Конституційно-правові погляди Станіслава Дністрянського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституційно-правові погляди Станіслава Дністрянського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку України як демократичної, правової та соціальної держави, в умовах незавершеної конституційної реформи особливого значення набуває досвід державного будівництва перших українських конституційних держав - Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки (1917-1920 рр.), а також здобутки (досягнення) вітчизняної науки державного (конституційного) права того часу. Невід'ємною складовою частиною останньої були конституційно-правові ідеї та погляди українських вчених-юристів, які безпосередньо мали відношення до процесу творення УНР - ЗУНР. Серед них визначний український вчений-правознавець Станіслав Северинович Дністрянський (1870-1935 рр.).

Уродженець м. Тернополя, випускник юридичного факультету Віденського університету (1894 р.), професор Львівського (1901-1918 рр.) та Українського Вільного в Празі (1921-1935 рр.) університетів, депутат австрійського парламенту (1907-1918 рр.), активний громадсько-політичний діяч Галичини (1898-1918 рр.) та української еміграції у міжвоєнній Чехо-Словаччині, дійсний член ВУАН (з 1927 р.), яскравий представник соціологічної школи права, - С. Дністрянський був тим, про кого після його смерті напишуть як про одного з найвизначніших українських вчених юристів «європейського формату». Він увійшов у вітчизняну правову науку насамперед як талановитий вчений-цивіліст. Однак, серед його наукової спадщини були роботи із теорії держави і права, філософії права, а також із конституційного права. Саме останні (з огляду насамперед на їх новаторський характер), - заслужено поставили ім'я академіка С. Дністрянського в один ряд із найвідомішими вітчизняними вченими-державознавцями того часу.

Окремі аспекти проблематики конституційно-правових поглядів С. Дністрянського знайшли своє відображення в працях українських вчених-правників в еміграції у 20-80-ті рр. минулого століття, зокрема в роботах А. Андрієвського, Л. Бича, О. Ейхельмана, В. Мельника, Л. Окіншевича, В. Орлецького, Ю. Панейка, В. Старосольського, З. Соколюка, Т. Цюцюри, а також в Україні після 1990 р. - Т. Андрусяка, К. Вислобокова, В. Возьного, А. Коваля, Т. Костецької, М. Костицького, В. Кульчицького, О. Мироненка, М. Мушинки, П. Стецюка, Б. Тищика, І. Усенка та інших. Зокрема, на окрему увагу заслуговує монографічне дослідження П. Стецюка «Станіслав Дністрянський як конституціоналіст» (1999 р.) та два дисертаційних дослідження В. Возьного «Державно-правові погляди академіка С. Дністрянського» (1999 р.) та А. Коваля «Погляди Станіслава Дністрянського на право та державу» (2005 р.). Крім того, деякі аспекти конституційно-правової спадщини С. Дністрянського висвітлювались окремими зарубіжними авторами, в т. ч. і вченими-конституціоналістами, зокрема М. Гранатом, К. Екхартдом, В. Мантлем.

Однак, безпосередньо сама проблематика конституційно-правових ідей та поглядів С. Дністрянського в Україні на дисертаційному рівні комплексно не досліджувалась. Крім того, частина наукових праць С. Дністрянського, в т. ч. присвячених проблемам конституції держави, конституційній державі та її інститутам, в силу об'єктивних обставин, залишаються не опублікованими, а ті, що побачили світ у минулому столітті за межами України, сьогодні стали бібліографічними рідкостями. Все це разом, приводить до того, що значна частина конституційно-правової спадщини С. Дністрянського на сьогоднішній день залишається поза належною увагою як широкої читацької аудиторії, так і дослідників історії держави і права.

З огляду на зазначене вважаємо, що сьогодні існує потреба системного дослідження конституційно-правових поглядів С. Дністрянського.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження підготовлено відповідно до п. 1 відділення державно-правових наук і міжнародного права Пріоритетних напрямів розвитку правової науки України на 2005-2010 рр. (затверджені Загальними зборами АПрН України 9 квітня 2004 року) та виконувалося в рамках наукової теми кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ «Актуальні проблеми історії держави і права; органи внутрішніх справ України» (номер державної реєстрації 0106U003649) та «Методологія вивчення державно-правових явищ, філософії права, стану і перспектив розвитку органів внутрішніх справ України» (шифр роботи 0113; державний реєстраційний номер 0106U003648).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного аналізу конституційно-правової спадщини С. Дністрянського.

Досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження вимагало вирішення таких основних завдань:

- дослідити процес становлення та розвитку конституційно-правових ідей та поглядів С. Дністрянського;

- з'ясувати бачення С. Дністрянським змісту та сутності категорій «конституція держави» та «конституційна держава»;

- проаналізувати погляди С. Дністрянського щодо основних інститутів конституційної держави першої чверті ХХ-го ст. та визначити їхнє місце в системі конституційно-правових поглядів ученого;

- встановити передові, як на той час, конституційно-правові ідеї та погляди С. Дністрянського;

- поглибити історико-правові знання про конституційно-правові ідеї та погляди С. Дністрянського та визначити місце і роль конституційно-правової спадщини С. Дністрянського в контексті розвиту національного конституційного права.

Об'єктом дослідження є наукова та суспільно-політична діяльність академіка Станіслава Дністрянського.

