Організаційно-правові засади функціонування зовнішньополітичного відомства в УСРР (1917–1929 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 340.15(477) `'1917/1929''

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО ВІДОМСТВА В УСРР (1917 - 1929 рр.)

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

СТРЄЛЬНИКОВА ІРИНА ЮРІЇВНА

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Гончаренко Володимир Дмитрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Шевченко Анатолій Євгенійович, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, професор кафедри конституційного і міжнародного права;

- кандидат юридичних наук, доцент Зайцев Леонід Олександрович, Навчально-науковий інститут права, економіки і соціології Харківського національного університету внутрішніх справ, завідуючий кафедрою теорії і історії права.

Захист відбудеться 24 червня 2009 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 20 травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Л. Яроцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

зовнішньополітичний закордонний представництво

Актуальність теми. Однією з найважливіших сфер діяльності будь-якої держави є сфера її зовнішніх зносин. Від зовнішньої політики держави залежить її мирне співіснування з десятками інших держав, а іноді й саме існування цієї держави. Спеціальним органом, що здійснює зовнішню політику держави, є її зовнішньополітичне відомство. Зовнішньополітична діяльність України є мінливою і залежить від багатьох факторів, у тому числі від використання наявного досвіду. Для чіткого формування завдань у зовнішньополітичному аспекті діяльності держави, вибору шляхів і напрямків її розвитку, розбудови надійної системи зовнішньополітичних органів, забезпечення належного правового регулювання зовнішньополітичної діяльності слід бачити цілісну картину минулого. Його історико-правовий аналіз допомагає усвідомити і зрозуміти роль зовнішньополітичного відомства на різних етапах розбудови Української державності. Проведене дисертаційне дослідження має сприяти більш повному та глибокому розкриттю діяльності органів зовнішніх зносин України радянського періоду, перегляду однобічних поглядів на становище УСРР у сфері зовнішньополітичної активності після її вступу до складу СРСР.

Висвітлення організаційно-правових засад діяльності українського зовнішньополітичного відомства в зазначений часовий період є необхідним і цікавим, оскільки розбудова сучасної незалежної України, в тому числі й її Міністерства закордонних справ, відбувалася на фундаменті саме радянської державності.

Крім того, актуальність теми дисертаційної роботи обумовлюється прогалинами в наукових дослідженнях. Це пояснюється тим, що в часи існування СРСР та перебування України в його складі дослідження радянських науковців були надто заідеологізовані й однобічні та зводилися до одного: УСРР провадила активну зовнішньополітичну діяльність як до утворення СРСР, так і після цього, незважаючи на ліквідацію власного зовнішньополітичного органу. Перевага віддавалася висвітленню зовнішньої політики УСРР у рамках СРСР, а організаційні та правові аспекти діяльності зовнішньополітичного відомства в радянський період до утворення СРСР, а також уповноважених і агентів НКЗС СРСР на території УСРР не знайшли належного висвітлення в науковій літературі. Результати проведеного дослідження дають можливість не лише висвітлити організаційно-правові засади діяльності зовнішньополітичного відомства УСРР, правовий статус органів загальносоюзного зовнішньополітичного відомства на території УСРР, але й по-новому поглянути на історичні події, які раніше не підлягали детальному науковому аналізу.

Таким чином, тема даного дисертаційного дослідження є актуальною, адже історія організації і діяльності, згортання та перетворення зовнішньополітичного відомства УСРР протягом 1917 - 1929 років потребує переосмислення, нового погляду через призму сучасних підходів до вивчення історії Радянської України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн у межах цільової програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Актуальні проблеми історії Українського державотворення” (державний реєстраційний номер 0186.0.070872).

Мета і завдання дослідження. Мета полягає в тому, щоб на основі комплексного ретроспективного аналізу законодавчих актів зазначеного періоду, архівних матеріалів та інших джерел з'ясувати організаційні та правові засади функціонування зовнішньополітичного відомства УСРР і уповноважених органів Народного комісаріату закордонних справ СРСР в УСРР протягом 1917 - 1929 років.

Досягнення зазначеної мети обумовило постановку таких завдань:

- проаналізувати законодавство, наукову літературу, архівні та інші матеріали для визначення ступеня і рівня теоретичної розробленості проблеми;

- дослідити правові засади функціонування та організаційну структуру зовнішньополітичного відомства УСРР у конкретних історичних умовах, визначити окремі етапи його розвитку;

- висвітлити основні напрями та форми діяльності НКЗС УСРР, їх зміну в конкретних історичних умовах; вплив РСФРР на діяльність НКЗС УСРР;

- узагальнити законодавчу базу та визначити рівень правового регулювання діяльності НКЗС УСРР;

- дослідити зміни у здійсненні зовнішньополітичної діяльності Українською СРР та в системі органів зовнішніх зносин у зв'язку з утворенням СРСР;

- проаналізувати правовий статус Уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР і агентів НКЗС, визначити їхню роль у здійсненні зовнішньополітичних функцій;

- з'ясувати форми представництва УСРР у складі СРСР за кордоном;

- висвітлити спроби УСРР відстояти своє право на участь у здійсненні зовнішньої політики й протистояння їй Союзу РСР у даному питанні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є становлення та функціонування зовнішньополітичного відомства УСРР у 1917 - 1922 роках і уповноважених органів Народного комісаріату закордонних справ СРСР в УСРР у 1923 - 1929 роках.

