Кримінально-правова відповідальність за дії, спрямовані на повалення конституційного ладу, насильницьку зміну або захоплення державної влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДІЇ, СПРЯМОВАНІ НА ПОВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ, НАСИЛЬНИЦЬКУ ЗМІНУ АБО ЗАХОПЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському Міжнародному Університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент ЛІПКАН Володимир Анатолійович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри міжнародних відносин та національної безпеки

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України ХАВРОНЮК Микола Іванович, Верховний Суд України, заступник керівника апарату -- начальник правового управління

кандидат юридичних наук, доцент УСАТИЙ Григорій Олександрович, Центр нормопроектного забезпечення діяльності Президента України, завідувач сектору безпекового, оборонного і правоохоронного законодавства та судової реформи

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27

Автореферат розісланий „_19_” _грудня_ 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. П. Кучинська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Кримінально-правова норма про відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, міститься в розділі I Кримінального Кодексу України „Злочини проти основ національної безпеки України”. Проблеми забезпечення національної безпеки є одними з найважливіших на будь-якому етапі розвитку держави: вони існують у кожній сучасній державі й пов'язані з вирішенням цілого комплексу завдань у політичній, інформаційній, воєнній, економічній, соціально-гуманітарній, правовій, ідеологічній та інших сферах розвитку суспільства і держави.

Проблема забезпечення кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, залишається на сучасному етапі актуальною, незважаючи на те, що кількість таких діянь, які раніше були однією із форм державної зради є незначною (0,0004 % від загальної кількості вчинюваних злочинів). З огляду на підвищену суспільну небезпеку цього злочину, його попередження являється одним із найважливіших напрямів діяльності правоохоронних органів. Застосування кримінального законодавства, що встановлює кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, у даному випадку має важливе політичне та попереджуюче значення.

Новітні підходи законодавця до регламентації відповідальності за злочини проти основ національної безпеки в цілому, та дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади зокрема, і відсутність із даних питань достатньої кількості публікацій, системного викладення проблематики, неповного дослідження форм вчинення досліджуваного злочину, відсутності дослідження кримінально-правового розуміння конституційного ладу та державної влади зумовили необхідність розроблення зазначених позицій із метою усунення прогалин із даної проблематики, неузгодженості та некоректності окремих положень, сформованих у кримінальному праві.

Нині у державі наявні антиконституційні прояви, що становлять загрозу демократичному розвитку України, її внутрішній безпеці, основам політичної системи України. Ситуація, що склалася в країні нагально потребує детального дослідження складу злочину дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади з позицій сучасних соціально-економічних умов на базі узагальнення й аналізу наявних теоретичних та практичних розробок (зміст яких у кожному випадку піддавався критичному аналізу), у вивченні та обґрунтуванні можливостей застосування досягнень науки кримінального права України у практиці боротьби з такими посяганнями.

Відповідно до проголошеного керівництвом України геополітичного курсу на євроінтеграцію виникла необхідність розглянути по-новому як саму проблему забезпечення національної безпеки в цілому, так і окремі її складові елементи, одним із яких є кримінально-правовий захист держави від дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, що потребують удосконалення.

Отже, актуальність обраної теми дослідження виявляється в такому:

суспільно-політичні процеси, що відбуваються в Україні, з урахуванням євроінтеграції потребують нового усвідомлення значення кримінально-правової відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України;

нині науковий рівень розробленості даної теми є недостатнім, зокрема на дисертаційному рівні, оскільки більшість робіт виконується у межах спеціальних навчальних закладів і має обмежувальний гриф користування. Це унеможливлює широку участь науковців у системному дослідженні цієї проблеми;

активізація загроз конституційному ладу України, її територіальній цілісності, спроб насильницького захоплення влади зумовлюють потребу в обґрунтуванні застосування і впровадження у вітчизняний науковий обіг поняття „конституційна безпека”, яке становить собою інтегральну частину, когнітивну складову поняття більш високого рівня - національна безпека;

системний підхід до вивчення національної безпеки детермінує важливість і нагальність в уточненні підходів до кримінально-правового розуміння національної безпеки;

виробленні кримінально-правового розуміння понять „конституційний лад” і „державна влада”;

нині існує практична потреба у з'ясуванні змісту самого процесу зміни конституційного ладу, який здійснюється насильницьким або ненасильницьким шляхом, і відповідно механізм відображення цього процесу у кримінальному законодавстві.

