Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.11 - міжнародне право

ПРАВОВІ ЗАСАДИ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА В СФЕРІ МОРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ

ВОРОБЙОВ Володимир Петрович

Київ 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відносини з Європейським Союзом (далі - ЄС) з кожним роком набувають все більшого значення для України. Основними факторами цього стали: розширення ЄС впритул до кордонів нашої держави, визнання її країною з ринковою економікою, вступ до СОТ, започаткування політики „сусідства”, а поспіль „східного партнерства”. Все це сприяє подальшому розвитку правових основ співробітництва між цим інтеграційним об'єднанням і Україною. Наша країна, що має величезний транзитний потенціал, може отримувати значну користь від участі в загальноєвропейській транспортній мережі, головну роль у розвитку якої відіграє морський і річковий транспорт. У розвитку морської торгівлі та ліквідації існуючих бар'єрів однаково зацікавлені обидві сторони. Таким чином, співробітництво в сфері судноплавства є невід'ємною складовою взаємовідносин України та Європейського Співтовариства (далі - Співтовариство).

У разі активізації політики поглибленого співробітництва з Співтовариством у сфері морського транспорту на основі обґрунтованих у правовому відношенні підходів, належної імплементації Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (далі - УПС), а також інших міжнародно-правових засад співробітництва, наша держава виграватиме у багатьох відношеннях. Термін дії УПС, який був вичерпаний ще 2008 р., було продовжено до підписання і набуття чинності нової посиленої угоди, домовленості щодо майбутнього змісту якої активно ведуться останнім часом. Отже, УПС залишається основним правовим інструментом відносин між Україною та ЄС. З одного боку, приведення у відповідність до acquis communautaire ЄС національного законодавства України приведе до прогресивного розвитку останнього. З іншого, - це сприятиме розвитку торговельно-економічного співробітництва, збільшенню вантажопотоків, а також розбудові транспортної інфраструктури України.

До правових засад такого співробітництва належать положення УПС щодо морського та річкового транспорту, інші угоди та домовленості між Україною та Співтовариством та його державами-членами. Важливу роль відіграє низка багатосторонніх договорів у сфері морського транспорту, укладених у межах Організації Об'єднаних Націй, Міжнародної морської організації (далі - ІМО) та інших міжнародних організацій, учасницями яких є Україна та Співтовариство і його держави-члени.

Під час дослідження даної теми були використані доктринальні досягнення вітчизняної та зарубіжної науки міжнародного морського права та права ЄС, а також джерела нормативного та загально-інформаційного характеру. Серед останніх слід окремо виділити наступні:

1) нормативно-правові акти ЄС - директиви, регламенти і рішення, які регламентують ті чи інші питання морського права. Слід зауважити, що Договір про заснування Європейського Співтовариства визначає принципи та засади спільної транспортної політики, які, однак, не поширюються на морський транспорт. Основоположним нормативно-правовим актом, який започаткував системний підхід до спільної морської транспортної політики Європейського Співтовариства, став пакет Регламентів 1986 р. щодо міжнародного виміру ринку послуг морських перевезень вантажів. Ними, зокрема, регламентуються питання доступу до ринку міжнародних морських перевезень, застосування статей 81 та 82 Договору про заснування Європейського Співтовариства до сфери морського транспорту, вільного доступу до обслуговування вантажопотоків у міжнародній морській торгівлі. Окремим регламентом 1992 р. поширено принцип вільного надання послуг також і на внутрішні морські перевезення в межах держав-членів (морський каботаж);

2) рішення Суду ЄС, що є відображенням практики застосування норм і стандартів, закріплених в актах Співтовариства. Такі рішення спрямовані на тлумачення положень Договору про заснування Європейського Співтовариства, директив і регламентів ЄС, що дає змогу більш правильно розуміти дію відповідних норм, а з іншого - заповнює існуючі прогалини правового регулювання;

3) документи Комісії ЄС ненормативного характеру, до яких відносяться ініціативи щодо розробки та ухвалення нових актів ЄС у формі Білих Книг, Зелених Книг, Повідомлень, Пропозицій, а також робочі документи інституцій ЄС, які супроводжують нормотворчий процес. Кожен із них містить коментарі щодо розуміння змісту та правових наслідків застосування відповідних норм права ЄС;

4) міжнародні конвенції, прийняті в рамках ІМО, які мають важливе значення для Європейського Співтовариства і України як членів цієї Організації. Особлива увага приділяється Конвенції про запобігання забруднення моря з суден (МАРПОЛ 73/78) та протоколам до неї;

5) законодавство України в сфері морського права, яке охоплює Кодекс торговельного мореплавства України, Постанову Кабінету Міністрів про портові збори, Програму розвитку національної системи безпеки судноплавства від 2001 до 2006 рр., листи, доручення Державного департаменту морського і річкового транспорту, матеріали щодо спільних переговорів тощо;

6) і, нарешті, найголовнішим джерелом є безпосередньо Угода про партнерство і співробітництво, яка є найважливішим спільним правовим інструментом, що пов'язує національне законодавство України із правом ЄС, закріплюючи зобов'язання України здійснювати поступове наближення національного законодавства до норм і стандартів останнього. До цієї ж групи можна віднести і коментар до УПС, підготовлений під егідою Українсько-європейського консультативного центру UEPLAC 1999 р.

