Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНІЙ СФЕРІ

25.00.02 - механізми державного управління

ГІНДЕС Олена Григорівна

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії муніципального управління.

Науковий керівник - кандидат економічних наук, професор

ІВАНОВА Тамара Вікторівна,

доктор наук з державного управління, доцент

ІВАНИЦЬКА Ольга Михайлівна,

Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка,

заступник директора Інституту лідерства, освітнього законодавства і політики;

кандидат наук з державного управління

СУРАЙ Інна Генадіївна,

Національна академія державного управління при Президентові України,

доцент кафедри державного управління і менеджменту.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сьогодні в аграрному секторі економіки все ще не створено не лише організаційного та економічного, а й ефективного правового механізму. Чинні юридичні нормативи, якими регулюють аграрні перетворення, не охоплюють увесь комплекс проблем, що з них випливають, і мають фрагментарний характер. Як наслідок, частина правових нормативів або не дотримується, або діє обмежено і викривлено. Такі дії призводять до того, що в більшості регіонів земля так і не отримала свого господаря, а нові аграрні формування працюють і далі зі збитками. Стабілізація сільськогосподарського виробництва передбачає ефективне функціонування різних суб'єктів власності. До них правомірно віднести підприємницькі структури, що займаються виробництвом і реалізацією продовольчих товарів. Правовим полем створюються всі необхідні умови для формування ефективного господаря-власника. Проте неврівноважений стан перехідної економіки, інфляція та дефляція, відсутність необхідної матеріально-технічної бази не дозволяють більшості підприємців реалізовувати в сільському господарстві процес розширеного відтворення. Слід зазначити, що в умовах недостатнього рівня державної підтримки підприємництва в аграрній сфері ціни на електроенергію, техніку, пально-мастильні матеріали і промислове устаткування зростають у декілька разів швидше, ніж на продовольчі товари.

Питанням державної підтримки підприємництва в аграрній сфері в ринкових умовах приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні вчені. Серед українських авторів слід виділити В. Амбросова, Г. Андрусенка, П. Гайдуцького, О. Іваницьку, М. Корецького, О. Крисального, М. Маліка, В. Месель-Веселяка, О. Могильного, Г. Мостового, О. Онищенка, Б. Пасхавера, П. Саблука, І. Сурай, В. Юрчишина. Серед зарубіжних можна назвати Ю. Андрієва, Є. Гатауліна, С. Глазьєва, С. Горлова, О. Ємельянова, М. Козлова та інших. Економічний аналіз інструментів державного регулювання в аграрному секторі проведено в роботах сучасних зарубіжних економістів М. Брюса, Л. Гарднера, Д. Дональда, Д. Стюарда, Ф. Тейлора, Д. Шнейбергера та інших.

Разом з тим вивчення робіт вітчизняних і зарубіжних учених свідчить, що окремі проблеми потребують детальнішого опрацювання. Так, на сьогодні необхідно більш глибоко дослідити питання виявлення економічних закономірностей дії інструментів і методів державної підтримки підприємництва в сільському господарстві та проблем їх застосування в умовах розвитку ринкової економіки. Недостатньо уваги приділено визначенню впливу макроекономічних чинників на розвиток сільського господарства. Не розроблено засад доповнюючої та заміщаючої політики державної підтримки підприємництва. Це зумовило актуальність теми дисертації, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). У межах науково-дослідних робіт участь автора полягає в удосконаленні механізмів державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці пропозицій щодо вдосконалення механізмів державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері України в ринкових умовах.

В дисертаційній роботі для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

- на підставі наукової, нормативно-правової та статистичної інформації проаналізувати сучасний стан державного регулювання підприємництва в аграрній сфері;

- використати досвід високорозвинених країн щодо державної підтримки аграрного сектору економіки в Україні;

- виділити внутрішньосистемну структуру міжсистемних зв'язків та класифікувати економічні інструменти, що забезпечують державний вплив на розвиток підприємництва в аграрній сфері;

- визначити ефективні інструменти державної підтримки індивідуального й асоційованого підприємництва в аграрній сфері та розробити пропозиції щодо подальшого їх впровадження й вдосконалення;

- розробити методику оцінки ефективності державної підтримки підприємництва в аграрній сфері в нових умовах функціонування;

- вдосконалити підходи до державного регулювання розвитку підприємництва на селі у зв'язку з інтеграцією України в загальносвітовий і європейський простір;

- обґрунтувати принципи та визначити шляхи державної підтримки розвитку вільного аграрного підприємництва;

- розробити пропозиції щодо запровадження механізму програмно-цільової реалізації державної підтримки підприємництва і фінансового забезпечення аграрного сектору.

Об'єктом дослідження є державне управління аграрною сферою.

Предметом дослідження є державна підтримка розвитку підприємництва в аграрній сфері.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано такі загальнонаукові та спеціальні методи: аналізу та синтезу ? для розкриття сутності інструментів та методів й обґрунтування підходів до вдосконалення державного механізму підтримки підприємництва в агарній сфері; теоретичного узагальнення та порівняння ? при розгляді теоретичних аспектів державної підтримки підприємництва в аграрній сфері; статистико-економічного та нормативно-правового аналізу ? для визначення й оцінювання сучасного стану державної підтримки підприємництва в аграрній сфері; індукції та дедукції ? для розробки й впровадження методики оцінки ефективності державної підтримки підприємництва; системний та ситуаційний підходи застосовано при розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму фінансового забезпечення аграрного сектору з метою раціонального використання інструментів лізингу та франчайзингу в Україні.

