Рецепція права як засіб вдосконалення правової системи (теоретико-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

РЕЦЕПЦІЯ ПРАВА ЯК ЗАСІБ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Київ - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В історії права важко віднайти правову систему, яка б розвивалась тільки у відповідності до логіки внутрішнього розвитку, не запозичуючи прямо чи опосередковано певні елементи ззовні. Національна правова система є одночасно результатом внутрішнього правового розвитку і взаємодії з іншими правовими системами. Прискорення і поглиблення інтеграційних процесів та тенденція до інтенсифікації взаємодії правових систем різних країн актуалізують проблему пошуку оптимальної моделі запозичення позитивного зарубіжного досвіду в національну правову систему.

Правова система України в минулому переживала як періоди відмови від власної правової спадщини, так і ізоляції від зовнішнього правового світу, що мало наслідком стагнацію, неефективність правового регулювання суспільних відносин, посилення правового нігілізму тощо. Розвиток правової системи України на сучасному етапі відбувається складно, суперечливо, й суттєву роль у цьому процесі відіграє рецепція зарубіжного досвіду. Досвід проведених реформ з моменту набуття Україною незалежності свідчить, що рецепція, з одного боку, є необхідною передумовою прогресивного розвитку вітчизняної правової системи, з іншого - часто зумовлює ускладнення й супроводжується неприйняттям правових інститутів, запозичених без урахування традиційних культурних засад українського права.

Зміст і призначення рецепції як особливого феномену в історії правового розвитку суспільства можуть бути з'ясовані на основі історичного та порівняльно-правового аналізу її різноманітних проявів у різних правових системах. Тому формування загальнотеоретичних уявлень щодо рецепції права - важливе завдання вітчизняної юридичної науки. Від того, наскільки продумано, науково обґрунтовано використовуватимуться можливості рецепції в розвитку вітчизняного права, залежатиме дієвість правової політики української держави та результативність правового регулювання на національному рівні. Історичний досвід свідчить, що при здійсненні рецепції права необхідно враховувати власну правову спадщину, правові цінності, традиції та правовий менталітет народу, зберігати й розвивати вітчизняну правову культуру. У цьому зв'язку принципово важливого значення набуває вивчення закономірностей здійснення рецепції права правовими системами з метою сприяння удосконалення правової системи України під впливом рецепції зарубіжного правового досвіду.

Незважаючи на очевидну значущість рецепції в розвитку права, цей інститут та пов'язані з ним питання взаємодії правових систем, наступності, правового прогресу в українській юридичній науці не досліджувались у теоретичному плані на належному рівні. Рецепція права, як правило, розглядалася юридичною наукою в історичному аспекті, та пов'язувалась здебільшого з процесами вкорінення в європейській правовій практиці засад римського права. Однак реальне змістовне значення цього інституту (і відповідно наукового поняття) є значно ширшим.

Загальнотеоретичну основу дисертації становлять роботи вітчизняних науковців, присвячені сутності, розвитку та функціонуванню правової системи як соціального феномену та проблемам формування правової системи України, а саме: В.Д. Бабкіна, А.П. Зайця, О.В. Зайчука, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, О.М. Лисенко, Л.А. Луць, Н.М. Оніщенко, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабиновича, В.М. Селіванова, О.Ф. Скакун, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученка та ін. Серед російських вчених проблематику правової системи досліджували: С.С. Алексєєв, В.М. Карташов, Д.А. Керімов, В.В. Кудрявцев, О.В. Малько, М.М. Марченко, Л.С. Явич. Взаємодія різних правових систем, її причини, форми, способи, результати тощо висвітлені у працях таких дослідників, як К.В. Арановський, Н.В. Варламова, Г.Т. Єрмошин, А.Х. Саїдов, Ю.О. Тихомиров та ін. Праці В.М. Баранова, І.А. Іванникова, І.О. Ільїна, В.П. Сальникова, О.П. Семітко, В.М. Синюкова, В.О. Туманова й інших дозволяють розкрити зміст правової спадщини через поняття національної правової культури та її особливостей.

Питання рецепції, правонаступності і суміжних правових понять в теоретичному та історичному аспектах висвітлювались в монографіях, статтях українських та зарубіжних дослідників. Насамперед, це праці Л.В. Авраменко, Г.М. Азнагулової, В.К. Бабаєва, К.Т. Бельського, А.Б. Венгерова, П.Г. Виноградова, В.Г. Графського, Д.В. Дождєва, Н.Н. Єфремової, Н.П. Колдаєвої, К. Кулчара, Є.Ю. Куришева, Л.Є. Лаптєвої, Ф.Ф. Літвиновича, С.А. Муромцева, Т.В. Наконечної, Н. Неновскі, Ю.М. Оборотова, І.О. Покровського, С.А. Софронової, П.І. Стучки, Л.Б. Тіунової, С.В. Ткаченко, Є.О. Харитонова, Г.В. Швекова й ін.

