Принципи виборчого права України: теорія і практика забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

Пилипишин ВІКТОР ПЕТРОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

академік Академії правових наук України

КОПИЛЕНКО Олександр Любимович,

Інститут законодавства Верховної Ради України,

директор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

ЯРМИШ Олександр Назарович,

Апарат Ради національної безпеки і оборони

України, Департамент з питань діяльності

правоохоронних органів, керівник

кандидат юридичних наук

ЛАЗУР Ярослав Володимирович,

Ужгородський національний університет,

заступник декана юридичного факультету

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах демократичної трансформації держави і суспільства, які на сьогодні переживає Україна, надзвичайної ваги та значущості набувають питання, що пов'язані з розвитком і належним функціонуванням основних демократичних інститутів, наявність яких дає змогу зробити висновок про успіхи або ж проблеми демократичних перетворень у нашій країні. Одним із таких фундаментальних інститутів демократії виступають вибори. Тому ретельний аналіз та наукове дослідження проблем, що пов'язані з виборами, є однією з основних проблем сучасної вітчизняної науки конституційного права.

Разом з тим, з огляду на встановлені Конституцією України норми, які чітко і однозначно закріплюють положення, що “вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування” (ст.71), ми маємо всі підстави для того, щоб стверджувати про ту виняткову роль, яку відіграють відображені в цій статті принципи виборчого права як для функціонування інституту виборів, так і для загального процесу демократизації Української держави і суспільства. Тому одним із актуальних завдань, які постали перед вітчизняною юридичною наукою, і зокрема наукою конституційного права, є розкриття формального та матеріального змісту принципів виборчого права, а також теоретичних і практичних проблем їх забезпечення в умовах демократичної трансформації та утвердження в Україні принципів правової держави.

З другого боку, наголошуючи на актуальності науково-теоретичного дослідження принципів виборчого права, слід звернути особливу увагу на практичні аспекти актуальності такого аналізу. Маються на увазі два важливих моменти.

По-перше, зважаючи на ті загальні конституційні зміни, що відбуваються в Україні, а також запровадження нової пропорційної виборчої системи, необхідно усвідомлювати, як саме і в який спосіб зазначені зміни відображатимуться на процесі забезпечення принципів виборчого права, і чи не завдаватимуть вони шкоди тим фундаментальним вимогам до організації та проведення виборів, які задекларовані Україною на міжнародному рівні та зафіксовані в чинній Конституції України.

По-друге, не можна не відмітити того, що та велика кількість криз, які породжувались в Україні під час проведення виборчих кампаній, були спричинені не стільки активним і жорстким протистоянням різних політичних сил, скільки нездатністю і небажанням вищих органів державної влади забезпечити дотримання основних принципів виборчого права, які гарантують недопущення маніпулювання виборами та їх результатами, а також запобігають їх перетворенню на штучний механізм легалізації владних політичних еліт. У цьому сенсі необхідно згадати президентські вибори 2004 року і Рішення Верховного Суду України, в якому відміна результатів голосування у другому турі та необхідність проведення додаткового третього туру виборів обґрунтовувалось саме порушенням принципів виборчого процесу, що зрештою, дозволило Суду висновувати про порушення принципів виборчого права, передбачених статтями 38, 71, 103 Конституції України, та засад виборчого процесу, визначених ч.2 ст.11 Закону України “Про вибори Президента України”.

Водночас зі здобуттям Україною незалежності на початку 90-х років минулого століття в середовищі правознавців та політиків значно активізувались дебати про необхідність внесення змін до діючої на той час системи виборчого права, а також забезпечення прийнятих у світі стандартів, принципів та вимог до виборів і виборчого процесу.

Особливого значення ці питання набули під час роботи над проектами Конституції України, що тривала з 1992 по 1996 роки. В цьому сенсі маємо назвати такі імена як: А.Заєць, В.Кампо, М.Козюбра, В.Копєйчиков, М.Корнієнко, П.Мартиненко, Є.Тихонова, М.Цвік, Ю.Шемшученко, Л.Юзьков. Водночас над проблемами виборчого права в тих чи інших його аспектах працювали такі вітчизняні дослідники як: Ю.Барабаш, Ю.Бисага, Н.Ісаєва, В.Кравченко, М.Малишко, Г.Мурашин, В.Погорілко, В.Селіванов, М.Ставнійчук, Ю.Тодика, В.Федоренко та інші.

Таким чином, зважаючи на високу актуальність теми дисертаційного дослідження, її всебічний розгляд і аналіз видаються важливою складовою сучасної науково-теоретичної роботи в галузі конституційного права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження здійснене в рамках науково-дослідної роботи «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний номер 0103U007975).

Мета і завдання дослідження полягають у проведенні комплексного конституційно-правового аналізу принципів виборчого права України, аналізі основних способів їх забезпечення, вирішенні проблем, що стосуються гарантування окремих принципів виборчого права в контексті зміни типу виборчої системи України та загального конституційного-правового реформування.