У різні роки проблему дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади у кримінальному праві СРСР досліджували Анашкін Г.З., Бєляєв А.Е., Владіміров В.А., Гришаєв П.І., Дьяков С.В., Загородніков М.І., Здравомислов Б.В., Карпушин М.П., Клягін В.С., Курінов Б.О., Курлянський В.І., Меньшагін В.Д., Ляхов Є.Г., Михайлов М.П., Піонтковський А.А., Смирнов Є.О., Сташис В.В., Турецький М.В., Якубович М. І. Праці вказаних авторів являють собою значний інтерес. Однак найбільша їх частина припадає на період двадцятирічної давнини за часів існування СРСР. Також заслуговують уваги праці таких сучасних українських вчених, як Антипенко В.Ф., Бажанов М.І., Бантишев О.Ф., Борисов В.І., Гавриш С.Б., Глушков В.О., Голіна В.В., Горбачевський В. Я., Ємельянов В.П., Ліпкан В.А., Мельник М.І., Навроцький В.О., Савченко А.В., Тацій В.Я., Усатий Г.О., Філонов В.П., Хавронюк М.І. Але ці роботи, як правило, досліджують проблеми злочинів проти основ національної безпеки України в цілому або суміжні склади злочинів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права та процесу Київського Міжнародного Університету в межах цільової науково-дослідної комплексної програми „Актуальні проблеми кримінально-правової охорони національної безпеки України”. Тема дисертації затверджена кафедрою кримінального права та процесу Київського Міжнародного Університету.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є визначення на основі теоретичного аналізу та з урахуванням правозастосовної практики змісту всіх ознак складу злочину „дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”, виявлення недоліків у законодавчих конструкціях, що зумовлюють труднощі при застосуванні даної норми, формулювання науково обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення кримінального законодавства і правозастосовної діяльності.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

комплексно розглянути історичне підґрунтя формування кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

подати характеристику факторів соціальної обумовленості встановлення кримінальної відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

проаналізувати норми інших галузей права, що стосуються проблематики кримінально-правової охорони конституційного ладу та державної влади;

визначити об'єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

проаналізувати об'єктивну сторону дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

визначити суб'єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

розглянути суб'єктивну сторону дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

дослідити стан кваліфікуючих ознак дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

запропонувати напрями вдосконалення кримінально-правового законодавства щодо відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

Об'єктом дослідження є суспільно небезпечні посягання на суспільні відносини у сфері дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади та кримінально-правове забезпечення їх охорони.

Предмет дослідження - кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади. конституційний державний влада законодавство

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає діалектичний метод як загальнонауковий метод пізнання соціально-правових явищ. Комплексне дослідження дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, зумовило застосування різних наукових методів пізнання, а саме: формально-догматичного (логічного), історичного, системного аналізу, порівняльно-правового, формально-юридичного, статистичного та ін.

Використання історичного методу дозволило визначити закономірності у змінах конституційного та державного устрою суспільства та цільової спрямованості норми про кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (п.п. 1.1., 1.2.). Застосування порівняльно-правового методу уможливило встановити подібність і відмінність між нормами національного і зарубіжного законодавства про відповідальність за аналізований злочин (п.п. 2.2., 2.3.). За допомогою формально-юридичного методу та методу системного аналізу було здійснено всебічне дослідження складу злочину „дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” (п.п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5.). За допомогою структурно-функціонального методу визначені структурні компоненти процесу насильницького повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, окреслено місце ст. 109 в системі норм КК України, а також її співвідношення з іншими нормами кодексу (п.п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4., 2.5.). Статистичні дані, котрі свідчать про розповсюдженість зазначеного явища, були оцінені із застосуванням статистичного методу (п. 2.2).

Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять статистична інформація Служби безпеки України щодо злочинів проти основ національної безпеки України; матеріали 7 порушених кримінальних справ за ст. 109 КК України; матеріали про відмову у порушенні кримінальних справ.

Комплексно-системний підхід до вивчення кримінальної відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади вимагав ознайомлення з літературою з інших наукових галузей: філософії, політології, логіки, психології, загальної теорії права, кримінології, міжнародного права, а також звернення до енциклопедій, інших довідкових видань. Відсутність у національному праві спеціальних досліджень про кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади вимагало також вивчення праць зарубіжних вчених із тим, щоб уникнути національної обмеженості, використати загальнолюдський досвід. Це надало можливості визначити, які сторони кримінальної відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади до цього часу є ще мало розробленими.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає насамперед у тому, що дана праця є першим у кримінальному праві України дисертаційним дослідженням про відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади за новим кримінальним законодавством України. Проведене дослідження дозволило виявити недоліки законодавчої конструкції та труднощі практичної реалізації досліджуваної чинної кримінально-правової норми.

Згідно з проведеним дослідженням сформульовано нові наукові положення, а саме:

уперше:

обґрунтовано доцільність уведення у вітчизняний науковий обіг поняття „конституційна безпека” як безпосередній об'єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

визначено на науковому рівні кримінально-правове розуміння таких понять як „конституційний лад” та „державна влада”;

комплексно охарактеризовано всі форми вчинення даного злочину;

обґрунтовано криміналізацію дій, що посягають на конституційний лад та державну владу без насильницької мети - дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні і, відповідно, наводяться соціально-кримінологічні фактори для криміналізації;

окреслено ознаки суб'єкта дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні;

виявлено особливості відмежування дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні від суміжних злочинів;

