Молодіжний громадський рух як чинник державотворення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

УДК 321.01:061.213

молодіжний громадський рух як чинник державотворення в україні

25.00.01 - теорія та історія державного управління

автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ПЛОСКИЙ Костянтин Вікторович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Скуратівський Віталій Андрійович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри соціальної і гуманітарної політики.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України РИЖИХ Василь Миколайович, Секретаріат Президента України, заступник керівника департаменту - завідувач відділу Головної служби безпекової та оборонної політики;

кандидат наук з державного управління КУПРІЙ Володимир Олександрович, Азовський регіональний інститут управління Запорізького національного технічного університету, завідувач кафедри менеджменту готельного, курортного і туристичного сервісу.

Захист відбудеться 16 грудня 2009 р. о 16 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потье, 20, к. 212.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потье, 20).

Автореферат розісланий 13 листопада 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

А.П. Рачинський

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Потреби продовження суспільних трансформацій, активізації процесів творення нової Української незалежної держави ставлять на порядок денний питання теоретичного осмислення концепції державотворення, яка б забезпечувала як інституціональне оформлення держави, так і відтворення її соборності - духовної єдності громадян. Становлення держави неможливе без участі в цьому процесі молоді. Саме тому особливої ваги на сучасному етапі набуває проблема формування засад молодіжної політики в Україні, яка б виконувала функцію широкого включення нового покоління українських громадян у процеси державотворення, у тому числі становлення системи демократичного врядування, відтворення соборності держави. Одним із дієвих механізмів залучення молоді до державотворення виступає молодіжний громадський рух, що складається з різноманітних об'єднань молоді.

З часу проголошення незалежності України відбувається становлення молодіжної політики, набуває подальшого розвитку молодіжний громадський рух. Водночас процес включення молоді в процеси державотворення, взаємодія молодіжного руху з владними інституціями, іншими суспільними інститутами має суперечливий характер, який до певної міри детермінований пануванням адміністративно-командних принципів та методів державного управління, існуванням проявів конфлікту поколінь, небажанням старшого покоління будувати відносини з молоддю на рівноправній основі, пасивною життєвою позицією самої молоді. Необхідність розв'язання зазначених суперечностей потребує дослідження основних чинників розвитку молодіжного громадського руху на сучасному етапі, визначення його місця в процесах державотворення.

Фундаментальні наукові пошуки, які складають засади різних теорій державотворення, були здійснені Арістотелем, Платоном, Епікуром, Р.Фільмером, М.Михайловським, А.Августином, Ф.Аквінським, Ж.Марітеном, Ж.Боденом, Г.Гроцієм, Т.Гобсом, Б.Спінозою, Дж.Локком, Ф.Прокоповичем, Ж.Ж.Руссо, І.Кантом, О.Радищевим, К.Марксом, Ф.Енгельсом, Г.Плехановим, В.Леніним, В.Соловйовим, М.Бердяєвим, С.Франком, Г.Спенсером та ін.

Дослідженню різних аспектів взаємодії поколінь присвячені роботи Дж.Віко, Ж.Кондорсе, Д.Дідро, Д.Юма, В.Дільтея, Ф.Ніцше, А.Бергсона, Р.Піндера, І.Петерсона, К.Манхейма, Х.Ортега-і-Гассета, М.Мід, С.Зенкіна, М.Глотова та ін.

Питання формування теорій розвитку особистості, дослідження проблем соціалізації індивідуума, зокрема молоді, “уплітання” людини-особистості у соціальну “тканину” суспільства знайшли відображення в роботах М.Вебера, Е.Гідденса, Е.Дюркгейма, П.Сорокіна, Г.Тарда, Р.Мертона, Т.Парсонса, Р.Дубіна, Р.Маккавера, Д.Рісмена, Ф.Теніса та ін.

Наукове осмислення сутності соціальних рухів пов'язане з іменами Л. фон Штайна, К.Маркса, М.Вебера, В.Зомбарта, Т.Гайгера, Р.Михельсона, Р.Тернера, Л.Кілліані, Р.Парка, Н.Смелзера, П.Штомпки, М.Залда, Дж.Маккарті, М.Диани, Д.Мак Адама, А.Турена, Д.Рухта, Х.Кризи, А.Мелуччі, М.Кастельса та ін.

В Україні наукові підходи щодо визначення місця та ролі молоді, молодіжного руху в процесах державотворення, принципів формування та реалізації молодіжної політики розвивають учені В.Бебик, Є.Бородін, М.Головатий, В.Головенько, В.Ребкало, О.Корнієвський, В.Кулік, В.Купрій, М.Перепелиця, М.Пірен, В.Скуратівський, Н.Черниш, М.Якушик та ін.

Дослідженню різних аспектів функціонування молодіжного середовища, засад формування молодіжної політики, розвитку молодіжного руху присвячені роботи російських дослідників І.Бестужева-Лади, Ю.Волкова, С.Іваненкова, І.Ільїнського, В.Криворученка, В.Лисовського, В.Лукова, Е.Омельченко, О.Сольського, В.Чупрова та ін.

Серед зарубіжних авторів, які фундаментально досліджували питання соціалізації молоді, взаємодії поколінь, включення молодої особистості до громадсько-політичного життя, можна виділити Д.Гозліна, С.Ейзенштадта, Х.Кройца, К.Манхейма, Т.Роззака та ін.