Реалізація поставленої мети передбачає послідовне розв'язання таких конкретних завдань:

- проаналізувати принципи виборчого права як невід'ємну складову демократичної трансформації в Україні, визначити теоретичний зміст поняття “принципи виборчого права”, розкрити його сутність, особливості, продемонструвати його зв'язок з теорією демократії;

- дослідити конституційно-правові основи класифікації принципів виборчого права, запропонувати авторський підхід до вирішення цієї проблеми;

- охарактеризувати конституційно-правові форми забезпечення принципів виборчого права в площині порівняльного аналізу процесу конституційного розвитку в новітній період державного будівництва в Україні;

- розглянути принципи виборчого права і проблеми вдосконалення виборчого законодавства України, розкрити теоретичний та практичний зміст принципів виборчого права;

- проаналізувати специфіку і проблеми забезпечення юридичної відповідальності за порушення принципів виборчого права;

- аргументувати засоби і шляхи вдосконалення виборчого законодавства, забезпечення принципів виборчого права з позиції обґрунтування необхідності реалізації процесу кодифікації виборчого законодавства;

- дати визначення і характеристику специфіці забезпечення принципів виборчого права в умовах зміни типу виборчої системи.

Об'єктом дослідження є суспільно-правові відносини, пов'язані з реалізацією та забезпеченням принципів виборчого права України.

Предметом дослідження є принципи виборчого права України, конституційно-правові основи їх забезпечення в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеної в дисертації роботи стали загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, які дозволили надати повного й аргументованого висвітлення дисертаційної теми, представити об'єктивно існуючі складнощі в дослідженні принципів виборчого права, запропонувати шляхи їх вирішення, надати конкретні пропозиції щодо вдосконалення виборчого законодавства з точки зору забезпечення принципів виборчого права в Україні. Серед основних методів, які сприяли всебічному розкриттю дисертаційної теми, слід назвати насамперед: системний, порівняльний, логіко-юридичний, структурно-функціональний, критичний, історико-правовий методи. Водночас варто згадати й такі спеціально-юридичні методи, як: метод тлумачення й аналізу конституційно-правових норм, метод нормативно-компаративного дослідження, порівняльно-інституційний метод. Їх застосування зумовлювалось специфікою об'єкта дисертаційного аналізу, оскільки система принципів виборчого права як така розкриває свою суть через звернення не лише до теорії конституційного права, а й через ретельний аналіз певних правових норм, які закріплюють конкретні принципи виборчого права та вимоги до виборчого процесу, фіксують їх формальний і матеріальний зміст, дають змогу порівняти шляхи їх забезпечення в різних країнах та за умов різних виборчих систем.

Також у ході проведення дисертаційної розвідки автор керувався такими загально-методологічними принципами наукового аналізу, як принципи: аргументованості положень, обґрунтування основних засновків та висновків дослідження, послідовності викладу матеріалу, системності дослідження, комплексності розгляду теми, логічної сумісності висновків, об'єктивності розгляду предмета дослідження, всебічності в аналізі матеріалу.

Все це дало можливість не лише провести науково обґрунтоване та плідне дослідження принципів виборчого права і їх забезпечення в Україні, а й вирішити ряд конкретних теоретичних і практичних завдань, що виникли в ході розробки дисертаційної теми.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вона є одним із перших комплексних конституційно-правових досліджень принципів виборчого права та практичних і теоретичних проблем їх забезпечення в сучасній Україні. Також новизна дисертації пояснюється специфікою постановки проблем, які досліджуються автором у контексті останніх процесів, що пов'язані з проведенням в Україні конституційної реформи, переходом до пропорційної виборчої системи, проведенням президентських (2004 р.) і парламентських (2006р., 2007р.) виборів в Україні.

Здійснення дисертаційного дослідження дало змогу отримати такі результати, що мають наукову новизну:

Вперше:

- надається авторське визначення принципів виборчого права як керівних ідей і правил, які на рівні конституційного законодавства встановлюють інститути виборчого права, завдають параметри функціонування інститутів безпосередньої демократії, містять гарантії забезпечення і захисту виборчих прав громадян, порушення яких спричиняє втрату виборами ознак як легальності, так і легітимності;

- доводиться, що зважаючи на роль принципів виборчого права в суспільному житті демократичної країни, їх можна охарактеризувати як міру юридичного регулювання суспільних відносин, що пов'язані з реалізацією виборчого права;

- запропоновано обґрунтування системного характеру основних принципів виборчого права та їх зв'язку з поняттям “демократія”, доводиться положення, що значення принципів виборчого права в умовах демократичних транзитів зумовлена об'єктивною потребою в запровадженні нового типу зв'язку між громадянином і державою, який перетворює державу з органу володарювання на механізм задоволення суспільних потреб;

- обґрунтовується положення, що, зважаючи на можливу перспективу переходу від однопалатного до двопалатного парламенту, на рівні системи виборчого законодавства важливо зафіксувати норми, які б унеможливили порушення або ж обмеження загальних принципів виборчого права в процесі формування верхньої палати парламенту, з огляду на що найбільш адекватним і водночас демократичним способом формування верхньої палати є виборний спосіб, який може бути реалізованим чи через процедуру прямих (італійська модель), чи непрямих виборів (французька модель).

Удосконалено:

- конституційно-правову класифікацію принципів виборчого права, яка передбачає виділення базового ядра цих принципів та одночасне застосування таких критеріїв як: а) забезпечення виборчого процесу; б) забезпечення участі громадян у виборах та суб'єктивного права вибору; в) дотримання демократичної вимоги забезпечення народовладдя;

- положення, що забезпечення принципів виборчого права дає змогу розглядати інститут виборів водночас як засіб формування представницьких органів держави і місцевого самоврядування, та як надійний шлях легітимації демократичного політичного режиму;

- тезу, що з точки зору аналізу виборчого права відмінність між інститутами виборів та референдумів стосується не стільки самого факту підготовки та проведення голосування, скільки того, що саме є предметом вибору: як вибори, так і референдум пов'язані з реалізацією фундаментального для сучасної демократичної держави принципу народного суверенітету, що дає можливість поєднати їх разом не лише як форми безпосередньої демократії, а й як інститути виборчого права, що покликані встановити та офіційно зафіксувати народне волевиявлення шляхом здійснення вибору учасниками цього процесу чи певної політичної сили, чи певного закону або одного з варіантів напряму подальшого розвитку держави, території;

- положення, що вдосконалення законодавства України з позицій забезпечення принципів виборчого права має грунтуватись на принципах максимальної уніфікації виборчих процедур, встановлення єдиних правил для інституцій та окремих суб'єктів виборчих процесів, дотримання пріоритету законодавчого регулювання порядку організації та проведення виборів, запровадження механізмів реального контролю за ходом виборчого процесу з боку суспільства, категоричної заборони втручання державних органів у процес виборів, обов'язкової відповідальності учасників та організаторів виборчого процесу.

