Правозастосовний акт як особливий вид індивідуальних правових актів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правозастосовний акт як особливий вид індивідуальних правових актів

Бриль К.І.

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права

Київ - 2008

Вступ

Актуальність теми. Завдання розбудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, вимагає підвищення ролі права в усіх сферах суспільного життя та вдосконалення як нормативного, так і індивідуального правового регулювання і підвищення ефективності дії права.

Проблеми реформування правової системи, розбудова правової держави і громадянського суспільства в Україні вимагає насамперед встановлення панування права в державі й суспільстві, забезпечення режиму законності, ефективного застосування правових норм у всіх сферах державного й суспільного життя. Застосовуючи норму права - застосовують нормативне правило, яке має загальний характер. Правозастосувач, керуючись вимогами правових норм і співвідносячи з ними конкретну життєву ситуацію, зобов'язаний обирати законний, справедливий, доцільний та обґрунтований індивідуальний варіант її вирішення у формі правозастосовного акта. Правозастосовний акт - сполучна ланка комплексу елементів таких правових засобів як норми права - юридичні факти - правові відносини - акти реалізації, за допомогою яких забезпечується вирішення конкретної життєвої ситуації на основі мети, закладеної в нормі права.

Прийняття законних, обґрунтованих, справедливих правозастосовних актів, їх побудова, належне оформлення та ефективна реалізація є важливою умовою здійснення правової реформи в Україні, підвищення ефективності застосування правових норм. У правозастосовному акті втілюються результати всіх стадій правозастосовного процесу і тому він є одним з визначальних елементів механізму правозастосування.

Дослідженню проблем особливостей правозастосовних актів та їх ролі в індивідуальному регулюванні суспільних відносин як на загальнотеоретичному рівні, так і на рівні галузевих юридичних наук присвячено ряд монографій, наукових статей, де під різним кутом зору розглядалися окремі питання цієї проблематики.

Вагомий внесок у розробку питань, пов'язаних з особливостями правозастосовного процесу, актів застосування права, як особливого виду індивідуальних правових актів, зробили такі відомі вчені теоретики, як С.С. Алексєєв, Б.Т. Базилєв, С.Н. Братусь, А.Б. Венгеров, Н.Н. Вопленко, В.М. Горшеньов, І.Я. Дюрягін, В.П. Казимирчук, В.В. Копєйчиков, В.В. Лазарєв, П.О. Недбайло, М.Ф. Орзіх, А.С. Піголкін, Ю.С. Решетов, Л.С. Явич та ін.

На сучасному етапі дослідження питань особливостей правозастосовних актів знаходять розвиток у працях багатьох вітчизняних дослідників в галузі теорії держави та права серед яких привертають увагу дослідження В.Д. Бабкіна, Д.О. Бочарова, Ю.Л. Власова, С.Д. Гусарєва, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, О.В. Котюка, Л.О. Макаренко, О.Г. Мурашина, Н.М. Оніщенко, О.В. Пунько, П.М. Рабіновича, М.Б. Рісного, О.Ф. Скакун, Т.І. Тарахонич, О.В. Фандалюка, О.І. Ющика та інших.

Проте всі вони торкаються лише окремих питань проблеми. Дослідження ж проблематики правозастосовних актів потребує комплексного підходу з урахуванням нових напрямків розвитку вітчизняної юридичної науки та практики, з необхідністю переосмислення наукових поглядів минулого, з висвітленням прикладних аспектів даного напрямку дослідження. Усе це і обумовило вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано в рамках Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року №361/2006), Концепції по боротьбі з корупцією на 1998-2005 рр., а також відповідно до: а) Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. та на період 2004-2009 рр. (затверджених відповідно наказами МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 та від 5 липня 2004 р. № 755); б) Головних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр. та плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007-2008 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення та спроба розв'язання окремих теоретичних питань, пов'язаних з процесом формування змісту та форми правозастосовних актів, як особливого виду індивідуальних правових актів, визначення їх місця в механізмі правового регулювання.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

- розкрити юридичну природу правозастосовних актів та визначити їх функції і роль в механізмі правового регулювання;

- визначити місце правозастосовних актів у системі правових актів;

- дослідити особливості окремих видів та здійснити класифікацію правозастосовних актів;

- дослідити композицію правозастосовного акта та розкрити особливості його побудови;

- розкрити та дослідити особливості юридичної техніки правозастосування як різновиду юридичної техніки правових актів;

- охарактеризувати термінологію та стилістику правозастосовних актів і визначити основні напрямки їх удосконалення;

- з урахуванням вимог міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду визначити шляхи оптимізації змісту та форми правозастосовного акта з метою забезпечення однаковості, обґрунтованості та справедливості прийняття індивідуальних правзастосовних рішень.

Об'єктом дослідження є правозастосовна діяльність, теоретичні і методологічні аспекти правової сутності правозастосовних рішень

Предметом дослідження є правозастосовний акт як особливий вид індивідуальних правових актів.

