Правовий режим земельних ділянок для садівництва громадян

ГРОМАДЯН

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

САННІКОВ ДМИТРО ВАЛЕРІЙОВИЧ

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

спеціалізованої вченої ради В. П. Колісник

АНОТАЦІЇ

Санніков Д.В. Правовий режим земельних ділянок для садівництва громадян. Рукопис. земельний садівництво правовий законодавчий

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню таких основних елементів правового режиму земельних ділянок для садівництва громадян, як їх використання, охорона, приналежність та ін. В роботі розглянуто сутність, правова природа садівництва як виду діяльності з використання земель сільськогосподарського призначення. Розроблено поняття садівництва громадян, визначений зміст цільового призначення відповідних земельних ділянок, зроблено пропозиції відносно законодавчого закріплення деяких аспектів регламентації правовідносин з приводу використання та охорони земельних ділянок для садівництва громадян.

Ключові слова: садівництво громадян, правовий режим земельних ділянок для садівництва громадян, «необхідні будинки», «садові господарські споруди», садівниче товариство, постійне користування.

Санников Д.В. Правовой режим земельных участков для садоводства граждан. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2009.

Диссертация посвящена комплексному анализу таких основных элементов правового режима земельных участков для садоводства граждан, как их использование, охрана, принадлежность и др. В работе рассмотрена сущность, правовая природа садоводства граждан как вида деятельности по использованию земель сельскохозяйственного назначения. Разработано понятие садоводства, определено содержание целевого назначения соответствующих земельных участков, сделаны предложения относительно законодательного закрепления некоторых аспектов регламентации правоотношений по поводу использования и охраны земельных участков для садоводства граждан.

В диссертации рассмотрен вопрос развития законодательства, регулирующего отношения, связанные с использованием и охраной земельных участков для садоводства граждан. Проведена периодизация этапов развития такого законодательства, выявлены характерные черты каждого из указанных этапов. Выведено понятие садоводства граждан как вида деятельности по использованию земель сельскохозяйственного назначения, проведено размежевание садоводства и других видов сельскохозяйственного землепользования. Уделено внимание титулам использования садовых земельных участков. Очерчен круг субъектов, которым земельные участки для садоводства могут предоставляться на праве собственности, аренды, постоянного землепользования.

Своё отражение нашло определение организационно-правовой формы садоводства. Доказано, что наиболее оптимальной организационно-правовой формой коллективного садоводства является садоводческое товарищество.

В диссертации приводятся аргументы относительно классификации садоводства на коллективное и индивидуальное, показано сходство и различие между ними, их место в системе земельных правоотношений.

Также своё отражение в диссертации нашли вопросы целевого назначения и целевого использования земельных участков для садоводства граждан, проведён их анализ, разработаны предложения по усовершенствованию правовой регламентации названых понятий. Исследована судебная практика, законодательство и практика его применения в вопросах охраны данных земельных участков.

Ключевые слова: садоводство граждан, правовой режим земельных участков для садоводства граждан, «необходимые дома», «садовые хозяйственные сооружения», садоводческое товарищество, постоянное землепользование.

Sannikov D. The legal regime of land for citizens gardening. - Manuscript

Thesis for a Candidate's degree in legal sciences by speciality 12.00.06 - Land Law; Agrarian Law; Environmental Law; Law of Natural Resources. - Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine. Kharkiv, 2009.

Thesis is devoted to the complex analysis of peculiarities of the legal regime of land of land for citizens gardening. The historical and legal andysis of legislation development, which strengthens the legal regime of this land, has been carried out Concept and composition issues of land of land for citizens gardening have been investigated. Content and peculiarity issues of the legal regime of land have been examined. Essence and features of legal forms of using and guarding this land have been analyzed. The notion of planning, control, registration and checking of using and guarding this land have been determined.

Key words: legal regime of land, land of land for citizens gardening, using, guarding, planning of using, control, registration of land land for citizens gardening.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах садівництво громадян як вид землекористування набуває все більшої розповсюдженості, оскільки воно є не тільки джерелом отримання рослинницької продукції, що теж важливо, а й можливістю громадян задоволення потреб у відпочинку, а у деяких випадках - житлі. Запровадження приватної власності на земельні ділянки для зазначених цілей, проведення приватизації громадянами садових земельних ділянок, виникнення нових та удосконалення традиційних організаційно-правових форм ведення садівництва громадянами, здійснення інших напрямків земельної реформи зорієнтовані перш за все на розширення прав громадян щодо використання ними земельних ділянок для садівництва. Збагачення правового режиму земельних ділянок для садівництва пов'язане з необхідністю внесення певних змін у підходах до вирішення ряду питань, які стосуються як колективного, так і індивідуального садівництва громадян. Поряд із запровадженням нових організаційно-правових форм садівництва громадян важливе значення має дослідження й вже існуючих ефективних організаційно-правових форм використання земельних ділянок для садівництва. Сучасна ситуація щодо правового регулювання використання земельних ділянок для садівництва потребує наукового аналізу та висвітлення актуальних проблем, що виникають у сфері реалізації відповідних правових приписів.