Предметом дослідження є організаційні та правові засади функціонування зовнішньополітичного відомства УСРР і уповноважених органів НКЗС СРСР в УСРР протягом досліджуваного періоду.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовувались як загальнонаукові, так і спеціально-наукові методи. Діалектичний метод дозволив розглянути зовнішньополітичні органи у взаємозв'язку з іншими державно-правовими явищами, обумовити їхню залежність від багатьох чинників, дослідити їх перетворення. Використання історичного методу дозволило здійснити дослідження етапів становлення та розвитку зовнішньополітичного відомства УСРР (від Народного секретарства міжнаціональних справ до НКЗС), а також дослідити зміни в зовнішньополітичній сфері, що відбулися з утворенням СРСР. У роботі застосовано також системний (при дослідженні системи органів зовнішніх зносин, класифікації нормативно-правових актів, що регулювали сферу діяльності НКЗС), функціональний (при вивчені правового статусу зовнішньополітичних органів); спеціально-юридичний (при аналізі законодавства того часу й практики його застосування); історико-генетичний метод (при аналізі розвитку політики держави у сфері зовнішніх зносин в їх історичному русі від 1917 до 1929 р.); історико-порівняльний (дав можливість розкрити суть явищ, які стали об'єктом дослідження протягом різних історичних етапів; історико-системний (при цілісному вивченню системи органів зовнішніх зносин у 1917 - 1929 роках).

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від 1917 до 1929 року. Межі зазначеного періоду обумовлюються, з одного боку, утворенням Української радянської республіки та початком формування принципово нового радянського апарату в 1917 р., а з другого - прийняттям у 1929 р. нової Конституції УСРР, посиленням централізації союзної влади в усіх сферах державного життя, в тому числі й зовнішньополітичній, ствердженням тоталітарного режиму, що призвело до мінімалізації участі УСРР у цій галузі. Обмеження дослідження 1929 роком обґрунтовується також відсутністю загальнодоступного архівного матеріалу стосовно діяльності уповноважених і агентів НКЗС СРСР.

Наукова новизна дисертації полягає у проведенні в контексті історичної ретроспективи комплексного дослідження організаційних і правових засад функціонування НКЗС УСРР і уповноважених органів НКЗС СРСР в УСРР протягом 1917 - 1929 років.

У дисертації вперше:

- досліджено рівень правового забезпечення діяльності НКЗС УСРР, у зв'язку з чим виділено три періоди правового забезпечення і проведено класифікацію нормативно-правових актів, що регулювали діяльність зовнішньополітичного відомства УСРР у 1917 - 1922 роках;

- узагальнено факти, що свідчать про цілеспрямоване згортання зовнішньополітичної активності УСРР;

- висвітлено протистояння між РНК УСРР і НКЗС СРСР у питанні закріплення на правовому рівні за Уповноваженим НКЗС СРСР при уряді УСРР більш широких прав у зовнішньополітичній діяльності, а за вищими органами республіки - прав щодо контролю за Уповноваженим;

по-новому:

- визначено етапи еволюції зовнішньополітичного відомства УСРР як в організаційному, так і функціональному аспектах;

дістали подальшого розвитку положення та ідеї про:

- залежність діяльності НКЗС УСРР та зовнішньої політики УСРР в цілому від РСФРР;

- втрату Українською СРР після утворення СРСР статусу суб'єкта міжнародних відносин і припинення активної зовнішньополітичної діяльності;

- форми участі УСРР у загальносоюзній зовнішній політиці, що не забезпечили їй можливості вирішувати важливі зовнішньополітичні питання, а також захищати інтереси республіки та її громадян за кордоном;

- підконтрольність Уповноваженого НКЗС при уряді УСРР виключно НКЗС СРСР, визначення статусу Уповноваженого в якості місцевого органу загальносоюзного НКЗС з наділенням повноважень за принципом: країна більша - повноважень менше;

- ігнорування загальносоюзними органами інтересів УСРР у зовнішньополітичній сфері, відхилення пропозицій та зауважень її органів з формальних причин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення, узагальнення і висновки, а також нові документи, що вперше вводяться в науковий обіг, становлять не тільки теоретичний, але й практичний інтерес, дозволяють доповнити окремі розділи історико-правової науки, що вивчають діяльність Міністерства закордонних справ України, зовнішньополітичну та міжнародну діяльність нашої держави. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів “Історія держави та права України”, “Історія міжнародних відносин”, “Дипломатичне та консульське право”, а також інших дисциплін у вищих навчальних закладах юридичного профілю та міжнародних відносин. Отримані результати можуть бути використані також для подальших наукових досліджень тематики, в роботі установ, пов'язаних із вивченням функціонування системи органів зовнішніх зносин та розробленням зовнішньої політики України.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні положення дисертації оприлюднені в доповідях на науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях “круглих столів”, зокрема на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу - '2005” (19 - 30 вересня 2005 р., м. Дніпропетровськ), V Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень - '2006” (17 - 28 липня 2006 р., м. Дніпропетровськ), І Всеукраїнській науково-практичній конференції “Наукові засади і проблеми реалізації прав і свобод в процесі створення та розвитку демократичної держави” (17 - 20 травня 2007 р., м. Феодосія), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Наука и образование без граница - 2007” (16 - 27 грудня 2007 р., м. Софія (Республіка Болгарія), на “круглому столі” “До 90-річчя початку відродження української національної державності” (21 березня 2007 р., м. Харків).

Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та в тезах п'ятьох наукових доповідей на науково-практичних конференціях та “круглому столі”.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, п'яти підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 192 сторінки, із них 18 сторінок - список використаних джерел із 249 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет дисертаційної роботи, охарактеризовано методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, подано відомості щодо апробації основних положень дослідження, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі “Аналіз історіографії і джерельної бази” характеризується загальний стан дослідження теми дисертації в науковій літературі. Автор проаналізувала широке коло історіографічного матеріалу та джерел, котрі поділені на декілька груп та періодів. В історіографії досліджуваної теми можна виділити декілька груп. До першої групи належить радянська історіографія, що охоплює 1920 р. - кінець 1980-х років. Під час написання дисертації автором проаналізовано праці таких радянських учених: І. Ананова, Б. Бабія, А. Бахова, Є. Безродного, В. Василенка, С. Вигодського, О. Воробйова, В. Гросула, О. Гуковского, А. Джеджули, Ф. Карпенка, М. Колісника, С. Королівського, А. Крохоткіна, І. Кулінич, В. Куріцина, О. Макаренка, В. Мельниченка, І. Рибалки, Р. Симоненка, Д. Сташевського, М. Супруненка, Н. Ткачової, П. Удовиченка, П. Фатєєва, Д. Філіпенка, І. Хворостяного, І. Хміля, В. Чирка та інших.

У дисертаційній роботі підкреслюється, що за радянських часів наукова література на зовнішньополітичну тематику сповідувала компартійну ідеологію, діяльність радянських органів висвітлювалася в ній однобічно. Науковці були поставлені в такі умови, що вимушені були підкорятися жорстким правилам цензури.

Другу групу історіографічного матеріалу становлять роботи істориків української закордонної діаспори (Т. Гунчака, В. Маркуса, О. Юрченка). Вивчення їхніх поглядів є важливим для всебічного дослідження теми дисертації та об'єктивного розуміння історії. Їхні праці не були заідеологізовані, але упереджено негативне ставлення до радянської влади та позитивна спрямованість лише на діяльність антирадянських урядів призводить до однобічності поглядів.

Третю групу історіографії досліджуваного питання становлять праці зарубіжних дослідників. Автором проаналізовано праці Н. Верта, Ф. Кона, Ф. Конта, Є. Карра та ін.

До четвертої групи належать праці науковців незалежної України. Дисертантом проаналізовано широке коло праць сучасних учених щодо зовнішньої політики УСРР досліджуваного періоду (Д. Будкова, Д. Вєдєнєєва, С. Віднянського, В. Волковинського, Л. Гайдукова, М. Гетьманчука, В. Головка, О. Данильченка, М. Держалюка, Л. Дещенського, Т. Єременко, В. Кульчицького, О. Купчика, І. Овсія, А. Панюка, Р. Пирога, Л. Салиги, М. Станчева, Д. Табачника, Г. Цвєткова, Г. Чернявського та ін.). Праці сучасних науковців відрізняються неупередженим ставленням до подій, що відбувалися в Україні, їх реалістичним висвітленням, прагненням заповнити “білі плями” в науці та створити об'єктивну й всебічну картину минулого.

Дослідження теми дисертації ґрунтується на значній джерельній базі, яку можна поділити на такі групи: 1) документальні матеріали архівів; 2) збірники законодавчих актів, відомчих нормативних актів та документальних матеріалів; 3) мемуарна література; 4) матеріали преси.

Висвітлюючи стан правового регулювання діяльності НКЗС УСРР, автор використала велику кількість нормативно-правових актів, які містяться в збірниках законів (узаконень) та розпоряджень уряду УСРР, РСФРР, СРСР. Вагоме місце в дослідженні теми дисерації належить документам і матеріалам, що містяться в фондах Центрального державного архіву органів влади та управління України й Центального державного архіву громадських об'єднань України. У своїй сукупності використані джерела допомогли автору розкрити тему й вирішити завдання дослідження.

Розділ другий “Правові засади організації і діяльності зовнішньополітичного відомства УСРР у 1917 - 1922 роках” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Організаційно-структурна розбудова НКЗС УСРР у 1917 - 1922 роках” висвітлено організаційно-структурну розбудову зовнішньополітичного відомства УСРР до утворення СРСР.

Автор виділила етапи організаційної розбудови зовнішньополітичного відомства УСРР, починаючи з утворення у першому українському радянському уряді - Народному Секретаріаті - Народного секретарства міжнаціональних справ, яке не було суто зовнішньополітичним органом, але на яке покладалося ведення іноземних справ. Власне зовнішньополітичне відомство в УСРР (Народне секретарство в закордонних справах) було створене у березні 1918 р. І хоча розгорнути активну зовнішньополітичну діяльність, сформувати організаційну структуру йому не вдалося створення саме цього органу, на думку автора, поклало початок історії розвитку НКЗС УСРР. 28 листопада 1918 р. у складі українського радянського уряду утворюється іноземний відділ, але вже 29 січня 1919 р. його реорганізовано в Народний комісаріат закордонних справ, який припинив свою діяльність улітку 1919 р., а відновив у березні 1920 р. У цей період розпочинається структурна розбудова апарату НКЗС. Переломним роком у зовнішньополітичній діяльності УСРР, з точки зору автора, став рік 1920, коли з'явилася можливість налагоджувати мирні відносини з іноземними державами та вирішувати зовнішньополітичні питання дипломатичними методами.

На думку автора, крім громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції, що виключали нормальне функціонування внутрішньодержавних органів, існувало ще декілька проблем на шляху розбудови зовнішньополітичного відомства та розвитку нормальних дипломатичних відносин УСРР із іноземними державами - кадрова проблема й протистояння РСФРР. Акцентується увага на тому, що УСРР з перших днів свого існування не просто перебувала в тісних відносинах із РСФРР, а остання шукала всілякі шляхи для встановлення контролю над найважливішими сферами життя України, в тому числі й зовнішньополітичною. Жодне політичне рішення в галузі зовнішніх зносин не приймалося без погодження з керівною верхівкою КП(б)У.