Методи дослідження обрані з урахуванням мети та завдань, об'єкта і предмета дослідження. Методологічною основою дисертації є система філософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів пізнання правових явищ. Світоглядною основою дослідження є ідеї гуманізму, справедливості та законності. Для подальшого розвитку і вдосконалення понятійного апарату теорії правозастосування відправною, вихідною базою обрано теоретико-правові знання, які й накреслили шляхи дослідження юридичної природи правозастосовних актів, їх видів, функцій, формалізації змісту та форми.

Теоретичною основою дослідження обрано плюралізм підходів до праворозуміння, основним з яких є нормативістський. У дисертації використовувалися загальні методи пізнання, зокрема: аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, узагальнення, аналогія та інші. Серед загальнонаукових та спеціальнонаукових методів застосовувались: інституціональний метод, за допомогою якого вивчалися стійкі форми організації і регулювання суспільного життя на підставі актів індивідуального регулювання; системно-структурний метод, що використовувався при аналізі цілісності правозастосовних актів, єдності їх термінології і стилістики, а також композиції.

Крім вищезазначених, на всіх етапах дослідження застосовувались аксіологічний, функціональний, порівняльно-правовий, історичний методи. Так, з'ясуванню соціальної природи, суспільної та правової цінності правозастосовних актів сприяв аксіологічний метод. Функціональний метод використовувався при розкритті особливостей функцій правозастосовних актів, їх місця і ролі в системі правових актів. Порівняльний метод спрямовувався на співставлення юридичних понять, явищ і процесів, пов'язаних з правозастосовною діяльністю, та визначення підстав для класифікації актів застосування права. Історичний метод дозволив дослідити формування правових поглядів на юридичну природу правозастосовних актів, їх роль в індивідуальному правовому регулюванні.

Використання спеціальнонаукових методів дослідження дало змогу проаналізувати нормативну базу, яка регламентує юридичні підстави прийняття індивідуальних правозастосовних рішень, визначення їх оптимальної форми та змісту.

Джерельною базою дослідження стали національні і зарубіжні наукові праці з теорії держави і права, теорії правозастосування, цивільного, кримінального та кримінально-процесуального права, адміністративного, кримінально-виконавчого права, а також відповідні нормативно-правові акти України, зарубіжних країн, міжнародного та європейського права, що стосувалися предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю теми дисертації, її змістом та проблемами, що безпосередньо досліджені автором. Дисертація являє собою комплексне дослідження правозастосовних актів як особливого виду індивідуальних правових актів.

Внаслідок проведеного дослідження сформульовано концептуальні положення, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення:

вперше:

- правозастосовний акт як вид індивідуальних правових актів досліджений комплексно з урахуванням сучасних тенденцій розвитку і вдосконалення практики правозастосовної діяльності;

- здійснено авторську інтерпретацію поняття правозастосовного акту як фрагменту дійсності, який має значення для суб'єктів права, детермінований соціальними чинниками, зафіксований у тексті цього акта та сприяє індивідуальному регулюванню суспільних відносин;

- доведено, що, виходячи з уявлень про мовну структуру текстів документів доцільно виділяти кілька аспектів регламентації створення текстів правозастосовних актів: регламентацію структури смислових компонентів; регламентацію структури речень і вибору лексико-семантичних одиниць. У процесі регламентації структури смислових компонентів тексту має бути встановлено найбільш раціональну смислову структуру тексту, виділено смислові компоненти тексту, встановлено їхню послідовність у вигляді певної схеми, яка при створенні правозастосовного акта може бути використана як модель тексту;

удосконалено:

- систему критеріїв класифікації правозастосовних актів шляхом доповнення її такими підставами, як: за способом прийняття; за значенням у юридичному процесі; за характером індивідуальних велінь;

- прийоми та правила юридичної техніки викладення тексту правозастосовних актів;

- окремі положення щодо термінології і стилістики правозастосовних актів, їх структури і композиції;

набули подальшого розвитку положення про те, що:

- при викладенні тексту акта застосування права правозастосувач повинен прагнути до його оптимізації, у рамках якої виділено два значних блоки - уніфікацію і регламентацію, що покликані зводити документування до однаковості, раціонально скорочувати елементи змісту і форми тексту;

- в Українській державі доцільно було б не тільки згадувати при нагоді про прецедентні судові рішення Європейського Суду з прав людини як джерело права, а й поступово запроваджувати, з урахуванням західноєвропейського досвіду, в практику національних судів використання не тільки міжнародних, а і в деяких випадках національних судових прецедентів;

- першим кроком для узаконення правового прецеденту можуть стати керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України (при наданні їм офіційної юридичної сили) як важливого засобу забезпечення прийняття індивідуальних правозастосовних рішень.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані:

1) в науково-дослідній сфері - у процесі подальших розробок як загальнотеоретичних, так і галузевих проблем прийняття правозастосовних актів; 2) у правотворчій роботі - при вдосконаленні норм чинного законодавства, спрямованого на прийняття однакових, обґрунтованих та справедливих індивідуальних правозастосовних рішень; 3) у правозастосовній діяльності - при нормативній регламентації змісту та форми правозастосовного акта, використанні прийомів та правил юридичної техніки, виборі його термінології, стилістики та композиції; 4) в навчальному процесі - при викладанні пов'язаних з правозастосуванням окремих тем курсів теорії держави та права, цивільного та цивільно-процесуального, кримінального та кримінально-процесуального права, адміністративного права тощо, спецкурсу з теорії правозастосування та інших; 5) у правовиховній роботі - з метою підвищення рівня правової культури населення і суб'єктів правозастосовної діяльності.