Зв'язок роботи з науковими планами та програмами. Тема дисертаційного дослідження є однією з основних частин Державної цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення екологічного законодавства в умовах ринку» Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (державна реєстрація № 0186.0.070871).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття правового поняття, виявлення особливостей та специфіки правового режиму земельних ділянок для садівництва, зокрема, щодо їх використання та охорони громадянами, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій та пропозицій, завдання яких полягало б у вдосконаленні відповідних приписів земельного законодавства України.

Для досягнення вказаної мети були поставлені наступні основні завдання:

- з'ясувати етапи розвитку та сучасний стан правової регламентації правовідносин щодо використання земельних ділянок для садівництва;

- сформулювати правове поняття садівництва;

- виявити специфічні риси користування земельними ділянками для садівництва;

- з'ясувати правовий статус суб'єктів і об'єкта права користування і права власності на земельні ділянки для садівництва громадян;

- визначити коло прав і обов'язків суб'єктів, які використовують земельні ділянки для садівництва;

- виявити особливості виникнення та припинення права власності та права користування земельними ділянками для садівництва;

- розробити науково обґрунтовані рекомендації по удосконаленню відповідних земельно-правових норм.

У процесі практичної реалізації названої мети та завдань у дисертації передбачалося сформулювати теоретичні висновки та положення, сукупність яких становитиме підґрунтя подальшого удосконалення правового режиму земельних ділянок для садівництва громадян.

Об'єктом дослідження виступають правовідносини, що виникають з приводу таких елементів правового режиму земельних ділянок для садівництва громадян, як їх приналежність, використання та охорона.

Предметом дисертаційного дослідження є нормативна та наукова джерельна база, практика нормотворення і правозастосування України та інших держав з питань правового режиму земельних ділянок для садівництва громадян.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконано з використанням історико-правового, формально-юридичного, порівняльно-правового, системно-структурного, комплексного методів, методу переходу від абстрактного до конкретного та інших методів дослідження.

Історико-правовий метод використано при дослідженні поетапного становлення та розвитку законодавства відносно правового режиму земельних ділянок для садівництва і розвитку теоретичних розробок у цій сфері. Порівняльно-правовий метод покладено в основу порівняльного аналізу наукової літератури, нормативно-правових актів України і деяких зарубіжних країн, які регулюють суспільні відносини у сфері, що досліджується. За допомогою формально-юридичного методу проводився аналіз положень нормативно-правових актів, які регулюють процеси реалізації прав громадян при використанні земельних ділянок для садівництва. З допомогою методу переходу від абстрактного до конкретного визначено поняття, сутність, зміст права користування земельними ділянкам для садівництва, сформульовано його юридичні ознаки.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українській науці земельного права на дисертаційному рівні розкрито правове поняття, виявлені особливості та специфіка правового режиму земельних ділянок для садівництва громадян. Проведене дослідження дозволило обґрунтувати й сформулювати ряд наукових положень та практичних рекомендацій щодо удосконалення правового режиму садівництва громадян.

Відповідно до отриманих в процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться наступні теоретичні положення.

Вперше у вітчизняній юридичній науці:

- систематизовано правові приписи, які регулювали правовий режим земельних ділянок для садівництва на території нинішньої України від 1917 року до сьогодні, визначені позитивні та негативні сторони вказаного законодавства;

- сформульовано поняття садівництва громадян як особливий вид діяльності фізичних осіб з використання земель сільськогосподарського призначення для вирощування саду, а саме закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур з використанням сільськогосподарської праці, яке здійснюється з метою задоволення потреб садовода та членів його родини у продуктах харчування (плодах та ягодах), реалізації вільного часу, відпочинку та трудового виховання, який не передбачає отримання прибутку і не є підприємницьким;

- визначено поняття об'єкта права користування земельною ділянкою для садівництва, яким вважається земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що безпосередньо призначена для закладання багаторічних плодових насаджень, яка може використовуватися для зведення необхідних будинків та господарських споруд, характеризується певним розміром та місцем розташування, використовується на праві постійного користування або може використовуватися на праві власності чи оренди, права на яку документально посвідчуються та охороняються у порядку, визначеному законом.