Дисертант аналізує процес згортання апарату НКЗС УСРР і стверджує, що після того, як Наркомат закордонних справ УСРР набрав оберти у своєму розвитку, його було обмежено як в організаційному, так і функціональному аспектах, а потім і зовсім ліквідовано. Залишки зовнішньополітичної активності УСРР були поховані, зовнішньополітичне відомство УСРР припинило свою діяльність.

У підрозділі 2.2. “Аналіз правового забезпечення діяльності НКЗС УСРР протягом 1917 - 1922 років” автор проаналізувала широке коло нормативно-правових актів з метою визначення стану правового забезпечення діяльності НКЗС УСРР, визначила законодавчі органи та форми законодавчих актів, дослідила основні напрямки участі НКЗС УСРР у нормотворчій діяльності. Характеризуючи стан правового забезпечення діяльності НКЗС УСРР, автор виділила три періоди: 1. 1917 - 1919 роки; 2. 1920 рік; 3. 1921 - 1922 роки. Аналізуючи періоди, вона дала оцінку кожному з них. Незадовільний стан законодавства протягом першого періоду автор пояснює ускладненням розвитку як законодавчих органів, так і тих, чия діяльність підлягала регулюванню. Відсутність законодавчої бази, що визначала б правовий статус дипломатичних і консульських представництв, як українських, так і іноземних, пояснюється відсутністю самих представництв. Другий період, на думку дисертанта, відрізняється тим, що з'являються міжнародно-правові норми регулювання, пов'язані з укладенням міжнародних договорів. Наприкінці 1920 р. перед НКЗС УСРР постала ціла низка важливих завдань у галузі законодавства, що було пов'язано, як вважає автор, з виникненням необхідності та можливості їх виконання. Такому стану речей сприяли зміна міжнародного становища УСРР, низка укладених міждержавних договорів та внутрішня організація влади на території УСРР. Належне правове регулювання діяльності зовнішньополітичних органів УСРР стало можливим після стабілізації політичної ситуації в УСРР та активізації її міждержавних зв'язків. Протягом третього періоду (1921 - 1922 рр.) спостерігається активна законотворча діяльність, в результаті якої було прийнято низку нормативно-правових актів, що регулювали діяльність дипломатичних і консульських представництв УСРР за кордоном та іноземних представництв в УСРР, уповноважених НКЗС УСРР на місцях, різноманітних спеціалізованих комісій, повноважних представництв УСРР при РСФРР. Було прийнято також нормативно-правові акти стосовно іноземців, емігрантів, біженців, укладено основну кількість міждержавних договорів, угод, конвенцій.

Автор класифікувала нормативно-правові акти, що регулювали діяльність зовнішньополітичного відомства УСРР у 1917 - 1922 рр., за різними критеріями: за територіальністю, за органом прийняття, за сферою регулювання. Автор дійшла висновку, що правове забезпечення діяльності зовнішньополітичного відомства УСРР протягом 1917 - 1922 років залежало від конкретної історичної обстановки.

Розділ третій “Організаційно-правові засади участі УСРР у зовнішньополітичній діяльності СРСР у 1923 - 1929 роках” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Зміни в системі органів зовнішніх зносин УСРР у зв'язку зі вступом до складу СРСР” присвячений дослідженню змін, що відбулися в системі та компетенції зовнішньополітичних органів після утворення СРСР.

Передача Союзу РСР зовнішньополітичних функцій призвела до ліквідації НКЗС УСРР, дипломатичних і консульських представництв УСРР за кордоном. З утворенням СРСР була побудована складна система зовнішньополітичних органів. УСРР не мала права встановлювати дипломатичні зносини з іноземними державами, вступати з ними в самостійні договірні стосунки, виступати на міжнародній арені із зовнішньополітичними акціями та робити все те, що могла самостійна суверенна держава. Аналізуючи зміни, автор робить висновок, що державний суверенітет республіки був значно обмежений. УСРР була позбавлена головної властивості суверенітету - незалежності влади у сфері міжнародного спілкування.

До відання УСРР у галузі зовнішніх зносин належали розгляд і участь у розв'язанні питань, які згідно з Конституцією СРСР було віднесено до безпосереднього відання СРСР: розгляд питань про участь УСРР у представництві СРСР у міжнародних зносинах; участь у розгляді Союзом РСР питань про укладення політичних та інших договорів з іноземними державами, їх ратифікацію та інші питання дипломатичних зносин. Конституція УСРР більше не закріплювала в компетенції республіки “зносини з іноземними державами”.

У підрозділі 3.2. “Правовий статус Уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР та агентів НКЗС СРСР на території УСРР” досліджується структура та компетенція уповноважених органів НКЗС СРСР на території УСРР у 1923 - 1929 рр. Замість НКЗС УСРР на території УСРР було засновано Управління Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР, яке проводило зовнішню політику загальносоюзного НКЗС, а в Києві та Одесі замість уповноважених НКЗС УСРР утворились агентства НКЗС СРСР. Автор робить висновок, що УСРР з 1923 р. не мала власного повноцінного зовнішньополітичного органу, а мала лише представницькі органи Народного комісаріату закордонних справ СРСР на своїй території.