Серед зарубіжних дослідників у дисертації були використані роботи: Ж. Барта, Р. Давида, Р. Ієринга, Ф. Савіньї, П. Стейна, Р. Уолкера, О. Штоббе; щодо питання про інтеграцію й експансію в правовій системі держави - Д. Аджані, Е. Аннерса, М. Анселя, А. Ватсона, Г.Д. Бермана, Д. Блека, М. Богдана, Р. Круза, Д. Оффе, Р. Шарлет та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, теми дослідження юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства ЄС” №06БФ042-01 (державна реєстрація №0106U006631).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в узагальненні і розвиткові загальнотеоретичних уявлень щодо рецепції права на основі відповідного методологічного підходу, у розробленні категоріального апарату для вивчення цього явища, у всебічному розкритті механізму впливу рецепції на правову систему як одного із засобів її вдосконалення.

З огляду на визначену мету в процесі дослідження були поставлені такі завдання:

- всебічно дослідити правову рецепцію як форму спадкоємності та взаємодії правових систем;

- сформулювати поняття “рецепція права”, визначити її види, моделі, функції;

- розмежувати рецепцію права і суміжні юридичні явища (правова акультурація, юридична експансія, правова наступність, запозичення права, сприйняття права тощо);

- визначити об'єктно-суб'єктний склад рецепції права та фактори, які впливають на успішність її проведення;

- встановити значення рецепції римського права для розвитку правових систем Європи;

- з'ясувати роль рецепції права у становленні національної правової системи України;

- проаналізувати напрями удосконалення на основі рецепції права правових систем в цілому та вітчизняної правової системи зокрема.

Об'єктом дослідження є явище правової системи в процесі її змін та розвитку.

Предметом дисертації є рецепція права як засіб вдосконалення правових систем.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Предмет, мета і завдання дисертації зумовили використання загальнонаукових методів та підходів (діалектичного, історичного, логічного, системного, структурно-функціонального та ін.). Як загальнонауковий у дисертації використаний діалектичний метод, що передбачає вивчення правових явищ в процесі їх постійного розвитку і створює підґрунтя для аналізу явища рецепції права, з'ясування його природи, особливостей тощо. Історичний метод дав змогу дослідити виникнення, формування та розвиток рецепції права у часовому вимірі, певні особливості її здійснення в різні історичні періоди та в різних правових системах; здійснення рецепції римського права в Європі, а також з'ясувати роль та значення рецепції права у становленні правової системи сучасної України. Застосування системного методу обумовлено комплексним підходом до дослідження такого складного та багатоаспектного явища як рецепція права, вивчення впливу її складових елементів на правову систему. Структурно-функціональний метод використовувався, зокрема, для аналізу структури рецепції права та її функціональної спрямованості, для здійснення класифікації видів рецепції права, а також для відмежування категорії рецепції права від суміжних категорій.

З арсеналу спеціальних методів використовувалися формально-логічний, порівняльно-правовий методи. За допомогою формально-логічного методу було сформульовано основні поняття, а також висвітлено суперечності у підходах до розуміння їх суті. Порівняльний метод використовувався при зіставленні однопорядкових елементів у різних правових системах, а також при аналізі процесів наступності та запозичення в національному правовому розвитку. Застосування порівняльного методу зумовлено необхідністю порівняння різних моделей правових систем з метою виявлення їхніх загальних і специфічних рис, пошуку оптимальних шляхів подальшого розвитку правової системи України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням, що присвячене теоретико-правовому аналізу рецепції права, розробленню теоретичної бази, понятійного апарату, правової природи, функціональної ролі й значенню рецепції права в правовій системі, розкриттю механізму її впливу на правовий розвиток держави. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, які виносяться на захист. Зокрема,

вперше:

-доведено, що рецепція права є самостійним правовим явищем зі своєю структурою (змістом), формами, функціональними й видовими особливостями, що має загальні типологічні риси й закономірності прояву в правових системах;

-визначено правову природу та властивості рецепції права у співвідношенні із суміжними явищами і процесами. Встановлено, що процеси спадкоємності, запозичення й сприйняття права є елементами змісту рецепції права;

-сформульовано визначення поняття «рецепція права», як однобічний, добровільний процес запозичення, сприйняття і подальшого пристосування до умов певної країни більш розвинутого права, створеного в інший момент часу або в іншій державі, з метою вдосконалення та поліпшення дії власної правової системи;

-обґрунтовано залежність результатів рецепції права від таких факторів, як ментальність та конгруентність культури країни-рецепієнта;

-сформульовано висновок про конструктивний в цілому вплив рецепції права на правову систему України перехідного періоду, що дає змогу поступово удосконалювати правове регулювання на національному рівні. Розроблено концепцію поетапної рецепції зарубіжного права в Україні з метою запобігання виникненню правових деформацій та відторгнення рецепійованих правових елементів.

