Медичне обслуговування як форма соціального захисту населення України

Сутність та зміст інституту медичного обслуговування. Правовідносини з медичного обслуговування, їх ознаки і складові елементи. Види гарантії в сфері охорони здоров'я. Проблеми сучасного стану національного правового регулювання медичного обслуговування.

Рубрика Государство и право
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 27.08.2015
Размер файла 40,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 349.3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Медичне обслуговування як форма соціального захисту населення України

12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

Солопова Іржина Віталіївна

ХАРКІВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Мельник Костянтин Юрійович, Харківський національний університет внутрішніх справ, провідний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, доцент Прилипко Сергій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри трудового права;

кандидат юридичних наук, доцент Панасюк Олег Терентійович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент

кафедри трудового, екологічного та аграрного права.

Захист відбудеться «20» березня 2009 року о «13» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50 річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50 річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий «18» лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

медичний обслуговування правовідносини

Актуальність теми дослідження. Будь-яке суспільство і держава характеризуються тим або іншим ступенем організованості та упорядкованості. Це викликано необхідністю узгодження потреб та інтересів окремої людини і суспільства та держави в цілому. Для досягнення такого узгодження здійснюється цілеспрямований вплив на поведінку людей шляхом системи соціального регулювання, в якій найважливіша роль належить правовому регулюванню. Медичне обслуговування як важлива складова суспільного буття, що відповідає за здоров'я людини та нації в цілому, вимагає виваженого правового регулювання та чітко організованої правозастосовної діяльності. Так, ст. 49 Конституції України, встановлюючи право кожної людини на охорону здоров'я, проголошує: „Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно”. Указом Президента України від 7 грудня 2000 року № 1313 затверджено Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України, де зазначено, що державна політика у сфері охорони здоров'я спрямовується на підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду українського народу.

Слід зазначити, що в Україні створено і впроваджено величезну чисельність нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я, розгорнуто широку мережу державних та комунальних медичних закладів, які фінансуються переважно за рахунок коштів державного бюджету, діє система державних органів влади, які організують і координують діяльність у сфері охорони здоров'я. Це і Міністерство охорони здоров'я України, і управління охорони здоров'я обласної, Севастопольської міської державної адміністрації, Головне управління охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації тощо. У той же час санітарно-демографічна ситуація, яка склалася в Україні, викликає певне занепокоєння. Так, за даними Міністерства охорони здоров'я України, в державі спостерігається висока (порівняно з економічно розвинутими країнами) передчасна смертність (у тому числі дитяча та материнська смертність, смертність у працездатному віці), стандартизований коефіцієнт смертності населення в Україні (14,1‰) удвічі вищий, ніж в країнах Європейського Союзу (7‰), і як наслідок цього - відставання більш ніж на 10 років від економічно розвинутих країн за показником середньої очікуваної тривалості життя (у 2008 р. становила 67,4 роки (чоловіки - 62,1, жінки - 72,9).

З огляду на це, сьогодні є актуальним питання дослідження стану законодавства, яке регламентує забезпечення населення України медичним обслуговуванням, та стану реалізації права на охорону здоров'я в Україні. Означене набуває ще більшої ваги за умов реформування національного соціального законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 р. та п.п. 9.1. Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., а також планів наукових досліджень кафедри трудового, екологічного та аграрного права і науково-дослідної лабораторії з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розкритті сутності та з'ясуванні особливостей інституту медичного обслуговування, а також у розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення та правозастосовчої практики.

Досягнення поставленої мети вимагає формулювання наступних дослідницьких завдань:

- визначити сутність та зміст інституту медичного обслуговування;

- визначити понятійний апарат інституту медичного обслуговування;

- охарактеризувати правовідносини з медичного обслуговування та визначити їх ознаки і складові елементи;

- уточнити види гарантії в сфері охорони здоров'я;

- визначити види медичної допомоги населенню України;

- виявити проблеми сучасного стану національного правового регулювання медичного обслуговування;

- розглянути міжнародно-правове регулювання медичного обслуговування;

- розробити конкретні пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення інституту медичного обслуговування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини в сфері реалізації та захисту права на охорону здоров'я.

Предметом дослідження виступають правовідносини з медичного обслуговування, відповідне законодавство та практика його застосування, а також погляди науковців на інститут медичного обслуговування.

Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об'єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об'єкта, який досліджується, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, у дослідженні використовувались наступні методи: формально-логічний, системно-структурний, логіко-семантичний та порівняльно-правовий. Засоби формальної логіки, поєднані з використанням системно-структурного методу дослідження, дозволили проаналізувати інститут медичного обслуговування як цілісне правове явище (підрозділ 1.3), визначити гарантії в сфері охорони здоров'я (підрозділ 1.1) та специфічні риси і структурні елементи правовідносин з медичного обслуговування (підрозділ 1.3). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат інституту медичного обслуговування (підрозділи 1.2, 1.3). Порівняльно-правовий метод використано для порівняння національного законодавства, яке регулює медичне обслуговування, та законодавства промислово розвинутих країн світу у цій сфері (підрозділи 2.2, 2.3).

