Особливості процесуального доказування в ході дослідження дорожньо-транспортних пригод, вчинених в несприятливих умовах

Размещено на http://allbest.ru

24

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

УДК 343.13

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ В ХОДІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД, ВЧИНЕНИХ В НЕСПРИЯТЛИВИХ УМОВАХ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність.

ЛУЦЮК ПАВЛО СЕРГІЙОВИЧ

КИЇВ- 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії адвокатури України.

Науковий керівник:кандидат юридичних наук, доцент, проректор Кучинська Оксана Петрівна, Академія адвокатури України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор кафедри криміналістики Іщенко Андрій Володимирович Київський національний університет внутрішніх справ ;

кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін Попелюшко Василь Олександрович Національний універститет „ Острозька академія”.

Захист відбудеться „5” червня 2009 р. о „12” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розіслано „30” квітня 2009 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої радиВ.І. Бояров

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток автомобільного транспорту України привів до значного росту кількості дорожньо-транспортних пригод (ДТП). Звичайно, далеко не всі ДТП є злочинами, однак такий відсоток є значним. Якість розслідування кримінальних справ про ДТП, як показало вивчення розглянутих судами кримінальних справ, ще не відповідає сучасним вимогам. Достатньо відзначити, що лише близько половини оглядів місць дорожньо-транспортних пригод здійснюється слідчими, при цьому недостатньо використовуються спеціальні знання в проведенні такої важливої слідчої дії. Отримані в результаті розслідування дані ( результати огляду місця пригоди, відтворення обстановки та обставин події, експертизи) майже не використовуються в таких слідчих діях, як допит потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого. А тому в даній роботі з процесуальної та криміналістичної точок зору активно досліджуються проблеми слідчих ситуацій, які відкривають широкі можливості для розробки типових навчальних програм, методик розслідування даних злочинів, здатних оптимізувати розслідування дорожньо-транспортних пригод в несприятливих умовах.

Серед причин та факторів, що впливають на вчинення дорожньо-транспортних пригод в науці виділяють об'єктивні та суб'єктивні фактори, лише дослідження яких в комплексі, з урахуванням їх взаємного впливу та взаємозв”язку дозволить говорити про належну якість слідства і, зрештою, про досягнення проголошеного принципу всебічності, повноти та об”єктивності кримінально-процесуальної діяльності.

На сьогоднішній день існує значна проблема в розслідуванні ДТП, вчинених, у несприятливих умовах зважаючи на чисельність, різноманітність їх проявів. У процесі практичної діяльності допускаються слідчі помилки, а збір доказів набуває тенденційного, частіше обвинувального характеру. При проведенні слідчих дій не досліджуються якісно та в повному обсязі всі обставини справи. Неповнота та односторонність розслідування призводить до недостатньо обґрунтованих рішень, в результаті чого можливе порушення загальних принципів законності та здійснення правосуддя згідно Конституції України, незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності або її незаконне звільнення, що є неприпустимим.

Проблеми процесуального порядку та криміналістичних особливостей розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, тією чи іншою мірою, розроблялися в юридичній літературі. Цим проблемам присвячені наукові праці Ю.П. Аленіна, В.П. Бахіна, В.Д. Берназа, М.Г. Богатирьова, В.П. Бойка, Т.В. Варфоломеєвої, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю. О. Гришина, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.А. Журавля, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, І.І. Когутича, І.П. Козаченка, В.Ю. Кузьмінової, В.С. Кузьмічова, О.П. Кучинської, Л.М. Лобойка, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук'янчикова, І.Є. Марочкіна, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т.Маляренка, В.Т. Нора, П.П. Підюкова, В.О. Попелюшка, М.В. Руденка, М.Я.Сегая, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, С.М. Смокова, С.М. Стахівського, В.М.Тертишника, А.П. Черненка, В.Ю. Шепітька, В.П. Шибіка, М.Є. Шумила, В.П.Яновича та ін.

Вибір теми дисертаційного дослідження визначається низкою обставин, серед яких доцільно відзначити надзвичайно низький рівень освідомленості практичних працівників щодо процесуальних особливостей та криміналістичної методики розслідування ДТП, вчинених в несприятливих умовах.

Зважаючи на те, що статистичні данні останніх років щодо загиблих та потерпілих від ДТП свідчить про їх зростання, і більшість діянь вчиняється в несприятливих умовах ( природних, дорожніх тощо), потреба в розробленні практичних рекомендацій щодо процесуальних особливостей розслідування цих категорій справ є нагальною та актуальною проблемою сьогодення. Відсутність таких досліджень залишає слідчу та судову практику без необхідних орієнтирів, без чого вона не може бути позбавлена від помилок.

Все це зумовило необхідність комплексного дослідження проблеми розслідування ДТП в несприятлдивих умовах, вироблення науково обґрунтованих пропозицій по вдосконаленню законодавства, з метою підвищення рівня ефективності розслідування таких видів злочинів, що і визначає актуальність цього дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року №1767, Указом Президента України від 17 червня 2008 року №556 „Про додаткові заходи щодо запобігання дорожньо-транспортним пригодам”, планами науково-дослідних робіт Академії адвокатури України, Концепції розвитку системи міністерства внутрішніх справ, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1996 року №456.

Дисертація виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт „ Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи,” затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури від 5 лютого 2008 року, протокол №-4.