Дістали подальший розвиток:

- аналіз специфіки юридичної відповідальності за порушення принципів виборчого права, яка сполучає в собі елементи ретроспективної та проспективної відповідальності, оскільки принципи виборчого права як такі завжди постають водночас як зафіксовані законом норми організації та проведення виборів, і як вихідні засади, що врегульовують суспільні відносини з приводу реалізації громадянами своїх виборчих прав (у цьому сенсі принципи виборчого права впливають на майбутній стан суб'єктів виборчого процесу, оскільки вони задають міру належної поведінки всіх суб'єктів виборчого процесу).

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що дисертація сприяє змістовному поглибленню теоретичних і практичних знань про принципи виборчого права та проблеми їх забезпечення в ході сучасного державно-правового розвитку України. Наведені в дисертації матеріали, висновки та узагальнення можуть бути використані в ході вдосконалення виборчого законодавства України, внесення змін і доповнень до чинної нормативної бази, сприяння поступовій кодифікації законодавства в цій галузі. Також викладений у дисертації матеріал може бути застосований у навчальній та науковій роботі в ході подальших теоретико-методологічних досліджень проблем виборчого права, розробки нових моделей забезпечення його принципів, запровадження нових нормативних та спеціалізованих курсів, а також читанні таких курсів, як конституційне право України, виборче право і виборчий процес в Україні, парламентське право.

Запропоновані в роботі теоретичні положення і висновки сприятимуть підвищенню загального рівня правової культури учасників виборчого процесу, формуватимуть відчуття поваги до принципів виборчого права та підтверджуватимуть усвідомлення їх фундаментальної значущості для правового і політичного розвитку України.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена і обговорена на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Результати дослідження, важливі для роботи висновки та положення були оприлюднені та обговорені під час наукових та науково-практичних конференцій, у яких брав участь автор. Зокрема: міжнародна науково-практична конференція “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення” (Київ, 13-15 листопада 2002 р.), наукова конференція “Виборче законодавство і політична реформа в контексті європейської інтеграції України” (Київ, 12 вересня 2003 р.), VI всеукраїнська науково-практична конференція “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 28-29 квітня 2005 р.), міжнародна науково-практична конференція “Трансформація політики в право: різні традиції та досвіди” (Харків, 11-12 листопада 2005 р.), VII-ІХ всеукраїнська науково-практична конференція “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2006 - 2008 рр.), міжнародна наукова конференція «Демократія та право: проблеми взаємовпливу та взаємозалежності» (Київ, 26 жовтня 2007 р.), міжнародна наукова конференція «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (Київ, 7 квітня 2008 р.). У 2007р. та 2008 р. автор брав участь у роботі щорічних засідань “круглого столу” на тему “Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні”, який проводився на базі кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету “Острозька Академія” і робив доповіді на теми: “Вплив зміни типу виборчої системи в Україні на забезпечення принципів виборчого права” (2007) та “Принципи виборчого права і проблема встановлення мінімального прохідного бар'єру для політичних партій” (2008).

Публікації. Основні положення проведеного дослідження викладені в 4 наукових статтях у фахових виданнях і 5 тезах доповідей.

Структура дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, що включають в себе дев'ять підрозділів із висновками до кожного розділу, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту, не враховуючи списку використаних джерел, становить 187 сторінок. Список джерел викладено на 28 сторінках і становить 293 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, об'єкт, предмет і методологічні підходи дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження і загальну структуру роботи.

У розділі першому “Конституційно-правові основи дослідження принципів виборчого права та їх забезпечення” автор аналізує принципи виборчого права як невід'ємну складову демократичної трансформації в Україні, визначає теоретичний зміст поняття “принципи виборчого права”, розкриває його сутність, особливості, демонструє його зв'язок з теорією демократії.

У першому підрозділі “Поняття принципів виборчого права та їх забезпечення” автор вказує, що значущість дослідження виборчого права та його принципів зумовлюється не лише тим, що певним чином організовані і проведені вибори засвідчують ступінь розвитку демократії в кожній конкретній державі, і відповідно - її демократизм, а й тим, що за відсутності вільних, чесних та справедливих виборів на альтернативній основі унеможливлюється й існування всіх інших демократичних інститутів. Більше того, завдяки виборам набувають своєї практичної реалізації й інші базові для демократії інститути (наприклад, інститут представництва) та механізми (легітимація шляхом виборів державної влади, визначення курсу державного і суспільного розвитку тощо).

Фактично, поняття “вибори” (виборче право, принципи виборчого права) і “демократія” виявляють свою незаперечну змістовну та дефінітивну близькість. Так, значна частина науковців розглядають вибори як демократичний інститут і водночас процес прийняття політико-правових рішень, суб'єктом якого є суспільство в особі дієздатних громадян, а об'єктом - державна влада, в результаті якого реалізується публічне політичне відтворення демократичної держави, соціальна ротація чи перерозподіл законодавчих та урядових функцій і повноважень.

