Організація і функції суддівського самоврядування за законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія адвокатури України

УДК 347.962 (477)

12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ОРГАНІЗАЦІЯ І ФУНКЦІЇ СУДДІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Коротун Олена Миколаївна

Київ-2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, Бірюкова Аліна Миколаївна, Академія адвокатури України, доцент кафедри адвокатської майстерності

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Маляренко Василь Тимофійович Голова Верховного Суду України у 2002-2006р.р.

- кандидат юридичних наук Прилуцький Сергій Валентинович науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Захист відбудеться "12" червня 2009 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України (01032, м. Київ-32, бульвар Т. Шевченка, 27)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України (01032, м. Київ-32, бульвар Т. Шевченка, 27)

Автореферат розісланий "_10_" квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук, доцент О.П. Кучинська

Анотації

Коротун О.М. Організація і функції суддівського самоврядування за законодавством України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура. - Академія адвокатури України, Київ, 2009 р.

У дисертації досліджується сучасна система суддівського самоврядування, зокрема процес її становлення, правове регулювання організації та діяльності цих органів.

Проаналізовано проблеми нормативного визначення поняття "суддівське самоврядування" та шляхи подолання наявних вад із урахуванням досвіду нормативного регулювання тотожних відносин у деяких країнах зарубіжжя.

Подано загальну характеристику правового оформлення національної моделі суддівського самоврядування та зазначається, що вказаний вид управління перебуває на стадії становлення та вирізняються колізійністю, дублюванням функцій, високим рівнем деталізації окремих питань, наявністю унікальних для пострадянського простору контрольних функцій органів суддівського самоврядування.

Обґрунтовано доцільність запровадження в судах усіх рівнів рад суддів як альтернативи зборів суддів. Доведено необхідність створення системи регіональних судів у Справах суддів України. Процедура ініціювання дисциплінарних заходів впливу на суддів має відповідати принципам розподілу влади і незалежності суддів.

Ключові слова: суддівське самоврядування, функції, збори суддів, конференції, з'їзд суддів України, рада суддів, судове управління, контрольні функції.

Коротун Е.Н. Организация и функции судейского самоуправления в соответствии с законодательством Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.10 - судоустройство; прокуратура и адвокатура. - Академия адвокатуры Украины, Киев, 2009.

В диссертации исследуется современная система судейского самоуправления, в частности правовое регулирование организации и деятельности этих органов.

Проанализированы проблемы нормативного определения понятия "судейское самоуправление" и пути преодоления имеющихся недостатков с учётом опыта нормативного регулирования идентичных отношений в некоторых странах зарубежья.

Даётся общая характеристика правового оформления национальной модели судейского самоуправления и отмечается, что указаный вид управления находится на стадии становлення, отличается коллизионностью, дублированием функций, високим уровнем детализации отдельных вопросов, наличием уникальных для постсоветского пространства контрольних функций органов судейского самоуправления.

Обоснована целесообразность учреждения в судах всех уровней советов судей как альтернативы собраний судей. Доказана необходимость создания системы региональных судов по Делам судей Украины. Процедура инициирования дисциплинарных мер влияния на судей должна отвечать принципам распределения власти и независимости судей.

Ключевые слова: судейское самоуправление, функции, собрание судей, конференции, съезд судей Украины, совет судей, судебное управление, контрольне функции.

O.M. Korotun: Judicial Self-government Structure and Functions in Accordance with Ukrainian Legislation

PhD in Law thesis, specialization 12.00.10 - judicial system; prosecution and the bar - Bar Academy of Ukraine, Kyiv, 2009.

This thesis studies judicial self-government modern structure, its bodies development, legal, organizational, and operational control.

This thesis analyses problems of "judicial self-government" regulatory definition and ways to avoid it, taking into account regulatory control of identical relations in some foreign countries.

This thesis provides general characteristic of the judicial self-government. Also, it notes that this type of governance is on its developing stage and is rather conflict, characterized by functions duplication, high level of certain issues specification, availability of judicial self-government bodies' supervising functions along with the absence of legal capacity, which is unique for the post-soviet countries.

This thesis proves the expediency of judges councils establishment at all levels as an alternative to judges meetings. It proves the necessity of regional court system in judges' cases creation. The procedure of disciplinary measures for judges has to meet principles of powers division and judicial independence.

Key words: judicial self-government, functions, judges meetings, conferences, Ukrainian judges meeting, judges councils, legal governance, control functions.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю вивчення і визначення найбільш актуальних проблем суддівського самоврядування з метою комплексного вдосконалення нормативного регулювання організації судової влади в Україні.