- визначений зміст та обсяг суб'єктивного права осіб на зведення необхідних будинків та господарських споруд, що можуть бути зведені громадянами на земельних ділянках для садівництва, а також з'ясовано правовий режим цих об'єктів нерухомості;

- визначені організаційно-правові форми садівництва громадян. Доведено, що найбільш оптимальною організаційно-правовою формою, наприклад, колективного садівництва громадян, яка повною мірою відповідає сутності та умовам здійснення садівництва громадянами, є садівниче товариство;

- обґрунтовані шляхи, методи та особливості здійснення охорони земельних ділянок для садівництва;

- наведені аргументи щодо класифікації садівництва на колективне та індивідуальне. Для визначення організаційно-правової форми садівництва при використанні окремої садової ділянки, за основу слід приймати те, як обробляється така земельна ділянка (одноосібно або декількома особами), чи належить вона на праві приватної власності громадянину, чи існують членські відносини між особою та садівничим товариством та ін. Індивідуальне і колективне садівництво різняться між собою суб'єктним складом та правовою регламентацією використання садових земельних ділянок. Спільним же в обох випадках виступає те, що використання громадянами садових земельних ділянок здійснюється для досягнення однакової мети. Окрім того цільове використання земельних ділянок для садівництва як індивідуально, так і колективно, безпосередньо не пов'язано з титулом, на якому така ділянка використовується.

Удосконалено:

- положення щодо цільового призначення земельних ділянок для садівництва;

- визначення кола суб'єктів, які мають право використовувати земельні ділянки для садівництва, серед яких виокремлюються три групи осіб. До першої групи відносяться громадяни України, другу групу складають іноземці та особи без громадянства, до третьої групи відноситься садівниче товариство як юридична особа;

- положення, пов'язані з особливостями виникнення та припинення права на земельні ділянки для садівництва громадян.

Практичне значення отриманих результатів. Окремі висновки і пропозиції, отримані в процесі дисертаційного дослідження, можуть бути використані для подальших розробок проблем реалізації земельних прав громадян, при підготовці проектів законодавчих актів, в діяльності правоохоронних і контролюючих органів, при вивченні еколого-правових дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також на науково-практичних конференціях. Серед них: «Правові проблеми залучення інвестицій у сільське господарство та соціальну сферу села» (м. Київ, 2007 р.); «Актуальні проблеми правового забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства України » (м. Київ, 2008 р.); «Социальная экология в изменяющейся России и сопредельных государствах» (м. Белгород, 2007 р.); «Земля і земельні відносини в історії права, держави і юридичної думки» (м. Судак, 2008 р.); «Права человека и их защита в условиях глобализации обновляющегося многополярного мира: международно-правовой и внутригосударственный аспекты», (м. Казань, 2008 р.); та деякі інші.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 6 наукових публікаціях, зокрема, в 3 статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України та тезах 3 наукових доповідей на конференціях.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів, десяти підрозділів, висновків (після кожного розділу та наприкінці дисертації) та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 206 сторінок, з них основного тексту - 186 сторінок. У списку використаних джерел - 235 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертації обґрунтовується актуальність проведеного дослідження, визначаються його мета і завдання, викладено методологічні та теоретичні засади роботи. Крім того, знайшли своє відображення положення, що характеризують новизну, практичне та теоретичне значення зроблених висновків.

Розділ 1 «Загальна характеристика земельно-правових засад садівництва громадян» складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Ґенеза законодавства у галузі використання та охорони земельних ділянок для садівництва» присвячено історико-правовому аналізу законодавства, що діяло в Україні з 1917 року до сьогодення, яке регулювало суспільні відносини щодо використання, приналежності та охорони земельних ділянок для садівництва громадян. 1917 рік обрано як відправну точку не випадково, оскільки до цього правовідносини щодо правового режиму земельних ділянок для садівництва регулювалися нормами не земельного, а цивільного права.

На основі аналізу земельно-правових норм, присвячених регламентації використання земель громадянами для ведення садівництва, в історії становлення та розвитку земельно-правового регулювання відповідних відносин фактично дає можливість виділення самостійних етапів.

Перший етап (1917 -1990 роки) найбільш тривалий. Він починається з Жовтневої революції 1917 року та прийняття Другим Всеросійським з'їздом Рад Декрету «Про землю» та триває до початку земельної реформи в Україні. Цей етап є визначальним у змісті та розвитку земельного законодавства. Його характерною рисою є закріплення на законодавчому рівні інституту виключної державної власності на землю. Найважливішим принципом використання земельних ділянок для садівництва на той період була безоплатність використання таких ділянок. Найбільш врегульованим було використання земельних ділянок переважно для колективного садівництва.

Цей етап умовно можна поділити на декілька самостійних підетапів.

Перший підетап (1917 -1921 роки) характеризувався негативним ставленням до використання земельних ділянок для садівництва на умовах оренди. Головна мета тогочасного земельного законодавства полягала у тому, щоб встановити такий вид землекористування, який будувався би на трудових принципах.

