Ефективність норм кримінального права України у запобіганні злочинам

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Ефективність норм кримінального права України у запобіганні злочинам

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

кримінальний право злочин

Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3).

Без сумніву, серйозної шкоди цій цінності завдає злочинність, боротьба з якою продовжує залишатись досить серйозною проблемою. Офіційна статистика, яка, зрозуміло, не враховує латентної злочинності, свідчить про те, що, незважаючи на певне зниження злочинності в останні роки, її рівень продовжує залишатися досить високим. Так, 2004 р. на території України було зареєстровано 520105 злочинів, а 2005 р. - 485725. Упродовж 2006 року органами МВС та прокуратури зареєстровано 420,9 тис. злочинів. Тяжких та особливо тяжких злочинів було зареєстровано 175,1 тис. Їх питома вага становила 41,6% від усіх зареєстрованих злочинів. 2006 р. було зареєстровано 3,2 тис. умисних убивств. На замовлення було вчинено 25 умисних убивств, із використанням вогнепальної зброї - 97. Також зареєстровано 114 випадків одночасного вбивства двох або більше людей. Серед злочинів проти честі та гідності особи істотно збільшилася кількість фактів незаконного позбавлення волі або викрадення людини, їх зареєстровано 2006 р. 233, що на 30,9% більше, ніж 2005 р. Майже вдвічі 2006 р. зросла кількість випадків захоплення заручників, і 2006 р. органами МВС зареєстровано 11 таких злочинів. Упродовж 2006 року зареєстровано 376 фактів торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини. 2007 р. органами МВС та прокуратури зареєстровано 401293 злочинів. Істотно збільшилася кількість злочинів у сфері господарської діяльності - 103,5%, проти громадської безпеки - 105,9%, а також проти громадського порядку - 105%.

У системі заходів, застосовуваних для запобігання злочинам, важлива роль належить нормам кримінального права. Немає сумніву, кримінальний закон впливає на свідомість людей, а тому є важливим запобіжним чинником. Передбачене нормою кримінального закону покарання здійснює загальнопревентивний вплив, запобігає вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Недостатність в юридичній науці теоретичних і прикладних розробок підвищення ефективності у запобіганні злочинам нормами кримінального права обмежує можливість удосконалення кримінального законодавства та ефективність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Для теорії кримінального права і правозастосовної діяльності у цій сфері суттєве значення мають праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова,

Т.В. Варфоломеєвої, П.А. Вороб'я, С.В. Гончаренка, В.К. Грищука,

Ю.Ф. Іванова, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, І.І. Карпеця, В.Є. Квашиса, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцева, І.П. Лановенко, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, А.А. Музики, В.І. Осадчого, М.І. Панова, В.М. Поповича, М.Г. Сорочинського, В.В. Сташиса, М.О. Стручкова, В.Я. Тація, Є.В. Фесенка, В.Л. Чубарєва, В.І. Шакуна та інших.

Комплексність запобіжної дії норм кримінального права на свідомість людей зумовили велику кількість підходів, які використовувалися при їх розгляді багатьма вченими-юристами, включно й тими, хто у своїх дослідженнях приділяли увагу лише окремим аспектам цієї проблеми.

Проведені раніше дослідження є вагомим внеском у кримінологію та кримінальне право, проте вони не вичерпують усіх вузлових і окремих питань теми. Вимагають подальшої теоретичної розробки питання, що виникли з прийняттям у 2001 році нової редакції Кримінального кодексу України.

Науковий підхід до явищ суспільного життя, у тому числі до питань запобігання злочинам, має бути послідовною лінією держави. Дослідження того, як прийняття, а потім застосування норм кримінального права сприяє запобіганню злочинам, створює можливість визначення найбільш доцільних і ефективних заходів з їх подолання.

Викладені міркування й зумовили вибір теми дисертації, її теоретичну і практичну актуальність. Основу роботи складає аналіз норм кримінального права під кутом зору їх запобіжного ефекту, впливу змін у кримінальному законодавстві на ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам, даних судової статистики, а також громадської думки про ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 5 лютого 2008 р., протокол № 4. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 23 червня 2008 р., протокол № 8.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вироблення цілісної концепції ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам, що містить формулювання пропозицій стосовно їх удосконалення з урахуванням вимог Конституції України та міжнародно-правових актів у сфері прав людини.