Сучасний етап судово-правової реформи характеризується відсутністю консолідованого та концептуального бачення правового оформлення окремих інститутів судової влади, судового управління, функцій суб'єктів судового управління тощо. Зокрема, проблема дієвого захисту судової незалежності та сприяння ефективній роботі судів України як головних функцій суддівського самоврядування - це не лише проблема незалежності судової гілки влади по відношенню до інших гілок державної влади, але також проблема гарантування незалежності конкретного судді стосовно інших суддів власного суду, судів вищого рівня, керівників судів, органів суддівського самоврядування. Вирішення проблеми захисту судової незалежності - як внутрішньої, так і зовнішньої, залишається одним із найгостріших питань державно-правового розвитку перехідних суспільств, до яких безперечно належить Україна.

Закон України "Про судоустрій України" визначає систему суддівського самоврядування як складну управлінську вертикаль, наділену важливими контрольними та іншими функціями. Водночас, функції органів суддівського самоврядування у Законі, як правило, не відмежовані, правова природа актів органів суддівського самоврядування не визначена. Об'єднаний проект "Про судоустрій і статус суддів України", рекомендований Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя 18 червня 2008 р. для прийняття в другому читанні не тільки не усуває вади чинного Закону, а й містить низку положень, що не узгоджуються з Конституцією України, рішеннями Конституційного Суду України, міжнародними зобов'язаннями України. Певне загострення в дослідження зазначених питань вносять термінологічна та лінгвістична невизначеність, різні методологічні підходи і різні філософські погляди щодо напрямів розвитку суддівського самоврядування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт на 2007 ? 2012 рр. "Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи", затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 15 лютого 2007 р., протокол № 4. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 26 лютого 2007 р., протокол № 8, з уточненням від 10 травня 2007 р., протокол № 10.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення найбільш актуальних і найважливіших правових проблем судового управління за участі органів суддівського самоврядування, розробка теоретичних положень, наукових пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства в сфері судоустрою України.

З огляду на поставлену мету авторкою дисертації були визначені такі дослідницькі завдання:

? проаналізувати правову природу функцій суддівського самоврядування в контексті повноважень кожного окремого суб'єкта такого самоврядування, з'ясувати їх місце в системі судового управління;

? дослідити і обґрунтувати необхідність нових підходів до визначення поняття "суддівське самоврядування";

? дослідити взаємозв'язок системи суддівського самоврядування і об'єднань суддів;

? виявити особливості контрольної діяльності органів суддівського самоврядування та провести її класифікацію;

? проаналізувати стан та перспективи розвитку і вдосконалення нормативного регулювання суддівського самоврядування у формуванні суддівського корпусу в Україні;

? виробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавства про соціальний захист суддів та їхніх сімей.

Об'єктом дослідження є відносини, пов'язані зі становленням і реалізацією норм права, які регулюють суддівське самоврядування в Україні та в деяких країнах близького і далекого зарубіжжя.

Предметом дослідження є теоретичні праці у галузі судового, конституційного права, законодавство, що регулює судове управління, суддівське самоврядування, статус професійних суддів в Україні та в деяких країнах, локальні акти органів суддівського самоврядування, статути окремих громадських організацій, функції яких тотожні з функціями суддівського самоврядування, окремі норми міжнародного права у цій сфері, а також судова практика застосування законодавства про судоустрій, про статус суддів і суміжних з ними норм законодавства, рішення неурядових міжнародних організацій суддів.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить система загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. При дослідженні теоретичних напрацювань науковців у галузі судоустрою широко використовували (зокрема перший розділ роботи) формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження. Системний аналіз застосовано щодо обґрунтування підстав розмежування функцій самоврядування в системі судів загальної юрисдикції (третій та четвертий підрозділи першого розділу), а також стосовно критеріїв класифікації контрольних функцій суддівського самоврядування (другий підрозділ другого розділу). Логічно-філологічний аналіз правових категорій використовували при дослідженні категорій "самоврядування", " суддівське управління", "внутрішня діяльність судів", "збори суддів", "ради суддів та їх виконавчі органи" тощо. Зроблені у дисертації висновки і пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки відносно визначеності, несуперечності, послідовності та обґрунтованості суджень і здійснюються у рамках загальнотеоретичних і спеціальних конструкцій наукових знань про судоустрій, конституційне, адміністративне, міжнародне право з використанням понятійного апарату цих наук.

Теоретична основа дослідження базується на загальновизнаних принципах теорії управління і функціонування соціальних систем, загальних засад здійснення державної влади в демократичних країнах, у т.ч. організації і функціонування судової влади. Теоретичною основою дисертаційного дослідження складають також праці з теорії права, конституційного, адміністративного права, роботи вчених, які займаються дослідженням проблем суддівського самоврядування та судового управління, зокрема, А.М. Бірюкової, В.Ф. Бойка, В.Д. Бринцева, В.В. Городовенка, Ю.М. Грошевого, В.В. Долежана, О.С. Захарової, В.І. Косарєва, В.В. Кривенка, Р.О. Куйбіди, В.Т. Маляренка, І.Є. Марочкіна, Н.М. Мироненко, Л.М. Мосвич, І.В. Назарова, П.П. Пилипчука, Д.М. Притики, С.В. Подкопаєва, С.В. Прилуцького, Н.В. Сібільової, В.В. Сердюка, А.А. Стрижака, В.І. Шишкіна, С.Г. Штогуна та ін.

