Організаційно-правові основи діяльності поліції Швеції

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ ШВЕЦІЇ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

ПИХТІН МИКОЛА ПОРФИРІЙОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Олефір Віктор Іванович, Київський національний університет внутрішніх справ, вчений секретар секретаріату Вченої ради

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Конопльов В'ячеслав В'ячеславович, Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, начальник

кандидат юридичних наук Лупало Олександр Анатолійович, Навчально-науковий інститут підготовки кадрів кримінальної міліції Київського національного університету внутрішніх справ, начальник

Захист відбудеться 20 травня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий 18.04. 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В. Лошицький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

шведський поліція правовий організаційний

Актуальність теми. З моменту проголошення Україною незалежності в її соціально-політичному й економічному житті відбулися суттєві позитивні зміни. Прийнято низку законів та інших нормативно-правових актів, які змінили компетенцію органів державної влади, врегулювали питання відносин власності, наповнили новим змістом права та обов'язки, що безпосередньо пов'язані зі сферою забезпечення та охорони громадського порядку і громадської безпеки.

Виконання головного обов'язку держави - забезпечення прав і свобод людини неможливе без існування надійної правоохоронної системи, оскільки саме на неї покладаються основні завдання щодо забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів населення та суспільства від злочинних посягань.

У сучасній Україні відбуваються складні політичні та соціально-економічні процеси, що супроводжуються глибокими кризовими явищами, у тому числі ускладненням криміногенної ситуації. Злочинність і пов'язані з нею інші форми протиправної поведінки стали однією з головних внутрішніх загроз національній безпеці. Водночас українські правоохоронні інститути діють недостатньо ефективно. Це зумовлює особливу актуальність багатостороннього та глибокого наукового опрацювання проблем удосконалення усієї системи забезпечення правопорядку й органів внутрішніх справ зокрема.

У зв'язку з цим, важливе значення має вивчення зарубіжного досвіду в галузі теорії адміністративно-правового регулювання, організації, стратегії і тактики функціонування поліції, якій відводиться головна роль у сфері забезпечення внутрішньої безпеки та охорони громадського порядку будь-якої країни.

На нашу думку, це сприятиме розширенню наукового пошуку у сфері визначення шляхів державного будівництва, охорони правопорядку, збагатить і надасть якісний стан знанням про форми й методи боротьби з правопорушеннями, що сприятиме більш продуктивному виробленню теоретичних і практичних рішень щодо шляхів удосконалення діяльності вітчизняних правоохоронних та правозахисних інститутів.

Україна та інші країни застосовують по суті ідентичні способи з метою вирішення переважної більшості проблем у сфері боротьби з кримінальними проявами, а також нерідко поєднують зусилля для протидії транснаціональній злочинності. Це створює об'єктивні передумови для конструктивного осмислення позитивного зарубіжного досвіду, хоча, як відомо, іноземні держави мають відмінні від українських політичні, правові, історичні та інші традиції і реалії, що обумовлює своєрідність діяльності їх поліцейських формувань.

Актуальність зазначеної тематики завжди привертала увагу вітчизняних науковців. Зокрема, такі вчені як О.М. Бандурка, С.Д. Гусарєв, М.М. Дорогіх, А.П. Клюшніченко, А.М. Колодій, Я.Ю. Кондратьєв, В.І. Курило, О.В. Негодченко, О.Ф. Скакун, В.Д. Сущенко, В.М. Шаповал, В.К. Шкарупа, Х.П. Ярмакі та інші досліджували сутність, зміст, форми діяльності державних органів, у тому числі правоохоронних, напрями їх взаємодії з інститутами громадянського суспільства; В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, А.П. Кармолицький, Н.Р. Нижник зробили значний внесок у вивчення контрольної діяльності апарату управління загалом, та правоохоронних органів зокрема. Крім того, окремі аспекти цієї проблематики були предметом дослідження С.Т. Гончарука, В.Ф. Захарова, Ю.В. Іщенка, Р.А. Калюжного, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, В.В. Конопльова, С.Ф. Константінова, М.В. Корнієнка, О.В. Кузьменко, М.В. Лошицького, В.І. Олефіра, В.П. Пєткова, П.М. Рабіновича, Ю.І. Римаренка та інших вчених.

Еволюція, організаційні та правові принципи, функціонування поліції близького й далекого зарубіжжя були й залишаються також об'єктом вивчення російських учених-державознавців: Я.М. Бельсона, А.В. Губанова, В.Н. Єрьоміна, Б.С. Крилова, Л.М. Колодкіна, В.М. Куріцина, В.В. Лазарева, Є.Г. Ляхова, Ф.С. Разаренова, Н.Н. Разумовіча та інших.

Визнаючи досягнення цих вчених, відзначимо, що на сьогодні не достатньо розробленими залишаються більшість питань, які стосуються функціонування правоохоронних органів та організацій. Зокрема, такими проблемами є: зміст та організаційно-правові основи реалізації правоохоронної функції державними та недержавними поліцейськими суб'єктами, процес соціалізації організації та функціонування поліції, налагодження їх тісної взаємодії з недержавними правоохоронними структурами та населенням. Водночас, позитивні здобутки поліцейських органів Швеції у сфері боротьби зі злочинністю свідчать про доцільність застосування деяких методів і способів їх діяльності органами внутрішніх справ України.

Зокрема, загальновідомо, що поліція саме цієї країни досягає достатньо високих результатів у превенції, розкритті й розслідуванні правопорушень і, що особливо важливо, тут створена дієва система реалізації демократичних конституційних принципів функціонування поліцейських органів, попередження випадків порушення законності з їх боку, а також залучення громадськості до управління поліцейським апаратом.