Предметом дослідження є конституційно-правові ідеї та погляди С. Дністрянського, а також історико-правові закономірності їх становлення та розвитку.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження, в роботі використана сукупність методів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість здійснити системний аналіз процесу становлення та розвиту конституційно-правових поглядів С. Дністрянського (п. 1.2.), а також краще зрозуміти сутність уявлень вченого щодо основних конституційно-правових інститутів (п. 2.1., п. 2.2., п. 2.3., п. 2.4.) та категорій «конституція» та «конституційна держава» (п. 1.4) першої чверті ХХ-го ст.

В дисертаційному дослідженні окремо застосовувались також історико-правовий метод (п. 1.1., п. 1.2, п 1.3.), за допомогою якого дисертант з'ясовував фактори та умови формування конституційно-правових поглядів С. Дністрянського, формально-логічний метод, який допоміг авторові провести аналіз понять «конституція держави» і «конституційна держава» (п. 1.4.), системно-структурний метод, при допомозі якого дисертант зумів розглянути конституційно-правову спадщину С. Дністрянського як цілісне явище (п. 2.5.) та інші методи наукового дослідження.

Метод порівняльного аналізу застосовувався під час дослідження авторської концепції конституції та конституційної держави (п. 1.3.) та основних конституційно-правових інститутів (п. 2.1., п. 2.2., п. 2.3., п. 2.4.).

Метод узагальнення застосовувався при підготовці висновків проведеного дослідження та визначення місця і ролі конституційно-правової спадщини С. Дністрянського (п. 2.5.)

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих проблем - це перше у вітчизняній юридичній науці комплексне дослідження конституційно-правових поглядів С. Дністрянського.

На основі проведеного дослідження сформульовано низку нових положень, висновків та пропозицій, запропонованих особисто здобувачем, з яких до найбільш значущих належать нижчезазначені:

вперше:

- досліджено процес становлення та розвитку конституційно-правових ідей та поглядів С. Дністрянського;

- встановлено, що визначальне значення для формування та розвитку конституційно-правових поглядів С. Дністрянського мало австрійське державне (конституційне) законодавство другої половини ХІХ-го ст., розвиток європейського конституціоналізму після Першої світової війни, а також праці визначних державних діячів та вчених-правознавців того часу (Є. Бенеша, А. Вагнера, В. Вільсона, В. Гессена, М. Грушевського, Л. Дюгі, О. Ейхельмана, Г. Єллінека, Г. Кельзена, М. Коркунова, Т. Масарика, А. Менґера, Є. Петрушевича, Е. Штайнбаха, Р. Штамлера та інших);

- встановлено, що саме С. Дністрянський одним з перших у вітчизняному правознавстві запропонував закріпити на рівні Основного Закону статус майбутньої Української держави як правової та дав йому «конституційне визначення». Зокрема, у авторському проекті Конституції ученого знаходим ряд положень, які підтверджують дане твердження, а базовими серед них є наступні: «Західно-Українська Народна Республіка є самостійна правова держава… Держава ґрунтується на праві»;

- визначено місце і роль конституційно-правової спадщини С. Дністрянського в процесі становлення та розвиту національного конституційного права. Так дисертантом визначено внесок ученого у процес становлення науки конституційного (державного) права того часу (дослідження основних тенденцій розвитку європейського конституціоналізму від часів Великої французької революції і до Першої світової війни, аналіз основних тенденцій розвитку державно-правових систем після Першої світової війни у державах-сусідах України, системний аналіз національного конституційного законодавства періоду УНР-ЗУНР, комплексне дослідження змісту інституту основного закону держави (конституції), явища конституційної держави як такої (включаючи її сутнісні характеристики) тощо), а також актуальність його поглядів на сьогоднішній день (зменшення кількості розділів в Основному Законі, послідовність розміщення в тексті конституції тих чи інших положень, закріплення на рівні Конституції змісту категорії «правова держава», тощо).

удосконалено:

- розуміння змісту та сутності категорій «конституція держави» та «конституційна держава» за С. Дністрянським, як базових елементів системи його конституційно-правових поглядів. Конституція держави мала виступати своєрідним «ядром» всієї нормативно-правової системи держави та обов'язково закріплювати положення про природні права людини, розподіл влади та суверенітет народу. Явище «конституції держави» є невіддільним в конституційно-правовій концепції Станіслава Дністрянського від іншого не менш важливого суспільного явища - «конституційної держави». Такою могла бути лише держава, яка насамперед закріплювала права людини і проводила поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

- пропозиції вченого щодо можливої конституціоналізації професійного (фахового) життя держави на всіх рівнях її управлінської діяльності шляхом закріплення на рівні Основного Закону т. зв. Народних Комор (робітничих, ремісничих, адвокатських, лікарських, торгово-промислових палат).

дістали подальшого розвитку:

- аналіз поглядів С. Дністрянського щодо сутності та змісту основних інститутів конституційної держави, зокрема інститутів народовладдя (демократії), прав та свобод людини, національних меншин, парламентаризму, виконавчої влади, судівництва, територіального самоврядування;

- аналіз поглядів вченого щодо необхідності закріплення на конституційному рівні цілісної системи правової охорони конституції;

- дослідження пропозиції С. Дністрянського щодо необхідності побудови України як суверенної національної держави (тобто держави, утвореної українським народом в результаті реалізації свого невід'ємного права на самовизначення та виключно в рамках власної етнографічної території).