Особистий внесок здобувача. У статті „Особливості окремих правозастосовних актів, які приймаються на підставі норм кримінально-виконавчого права" (Право України. - 2006. - №4. - С.92-94), написаній у співавторстві з О.І. Осауленком, здобувачеві належить - 50%.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні положення дисертації обговорювалися на трьох міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях (тези опубліковано): „Динаміка наукових досліджень - 2005" (20-30 червня 2005 року, м. Дніпропетровськ); „Соціальний захист в Україні (правовий аспект)" (17 лютого 2006 року, м. Київ); „Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті європейської інтеграції" (21-22 квітня 2006 року, м. Київ).

Публікації. За темою дисертації опубліковано сім наукових статей та тез виступів на наукових конференціях, із них чотири статті (одна у співавторстві) надруковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахових.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 191 сторінку. Список використаних джерел налічує 245 найменувань на 23 сторінках.

1. Основний зміст

У "Вступі" обґрунтовується актуальність і ступінь дослідження теми, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкривається наукова новизна роботи, її теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача, наведено відомості про апробацію дослідження і публікації, в яких викладено результати дослідження, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1 "Юридична природа правозастосовних актів, їх сутність, види та функції" складається з трьох підрозділів, присвячених розкриттю юридичної природи правозастосовних актів, визначенню їх основних функцій в системі правового регулювання суспільних відносин, з'ясуванню місця правозастосовних актів у системі правових актів та класифікації актів застосування норм права.

У підрозділі 1.1. "Юридична природа, сутність та функції правозастосовних актів" на підставі аналізу різних підходів до цього поняття розкривається юридична природа, сутність та функції цього виду правових актів, визначаються їх основні ознаки, характеризуються специфічні особливості та дається авторське визначення цього поняття.

Правозастосовний акт - це прийняте в установленому правовими нормами порядку творче, юридично владне, формально-закріплене індивідуальне рішення уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), яке приймається в результаті розгляду конкретної справи, що встановлює, змінює чи припиняє права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або визначає міру відповідальності осіб за вчинене ними правопорушення.

Розглядаючи правозастосовний акт як підсумковий результат правозастосовної діяльності, автор зазначає, що він ніби акумулює в собі і всі її характерні особливості, виконуючи піднормативно-регулюючу роль та призначення в детальній організації й упорядкуванні суспільних відносин. Правозастосовний акт, як засіб проведення в життя державної правової політики, служить, з одного боку, засобом індивідуального правового регламентування суспільних відносин, а з іншого - виступає в якості однієї з правових форм управління суспільством. Він не тільки організовує діяльність у різних сферах суспільного життя, а й є дієвим засобом охорони прав і свобод громадян.

Веління, яке міститься в рішенні акта застосування права, зосереджує в собі "заряд енергії", що дозволяє індивідуальним актам відігравати роль піднормативного регулятора, індивідуалізувати права й обов'язки суб'єктів правовідносин. З погляду оцінки інформаційного змісту тексту, для правозастосовного акта є важливою така властивість, як доказовість (обґрунтованість) рішення. Виконання правозастосовного рішення, а також відсутність претензій до його законності багато в чому залежить від того, наскільки переконливо, аргументовано, доказово викладено основний зміст документа.

Здобувач стверджує, що важливим моментом у процесі з'ясування природи правозастосовних актів є визначення їхніх функцій. Розмаїття функцій, на думку автора, викликано, в першу чергу, різними соціально-юридичними цілями та завданнями, які стоять перед кожним правозастосовним актом.

На підставі аналізу існуючих точок зору з цього питання, дисертант дійшов висновку про доцільність розподілу функцій правозастосовних актів аналогічно функціям права на: а) загальносоціальні; б) спеціально-юридичні.

До групи загальносоціальних функцій здобувач відносить функції фіксації, динамічну, функцію управління, а також інформаційну і виховну функції; до групи спеціально-юридичних функцій правозастосовних актів віднесені функції юридичного факту, індивідуалізації суб'єктивних прав та обов'язків, а також правозабезпечувальну та правокомпенсуючу функції.

При цьому автор підкреслює, що функції права взаємопов'язані між собою і водночас кожна функція зокрема характеризує якийсь конкретний бік впливу правозастосовних актів на суспільні відносини.

У підрозділі 1.2. "Місце правозастосовних актів у системі правових актів" дисертант розкриває поняття та ознаки правових актів, класифікує їх на види та визначає місце правозастосовних актів як актів індивідуального регулювання в системі правових актів України.

