержаних злочинним шляхом" констатується, що сьогодні існує розвинена система міжнародно-правових норм, які закріплюють основні положення стратегії боротьби з відмиванням доходів злочинного походження. Серед документів, які містять такі норми, провідна роль належить Конвенції ООН "Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин" 1988 р., Конвенції РЄ "Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом" 1990 р., Конвенції ООН "Проти транснаціональної організованої злочинності" 2000 р., Конвенції РЄ "Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму" 2005 р., а також Сорока та Дев'яти Спеціальним Рекомендаціям FATF у редакції 2003 р.

Аналізуючи відповідні міжнародно-правові норми, автор узагальнює основні напрями стратегії боротьби з відмиванням коштів кримінального походження, які передбачають: 1) закріплення вимог щодо обов'язкової ідентифікації осіб, які здійснюють фінансові операції або в інтересах яких здійснюються такі операції, а також установлення певних обмежень для проведення фінансових операцій, які є підозрілими на предмет відмивання; 2) запровадження певного порядку накопичення й аналізу підрозділами фінансової розвідки інформації про сумнівні транзакції та здійснення певних процедур із перевірки таких відомостей; 3) установлення кримінально-правової заборони на відмивання доходів кримінального походження, а також передбачення можливості вжиття таких превентивних заходів, як заморожування рахунків і конфіскація злочинних коштів.

У підрозділі 1.2 "Соціально-правові підстави та принципи криміналізації умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" за допомогою соціальних, соціально-психологічних і системно-правових принципів криміналізації досліджується проблема обґрунтованості запровадження кримінальної відповідальності за умисні порушення вимог антилеґалізаційного законодавства, описані в ст. 209-1 КК України.

Автор робить висновок, що основною підставою запровадження кримінально-правової заборони на умисні порушення вимог законодавства про фінансовий моніторинг у частині реґламентації здійснення інформаційного обміну є підвищена суспільна небезпечність цих діянь. Водночас у роботі наголошується, що при криміналізації мають ураховуватися й інші підстави, які встановлюються за допомогою науково обґрунтованих принципів.

Доведено, що суспільна небезпечність діянь, ознаки яких закріплено в ч. 1 ст. 209-1 КК України, полягає в тому, що вони порушують відносини інформаційного обміну, які забезпечують взаємозв'язок між суб'єктами фінансового моніторингу первинного й державного рівнів і сприяють ефективному виконанню Уповноваженим органом покладених на нього обов'язків. При умисному розголошенні інформації, яка надається зазначеному органу, порушується режим обмеженого доступу до таких відомостей, що може сприяти вчиненню інших злочинів, а також створює перешкоди виявленню фінансових операцій, пов'язаних із леґалізацією злочинних доходів, та кримінальному переслідуванню.

Автор доводить безпідставність невизнання наразі злочином умисного надання Уповноваженому органу завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, стосовно яких виникають підозри в тому, що вони пов'язані з фінансуванням тероризму, а також додаткової інформації про фінансові операції, які стали об'єктом фінансового моніторингу.

У роботі стверджується, що прийняття ст. 209-1 КК України, як і

формування українського антилеґалізаційного законодавства загалом, відбувалося під значним впливом міжнародних інституцій у сфері боротьби з відмиванням злочинних доходів.

Розділ 2 "Кримінально-правова характеристика умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Об'єкт умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" з урахуванням усталеної в теорії права структури правовідносин послідовно з'ясовується соціально-правова природа відносин, яким перш за все заподіюється шкода в разі вчинення злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України.

За результатами проведеного дослідження доведено, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, є правовідносини у сфері фінансового моніторингу, у рамках яких забезпечується інформаційний обмін між суб'єктами первинного фінансового моніторингу й Уповноваженим органом, із приводу інформації про фінансові операції, яка відповідно до антилеґалізаційного законодавства має надаватися зазначеному органу. Під основним безпосереднім об'єктом незаконного розголошення інформації, яка надається Уповноваженому органу (ч. 2 ст. 209-1 КК України), пропонується розуміти відносини у сфері здійснення фінансового моніторингу із забезпечення режиму обмеженого доступу до інформації, яка надається Уповноваженому органу.

