Правове регулювання оплати праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК 349.232

Спеціальність: 12.00.05 - трудове право;

право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

Валецька Оксана Валеріївна

Луганськ - 2009



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного та кримінального права і процесу Чорноморського державного університету імені Петра Могили.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент КОСТЮК Віктор Леонтійович, Національний університет “Києво- Могилянська Академія”, доцент кафедри галузевих правових наук.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ЛАЗОР Валерій Васильович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, професор кафедри правознавства;

кандидат юридичних наук, доцент ГАРАЩЕНКО Людмила Петрівна, Національний лінгвістичний університет, доцент кафедри права.

Захист відбудеться 23.10.2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.10 Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1, корп. 8.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А.

Автореферат розісланий 21.09. 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.І. Шамшина



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У процесі формування соціально орієнтованої ринкової економіки України трудове право набуває якісно нової спрямованості, оскільки має на меті створення більш ефективних умов реалізації особою трудових прав на основі засадних положень Конституції України, інших актів національного законодавства України з урахуванням міжнародно-правового регулювання трудових відносин, досвіду держав-членів Європейського Союзу. Зазначене обумовлює формування якісно нових підходів до регулювання відносин у сфері оплати праці.

Заробітна плата є найважливішою категорією в системі умов праці і, разом з тим, вагомим чинником соціальної напруги у нашому суспільстві. Існують гострі проблеми у сфері регулювання оплати праці, зокрема: поглиблення міжгалузевої та міжпрофесійної диференціації в оплаті праці; заборгованість по заробітній платі на економічно активних підприємствах; порушення гарантій на оплату праці, встановлених державою; різке зниження купівельної спроможності заробітної плати внаслідок зростання інфляційних процесів. І як наслідок - невиконання заробітною платою в сучасних умовах основних функцій: стимулюючої, відтворювальної та соціальної. Нагальну необхідність докорінної реформи інституту оплати праці усвідомлюють на сучасному етапі всі. Але активний процес формування нової ідеології винагороди у трудових відносинах має супроводжуватися науковим його забезпеченням, яке передбачає проведення змістовних і глибоких науково-теоретичних досліджень.

За останні десятиріччя дослідження у сфері оплати праці проводилися переважно вченими-економістами із суто економічних позицій щодо заробітної плати як концентрованого вираження ефективності економіки держави та вартості робочої сили як особливого товару. Тривалий час залишалося поза увагою питання правового визначення оплати праці, заробітної плати, її структури, функцій та правових принципів функціонування. Не висвітлене питання щодо заробітної плати як провідного інструмента соціальної політики. І хоча процес реформування інституту оплати праці практично розпочався з перших років створення незалежної України з прийняття Декрету Кабінету Міністрів України “Про оплату праці”, Законів України “Про колективні договори і угоди”, “Про оплату праці”, він іде дуже повільно та є недосконалим. Наявність численних прогалин у законодавстві стосовно оплати праці, а також порушень нормативно-правових актів робить механізм правового регулювання оплати праці неефективним.

Науково-теоретичною основою дослідження стали напрацювання видатних вчених ХІХ та початку ХХ століть: Н. Райхесберга, А.М. Миклашевського, С.М. Блеклова, Й.С. Войтинського. Сприяли дослідженню ідеї та висновки таких радянських і сучасних українських учених, як: М.Г. Александров, О.Д. Зайкін, С.С. Каринський, Р.З. Лівшиць, Ю.П. Орловський, А.Ю. Пашерстник, О.І. Процевський. Окремі питання функціонування інституту оплати праці висвітлені у працях Н.Б. Болотіної, Н.Д. Гетьманцевої, В.В. Жернакова, І.В. Зуба, З.Я. Козак, Г.А. Капліної, І.І. Копайгори, В.В. Лазора, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюка, П.Д. Пилипенка, В.Г. Ротаня, Я.В. Сімутіної, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян та інших учених. Однак, незважаючи на наукові дослідження, проблеми правового регулювання оплати праці не втратили своєї актуальності, оскільки ряд питань залишилися неврегульованими або не знайшли практичного втілення. Актуальність наукового пошуку зумовлюється й тим, що євроінтеграційні процеси загострили питання відповідності національного законодавства України, в тому числі у сфері оплати праці, міжнародним стандартам.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертація виконана в межах реалізації планів науково-дослідної роботи кафедри цивільного та кримінального права і процесу Чорноморського державного університету імені Петра Могили на 2007-2010 рр.: “Гуманізація юридичної науки: проблеми та перспективи”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розвиток теорії трудового права з питань оплати праці та формування пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання оплати праці в нових соціально-економічних умовах та умовах адаптації законодавства відповідно до міжнародних стандартів.

Для досягнення визначеної мети в дисертації вирішуються такі основні завдання: трудовий право оплата праця

виявити особливості правового регулювання оплати праці в періоди становлення Української держави;

визначити напрямки гармонізації національного трудового законодавства із питань оплати праці з міжнародним законодавством, у тому числі із законодавством ЄС;

розробити авторське визначення поняття “заробітна плата” та “оплата праці” на основі аналізу їх особливостей;

проаналізувати особливості структури заробітної плати та внести пропозиції щодо її вдосконалення;

дати класифікацію принципів регулювання оплати праці та функцій заробітної плати і внести пропозиції щодо їх законодавчого закріплення;

проаналізувати особливості державно-правового регулювання оплати праці та визначити його значення в умовах ринкової економіки;

визначити особливості договірно-правового регулювання оплати праці на сучасному етапі;

виявити правові проблеми реалізації працівниками конституційного права на заробітну плату при вирішенні індивідуальних та колективних трудових спорів;

сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання оплати праці.