Вагомий внесок у формування наукових принципів становлення системи соціального управління як методологічної основи дослідження молодіжної політики та молодіжного громадського руху було зроблено в роботах вітчизняних учених В.Авер'янова, В.Бакуменка, В.Князєва, В.Лугового, В.Майбороди, І.Надольного, Н.Нижник, А.Пойченка, О.Оболенського, В.Рижих, І.Розпутенка, В.Скуратівського, В.Трощинського та ін.

Документальною базою для з'ясування рівня наукової розробки теми є нормативно-правові акти і матеріали: Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, урядові програми, резолюції парламентських слухань, щорічні доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні, результати соціологічних досліджень, статистичні дані тощо.

Разом з тим недостатньо розробленими в наукових напрацюваннях залишаються питання визначення чинників активізації участі молодіжного руху в державотворчих процесах, функцій об'єднань молоді, принципів взаємодії суб'єктів молодіжної політики. Потребує ґрунтовного дослідження проблема формування цілісної концепції молодіжної політики тощо. Далеко не повною мірою досліджені питання формування освітніх механізмів підтримки державотворення, шляхів кадрового оновлення державної служби, удосконалення управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні. Усе вищезазначене зумовило вибір теми дисертаційного дослідження та свідчить про його актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України в межах тем науково-дослідних робіт “Соціальне самопочуття населення України: регіональні виміри” (номер державної реєстрації 0108U002015) і “Дослідження концептуальних основ державної політики в соціогуманітраній сфері як напряму для професійної діяльності фахівців публічного управління” (номер державної реєстрації 0109U003004) комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” Національної академії державного управління при Президентові України. Роль автора як співвиконавця полягала в дослідженні проблем удосконалення управлінської діяльності із залучення молоді до державотворення як чинника формування її соціального самопочуття та пріоритетних напрямів державної підтримки об'єднань молоді щодо їх участі у розвитку системи освіти.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методологічне обґрунтування організаційно-правових засад державного регулювання розвитку молодіжного громадського руху як чинника державотворення в Україні та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення діяльності органів державної влади в цій сфері.

Для досягнення зазначеної мети дисертант поставив такі завдання:

розкрити на основі аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених особливості участі молоді в державотворенні та зміст молодіжної політики як управлінської діяльності;

виявити сутнісні ознаки молодіжного громадського руху, його державотворчий потенціал, охарактеризувати ключові чинники його розвитку в Україні на сучасному етапі;

дослідити особливості запровадження в Україні світового досвіду участі молоді в державотворенні;

визначити пріоритетні напрями державної підтримки об'єднань молоді щодо їх участі в розвитку системи освіти;

сформувати шляхи оновлення кадрового потенціалу державної служби за участю молодіжного руху;

запропонувати напрями вдосконалення управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні.

Об'єкт дослідження - молодіжний громадський рух.

Предмет дослідження - організаційно-правові засади участі молодіжного громадського руху в процесах державотворення в Україні на сучасному етапі. молодіжний громадський державний освіта

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що активізація участі молодіжного громадського руху в державотворчих процесах сприятиме формуванню засад демократичної правової Української держави.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є система взаємодоповнюючих філософських, соціологічних та загальнонаукових методів, призначених для отримання об'єктивних достовірних результатів, зокрема системний підхід і структурно-функціональний аналіз. Для вивчення стану розробленості досліджуваної проблематики та історичного аналізу процесів, що описані в роботі, використовувалися методи теоретичного історико-еволюційного й порівняльного аналізу. Застосовувалися також статистичний, формально-логічний методи, аналіз і синтез, спостереження та інші методи наукового пізнання. За допомогою методів систематизації й узагальнення було здійснено інтерпретацію отриманих результатів та, використовуючи прогностичні методи, обґрунтовано шляхи оптимізації діяльності органів державної влади щодо регулювання розвитку українського молодіжного громадського руху як чинника державотворення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації:

вперше:

– теоретично обгрунтовано особливості молодіжного громадського руху, основні чинники його розвитку в українському суспільстві на сучасному етапі, поглиблено розуміння ролі громадських організацій, їх основних функцій, класифікації, історичних етапів розвитку;

– систематизовано й узагальнено наявні наукові підходи до визначення сутності процесу державотворення та окреслено особливості участі в ньому молоді. Визначено, що повноцінне розкриття сутнісних сил молоді в процесі державотворення відбувається в такій послідовності: творення власне молодої особистості, участь молодої особистості в житті спільноти, у суспільному житті;

– визначено поняття стрижня молодіжної політики, в основу якого покладається процес актуалізації цілісної молодої особистості через відтворення ціннісних орієнтирів, засвоєння знань, умінь, навичок у процесі навчання;

удосконалено:

– теоретичні підходи до формування засад цілісної молодіжної політики, до яких автор відносить: підтримку молоді щодо розвитку її здібностей приймати “правильні” життєві рішення; задоволення її базових потреб; забезпечення “повторного шансу” для молоді; застосування принципу інтегрованості у сфері управління молодіжною політикою;

– концептуальні засади взаємодії молодіжного руху з владними інституціями, іншими суб'єктами молодіжної політики під час залучення молоді до процесів державотворення, однією з базових складових якої є принцип спільного управління;