Відповідно до зазначеної мети даного дослідження, були поставлені такі завдання:

- з'ясувати поняття і складові елементи ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам;

- обґрунтувати визначення поняття „ефективність запобігання злочинам нормами кримінального права”;

- дати кримінологічне обґрунтування окремих видів норм кримінального права та їх ефективність у запобіганні злочинам;

- довести значення громадської думки як чинника ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам;

- обгрунтувати вплив змін у кримінальному законодавстві на ефективність запобігання злочинам;

- розробити і внести пропозиції до суб'єктів законодавчої ініціативи щодо правових та організаційних заходів підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам;

- сформулювати пропозиції з удосконалення норм кримінального права для підвищення їх ефективності у запобіганні злочинам на підставі аналізу сучасного кримінального законодавства і практики його застосування та з урахуванням результатів соціологічних досліджень.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини з приводу прийняття, а потім застосування норм кримінального права, а також шляхи підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам.

Предмет дослідження - ефективність норм чинного Кримінального кодексу України у запобіганні злочинам, слідча, прокурорська та судова практика застосування цих норм, чинні Кримінальні кодекси окремих зарубіжних держав.

Методи дослідження обрані відповідно до мети і завдань дослідження, з урахуванням його об'єкта та предмета. Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ і засновані на ньому загальнонаукові та окремо-наукові методи.

Так, при дослідженні ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам в Україні застосовувались методи системно-структурного аналізу; формально-логічний та документальний.

Спеціальними теоретичними методами дослідження, використаними в дисертації, є: історико-правовий метод, використання якого дало змогу показати історичні витоки і розвиток застосування мір покарання; порівняльно-правовий метод, який застосовувався в процесі порівняння мір покарання Кримінального кодексу України з Кримінальними кодексами зарубіжних держав; статистичний метод, який використано для обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією щодо діяльності суду, прокуратури і органів МВС; метод соціометрії, який використано при визначенні параметрів анкетування серед громадян і працівників правоохоронних органів та при обробці отриманих даних.

Емпіричну базу дослідження склали дані статистичної звітності судів і правоохоронних органів України за період 2001-2007 р. Було проаналізовано дослідження громадської думки методом анкетування за репрезентативною вибіркою - 511 мешканців м. Києва та 275 слідчих м. Києва і Київської обл. Все це дозволило забезпечити достатню репрезентативність дослідження.

Автор використав цілий ряд ідей, узагальнень і висновків вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі кримінології, кримінального права, кримінального процесу, філософії, теорії держави і права та інших наук.

Правовою базою дослідження стали Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, які були чинними на території України з давніх часів і до сьогодення; постанови Пленуму Верховного Суду України, які стосуються кримінального права. Використано відповідне законодавство СРСР, країн близького і далекого зарубіжжя.

Різноманітність джерел інформації та методів при аналізі й узагальненні теоретичних досліджень і практики дозволили дисертанту виявити низку проблем, що стосуються підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним з перших в Україні монографічних комплексних досліджень проблем аналізу ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам, громадської думки про заходи боротьби зі злочинністю, рівня солідарності громадян із законодавчою оцінкою суспільної небезпеки деяких найбільш тяжких видів злочинів і суворістю санкцій, передбачених за їх вчинення.

У дисертації обґрунтовується низка нових теоретичних положень і висновків, які розширюють наукове уявлення про поняття ефективності запобігання злочинам нормами кримінального права і складових елементів ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам.

Наукова новизна основних положень дисертації полягає в тому, що в ній:

вперше:

- за часів незалежності України досліджено вплив змін та доповнень у кримінальному законодавстві на ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам і доведено, що встановлюючи кримінальну відповідальність за те чи інше діяння, законодавець зобов'язаний у кожному конкретному випадку вирішувати: яку саму поведінку варто розглядати не тільки як небажану, а й як злочинну, який виховний і запобіжний ефект дасть прийнята правова норма;

- визначено поняття і складові елементи ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам. Такими елементами, зокрема, є: мета та результат правозастосування як загальні, універсальні показники ефективності всіх норм кримінального права, без яких не може бути визначена ступінь ефективності ні законодавчих норм, ні діяльності по їх застосуванню. При оцінці ефективності правозастосовної діяльності враховується також об'єм витрат, які мали місце в процесі правозастосування;

- досліджено та систематизовано ступінь впливу громадської думки на формування правомірної поведінки людини в суспільстві, що дозволило:

1) встановити рівень солідарності населення з деякимі оцінками, виробленими в рамках правової ідеології і закріпленими в нормах права;

2) визначити межу згоди населення з окремими напрямами державної кримінальної політики;

3) виявити ступінь схожості-розбіжності між громадською думкою і позицією законодавця;

- систематизовано основні умови підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам. До них віднесено:

1) обов'язкове прогнозування наслідків прийняття норм кримінального права;

2) вивчення існуючої правозастосовної практики;

3) обмеження в Особливій частині Кримінального кодексу України спеціальних складів злочинів;

4) розробка механізму реального контролю над доходами, а тим більше з'ясування походження деяких станів і вилучення награбованого у народу;

5) усунення диспропорцій у структурі Кодексу, необґрунтованого відступу від типової побудови статей його особливої частини;

6) усунення невиправданої концентрації в диспозиціях норм, котрі в них закріплюються, ряду діянь, кожне з яких у принципі могло б становити зміст окремої норми;

7) організаційне забезпечення процесу внесення змін і доповнень до КК України, зокрема вирішення питання про його концептуальну визначеність;

8) прийняття норми кримінального права у відповідності зі сформованою політичною, економічною обстановкою в країні тощо.

запропоновано:

- з метою підвищення можливостей дослідження ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам, розробити єдину форму аналізу здійснення судочинства судами загальної юрисдикції;

- доповнити ст. 23 Кримінально-процесуального кодексу України частиною 2 такого змісту:

„Під причиною конкретного злочину слід розуміти ту, що сформувалася під впливом (дією) різного роду негативних явищ і процесів, антигромадську установку в свідомості особи, яка викликала у неї рішучість вчинити умисний злочин або призвела до скоєння злочину з необережності. Під умовами, які сприяють вчиненню конкретного злочину, потрібно розуміти недоліки у діяльності державних установ, господарських організацій, окремих осіб і громадян, які об'єктивно сприяють вчиненню злочину або настанню злочинного результату”;

- з метою виключення випадків звільнення особи від кримінальної відповідальності при даванні хабара через корисливий характер мотивів добровільного заявлення доповнити ст. 369 КК (Давання хабара) п. 4 наступного змісту: „Не звільняється від кримінальної відповідальності особа, стосовно якої не мало місце вимагання хабара і яка при даванні хабара бажала скомпрометувати кого-небудь та мати особисту вигоду”;

- з метою розширення кримінальних заохочень та засобу підвищення ефективності норм кримінального права, у ст. 46 КК України слова „невеликої тяжкості” замінити на слова ”невеликої та середньої тяжкості”;

- доповнити ст. 1 КК України ч. 3 такого змісту: „Для здійснення визначених завдань цей Кодекс встановлює такі принципи кримінальної відповідальності: законності, справедливості, гуманності, наявності вини, рівності громадян перед законом”;

- санкцію ч. 1 ст. 296 КК України викласти у такій редакції:

„ карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк до двох років”;

- санкцію ч. 1 ст. 368 КК України викласти у такій редакції:

„ карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна”;

- доповнити ст. 64 КПК України:

1) п. 5 переліком найбільш важливих напрямів для встановлення причин і умов конкретного злочину:

а) причини та умови вчинення злочину;

б) недоліки сімейного виховання;

в) втягування в злочинну діяльність;

г) відсутність відповідного контролю з боку батьків за поведінкою та зв'язками своїх дітей;

д) упущення в діяльності державних органів, на які покладені обов'язки по здійсненню боротьби зі злочинністю;

2) п. 6 наступного змісту: „майнове й фінансове становище осіб причетних до організованої злочинності або корупції”;

3) п. 6 наступного змісту: „якщо в результаті розслідування з'ясується, що реальне фінансове або майнове положення особи не відповідають легальним джерелам доходів, то суд зобов'язаний конфіскувати всі кошти, цінності й інше майно, які отримані в результаті протиправної діяльності цієї особи. Конфісковане майно передається державі”;

- з метою підвищення статусу потерпілого вважаємо за доцільне Кримінальний кодекс України доповнити статтею 88№ „Відшкодування шкоди, заподіяної злочином”;

- запропоновано нову редакцію статті 81 КК України;

удосконалено:

- поняття причини конкретного злочину;

доведено необхідність:

- створення в державі єдиного, самостійного слідчого апарату, підзвітного тільки Верховній Раді України;