В роботі підкреслюється, що правові (юридичні) акти відіграють значну роль у процесі здійснення юридичної діяльності. Вони є волевиявленням держави, її органів, посадових осіб, і формально обов'язкові для виконання. Соціальна роль правового акта полягає в тому, що через нього держава об'єктивує, виражає свою волю, доводить її до відповідних суб'єктів. Цим держава впливає на поведінку громадян, діяльність різноманітних об'єднань та угруповань, реалізує у правовій формі свої функції.

Залежно від того, які основні елементи правової системи виражають правові акти-документи, автор, спираючись на дослідження С.С. Алексєєва, виділяє чотири їх різновиди:

1) нормативні юридичні акти (акти правотворчості компетентних органів, які містять правові норми та складають основу механізму правового регулювання). Такі акти регулюють певну сферу суспільних відносин за допомогою окремих методів і є загальнообов'язковими;

2) інтерпретаційні акти нормативного чи індивідуального характеру (акти офіційного тлумачення норм права, які містять правові положення, що примикають до нормативної основи механізму правового регулювання). На думку дисертанта, ця група правових актів має допоміжний характер і, як правило, "обслуговує" нормативно-правові акти;

3) акти застосування права (державно-владні акти), які виражають індивідуально-правову діяльність компетентних органів та включаються в механізм правового регулювання при виникненні правовідносин чи при їх забезпеченні. Ці акти приймаються на підставі нормативно-правових і спираються на певну норму права, адресовані чітко визначеним суб'єктам, забезпечують виникнення і розвиток правовідносин в конкретній ситуації;

4) акти реалізації прав та обов'язків (договори, інші акти-документи, які виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії, що завершують дію механізму правового регулювання).

У системі правових актів, з урахуванням мети дослідження, виділено правові акти, які віднесено до третьої і четвертої груп, що є правовими актами індивідуального регулювання.

Під індивідуальним актом дисертант розуміє вольову дію суб'єктів права, яка здійснюється ними в передбачених законом випадках й закріплюється в установленій законом формі (у формі акта-документа) та спрямована на реалізацію вимог правових норм у конкретних суспільних відносинах і конкретних ситуаціях.

У підрозділі 1.3. "Класифікація актів застосування норм права" дисертант стверджує, що незалежно від функцій та призначення правозастосовні акти є юридичним підсумком правозастосовної діяльності. Саме в цих актах закріплюються, оформляються рішення, які були прийняті в процесі застосування права.

Здобувач зазначає, що в установлених законом випадках такий акт оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа), а в інших випадках він може мати як вербальну (словесну) форму, так і форму конклюдентних дій. Проте зазначені форми мають єдину соціальну і юридичну природу. Словесний вираз, у свою чергу, може бути або усним, або письмовим. Правозастосовні конклюдентні дії виражаються у відповідних, формально встановлених жестах, сигналах, знаках.

Дисертант вважає, що максимально повно всю сукупність властивостей правозастосовних актів можна виявити при розгляді системи їх різновидів з використанням науково обґрунтованої класифікації. З точки зору філософії класифікація є логічною процедурою, особливим випадком застосування поділу обсягу поняття. Від звичайного поділу класифікація відрізняється тим, що здійснюється не за будь-якою ознакою, а є процедурою розподілу певних об'єктів на класи, види, роди, типи, жанри відповідно до найсуттєвіших ознак, які притаманні об'єктам. Поділ обсягу поняття здійснюється за певною ознакою чи сукупністю ознак, яка називається підставою поділу. Вибір підстави залежить від мети, заради якої здійснюється поділ. Правильна класифікація, на думку автора, має відповідати таким формальним вимогам:

а) поділ множини на групи слід здійснювати за однією ознакою;

б) кожен елемент повинен входити до одного класу;

в) підмножини, на які ділиться множина не повинні містити спільних елементів.

Узагальнивши різні підходи правників до визначення критеріїв класифікації актів застосування, здобувач здійснив їх класифікація за розробленою ним схемою критеріїв, яка, на його думку, є найбільш узагальненою та повною: 1) за юридичною формою; 2) залежно від суб'єктів, які здійснюють застосування; 3) за видами правових відносин; 4) за формою зовнішнього вираження; 5) за способом прийняття; 6) за галузевою належністю; 7) за юридичними наслідками; 8) за значенням у юридичному процесі; 9) за характером індивідуальних велінь (розпоряджень); 10) за функціями у правовому регулюванні (або функціями права).

Розділ 2 "Зміст і форми правозастосовних актів та шляхи їх вдосконалення" складається з чотирьох підрозділів, присвячених композиції, прийомам та правилам юридичної техніки правозастосовних актів, їх термінології і стилістиці та визначенню шляхів удосконалення форми та змісту правозастосовних актів.