Тема дисертації затверджена рішенням Вченої Ради Академії адвокатури України від 4 березня 2008 року протокол №5, з уточненням від 26 грудня 2008 року, протокол №-3.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у розробленні теоретичних та практичних положень розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів в несприятливих умовах, розробці й обґрунтуванні відповідних пропозицій щодо подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування.

Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному міжгалузевому вивченні на підставі аналізу наукових досягнень загальної теорії права, кримінально-процесуального права, криміналістики, судової медицини, кримінального права та інших галузей знань, особливостей застосування кримінально-процесуальних норм з метою об'єктивного, повного та всебічного дослідження обставин вчинення ДТП в несприятливих умовах, практики діяльності органів, покликаних боротися з протиправними діяннями у вказаній сфері, а також в розробці обґрунтованих рекомендацій та пропозицій щодо їх застосування, вдосконалення чинного законодавства й практики його застосування з урахуванням пріоритетів державної політики у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів.

Виходячи з поставленої мети, в дисертації зосереджено увагу на розв'язанні наступних основних завдань :

- узагальнити теоретичні погляди з приводу визначення поняття та криміналістичної характеристики дорожньо-транспортних пригод в несприятливих умовах, визначити коло таких умов ;

- виявити найбільш складні й суперечливі питання теорії і практики

застосування кримінально-процесуальних норм при розслідуванні злочинів проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів в несприятливих умовах ;

- визначити порядок та процесуальні особливості взаємодії осіб, що

беруть участь в огляді місць події з метою виявлення, фіксації, вилучення та подальшого використання обставин, що підлягають доказуванню ;

- виявити помилки та типові порушення норм КПК, що негативно

впливають на повноту та об'єктивність розслідування злочинів вказаної категорії та визначити шляхи для їхнього усунення;

- обгрунтувати та внести пропозиції, спрямовані на вдосконалення норм

КПК України, що регламентують діяльність по розслідуванню злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів в несприятливих умовах.

Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносини, які виникають, змінюються та припиняються між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності в ході розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів в несприятливих умовах.

Предметом дослідження є кримінально-процесуальні норми, які безпосередньо пов'язані з процесом виявлення, фіксації, вилучення та подальшого використання як засобу доказування при розслідуванні ДТП в несприятливих умовах.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження. В ході дослідження використовувалися наступні методи: діалектичний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, статистичний, соціологічний.

Застосування діалектичного методу дозволило дослідити проблему процесуальних особливостей предмета доказування при вчиненні ДТП в

несприятливих умовах у нерозривному зв'язку з іншими соціальними проблемами, насамперед правового, судово-медичного, трасологічного та природного характеру.

За допомогою логіко - юридичного методу проведено аналіз норм КПК з точки зору ефективності та достатності за їх допомогою дослідження правової природи дорожньо-транспортних пригод. Порівняльно-правовий метод дозволив дослідити та порівняти кримінально-процесуальне законодавство України та зарубіжних країн з питань проведення окремих процесуальних дій при розслідуванні ДТП. Тлумачення окремих понять та термінів проведено шляхом використання формальнологічного методу, статистичний - для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження. Статистичний метод дозволив визначити кількісні зміни щодо кількості ДТП в Україні за певні роки, залежно від суб'єктного складу та місця вчинення тощо. Соціологічний метод дозволив зібрати та дослідити емпіричний матеріал ( матеріали кримінальних справ, практику розгляду даної категорії справ Верховним Судом України, матеріали про вчинення адміністартивних правопорушень у вказаній сфері).

Названі методи дослідження використовувались у роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило повноту, всебічність та об'єктивність дослідження, достовірність отриманих наукових результатів.

Емпіричною базою дисертаційної роботи стали матеріали 230 кримінальних справ про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів (які розслідувалися в 20 регіонах України), 150 матеріалів адміністративних проваджень за період 2001-2008 рр., матеріали опублікованої судової практики, судової статистики та інформації МВС України, щорічна статистична звітність України за 2000-2007 рр. , а також результати анкетування 120 слідчих по розслідуванню злочинів про дорожно-транспортні пригоди щодо проблемних питань розслідування даної категорії справ. У роботі також використано особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи адвокатом по даній категорії справ за період часу 1983- 2009 рр.

Наукова новизна одержаних результатів визначається передусім тим, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблемних питань теорії та практики рослідування дорожньо-транспортних пригоди в несприятливих умовах.

У дисертації обґрунтовані положення, сукупність яких можна розглядати як перспективний напрямок вирішення актуальних проблем правоохоронних органів у сфері рослідування дорожньо-транспортних пригод, вчинених у несприятливих умовах. Все це дало змогу сформулювати низку пропозицій щодо вдосконалення норми КПК України, яка передбачає процесуальні особливості здійснення розслідування дорожньо-транспортних пригод. криміналістичний процесуальний правовий

Автором обґрунтовано низку важливих теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною, що виносяться на захист, а саме :

вперше:

- запропоновано розширити перелік джерел доказів, передбачених КПК

України, поясненнями - як матеріальним носієм показань особи, даними нею до порушення кримінальної справи, а також працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото - і кінозйомки, у зв'язку з чим ст.65 КПК України (ч.2) пропонується викласти в наступній редакції :

Ці дані (фактичні дані - авт.) встановлюються показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами, поясненнями осіб, записами працюючих в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото - і кінозйомки.”