Інформаційну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних дослідників з питань теорії та практики державного регулювання аграрним сектором, нормативно-правова база України, матеріали Державного комітету статистики, міністерств і відомств України тощо.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в наступному:

вперше: виходячи з основоположних принципів вільного аграрного підприємництва, визначено шляхи державної підтримки його розвитку, серед яких: поширення контрактного підприємництва на діючих і новостворених державних і колективних підприємствах; розширення кількості та розмірів фермерських і особистих селянських господарств; розвиток агроцехів підприємств інших галузей економіки; розвиток агродільниць міських жителів;

удосконалено:

- класифікацію інструментів державного впливу на розвиток підприємництва в аграрній сфері через урахування їх внутрішньосистемної структури і міжсистемних зв'язків, принциповою особливістю якої, на відміну від чинної класифікації, є поєднання функціонального, галузевого і стимулюючого аспектів, що відповідають виробничій структурі сільського господарства;

- систему розвитку підприємництва на селі у зв'язку з інтеграцією України в загальносвітовий і європейський простір шляхом застосування диференційованого підходу до державного регулювання з використанням заходів мікрорівня (напрями організаційних змін у підприємницькій діяльності) та макрорівня (напрями державної підтримки підприємців);

набули подальшого розвитку:

- науково-прикладні засади державної підтримки розвитку індивідуального й асоційованого підприємництва в аграрній сфері через ефективну взаємодію та взаємодоповнюваність ринку і держави, на відміну від централізованого впливу системи державних інститутів на об'єктивний економічний процес;

- методичні підходи до оцінки ефективності державної фінансової підтримки підприємництва в аграрній сфері шляхом урахування співвідношення приросту прибутку відповідних підприємницьких структур і приросту капітальних інвестицій держави. Такі показники дозволять більш ґрунтовно визначити статті витрат у державному бюджеті на підтримку підприємництва в рослинництві і тваринництві;

- обґрунтування використання в нашій країні досвіду високорозвинених країн щодо державної підтримки аграрного сектору економіки в напрямі надання сільському господарству постійної фінансової допомоги в різних формах з метою максимально повного забезпечення населення продовольством за помірними цінами при нормальній прибутковості виробництва;

- напрями державного регулювання аграрного сектору економіки шляхом розробки Програми державної підтримки підприємництва і фінансового забезпечення аграрного сектору, яка спрямована на формування конкурентного середовища, визначення пріоритетів кредитування, подолання монополізму переробних структур.

Практичне значення одержаних результатів. Упровадження одержаних результатів дозволяє використовувати ефективні механізми, методи в організаційних й економічних відносинах між державою та суб'єктами підприємницької діяльності в аграрній сфері в Україні, що стає достатніми умовами розвитку національної економіки. Безпосереднє практичне значення мають представлені в дисертації концепція розвитку державної підтримки індивідуального й асоційованого підприємництва в сільському господарстві, а також пропозиції по коректуванню окремих положень нормативно-правових актів України, регулюючих підприємницьку діяльність в аграрній сфері, які прийняті Міністерством аграрної політики України і рекомендовані до впровадження (довідка № 13-198/2895 від 11.10.2008 р.).

Сформульовані в дисертації висновки і пропозиції щодо розвитку державної підтримки підприємництва в аграрній сфері використовуються головним управлінням агропромислового розвитку Запорізької області (довідка №891/07 від 8.09.2008 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів з державного управління та державного регулювання економіки, економічної теорії, інституціональної економіки, теорії підприємництва (довідка № 578 від 27.09.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею і містить одержані автором нові результати у сфері державного управління, що в сукупності сприяють вирішенню важливого науково-практичного завдання з удосконалення державної підтримки підприємництва в аграрній сфері України.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Стратегии развития Украины в глобальной среде” (м. Сімферополь, 2007 р.); “Актуальні проблеми економіки 2007” (м. Київ, 2007 р.); “Стратегія забезпечення сталого розвитку України” (м. Київ, 2008 р.), “Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні” (м. Київ, 2008 р.); на міжкафедральному семінарі кафедр державного управління та місцевого самоврядування, управління муніципальним розвитком Академії муніципального управління (м. Київ, 2008 р.).

Публікації. Основні наукові положення, висновки і пропозиції, сформульовані за результатами дослідження, відображені в 10 наукових працях загальним обсягом 4,6 обл.-вид. арк., з них 7 статей, що опубліковані в наукових фахових виданнях з державного управління, та 3 тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з яких: 5 рисунків займають 4 сторінки, 7 таблиць - 5 сторінок, список використаних джерел з 174 найменувань - 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв'язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та опублікування.

У першому розділі “Теоретичні засади державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері” розкрито зміст державної підтримки підприємництва в галузі, наведено класифікацію інструментів державної підтримки підприємництва в сільському господарстві, проаналізовано зарубіжний досвід у цій сфері.