Це, на наш погляд, викликає особливий інтерес до розвитку наукового забезпечення взаємодії українських органів внутрішніх справ і шведської поліції. Вищевикладені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та коло розглянутих у ньому питань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2001-2009 рр. (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 р. № 755) та основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005-2010 рр. Робота безпосередньо спрямована на подальшу реалізацію положень Концепції адміністративної реформи в Україні, Концепції реформування органів внутрішніх справ у ХХI столітті, Концепції реформування Міністерства внутрішніх справ України, Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу організаційно-правової побудови та механізму діяльності поліції Швеції розробити практичні пропозиції та рекомендації з удосконалення організаційно-структурної побудови, соціально-правової орієнтації та механізму реалізації компетентності органів внутрішніх справ. Метою також є висвітлення основ організації і адміністративно-правового регулювання діяльності поліції Швеції, характеристика її місця і ролі в системі державних органів, а також виявлення тих елементів шведського досвіду, які при творчому до них підході змогли б бути корисними для ОВС України.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

дослідити поняття і зміст категорії «організація поліцейської діяльності» в контексті сучасної науки;

визначити сутність елементів та організаційно-правову побудову шведської поліції;

розглянути системоутворюючі основи органів поліції Швеції;

визначити основні критерії формування, структуру та перспективи розвитку поліції Швеції;

проаналізувати соціальну спрямованість діяльності поліції на прикладі Швеції;

розкрити соціальну, адміністративно-правову та організаційну орієнтацію розвитку поліції у суспільстві;

дати оцінку концепцій, нормативно-правової бази й організації функціонування поліції Швеції;

виявити позитивні елементи в діяльності поліції Швеції, які можливо раціонально використовувати для удосконалення діяльності органів внутрішніх справ України.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають в процесі діяльності поліції Швеції.

Предмет дослідження - організаційно-правові основи діяльності поліції Швеції.

Методи дослідження. У процесі дисертаційного дослідження використовувався метод діалектичного пізнання соціальних процесів та явищ, застосування якого дозволило розкрити організаційно-правовий механізм діяльності поліції у сфері охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки. Використання цього методу також сприяло обранню нових підходів до постановки й розв'язання проблем функціонування шведської поліцейської системи.

У дисертаційному дослідженні використано також інші наукові методи, зокрема: системно-структурний метод - з метою дослідження діяльності поліції Швеції у контексті адміністративно-юрисдикційної діяльності, визначення правової та інформаційно-аналітичної бази цієї діяльності, планування, взаємодії з органами державної влади та населенням; порівняльно-правовий метод - для визначення напрямів удосконалення національного законодавства з метою інтеграції України до світової спільноти; формально-логічний - з метою з'ясування логіко-методологічних засад побудови основних дефініцій; формально-юридичний у поєднанні з методом логічного аналізу - з метою всебічного вивчення існуючої системи правових норм, які закріплюють організаційну побудову поліцейських органів, а також окреслення напрямів вдосконалення законодавства в цій сфері; статистичні методи - з метою аналізу якості роботи поліцейських органів; соціологічні методи - для вивчення правозастосовної практики у сфері організації діяльності поліції Швеції та для з'ясування рівня довіри населення до неї.

Емпіричною базою дослідження є результати узагальнення наукових джерел стосовно організації діяльності поліції Швеції, статистичні дані про результати роботи поліції Швеції та аналогічні показники діяльності органів внутрішніх справ України, а також узагальнені дані анкетування працівників органів внутрішніх справ України (390 осіб) та працівників поліції Швеції (понад 30 осіб).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що це одне із перших в українській адміністративно-правовій науці комплексне монографічне дослідження, в якому запропоновано новий погляд на проблему організації діяльності поліції, що ґрунтується на сучасних правових, політичних й організаційних реаліях, а також здійснено розширений і поглиблений аналіз наукових знань про діяльність поліції Швеції та її правозастосовну практику. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем, а саме:

вперше:

досліджено організаційно-правові основи діяльності поліції Швеції крізь призму адміністративно-правового регулювання діяльності ОВС України;

визначено позитивні елементи організаційно-правової діяльності поліції Швеції, які можуть бути інтегровані в діяльність органів внутрішніх справ України;

удосконалено:

концепцію реформування органів внутрішніх справ України, зокрема, в частині реалізації кадрового забезпечення;

нормативно-правове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України з урахуванням аналізу організаційно-правових основ функціонування поліції Швеції;

адміністративно-правові засади реалізації форм і методів кадрової роботи в органах внутрішніх справ України на основі порівняльно-правового аналізу роботи з кадрами в поліції Швеції;

дістали подальший розвиток:

пропозиції щодо шляхів реформування органів внутрішніх справ України на сучасному етапі з урахуванням досвіду організації діяльності поліції Швеції;

напрями розвитку організації діяльності органів внутрішніх справ України щодо протидії злочинності на основі аналізу стратегії діяльності поліції Швеції.