При цьому удосконалено:

- поняття суб'єктів рецепції права, якими в даному дослідженні виступають: держава-донор, правова система якої містить елементи для запозичення; держава-рецепієнт, що має намір здійснити таке запозичення у власну національну правову систему та від імені якої цілеспрямовано діють компетентні органи (посадові особи);

-уявлення про об'єкти рецепції права, тобто способи і засоби правового регулювання, на запозичення яких спрямовано дії суб'єктів рецепції. До об'єктів рецепції, зокрема, віднесено: нормативно-правові акти, судову (правозастосовчу) практику, юридичну доктрину, правовий досвід, наукові знання тощо;

-положення про основні функції рецепції права, а саме функцію субсидіарного правоутворення, соціальної економії, культурно-історичну, інтеграційну та охоронно-виключну функції;

-класифікацію видів рецепції права та виділено наступні її різновиди: вертикальна і горизонтальна, повна системна і часткова; природна і вимушена; пряма і похідна; явна і латентна.

На основі цього дістали подальший розвиток:

-положення про рецепцію римського приватного права в середньовічній Європі як найбільш історично вдалу форму здійснення цього інституту. Рецепцію римського права показано як першу в історії людства форму розвитку правових систем держав через позитивне запозичення історично досконалих інструментів правового регулювання, створених в інший час та в рамках іншої правової системи;

-положення про те, що історичний розвиток вітчизняного права проходив, в основному, в руслі загальноєвропейських традицій. Сформувавшись на ґрунті власного звичаєвого й римського приватного права, українське право не мало історичної можливості послідовно розвиватися в межах самостійної національної правової системи;

-положення про значення рецепції у становленні правової системи України, здійснене на основі історико-правового аналізу. Україна належить до числа країн, правова система яких розвивалася значною мірою під впливом рецепції, яка, хоча й не мала визначального значення для її формування, проте була одним із основних засобів удосконалення.

Наукове і практичне значення роботи. Теоретичні висновки і положення, сформульовані в дисертації, доповнюють наявні у вітчизняній юридичній науці знання про закономірності розвитку та взаємодії національних правових систем. Вони можуть бути використані в процесі викладання навчальних і спеціальних курсів з історії держави й права України і зарубіжних країн, теорії держави й права, римського права, порівняльного правознавства, міжнародного права тощо, при розробленні відповідних навчально-методичних матеріалів для студентів і слухачів юридичних вузів, у загальнотеоретичних дослідженнях правової системи України, при вивченні процесу рецепції в конкретних галузях українського права.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані в процесі подальшого реформування українського законодавства; в процесі підготовки законопроектів з метою аналізу доцільності запозичення окремих елементів зарубіжної правової практики, прогнозування очікуваних результатів та суспільно-економічного ефекту від їх використання. Вони можуть бути корисними при підготовці юридичних блоків партійних програм, доктринальних документів громадських організацій та навчальних закладів, підготовці інших програмних, концептуальних документів. В роботі запропоновано концепцію поетапної рецепції права в рамках розбудови національної правової системи з метою її удосконалення та сприяння поступовим позитивним змінам.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення дисертаційного дослідження були апробовані в наукових дискусіях і виступах на: Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (Київ, 2005 рік); Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «Четверті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2005 рік - тези доповіді опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (Київ, 2006 рік); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2006 рік - тези доповіді опубліковані); Науково-методологічному семінарі аспірантів та пошукувачів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2007 рік). Рукопис дисертації обговорювався, рецензувався і був схвалений на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні наукові положення, теоретичні висновки дисертації викладені у 6 наукових публікаціях, з яких 4 - у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації обумовлена предметом дослідження та спрямована на досягнення її мети. Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають дев'ять підрозділів, висновку й списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 181 сторінка, з них 18 сторінок - список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

рецепція право україна

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, подається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, ступінь розробленості питання, формулюються мета і завдання дослідження, визначаються об'єкт, предмет та використані методи дослідження; викладаються наукова новизна та основні наукові положення, які виносяться на захист, надається інформація про теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження та публікації, структуру та обсяг роботи.

У розділі І “Теоретико-методологічні підходи до дослідження явища рецепції права”, який складається з трьох підрозділів, висвітлено методологічні підходи до суті та природи рецепції права, концептуальні засади понятійної бази.

У підрозділі 1.1. “Ступінь наукового розроблення проблеми рецепції права в юриспруденції” показано, що рецепція права як форма взаємодії із приводу запозичення правового досвіду є відомою з найдавніших часів та є характерною не тільки для континентальної, англосаксонської, а й для східних правових систем. Встановити точний час первинного виникнення цього явища з сутністю й змістом, близькими до сучасного розуміння, практично неможливо. Фактор запозичення у розвитку правових систем у різні історичні епохи відігравав різну роль: активно використовувався або невиправдано ігнорувався.

Автором проаналізовано сутність та значення явища рецепції права з позицій декількох підходів до загального право- і державорозуміння. Зокрема, за думкою прихильників цивілізаційного підходу неможливо ігнорувати об'єктивні зовнішні впливи численних правових систем в умовах культурно-цивілізаційного різноманіття, тому творча рецепція прогресивного правового досвіду є більш ефективною, ніж пасивне запозичення. Рецепція права перш за все повинна збагатити правову культуру, оскільки лише вона має інтегративні функції: гуманістичного, толерантного, комунікативного, гедоністичного, соціального спрямування. Якщо ж рецепція права не виконує таких завдань, може виникнути ризик посилення культурологічного вакууму, стагнації або неконтрольованих культурологічних мутацій.