У дисертації використані праці В. Пауера, Л. Ортіз-Бланка, Р. Грівз, А. Палі, Г. Крайза, М. Рікомагно, Д. Усант, Р. Віша, в яких велика увага приділяється дослідженню правового регулювання сфери морського транспорту в праві ЄС.

Окремі аспекти міжнародного морського права та внутрішнього морського права України досліджували такі вітчизняні вчені, як О.М. Шемякін, Т.Р. Короткий, В.М. Прусс, О.А. Щипцов, Г.О. Анцелевич, О.Ф. Висоцький, В.В. Демиденко, А.В. Іщенко, С.С. Переверзєв, а серед іноземних науковців К. Мурадіан, М. Шоу, К. Хіл, Е. Голд та інші.

Питання інституційних механізмів співробітництва між Україною та Співтовариством у площині адаптації національного законодавства висвітлено в працях О.Л. Копиленка, О.В. Зайчука,. О.І. Головко, В.Н. Денисова, В.К. Забігайла, Ю.М. Капіци, В.І. Муравйова, М.М. Мікиєвича, С.В. Шевчука, Р.А. Петрова, Н.А. Гнидюк, І.А. Грицяка, Н.Р. Малишевої, В.В. Мицика, М.О. Баймуратова, О.І. Бєлової.

Незважаючи на значущість вищезгаданих наукових розробок, їх автори розглядають лише окремі складові предмета даного дослідження. Можна, однак, констатувати, що у 2006 р. Державним департаментом адаптації законодавства при Міністерстві юстиції України підготовлено порівняльно-правовий огляд нормативного регулювання сфери транспорту в Співтоваристві та Україні, який проте не містить наукового обґрунтування запропонованих законодавчих ініціатив, не є проблемно-орієнтованим.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження відповідає науково-дослідній роботі відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України «Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України», що здійснюється у рамках вивчення проблеми «Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика» (номер державної реєстрації RK 0100U1000800).

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є висвітлення головних правових проблем співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, здійснення категоріального аналізу цих відносин, створення чіткого уявлення про acquis communautaire ЄС у сфері морського транспорту, транспозицію якого слід здійснити в українське законодавство. Крім цього, автором ставилося на меті провести комплексний аналіз правових засад співробітництва України та ЄС у сфері морського транспорту, як то Угоди про партнерство і співробітництво, двосторонніх угод у сфері морського транспорту між Україною та державами - членами ЄС, інших двосторонніх міжнародно-правових та дипломатичних документів, міжнародно-правового режиму, яким регламентується діяльність у сфері морського транспорту та учасниками якого одночасно є Співтовариство і/або його держави-члени та Україна; дослідити acquis communautaire ЄС та національне законодавство України на предмет чіткого виокремлення предмета співробітництва, інституційних механізмів та основних правових засобів і закономірностей такого співробітництва.

Наведена мета зумовила постановку та вирішення таких наукових завдань:

- дослідити нормативно-правові засади співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, провести систематизацію основних положень таких засад за принципом зосередженості на основних проблемних питаннях нормативно-правового регулювання (дослідження впливу правових норм на соціально-економічні та адміністративно-владні відносини в сфері морського транспорту);

- визначити предмет співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту;

- запропонувати узагальнене бачення правового режиму співробітництва України та ЄС у сфері морського транспорту та побудованої на її основі системи та механізмів співробітництва, виявити закономірність відповідних взаємозв'язків цієї системи;

- виявити недоліки системи співробітництва в сфері морського транспорту, запропонувати заходи, яких слід вжити для підвищення ефективності такого співробітництва та державної морської політики України в цілому;

- провести порівняльно-правовий аналіз acquis communautaire ЄС у сфері морського транспорту та законодавства України і визначити перелік заходів, необхідних для приведення останнього у відповідність до acquis communautaire ЄС, транспозиції норм, принципів та ефективних механізмів правового регулювання морського транспорту в ЄС у правову систему України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є правовідносини у сфері співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту.

Предметом дослідження є правовий режим співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, відповідні інституційні та правові механізми, acquis communautaire ЄС у сфері морського транспорту та національне законодавство України.

Методологічну основу дисертації становлять загальновизнані методи пізнання та розкриття правових явищ, зокрема: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, системно-структурний та системно-функціональний методи. Порівняльно-правовий метод використано задля визначення рівня відповідності законодавства України acquis communautaire ЄС у сфері морського транспорту. Закономірності розвитку деяких напрямів Спільної морської транспортної політики Європейського Співтовариства, а також побудови системи співробітництва між Україною та Європейським Співтовариством було досліджено із використанням історичного підходу.