Практичне значення результатів дослідження. Дисертаційне дослідження має важливе теоретичне та практичне значення. Окремі його положення використані у:

правотворчості - для вдосконалення чинного законодавства, що врегульовує діяльність органів внутрішніх справ України з метою підвищення ефективності адміністративної діяльності міліції України (Довідка Інституту законодавства Верховної Ради України про реалізацію наукових досліджень № 22/187-1-4 від 27.10.2008);

науково-дослідній сфері - для подальшої розробки державної політики у сфері внутрішніх справ, реформування органів внутрішніх справ України, теорії і практики правового регулювання їх діяльності на основі використання позитивних елементів діяльності поліції Швеції;

правозастосовній діяльності - для вдосконалення діяльності практичних органів внутрішніх справ (Акти впровадження результатів дисертаційного дослідження від 3 червня 2008 року та 12 червня 2008 року);

навчальному процесі - при вивченні таких навчальних дисциплін, як «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» та «Управління в органах внутрішніх справ України» (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 20 березня 2008 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались і були схвалені на засіданнях кафедри адміністративної діяльності Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дисертаційного дослідження доповідались на:

науково-практичній конференції Академії управління Міністерства внутрішніх справ «Управлінські, правові та психологічні аспекти запобігання масовим порушенням громадського порядку та проявам тероризму» (м. Київ, Академія управління Міністерства внутрішніх справ, 26-28 червня 2008 р.);

міжнародній науково-практичній конференції «Боротьба з торгівлею людьми» (м. Донецьк, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, 26 червня 2008 р.);

міжнародній науково-практичній конференції «Взаємодія поліцейських у боротьбі із незаконним обігом наркотичних речовин» (Автономна Республіка Крим, Кримський юридичний інститут Одеського Державного університету внутрішніх справ, 18 серпня 2008 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки, що були сформульовані в дисертації, відображено в семи наукових працях, чотири з яких - у виданнях, включених ВАК України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, три - у збірниках тез конференцій.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета та завдання визначили послідовність викладення матеріалу і структуру дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що об'єднують сім підрозділів, висновків, додатків, розміщених на 6 сторінках, списку використаних джерел (191 найменування). Повний обсяг дисертації становить 221 сторінку, загальний обсяг - 202 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність та новизна теми дослідження, визначається його мета і завдання, об'єкт, предмет, методологічна та науково-теоретична основи, зв'язок з науковими програмами, теоретична та практична значимість одержаних результатів, їх упровадження та апробація, наведені дані про публікації і структуру дисертації.

У розділі 1 «Функціонування поліції у Швеції та її адміністративно-правове регулювання» здійснено аналіз загальних засад, принципів, змісту та правових основ діяльності та функціонування поліцейських органів Швеції.

У підрозділі 1.1. «Загальна характеристика діяльності поліції» розкривається зміст основних нормативно-правових актів, які регулюють основи діяльності поліції Швеції, а також розкривають зміст діяльності поліції. Згідно з нормами «Поліцейського акта Швеції» 1997 року, головні завдання поліції полягають в охороні Конституції і суспільного ладу, підтриманні порядку й безпеки. Слід зазначити, що поліція Швеції веде не тільки боротьбу зі злочинністю, але і здійснює інші заходи, зокрема у сфері соціального обслуговування населення.

Однак, незважаючи на все розмаїття функцій, що виконує поліція, її місце і роль у системі владних інститутів держави визначаються тим, що головним, початковим її призначенням є «силове» забезпечення правопорядку. Робота поліції Швеції, як і поліцій інших країн, полягає у здійсненні в рамках прав, наданих їй Конституцією й іншими законодавчими актами, примусового, силового впливу на осіб, які порушили правопорядок.

Ефективність роботи поліції Швеції оцінюється з урахуванням громадської думки, узагальненої або безпосередньо висвітленої в процесі опитувань, або через парламент і представницькі органи, які здатні об'єктивно оцінити ситуацію, навіть за відсутності відповідної науково-методичної бази. Одним з найбільш важливих показників ефективності функціонування поліції у Швеції, як і в усьому світі, вважається розкриття злочинів.

У підрозділі 1.2. «Конституційні основи реалізації поліцейських функцій» розкриваються правові засади управління поліцією Швеції та здійснюється їх порівняльний аналіз з правовими основами реалізації аналогічних функцій в Україні.

Відповідно до Конституції 1975 року, влада у Швеції поділяється на законодавчу (в особі короля і парламенту), виконавчу (в особі короля через його міністрів) та судову (суди). Парламент відповідає за законодавчу діяльність і таким чином встановлює рамки діяльності поліції. В свою чергу поліція підпорядковується міністру юстиції, який наділений повноваженнями у сфері організації її діяльності. Вказані функції він реалізує через головного комісара національної поліції Швеції, Комісара поліції у м. Стокгольм та начальників поліції на містах. Крім того, поліція Швеції тісно взаємодіє з місцевою владою та громадянами з метою виконання покладених на неї завдань.

Відповідальність та права головного комісара поліції Швеції закріплені в «Поліцейському Акті» 1997 року, який аналізується у порівнянні з Законом України «Про міліцію». Також аналізується діяльність шведської поліції щодо управління персоналом, фінансами, транспортом, технічними засобами, Поліцейською академією та інформаційно-технічними системами, а також умовами перебування іммігрантів у Швеції.

Обов'язки поліції, насамперед, полягають у забезпеченні безпеки, спокою і порядку, забезпеченні виконання законів і конституційних норм, вжитті заходів щодо попередження злочинів, їх розслідування та покарання винних. Інші обов'язки поліції можуть бути додатково на неї покладені Міністром юстиції.

Отже, поліцейська діяльність спрямована на посилення і дотримання норм закону й боротьбу зі злочинністю. І ці завдання виконуються в основному шляхом діяльності патрульної служби та діяльності у сфері кримінального розслідування. Відповідно до Поліцейського акта, поліція повинна вживати необхідних заходів щодо попередження злочинності, тобто на неї покладається виконання превентивної функції. З цією метою поліція розробляє інструкції з попередження правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а отже, виконує низку адміністративних функцій. Багато з них безпосередньо стосуються громадян. Наприклад, видача паспортів і посвідчень на право керування транспортними засобами, приймання іспитів на право керування транспортними засобами, видача дозволів на зброю, управління загубленим майном, реєстрація автотранспорту тощо.