При цьому, описуючи вибори як спосіб висловлення громадянами своєї позиції, варто наголосити, що намагання редукувати процедуру виборів виключно до виборів особи (того чи іншого кандидата або політичної партії) не є коректним, оскільки на сьогодні громадяни вибирають не лише політиків, а й ті програми, які ці особи і ці партії прагнуть реалізовувати в разі їхнього приходу до влади. З цієї точки зору вибір громадянами тієї чи іншої політичної партії, того чи іншого кандидата цілком обґрунтовано може тлумачитись як вираження власної волі щодо перспектив розвитку держави і суспільства, як висловлення їхньої думки щодо найважливіших проблем чи місцевого, чи загальнодержавного значення. Тобто з позицій аналізу принципів виборчого права ми повинні прийняти тезу про важливість цих принципів не лише в аспекті значення виборів для постання демократичної держави і формування громадянського суспільства, а й враховуючи їх значення для інших форм безпосередньої демократії (зокрема, для референдумів).

Порівнюючи теоретико-методологічні способи визначення змісту поняття “виборче право”, автор доводить суто прагматичний характер їх вибору, який суцільно залежить від тих завдань, що ставляться дослідником. Тому, ставлячи за мету аналіз принципів виборчого права, автор звертається насамперед до його “широкого” тлумачення. Втім це не означає ігнорування “вузької” інтерпретації виборчого права, оскільки, говорячи про виборче право в системі прав і свобод людини і громадянина, ми тим самим тлумачитимемо його саме як одне з невід'ємних прав людини і громадянина. Таким чином, надаючи власне визначення принципів виборчого права, автор окреслює їх як основоположні та керівні ідеї й правила, які на рівні конституційного законодавства встановлюють інститути виборчого права, завдають параметри функціонування інститутів безпосередньої демократії, містять гарантії забезпечення і захисту виборчих прав громадян, порушення яких спричиняє втрату виборами ознак як легальності, так і легітимності. Водночас, з огляду на роль принципів виборчого права в суспільному житті будь-якої демократичної країни, їх можна визначити як міру юридичного регулювання суспільних відносин, пов'язаних із реалізацією виборчого права. виборчий юридичний правовий

Однак запропонована дефініція має формальний характер. Тому наступним обов'язковим кроком науково-теоретичного висвітлення проблематики принципів виборчого права та їх забезпечення є експлікація їх безпосереднього змісту, а також характеристика їх внутрішньої структури і взаємних зв'язків. Для цього необхідно мати чітке уявлення про існуючі в сучасній науці конституційного права класифікаційні моделі принципів виборчого права, а також про ті науково-юридичні підвалини, які можуть бути покладені в основу як виділення ряду конкретних принципів виборчого права, так і їх внутрішньої систематизації у визначені групи.

У другому підрозділі “Проблеми систематизації і класифікації принципів виборчого права” автор ставить за мету вирішення двох важливих завдань: а) висвітлення змісту існуючих у сучасній юридичній науці класифікаційних моделей стосовно системи принципів виборчого права; б) аналіз поняття “система принципів виборчого права”, чи того, як зазначена вимога “системності” фіксується в сучасному законодавстві України і в який спосіб вона обґрунтовується з точки зору правової теорії.

Однією з найпоширеніших класифікаційних моделей структурування принципів виборчого права є їх розподіл на категорії: а) “базових” або “класичних” та, б) “нових” виборчого права. При цьому перша група принципів поширюється на всі види виборів і формує загальні підвалини виборчого права, які дають змогу розглядати його як невід'ємну складову демократичного суспільного та державного устрою. До неї належать принципи загального, прямого, рівного виборчого права при таємному голосуванні. В переважній більшості випадків вони закріплюються на рівні конституційного законодавства сучасних держав та на рівні міжнародного права. Втім, з огляду на те, що виборче право постійно розвивається, змінюються суспільні відносини, які воно нормативно відображає, трансформуються види суспільно-політичної практики, принципи виборчого права також набули свого розвитку. Щоправда, цей розвиток слід тлумачити не як певну зміну базових (класичних) принципів виборчого права, а швидше як їх удосконалення та адаптацію до нових суспільно-політичних реалій сучасного світу. В результаті, окремі вихідні принципи виборчого права поступово конкретизуються, застосовуються нові процедури для їх забезпечення, що, в свою чергу, спричиняє поступовий генезис нормативно-правової бази, де закріплюються нові виборчі правила і процедури. Серед таких нових принципів виборчого права, як правило, називають: принцип регулярності чи періодичності виборів, принцип свободи та гласності виборів, принцип чіткого визначення прав і повноважень суб'єктів виборчого процесу, принцип об'єктивності узагальнення результатів голосування, принцип конкурентності виборів, принцип відповідальності учасників виборчого процесу, принцип гарантованості судового захисту виборчих прав суб'єктів виборчого процесу.

Втім, незважаючи на свою зовнішню універсальність та загальне визнання, така класифікація принципів виборчого права викликає певні запитання. По-перше, не всі науковці погоджуються з номенклатурою чотирьох “класичних” принципів. З огляду на це у ряді праць можна зустріти редукцію “класичної четвірки” принципів лише до трійки (коли виключається принцип прямого волевиявлення на підставі визнаного факту існування й застосування практики “непрямих виборів”). Тоді як інші автори, навпаки, намагаються розширити групу “класичних принципів” через включення до неї “нових класичних принципів”. По-друге, чимало запитань виникає й у разі застосування моделі “відкритого” переліку “нових принципів” виборчого права. Тобто йдеться про те, які ж саме принципи належать до цієї групи і чи мають вони універсальний характер. По-третє, навіть серед самих “нових принципів” виборчого права ми можемо виділити такі, що є більш чи менш актуальними залежно від внутрішніх властивостей певних політичних систем, а також від специфіки історико-правового і політичного розвитку тих чи інших держав.