Другий підетап історично співпадає з періодом Нової Економічної Політики (1922 -1927 роки) для даного періоду був характерним розвиток орендних земельних відносин.

Третій підетап (1927 - 1937 роки) характеризувався суттєвими змінами у орендній політиці Радянської України. Ці зміни були спрямовані на поступове обмеження та повну ліквідацію оренди усіх земель. З виданням Постанови ЦВК та РНК СРСР від 04.06.1937 року «Про заборону передачі в оренду земель сільськогосподарського призначення» передача земель, у тому числі і садових в оренду була заборонена. Використання громадянами садових ділянок стало безоплатним.

В межах четвертого підетапу (1937 - 1990 роки) характеризувався тим, що використання земель для індивідуального та колективного садівництва безперервно удосконалювалось. Індивідуальне садівництво як форма використання земель поступово поступається колективному.

Другий етап (1991 - 2001 роки) започатковується земельною реформою в Україні та суттєвими змінами земельного законодавства, які обумовлені в першу чергу встановленням багатосубєктності права власності на землю. Змінюється також суб'єктний склад права використання земельних ділянок для колективного садівництва. Замість садівничих товариств створюються садівничі кооперативи. Отримує розвиток правова регламентація орендних земельних відносин у сфері індивідуального та колективного садівництва.

Третій етап у регламентації земельних відносин, які стосуються садівництва громадян, пов'язаний з прийняттям чинного Земельного кодексу України, в якому отримали розвиток положення щодо різних суб'єктів та форм використання земельних ділянок для садівництва. Тимчасове користування як самостійний титул використання земельних ділянок для садівництва не законодавство не передбачає.

Подальший розвиток і вдосконалення земельно-правових норм, які регулюють земельні відносини у сфері використання земельних ділянок для садівництва, закріплення найбільш оптимального механізму реалізації громадянами своїх прав на використання таких земельних ділянок на праві власності та на умовах оренди є важливим завданням сучасного етапу розвитку земельної реформи в Україні.

У підрозділі 1.2. «Соціально-економічна та правова сутність садівництва громадян» досліджується основні риси садівництва громадян як виду діяльності, виду використання земель сільськогосподарського призначення, його основні риси, схожість та відмінність з іншими видами сільськогосподарського землекористування.

На основі дослідженного сутність та значення використання земельних ділянок для садівництва, а також порівняльного аналізу ведення садівництва зі здійсненням інших видів використання громадянами земельних ділянок сільськогосподарського призначення, садівництво розглядається як особливий вид діяльності фізичних осіб з використання земель сільськогосподарського призначення для вирощування саду, а саме закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур з використанням сільськогосподарської праці, яке здійснюється з метою задоволення потреб особи-землекористувача та членів її родини у продуктах харчування (плодах та ягодах), реалізації вільного часу, відпочинку та трудового виховання, який не передбачає отримання прибутку і не є підприємницьким.

Садівництво з урахуванням його соціально-економічної ролі - це додаткове джерело отримання рослинницької продукції, яка виробляється з використанням відповідної земельної ділянки як основного засобу виробництва за допомогою сільськогосподарської праці садовода та членів його родини.

Як вид діяльності садівництво є досить розповсюдженим на території України. Використання садових земельних ділянок на титулі права приватної власності і оренди. Крім того, ведення садівництва можливе як індивідуально, так і колективно у складі садівничого товариства.

Садівництву притаманний ряд спільних і відмінних рис з іншими видами використання земель сільськогосподарського призначення, а саме з веденням особистого селянського господарства, городництва, фермерського господарства. В той же час садівництво являє собою самотійний вид використання землі, який має свої, притаманні лише йому, ознаки. Тому необхідно чітко розмежовувати вказані види використання земель сільскогосподарського призначення.

Метою підрозділу 1.3. «Організаційно-правові форми використання земельних ділянок для садівництва громадян» є визначення та аналіз індивідуальної та колективної форми ведення громадянами садівництва, а також їх розмежування. Також досліджено основні види колективної форми садівництва громадян, зроблено висновки щодо оптимального та найбільш відповідного меті такого виду.

Радянське законодавство розглядало лише одну форму ведення садівництва - колективну. Земельні ділянки для веління колективного садівництва надавались підприємствам, установам, організаціям. Про індивідуальну форму ведення садівництва у земельному законодавстві за радянських часів взагалі не йшлося. Суб'єктами користування садовими земельними ділянками були юридичні особи, вказані вище, які надавали їх робітникам та службовцям. Статус суб'єкта землекористування садовими ділянками мало також садівниче товариство, яке об'єднувало робітників та службовців для ведення колективного садівництва.