Представники позитивіського підходу в правознавстві сприймають рецепцію права як інститут, за допомогою якого цілеспрямовано створюються відсутні конструкції в чинному праві або з'являються засоби регулювання, більш розумні за змістом та ефективні для правозастосування. Сутність рецепції права тут вбачається, насамперед, в упорядкуванні й належній організації нормативного матеріалу, приведення його до стану єдиної несуперечливої системи.

У підрозділі 1.2. “Поняття та властивості рецепції права” приділено увагу історико-теоретичним передумовам виникнення й етимології поняття «рецепція права» та здійснено аналіз наявних визначень, що дало змогу виділити певні сутнісні ознаки та родові властивості рецепції права. На основі здійсненого аналізу правову рецепцію потрібно розуміти як:

-складний процес, який не зводиться до механічного перенесення певних нормативних положень, а включає й подальше засвоєння і використання ідей, принципів, інститутів тощо правової системи інших часів та інших народів;

-добровільне запозичення, а не примусове;

-свідоме запозичення;

-однобічне запозичення;

-запозичення, що відбувається за ініціативи суб'єкта - рецепієнта;

-запозичення, що є можливим в рамках взаємодії більш-менш однорідних правових систем.

Здійснено аналіз поняття «рецепції права» через категорії процесу і явища. Зазначено, що рецепція права - це процес, тому що окремі елементи переходять із однієї правової системи або етапу її розвитку в інший, тобто відбувається рух, у результаті якого здійснюється й розвиток права. Виділено дві стадії: по-перше, запозичення правового матеріалу однією правовою системою в іншої, по-друге, поступове вживлення цього матеріалу в правову практику і напрацювання вже власного національного оновленого правового досвіду. Тобто справедливо вбачати в рецепції права як процес сприйняття, запозичення правовою системою, так і результат такого запозичення. При цьому результат рецепції права може бути сприятливим (рецепійований елемент приживається в новому правовому середовищі) або несприятливим (відбувається відторгнення правового елемента, що рецепіюється).

На підставі аналізу сформульовано авторське визначення поняття «рецепція права» - це однобічний, добровільний процес запозичення, сприйняття і подальшого пристосування до умов певної країни більш розвинутого права, створеного в інший момент часу або в іншій державі, з метою вдосконалення та поліпшення дії власної правової системи.

У підрозділі 1.3. “Характеристика та співвідношення поняття “рецепція права” і суміжних понять” автором висвітлено, що:

1) сутність поняття “рецепція права” - це об'єктивне закономірне явище, що виявляється у зв'язку, який поєднує минуле, сучасне й майбутнє держави;

2) сутність цього зв'язку - сприйняття і запозичення правового матеріалу;

3) збереження, утримання, використання - прояви рецепції права по вертикалі (в межах однієї правової системи), а запозичення й використання - прояви рецепції права по горизонталі (на рівні взаємодії різних правових систем).

Аналіз співвідношення понять «спадкоємність», «правова спадщина», «правонаступництво», «правовий досвід», «повторюваність» з термінами «рецепція права», «запозичення», «сприйняття», «міжнародна взаємодія», «правова акультурація», «експансія», «імплементація» дозволяє дійти висновку, що «рецепція» й «спадкоємність» - близькі за змістом поняття, проте не можна використовувати їх як взаємозамінні. Рецепцію не слід одномірно ототожнювати із запозиченням (у такому значенні термін іноді вживається в сучасній літературі), із сприйняттям - перенесенням, збереженням, використанням, оскільки вони є елементами процесу рецепції права.

Рецепція права як така - це складне явище, що містить у собі процеси спадкоємності, сприйняття, повторюваності й запозичення правових форм з інших правових систем в силу їх історичної та культурної однорідності. Тому рецепцію й важливо сприймати як закономірний процес перенесення, засвоєння, збереження та використання правими системами нових елементів.

У Розділі ІІ - “Загальнотеоретична концепція рецепції права”, який складається з трьох підрозділів, увага концентрується на ключових питаннях елементного складу механізму рецепції права та факторах, що детермінують цей процес.

У підрозділі 2.1. “Суб'єкти та об'єкти рецепції права” зазначено, що ключовими суб'єктами рецепції права є держава-донор, правова система якої містить предмет рецепції, та держава-рецепієнт, яка вважає за необхідне рецепіювати цей предмет у власну правову систему. Крім того, можна говорити й про наявність суб'єктів другого рівня, тобто конкретних повноважних суб'єктів, що виконують в процесі рецепіювання конкретні функції. Це, наприклад, компетентні органи або посадові особи країни-реципієнта, здатні не тільки здійснити аналітичне забезпечення для відповідних новацій, а й виконати необхідні нормативно передбачені процедури (законопроектні, інтерпретаційні тощо). До кола суб'єктів другого рівня можуть бути віднесені й інші державні та недержавні установи (аналітичні, науково-дослідницькі, інформаційні, посередницькі тощо).