У роботі використано здобутки дослідників у сфері організації і діяльності влади в демократичних країнах. Серед вітчизняних і зарубіжних науковців у галузі конституційного права передусім треба відмітити роботи В.Б. Аверянова, О.Ф. Андрійко, В.В. Лазарева, М.В. Баглая, Ю.І. Лейбо, А.А. Мішина, В.Ф. Погорілко, В.Є.Чіркіна, Ю.Л. Шульженка та ін.

Учені як у радянській період, так і в період новітньої історії України, приділяли надзвичайно велику увагу теоретичним та практичним проблемам організації судової влади та її незалежності. Водночас не можна не зазначити, що точної відповіді про функції судової влади крізь призму суб'єктів судового управління вітчизняна наука не дала, як і не було взагалі досліджене питання про співвідношення суддівського самоврядування і державного управління, правову природу управлінських рішень органів суддівського самоврядування та нормативність їх актів, класифікацію контрольної діяльності суддівського самоврядування.

Емпірична база дисертаційного дослідження складається з рішень національних судів України, які стосуються окремих аспектів дисциплінарної відповідальності суддів, статистичних даних Верховного Суду України, окремих рішень, листів Ради суддів України та інших органів суддівського самоврядування, звіту Рахункової палати України щодо забезпечення житлом суддів.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше досліджено проблеми нормативного регулювання управлінських функцій органів суддівського самоврядування та обґрунтовано унікальність національної моделі суддівського самоврядування в сфері контрольної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів розкривається і конкретизується у висновках і пропозиціях, найважливішими з яких є такі:

? уперше сформульовано визначення поняття "контроль суддівського самоврядування в сфері судового управління" як передбачений законами України вид діяльності органів суддівського самоврядування та утворених вищими органами суддівського самоврядування контрольних органів, який полягає в одержанні інформації, її аналізі, здійсненні у визначених законом формах засобів реагування задля запобігання та припинення порушення Конституції, Законів України та рішень органів суддівського самоврядування;

? уперше запропонована класифікація контролю суддівського самоврядування за критерієм співвідношення повноважень у цій галузі з нормами права, які містять припис про обов'язковість контролю з боку органу суддівського самоврядування та регламентують контроль за ініціативою суб'єкта суддівського контролю, а саме: 1) обов'язковий; 2) ініціативний;

? уперше обґрунтовано, що будь-який обов'язковий контроль суб'єктів суддівського самоврядування є колективним, оскільки зумовлюється способом реалізації зазначених повноважень, а ініціативний контроль поділяється на колективний, індивідуальний та змішаний;

? удосконалено визначення поняття "суддівське самоврядування" в Україні як установлений законодавцем за рахунок коштів державного бюджету спосіб відправлення функцій судової влади професійними суддями в усіх сферах управління та не пов'язаний із здійсненням правосуддя;

? удосконалено теоретичні підходи до визначення правової природи актів судової влади за функціональною ознакою та запропоновано поширити на окремі акти суддівського самоврядування правовий режим, встановлений правилами ведення державного реєстру нормативних актів.

Дістали подальший розвиток:

? теорія судового управління як функція реалізації судової влади і запропоновано нормативно визнати органи суддівського самоврядування певного рівня суб'єктами судового управління;

? концепція інституціональних змін механізму дисциплінарної відповідальності суддів шляхом запровадження дисциплінарних окружних судів;

? пропозиція про вдосконалення первинної ланки суддівського самоврядування шляхом запровадження в судах усіх рівнів рад суддів відповідного суду, діючих на постійній основі, та скасування положення, яким збори суддів визнані як обов'язкова організаційна форма суддівського самоврядування.

Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання його матеріалів у законопроектній роботі парламентарів, оскільки вони певною мірою базуються на аналізі матеріалів практики здійснення функцій суддівського самоврядування в сфері судового управління. Висновки і рекомендації дисертації можуть бути використані при підготовці та обговоренні остаточного проекту Закону України "Про судоустрій України". Положення дисертації також можуть бути використані у науковій роботі, в навчальному процесі, при розробці відповідних програм спецкурсів щодо судового управління у навчальних закладах тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації були оприлюдненні на науково-практичних конференціях: "Проблеми судової реформи в Україні" (9 квітня 2008 р., м. Харків); "Юридична наука очима молодих вчених" (16 ? 17 травня 2008 р., м. Харків); "Верховенство права в адвокатській діяльності" (18 грудня 2008 р., м. Київ).