У підрозділі розглядається порядок призначення Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР і агентів НКЗС, їхня компетенція, структурна організація та кількісний склад, взаємодія з вищими органами влади УСРР і загальносоюзним НКЗС. Структурна організація Управління Уповноваженого НКЗС СРСР в УСРР у 1923 р. мала такий вигляд: Уповноважений НКЗС СРСР при РНК УСРР, заступник уповноваженого, загальна канцелярія, економіко-правовий відділ, бюро друку, відділ зв'язку, господарська частина, бухгалтерія.

У підрозділі висвітлюється також діяльність республіканських і загальносоюзних органів із приводу прийняття положення про права та обов'язки уповноважених і агентів НКЗС СРСР при урядах союзних республік, проаналізовано основні розбіжності, що виникли між урядом УСРР і НКЗС СРСР. Автор робить висновок, що спеціальної законодавчої бази стосовно Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР і агентів НКЗС створено так і не було, оскільки УСРР до останнього виборювала від Союзу РСР поступки відносно розширення їх прав і надання Уповноваженому можливості вирішувати деякі питання самостійно, а отже, забезпечувати реальну участь і вплив на зовнішню політику СРСР.

Розглядаючи функції уповноваженого (інформаційні, наглядові, представницькі, посередницькі), автор підкреслює, що обов'язки останнього з роками зводилися все більше до виконання технічної роботи, як-от видача дипломатичних паспортів, їх візування, виконання окремих доручень НКЗС СРСР.

Автор розкриває проблеми, що ускладнювали нормальне функціонування Управління Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР, і наголошує, що різноманітні ініціативи Уповноваженого, спрямовані на створення належних умов для функціонування органів НКЗС СРСР на території УСРР і полегшення їхньої роботи, нерідко закінчувалися невдачею.

Робиться висновок, що всі важливі питання зовнішньополітичного характеру проходили через партійні органи і не вирішувалися без їхнього дозволу. На користь цього висновку свідчить факт існування при Політбюро ЦК КП(б)У комісії у закордонних справах, яка попередньо розглядала і розробляла всі питання зовнішньої політики, що торкалися УСРР.

У підрозділі 3.3. “Представництво УСРР у закордонних органах СРСР у 1923 - 1929 роках” досліджуються форми представництва УСРР у повноважних представництвах СРСР за кордоном і висвітлюються спроби УСРР утворити власні дієві органи за кордоном.

Розглядаючи систему зовнішньополітичних органів, автор зазначає, що з утворенням СРСР кардинально змінилася система не лише внутрішніх зовнішньополітичних органів, але й закордонних. Мережа закордонних органів УСРР, які з великим напруженням розбудовували свою діяльність, виявилася непотрібною. Замість повноважних представництв УСРР, остання отримала право мати в повноважних представництвах СРСР, які розташовувалися в пунктах, що становили особливий інтерес для УСРР, радників і секретарів. Українські радники були призначені в повноважних представництвах СРСР у Польщі, Німеччині, Австрії, Франції, Чехословаччині.

Аналізуючи повноваження радників і секретарів, автор дійшла висновку, що, фактично, вони зводилися до обслуговування українських громадян за кордоном у галузі запитів і вимог до урядових організацій.

У підрозділі висвітлюється боротьба УСРР за утворення українських відділень при консульських відділах повноважних представництв СРСР за кордоном, українських консульських столів на законодавчому рівні. Але створити надійний інститут захисту українських інтересів за кордоном центральне партійне керівництво не дозволило.

Обґрунтовуючи висновки про ігнорування прав УСРР у сфері зовнішньої політики, автор висвітлює факти прийняття суперечливих нормативних актів щодо призначення іноземних консулів без узгодження з українським урядом, негативну союзну кадрову політику.

За результатами аналізу функціонування посад радників і секретарів визначається, що право УСРР на участь у зовнішньополітичній діяльності через посади радників і секретарів виявилося формальним.

ВИСНОВКИ

У висновках автор формулює найважливіші результати дисертаційного дослідження, наводить теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у з'ясуванні організаційних і правових засад функціонування зовнішньополітичного відомства УСРР та уповноважених органів НКЗС СРСР в УСРР у 1917 - 1929 роках.

Одержані в процесі дослідження результати викладені в таких висновках:

1. Аналіз історіографії показав, що дослідження теми зовнішньополітичних органів УСРР залежало від політичної ситуації в Україні.

2. Становлення та розбудова зовнішньополітичного відомства УСРР відбувалися в складних умовах, причинами яких були: по-перше, політична нестабільність протягом 1917 - 1920 років; по-друге, брак відповідного власного досвіду; по-треттє, відсутність висококваліфікованих дипломатичних кадрів; по-четверте, протистояння РСФРР.

Зовнішньополітичне відомство УСРР протягом 1917 - 1922 рр. пройшло декілька етапів організаційної та структурної розбудови:

1) 17 грудня 1917 р. - березень 1918 р. - діяльність Народного секретарства міжнаціональних справ;

2) березень - квітень 1918 р. - діяльність Народного секретарства в закордонних справах;

3) 28 листопада 1918 р. - 29 січня 1919 р. - діяльність іноземного відділу в складі Тимчасового робітничо-селянського уряду України;

4) 29 січня - липень 1919 р. - діяльність Народного комісаріату закордонних справ у складі Ради народних комісарів УСРР;

5) березень 1920 р. - 18 жовтня 1922 р. - відновлення діяльності НКЗС УСРР, розбудова апарату наркомату;

6) 18 жовтня 1922 р. - 20 вересня 1923 р. - згортання апарату та діяльності НКЗС УСРР.