У розділі 2 «Організаційний механізм, стратегія і тактика діяльності поліції Швеції» розкриваються питання організації і реформування поліції Швеції в сучасних умовах та організаційно-правові основи поліцейського менеджменту у Швеції.

У підрозділі 2.1. «Організація шведської поліції та її реформування в сучасних умовах» розкривається зміст організаційних, управлінських і культурних змін у поліції в сучасних умовах.

Програма організації і розвитку поліції включає в себе, передусім, основні напрями залучення громадськості до виконання правоохоронних функцій та підвищення ефективності поліцейської служби. Відповідно до Програми реформування поліції і Національної служби безпеки Швеції від 9 жовтня 2000 р., поліцейська реформа та професіоналізація спрямовані на створення єдиного поліцейського інституту, відповідального за внутрішню безпеку.

Метою поліцейської реформи є створення більш розосередженого, очевидного, доступного й орієнтованого на службу агентства, що буде взаємодіяти із суспільством і виконувати першочергове завдання - забезпечення захисту громадян.

Сама ж професіоналізація полягає в тому, щоб зробити поліцію більш ефективною; зміцнити поліцейські можливості у сфері захисту законів і охорони громадського порядку; покращити організацію й управління поліцією; удосконалити систему навчання та систему зв'язку; удосконалити технічні засоби; покращити патрулювання, здійснення слідчих дій та інших спеціалізованих функцій. Професіоналізація може інтегрувати процес у деполітизацію поліції, роблячи поліцейську службу політично-автономною і відповідальною за потреби суспільства. Крім того, поліцейська реформа та професіоналізація спрямовані на залучення різних місцевих сил й об'єднання членів за етнічними та політичними поглядами в поліцейську установу.

Професіоналізований поліцейський орган є підзвітним та законослухняним і тісно співпрацює із громадськими органами. Організовується ієрархічно й керується вищими органами. Має адекватно підготовлений персонал і матеріально-технічно забезпечений.

Поліція є владною політичною інституцією, діяльність якої полягає у відповідальності за підтримання порядку та стабільності. Ефективність, законна діяльність й охорона громадського порядку, громадського спокою є дуже важливими чинниками забезпечення стабільності, порядку, попередження і зменшення кількості негативних виявів і конфліктних ситуацій, а також політичного й економічного розвитку.

У підрозділі 2.2. «Поліцейський менеджмент у Швеції» зазначено, що складовою загальної системи управління поліцією Швеції є управління персоналом. Суб'єктами цієї діяльності, як і в інших західних країнах, виступають поліцейські менеджери та спеціальні кадрові структури.

У Швеції існують досить жорсткі вимоги до відбору, підготовки та просування по службі поліцейського персоналу. Поліцейський завжди повинен уміти діяти тактично й розсудливо та виявляти ініціативу за різних непередбачених обставин. На поліцейського покладається значно більша відповідальність, ніж на посадових осіб інших спеціальностей.

Важливе місце посідає процес навчання поліцейських у Швеції. Залежно від рівня його організації, цей процес можна поділити на дві частини: навчання, що здійснюється на національному рівні в межах системи Національної підготовки поліції, та навчання, що проводиться на місцевому рівні, безпосередньо в поліцейських підрозділах. Кожен поліцейський підрозділ має власний навчальний центр. Деякі з них проводять спеціалізовані навчальні курси для службовців з інших підрозділів поліції, а в окремих випадках кілька підрозділів організовують об'єднані регіональні курси.

Залежно від мети навчання поліцейських, виділяють три його головних види: початкове навчання у навчальних центрах для тих осіб, які зараховані на службу в поліцію, та подальше їх навчання в місцевих підрозділах поліції протягом двохрічного апробаційного періоду; спеціальне навчання поліцейських, які виявили інтерес до певних видів поліцейської діяльності; підготовка службовців поліції вищих рангів.

Вирішення питань щодо характеру та змісту навчання всіх поліцейських рангів віднесено до компетенції загальнонаціональної організації, до складу якої входять представники Міністерства юстиції та поліцейських департаментів, а також фахівці з навчання від Поліцейської академії та представники поліцейських асоціацій. Керівник загальнонаціональної поліцейської підготовки є відповідальним за регіональну та національну підготовку.

Сама ж програма управління, менеджменту й керівництва включає в себе низку напрямів роботи. Вона спрямована на допомогу менеджерам і керівникам у їх діяльності щодо роботи з персоналом. Програма розрахована на забезпечення інформацією начальників поліції і студентів, які навчаються в поліцейських навчальних закладах. У ній передбачено низку методів і напрямів діяльності: відповідальність менеджерів і керівників; відбір, збереження й оцінка діяльності; засоби заохочення; коректне навчання з проблем персоналу; проведення зустрічей керівників й обмін досвідом щодо управління; питання щодо обов'язків; якісний контроль; щорічне проходження навчання з питань керівництва; правила й інструкції щодо діяльності підпорядкованого складу; порівняння ефективності діяльності й обмін досвідом по всій країні тощо.