Об'єктом дисертаційного дослідження є трудові відносини з оплати праці.

Предметом дослідження є проблеми правового регулювання оплати праці в сучасних умовах.

Методи дослідження охоплюють сукупність загальних та спеціальних методів пізнання правових явищ: діалектичний, історичний, формально-логічний, нормативно-порівняльний, системно-структурний та інші.

За допомогою діалектичного методу були розглянуті поставлені автором проблеми правового регулювання оплати праці в їх розвитку та взаємозв'язку. Застосування історичного методу в дисертаційному дослідженні дозволило показати розвиток інституту оплати праці в окремі періоди історії нашої держави, а також обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження (підрозділ 1.1.-1.3.). Формально-логічний метод дозволив виявити суперечливості в понятійному апараті інституту оплати праці, динаміку співвідношення змісту і форми законодавства про оплату праці, особливості окремих нормативно-правових актів, а також допоміг сформувати висновки та пропозиції щодо подальшого вдосконалення інституту оплати праці на таких принципах логіки, як визначеність, послідовність, несперечливість суджень (підрозділ 2.1.-2.2., 3.1.-3.2.). Нормативно-порівняльний метод використовувався при аналізі внутрішнього трудового законодавства та міжнародно-правових норм, а також законодавства інших країн, яке регулює оплату праці (підрозділ 1.4.). За допомогою системно-структурного методу автором здійснена класифікація принципів регулювання оплати праці та функцій заробітної плати (підрозділ 2.3.-2.4.). Метод статистичного аналізу було використано під час роботи з офіційно-статистичними матеріалами щодо оплати праці (підрозділ 3.1.-3.3.). Для висвітлення поняття “заробітна плата” та “оплата праці”, їх основних ознак застосовано метод системного аналізу та синтезу (підрозділ 2.1.).

Основні положення та висновки дисертації ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, практики його застосування, досягнень загальної теорії права, трудового і цивільного права, інших галузей юридичної науки України, зарубіжних країн та узагальнень судової практики.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є комплексним теоретико-правовим дослідженням правового регулювання оплати праці. Новизна дисертаційного дослідження реалізується в таких науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях:

уперше:

- дано класифікацію етапів розвитку інституту оплати праці періоду незалежності Української держави;

- запропоновано законодавчо закріпити норму щодо створення гарантійного фонду з обов'язковою участю роботодавців з метою захисту права працівників на заробітну плату у випадку неплатоспроможності роботодавців;

- запропоновано доповнити класифікацію функцій заробітної плати та внести зміни до преамбули Закону України “Про оплату праці”, в якій зазначити, що Закон спрямований на забезпечення відтворювальної, мотиваційної, регулюючої, соціальної функцій заробітної плати та функції формування платоспроможного попиту;

- зроблено висновок про необхідність доповнити статтю проекту Трудового кодексу України, яка регулює виплату премій, частиною такого змісту: “Розмір премій встановлюється в колективному договорі, а якщо він не укладався - нормативним актом роботодавця, погодженим із первинною профспілковою організацією або іншим представницьким органом колективу найманих працівників, але не вище 50-60 % фонду оплати праці”;

удосконалено:

- визначення “заробітна плата” як правової категорії, яке дозволяє відмежувати заробітну плату від винагороди за працю за цивільними договорами та від підприємницького доходу, а також поняття “додаткова заробітна плата” з метою запобігання змішування її з “основною заробітною платою”;

- поняття державного регулювання оплати праці та визначено перелік повноважень державних органів у сфері регулювання оплати праці;

набуло подальшого розвитку:

- пропозиція щодо розмежування у проекті Трудового кодексу України термінів “оплата праці” і “заробітна плата” та законодавчого закріплення визначення оплати праці;

- висновок про необхідність законодавчого закріплення принципів правового регулювання оплати праці у проекті Трудового кодексу України з урахуванням норм міжнародно-правового регулювання оплати праці;

- положення про необхідність внести зміни та доповнення до чинного законодавства та проекту Трудового кодексу України щодо оплати праці при відхиленні від нормальних умов праці: оплати праці при суміщенні та сумісництві, робітників-відрядників, оплати надурочних робіт, робіт у вихідний день, дні державних або релігійних свят, а також оплати продукції, що виявилася браком.

Практичне значення отриманих результатів. Пропозиції та висновки, отримані в результаті дослідження, можуть бути використані при подальшому розширенні та поглибленні наукових пошуків і розробок проблем правового регулювання оплати праці.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що запропоновані моделі окремих статей Трудового кодексу України та пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання оплати праці можуть бути використані при кодифікації трудового законодавства. Матеріали дисертації можна реалізувати у навчальному процесі, зокрема для вивчення курсу “Трудове право України”, під час підготовки підручників, навчальних посібників, практикумів, коментарів до законодавчих актів. Доцільно запропонувати створення спеціального курсу як для студентів-юристів, так і для студентів неюридичних спеціальностей, а саме: “Правове регулювання оплати праці у трудовому праві”.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: Міжнародній конференції “Право ХХІ ст.: становлення та перспективи розвитку” (м. Миколаїв, листопад 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного і господарського права” (м. Київ, травень 2006 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми кодифікації у трудовому праві” (м. Київ, липень 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Шості осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, жовтень 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Треті Прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, листопад 2007 р.); науково-практичній конференції “Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин” (м. Чернігів, травень 2007 р.); науково-практичній конференції “Трудове право України: сучасний стан та перспективи” (м. Сімферополь, травень 2008 р.).

