Державне управління пенсійним забезпеченням осіб похилого віку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне управління пенсійним забезпеченням осіб похилого віку в Україні

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Однією з умов успішної розбудови соціальної держави в Україні є гідний рівень життя усіх громадян і особливо соціально вразливих верств, зокрема, осіб похилого віку. Але сучасне суспільство з його культом молодості й активності витісняє людей цієї категорії на периферію самотності й певної відстороненості від соціальних процесів. Обмеження функціональних можливостей літніх людей щодо адаптації в ринковому середовищі підвищують ризик їхньої соціальної ізоляції, внаслідок чого особи у 55-60-річному віці вже не можуть на рівних конкурувати на ринку праці, змушені сподіватись виключно на підтримку держави й розраховувати на стабільність пенсійної системи.

Саме тому забезпечення особам похилого віку гідних умов існування є надзвичайно важливим завданням держави як основного гаранта соціального захисту. Глобальні тенденції постаріння населення і зниження народжуваності ускладнюють розв'язання демографічних проблем, зумовлюючи зменшення в структурі населення частки працюючих платників пенсійних внесків, зростання навантаження на пенсійну систему і збільшення видатків на пенсійне забезпечення. Ці проблеми загрожують суспільною кризою і висувають на порядок денний необхідність реформування системи пенсійного забезпечення. Тому актуалізуються питання узагальнення світового досвіду в цій сфері, осмислення новітніх тенденцій і перспектив розвитку соціальної політики, визначення основних принципів і форм її реалізації у відповідності з потребами суспільства.

Стан наукової розробки проблеми. Теоретичні засади державного управління системою пенсійного забезпечення, під впливом яких сформувались напрямок і методологія дослідження, обґрунтовані такими відомими дослідниками, як Г. Атаманчук, О. Василик, М. Вінер, Т. Ганслі, Г. Еспінг-Андерсен, І. Кичко, М. Папієв, В. Роік, В. Скуратівський, С. Тарасова та ін. Вагомий внесок у вирішення проблем державного управління соціальним захистом і пенсійним забезпеченням зробили С. Біла, Г. Волощук, С. Горянська, Н. Діденко, В. Єлагін, Е. Лібанова, В. Максимчук, О. Мачульська, О. Палій, С. Погорєлова, Л. Хижняк, П. Шевчук та ін. Принципове для науки державного управління значення у цьому зв'язку мають праці А. Бабича, М. Волгіна, Г. Ковальської, Г. Таггарта, І. Савченка, Д. Сандлера, А. Соловйова, В. Шахова, В. Яценка та ін.

Проте, незважаючи на значний науковий доробок з проблем реалізації політики соціального захисту й пенсійного забезпечення, потребують поглибленого дослідження принципи, функції, форми і методи державного управління пенсійним забезпеченням, його моделі, етапи формування й розвитку пенсійної системи в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі соціальної і гуманітарної політики Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в межах науково-дослідних робіт «Соціальна політика Української держави та особливості її реалізації на регіональному рівні» (державний реєстраційний номер 0105U002742) та «Соціальна і гуманітарна складові паспорта територіальної громади» (державний реєстраційний номер 0107U000577). Особистий внесок здобувача у їх виконання полягає в розробці та обґрунтуванні заходів щодо забезпечення прав і потреб осіб похилого віку при реалізації соціальної політики в регіоні.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування основних напрямків формування ефективної моделі пенсійного забезпечення осіб похилого віку в Україні. Досягнення визначеної мети обумовило необхідність розв'язання наступних завдань:

- визначити історичні й соціальні передумови та основні концептуальні підходи до удосконалення державної політики соціального захисту осіб похилого віку;

- теоретично обґрунтувати підходи до формування і запровадження ефективних моделей пенсійної системи;

- уточнити основні принципи функціонування системи пенсійного забезпечення осіб у непрацездатному віці;

- визначити особливості формування й реалізації соціальних стандартів і соціальних гарантій у сфері пенсійного забезпечення населення в Україні;

- з'ясувати характерні риси, тенденції та перспективи процесу розвитку державного управління пенсійним забезпеченням населення в Україні.

Об'єкт дослідження - система пенсійного забезпечення осіб похилого віку.

Предмет дослідження - загальні закономірності державного управління пенсійним забезпеченням осіб похилого віку та специфічні особливості їх реалізації в Україні.

Методи дослідження. Цілісність дослідження забезпечують системний та комплексний підходи. Теоретико-методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних учених з питань теорії та історії державного управління, соціології, права, демографії, державної соціальної політики.