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці лекційних курсів, семінарських занять і спецкурсів з історії держави і права України, історії політичних і правових вчень, історії української політичної та правової думки, конституційного права України, а також в процесі удосконалення національного конституційного законодавства, зокрема, з огляду на необхідність завершення розпочатої у грудні 2004 року конституційної реформи (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження від 18.11.2008 року №1, від 24.11.2008 року №37 та від 25.11.2008 року з Львівського національного університету імені Івана Франка, Львівського державного університету внутрішніх справ та Конституційного Суду України відповідно).

Апробація результатів дисертації. Головні положення і висновки дисертації обговорювались на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ; висвітлювалися у доповідях та повідомленнях здобувача на Всеукраїнській науковій конференції «Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні» (м. Острог, 20 квітня 2002 р.; тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції «Проблеми реалізації Конституції України та Польщі» (м. Львів, 27-28 листопада 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Реформа виборчого права України та Польщі: права людини та правова допомога в контексті реформ виборчого законодавства» (Львів - Кам'янець-Подільський, 18-19 червня 2004 р.; опубліковані тези); науковій конференції «Конституційно-правовий статус людини та громадянина в Україні» (м. Львів, 6 жовтня 2005 р.); Міжнародній науковій конференції «Про потреби змін Конституції Польщі та України» (м. Жешов, Республіка Польща, 19 вересня 2005 р.); VII Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог, 26 травня 2006 р.); IХ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог, 30-31 травня 2008 р.; тези опубліковано), а також використано під час читання курсів «Історія держави і права України», «Конституційне право України» для студентів та курсантів Львівського державного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли своє відображення у 11 наукових статтях, 6 з яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК України і композиційно складається зі вступу, двох розділів, дев'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 220 сторінки, з них основного тексту - 194 сторінки та 26 сторінок списку використаних джерел (всього - 250 найменувань).

Основний зміст

дністрянський конституційний право

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання, об'єкт та предмет, методологічну основу та наукову новизну одержаних результатів, висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, а також подано рекомендації щодо практичного застосування одержаних результатів.

Перший розділ «Теоретико-методологічні засади конституційно-правових поглядів та ідей С. Дністрянського» присвячений висвітленню історіографії, джерел та методології дослідження, особливостей формування та розвитку конституційно-правових поглядів С. Дністрянського, періодизації розвитку його конституційно-правових поглядів та розуміння таких понять як «конституція» та «конституційна держава».

У підрозділі 1.1. «Історіографія, джерела та методологія дослідження» усі матеріали, які використано для написання дисертаційної роботи, поділено на три групи.

Першу і основну (центральну) групу джерел дослідження конституційно-правових поглядів С. Дністрянського становлять безпосередньо його роботи, присвячені державно (конституційно) - правовій проблематиці. До таких перш за все відносяться: «Реформа виборчого права в Австрії» (1906), «Проект тимчасових основних законів», «Устрій Галицької Держави» (1918), «Державно-правне становище Галичини в минулій добі» (1919), «Самозначення народів» (1919), «Статут для Галичини» (1919), «Україна і мирова конференція» (1919), «Нові проекти українських конституцій» (1920), «Зв'язок і сполука народів» (1920), «Теорія конституції» (прибл. 1920), «Проект Конституції Західно - Української Народної Республіки» (1920), «Будівництво держави і бюрократія» (1921), «Історія державного права» (1923), «Нова держава» (1923), «Погляд на теорії права та держави» (1925), «Боротьба народу за право» (1928), «Демократія та її майбутнє» (1933) тощо. З неопублікованих: «Право народу» (1914), «Матеріали С. Дністрянського до питання про самовизначення українського народу» (1918).

Другу, важливу групу джерел дисертаційного дослідження становлять роботи С. Дністрянського, присвячені проблемам загальної теорії держави та права, філософії права, а також окремі роботи з теорії цивільного права та міжнародного приватного права. До цієї групи джерел дисертаційного дослідження насамперед належать наступні праці: «Полагода шкоди з огляду економічного і соціального» (1897), «Звичаєве право а соціяльні зв'язки. Причини до пояснення § 10 австрійської книги законів цивільних» (1902), «Природні засади права» (1911), «Причинки до реформи приватного права в Австрії» (1911), «Цивільне право» (1919), «Реформа правничих і суспільних наук» (1920), «Ґенеза та основи права» (1923), «Провідні думки в історії та теорії міждержавного приватного права», «Соціальні форми права», «Культура, цивілізація та право», «Значення Геракліта й Сократа для науки права», «Нові шляхи українського приватного права» та інші.

Окрему, третю групу джерел дисертаційного дослідження становлять основні документи державно (конституційно) - правового характеру тих політико-правових середовищ, в яких безпосередньо працював С. Дністрянський, чи документів конституційно-правового характеру, які використовував (опрацьовував) у своїх дослідженнях вчений. В цю групу джерел дослідження дисертант також включив і ряд монографічних та іншого виду робіт, що безпосередньо стосуються часу та місця конституційно-правових досліджень С. Дністрянського.

Важливими джерелами дисертаційного дослідження є праці як вітчизняних (М. Мельника, М. Мушинки, В. Потульницького, П. Стецюка, І. Усенка, В. Возьного, А. Коваля, О. Мироненка) так і зарубіжних вчених (Вольфгана Мантля, Мірослава Ґранта, Кшиштофа Екхарда), які застосовуючи широкий спектр наукових методів дослідження, висвітлюють громадсько-політичну та наукову діяльність С. Дністрянського.

