Правові засоби викорінення гендерного насильства в Україні: історико-теоретичний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеська національна юридична академія

УДК 340.12:396.2

Спеціальність 12.00.01. - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Правові засоби викорінення гендерного насильства в Україні: історико-теоретичний аналіз

Аніщук Ніна Володимирівна

Одеса - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор Оборотов Юрій Миколайович, Одеська національна юридична академія, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри теорії держави та права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Луць Людмила Андріївна, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри теорії та філософії права;

- доктор юридичних наук, професор Мурашин Олександр Геннадійович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", професор кафедри теорії та історії держави і права;

- доктор юридичних наук, доцент Дашковська Олена Ростиславівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри теорії держави і права.

Захист відбудеться "10" жовтня 2008 р. о 10 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 23.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Піонерська, 2.

Автореферат розісланий "06" вересня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Р. Біла.

Анотація

Аніщук Н.В. Правові засоби викорінення гендерного насильства в Україні: історико-теоретичний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Одеська національна юридична академія, Одеса, 2008.

Дисертацію присвячено комплексному та системному історико-теоретичному аналізу проблеми гендерного насильства під кутом зору висвітлення правових засобів його викорінення в Україні. Гендерний підхід, покладений в основу дослідження, руйнує традиційні погляди, за якими тема насильства за ознакою статі в юриспруденції висвітлювалася переважно з позиції кримінального права та кримінофамілістики, що виключало її розгляд у рамках гендерного права. Надаються науково обґрунтовані положення, висновки й пропозиції, які відкривають нове бачення цієї проблеми крізь гендерно-правовий вимір у контексті соціостатевої дискримінації та гендерної нерівності.

Ключові слова: гендерне насильство в Україні, правові засоби викорінення гендерного насильства, гендерне право, гендерні правовідносини, гендерна дискримінація, гендерна рівність, рівноправ'я статей, права жінок.

Аннотация

Анищук Н.В. Правовые средства искоренения гендерного насилия в Украине: историко-теоретический анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Одесская национальная юридическая академия, Одесса, 2008.

Диссертация посвящена историко-теоретическому анализу правовых средств искоренения гендерного насилия в Украине. Специфика представленной работы состоит в том, что она является первым в отечественной юриспруденции комплексным и системным исследованием, в котором предпринята попытка рассмотрения данной проблемы в контексте формирования гендерного права, выступающего также новым юридическим направлением в Североамериканских, Скандинавских и других странах Евросоюза в конце ХХ - начале ХХІ ст. Главным предназначением гендерного права является решение широкого круга теоретических и практических проблем законодательного обеспечения и реализации равных прав и возможностей женщин и мужчин, среди которых немаловажное место отводится и рассмотрению проблемы гендерного насилия с точки зрения гендерного неравенства и дискриминации по признаку пола.

Определяющую роль в современном видении исследуемой проблемы играет использование новых возможностей методологии юридической науки, в частности гендерного подхода, позволяющего переосмыслить традиционные взгляды, сложившиеся в юриспруденции, в соответствии с которыми тема насилия по признаку пола освещалась преимущественно с позиции уголовного права и криминофамилистики, что исключало ее рассмотрение сквозь параметры прав женщин в контексте прав человека.

Нашел отражение комплекс вопросов, связанных с рассмотрением концептуальных основ становления и развития гендерного права, в рамках которых обосновывается необходимость фундаментализировать теоретическую базу изучения правовых аспектов гендера как сложного социального конструкта. Теоретическое развитие проблемы опирается на исследование понятийного аппарата гендерного права, обосновывая взаимосвязь между гендерным насилием и дискриминацией по признаку пола. Констатируется, что этот вид насилия укрепляет стереотип гендерных ролей и способствует распространению неравноправных гендерных отношений внутри сообществ, являясь формой гендерного неравенства.

Основное внимание сосредоточивается на комплексном исследовании правовых средств разрешения данной проблемы. С этой целью анализируется содержание исторических памятников отечественного права, заложивших фундамент защиты прав женщин от различных видов насилия, в том числе по гендерному признаку. Немаловажная роль отводится исследованию базовых международных документов в сфере прав женщин в контексте искоренения гендерного насилия, на основании которых формулируется вывод о том, что данная проблема получила всемирное признание лишь в последние два десятилетия с принятием в 1993 г. Декларации ГА ООН "Об искоренении насилия в отношении женщин", под влиянием которой начиная с 1999 г. ежегодно под эгидой Организации Объединенных Наций проводится всемирная акция "16 дней противодействия гендерному насилию", временные рамки которой охватывают период с 25 ноября (Международный день борьбы за ликвидацию насилия в отношении женщин) по 10 декабря (Всемирный день прав человека).

Формулируется ряд предложений и рекомендаций, которые могут быть использованы украинскими парламентариями в процессе гендерного правотворчества. В частности, исходя из правового опыта зарубежных стран, предлагается внести изменения и дополнения в Закон Украины "Об обеспечении равных прав и возможностей женщин и мужчин" (2005) с целью включения новой статьи "Гендерное насилие", а в перспективе принять Гендерный кодекс Украины, который стал бы первым систематизированным отечественным законодательным актом, регулирующим и сферу искоренения гендерного насилия как проявления гендерного неравенства.

Результаты исследования могут быть применены в практической деятельности центральных и местных органов исполнительной власти в сфере правового обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин, правоохранительных органов при разрешении проблемы гендерного насилия. Сформулированные теоретико-методологические положения, выводы и рекомендации могут способствовать процессу разработки нового курса в отечественной юриспруденции - "Теория гендерного права", а также быть применены в иных направлениях гендеристики - гендерной психологии, гендерной социологии и др.