З прийняттям Земельного кодексу УРСР 1990 року колективне садівництво зазнало певних змін. Замість такого суб'єкту користування садовими земельними ділянками, як садівниче товариство, з'явився садівничий кооператив. Також новелою цього кодексу була така організаційно-правова форма садівництва, як індивідуальне.

Чинний земельний кодекс України зберіг диференціацію організаційно-правових форм садівництва громадян на індивідуальну та колективну.

Це дає можливість зробити висновок, що колективне садівництво - це досить врегульована у минулому і більш зрозуміла в сучасних умовах організаційно-правова форма садівництва громадян. Індивідуальна ж форма є досить новим і менш врегульованим явищем в українському законодавстві.

Виходячи з аналізу різних підходів, висловлених в літературі з приводу визначення тієї або іншої організаційно-правової форми садівництва, можна сказати, що для визначення цієї форми слід звертати увагу на декілька чинників, серед яких територіальне розташування земельної ділянки для садівництва, одноосібний або багато осібний підхід до обробки такої земельної ділянки, членські відносини садоводів та товариства, суб'єктний склад та правову регламентацію садових земельних ділянок. Саме застосування цих чинників у сукупності дає можливість зробити правильний висновок відносно організаційно-правової форми садівництва громадян.

При аналізі колективної форми садівництва виявляється, що в сучасних умовах воно відбувається у вигляді садівничого товариства або споживчого кооперативу. Крім того, існує ще одна досить цікава форма здійснення діяльності з використання земельних ділянок для садівництва, як колектив садоводів. Але, виходячи з наведеного вище, найбільш відповідає вимогам закону та є перспективною лише садівниче товариство.

Як вже зазначалося, індивідуальне садівництво - це досить нова організаційно-правова форма. Отримати земельну ділянку для індивідуального садівництва у власність або використовувати її на умовах оренди можливо у випадках, коли така земельна ділянка або надана громадянину із земель державної чи комунальної власності, або коли вона приватизована особою, яка постійно користувалася нею на праві постійного користування у складі садівничого товариства. В оренду для індивідуального садівництва земельну ділянку можна отримати із земель державної або комунальної власності та у особи, якій ділянка належить на праві приватної власності.

Деякі складнощі виникають в стосунках між особою, яка приватизувала земельну ділянку у складі садівничого товариства, та самим товариством. Ці складнощі обумовлені питаннями продовження членства у садівничому товаристві. Досить часто виникає ситуація, коли садовод з суб'єктивних причин не бажає продовжувати членські відносини з садівничим товариством і при цьому не вступає з садівництвом у договірні відносини. Але він продовжує використання інфраструктури садівничого товариства, яке є його власністю.

Є декілька шляхів виходу з цієї ситуації. Перший, запозичений з російського досвіду, - повний перехід на договірні відносини садовода-індивідуала та садівничого товариства з приводу використання об'єктів загального користування. При небажанні садовода сплачувати товариству певні кошти за використання вказаних об'єктів, садівнич товариство має право позбавити такого садовода можливості користування усіма об'єктами інфраструктури. Але більш сучасним та демократичним уявляється застосування нових підходів до формування відносин між вищевказаними суб'єктами, заснованих, наприклад, на принципі субсидіарності.

Підрозділ 1.4. «Цільове призначення земельних ділянок для садівництва» містить результати дослідження такого важливого елементу правового режиму земельних ділянок для садівництва громадян, як їх цільове призначення.

Земельні ділянки для садівництва мають специфічне цільове призначення. Таке призначення обумовлене особливим характером використання таких земельних ділянок, а саме для вирощування рослинницької сільськогосподарської продукції - плодів та ягід. Крім того, використання садових земельних ділянок має на меті відпочинок особи, яка його використовує та членів родини цієї особи.

Аналіз земельного законодавства, яке регулює відносини, що виникають з приводу використання земельних ділянок для садівництва, дає можливість зробити висновок, що цільове призначення садових земельних ділянок умовно можна поділити на основне та додаткове. До основного відноситься закладка багаторічних плодових насаджень та вирощування сільськогосподарських культур. Додатковим цільовим призначенням є зведення необхідних будинків та господарських споруд.

Слід зауважити, що законодавство не закріплює конкретного переліку багаторічних плодових насаджень і сільськогосподарських культур, що можуть вирощуватися громадянами на садових ділянках, і не встановлює норм виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці площі на земельній ділянці для садівництва. Не існує, також, норм, які б регламентували забудівлю садової земельної ділянки та території садівничого товариства.

Саме відсутність такого роду конкретної визначеності з цього питання надає можливість нецільового використання земельних ділянок для садівництва громадян шляхом зведення будівель і споруд, які не визначаються як садові, проте надають садовій ділянці ознак ділянки іншої категорії.