Наукова новизна одержаних результатів та особистий внесок автора полягають в тому, що вперше проведено комплексне дослідження правових засад співробітництва між Україною та Європейським Співтовариством у сфері морського транспорту. Наукову новизну дослідження відображають такі найважливіші теоретичні узагальнення:

вперше:

- виділено особливості системної взаємодії правових засад співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, проведено їх класифікацію на міжнародно-правові та інституційні. Перші охоплюють ст. 31, 39, 51, 63 та 64 УПС, а також чисельні міжнародні договори, укладені в рамках ІМО. Другі становлять чинні механізми співробітництва на рівні інституцій ЄС, державних органів України, а також двосторонніх органів співробітництва, створених на підставі УПС;

- здійснено порівняльно-правовий аналіз таких основних інститутів морського права ЄС, як свобода надання морських транспортних послуг, вільна конкуренція на ринку морських транспортних перевезень, безпека судноплавства, охорона морського природного середовища від забруднення з суден, державна підтримка розвитку сфери морського транспорту та наведено практику тлумачення Судом ЄС основних положень права ЄС у цих сферах;

- визначено, які основні напрями адаптації законодавства України до acquis communautaire ЄС у сфері морського транспорту є найбільш актуальними і сприятимуть якісному вдосконаленню державної морської політики України. Проведено аналіз правових засад та інституційного механізму адаптації до таких інститутів морського транспортного права ЄС, як свобода надання морських транспортних послуг, принцип вільної конкуренції в сфері морського транспорту, безпеку судноплавства, створення міжнародного реєстру суден тощо;

набули подальшого розвитку:

- підходи до вдосконалення державної морської політики України через запровадження нових та удосконалення низки вже існуючих правових інструментів цієї політики: створення міжнародного реєстру суден в Україні, лібералізація податкового режиму підприємницької діяльності в сфері морського транспорту, поступове роздержавлення портової інфраструктури, створення передумов для вільної конкуренції в сфері морського транспорту;

- оцінка ефективності механізмів імплементації міжнародно-правових зобов'язань України в сфері морського транспорту в контексті співробітництва з Європейським Співтовариством у сфері морського транспорту та визначено, що основними системними проблемами для України є брак уваги держави до вдосконалення механізмів імплементації та забезпечення дії норм щодо морського транспорту, слабка матеріальна підтримка, перебування портової інфраструктури в державній власності, а, отже, залежність сектору морського транспорту від державного господарського впливу, наслідком чого є відсутність передумов створення ефективної регуляторної політики;

удосконалено:

- дослідження ролі інституту морського адміністративного права України та його вдосконалення в контексті співробітництва України та Європейського Співтовариства, показано високу пов'язаність цього інституту з міжнародним морським правом, зокрема конвенціями, укладеними в рамках ІМО, а також із процесом адаптації українського законодавства до acquis communautaire ЄС у сфері морського транспорту;

- дослідження інституту юрисдикції прибережної держави в сфері охорони морського природного середовища від забруднення та визначено, що обсяг юрисдикції прибережних держав може виходити за межі загальних правил, передбачених Конвенцією ООН з морського права;

- аналіз правових засад функціонування та компетенцію органів у сфері морського транспорту; зокрема виділено компетентні державні органи України, інституції ЄС, що володіють зовнішньою компетенцією в сфері морського транспорту, а також органи двостороннього співробітництва, створені на підставі УПС та інших домовленостей; визначено роль і функції вище перелічених органів у системі співробітництва між Україною та Європейським Співтовариством у сфері морського транспорту, проведено оцінку ефективності їх роботи в рамках предмета дослідження.

Практичне значення одержаних результатів полягає в наступному.

Сформульовано основні концептуальні підходи до формування державної морської політики України. Визначено, що основними її пріоритетами повинні бути: реалізація інтересів морського транспорту України через ефективне використання всієї системи правових засад співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, належну адаптацію законодавства України до acquis communautaire ЄС у сфері морського транспорту, а також вивчення і рецепція позитивного досвіду Європейського Співтовариства у вирішенні основних проблем морського транспорту. Важливим у цьому контексті є належна імплементація і забезпечення дії міжнародно-правових норм у сфері безпеки судноплавства. Всі ці положення повинні бути покладені в основу Концепції державної морської політики України.

Отримані наукові результати можуть використовуватися як основа законопроектів та підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію державної морської політики України.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані науковцями при проведенні досліджень правових засад спільної морської транспортної політики Європейського Співтовариства, державної морської політики України, імплементації міжнародно-правових норм у сфері безпеки судноплавства; викладачами у вищих закладах освіти під час вивчення дисциплін “Міжнародне морське право”, “Право ЄС”, „Транспортне право Європейського Співтовариства”.

Апробація результатів дослідження. Положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. У 2006 р. автором на основі результатів дослідження було подано пропозиції щодо вдосконалення проекту Концепції державної морської політики України, розробленого Кабінетом Міністрів України на підставі Доручення Президента України № 1-1/1032 від 1 жовтня 2005 р. Окремі теоретичні положення, висновки, науково-методичні розробки та ідеї дисертаційного дослідження були оприлюднені на трьох науково-практичних конференціях: „Правові аспекти офшорної діяльності” (м. Київ, 19 квітня 2002 р.), тези надруковано; „Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.), тези надруковано; „Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку” (м. Сімферополь 27-29 квітня 2006 р.), тези надруковано.