Публікації. Основні наукові результати дисертації знайшли відображення в 5 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, та 7 тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (216 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку. Обсяг основного тексту - 199 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації. Характеризується стан її наукової розробки, визначаються мета, основні завдання, об'єкт, предмет, методологічні засади дисертаційного дослідження. Сформульовані наукова новизна, теоретичні та практичні результати, що були отримані дисертантом, а також вказується ступінь апробації результатів дослідження та наявність публікацій за темою дисертації.

Розділ 1 “Історико-правові та теоретико-правові аспекти виникнення та становлення інституту оплати праці” складається з чотирьох підрозділів. У ньому досліджуються періоди становлення інституту оплати праці, аналізуються основні міжнародно-правові норми у сфері регулювання оплати праці.

У підрозділі 1.1. “Формування та становлення інституту оплати праці у дореволюційний період” здійснено аналіз причин і напрямків розробки і прийняття законодавчих актів про оплату праці в Російській імперії. Дисертантом визначено, що дореволюційний період характеризується: формальним закріпленням низки прав робітників у сфері оплати праці; першими спробами ввести разом із державним способом регулювання оплати праці колективно-договірний спосіб через діяльність фабричних старост; законодавчим закріпленням відповідальності роботодавця за порушення законодавства про оплату праці; державним наглядом за діяльністю підприємств фабричними інспекторами. Через економічні та політичні причини ці норми майже не діяли, що викликало хвилю страйків у кінці ХІХ - на початку ХХ століть.

Відзначається, що, незважаючи на недосконалість перших нормативних актів стосовно оплати праці, саме вони заклали підвалини для врегулювання відносин роботодавця і найманого робітника щодо оплати праці. Окремі сучасні норми у сфері оплати праці мають свої початки в перших фабричних законах к. ХІХ - поч. ХХ століть: обмеження розмірів штрафів та інших стягнень; встановлення строків виплати заробітної плати; законодавче закріплення права робітників на належну заробітну плату, яке захищалося в судовому порядку.

У підрозділі 1.2. “Особливості правового регулювання оплати праці у радянський період” досліджуються особливості функціонування інституту оплати праці у радянський період. Цей період характеризується запровадженням нових соціалістичних принципів організації праці, у тому числі й у сфері оплати праці.

Дисертантом проаналізовані особливості правового регулювання оплати праці в Кодексі законів про працю 1918 року, які полягали в тому, що працівники отримали право на оплату праці, а її розмір не міг бути нижчим за прожитковий мінімум. Досліджуючи правове регулювання оплати праці в період НЕПу, автор дійшов висновку, що Кодекс законів про працю 1922 року був більш прогресивним та соціальним по суті: визначався обов'язковий мінімум заробітної плати; працівники вперше отримали гарантії захисту своїх прав, а також у них з'явилась зацікавленість у результаті праці; натуральна форма оплати мала бути передбачена у колективному або трудовому договорі.

Подальші дослідження виявили, що дія командно-адміністративних методів негативно вплинула на розвиток інституту оплати праці. І хоча Кодекс законів про працю 1971 р. дав новий імпульс до вдосконалення законодавства у сфері оплати праці, превалювання імперативних методів призвело до того, що заробітна плата фактично перестала виконувати притаманні їй функції.

У підрозділі 1.3. “Розвиток інституту оплати праці в умовах незалежності Української держави” аналізуються особливості розвитку інституту оплати праці після здобуття Україною незалежності. Регулювання оплати праці у цей період пройшло три етапи розвитку. В основу етапізації покладено прийняття основних законодавчих актів з питань оплати праці, які давали поштовх до змін у цій сфері.

Перший етап (1991-1995 рр.) розпочався з прийняття Закону України “Про підприємства в Україні” та Декрету Кабінету Міністрів України “Про оплату праці”. Прогресивними надбаннями цього етапу стали: визначення змісту тарифних угод усіх рівнів, встановлення дворівневої структури заробітної плати, невключення до мінімальної заробітної плати доплат, надбавок, заохочувальних та компенсаційних виплат; чітке окреслення заходів щодо захисту прав працівників на оплату праці. Незважаючи на певні реформаторські зрушення, законодавство про оплату праці не відповідало потребам часу, а окремі норми лишилися задекларованими і невдовзі були анульовані.

Другий етап (1995-2000 рр.) розпочався з прийняття Закону України “Про оплату праці”, а потім і Конституції України. Характерними рисами правового регулювання оплати праці на цьому етапі були: розмежування сфер державного та колективно-договірного регулювання оплати праці; визначення умов та порядку встановлення розміру мінімальної заробітної плати як державної соціальної гарантії; встановлення обов'язкової індексації заробітної плати в період між переглядами мінімальної заробітної плати. В цей час значно активізується нормотворча діяльність з питань оплати праці Кабінету Міністрів України. І хоча наприкінці 90-х років в Україні було практично створено законодавчу базу регулювання оплати праці, ефективність механізму реалізації положень законодавчих актів лишилася доволі низькою.

Третій етап (2000 р. - сучасний період) пов'язаний із прийняттям Концепції подальшого реформування оплати праці в Україні, спрямованої на підвищення рівня життя населення, збільшення платоспроможного попиту, зниження соціальної напруженості в суспільстві. Основними ознаками цього етапу можна вважати застосування міжнародних стандартів у сфері оплати праці: визначення заробітної плати першочерговим платежем, зменшення частки виплати заробітної плати натурою до 30 %; виключення із законодавства окремих положень, які порушували принцип соціальної справедливості та захисту прав працівників; доповнення підстав звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу керівника підприємства, установи, організації, якщо внаслідок його дій заробітна плата виплачувалась несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Сучасне погіршення економічного та соціального розвитку України характеризується масовими порушеннями у сфері оплати праці, що, в свою чергу, веде до загострення соціальної напруги в суспільстві.