Досягнення мети та реалізація завдань дослідження забезпечувалися шляхом використання загальнонаукових і спеціальних методів: аналізу і синтезу (для осмислення проблемних аспектів щодо формування моделей пенсійного забезпечення осіб похилого віку, історичних і соціальних передумов державного управління соціальним захистом), єдності історичного і логічного (для аналізу змістовних характеристик соціального захисту та пенсійного забезпечення на різних етапах суспільного розвитку), системного аналізу (для оцінки відповідності державного пенсійного забезпечення завданню реалізації прав і потреб осіб похилого віку), узагальнення і порівняння (для вивчення закордонного досвіду реформування державних систем пенсійного забезпечення і з'ясування можливостей його використання в Україні) та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні підходів щодо формування та реалізації державної політики пенсійного забезпечення осіб похилого віку з урахуванням історичних і соціально-економічних особливостей розбудови України, що конкретизується в таких положеннях:

уперше:

- доведено, що еволюція процесу державного управління соціальним захистом осіб похилого віку включає два переходи: а) від вибіркового соціального забезпечення державою окремих груп літнього віку - до загальних соціальних гарантій для всього населення; б) від загального піклування держави - до індивідуалізації й адресності в реалізації соціального захисту літнього населення, що призводить до зміни пріоритетів, принципів, форм і функцій державного управління соціальним захистом населення і розвитком системи пенсійного забезпечення;

- обґрунтовано об'єктивну необхідність змін у соціальній політиці держави, які полягають у перетворенні державних інституцій в основних суб'єктів соціального захисту осіб похилого віку на етапі переходу від аграрного до індустріального суспільства і поступовому послабленні ролі держави та перенесенні навантаження щодо соціального захисту населення на суспільні соціальні інституції на етапі переходу від індустріального до постіндустріального суспільства;

удосконалено:

- зміст поняття «пенсійне забезпечення громадян» на основі принципу поєднання його всезагальності й комплексності з індивідуалізацією й детермінацією, гнучкістю й багаторівневістю форм та методів здійснення, що обумовлюється гетерогенністю осіб похилого віку, їх вимогами щодо рівня соціальних гарантій;

- розуміння підходів до приведення системи пенсійного забезпечення населення у відповідність із цілями сучасної соціальної політики держави;

дістала подальший розвиток:

- класифікація моделей пенсійного забезпечення населення за критеріями їх створення й реформування.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розширенні наукових уявлень про пенсійне забезпечення осіб похилого віку в постіндустріальному суспільстві. Висновки та рекомендації дисертаційної роботи можуть бути використаними для подальшого поглиблення й опрацювання теми дослідження, а також при формуванні програм підвищення кваліфікації працівників системи Пенсійного фонду України і викладанні спеціальних дисциплін для слухачів магістерської підготовки зі спеціальності «Державне управління».

Результати дослідження впроваджено управлінням Пенсійного фонду України в м. Конотопі Сумської області при розробці пропозицій з удосконалення роботи управління (довідка від 03.09.2008 р. №6615/01), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області при опрацюванні пропозицій щодо запровадження накопичувальної складової пенсійної системи (довідка від 03.10.2008 р. №12337/01-25).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження оприлюднювались на VI, VII та VIIІ міжнародних наукових конгресах «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2006 р.; м. Харків, 2007 р.; м. Харків, 2008 р.), міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях «Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади» (м. Полтава, 2007 р.), «Проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України: освітній вимір» (м. Полтава, 2008 р.), «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (м. Одеса, 2008 р.), засіданні «круглого столу» «Європейські інтеграційні процеси: досвід для України» (м. Харків, 2008 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені у десяти наукових працях, чотири з яких опубліковано у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових у галузі науки державного управління. Загальний обсяг публікацій, що належать особисто здобувачеві, - 4,8 авт. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 217 сторінок, у тому числі чотири таблиці (на 4 сторінках), шість рисунків (на 5 сторінках), 4 додатки (на 6 сторінках). До списку використаних джерел входить 259 найменувань (на 23 сторінках), у тому числі 43 джерела - іноземною мовою.

Основний зміст роботи

пенсійний управління державний

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробки, розкривається зв'язок з науковими проектами, програмами і планами, формулюється мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

У першому розділі - «Теоретичні засади державного управління пенсійним забезпеченням осіб похилого віку» - досліджені еволюція підходів до організації соціального захисту осіб похилого віку, система пенсійного забезпечення як об'єкт державного управління, а також здійснено компаративний аналіз світових пенсійних моделей.