Науково-теоретичну базу дослідження становили праці українських і російських вчених у сфері права соціального забезпечення, трудового права, теорії держави та права: М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, В.С. Андрєєва, В.А. Аралова, Є.І. Астрахана, В.А. Ачаркана, К.С. Батигіна, Н.Б. Болотіної, В.С. Венедіктова, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, К.М. Гусова, І.В. Гущіна, А.Д. Зайкіна, М.Л. Захарова, М.Д. Ждана, В.В. Жернакова, Р.І. Іванової, М.І. Іншина, С.Ф. Кечек'яна, В.В. Лазор, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиця, О.Є. Мачульської, К.Ю. Мельника, П.Д. Пилипенка, М.І. Полупанова, С.М. Прилипка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, С.М. Синчук, І.М. Сироти, О.Ф. Скакун, А.В.Скоробагатька, Н.М. Стаховської, Б.І. Сташківа, В.А. Тарасової, Ю.К. Толстого, Е.Г. Тучкової, Я.М. Фогеля, Р.О. Халфіної, В.Ш. Шайхатдинова, О.М. Ярошенка тощо.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах міжнародно-правових актів, Конституції України, інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують забезпечення населення України медичним обслуговуванням.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексним дослідженням правового регулювання медичного обслуговування як форми соціального захисту населення. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, які запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:

- вперше визначено ознаки правовідносин з медичного обслуговування. Це персоніфікація, перерозподільний та вольовий характер, аліментарність;

- вперше сформульовано поняття „правовідносини з медичного обслуговування”, під яким розуміють виниклі на основі норми права вольові, персоніфіковані суспільні відносини, в яких одна сторона (фізична особа) наділена правом вимагати певний вид медичної допомоги, а інша (медичний заклад або інший орган (установа), на який покладено обов'язок забезпечувати громадян певними видами медичної допомоги) - обов'язком надати фізичній особі медичну допомогу, яку вона вимагає;

- вперше визначено структурні елементи правовідносин з медичного обслуговування. Суб'єктами правовідносин з медичного обслуговування є будь-яка людина та медичний заклад. Об'єктом є певні види медичної допомоги, встановлені законодавством. У правовідносинах з медичного обслуговування права головним чином виникають у людини, а обов'язки по їх реалізації - у медичного закладу;

- вдосконалено поняття „медичне обслуговування”, під яким розуміється самостійний інститут соціального забезпечення, що об'єднує норми права, які регламентують суспільні відносини, пов'язані з наданням громадянам медичної допомоги;

- запропоновано перелік видів медичної допомоги: а) первинна лікувально-профілактична допомога, б) спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога, в) високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична допомога, г) медична допомога в невідкладних та екстремальних ситуаціях, д) медична допомога громадянам, які страждають на соціально небезпечні захворювання, е) медична допомога хворому в критичному для життя стані, є) забезпечення лікарськими та протезними засобами, ж) санаторно-курортне лікування;

- обґрунтовано необхідність проведення низки заходів спрямованих на гармонізацію національного законодавства в сфері охорони здоров'я з законодавством Європейського Союзу; переведення медичної допомоги на страхові засади; розвиток системи приватного медичного страхування; поєднання доступності та якості медичних послуг.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:

- у науково-дослідній роботі - для подальших досліджень у сфері права соціального забезпечення, зокрема питань, пов'язаних з медичним обслуговуванням;

- у правотворчості - під час підготовки змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів, а також під час опрацювання проектів нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я;

- у правозастосуванні - для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства, яке регламентує медичне обслуговування населення України;

- у навчальному процесі - під час підготовки лекцій, методичних рекомендацій, розділів підручників і навчальних посібників з права соціального забезпечення, а також у науково-дослідній роботі аспірантів, студентів, слухачів та курсантів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у наукових публікаціях автора, а також доповідях на науково-практичних конференціях: „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (Харків-Запоріжжя, 25-26 червня 2004р.), „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (Суми, 2-5 червня 2005 р.), „Трудове право України в контексті європейської інтеграції” (Чернігів, 25-27 травня 2006р.). До того ж, основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри трудового, екологічного й аграрного права і науково-дослідної лабораторії з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 5 статей у фахових виданнях та у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 177 сторінок. Список використаних джерел складається із 170 найменувань і займає 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено її зв'язок з науковими планами та програмами, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, висвітлено наукову новизну одержаних результатів, відомості про їх апробацію та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 „Соціально-правова характеристика медичного обслуговування населення України” містить три підрозділи. Підрозділ 1.1. „Охорона здоров'я - важливе завдання соціальної, правової держави” присвячено висвітленню стану справ у сфері охорони здоров'я в Україні, дослідженню ознак соціальної держави, вивченню її соціальної функції, аналізу права на охорону здоров'я та гарантій його реалізації. Зазначається, що соціальна функція держави виявляється передусім у забезпеченні соціальних прав людини і громадянина. З огляду на це держава повинна гарантувати реалізацію право на працю та відпочинок, охороняти здоров'я людей, забезпечувати державну підтримку сім'ї, дитинства, материнства і батьківства, встановлювати гарантований мінімальний розмір оплати праці, забезпечувати соціальний захист населення тощо.