Науковими дослідженнями різноманітних аспектів державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері займалися вчені В. Амбросов, В. Андрусенко, О. Березін, О. Іваницька, П. Гайдуцький, М. Корецький, О. Крисальний, М. Малік, В. Месель-Веселяк, О. Могильний, Г. Мостовий, О. Онищенко, Б.Пасхавер, П. Саблук, І. Сурай, В. Юрчишин. Однак недостатньо уваги приділено визначенню впливу макроекономічних чинників на розвиток сільського господарства, не розроблено засад доповнюючої та замінюючої політики державної підтримки підприємництва, що потребує додаткових досліджень. Саме тому були проаналізовані здобутки дослідників проблем розвитку сільського господарства, а саме В. Андрійчука, О. Березіна, В. Трегобчука, П. Гайдуцького, В. Галанця, С. Кваша, В. Меселя-Веселяка, О. Могильного, Г. Мостового, В. Юрчишина та інших. Використовувалися результати досліджень державної підтримки підприємництва в аграрній сфері, що містяться у роботах Г. Андрусенко, П. Саблука, М. Латиніна, В. Мартьянова, П. Березівського, В. Васецького, І. Кириленко, М. Корецького, О. Кристального, Є. Семенця, В. Ситника та інших.

Здійснено аналіз теоретичних засад державної підтримки підприємництва в аграрній сфері. Виявлено, що державне регулювання галуззю містить встановлену послідовність інструментів, які визначаються залежно від основних цілей держави в цій сфері. Разом з тим регулювання та підтримка не є тотожними поняттями й співвідносяться як ціле й часткове. Підтримка підприємницької діяльності в аграрній сфері державою виступає критерієм визначення можливостей партнерської взаємодії держави та різних суб'єктів власності, що господарюють на землі, й відповідно до чинного законодавства здійснюється у формах індивідуального та асоційованого підприємництва.

Розробка ефективних механізмів держави щодо підтримки підприємництва в аграрній сфері повинна враховувати можливості для створення умов з подальшої персоніфікації прибутків, дозволяючи вирішувати проблеми агропромислового сектору через участь кожного у поліпшенні власного матеріального добробуту. Опосередкований вплив на ефективність господарювання може здійснюватися за рахунок конкуренції серед учасників виробничо-комерційної діяльності різних організаційних форм, а також надання права вибору і виявлення індивідуальних здібностей, становлення ефективного господаря для кожного учасника підприємницької діяльності в аграрному секторі.

В аграрній сфері однією з найпоширеніших форм господарювання є товариства з обмеженою та необмеженою відповідальністю, різноманітні кооперативи, особисті селянські господарства тощо. Ці форми створили потенційні можливості формування незалежних ринкових суб'єктів, набули правових, економічних, соціальних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва.

Діяльність товариств з обмеженою відповідальністю заснована на використанні орендних відносин. Нормативно-законодавчі акти України гарантують невтручання держави у здійснення виробничих та комерційних функцій товариств. На початку становлення ринкових відносин в Україні взято курс на формування фермерських та особистих селянських господарств. Відповідними державними законами визначено економічні, соціальні та правові основи їх діяльності.

Пізнання об'єктивно існуючих та чинних економічних законів створює підстави для цілеспрямованого державного впливу на розвиток індивідуального й асоційованого підприємництва в аграрній сфері. Відповідно взаємозалежність та взаємодоповнення ринку й держави проявлятимуться не в централізованому впливі системи державних інститутів на об'єктивний економічний процес, а в їхній ефективній взаємодії.

Традиційні підходи до визначення структури інструментів регулювання державою виробництва, переробки і реалізації продовольства характеризуються в основному аналізом зовнішніх явищ і фіксацією фактів, на засадах яких розробляються нормативно-правові акти зі стабілізації ринку сільськогосподарських товарів. У сучасних умовах інструменти державної підтримки підприємництва в аграрній сфері в Україні повинні носити стимулюючий характер і складатися з економічних методів. Світовий досвід свідчить про те, що більшість підприємств АПК, незалежно від вибору організаційно-правових форм господарювання, працює в умовах несприятливого макросередовища. Однак багато підприємств навіть за цих обставин є рентабельними. Найбільшою мірою це зумовлено ефективно діючою підтримкою держави. Зростання спеціалізації, кооперації та комбінування виробництва приводить до взаємодії різних суб'єктів підприємницької діяльності в сільському господарстві в єдиному технологічному процесі. Як результат таких взаємовідносин виникає міжсуб'єктне об'єднання з необхідністю в координації сільськогосподарського виробництва на макрорівні. Державна підтримка фермерських господарств, кооперативних і корпоративних сільськогосподарських об'єднань базується на економічно апробованих засадах. Виходячи з цього, пряме державне втручання в ринкове середовище не може підвищувати ефективність управління галузями рослинництва і тваринництва в народногосподарському масштабі.

Схема виділення координаційно заміщаючих і доповнюючих інструментів відіграє ключову роль у визначенні оптимальної державної підтримки підприємництва в аграрній сфері, але не забезпечує їх взаємозв'язку. Необхідним моментом стає урахування внутрішньосистемної структури економічних інструментів і міжсистемних зв'язків таких методів, що сприяють розвитку підприємництва в сільському господарстві. У визначенні найбільш ефективних методів державної підтримки фермерських господарств, а також кооперативних і корпоративних сільськогосподарських об'єднань недоречним є встановлення будь-яких обмежень у взаємовідносинах держави та підприємця, оскільки економічні інструменти пов'язані з моделлю економіки ринкового типу.

Виходячи з розглянутого вище, класифікація інструментів державного впливу на розвиток підприємництва в аграрній сфері включає такі складові:

- координуючі інструменти держави у виробництві сільськогосподарської продукції, які мають стимулюючу роль та передбачають партнерську взаємодію держави з різними суб'єктами власності, що господарюють на землі;

- інструменти підтримки сільськогосподарського ринку шляхом досягнення максимального рівня реального виробництва;

- інструменти державної підтримки суб'єктів підприємницької діяльності в сільському господарстві шляхом розрахунку оцінки економічної ефективності їх функціонування;

- інструменти, спрямовані на розвиток фермерських господарств, сільськогосподарських товариств, особистих селянських господарств, кооперативів і корпоративних сільськогосподарських об'єднань, а також на забезпечення реконструкції та модернізації переробляючої бази для трансформації дрібнотоварного виробництва в систему агробізнесу.