Поліцейський менеджмент шведська поліція розглядає за такими напрямами:

- гуманітарний орієнтир, що визнає важливість людського фактору в поліцейських організаціях. Ділові стосунки для службовця (клієнта, громадянина) є важливою частиною будь-якого успішного організаторського процесу. Взаєморозуміння в ділових стосунках є істотним чинником ефективної поліцейської роботи. Керівники своїм ставленням до службовців повинні подавати їм приклад, як поводитись із громадянами, котрі звертаються до поліцейської організації;

- зміст середовища, в якому повинні функціонувати поліцейські організації. Наприклад, менеджери (керівники) підрозділів мають бути єдиним цілим із службовцями задля досягнення очікуваного результату. Організація поліції повинна складатися із дружніх команд і плідно взаємодіяти у своєму співтоваристві. До співтовариства поліцейських організацій входять не лише групи за напрямами, індивідуальні особи (поліцейські) й сусідні підрозділи, а й урядові установи, політичні лідери й адміністрації, представники комерційної діяльності, агентства проти злочинної діяльності, органи правосуддя;

- суть міждисциплінарної природи досліджень у сфері управління поліцією. Це, насамперед, стосується теорії і методів управління, що використовуються в поліції, а також аналізу інших напрямів удосконалення дисципліни;

- використання наукових досліджень у сфері ефективного керування (управління).

У розділі 3 «Порівняльно-правовий аналіз кадрового забезпечення правоохоронної діяльності Швеції й України» досліджено проблему порівняльного аналізу, що полягає в зустрічному етноцентризмі українських і шведських досліджень правоохоронних систем, при якому національна модель тієї чи іншої країни визначається як історично найбільш виправдана. У цьому разі прослідковується надлишок імунітету у використанні універсального досвіду і застосуванні новітніх технологій кадрової роботи.

У підрозділі 3.1. «Критерії порівняння систем кадрового забезпечення в діяльності правоохоронних органів» з метою ретельного порівняння кадрової роботи досліджено низку статистичних даних, у тому числі інформацію про рівень злочинності й розкриття злочинів.

Аналіз кадрового складу органів внутрішніх справ України та поліції Швеції при порівняльному дослідженні вимагає звернення до Закону України «Про загальну структуру і загальну чисельність Міністерства внутрішніх справ України» від 10 січня 2001 р. У ньому передбачено чисельність співробітників Міністерства внутрішніх справ України в кількості 386 тис. 600 чол., що становить 792 особи на 100 тис. населення, тоді як у Швеції - тільки 300 поліцейських. При цьому варто враховувати приватну поліцію, індекс чисельності якої у Швеції дорівнює 582 співробітникам. У свою чергу в Україні до працівників органів внутрішніх справ належать також 102,2 тис. неатестованих працівників (у 2004 р. цивільними особами замінено 47,1 % атестованих посад). До уваги необхідно брати й постійний некомплект кадрів органів внутрішніх справ України. Так, у 2004 р. кількість звільнених з органів внутрішніх справ перевищила кількість прийнятих на службу (до територіальних органів внутрішніх справ було прийнято 15,1 тис. чоловік, тоді як звільнено - 15,4 тис.). Загалом некомплект по Україні становить 7,9 % (у 2004 р. - 9,0 %). Найбільша кількість вакантних посад у підрозділах карного розшуку, патрульної служби та дільничних інспекторів міліції.

Перевагою системи правоохоронних органів України є її централізація і координація. Водночас поліція Швеції докладає чимало зусиль для компенсації недоліків децентралізації і відсутності координації дій. Преваги децентралізації поліцейської системи полягають у тому, що контроль і вплив з боку місцевої влади зазвичай набагато ширший та глибший. Фундаментальна зміна децентралізованої парадигми є малоймовірною, оскільки нині виявляються нові обставини, що можуть зумовити зміну рамок юрисдикції правоохоронних органів. Зокрема, швидка урбанізація супроводжується дробленням юрисдикції, що слабко піддаються керуванню.

У підрозділі 3.2. «Відбір поліцейських та імідж шведської поліції серед населення» розглянуто процеси відбору на службу до поліції кандидатів, які проходять певну відбіркову процедуру, що складається з таких етапів: подання заяви, співбесіда, тестові випробування, заповнення опитувального листа щодо благонадійності та медичного опитувального листа, повне медичне обстеження в центрі відбору.

Навчальний центр організований таким чином, щоб якомога ближче наблизити роботу майбутнього поліцейського до реалій майбутньої професії. Принципова мета центру - дати новим кандидатам реалістичну картину поліцейської діяльності та знання головних навичок, які необхідні для такої роботи. З цією метою вони вивчають основи права, правила поліцейського провадження, забезпечення особистої безпеки, навички людських стосунків та поведінки, тактики поведінки в надзвичайних ситуаціях, займаються фізичним удосконаленням тощо.

Окрім зовнішнього відбору кадрів надзвичайно важливе значення для забезпечення ефективного функціонування поліцейських підрозділів має внутрішній відбір. Він розглядається не тільки як джерело комплектування кадрів, засіб підбору найкращих кандидатів, але і як чинник, що може суттєво впливати на мотивацію професійної діяльності персоналу, його розвиток, зацікавленість у роботі, розвиток власної кар'єри працівників.

Вивчення і конструктивно-критичне осмислення досвіду комплектування поліцейських структур у Швеції, практики добору кандидатів на службу до міліції й абітурієнтів до вузів системи Міністерства внутрішніх справ України показує, що вирішення цих проблем має здійснюватися за двома взаємозалежними напрямами.

По-перше, розроблення моделі фахівця відповідної міліцейської служби як еталону набору внутрішньопрофесійних стратифікаційних цінностей у системі «знати - уміти - передбачати». По-друге, розроблення комплексу заходів, що забезпечують наближення до цього еталону у процесі комплектування правоохоронних органів, проходження служби чи навчання, на основі: а) моделі схильності - виявлення (формування) професійно значимих характеристик до прийому на службу (навчання) під час професійного відбору; б) моделі соціалізації - формування цих якостей у процесі адаптації до служби (навчання) знову прийнятого працівника.