Поняття «особи похилого віку» трактується в роботі як люди, які досягли пенсійного віку й отримують пенсію або набули права на її призначення. Соціальний захист населення визначається як сукупність заходів, що здійснюються в суспільстві з метою забезпечення суспільно прийнятних умов матеріального й духовного життя осіб похилого віку шляхом встановлення в законодавчому порядку соціальних гарантій та нормативного регулювання механізмів їх забезпечення.

Окремо теоретично обґрунтовуються підходи до удосконалення державного управління соціальним захистом осіб похилого віку, створення для них оптимальних умов реалізації конституційних прав, свобод і особистих інтересів.

У дослідженні визначаються основні історичні передумови створення системи державного соціального захисту населення: соціальне утримання за рахунок локальної соціальної мережі в аграрному суспільстві; соціальні гарантії в індустріальному суспільстві; соціальний захист людей у постіндустріальному суспільстві (табл. 1).

На основі аналізу еволюції формування державного соціального захисту осіб похилого віку визначено соціальні передумови державного управління цією сферою в умовах постіндустріального суспільства, а саме: соціально-демографічні, соціально-культурні, соціально-психологічні, соціально-політичні, соціально-економічні й національно-державні (табл. 2).

Обґрунтовується необхідність зміни пріоритетів, принципів, форм, функцій державного управління соціальним захистом і пенсійним забезпеченням з огляду на посилення впливу на нього глобальних світових тенденцій суспільного розвитку, задоволення потреб цієї категорії населення.

Реформування системи пенсійного забезпечення має здійснюватись на засадах більшої гнучкості в діяльності влади, багатоваріантності, комплексності й багаторівневості з метою надання застрахованій особі можливостей для найповнішої реалізації після виходу на пенсію конституційних прав і життєвих інтересів. Змістом державного управління реформуванням сфери соціального захисту й пенсійного забезпечення є: оптимізація заходів соціального захисту (адресність, з'ясування потреб, зумовленість виплат попередніми внесками), розподіл навантаження щодо соціального забезпечення непрацездатного населення між державою та іншими суб'єктами цього процесу (родина, місцева громада, громадські, благодійні та релігійні організації), стимулювання участі фізичних осіб у програмах соціального страхування, формування у індивіда почуття особистої відповідальності за власний добробут у літньому віці. Стає очевидним, що запровадження моделей пенсійних систем, що передбачають законодавче затвердження умов дострокового виходу на пенсію та високі компенсаторні виплати в разі дострокового припинення трудової діяльності, не сприяють стимулюванню трудової активності людей.

Досягнення цілей сучасної соціальної політики держави, спрямованої на розвиток не тільки самої людини, але й її потреб та інтересів, неможливе без забезпечення постійного зростання рівня пенсійних виплат, що й мають передбачати прогресивні моделі пенсійної системи. У зв'язку з цим пропонується їх класифікація, яка відображає витоки й шляхи удосконалення державного управління сферою дослідження.

Таблиця 1. Історичні передумови створення системи державного соціального захисту населення

Таблиця 2. Соціальні передумови державного управління соціальним захистом осіб похилого віку в постіндустріальному суспільстві

У другому розділі - «Сучасний стан системи пенсійного забезпечення в Україні» - досліджені становлення і розвиток системи пенсійного забезпечення в Україні, його структурно-функціональне забезпечення, призначення соціальних стандартів та проаналізовано сучасний стан забезпечення прав і потреб осіб похилого віку на місцевому рівні. З'ясовано, що реформування пенсійної системи України ще не відповідає вирішенню завдань забезпечення гідного рівня життя особам похилого віку. Суттєві недоліки мають місце в організаційно-функціональній структурі державного управління розвитком системи пенсійного забезпечення. Її реформування на засадах трирівневості не забезпечує встановлення жорсткої залежності пенсій від страхового стажу та розміру попередньої заробітної плати, а також накопичення на базі Пенсійного фонду України фінансових ресурсів за рахунок інвестиційної діяльності. З цих та інших причин бюджет Пенсійного фонду залишається дотаційним з боку державного і не може забезпечувати повністю виплату пенсії.

Введення до моделі пенсійної системи накопичувальних блоків передбачає економічну й політичну стабільність суспільства та його нормативної бази, стійкість фінансової системи, що уможливлює довгострокове планування й реалізацію накопичувальних схем; наявність розвиненої фінансової інфраструктури, що забезпечує функціональність накопичувальних механізмів; оптимізацію податкової системи з метою сприяння реалізації накопичувальних схем; державний нагляд та контроль за фінансовим станом пенсійних фондів з метою забезпечення їх прозорості й гарантій пенсійних виплат у повному обсязі, у т. ч. й за кризових обставин.