Таким чином, попри свою зовнішню привабливість та методологічну простоту, зазначена модель класифікації принципів виборчого права на “класичні” і “нові” принципи виявляє цілий ряд проблемних моментів. Причому ці проблеми пов'язані не лише з номенклатурою самих цих принципів у межах кожної із досліджуваних груп, а й з аналізом того, як саме ці дві групи принципів виборчого права взаємодіють.

Узагальнюючи аналіз класифікації принципів виборчого права, маємо підстави вказати на суттєву поліваріантність існуючих класифікаційних моделей. Значною мірою застосування тієї чи іншої моделі зумовлюється цілями того чи іншого автора, а також конкретними завданнями, що ставляться в межах їхніх розвідок. На нашу думку, методологічно плідною видається спроба застосування своєрідної інтегральної моделі класифікації принципів виборчого права, яка б, ґрунтуючись на доцільності виділення “базового ядра” серед них (це принципи вільних виборів, рівності, загальності, таємності голосування), розглядала їх у трьох основних аспектах: 1) з точки зору забезпечення виборчого процесу; 2) з точки зору забезпечення участі громадян у виборах та суб'єктивного права вибору; 3) з точки зору дотримання демократичної вимоги забезпечення народовладдя.

Дослідження базових принципів виборчого права дає змогу стверджувати про існування не лише зовнішніх логіко-юридичних кореляцій між ними, а й про наявність глибинних зв'язків, які випливають з того, що всі вони можуть бути логічно виведеними із загального поняття “демократія” та з основних прав і свобод людини і громадянина. Так само на рівні практичної реалізації виборчих прав про наявність цього зв'язку свідчить і те, що порушення будь-якого з принципів виборчого права тягне за собою й відповідне порушення інших принципів. У цьому сенсі подальша науково-правова розробка проблематики системності в забезпеченні принципів виборчого права сприятиме водночас як подальшому вдосконаленню чинного виборчого законодавства України, так і якомога повнішому втіленню в державно-правовій практиці ідеалів демократії та правової держави.

У третьому підрозділі “Нормативне закріплення принципів виборчого права: конституційна історія і сучасність” автор вказує, що в переважній більшості сучасних праць, що присвячені генезису принципів виборчого права в конституційно-правовій практиці Української держави, увага науковців зосереджується виключно на новітньому періоді української політичної та правової історії, який охоплює час від проголошення незалежності і до сьогодення. Дійсно, історичні події боротьби Українського народу за свою незалежність протягом останніх кількох століть не дозволяють стверджувати, що численні спроби державного будівництва на теренах України завершувались успіхом. Утім не викликає сумнівів і те, що традиції українського конституціоналізму не обмежуються лише початком 90-х років минулого століття. Більше того, говорячи про закріплення та розвиток принципів виборчого права, ми не можемо обійти увагою ані Конституцію Пилипа Орлика 1710 р., ані інші документи (які здебільшого залишались тільки проектами), що розроблялись видатними представниками вітчизняної правової та політичної думки. В цьому сенсі маємо назвати насамперед “Проект основаній Уставу українського общества «Вільна спілка»”, розроблений М.Драгомановим у 1884 р., “Начерки Конституції Республіки” Г.Андрузького, проект Основного Закону “Самостійної України” Спілки українського народу, підготовлений групою членів Української Народної Партії у 1905 р., Конституцію УНР, конституційні проекти О.Ейхельмана.

Отже, закріплення системи принципів виборчого права в сучасній Конституції України та чинному законодавстві має досліджуватись не лише з точки зору вихідних теоретичних понять “структури” та “функцій” як системи принципів виборчого права в цілому, так і кожного окремого принципу, а й в аспекті конституційно-правового генезису цих принципів. Тобто того, як вони формувались у правовій та конституційній традиції України починаючи принаймні з середини ХІХ ст. У цьому контексті слід відзначити, що як такі принципи загальності, вільності та рівності виборчого права виникають ще в конституційних проектах М.Драгоманова. Більше того, поряд з ними майже завжди фіксується принцип періодичності виборчого права, покликаний забезпечити дотримання демократичних основ врядування і забезпечити вимогу постійної можливості народу впливати як на конкретні державні процеси, так і на державну владу в цілому. Не менш складним і цікавим є й процес кристалізації та конституційної фіксації принципів виборчого права, як він відбувався в ході роботи над Конституцією України 1996 р. При цьому слід відзначити, що в окремих конституційних проектах пропонувалось вивести на конституційний рівень не лише базові принципи виборчого права, а й також принцип виборчого процесу, як: вільність і рівноправність висунення претендентів і кандидатів; гласність; неупередженість до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування; рівність можливостей для всіх кандидатів; свобода агітації; контроль за джерелами фінансування та витратами на виборчу кампанію.