В основі розробки та реалізації цих моделей повинні лежати правові підстави і соціальні критерії. Правові підстави, закріплюючи іспитові процедури (процесуальні та змістовні) добору кандидатів на службу (навчання), мають забезпечити легітимність і правову значимість співбесід, тестів, іспитів.

У підрозділі 3.3. «Співвідношення систем роботи з персоналом правоохоронних органів України і Швеції» вивчається та аналізується діяльність поліцейських систем Швеції і деяких держав Західної Європи, обґрунтовується необхідність використання досвіду організації роботи з персоналом поліції закордонних країн для вироблення нових концептуальних ідей і часткового реформування правоохоронної діяльності, передусім у кадровій роботі.

В Україні використовується поняття «кадрова політика» стосовно роботи правоохоронних органів. У нормативно-правових актах Міністерства внутрішніх справ України дається таке визначення «... кадрова політика в органах і підрозділах органів внутрішніх справ України є складовою частиною державної кадрової політики». У Швеції, насамперед, застосовується поняття «управління людськими ресурсами», що визначається як використання, розвиток, оцінка, винагорода і керівництво представниками даної організації чи групи співробітників.

На відміну від законодавства України, у Швеції не існує спеціальних законодавчих чи нормативних актів, що регулювали б проходження служби співробітниками поліції. Правові норми містяться у різних частинах законодавчих актів і документів, а також у рішеннях судів.

Існує три основних джерела правового регулювання проходження служби поліцейським чи будь-яким іншим представником правоохоронного агентства: 1) законодавчі акти у формі законів й указів, що приймаються урядом Швеції, законодавчими органами графств, комісіями округів і міських рад; 2) статути, правила, інструкції, що видані урядовим, виконавчим чи органом власне правоохоронним агентством; 3) рішення судів. Якщо існуючі законодавчі акти, укази, правила, статути, інструкції не дозволяють на їх основі вирішити юридичну колізію, що виникла, суддя може звернутися до вже існуючих рішень інших судів з аналогічних справ.

Дослідження українських проблем і шведського досвіду дозволяє виявити основні тенденції і перспективи подальшого розвитку систем кадрової роботи. Насамперед, виділяється основа підтримки й розвитку діяльності державної влади в Україні та Швеції. Йдеться про найважливішу закономірність соціодинаміки цивілізованих країн, яка полягає в тому, що рівень порядку й безпеки держави та громадян прямо залежить від якості кадрів поліцейських служб й органів внутрішніх справ. І ця закономірність усе більш посилюється, що згодом може зумовити її переростання у стійкий закон цивілізованого соціально-правового розвитку.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні інноваційних варіантів удосконалення роботи правоохоронних органів й інститутів, у тому числі органів внутрішніх справ України.

У зв'язку з цим, важливе значення має вивчення закордонного досвіду у сфері теорії, правової регламентації, організації, стратегії і тактики функціонування поліції - одного з головних компонентів системи забезпечення правопорядку в будь-якому суспільстві.

Хоча поліцейські формування зарубіжних країн мають неабияку своєрідність і діють в інших реаліях, але об'єктивні передумови для конструктивного осмислення і творчого застосування їх досвіду все ж існують. Вони зумовлені тим, що розроблені ефективні методи та способи протидії кримінальним проявам і на основі цього визначено чіткі адміністративно-правові засади діяльності поліції.

Процес побудови в Україні правової держави не може не супроводжуватись використанням усього позитивного, що накопичено людством у цій галузі, у тому числі й щодо правового регулювання й організації діяльності поліції.

Водночас правоохоронні органи України недостатньо обізнані з діяльністю поліції деяких країн, з якими здійснюють практичну взаємодію, а тому відповідні дослідження сприятимуть розвитку співробітництва в сфері правоохоронної діяльності.

Зазначені обставини підвищують інтерес до поліції Швеції - країни, з якою в України існують дружні стосунки і в якій ідея правової держави послідовно втілюється в життя. За оцінками міжнародних експертів, шведська поліція є однією із самих ефективних в Європі, як в аспекті попередження, так і розкриття злочинів.

Приклад Швеції дозволяє розширити та скорегувати деякі принципові положення і висновки вітчизняних вчених, перш за все, стосовно форм і методів забезпечення поліцейської діяльності демократичного характеру.

У більшості демократичних країн поліцейські функції виконуються декількома організаціями різноманітної відомчої підпорядкованості, компетенція яких пересікається. Таким чином, окремі конкуруючі угруповання правлячих кіл позбавляються можливості монополізувати вплив на поліцію. Однак у Швеції ці цілі досягаються інакше. Там, відповідно до «Поліцейського акта» 1997 р., існує лише одне поліцейське формування, що перебуває в підпорядкуванні Міністерства юстиції, хоча завдання його у цьому акті формулюються досить широко («охорона Конституції, суспільного ладу, встановленого правового порядку і безпеки, попередження, розкриття і розслідування злочинів»). Конституційні закони не містять згадки про поліцію, що, вочевидь, викликано небажанням законодавця гіпертрофіювати роль цього державного інституту.

Система забезпечення демократичного характеру діяльності поліцейського апарату діє достатньо ефективно.

Зокрема, вона передбачає:

постійний контроль за роботою поліції з боку уряду й парламенту, у тому числі їх особливих повноважних осіб - Міністра юстиції й Омбудсмена, а також Верховного суду і Вищого адміністративного суду;

реалізацію на основі конституційного закону «Форми правління» 1969 р. і Закону «Про публічність судового розгляду» 1984 р. принципу публічності в діяльності охоронців правопорядку;

можливість для громадян оскаржити дії поліцейських у судах загальної юрисдикції і у Вищому адміністративному суді;

залучення громадськості до відпрацювання стратегічних, оперативних і тактичних рішень у боротьбі зі злочинністю, що здійснюється в межах, так званих, Нарадчих комітетів на національному, графському, міському й окружному рівнях управління поліцією.