Підґрунтям ефективної системи пенсійного забезпечення є сучасні соціальні стандарти, призначенням яких є не тільки гарантування державою громадянам мінімального рівня життя, забезпечення рівності стартових можливостей, а й створення відповідних соціально-економічних, суспільно-правових, культурно-побутових, медико-гігієнічних, психологічних передумов інтеграції й реінтеграції в суспільство людей похилого віку. Потребує вирішення проблема значення прожиткового мінімуму та розміру соціальних виплат, оскільки в Україні чинне законодавство нівелює рівень його забезпечення.

На основі вторинного аналізу результатів соціологічного дослідження в дисертації визначені найважливіші проблеми реалізації соціальної функції держави щодо гарантування особам похилого віку гідного рівня життя. Вони охоплюють соціальну, економічну, політичну й ідеологічну складові добробуту суспільства та полягають у розширенні ресурсного забезпечення пенсійної сфери.

Нагальними питаннями удосконалення державного управління пенсійним забезпеченням в Україні визначено такі:

- низький рівень пенсій державної солідарної пенсійної системи, що не гарантує відповідності рівня життя літніх людей сучасним стандартам і не убезпечує їх від ризиків зубожіння й залишення без засобів існування;

- відсутність у осіб похилого віку можливостей повноцінного включення у трудові відносини;

- нерозвиненість ринку послуг, що надаються державою та іншими суб'єктами соціального захисту особам похилого віку;

- безальтернативність грошової форми пенсійного забезпечення;

- незадовільне медичне обслуговування пенсіонерів та фінансування системи державних і муніципальних закладів з охорони здоров'я;

- ігнорування органами державного управління моніторингу соціальних потреб осіб похилого віку і врахування їх при здійсненні соціального захисту;

- відсутність комплексної державної стратегії підготовки людей до пенсійного етапу життя (пропаганда здорового способу життя та активної старості, формування в суспільстві позитивного образу пенсіонера);

- недовіра літніх осіб до влади.

Розв'язання цих завдань потребує комплексного підходу до аналізу ситуації і її виправлення, запровадження новітніх моделей соціального захисту й пенсійного забезпечення з боку держави як головного суб'єкта управління.

У третьому розділі - «Удосконалення державного управління пенсійним забезпеченням осіб похилого віку в Україні» - визначено тенденції та перспективи розвитку системи пенсійного забезпечення в Україні, обґрунтовано необхідність трансформації змісту державної політики пенсійного забезпечення в сучасних умовах, сформульовано принципи і напрями формування ефективної моделі пенсійного забезпечення осіб похилого віку в Україні.

Вплив загальносвітових тенденцій суспільного розвитку має в Україні певні особливості. Поступово скорочується загальна чисельність населення, змінюється репрезентативність різних вікових категорій в його структурі, що у перспективі може призвести до неможливості забезпечувати пенсійні виплати за рахунок лише солідарної системи. Характерною тенденцією сучасності є бажання й здатність осіб похилого віку продовжувати працювати після досягнення пенсійного віку, що значною мірою зумовлюється загальним низьким рівнем зарплати більшості населення і обмеженістю фінансових ресурсів для підвищення пенсій.

Реалізація соціальної політики в умовах посилення впливу цих тенденцій потребує її удосконалення на засадах інституалізації й подальшого розвитку соціального партнерства, використання європейських стандартів адміністрування, у тому числі запровадження відносин реординації в управлінні.

Складність і суспільна важливість завдань соціального захисту обумовлюють комплексний і системний характер необхідних перетворень, оскільки гарантування людям гідної старості можливе тільки шляхом створення умов для детермінації й диверсифікації джерел доходів особи, у тому числі й джерел формування пенсійних виплат.

На підставі результатів аналізу різних систем пенсійного забезпечення в роботі пропонується її п'ятирівнева модель для безпосереднього запровадження в Україні.