– розуміння сутності управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні, на основі яких визначено основні напрями її вдосконалення: запровадження нової управлінської парадигми у сфері молодіжної політики; формування предметних сфер управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення; забезпечення механізму незалежного моніторингу й оцінки рівня залучення молоді до державотворення;

дістали подальшого розвитку:

- пріоритетні напрями державної підтримки об'єднань молоді щодо їх участі в розвитку системи освіти, зокрема: посилення її спрямування щодо сприяння творенню цілісної особистості; становлення моделі навчання “рівний рівного”; забезпечення можливостей для всебічного розвитку молодіжних лідерів, працівників і тренерів; створення інформаційно-аналітичної системи підтримки неформальної освіти;

- визначення основних шляхів та механізмів кадрового оновлення державної служби за участю молодіжного руху, зокрема: запровадження проактивного підходу в кадровій політиці щодо залучення молоді до державної служби; реалізація принципу індивідуалізації в кадровій роботі з молоддю; посилення уваги в процесі підготовки молоді до державної служби на виховному аспекті.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні і методологічні положення й висновки, викладені в дисертації, є основою для розв'язання практичних проблем державного регулювання розвитку молодіжного громадського руху в Україні.

Результати дисертаційного дослідження: такі, що стосуються питань залучення та підготовки молоді до державної служби, - були використані при розробці Закарпатським обласним центром соціальних служб для молоді Обласної програми підготовки та залучення молоді до державної служби, яка була затверджена Розпорядженням Голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 644 від 27 грудня 2002 р. (довідка від 21 січня 2003 р. № 01/22); стосовно проблем формування засад молодіжної політики в Україні, яка б виконувала функцію широкого залучення нового покоління українських громадян у процеси державотворення, - використані в процесі розробки Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту проекту Національної доктрини молодіжної політики України і проекту Закону України “Про Загальнодержавну цільову соціальну програму “Молодь України” на 2009-2015 роки” (довідка від 21 листопада 2008 р. № 32/14063); відносно посилення участі українських молодіжних об'єднань у міжнародних програмах Європейського Союзу, Ради Європи, а також діяльності Організації Об'єднаних Націй та її агенцій - враховані при розробці Українським молодіжним форумом програм на 2006-2008 рр., спрямованих на інтеграцію української молоді до європейської та світової молодіжної спільноти (довідка від 20 травня 2008 р. № 80); стосовно проведення тематичних семінарів для молоді, запровадження стажування молоді в органах державної влади, організації конкурсів творчих та науково-практичних робіт серед молоді з висвітлення проблем державотворення -використані при розробці програм, що були реалізовані Всеукраїнською молодіжною громадською організацією “Спілка молодих державних службовців України” у 2003-2008 рр. за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки молодіжних і дитячих громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї (довідка від 13 листопада 2008 р. № 22-02/02).

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, наукові висновки дисертаційного дослідження були обговорені на методологічних семінарах і засіданнях кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України.

Основні положення та результати дисертації оприлюднені автором під час:

– науково-практичних конференцій, у тому числі за міжнародною участю: “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002); “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); “Роль молоді у формуванні та оновленні управлінської еліти в державному управлінні України” (Дніпропетровськ, 2003); “Сучасні проблеми регіонального управління та роль молодих державних службовців у їх вирішенні” (Хмельницький, 2004); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); “Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України” (Дніпропетровськ, 2005); “Органи влади та молодіжні громадські організації. Інноваційні рішення в молодіжній політиці” (Харків, 2007); “Державна молодіжна політика: регіональний аспект” (Харків, 2008);

– конференцій: “Молодь на державній службі: сучасний стан та перспективи” (Київ, 2002); “Проблеми та перспективи залучення талановитої молоді до державної служби” (Київ, 2002); “Молодь на державній службі - європейський досвід” (Київ, 2003);

– Форуму молодіжних організацій України “Молодіжний соціум ХХІ” (Київ, 2000); Форуму молодих державних службовців України “Нове покоління державних службовців - професіоналізм на службі народові України” (Київ, 2002); Регіонального форуму молоді “Молодь ХХІ століття: реалії та перспективи” (Київ, 2003); Обласного форуму молодих державних службовців Кіровоградщини (Кіровоград, 2003);

– семінару-наради “Проблеми підготовки, залучення та професійного зростання молоді на державній службі” (Київ, 2002); всеукраїнського семінару-наради “Проведення адміністративної реформи в Україні” (Київ, 2003).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в дев'яти наукових статтях, в тому числі вісім статей у фахових виданнях, восьми тезах доповідей на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 236 сторінок, з них 194 сторінки основного тексту. Робота містить 3 рисунки, 3 таблиці, 6 додатків. Список використаних джерел налічує 232 найменування, із них 32 іноземними мовами.

основний зміст роботи

У вступі розкрито сутність досліджуваної проблеми, обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформовано мету й завдання дослідження, описано методи, які були використані під час розробки визначеної наукової проблематики, висвітлено новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі - “Теоретичні засади дослідження державотворчого потенціалу молодіжного громадського руху” - здійснюються аналіз наукових підходів до визначення сутності молодіжного громадського руху, висвітлення особливостей участі молоді в процесах державотворення, системний огляд наукової літератури з цієї проблеми, обґрунтування теоретичних та методологічних основ досліджуваного питання.