Слід зазначити, що передбачені у Законі України „Про державну підтримку сільського господарства в Україні” та інших нормативно-правових актах заходи відомі у світовій практиці державної підтримки аграрного сектору економіки. Вони вже давно використовуються в розвинутих країнах світу для врегулювання ціноутворення і підтримки сільського господарства. Однак не можна не відзначити важливість прийняття таких заходів на законодавчому рівні в Україні, що свідчить про важливість аграрної сфери для національної економіки та конкретних кроків у її реформуванні і цільовій підтримці.

Важливість співпраці держави та аграрного сектору економіки підтверджує прийняття у 2004 р. Закону України „Про державну підтримку сільського господарства України”. Враховуючи недостатнє бюджетне фінансування аграрної сфери в Україні, держава все ж надає фінансову допомогу галузі в певних обсягах. Однак на сьогодні їх недостатньо. Це призводить до виникнення найгостріших проблем на селі: відсутності мотивації до праці, трудової міграція, безробіття, занепаду соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та незадовільного рівня забезпечення сільського господарства тракторами, комбайнами й іншою технікою.

В передових західних країнах обсяг сільськогосподарського виробництва становить 3-5 % ВВП, в Україні - 14-15%. Тому дотаційна система підтримки виробників сільськогосподарської продукції на необхідному рівні є недосяжною для нашої країни, оскільки потрібно 13-15 млрд. грн. на рік. Навіть при темпах зростання ВВП, що спостерігаються в останні роки (приблизно 10%), і пропорційному збільшенні доходів бюджету для досягнення обсягів датованого сільського господарства в 13-15 млрд. грн., за оцінками науковців, необхідно не менше як 10 років.

Проте не слід вважати, що тільки державна підтримка аграрного сектору є єдиною необхідною умовою для виходу галузі з кризи. Досвід країн ЄС свідчить, що спільна сільськогосподарська політика ЄС (субсидування та інша підтримка цієї галузі економіки) значно знижує конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції. Дотування сільськогосподарського виробництва в країнах ЄС призвело до того, що на ці потреби спрямовується до 50 % усього бюджету ЄС (близько 50 млрд. євро), а запити та вимоги фермерів до держави продовжують зростати. Разом з тим ЄС є найбільшим імпортером сільгосппродукції, субсидуючи також і експорт.

Використання зарубіжного досвіду державної підтримки аграрного сектору економіки в нашій країні необхідно здійснювати в напрямі надання сільському господарству постійної фінансової допомоги в різних формах з метою максимально повного забезпечення населення продовольством за помірними цінами при нормальній прибутковості виробництва. Сільське господарство слід розглядати як частину загальної економічної системи, і його проблеми мають вирішуватися в контексті існуючих проблем в економіці країни. Насамперед держава повинна сприяти створенню необхідних умов для залучення інвестицій в економіку, стабільної макроекономічної політики, розвитку людського капіталу, ринкової та соціальної інфраструктури.

У другому розділі “Особливості державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері” проаналізовано сучасний стан державного регулювання підприємництва у цій галузі, проведено оцінювання політики державної підтримки підприємництва, показано особливості державної підтримки індивідуального та асоційованого підприємництва в аграрній сфері.

Визначено, що державна підтримка підприємництва в аграрній сфері прямо пов'язана з удосконаленням нормативно-правової бази стосовно розвитку малого підприємництва в Україні, зокрема з виконанням Закону України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні" №2157-ІІІ від 21.12.2000 р. та розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану заходів з виконання у 2007 році Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” №28-р. від 31.01.2007 р. Основними напрямами розгортання підприємницької діяльності колишніх безробітних громадян є торговельно-посередницька діяльність, послуги, сільськогосподарське виробництво, сфера надання широкого спектра колективних, громадських та особистих послуг, зокрема на селі. економічний державний підприємництво аграрний

Для забезпечення зростання темпів зайнятості сільського населення та створення нових робочих місць в аграрній сфері, у тому числі і для незахищених верств населення, Міністерством аграрної політики України здійснюється контроль за розвитком інфраструктури аграрного ринку. Завдяки проведеній роботі за станом на 01.01.2008 р. в Україні збережено та функціонують 323 агроторгових доми, 907 продовольчих і 670 плодоовочевих ринків, 981 сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, проведено аукціони живої худоби і птиці, виставково-ярмаркові заходи. Заготівля сільськогосподарської продукції від дрібних господарств населення здійснюється через мережу заготівельних пунктів, серед яких налічується 17331 пункт по заготівлі молока, 1631 - по заготівлі живої худоби та птиці, 1405 - плодоовочевої продукції.

Важливою складовою інфраструктури аграрного ринку є розвиток кредитної кооперації у сільській місцевості, яка представлена кредитними спілками. За оперативною звітністю з регіонів, в Україні функціонують 510 таких спілок. З метою підвищення рівня життя сільського населення та його зайнятості Міністерством аграрної політики України через мережі агроторгових домів надається інформація щодо ринків збуту, цінової ситуації на них, повідомляються переліки підприємницьких структур та їх контактні телефони. Надається допомога сільгоспвиробникам в оформленні кредитів для придбання матеріально-технічних ресурсів.