Вказано, що курс нашої країни на європейські та світові цінності в галузі прав і свобод людини обумовив прийняття однієї з найбільш соціальних та демократичних конституцій в Європі, ст. 1 якої проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Зосереджено увагу на такому соціальному праві як право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, яке закріплене ст. 49 Конституції України. Відмічено, що суб'єктом цього права є будь-яка людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Вказане право забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Для реалізації прав в сфері охорони здоров'я держава встановлює певний комплекс заходів, які в літературі отримали назву „гарантії”. Серед гарантій важливе місце належить юридичним гарантіям. Це передусім норми права, які є продуктом правотворчої діяльності держави та встановлюють механізм реалізації та захисту прав і свобод. Іншою, не менш важливою, складовою є безпосередня діяльність державних органів з реалізації норм, встановлених та захищуваних державою, оскільки навіть за наявності широкого кола встановлених державою прав та свобод людини і громадянина, їх здійснення може і не відбутися, у випадку коли органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями не буде здійснюватися спеціальна організаційна робота по забезпеченню прав і свобод.

Доведено, що провідне місце у сфері захисту прав людини і громадянина взагалі та прав у сфері охорони здоров'я, зокрема, займають суди. Це випливає з положення суду в системі органів державної влади. В сучасних умовах суд є самостійним органом у організаційному розумінні цього слова, він не входить до жодного іншого органу держави, громадського об'єднання або будь-якої іншої системи органів. До того ж він є незалежним від інших державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Перевагою цього способу захисту суб'єктивних прав є широта повноважень, яка виражається в тому, що в судовому порядку можуть розглядатися спори, які випливають із будь-яких правовідносин, що виникають у державі.

Зазначено, що в Україні діє доволі розгалужена система органів державної влади та медичних закладів, діяльність яких покликана гарантувати права громадян в сфері охорони здоров'я. В той же час, незважаючи на це, сьогодні існує велика кількість проблем в сфері охорони здоров'я. Так, за даними Міністерства охорони здоров'я України основними проблемами у сфері охорони здоров'я є: а) висока (порівняно з економічно розвинутими країнами) передчасна смертність (в т.ч. дитяча та материнська смертність, смертність у працездатному віці), стандартизований коефіцієнт смертності населення в Україні (14,1‰) удвічі вищий, ніж в країнах Європейського Союзу (7‰), і як наслідок цього - відставання більш ніж на 10 років від економічно розвинутих країн за показником середньої очікуваної тривалості життя (у 2008 р. становила 67,4 р. (чоловіки-62,1, жінки -72,9); б) „надсмертність” чоловіків (перевищення більш ніж утричі чоловічої смертності над жіночою у працездатному віці); в) високий рівень загальної захворюваності населення на фоні значного поширення факторів ризику захворювань, передусім тютюнокуріння, вживання алкоголю і наркотиків; г)вищий, ніж в середньому по країні, рівень поширеності хвороб серед малозабезпеченого населення (за рядом хронічних неінфекційних захворювань - в три рази); д) зростаюче поширення епідемії туберкульозу і ВІЛ/СНІДу.

Підрозділ 1.2 „Поняття медичного обслуговування та види медичної допомоги населенню України” присвячено дослідженню правової категорії „медичне обслуговування”, визначенню поняття „медичне обслуговування”, аналізу видів медичної допомоги населенню України. Обґрунтовано доцільність закріплення правового визначення терміна „медичне обслуговування” у ст. 3 Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я”. Запропоновано власне визначення даного поняття. Так, під медичним обслуговуванням нами розуміється самостійний інститут системи соціального забезпечення, що об'єднує норми права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з наданням громадянам медичної допомоги.

У підрозділі подано наступні види медичної допомоги: а) первинна лікувально-профілактична допомога, б) спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога, в) високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична допомога, г) медична допомога в невідкладних та екстремальних ситуаціях, д) медична допомога громадянам, які страждають на соціально небезпечні захворювання, е) медична допомога хворому в критичному для життя стані, є) забезпечення лікарськими та протезними засобами, ж) санаторно-курортне лікування.

Підрозділ 1.3 „Поняття, суб'єкти, об'єкти та зміст правовідносин з медичного обслуговування” присвячено дослідженню теоретичних питань категорії „правовідносини з медичного обслуговування”, а також аналізу точок зору відомих вчених стосовно поняття „правовідносини” взагалі та „правовідносини з соціального забезпечення” як родової категорії по відношенню до правовідносин з медичного обслуговування. Вказується, що визначення поняття „правовідносини з медичного обслуговування” являє собою одну з актуальних проблем теорії права соціального забезпечення. Дослідженню правовідносин в сфері права соціального забезпечення було присвячено праці таких відомих вчених: В.С.Андрєєва, В.А. Аралова, К.С. Батигіна, Н.Б. Болотіної, І.В. Гущіна, Р.І. Іванової, А.В. Левшина, М.І. Полупанова, С.М. Прилипко, Н.М. Стаховської, В.А. Тарасової, Я.М. Фогеля тощо.

Зазначено, що відносини з медичного обслуговування існують у формі правовідносин, тобто виникають, змінюються та припиняються тільки на підставі норм права, які безпосередньо викликають до життя правовідносини та реалізуються через них. Норми, на підставі яких виникають правовідносини з медичного обслуговування, передусім містяться в Конституції України та Законі України „Основи законодавства України про охорону здоров'я” від 19 листопада 1992 р.

Обґрунтовано, що правовідносини з медичного обслуговування виникають з настанням певних соціальних ризиків. Стосовно правовідносин з медичного обслуговування, то соціальними ризиками є певні обставини, з настанням яких фізична особа не може, з огляду на стан здоров'я, брати активну участь у життєдіяльності суспільства та держави, а тому потребує медичної допомоги. До таких соціальних ризиків слід віднести травму, хворобу, втрату працездатності, інвалідність.