Виявлено, що питання визначення сутності державотворення турбувало мислителів з давніх часів і на сьогодні створено значне теоретико-методологічне підґрунтя із зазначеної проблематики. На основі узагальнень наявних підходів запропоновано визначити поняття “державотворення” як процес відтворення духовної складової держави - соборності, важливою складовою якої є національна ідея та формування її матеріальної сторони - суспільності, тобто творення держави як політичного інституту суспільства, передусім відтворення механізмів держави, правової системи держави.

Звертається увага на те, що участь молоді в державотворенні характеризується певними особливостями, що зумовлені потребою запровадження спадкоємності поколінь, яку можна визначити як суть процес діалогу поколінь, їх творчої взаємодії. Важливою особливістю участі молоді в державотворенні є те, що вона здійснюється в такій послідовності: спочатку сфера творення власне молодої особистості, потім сфера участі молодої особистості в житті спільноти і нарешті, сфера участі в суспільному житті.

Аналіз вітчизняних і зарубіжних праць показує, що існує багато підходів щодо визначення сутності молодіжного руху, зокрема поняття “молодіжний рух” у широкому розумінні можна ототожнити до певної міри з поняттям “новий соціальний рух”, у вузькому розумінні - розглядати як сукупність молодіжних об'єднань.

Вітчизняний молодіжний рух пройшов у своєму розвитку тривалий шлях - від зародження перших об'єднань до утворення розгалуженої мережі молодіжних формувань у сучасному українському суспільстві. Запропоновано періодизацію розвитку сучасного молодіжного руху, яка складається з етапів: зародження (80-ті - середина 90-х рр. ХХ ст.), політизації (середина 90-х рр. ХХ ст. - 2004 р.), диференціації (2004-2008 рр.).

Пропонується низка критеріїв для класифікації молодіжних об'єднань, які є важливими для дослідження сучасного молодіжного руху, зокрема ступінь інтеграції до молодіжного руху, рівень співпраці з владними інститутами, джерела ресурсного забезпечення діяльності, ціннісний зміст молодіжної організації.

У процесі визначення сутності молодіжних організацій уточнено основні функції об'єднань молоді: гуманітарна; навчальна; комунікативна; ціннісно-орієнтаційна; інтеграційна; статусна; соціального виробництва; суспільно-відтворювальна.

Визначаючи сутність молодіжної політики передусім як процесу розкриття творчого потенціалу особистості, виявлено, що подальший розвиток молодіжної політики потребує відходу від системно-елементарного сприйняття молодої особистості та запровадження особистісно-центричного підходу. Важливим є формування стрижня молодіжної політики, в основу якого пропонується покласти процес актуалізації цілісної молодої особистості через відтворення ціннісних орієнтирів, засвоєння знань та вмінь у процесі навчання.

Запропоновано цілісний підхід до формування засад молодіжної політики, який передбачає такі складові, як:

а) підтримка молоді щодо розвитку її здібностей приймати “правильні” життєві рішення;

б) створення можливостей для молоді з нарощування її людського капіталу, зокрема задоволення її базових потреб (освіта, праця, житло тощо);

в) забезпечення “повторного шансу”;

г) застосування принципів інтегрованості у сфері управління молодіжною політикою.

Виявлено прогалини в діяльності державних інститутів щодо виконання ними основних управлінських функцій у сфері молодіжної політики, зокрема, що стосується планування, організаційного та ресурсного забезпечення, оцінки тощо.

Звертається увага на те, що серед принципів співробітництва об'єднань молоді із суспільними інституціями особливе місце займає принцип спільного управління, який передбачає створення більш тісних, глибоких, довготривалих партнерських зв'язків між молодіжним рухом, державою, іншими суб'єктами, значне зростання їх взаємозалежності.

У другому розділі - “Основні напрями участі молоді у державотворенні: український та зарубіжний досвід” - розглядаються основні чинники розвитку українського молодіжного руху на сучасному етапі, досліджуються напрями участі молодіжного руху у формуванні засад публічного управління в молодіжній сфері, аналізується можливість запровадження в Україні світового досвіду забезпечення участі молоді в державотворенні.

Зазначається, що зростання кількості молодіжних об'єднань України за відносної незмінності чисельності залученої до їх діяльності молоді зумовлене такими основними чинниками:

– зростаючими песимістичними настроями молоді щодо перспектив розвитку України та власної участі в суспільних зрушеннях;

– продовженням політизації молодіжного руху;

– поширенням суспільної активності молоді в рамках неформальних груп та в зростаючому різноманітті інших структур громадянського суспільства;

– низьким рівнем знань і навичок лідерів та активістів молодіжних об'єднань з питань організаційної роботи тощо.

Доведено, що потреби відтворення соборності держави актуалізують завдання щодо подальшого становлення виховних молодіжних об'єднань в Україні, які на сьогодні за кількісними та якісними показниками свого розвитку не відповідають сучасним суспільним потребам, що зумовлює необхідність продовження вдосконалення науково-методологічної бази, зміцнення правових, організаційних, фінансових основ їх діяльності.

Подальший розвиток представницьких структур молодіжної участі можливий за таких умов: створення організацій участі молоді з урахуванням місцевих особливостей; якнайширшого залучення до їх роботи представників різноманітних груп молоді, окремих зацікавлених молодих особистостей; утвердження принципу відкритості в їх діяльності.