Об'єктами рецепції права можуть бути кодифіковані та інші нормативні акти, окремі законодавчі інститути, проекти щодо реформування тієї чи іншої сфери правового регулювання, судова (правозастосовча) практика, усталена практика діяльності органів та установ, що супроводжує діяльність судів та інші форми застосування правових норм. До об'єктів правової рецепції можна віднести також юридичну доктрину, правові принципи, правові концепції, акти інтерпретації правових норм.

Підрозділ 2.2. “Види та моделі рецепції права. Функціональне призначення рецепції права”. На основі проведеного аналізу виділено два основних види рецепції права: горизонтальна (рецепція в рамках синхронно діючих правових систем) та вертикальна (рецепція, що здійснюється за умови більших чи менших розривів у часі із суттєвою зміною соціально-економічних умов правового регулювання). Історії відомі приклади обох видів рецепції, хоча в сучасному правовому світі частіше спостерігається горизонтальна рецепція. Автор розрізняє також повну (системну) рецепцію права, за якої запозичується правова організація з суттєвими змінами «основ» правового регулювання країни-реципієнта в цілому, та часткову рецепцію (запозичення окремих елементів механізму правового регулювання). Часткова рецепція є більш прийнятною саме для еволюційного розвитку права, оскільки дозволяє так модернізувати національну правову систему, щоб у ній гармонійно розвивалися рецепійовані елементи при збереженні повної історичної й національної правової самобутності. Іншим різновидом є «добровільна» рецепція права - це процес, який викликається внутрішніми інтересами, потребами суб'єкта. Кожна правова культура в умовах добровільності відбирає в іншої культури саме ті елементи, зразки, які сприяють вирішенню її власних нагальних проблем. Навпаки, «вимушена» рецепція права містить у собі елементи зовнішньої добровільності і внутрішнього примусу. Цей варіант переважно виникає в тих випадках, коли держава, суспільство виявляються змушеними включитися в іншу правову культуру. Розрізняють також пряму (первинну) та похідну (вторинну) рецепцію права. Це пов'язано з тим, що рецепція не обов'язково є прямим, безпосереднім контактом у часі. Ідеї права, правничі рішення досить часто рецепіюються опосередковано, наприклад, шляхом запозичення ідей з правової системи або законодавства певної країни, де рецепція вже відбулась раніше («вторинна»). Рецепція також може бути не лише явною, а й латентною (прихованою). Це відбувається в тих випадках, коли запозичення певних ідей або засад тощо здійснено у процесі правотворення фактично на підґрунті вже відомої раніше системи права, але з проголошенням (офіційно) принципово іншого підходу.

Суттєвий фрагмент аналізованого підрозділу становить висвітлення питання про функції рецепції, серед яких автор, зокрема, розрізняє функцію субсидіарного правоутворення, охоронно-виключну, функцію соціальної економії, культурно-історичну та інтеграційну функції. При цьому найважливішою функцією він вважає функцію субсидіарного правоутворення. Вона передбачає, що в результаті рецепіювання відбувається своєрідне доповнення механізму правового регулювання, заповнення прогалин у ньому. Суспільні відносини, не врегульовані національними правовими інститутами, підпадають під регуляцію рецепійованих норм та інститутів. Охоронно-виключна функція рецепції права спрямована на забезпечення нормального існування функції субсидіарного правоутворення та не допускає розвитку ліквідованих рецепцією елементів правової системи. Суть функції соціальної економії полягає в тому, що рецепція права дозволяє економити зусилля, засоби, кошти та час, оскільки надає можливість використовувати чужий правовий досвід, готові зразки для регулювання відносин у власній країні. Реалізація культурно-історичної функції забезпечує спадкоємний зв'язок історичних етапів правового розвитку, дає можливість зберегти й передати правовий досвід наступним поколінням, у тому числі в інших регіонах світу. Рецепція права виконує також інтеграційну функцію. Інтеграційна функція тісно взаємодіє й у певній мірі проявляється в процесі уніфікації й гармонізації права. При цьому відбуваються певна консолідація й інтеграція цінностей правової й політичної культур в регіонах світу.

У підрозділі 2.3. “Фактори, що впливають на успішність рецепції права” встановлено, що питання рецепції права нерозривно пов'язане із правовою ментальністю рецепієнта. Тільки за умови її врахування можна вести мову про успішність або невдачу правових запозичень як минулого, так і сьогодення та майбутнього часу.

Правова ментальність формується так званим «ґрунтом», тобто народом (нацією), що проживає на території певної держави. Загальновідомим є той факт, що правові ідеї, які зародилися в одній країні, можуть бути рецепійовані в іншу лише в тому випадку, якщо для цього є матеріальні передумови, відповідним чином підготовлене середовище, якщо вони відповідають інтересам і потребам певних класів і соціальних груп.