У сучасних умовах фактично здійснюється четверта кодифікація трудового законодавства, яка має завершитися прийняттям Трудового кодексу України, покликаного забезпечити функціонування в Україні ринкової моделі оплати праці.

У підрозділі 1.4. “Міжнародно-правове регулювання оплати праці” досліджуються європейські акти та міжнародно-правові норми щодо регулювання оплати праці.

Основними складовими реформування інституту оплати праці у напрямку відповідності європейським та міжнародним нормам, на думку дисертанта, стане: закріплення у п. 11 ст. 21 проекту Трудового кодексу України права працівника на заробітну плату за виконану роботу, що забезпечує достатній життєвий рівень для нього та його сім'ї, та права на сплату її своєчасно та в повному розмірі; законодавче закріплення права працівників на отримання заробітної плати у разі банкрутства роботодавця через Фонд гарантування заробітної плати, правовий статус якого визначатиметься законом аналогічної назви; ратифікація Конвенції МОП № 117 “Про основні норми та цілі соціальної політики”.

Дисертантом вносяться конкретні пропозиції щодо гармонізації національного трудового законодавства, що регулює оплату праці, з міжнародним законодавством.

Розділ 2 “Теоретико-правові основи функціонування інституту оплати праці” містить чотири підрозділи, присвячені проблемам понятійного апарату, особливостям структури заробітної плати, загальній характеристиці принципів регулювання оплати праці та класифікації функцій заробітної плати.

У підрозділі 2.1. “Поняття заробітної плати як економічної та правової категорії” досліджуються лінгвістичний, економічний та правовий аспект терміна “заробітна плата” та його відмінність від терміна “оплата праці”. На основі аналізу пропонується вдосконалення проекту Трудового кодексу України шляхом внесення окремих змін. Главу 5 книги третьої проекту Трудового кодексу України, на думку дисертанта, доцільно назвати “Оплата праці” і доповнити ст. 2061 “Визначення оплати праці” такого змісту: “Оплата праці - це система організаційно-правових механізмів та способів, які обумовлюють визначення, нарахування та виплату працівнику заробітної плати за його працю відповідно до законодавства, актів соціального діалогу і трудового договору”.

Заробітна плата як економічна категорія відображає відносини між працівником і роботодавцем щодо розподілу створеної вартості та продукту праці між ними.

На основі проведеного аналізу чинного законодавства дисертантом були визначені суттєві ознаки заробітної плати, відмінність її від винагороди за цивільно-правовими договорами та запропоновано авторське визначення заробітної плати: “Заробітна плата - це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець систематично, гарантовано і своєчасно виплачує працівникові за виконану ним роботу у розмірах і в строки, визначені законодавством, колективними угодами та локально-правовими актами”.

У підрозділі 2.2. “Особливості структури заробітної плати” з'ясовуються структурні особливості заробітної плати, які набувають в сучасних умовах великого значення, оскільки безпосередньо пов'язані з матеріальним стимулюванням працівників, із підвищенням ефективності праці.

Дисертантом обґрунтовується висновок про необхідність повернення до дворівневої структури заробітної плати, підвищення значення основної заробітної плати та чіткого визначення сутності виплат додаткової заробітної плати. Позитивні тенденції в цьому напрямку простежуються у проекті Трудового кодексу України, в якому передбачено дворівневу структуру заробітної плати, але визначення додаткової заробітної плати у проекті потребує уточнення та доповнення. У дослідженні пропонується авторське визначення додаткової заробітної плати як винагороди, яку роботодавець виплачує працівникам за перевиконання норм праці, за трудові успіхи, за особливі умови праці. Додаткова заробітна плата також включає надбавки, доплати, премії, винагороду за вислугу років, за результатами роботи підприємства на рік, інші заохочувальні виплати, передбачені чинним законодавством, актами соціального діалогу та трудовим договором.

Підрозділ 2.3. “Загальна характеристика принципів регулювання оплати праці” присвячено класифікації та характеристиці основних принципів регулювання оплати праці.

Оскільки правові принципи оплати праці обумовлені економікою, дисертантом проаналізовані загальноекономічні підходи розподілення продукту праці між роботодавцями і найманими працівниками, що знайшли своє відображення у ст. 1 Закону України “Про оплату праці”, згідно з якою, розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника тощо.

Науково-теоретичний аналіз чинного законодавства та поглядів науковців дозволив визначити основні принципи регулювання оплати праці, які доцільно викласти у ст. 2062 “Принципи регулювання оплати праці” проекту Трудового кодексу України. До принципів правового регулювання оплати праці належать: принцип справедливої заробітної плати; заборона дискримінації в оплаті праці; встановлення державою мінімальної заробітної плати; встановлення розміру заробітної плати конкретного працівника у трудовому договорі; поєднання державного та колективно-договірного регулювання оплати праці; випереджання темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання заробітної плати; гарантованість виплати заробітної плати; диференціація розміру заробітної плати залежно від особливостей умов праці, її складності, шкідливості, значення для господарства країни, природно-кліматичних та географічних особливостей району виконання робіт та інших відповідних факторів, визначених законодавством, локальними актами та трудовим договором.

При втіленні всіх зазначених принципів роль заробітної плати у стимулюванні продуктивності праці та зацікавленості працівника в підвищенні результативності та якості роботи буде зростати.

У підрозділі 2.4. “Поняття та класифікація функцій заробітної плати” розглядаються питання визначення і класифікації функцій заробітної плати з економічної та правових точок зору.