У розділі другому “Забезпечення принципів виборчого права в процесі конституційно-правової реформи в Україні” дисертант розглядає принципи виборчого права і проблеми вдосконалення виборчого законодавства України, розкриває теоретичний та практичний зміст принципів виборчого права, аналізує специфіку і проблеми забезпечення юридичної відповідальності за порушення принципів виборчого права, аргументує засоби і шляхи вдосконалення виборчого законодавства, забезпечення принципів виборчого права з позиції обґрунтування необхідності реалізації процесу кодифікації виборчого законодавства, надає визначення специфіці забезпечення принципів виборчого права в умовах зміни типу виборчої системи.

У першому підрозділі “Теоретичний і практичний зміст принципів виборчого права” вказується, що аналіз проблем забезпечення принципів виборчого права в сучасній Україні має своєю логічною складовою чітке теоретико-методологічне дослідження змісту та процесу історико-правового генезису кожного з принципів виборчого права, що наразі належать до групи “універсальних вимог” організації та проведення демократичних виборів. Утім експлікація змісту конкретних принципів виборчого права в умовах сучасного державного і суспільного розвитку України викриває наявність певних суперечностей. Переважна більшість із них пов'язана із забезпеченням, так званих, “новітніх” принципів виборчого права. Скажімо, реалізація принципу гласності виборчого процесу, яка відбувається на фоні переходу до пропорційної виборчої системи, об'єктивно супроводжується дедалі більш суттєвим відривом політичних партій від громадян, які мають лише віддалене уявлення про ці партії та не можуть реально впливати через партійні ланки ані на самі партії, ані на державну владу. Але така “проблематичність” у забезпеченні цих принципів виборчого права пояснюється лише тим, що їх реалізація передбачає існування нових правових інститутів, які б дали змогу не лише проголосити ці принципи, а й практично їх гарантувати і підтвердити надійними санкціями державного і суспільного характеру.

Досліджуючи окремі базові принципи виборчого права, необхідно мати на увазі, що в процесі їх забезпечення важливо реалізовувати як їх формальні, так і матеріальні вимоги. Зокрема, говорячи про практичне забезпечення принципу рівності, з одного боку, йдеться про формування юридично-превентивних механізмів, що унеможливлюють встановлення будь-яких вотумів, спрямованих на надання окремим категоріям громадян більшої щодо інших кількості голосів, а, з другого - про забезпечення чітких правових гарантій того, що за умов формального дотримання принципу рівності самі голоси виборців завжди матимуть однакову вагу, а отже, в однаковий спосіб впливатимуть на результат виборів та на характер представництва. При цьому юридичне визнання формальної складової принципу рівності на рівні конституції та виборчих законів потребує формування цілого ряду спеціальних правових інститутів, які б унеможливили порушення цього принципу через використання технологій багаторазового голосування, свідомого виключення цілих груп виборців з процесу голосування тощо. Що ж до проблем забезпечення матеріальної складової принципу рівності виборчого права, то вони безпосередньо межують з питаннями, що пов'язані з гарантуванням рівності реального впливу виборців на ті органи, які було сформовано в ході виборчого процесу.

У другому підрозділі “Юридична відповідальність за порушення принципів виборчого права” автором досліджуються конституційно-правова, кримінально-правова, цивільно-правова, адміністративно-правова, дисциплінарна та міжнародно-правова відповідальність за порушення принципів виборчого права.

При цьому на основі зібраного в цьому підрозділі матеріалу обґрунтовується положення, що традиційне для радянської правової науки домінування кримінально-правової, дисциплінарної та адміністративно-правової форм відповідальності в загальній структурі форм юридичної відповідальності за порушення принципів виборчого права у сучасній вітчизняній юридичній науці зазнало істотних змін. У цьому контексті необхідно вказати на особливу увагу, яка приділяється вітчизняними правознавцями таким двом формам юридичної відповідальності за порушення принципів виборчого права, як: конституційно-правова та міжнародно-правова відповідальність. Стосовно специфіки та обґрунтування значущості конституційно-правової відповідальності, слід зазначити, що вона безпосередньо випливає з того, що всі основні принципи виборчого права відображені в чинній Конституції України. В результаті їх порушення спричиняє й порушення конституції, або ж прямо засвідчує факт нехтування її нормами, приписами, положеннями. Що ж до міжнародно-правової відповідальності, то вона пов'язана в першу чергу із тими зобов'язаннями, в тому числі юридичного характеру, які взяла на себе Україна, приєднуючись до міжнародних конвенцій щодо проведення чесних і справедливих виборів, а також однозначним проголошенням загальнодержавного курсу на запровадження у виборчому процесі України визнаних міжнародною спільнотою універсальних вимог демократичних виборів.

У третьому підрозділі “Розвиток виборчого законодавства і забезпечення принципів виборчого права” доводиться, що саме процес кодифікації виборчого законодавства України має стати тим загальним напрямом правотворчої й законотворчої діяльності, який здатен сприяти водночас найповнішому забезпеченню принципів виборчого права вдосконаленню вітчизняного виборчого законодавства. При цьому Виборчий кодекс України повинен визначити: а) загальні засади проведення виборів та референдумів в Україні; б) положення, що врегульовують статус і повноваження Центральної виборчої комісії щодо проведення виборів і референдумів, а також місцевих виборчих комісій та комісій з проведення референдумів; в) норми щодо створення та застосування загальнодержавного реєстру виборців; г) умови, процедури та органи підготовки і проведення виборів і референдумів; д) порядок та організацію проведення всеукраїнських і місцевих референдумів, включаючи й інші форми безпосереднього волевиявлення територіальних громад; є) відповідальність за порушення виборчого законодавства та порядок зберігання виборчої документації. Водночас реформування виборчого законодавства має розглядатися не як чергова спроба змін у законах на користь однієї з політичних сил, а як перехід до якісно нового рівня законодавства, що регулює правовідносини у надзвичайно важливій для існування сучасної демократичної правової держави сфері.