Найчастіше непідготовленість «ґрунту» до реформ розколює все суспільство, призводячи до різних катаклізмів - від мирного відселення до громадянської війни. Для того щоб визначитися з характером «ґрунту», готовністю його сприйняти рецепійовані елементи іноземної культури, необхідно по можливості об'єктивно оцінити історичні дані й динаміку розвитку певного народу.

Сама по собі рецепція правових елементів ще не є підставою для висновку про її практичну результативність у вітчизняному праві. Для ефективності рецепції права необхідна наявність трьох чинників - потреба, готовність і здатність суспільства до засвоєння і використання елементів іноземного права, їх адаптація до національної правової системи. Рецепція права не буде дієвою та ефективною за умов ігнорування культурно-правовової ментальності народу-рецепієнта, оскільки механічне перенесення на непідготовлений ґрунт призводить не тільки до провалу рецепції, до ототожнення її з юридичною експансією та примусовою акультурацією, а й взагалі суперечить суті рецепції права.

Розділ ІІІ - “Значення рецепції права на шляху розвитку правових систем” - складається із трьох підрозділів і присвячений оцінці значення рецепції права у формуванні (становленні) правових систем Європи, починаючи з першого етапу рецепції римського права і закінчуючи сучасним періодом з акцентом на особливостях її здійснення в сучасній Україні (через призму віднесення правової системи України до романо-германської правової сім'ї).

Підрозділ 3.1. “Рецепція римського права в генезисі правових систем Європи”. Розглянуто передумови та підстави здійснення рецепції римського права, а саме: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні. Акцентовано увагу на особливостях здійснення рецепції римського права в таких країнах, як Німеччина, Франція, Англія. За оцінками, які розділяє автор, рецепція римського права - визначне й складне явище європейської історії, сполучна ланка правового розвитку Стародавнього світу, Середньовіччя й Нового часу. Рецепція римського права була результатом конкретної життєвої потреби, на задоволення якої вона й була спрямована, а також фактором, що стимулював, прискорював формування та автономний розвиток правових систем.

Формування, розвиток світових правових сімей (зокрема, континентальної і англосаксонської) відбувався під безпосереднім впливом рецепції римського права. Роль і значення римського права у становленні й розвитку сучасного європейського права, та його довголіття пов'язане з універсальним, всеосяжним характером, який засновується на логічній, стрункій системі.

У підрозділі 3.2. “Значення рецепції права в становленні правової системи України” відзначено, що протягом свого історичного розвитку Україна зазнала впливу інших традицій, зокрема європейської, російської та ін. Візантійське (канонічне) право вплинуло на Україну завдяки прийняттю християнства. Від Візантії був рецепійований ряд більш розвинених у техніко-юридичному відношенні світських правових кодексів, а також введене нове - церковне право, що регулювало питання сім'ї і шлюбу та інші особисті немайнові відносини.

Рецепція римського права відіграла значну роль у становленні вітчизняної правової системи. Законодавство Київської Русі прямо рецепіювало деякі положення та ідеї візантійського права, що розвивалось на ґрунті римського права. Його вплив простежується у положеннях шлюбно-сімейного і спадкового права, зафіксованих в «Руській правді». Опосередкована рецепція римського права у сфері товарообігу спостерігається в Статутах Великого князівства Литовського: вони складені з урахуванням як норм звичаєвого права - давньоруського, українського, білоруського, так і польського й литовського, які зазнали значного впливу римського, а при створенні ІІ Литовського статуту 1566 р. правові категорії римського приватного права запозичувалися безпосередньо. Вплив римського права має місце і у «Зібранні малоросійських прав» 1807 р., яке фактично стало проектом першого українського цивільного кодексу.

Римське право рецепіювалось Україною не тільки безпосередньо, а й опосередковано, тобто через іноземне право, оскільки було загальним спадком для систем європейського права. Своєрідність історичного розвитку правової системи України полягала, зокрема, в тому, що:

- кодифіковані нормативно-правові акти створювалися шляхом органічного поєднання та використання власного звичаєвого права і елементів права європейських держав, переважно римського походження;

- рецепція іноземних правових норм відбувалась переважно шляхом їх перероблення і пристосування до нових суспільно-економічних умов та органічного вживлення у власне законодавство. Впровадження елементів римського права здійснювалось у формі рецепції як прозахідної (римсько-латинської), так і просхідної (греко-візантійської) традиції;

- рецепіювання норм, інститутів, ідей римського права забезпечило достатньо високий рівень юридичної техніки створюваних кодифікованих актів, здатних регулювати широке коло правовідносин переважно цивільно-правового характеру.

Ще одним характерним проявом рецепції в правовому розвитку України є історичне поширення на її території дії магдебурзького права. Навіть у радянський період за офіційного заперечення західного державно-правового досвіду, він в багатьох аспектах сприймався, хоча й в «переробленому» вигляді та з відповідним ідеологічним супроводженням.