На підставі проведеного дослідження наголошується на тому, що законодавець у Законі України “Про оплату праці” невиправдано зменшив кількість функцій, не включивши до них соціальну, регулюючу та функцію формування платоспроможного попиту. Дисертант робить висновок про доцільність додання названих функцій до традиційно визначених, оскільки лише в сукупності вони характеризують роль і призначення заробітної плати у трудових відносинах.

Дисертантом проаналізовані основні функції заробітної плати та визначені особливості їх реалізації. По-перше, зростання інфляції свідчить про неможливість заробітної плати виконувати функцію відтворення робочої сили працівників та забезпечення членам їхніх сімей достатнього рівня. По-друге, значення регулюючої функції в сучасних соціально-економічних умовах істотно зростає, тому що переміщення найманих працівників у пошуках роботи зумовлює диференціацію заробітної плати на підприємствах, у галузях і регіонах. По-третє, дослідження функції формування платоспроможного попиту дозволяє стверджувати, що саме заробітна плата в умовах ринку встановлює необхідні пропорції між попитом та пропозицією споживчих товарів, тому реформування інституту оплати праці суттєво вплине і на реформування кон'юнктури товарного ринку.

Виходячи з аналізу термінів «мотив-стимул», пропонується одну з основних функцій трактувати саме як мотиваційну, а не стимулюючу, оскільки стимулювання - це один із засобів реалізації мотивації трудової діяльності.

У сучасний період заробітна плата не виконує своїх функцій, але починає виконувати інші функції, непритаманні їй, впливаючи на динаміку попиту й пропозиції на ринку праці. Повернення до основних функцій заробітної плати є важливою передумовою для її реформування.

Розділ 3 “Особливості способів та методів правового регулювання оплати праці в сучасних умовах” складається з трьох підрозділів, присвячений характеристиці державного і договірного регулювання оплати праці, а також аналізу значення судової практики для розвитку інституту оплати праці.

Підрозділ 3.1. “Державне регулювання оплати праці” присвячений аналізу особливостей державного регулювання оплати праці. На базі проведеного дослідження дисертант визначає державне регулювання оплати праці як діяльність держави в особі певних органів, які за допомогою правових методів встановлюють державні норми і мінімальні гарантії в оплаті праці та здійснюють інші повноваження, віднесені до їхньої компетенції. Особливості економічного, соціального і політичного розвитку свідчать, що держава не може відмовитися від імперативних методів регулювання відносин з оплати праці.

Дослідження мінімальної заробітної плати як основної соціальної гарантії, обов'язкової на всій території України, дає підстави стверджувати, що її різке одномоментне підвищення може спричинити негативний вплив на зайнятість населення та зростання заборгованості із заробітної плати. Тому необхідно, по-перше, досягти балансу соціальних потреб працівників та економічних можливостей роботодавців і держави; по-друге, розробити ефективний механізм контролю з боку держави. Для уникнення в майбутньому порушення прав працівників у сфері оплати праці обґрунтовується необхідність повернення вилученої зі ст. 219 проекту Трудового кодексу України норми, що визначає розмір мінімальної заробітної плати не нижчим за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Однією із важливих державних гарантій у сфері оплати праці є визначення на законодавчому рівні мінімального розміру оплати праці при відхиленні від нормальних умов праці. Зважаючи на недоліки чинного законодавства та проекту Трудового кодексу України, в роботі дається авторське визначення цього поняття та пропонується внести окремі зміни і доповнення щодо оплати праці при суміщенні та сумісництві, робітників-відрядників, оплати надурочних робіт, робіт у вихідний день, день державного або релігійного свята, а також оплати продукції, що виявилася браком.

Дисертантом критично оцінюються зміни, внесені до чинних норм, що регулюють встановлення умов і розмірів оплати праці працівників підприємств, установ, організацій, які фінансуються або одержують дотацію з бюджету. Це, по-перше, фактичне вилучення колективно-договірного регулювання оплати праці; по-друге - встановлення розміру посадових окладів (тарифних ставок) працівників бюджетних установ, виходячи з розміру посадового окладу працівника першого тарифного розряду, який є меншим за мінімальну заробітну плату. У зв'язку з цим дисертант наголошує на вилученні цих норм, оскільки грубо порушуються конституційні норми заборони зниження рівня державних гарантій.

Важливою державною гарантією захисту купівельної спроможності заробітної плати є введення механізму індексації та компенсації грошових доходів населення. Автором обґрунтовується висновок, що необхідно посилити цей захист та внести зміни до ст. 263 проекту Трудового кодексу України з метою збільшення розміру виплат при порушенні строків виплати заробітної плати.

Дисертантом звертається увага на посилення ролі держави в нормуванні праці, оскільки в сучасний період відсутня ефективна система нормування праці, що негативно впливає на реформування інституту оплати праці. Доцільно доповнити ст. 201 проекту Трудового кодексу України п. 2, який викласти у такій редакції: “Центральний орган виконавчої влади з питань праці здійснює державний контроль за додержанням законодавства з нормування праці на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності, незалежно від кількості найманих працівників, а також у роботодавців - фізичних осіб”.

У підрозділі 3.2. “Проблеми договірного регулювання оплати праці” аналізуються проблемні питання договірного регулювання оплати праці.

У дисертації набуло подальшого розвитку положення про підвищення значення договірного регулювання оплати праці в сучасних умовах, оскільки воно: конкретизує правові норми, встановлені державою; підвищує рівень пільг і гарантій, передбачених законодавством; узгоджує інтереси сторін трудових правовідносин і сприяє розвитку правової свідомості та правової культури.