Аналіз соціально-правової природи відносин, яким перш за все завдається шкода розгляданими злочинами, дав можливість з'ясувати родовий об'єкт цих злочинних діянь. Установлено, що ним є відносини, якими забезпечується (шляхом недопущення вливання в леґальну фінансову систему капіталів злочинного походження) нормальне, уреґульоване законодавством здійснення господарської діяльності.

У дослідженні автор підтримує наукову концепцію, згідно з якою предметом злочину є матеріальні цінності, із приводу яких або шляхом впливу на які вчиняється суспільно небезпечне діяння (зокрема інформація). За результатами аналізу цієї ознаки розгляданих складів злочинів зроблено загальний висновок, що предметом злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України, є певна конфіденційна інформація, яка надається Уповноваженому органу, для забезпечення здійснення фінансового моніторингу.

У підрозділі 2.2 "Об'єктивна сторона злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України" розкривається зміст об'єктивної сторони умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Зазначається, що за особливостями законодавчої конструкції склади злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України, при вчиненні в другій і третій формі об'єктивної сторони є матеріальними, а при вчиненні в першій формі об'єктивної сторони - формальним.

Під неподанням інформації про фінансові операції в контексті ч. 1 ст. 209-1 КК України необхідно розуміти невиконання працівником суб'єкта первинного фінансового моніторингу покладеного на нього обов'язку (за наявності можливості виконати цей обов'язок) із надання в установлений законом і підзаконними нормативно-правовими актами строк Уповноваженому органу інформації про фінансові операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, додаткової інформації про фінансові операції, які стали об'єктом фінансового моніторингу, інформації про фінансові операції, стосовно яких виникають підозри, що вони здійснюються з метою леґалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансування тероризму, а також інформації про фінансові операції, у забезпеченні здійснення яких було відмовлено або проведення яких було зупинено.

Виходячи з положень чинного антилеґалізаційного законодавства України встановлено, що моментом закінчення злочинного ненадання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, яка підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, є завершення третього робочого дня з моменту реєстрації такої фінансової операції. Проте обґрунтовано, що цей злочин доцільно вважати закінченим після завершення третього робочого дня з моменту здійснення відповідної фінансової операції за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

Дисертант звертає увагу на той факт, що положення чинного законодавства України про фінансовий моніторинг не дозволяють зробити однозначного висновку щодо моменту закінчення злочинного ненадання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, яка є підозрілою стосовно леґалізації доходів кримінального походження або фінансування тероризму, а також інформації про фінансову операцію, у забезпеченні здійснення якої було відмовлено або проведення якої було зупинено. На підставі положень підзаконних нормативно-правових актів, які реґламентують строки надання Уповноваженому органу інформації про зазначені категорії фінансових операцій, сформульовано рекомендації щодо того, із якого моменту злочинне ненадання таких відомостей слід уважати закінченим, та запропоновано відповідні зміни й доповнення до Закону України від 28.11.2002 р.

Під поданням Уповноваженому органу недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, пропонується розуміти передачу відповідальним працівником суб'єкта первинного фінансового моніторингу Уповноваженому органу повідомлення про фінансову операцію, котра підлягає внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, яке містить відомості, що повністю або частково не відповідають дійсності, або неповну інформацію про відповідну фінансову операцію.

Автором проаналізовано ознаку повторності в складі злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, розглянуто можливі її варіанти. Доведено, що для притягнення особи до відповідальності на підставі цієї кримінально-правової норми, наявність адміністративної преюдиції не є обов'язковою. Водночас дисертант обстоює позицію про доцільність виключення розгляданої ознаки з диспозиції ч. 1 ст. 209-1 КК України. Однак з урахуванням підвищеної суспільної небезпечності повторних умисних порушень антилеґалізаційного законодавства запропоновано зробити повторність кваліфікованою ознакою злочинних діянь, передбачених ст. 209-1 КК України.