Перший (базовий) рівень не передбачає сплати внесків, але забезпечує мінімальний соціальний захист, витрати на який забезпечуються з Державного бюджету - фінансована за рахунок загальних податків соціальна мережа безпеки, що запобігає бідності. Другий рівень - це обов'язкова державна солідарна пенсійна система виплат, яка формується за допомогою пропорційних внесків осіб і працедавців і залежить від розміру попередньої заробітної плати та суми сплачених внесків. Третій рівень - це обов'язкова накопичувальна система грошових внесків, що дозволяє особі обрати відповідну пенсійну програму певного рівня доходності особистого пенсійного рахунку. Виходячи з визначених потреб пенсіонерів, пенсійні програми можна розподілити на такі типи: виплата пенсій у розмірі 100% накопиченої суми з урахуванням прибутків від інвестиційної діяльності відповідного пенсійного фонду; виплата певної частки накопиченої суми без урахування згаданих прибутків, але за умови оплати з цього пенсійного фонду витрат на необхідне медичне обслуговування пенсіонера; виплата певної частки накопиченої суми без урахування прибутків, але за умови оплати з цього пенсійного фонду витрат на догляд пенсіонера у період його глибокої старості.

Четвертий рівень передбачає добровільну участь громадян у накопичувальній системі страхових внесків, створення мережі структур добровільного недержавного пенсійного забезпечення.

П'ятий рівень пропонованої моделі пенсійного забезпечення включає фінансову та нефінансову підтримку людей похилого віку безпосередньо в родині або молодшими поколіннями і охоплює значно ширший сегмент соціальної політики, а саме: підтримку осіб похилого віку їхніми сім'ями, забезпечення доступу до медичних та житлово-комунальних послуг. На цьому рівні доцільно залучати приватний капітал, громадські, благодійні та релігійні організації з метою раціонального розподілу навантаження щодо соціального забезпечення пенсіонерів між державою та іншими суб'єктами, підтримки осіб з неповною зайнятістю в межах родини або громади.

Таким чином, за допомогою комплексного підходу до вирішення державою низки життєво важливих проблем можна створити й запровадити ефективну модель соціального захисту й пенсійного забезпечення осіб похилого віку.

Висновки

Дисертаційне дослідження розв'язує важливе наукове завдання щодо теоретичного обґрунтування основних напрямків формування ефективної моделі пенсійного забезпечення осіб похилого віку в Україні, а його результати дозволяють сформулювати такі положення і рекомендації:

1. Еволюція державного соціального захисту осіб похилого віку характеризується такими переходами: від соціального забезпечення окремих верств літнього населення на етапі аграрного суспільства - до загального охоплення державним соціальним захистом літніх людей в індустріальному суспільстві; від включення всіх категорій населення похилого віку до системи соціального захисту за часів індустріального суспільства - до індивідуалізації й адресності в реалізації програм соціального захисту в постіндустріальному суспільстві, що призводить до зміни пріоритетів, принципів, форм і функцій державного управління розвитком цієї сфери. Забезпечення позитивних змін у реалізації сучасної державної соціальної політики з метою залучення до її здійснення приватного капіталу, громадських, благодійних та релігійних організацій і розподілу навантаження з соціального забезпечення непрацездатного населення між державою й інститутами громадянського суспільства є вимогою сучасності.

2. Історичними передумовами формування досконалої системи державного соціального захисту літніх людей виступають: соціальне утримання за рахунок локальної соціальної мережі в аграрному суспільстві, державний соціальний захист в індустріальному суспільстві, формування системи соціального захисту інститутами громадянського суспільства у постіндустріальному суспільстві з урахуванням соціально-демографічних, соціально-культурних, соціально-психологічних, соціально-політичних, соціально-економічних і національно-державних особливостей.

Зміст новітніх підходів до забезпечення соціального захисту полягає у наданні літньому населенню можливостей доступу до ринку праці, організації повноцінного життєвого циклу різних вікових категорій.

3. Розбудова пенсійного забезпечення й реалізація прав, потреб і особистих інтересів осіб похилого віку потребує поєднання принципу всезагальності й комплексності в пенсійному забезпеченні з індивідуалізацією й детермінацією, гнучкістю й багаторівневістю форм та методів його здійснення, а також доповнення головних функцій держави щодо здійснення державної соціальної політики з урахуванням індивідуальних потреб людини і забезпечення їй можливості подальшого розвитку в будь-якому віці.

4. Чинна в Україні система соціальних стандартів, орієнтована на гарантування мінімального рівня забезпечення, не відповідає потребам усіх соціальних груп. Затвердженню державних соціальних стандартів мають передувати ґрунтовні соціологічні дослідження стану забезпечення потреб та інтересів громадян, широке громадське обговорення й схвалення основних змін системи пенсійного забезпечення.