Деякі положення дисертації використовувалися у навчальному процесі в Академії адвокатури України. Дисертаційні положення використовувалися в законопроектній роботі Міністерства юстиції України, про що складено Акт впровадження від 08 липня 2008 р. № 22-52/ 730, а також у практичній діяльності Академії суддів України, про що 15 грудня 2008 р. складено Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження.

Публікації. Основні положення та висновки дослідження викладені у дев'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та у двох публікаціях в інших виданнях.

Структура дисертації складається із вступу, двох розділів, що включають сім підрозділів, висновків та списку використаних нормативних актів та наукових праць.

Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з них 181 сторінка основного тексту. Список використаних джерел налічує 253 найменування і займає 17 сторінок, додатки - Акт впровадження Міністерства юстиції України від 08 липня 2008 р. № 22-52/730 - на одній сторінці; Акт Академії суддів України від 15 грудня 2008 р. про впровадження результатів дисертаційного дослідження - на одній сторінці; анкета - на одній сторінці.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її розробки у науковій літературі, визначаються мета та завдання дослідження, його методологічні та теоретичні засади, відображається наукова новизна роботи, положення та пропозиції, що виносяться на захист, висвітлюється її теоретичне та практичне значення, апробація результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дослідження.

Розділ перший "Правові основи забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування в Україні" складається з чотирьох підрозділів і присвячується огляду нормативного регулювання діяльності суддівського самоврядування в Україні, у деяких країнах зарубіжжя, основних тенденцій розвитку цього типу управління, а також проблем розмежування функцій самоврядування в системі цих органів та відносно інших суб'єктів судового управління.

У підрозділі 1.1 "Огляд літератури та загальна характеристика законодавства, інших актів, які регулюють суддівське самоврядування в Україні" наведена характеристика наукових досліджень та нормативного регулювання суддівського самоврядування в Україні, аналізуються міжнародні зобов'язання України у цій сфері та окремі норми міжнародного права, рекомендації неурядових міжнародних організацій суддів.

Авторка дискутує з О.В. Біловою та іншими дослідниками щодо утворення в Україні національної моделі суддівського самоврядування та наголошує, що нормативне закріплення певної моделі управління не тотожно існуванню такого управління в реальності, так само наявність системи судів не є свідченням наявності судової влади в державі. З посиланням на висновки вітчизняних учених, що базові органи суддівського самоврядування - збори суддів не працюють, через створення системи органів ДСА України, залишаються нереалізованими конституційні принципи здійснення державної влади на засадах її поділу. Наголошується, що органи суддівського самоврядування не наділені цивільною дієздатністю, функції цих органів у Законі, як правило, не відмежовані. Збори суддів як первинна ланка суддівського самоврядування залишаються недієздатними у вирішенні завдань судового управління. Розподіл справ, формування колегій тощо вирішують, як правило, голови та заступники голів різних судів без участі первинного органу суддівського самоврядування - зборів суддів відповідного суду. Об'єднаний проект "Про судоустрій і статус суддів України", рекомендований Комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя 18 червня 2008 р. для прийняття в другому читанні не тільки не усуває вади чинного Закону, а й містить низку положень, що не узгоджуються з Конституцією України, рішеннями Конституційного Суду України, міжнародними зобов'язаннями України. За таких обставин авторка доходить висновку, що суддівське самоврядування в Україні перебуває на етапі свого становлення, попри те, що модель суддівського самоврядування нормативно визначена.

Авторкою зазначається, що певне загострення в дослідження зазначених питань вносять термінологічна і лінгвістична невизначеність, різні методологічні підходи і різні філософські погляди щодо напрямів розвитку суддівського самоврядування.

У цьому підрозділі аналізуються і різні підходи дослідників до проблеми суб'єктів судового управління і місця суддівського самоврядування у цій системі та надається відповідь на питання про допустимість екстраполяції загальних вимог державного управління на діяльність окремих органів суддівського самоврядування в сфері судового управління. Відмічаються суттєві прогалини в законодавстві та науці судового права стосовно правової природи актів суддівського самоврядування. Зроблено висновок, що правова невизначеність актів суддівського самоврядування продукується вадами Закону України "Про суддівське самоврядування", який, з одного боку, наділяє суддівське самоврядування широкими функціями в сфері судового управління, а з іншого - не визнає жоден орган самоврядування носієм цивільної право та дієздатності. Зазначається, що відповідальність за порушення законодавства в сфері судового управління не визначена. Як у законодавстві, так і в наукових роботах з судового права не визначена правосуб'єктність органів суддівського самоврядування в контексті функцій цих органів, наведених законодавцем у відповідному Законі. Звернуто увагу на суперечливість приписів у регулюванні статусу системи органів суддівського самоврядування, громадських організацій суддів та неурядових міжнародних організацій суддів, що прямо впливає на дієвість і розуміння проблем реформування судоустрою в Україні.