Під розголошенням інформації, яка надається Уповноваженому органу, необхідно розуміти будь-які діяння особи, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, з доведення до відома одного чи декількох сторонніх осіб такої інформації, а також створення умов, за яких стало можливим ознайомлення однієї або декількох сторонніх осіб з такою інформацією. Доведено, що цей злочин є закінченим із моменту ознайомлення хоча б однієї сторонньої особи з переданою їй конфіденційною інформацією.

На підставі положень антилеґалізаційного законодавства України стверджується, що вчинення розголошення відповідної інформації завжди є незаконним. З урахуванням цього вказується на доцільність виключення поняття "незаконне" з диспозиції ч. 2 ст. 209-1 КК України.

Підрозділ 2.3 "Суб'єктивні ознаки умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" присвячено аналізу ознак суб'єкта та суб'єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України.

Установлено, що суб'єкти цих злочинів є спеціальними: їх ознаками є певне службове становище особи або зайняття певним видом професійної діяльності.

Після аналізу ознак суб'єкта злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, робиться висновок, що повторність не лише є ознакою об'єктивної сторони складу цього злочину, а й характеризує його суб'єкта.

Установлено, що суб'єктами злочину, відповідальність за який передбачено в ч. 2 ст. 209-1 КК України, можуть бути: 1) працівники суб'єктів первинного фінансового моніторингу, їх структурних підрозділів (філій); 2) працівники Уповноваженого органу; 3) працівники центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які здійснюють відповідно до закону функції реґулювання та нагляду за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу; 4) працівники правоохоронних органів; 5) працівники інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Незважаючи на те, що в ч. 2 ст. 209-1 КК України не міститься жодних указівок на форму вини, у роботі доводиться, що злочинами в контексті ст. 209-1 КК України мають визнаватися лише умисні діяння, ознаки яких закріплено в нормах цієї статті. З'ясовано, що особливостями інтелектуального моменту прямого умислу при вчиненні злочину у формі подання недостовірної інформації або у формі розголошення інформації є передбачення особою суспільно небезпечних наслідків у вигляді отримання Уповноваженим органом неправдивої інформації або отримання сторонньою особою відомостей, які були надані зазначеному органу, відповідно. Установлено, що вольовий момент умислу при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, у формі неподання інформації про фінансові операції полягає у бажанні вчинити таке діяння, а у формі подання недостовірної інформації про фінансові операції та розголошення інформації, яка підлягає наданню Уповноваженому органу, - у бажанні настання вказаних вище наслідків.

Розділ 3 "Відмежування умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, від суміжних злочинів та інших правопорушень" містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1 "Відмежування складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК України, від розголошення банківської або комерційної таємниці (ст. 232 КК України) та незаконного використання інсайдерської інформації (ст. 232-1 КК України)" наголошується, що чітке розуміння ознак складів указаних злочинів відігріє важливу роль у випадках кваліфікації розголошення інформації, яка надається Уповноваженому органу й одночасно становить комерційну або банківську таємницю чи інсайдерську інформацію. У роботі зазначається, що при вчиненні такого діяння шкода завдається різним охоронюваним кримінальним законом безпосереднім об'єктам одночасно, а саме: відносинам, у рамках яких забезпечується режим обмеженого доступу до інформації, яка надається Уповноваженому органу, і відносинам, якими забезпечується режим обмеженого доступу до відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю або інсайдерську інформацію. Поряд із тим, арґументується, що розголошення інформації, яка надається Уповноваженому органові й містить комерційну або банківську таємницю чи інсайдерську інформацію, може кваліфікуватися за сукупністю ч. 2 ст. 209-1 та ст. 232 чи ст. 232-1 КК України лише за умови заподіяння істотної шкоди суб'єкту господарювання (завдання істотної матеріальної шкоди інтересам держави або інтересам юридичних чи фізичних осіб). При цьому такі суспільно небезпечні наслідки мають бути викликані саме розголошенням комерційної або банківської таємниці чи інсайдерської інформації відповідно. В іншому випадку дії винного необхідно кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 209-1 КК України.