Публікації. За темою дисертації опубліковано три статті у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, троє тез доповідей на науково-практичних конференціях, а також розділ колективної монографії „Взаємодія міжнародного права та національного законодавства України,” підготовленої відділом міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України у 2006 р.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на декілька підрозділів, висновків та списку використаних джерел (198 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

співробітництво морський транспорт європейський

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами та темами, визначається мета і завдання, об'єкт і предмет, а також методологія дослідження, розкривається наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, подаються відомості про апробацію і публікацію основних положень дисертації, її структуру та обсяг.

У першому розділі „Загальнотеоретичні засади співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту” визначаються основні поняття та категорії предмета дослідження, які є недослідженими у вітчизняній правовій науці, проводиться аналіз міжнародно-правових нормативних засад співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, визначаються правові засади створення та функціонування інституційного механізму співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, проводиться аналіз компетенції відповідних двосторонніх інституцій, створених на підставі Угоди про партнерство і співробітництво, державних органів України та інституцій Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту.

У підрозділі „Методологічні основи дисертаційного дослідження”, показано, що правові засади співробітництва між Україною та Європейським Співтовариством у сфері морського транспорту передбачають не лише положення Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством щодо морського транспорту, а й двосторонні договори між Україною та державами - членами Європейського Співтовариства щодо морського транспорту, багатосторонні міжнародні договори в сфері морського транспорту, учасницями яких є Європейське Співтовариство та Україна, укладені в рамках ООН та ІМО, односторонні акти права ЄС у сфері морського транспорту, що мають екстериторіальну дію та потенційно можуть застосовуватись до суден, які перебувають під українським прапором. Такі правові засади становлять основу предмета дослідження. Однак до останнього слід також віднести acquis communautaire ЄС у сфері морського транспорту та законодавство України в сфері морського транспорту. Зокрема, визначені правові засади співробітництва є своєрідним „містком”, через який найсуттєвіші елементи правового надбання ЄС у сфері морського транспорту поступово трансформуються, або, принаймні, повинні трансформуватись у вітчизняне законодавство та сприяти вирішенню проблем морського транспорту України.

У підрозділі „Договірні засади співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту” проаналізовано складну систему міжнародно-правових засад співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту та показано закономірності їх взаємодії. Сама Угода про партнерство та співробітництво покладає на Україну зобов'язання забезпечити вільний доступ до ринку морських транспортних послуг судна ЄС, або судна під прапорами інших юрисдикцій, власниками яких є громадяни та компанії держав - членів ЄС, на засадах взаємності, створити умови вільної конкуренції в цьому секторі, забезпечити вільний доступ до ринку перевезень „річка - море”, брати учать у розвитку Загальноєвропейської транспортної мережі (проект ТРАСЕКА), зокрема розвивати портову інфраструктуру, впроваджувати належні стандарти безпеки судноплавства, проводити поступове наближення/адаптацію національного законодавства України в сфері морського транспорту до acquis communautaire ЄС. На рівні законодавства повністю виконане зобов'язання лише щодо забезпечення вільного доступу та усунення дискримінації суден власників - резидентів ЄС на ринку міжнародних морських транспортних перевезень. Щодо інших вищезгаданих зобов'язань, їх належне виконання потребує подальшої роботи всіх компетентних органів державної влади, яка має передбачати створення належної нормативно-правової та матеріально-технічної бази в усіх напрямах співробітництва в сфері морського транспорту, передбачених УПС. Зазначено, що принциповим у контексті співробітництва в сфері морського транспорту є приєднання, належна імплементація та забезпечення дії низки міжнародних конвенцій у сфері морського транспорту, прийнятих на рівні ООН та ІМО. Передумовою ефективного провадження державної морської політики є детальне вивчення та аналіз правових наслідків актів права ЄС у сфері морського транспорту, що мають екстериторіальну дію. З одного боку, це дасть змогу усунути ризики для суден України, що здійснюють міжнародні морські перевезення з використанням морських портів держав - членів ЄС, з іншого -ефективніше реформувати ринок морських транспортних послуг в Україні.

У підрозділі „Інституційні засади співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту” досліджено інституційні засади співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, проаналізовано зовнішню компетенцію інституцій ЄС у сфері морського транспорту, їх фактичний та потенційний вплив на двостороннє співробітництво в сфері морського транспорту. Показано, що інструменти зовнішньої політики ЄС у сфері морського транспорту є достатньо розробленими та дозволяють ефективно захищати інтереси морського транспорту держав - членів ЄС на міжнародних ринках морських перевезень. Водночас українське законодавство не містить жодних інструментів зовнішньополітичного впливу, спрямованого на захист національних інтересів на ринку міжнародних морських перевезень. Існують лише загальні положення Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, які складно, а іноді практично неможливо застосовувати в сфері морського транспорту. Науковий доробок дисертації може бути використано для розробки відповідного спеціального законодавства.