комплексно досліджено та обґрунтовано основні характеристики підвищеної суспільної небезпеки вчинення даного злочину за допомогою використання мережі Інтернет, супутникового чи мобільного зв'язку;

набуло подальшого розвитку:

комплексний аналіз історичного підґрунтя формування кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

обґрунтування соціальної та кримінологічної обумовленості про те, що суспільні відносини, як об'єкт злочину, у зазначених випадках можна пізнати лише через дослідження інтересу - складової суспільних відносин;

визначення кримінально-правового змісту поняття юридичної особи - суб'єкту кримінальної відповідальності за аналогічні злочини в інших державах;

актуалізація питання про введення адміністративно-правової відповідальності за правопорушення проти основ національної безпеки України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у наступному:

у науково-дослідній діяльності - основні положення дисертації можуть бути використані для подальшого вивчення кримінальної відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, а також для дослідження з суміжними злочинами;

у правотворчості - пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства можуть бути враховані при внесенні змін та доповнень до КК України;

у правозастосовній діяльності - рекомендації щодо вдосконалення практики застосування закону можуть сприяти правильному вирішенню багатьох питань, наприклад, кваліфікації вчиненого, попередженню і профілактиці злочинів тощо;

у навчально-методичному процесі - матеріали дисертації можуть бути корисні як для вивчення в курсі кримінального права, так і під час підготовки навчальних програм, методичних рекомендацій і вказівок (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у навчальний процес Київського Міжнародного Університету від 10 вересня 2008 року).

Особистий внесок здобувача. У співавторстві з Ліпканом В.А. опубліковано навчальний посібник „Національна безпека України: кримінально-правова охорона”, в якому дисертантом досліджувалися такі питання: кримінально-правове розуміння національної безпеки України; система злочинів проти основ національної безпеки України; кримінально-правове розуміння злочинів проти держави в різних правових сім'ях.

Апробація результатів дисертації. Роботу обговорено на засіданні кафедри кримінального права та процесу Київського Міжнародного Університету, схвалено і рекомендовано до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу „Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми і перспективи”, яка відбувалася 25-26 лютого 2006 року у м. Києві, та на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми національної і міжнародної безпеки”, яка відбувалася 27 квітня 2007 року у м. Києві.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчальний процес Київського Міжнародного Університету, а саме, у межах навчальних дисциплін „Кримінальне право” та „Транснаціональна злочинність”.

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 5 наукових статей у журналах та збірниках наукових праць, 3 з яких входять до переліку фахових наукових видань ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація обсягом 193 сторінки (без списку використаних джерел) складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел - 22 сторінки (усього 323 найменування).

Основний зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, доцільність та ступінь розробленості; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження; обґрунтовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження.

РОЗДІЛ 1 „Історичні основи формування кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” містить два підрозділи.

У підрозділі 1.1. „Історико-правовий аналіз розвитку радянського законодавства про кримінально-правову охорону державного (контрреволюційного) ладу та державної (контрреволюційної) влади” розглядається історія розвитку законодавства про кримінально-правову охорону державного ладу та державної влади у вітчизняному законодавстві в постреволюційний період.

Встановлено, що кримінально-правова охорона державного ладу та державної влади передбачалася законодавством про контрреволюційні злочини, оскільки Кримінальний кодекс СРСР був прийнятий лише в 1922 р. Тобто, протягом п'яти років правозастосовні органи керувалися у своїй діяльності переважно надзвичайними декретами і революційною правосвідомістю.

Аналіз кримінально-правових документів уможливив дійти висновку, що законодавство про боротьбу з цими злочинами починає складатися і розвиватися уже в перші дні Жовтневої соціалістичної революції. Така необхідність характеризується перш за все бажанням законодавця у даний спосіб забезпечити безпеку найбільш уразливих і важливих суспільних відносин, тому вони і були поставлені під кримінально-правову охорону. Більше того, на переконання автора, кримінально-правові норми про контрреволюцію захищали суспільні відносини, інтереси, цінності та блага пролетаріату.

Особливість цих кримінально-правових норм полягала в тому, що: 1) вони роз'ясняли шкоду і небезпеку виступів проти народу, попереджували вчинення таких злочинів, закликали все населення до боротьби з ними; 2) диспозиції зазвичай містили лише назву злочину, в них, як правило, було відсутнє описання юридичних ознак суспільно небезпечного діяння.

Дані протиріччя послідовно усувалися шляхом прийняття: 1) Кримінального Кодексу УРСР (у розділі про контрреволюційні злочини); 2) Положення про державні злочини (контрреволюційні і особливо для Союзу РСР небезпечні злочини проти порядку управління) від 25 лютого 1927 року, в якому контрреволюційним злочинам була відведена перша частина (ст. 1-14).