- обґрунтовано необхідність врахування світлотехнічних чинників вчинення ДТП, призначення та проведення світлотехнічної експертизи - як засобу отримання доказів та фактичних даних щодо визначення відстані розпізнання об`єкта при вчиненні ДТП;

- розтлумачено зміст та розкрито сутність основних світлотехнічних термінів та понять з точки зору їх впливу на механізм виникнення ДТП ;

- досліджено, визначено і розкрито правові та процесуальні особливості, а також зміст слідчих дій щодо фіксації світлотехнічних характеристик місця вчення ДТП ;

- аргументовано необхідність доповнення переліку видів експериз, які проводяться по кримінальних справах, світлотехнічною експертизою(дослідженням) ;

Набули подальшого розвитку:

- думка про необхідність запровадження обов`язку проведення слідчим огляду технічного стану транспортного засобу - учасника ДТП з відображенням результатів вказаної слідчої дії в протоколі огляду місця події;

- погляди щодо класифікації факторів оточуючого навколишнього середовища, що обумовлюють та сприяють вчиненню ДТП в несприятливих умовах.

Вказано на доцільність відображення всіх елементів обстановки вчинення ДТП - як обставин, що впливають на повноту дослідження предмета доказування по кримінальній справі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо застосування норм КПК України при розслідування ДТП, вчинених в несприятливих умовах. Положення, висновки та рекомендації сформульовані в дисертації, можуть бути використані у таких видах діяльності:

- у законотворчій діяльності - при підготовці проектів законів про внесення змін і доповнень до КПК України ( зокрема в розділ „Докази”) ; Закону України «Про судову експертизу» ;

- у правозастосуванні - при вирішенні правоохоронними та судовими органами проблемних питань щодо наявності підстав для порушення та розслідування кримінальних справ про вчинення ДТП в несприятливих умовах та відмежуванні їх від суміжних злочинівта адміністративно - правових деліктів ;

- у науково-дослідній діяльності - для подальшого дослідження проблемних питань розслідування злочинів про вчинення дорожньо-транспортних пригод ;

- у навчальному процесі - при викладанні кримінального процесу, кримінлістики, підготовці відповідних навчальних програм, розділів підручників, навчальних посібників, лекцій та спецкурсів в юридичних вищих навчальних закладах і на юридичних факультетах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданні кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України.

Результати дослідження впроваджені у практичну діяльність органів досудового розслідування МВС України (Акт впровадження в практику Головного слідчого управління МВС України).

Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертації, викладені автором у 3-х одноособових наукових статтях, у фахових юридичних виданнях.

Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження, відповідає вимогам ВАК України. Робота композиційно складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 202 сторінки, із яких обсяг основного тексту 177 сторінок, список використаних джерел - 17 сторінок ( 177 найменувань), додатків 4 на 8 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми наукового дослідження, її актуальність, визначається мета, задачі та методи, розкривається практичне і теоретичне значення роботи, її наукова новизна, розкривається основний зміст положень, що виносяться на захист.

Розділ перший „Загальна характеристика процесу доказування при дорожньо-транспопртних пригодах, вчинених у несприяливих умовах” складається з 3-х підрозділів, присвячених розгляду питань, пов`язаних: з сутністю процесу доказування, його основних етапів, а також процесуальної та криміналістичної характеристики проведення невідкладної слідчої дії - огляду місця події у справах про вчинення ДТП взагалі і вчинених в несприятливих умовах - зокрема.

У підрозділі „1.1. Сутність та основні елементи процесу доказування при дослідженні дорожньо-транспортних пригод” проведено аналіз процесу доказування - як юридичного механізму забезпечення прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у кримінальному процесі. Аргументується висновок про те, що доказування - лейтмотив всього кримінального судочинства, оскільки основний зміст діяльності при реалізації будь-якої стадії кримінального процесу становить робота з доказами. Дисертантом досліджуються існуючі точки зору щодо питання визначення сутності терміну „доказування”, які існують у науці кримінального процесу, і відстоюється думка про доцільність поділу процесу доказування на кілька різновидів : процесуальне доказування ( як діяльність осіб, упоноважених здійснювати дізнання, досудове слідство по кримінальних справах, а також логічне доказування ( як процес внутрішньої оцінки, пізнання фактичних обставин справи всіма учасниками розслідування).

Набула свого розвитку думка про те, що елементами процесу доказування є діяльність, спрямована на виявлення, збирання, дослідження, оцінку та використання певних об`єктів матеріального світу чи інформацію про такі з метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню. При цьому отримана інформація повинна бути засвідчена у встановленій законом процесуальній формі ( протоколі слідчої дії).

Основне значення стадії досудового розслідування з погляду завдань доказування полягає в тому, щоб знайти і процесуально закріпити докази, зробити на їх основі висновок про те, чи мала місце подія злочину і якщо так, то, яка саме, та встановити особу, яка його вчинила і, таким чином, забезпечити всі умови для вирішення справи судом, або при наявності законних підстав закрити справу чи відмовити в її порушенні.

Збиранням доказів визнається врегульована КПК України діяльність особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду по виявленню і фіксації в процесуальних документах матеріальних та інших слідів злочину або іншої події, як доказової інформації.

Усі способи збирання доказів мають спільні елементи, що прямо чи опосередковано регламентовані у кримінально-процесуальному законі. До них відносять процесуально визначене коло суб'єктів збирання доказів: органи дізнання, слідства, прокуратури і суд; наявність у такого суб'єкта належних повноважень і наявність відповідного обов'язку у інших осіб по сприянню в роботі «уповноваженого» ; регламентована процесуальна форма організації проведення дій і відображення їх у процесуальних документах.