Доведено, що правовідносини з медичного обслуговування є персоніфікованими, оскільки взаємна поведінка суб'єктів цих відносин є чітко визначеною та відрізняється індивідуалізацією прав і обов'язків. Сторони цих правовідносин відомі - це будь-яка людина, яка потребує медичної допомоги, та медичний заклад, який зобов'язаний надати певний вид медичної допомоги.

Звернуто увагу на те, що правовідносини з медичного обслуговування є перерозподільними відносинами, оскільки в юридичній формі закріплюють економічні перерозподільні відносини по витраті коштів Державного бюджету України та інших бюджетів, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на задоволення потреби населення України в медичній допомозі.

Обґрунтовано, що правовідносини з медичного обслуговування є вольовими, оскільки поряд з іншими юридичними фактами для їх виникнення є необхідним волевиявлення. Так, правовідносини з медичного обслуговування не можуть автоматично виникнути, а потім функціонувати без волевиявлення його учасників, у крайньому випадку одного з них.

Зазначено, що правовідносини з медичного обслуговування є в більшості своїй, виходячи зі ст. 49 Конституції України, яка містить положення, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, аліментарними.

Обґрунтовано, що правовідносини з медичного обслуговування як різновид правовідносин, мають свою структуру та складаються з певної кількості елементів. Структурними елементами правовідносин з медичного обслуговування є: 1) суб'єкти правовідношення; 2) об'єкт правовідношення; 3) зміст правовідношення, який складається з зафіксованих в нормах права суб'єктивних прав і обов'язків його учасників (юридичний зміст) та реально здійснюваних суб'єктами правовідносин дій, спрямованих на реалізацію належних їм суб'єктивних прав та виконання покладених на них юридичних обов'язків (фактичний зміст).

Вказано, що оскільки ст. 49 Конституції України закріплює право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, то суб'єктом правовідносин з медичного обслуговування є будь-яка людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Іншим суб'єктом правовідносин з медичного обслуговування, який зобов'язаний надати певний вид медичної допомоги, є медичні заклади.

Іншим елементом правовідношення з медичного обслуговування є об'єкт, під яким з філософської точки зору розуміється те, що протистоїть суб'єкту, на що спрямовано пізнавальну й іншу діяльність людини. У правовідносинах з медичного обслуговування діяльність людини спрямована на отримання певних видів медичної допомоги. А отже, об'єктом правовідносин з медичного обслуговування є певні види медичної допомоги, встановлені законодавством.

Зазначено, що усі суспільні відносини, врегульовані правом, створюють між їх учасниками особливий зв'язок, який полягає у тому, що останні наділяються суб'єктивними правами та кореспондуючими їм юридичними обов'язками. Юридичний зв'язок суб'єктів усіх правовідносин із соціального забезпечення визначається нормами права соціального забезпечення. Воно ж наділяє цих суб'єктів і відповідними суб'єктивними правами і обов'язками. Стосовно правовідносин з медичного обслуговування, то права головним чином виникають у фізичної особи, а обов'язки по їх реалізації -- у медичного закладу. Так, фізична особа-суб'єкт правовідносин з медичного обслуговування наділена правом вимагати від іншого суб'єкта (медичного закладу) надання їй певного виду медичної допомоги. При цьому слід зазначити, що ініціатором виникнення правовідносин з медичного обслуговування в більшості випадків виступає фізична особа. Хоча в окремих випадках ініціатива виникнення правовідносини може належати іншій стороні.

В підрозділі звернуто увагу на те, що правовідносини з медичного обслуговування виникають з юридичних складів, які включають такі елементи: об'єктивні правові підстави для надання певних видів медичної допомоги (травма, хвороба, втрата працездатності, інвалідність тощо); волевиявлення особи, яка володіє правом на певний вид медичної допомоги; надання медичної допомоги медичними установами (стосовно санаторно-курортного лікування, то рішення уповноваженого органу про видачу путівки в санаторно-курортний заклад).

Обґрунтовано, що під правовідносинами з медичного обслуговування слід розуміти виниклі на основі норми права вольові, персоніфіковані суспільні відносини в яких одна сторона (фізична особа) наділена правом вимагати певний вид медичної допомоги, а інша (медичний заклад або інший орган (установа), на який покладено обов'язок забезпечувати громадян певними видами медичної допомоги) - обов'язком надати фізичній особі медичну допомогу, якої вона потребує.

Розділ 2 „Правове регулювання медичного обслуговування” містить три підрозділи.

Підрозділ 2.1Міжнародно-правове регулювання медичного обслуговування” присвячено дослідженню міжнародно-правових актів, які закріплюють норми в сфері медичного обслуговування населення. Звернуто увагу на те, що Україна, взявши курс на інтеграцію в загальноєвропейський простір, взяла на себе обов'язок чітко дотримуватися міжнародних та європейських документів. Більш того, в Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає зі змісту Конституції України, Закону України „Про міжнародні договори України” та інших законів.