Ключевые слова: гендерное насилие в Украине, правовые средства искоренения гендерного насилия, гендерное право, гендерные правоотношения, гендерная дискриминация, гендерное равенство, равноправие полов, права женщин.

Summary

Anishchuk N.V. Legal means of gender violence eradication in Ukraine: historical and theoretical analysis. - Manuscript.

The thesis stands for a Doctor's degree in Law, speciality 12.00.01 - theory and history of state and law; history of political and legal doctrines. - Odesa National Academy of Law, Odesa, 2008.

The thesis is devoted to complex and system, historical and theoretical analysis of gender violence problem taking into consideration the legal means of its eradication in Ukraine. The gender approach, as a principle of research, destroys conventional views according to which the theme of sex violence in jurisprudence was interpreted mainly from position of criminal law and criminofamilistiks that excluded its consideration within the gender law. There are science-based regulations, conclusions and proposals which reveal a new view of this problem through gender and law dimension in context of social and sex discrimination and gender inequality.

Key words: gender violence in Ukraine, legal means of gender violence eradication, gender law, gender legal relationship, gender discrimination, gender equality, sex equality of rights, women's rights.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На початку ХХІ ст. перед вітчизняною юриспруденцією поставлено нові завдання теоретико-методологічного та практичного характеру, обумовлені вимогами нинішнього часу, у зв'язку з необхідністю висвітлення гендерних проблем, визначення їх місця у правовому просторі, взаємозв'язку з існуючими соціально-економічними, політичними реаліями та потребами сьогодення. Одним із важливих її завдань є формування та розвиток теорії гендерного права - нового напряму юридичної науки, який набув визнання в сучасних Північноамериканських, Скандинавських та інших країнах Європейського Союзу, призначенням якого є розгляд широкого кола теоретико-правових проблем у сфері гендера, зокрема і у тому аспекті, що стосується дослідження гендерного насильства у контексті соціостатевої нерівності та дискримінації за статевою ознакою. За таких умов важливого значення на сучасному етапі побудови паритетної демократії в Україні набуває висвітлення проблеми гендерного насильства під кутом зору дослідження правових засобів його викорінення у контексті формування вітчизняного гендерного права.

Аналіз матеріалів експертних обстежень і доповідей міжнародних конвенційних органів ООН, документів і матеріалів правозахисних організацій свідчить, що гендерне насильство являє собою актуальну правову проблему для багатьох країн світу, у тому числі й для України, пов'язану насамперед із соціостатевою нерівністю та гендерною дискримінацією щодо жінок. Про це, зокрема, йдеться у положеннях ст. 4 Декларації ГА ООН "Про викорінення насильства щодо жінок" від 20 грудня 1993 р., де зазначається, що "держави повинні негайно приступити до здійснення всіма належними засобами політики викорінення насильства щодо жінок і з цією метою заохочувати дослідження про причини, характер, ступінь та наслідки насильства щодо жінок".

Враховуючи гостроту проблеми гендерного насильства, Україна не стоїть осторонь щодо її розв'язання. У 2006 р. вона стала першою країною в Європі, яка розпочала дворічну європейську кампанію подолання гендерного насильства в сім'ї, зокрема щодо жінок, що стартувала у Мадриді (Іспанія). До того ж із 2001 р. Україна бере активну участь у проведенні щорічної всесвітньої акції "16 днів протидії гендерному насильству", яка розпочинається 25 листопада, у Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, та завершується 10 грудня, у Всесвітній день прав людини.

Актуальність обраної теми значною мірою обумовлена і ступенем розроблення проблеми. На сьогодні українські правознавці не приділяють пріоритетної уваги висвітленню гендерної проблематики в цілому, зокрема, у тій частині, що стосується обраної теми, яка ще не стала об'єктом спеціальних досліджень в юриспруденції. Оскільки нинішній етап становлення гендерного права в Україні вимагає дедалі більш глибокого наукового аналізу теоретичних і практичних аспектів впровадження гендерного підходу в сучасну практику правовідносин, цей фактор також обумовив вибір теми дисертації, яку уперше запропоновано розглянути під кутом зору проблеми рівноправ'я статей. Причому специфіка цього дослідження полягає в тому, що порушена проблема розглядається насамперед під кутом зору законодавчого забезпечення та реалізації прав жінок, оскільки саме представниці слабкої статі більш за все зазнають гендерного насильства як дискримінації за статевою ознакою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії "Традиції і новації в сучасній українській державності і правовому житті" (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006-2010 рр. і є складовою частиною досліджень кафедр теорії держави та права, історії держави та права цього навчального закладу, які працюють над науковим розробленням теоретико- та історико-правових аспектів вищезгаданої теми.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний та системний історико-теоретичний аналіз проблеми гендерного насильства під кутом зору висвітлення правових засобів його викорінення в Україні та формулювання на цій основі науково обґрунтованих положень, висновків і пропозицій, що відкривають нове бачення цієї проблеми в рамках гендерного права.