Наявність визначених обставин, за яких можливе проведення тієї чи іншої дії по збиранню доказів (об'єктивних чинників, які у своїй сукупності викликають, як наслідок, необхідність застосування того чи іншого способу збирання доказів, а також виникнення обов'язку у його застосуванні).

Найбільш доцільним є розуміння дослідження доказів як пізнання слідчим чи судом їх змісту, перевірка достовірності існування тих фактичних даних, які складають зміст доказів, встановлення їх достатності, допустимості та співвідношення з іншими доказами, зібраними по справі.

Оцінка доказів - розумова, логічна діяльність, що має на меті визначення допустимості, належності, достовірності, значення (сили) кожного доказу і достатності їх сукупності для встановлення обставин, що входять у предмет доказування.

Особливості розслідування справ про здійснення ДТП у несприятливих умовах, зумовлює необхідність розширення обставин, котрі можуть бути віднесені до доказів. До них зокрема доцільно було б віднести пояснення учасників чи очевидців пригоди, оскільки на практиці зустрічаються випадки, коли на місці пригоди особа, причетна до події (водій, пішохід, пасажир …), дали пояснення дізнавачу, працівнику ДАІ чи навіть слідчому іще до порушення кримінальної справи, але із збігом часу було порушено кримінальну справу і вказана особа з підстав, визначених Законом ( ст.63 Конституції України, КПК України), відмовилася давати показання, або, наприклад, від отриманих травм померла. Що робити з такими поясненнями? Доказами, за чинним КПК України вони, не є, хоча мають важливе значення, а інколи є єдиними даними очевидців. Не прийняти до уваги такі пояснення не можливо, але вони також не можуть бути визнані належними доказами, через призму ст. 65 КПК України, оскільки, відповідно до вимог ст.190 КПК України, до порушення кримінальної справи можна проводити тільки огляд місця пригоди.

Законом України від 24 вересня 2008 року „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” було запроваджено новелу (ст.14-1 КУпАП) щодо можливості притягнення власників транспортних засобів до відповідальності в разі фіксації їх діянь працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото - і кінозйомки.

Зважаючи на процес широкого та системного запровадження зазначених технічних засобів на автошляхах України, розширення кількості автодоріг, що охоплюються постійним спостереженням, вважаємо за можливе запропонувати внести посилання на такі пристрої до джерел отримання доказів, оскільки вони можуть також містити відомості про певні фактичні данні, що мають значення для правильного вирішення справи (швидкість руху, напрямок та траекторію руху, місце зіткнення, тощо).

Таким чином, п.2 статті 65 КПК України пропонується викласти в такій редакції :

- ці дані встановлюються показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами, поясненнями осіб, записами, працюючими в автоматичному режимі, спеціальними технічними засобами, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото - і кінозйомки.

При цьому слід визнати, що рішення прийняте в межах розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, зафіксованого зазначеними технічними засобами, яке вступило в законну силу, не повинне потребувати доказування в межах розслідування кримінальної справи по тому ж факту у випадку, коли суспільно небезпечні наслідки даного злочину настали вже після прийняття відповідного рішення по адміністративній справі.

З питанням доказування безпосередньо пов`язана проблема дослідження психолого-психіатричної повноцінності підозрюваних, обвинувачених та інших учасників досудового слідства.

Крім загальних питань, що досліджуються при проведенні судової психолого-психіатричної експертизи, у випадку вчинення ДТП необхідно ставити питання про те, чи була ситуація виникнення ДТП екстремальною і, якщо так, то якими ознаками вона характеризувалася (з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей стану досліджуваної особи ) ; чи не перебував водій в момент ДТП у якому-небудь особливому психолого- психічному стані ( стрес, фрустрація, напруга, тривога, страх, стомленість тощо) і на скільки такий стан особи був обтяжений несприятливими умовами.

Оскільки судово-психологічна (чи судово психолого-психіатрична) експертиза в таких випадках направлена на встановлення моменту, коли водій, з урахуванням його індивідуальних психофізіологічних особливостей та несприятливих умов, міг чи не міг діяти у певний спосіб і відповідно чи мав технічну можливість запобігти ДТП, тому в межах даного виду експертизи можна досліджувати не лише водіїв, але й потерпілих та свідків. У судовій практиці зустрічаються випадки, коли автотехнічні експерти передбачають здійснення певних дій водієм відповідно до приписів Правил дорожнього руху, а психолого-психіатричні фахівці вважають, що водій в аналогічній ситуації мав діяти так, як він і вчинив, що знаходиться в протиріччі з висновками судово-автотехнічних експертів. І тільки оцінка всих цих обставин в сукупності, з точки зору дисертанта, дасть можливість та підстави для прийняття законного рішення в справі.

У підрозділі 1.2. „Характеристика огляду місця дорожньо-транспортної пригоди”досліджуються теоретичні та практичні положення щодо підстав, порядку і тактичних особливостей проведення вказаної слідчої дії, в несприятливих умовах.

Автором досліджено мету, завдання та склад учасників огляду місця події при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а також стадії проведення даної слідчої дії.

Конкретизовано обсяг прав окремих категорій працівників міліції, залучених до процесу огляду місця події, завдання та спрямованість їх процесуальної діяльності, юридичні наслідки такої дії для розслідування даної категорії справ.