У підрозділі 2.1. "Композиція правозастосовних актів" зазначено, що вона зумовлена змістом, характером, призначенням та зовнішньою формою побудови правозастосовного акта. Як основний елемент зовнішньої форми структури юридичного тексту композиція розглядається дисертантом у двох різновидах: композиція внутрішня і композиція зовнішня. Компонентом композиції внутрішньої є такий елемент, як "частина" тексту, у межах якої зберігається одна певна форма, точніше спосіб зображення, наприклад, статичний опис (характеристика), припис, констатація. Зокрема, нормативні кодифіковані акти переважно складаються з таких частин, як припис. В більшості правозастосовних актів, зокрема таких як обвинувальний висновок, вирок чи рішення суду припис, як частина тексту, займає незначне місце в тексті, оскільки в них основне місце посідає опис.

Під композицією "зовнішньою" розуміється зовнішня організація тексту - це поділ на пункти, статті, частини, глави. Змістовність композиції як внутрішньої, так і зовнішньої визначається змістом тексту, тобто його ідейно-тематичним ядром і (хоча і дещо опосередковано) внутрішньою формою структури, тобто залежить від оформлення думок в правозастосовному акті.

Оскільки композиція є складовим елементом структури тексту, то в юридичній літературі цей термін, на думку автора - помилково, часто підмінюють терміном "структура", тоді як композиція в структурі тексту "відповідає" лише за формальний бік і не має відношення до змісту.

Як правило, загальний кількісний склад композиції правозастосовних актів не перевищує чотирьох частин і складається з: а) вступної частини, в якій указується назва акта, а також органу, який його видає, місце і час його винесення, учасники справи, предмет справи та особи, на яких поширюється правозастосовний акт, тощо; б) констатуючої частини, в якій викладається сутність розглянутої справи; в) мотивувальної частини, де аналізуються докази, дається їм оцінка, правова кваліфікація, із вказівкою на норму, яка реалізується; г) резолютивної частини, яка викладає як основні, так і додаткові приписи індивідуальних актів.

Подібний класичний варіант композиційної побудови правозастосовних актів хоча і знаходить свою об'єктивізацію в окремих видах (різновидах) актів, однак не завжди може служити своєрідним еталоном для всього існуючого різноманіття видів цих актів, оскільки, залежно від існуючих процесуальних дій, видів, а також місця і ступеня функціонального призначення акта в системі юридичного процесу, композиція останніх може відрізнятися значною своєрідністю. Це, однак, зовсім не виключає використання подібних нестандартних, дещо усічених композиційних моделей при виданні окремих видів правозастосовних актів. В деяких випадках суб'єкту, який приймає рішення, часом нема рації штучно вводити в композицію акта всі класичні компоненти, оскільки в деяких випадках це може призвести до створення громіздких і необґрунтовано великих за обсягом текстів правозастосовних актів, які містять зайву інформацію.

У підрозділі 2.2. "Юридична техніка правозастосовних актів" досліджено проблеми впливу юридичної техніки на форму та зміст правозастосовних актів.

Здобувач стверджує, що ефективність правового регулювання взагалі, індивідуального зокрема в значній мірі залежить від юридичної техніки викладення тексту правових актів. Техніка індивідуальних актів, включаючи і правозастосовні, за своєю основою і за багатьма характеристиками є єдиною із законодавчою технікою, оскільки результатом юридичної діяльності є правовий акт-документ.

До того ж значна кількість індивідуальних актів, включаючи договори, виконує індивідуально-регулятивну функцію, при цьому велику роль тут відіграють правозастосовні акти, які мають державно-владну природу. Тому при прийнятті правозастосовних актів-документів можуть бути використані засоби, прийоми та правила юридичної техніки, які напрацьовані по відношенню до нормативних актів.

На підставі узагальнень різних підходів учених до цієї проблематики дисертант сформулював власне визначення юридичної техніки правових актів, під якою ним розуміється сукупність прийомів, засобів і способів, систематизація, упорядкування й узагальнення норм права з метою найбільш поглибленого та послідовного їх вивчення, а також розв'язання конфліктних ситуацій у житті.

Дисертант пропонує розподіл юридичної техніки на правотворчу, правозастосовну (правореалізаційну), інтерпретаційну, техніку систематизації права, судову і слідчу, прокурорську тощо, хоча три останні різновиди юридичної техніки є складовими правозастосовної техніки, а їх виділення пояснюється значним обсягом та специфічними особливостями правозастосовної діяльності вищезазначених органів.

Зосередивши головну увагу на техніці викладення правозастосовного акта, автор дійшов висновку, що залежно від техніки викладення тексту в значній мірі залежить гарантія його подальшого виконання, і, звичайно, його законність і обґрунтованість. На підставі аналізу текстів нормативно-правових актів дисертант стверджує, що практично в кожному з них залишається місце для можливості індивідуального регулювання, забезпечення необхідної свободи "розсуду" для рішення правозастосувача, ефективність викладу якого в значній мірі залежить від належного використання юридичної техніки.

Дисертант підкреслює, що правозастосувач при викладенні тексту акта застосування права повинен прагнути до його оптимізації. У рамках оптимізації виділено два значних блоки, дві проблеми - уніфікацію і регламентацію.

Уніфікація правозастосовних актів, як і інших документів, покликана зводити документування до однаковості, раціонально скорочувати елементи змісту і форми тексту. Необхідність уніфікації виникає в умовах повторюваності дій, ситуацій, способів документування і самих документів.