Обстоюється потреба переходу від закритої моделі “колективності” молодіжного руху в процесі його інтеграції, в якій домінує управління, а взаємозв'язки великою мірою мають характер конкуренції, боротьби за ресурси та соціальний статус, до відкритої моделі “соборності”, основою якої є саморегуляція, а взаємодія будується на принципах співпраці, плюралізму, довіри та взаємної підтримки.

Виявлено, що наявні тенденції до посилення егоїстичних мотивів в українському молодіжному середовищі, морального релятивізму, превалювання матеріальних мотивів, усунення на другий план цінностей допомоги іншим людям, участі в суспільному житті, державотворенні значною мірою впливають на виникнення подвійних стандартів у молодіжному русі та посилення таких негативних явищ, як низький рівень відкритості, демократичності та підзвітності в управлінських структурах, непрозорість та корупція у фінансовій діяльності тощо.

У цьому контексті актуальним є відтворення ціннісного змісту молодіжного руху, який би сприяв розвитку вільної особистості, ствердженню серед молоді концепції “позитивної свободи”, формуванню ціннісних установок, які б давали можливість робити вибір та приймати “правильні” життєві рішення, що може відбутися завдяки подальшому розвитку змісту, методологічних засад виховної роботи молодіжних об'єднань, формуванню світоглядних та етичних орієнтирів молодіжного руху.

Звертається увага на те, що подальший розвиток молодіжної політики неможливий без посилення політичних чинників, значну роль в актуалізації яких може відігравати молодіжний рух, зокрема через залучення представників молодого покоління до роботи на виборних посадах, формування та донесення проблем, запитів молоді до політичних лідерів тощо.

Запровадження ефективних механізмів публічного обговорення та розробки політики щодо молоді неможливе без зміни парадигми “тиску” на парадигму “внеску” молодіжного руху в державотворення, залучення організацій молодіжного руху до процесу підготовки та проведення громадських консультацій, підвищення якості документів з молодіжної політики, що розглядаються в процесі консультацій, становлення різноманітних безпосередніх та опосередкованих форм консультацій, зокрема письмових, фокус-груп, експертних обговорень, підвищення спроможності ініціаторів обговорень до узагальнення, поширення та належного використання їх результатів тощо.

Доведено, що результативність діяльності молодіжного руху в здійсненні молодіжної політики може бути значно підвищена за рахунок становлення комунікативної сфери, забезпечення механізмів довгострокової комплексної ресурсної підтримки організацій молоді з боку владних інституцій за визначеними соціальними пріоритетами.

Особливого значення набуває потреба зміни “кількісної”, “масової” парадигми визначення ефективності та результативності молодіжної політики й запровадження “якісної”, “індивідуальної” системи оцінки, важливу роль у створенні якої можуть відігравати громадські молодіжні об'єднання.

Обґрунтовується, що українському молодіжному руху варто брати значно активнішу участь у діяльності Організації Об'єднаних Націй та її агенцій, що може бути дієвим механізмом впливу об'єднань молоді України на національну молодіжну політику, а подальше розгортання обговорення Цілей Розвитку Тисячоліття в молодіжному середовищі за активною участю об'єднань молоді сприятиме визначенню спільних орієнтирів молоді та влади у програмуванні молодіжної політики.

Особливої актуальності в сучасних процесах розвитку молодіжної політики в Україні набуває потреба запровадження європейського досвіду створення стратегічних документів з молодіжної політики, співпраці владних інститутів та громадськості. Важливим предметом громадського обговорення в Україні можуть стати Європейська хартія щодо участі молоді в громадському житті на місцевому та регіональному рівнях, Європейська хартія з інформування молоді тощо.

Серед напрямів використання в Україні досвіду формування молодіжної політики країн постсоціалістичного простору виділяються такі:

– створення засад розвитку молодіжної роботи, становлення освіти з громадянства і молодіжної участі, розвиток інформаційної політики в молодіжному секторі;

– запровадження принципу субсидіарності в основу співробітництва між молодіжними громадськими організаціями та державою;

– застосування проектного підходу в програмуванні молодіжної політики тощо.

У третьому розділі - “Пріоритети формування молодіжної політики в Україні” - розглядаються актуальні напрями участі об'єднань молоді у розвитку системи освіти, обґрунтовуються шляхи кадрового оновлення державної служби та напрями вдосконалення управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні.

На підставі проведеного дослідження встановлено, що основними напрямами розвитку освіти за участю молодіжного руху як чинника розкриття державотворчого потенціалу молодої особистості в процесі суспільного розвитку є:

– посилення практичної зорієнтованості формальної освіти щодо оволодіння молоддю уміннями, навичками, зокрема, з підготовки звернень до органів влади, участі в прийнятті владних рішень, створенні та діяльності громадських об'єднань тощо;

– розробка та впровадження Концепції неформальної громадянської освіти молоді в Україні.

У сфері відтворення соборності держави розвиток освіти молоді передбачає:

– подальше посилення спрямування неформальної освіти молоді в Україні щодо підтримки творення молодої цілісної особистості;

– становлення моделі навчання “рівний рівного”;

– забезпечення можливостей для всебічного розвитку молодіжних лідерів, працівників, тренерів;

– створення інформаційно-аналітичної системи підтримки неформальної освіти молоді в Україні;

– удосконалення підтримки діяльності виховних молодіжних об'єднань, у тому числі щодо ресурсного забезпечення їх діяльності з коштів державного та місцевих бюджетів.