У підрозділі 3.2 "Відмежування умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, від адміністративного проступку, передбаченого ст. 166-9 КУпАП" досліджуються критерії відмежування злочину, передбаченого ст. 209-1 КК України, від ненадання, несвоєчасного надання Уповноваженому органу інформації про фінансові операції, які підлягають первинному фінансовому моніторингу, надання зазначеному органу недостовірної інформації про такі фінансові операції, розголошення інформації, яка надається Уповноваженому органу, або факту надання такої інформації, що визнаються адміністративними проступками.

Здобувач робить висновок, що повторне умисне подання Уповноваженому органу недостовірної інформації про фінансові операції, підозрілі з огляду на фінансування тероризму, а також повторне умисне подання Уповноваженому органу недостовірної додаткової інформації про фінансові операції, які стали об'єктом фінансового моніторингу, не може утворювати складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, а визнається лише адміністративним проступком, що, на думку дисертанта, не узгоджується із підвищеною суспільною небезпечністю таких діянь. За об'єктивною стороною розглядане злочинне діяння відмежовується від відповідного адміністративного проступку лише за ознакою повторності. За суб'єктивною стороною вказані злочин та адміністративний проступок збігаються лише частково: склад адміністративного проступку можуть утворювати як умисні, так і необережні діяння особи.

Автором зроблено висновок, що в українському законодавстві розголошення інформації, яка надається Уповноваженому органу, одночасно визнається й злочином, і адміністративним проступком. За результатами дослідження висловлених у кримінально-правовій літературі пропозицій щодо шляхів вирішення зазначеної проблеми обґрунтовано, що найбільш вдалим критерієм розмежування розгляданого адміністративного проступку та злочину є форма вини: умисел щодо злочину й необережність стосовно адміністративного проступку.

З урахуванням вимог міжнародних правових актів у цій сфері проаналізовано санкції ст. 209-1 КК України в порівнянні з адміністративними стягненнями, передбаченими ст. 166-9 КУпАП. Доведено, що покарання, установлене в ч. 1 ст. 209-1 КК України, є необґрунтовано суворим у порівнянні з санкцією ч. 1 ст. 209-1 КК. Крім того, з огляду на підвищену суспільну небезпечність повторного умисного вчинення злочинів, передбачених ст. 209-1 КК, запропоновано санкцію для кваліфікованої норми.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає в науково-теоретичному дослідженні кримінально-правових заходів протидії порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг й формулюванні пропозицій щодо їх вдосконалення.

На сьогодні комплексного дослідження кримінально-правової протидії порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг у фаховій літературі не здійснювалося. Це зумовлює необхідність вирішення низки теоретичних і практичних питань. За результатами проведеного дослідження автором сформульовано низку висновків і пропозицій, спрямованих на вирішення окресленого завдання. До найважливіших із них слід віднести такі:

1. З'ясовано, що криміналізація умисних порушень вимог антилеґалізаційного законодавства відбувалася під значним впливом вимог міжнародних правових інституцій у сфері боротьби з відмиванням доходів і супроводжувалася порушенням обов'язкових принципів установлення кримінально-правової заборони системного характеру, у результаті чого в різних галузях законодавства України з'явилися норми, які передбачають відповідальність за подібні порушення, а деякі діяння з підвищеним ступенем суспільної небезпечності залишилися поза межами дії кримінального закону. Доведено доцільність криміналізації умисного розголошення факту надання певної інформації Уповноваженому органу.

2. Родовим об'єктом розгляданих злочинів є відносини з забезпечення шляхом захисту фінансової системи країни від вливання капіталів кримінального походження нормального, уреґульованого законом здійснення господарської діяльності. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1 КК України, є правовідносини, у рамках яких забезпечується інформаційний обмін між суб'єктами первинного фінансового моніторингу та Уповноваженим органом, а основним безпосереднім об'єктом злочинного діяння, ознаки якого закріплено в ч. 2 ст. 209-1 КК України, є правовідносини з забезпечення режиму обмеженого доступу до інформації, яка надається Уповноваженому органу.