- центральною процесуальною фігурою кримінального судочинства має бути потерпілий, а не злочинець;

- підвищення кримінологічної ефективності норм кримінального права здійснювати двома паралельними шляхами:

а) проведення кримінологічної експертизи всіх норм кримінального права, що приймаються;

б) проведення соціологічного опитування населення з найбільш важливих і актуальних норм кримінального права, що приймаються;

- відновлення профілактичної служби в органах внутрішніх справ та розробки положення про цю службу.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані: у законотворчій діяльності - для подальшого вдосконалення норм чинного кримінального законодавства України; у правозастосовній діяльності - при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України з питань підвищення ефективності норм кримінального законодавства у запобіганні злочинам. Результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсу кримінального права та кримінології у вищих навчальних закладах, при підготовці лекцій і навчальних посібників з відповідної проблематики.

Особистий внесок здобувача. Теоретичні висновки і результати дисертаційного дослідження отримані на підставі особистих досліджень автора. Дисертація є самостійною науковою працею. Деякі питання у вітчизняній кримінології висвітлені вперше, інші викладені по-новому, з урахуванням сучасного стану і розвитку кримінологічних знань, особливостей ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і отримані висновки дисертаційного дослідження було повідомлено на міжнародній науковій конференції „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (квітень 2005 р., м. Дніпропетровськ) та всеукраїнській науковій конференції „Другі юридичні читання” до 170-річчя НПУ ім. М.П. Драгоманова (травень 2005 р., м. Київ).

Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України і Міжгалузевому інституті управління при викладанні курсів кримінології, кримінального права та споріднених спецкурсів.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки та практичні рекомендації дисертаційного дослідження відображені у 7 публікаціях, з яких 5 опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 2 - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається з вступу, двох розділів, які охоплюють 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та 10 додатків. Обсяг дисертації становить 221 сторінку, з яких 177 сторінок основного тексту, 17 сторінок 10 додатків, 30 сторінок списку використаних джерел з 307 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовуються вибір та актуальність теми дослідження, ступінь новизни одержаних результатів, визначаються мета і основні завдання, об'єкт та предмет, методи, розкривається наукове та практичне значення дисертації, формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію та впровадження в практику результатів дослідження.

Розділ перший «Теоретичні засади ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття і складові елементи ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» досліджуються поняття і складові елементи ефективності норми кримінального права у фокусі наукового обґрунтування її ефективності у запобіганні злочинам.

Під ефективністю норм кримінального права у запобіганні злочинам слід розуміти їх здатність забезпечити досягнення конкретної мети, яка поставлена законодавцем перед тією або іншою нормою. А ефективність правозастосовної діяльності означає її спроможність забезпечити таку своєчасну і погоджену з вимогами закону реалізацію юридичних норм, яка при найменших витратах оптимально позитивно впливала б на регульовані суспільні відносини та поведінку їх учасників у бажаному напрямі.

До складових елементів ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам слід віднести:

1) відображення в нормі волі народу та основних напрямків політики держави;

2) чітке визначення мети прийняття норми;

3) повноту відображення в нормі особливостей злочинності сучасного періоду;

4) прогнозування - наскільки ефективною виявиться запропонована або така, що проектується, норма;

5) урахування при прийнятті норми економічних, політичних, ідеологічних та інших спеціальних процесів, що відбуваються у суспільстві;

6) відображення в нормі об'єктивних потреб і можливостей суспільства;

7) своєчасність і повнота застосування норми;

8) дотримання законності при застосуванні норми;

9) стан рецидивної злочинності;

10) порівняння результатів застосування норм з їх безпосередньою метою;

11) системний підхід до підвищення ефективності норм у запобіганні злочинам;

12) необхідна підготовка виконавців, які реалізують норму;

13) відповідність покарання суспільній небезпеці злочину;

14) аналіз правозастосовної діяльності у запобіганні злочинам;

15) урахування передбачуваних (планових) і фактично здійснених витрат пов'язаних з правозастосуванням норми;

16) дослідження норм кримінального права, які в найкращий ступені забезпечили охорону та розвиток суспільних відносин у нашій країні та використання їх методів регулювання, форм і рамок при прийнятті нових норм кримінального права;

17) передбачення в бюджеті країни на кожен рік відповідну статтю витрат на це дослідження.