Зазначено, що сьогодні питання, пов'язані з охороною здоров'я, медичним обслуговуванням та наданням медичної допомоги, регламентуються великою кількістю міжнародно-правових актів, серед яких: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Європейська соціальна хартія (переглянута), Європейська конвенція про соціальну та медичну допомогу тощо. Особливе значення для міжнародного регулювання питань охорони здоров'я, медичного обслуговування та надання медичної допомоги мають документи Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Дана організація діє на підставі Статуту (Конституції), прийнятого Міжнародною конференцією охорони здоров'я, що проходила в Нью-Йорку з 19 червня по 22 липня 1946р., підписаного 22 липня 1946 р. представниками 61 країни, і який наюрав силу 7 квітня 1948 р. Метою Всесвітньої організації охорони здоров'я є досягнення всіма народами можливо вищого рівня здоров'я.

Підкреслено, що Всесвітня організація охорони здоров'я в своїй діяльності співпрацює з такою організацією як Міжнародна організація праці (МОП). Так, ст. 1 Угоди між Міжнародною організацією праці і Всесвітньою організацією охорони здоров'я проголошує, що Міжнародна організація праці і Всесвітня організація охорони здоров'я погоджуються в тому, що для ефективного досягнення цілей, викладених у статутах даних організацій і в загальних рамках Статуту Організації Об'єднаних Націй, вони будуть діяти в тісному співробітництві один з одним і систематично консультувати один одного з питань, що представляють загальний інтерес. Основними документами Міжнародної організації праці в сфері охорони здоров'я, медичного обслуговування та надання медичної допомоги є: Конвенція про медичну допомогу та допомоги у випадку хвороби № 130 (1969 р.), Конвенція про охорону здоров'я та медичне обслуговування моряків № 164 (1987 р.), Рекомендація про створення державних служб охорони здоров'я №5 (1919 р.), Рекомендація щодо медичного обслуговування № 69 (1944 р.), Рекомендація щодо охорони здоров'я працівників на місцях роботи № 97 (1953 р.), Рекомендація щодо служб охорони здоров'я на підприємстві № 112 (1959 р.), Рекомендація щодо медичної допомоги та допомоги у випадку хвороби № 134 (1969 р.). В підрозділі піддано аналізу вищезазначені міжнародно-правові акти. Обґрунтовується доцільність ратифікації Україною Конвенції про медичну допомогу та допомоги у випадку хвороби № 130.

Підрозділ 2.2 „Закордонний досвід забезпечення населення медичним обслуговуванням” присвячено дослідженню досвіду промислово розвинутих країн світу в сфері забезпечення населення медичною допомогою. Зазначено, що охорона здоров'я населення являє собою особливий напрямок соціальної політики промислово розвинутих країн світу, головним завданням якого є забезпечення доступності якісних медичних послуг, тобто зробити так, щоб якісні медичні послуги були доступними для всіх категорій населення, зокрема груп із низькими доходами.

Вказується на різноманітність джерел фінансування охорони здоров'я в промислово розвинутих країнах світу. Це прямі й непрямі податки, обов'язкові і добровільні державні страхові платежі, приватне медичне страхування, прямі виплати пацієнтів, гранти, внески благодійних організацій, внутрішні і зовнішні позики. Переважне місце серед вказаних джерел посідають податки та страхові платежі.

Обґрунтовано доцільність виділення двох основних систем охорони здоров'я промислово розвинутих країн світу - це система медичного страхування, яка, як правило, складається з двох видів, обов'язкового і приватного, та загальнонаціональна система медичних послуг. Так, системи обов'язкового медичного страхування фінансуються за рахунок внесків на соціальне страхування. В той же час, в багатьох країнах їх доповнюють надходженнями з державного бюджету. В основі такої системи, як правило, лежить принцип солідарності, який полягає в тому, що величина страхових внесків відповідає рівню доходів застрахованих, тоді як медичне обслуговування, вартість якого може значно варіювати, не залежить від обсягу внесків кожної людини, що дозволяє робити солідарне вирівнювання, коли забезпечені громадяни несуть витрати за незаможних і здорові за хворих. Приватне медичне страхування характеризується можливістю отримання додаткових медичних послуг, добровільним характером та принципом еквівалентного відшкодування витрат, відповідно до якого розмір внесків у страховий фонд відповідає обумовленому договором обсягу наданих послуг, страховому ризику, а також залежить від віку, статі, стану здоров'я й інших умов, які визначають розмір страховки і суми виплачуваних внесків. Загальнонаціональна система медичних послуг характеризується фінансуванням за рахунок державних коштів та поширенням її на все населення країни.

Зосереджено увагу на тому, що світовою тенденцією останніх років є постійно зростаючі державні витрати на охорону здоров'я та постійне зростання вартості лікування населення. Досліджено два підходи щодо зниження витрат на охорону здоров'я, які мають місце у світовій практиці. Перший - це переведення охорони здоров'я на ринкові механізми, передбачаючи мікроекономічні стимули для медичних установ і пацієнтів, спрямовані на більш повний облік ефективності витрат. Інший підхід полягає в державному регулюванні ціни на послуги та товари медичного призначення, створенні системи державного контролю, за обсягом надання медичних послуг. До заходів, які застосовуються в межах даного підходу, відносяться: нормативне закріплення переліку ліків, які повинні виписуватися, встановлення доплат з боку пацієнта за надану медичну допомогу, обмеження пропозиції медичних послуг за допомогою процедур ліцензування тощо.