Виходячи з уявлень про мовну структуру текстів документів і за аналогією з розглядом питань уніфікації, здобувач виділив декілька аспектів регламентації створення текстів правозастосовних актів: регламентацію структури смислових компонентів; регламентацію структури речень і вибору лексико-семантичних одиниць. У процесі регламентації структури смислових компонентів тексту повинна бути встановлена найбільш раціональна смислова структура тексту, виділені смислові компоненти тексту, встановлена їхня послідовність у вигляді певної схеми, яку при створенні документа можна використати як модель тексту.

У підрозділі 2.3. "Термінологія і стилістика правозастосовних актів" аргументовано стверджується, що якість та ефективність правозастосовного акта, як акта індивідуального регулювання, значною мірою залежить від правильно обраної термінології та стилістичного викладу цього правового документа.

Роль термінології полягає в тому, що неточно вжите слово, незрозуміла фраза можуть призвести до зайвих запитань, суперечок, тяганини, до необхідності давати додаткові роз'яснення, а врешті - і до помилок у застосуванні правового акта.

Найтиповішими групами термінів-словосполучень є:

1) ад'єктивні (прикметник та іменник): трудовий договір, дисциплінарне стягнення, суспільна небезпека, митний режим, податкова декларація тощо;

2) іменні (іменник та іменник у родовому відмінку): склад злочину, арешт майна, позбавлення волі тощо;

3) прийменниково-іменникові словосполучення різного типу: спадкування за заповітом, право на особисту власність, злочини проти особистості тощо.

Правозастосувач повинен уважно ставитись до вибору складних термінів, тому що для них характерна відсутність одного з елементів, що часто тягне за собою правозастосовні помилки.

Складністю відрізняється і використання термінів оціночного характеру. Завдання правозастосувача - конкретизувати поняття щодо ситуації, не порушуючи при цьому правил мови, логіки тощо. Використання кожного терміна оціночного характеру повинно супроводжуватися аналізом норм і доведених фактів, тобто необхідна фактична обґрунтованість рішення і його відповідність правовій підставі.

Вимоги, які висуваються до термінів правозастосовних актів, здобувач поділив на загальні (стосуються всіх правових актів) і спеціальні (стосуються тільки актів застосування права). Загальними вимогами є: 1) вживання терміна тільки в прямому, безпосередньому, загальновідомому значенні, тобто будь-яке переносне, алегоричне значення юридичного терміна в принципі не допускається; 2) простота і зрозумілість терміна; 3) точне і недвозначне відображення в терміні змісту конкретного поняття, що позначається.

Потрібно уникати застосування розпливчастих, багатозначних і недостатньо визначених термінів. На підставі аналізу правозастосовної практики дисертант дійшов висновку, що в актах застосування інколи зустрічаються інформативно надлишкові, тавтологічні словосполучення.

Дисертант стверджує, що стилістика охоплює всі рівні мови: лексику, морфологію, синтаксис, а тому завдання теорії - описати особливості стилю правозастосовного акта як частини офіційно-ділового стилю.

На його переконання в узагальненому вигляді для стилю правозастосовних актів характерні такі мовні особливості:

1) перевага стилістично нейтральних слів; відсутність "зниження" лексики, елементів простої мови і жаргону, а також емоційних слів і зворотів;

2) широке вживання професійної термінології (юридичної);

3) часте використання віддієслівних іменників (типу "здійснення", "порушення", "переслідування", "затримання", "вилучення" тощо);

4) поширеність кліше, зокрема: "здійснити обшук", "піддати штрафу", що за правилами ділового стилю зазвичай не заміщаються відповідними дієсловами ("обшукати", "оштрафувати");

5) використання дієслів і зворотів з пасивним значенням, наприклад: вина підсудного підтверджується такими обставинами (а не "вину підсудного підтверджуютьтакі обставини");

6) чіткий порядок слів у реченні: а) підмет найчастіше знаходиться на початку речення і, як правило, передує присудку; б) визначення, навіть розповсюджені, із залежними від них словами, знаходяться перед іменниками, які визначаються: "Викликаний для дачі показань громадянин Сидоров до райвідділу не з'явився"; в) доповнення стоять після основного слова; г) обставинні слова (прислівники) знаходяться по можливості ближче до слова, до якого вони відносяться за змістом; д) вступні слова і обороти як правило знаходяться на початку речення: "Крім власних показань обвинувачуваного, його вина підтверджується також і іншими матеріалами справи, серед яких ...";

7) кількісна перевага складних речень над простими;

8) широке вживання дієприкметникових зворотів, які надають мові лаконізму і динамічності.

У підрозділі 2.4. "Шляхи оптимізації змісту та форми правозастосовних актів з урахуванням зарубіжного досвіду та вимог міжнародних стандартів" обґрунтовується твердження, що від належного викладення змісту та форми правозастосовних актів у значній мірі залежить ефективність правозастосовної діяльності та визначаються шляхи її вдосконалення.