У підрозділі 1.2 «Кримінологічне обґрунтування окремих видів норм кримінального права та їх ефективність у запобіганні злочинам» обгрутовується, що ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам залежить не тільки від того, наскільки повно й адекватно в процесі законодавчої регламентації враховані обсяг і специфіка регульованих відносин чи оптимальний вибір методів правового регулювання, а й від того, наскільки відповідають норми, що приймаються, принципам кримінального права.

До способів дії кримінально-правових норм, що упорядковують поведінку людей, забезпечують захищеність інтересів особи, суспільства і держави від злочинних посягань, належать покарання (загроза покарання, застосування покарання або звільнення від нього), а також інші примусові заходи (медичного і виховного характеру). Окрім державного примусу, методом кримінально-правового регулювання є й договірно-заохочувальний.

Відповідно до цього автор вважає, що у ст. 46 КК України слова „невеликої тяжкості” замінити на слова ”невеликої та середньої тяжкості”.

Наголошується, що удосконалення кримінального законодавства у напрямі розроблення правових норм, які стимулюють соціально активну поведінку, повинно бути тенденцією в кримінальній політиці й обумовлювати підвищення запобіжної дії кримінально-правових норм на поведінку громадян, а зрештою - підвищення їх ефективності у боротьбі зі злочинністю.

У підрозділі 1.3 «Структурні елементи норм кримінального права та їх ефективність у запобіганні злочинам» зазначається, що структурність - невід'ємний атрибут усіх існуючих явищ, який щодо норм кримінального права виявляється у внутрішній логіці їх побудови, у взаємній обумовленості правових приписів, що забезпечує цілісний характер окремої норми права. При цьому структура виступає не просто логічною, а й об'єктивно існуючою організацією змісту норм кримінального права.

Дисертант звертає увагу на те, що індивідуалізація якостей структурних елементів норм кримінального права має велике пізнавальне і практичне значення. Такий підхід сприяє виявленню причин недостатньої ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам і прийняттю науково обґрунтованих рішень, спрямованих на вдосконалення законодавства.

При визначенні структурних елементів норм кримінального права передусім слід враховувати специфічність предмета правового регулювання. Предмет регулювання норм кримінального права - це відносини, що виникають між громадянами і державою через запобігання злочинів на основі кримінально-правової заборони, або у зв'язку з притягненням осіб, які вчинили злочини, до кримінальної відповідальності, або у зв'язку з призначенням кримінального покарання. Тобто це - відносини, так чи інакше пов'язані з фактами вчинення злочину і призначенням покарання, а також звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Як підсумок зазначається, що:

а) норма права не тотожна зі статтею закону або іншого нормативного акту. Норма права - це правило, а стаття законодавчого акту - це форма викладу думки законодавця й форма виразу його державної волі;

б) головний адресат будь-якої норми кримінального права визначається виходячи із спрямованості вимоги, що становить зміст її диспозиції;

в) для забезпечення одноманітності в правозастосовній діяльності необхідно відповідне пояснення, бо від правильного розуміння змісту норми закону багато у чому залежить не тільки законність і обґрунтованість притягнення особи до кримінальної відповідальності, а й справедливість її подальшого засудження;

г) всі пояснення та дефініції повинні розглядатися не як самостійні норми, а як співвідносні з положеннями статей Особливої частини КК України - як загальні умови застосування конкретних кримінальних норм.

У підрозділі 1.4 «Вплив змін у кримінальному законодавстві на ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам» наголошується, що на сучасному етапі розробка наукових проблем ефективності запобігання злочинам, у тому числі й нормами кримінального права, потребує ще більшої активізації. Візьмемо деякі статті чинного КК щодо злочинів у сфері службової діяльності і порівняємо їх з аналогічними статтями попереднього КК (1960 р.) та реальною криміногенною обстановкою у державі.

Наприклад, санкція ч. 1 ст. 368 (одержання хабара) КК (2001 р.) за одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища передбачає покарання у виді штрафу від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. За аналогічні дії санкція ч. 1 ст. 168 (одержання хабара) КК 1960 р. передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна і позбавленням права займати певні посади на п'ять років.

Порівнявши санкції за одержання хабара за чинним і попереднім Кримінальними кодексами, бачимо, що санкція чинного КК значно нижча, навіть конфіскація майна не передбачена. Значно менші санкції і ч. 2 та 3 ст. 368 чинного КК. І це в умовах посилення корумпованості нашого суспільства, коли з кожним роком у країні зростає хабарництво. Так, якщо 2003 р. виявлено 3 тис. фактів хабарництва, то 2006 р. - зареєстровано 3,3 тис. фактів хабарництва.