У підрозділі 1.2. «Особливості формування та розвитку конституційно-правових поглядів С. Дністрянського» досліджено основні фактори, які вплинули на конституційно-правові погляди вченого. Якщо ж уявлення С. Дністрянського про право та державу (т.з. блок загально-теоретичних правових поглядів) були сформовані під час його навчання на юридичному факультеті Віденського університету, певною мірою доповненні в університетах Берліна та Ляйпціга і відповідно стали згодом своєрідним фундаментом (базою) для утвердження та розвитку загально-правових поглядів вченого, то конституційно-правовим поглядам вченого, як таким, в ті роки були закладені тільки перші контури. Визначальну роль на початках процесу формування конституційно-правових поглядів С. Дністрянського, з одного боку відіграло австрійське державне (конституційне) законодавство та практика його застосування в Австро-Угорщині (перш за все перша австрійська конституція 1848 року та ряд законів прийнятих в другій половиня ХІХ ст. та початок ХХ-го століття), з іншого - розвиток тогочасної науки державного права (зокрема, офіційні промови, окремі публіцистичні праці 28-го Президента США Вільсона Томаса Вудро (1856-1924) та професора Пражзького університету, першого Президента Чехословацької Республіки Томаша Масарика (1850-1937), теорії Ратенау). При цьому, окремо слід підкреслити, що конституційно-правові погляди С. Дністрянського після закінчення ним навчання в університетах мали досить інтенсивний розвиток. Однією з особливостей їх подальшого розвитку було те, що з одного боку вони постійно перебували в прямій залежності від загального процесу розвитку європейського конституціоналізму загалом, який саме в ті роки зазнавав небачених до того часу змін та трансформацій (наприклад: якісна зміна змісту конституцій європейських держав - перехід від т.з. «першої» до «другої хвиль» конституцій). З іншого боку, розвиток конституційно-правових поглядів С. Дністрянського певним чином скориговувався процесом національно-державного пробудження українського народу, особливо напередодні та після Першої світової війни. Досить вагомим фактором в процесі трансформації конституційно-правових поглядів С. Дністрянського була його активна громадсько-політична діяльність, особливо як депутата австрійського парламенту (1907-1918). Вплив нового конституційного законодавства центрально-європейських країн, зокрема Австрії, Німеччини та Чехословаччини, отримало своє відображення насамперед в його авторському проекті Конституції ЗУНР (1920).

У підрозділі 1.3. «Періодизація розвитку конституційно-правових досліджень С. Дністрянського» пропонується розглядати конституційно-правові погляди вченого як єдність та певну взаємообумовленість трьох часових періодів, а саме: 1901-1917/18 рр. - період конституційно-правових досліджень національно-автономічного характеру; 1918-1923 рр. - період конституційно-правових досліджень національно-державницького характеру; 1923-1935 рр. - період вимушеної еміграції.

Перший період конституційно-правових досліджень С. Дністрянського характеризується прагненням вченого максимально забезпечити можливості використання українцями Австро-Угорщини формально проголошених конституційними законами 1867 року прав та свобод людини, ліквідації проявів політичної та соціальної несправедливості стосовно українців в сфері освіти та науки, виборчих прав громадян, права використання рідної мови тощо.

Другий період припадає на своєрідний пік конституційно-правових досліджень С. Дністрянського. Численні наукові статті та розвідки, оригінальні проекти конституційно-правових актів, полум'яні промови, - все це було з одного боку направлено на наукову аргументацію (свого роду «наукове забезпечення», чи радше - «науковий супровід») процесу реалізації українським народом свого невід'ємного права на політичне самовизначення, а з іншого - на забезпечення цивілізованого розвитку процесу перетворення Галичини, а згодом і України у цілому, в національну конституційну державу, розбудови її політичних та державно-правових інститутів, розвиток національної юридичної освіти. Три основні напрями досліджень, як на наш погляд, можна чітко виділити у конституційно-правовій спадщині С. Дністрянського цього періоду: перший - право українського народу на політичне самовизначення; другий - проблеми конституційного будівництва України загалом та Галичини зокрема; третій - політико-правовий характер новітніх конституційних держав та нові можливості міждержавних союзів.

Третій період в конституційно-правових дослідженнях С. Дністрянського пов'язаний з його вимушеною політичною еміграцією, яка наступила після ліквідації ЗУНР. Весь цей період часу, за винятком останнього року життя, С. Дністрянський проживає в Празі (в тодішній столиці Чехословацької Республіки) та працює в Українському Вільному Університеті. Характерним для цього періоду наукової творчості вченого є з одного боку явне зменшення конституційно-правових досліджень, а з іншого - своєрідний відхід в цих дослідженнях від конкретних конституційно-правових інститутів (як об'єктів наукових досліджень взагалі) - до загально-теоретичних та філософсько-правових аспектів конституціоналізму як такого.