Проаналізувавши нормативно-правові акти про контрреволюційні злочини, позиції науковців із досліджуваної проблематики, автор дійшов висновку, що формування і розвиток поняття контрреволюційних злочинів умовно можна розділити на декілька етапів:

1) зародження поняття контрреволюційного злочину з перших днів Жовтневої соціалістичної революції - до прийняття Кримінального Кодексу РРФСР і Кримінального Кодексу УРСР;

2) процес розширення поняття контрреволюційного злочину через внесення змін до Кримінального закону - до прийняття ІІІ-ю сесією Союзного ЦВК 25 лютого 1927 р. „Положення про державні злочини”;

3) початок процесу трансформації поняття контрреволюційного злочину в поняття державного злочину.

Підрозділ 1.2. „Поняття злочинів проти держави” присвячено дослідженню поняття злочинів проти держави (державних злочинів).

Встановлено, що в основних кримінально-правових актах, виданих до кодифікації радянського кримінального законодавства, і в юридичній літературі поняття „державні злочини” не застосовувалося. Відмову від поняття „державні злочини” у згаданих юридичних актах та працях автор пояснює прагненням поряд зі знищенням буржуазного права відкинути і його форми, зокрема термінологію.

Постанова ЦВК СРСР від 25 лютого 1927 р. „Про зміни Основних начал кримінального законодавства СРСР і союзних республік” спеціально підкреслила в новій редакції ст. 3 Основних начал, що розділи про злочини державні (контрреволюційні і особливо для Союзу РСР небезпечних злочинів проти порядку управління) і військових підлягають включенню у кримінальні кодекси союзних республік у тексті положень, що видаються ЦВК Союзу РСР.

Дане уточнення ст. 3 Основних начал мало, на переконання дослідника, принциповий характер, оскільки при підготовці нових кримінальних кодексів у союзних республіках намітилось негативне ставлення до поняття державних злочинів, виявилось прагнення різко скоротити порівняно з Кримінальним Кодексом РРФСР 1922 року його обсяг, охопивши ним тільки контрреволюційні злочини. Так, у Кримінальному Кодексі Української РСР (прийнятий 8 червня 1927 р.) взагалі відмовилися від терміну „державні злочини”. Глава перша його Особливої частини називалася „Контрреволюційні злочини”, а глава друга - „Злочини проти порядку управління” а) Особливо для Союзу РСР небезпечні злочини проти порядку управління і б) Інші злочини проти порядку управління).

Таким чином, Постанова 1927 року закріпила у загальносоюзному законодавстві поняття „державні злочини”, незважаючи на заперечення деяких теоретиків і практиків-юристів (думки наведені в тексті дисертаційного дослідження) його обсяг був звужений.

Із розглянутих у дисертації доктринальних досліджень із даної проблематики, більшість дослідників висловилася за збереження поняття державних злочинів. Разом із тим, як з'ясовано автором, прихильники поняття державних злочинів розходилися в поглядах на його обсяг. Встановлено, що пануючою виявилася тенденція збереження поняття державних злочинів у системі Особливої частини радянського кримінального права і обмеження його обсягу тільки контрреволюційними злочинами.

Дисертантом проаналізовано Закон про кримінальну відповідальність за державні злочини від 25 грудня 1958 року.

На підставі проведеного аналізу, дисертант зазначає, що із позицій Основ кримінального законодавства Союзу РСР до державних злочинів мають належати лише злочини, перелік яких дається в першому розділі Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини, тобто тільки особливо небезпечні державні злочини, віднесення ж до державних злочинів „інших державних злочинів” слід вважати протиріччям Закону, яке теоретично складно обґрунтувати.

Таким чином, остаточна еволюція контрреволюційних злочинів у злочини державні, відбулася з прийняттям Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини, тобто був пройдений черговий етап розвитку кримінальної відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

РОЗДІЛ 2 „Сучасний стан та перспективи удосконалення кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” складається з п'яти підрозділів.

Підрозділ 2.1. „Об'єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” присвячений дослідженню складових елементів та змісту об'єкту злочину. З'ясовуючи родовий об'єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, автор поділяє погляд законодавця, що родовим об'єктом цього злочину є основи національної безпеки України.

Проаналізувавши існуючі наукові тенденції у розумінні об'єкта злочину, встановлено, що саме інтерес знаходиться у найбільш тісному зв'язку з самими суспільними відносинами, проникає в усі глибинні зв'язки, що утворюють ці відносини на всіх рівнях їх функціонування. Тому автор зазначає, що інтерес несе на собі відбиток відповідних суспільних відносин, він є найбільш точним виразником не тільки зовнішніх ознак самих суспільних відносин, але й найбільш повно передає їх внутрішню сторону; інтерес наділений певною особливістю, яка полягає у тому, що він, як правило, доступний для безпосереднього сприйняття і вивчення, “лежить на поверхні”.