Законодавець виключив з видів покарання смертну кару і ввів нову міру покарання - довічне позбавлення волі. Чи мав законодавець статистичні дані про злочинність, що дозволяли б йому зробити висновок про доцільність такого рішення, і чи виражав він волю абсолютної більшості громадян України?

2006 р. зареєстровано 3,2 тис. умисних убивств. На замовлення було вчинено 25 умисних убивств. Також зареєстровано 114 випадків одночасного вбивства двох або більше людей.

За проведеним дисертантом опитуванням 60,78% населення вважають: скасування смертної кари в Україні у 2001 р. сприяло збільшенню числа умисних вбивств, а 80,4% переконані, що відновлення покарання у виді смертної кари за умисне вбивство мало б запобіжне значення.

Проведене автором опитування слідчих МВС України свідчить, що 74,19% із них вважають, що скасування смертної кари 2001 р. сприяло збільшенню числа умисних вбивств, а 85,75% переконані - відновлення у КК України смертної кари за умисне вбивство мало б запобіжне значення.

Розділ другий «Шляхи підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Умови підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» вказується, що кожен етап розвитку суспільства знаходить своє відбиття в злочинності. Зміни в суспільно - політичному ладі впливають на структуру й динаміку злочинності. Це повною мірою стосується сьогодні й України. З моменту розпаду СРСР в Україні не тільки різко зросла загальна злочинність, але й з'явилися нові види злочинів (організована злочинність, корупція тощо). Тут слід також зазначити, що темпи приросту злочинності у світі випереджають темпи приросту населення. Очікується, що ця тенденція збережеться й у майбутньому.

До основних умов підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам варто віднести:

1) обов'язкове прогнозування наслідків прийняття норм кримінального права;

2) вивчення існуючої правозастосовної практики;

3) обмеження в Особливій частині Кримінального кодексу України спеціальних складів злочинів;

4) розробка механізму реального контролю над доходами, а тим більше з'ясування походження деяких станів і вилучення награбованого у народу;

5) усунення диспропорцій у структурі Кодексу, необґрунтованого відступу від типової побудови статей його Особливої частини;

6) усунення невиправданої концентрації в диспозиціях норм, котрі в них закріплюються, ряду діянь, кожне з яких у принципі могло б становити зміст окремої норми;

7) організаційне забезпечення процесу внесення змін і доповнень до КК України, зокрема вирішення питання про його концептуальну визначеність;

8) прийняття норми кримінального права у відповідності зі сформованою політичною, економічною тощо обстановкою в країні.

У підрозділі 2.2 «Правові та організаційні заходи підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам» розкривається, що кримінологічна ефективність норм кримінального права дуже низька, тому настала гостра необхідність підвищення ефективності цих норм.

Підвищення кримінологічної ефективності норм кримінального права можливо такими двома паралельними шляхами: 1) проведення кримінологічної експертизи всіх норм кримінального права, що приймаються; 2) проведення соціологічного опитування населення щодо найбільш важливих і актуальних норм кримінального права, що приймаються.

Наголошується, що з метою підвищення можливостей дослідження ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинності необхідно розробити єдину форму аналізу здійснення судочинства судами загальної юрисдикції.

Для більш повного та об'єктивного дослідження ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинності необхідно в єдиній формі аналізу здійснення судочинства судами загальної юрисдикції враховувати також усі акти помилування, які здійснюються у відповідності ст. 87 КК України.

Обґрунтовано, що кримінальну політику України необхідно радикально змінити, а саме - посилити увагу до потреб, прав і законних інтересів потерпілих від злочинів, так, як це зроблено у цивільному процесі щодо позивача. Центральною процесуальною фігурою кримінального судочинства має бути потерпілий від злочину, а не злочинець. Без такої реформи кримінального процесу вжиття будь-яких заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю не дасть позитивних результатів.

У підрозділі 2.3 «Виявлення громадської думки та її використання для розробки і прийняття більш ефективних норм кримінального права у запобіганні злочинам» автор зазначає, що на сучасному етапі розвитку нашого суспільства вивчення громадської думки про ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам, є одним із важливих і невідкладних завдань соціально-правових досліджень.