Визначена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:

- з'ясувати роль та значення гендерного підходу в осягненні феномена насильства за ознакою статі;

- проаналізувати історичний розвиток і сучасний стан розроблення досліджуваної проблеми, її джерельну базу;

- фундаменталізувати теоретичну базу щодо розкриття правових аспектів гендера як складного соціального конструкта;

- дослідити концептуальні засади становлення та розвитку гендерного права у світі, виявити особливості його формування в Україні;

- розкрити загальнотеоретичні проблеми використання правових засобів у гендерному законодавстві;

- обґрунтувати роль гендерного права у розв'язанні проблеми гендерного насильства з позицій порівняльного підходу та обміну національним досвідом;

- здійснити теоретичну інтерпретацію юридичної категорії "гендерне насильство", виокремити особливості змісту цієї категорії;

- визначити місце та співвідношення "гендерного насильства" у понятійнотегоріальному апараті гендерного права;

- встановити взаємозв'язок між гендерним насильством, дискримінацією за статевою ознакою та соціостатевою нерівністю;

- висвітлити специфічну природу, сутність та типологію основних форм гендерного насильства на фоні проблеми рівноправ'я статей;

- розглянути юридичну заборону гендерного насильства як правовий засіб забезпечення соціостатевої рівності в еволюції прав жінок;

- виявити характерні риси явища гендерного насильства з погляду соціостатевої дискримінації, здійснивши ґрунтовний аналіз проблеми рівноправ'я статей в українському суспільстві;

- висвітлити історичну ретроспективу процесу формування вітчизняного законодавства щодо забезпечення прав жінок у сфері подолання насильства за ознакою статі;

- здійснити компаративістський аналіз вітчизняного та зарубіжного правового досвіду щодо розв'язання проблеми насильства за ознакою статі на сучасному етапі формування та реалізації гендерної політики та гендерного права;

- розробити теоретичні та практичні рекомендації щодо удосконалення правових засобів забезпечення соціостатевої рівності у контексті викорінення насильства за ознакою статі в незалежній Україні, спираючись на гендерні перетворення тих зарубіжних країн, де вони набули значного поширення і розвитку.

Об'єктом дослідження є сфера суспільних відносин, в якій здійснюються формування та розвиток правових засобів, спрямованих на викорінення гендерного насильства в Україні.

Предметом дослідження є історико-теоретичні положення, концептуальні підходи до аналізу правових засобів викорінення гендерного насильства в Україні.

Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дослідженні застосовувалася система принципів, прийомів та підходів, яка побудована на філософських, загальнонаукових та спеціальних методах. Використання філософських принципів і методів дало змогу забезпечити єдність соціально-правового та гносеологічного аналізу явища гендерного насильства, історизм, об'єктивність, конкретність істини тощо. Системний, структурно-функціональний, історико-порівняльний та інші методи використовувалися для досягнення розуміння взаємодії між гендерним насильством та соціостатевою дискримінацією в контексті проблеми рівноправ'я жінок та чоловіків. Використання компаративістського методу дозволило зробити порівняння феномена гендерного насильства в Україні та зарубіжних країнах з різними правовими системами, а також виявлення загальних рис і специфічних особливостей розвитку вітчизняного та іноземного гендерного законодавства на шляху викорінення цього явища. З арсеналу спеціальних методів використовувалися догматичний, а також метод правового експерименту, за допомогою яких поглиблено понятійний апарат гендерного права, сформульовано нові наукові поняття з обраного напрямку дослідження та надано пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства про гендерну рівність з урахуванням позитивного світового досвіду гендерних перетворень.

Основним методологічним принципам, підходам і методам дослідження окремо присвячені підрозділи 1.1 та 1.2 розділу 1 дисертації.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові роботи вітчизняних учених у галузі теорії та історії держави і права, філософії права - Х. Бехруза, М. Дамірлі, А. Зайця, О. Івакіна, В. Іванова, С. Ківалова, А. Козловського, М. Козюбри, О. Копиленка, Л. Луць, О. Мурашина, Ю. Оборотова, М. Орзіха, П. Рабіновича, В. Сіренка, О. Скакун, О. Тимощука, Є. Харитонова, О. Ющика та ін.

Теоретичною основою дослідження є також праці вітчизняних та зарубіжних вчених-гендеристів - С. Айвазової, Н. Болотіної, М. Буроменського, О. Вороніної, В. Глиняного, О. Дашковської, Л. Завадської, Л. Кормич, Н. Лавріненко, І. Лаврінчук, К. Левченко, Л. Леонтьєвої, О. Матвієнко, Т. Мельник, Н. Оніщенко, Л. Петришиної, Н. Пушкарьової, С. Поленіної, О. Руднєвої, З. Ромовської, Л. Смоляр, Г. Терещенка, М. Томашевської та ін., які значною мірою допомогли здійснити розроблення теоретико-методологічної основи дисертаційного дослідження.

Джерельна основа дослідження теми є широкою і різноманітною. Вона включає сім груп та дванадцять підгруп джерел, що аналізуються у підрозділі 1.3 розділу 1 дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою у вітчизняному правознавстві спробою на основі комплексного підходу з використанням нових можливостей методології наукових досліджень висвітлення проблеми гендерного насильства під кутом зору здійснення історико-теоретичного аналізу правових засобів його викорінення в Україні. Наукова новизна також визначається сучасною постановкою проблеми, розглядом її з урахуванням нинішніх тенденцій формування гендерного права, що також є новим напрямом юриспруденції, який набув визнання у ряді країн з паритетною демократією у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. У науковій літературі в такому ракурсі питання до цього часу не ставилося.