У підрозділі 3.3. “Сучасні тенденції рецепції права на шляху розвитку та вдосконалення правових систем” обґрунтовано, що правова рецепція - об'єктивний фактор правового прогресу, оскільки без взаємозв'язків, взаємозбагачення правових культур прогрес неможливий. Проте засоби і форми правової рецепції потребують уважного, обережного підходу і ретельного попереднього вивчення з позицій врахування соціального контексту країни-рецепієнта. Некритичне запозичення іноземних правових інститутів, не придатних до адекватної асиміляції з культурою рецепієнта може ускладнити ситуацію з законністю і замість необхідного вирішення викликати додаткові проблеми вітчизняної правової системи.

У цілому рецепція елементів західної правової культури зараз відбувається достатньо стихійно й хаотично, що призводить більшою мірою до негативних результатів. У переважній більшості випадків зміст рецепції, її обсяги визначаються не усвідомленням цінності інститутів, що запозичуються, а прагматичною раціональністю, поглядами політичної верхівки. Правові культури можуть бути різними, але не можуть бути кращими або гіршими, правильними або неправильними, розвиненими або нерозвиненими. Помилковим є прагнення різко змінювати власну правову культуру, в насильницький спосіб цивілізувати її за певним зразком, ідеалізувати якусь модель, визнаючи за нею абсолютне значення.

Іншою тенденцією у сучасному правовому світі є загострення проблеми юридичного націоналізму. Правовий світ сприймає його як штучне ізолювання від світу. Підгрунтям юридичного націоналізму є гіпертрофована ідея про самобутність, оригінальність національного права, ідеалізація власної історії, відмова від потрібних контактів із зовнішнім правовим світом. Результатом є штучна ізоляція у світі правових систем, які в природний спосіб перетинаються і взаємодіють між собою. Це явище більш характерне для країн Сходу, чому сприяє відповідна реакція країн західної правової традиції: вони не розглядають традиційні східні правові системи як модель цивілізованого права, а отже, не вбачають у східних, найчастіше теократичних державах рівноправних партнерів.

Українське право нині модернізується шляхом використання західно-правових цінностей, принципів і норм міжнародного права, укладання міжнародних договорів. Водночас реформа правової системи України показує, що формальна рецепція західно-правових моделей без урахування культурно-історичних, національних і духовних особливостей України не тільки не дає очікуваних результатів, а навпаки, згубно позначається на стані суспільства і держави. Приклади невдалої рецепції - численні. Всі механічно запозичені західні рецепти побудови ринкових відносин, які не спираються на соціально-психологічну, професійну підготовленість суспільства і не підкріплені надійною нормативною базою, давали неочікувані, часто протилежні сподіванням результати.

Проте не можна під гаслами збереження і використання власних правових традицій, ізолюватись та ігнорувати надбання світової культури. Оскільки вплив та й запозичення (навіть несвідоме) в часи глобалізаційних та інтеграційних процесів існують об'єктивно. Тому доцільніше буде не заперечувати ці факти, а розумно та ґрунтовно підійти до цих процесів, що, в свою чергу, в більшій мірі сприятиме збереженню правової спадщини.

У Розділі відзначено, що в Україні модернізація правової системи на основі рецепції відбувалася в періоди становлення, а також у періоди криз у політичній, економічній і соціально-правовій сферах. Результати рецепції права були різними. Оскільки рецепція в кожному окремому випадку використовувалась з певною метою, вона відповідно була різних видів і застосовувалась як щодо всієї правової системи, так і для доповнення її структурних елементів. Якість рецепції залежала від суб'єктів, що її застосовували, і від того, на які об'єкти вона була спрямована. Проте завдяки стабільності українського права рецепція, незважаючи на первинну форму застосування, в остаточному підсумку зводилася до форми часткового правового запозичення.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації висвітлено основні положення дисертаційної роботи, а також сформульовано основні теоретичні та практичні результати, отримані автором в ході дослідження. Основні наукові положення, отримані в результаті проведеного дослідження, сформульовано наступним чином:

1. Здійснено комплексне дослідження рецепції права як самостійного теоретичного поняття, сформульоване її визначення, дано характеристику з точки зору її суб'єктів, об'єктів, інших елементів її структури, висвітлено форми, в яких може здійснюватись рецепція права, види та моделі рецепції права, розкрито функції, які рецепція права виконує в правовій системі.

2. Сформульовано визначення поняття «рецепція права», як однобічного, добровільного процесу запозичення, сприйняття і подальшого пристосування до умов певної країни більш розвинутого права, створеного в інший момент часу або в іншій державі, з метою вдосконалення та поліпшення дії власної правової системи.

3. Висвітлено природу та властивості поняття “рецепція права”, що дало змогу відмежувати даний феномен від суміжних явищ і процесів, які відбуваються в результаті взаємодії різних правових систем. Встановлено, що рецепція права - це усвідомлене запозичення та складний процес адаптації і використання ідей, принципів, інститутів, основних рис як правової системи минулого, так і сучасних зарубіжних правових систем. Змістовний і логічний аналіз категорій «спадкоємність», «запозичення», «сприйняття», «рецепція» тощо дозволив сформулювати теоретичне положення про те, що процеси спадкоємності, сприйняття й запозичення права є елементами змісту рецепції права.