Дисертантом переконливо та агументовано відстоюється думка про те, що в процесі зібрання доказів на місці пригоди слід враховувати вимоги відносності, допустимості і достовірності доказів, встановлення зв'язку між конкретним доказовим фактом і розслідуваною пригодою та її наслідками.

У підрозділі 1.3. „Особливості виявлення, встановлення та фіксації доказів на місці дорожньо-транспортної пригоди вчиненої у несприятливих умовах” розглядаються положення,які стосуються практичних та тактичних особливостей дослідження фактичних даних, які мають доказове значення вчинення ДТП в несприятливих умовах.

Зазначено, що однією із суттєвих причин, що впливають на

виникнення дорожньо-транспортних пригод, є ускладнені погодні та метеорологічні умови. Вказується на відсутність одноманітного розуміння

практичними працівниками основних понять, які відносяться до погодніх умов, для чого досліджується сутність метеорологічних явищ, які повинні бути відображені в протоколі огляду. Аргументовано доводиться теза про те, що досить часто в осінньо-зимовий період бувають випадки, що пригода трапилась при одних погодних умовах (суха, морозна проїзна частина із відповідними слідами на ній), а на момент приїзду слідчого випав сніг, і сліди, залишені транспортними засобами на дорозі, вже покриті снігом. У такому випадку особливого значення набувають покази свідків, ретельний огляд транспортних засобів, детальна фіксація уламків транспортних засобів та їх вилучення у відповідності до норм КПК України.

Послідовно та об`єктивно зазначається об`єктивну необхідність залучення для проведення огляду місця ДТП, вчиненого в несприятливих умовах, експерта, участь якого і використання ним спеціальних знань, дозволять виявити сліди, на які можуть не звернути увагу не фахівці, і саме їх виявлення дозволить пред`явити обвинувачення чи прийняти інше обгрунтоване рішення, а їх оцінка - реконструювати подію, деталізувати та конкретизувати дію учасників події.

Відображено важливе значення дотримання умови обов”язкової фіксації стану покриття дороги, наявності на покритті ямок та руйнувань (їх розмірів), стану узбіччя, експлуатаційного стану утримання автомобільної дороги (її ділянки), зокрема наявних перешкод на проїзній частині тощо, які обумовлюють вчинення ДТП.

Одним з ключових елементів процесу доказуваня по кримінальних справах про вчинення ДТП, вчинених у несприятливих умовах є встановлення стану технічного засобу його учасника(ків).

Звертається увага на те, що метою огляду транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, є такі основні моменти:

- виявлення механічних пошкоджень на транспортному засобі, їх розміщення та розміри, розташування як на конкретних його частинах, так і по висоті від проїзної частини може свідчити про взаємне розташування транспортного засобу і пішохода, велосипедиста, іншого транспортного засобу чи нерухомої перешкоди в момент їх первинного контакту ;

- якщо автомобіль обладнаний хронографом, то, відповідно до вимог КПК підлягає вилученню картка самописця ;

- визначення технічного стану та встановлення можливих несправностей, котрі могли вплинути на розвиток події до і під час руху, і послужили причиною дорожньо-транспортної пригоди. Якщо під час огляду автомобіля будуть встановлені несправності, з котрими, відповідно до розділу 31 «Правил дорожнього руху», заборонена експлуатація, то в протоколі огляду про це зазначається з переліком та описом всіх несправностей.

Особливо ретельно і детально ( за участі експерта) підлягає огляду салон чи кабіна автомобіля, якщо з місця пригоди зник водій, чи встановити особу, яка ним керувала, неможливо, або водій чи власник автомобіля висуває версію про викрадення (заволодіння) його автомобілем невідомими особами напередодні пригоди. Важливо не поспішати обробляти всі можливі місця контакту спеціальними засобами виявлення потожирових відбитків слідів пальців рук, оскільки, крім них, там можна знайти і інші ідентифікаційні сліди, які будуть знищенні при обробленні поверхні порошками ( наприклад, для встановлення групової належності потожирових виділень слідів). Практикою розроблено та впроваджено способи та засоби, а також методику виявлення та фіксації таких слідів.

Другий розділ „Дослідження впливу несприятливих умови на наслідки дорожньо-транспортної пригоди” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Суб'єктивні та об'єктивні чинники, які впливають на встановлення видимості в несприятливих умовах” відстоюється думка про те, що при аналізі впливу несприятливих умов на причини та наслідки дорожньо-транспортних пригод розмежовують суб'єктивні та об'єктивні чинники. До суб'єктивних факторів, які, на думку дисертанта, повинні враховуватися при світлотехнічних дослідженнях, належить спроможність водія (її якісна характеристика) здійснювати оптичні спостереження за дорожньою ситуацією, яка розвивається у несприятливих погодних умовах. Встановлено, що об'єктивними факторами, які повинні бути досліджені при аналізі ДТП, є об'єкти, що оточують водія, та властивості транспортного засобу, які впливають на розпізнання візуальної інформації та прийняття рішення відповідно до встановлених правил.

Аргументується думка про доцільність впровадження в практичну діяльність при розслідуванні ДТП, вчинених в несприятливих умовах, проведення світлотехнічної експертизи, при аргументації висновків якої враховується залежність зору людини від віку її, швидкості руху транспортного засобу, кута зору, стану навколишнього середовища (туман, дощ, темна пора доби, злива тощо), психоемоційного стану водія ( втома, сонливість, збудженість), типу рухомого транспортного чи іншого засобу (автомобіліст, мотоцикліст, велосипедист тощо) та інших чинників, що впливають на зорове сприйняття людини.