На відміну від усіх європейських країн (і навіть скандинавських сусідів), юрисдикція відділу служби політичної поліції у Швеції суттєво обмежена: вона позбавлена можливості безпосередньо здійснювати заходи щодо арешту громадян.

Усі ці заходи в комплексі є надійним механізмом автоматичного блокування антидемократичних рішень і дій у сфері охорони правопорядку, і є всі підстави вважати, що у Швеції вдалося знайти оптимальне сполучення компетенції бюрократії і суспільства, а також обліку інтересів різних соціальних груп і політичних сил у справі керівництва та контролю за поліцією. Водночас шведський варіант організації поліції, законодавче закріплення компетенції і забезпечення демократичного характеру її функціонування не може бути стандартизованим, оскільки це продукт специфічних реалій і національної ментальності. Він передбачає високий ступінь консолідації суспільства, представники якого в центрі й регіонах беруть участь у розробці рішень щодо управління поліцією. В Україні цього поки що не спостерігається.

Теоретичною основою поліцейської діяльності у Швеції виступає доктрина «контролю за злочинністю», яка припускає деяке спрощення судової процедури у справах про малозначні злочини, розширення юрисдикції поліції і її дискреційних повноважень.

Нормативною основою такого підходу є «Поліцейський акт» 1997 р., який досить докладно регулює питання про призначення поліцейського апарату. Водночас норми цього акта встановлюють, що охоронці правопорядку під час реалізації своїх повноважень, передусім у разі застосування насильницьких заходів, повинні суворо керуватися принципами законності, необхідності та справедливості, активно використовувати метод переконання, а насильство лише у крайніх випадках - при відкритому опорі.

Загалом, шведські поліцейські виконують відповідні вимоги, а тому випадки необґрунтованого порушення прав і свобод громадян спостерігаються у Швеції украй рідко. З одного боку, це можна пояснити високою свідомістю особового складу, а з іншого - відносно сприйнятливою криміногенною обстановкою. Оскільки, як відомо, порушення законності частіше допускають працівники поліції тих держав, у яких рівень серйозних кримінальних проявів особливо високий. У Швеції ж ситуація дещо інша. Злочини та правопорушення там вчиняють відносно рідко і загалом це дії, що не становлять великої суспільної небезпеки (крадіжки, шахрайства, хуліганства тощо). У цій країні фактично відсутні організовані злочинні угрупування, рідко вчиняються акти терору й корупції, менше ніж будь-де в Європі вчиняються вбивства та інші делікти. Водночас більшість населення з повагою ставиться до поліції (80 % шведів уважають її одним з найбільш ефективних і таких, що заслуговує на довіру, державних інститутів) і надає їй всебічну підтримку.

Середній рівень розкриття злочинів у Швеції - 65 %, а тяжких - 80 %, що значно вище, ніж у таких європейських країнах, як Австрія (45 %), Бельгія (20 %), Великобританія (30 %), Німеччина (50 %), Італія (17 %), Нідерланди (20 %), Норвегія (20 %), Франція (40 %).

В умовах обмеження ресурсів при вирішенні головної проблеми стратегії будь-якої поліції - виборі як основної мети репресивних (у широкому розумінні) або превентивних дій, пріоритет у Швеції надається останнім.

По суті шведська поліція давно вже перетворилася на орган широкого соціального обслуговування населення, що несе головне навантаження у галузі загальної превенції правопорушень. До кола її завдань входить:

консультування громадян з питань особистої і майнової безпеки;

організація і керівництво різноманітними громадськими формуваннями з охорони правопорядку;

пропагандисько-виховна робота з населенням з метою недопущення порушень закону (у тому числі з використанням засобів масової інформації);

участь у вирішенні різноманітних соціальних і побутових конфліктів;

попередження самогубств шляхом психологічного впливу на осіб, які намагаються їх вчинити;

надання морально-психологічної допомоги молодим людям і особам похилого віку, які опинилися у критичних ситуаціях, дітям з неблагополучних сімей, жертвам злочинів;

участь у правовому вихованні населення тощо.

Виконання поставлених завдань вимагає, по-перше, наявності у поліцейського персоналу професійних універсальних знань і навичок, необхідних як для виконання «традиційних» для нього функцій щодо виявлення, попередження, розкриття і розслідування злочинів, так і різноманітних заходів щодо загальної превенції правопорушень і, по-друге, чіткого управління силами й засобами, адекватного реаліям та можливості швидко реорганізуватися відповідно до нового стану соціально-політичної, економічної та криміногенної ситуації.

У Швеції головну відповідальність за реалізацію того чи іншого завдання покладено на Міністерство юстиції. Вивчення нормативних документів, що регламентують статус цього органу («Поліцейський акт» 1997 р., Положення про національну поліцію і національну службу безпеки 1998 р., Положення про Міністерство юстиції 1991 р. з подальшими змінами тощо) показує, що він:

організовує впровадження правоохоронної політики, відпрацьованої міністром, урядом і парламентом;

бере участь у прийнятті нормативних актів, які регламентують діяльність поліції;

виконує функції безпосереднього керівництва поліцією, планує, координує і корегує її діяльність у загальнонаціональному й регіональному масштабах, тобто надає їй цілеспрямованого і спеціального характеру;

проводить комплектування і підготовку поліцейських кадрів;

забезпечує органи й галузеві служби необхідною довідково-аналітичною, статистичною, криміналістичною й іншою інформацією, озброєнням, спецтехнікою, спецзасобами й засобами зв'язку;

інформує вищу державну адміністрацію, парламент і суспільство про стан злочинності.