Підрозділ 1.4. «Концепція конституції та конституційної держави С. Дністрянського» присвячений дослідженню даних понять. Не дивлячись на свою безпосередню приналежність до цивілістичної науки, С. Дністрянський був одним з перших вітчизняних вчених-правознавців, які започаткували комплексне дослідження проблем конституції та конституційної держави в цілому. Наслідком його багаторічних досліджень в цьому напрямі стала власна концепція конституції держави та новітньої (конституційної) держави як такої, що знайшли своє достатнє висвітлення в цілій низці наукових праць вченого. Практичне втілення своїх конституційно-правових ідей та поглядів С. Дністрянський пробував застосувати у авторських конституційних проектах - «Устрій Галицької Держави» (1918) та «Конституції Західно-Української Народної Республіки» (1920). Авторська концепція конституції та конституційної держави вченого з одного боку поєднала в собі декількасотрічний досвід конституційного розвитку окремих країн Європи та Північної Америки (включно з подіями після Першої світової війни), а з іншого - досвід національно-державного будівництва в Україні періоду УНР-ЗУНР. На переконання С. Дністрянського, конституція держави мала виступати своєрідним «ядром» всієї нормативно-правової системи держави. Вихідними в теоретичних основах появи явища «конституції держави» була наявність трьох речей: природних прав людини, розподілу влади та суверенітету народу. Явище «конституції держави» є невіддільним в конституційно-правовій концепції С. Дністрянського від іншого не менш важливого суспільного явища - «конституційної держави». В його поглядах, поза конституційною державою природно не може існувати конституції, а без конституції - не може бути конституційної держави. В найбільш загальних рисах, конституційна держава початку ХХ-го століття в уявленні С. Дністрянського, це була держава, яка насамперед відповідала двом головним вимогам «французької конституанти» - закріплювала права людини і проводила поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Що стосується конституційних характеристик держави, то у С. Дністрянського безпосередньо йде мова про тільки те, що конституційна держава є правовою державою. Проте комплексно проаналізувавши державно-правову спадщину С. Дністрянського (особливо його авторські проекти Конституції Галицької Держави (1918) та Конституції ЗУНР (1920) можна дійти до висновку, що вчений під загальною категорією «конституційна держава» розумів не тільки державу правову, а й державу суверенну, демократичну та державу соціальну.

У другому розділі «Конституційно-правові інститути в системі поглядів С. Дністрянського» досліджено такі конституційно-правові інститути як: демократії (народовладдя), прав та свобод людини та національних меншин, парламентаризму, виконавчої та судової влади, місцевого самоврядування. З'ясовано і значення конституційно-правової спадщини С. Дністрянського. Ці питання й обумовили відповідну структуру цього розділу дисертації.

У підрозділі 2.1. «Демократія як основа конституційної держави» розкриваються погляди С. Дністрянського на поняття «демократія». За автором, демократія (в широкому розумінні - народовладдя), виходячи із комплексного аналізу конституційно-правових поглядів вченого, була тим явищем, без якого в тій чи іншій мірі, не міг практично обійтися будь-який сегмент суспільного-організованого життя модерної (сучасної) державі. Вчений, загалом поділяючи думку про те, що «модерна демократична система бере свій почин від французької революції та її провідників», особливо наголошував на значенні античної спадщини в цьому плані, але і чітко відрізняв «минуле» демократії від її «сьогодення». С. Дністрянський стверджував, що «демократія, це дискусія; люди керуються аргументами, не самоволею і не насиллям; в кінці нема демократії без науки, вона ж являється як організація поступу в усіх ділянках людської чинности. Демократичні держави мають свою головну ціль в адміністрації, ніколи - в пануванні. Держави повинні обсягом рівнятись народам. Народи - це природня організація людства, народність - найліпша запорука міжнародности. Держави є для народів, їхня мета розвиток народів». Слід окремо зазначити, що такі підходи С. Дністрянського загалом кореспондуються із сьогоднішнім уявленням щодо узагальненого розуміння демократії власне як суспільного самоврядування, яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування), а також щодо головних (серцевинних) критеріїв демократії, як то наявності вільних громадян, визнання усіх громадян рівними й рівноправними та поваги до спільно прийнятих рішень і готовність сумлінно виконувати їх.

Свої теоретичні погляди та переконання щодо ролі і місця демократії в модерній державі, С. Дністрянський не тільки викладав на сторінках наукових праць. Вони знайшли своє відображення і в конституційних проектах вченого. Останнє стосується, як видається, мінімум двох блоків положень: перший, стосовно пропозицій по конституційному закріпленню правового положення народу як суб'єкта конституційно-правових відносин загалом (право народу на самовизначення); друге, щодо побудови конституційно-правового механізму функціонування демократії в державі. В частині першого, виходячи із аналізу наукових праць вченого, його законопроектних робіт, - можна говорити про наступне: а) загальнотеоретичні погляди вченого щодо права народу на самовизначення; б) бачення вченим можливої форми офіційного визначення категорії «народ» («український народ»); в) погляди вченого на зміст тези про «народ як суб'єкт права установчої влади». В частині другого, слід окремо зазначити, що в конституційно-правових поглядах С. Дністрянського присутні та достатньо опрацьовані обидві частини цілісного механізму функціонування демократії в державі, а саме - пряма (референдуми, вибори) та представницька (парламент, місцеві представницькі ради та інші представницькі органи).

У підрозділі 2.2. «Права та свободи людини, статус національних меншин» проведено аналіз уявлень вченого про правове положення людини в державі, про систему її конституційних прав та свобод, про їхній зміст та конституційно-правове наповнення, а також питання гарантій реалізації конституційних прав і свобод людини, системи конституційних обов'язків тощо. С. Дністрянський, в основу інституту правового положення особи поклав декілька добре відомих на той час фундаментальних принципів, а саме, принцип рівності, принцип загальності, принцип невідчужуваності прав людини тощо. Також висвітлено погляди С. Дністрянського на поняття «національних меншин». Зокрема, звертається увага на те, що С. Дністрянський був одним із перших в українському правознавстві, хто розпочав системне дослідження конституційно-правого статусу національних меншин власне як інституту конституційної держави. С. Дністрянський підходив до проблеми національних меншин з позиції її «природної присутності» в будь-якій «модерній» конституційній державі. Не залежно від того, велику чи малу частину населення держави складають її національні меншини, конституційна держава повинна найти демократичні та цивілізовані шляхи вирішення проблем, які можуть скластися між корінним населенням та національними меншинами, що проживають на його території. Загалом у поглядах вченого, можна побачити прояви як класичних на той час підходів у європейському державному (конституційному) праві щодо статусу меншин (зокрема за Г. Єллінеком), так і нових, модерних течій, суттєво оновленого революційними подіями 1917-1920 рр. європейського конституціоналізму. Погляди С. Дністрянського з цього питання були відображені автором в положеннях авторських конституційних проектів С. Дністрянського «Устрій Галицької Держави» (1918) та «Конституція Західно-Української Народної Республіки» (1920).