Громадську думку можна визначити як один із способів існування суспільної свідомості у вигляді оціночного судження, що виражає їх ставлення до подій, явищ суспільного життя і полягає у схваленні чи осуді останніх. Слід зазначити, що громадська думка - феномен, властивості якого дуже різноманітні, але недостатньо вивчені, особливо ті з них, що дають можливість використовувати цю думку для запобігання злочинам.

Вплив громадської думки на ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам здійснюється за двома основними напрямами: у бік посилення мір покарання і в бік послаблення мір покарання. Але в обох випадках йдеться про той або інший ступінь незгоди членів суспільства з політикою боротьби зі злочинністю в державі.

Запобіжний потенціал громадської думки закладений вв її нормативно-ціннісному змісті, оскільки саме суспільна думка підтримує і поширює визначені моделі поведінки, впливає на орієнтацію суб'єктів суспільних відносин у стандартних і нестандартних ситуаціях. Формування, застосування і вивчення громадської думки - один із напрямів запобігання злочинам.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам і стану злочинності в країні приводять до висновку, що кримінологічна ефективність їх ще низька, тому настала гостра необхідність здійснення заходів до її підвищення. Це можливо зробити двома паралельними шляхами: 1) проведенням кримінологічної експертизи усіх норм кримінального права, що приймаються; 2) проведенням соціологічного опитування населення з найбільш важливих і актуальних норм кримінального права, які приймаються.

2. Вивчення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам вкрай важливе:

а) для вибору найбільш соціально доцільного заходу впливу на особу, яка вчинила злочин;

б) для подальшого вдосконалення кримінального законодавства;

в) для поліпшення діяльності державних органів і громадськості у запобіганні злочинам.

3. З метою підвищення ефективності норм кримінального права у боротьбі зі злочинністю, а також у її запобіганні запропоновано ст. 3 КК України доповнити ч. 5 такого змісту: «Для здійснення вказаних завдань цей Кодекс встановлює наступні принципи кримінальної відповідальності: законності, справедливості, гуманності, наявності вини, рівності громадян перед законом».

4. До основних умов підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам, на нашу думку, варто віднести:

а) обов'язкове прогнозування наслідків прийняття норм кримінального права;

б) вивчення існуючої правозастосовної практики;

в) обмеження в Особливій частині Кримінального кодексу України спеціальних складів злочинів;

г) розробка механізму реального контролю над доходами, а тим більше з'ясування походження деяких станів і вилучення награбованого в народу;

д) усунення диспропорцій у структурі Кодексу, необґрунтованого відступу від типової побудови статей його Особливої частини;

е) усунення невиправданої концентрації в диспозиціях норм, котрі в них закріплюються, ряду діянь, кожне з яких у принципі могло б становити зміст окремої норми;

є) організаційне забезпечення процесу внесення змін і доповнень до КК України, зокрема вирішення питання про його концептуальну визначеність;

ж) прийняття норми кримінального права у відповідності зі сформованою політичною, економічною тощо обстановкою в країні.

5. З метою підвищення можливостей дослідження ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам пропонується розробити єдину форму аналізу здійснення судочинства судами загальної юрисдикції. Для більшої повноти та об'єктивності такого дослідження необхідно в єдиній формі аналізу здійснення судочинства судами загальної юрисдикції враховувати всі акти помилування, які здійснюються у відповідності ст. 87 КК України.

6. На сучасному етапі одним з важливих і невідкладних завдань соціально-правових досліджень розвитку нашого суспільства є вивчення громадської думки про ефективність норм кримінального права у запобіганні злочинам. Вирішення цього завдання дозволяє: 1) встановити рівень солідарності населення з деякими оцінками, виробленими в рамках правової ідеології і закріпленими в нормах права; 2) визначити межу згоди населення з окремими напрямами державної кримінальної політики; 3) виявити ступінь схожості-розбіжності між громадською думкою і позицією законодавця, що дозволяє удосконалювати систему норм кримінального права.

7. Для посилення дії ст. 368 КК України у запобіганні хабарництва пропонується санкцію її ч. 1 викласти у такій редакції: „- карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років і з конфіскацією майна”.

8. Пропонується санкцію ч. 1 ст. 296 КК України (грубе порушення громадського порядку) викласти таким чином: „- карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк до двох років”.