3. Під предметом злочинного ненадання Уповноваженому органу інформації про фінансові операції запропоновано розуміти: інформацію про фінансову операцію, яка підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу; додаткову інформацію про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу; інформацію про фінансову операцію, стосовно якої у працівників суб'єкту первинного фінансового моніторингу виникають умотивовані підозри, що вона здійснюється з метою леґалізації доходів, одержаних злочинним шляхом; інформацію про фінансову операцію, стосовно якої виникають підозри, що вона має відношення до фінансування терористичної діяльності, терористичних актів чи терористичних організацій. Установлено, що предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1 КК України, є будь-яка інформація, надання якої Уповноваженому органу здійснюється відповідно до законодавства України про запобігання та протидію леґалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або міжнародних угод у цій сфері, учасником яких є Україна.

4. У роботі запропоновано авторське розуміння таких ознак об'єктивної сторони умисного порушення вимог законодавства України про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, як: неподання інформації про фінансові операції, подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, розголошення інформації, яка надається Уповноваженому органу.

5. Арґументовано, що для встановлення ознаки повторності наявність адміністративної преюдиції не є обов'язковою. З огляду на суспільну небезпечність ненадання або надання Уповноваженому органу недостовірної інформації про фінансові операції доведено необхідність виключення з диспозиції вказаної кримінально-правової норми цієї ознаки. Водночас обґрунтовано положення про запровадження повторності як кваліфікуючої ознаки складів злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України.

6. Установлено, що суб'єкту умисного порушення вимог антилегалізаційного законодавства України притаманна ознака службового становища, а в контексті ч. 2 ст. 209-1 КК України - і професійного становища. Установлено, що суб'єктивна сторона умисного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, характеризується прямим умислом.

7. Доведено, що у випадку розголошення інформації, яка надається Уповноваженому органу й одночасно становить банківську або комерційну таємницю або інсайдерську інформацію, має місце ідеальна сукупність суміжних злочинів.

8. Обґрунтовано необхідність узгодження диспозиції ч. 2 ст. 209-1 КК України й ч. 2 ст. 166-9 КУпАП за суб'єктивною стороною: злочин має характеризуватися умисною формою вини, а адміністративний проступок - необережною.

9. Доведено необхідність уточнення санкцій окремих частин ст. 209-1 КК України з урахуванням: а) санкцій ст. 166-9 КУпАП; б) характеру й ступеня суспільної небезпечності діянь, ознаки яких містяться в ст. 209-1 КК України; в) санкцій норм, що передбачають відповідальність за суміжні злочини.

10. Запропоновано авторську редакцію ст. 209-1 КК України:

Стаття 209-1. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

1. Умисне неподання інформації про фінансові операції або умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, -

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до одного року, або

позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Умисне розголошення в будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, а так само умисне розголошення відомостей про факт надання такої інформації цьому органу, -

карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною першою та другою цієї статті, вчинені повторно, -

караються штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Старовойтова Ю.Г. Щодо встановлення моменту закінчення злочинного неподання інформації про фінансові операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу / Ю.Г. Старовойтова // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2008. - № 4. - С. 167-173.

2. Старовойтова Ю.Г. Визначення змісту інформації, яка є предметом злочинів, передбачених статтею 209-1 КК України / Ю.Г. Старовойтова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2008. - № 4. - С. 238-248.

3. Старовойтова Ю.Г. Щодо визначення ознак суб'єкта злочинного неподання інформації або подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу / Ю.Г. Старовойтова // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2009. - № 1. - С. 110-116.

4. Старовойтова Ю.Г. Щодо визначення ознак змісту умислу злочинного порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом / Ю.Г. Старовойтова // Право і суспільство. - 2009. - № 1. - С. 104-108.