На основі здійсненого дослідження сформульовано низку нових для юридичної науки понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики висновків і узагальнень, одержаних особисто автором, які знаходять відображення у таких положеннях:

уперше:

здійснено розробку концепцій гендерного права, які дають змогу оцінити стан проблеми гендерного насильства у законодавчій сфері з погляду втілення в ній принципу гендерної рівності та інтегрування його в усі галузі та сфери права. Гендерний підхід, покладений в основу дослідження, дозволив окреслити місце гендерної проблематики у правовій політиці України, а також висвітлити роль гендерного права щодо викорінення гендерного насильства як різновиду насильства, спрямованого на приватних осіб чи на групи осіб за ознакою статі. Такий підхід кардинально руйнує традиційні погляди, за якими тема насильства в юридичній науці розглядалася переважно як кримінально-правова та кримінофамілістична проблема. Зміна цієї позиції у бік гендерного права мотивується тим, що гендерне насильство пов'язано з існуванням гендерної нерівності;

визначено сутність категорії "гендерне насильство", її місце та співвідношення у понятійному апараті гендерного права. Доведено, що ця категорія перш за все пов'язана з категоріями прав людини і насамперед прав жінок, оскільки гендерне насильство є порушенням загальнолюдських прав всупереч принципу рівноправ'я статей. У цьому аспекті цей різновид насильства безпосередньо пов'язаний з поняттями "гендерна нерівність" та "соціостатева дискримінація". Сформульовано висновок про те, що, будучи крайньою формою гендерної нерівності, гендерне насильство посилює підпорядкованість жінок та укорінює владу та домінування чоловіків всупереч принципу рівноправ'я статей, призводячи до порушення фундаментальних прав людини. Викорінення гендерної дискримінації являє собою невід'ємну частину зусиль щодо його припинення;

розглянуто процес реалізації гендерних стратегій у сфері законотворчої діяльності щодо викорінення гендерного насильства, показано наслідки діяльності, її результативність щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків та на підставі цього надано рекомендації щодо творення нових норм гендерного права відповідно до сучасних потреб перехідного періоду і властивих для нього перетворень. Зокрема, наголошено на необхідності включення поняття гендерного насильства до Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків" від 8 вересня 2005 р., а в подальшому й розроблення та прийняття Гендерного кодексу України, в якому було б приділено увагу і такій важливій проблемі сьогодення, як гендерне насильство у контексті дискримінації за статевою ознакою;

окреслено передумови виникнення феномена гендерного насильства та виявлено його наслідки для сучасного суспільства крізь гендерно-правовий вимір, завдяки чому в дисертації наголошено на тому, що патріархальні традиції, які панували протягом багатьох століть, релігійне виправдовування домінуючої ролі чоловіків та другорядної ролі жінок у суспільстві та сім'ї сприяли поширенню гендерної дискримінації, внаслідок чого гендерне насильство оцінювалося як щось традиційне, що не залежить від глобальних соціальних потрясінь та змін. Через це гендерне насильство стало найбільш поширеним у світі, але досі маловизнаним порушенням прав жінок, яке на сьогодні зустрічається в усіх соціальних, економічних, релігійних та культурних групах;

досліджено типологію основних форм гендерного насильства у 7 запропонованих автором варіантах, що дозволило сформулювати висновок про те, що в сучасній юриспруденції немає класичного зразка щодо окреслення типології гендерного насильства, оскільки воно набуває різних форм та охоплює різні соціальні класи і культури;

розглянуто процес еволюції прав жінок щодо викорінення гендерного насильства у контексті соціостатевої нерівності, що дозволило сформулювати тезу про те, що порушена проблема набула всесвітнього значення лише наприкінці минулого століття із прийняттям Декларації ГА ООН "Про викорінення насильства щодо жінок" 1993 р., коли вперше було доведено те, що гендерна нерівність підтримується різноманітними формами гендерного насильства;

проаналізовано заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН, наданих Україні щодо стану дотримання прав людини, завдяки чому доведено, що світова спільнота стурбована нинішньою ситуацією в українському суспільстві з проблеми гендерного насильства як cоціостатевої дискримінації, внаслідок чого закликає вживати усіх необхідних правових засобів щодо її нагального розв'язання;

здійснено компаративістський аналіз вітчизняного законодавства із зарубіжним досвідом гендерної правотворчості та механізму правозастосування з урахуванням національних особливостей у сфері викорінення насильства за ознакою статі і на підставі цього надано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України, спираючись на гендерні перетворення країн з паритетною демократією;

удосконалено:

дослідження феномена насильства за статевою ознакою в історичному минулому України, що дозволило довести, що у попередні часи правознавці не здійснювали комплексного аналізу цієї проблеми у гендерно-правовому аспекті, тобто з позиції висвітлення цього явища у його взаємозв'язку із соціостатевою дискримінацією;

здійснення гендерно-правового аналізу інституту сексуальних домагань на роботі, на підставі чого сформульовано висновок про те, що цей інститут, будучи безпосередньо пов'язаним з проблемою гендерного насильства, потребує більш ґрунтовного розроблення у чинному законодавстві України відповідно до зарубіжного правового досвіду гендерних перетворень;

набуло подальшого розвитку:

розуміння термінів "гендерна рівність", "соціостатева нерівність", "дискримінація за ознакою статі", "гендерні переслідування" та виявлення особливостей їх співвідношення, чим значно удосконалено понятійний апарат гендерного права;

висвітлення тенденцій формування інфраструктури правового регулювання у сфері гендера щодо визначення інститутів, які здійснюватимуть вплив на гендерні процеси. На підставі цього доводиться, що на сьогодні у гендерному праві склалися дві основні течії навколо визначення його інститутів, пов'язаних із дослідженням гендерної рівності, з одного боку, та гендерної дискримінації, з іншого;

дослідження процесу гармонізації національного законодавства з міжнародним щодо його гендерної проблематики, що дозволило визначити стан законодавчого забезпечення гендерного розвитку суспільства та показати місце законодавства у виробленні та здійсненні гендерних пріоритетів;

окреслення місця гендерної проблематики у правовому житті України, на підставі чого висвітлено процес активізації гендерної діяльності у сфері права та визначено його роль у структурі гендерної політики. На підставі цього сформульовано тезу, що актуалізація гендерного питання повинна мати не тимчасовий характер, а стати пріоритетним напрямом гендерної політики України в усіх без винятку сферах.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, узагальнення, висновки та рекомендації у своїй сукупності надають певну цілісну картину теоретичних та практичних проблем такого нового напрямку юриспруденції, як гендерне право, в рамках якого досліджується і проблема гендерного насильства, та можуть бути використані у подальшому на таких рівнях:

науково-дослідному - для подальшого розвитку теорії гендерного права, гендерних досліджень, поглиблення наукових знань, пов'язаних із вивченням проблеми гендерного насильства як cоціостатевої дискримінації, створення для цього необхідної теоретичної бази;

науково-освітньому - для сприяння вдосконаленню навчального процесу при викладанні курсів з нового напрямку у світовій юридичній науці - гендерного права, спеціальних дисциплін з гендерної проблематики - гендерної соціології, гендерної психології та ін., а також при підготовці відповідних навчальних видань;

інформаційно-аналітичному - для застосовування у процесі поширення знань про викорінення гендерного насильства, під впливом яких має бути сформований в українському суспільстві новий гендерний менталітет, спрямований на визнання цього різновиду насильства як крайньої форми соціостатевої нерівності;

правотворчому - в період проведення гендерної експертизи українського законодавства як об'єктивної необхідності створення правових можливостей забезпечення гендерної рівності в реальному житті, в усіх сферах його функціонування. Висновки, концептуальні підходи, які містяться в дослідженні, можуть бути використані Верховною Радою України у процесі розроблення та прийняття законів, що регламентують проблему гендерного права;

внутрішньодержавному - в роботі центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, правоохоронних органів при розв'язанні проблеми гендерного насильства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження апробовано на міжнародних, республіканських і міжвузівських наукових конференціях, симпозіумах, "круглих столах" та теоретичних диспутах, зокрема на: всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених "Політика та політична культура в умовах становлення та розвитку українського суспільства" (Одеса, 14-15 червня, 1999 р.); міжнародній науково-практичній конференції молодих учених "Молодь третього тисячоліття: гуманітарні проблеми та шляхи їх розв'язання" (Одеса, 15-16 червня 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених: "Молодь та суспільство: шляхи розв'язання проблем" (Одеса, 18-19 червня, 2001 р.); симпозіумі ОНЮА "Права людини та сучасні проблеми розвитку українського суспільства (Одеса, 23 квітня 2001 р.); щорічній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА, присвяченій третій річниці присвоєння ОНЮА статусу національної (Одеса, 23-24 квітня 2003 р.); міжнародній конференції "Нелегальна міграція як загроза міжнародній стабільності та безпеці держав" (Мінськ, 27-28 листопада 2003 р.), 7-й (59-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА, присвяченій четвертій річниці присвоєння ОНЮА статусу національної (Одеса, 22-23 квітня 2004 р.); 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 26 квітня 2006 р.); 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 27-28 квітня 2007 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Гендерна політика міст: історія і сучасність" (Харків, 23-24 травня 2007 р.), ІІІ звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу та молодих науковців вищої юридичної школи МГУ (Одеса, 28 березня 2008 р.), міжнародній науковій конференції "Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції (пам'яті професора О.В. Сурілова)" (Одеса, 28-29 березня 2008 р.), І науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих науковців МГУ (Одеса, 16 квітня 2008 р.), ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції "Правова система суспільства: сучасні проблеми та перспективи розвитку" (Кіровоград, 18 квітня 2008 р.), Всеукраїнській науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу "Правове життя сучасної України" (Одеса, 18-19 квітня 2008 р.) та ін. Підсумки розроблення проблеми також апробовані під час обговорення на кафедрах теорії держави та права, історії держави та права, у навчальному процесі при проведенні лекцій та практичних занять в ОНЮА.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 40 публікаціях, серед яких монографія "Гендерне насильство у правовому житті України" (2007), 28 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також інших наукових працях з гендерної проблематики.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дослідження, зумовила його логіку та структуру. Робота складається зі вступу, семи розділів, поділених на підрозділи та пункти, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 398 сторінок, із них основного тексту - 363 сторінки. Список використаних джерел включає 367 найменувань і розташований на 35 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність проблеми, її зв'язок з науковими темами, формулюються мета та завдання дослідження, визначаються об'єкт, предмет, методи дослідження, висвітлюються концепція роботи, її наукова новизна, теоретичне та практичне значення, аналізується ступінь апробації й реалізації одержаних результатів.

У першому розділі "Методологія, джерельна база та історіографія досліджуваної проблеми", що складається із трьох підрозділів, увага концентрується на науковому обґрунтуванні теоретичних засад методології досліджуваної проблеми. Комплексне використання методології юридичної науки та джерельної бази до обраного напрямку дослідження дозволяє всебічно підійти до огляду порушеної проблеми. Історіографічний аналіз допомагає встановити ступінь наукової розробки питання та довести його малодослідженість та актуальність.

У підрозділі 1.1. "Теоретико-методологічні засади дослідження" з урахуванням нової методологічної концепції, що склалася у сучасній юриcпруденції, використовуються різноманітні принципи, підходи та методи пізнання у їх сукупності та взаємозв'язку, що зумовлено характером дослідження, поставленою метою та завданнями теоретичного та практичного аналізу.