5. Порівняльний аналіз світових моделей пенсійного забезпечення дає підстави класифікувати їх відповідно до шляхів та методів формування, ролі держави й інших суб'єктів у процесі реформування системи, що розширює межі використання світового досвіду конструювання ефективної пенсійної моделі в Україні.

6. Розвиток і становлення системи соціального захисту й пенсійного забезпечення в Україні характеризуються відсутністю спадковості між окремими його етапами: змішана модель пенсійного забезпечення, що поступово формувалась за часів перебування України у складі інших держав, була замінена на радянську перерозподільну модель; після набуття Україною незалежності невідповідність цієї моделі новим реаліям соціально-економічного розвитку зумовила необхідність її реформування на засадах поєднання розподільчих і накопичувальних складових.

7. Одним із результатів дослідження є з'ясування особливостей впливу загальносвітових тенденцій на розвиток в Україні пенсійного забезпечення осіб похилого віку:

- поступове скорочення загальної чисельності населення, зміни у репрезентативності різних вікових категорій населення в його структурі, що може призвести у перспективі до неможливості забезпечувати пенсійні виплати за рахунок лише державної солідарної системи і державних ресурсів;

- збереження у літніх людей бажання й здатності працювати після досягнення пенсійного віку, що є важливим суспільним ресурсом і додатковим джерелом формування власного добробуту в старості, вимагає від держави додаткових гарантій захищеності й підтримки літніх людей на ринку праці;

- розбудова соціальної держави відкриває перспективи переходу від гарантування мінімального (фізіологічного) рівня життя до політики запровадження середніх соціальних стандартів;

- в умовах низького рівня зарплат і обмеженості фінансових ресурсів пенсійного забезпечення зберігається функція української родини щодо перерозподілу внутрішніх накопичень між окремими її членами.

8. Досягнення основних цілей реформування системи пенсійного забезпечення потребує комплексних і системних перетворень в ідеологічній сфері; у сфері культури; в економічній; правовій і демографічній сферах. Забезпечення людині гідної старості в сучасних умовах можливе шляхом створення умов для диверсифікації джерел формування пенсійних виплат і запровадження новітніх моделей пенсійної системи, які поєднують обов'язкові державні й добровільні недержавні складові, ґрунтуються на розподільчих і накопичувальних принципах і дозволяють обрати відповідні пенсійні програми.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Макаренко О.М. Літні люди у фокусі соціальної політики / О.М. Макаренко // Соціальна політика регіону: моногр. / [В.В. Говоруха, В.Г. Бульба, С.О. Горбунова-Рубан та ін.] - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. - С. 110-130.

2. Макаренко О.М. Деякі аспекти використання прожиткового мінімуму як базового соціального стандарту в Україні / О.М. Макаренко // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007. - Вип. 3 (18). - С. 170-176.

3. Макаренко О.М. Державні соціальні стандарти - гарантування державою соціального захисту літніх людей / О.М. Макаренко // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. - №4 (32). - С. 301-308.

4. Макаренко О.М. Соціальні функції пенсійного забезпечення осіб похилого віку / О.М. Макаренко // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. - Вип. 2 (21). - С. 341-347.

5. Макаренко О.М. Історичні та соціальні передумови й основні концептуальні підходи до соціального захисту осіб похилого віку / О.М. Макаренко // Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. - Вип. 1 (24). - С. 371-378.

6. Макаренко О.М. Соціальна політика та соціальні стандарти пенсійного забезпечення в умовах глобалізації / О.М. Макаренко // Держава та регіони. - 2006. - №1. - С. 98-101 (Серія «Державне управління»).

7. Макаренко О.М. Пенсійне забезпечення в контексті реалізації державного соціального захисту людей похилого віку: європейський досвід / О.М. Макаренко // Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади: матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф., 4 груд. 2007 р. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. - С. 93-96.

8. Макаренко О.М. Державні соціальні стандарти - гарантування державою соціального захисту в контексті європейської інтеграції / О.М. Макаренко // Проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України: освітній вимір: матеріали V міжнар. наук.-практ. конф., 21 травня 2008 р. - Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2008. - С. 107-111.

9. Макаренко О.М. Соціальне забезпечення у ФРН: досвід для України / О.М. Макаренко // Реформа державної служби: здобутки й проблеми: наук. зб. - Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ, 2001. - С. 128-131.

10. Макаренко О.М. Основні світові моделі пенсійного забезпечення: конструювання і реформування / О.М. Макаренко // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: матер. підсумкової наук.-практ. конф. за міжнародною участю, 31 жовтня 2008 р. - Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2008. - С. 188-191.

Размещено на Allbest.ru