У дисертаційному дослідженні автор обґрунтовує позицію про те, що такі суспільні відносини, як основи національної безпеки України, є „прихованими” від безпосереднього сприйняття, і, використавши положення, закріплені в Законі України „Про основи національної безпеки України” та виходячи з визначення життєво важливих національних інтересів, під родовим об'єктом злочинів проти основ національної безпеки пропонує розуміти наступне:

По-перше, це суспільні відносини у сфері державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

По-друге, дані національні інтереси є життєво важливими і як родовий об'єкт даної групи злочинів становлять: 1) внутрішню стабільність, яка характеризується стійкістю державних інститутів і збалансованістю інтересів усіх соціальних груп населення; 2) державний суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; 3) конституційний лад України; 4) економічну систему України; 5) екологічно здорове середовище в державі; 6) існуючий науково-технічний потенціал держави; 7) гарантовані конституційні права і свободи людини і громадянина та ін.

Безпосереднім об'єктом дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, є конституційна безпека (як частина національної безпеки) України у сфері нормального функціонування конституційного ладу та нормального функціонування державної влади в Україні.

Досліджуючи безпосередній об'єкт даного злочину, автор не акцентує увагу на понятійних особливостях конституційної безпеки. Тут важливим результатом є висновок про те, що об'єктом забезпечення конституційної безпеки є захищеність конституційного ладу держави, в той час як об'єкти національної безпеки - це інтереси особи, суспільства і держави.

У результаті проведеного комплексного дослідження, зазначається, що поняття „конституційний лад”, як об'єкт злочину „дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”, розглядається лише в розумінні державного суверенітету та форми держави (форма державного правління, державний устрій, державний режим). Тобто його розуміння є вужчим, ніж у конституційному праві.

На підставі проведеного дослідження зазначено, що у кримінально-правовий зміст поняття конституційного ладу, як об'єкту даного злочину, вкладається загальне уявлення про основні характеристики держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади. Відтак поняття державної влади є невід'ємною складовою поняття конституційного ладу і повинно розглядатися в його межах.

Поняття державної влади у даному випадку розглядається у вузькому розумінні, відповідно до якого об'єктом злочину, передбаченого ст. 109 Особливої частини КК України, можуть бути:

1) вищі органи державної влади України: а) Президент України; б) Верховна Рада України; в) Кабінет Міністрів України; г) Верховний Суд України; Конституційний Суд України; вищі спеціалізовані суди, утворення і діяльність яких передбачена законодавством України про суди та судоустрій;

2) інші вищі органи державної влади, які користуючись певною незалежністю, de jure не належать до трьох головних гілок влади: а) Генеральна прокуратура України; б) Національний банк України; в) Рахункова палата України; г) Вища рада юстиції України тощо;

3) органи державної влади місцевого рівня, якщо це може призвести до порушення суверенітету всередині держави.

У підрозділі 2.2. „Об'єктивна сторона дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” міститься кримінально-правова характеристика ознак даного злочину.

Встановлено, що поняття „повалення” та „захоплення” за своєю сутністю при їх практичній реалізації є насильницькими, тому в ст. 109 Кримінального Кодексу України простежується некоректна позиція законодавця при законодавчому врегулюванні питання про кримінально-правову охорону конституційного ладу та державної влади України.

Здійснивши контент-аналіз посягання на конституційний лад і державну владу України, автор переконаний, що досліджувані дії можуть вчинюватися і іншими, ненасильницькими діями. Саме тому існує необхідність у криміналізації таких дій без насильницької мети, дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні і, відповідно наводяться соціально-кримінологічні фактори для криміналізації таких суспільно небезпечних діянь.

Автор вважає що дії, спрямовані на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні, може вчинюватися у п'ятьох формах, а саме: 1) дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України; 2) дії, вчинені з метою незаконного здобуття державної влади в Україні; 3) змова про вчинення таких дій; 4) публічні заклики до незаконної зміни конституційного ладу України або до незаконного здобуття державної влади в Україні; 5) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

Дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України можуть полягати у наступному:

а) незаконна зміна форми правління, тобто способу організації державної влади, відповідно до якого єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, головою держави - Президент України, вищим органом виконавчої влади - Кабінет Міністрів України тощо;

б) незаконна зміна державного режиму, що зокрема передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через форми безпосередньої демократії, гарантування державою прав і свобод людини і громадянина і т. ін.

Зазначається, що навіть при незаконній зміні однієї складової конституційного ладу він припиняє існування, оскільки порушується один із його найважливіших принципів - принцип народовладдя, відповідно до якого право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами та посадовими особами (тобто будь-які його складові відповідно до чинного законодавства). На думку автора, цей принцип поширюється і на такі дії, як незаконна зміна конституційного ладу, якщо зазначене право народу узурповане державою, її органами та посадовими особам або окремими політичними силами (партіями, рухами тощо).

Злочин у цій формі є закінченим із моменту вчинення будь-якої дії, яка направлена на досягнення такої мети.

Дії, вчинені з метою незаконного здобуття державної влади в Україні можуть проявлятися у наступному:

а) дії, спрямовані на незаконне здобуття державної влади в Україні вищих органів державної влади;

б) дії, спрямовані на незаконне здобуття органів державної влади на місцях, якщо вони можуть призвести до суттєвого порушення внутрішнього суверенітету держави, тобто до верховенства і самостійності державної влади всередині країни.