Аналіз радянського законодавства та законодавства Російської Федерації свідчить про те, що можливе запозичення позитивного досвіду з цих джерел. До такого досвіду слід віднести можливість зведення житлового будинку на садовій ділянці, але позбавлення права реєстрації як за місцем мешкання, особи, яка використовує земельну ділянку.

Також позитивом, який повинен бути відображений та нормативно закріплений в українському законодавстві, слід вважати визначений перелік об'єктів нерухомості, розміщення яких на садовій земельній ділянці буде відповідати її цільовому призначенню. Враховуючи радянський досвід, до них потрібно віднести садовий будиночок, господарські споруди, вбиральню, теплиці, душову кабіну та баню.

Уявляється, що всі викладені вимоги та пропозиції можуть знайти своє місце у нормативно-правовому акті, який комплексно регулюватиме відносини використання земельних ділянок для садівництва.

РОЗДІЛ 2 «Правове забезпечення використання та охорони земельних ділянок для садівництва громадян» складається із шістьох підрозділів.

У підрозділі 2.1.» Використання земельних ділянок для садівництва на титулах права власності, оренди, постійного користування» досліджується використання садових земельних ділянок громадянами на різних титулах.

Законодавство України передбачає можливість використання вказаних ділянок на титулах права приватної власності або оренди. В оренду земельну ділянку для садівництва особа може отримати за рахунок земель державної, комунальної чи приватної власності. В останньому випадку слід мати на увазі, що власник земельної ділянки для садівництва може або самостійно використовувати садову земельну ділянку, або передати її орендарю.

Приватна власність на земельні ділянки для садівництва передбачає повноваження власника з приводу володіння, користування та розпорядження нею, але за умови, що здійснення дій з реалізації таких повноважень не протирічить вимогам законодавства щодо земель сільськогосподарського призначення.

Особливої уваги заслуговує суб'єктний склад приватних власників земельних ділянок для садівництва. Поряд з громадянами України суб'єктами права приватної власності на такі ділянки виступають і садівничі товариства. Таким чином, законом передбачено не тільки право фізичних осіб бути приватними власниками садових земельних ділянок, а й право юридичних осіб. В останньому випадку таке право розповсюджується лише на землі загального користування садівничого товариства.

Згідно з ч.1 ст. 35 Земельного кодексу України громадяни України можуть використовувати земельні ділянки для садівництва на умовах оренди для ведення індивідуального чи колективного садівництва. В той же час, ч.2 цієї ж статті надає можливість іноземним громадянам та особам без громадянства здійснювати використання земельних ділянок для садівництва лише на умовах оренди.

Право оренди земельної ділянки для садівництва - це засноване на договорі строкове, оплатне володіння і користування садовою земельною ділянкою, що необхідна орендарю для вирощування рослинницької сільськогосподарської продукції або іншої діяльності.

У підрозділі 2.2. «Суб'єкти використання земельних ділянок для садівництва та їх права і обов'язки» досліджується правовий статус осіб (юридичних і фізичних) які, відповідно до законодавства, мають право використовувати відповідні земельні ділянки.

Суб'єктний склад осіб, які використовують земельні ділянки для садівництва, включає три групи.

До першої відносяться громадяни України, які досягли вісімнадцятирічного віку. Другу групу суб'єктів складають іноземці та особи без громадянства. Названі види суб'єктів умовно можна поєднати в окрему категорію - суб'єкти-фізичні особи.

Третім окремим видом суб'єктів виступає садівниче товариство. Аналіз законодавства України, яке регулює використання земельних ділянок для садівництва громадян, свідчить про те, що ряд важливих і принципових питань у вказаній галузі лишається невизначеним та неврегульованим.

Практика здійснення колективного садівництва громадян свідчить, що його правова основа потребує значного розширення та вдосконалення. Одним з можливих та найбільш оптимальних варіантів було б прийняття нормативно-правового акту, який би комплексно врегульовував відносини у сфері використання земельних ділянок для садівництва (індивідуального та колективного) громадян в Україні.

Земельний кодекс України, нажаль, не містить положень про те, щоб використання земельних ділянок для садівництва громадянами здійснювалося у відповідності до спеціального закону так, наприклад, як це зроблено щодо земель для ведення особистого селянського та фермерського господарств. Отже не виключається можливість регламентації відповідних відносин щодо використання земель для потреб садівництва й на рівні постанови Кабінету Міністрів України.