3. У діяльності зовнішньополітичного відомства УСРР можна виділити декілька періодів його активності. Протягом 1917 - 1920 рр. НКЗС УСРР майже не проводив зовнішньополітичної діяльності. Це пояснюється складним внутрішнім і міжнародним становищем УСРР, що спричинило відсутність умов для функціонування НКЗС УСРР. Переломним у відношенні проведення зовнішньополітичної діяльності став 1920 р., коли УСРР уклала свої перші міжнародні угоди, тобто розпочала вихід на міжнародну арену. Найбільшої активності діяльність НКЗС УСРР досягла в 1921 - 1922 рр. У цей час були укладені більшість міжнародних угод, встановлені дипломатичні відносини з іноземними державами, сформувався розгалужений апарат НКЗС УСРР. У структурі зовнішньополітичного відомства УСРР можна виділити: центральний апарат НКЗС УСРР; місцеві органи НКЗС УСРР (уповноважені НКЗС в Київі та Одесі); закордонні органи (повноважні представництва та консульства УСРР за кордоном, дипломатичні місії, тимчасові представницькі органи).

Водночас, із точки зору автора, значною мірою не вдалося вирішити проблеми кадрового забезпечення НКЗС УСРР, зокрема, підвищення фахового рівня його співробітників, не досягнуто позитивних результатів у координації роботи з інформування центрального відомства НКЗС і його органів на місцях.

4. Система закордонних органів УСРР склалася в 1921 - 1922 роках. До цього часу не доводиться говорити про її існування, що пояснюється відсутністю умов для їх організації у зв'язку зі складним політичним становищем, в якому перебувала Україна на той час. УСРР досягла значних результатів у встановленні дипломатичних відносин з іноземними державами. Наприкінці 1922 р. представники УСРР перебували в Польщі, Австрії, Німеччині, Латвії, Естонії, Литві, Чехословаччині, Болгарії, Туреччині, Італії, Англії, РСФРР. УСРР встановлювала дипломатичні відносини з іноземними державами шляхом: відправлення до іноземних держав повноважних представництв УСРР; відправлення до іноземних держав торговельних представництв; призначення повноважних представників за сумісництвом; представництва УСРР російськими повноважними представниками.

Українські дипломатичні представники за кордоном стикалися з багатьма труднощами - брак досвіду, фахівців, технічних можливостей, а також протистояння російських дипломатів, що свідчило про небажання РСФРР бачити самостійні українські представництва за кордоном.

5. Зовнішньополітична діяльність НКЗС УСРР, принципи та напрями зовнішньої політики Радянської України протягом 1917 - 1922 рр. визначалися КП(б)У, яка в свою чергу діяла відповідно до вказівок РКП(б). Партійна залежність обумовила той факт, що окремі зовнішньополітичні акції УСРР і зовнішня політика УСРР в цілому залежали від політики РСФРР. НКЗС УСРР приймав важливі рішення у сфері зовнішніх зносин за погодженням із Москвою.

6. Зовнішньополітична активність УСРР була явищем тимчасовим, а її згортання - процесом послідовним. Про це свідчать такі факти: 1) відсутність зовнішньополітичного відомства у складі першого українського радянського уряду; 2) форми діяльності - спільні виступи УСРР і РСФРР із зовнішньополітичними акціями, укладення спільних договорів, угод з іноземними державами, репрезентування УСРР російськими дипломатами в якості повноважних представників на переговорах, міжнародних конференціях тощо; 3) усі важливі рішення в зовнішньополітичній сфері приймалися виключно за погодженням із РСФРР через директиви ВКП(б); 4) ліквідація НКЗС УСРР з утворенням Союзу РСР.

7. Однією із найважливіших умов функціонування НКЗС УСРР було відповідне правове забезпечення його діяльності, яке залежало від багатьох чинників: політичної стабільності в країні, належних умов функціонування законодавчих органів, чітко визначеного кола законодавчих завдань, наявного механізму реалізації прийнятих законодавчих актів. Аналізуючи стан правового забезпечення діяльності зовнішньополітичного відомства УСРР, автор виділила декілька періодів: 1) кінець 1917 - 1919 р.; 2) 1920 рік; 3) 1921 - 1922 рр.

Автором проведено класифікацію нормативно-правових актів, що регулювали діяльність зовнішньополітичного відомства УСРР протягом 1917 - 1922 рр., критеріями якої виступили: територіальність (зовнішні та внутрішні), органи прийняття (нормативно-правові акти, прийняті Всеукраїнським з'їздом Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, ВУЦВК, РНК, НКЗС), сфера регулювання (стосовно діяльності центрального апарату НКЗС і його місцевих органів, представництв УСРР за кордоном, іноземних представництв в УСРР, консульської служби, правового статусу іноземців в УСРР та громадян УСРР за кордоном). Рівень правового регулювання діяльності зовнішньополітичного відомства УСРР протягом 1917 - 1922 рр. відповідав об'єктивній реальності.

8. Після утворення Союзу РСР суверенітет УСРР був позбавлений однієї із складових частин - незалежності в спілкуванні із зовнішнім світом. УСРР була позбавлена повноважень у сфері зовнішньополітичних відносин і припинила відігравати активну роль на міжнародній арені. УСРР стала складовою частиною єдиної централізованої держави, а тому більше не виступала самостійним суб'єктом міжнародних відносин і, як наслідок, не мала самостійної системи органів зовнішніх зносин. УСРР не провадила власної зовнішньої політики, а лише опосередковано брала участь у здійсненні єдиної союзної зовнішньої політики. Інтереси УСРР у зовнішньополітичній сфері нерідко ігнорувалися загальносоюзними органами, пропозиції та зауваження її органів відхилялися з формальних причин.