Злочин у цій формі є закінченим із моменту вчинення будь-якої дії, яка направлена на досягнення такої мети.

Змова про вчинення дій, передбачених ст. 109 КК України, може проявлятися у наступному: таємна угода двох або більше осіб щодо попередньо узгоджених спільних дій до початку виконання об'єктивної сторони цього злочину, з'ясування істотних умов, доведених до всіх її учасників, укладена з метою: а) або незаконної зміни конституційного ладу України; б) або незаконного здобуття державної влади в Україні; в) або у комбінуванні зазначених незаконних дій.

Дана форма злочину є закінченою з моменту досягнення угоди з зазначених істотних умов.

Публічні заклики до вчинення зазначених дій можуть полягати в наступному:

1) активний усний вплив на: а) невизначену кількість осіб; б) така невизначена кількість осіб є значною;

2) цей вплив на невизначену але значну кількість осіб спрямований на схиляння до вчинення певних дій, а саме до: а) незаконної зміни конституційного ладу України; б) незаконного здобуття державної влади в Україні.

Злочин у цій формі є закінченим із моменту висловлення суб'єктом вчинення таких дій відповідного заклику, спрямованого на його сприйняття більш-менш широкою аудиторією. Одиничний факт висловлення відповідних ідей кільком особам не може розглядатися як публічні заклики.

Розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій може полягати у наступному:

1) будь-які дії з розповсюдження, поширення матеріалів із закликами до: а) незаконної зміни конституційного ладу України; б) незаконного здобуття державної влади в Україні;

2) метою таких дій є ознайомлення, доведення до відома невизначеної але значної кількості осіб.

Злочин у цій формі є закінченим із моменту, якщо хоча б певна частка вказаних підготовлених матеріалів потрапила до адресатів (до невизначеного, але значного кола осіб).

У даному досліджені принциповою є позиція автора про те, що суспільно небезпечні дії, спрямовані однією державою на незаконну зміну конституційного ладу чи незаконне здобуття державної влади в іншій державі, у майбутньому можуть бути визнаними міжнародним злочином. Можливо саме тому, що нині до життєво важливих інтересів міжнародної спільноти не належить втручання у внутрішні справи держав „третього” світу з так званими „міжнародними місіями”, у міжнародному кримінальному праві ще не вироблено норму, яка б закріплювала кримінальну відповідальність за такі злочинні дії.

Підрозділ 2.3. „Суб'єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” містить характеристику суб'єкту дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні.

Суб'єктом злочину „дії, спрямовані на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні” є фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років.

Кримінальній відповідальності підлягають тільки фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства). Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину не можуть бути держава та юридичні особи, тобто, наприклад, підприємства, установи, заклади, організації, партії. Проте у теоретичному розумінні проблема відповідальності юридичних осіб у кримінальному праві залишається актуальною. У вітчизняній науці кримінального права пропозиції щодо можливості визнання юридичної особи суб'єктом злочину стали всерйоз обговорюватися з 1991 р. Однак у КК України 2001 року дана позиція не була відображена.

Здійснений аналіз зарубіжних кримінально-правових джерел уможливив дійти висновку, що у багатьох правових системах поняття вини включає в себе елемент „докору”, який відповідно до класичної теорії кримінального права може бути застосований тільки до фізичної особи. Тому правові системи багатьох європейських держав дотримуються традиційного правила про те, що винною у вчиненні злочину може бути визнана тільки фізична особа.

Автор вважає, що відповідальність юридичних осіб у нашій державі може бути адміністративною, а не кримінальною, зокрема, тому що види покарань, передбачені для юридичних осіб у законодавстві інших держав Європи, є специфічними і, за винятком штрафів у визначених розмірах, більше нагадують не кримінальні покарання, а передбачені чинним законодавством України адміністративні стягнення для юридичних осіб. Важливим є також і те, що поняття „кримінальна відповідальність” у державах Західної Європи, як правило, є більш широким, ніж аналогічне поняття в Україні, і охоплює собою відповідальність як за злочини, так і за проступки, при цьому останні є аналогами передбачених законами України адміністративних правопорушень.

Тому, на думку автора, прийняття Кодексу про адміністративну відповідальність юридичних осіб є необхідним і нагальним з огляду на європейську інтеграцію України. Зазначається, що в подальшому можлива розробка Закону України „Про відповідальність юридичних осіб за правопорушення проти основ національної безпеки України”. При цьому опис цих правопорушень про адміністративну відповідальність юридичних осіб може бути схожим за їх описом у КК України.

Дисертант переконаний, що нині в світі сформувалися передумови для притягнення до кримінальної відповідальності держави за вчинення міжнародних злочинів, належне місце серед яких повинно бути відведено діям, спрямованим на незаконну зміну конституційного ладу чи незаконне здобуття державної влади іншої країни. Звичайно в даному випадку іноземна держава перш за все виступатиме як організатор, а тому важливого значення набуває розвиток інституту співучасті у міжнародному кримінальному праві. Те ж саме можна стверджувати про добровільну відмову від вчинення злочину.