Здобувач зазначає, що індивідуальне правове регулювання суспільних відносин є одним з найефективніших засобів забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні. Тому проблема винесення оптимальних (законних, обґрунтованих, доцільних і справедливих, належним чином оформлених) індивідуальних рішень з кожної юридичної справи є актуальною для України, як і для будь-якої іншої держави. В європейських державах накопичений значний досвід ефективної правозастосовної діяльності. Сучасний етап розвитку Європи характеризується активним зближенням її національних правових систем, створенням досконалого юридичного механізму їх взаємодії, включаючи і правозастосовну практику, ефективними способами правової інтеграції, насамперед у межах Ради Європи та Європейського Союзу.

Адміністративно-правова та судово-правова реформи, які нині проводяться в Україні, вважає здобувач, здійснюються суперечливо і не завжди послідовно. Як наслідок цього - в державі мають місце суперечності між змістом закону і практикою його застосуванняю, що в значній мірі призводить до виникнення корупції та примноження конфліктів у суспільстві. А це, в свою чергу, означає, що індивідуальні правозастосовні рішення досить часто служать не засобом забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні, а засобом їх порушення.

На підставі аналізу судової практики сучасної України дисертант дійшов висновку, що вона не завжди узгоджена та єдина, а її колізійність не сприяє однаковому праворозумінню у суспільстві і відповідно деформує правову свідомість та правову культуру громадян, що, безумовно, негативно впливає на їх правову поведінку.

В сучасний період при розгляді джерел права в якості окремого джерела права необхідно виділити судову практику та прецеденти, які нею створюються. Такий підхід, на думку здобувача, безсумнівно спритиме більш ефективному та однаковому застосуванню норм права при прийнятті індивідуальних правозастосовних рішень. Саме таким шляхом сьогодні рухається значна кількість держав континентальної Європи.

Аналіз судової правозастосовної практики та прийняття індивідуальних правозастосовних рішень свідчить про те, що судова система України вже сьогодні де-юре працює в умовах спонтанного застосування прецедентних засад.

У зв'язку з цим, вважає здобувач, доцільно прийняти законодавче рішення щодо надання роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України офіційного характеру в нашій державі, і поступово рухатися до часткового визнання правового прецеденту як джерела права сучасної України. Форми і методи застосування прецеденту, законодавче закріплення такої можливості, на думку дисертанта, напрацьовуватимуться в процесі наукових досліджень цієї проблематики та подальшого вдосконалення і розвитку правозастосовної практики.

Висновки

правовий юридичний державний

У цілому серед висновків, зроблених у дисертації, найважливішими є такі:

На підставі аналізу різних поглядів учених на юридичну природу та сутність актів застосування права дається авторське визначення цього поняття, під яким розуміється прийняте в установленому правовими нормами порядку творче, юридично владне, формально-закріплене індивідуальне рішення уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), яке приймається в результаті розгляду конкретної справи і встановлює, змінює чи припиняє права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або визначає міру відповідальності осіб за вчинене ними правопорушення.

Дослідивши існуючі точки зору з проблеми класифікації функцій правозастосовних актів дисертант зробив аргументований висновок про те, що найбільш вдалою є класифікація функцій актів застосування аналогічно функціям права, які розподілені на загальносоціальні та спеціально-юридичні. До групи загальносоціальних функцій віднесено: функції фіксації, динамічну, функцію управління, а також інформаційну і виховну функції. До групи спеціально-юридичних функцій правозастосовних актів віднесені функції юридичного факту, індивідуалізації суб'єктивних прав та обов'язків, а також правозабезпечувальну та правокомпенсуючу функції.

У процесі здійснення юридичної діяльності значну роль відіграють правові (юридичні) акти, які розподілені на чотири різновиди: 1) нормативно-правові акти; 2) інтерпретаційні акти нормативного чи індивідуального характеру; 3) акти застосування права; 4) акти реалізації прав та обов'язків.

Акти, які віднесені до третьої та четвертої груп, є актами індивідуального регулювання. В системі індивідуальних актів особливе місце посідають правозастосовні акти, які є підсумковим результатом правозастосовної діяльності та ніби акумулюють у собі всі її характерні особливості, виконуючи піднормативно-регулюючу роль в детальній організації впорядкування суспільних відносин.

На підставі аналізу композиції правозастосовного акта, здобувач дійшов висновку, що вона зумовлена змістом, характером і призначенням. Композиція - це основний елемент зовнішньої форми структури юридичного тексту правозастосовного акта, який розглядається в двох видах: композиція внутрішня і композиція зовнішня.

Ефективність правового регулювання взагалі, індивідуального регулювання зокрема, в значній мірі залежить від юридичної техніки викладення тексту правових актів, яка має певну специфіку для правозастосовних актів, з урахуванням особливостей їх завдань та функцій.

Автор аргументовано доводить, що правозастосувач при викладенні тексту акта застосування права повинен прагнути до його оптимізації. В межах оптимізації виділено два основних блоки - уніфікацію і регламентацію. Уніфікація правозастосовних актів покликана зводити документування до однаковості, раціонально скорочувати елементи змісту і форми тексту. Виділено два аспекти регламентації створення текстів правозастосовних актів: регламентацію структури смислових компонентів; регламентацію структури речень і вибору лексико-семантичних одиниць.