У підрозділі 1.2 "Поняття суддівського самоврядування та його структура за законодавством України" зазначається, що в енциклопедичних джерелах самоврядування визначається як тип соціального управління, за якого суб'єкт і об'єкт управління збігаються, тобто самі люди управляють своїми справами, спільно приймають рішення та діють з метою їх реалізації. Самоврядування є різновидом управління, який необхідно сприймати як функцію високоорганізованих систем, що забезпечує їхню структурну цілісність, підтримання заданого режиму діяльності, реалізацію програми досягнення мети. З іншого боку, управління - це процес безперервної циркуляції інформації каналами прямого і зворотного зв'язку між керуючою і керованою системами управління. В контексті наведених властивостей управління необхідно зазначити, що суддівське самоврядування не відповідає всім вимогам такого типу управління. Приміром, суддівське самоврядування імперативно визначено законом, а відтак це самоврядування не є наслідком вибору певної моделі поведінки, не засновано на принципах самоорганізації. Питання самофінансування органів суддівського самоврядування також не може бути його ознакою, оскільки відповідно до статті 117 Закону України "Про судоустрій України" забезпечення роботи органів суддівського самоврядування здійснюється Державною судовою адміністрацією за рахунок коштів Державного бюджету України. По-друге, наведені ознаки і властивості самоврядування характеризуються наявністю особливих суб'єктів, у нашому дослідженні це - колектив, корпус суддів. Видається, що колектив суддів як суб'єкт самоврядування необхідно сприймати крізь призму правового статусу судді.

У науковій літературі також немає єдності щодо визначення поняття суддівського самоврядування. Принаймні більшість авторів уникають у своїх формулюваннях відповіді про місце суддівського самоврядування у системі органів судового управління. Видається не зовсім правильним підходом сприйняття суддівського самоврядування лише через діяльність утворюваних суддями органів самоврядування. Наприклад, низова ланка суддівського самоврядування - суддівські збори не потребують утворення, легалізації тощо, вони (збори) - зібрання суддів відповідного суду. З іншої сторони, було б необачно стверджувати, що суддівське самоврядування - це лише "право на управління", яке певною мірою можна розглядати як професійні привілеї. За таких підходів викривленим сприймається мета суддівського самоврядування - гарантії забезпечення незалежності судів і суддів (ч. 1 ст. 103 Закону України "Про судоустрій України"). Закон України "Про судоустрій України" прямо не передбачає видання органами суддівського самоврядування нормативних актів, проте законодавець у деяких випадках наділяє ці органи повноваженнями, які характерні для управлінських структур органів державної влади. Деякі органи суддівського самоврядування, зокрема З'їзд суддів України, Рада суддів України є уповноваженим органом держави з огляду на функції, завдання цих органів суддівського самоврядування, визначених вищенаведеним Законом. Обов'язковість рішень органів суддівського самоврядування визначена законодавцем нелогічно і суперечливо. Скажімо, рішення зборів суддів судів усіх рівнів є обов'язковим для всіх суддів даного суду. Рішення рад суддів є обов'язковим лише для суддів, які займають адміністративні посади у відповідних судах. Рішення Ради суддів України обов'язкове лише для всіх органів суддівського самоврядування. Видається, що необхідно встановити універсальну норму щодо обов'язковості рішень органів суддівського самоврядування для всіх працівників судової системи відповідного рівня.

Нормативно-правовий акт забезпечується у виконанні державою, у т.ч. примусовими засобами. У Законі України "Про судоустрій України" примусові засоби або санкції за невиконання рішень органів суддівського самоврядування не передбачені, проте контрольні функції органів суддівського самоврядування забезпечують необхідний вплив на порушника рішень органів суддівського самоврядування через систему кваліфікаційних комісій.

Видання загальнообов'язкових актів у сфері судового управління, на нашу думку, необхідно розглядати як специфічну форму управлінської моделі в судовій гілці влади України. Конституція України встановлює, що в Україні судова влада є обов'язковим елементом державної влади. Обов'язковою умовою функціонування судової влади є забезпечення незалежності її діяльності та самостійності у вирішенні питань внутрішньої організації адміністрування в судах. Отже, управління в сфері реалізації державної судової влади не може бути недержавним за визначенням, а тому органи суддівського самоврядування здійснюють державне управління відповідно до Закону України "Про судоустрій України". Водночас специфіка такого управління полягає в особливому статусі органів суддівського самоврядування. Органи суддівського самоврядування є суб'єктами управління судової влади.