При розгляді даного питання автор не ставив за мету розкрити механізм ставлення у вину державі. Тут простежується прагнення привернути увагу щодо доцільності та необхідності притягнення держави до кримінальної відповідальності при вчиненні дій, спрямованих на незаконну (в т. ч. і насильницьку) зміну конституційного ладу чи незаконне здобуття (в т. ч. і насильницьке) державної влади в іншій країні.

У підрозділі 2.4. „Суб'єктивна сторона дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” досліджується внутрішня сторона злочину.

Автор доходить висновку, що суб'єктивна сторона дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні характеризується наявністю вини у вигляді прямого умислу і, крім того, характерною є спеціальна мета - незаконна зміна конституційного ладу України або незаконне здобуття державної влади в Україні. Злочин вважається закінченим із моменту вчинення дії, яка направлена на досягнення такої мети, хоча б сама мета і не була досягнута. Мотиви вчинення злочину на кваліфікацію не впливають.

Зазначається, що злочинна поведінка, як і будь-яка вольова поведінка людини, проявляється із певних мотивів і спрямовується на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує внутрішній (органічний) зв'язок. Процес мотивації, тобто формування мотиву особи, передбачає і поставлення певної мети. Мотив являється тією активною силою, яка веде суб'єкта до досягнення мети.

На відміну від мотиву, який характеризує тільки внутрішні спонукання особи, мета завжди включає в себе уявлення про ті бажані зміни у зовнішньому світі, які повинні відбутися в результаті вчинення злочину.

Вчиняючи злочин, передбачений ст. 109 КК України (нині чинний), чи дії, спрямовані на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні (запропонований автором), мотиви можуть бути одними і тими ж. Основна відмінність полягає в існуванні спеціальної мети. У першому випадку мета насильницька, в другому - незаконні дії (які включають в себе і насильницькі). Саме за допомогою мотивації злочину як динамічного процесу формування, розвитку i реалізації мотиву в суспільно небезпечному діянні, з'являється можливість для з'ясування суб'єктивної сторони дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні. Завжди спочатку з'являється мотив, який дає поштовх до виникнення процесу мотивації, внаслідок чого суб'єкт здійснює постановку мети, обирає засоби досягнення, приймає рішення щодо вчинення конкретного діяння.

Аналізуючи критерії, за якими можна відмежовувати дії, спрямовані на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні від суміжних складів злочинів, на переконання автора, головним є саме мотив. Наприклад, у разі вчинення зазначених дій, дії особи, що керувалася мотивами помсти за неналежне функціонування державної влади, повинні бути кваліфіковані як дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України чи незаконного здобуття державної влади в Україні. Проте, можливо розглянути і таку ситуацію, коли вчинення цього злочину замовляється особі (особам), яка повинна вчинити певні дії і за це отримати винагороду у вигляді, наприклад, грошей. За цих обставин особа-виконавець може керуватися виключно корисними мотивами, їй байдуже, що після цього може статися (наприклад, завідомо неправильне оголошення результатів виборів - ч. 3 ст. 158). Або, наприклад, на практиці може бути випадок, коли дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України чи незаконного здобуття державної влади в Україні, вчинюються виконавцем (виконавцями) під впливом організатора чи підбурювача, які ховають справжні цілі незаконної зміни конституційного ладу чи незаконного здобуття державної влади і маскують їх під загально-громадські, всенародні інтереси та прагнення, хоча насправді це особисті рахунки (наприклад, певна політична сила організовує масові „акції протесту” проти законно обраної влади, закликає до них приєднатися, маючи за мету таким громадсько-політичним тиском дезорганізувати нормальне функціонування органів державної влади, „паралізувати” їх роботу; результат - оголосити про неспроможність здійснення ними своїх повноважень, посягаючи таким чином на таку частину конституційної безпеки, як заборона узурпації державної влади). У зазначених випадках говорити, що спрямованість умислу виконавця (виконавців) на вчинення дій з метою незаконної зміни конституційного ладу України чи незаконного здобуття державної влади в Україні неможливо. На думку автора, такі дії виконавця (виконавців) потрібно кваліфікувати за відповідними статтями КК (наприклад, масові заворушення (ст. 294), захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341).

Зазначається, що мотиви вчинюваних дій не є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього злочину і, відповідно, не впливають на його кваліфікацію. Проте їх визначення має важливе значення для встановлення вини суб'єкта та її доказування, оцінки ступеня суспільної небезпечності вчиненого, а також для виявлення умов скоєння злочину та розробки спеціальних заходів з їх попередження. Мотиви, за якими можуть вчинюватися дії з метою незаконної зміни конституційного ладу України чи незаконного здобуття державної влади в Україні: мотиви кар'єризму; політичної конкуренції; помста за державну діяльність; мотиви самоствердження, придання своїй діяльності значущості; корисливі мотиви, релігійні тощо.