У підрозділі 2.3. «Парламентаризм, виконавча влада, судочинство» розглянуто погляди та уявлення С. Дністрянського про парламент, власне (авторське) розуміння вченим сутності та змісту законодавчої влади, суспільного призначення та функцій представницьких загальнонаціональних органів, а також уявлення про особливості статусу депутатів парламенту (парламентаріїв). Віддаючи явну перевагу парламенту та парламентаризму як центровим явищам системи новітньої держави, С. Дністрянський свідомий був того, що останні можуть повноцінно функціонувати тільки в рамках суспільної організації влади, побудованої за принципом її поділу на окремі частини (гілки). Хоча в працях С. Дністрянського не зустрічаються дефініції чи то розгорнуті виклади (авторське розуміння) понять «парламент» та «парламентаризм», але ці слова (терміни) достатньо часто використовувались вченим, так само як похідні від них слова та словосполучення на взірець - «парламентарій», «парламентарна система», «парламентарний режим» і т.д. При цьому, вчений, як правило, не звертає окремої уваги на первинність чи вторинність у відношенні одного поняття до іншого. В історичному плані, аналізуючи праці С. Дністрянського, можна побачити чітке розмежування у часі щодо використання даних термінів при характеристиці певних історичних періодів європейської історії. Аналізуючи наукові праці та законопроектні роботи С. Дністрянського, можна стверджувати, що в його уявленнях «парламент» - це виборний орган, загальнонаціональний (загальнодержавний) представницький орган, законотворчий орган, орган який за своїм призначенням має право і обов'язок творити (брати участь у створенні) необхідних для розвитку держави інституцій.

Проектуючи будову системи державної влади загалом як такої, С. Дністрянський у своєму проекті Конституції ЗУНР 1920 року вдало використовуючи сам принцип її поділу (законодавча, виконавча, судова) та заклав в середині цієї системи логічно побудований внутрішній механізм противаг і стримувань між різними гілками державної влади.

За проектом Конституції ЗУНР 1920 року С. Дністрянського, виконавча влада є окремою, незалежною та внутрішньо збалансованою системою органів державної виконавчої влади на чолі з Президентом Західно-Української Народної Республіки. Дану систему складають Президент ЗУНР (Президент Республіки), Уряд (Державна Рада ЗУНР як верховний і центральний орган для внутрішнього управління державою, що складається з окремих департаментів), а також Прибічна Рада (Рада при Президентові Республіки), місцеві органи державної виконавчої влади.

Не менш цікавими та оригінальними були погляди С. Дністрянського на питання конституційно-правового регулювання організації судової влади в державі. Судова влада, як самостійна складова (окрема гілка) загальної державної влади має, на думку вченого, як свої окремі органи так і «окремий круг ділання», а верховне правосуддя за Проектом належить Державному Судовому Трибуналу. На рівні Конституції держави, С. Дністрянський насамперед закладає основні принципи організації і діяльності органів судової влади та пробує окреслити контури майбутньої судової системи ЗУНР. Серед основних принципів організації та діяльності органів судової влади С. Дністрянський називає наступні: рівність всіх громадян перед законом, недопустимість виняткового правосуддя для окремих категорій (привілійованих); опосередкована участь народу (як джерела державної влади в цілому) у здійсненні правосуддя; положення про те, що саме правосуддя відділено від управління та положення про самостійність і незалежність суддів), неможливість свавільного усунення суддів з посади та відповідальності суддів за недобросовісне виконання своїх службових обов'язків.

Надзвичайно важливим та оригінальним явищем в системі органів судової влади, передбаченої проектом Конституції ЗУНР С. Дністрянського був Державний Судовий Трибунал. Цей орган за своєю сутністю, на думку автора, мав би органічно поєднати в собі як функції органу що здійснює верховне правосуддя (функції найвищої судової інстанції держави) так і функції органу конституційної юрисдикції.

Підрозділ 2.4. «Територіальне самоврядування» є логічним завершенням інститутів, які розглядаються в цьому розділі. Даний конституційно-правовий інститут також знайшов своє відображення у конституційних проектах С. Дністрянського. Хоча вчений, як правило, словосполучення «місцеве самоврядування» не використовує, але натомість він здебільшого оперує категорією «локальна самоуправа», а також різного роду словосполученнями на взірець «місцеве заступництво», «окружне заступництво», «громадівське заступництво», «самоуправні одиниці», «самоуправа міст», «самоуправа громад» тощо. У С. Дністрянського не знаходимо і викладу чи пояснення самої дефініції «локальна самоуправа» як такої. Можливо, вчений не вважав за потрібне, навіть на рівні університетських підручників, робити щось подібне. Адже, явище «локальної самоуправи» за С. Дністрянським є настільки природнім для конституційної держави, як і сама конституція чи парламент.