Певна частина нормативних актів органів судового самоврядування видається безпосередньо на підставі прямої вказівки закону. Приміром, відповідно до ч. 4 ст. 116 Закону України "Про судоустрій України", повноваження та порядок роботи Ради суддів України визначаються цим Законом та положенням про Раду суддів України, яке затверджується з'їздом суддів України. Окремі акти нормативного характеру можуть видавати з'їзди і конференції суддів відповідно до визначених законом завдань та функцій органів суддівського самоврядування, наприклад, регламент Ради суддів України, Кодекс професійної етики суддів. Наявність чи відсутність підстав для нормотворчої діяльність органів суддівського самоврядування має розглядатись крізь призму повноважень кожного конкретного органу.

З урахуванням викладеного видається, що суддівське самоврядування за законодавством України - це визначений Законом спосіб відправлення функцій судової влади професійними суддями за рахунок коштів державного бюджету та не пов'язаний із здійсненням правосуддя.

У підрозділі 1.3 "Проблеми розмежування функцій самоврядування в системі судів загальної юрисдикції"" йдеться про те, що певна невизначеність правового статусу системи органів суддівського самоврядування та нормативна невизначеність функцій органів судового управління призводять до дублювання функцій органів судової влади, органів суддівського самоврядування.

У підрозділі 1.4. "Порівняльний аналіз законодавства деяких країн зарубіжжя щодо організації та діяльності органів суддівського самоврядування" зазначається, що нормативна база, практика створення і діяльності професійних організацій суддів у демократичних країнах суттєво відрізняється від вітчизняного суддівського самоврядування. Попри різницю нормативного регулювання інституту суддівського самоврядування базові принципи організації і мети діяльності такого самоврядування єдині - існування системи органів суддівського самоврядування та гарантій їх діяльності є невід'ємним елементом ефективної організації судової влади в демократичних країнах.

Порівняльний аналіз законодавства деяких країн зарубіжжя щодо організації та діяльності суддівського самоврядування дає підстави зробити висновок про вкрай невдале нормативне визначення суддівського самоврядування в Україні через залучення критерію "внутрішня діяльність суду". Не випадково в абсолютній більшості країн Європи законодавець не визначає в нормі права це поняття. Проблема нормативного визначення вказаного поняття не є актуальною в цих країнах, оскільки нормативно визначено повноваження органів самоврядування, у т.ч. обов'язки і права посадових осіб таких органів.

Розділ 2 "Функції суб'єктів суддівського самоврядування за законодавством України" складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Місце і роль органів суддівського самоврядування у формуванні суддівського корпусу" зазначається, що проблеми органів суддівського самоврядування у формуванні суддівського корпусу багато в чому продукуються вадами Закону України "Про судоустрій України". Роль органів суддівського самоврядування у формуванні суддівського корпусу України визначається в Законі через перелік завдань, встановлених для цих органів. При цьому Закон України "Про судоустрій України" не визначає конкретного органу суддівського самоврядування, який би погоджував призначення суддів на посади. Видається, що в Законі має бути визначена компетенція конкретних органів суддівського самоврядування з питань погодження призначення суддів та кандидатів у судді на посади в судах загальної юрисдикції та правові наслідки відмови у такому погодженні. Відмічається, що Вища рада юстиції має організовувати всеукраїнські конкурси на заміщення вакантних посад професійних суддів у всіх судах України з урахуванням лише спеціалізації судів та з наперед визначеними умовами забезпечення (майнового, житлового тощо). Брати участь у конкурсі можуть особи, які отримали рекомендації комісій щодо призначення на посаду професійного судді. За наявності вакантних посад професійних суддів хоча б в одному регіоні України кваліфікаційні комісії не можуть не рекомендувати на ці посади осіб, які склали кваліфікаційний іспит. Законодавець не обумовлює відмову в рекомендації за браком вакантних посад в одному суді чи судах певної місцевості, а відтак ця єдина підстава може бути правомірно застосована за браком вакантних посад у всіх судах певної спеціалізації. Кандидати, які відповідають вимогам закону та успішно склали кваліфікаційний іспит, мають самостійно вирішувати питання про місце майбутнього проживання та роботи на посаді професійного судді. На думку авторки, такий підхід забезпечить максимальну прозорість процедури доступу до державної служби в системі судів України.

У підрозділі 2.2 "Реалізація суб'єктами суддівського самоврядування контрольних та дисциплінарних функцій" зазначається, що контрольні функції органів суддівського самоврядування є невід'ємною складовою судового управління. У цьому контексті авторка наголошує, що суб'єкти управління судовою владою певною мірою збігаються з суб'єктами контролю у сфері судового управління, проте найбільш повно контрольні функції в сфері судового управління визначені в Законі лише стосовно суддівського самоврядування. Контроль суддівського самоврядування посідає своє підпорядковане місце у системі судового контролю та судового управління. Цей контроль обмежений і не може стосуватися перевірки здійснення правосуддя при розгляді конкретних справ.

Контроль суддівського самоврядування в сфері судового управління в Україні - це передбачений законами України вид діяльності органів суддівського самоврядування та утворених вищими органами суддівського самоврядування контрольних органів, який полягає в одержанні інформації, її аналізі, здійсненні у визначених законом формах засобів реагування задля запобігання та припинення порушення Конституції, законів України.