У другому розділі „Правові засади морської політики України в світлі співробітництва з ЄС” розглядаються основні проблеми сфери морського транспорту України та пропонуються можливі способи їх вирішення через правові інструменти морської політики України на основі аналізу досвіду Спільної морської транспортної політики ЄС.

У підрозділі „Правові засади концепції морської політики України та Спільна морська транспортна політика ЄС” проводиться порівняльний аналіз основних засад Спільної морської транспортної політики ЄС та проекту Концепції державної морської політики України, визначаються основні прогалини останньої в питанні вирішення проблем морського транспорту України. Показано важливість системного концептуального підходу до вирішення проблем морського транспорту України на законодавчому рівні як стратегічного фактору розвитку зовнішньої торгівлі та економіки в цілому. Визначено основні причини неналежного законодавчого забезпечення морської транспортної політики України та запропоновано підходи, що мають бути використані при формуванні концепції державної морської транспортної політики України та законодавчому вирішенні проблем ринку морських транспортних послуг у світлі досвіду Європейського Співтовариства. Більшість фахівців до основних проблем морського транспорту відносять низьку конкурентноздатність суднобудівельної галузі на світовому ринку; надмірне державне втручання, що перешкоджає становленню ринкових відносин у сфері морегосподарської діяльності; непривабливість українського прапору і, як наслідок, зменшення тоннажу торговельного флоту тощо. Тому концепція морської політики України, основні законодавчі зусилля повинні бути спрямовані на вирішення цих проблем шляхом зменшення ролі держави як власника та на лібералізацію ринку морських транспортних послуг, підвищення та ефективне забезпечення дії мінімальних стандартів безпеки судноплавства тощо. Це, в свою чергу, сприятиме привабленню інвестування в галузь морського транспорту та її загальному розвитку.

У підрозділі „Правові засади політики розвитку торговельного флоту та участі України в Загальноєвропейській транспортній мережі” досліджено правові інструменти вирішення проблеми зменшення тоннажу та створення передумов для розвитку торговельного флоту України, проаналізовано досвід та правові інструменти інституцій Співтовариства щодо розвитку морських ділянок Загальноєвропейської транспортної мережі, зокрема портової інфраструктури. Проаналізовано досвід держав - членів Європейського Співтовариства та інших країн - сусідів України щодо створення міжнародного реєстру суден, показано основні умови, за яких такий законодавчий хід може бути ефективним, наголошено на необхідності якнайшвидшої доробки та прийняття існуючого законопроекту щодо створення міжнародного реєстру суден в Україні. Показано, як ратифікація Конвенції ООН про статути лінійних конференцій 1978 р. створює нові передумови розвитку торговельного флоту України, дозволяє брати участь на умовах вільної конкуренції у лінійних перевезеннях між державами - членами ЄС та третіми країнами.

Важливою передумовою розвитку торговельного флоту України та зовнішньої торгівлі в цілому є ефективна участь у розбудові Загальноєвропейської транспортної мережі (ТРАСЕКА). Виділено існування жорсткої конкуренції між окремими країнами в приваблюванні міжнародних транзитних вантажопотоків, у першу чергу, з боку Російської Федерації. Тому вкрай важливим є якнайшвидша транспозиція в українське законодавство acquis communautaire ЄС, яке дасть змогу привабити приватні інвестиції в розвиток транспортної мережі, зокрема морської портової інфраструктури, активно співпрацювати із ЄС та Європейськими фінансовими інституціями у напрямі реалізації чорноморського відрізку проекту ТРАСЕКА.

У підрозділі „Правові засади співробітництва України з міжнародними організаціями в сфері морського транспорту в світлі співробітництва з ЄС” визначено механізми співробітництва Європейського Співтовариства та України з ІМО та іншими міжнародними організаціями в сфері морського транспорту, спрямовані на вдосконалення морської транспортної політики України.

Важливою умовою вільного доступу до ринку морських транспортних послуг третіх країн для торговельного флоту України є відповідність мінімальним стандартам безпеки судноплавства. Тому наступною проблемою для торговельного флоту України є створення належних механізмів імплементації та забезпечення дії норм і стандартів ІМО в Україні. В дисертації показано основні механізми співробітництва України з ІМО та державами - членами цієї організації, в тому числі із Європейським Співтовариством у рамках ІМО.

Досліджено механізм імплементації Конвенцій ІМО в правовій системі ЄС та правових системах держав - членів ЄС, а також механізми моніторингу, контролю та забезпечення дії відповідних норм і стандартів безпеки судноплавства. Здійснено порівняльно-правовий аналіз імплементації МАРПОЛ 73/78 в ЄС та Україні, виявлено основні недоліки і сформульовано пропозиції щодо більш ефективної імплементації та забезпечення дії норм і стандартів Конвенцій ІМО в законодавстві України.

Здійснено огляд створеної на рівні ІМО модельної схеми аудиту виконання зобов'язань у сфері безпеки судноплавства та показано як участь у ній України дозволить запозичити позитивний досвід держав - членів ЄС та інших членів ІМО в питанні належної імплементації та забезпечення дії норм і стандартів безпеки судноплавства.