У галузевому розрізі малий бізнес на селі розвивається переважно у сфері торгівлі, перевезенні вантажів, художній творчості, послуг з пасажирських та вантажних перевезень. Майже в усіх областях створені і працюють громадські об'єднання, ради підприємців, телефонні гарячі лінії. Поряд з цим видатками державного бюджету на 2007 рік було передбачено 63 млн. грн. для надання фінансової підтримки фермерським господарствам, у тому числі 38 млн. грн. - за бюджетною програмою Фінансова підтримка фермерських господарств та 25 млн. грн. - за бюджетною програмою Надання кредитів фермерським господарствам. У міру використання доповнюючих інструментів державної підтримки підприємництва в аграрній сфері підвищується економічна ефективність сільськогосподарського виробництва. При цьому ефект крупного товарного виробництва забезпечує не тільки максимізацію прибутків господарств виробничо-комерційного типу, але й отримання ними пільг у вигляді низьких податків і кредитів за продовольчими програмами.

Аналіз свідчить, що результатом використання заміщаючих заходів, які не враховують існуючих законів ринку, стає зниження економічної ефективності виробництва. Мінімізація державної підтримки фермерських господарств призводить до уповільнення їх приросту з подальшим абсолютним скороченням. Внаслідок цього в аграрній сфері України складається не товарний, а сировинний спосіб організації виробництва, про що свідчить структура вартості кінцевої продукції.

В результаті посилюється нееквівалентний обмін між сільським господарством і галузями промисловості, відбувається деформація багатоукладної економіки й розвиток підприємництва в сільському господарстві набуває безсистемного характеру.

Оцінюючи положення низки постанов Кабінету Міністрів України, а саме „Про забезпечення сільського господарства енергонасиченими тракторами, сільськогосподарськими машинами та обладнанням”, „Про основні напрями технічного забезпечення агропромислового комплексу”, „Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини” та інших, можна відзначити, що ці документи не дозволили забезпечити своєчасну державну підтримку щодо технічного забезпечення сільськогосподарського виробника.

Згідно з проектом Закону України “Про внесення змін до Закону України „Про фермерське господарство” № 34117/0/1-07 від 06.08.2007 р. та відповідно до заходів щодо виконання у 2008 році Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України № 319-р від 22.02.2008 р., здійснюються роботи із діяльності фермерських та особистих селянських господарств та забезпечення їх фінансовими ресурсами державної підтримки.

Незважаючи на те, що органи виконавчої влади повинні сприяти різним господарським формуванням через санацію збиткових і фінансову підтримку платоспроможних підприємств, графік надходження залучених ресурсів до них, як правило, не витримується. Передбачені державним бюджетом виробничі витрати фермерських господарств також не забезпечуються державним фінансуванням в повному обсязі.

Ефективність підприємницької діяльності в аграрній сфері визначається не стільки проведенням приватизації землі, скільки створенням для індивідуального й асоційованого підприємництва оптимальних економічних умов функціонування.

У зв'язку з цим для підтримки низькорентабельного виробництва держава концентрує фінансові ресурси за рахунок інституту оподаткування. При цьому державна політика оподаткування скорочує грошові накопичення кооперативних і корпоративних сільськогосподарських об'єднань і не стимулює розвиток асоційованого підприємництва в аграрній сфері. Чинна процедура стягування податків вилучає грошові кошти за багатоканальною схемою і підриває матеріальну зацікавленість безпосередніх сільського-господарських товаровиробників. Введення податків на землю, майно, ПДВ, на прибуток від реалізації продовольчих товарів, відрахувань і зборів на зміст різних фондів і плати за рекламу не забезпечує розвитку асоційованого підприємництва в сільському господарстві.

В аграрній сфері одним з видів взаємодії господарств є підприємницькі асоціації, що виступають формою організації спільної діяльності індивідуальних і сімейних ферм, сільськогосподарських товариств і фермерських кооперативів. Їх створення в сільському господарстві обумовлене появою прогресивних технологій, формуванням оптимального середовища і підвищенням економічної ефективності виробництва в рослинництві і тваринництві. У цих умовах ефективним інструментом державної підтримки дрібних і середніх ферм, сільськогосподарських товариств, особистих селянських господарств і фермерських об'єднань стає франчайзинг і лізинг. Використання даних інструментів забезпечує стабільність функціонування конкретних господарств і сприяє раціональному використанню їх інформаційних, технологічних і фінансових ресурсів.

За період проведення економічних реформ технічна озброєність підприємств значно погіршилась. Як показав факторний аналіз формування засобів виробництва для АПК в Україні, для його розвитку на сьогодні практично відсутні об'єктивні передумови: насиченість ринку сучасною технікою й устаткуванням за прийнятними цінами, платоспроможний попит споживачів матеріально-технічних ресурсів і агросервісних послуг, конкуренція серед виробників і постачальників цих товарів.

Необхідна принципово нова технічна політика, яка, можливо, потребуватиме залучення іноземного капіталу за допомогою, наприклад, створення спільних виробництв з наданням відповідних гарантій іноземним партнерам по агробізнесу. На практиці Міністерством аграрної політики України, УААН, НАК „Украгролізинг” було передбачено використання коштів Державного бюджету 2007 р. в обсязі 100 млн. грн. для часткової компенсації вартості техніки та 233,6 млн. грн. на фінансовий лізинг. Також коштами Державного бюджету в обсязі 1 млрд. грн. планувалося часткове здешевлення кредитування (до 40%) для стимулювання інвестиційних проектів, зокрема будівництва тваринницьких комплексів, системи заходів щодо меліорації земель, закупівель сільськогосподарської техніки та інших ресурсів.