Видами договірного регулювання оплати праці є колективно-договірне та індивідуально-договірне. Така класифікація базується на істотних відмінностях їх правової природи. З метою термінологічного узгодження автором пропонується закріпити визначення колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання оплати праці.

На основі генеральної угоди, як одного із рівнів колективно-договірного регулювання, всі сторони соціального діалогу отримують найбільше можливостей досягнення компромісу у сфері оплати праці.

Дисертантом доводиться, що визначена у ст. 354 проекту Трудового кодексу України норма, яка закріплює можливість встановлення у територіальній угоді регіонального прожиткового мінімуму, потребує конкретизації. На погляд дисертанта, рівень регіонального прожиткового мінімуму має бути збільшений за рахунок місцевих бюджетів з метою зниження соціальної напруги між регіонами.

Дисертантом критично оцінюються окремі норми, які регулюють укладення колективних договорів: можливість встановлення норм, що допускають оплату, нижчу від норм, визначених колективними угодами; невеликий розмір штрафу за відмову від проведення колективних переговорів щодо укладення колективних договорів; відсутність чітко визначеної відповідальності профспілкового або іншого представницького органу працівників при невиконанні зобов'язань по колективних договорах. Запропоновані дисертантом зміни дозволять піднести значення колективних договорів як регуляторів соціально-економічних та трудових відносин на локальному рівні.

Іншим рівнем договірного регулювання оплати праці є індивідуально-договірне. Укладаючи трудовий договір, сторони обов'язково повинні дійти згоди щодо оплати праці. І в подальшому в процесі трудової діяльності питання з урегулювання оплати праці можуть бути вирішені в окремих випадках лише в індивідуально-договірному порядку. Однак законодавець, визначаючи систему договірного регулювання, у ст. 14 Закону України “Про оплату праці” не передбачив індивідуально-договірного рівня. Не зроблено цього і в проекті Трудового кодексу України. Автором пропонується внести відповідні зміни до ст.14 Закону України “Про оплату праці” та ч. 1 ст. 209 проекту Трудового кодексу України.

У підрозділі 3.3. “Значення судової практики для розвитку інституту оплати праці” досліджується значення судової практики для удосконалення правового регулювання оплати праці. Конституція України закріпила право кожного на судовий захист, який має свої переваги перед іншими способами захисту: можливість працівника повністю відновити свої порушені права у сфері оплати праці; виявлення інших прихованих порушень; великий виховний характер.

Залежно від суб'єктного складу трудові спори з оплати праці можна поділити на два види - індивідуальні та колективні трудові спори. На основі аналізу основних положень постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” зроблено висновок, що постанови Пленуму не тільки заповнюють прогалини у праві й усувають недоліки в роботі судів, а й в окремих випадках створюють нові норми, а відтак є елементом правового регулювання суспільних відносин, у тому числі відносин у сфері оплати праці.

Аналізуючи вплив рішень судів загальної юрисдикції на розвиток інституту оплати праці, автор надав класифікацію індивідуальних трудових спорів у сфері оплати праці залежно від виду порушень основних прав працівників у цій сфері: захист від дискримінації у сфері оплати праці; зниження розміру заробітної плати; обмеження відрахувань; своєчасна виплата заробітної плати; виплата заробітної плати в разі неплатоспроможності роботодавця. Дисертантом критично оцінюється редакція ч. 2 ст. 434 проекту Трудового кодексу України та пропонується викласти її у такій редакції: “Звернення працівника до суду із заявами про стягнення належної йому заробітної плати, гарантійних і компенсаційних виплат не обмежується певним строком”.

Вирішення колективних трудових спорів на сьогодні характеризується примирно-посередницькою процедурою, але відсутність механізму судового захисту порушеного права колективу працівників є прогалиною в законодавстві, тому пропонується доповнити ст. 366 проекту Трудового кодексу України нормою, яка передбачає можливість судового розгляду колективного трудового спору, конфлікту.

Рішення Європейського суду з прав людини передбачають необхідність вжиття заходів індивідуального та загального характеру. Останні спрямовані як на зміну відповідної практики, так і на внесення змін до законодавства, в тому числі і з оплати праці. Аналіз практики Європейського суду дозволяє визначити окремі напрямки подальшого вдосконалення інституту оплати праці: визнання заробітної плати, не виплаченої працівникові, його майном, яким він має право мирно володіти; визначення розумних строків щодо тривалості виконання рішення суду; сплата справедливої сатисфакції; обов'язковість виконання рішення суду у строки, визначені ним. Практичне втілення зазначених положень в Україні стане кроком на шляху гармонізації національного законодавства у сфері оплати праці із міжнародним законодавством.



ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукового завдання, що полягає в розвитку теорії трудового права з питань оплати праці та формулюванні науково-практичних пропозицій, спрямованих на забезпечення ефективності правового регулювання оплати праці в нових соціально-економічних умовах.

1. Сучасний період розвитку інституту оплати праці характеризується переходом від централізованої системи організації оплати праці до децентралізованої, встановленням державних гарантій в оплаті праці з урахуванням міжнародних норм, підвищенням ролі колективних договорів та угод. Усі ці прогресивні зміни створили правову основу для прийняття нового Трудового кодексу України, який повинен акумулювати позитивний досвід попередніх історичних періодів з метою недопущення помилок.

2. Проблема імплементації міжнародних норм до чинного законодавства в сучасних умовах набуває першочергового значення на етапі інтеграції України у світове співтовариство. Необхідно п. 11 ст. 21 проекту Трудового кодексу України викласти у такій редакції: “11) право на заробітну плату за виконану роботу, що забезпечує достатній життєвий рівень для нього та його сім'ї, та своєчасну її виплату в повному розмірі”.