У підрозділі 2.5. „Кваліфікуючі ознаки дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” досліджуються кваліфікуючі ознаки публічних закликів до незаконної зміни конституційного ладу або незаконного здобуття державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

Такими кваліфікуючими ознаками є: 1) вчинення даного злочину особою, яка є представником влади; 2) вчинення цього злочину повторно; 3) організованою групою; 4) з використанням засобів масової інформації.

Представник влади автором визначений як особа, яка постійно або тимчасово перебуває на службі в органах державної влади і яка наділена правом чи обов'язком здійснювати функції зазначених органів. Така особа, наприклад, наділена правом у межах своєї компетенції давати як для громадян, так і для установ, незалежно від відомчої належності чи підлеглості, вказівки правового характеру, що підлягають обов'язковому виконанню, застосовувати примусові заходи і щодо громадян, які безпосередньо не підпорядковані їй по службі. Таким чином, обов'язковою ознакою представника влади є наявність в особи організаційно-розпорядчих функцій, обумовлених її службовим становищем. Відповідно до законодавства така особа може видавати укази, інструкції, положення, вказівки, накази та розпорядження не тільки стосовно довіреного їй апарату, де вона займає визначену посаду, але й поза ним.

Повторними у ст. 109 необхідно вважати публічні заклики до незаконної зміни конституційного ладу або до незаконного здобуття державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій, вчинені особою, яка раніше вже вчинила такий злочин у вказаних формах. Повторним буде злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила такий же злочин, незалежно від того, була вона засуджена за раніше вчинений злочин чи не була. Повторності не буде, якщо винний в один і той же час, в одному і тому ж місці декілька разів звертався із закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади до присутніх.

Автором обґрунтовується позиція, що з розвитком науки і техніки, вчиняти даний злочин нині стало можливо з використанням Інтернету, засобів сотового та мобільного зв'язку, космічних комунікацій, оскільки останні можуть використовуватися як засоби масової інформації і у розповсюдженні інформації перевершують їх у багатьох показниках.

Дослідник переконаний, що дії, передбачені ч. 2 ст. 109 Особливої частини КК України, вчинені з використанням мережі Інтернет або за допомогою мобільного чи сотового зв'язку або з використанням сучасних космічних комунікацій, характеризуються підвищеною суспільною небезпечністю (порівняно з вчиненням таких дій із використанням звичайних засобів масової інформації) за такими ознаками:

1) за часовою ознакою: вчинення даного злочину таким способом можливе за лічені хвилини (а то й секунди);

2) за територіальною ознакою: розповсюдження такої інформації можливе в будь-якій точці земної кулі;

3) за латентністю: вчинення таких злочинних дій є значно прихованішим за своїми об'єктивними та суб'єктивними ознаками.

Висновки

У висновках дисертації міститься підсумок проведеного дослідження. Викладено теоретичні результати, які складають основний зміст наукової новизни дослідження, що є спробою заповнити прогалини у кримінально-правовому, соціально-правовому та кримінологічному вивченні дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні.

На підставі викладених положень і висновків автор пропонує внести зміни та доповнення до чинного Кримінального кодексу України і викласти ст. 109 КК України у такому вигляді:

Стаття 109. Дії, спрямовані на незаконну зміну конституційного ладу України чи на незаконне здобуття державної влади в Україні

1. Дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України або незаконного здобуття державної влади в Україні, а також змова про вчинення таких дій, -- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

2. Публічні заклики до незаконної зміни конституційного ладу України або до незаконного здобуття державної влади в Україні, а також розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій, -- караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, -- караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Діордіца І. В. Поняття злочину проти основ національної безпеки України / І. В. Діордіца // Підприємництво, господарство і право. - К., 2006. - № 8. - С. 145-148.

2. Діордіца І. В. Кримінально-правове розуміння національної безпеки України за Кримінальним Кодексом України від 5 квітня 2001 року / І. В.Діордіца // Підприємництво, господарство і право. - К., 2006. - № 9. - С. 121-124.

3. Діордіца І. В. Родовий об'єкт злочину „дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” / І. В. Діордіца // Підприємництво, господарство і право. - К., 2006. - № 11. - С. 154-157.

4. Поняття конституційної безпеки / І. В. Діордіца // Проблеми державного будівництва в Україні : Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. професорсько-викладацького складу „Україна в євроінтеграційному процесі : проблеми і перспективи” (Київ, 25-26 лютого 2006 року). - К., 2006. - Вип. № 11. - С. 225 - 230.

5. Родовий об'єкт злочинів проти основ національної безпеки / І. В. Діордіца // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. „Проблеми національної і міжнародної безпеки” (Київ, 27 квітня 2007 року). - К. : Текст, 2007, - № 2. - С. 121-129.

6. Ліпкан В. А. Національна безпека України : кримінально-правова охорона : [навчальний посібник] / В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца. - К. : КНТ. - 2007. - 292 с.