Доводиться думка про те, що освітленість навколишньої обстановки, яка сприймається органами зору, а точніше адаптація яскравості в середині ока, має великий вплив на необхідну різкість мінімального освітлення між об'єктом і оточенням. Адаптація яскравості в значній мірі залежить від того, куди дивиться водій автомобіля при наближенні до небезпечного місця. В основному виходять з того, що водій дивиться в передню і середню частину території, освітленої фарами. Якщо їде зустрічний транспортний засіб, виникає можливість осліплення або значне зниження адаптації яскравості. При такому роз'їзді транспортних засобів людському оку (організму) необхідний певний проміжок часу для адаптації на місцевості з різним ступенем освітленості. Так само, наприклад, дорожні знаки з рефлекторною поверхнею при їх освітленні і фіксації органами зору значно підвищують світлість в середині ока. Бувають випадки, коли постійне вуличне освітлення викликає підвищення адаптації яскравості : при вологому покритті вуличні ліхтарі викликають світлі «блискучі смуги» і так звані „зони маскування” (місця з меншим освітлення), де пішохід, вдягнутий в темний одяг, може повністю „зникнути” для водія. Саме за таких умов пізнається складність проблеми щодо виявлення об'єктів, які є або можуть бути перешкодою (небезпекою) в умовах нічного руху чи руху у несприятливих умовах (туман, сильний дощ тощо). Названі параметри зору спроможні впливати на негативну якість сприйняття зорової інформації в значній мірі.

Одним із об'єктивних чинників, які впливають на встановлення видимості у несприятливих умовах, є стан вітрового скла чи забрала мотошолома та склоочисників під час вчинення ДТП. Тому в окремих випадках і рамках огляду місця ДТП, слід з'ясувати їх стан. Зазначені висновки свідчать про те, як важко однозначно оцінити можливість бачення водієм, якщо йдеться про автомобіль, який потрапив в ДТП і немає достатньої інформації про його колишній стан, якщо, наприклад, розбилось вітрове скло. За таких умов потрібно розглядати питання, яким чином на стан вітрового скла могли вплинути експлуатаційні якості авто. Якщо достовірно встановлено, що вітрове скло в автомобілі перед ДТП не мінялось, в такому разі необхідно призначати світло - технічну експертизу на базі автомобіля аналогічного класу та виду.

У підрозділі 2.2. „Дослідження джерел освітлення як основного фактора, що впливає на видимість у несприятливих умовах” розглядаються положення, які стосуються практичної необхідності відтворення з максимальною достовірністю стану світлових приладів транспортного засобу до моменту події (забруднені брудом чи іншими нашаруваннями, заліплені мухами, комарами тощо), а також умови освітленості проїзної частини дороги. У зв`язку із значною тривалістю темної пори доби, частими несприятливими погодними умовами (туман, злива, задимленість) до фар автомобілів ставляться високі вимоги стосовно сили світла, розподілу світла, його типу.

Автором доведено, що до сьогодні не було проведено комплексного дослідження значення впливу об`єктивних факторів навколишнього середовища - місця вчинення ДТП (з точки зору взаємозв`язку фактора їх освітленості, наявності світловідбиваючих поверхонь, зустрічного руху транспортних засобів із включеними фарами в режимі дальнього чи ближнього світла, габаритних вогнів, стану вітрового скла) автомобіля та суб`єктивних особистісних особливостей учасників руху, які обумовлюють вчинення ДТП за несприятливих погодніх умов, недостатньої видимості (стан зору водія, вік, особливості сприйняття зорової інформації).

Вперше обґрунтовується думка щодо:

- ступеня впливу на характер сприйняття зорової інформації

природних факторів (суха, волога чи мокра дорога, рух транспортних засобів в тумані при сильних опадах та задимленні території, сутінках);

- підстав та умов класифікації (систематизації) світлоутворюючих

предметів та об'єктів на такі, що конструктивно належать транспортним засобам (фари, підфарники, габаритні вогні) та такі, що мають безпосереднє відношення до місця вчинення ДТП (прилади освітлення вулиць);

- особливостей відбивання світла у вказаних умовах автодорогами із

різним покриттям (асфальт, бетон) тощо.

Не виключаючи значення традиційних для розслідування ДТП експертиз (автотехнічних, трасологічних тощо), пропонується запровадити такий вид експертного дослідження як світлотехнічна експертиза, яка повинна вирішувати питання з'ясування обставин, що сприяли виникненню ДТП, її розвитку не лише з точки зору дотримання учасниками руху ПДР, технічного стану та правил експлуатації автомобіля, але й із врахуванням ступеня та характеру освітленості ділянки дороги, де сталася ДТП, дорожньої обстановки та середовища і його стану в місці пригоди, виду та типу фар, режиму їх роботи на момент ДТП і ступеня впливу цих факторів у сукупності на дії водіїв.

На практичних приладах переконливо доводиться залежність обґрунтованості світлотехнічного дослідження (експертизи) наявністю об'єктивних фактичних даних (знань) особливостей конкретної місцевості в умовах темряви чи інших несприятливих умовах.