5. Старовойтова Ю.Г. Відмежування злочину, відповідальність за який встановлено в ч. 2 ст. 209-1 КК України, від адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 166-9 КпАП України, і злочину, передбаченого ст. 232 КК України / А.С. Беніцький, Ю.Г. Старовойтова // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 4. - С. 91-100.

6. Старовойтова Ю.Г. До питання про криміналізацію незаконного використання інсайдерської інформації / О. Дудоров, Ю. Старовойтова // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 3. - С. 128-133.

7. Старовойтова Ю. Інсайдерські зловживання під забороною кримінального закону: предмет злочину, передбаченого ст. 232-1 КК України / О. Дудоров, Ю. Старовойтова // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 7. - С. 106-111.

8. Старовойтова Ю.Г. Ответственность сотрудников банковский учреждений Украины за нарушение законодательства о предотвращении и противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем / А.С. Беницкий, Ю.Г. Старовойтова // Уголовное право и современность : межвузовский сборник научных трудов / отв. ред. И.А. Кириллов. - Красноярск : Сибирский юридический институт МВД России, 2005. - Вып. 9. - С. 154-161.

9. Старовойтова Ю.Г. Проблеми застосування ст. 209-1 КК України, що передбачає відповідальність за порушення вимог антилегалізаційного законодавства України / Ю.Г. Старовойтова // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. семінару, 23 вересня 2004 р. - Одеса, 2005. - С. 388-393.

10. Старовойтова Ю.Г. Проблемы установления признаков субъекта преступления, предусмотренного ч. 1 ст. 209-1 КК Украины / Ю.Г. Старовойтова // Актуальні проблеми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом : зб. наук. праць за матеріалами круглого столу, 30 лист. 2004 р. / головн. ред. Г.О. Пономаренко. - Херсон, 2004. - С. 48-51.

11. Старовойтова Ю.Г. Ознака повторності в контексті ч. 1 ст. 209-1 КК України / Ю.Г. Старовойтова // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ: спеціальний випуск за матеріалами наук.-практ. семінару, 30 лист. 2005 р. - Луганськ : РВВ Луган. держ. ун-ту внутр. справ, 2007. - С.175-179.

12. Старовойтова Ю.Г. Антилегалізаційне законодавство України як інструмент боротьби з наркобізнесом / Ю.Г. Старовойтова // матеріали Міжнар. наук.-практ. конференції ["Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах"], (Дніпропетровськ, 12 жовтня 2007 р.) / Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. - Дніпропетровськ, 2007. - С. 152-156.

13. Старовойтова Ю.Г. Розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу: проблеми розмежування злочину й адміністративного проступку / Ю.Г. Старовойтова // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка : Актуальні проблеми вдосконалення кримінального та адміністративно-деліктного законодавства. - 2008. - Спеціальний випуск № 6. - Ч. 2. - С. 124-132.

14. Старовойтова Ю.Г. Розголошення інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу: адекватність кримінально-правової санкції суспільній небезпеці діяння / Ю.Г. Старовойтова // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка : Вплив покарань на злочинність. - 2008. - Спеціальний випуск № 7. - С. 126-134.

АНОТАЦІЯ

Старовойтова Ю.Г. Кримінально-правова протидія порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2009.

Дисертація являє собою комплексне дослідження кримінально-правової протидії порушенням законодавства України про фінансовий моніторинг. У роботі розглянуто систему міжнародно-правових норм, які закріплюють основні положення стратегії протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, досліджено соціально-правові підстави й принципи криміналізації умисного порушення вимог антилеґалізаційного законодавства, визначено родовий та безпосередні об'єкти злочинів, передбачених ст. 209-1 КК України, проаналізовано ознаки об'єктивної сторони складів цих злочинних діянь, з'ясовано зміст їх суб'єктивних ознак, висвітлено співвідношення умисних порушень вимог антилеґалізаційного законодавства із суміжними складами злочинів, а також адміністративними проступками, передбаченими ст. 166-9 КУпАП. За результатами дослідження сформульовано пропозиції щодо вдосконалення ст. 209-1 КК України та ст. 166-9 КУпАП, а також положень реґулятивного законодавства.