Виходячи з досвіду більшості розвинутих країн світу, в аграрній сфері України повинна проводитися державна політика підтримки кооперативного руху. Радикальних змін вимагає система оподаткування в АПК. Основними напрямами цієї політики є пільгове оподаткування або повне звільнення від податків та надання субсидій і пільгових державних кредитів. Разом з тим оподаткування господарств в Україні адаптоване до колишньої структури аграрної економіки, чинна податкова система зумовлює непропорційний розподіл податкових платежів за різними суб'єктами власності. Високий податковий тиск відносно індивідуального й асоційованого підприємництва в аграрній сфері стримує господарську заповзятливість і ініціативу.

У третьому розділі “Напрями вдосконалення державної підтримки підприємництва в аграрній сфері” розроблено методичні підходи до оцінки ефективності державної підтримки підприємництва, обґрунтовано економіко-правові засади регулювання аграрного сектору економіки, визначено шляхи розвитку державного регулювання фінансового забезпечення підприємництва.

Встановлено, що достатньо повним показником, який характеризує ефективність державної підтримки підприємництва в аграрному секторі загалом та рослинництві й тваринництві зокрема, є собівартість продукції аграрної сфери. Цей показник об'єднує вартісні елементи, що відображають рівень ефективності використання окремих видів ресурсів, які формують прямі витрати сільгосптоваровиробників. Проте підвищення рівня собівартості (при новому будівництві) або його зниження (в умовах функціонуючих господарств) вимагає одноразових (капітальних) витрат. Асигнування держави, виступаючи як розрахунковий показник для обґрунтування собівартості продукції сільського господарства, включають витрати, пов'язані зі створенням основних і оборотних фондів індивідуальних ферм та фермерських об'єднань у процесі придбання й експлуатації нової техніки і промислового устаткування по переробці сільськогосподарської сировини. Ці витрати охоплюють всі одноразові витрати незалежно від джерел фінансування ? централізованих капітальних асигнувань, фондів розвитку товарного виробництва, кредитів банків й амортизаційних відрахувань. Для їх визначення доцільно користуватися наступною формулою:

Ад = Цод + Вд + Вм + Вс, (1)

де: Ад ? розмір асигнувань держави;

Цод ? ціна одержання матеріально-технічних ресурсів;

Вд ? витрати по доставці техніки і промислового устаткування;

Вм ? витрати на монтаж промислового устаткування по переробці сільськогосподарської сировини;

Вс ? супутні витрати, необхідні для експлуатації техніки й устаткування.

При цьому показник оцінки ефективності державної фінансової підтримки підприємництва в сільському господарстві характеризує відношення прибутку його економічних суб'єктів до капітальних вкладень держави і виступає у вигляді коефіцієнтів. Так, у процесі визначення статей витрат у державному бюджеті на підтримку підприємництва в рослинництві і тваринництві правомірно використовувати коефіцієнт приросту прибутку індивідуальних ферм, сільськогосподарських товариств, кооперативних і корпоративних сільськогосподарських об'єднань, який розраховується за формулою:

Епп = ДП / Ад, (2)

де ДП ? приріст прибутку відповідних підприємницьких структур за рік (по збиткових підприємствах замість ДП застосовується показник ДС, що характеризує зниження собівартості продукції сільського господарства.)

Слід зазначити, що при визначенні ефективності варіантів державної фінансової підтримки підприємництва в аграрній сфері спочатку розраховується порівняльна економічна ефективність різних суб'єктів власності, а потім ? загальна, оскільки їх показники доповнюють один одного. Суть порівняльної ефективності полягає в економічному зіставленні двох і більше варіантів капітальних вкладень держави між собою або порівняно з базовим варіантом. Визначення більш економічного варіанта проводиться по мінімуму приведених витрат, що розраховуються за кожною статтею витрат державного бюджету. Такий методичний підхід є основою розвитку підприємництва і сприяє перерозподілу бюджетних коштів на користь конкурентоспроможних сільськогосподарських товаровиробників. Він дозволяє оцінити переваги асоційованого підприємництва і забезпечує проведення державних закупівельних інтервенцій у напрямі підтримки не дрібнотоварного виробництва, а ефективного виробничо-комерційного господарювання.

Для забезпечення відповідних економіко-правових засад рекомендовано розробляти найбільш раціональні стратегій поведінки та ухвалювати економічно доцільні рішення. У зв'язку з цим вбачається доцільним активізувати лізингову діяльність корпоративних сільськогосподарських об'єднань у країні як основу підтримки індивідуального підприємництва в аграрній сфері. При відсутності можливостей збільшення рівня державної підтримки підприємництва в сільському господарстві слід активніше використовувати франчайзинг, який ґрунтується на взаємовигідних відносинах суб'єктів приватної власності на землю і майно.

Необхідність створення сприятливих умов для залучення інвестицій в агропромисловий комплекс з метою активізації процесу державної підтримки підприємництва потребує налагодження ефективного механізму взаємодії інвесторів, орендарів, органів виконавчої влади та неурядових організацій.

Крім того, застосування сучасних інноваційних технологій у сільськогосподарському виробництві та переробці продукції дозволить удосконалити механізми підтримки індивідуального та асоційованого підприємництва. В цьому напрямі необхідне опрацювання низки проектів типу “Агротехнопарку”.