Характерною особливістю Міністерства юстиції є те, що, окрім управління поліцією, воно керує регіональною адміністрацією, прикордонною службою охорони, органами соціального забезпечення й охорони здоров'я. Це дозволяє максимально повно координувати роботу центральних і регіональних підрозділів поліції між собою, а також з іншими структурами, що так чи інакше причетні до проблем загальної превенції правопорушень й антиморальних проявів.

Безпосереднє керівництво усіма апаратами поліції зосереджено в межах Головного департаменту національної поліції (Офіс Головного комісару національної поліції), начальник якого призначається Прем'єр міністром за поданням Міністра юстиції, прямо підпорядковується Міністру юстиції і є вищою посадовою особою в поліцейській ієрархії - Головним комісаром національної поліції.

Головний департамент поліції є міжгалузевим органом внутрішнього системного управління і поряд з інформаційно-аналітичними та контрольними функціями, а також підготовкою рішень вищого державно-політичного керівництва здійснює владні повноваження щодо керівництва діяльністю і діями підпорядкованих органів, служб і підрозділів.

Управління поліцейськими силами здійснюється Департаментом за територіальним і функціональним принципами. Нині він складається із семи бюро (управлінь): адміністративного, охорони порядку, кримінальної служби, особового складу, у справах іноземців, дорожнього нагляду, технічного, а також аналітичного й інформаційного центрів. Йому ж підпорядковується Поліцейська академія.

Робота Департаменту поліції організована за ієрархічним принципом і спрямовується послідовно системою правил, які застосовуються відповідно до конкретних ситуацій. Це забезпечує раціональність, однаковість ведення справ і сувору відомчу підзвітність. Для того, щоб нейтралізувати деякі негативні вияви, які характерні для будь-яких організацій такого роду і пов'язані з бюрократичним стилем їх функціонування, у Швеції особлива увага приділяється всебічному контрою за точною відповідністю прийнятих рішень вимогам закону.

Сьогодні головною проблемою департаменту у сфері вищого управління є забезпечення координації дій служб в умовах швидкої зміни оперативної обстановки, передусім у великих містах, що вимагає розуміння природи цієї різноманітності, оперативного реагування, знання способів і форм впливу на криміногенну ситуацію. По суті ці проблеми мають інтернаціональний характер.

Організаційна побудова поліції Швеції визначається, як і в інших державах, на основі закріпленого конституційними нормами адміністративно-територіального поділу і за функціональними ознаками. Поліцейські органи цієї держави діють на трьох рівнях: національному, регіональному (графському) і місцевому. У їх складі функціонують такі служби: штабна, патрульна, кримінальна, політичного розшуку, нагляду та регламентації та інші. У невеликих підрозділах, дислокованих у сільській місцевості, більшість поліцейських функцій виконують декілька співробітників поліції.

Проблему обмеження ресурсів поліції у Швеції намагаються вирішити не шляхом її численного покращання або створення нових управлінських ланок, а шляхом зміцнення співробітництва з іншими державними органами та взаємодії невеликих підрозділів. У другому випадку це досягається за допомогою групування сил і засобів декількох сільських органів поліції і їх використання для спільного патрулювання, розслідування правопорушень, збору необхідної інформації тощо. Така практика є досить раціональною, хоча характерна далеко не всім країнам - у світі переважає тенденція до збільшення кількості поліцейських формувань, незважаючи на протилежні рекомендації, давно й неодноразово обґрунтовані багатьма вченими.

Вивчення теорії, правових засад й організації діяльності поліції Швеції дозволяє, на наш погляд, не лише констатувати про їх певну своєрідність, але й запозичити певний корисний досвід. Насамперед, це стосується здійснення на державному рівні контролю за поліцейськими силами, забезпечення публічності їх функціонування і можливості оскарження дій правоохоронців у такій інстанції, як Вищий адміністративний суд. Досить цікавий і шведський досвід із залучення громадськості в особі Нарадчих комітетів при Міністерстві юстиції і Головного департаменту поліції, графських, міських й окружних підрозділів до відпрацювання стратегічних, оперативних і тактичних рішень щодо боротьби із правопорушеннями.

На нашу думку, якщо не сьогодні, то в подальшому такий досвід позитивно вплине на вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ демократичної України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Пихтін М. П. Поняття та особливості сучасної адміністративної діяльності органів внутрішніх справ / М. П. Пихтін // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць : у 2 ч. - Х. : Магістр, 2006. - С. 207-214.

Пихтін М. П. Порівняльно-правовий аналіз кадрового забезпечення діяльності поліції Швеції і міліції України / М. П. Пихтін // Кримський юридичний вісник. - Сімферополь, 2007. - Вип. 1.(1). - С. 204 - 213.

Пихтін М. П. Організаційно-правові питання поліцейського менеджменту в Швеції / М. П. Пихтін // Кримський юридичний вісник. - Сімферополь, 2008. - Вип. 3/4. - С. 25-39.

Пихтін М. П. Деякі питання застосування сили під час припинення масових безпорядків: правові аспекти вітчизняного та закордонного досвіду / М. П. Пихтін // Вестник ХНТУ. - № 3 (29). - 2007. - С. 267 - 272.

Пыхтин М. П. Проблемные вопросы борьбы с торговлей женщинами на юге Украины : матеріали наук.-практ. конф. [«Боротьба з торгівлею людьми»], (Донецьк, 26 черв. 2008 р.) / Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ. - Донецьк : Донец. юрид. ін-т. Луг. держ. ун-ту внутр. Справ ім. Е.О. Дідоренка, 2008. - С. 275-279.