9. Пропонується доповнити ст. 23 Кримінально-процесуального кодексу України частиною 2 такого змісту: „Під причиною конкретного злочину слід розуміти ту, що сформувалася під впливом (дією) різних негативних явищ і процесів, антигромадську установку у свідомості особи, яка викликала у неї рішучість вчинити умисний злочин або призвела до вчинення злочину з необережності. Під умовами, що сприяють вчиненню конкретного злочину, потрібно розуміти недоліки в діяльності державних установ, господарських організацій, окремих осіб і громадян, які об'єктивно сприяють вчиненню злочину або настанню злочинного результату”.

10. Умовою ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинам є організаційне забезпечення процесу внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України, зокрема вирішення питань про його концептуальну визначеність. В основу не тільки КК України, а й законопроектів про внесення змін і доповнень до нього повинна бути покладена концепція, розроблена комісією у складі депутатів Верховної Ради України і провідних фахівців у галузі кримінального права і прийнята Верховною Радою України як закон. До прийняття як КК України, так і поточного кримінально-правового законодавства повинні пред'являтися однаково високі вимоги. У цьому законі, серед інших статей, повинні міститися дві статті такого змісту:

«Стаття ... Концепція законопроекту

Концепція законопроекту містить роз'яснення системи основоположних ідей і правил, відповідно до яких повинна визначатися структура та формулюватися склад і зміст взаємоузгоджених принципів, інститутів та норм закону, а також обґрунтовуватися зміни чинного законодавства і моделюватися наслідки передбачуваних змін».

«Стаття ... Експертиза законопроекту

Для оцінки якості пропозицій у зв'язку з прийняттям нового закону або вдосконаленням чинного законодавства повинна проводитися незалежна наукова експертиза. Незалежна наукова експертиза законопроекту здійснюється науковими установами, вищими навчальними закладами, провідними вченими і фахівцями відповідного профілю».

11. Ущемлений процесуальний статус потерпілого від злочину негативно позначається на результатах боротьби зі злочинністю. Тому кримінальну політику України необхідно радикально змінити, а саме - посилити увагу до потреб, прав і законних інтересів потерпілих від злочинів, так, як це зроблено у цивільному процесі щодо позивача. Центральною процесуальною фігурою кримінального судочинства має бути потерпілий від злочину, а не злочинець. Без такої реформи кримінального процесу вжиття будь-яких заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю не дасть позитивних результатів.

12. З метою підвищення статусу потерпілого від злочину вважаємо за доцільне Кримінальний кодекс України доповнити ст. 88№ наступного змісту:

„Стаття 88№. Відшкодування шкоди, заподіяної злочином

Незалежно від виду і розміру призначеного судом покарання особа, що вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати заподіяну цим злочином шкоду в повному обсязі, а також всі витрати на провадження дізнання, розшуків, слідства, суду і виконання вироку”.

13. Одним із направлень подолання рецидивної злочинності є удосконалення кримінального законодавства. Особливо це стосується ст. 81 Кримінального кодексу України „Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання”. Цю статтю слід викласти в наступній редакції:

„Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

а) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

б) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин.

4. Особа, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин, не підпадає під повторне умовно-дострокове звільнення.”

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Заросинський Ю., Рощина І. Запобігання злочинам: деякі питання теорії і практики / Ю. Заросинський, І. Рощина // Право України. - 2003. - № 10. - С. 78-81.

2. Рощина І. Нове у законодавстві України і перспективи запобігання злочинності / І. Рощина // Право України. - 2004. - №3. - С. 60-63.

3. Рощина І. Громадська думка як чинник ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинності / І. Рощина // Право України. - 2005. - № 2. - С. 52-54.

4. Рощина І. Правові заходи підвищення ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинності / І. Рощина // Право України. - 2005. - № 9. - С. 66-69.

5. Рощина І. Принципи та аналогія у кримінальному праві України / І. Рощина // Право України. - 2007.- № 8.- С. 25-29.

6. Рощина І. Ефективність кримінальних норм у попередженні злочинності / І. Рощина // Формування правової системи в Україні на сучасному етапі : Матеріали міжнародної наукової конференції. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, 2005. - С. 306-309.

7. Рощина І. Поняття ефективності норм кримінального права в попередженні злочинності / І. Рощина // Другі юридичні читання до 170-річчя М.П. Драгоманова : Матеріали всеукраїнської наукової конференції. - К.: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 2005. - С. 255-257.

Размещено на Allbest.ru