3. Доцільно доповнити ст. 208 “Сфера державного регулювання оплати праці” проекту Трудового кодексу України ч. 3 такого змісту: “Держава гарантує забезпечення прав працівників на заробітну плату у випадку неплатоспроможності роботодавця (визнання його банкрутом) шляхом створення гарантійного Фонду з обов'язковою участю роботодавців. Порядок утворення і функціонування Фонду гарантування заробітної плати визначається спеціальним законом України”.

4. Розроблено авторське визначення терміну “оплата праці” та запропоновано його законодавче закріплення у проекті Трудового кодексу України: “Оплата праці - це система організаційно-правових механізмів та способів, які обумовлюють визначення, нарахування та виплату працівнику заробітної плати за його працю відповідно до законодавства, актів соціального діалогу і трудового договору”.

5. Поняття заробітної плати, яке дає законодавець, потребує уточнення. Дисертантом пропонується наступне визначення: “Заробітна плата - це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець систематично, гарантовано і своєчасно виплачує працівникові за виконану ним роботу у розмірах і в строки, визначені законодавством, колективними угодами та локально-правовими актами”.

6. Пропонується авторське визначення додаткової заробітної плати: “Додаткова заробітна плата - це винагорода, яку роботодавець виплачує працівникам за перевиконання норм праці, за трудові успіхи, за особливі умови праці. Додаткова заробітна плата також включає надбавки, доплати, премії, винагороду за вислугу років, за результатами роботи підприємства на рік, інші заохочувальні виплати, передбачені чинним законодавством, актами соціального діалогу та трудовим договором”.

7. Перелік принципів регулювання оплати праці необхідно викласти у ст. 2062 “Принципи регулювання оплати праці” проекту Трудового кодексу України в такій редакції: “До принципів правового регулювання оплати праці належать: принцип справедливої заробітної плати; заборона дискримінації в оплаті праці; встановлення державою мінімальної заробітної плати; встановлення розміру заробітної плати конкретного працівника у трудовому договорі; поєднання державного та колективно-договірного регулювання оплати праці; випереджання темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання заробітної плати; гарантованість виплати заробітної плати; диференціація розміру заробітної плати залежно від особливостей умов праці, її складності, шкідливості, значення для господарства країни, природно-кліматичних та географічних особливостей району виконання робіт та інших відповідних факторів, визначених законодавством, локальними актами та трудовим договором”.

8. Класифікація функцій заробітної плати включає, крім традиційно визначених (відтворювальної, мотиваційної, соціальної), такі функції: регулюючу та функцію формування платоспроможного попиту. В сучасних умовах заробітна плата не в повному обсязі виконує свої функції, але починає виконувати інші, не притаманні їй функції, впливаючи на динаміку попиту й пропозиції на ринку праці. Повернення до основних функцій заробітної плати є важливою передумовою побудови системи оплати праці, адекватної соціально-економічному розвитку України. Необхідно до преамбули Закону України “Про оплату праці” додати: “Закон ... спрямований на забезпечення відтворювальної, мотиваційної, регулюючої, соціальної функцій заробітної плати та функції формування платоспроможного попиту”.

9. Визначено поняття “державне регулювання оплати праці” та запропоновано його законодавче закріплення у такій редакції: “Державне регулювання оплати праці - це діяльність держави в особі певних органів, які за допомогою правових методів встановлюють державні норми і мінімальні гарантії в оплаті праці та здійснюють інші повноваження, віднесені до їх компетенції. До повноважень державних органів у сфері регулювання оплати праці належать: регулювання умов та розмірів заробітної плати керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету (працівників державного сектору), встановлення оподаткування доходів працівників та порядок формування тарифної системи, управління нормуванням праці, а також здійснення контролю за дотриманням визначених норм”.

10. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення поняття “відхилення від нормальних умов праці”: “Відхиленнями від нормальних умов праці є особливі випадки виконання працівником трудових обов'язків, які ведуть до збільшення або зменшення норм праці, встановлених законодавством, колективним та/або трудовим договором”.

11. З метою захисту заробітної плати при порушенні строків виплати необхідно внести зміни до ст. 263 проекту Трудового кодексу України і встановити більш високі відсотки компенсаційних виплат в залежності від строків затримки: до 30 календарних днів - у розмірі 30 %, при затримці до 90 календарних днів - 70 %, при затримці виплат понад 90 календарних днів - у розмірі 150 % від нарахованих, але не виплачених сум.

12. Забезпечення ефективності виробництва в умовах ринку неможливе без науково обґрунтованого нормування праці. Тому доцільно доповнити ст. 201 проекту Трудового кодексу України пунктом 2 в такій редакції: “Центральний орган виконавчої влади з питань праці здійснює державний контроль за додержанням законодавства з нормування праці на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності, незалежно від кількості найманих працівників, а також у роботодавців - фізичних осіб.”

13. Індивідуально-договірне регулювання оплати праці можна визначити як один із рівнів договірного способу. Необхідно ст. 209 проекту Трудового кодексу України доповнити п. 3 такого змісту: “Індивідуально-договірне регулювання конкретизує умови оплати праці, що містяться в чинному законодавстві та встановлені на державному, галузевому, регіональному і виробничому рівнях, здійснюється на основі трудового договору між працівником та роботодавцем”.