На підставі аналізу основних тенденцій процесів регулювання і дерегулювання, що відбуваються в аграрному секторі економіки, та виділення можливостей використання існуючого передового досвіду розвинутих країн в економіці України пропонується розробка Програми державної підтримки підприємництва і фінансового забезпечення аграрного сектору. Реалізація такої Програми повинна базуватися на адресній державній фінансовій підтримці підприємництва й проведенні політики, спрямованої на: формування конкурентного середовища; визначення пріоритетів кредитування; подолання монополізму переробних структур.

З метою забезпечення чіткого та прозорого механізму реалізації державної аграрної політики пропонується створення Регіональних агенцій з питань реалізації Програми державної підтримки підприємництва і фінансового забезпечення аграрного сектору відповідно до завдань Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

Запропоновано низку заходів макро- і мікрорівня, що сприятимуть зменшенню ризиків аграрних підприємців в умовах інтеграційних процесів розвитку української економіки. На мікрорівні (напрями організаційних змін у підприємницькій діяльності) передбачається: оновлення виробничих потужностей, підвищення рівня ефективності та конкурентоспроможності виробництва; використання сучасних методів управління підприємством, інформаційних ресурсів та підвищення кваліфікації працівників; об'єднання виробників у кооперативи з метою оптимізації бізнес-діяльності та зменшення власних фінансових витрат за рахунок здешевлення виготовлення та збуту продукції; об'єднання підприємців в асоціації для захисту власних інтересів, збору та поширення інформації про нові ринки, вивчення світового досвіду та обміну власним щодо впровадження нових технологій, розвитку мереж збуту продукції, пошук іноземних партнерів та ін. Серед заходів макрорівня (напрями державної підтримки підприємців) слід виділити: розвиток ринкової інфраструктури (транспортної, маркетингової, інформаційної) для зменшення вартості ведення бізнесу; сприяння реалізації інноваційних проектів підприємців; просування українських товарів на світові ринки завдяки участі аграрних виробництв у міжнародних виставках, поширенню інформації про вітчизняні товари через торговельні представництва України за кордоном та Інтернет, налагодженню контактів з іноземними партнерами.

Перехід до ринку в аграрному секторі економіки вимагає розвитку вільного підприємництва. Останнє сприяє активізації структурної перебудови економіки, створенню додаткових робочих місць, забезпеченню швидкої окупності витрат, оперативному реагуванню на зміни споживчого попиту. Вільне підприємництво здатне значно зміцнити економічну базу місцевих рад, позитивно вплинути на розвиток сіл, невеликих міст. Не менш важливе значення мають такі заходи, як: розробка принципів вільного підприємництва, визначення практичних шляхів його розвитку і підтримки з боку держави та суспільства.

Основоположними принципами вільного аграрного підприємництва є: використання різноманітних форм власності, господарювання і розмірів підприємств; переважний розвиток малого підприємництва; збереження і раціональне використання наявної матеріально-технічної бази виробництва продовольства.

3 урахуванням реалізації цих принципів можливі і доцільні такі конкретні шляхи розвитку вільного аграрного підприємництва, як: контрактне підприємництво на діючих і новостворених державних та колективних підприємствах; розширення кількості й розмірів фермерських та особистих селянських господарств; розвиток агроцехів підприємств інших галузей економіки, агродільниць міських жителів, а також розвиток приватних агрофірм та приватно-орендних підприємств.

ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано вирішення наукового завдання теоретичного обґрунтування й розробки пропозицій щодо вдосконалення механізмів державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері України в ринкових умовах. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки.

1. Численні дослідження теорії та практики аграрного підприємництва, дотримання об'єктивно існуючих економічних законів створюють підстави для запровадження системного механізму цілеспрямованої державної підтримки розвитку індивідуального та асоційованого підприємництва в аграрній сфері. Основною метою нормативних актів, стимулюючих підприємництво в аграрній сфері України, які були прийняті в кінці 90-х років минулого століття, є забезпечення багатоукладної економіки. В ході їх реалізації розвитку набули такі форми, як: фермерські асоціації і союзи, сільськогосподарські товариства (спільні підприємства), агрофірми й інші корпоративні сільськогосподарські об'єднання. Виконання заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні забезпечило подальший розвиток підприємництва в аграрній сфері, зокрема, вдосконаленню нормативно-правової бази у сфері господарської діяльності, інформування громадськості та підвищення освітнього рівня підприємців з питань ведення власної справи, зниження соціальної напруженості та зменшення безробіття в регіонах, особливо сільській місцевості. Проте практика вказала на те, що активізація підприємницької діяльності в аграрній сфері сприяє не вдосконаленню способів господарювання на землі, а стимулюючому характеру підтримки такої діяльності. У свою чергу, податковий протекціонізм підприємництва в аграрній сфері України полягає в державній підтримці сільськогосподарського виробництва без урахування ефективності його організації.

2. Виявлено, що, враховуючи недостатню бюджетну підтримку аграрної сфери в Україні, держава все ж фінансує галузь у певних обсягах, однак на даний час їх недостатньо. Це призводить до виникнення найгостріших проблем на селі. В той же час державна підтримка аграрного сектору не є єдиною необхідною умовою для виходу галузі з кризи. Тому доцільно скористатися досвідом високорозвинених країн у цьому питанні та трансформувати його в нашій країні в напрямі надання сільському господарству постійної фінансової допомоги в різних формах з метою максимально повного забезпечення населення продовольством за помірними цінами при нормальній прибутковості виробництва.