Контроль органів суддівського самоврядування за діяльністю судів, Державної судової адміністрації є частиною цілісного механізму державного контролю та одним із видів діяльності судового управління у демократичному суспільстві, він покликаний не лише забезпечувати додержання законності в сфері судового управління, а й своєчасно інформувати суспільство про проблеми та кризові явища в сфері судового управління. Тому є одним із важливих каналів отримання громадянами відповідної інформації.

Правова природа контрольної діяльності органів суддівського самоврядування проявляється в тому, що при здійсненні такої діяльності застосовуються норми права, що завжди тягне за собою певні юридичні наслідки. За результатами такої контрольної діяльності орган самоврядування, реалізуючи таким чином свою владну функцію, приймає відповідне рішення, яке може носити рекомендаційний або імперативний характер та може бути безпосередньо спрямоване на приведення відносин у відповідність з приписами чинного законодавства або опосередковано через інші вповноважені органи. Таким чином, контрольна діяльність органів суддівського самоврядування є і правоохоронною діяльністю.

При розмежуванні контролю суддівського самоврядування за критерієм співвідношення повноважень у галузі контролю з нормами права, які містять припис про обов'язковість контролю з боку органу суддівського самоврядування і норм права (критерій - наявність к законі припису про обов'язковість контролю) та які регламентують контроль за ініціативою суб'єкта суддівського корпоративного контролю. Можна дійти висновку, що практичне значення має поділ контролю суддівського самоврядування на дві групи:

1) обов'язковий (визначений у нормі права обов'язковим і здійснюваний у межах Конституції, законів України, Регламенту, Рішень органу суддівського самоврядування);

2) ініціативний (визначений Конституцією, законами України, актами органів суддівського самоврядування і здійснюваний лише за ініціативою суб'єкта суддівського корпоративного контролю).

На думку авторки, подальший поділ (класифікація) обов'язкового і ініціативного контролю можливий і доцільний за таким критерієм, як суб'єкт контролю (колективні та індивідуальні особи). Видається, що будь-який обов'язковий контроль є колективним. Це твердження випливає зі способу реалізації зазначених повноважень. По-перше, вони можуть бути реалізовані у період роботи органу самоврядування, по-друге, рішення органу самоврядування ухвалюються виключно на зборах, засіданнях шляхом голосування.

Ініціативний контроль поділяється на колективний, індивідуальний та змішаний.

До колективного ініціативного контролю належить діяльність щодо розгляду питання з'їздом суддів України про недовіру Голові Державної судової адміністрації (п. 2 ч. 2 ст. 112 Закону України "Про судоустрій України"); дострокове звільнення суддів Конституційного Суду України відповідно до Конституції України і Закону (п. 3 ч. 2 ст. 112 Закону України "Про судоустрій України"); дострокове припинення повноважень членів Вищої ради юстиції згідно з Конституцією України та Законом (п. 4 ч. 2 ст. 112 Закону України "Про судоустрій України").

До змішаного ініціативного контролю потрібно віднести право голови відповідної ради суддів, членів Ради суддів України ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді (п. 2 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про судоустрій України"). Зазначене питання може ініціювати лише індивідуум - голова, член ради суддів, але це право може бути реалізоване у період роботи (засідання) відповідної кваліфікаційної комісії, а рішення комісії приймаються виключно на її засіданнях шляхом голосування.

Одним із наслідків контрольної діяльності органів суддівського самоврядування є дисциплінарна відповідальність суддів. Правове регулювання дисциплінарної відповідальності суддів в Україні є досить складним і колізійним. Загальні та спеціальні умови дисциплінарної відповідальності суддів викладені у нормах міжнародного права, в законах України "Про судоустрій України", "Про статус суддів", "Про Вищу раду юстиції". суддівський самоврядування колізійність пострадянський

У Вищій раді юстиції України - одному з органів, відповідальних за рішення про дисциплінарну відповідальність суддів, судді не становлять більшості. Європейські стандарти закликають забезпечити участь у процесі притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності такої незалежної установи, у складі якої судді мали б значне представництво (відповідно до формулювань Європейської Хартії про закони для суддів, принаймні половина членів цієї установи мають бути суддями, обраними своїми колегами). Вища рада юстиції, як бачимо, не відповідає згаданій вимозі. Європейські стандарти - всі без винятку - наполягають на тому, що дисциплінарні процедури щодо суддів мають відповідати вимогам належної правової процедури Європейської Конвенції прав людини. А це насамперед означає, що орган, відповідальний за ухвалення рішення про дисциплінарну відповідальність суддів, має і сам відповідати вимогам "незалежного й безстороннього суду" у розумінні Конвенції, а по-друге, що й сама процедура має відповідати вимогам належної правової процедури, включаючи право суддів давати пояснення та звертатися з оскарженням. Процедура ініціювання дисциплінарних заходів також має відповідати принципам розподілу влади й судової незалежності. Тому системи, в яких право ініціювати застосування дисциплінарних заходів належить членам законодавчої або виконавчої влади, не можна не вважати проблематичними.