У третьому розділі „Acquis communautaire ЄС в сфері морського транспорту та його трансформація в правову систему України” досліджено основні інститути морського права ЄС з точки зору змісту їх принципів і норм, проаналізовано досвід тлумачення останніх Судом ЄС та показано слабкість розвитку цих інститутів у законодавстві України.

У підрозділі „Адаптація національних правових систем до acquis communautaire ЄС в сфері морського транспорту” вивчено правові засади адаптації законодавства України в сфері морського транспорту до acquis communautaire ЄС. Показано, що, залежно від статусу країни-партнера - сусід, асоційована держава, кандидат на вступ, існують різні правові засади, вимоги та механізми забезпечення адаптації законодавства. Якщо колишні/чинні кандидати на вступ до ЄС проводили/проводять адаптацію на підставі угод про партнерство щодо приєднання (Accession Partnerships), то правовою основою наближення законодавства України до acquis ЄС є Угода про партнерство і співробітництво. В першому випадку йдеться про виконання плану дій із набуття критеріїв членства в ЄС, в другому ж - про положення Угоди декларативного характеру, виконання якої в цілому залежить від політичної волі української влади. В першому разі Комісія щороку готує звіти про стан адаптації і ступінь готовності тієї чи іншої країни-кандидата до членства, в другому - відсутня взагалі будь-яка система контролю чи моніторингу з боку ЄС, відповідно - будь-які строки чи умови. Навіть за умови належної адаптації Україною свого законодавства ЄС не бере на себе жодних зобов'язань щодо поглиблення економічної інтеграції.

Досліджено досвід країн Східної Європи щодо наближення ними свого національного законодавства до права ЄС у сфері морського транспорту, показано основні проблеми, що колись виникали або на сьогодні мають місце в цьому процесі. Найскладнішим завданням було приведення стандартів у сфері безпеки судноплавства до відповідності з acquis ЄС як передумови доступу національних торговельних флотів до ринку міжнародних морських перевезень ЄС. Водночас показано, як окремі країни вирішували проблему створення ефективних механізмів забезпечення дії норм і стандартів ЄС у сфері морського транспорту шляхом чіткого визначення компетенції відповідних органів контролю, підвищення вимог до їх діяльності, розмежування господарської та контролюючої функцій на морському транспорті.

У підрозділі „Принцип свободи надання морських транспортних послуг на внутрішньому ринку ЄС та його трансформація в правову систему України” досліджено інститут свободи надання морських транспортних послуг, показано його місце в праві ЄС, висвітлено його співвідношення із загальними принципами свободи руху послуг на внутрішньому ринку ЄС, а також прослідковано процес еволюції цього інституту через призму окремих актів права ЄС та рішень Суду ЄС. Наведено порівняння режиму провадження міжнародних морських транспортних послуг та каботажних морських транспортних послуг; визначено режим надання портових послуг, які мають важливе значення для розвитку сфери морського транспорту в цілому.

Виявлено основні вилучення зі свободи руху морських транспортних послуг в праві ЄС. Проаналізовано концепцію „превалюючих міркувань публічного інтересу”, вироблену Судом ЄС у справі Geha Naftiliaki EPE v NPDD Limeniko Tamio Dodekanisou у 2002 році, де було визначено суворі критерії до встановлення обмежень вільного руху морських транспортних послуг з міркувань забезпечення публічного інтересу. На практиці, основним, але не єдиним вилученням є норми щодо безпеки судноплавства. По справі Traghetti del Mediterraneo SpA v Italy судом було визнано право встановлювати обмеження свободи морських транспортних послуг із міркувань інтересу розвитку морського транспортного сполучення із віддаленими та економічно відсталими регіонами. Зокрема, було дозволено субсидіювання діяльності відповідних судноплавних компаній. Під час дослідження було виявлено спеціальний характер норм права ЄС щодо режиму вільного провадження послуг морських перевезень, а з іншого - підпорядкованість цієї сфери загальним принципам свободи надання послуг на внутрішньому ринку. Відзначено слабкість розвитку інституту свободи надання морських транспортних послуг в Україні.

У підрозділі „Принцип вільної конкуренції на ринку морських перевезень та його трансформація в правову систему України” розкрито зміст та роль принципу вільної конкуренції на ринку морських транспортних послуг. Показано визначальну роль інституту вільної конкуренції як рушійного механізму розвитку ринкових відносин у сфері морських транспортних перевезень. Основними нормами загального права конкуренції ЄС забороняються узгоджені дії учасників ринку, що можуть порушити умови вільної конкуренції, а, отже, завдати негативного впливу на ринок морських транспортних послуг, як і забороняється зловживання домінуючим становищем на ринку морських транспортних послуг.

Проаналізовано положення Регламенту 4056/86, в якому встановлюються спеціальні правила конкуренції в сфері морського транспорту та визначаються дії учасників ринку, що не є порушенням умов вільної конкуренції, а лише сприяють підвищенню якості провадження послуг. Визначено також, що в Україні не створено спеціального законодавства щодо вільної конкуренції на ринку морських транспортних послуг.