При розкритті змісту підроділу 2.3. „Використання світлотехнічних досліджень при доказуванні обставин ДТП, вчинених у несприятливих умовах”, автором доведено, що лише у випадку відсутності освітлення дороги в темну пору доби, коли лише автомобіль є джерелом світла, можливо отримати якісні вихідні дані. В усіх інших випадках об'єктивно слід враховувати всі наявні та можливі джерела освітлення, які впливають на повному сприйняття зорової інформації учасником дорожнього руху. Доведено, що, якщо мова йде про вуличне освітлення, то такі дані можна вважати повними та об`єктивними лише при наявності задокументованих компетентними особами відомостей про місце знаходження приладів вуличного освітлення (ліхтарів), їх стан та потужність, коли можливо отримати об'єктивні свідчення, про характер блискучих смуг на проїжджій частині (особливо на вологій чи мокрій дорозі). У роботі досліджується і відстоюється думка про залежність вуличного освітлення від дорожнього стану, стану вуличних ліхтарів (висоти їх розташування, сили світла, та типу освітлювальних приладів і т.д.).

Аргументовано доводиться точка зору про те, що при виникненні потреби відтворення (реконструювання) зв'язку шлях-час у дуже вузьких межах, варто провести світлотехнічний аналіз, що дасть об`єктивну картину відносно взаємного положення Авто - Перешкода. У рамках кримінального процесу, коли обов`язок доказування покладається на органи дізнання, слідство та прокуратуру, саме на підставі вказаних отриманих даних (в сукупності з іншими доказами в справі) можна досліджувати предмет доказування ( наприклад, винність особи у вчиненні злочину). Якщо ж навпаки, немає можливості зайнятись кореляцією шлях-час, то, звичайно, навіть розгляд можливості уникнення ДТП за результатами проведення світлотехнічних замірів сам по собі не зможе призвести до позитивних результатів та отримання доказів вини конкретної особи.

На підставі наведеної аргументації, автор приходить до висновку про необхідність врахування того, що навіть найточніші заміри на місці ДТП, проведені спеціальними приладами, обумовлені так званим фактор практики, який визначає певну тактику та методику проведення пошукових, дослідницьких та оціночних дій, спрямованих на дослідження обставин на місці ДТП, підлягають встановленню та доказуванню.

В рамках пропонованої світлотехнічної експертизи можливо та потрібно досліджувати не лише контраст між перешкодою та її безпосереднім оточенням, фоном, на якому спостерігається перешкода, але і певний особистісний рівень адаптації водія до особливостей дорожньої обстановки, власного автомобіля та зустрічного руху, що й створює неповторні та індивідуальні умови освітленості та оглядовості.

Доведено, що під час руху в місті, коли збільшується прихованість окремих ділянок та елементів дороги, виникають блискучі смуги дорожнього покриття та розмітки різної інтенсивності, а також предмети, які спричиняють водію велику кількість оптичних подразників (реклама, дорожні знаки і т.д.), адаптативна здібність водія до яскравості неоднорідна та індивідуальна, залежно від стану його зору, напрямку погляду, стану вітрового скла, режиму освітлення тощо, що негативно позначається на розпізнання неконтрастних об'єктів. В кінцевому результаті, оскільки світлотехнічна експертиза не може призвести до однозначного висновку про винність особи, практично доцільно використовувати наочні схеми місця ДТП. Не в останню чергу до наявних труднощів отримання об'єктивних даних на місці ДТП можна віднести зорові можливості учасників події, що можливо дослідити шляхом залучення чи призначення в подальшому обстеження в лікаря-окуліста, тобто виникає потреба в проведенні комплексної міжгалузевої експертизи для отримання достовірних та об'єктивних висновків.

Результати світлотехнічної експертизи дають підстави категорично встановити як видимість перешкоди чи небезпеки, так і відстань між перешкодою (небезпекою) у момент її об'єктивного виявлення та транспортним засобом. Такий висновок повинен ґрунтуватися на всебічному та комплексному дослідженні як особливостей водія, так і характеристики транспортного засобу та несприятливого зовнішнього середовища. І саме ці вихідні дані мають бути покладені в розрахунки судово-автотехнічної експертизи щодо механізму ДТП та спроможності водія (водіїв) запобігти зіткненню( наїзду) в конкретних дорожніх умовах. На підставі цих даних буде встановлено наявність чи відсутність вини водія (водіїв) у конкретній дорожній ситуації.

В розділі 3 роботи „Особливості судово-медтчних аспектів при автомобільних травмах та наданні їм статусу доказів” досліджуються особливості використання спеціальних знань в галузі судової медицини для потреб доказування в справах про ДТП, вчинених у несприятливих умовах.

Зокрема зазначається, що при розслідуванні ДТП, повною мірою розкривається доказове значення судово-медичної експертизи, яка дозволяє зробити висновок про механізм утворення травм, взаємозв`язок наявних тілесних ушкоджень з дорожньо-транспортною пригодою, а також причини смерті, взаємне розташування особи та транспортного засобу на момент контакту тощо, що є елементом предмету доказування по даній категорії справ.

Оскільки більшість ДТП, вчинених в несприятливих умовах є латентними, саме об`єктивний висновок судово-медичного експерта дозволяє слідчому обґрунтовано, всебічно та критично оцінити покази особи щодо механізму ДТП, відсутність внутрішніх протиріч таких висновків з іншими зібраними в справі доказами та матеріалами.

Крім того, судово-медичне дослідження тіла особи за відсутності відомостей про транспортний засіб, що спричинив тілесні ушкодження, залежно від характеру, локалізації, виду та кількості травм дозволяє зробити висновки про тип транспортного засобу, особливості травмуючої поверхні, наявність можливих механічних ушкоджень та слідів-виділень організму потерпілого на транспортному засобі внаслідок ДТП.