У роботі увага приділяється з'ясуванню ролі та значення таких методологічних принципів наукового пізнання: комплексного використання методології юридичної науки, що є необхідною умовою для продуктивного вивчення досліджуваної проблеми; об'єктивності, що вимагає науково обґрунтованих положень, неприйняття абстрактних стереотипів, уявлення явищ у чорно-білих тонах; цілісності, що знайшов свій вияв у юридичному визначенні понятійного апарату гендерного права, що внесло системоутворюючу єдність і логічний зв'язок у процесі теоретичного аналізу проблеми гендерного насильства у контексті дискримінації за ознакою статі та соціостатевої нерівності; конкретності, що дало можливість логічно та послідовно викласти матеріал на основі діалектичного руху від визначення вихідної категорії гендерного насильства через її змістовно-теоретичне наповнення й розкриття суттєвих ознак до практичного розгляду отриманих результатів щодо викорінення гендерного насильства; плюралізму (ідеологічної багатоманітності), за допомогою якого дослідження пронизане великою кількістю наукових поглядів, підходів, позицій, концепцій правового та філософського характеру з порушеної проблеми.

Серед методологічних підходів, покладених в основу дослідження, заслуговують на увагу цивілізаційний підхід, що дозволяє усвідомити глобальний масштаб явища гендерного насильства та визначити, яким чином існуючі цивілізації сприймають цю проблему та які вживають правові реформи щодо її розв'язання; антропологічний підхід, що дозволяє на правових засадах пізнати проблему буття людини в контексті дослідження феномена гендерного насильства як порушення прав людини всупереч принципу рівноправ'я статей; аксіологічний підхід, на підставі якого дослідження ґрунтується на пропагуванні ідей гендерної рівності, справедливості та свободи від насильства як найважливіших цінностей людини, визнаних на світовому та національному рівнях; системний підхід, що забезпечує всебічне вивчення складових компонентів гендерного насильства та відстеження того, яким чином правова система реагує на це явище в Україні.

Серед широкого кола філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, проаналізованих у дисертації, варто виділити, зокрема, такі: матеріалістично-діалектичний метод, що дозволяє дослідити гендерне насильство як реальне, об'єктивне явище, що постійно перебуває у розвитку та існує не само по собі, а в тісному взаємозв'язку з економічними, правовими, політичними, духовними умовами життя суспільства, з природою людини; герменевтичний метод, що використовується під час проведення інтерпретаторської роботи текстів правових документів щодо викорінення гендерного насильства; метод аналогії, застосування якого допомогло довести, що проблема гендерного насильства має схоже коріння у різних країнах світу; соціологічний метод, за допомогою якого надається багато інформації соціологічного характеру з приводу різних форм гендерного насильства як у світі, так і в Україні; статистичний метод, що дозволяє ознайомитися із статистичною ситуацією навколо проблеми гендерного насильства; лінгвістичний (філологічний) метод, що застосовується при аналізі текстової інформації, наприклад, при дослідженні змісту історичних пам'яток вітчизняного права.

У підрозділі 1.2. "Гендерний підхід та його значущість в осягненні проблеми" зазначається, що сучасний рівень розвитку гендерних досліджень у світі, і зокрема в Україні, дозволяє говорити про гендерний підхід, як про особливий методологічний підхід наукового пізнання у соціальних науках, у тому числі і в юридичній науці, який орієнтований на дослідження процесу формування і ствердження політики рівних, не залежних від статі можливостей самореалізації людини в різних сферах соціальної практики. Наголошується на необхідності використання у дослідженні цього підходу, оскільки проблема насильства за ознакою статі має бути проаналізована під кутом зору гендерного права у контексті таких питань, як гендерна дискримінація та гендерна рівність. Оскільки ключовим поняттям досліджуваної проблеми є гендер, то значна увага приділяється розкриттю змісту та сутності цього поняття як складного соціокультурного процесу в суспільстві.

Застосування гендерного підходу дозволило сформулювати висновок, що базовою передумовою і висхідною посилкою аналізу проблеми викорінення гендерного насильства є "формула рівності", яка включає в себе не лише рівні права, але й можливості, тобто наявність механізмів, які забезпечують реальне відтворення гендерної рівності в усіх сферах соціального життя, у тому числі й нормативних, інформаційних та освітніх системах. Обстоюється погляд, що "формула рівності", яка існує де-юре у багатьох країнах, і зокрема в Україні, де-факто не завжди дотримується, що призводить до гендерної дискримінації, з якою тісно пов'язана й проблема гендерного насильства.

Підрозділ 1.3. "Джерельна база та історіографія дослідження" присвячується розгляду двох питань: по-перше, детально класифікуються й аналізуються джерела, покладені в основу дисертаційного дослідження, і, по-друге, висвітлюються історичний розвиток і сучасний стан наукового розроблення проблеми.

Знайомство із джерельною базою дослідження дозволяє констатувати, що вона є досить об'ємною і надає можливість долучати до аналізу проблеми достатньо широке коло різноманітних джерел, серед яких варто виділити, зокрема, історичні пам'ятки вітчизняного права - Статути Володимира та Ярослава про церковні суди, Руська Правда, Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566 та 1588 рр., "Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 р., Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. та 1885 р., Кримінальне Уложення 1903 р., кримінальні кодекси радянської України 1922, 1927 та 1961 рр. та ін. Серед правових документів за доби незалежності України варто виділити Конституцію, Кримінальний та Сімейний кодекси, Кодекс законів про працю, закони "Про попередження насильства у сім'ї" 2001 р., "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" 2005 р. та ін. До джерельної бази також слід віднести міжнародно-правові акти з прав жінок, серед яких варто зазначити Декларацію ГА ООН "Про викорінення насильства щодо жінок" 1993 р. На особливу увагу заслуговують рекомендації конвенційних органів ООН, Комітету Міністрів Ради Європи та Парламентської Асамблеї Ради Європи, а також нормативно-правові акти окремих зарубіжних країн з проблеми гендерного насильства.