Інститут місцевого самоврядування вчений бачив як систему трьох, певним чином між собою функціонально пов'язаних, відносно самостійних рівнів територіальної самоорганізації громадян: перший (найнижчий) рівень - самоврядування громад; другий рівень - самоврядування округів; третій рівень - самоврядування - областей. Ці рівні територіальної самоорганізації громадян (рівні місцевого самоврядування) повинні відповідати системі адміністративно-територіального поділу Республіки: населені пункти (села та міста), округи (відповідники районів, повітів), області.

Значна частина юридичних конструкцій та підходів щодо організації публічного життя на місцях, зокрема і місцевого самоврядування, у конституційному проекті С. Дністрянського 1920 року в змістовному (сутнісному) плані є дуже близькими до державницької теорії місцевого самоврядування.

У підрозділі 2.5. «Значення конституційно-правової спадщини С. Дністрянського», розглядаючи значення конституційно-правової спадщини вченого, увагу звернуто на два аспекти.

Перший - це внесок вченого у процес становлення науки конституційного (державного) права. С. Дністрянський один з перших спробував системно проаналізувати національне конституційне законодавство періоду УНР-ЗУНР та процес розвитку конституційних ідей та поглядів в українській суспільно-політичній думці попередніх історичних періодів; започаткував комплексне дослідження змісту інституту основного закону держави (конституції), невід'ємного права народу (нації) на своє політичне самовизначення, явища конституційної держави як такої (включаючи її сутнісні характеристики), інститутів конституційного контролю, виборчого права, правового положення національних меншин, державної мови. Також вчений запропонував запровадити інститут конституційних законів та закріпити в конституції основи правового положення фахових (професійних) спілок. Крім того, С. Дністрянський увійшов в історію вітчизняного конституціоналізму як автор одного з найкращих проектів української конституції ХХ-го ст. (проекту «Конституції Західно-Української Народної Республіки» 1920 року) та був одним з перших вітчизняних вчених-правознавців, які поставили питання про необхідність створення національної правничої термінології.

Другий аспект - це актуальність його ідей та поглядів на сьогоднішній день, зокрема, можливість запозичення деяких з них в процесі завершення розпочатої у 2004 році конституційної реформи. Зокрема, зменшення кількості розділів в Основному Законі, послідовність розміщення в тексті конституції тих чи інших положень (із самого початку розмістити положення про права та свободи людини і громадянина), доцільність існування спеціального (окремого) підрозділу, присвяченого порядку прийняття самого Основного Закону держави, об'єднання ряду розділів чинної конституції в два основних («Організація народної волі» та «Виконання народної волі»), закріплення на рівні Конституції змісту категорії «правова держава», використання ряду конституційних положень, які розкривають сутність поняття «соціальна держава» в оновленому тексті Конституції України, більш ширше закріплення в Конституції норм, які пов'язані з інститутом власності в Україні, закріпленню факту існування як самого інституту «установчої влади», так і переліку завдань (функцій), які повинні стояти перед цим інститутом, закріплення в Конституції професійного (фахового) життя в державі та можливість певних професійних об'єднань брати участь в формуванні і реалізації політики держави в їхній професійній сфері.

Висновки

Дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. Визначальне значення для процесу формування загально-правових поглядів С. Дністрянського мало його навчання на юридичному факультеті Віденського університету (1888-1893 рр.) та пізніша праця над докторською дисертацією (докторатом з права) і її габілітацією в університетах Відня (1894 p.), Берліна (1885-1886 рр.), Ляйпціга (1886 p.), зокрема, наукові праці та викладацька діяльність професорів Г.Єллінека (1852-1911 рр.), А. Менґера (1841-1906 рр.), Е. Штайнбаха (1854-1910 рр.), Р. Штамлера (1856-1938 рр.), А. Ваґнера (1835-1917 рр.) та інших. Безпосередній вплив на формування конституційно-правових поглядів С. Дністрянського мало австрійське конституційне законодавство другої половини ХІХ-го ст., а також практика його застосування, зокрема, і особисто самим вченим у своїй громадсько-культурній та парламентській діяльності. Велике значення для процесу трансформації конституційно-правових поглядів С. Дністрянського мав розвиток європейського конституціоналізму після Першої світової війни, зокрема, виникнення групи конституційних держав у Центральній та Східній Європі (УНР-ЗУНР, Австрійська Республіка, Чехо-Словацька Республіка, Веймарська Республіка та інших), а також обізнаність вченого із працями визначних державних діячів та вчених-конституціоналістів того часу (Є. Бенеша, В.Вільсона, М. Грушевського, О. Ейхельмана, Г. Кельзена, Т. Масарика, Є. Петрушевича та інші).

2. Конституційно-правові погляди С. Дністрянського становлять оригінальну, цілісну, синтетичну систему, ядро якої становить авторська концепція вченого «конституції держави» і «конституційної держави», що органічно поєднала в собі досвід конституційного розвитку країн Європи та Північної Америки та національно-державного будівництва в Україні періоду УНР-ЗУНР.