3. Показано, що схема виділення координаційно заміщаючих і доповнюючих інструментів держави в сільському господарстві відіграє ключову роль у визначенні оптимальної державної підтримки підприємництва в аграрній сфері, але не забезпечує їх взаємозв'язку. Необхідним моментом стає врахування внутрішньосистемної структури економічних інструментів і міжсистемних зв'язків, що сприяє розвитку підприємництва в сільському господарстві. Виходячи з цього, існуючу класифікацію інструментів державного впливу на розвиток підприємництва в аграрній сфері доповнено наступними складовими елементами: координуючі інструменти держави у виробництві сільськогосподарської продукції, які мають стимулюючу роль; інструменти підтримки сільськогосподарського ринку шляхом досягнення максимального рівня реального виробництва; інструменти державної підтримки суб'єктів підприємницької діяльності в сільському господарстві шляхом розрахунку оцінки економічної ефективності їх функціонування; інструменти трансформації дрібнотоварного виробництва в систему агробізнесу.

4. Визначено, що ефективним інструментом державної підтримки дрібних і середніх ферм, сільськогосподарських товариств, особистих селянських господарств і фермерських об'єднань стає франчайзинг і лізинг. Їх використання забезпечує стабільність аграрного підприємництва і сприяє раціональному використанню інформаційних, технологічних і фінансових ресурсів підприємств. Розроблено пропозиції щодо подальшого впровадження та вдосконалення методів державної підтримки франчайзингу, лізингу та кредитування як фінансових інструментів господарювання в аграрній сфері, що є найважливішими завданнями державної політики сприяння індивідуальному та асоційованому підприємництву. Зазначено необхідність активізації процесу державної підтримки підприємництва, що потребує створення сприятливих умов для залучення інвестицій через налагодження ефективного механізму взаємодії інвесторів, орендарів, органів виконавчої влади та неурядових організацій. Крім цього, підтримка кооперативного руху, вдосконалення системи оподаткування, нова технічна політика, застосування сучасних інноваційних технологій у сільськогосподарському виробництві та переробці продукції дозволять удосконалити механізми підтримки індивідуального й асоційованого підприємництва та сприятимуть їх розвитку.

5. З'ясовано, що необхідність підвищення рівня державної підтримки індивідуального підприємництва в аграрній сфері України обумовлюється скороченням реальних доходів сільськогосподарських товаровиробників, зменшенням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, погіршенням основних економічних показників підприємницької діяльності в галузях рослинництва і тваринництва. Тому запропоновано показник оцінки ефективності державної фінансової підтримки розвитку підприємництва в сільському господарстві визначати як відношення прибутку його економічних суб'єктів до капітальних інвестицій держави. Так, у процесі визначення статей витрат у державному бюджеті на підтримку підприємництва в рослинництві і тваринництві правомірно використовувати коефіцієнт приросту прибутку індивідуальних ферм, сільськогосподарських товариств, кооперативних і корпоративних сільськогосподарських об'єднань.

6. З урахуванням вимог СОТ розроблено диференційований підхід до державного регулювання розвитку підприємництва на селі з використанням заходів мікрорівня (від оновлення виробничих потужностей, підвищення рівня ефективності та конкурентоспроможності виробництва до об'єднання підприємців в асоціації з метою захисту своїх інтересів) та макрорівня (від розвитку ринкової інфраструктури, сприяння реалізації інноваційних проектів підприємців до налагодження контактів між вітчизняними виробниками та іноземними партнерами).

7. Обґрунтовано основоположні принципи вільного аграрного підприємництва (використання різноманітних форм власності, господарювання і розмірів підприємств; переважний розвиток малого підприємництва; збереження і раціональне використання наявної матеріально-технічної бази виробництва продовольства) та відповідно до них визначено шляхи державної підтримки його розвитку, серед яких: запровадження контрактного підприємництва на діючих і новостворених державних та колективних підприємствах; розширення кількості та розмірів фермерських й особистих селянських господарств; розвиток агроцехів підприємств інших галузей економіки; розвиток агродільниць міських жителів.

8. На підставі отриманих результатів дисертаційного дослідження запропоновано розробити Програму державної підтримки підприємництва і фінансового забезпечення аграрного сектору. Вона має бути спрямована на: формування конкурентного середовища; визначення пріоритетів кредитування; подолання монополізму переробних структур. Її реалізація повинна базуватися на адресній державній фінансовій підтримці. В регіонах пропонується створити агенції з питань реалізації такої програми відповідно до завдань Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Гіндес О.Г. Державне регулювання підприємництва у сільському господарстві / О.Г. Гіндес // Економіка та держава. - 2007. - № 9. - С. 82?84.

Гіндес О.Г. Механізм ринкового регулювання інноваційного розвитку сільськогосподарського виробництва / О.Г. Гіндес // Державне управління інноваційним розвитком: Збірник наукових праць Донецького державного університету управління: Серія: Державне управління. ? Донецьк, ДонДУУ, 2008. - Т. ІХ; вип. 105. ? С. 77?84.

Гіндес О.Г. Місце та роль державної влади у вирішенні проблем розвитку агропромислового комплексу / О.Г. Гіндес // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2007. - № 2. - С. 16?20.

Гіндес О.Г. Особливості структури державного управління сільським господарством і його соціального середовища / О.Г. Гіндес // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2008. - № 2. - С.44?50.

Гіндес О.Г. Розвиток спеціалізації сільськогосподарського виробництва в ринкових умовах / О.Г. Гіндес // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2008. - № 3. - С. 58?60.