При аналізі історіографії досліджуваної проблеми, що охоплює три періоди - дореволюційний, радянський та сучасний, загострюється увага на тому, що порушена проблема у вітчизняній правовій науці і досі залишається малодослідженою. На жаль, юристи уникають досліджень на тему дискримінації за статевою приналежністю, з якою тісно пов'язана й проблема гендерного насильства. Історіографічний аналіз свідчить, що в Україні обрана тема у комплексному її вигляді раніше не вивчалась і не відстежувалась. Тому дослідження органічно доповнює попередні роботи з гендерної проблематики, а наявність зазначених робіт не позбавляє його актуальності.

Другий розділ "Використання правових засобів у гендерному законодавстві: загальнотеоретичні проблеми", що складається із двох підрозділів, спрямований на дослідження світових та вітчизняних тенденцій становлення та розвитку гендерного права. З теоретичної точки зору обмірковується проблема щодо використання правових засобів у гендерному законодавстві, розкриваються їх поняття та сутність.

У підрозділі 2.1. "Становлення та розвиток гендерного права: концептуальні засади" розкриваються правові аспекти гендера з позицій порівняльного підходу та обміну національним досвідом, що допомагає виявити особливості становлення та розвитку гендерного права у світі та в Україні. Аналізуються позиції учених-юристів Н. Оніщенко, Т. Мельник, Н. Болотіної, І. Лазар та ін., що склалися у вітчизняній юриспруденції щодо визначення концепцій гендерного права. Формулюється висновок, що гендерне право слід розглядати у двох значеннях. По-перше, воно являє собою нову галузь права, що тільки починає формуватися у правових системах країн із паритетною демократією, виокремившись із комплексного правового інституту, що складається із правових норм, якими встановлюються засоби забезпечення рівності прав людини незалежно від статі, а також передбачаються межі допустимих відмінностей у правах залежно від статі. По-друге, гендерне право є новим напрямом в юриспруденції, який набув поширення у Північноамериканських, Скандинавських та інших країнах Євросоюзу у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст., і який перебуває на етапі зародження у пострадянських державах, зокрема в Україні.

Концентрується увага на тих теоретичних проблемах, що мають місце на сучасному етапі становлення гендерного права. Зокрема, підтримується позиція вчених-гендеристів Н. Оніщенко, М. Томашевської та ін., які акцентують увагу на тому, що на сьогодні залишаються невирішеними питання формування інфраструктури правового регулювання у сфері гендера, а саме: визначення інститутів, які здійснюватимуть вплив на гендерні процеси, методів та підходів такого регулювання, вдосконалення існуюючих, відміна таких, що не відповідають принципу гендерної рівності, та прийняття нових егалітарних правових норм.

На підставі цього констатується, що нинішній етап становлення вітчизняного гендерного права хоча і вирізняється складностями, однак певні позитиви на цьому шляху окреслюються вже і сьогодні. Якщо в 90-х роках минулого століття юристи уникали можливості застосування гендерної термінології, то вже на початку ХХІ ст. набуває все більшого розголосу її використання у нормативно-правових документах та наукових дослідженнях. Відтепер постало питання, що гендерний аспект має бути врахованим при законотворенні і під час розв'язання проблеми гендерного насильства. Адже сучасний етап розвитку вітчизняної юриспруденції потребує теоретичного розроблення самої категорії гендерного насильства та конструювання методики, за якою має бути здійснено аналіз чинного законодавства з досліджуваної проблеми та зроблено пропозиції щодо його вдосконалення відповідно до позитивного світового досвіду гендерних перетворень.

У підрозділі 2.2. "Поняття та сутність правових засобів у гендерному законодавстві" зазначається, що основними правовими засобами у гендерному законодавстві є ті юридичні норми й принципи права, якими забезпечуються рівні права та можливості жінок та чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Формулюється висновок, що останнім часом у світі зростає кількість країн, в яких відбувається процес становлення гендерного права. Із цією метою аналізується гендерне законодавство Боснії та Герцеговини, Ісландії, Киргизії, Литви, Німеччини, Норвегії, Словенії, Фінляндії, Японії та ін. При цьому значної уваги приділено розвиткові гендерного законодавства в Україні на сучасному етапі еволюції її правового життя.

З урахуванням позиції С. Алексєєва, згідно з якою правові засоби виступають в якості інтегрованих явищ, що виражаються у "тріаді" - заборони, позитивні зобов'язання та дозволи, - у дослідженні сконцентровано увагу на здійсненні аналізу щодо втілення цих засобів у гендерному законодавстві, розкритті їх поняття та сутності.

Висвітлення загальних закономірностей становлення та розвитку гендерного законодавства у світі та в Україні дозволяє подивитися на гендерне насильство як на гендерно-правову проблему та сформулювати висновок про необхідність вироблення нових правових засобів її розв'язання у контексті забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

У третьому розділі "Гендерне насильство як об'єкт гендерно-правового аналізу", що складається із двох підрозділів, з теоретичної точки зору обмірковується проблема щодо визначення місця та співвідношення гендерного насильства у понятійному апараті гендерного права. Наголошується на тому, що з позиції гендерного права гендерне насильство розглядається як крайня форма соціостатевої нерівності, що взаємопов'язана з проблемою дискримінації за статевою ознакою.

У підрозділі 3.1. "Визначення гендерного насильства як юридичної категорії" з'ясовується сутність категорії гендерного насильства, виокремлюються особливості її змісту. Наголошується на тому, що для світової та вітчизняної юриспруденції ця категорія є новою. Адже до 90-х рр. ХХ ст. юристи взагалі не застосовували цього терміна. Через те у правовій науці поки не вироблено чіткої, лаконічної, однозначної, досконалої формули-дефініції цієї категорії. Саме це є причиною розбіжності наукових поглядів у сучасних юристів під час дослідження гендерного насильства як правової категорії. Тому наразі важливого методологічного значення набуває з'ясування кореляції розуміння гендерного насильства залежно від застосовуваного до їхнього осмислення того чи іншого виду юридичного напрямку, який не тільки визначає розуміння цієї правової категорії, але й формує підходи, стратегію і тактику дослідницьких пошуків вирішення поставлених теоретичних та емпіричних проблем.