У підрозділі „Наближення національного законодавства України до стандартів acquis communautaire ЄС в сфері безпеки судноплавства та охорони морського природного середовища від забруднення” досліджено основні юридичні принципи безпеки судноплавства та охорони морського середовища від забруднення.

Проаналізовано зміст принципу „забруднювач платить” у сфері морського транспорту та його застосування як на рівні актів права ЄС, так і норм національного законодавства держав-членів.

Досліджено основні вимоги права ЄС до діяльності класифікаційних товариств та органів контролю держави-порту. З одного боку, акти права ЄС належним чином імплементують зобов'язання в рамках конвенцій ІМО в сфері безпеки судноплавства, а з іншого - встановлюють значно суворіші стандарти, спрямовані на запобігання аварійних ситуацій та забруднення морського природного середовища. Здійснено аналіз основних етапів розвитку принципів та норм цього інституту в рамках окремих пакетів законодавчих ініціатив в ЄС, що ухвалювались як реакція на аварії танкерів „Еріка” та „Престиж” у 1999 та 2002 роках відповідно. Показано, що українським судноплавним компаніям для безперешкодного доступу на ринок морських транспортних послуг Європейського Співтовариства слід приводити технічний стан суден та кваліфікацію екіпажів у відповідність до норм, встановлених актами права ЄС.

Проаналізовано інститут юрисдикції прибережної держави в сфері охорони морського природного середовища від забруднення з суден та його еволюції через односторонні акти екстериторіальної дії ЄС та інших держав світу. Зміст принципів цього інституту є важливим як для вдосконалення чинного законодавства України задля запобігання забрудненню морського середовища з суден, так і для розуміння „юрисдикційних” ризиків для українських суден, що здійснюють свою діяльність на ринку міжнародних морських транспортних послуг.

ВИСНОВКИ

У Висновках сформульовані найбільш суттєві результати дисертаційного дослідження щодо теоретичних узагальнень та нових підходів до вирішення завдань, які випливають із правових засад співробітництва України з Європейським Співтовариством у сфері морського транспорту, удосконалення державної морської політики на основі досвіду Європейського Співтовариства та розвитку процесу адаптації законодавства України до acquis communautaire ЄС у сфері морського транспорту. Основними висновками є наступні:

Під правовими засадами співробітництва слід розуміти систему міжнародно-правових норм, що є обов'язковими для суб'єктів міжнародного права - сторін такого співробітництва. Такі правові засади можуть породжувати правові наслідки як для самих суб'єктів міжнародного права безпосередньо, так і для їх правових систем. До правових засад співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту слід відносити не лише відповідні положення Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством, а також інші міжнародно-правові норми, обов'язкові для Європейського Співтовариства та його держав-членів, з одного боку, та України з іншого. Зокрема, безпосередній вплив на співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством у сфері морського транспорту є Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенції ІМО в сфері морського транспорту, двосторонні договори між Україною та державами - членами ЄС щодо судноплавства, а також односторонні акти ЄС у сфері морського транспорту, які мають екстериторіальну дію та можуть мати правові наслідки для судноплавних компаній України. Таким чином, проведено аналіз всієї системи правових засад співробітництва в сфері морського транспорту, визначено роль та характер впливу кожного її елементу на співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством у сфері морського транспорту.

Визначено, що існуючі правові засади міжнародного співробітництва в сфері морського транспорту мають потенціал позитивного впливу на галузь морського транспорту України, що не використовується останньою в повній мірі. Зокрема, Угода про партнерство та співробітництво надає Україні всі можливості задля її активного залучення до системи міжнародних транспортних коридорів, розвитку портової інфраструктури та торговельного флоту в цілому. Передбачається взаємна лібералізація ринків міжнародних морських транспортних послуг, а, отже, вільний доступ торговельного флоту України до ринку міжнародних морських перевезень ЄС за умови дотримання мінімального рівня стандартів безпеки судноплавства, передбачених міжнародно-правовими зобов'язаннями в рамках конвенцій ІМО та актами права ЄС. Встановлення режиму охорони морського природного середовища більш суворого, ніж це передбачається міжнародними конвенціями дозволяється положеннями Конвенції ООН із морського права.

Важливою проблемою є виконання УПС і продовження інтеграційного процесу. Не дивлячись на те, що в УПС закладені основи створення ринку послуг у сфері морського транспорту, ці положення фактично не діють, оскільки немає їх відповідного нормативного забезпечення. А без створення ринкових підвалин судноплавства розвиток галузі видається просто неможливим. Констатується відсутність концептуального підходу до адаптації законодавства в сфері морського транспорту. Вкрай важливим є створення належного забезпечення процесу адаптації законодавства як нормативно-методичного, так і кадрового. Слід постійно проводити підвищення кваліфікації фахівців виконавчої влади, залучених до процесу адаптації та, насамперед, створити належне інформаційне забезпечення їх діяльності.