Якість та ефективність правозастосовного акта, як акта індивідуального регулювання, в значній мірі залежить від правильно обраної термінології та стилістичного викладу цього правового документа. Вимоги, які висуваються до термінології правозастосовних актів, поділені на загальні (стосуються всіх правових актів) і спеціальні (стосуються тільки актів застосування права).

Аналізуючи стилістику правозастосовного акта, автор дійшов висновку, що вона охоплює всі рівні мови: лексику, морфологію, синтаксис, які є складовими офіційно-ділового стилю викладення тексту правозастосовного акта.

З метою підвищення якості, законності та ефективності правозастосовних актів, стверджує здобувач, необхідно здійснити такі заходи, які в найбільш узагальненому вигляді можна поділити на дві групи: 1) заходи, пов'язані з підвищенням ефективності всієї правозастосовної діяльності і перш за все судової діяльності, оскільки саме судові рішення є найпоширенішими засобами індивідуального регулювання, а від діяльності суду в найбільшій мірі залежить розв'язання питань забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина; 2) заходи, пов'язані з удосконаленням форми та змісту текстів правозастосовних актів, як актів індивідуального регулювання.

Аналіз судової практики сучасної України дає підстави зробити висновок, що вона не завжди узгоджена та єдина, а її колізійність не сприяє однаковому праворозумінню у суспільстві, і, відповідно, деформує правову свідомість та правову культуру як суб'єктів судових правовідносин, так і всіх громадян, що, безумовно, впливає на їхню правову поведінку.

Здобувач стверджує, що впровадження однакового застосування судами законодавства та прийняття об'єктивних правозастосовних рішень в Україні доцільним було б, з урахуванням західноєвропейського досвіду, не тільки активно використовувати прецедентні судові рішення Європейського Суду з прав людини як джерела права, а й поступово запроваджувати в практику національних судів використання не тільки міжнародних, але і, в разі потреби, національних судових прецедентів.

Першим кроком для узаконення правового прецеденту можуть стати керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України (при наданні їм офіційної юридичної сили), як важливий засіб забезпечення однаковості прийняття індивідуальних правозастосовних рішень, оскільки правові підстави для цього в сучасній Українській державі вже частково створені.

При розгляді заходів, пов'язаних з удосконаленням змісту та форми текстів правозастосовних актів, як актів індивідуального регулювання, зазначається, що більш детальна регламентація змісту і форми правозастосовних актів може в значній мірі звести до мінімуму можливості помилок і зловживань на етапі винесення індивідуального рішення. Крім того, детально викладений зміст нормативного акта може стати алгоритмом дії правозастосувача. Виконання правозастосувачем вимог, встановлених нормативно-правовим актом відносно змісту та форми, надає правозастосовному акту такі якості, які необхідні для законності, обґрунтованості та доцільності правозастосовних рішень.

Реалізація перерахованих висновків і пропозицій дозволить послідовно витримувати курс на створення правової держави, суттєво підвищить авторитет Конституції України, інших нормативно-правових та правозастосовних актів, а також, відповідно, авторитет судових та інших правозастосовних органів. Це в свою чергу дозволить громадянам Української держави зрозуміти її курс по зміцненню законності та правопорядку, усвідомити свої права та можливість широко користуватися ними, а в разі потреби - звертатися за їх захистом до відповідних компетентних органів.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Бриль К.І. Поняття правозастосовних актів / К.І. Бриль // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2005. - № 2. - С. 54-59.

2. Бриль К.І. Окремі особливості правозастосовних актів та їх функції / К.І. Бриль // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 3. - С. 96-100.

3. Бриль К.І. Співвідношення нормативних та ненормативних правових актів / К.І. Бриль // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 4. - С. 15-20.

4. Бриль К. Особливості окремих правозастосовних актів, які приймаються на підставі норм кримінально-виконавчого права / К.І. Бриль О.І. Осауленко // Право України. -- 2006. -- №4. -- С. 92-94.

5. Бриль К.І. Деякі особливості правозастосовних актів: матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції ["Динаміка наукових досліджень - 2005"], (Дніпропетровськ, 20-30 червн. 2005 р.), Т. 41. Історія держави та права. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 18-19.

6. Бриль К.І. Роль правозастосовних актів у процесі формування соціальної держави: тези всеукраїнської наукової конференції ["Соціальний захист в Україні (правовий аспект)"], (Київ, 17 лют. 2006 р.) / М-во культ. і туризм., Київськ. нац. ун-т культ. і мист. - К.: КНУКіМ, 2006. - С. 7-8.

7. Бриль К.І. Співвідношення нормативних та ненормативних правових актів: тези доповідей науково-практичної конференції ["Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті європейської інтеграції"], (Київ, 21-22 квіт. 2006 р.) / М-во внутр. спр., Київськ. нац. ун-т внутр. спр.- К.: КНУВС, 2006. - С. 102-104.

Размещено на Allbest.ru