Виявлено, що процес формування нової генерації державних службовців характеризується такими основними проблемами, як:

- певна спотвореність уявлення молоді щодо сутності роботи на державній службі;

- існування рецидивів “трайбалізму” при прийомі молоді на державну службу;

- прояви командно-адміністративних, авторитарних підходів у здійсненні кадрової політики на державній службі;

- “реактивність” кадрової політики щодо залучення молодих фахівців до державної служби;

- панування однобічного сприйняття поняття професіоналізму в оцінці молодих державних службовців;

- низький рівень суспільної орієнтації молодих державних службовців;

- недостатнє залучення молоді до державної служби на рівні малих міст, у сільській місцевості; порушення системи ротації молодих кадрів;

- невисокий рівень представлення молоді на керівних посадах у структурі владних органів;

- безсистемність залучення молодіжного руху до процесів оновлення державного апарату, неузгодженість правової бази системи підготовки та заохочення молоді до роботи на державній службі тощо.

Доведено, що оновлення кадрового потенціалу державної служби можливе за умов запровадження державними інститутами, організаціями молодіжного руху відповідних заходів у таких напрямах:

1) впровадження проактивного підходу в кадровій політиці щодо залучення молоді до державної служби;

2) реалізація принципу індивідуалізації в кадровій роботі з молоддю;

3) посилення уваги в підготовці молоді до державної служби на виховному аспекті;

4) розширення форм та методів участі молодіжного руху в процесах оновлення кадрового потенціалу на державній службі.

Констатовано, що сфера залучення молоді до державотворення на місцевому рівні характеризується сьогодні такими основними проблемами:

– однобічним сприйняттям сутності участі молоді в державотворенні, що переважно визначається як участь у політичних процесах;

– пануванням форм та методів командно-адміністративного, директивного управління у сфері молодіжної політики на місцевому рівні, пасивним характером системи соціального управління;

– слабкістю місцевих структур громадянського суспільства, у тому числі молодіжного руху, громадсько-партійного середовища тощо.

З метою вдосконалення управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні обгрунтовується доцільність запровадження відкритої динамічної особистісно-орієнтованої парадигми управління, в основі якої лежить принцип довіри.

Для підвищення ефективності управлінської діяльності пропонується виділити чотири сфери, що формують предметне поле діяльності суб'єктів молодіжної політики щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні:

а) відтворення ціннісних орієнтирів (ціннісна компонента);

б) налагодження діалогу з молоддю (комунікативна компонента);

в) надання молоді знань, умінь та навичок з питань участі в суспільному житті, державному врядуванні (навчальна компонента);

г) забезпечення молоді повноваженнями та ресурсами (структурна компонента).

Сформовані пропозиції щодо забезпечення соціального управління сферою залучення молоді до державотворення можуть бути використані для організації широкої суспільної дискусії на рівні місцевої громади, а також можуть слугувати основою для нормотворчої діяльності у сфері молодіжної політики на місцевому рівні, що стосується питань залучення молоді до державотворення.

Встановлено, що потребує продовження дослідження сфери залучення молоді до державотворення на місцевому рівні з метою визначення найбільш оптимальних шляхів забезпечення самореалізації нового покоління.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні організаційно-правових засад державного регулювання розвитку молодіжного громадського руху як чинника державотворення в Україні, розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення діяльності органів державної влади в цій сфері. Поставлену в дослідженні мету досягнуто, основні завдання виконано. Відповідно до цього отримано такі результати.

1. Відзначено зростання наукового та практичного інтересу серед зарубіжних і вітчизняних дослідників до проблем залучення молоді до державотворення, розвитку молодіжного громадського руху.

Водночас виявлено, що недостатньо розробленими в наукових роботах залишаються питання визначення чинників активізації участі молодіжного руху в державотворчих процесах, функцій об'єднань молоді, принципів взаємодії суб'єктів молодіжної політики, потребує ґрунтовного дослідження проблема формування цілісної концепції молодіжної політики тощо.

Встановлено, що малодосліджені питання формування освітніх механізмів підтримки державотворення, шляхів кадрового оновлення державної служби, вдосконалення управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні.

2. У роботі констатовано, що участь молоді в державотворенні характеризується певними особливостями, які зумовлені потребою запровадження спадкоємності поколінь як суть процес діалогу поколінь, їх творчої взаємодії.

Доведено, що важливою особливістю участі молоді в державотворенні є те, що вона відбувається в такій послідовності: сфера творення власне молодої особистості, сфера участі молодої особистості в житті спільноти, сфера участі в суспільному житті.

Запропоновано під сутністю молодіжної політики розуміти процес розкриття творчого потенціалу особистості й доведено, що подальший розвиток молодіжної політики потребує відходу від системно-елементарного сприйняття молодої особистості та запровадження особистісно-центричного підходу.

Аргументовано, що важливим є формування стрижня молодіжної політики, в основу якого запропоновано покласти процес актуалізації цілісної молодої особистості через відтворення ціннісних орієнтирів, засвоєння знань, умінь та навичок в процесі навчання.