Слід наголосити на тому, що законодавчий нормативно-правовий акт повинен, зокрема, комплексно регулювати правове положення об'єднань громадян і містити приписи, які регламентують: порядок створення, реорганізації та ліквідації садівничого товариства; порядок надання та використання садових земельних ділянок як для ведення індивідуального, так і колективного садівництва; права та обов'язки суб'єктів права садового користування; відносини між об'єднаннями громадян, органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; охорони земельних ділянок для садівництва та інші важливі питання.

Підрозділ 2.3. «Об'єкт використання земельних ділянок для садівництва» містить детальну характеристику земельних ділянок як спеціальних об'єктів, щодо яких виникають суспільні відносини щодо використання та охорони земельних ділянок для садівництва.

У складі об'єктів земельних правовідносин слід розрізняти і об'єкт права користування конкретними земельними ділянками, у тому числі і для садівничих потреб.

Земельну ділянку для садівництва як об'єкт земельних правовідносин характеризують певні риси. До їх складу належить: цільове призначення, розмір, розташування та ін.

Земельне законодавство України містить конкретні правові приписи, які визначають цільове призначення вказаних земельних ділянок. Але при цьому, нажаль, законодавство не передбачає чітких приписів щодо максимально допустимого розміру земельної ділянки.

Пункт в ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм із земель державної або комунальної власності земельних ділянок для садівництва у розмірі, не більше 0,12 га. Але у зазначеній нормі не йдеться про гранично допустимий розмір земельної ділянки для садівництва. Ця норма лише вказує на можливість набуття безоплатно у власність садової земельної ділянки саме такого розміру.

Підрозділ 2.4. «Виникнення права щодо земельних ділянок для садівництва» присвячений детальному аналізу юридичних фактів, як підстав виникнення суб'єктивних прав та обов'язків землекористувачів-садоводів.

Виникнення прав щодо земельних ділянок для садівництва ст. 35 Земельного кодексу України пов'язує з наданням відповідних земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Щодо земель, які знаходяться у комунальній власності, розпорядчі функції, які стосуються передачі земельних ділянок для садівництва, відповідно до законодавства мають здійснювати уповноважені представницькі органи місцевого самоврядування, щодо земель, які знаходяться у державній власності, законом покладено на уповноважені органи державної виконавчої влади.

Враховуючи специфіку садових земельних ділянок, належними підставами набуття прав щодо них слід вважати: приватизація земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації, приватизації земельної ділянки за плату, придбання земельної ділянки за давністю ко ристування, при спадкуванні та за цивільно-правовими угодами.

У підрозділі 2.5. «Припинення права користування земельних ділянок для садівництва» проаналізовано порядок та підстави припинення правовідносин щодо власності та користування земельними ділянками для садівництва громадян.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку для садівництва виступають: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку, смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця, відчуження земельної ділянки за рішенням власника, звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора, відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, конфіскація за рішенням суду, невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених законом.

Підставами припинення права постійного користування та оренди земельної ділянки для садівництва можуть бути: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених законом, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

При застосуванні земельного законодавства у випадках з земельними ділянками для садівництва слід враховувати специфіку саме цих земельних ділянок.

Підрозділ 2.6. «Правова охорона земельних ділянок для садівництва» присвячено розгляду важливих питань щодо використання земельних ділянок для садівництва за їх цільовим призначенням різними суб'єктами, запобігання неналежному використанню ними цих земельних ділянок.

Правовою охороною земель сільськогосподарського призначення прийнято вважати сукупність юридичних заходів, спрямованих на забезпечення науково обґрунтованого, ефективного та раціонального використання земель зазначеної категорії як головного засобу виробництва у сільському господарстві, з урахуванням пріоритету права сільськогосподарського землекористування з іншими видами користування землею та сприятливої взаємодії землі з іншими природними ресурсами і факторами

Питання щодо елементів, які необхідно включати до охорони права власності і права землекористування необхідно визначати досить чітко для забезпечення належної правової охорони земельних ділянок для садівництва. Такими є предмет та об'єкт правової охорони.

Уявляється, що предметом у такому випадку слід вважати цільове використання вказаної земельної ділянки. Крім того, як об'єкт такої охорони можна назвати раціональне використання земельних ділянок для садівництва.

Однією з умов раціонального використання земельних ділянок для садівництва є використання їх за цільовим призначенням, а саме для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур та зведення на них необхідних будинків та господарських споруд.

В сучасних умовах поширеними є такі види нецільового використання земельних ділянок для садівництва, як їх невикористання, використання для житлової та іншої забудови, ведення товарного виробництва та ін.

Забезпечити цільове використання можливо шляхом посилення контролю з боку держави за таким використанням та наданням садівничим товариствам контролюючих повноважень.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розкритті правового поняття, з'ясуванні особливостей та специфіки правового режиму земельних ділянок для садівництва, зокрема, їх використання та охорони громадянами, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій та пропозицій, вдосконалення відповідних приписів земельного законодавства України. Сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації, основні з яких зводяться до такого.