У четвертому підрозділі “Типи виборчих систем та забезпечення принципів виборчого права: світовий і національний правовий досвід” дисертантом досліджуються критичні аргументи, що спрямовуються проти запровадження в Україні пропорційної виборчої системи з огляду на те, що за умов виборів за партійними списками порушується ряд конституційних принципів виборчого права. На підставі всебічного аналізу автор доводить, що принципи виборчого права з юридичної точки зору є інваріантними щодо типу виборчої системи і зберігають свою значущість для мажоритарних, змішаних та пропорційних виборчих систем. Водночас перехід до пропорційної виборчої системи, як це відбувається в сучасній Україні, не може не врахувати й цілого ряду інших додаткових правових умов, які забезпечують дотримання базових принципів виборчого права. В першу чергу це пов'язано із формуванням відповідного законодавства, яке регламентує діяльність політичних партій, забезпечує демократичні засади їх організації та діяльності, унеможливлює відрив партій від громадянського суспільства, а також їх перетворення на механізми перманентного відтворення влади окремих політичних еліт. Такий висновок ще раз підтверджує надзвичайну важливість дотримання принципу комплексності законодавчого забезпечення будь-яких суспільно-політичних процесів, оскільки зміни в одній галузі призводитимуть до майже протилежних від очікуваних наслідків, якщо вони не супроводжуватимуться відповідними змінами в інших, дотичних до неї галузях законодавства.

У Висновках підводиться загальний підсумок аналізу принципів виборчого права, пропонуються узагальнення та визначаються можливі напрями подальшого розвитку теоретичних і практичних наслідків дослідження.

У результаті автор формулює такі положення:

1. Виняткова значущість інституту виборів та виборчого права для функціонування демократичної політичної системи зумовлюється тим, що саме завдяки йому реалізуються такі базові для демократії процедури, як народовладдя, що передбачає висловлення народом своєї суверенної волі та участь в державному управлінні шляхом вибору представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, участь та контроль за діяльністю органів державної влади. При цьому в умовах демократичної політичної системи виборче право постає як система, що ґрунтується на визнаних у міжнародному праві принципах і стандартах, які гарантують і забезпечують вільне, рівне, загальне, справедливе та об'єктивне волевиявлення громадян під час проведення виборів і референдумів.

2. Неухильне дотримання і надійне забезпечення принципів виборчого права в умовах транзитивних політичних систем пояснюється тим, що їх формалізація створює сприятливі умови для маніпулювання не лише думкою виборців, а й закладає ґрунт для поступової політико-правової консервації “півдемократичного” стану, який часто описується як “авторитарна демократія” або “регульована автократія”.

3. Науково обґрунтоване дослідження принципів виборчого права та їх забезпечення в Україні передбачає застосування інтегральної моделі тлумачення поняття “виборче право”, яке поєднує в собі його визначення як одного з невід'ємних прав і свобод людини і громадянина, а також як сукупності інститутів і взаємопов'язаних норм конституційного права, що комплексно регулюють суспільні відносини, пов'язані з організацією та проведенням виборів всіх рівнів до органів державної влади і місцевого самоврядування, а також проведенням місцевих і загальнонаціональних референдумів.

4. На підставі проведеного аналізу системи принципів виборчого права доводиться доцільність застосування такої класифікаційної моделі принципів виборчого права, яка ґрунтується на одночасному виділенні їх базового ядра (це принципи вільних виборів, рівності, загальності, таємності голосування), та врахуванні таких трьох аспектів: 1) забезпечення виборчого процесу, 2) забезпечення участі громадян у виборах та суб'єктивного права вибору, 3) дотримання демократичної вимоги забезпечення народовладдя.

5. Сучасні конституційно-правові зміни, які стосуються перерозподілу повноважень в системі органів державної влади, а також підвищення ролі політичних партій, спричиняють необхідність створення надійних механізмів запобігання порушенням або викривленню ряду принципів виборчого права. Тому особливо важливим стає налагодження ефективної роботи системи юридичної відповідальності за порушення принципів виборчого права, коли ефективність вимірюватиметься не зиском окремих посадових осіб від застосування чи незастосування передбачених законом мір покарання, а виключно невідворотністю та адекватністю покарання за дії чи бездіяльність, що спричинили порушення принципів виборчого права.

6. Основними формами юридичної відповідальності за порушення принципів виборчого права та виборчого законодавства України, які передбачені чинними нормативно-правовими актами, є конституційно-правова, кримінально-правова, цивільно-правова, адміністративно-правова, дисциплінарна та міжнародно-правова відповідальність. Тобто юридична відповідальність встановлюється і регулюється нормами різних галузей права, що застосовуються при кваліфікації правопорушень, що пов'язані з організацією та проведенням виборів, виборчим процесом на всіх його стадіях.

7. Одним із головних напрямів реформування системи виборчого законодавства України, який обґрунтовується в дисертації, є проведення планомірних законодавчих робіт з розробки і прийняття Виборчого кодексу України, який би виступив разом із Конституцією України - основним правовим актом для організації та проведення вибрів і референдумів в Україні.