На даний час в юриспруденції склалося декілька напрямків щодо бачення цієї проблеми. Так, згідно з першим напрямком пропонується розглядати категорію гендерного насильства на рівні кримінального права. Розвиваючи традиційну думку про те, що насильство досліджується в рамках кримінального права, спеціалісти із цього юридичного напрямку вважають, що й гендерне насильство як різновид насильства має розглядатися в межах цієї науки. При цьому вони не враховують тієї обставини, що на сьогодні не всі форми і види гендерного насильства досліджуються кримінальним правом. Так, знайомство із зарубіжним правовим досвідом у сфері гендера дає підставу констатувати, що на даний час проблема сексуальних домагань оговорюється насамперед у контексті соціостатевої дискримінації в рамках законодавства про гендерну рівність. У зв'язку із цим заслуговує на увагу висловлювання спеціаліста з гендерної проблематики М. Буроменського про те, що вітчизняні юристи "вважають кримінальне право вершиною юридичної науки, і з цієї вершини опускатися до рівня гендера для них непристойно".

Відповідно до другого напрямку категорію гендерного насильства пропонується досліджувати в рамках сімейної кримінології (кримінофамілістики). І знову ж це пов'язано насамперед із тим, що юристи нерідко помилково ототожнюють явище гендерного насильства виключно з домашнім насильством. При цьому вони не враховують тієї обставини, що категорія гендерного насильства є значно ширшою за своїм обсягом й охоплює будь-який вид насильства, що ґрунтується за ознакою статі, включаючи і домашнє насильство.

Безперечно, усі вищезгадані погляди мають певну раціональну істину. Щоправда, на основі ознайомлення із світовим правовим досвідом з гендерної проблематики у дослідженні відстоюється погляд, за яким гендерне насильство слід розглядати як категорію гендерного права, оскільки воно має прямий зв'язок із соціостатевою проблемою. З погляду гендерного права гендерне насильство означає різновид насильства, який включає дії, що завдають фізичної, психологічної, сексуальної шкоди чи страждання, погрозу таких дій, примус та інші обмеження свобод усупереч принципу гендерної рівності. У цьому контексті проблема гендерного насильства висвітлюється під кутом зору дискримінації за статевою ознакою. Такий підхід є новим і багатообіцяючим для світової та вітчизняної юридичної науки. Він почав формуватися лише в останньому десятилітті ХХ ст. - на початку ХХІ ст. під впливом гедерно-правових ідей.

У підрозділі 3.2. "Місце та співвідношення гендерного насильства у понятійному апараті гендерного права" робиться висновок, що категорія гендерного насильства є "наймолодшою" у цьому апараті і ще не до кінця сформульованою в сучасному праворозумінні. Через те на сьогодні в юриспруденції існують певні складності щодо визначення місця та співвідношення гендерного насильства у понятійному апараті гендерного права.

Концентрується увага на тому, що категорія гендерного насильства, незважаючи на її достатньо молодий доктринальний вік, вже починає посідати одне з важливих місць у понятійному апараті гендерного права. Це пояснюється перш за все тим, що цей різновид насильства безпосередньо пов'язаний із проблемою рівноправ'я жінок та чоловіків, оскільки є крайньою формою соціостатевої нерівності.

У процесі здійснення теоретичного аналізу понятійного апарату гендерного права встановлено, що існує прямий зв'язок між "гендерним насильством", "cоціостатевою нерівністю", "дискримінацією за ознакою статі" та "гендерними переслідуваннями". На підставі цього запропоновано погляд, за яким комплексне дослідження правової конструкції гендерного насильства має розкриватися у контексті висвітлення категорії прав людини крізь параметри прав жінок. Така позиція пояснюється насамперед тим, що на даний час в юриспруденції категорія гендерного насильства розглядається переважно з точки зору проблеми насильства щодо жінок. З огляду на це формулюється висновок, що із вирішенням проблеми соціостатевої дискримінації, досягненням гендерної рівності де-юре і де-факто можна буде розраховувати й на розв'язання проблеми гендерного насильства як порушення прав людини і насамперед прав жінок.

Четвертий розділ "Феномен гендерного насильства у контексті дискримінації за статевою ознакою: теоретико-правові аспекти" складається із трьох підрозділів і присвячується теоретико-правовому аналізу гендерного насильства як дискримінації за статевою ознакою в еволюції людства, в рамках якого доводиться, що сприйняття цього соціального феномена змінюється залежно від геополітичних факторів, культурних традицій, моральних і правових цінностей суспільства й національного законодавства держав.

У підрозділі 4.1. "Природа та сутність феномена гендерного насильства" сконцентровано увагу на висвітленні природи та сутності феномена гендерного насильства у контексті проблеми рівноправ'я статей під кутом зору дискримінації щодо жінок. Ця позиція пояснюється насамперед тим, що на сьогодні у світі органами державної влади, громадськістю та науковцями поки не порушується проблема гендерного насильства з точки зору дискримінації щодо чоловіків, оскільки її вважають неактуальною та несвоєчасною. Тому проблема насильства щодо чоловіків поки залишається не поміченою та такою, що не доповідається та не розв'язується, та й в цілому не обговорюється на міжнародно- та національно-правовому рівнях.