Підрозділ 2.3 „Сучасний стан правового регулювання медичного обслуговування населення України та шляхи його вдосконалення” присвячено дослідженню правового регулювання медичного обслуговування населення України та внесенню пропозицій по його вдосконаленню.

В підрозділі вказано, що будь-яке суспільство і держава характеризується тим або іншим ступенем організованості та упорядкованості. Це викликано необхідністю узгодження потреб та інтересів окремої людини і суспільства та держави в цілому. Для досягнення такого узгодження здійснюється цілеспрямований вплив на поведінку людей шляхом системи соціального регулювання, в якій найважливіша роль належить правовому регулюванню. Правове регулювання здійснюється за допомогою норм права, які закріплюються в нормативно-правових актах. Під нормативно-правовим актом в сфері медичного обслуговування розуміється прийнятий в особливому порядку офіційний документ компетентного правотворчого органу, який закріплює норми права, спрямовані на регулювання та охорону правовідносин в сфері медичного обслуговування.

Зазначено, що медичне обслуговування в Україні регулюється цілою низкою нормативно-правових актів різного рівня. Звернуто увагу на норму Конституції України, яка встановлює правило, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно. Відмічається, що дана норма потрапила в діючу Конституцію України з Конституції колишнього Радянського Союзу 1977р., тобто з часу, коли економіка України базувалася на адміністративно-планових засадах, а держава фінансувала всі заходи в сфері охорони здоров'я з власного бюджету. Обґрунтовується, що сьогодні у зв'язку з переходом до ринкових механізмів функціонування національної економіки та з огляду на світову тенденцію до подорожчання лікування населення стало практично неможливим надання безоплатної якісної медичної допомоги населенню. З огляду на це пропонується внести відповідні зміни до Конституції України, встановивши виключний перелік видів медичної допомоги, які в державних і комунальних закладах охорони здоров'я будуть надаватися безоплатно.

Звернуто увагу, що основним (базовим) законом, який покликаний регулювати відносини в сфері охорони здоров'я, є Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров'я” від 19 листопада 1992 року. Зазначено, що даний закон поглиблює та розширює конституційні норми в сфері охорони здоров'я. В той же час, зосереджується увага на певних розходженнях у назві ст. 6 Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я” та ч.1 ст. 49 Конституції України, яка проголошує: „Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування”. Так, ст. 6 Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я” розкриває сутність права на охорону здоров'я, не розкриваючи при цьому зміст права на медичну допомогу та медичне страхування. Крім того, ст. 3. „Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я” Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я” не містить визначення термінів „медична допомога” та „медичне страхування”. Однак дані терміни неодноразово застосовуються в межах даного документу.

В підрозділі обґрунтовано думку про те, що Україні, яка бачить себе в майбутньому членом Європейського Союзу необхідно провести ряд заходів спрямованих на гармонізацію національного законодавства в сфері охорони здоров'я з відповідним законодавством Європейського Союзу; перевести медичну допомогу на страхові рейки, для чого прийняти Закон України „Про загальнообов'язкове державне медичне страхування”; розвивати систему приватного медичного страхування; добитися поєднання доступності та якості медичних послуг.

ВИСНОВКИ

1. Медичне обслуговування - це самостійний інститут системи соціального забезпечення, що об'єднує норми права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з наданням громадянам медичної допомоги.

2. Якісна медична допомога - це забезпечення стану пацієнта після лікування відповідно до еталонів, стандартів, які встановлені на основі наукових досліджень, клінічних спостережень та оцінок.

3. Відносини з медичного обслуговування існують у формі правовідносин, тобто виникають, змінюються та припиняються тільки на підставі норм права, які безпосередньо викликають до життя правовідносини та реалізуються через них. Вони виникають з настанням певних соціальних ризиків (травма, хвороба, втрата працездатності, інвалідність). Правовідносини з медичного обслуговування є персоніфікованими, оскільки взаємна поведінка суб'єктів цих відносин є суворо визначеною та відрізняється індивідуалізацією прав і обов'язків. Вони є перерозподільними відносинами, оскільки в юридичній формі закріплюють економічні перерозподільні відносини по витраті коштів Державного бюджету України та інших бюджетів, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на задоволення потреби в медичній допомозі населення України. Правовідносини з медичного обслуговування є вольовими, оскільки поряд з іншими юридичними фактами для їх виникнення є необхідним волевиявлення. Вони в більшості своїй є аліментарними.

4. Структурними елементами правовідносин з медичного обслуговування є: 1) суб'єкти правовідношення; 2)об'єкт правовідношення; 3) зміст правовідношення, який складається з зафіксованих в нормах права суб'єктивних прав і обов'язків його учасників (юридичний зміст) та реально здійснюваних суб'єктами правовідносин дій, спрямованих на реалізацію належних їм суб'єктивних прав та виконання покладених на них юридичних обов'язків (фактичний зміст). Суб'єктом правовідносин з медичного обслуговування є будь-яка людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Іншим суб'єктом правовідносин з медичного обслуговування, який зобов'язаний надати певний вид медичної допомоги, є медичні заклади. Об'єктом правовідносин з медичного обслуговування є певні види медичної допомоги, встановлені законодавством. В правовідносинах з медичного обслуговування права головним чином виникають у фізичної особи, а обов'язки по їх реалізації -- у медичного закладу. Так, фізична особа-суб'єкт правовідносин з медичного обслуговування наділена правом вимагати від іншого суб'єкту (медичного закладу) надання їй певного виду медичної допомоги. При цьому слід зазначити, що ініціатором виникнення правовідносин з медичного обслуговування в більшості випадків виступає фізична особа. Хоча в окремих випадках ініціатива виникнення правовідносини може належати іншій стороні.