Лише за умови запровадження стандартів права ЄС та ефективного забезпечення їх дії можна говорити про можливість українського торговельного флоту конкурувати на ринках міжнародних морських перевезень із судноплавними компаніями ЄС і,таким чином, зробити „український прапор” привабливим як для вітчизняних, так і іноземних судновласників. Крім того, в Білій Книзі ЄС щодо політики сусідства передбачається, що важливою передумовою належного співробітництва в сфері морського транспорту є ратифікація та імплементація країнами-сусідами низки основоположних конвенцій ІМО в сфері безпеки судноплавства.

Двосторонні угоди в сфері судноплавства між Україною та державами - членами ЄС, з одного боку, дають змогу деталізувати окремі аспекти взаємного доступу на ринки, а з іншого - сприяють диверсифікації міжнародно-правового режиму співробітництва в сфері морського транспорту, що не завжди є позитивним явищем. Зокрема, положення щодо вільного доступу до міжнародних перевезень типу „річка - море” передбачене лише в двосторонній Угоді України з Грецією.

Одним із пріоритетних завдань Спільної морської транспортної політики Європейського Співтовариства є поширення власних норм і стандартів у сфері транспорту на треті країни.

Базовими інститутами формування ринку міжнародних морських перевезень є (1) свобода доступу до ринку, (2) вільна конкуренція і (3) безпека судноплавства. Ці напрями є пріоритетними у політиці ЄС і їх належна реалізація у країнах-кандидатах є необхідною передумовою розвитку інтеграційного процесу. Кабінетом Міністрів у 2002 р. було затверджено Державну програму удосконалення функціонування державної системи забезпечення безпеки судноплавства на 2002-2006 рр. Це фактично перший документ, який відбиває тенденції розвитку Пан-Європейської транспортної мережі та відображає вимоги acquis communautaire ЄС щодо мінімальних стандартів безпеки судноплавства. Тому щодо частини структурної перебудови (удосконалення інфраструктури) зауважень не виникає, але щодо нормативного забезпечення пріоритети виражені занадто загально, і не зрозуміло, до яких саме стандартів слід проводити адаптацію законодавства.

Функціонування механізмів співробітництва між Україною та ЄС свідчить про необхідність усвідомлення факторів, які сприяють чи перешкоджають розвитку інтеграційного процесу в сфері морського транспорту.

Компетенція ЄС у сфері морського транспорту визначається на основі доктрини ERTA. Тобто питання, врегульовані на загальноєвропейському рівні, такі як доступ до ринку морських перевезень, свобода конкуренції в міжнародних морських перевезеннях, безпека судноплавства тощо відносяться і до сфери зовнішньої компетенції ЄС. Всі інші питання належать до виключної компетенції держав-членів. Також виникає така категорія, як спільна або змішана компетенція Співтовариства і держав-членів, що має місце при укладанні останніми угод про торговельне судноплавство з третіми країнами.

Важливою теоретичною проблемою даної теми є поширення Європейським Співтовариством юрисдикції контролю в сфері безпеки судноплавства на виключну економічну зону держав-членів. Цей механізм вдалося впровадити через визнання на рівні ІМО виключної економічної зони всіх держав членів ЄС особливо чутливими зонами в сенсі п. 6 ст. 211 Конвенції ООН із морського права 1982 р. Такий крок має на меті запобігати входженню в межі виключної економічної зони Європейського Співтовариства суден, які не відповідають мінімальним стандартам безпеки судноплавства та несуть у собі підвищену загрозу забруднення морського природного середовища. Відповідно ж до загальних норм Конвенції держави володіють юрисдикцією щодо такого контролю лише в межах територіальних вод.

Україна повинна уважно ставитись до своїх національних інтересів, створювати умови, необхідні для розвитку морського транспорту, підтримувати та розвивати існуючий потенціал. А найкращою підтримкою цього стратегічно важливого для України сектора була б подальша його приватизація на умовах прозорості, лібералізація ринку, створення механізмів залучення інвестицій. Водночас основним завданням залишається створення сучасного ефективного законодавства на основі позитивного досвіду ЄС.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Воробйов В.П. Правові аспекти діяльності офшорних судноплавних компаній / В.П.Воробйов // Доповіді учасників науково-практичного семінару „Правове регулювання офшорної діяльності.” - Київ: Інститут міжнародних відносин, 2002. - С. 12 - 20.

2. Воробйов В.П. Принцип «забруднювач платить» в сфері охорони природного морського середовища в Європейському Союзі / В.П.Воробйов // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання.” - Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2005. - С. 43 - 47.

3. Воробйов В.П. Використання порівняльно-правового методу в процесі імплементації міжнародно-правових норм в Європейському Союзі на прикладі Конвенції про запобігання забруднення моря з суден 1973/78 рр. (МАРПОЛ-73/78) / В.П.Воробйов // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку. - К.: «Логос», 2006. - С. 386 - 388.

5. Воробйов В.П. Правове забезпечення державної морської політики України у світлі досвіду Європейського Союзу / В.П.Воробйов // Університетські наукові записки. - №2(18). - 2006. - С. 291 - 297.

6. Воробйов В.П. Свобода надання морських транспортних послуг в праві Європейського Союзу / В.П.Воробйов // Юридична Україна. - №1. - 2008. - С. 73 - 78.

Размещено на Allbest.ru