Виявлено, що цілісний підхід до формування засад молодіжної політики передбачає такі складові: а) підтримка молоді щодо розвитку її здібностей приймати "правильні" життєві рішення; б) створення можливостей для молоді щодо нарощування її людського капіталу; в) забезпечення “повторного шансу”; г) застосування принципів інтегрованості у сфері управління молодіжною політикою.

3. Визначаючи поняття молодіжного громадського руху як сукупності молодіжних об'єднань, запропоновано низку критеріїв для класифікації молодіжних організацій, зокрема: ступінь інтеграції до молодіжного руху; рівень співпраці з владними інститутами; джерела ресурсного забезпечення діяльності; ціннісний зміст молодіжної організації, а також уточнено основні функції об'єднань молоді: гуманітарна; навчальна; комунікативна; ціннісно-орієнтаційна; інтеграційна; статусна; соціального виробництва; суспільно-відтворювальна.

Доведено, що становлення українського молодіжного громадського руху на сьогодні має суперечливий характер та визначається такими основними завданнями його подальшого розвитку: вдосконалення діяльності виховних молодіжних об'єднань; розвиток представницьких структур молодіжної участі; запровадження відкритої моделі “соборності” в процесі інтеграції молодіжного руху; відтворення ціннісного змісту молодіжного руху.

Обгрунтовано, що активізація участі молодіжного руху в процесі формування засад публічного управління в молодіжній сфері може відбуватися за умов: актуалізації за участю об'єднань молоді політичних чинників; розвитку ефективних механізмів участі молоді в процесі публічного обговорення та розробки молодіжної політики; становлення комунікативної сфери; забезпечення довгострокової комплексної ресурсної підтримки організацій молоді з боку владних інституцій; запровадження за участю молодіжних організацій якісної, індивідуалізованої системи оцінки результативності молодіжної політики.

Відзначено, що участь вітчизняних об'єднань молоді в діяльності міжнародних організацій та реалізації міжнародних молодіжних програм може бути дієвим механізмом впливу молодіжного руху на національну молодіжну політику, сприятиме інтеграції української молоді до європейської та світової молодіжної спільноти.

Визначено, що особливої актуальності набуває потреба запровадження в Україні європейського досвіду створення стратегічних документів з молодіжної політики, співпраці владних інститутів та громадськості, а також вивчення та апробації досвіду формування молодіжної політики країн постсоціалістичного простору.

4. Установлено, що пріоритетними напрямами розвитку системи освіти молоді за участю молодіжного руху є: становлення неформальної освіти, зокрема подальше посилення спрямування неформальної освіти молоді в Україні щодо підтримки творення молодої цілісної особистості; впровадження моделі навчання “рівний рівного”; забезпечення можливостей для всебічного розвитку молодіжних лідерів, працівників, тренерів; створення інформаційно-аналітичної системи підтримки неформальної освіти молоді в Україні; удосконалення підтримки діяльності виховних молодіжних об'єднань, у тому числі щодо ресурсного забезпечення їх діяльності з коштів державного та місцевих бюджетів.

5. Виявлено, що дієве оновлення кадрового потенціалу державної служби, служби в органах місцевого самоврядування за участю молодіжного руху можливе за умов реалізації заходів у таких напрямах: реалізація проактивного підходу в кадровій політиці із залучення молоді до державної служби; впровадження принципу індивідуалізації в кадрову роботу з молоддю; посилення уваги в підготовці молоді до державної служби на виховному аспекті; розширення форм та методів діяльності молодіжного руху щодо оновлення кадрового потенціалу на державній службі.

6. Доведено, що з метою вдосконалення управлінської діяльності із залучення молоді до державотворення на місцевому рівні доцільне запровадження відкритої динамічної особистісно-орієнтованої парадигми управління, в основі якої лежить принцип довіри. Пропонується виділити чотири сфери, що формують предметне поле діяльності суб'єктів молодіжної політики: а) відтворення ціннісних орієнтирів (ціннісна компонента); б) налагодження діалогу з молоддю (комунікативна компонента); в) надання молоді знань та вмінь з питань участі в суспільному житті, державному врядуванні (навчальна компонента); г) забезпечення молоді повноваженнями та ресурсами (структурна компонента).

7. Здійснене дослідження та отримані результати дали підстави запропонувати такі рекомендації:

у проекті Національної доктрини молодіжної політики України - виділити окремим пунктом завдання розвитку молодіжних лідерів, працівників, викладачів неформальної освіти молоді;

Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту - створити інформаційно-аналітичну систему підтримки неформальної освіти молоді в Україні, у тому числі сформувати структурний підрозділ у складі Державного інституту розвитку сім'ї та молоді з питань запровадження зазначеної системи, внести зміни до Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, яка була затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України, та виокремити у ній завдання щодо сприяння становленню неформальної освіти, що здійснюється громадськими організаціями;

органам державної влади та місцевого самоврядування - виділяти в переліку пріоритетних соціальних проблем, на розв'язання яких мають бути спрямовані проекти програм громадських організацій, що підтримуються за рахунок бюджетних коштів, окремий пріоритет з підтримки програм творення цілісної молодої особистості, які реалізуються молодіжними об'єднаннями;

здійснити гармонізацію законодавчих актів у сфері залучення молоді до державної служби: у проекті “Державної цільової соціальної програми “Молодь України” на 2009-2015 роки” зосередити увагу на реалізації завдань просвіти молоді з питань державного управління; у Програмі підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання варто передбачити реалізацію завдання професійного інформування молоді з питань державної служби;