Проаналізувавши права УСРР у галузі зовнішньої політики, автор робить висновок, що роль республіки у вирішенні зовнішньополітичних питань протягом 1923 - 1929 рр. не можна визнати активною, як це стверджували за радянських часів.

Зі вступом УСРР до складу Союзу РСР український НКЗС припинив своє існування більш ніж на 20 років. За цей час було упущено колосальний досвід роботи та необхідні зв'язки з іноземними державами.

9. Утворення СРСР призвело до реорганізації системи центральних органів зовнішніх зносин, в результаті чого була утворена та юридично закріплена нова система державних органів зовнішніх зносин, в основі якої лежав принцип централізму.

Система зовнішньополітичних органів протягом 1923 -1929 рр. мала такий вигляд: загальносоюзні внутрішньодержавні органи (З'їзд Рад СРСР, ЦВК СРСР, Президія ЦВК СРСР, РНК СРСР, НКЗС СРСР); загальносоюзні закордонні органи (повноважні та консульські представництва СРСР, в яких засновувалися посади українських радників та секретарів); республіканські органи влади та управління (Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК, РНК УСРР); місцеві органи НКЗС СРСР (Управління Уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР, агенти НКЗС СРСР у Києві та Одесі).

Таким чином, Союз РСР утворив єдину централізовану систему органів зовнішніх зносин, яка забезпечила усунення союзних республік від здійснення зовнішньої політики та міжнародного спілкування.

10. Правовий статус Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР та агентів НКЗС СРСР на території УСРР визначався загальносоюзними нормативними актами. Спеціального нормативного акта з визначення правового статусу вищезазначених органів та регулювання їхньої діяльності прийнято не було. УСРР виборювала від СРСР поступки стосовно розширення прав Уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР з метою забезпечення реальної участі у зовнішньополітичній діяльності. Уповноважений НКЗС СРСР при уряді УСРР і агенти НКЗС СРСР були місцевими органами загальносоюзного НКЗС. Формування штатів Управління Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР, кошторис, взаємодія з республіканськими органами підлягали суворому контролю з боку НКЗС СРСР. Ініціативи місцевих органів НКЗС СРСР на території УСРР, спрямовані на створення належних умов для їх функціонування, не знаходили підтримки в загальносоюзних органах.

Наприкінці 1920-х рр., а з 1929 р. особливо (коли Конституція УСРР 1929 р. не закріпила за республікою розгляд і участь у розгляді зовнішньополітичних питань), повноваження Уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР обмежувалися виключно технічною роботою.

11. Передача Союзу РСР зовнішньополітичних функцій призвела до ліквідації дипломатичних і консульських представництв УСРР за кордоном. При загальносоюзних дипломатичних представництвах (у тих країнах, де дозволили НКЗС СРСР та ВКП(б)) УСРР заснувала посади радників і секретарів. Але право УСРР на участь у зовнішньополітичній діяльності через зазначені посади виявилося формальним. Інститут радників і секретарів не забезпечив УСРР належної участі в здійсненні зовнішньої політики, можливості захисту інтересів республіки на міжнародній арені, її громадян за кордоном. Причинами формальності та недієвості даного інституту стали: відсутність правових норм, які б визначали правовий статус радників і секретарів; союзна кадрова політика із свавільним переміщенням українських представників; обмежувальні директиви НКЗС СРСР.

В 1929 р. з посиленням централізації влади та початком ствердження тоталітарного режиму, діяльність УСРР щодо виборювання своїх прав на реальну участь у закордонній зовнішній політиці була зведена нанівець.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

1. Стрєльникова І. Ю. Розбудова зовнішньополітичного відомства УСРР у 1917 - 1923 роках // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Збірник наукових праць. - 2006. - Вип. 11. - С. 215 - 221.

2. Стрєльникова І. Ю. Органи зовнішньої політики Радянської України після утворення Союзу РСР // Право і безпека. - 2006. - Т. 5. - № 4. - С. 158 - 161.

3. Стрєльникова І. Ю. Правове регулювання діяльності органів зовнішніх зносин УСРР у 1918 - 1922 роках // Форум права. - 2007. - № 2. - С. 206 - 210. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07sijuur.pdf.

4. Стрєльникова І. Ю. Розбудова зовнішньополітичного відомства УСРР (1917 - 1922 рр.) // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу - 2005” (19-30 вересня 2005). Том 14: Право. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 28 - 30.

5. Стрєльникова І. Ю. Правове регулювання зовнішньополітичної діяльності УСРР (1917 - 1922 рр.) // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень - 2006” (17-28 липня 2006 р.). Том 5. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С. 12 - 15.

6. Стрєльникова І. Ю. Правове регулювання діяльності органів зовнішніх зносин УСРР // Збірник докладів І Всеукраїнської науково-практичної конференції “Наукові засади і проблеми реалізації прав і свобод в процесі створення та розвитку демократичної держави” (17 - 20 травня 2007 р.). - Феодосія: Видавничий відділ ФФЕА КУРВ, 2007. - С. 54 - 63.

7. Стрєльникова І. Ю. Управління уповноваженого НКЗС СРСР при РНК УСРР // Материали за 3-а Международна научна практична конференция “Наука и образование без граница - 2007” (16-27 декември 2007 г.). Том 10: Закон. Политика. Философия. Държавна администрация. - София: “Бял ГРАД-БГ” ООД, 2007. - С. 3 - 5.