5. Правовідносини з медичного обслуговування виникають з юридичних складів, які включають такі елементи: об'єктивні правові підстави для надання певних видів медичної допомоги (травма, хвороба, втрата працездатності, інвалідність тощо); волевиявлення особи, яка володіє правом на певний вид медичної допомоги; надання медичної допомоги медичними установами (стосовно санаторно-курортного лікування, то рішення уповноваженого органу про видачу путівки в санаторно-курортний заклад).

6. Правовідносини з медичного обслуговування - це виниклі на основі норми права вольові, персоніфіковані суспільні відносини, в яких одна сторона (фізична особа) наділена правом вимагати певний вид медичної допомоги, а інша (медичний заклад або інший орган (установа), на який покладено обов'язок забезпечувати громадян певними видами медичної допомоги) - обов'язком надати фізичній особі медичну допомогу, яку вона вимагає.

7. Існує необхідність в рамках Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я” закріпити, по-перше, чіткий перелік видів медичної допомоги, а по-друге, визначити, які з цих видів допомоги повинні надаватися безоплатно. Пропонується такий перелік видів медичної допомоги: а) первинна лікувально-профілактична допомога, б) спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога, в) високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична допомога, г) медична допомога в невідкладних та екстремальних ситуаціях, д) медична допомога громадянам, які страждають на соціально небезпечні захворювання, е) медична допомога хворому в критичному для життя стані, є) забезпечення лікарськими та протезними засобами, ж) санаторно-курортне лікування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

1. Солопова І.В. Окремі аспекти правового регулювання медичного обслуговування населення України // Форум права. - 2007. - № 2. - С.201-205[Електронний ресурс]. - Режим доступу: httр://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007 -2/07sivonu.pdf.

2.Солопова І.В. Щодо визначення поняття «медичне обслуговування» // Наше право. - № 3 (ч.1). - 2006. - С.93-97.

3.Солопова І.В. Структурні елементи правовідносин з медичного обслуговування // Право і безпека. - 2006. - №4. - С. 127-131

4.Солопова І.В. Юридичні гарантії в сфері охорони здоров'я // Право і безпека. - 2008. - №1. - С. 84-89.

5.Солопова І.В. До питання щодо змісту правовідносин з медичного обслуговування // Південноукраїнський правничий часопис. - №3. - 2008. - С. 231-234.

6. Солопова І.В. Правове регулювання медичного обслуговування населення України // Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах. Матеріали науково-практичної конференції. м. Харків, 27 листопада 2008 року. - С.332-337.

7. Солопова І.В. Медичне обслуговування населення (закордонний досвід) // Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин. Матеріали науково-практичної конференції (м Чернігів, 31 травня - 2 червня). - Чернігів. - 2007. - С.117-120.

АНОТАЦІЇ

Солопова І.В. Медичне обслуговування як форма соціального захисту населення України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2009.

Дисертацію присвячено проблемам правового регулювання надання медичного обслуговування населенню України. В дисертації визначено місце інституту медичного обслуговування в праві соціального забезпечення; здійснено теоретичний аналіз категорій: „медичне обслуговування”, „якісна медична допомога”, „правовідносини з медичного обслуговування”; проаналізовані гарантії в сфері охорони здоров'я; досліджені види медичної допомоги населенню України; проаналізовано сучасний стан національного правового регулювання медичного обслуговування. Особлива увага була приділена дослідженню правовідносин з медичного обслуговування, визначенню їх ознак і складових елементів. В роботі було досліджено міжнародно-правове регулювання медичного обслуговування та закордонний досвід забезпечення населення медичними послугами. На підставі проведеного аналізу внесено пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення інституту медичного обслуговування.

Ключові слова: охорона здоров'я, медичне обслуговування, медична допомога, соціальний захист, медичне страхування, соціальне забезпечення.

Солопова І.В. Медицинское обслуживание как форма социальной защиты населения Украины.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2009.

Диссертация посвящена проблемам правового регулирования предоставления медицинского обслуживания населению Украины. В диссертации определено место института медицинского обслуживания в праве социального обеспечения; осуществлен теоретический анализ категорий: „медицинское обслуживание”, „качественная медицинская помощь”, „правоотношение по медицинскому обслуживанию”. Под медицинским обслуживанием понимается самостоятельный институт системы социального обеспечения, который объединяет нормы права, регулирующие общественные отношения, связанные с предоставлением гражданам медицинской помощи.

В работе были проанализированы гарантии в сфере здравоохранения. Указано, что ведущее место в сфере защиты прав гражданина и человека вообще и прав в сфере здравоохранения в частности занимают суды. Это вытекает собственно из положения суда в системе органов государственной власти. Так, сегодня суд - самостоятельный орган в организационном понимании этого слова, он не входит ни в один из иных органов государства, ни в одно общественное объединение или любую систему органов, за исключением собственной. И вдобавок он является независимым от других государственных органов, органов местного самоуправления и общественных организаций. Преимуществом судебной защиты субъективных прав есть также широта его правоохранительного диапазона, выражающаяся в том, что в судебном порядке могут рассматриваться споры, которые вытекают из любых правоотношений, возникающих в государстве.