Авторська концепція «конституції держави» С. Дністрянського включила в себе вчення про виникнення конституції, її зміст як політичного та правового документу, форму зовнішнього вираження та внутрішню будову, а також механізм правового захисту з боку держави. Основою для появи конституції будь-якої держави, С. Дністрянський вважав наявність трьох явищ: природних прав людини, розподілу влади та суверенітету народу. При цьому Конституція розглядалась вченим виключно як акт установчої влади. Конституція держави повинна бути фундаментом, основою для всіх іншим законів в державі. Як закон, конституція держави, на думку вченого, повинна була на належному рівні закріпити положення про права та свободи людини, поділ державної влади на окремі гілки, а також про суверенітет народу. При цьому, конституція конкретної держави, з одного боку мала відповідати встановленим в теорії права вимогам щодо її змісту та сутності, а з іншого - повинна опиратися на три основи: історичну, політичну та правову. Явище «конституції держави» є невіддільним в конституційно-правовій концепції Станіслава Дністрянського від явища «конституційної держави».

«Конституційна держава» С. Дністрянського - це держава, яка як мінімум, відповідала двом головним вимогам Декларації прав людини і громадянина (1789 р.): закріплювала права людини і проводила поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Конституційна держава за С. Дністрянським, це обов'язково держава демократична та правова. Така держава повинна «ґрунтуватися на праві», в ній основним джерелом влади є «загал» (народ), від нього «походять» всі влади і тільки він може бути сувереном. Крім того, «конституційна держава», повинна проводити чітку, соціально орієнтовану політику (тобто бути також і соціально орієнтованою державою).

3. Важливими елементами системи конституційно-правових поглядів С. Дністрянського є бачення вченим змісту та сутності таких інститутів конституційної держави як демократія (народовладдя), прав та свобод людини, статусу національних меншин, парламентаризму, незалежного судівництва, місцевого самоврядування.

3.1. Демократія (народовладдя) розглядається вченим як обов'язкова умова існування конституційної держави. В уявленні С. Дністрянського демократія є суспільним самоврядуванням, яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування). Вчений чітко виділяє дві форми демократії (пряму і представницьку) як обов'язкові складові системи демократичного устрою держави і пропонує у механізм функціонування демократії як такої, вносити як загально визнані на той час її прояви (вибори, референдуми, парламент, місцеві представницькі органи), так і дещо не звичні, як то - спеціальний загальнонаціональний виборний орган по внесенню змін до конституції та фахові (створені за професійною ознакою) ради - Народні Комори.

3.2. Центральним елементом системи конституційно-правових поглядів С. Дністрянського, були уявлення вченого про права та свободи людини. Конституційні свободи (права) людини вчений поділяв на чотири групи: «свободи натуральні» (т. зв. група «вроджених» прав та свобод особи), «свободи фізичні» (особисті права і свободи), «свободи політичні» (політичні права і свободи) та «свободи економічні» (соціально-економічні права і свободи). В основу конституційного інституту правового положення людини вченим пропонувалося покласти декілька фундаментальних принципів, а саме принцип рівності, принцип загальності, принцип невідчужуваності прав людини та інші.

3.3. В демократичній державі, на думку С. Дністрянського, національним меншинам необхідно надавати як найширшу національно-культурну автономію, а їхні представники повинні отримати реальні можливості щодо своєї участі у здійсненні як державної влади так і місцевого самоврядування.

3.4. Парламент, за С. Дністрянським, це виборний, загальнонаціональний (загальнодержавний) представницький та законотворчий орган, який за своєю правовою природою має право та обов'язок творити (брати участь у створенні) необхідних для розвитку держави інституцій. Основними функціями парламенту вчений визначає законотворчу функцію, репрезентаційну (представницьку), державотворчу та контрольну функцію. Під парламентаризмом (парламентським режимом, парламентською системою, парламентською демократією) С. Дністрянський розумів певну систему організації державної влади, для якої характерним є визнання провідної ролі парламенту в державному та суспільному житті, зокрема в частині реального впливу на формування внутрішнього та зовнішньої політики держави.

3.5. Уряд в конституційній державі, на переконання С. Дністрянського, як верховний і центральний орган для внутрішнього управління державою, окрім здійснення управління загальнодержавними справами, також мав би здійснювати контроль за органами місцевого управління, призупиняти акти місцевих представницьких органів у випадку їх невідповідності чинному законодавству, а також співпрацювати з Президентом Республіки в забезпеченні єдності ведення державних справ і т.д.

3.6. Судова влада, як самостійна складова (окрема гілка) загальної системи державної влади, на думку С. Дністрянського, повинна мати як свої окремі органи так і окрему, чітко визначену в законодавстві компетенцію. В основі конституційного інституту організації та діяльності органів судової влади пропонувалося покласти наступні принципи: рівність всіх громадян перед законом, недопустимість виключного правосуддя для окремих категорій (привілейованих); опосередкована участь народу (як джерела державної влади) у здійсненні правосуддя; правосуддя відділено від державного управління; самостійність і незалежність суддів; неможливість свавільного усунення суддів з посади; відповідальність суддів за недобросовісне виконання своїх службових обов'язків.

3.7. С. Дністрянський вважав, що публічне життя на місцях повинно відбуватися в рамках тісної співпраці двох паралельних систем - системи місцевого самоврядування і системи місцевих органів державної виконавчої влади. Система місцевого самоврядування бачилася вченим як певна єдність трьох відносно самостійних рівнів територіальної самоорганізації громадян: на рівні громади; на рівні округів; на рівні областей. Компетенція (повноваження) кожних з цих рівнів територіального самоврядування мала бути чітко визначена законом і виходити із загальної потреби децентралізації державно-владних повноважень на місцях (державна теорія місцевого самоврядування).