Існуюча множинність різних дисциплінарних органів (кваліфікаційні комісії у випадку суддів місцевих судів, Вища кваліфікаційна комісія суддів України у випадку суддів апеляційних судів і Вища рада юстиції у випадку суддів вищих спеціалізованих судів і суддів Верховного Суду України), навіть попри те, що вони мають різну юрисдикцію, може призводити до неоднаковості у застосуванні дисциплінарних заходів і до різного ставлення до суддів.

У підрозділі 2.3 "Соціальний захист суддів та їх сімей як функція суддівського самоврядування" відмічається, що існуючі правові основи забезпечення суддів житлом не враховують компетенцію органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування в сфері бюджетних відносин. Через колізійність законодавства, що регламентує забезпечення суддів житлом органи місцевого самоврядування не мають права за власний кошт здійснювати таке забезпечення. Чинний Порядок забезпечення житлом суддів невиправдано звужує житлові гарантії суддів та встановлює, що право на забезпечення судді житлом вважається використаним із моменту прийняття рішення про надання житла у користування судді. Прийняття рішення про надання житла особі не є правовою підставою вважати його забезпеченим житловою площею, а відтак ця особа не може бути знята з обліку. Лише після отримання ордера на квартиру або набуття права власності на відповідну квартиру суддя втрачає право перебувати на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов. Житловий кодекс не містить положень, які б виключали забезпечення житлом осіб, що раніше отримували житло за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі й заробітна плата суддів, є елементом статусу судді. Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді. У цьому контексті видається, що урядові правила, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865 про заборону перерахунку посадових окладів суддів залежно від подальшого підвищення мінімальної заробітної плати є антиконституційними.

У висновках викладено головні результати дисертаційного дослідження, на підставі яких сформульовані положення, що виносяться на захист. Розроблено пропозиції про зміни і доповнення до Закону України "Про судоустрій України" та викладено ці зміни у вигляді нових редакцій десяти статей вказаного Закону.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Суддівське самоврядування: порівняльний аналіз законодавства України і окремих країн ближнього та дальнього зарубіжжя / О.М. Коротун // Адвокат. - 2007. - № 5. - С. 122-128.

2. Суддівське самоврядування та голова суду: співвідношення функцій та завдань./ О.М. Коротун // Вісник Академії адвокатури України. - К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2008. - Вип. 11. - С. 135-138.

3. Проблеми забезпечення права на судовий захист / Приватне право і підприємництво / О.М. Коротун // Зб. наук. праць. / Редкол.: О.Д. Крупчан та ін. - К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, 2008. - Випуск 7. - С. 113-119.

4. Деякі питання нормативного врегулювання організаційних форм суддівського самоврядування в системі господарських судів України / О.М. Коротун // Вісник господарського судочинства. - 2008. - № 3. - С. 122-128.

5. Асоціації суддів: деякі проблеми нормативного врегулювання / О.М. Коротун // Вісник господарського судочинства. - 2008. - № 5. - С. 132-137.

6. Суддівське самоврядування як міжгалузевий інститут / О.М. Коротун // Право України. - 2008. - № 7. - С. 21-26.

7. Конституційні засади органів суддівського самоврядування: деякі проблеми нормативного врегулювання та реалізації їх функцій Зб. Тез. доповідей та наук. повідомлень учасників наук.-практ. семінару молодих учених та здобувачів "Проблеми судової реформи в Україні" / О.М. Коротун; Під заг. ред. А.П. Гетьмана. - Х.: "Кроссроуд", 2008. - С. 72-75.

8. Суддівське самоврядування: деякі проблеми реалізації // Юридична наука очима молодих вчених: Тези доповідей та наук. повідомлень учасників Всеукраїнської наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів / О.М. Коротун; Під заг. ред. А.П. Гетьмана. - Х.: "Кроссроуд", 2008. - С. 30-33.

9. Деякі проблеми нормативного регулювання процедури добору кандидатів для призначення на посаду судді вперше / О.М. Коротун // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2008. - Серія ПРАВО. Вип. 9. - С. 138 - 141.

10. Місце і роль органів суддівського самоврядування у формуванні суддівського корпусу / Бірюкова А.М., Коротун О.М.// Юридична Україна. - 2008. - № 1. - С. 61 - 65.

11. Функції суддівського самоврядування за законодавством України / О.М. Коротун // Вісник Академії адвокатури України. - К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2009 (1). - Вип. 14. - С. 174-182.

Размещено на Allbest.ru