Особое внимание в диссертации было уделено исследованию правоотношений по медицинскому обслуживанию, определению их признаков и составных элементов. Так, субъектом правоотношений по медицинскому обслуживанию является любой человек (гражданин Украины, иностранец, лицо без гражданства). Другим субъектом правоотношений по медицинскому обслуживанию, который обязан предоставить определенный вид медпомощи, являются медицинские учреждения. Объектом правоотношений по медицинскому обслуживанию являются определенные виды медицинской помощи, установленные законодательством. В правоотношениях по медицинскому обслуживанию права главным образом возникают у физического лица, а обязанности по их реализации -- у медицинского учреждения. Так, физическое лицо-субъект правоотношений по медицинскому обслуживанию наделено правом требовать от другого субъекта (медицинского учреждения) предоставления ему определенного вида медицинской помощи. При этом следует отметить, что инициатором возникновения правоотношений по медицинскому обслуживанию в большинстве случаев выступает физическое лицо. Хотя в отдельных случаях, инициатива возникновения правоотношения может принадлежать другой стороне.

В работе было исследовано международно-правовое регулирование медицинского обслуживания и заграничный опыт обеспечения населения медицинскими услугами. На основании проведенного анализа внесены предложения относительно усовершенствования нормативно-правового обеспечения института медицинского обслуживания.

Ключевые слова: здравоохранение, медицинское обслуживание, медпомощь, социальная защита, медицинское страхование, социальное обеспечение.

Solopova І.V. Medical service in Ukraine as form of social protection of population. - Manuscript.

Thesis on getting a scientific degree of Candidate of Science in Law on speciality 12.00.05 - labour law; social security law. - National University of Internal Affairs, Kharkov, 2009.

The thesis is devoted to the problems of the legal regulation of rendering medical service to the population of Ukraine. In the present study the place of institute of medical service in the social security right is determined. The author carried out the theoretical analysis of categories „medical service”, „high-quality medical care”, „legal relationships from medical service” etc, and investigated types of medical care to the population of Ukraine. The current status of the national legal regulation of medical service and the guarantees of human rights in the field of health protection are analyzed. The special attention was devoted to research of legal relationships from medical service and determination of their signs and constituents. The international legal regulation of medical service and experience of foreign countries of providing population by medical services were investigated in the work. On the basis of the conducted analysis the proposals to improve the normative-legal securing of institute of medical service are formulated.

Keywords: health protection, medical service, medical care, social protection, medical insurance, social security.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров’я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування: порушення прав пацієнта, незаконне проведення дослідів над людиною, незаконні трансплантації органів або тканин людини. Ненадання допомоги.

    реферат [44,8 K], добавлен 16.12.2007

  • Поняття соціального розвитку села. Медичне обслуговування мешканців села. Правове регулювання житлового будівництва на селі та в сільській місцевості. Правове забезпечення культурно-побутового і спортивно-оздоровчого обслуговування сільських мешканців.

    научная работа [36,0 K], добавлен 30.01.2011

  • Суть та зміст таких понять як злочини проти життя і здоров’я, вбивство, тілесні ушкодження: види, склад, об'єктивна та суб'єктивна сторони. Сучасний стан злочинності в Україні; норми чинного законодавства. Злочини у сфері медичного обслуговування.

    курсовая работа [42,7 K], добавлен 27.10.2013

  • Застосування в Україні міжнародного досвіду реформування в галузі охорони здоров'я. Співробітництво з Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Забезпечення фінансування, загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування в Україні.

    контрольная работа [31,4 K], добавлен 30.06.2009

  • Активна і пасивна спрямованість соціального захисту. Гарантії соціального захисту в Конституції України. Аналіз передумов необхідності соціального захисту населення в суспільстві ринкових відносин. Здійснення реформ у сфері соціального захисту населення.

    реферат [23,4 K], добавлен 24.06.2010

  • Історія становлення, порівняння інституту примусових заходів медичного характеру в зарубіжних країнах та Україні. Примусові заходи медичного характеру на прикладі деяких країн романо-германської, англосаксонської та релігійно-традиційної правових систем.

    контрольная работа [40,2 K], добавлен 16.07.2013

  • Розробка та впровадження державної регіональної політики. Принципи і механізми реформи в Запорізькій області. Реалізація соціальних ініціатив Президента України. Виконання державної бюджетної програми. Реформування системи медичного обслуговування.

    реферат [1,2 M], добавлен 12.11.2013

  • Поняття "культура торгівельного обслуговування". Правове регулювання оптової та роздрібної форми реалізації товару. Договір роздрібної купівлі-продажу (усний договір). Правила продажу товарів по методу самообслуговування. Особливості посилочної торгівлі.

    контрольная работа [23,0 K], добавлен 20.06.2009

  • Дослідження особливостей та поняття правовідносин в сфері соціального захисту, з’ясування їх правової природи. Елементи, класифікації правовідносин у сфері соціального захисту. Аналіз чинних нормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 01.02.2009

  • Основні процесуальні засади й порядок залучення судово-медичного експерта стороною захисту з метою проведення судових експертиз. Правовий аналіз норм Кримінального процесуального кодексу України, що регулюють даний процес. Наукові підходи до проблеми.

    статья [21,4 K], добавлен 17.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.