У результаті аналізу розвитку і становлення законодавства, що закріплює правовий режим земельних ділянок для садівництва громадян, проведено періодизацію основних етапів. Зроблено висновок, що специфіка кожного з них визначалася розвитком сфери земельних правовідносин та напрямками політики держави в цілому, та характером земельного ладу, який сформувався на той чи інший період.

Садівництво громадян необхідно розглядати як вид діяльності фізичних осіб з приводу використання та охорони відповідних земельних ділянок з метою задоволення потреб садовода та членів його родини у продуктах харчування, реалізації вільного часу, відпочинку та трудового виховання, який не передбачає прибутку і не є підприємницьким, який полягає у закладанні багаторічних плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, та здійсненні інших дій, передбачених законодавством.

Від інших видів використання земель сільськогосподарського призначення садівництво відрізняється за декількома критеріями, серед яких суб'єкт, об'єкт і мета. На основі детального аналізу уточнено склад земельних ділянок для садівництва громадян, їх цільове призначення та порядок використання.

У дисертації детально досліджені титули, відповідно до яких можуть використовуватись земельні ділянки для садівництва громадян - право власності, право оренди, право постійного користування. Використання на праві власності та на праві оренди може здійснюватися громадянами відповідно до Земельного кодексу України та можуть виникати відносно будь-якої земельної ділянки для садівництва. Що ж до права постійного користування, слід зауважити, що на такому титулі садові земельні ділянки можуть використовуватись лише тими особами, які отримали таке право до введення в дію Земельного кодексу України 2001 року.

Земельні ділянки для садівництва громадян розділяються на земельні ділянки, на яких громадяни безпосередньо здійснюють садівництво, та землі загального користування садівничих товариств. Цільове призначення перших зводиться до закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, зведення необхідних будинків та господарських споруд. При наданні громадянину такої земельної ділянки у власність або оренду, її розмір не повинен перевищувати 0,12 га, при отриманні ділянки у власність на підставі цивільно-правових угод, максимальний розмір для неї не встановлений. Землі загального користування садівничого товариства використовуються для розміщення доріг, проїздів, захисних смуг та інших об'єктів загального користування. Ці земельні ділянки перебувають у власності садівничого товариства.

Серед суб'єктів, яким за законом надано право користування земельними ділянками для садівництва громадян, виділяється три групи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, садівничі товариства. Обсяг прав, якими наділені ці суб'єкти, різниться між собою. Так, громадяни України можуть використовувати відповідні земельні ділянки як на праві власності, так і на праві оренди. Використання земельних ділянок для садівництва іноземними громадянами та особами без громадянства можливе лише на праві оренди. Садівничі товариства можуть володіти на праві приватної власності лише землями загального користування, хоча законодавство не забороняє садівничим товариствам використовувати земельні ділянки іншого цільового призначення.

У дисертаційному дослідженні особливу увагу приділено охороні земельних ділянок для садівництва як одному з найважливіших елементів їх правового режиму. Так, зроблено висновок, що земельні ділянки для садівництва громадян потребують охорони від нецільового використання та самовільного зайняття. Слід зауважити, що досить розповсюджений такий вид нецільового використання земельних ділянок для садівництва, як їх невикористання.

Висловлені підходи є основою для подальших досліджень правового режиму земельних ділянок для садівництва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Санніков Д. В. Актуальні проблеми використання земельних ділянок для садівництва / Санніков Д. В. // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 3. - С. 149-152.

2. Санніков Д. В. Поняття цільового призначення земельних ділянок для садівництва громадян / Санніков Д. В. // Право України. - 2009. - № 8. - С. 98-103.

3. Санніков Д. В. Історико-правовий аспект використання земельних ділянок для садівництва у 1917-1927 р.р / Санніков Д. В. // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. Харків: Нац. юрид. акад. України, 2009. Вип. 102. - С. 121-124.

4. Санніков Д. В. Правові проблеми забезпечення раціонального використання земельних ділянок для садівництва громадян / Санніков Д. В. // Правові проблеми залучення інвестицій у сільське господарство та соціальну сферу села. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Київ. - 2007. - С. 144-146.

5. Санніков Д. В. Практика застосування земельного законодавства при використанні земельних ділянок для садівництва / Санніков Д. В. // Актуальні проблеми правового забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства України. К.: НАУУ. - 2008. - С. 127-129.

6. Санніков Д. В. Правові засади охорони та контролю за використанням земельних ділянок для садівництва громадян / Санніков Д. В. // Закарпатські правові читання. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та аспірантів. Ужгород. - 2009. - С. 144-148.

Размещено на Allbest.ru