4. Визначено об'єктно-суб'єктний склад рецепції права та обґрунтовано залежність результатів рецепції права від таких факторів, як ментальність та конгруентність культури країни-рецепієнта. Рецепція права не буде дієвою та ефективною за умов ігнорування культурно-правовової ментальності, культури народу-рецепієнта, оскільки механічне перенесення на непідготовлений ґрунт не тільки призводить до негативних результатів рецепції, до ототожнення її з юридичною експансією та акультурацією, а й взагалі суперечить суті рецепції права. Для ефективності рецепції права необхідна наявність трьох чинників - потреба, готовність і здатність суспільства до засвоєння і використання іноземних елементів, їх адаптація до національної правової системи.

5. Встановлено, що формування та розвиток континентальної і англосаксонської правових сімей відбувалося під впливом рецепції римського права, яка була результатом конкретної життєвої потреби, а також фактором, що стимулював, прискорював автономний розвиток правових систем.

6. Узагальнено правовий досвід реалізації інституту рецепції в сучасній правовій системі України, виявлено колізії й деформації цього процесу. Сформульовано висновок про конструктивний в цілому вплив рецепції на правову культуру післяреформеного періоду, що дає змогу зміцнювати й удосконалювати державне управління й правове регулювання. Констатовано, що становлення правової системи України сьогодні потребує подальших реформ.

6. Розкрито й обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалювання правових систем шляхом рецепції положень зарубіжного права в процесі інтенсифікації їх взаємодії, подальшої інтеграції та конвергенції. Розроблено концепцію поетапного здійснення рецепції права в рамках системного підходу до процесу законотворення та проведення правових реформ в Україні з тим, щоб запобігти виникненню правових деформацій та відторгненню рецепійованих правових елементів. Для проведення рецепції на законодавчому рівні з метою отримання позитивних результатів та модернізації правової системи необхідним є застосування системного підходу, за якого рецепція зарубіжного права має включати наступні стадії (етапи):

1) розроблення ідеологічної основи розвитку держави і права з урахуванням іноземного досвіду;

2) критична оцінка діючої правової системи, виявлення її проблем, елементів, що не функціонують, та аналіз доцільності рецепції;

3) аналіз зарубіжної юридичної практики, вибір найбільш ідеологічно та ментально конгруентного об'єкта рецепції права;

4) аналіз всього процесу рецепції, починаючи з теоретичного обґрунтування і до кінцевого результату. Особливого значення мають набути не лише нормативні тексти, елементи юридичної техніки тощо, а й досвід реалізації, практика застосування як позитивного, так і негативного плану;

5) техніко-юридична адаптація запозичених норм, інститутів, системи права, окремих елементів правової системи, коригування юридичної практики, узгодження із традиційними елементами вітчизняного права.

Дане дослідження має сприяти тому, щоб підхід до рецепції права був системним, науково обґрунтованим і прогнозованим починаючи від проекту, цілей і очікуваних правових наслідків та закінчуючи механізмом втілення, реалізації і дії рецепійованого правового елементу в новому середовищі. Необхідно підкреслити, що, по-перше, від якості рецепції права залежить успіх модернізації правової системи. По-друге, рецепція може застосовуватися лише у випадку відсутності відповідних елементів, механізмів регулювання в діючій правовій системі. Досвід минулого свідчить: одне з найголовніших завдань у теперішніх умовах полягає в тому, щоб ефективно, грамотно і науково обґрунтовано використовувати рецепцію права для розвитку і вдосконалення правової системи України.

ЛІТЕРАТУРА

За темою дисертації опубліковані наступні праці автора:

Мельник З.П. Структура правової системи: теоретичні питання / З.П. Мельник // Молодь у юридичній науці: Зб. тез наук. конференції: У 3 ч. - Хмельницький. - 2005. - Ч. 1. - С. 74-77.

Мельник З.П. Поняття «правова система»: теоретичні питання / З.П. Мельник // Юридична Україна. - Київ. - 2005. - №11(35). - С. 8-14.

Мельник З.П. Критерії диференціації правових систем сучасності / З.П. Мельник // Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф.: У 2 т. - Луцьк. - 2006. - Т. 1. - С. 55-58.

Мельник З.П. Витоки «європейської ідеї» як основи формування європейського права та інтеграції національних правових систем / З.П. Мельник // Юридична Україна. - Київ. - 2006. - №5(41). - С. 16-20.

Мельник З.П. Проблеми інтернаціоналізації та формування наднаціонального права: теоретичні питання / З.П. Мельник // Часопис Київського університету права. - Київ. - 2007. - №1. - С. 40-45.

Мельник З.П. Правова ментальність і рецепція / З.П. Мельник // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. - Хмельницький. - 2007. - №4(24). - С. 38-43.

Размещено на Allbest.ru