14. Відсутність правового механізму захисту і поновлення порушеного права колективу працівників у судовому порядку є істотною прогалиною в законодавстві. У зв'язку з цим необхідно доповнити ст. 366 проекту Трудового кодексу України частиною 6 такого змісту: “Колективний трудовий спір, конфлікт може вирішуватися в судовому порядку. До прийняття спеціального законодавства і створення спеціалізованих трудових судів розгляд справ з вирішення колективних трудових спорів, конфліктів провадиться судами в рамках цивільного судочинства з дотриманням норм ст. ст. 362-365 цього Кодексу”.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Валецька О.В. Проблеми регулювання заробітної плати в проекті Трудового кодексу / Оксана Валеріївна Валецька // Актуальні проблеми політики. Збір. наук. праць. - 2006. - № 28. - С. 310-315.

2. Валецька О.В. Забезпечення функцій заробітної плати: економіко-правовий аспект / Оксана Валеріївна Валецька // Університетські наукові записки, Право - Економіка - Управління, Випуск 3-4 (19-20). - Хмельницький, 2006. - С. 276-281.

3. Валецька О.В. Аналіз структурних особливостей заробітної плати в трудовому праві / Оксана Валеріївна Валецька // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 6 (138). - С. 107-110.

4. Валецька О.В. Визначення принципів інституту заробітної плати в сучасних умовах / Оксана Валеріївна Валецька // Держава і право: Збір. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 35. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 423-430.

5. Валецька О.В. Удосконалення колективно-договірного регулювання оплати праці в сучасних умовах / Оксана Валеріївна Валецька // Університетські наукові записки, Право - Економіка - Управління, Випуск 1. - Хмельницький, 2008. - С. 144-150.

6. Валецька О.В. Проблемні аспекти визначення структури заробітної плати / Оксана Валеріївна Валецька // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку: зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. [“Другі Прибузькі юридичні читання”] Миколаїв, 24-25 лист. 2006 р. / За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка / М-во освіти і науки України, Одес. націон. юрид. акад. [та ін.]. - Миколаїв, 2006. - С. 261-263.

7. Валецька О.В. Визначення принципів інституту заробітної плати в сучасних умовах / Оксана Валеріївна Валецька // Актуальні проблеми кодифікації у трудовому праві: матеріали наук.-практ. конф., (Київ, НаУКМА, 25 трав. 2006 р.) / За заг. ред. В.Л. Костюка / Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. - К.: Стилос, 2006. - С. 27-32.

8. Валецька О.В. Проблема співвідношення термінів “заробітна плата” і “винагорода за працю” у трудовому і цивільному праві / Оксана Валеріївна Валецька // Актуальні проблеми цивільного і господарського права: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., (Київ, МАУП, 19 трав. 2006 р.) / За заг. ред. Р.В. Прилуцького / Міжрегіональна академія управління персоналом, Ін-т. права ім. князя Володимира Великого. - К.: МАУП, 2007. - С. 30-34.

9. Валецька О.В. Проблеми реалізації принципу гендерної рівності у сфері оплати праці в Україні в сучасних умовах / Оксана Валеріївна Валецька // Актуальні проблеми юридичної науки: зб. тез міжнар. наук. конф. [“Шості осінні юридичні читання”], (Хмельницький, 26-27 жовт. 2007 р); У 3-х частинах. - Частина друга. / М-во освіти і науки України, Хмельн. ун-т управління та права. - Хмельницький: Вид-во Хмельн. ун-ту управління та права, 2007. - С. 298-300.

10. Валецька О.В. Соціальна функція заробітної плати: проблеми визначення / Оксана Валеріївна Валецька // Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин: матеріали наук.-практ. конф. (Чернігів, 31 трав.-2 червн. 2007 р.) / За заг. ред. проф. В.С. Венедіктова / Українська асоціація фахівців трудового права, Черніг. держ. ін-т права, соц. технологій та праці. - Чернігів, 2007. - C. 78-81.

11. Валецька О.В. Історико-правовий аспект встановлення та регулювання мінімальної заробітної плати / Оксана Валеріївна Валецька // Визначальні тенденції генезису державності і права: зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф. [“Треті Прибузькі юридичні читання”], Миколаїв, 23-24 лист. 2007 р. / За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка / М-во освіти і науки України, Одес. націон. юрид. акад. [та ін.]. - Миколаїв: Вид-во “Іліон”, 2007. - С. 369-372.

12. Валецька О.В. Окремі питання дослідження порушень у сфері оплати праці як причина виникнення колективних трудових спорів / Оксана Валеріївна Валецька // Трудове право України: сучасний стан та перспективи: матеріали наук.-практ. конф. (Сімферополь, 22-24 трав. 2008 р.) / За заг. ред. проф. В.С. Венедіктова / Українська асоціація фахівців трудового права, Кримський юрид. інстит. - Сімферополь, 2008. - С.119-123.



АНОТАЦІЯ

Валецька О.В. Правове регулювання оплати праці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних та практичних проблем правового регулювання оплати праці, а також виробленню пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства з оплати праці в сучасних соціально-економічних умовах.

Здійснено аналіз правового регулювання оплати праці в окремі періоди розвитку Української держави. Визначено поняття оплати праці і заробітної плати та розглянуто основні ознаки заробітної плати, особливості її структури, функцій та принципів. Обґрунтовано пропозиції щодо законодавчого визначення державного і договірного регулювання оплати праці. Особливу увагу приділено основним державним нормативам та мінімальним гарантіям в оплаті праці. Проаналізовані проблеми колективно-договірного й індивідуально-договірного регулювання оплати праці. Зроблено аналіз судової практики щодо порушення законодавства у сфері оплати праці та внесені окремі пропозиції стосовно вдосконалення законодавства щодо регулювання оплати праці.