8. Стрєльникова І. Ю. Правові засади становлення НКЗС УСРР у 1917 - 1922 рр. // Матеріали “круглого столу” “До 90-річчя початку відродження української національної державності” (21 березня 2007 р., м. Харків) // Вісник Академії правових наук України. - 2007. - №2 (49). - С. 270.

АНОТАЦІЇ

Стрєльникова І.Ю. Організаційно-правові засади функціонування зовнішньополітичного відомства в УСРР (1917 - 1929 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - м. Харків, 2009.

У роботі досліджено організаційно-правові засади становлення, розвитку зовнішньополітичного відомства УСРР з виділенням окремих етапів, згортання його діяльності з утворенням СРСР, функціонування місцевих органів НКЗС СРСР на території УСРР. Проаналізовано правове забезпечення діяльності НКЗС УСРР. Визначено вплив Москви на НКЗС УСРР через партійну залежність УСРР від РСФРР.

Показано зміни в системі органів зовнішніх зносин після утворення СРСР, що призвели до позбавлення УСРР статусу самостійного суб'єкта міжнародного права.

Висвітлено протистояння між РНК УСРР і НКЗС СРСР у питанні закріплення на правовому рівні за Уповноваженим НКЗС СРСР при уряді УСРР більш широких прав у зовнішньополітичній діяльності.

Ключові слова: зовнішньополітичне відомство, органи зовнішніх зносин, НКЗС, УСРР.

Стрельникова И.Ю. Организационно-правовые основы функционирования внешнеполитического ведомства в УССР (1917 - 1929 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - г. Харьков, 2009.

В работе исследованы организационно-правовые основы становления, развития внешнеполитического ведомства УССР с выделением отдельных этапов, сворачивания его деятельности с образованием СССР, функционирования местных органов НКИД СССР на территории УССР.

Доказано, что формирование внешнеполитического ведомства происходило в сложных условиях, причинами этого были: политическая нестабильность, отсутствие соответствующего собственного опыта и квалифицированных дипломатических кадров, противостояние РСФСР. Обобщены факты, которые свидетельствуют о целенаправленном сворачивании внешнеполитической активности УССР.

Определено влияние Москвы на НКИД УССР через партийную зависимость УССР от РСФСР. В диссертации нашли свое отображение ограничения прав УССР со стороны РСФСР во внешнеполитической деятельности.

Проанализировано правовое обеспечение деятельности НКИД УССР с выделением отдельных периодов, проведена классификация нормативно-правовых актов в этой сфере.

Показаны изменения в системе органов внешних сношений после создания СССР, которые привели к лишению УССР статуса самостоятельного субъекта международного права, ограничению внешнеполитических функций и прекращению активной внешнеполитической деятельности.

Исследованы формы участия УССР в общесоюзной внешней политики, которые не обеспечили ей возможности разрешать важные внешнеполитические вопросы, а также защищать интересы республики и ее граждан за границей. Установлена подконтрольность Уполномоченного НКИД СССР при правительстве УССР исключительно Народному комиссариату иностранных дел СССР, определен статус Уполномоченного и агентств НКИД СССР в УССР в качестве местных органов общесоюзного НКИД. Установлено, что в конце 1920-х гг. полномочия Уполномоченного НКИД СССР при правительстве УССР ограничивались технической работой.

Показано противостояние между СНК УССР и НКИД СССР в вопросе закрепления на правовом уровне за Уполномоченным НКИД СССР при СНК УССР более широких прав во внешнеполитической деятельности, а за верховными органами республики - прав по контролю за ним. Обосновано положение о том, что интересы УССР во внешнеполитической сфере часто игнорировались, предложения и замечания отклонялись по формальным причинам.

Установлено, что институт советников и секретарей в полномочных представительствах СССР не обеспечил УССР надлежащего участия в осуществлении внешней политики, возможности защищать интересы республики и ее граждан за границей.

Доказано, что с ликвидацией НКИД УССР продолжила борьбу за право защищать интересы республики и ее граждан за границей.

Ключевые слова: внешнеполитическое ведомство, органы внешних сношений, НКИД, УССР.

Strel'nikova I.Y. Organizational and legal bases of the functioning of foreign-policy department in the Ukrainian Socialistic Soviet Republic - (1917- 1929 yy.). - Manuscript.

Thesis aimed at taking the degree of Candidate of Law at the speciality 12.00.01. - the theory and history of state and law; the history of political and legal studies. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudryi. - Kharkiv, 2009.

The process of the development of foreign-policy department in the Ukrainian SSR during 1917-1922, the curtailment of its activity with the foundation of the USSR (Soviet Union), functioning of local organs of People's Commissariat of the USSR on the territory of the Ukrainian SSR was studied in the project. The legal securing of the activity of People's Commissariat of Foreign Affairs of the Ukrainian SSR was analyzed. The influence of Moscow on People's Commissariat of Foreign Affairs of the Ukrainian SSR through the party dependence of Ukrainian SSR on the RSFSR was defined.

The changes in the system of foreign relations organs after the creation of Soviet Union were highlighted. In the result of the Soviet Union creation the Ukrainian SSR was deprived of the status of independent subject of international law.

The opposition between the Soviet of Рeople's Сommissars of the Ukrainian SSR and People's Commissariat of Foreign Affairs of the Soviet Union in the question of strengthening the rights on the legal level of the Plenipotentiary of People's Commissariat of Foreign Affairs of the Soviet Union under the rule of Ukrainian SSR wider rights in foreign-policy activity was highlighted.

Key words: foreign-policy department, foreign relations organs, People's Commissariat of Foreign Affairs, the Ukrainian Socialistic Soviet Republic.

Размещено на Allbest.ru