8. Перехід до пропорційної виборчої системи дещо ускладнює саму процедуру висунення кандидатів на виборні посади. Однак таке ускладнення не може тлумачитись ані як порушення демократичних засад врядування, ані як порушення будь-якого з фундаментальних принципів виборчого права. Тому, аналізуючи юридичні аргументи проти переходу до пропорційної виборчої системи, слід наголосити, що дотримання принципів виборчого права залежить не від виборчої системи, а від реального стану тієї нормативно-правової бази, яка фіксуючи базові принципи виборчого права, слугує основним гарантом того, що ці принципи не будуть порушуватися.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пилипишин В. П. Правові гарантії забезпечення транспарентності виборчого процесу в Україні / В. П. Пилипишин // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - № 12 (50). - С. 86 - 94.

2. Пилипишин В. П. Система принципів виборчого права: теоретичний і практичний аспекти / В. П. Пилипишин // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 3 (77). - С. 122 - 131.

3. Пилипишин В. П. Виборчі системи та універсальність принципів виборчого права / В. П. Пилипишин // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - №32, С. 154 - 164.

4. Пилипишин В. П. Принцип рівності виборчого права: формальна та матеріальна складова / В. П. Пилипишин // Юридична Україна. - 2006.- №4.-С.12 - 19.

5. Пилипишин В. П. Забезпечення принципів виборчого права і постання України як правової демократичної держави / В. П. Пилипишин // Трансформація політики в право: різні традиції та досвід. Матеріали міжнародної наукової конференції (9 - 12 листопада 2005 р.). - Х.: Право, 2006. - С. 275 - 277.

6. Пилипишин В. П. Проблеми вдосконалення виборчого законодавства України і захист виборчих прав громадян / В. П. Пилипишин // Матеріали VІI Всеукраїнської науково-практичної конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (Острог, 26 травня 2006 р.) - Острог: Вид-во Нац. ун-ту. - «Острозька академія», 2006. - С. 35 - 38.

7. Пилипишин В. П. Тип виборчої системи і забезпечення виборчих прав громадян України / В. П. Пилипишин // Матеріали VІІI Всеукраїнської науково-практичної конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (Острог, 26-27 квітня 2007 р.) - Острог: Інститут права та правосуддя імені Оникія Малиновського Нац. ун-ту «Острозька Академія», 2007. - С. 32 - 34.

8. Пилипишин В. П. Проблеми кодифікації виборчого законодавства і розвиток демократії в Україні: правові аспекти / В. П. Пилипишин // «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (Київ, 26 жовтня 2007 р.) / За ред. О. В. Скрипнюка. - Х.: Право, 2008. - С. 90 - 94.

9. Пилипишин В. П. Актуальні проблеми вдосконалення виборчого законодавства і розвиток громадянського суспільства в Україні / В. П. Пилипишин // Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності: Матеріали міжнародної наукової конференції (7 квітня 2008 р., м. Київ) / За ред. О. В. Скрипнюка. - К.: НДІ приватного права і підприємництва, 2008. - С. 29 - 32.

АНОТАЦІЯ

Пилипишин В. П. Принципи виборчого права України: теорія і практика забезпечення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2009.

У праці розглянуто принципи виборчого права як невід'ємна складова демократичної трансформації в Україні, визначено теоретичний зміст поняття “принципи виборчого права”, розкрито його сутність. У дисертації висвітлюються науково-юридичні основи класифікації принципів виборчого права, надається характеристика конституційно-правових форм забезпечення принципів виборчого права.

Автор досліджує принципи виборчого права і проблеми вдосконалення виборчого законодавства України, розкриває теоретичний та практичний зміст конкретних принципів виборчого права, аналізує специфіку юридичної відповідальності за порушення принципів виборчого права, аргументує засоби і шляхи вдосконалення виборчого законодавства, забезпечення принципів виборчого права з позиції обґрунтування необхідності реалізації процесу кодифікації виборчого законодавства, надає визначення специфіці забезпечення принципів виборчого права в умовах зміни типу виборчої системи.

Ключові слова: конституційне право, виборче право, принципи виборчого права, безпосередня демократія, правова держава, виборча система, виборче законодавство.

Пилипишин В. П. Принципы избирательного права Украины: теория и практика обеспечения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право; муниципальное право. Институт законодавства Верховной Совета Украины, Киев, 2009.

В работе исследуются принципы избирательного права как неотъемлемая составляющая демократической трансформации в Украине, определяется теоретическое содержание понятия «принципы избирательного права», раскрыта его суть. В диссертации освещены научно-юридические основания классификации принципов избирательного права, представлена характеристика конституционно-правовых форм обеспечения принципов избирательного права.

Автор исследует принципы избирательного права и проблемы совершенствования избирательного законодательства Украины, раскрывает теоретическое и практическое содержание конкретных принципов избирательного права, анализирует специфику юридической ответственности за нарушение принципов избирательного права, обосновывает необходимость совершенствования избирательного законодательства в направлении его кодификации, характеризует специфику обеспечения принципов избирательного права в условиях изменения типа избирательной системы.

В ходе исследования принципов избирательного права автором предложено использование интегральной модели интерпретации понятия «избирательное право», согласно которой оно определяется и как одно из неотъемлемых прав человека и гражданина и как совокупность институтов и взаимосвязанных норм конституционного права, направленных на комплексное регулирование общественных отношений, связанных с организацией и проведением выборов всех уровней в органы государственной власти и местного самоуправления, а также проведением территориальных и общегосударственных референдумов.

В диссертации приводится аргументация, что нынешние изменения в Украине, которые связаны с перераспределением полномочий в системе органов государственной власти и повышением роли политических партий, определяют необходимость создания надежных механизмов, которые бы сделали невозможным нарушения или же искажение ряда принципов избирательного права. Поэтому особенное значение приобретет формирование эффективной системы юридической ответственности за нарушение принципов избирательного права.