виокремити на законодавчому рівні два типи кадрової роботи на державній службі із залучення фахівців: професійний відбір та професійний добір, а також запровадити в рамках Єдиної державної комп'ютерної системи “Кадри” механізм збирання та обробки інформації щодо наявності вакантних посад та оголошених конкурсів на заміщення вакантних посад державних службовців та її подальшого оприлюднення для публічного ознайомлення на веб-сайтах органів державної влади та місцевого самоврядування в мережі Інтернет;

посилити виховний аспект у процесі підготовки нової генерації управлінців, зокрема в рамках навчального процесу Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, системи підвищення кваліфікації державних службовців тощо;

удосконалити процес планування та реалізації молодіжними організаціями у співпраці з органами влади, іншими суб'єктами молодіжної політики програм із залучення молоді до процесів державотворення, державної служби, поширювати договірну форму співпраці державних інституцій та молодіжних об'єднань;

органам місцевої влади - запровадити цілеспрямовану роботу з удосконалення управлінської діяльності щодо залучення молоді до державотворення на місцевому рівні з використанням відповідних пропозицій автора.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Плоский К. В. Формування та оновлення управлінського кадрового потенціалу як необхідна складова реалізації державної кадрової політики в Україні / К. В. Плоский // Вісн. НАДУ. 2003. № 3. С. 186-193.

Плоский К. В. Участь молодіжних громадських об'єднань у реалізації державної кадрової політики в Україні / К. В. Плоский // Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2003. Вип. 2. С. 429-436.

Плоский К. В. Розвиток зв'язків з громадськістю органів державної влади та системи підготовки фахівців для державної служби в цій сфері / К. В. Плоский // Вісн. УАДУ. 2003. № 2. С. 316-321.

Плоский К. В. Спілка молодих державних службовців України - професіоналізм на службі народові України / К. В. Плоский // Вісн. держ. служби України. 2004. № 3. С. 47-50.

Плоский К. В. Аналіз соціальних установок сучасної української молоді як орієнтир для формування цілей молодіжної політики / К. В. Плоский // Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2004. Вип. 2. С. 559-569.

Плоский К. Сутність цілісного підходу до формування засад молодіжної політики / К. В. Плоский // Державне управління та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / редкол.: С. М. Серьогін (голов. ред.) та ін. Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2009. Вип. 2 (2). С. 43-50.

Плоский К. Теоретичні засади дослідження молодіжного громадського руху як чинника державотворення / К. В. Плоский // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. / редкол.: В. В. Говоруха (голов. ред.) та ін. Х.: ХРІДУ НАДУ, 2009. № 3 (26). С. 328-334.

Плоский К. Основні проблеми та напрямки залучення молоді до державної служби / К. В. Плоский // Вісн. НАДУ. 2009. № 3. С. 263-270.

Плоский К. В. Розвиток молодіжного кадрового управлінського потенціалу на державній службі як необхідна складова стратегії європейської інтеграції Україні / К. В. Плоский // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2002. Т. 2. С. 159-160.

Плоский К. В. Формування та оновлення управлінського кадрового потенціалу, як необхідна складова реалізації державної кадрової політики в Україні / К. В. Плоский // Роль молоді у формуванні та оновленні управлінської еліти в державному управлінні: матеріали наук.-практ. конф. / редкол. С. М. Серьогін, Є. І. Бородін та ін. Дніпропетровськ: Герда, 2003. С. 27-37.

Плоский К. В. Формування позитивного іміджу державної служби як необхідна складова стратегії європейської інтеграції України / К. В. Плоский // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: матеріали наук.-практ. конф. / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2003. Т. 2. С. 338-339.

Плоский К. В. Формування позитивної культури взаємовідносин між державними службовцями та підприємцями / К. В. Плоский // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: матеріали щоріч. наук.-практ. конф. / за заг. ред. А. О. Чемериса. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. Ч. 1. С. 145-148.

Плоский К. В. Молодіжний громадський рух як чинник державотворення в Україні / К. В. Плоский // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2004. Т. 2. С. 339-342.

Плоский К. В. Молодіжна політика Європи: Що є цінним для України? / К. В. Плоский // Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України: матеріали регіон. наук.-практ. конф. / за заг. ред. Л. Л. Прокопенка. Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2005. С. 60-63.

Плоский К. Принципи співробітництва об'єднань молоді з суспільними інституціями / К. В. Плоский // Органи влади та молодіжні громадські організації. Інноваційні рішення в молодіжній політиці: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. / відп. ред. О. В. Кулініч. Х.: Вид-во ЧПІ “Нове слово”, 2007. С. 56-59.

Плоский К. В. До питання визначення сутності процесу залучення молоді до суспільного життя / К. В. Плоский // Державна молодіжна політика: регіональний аспект: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 23-23 квіт. 2008 р. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2008. С. 37-39.

Плоский К. В. Участь молоді у розвитку місцевої демократії в Україні: проблеми та перспективи / К. В. Плоский // Наук. журн. “Укр. соціум”. 2005. № 1 (6). С. 100-110.

АНОТАЦІЯ

Плоский К. В. Молодіжний громадський рух як чинник державотворення в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 ? теорія та історія державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2009.