У справах про ДТП, вчинених однією з осіб, що знаходилися в салоні автомобіля, саме судово-медичне обслідування (експертиза) дозволяє зробити обгрунтований висновок про особу, яка сиділа за кермом транспортного засобу в момент дорожньо-транспортної пригоди.

Зрештою, саме ступінь тяжкості тілесних ушкоджень особи, що встановлюється за медичними критеріями, визначає межу, з якої дорожньо-транспортна пригода (залежно від її наслідків) вважається адміністративним правопорушенням або ж кримінально-караним злочином.

При розслідуванні ДТП судово-медичну експертизу доцільно призначати на ранніх етапах розслідування кримінальної справи. Це пояснюється тим, що поряд з відомостями, що відносяться до механізму ДТП (положення пішохода в момент наїзду, хто знаходився за кермом в момент пригоди тощо), виникає необхідність вияснення й інших даних. Такі дані вкрай необхідні для проведення таких слідчих дій, як відтворення обстановки та обставин події, призначення автотехнічних та транспортно-трасологічних експертиз тощо. Крім того, дані, отримані в результаті судово-медичного дослідження слідів на тілі постраждалого, можуть мати інформацію необхідну для розшуку водія та транспортного засобу, що скрився з місця пригоди після наїзду на пішохода.

При прийнятті процесуального рішення про призначення судово-медичної експертизи важливо орієнтуватися в класифікації тілесних ушкоджень, отриманих в результаті ДТП. Це дозволить правильно сформулювати запитання експертам, визначити коло та послідовність їх постановки.

Тілесні ушкодження, що спричиняються при дорожньо-транспортних пригодах можна, розділити на специфічні, характерні, нехарактерні.

Специфічні тілесні ушкодження утворюються при дії на тіло деталей транспортних засобів. Наприклад, відбитки протектора шин, бампера, ободка фари, дзеркала заднього виду тощо.

Характерні тілесні ушкодження виникають тільки в умовах конкретних обставин дорожньо-транспортних пригод (наїзді на пішохода, зіткнення транспортних засобів, падіння пасажира мотоцикла, випадання з транспортного засобу та інше).

Нехарактерні тілесні ушкодження можуть зустрічатися при пошкодженні тіла постраждалого будь-яким тупим, тупогранним чи гострим предметом.

Можливості судово-медичної експертизи дозволяють вияснити обставини, котрі відносяться як до механізму спричинення тілесних ушкоджень, так і до механізму дорожньо-транспортної пригоди в цілому. Судово-медична експертиза може відповісти на питаннях про положення потерпілого в момент удару ( поза потерпілого, в яку частину тіла було нанесено первинний удар), це є надзвичайно важливим фактором, оскільки вказана обставина може достовірно вказати напрямок руху постраждалого безпосередньо перед наїздом. Що може свідчити про відстань, яку подолав пішохід , наприклад, від краю проїзної частини дороги до місця наїзду, що опосередковано може свідчити про час необхідний для подолання такої відстані при певному темпі руху, про послідовність нанесення тілесних ушкоджень (які виникли від удару транспортним засобом, а які від ковзання тіла по проїзній частині після падіння постраждалого). Вказана обставина розмежована на фототаблицях дисертаційного дослідження, де різного кольору барвником позначено характерні для кожного виду тілесних ушкоджень місця їх утворення.

При наїзді транспортного засобу (в залежності від його типу) на потерпілого встановлюється напрямок падіння чи відкидання постраждалого.

Якщо наїзд відбувся на лежачу на проїзній частині людину, то експерт може встановити наявність слідів переїзду тіла колесами одного (чи декількох) транспортних засобів.

Характерні тілесні ушкодження, котрі можуть бути спричинені від конкретних деталей транспортних засобів та в певних місцях, дозволяють установити тип (вантажний, легковий), марку транспортного засобу.

При допомозі судово-медичного дослідження полегшується встановлення особи, котра перебувала за кермом транспортного засобу в момент дорожньо-транспортної пригоди. Потреба вияснення таких питань виникає досить часто, наприклад, при перекиданні транспортного засобу, коли загинув водій та пасажир(пасажири), при затриманні водія, котрий скрився з місця пригоди і заперечує факт керування транспортним засобом в момент дорожньо-транспортної пригоди.

Дисертант через призму утворення слідової інформації на взутті пішохода та в залежності від типу транспортного засобу пропонує удосконалити комплексний підхід для встановлення як місця наїзду на пішохода так і взаємне їх розташування.

У висновках, на основі проведеного комплексного і системного дослідження, сформульовано наукові та практичні результати щодо процесуального доказування особливостей розслідування кримінальних справ про дорожньо-транспортних пригод, вчинених в несприятливих умовах і вненсено такі основні пропозиції:

- про внесення змін до п.2 статті 65 КПК України і викласти в такій редакції :

- „ці дані встановлюються показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами, поясненнями осіб, записами, працюючими в автоматичному режимі, спеціальними технічними засобами, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото - і кінозйомки”;

- запровадити такий вид експертного дослідження як світлотехнічна експертиза, яка повинна вирішувати питання з'ясування обставин, що сприяли виникненню ДТП;

- дослідження обставин пригоди не лише з точки зору дотримання учасниками руху ПДР, технічного стану та правил експлуатації автомобіля, але й із врахуванням ступеня та характеру освітленості ділянки дороги, де сталася ДТП, дорожньої обстановки та середовища і його стану в місці пригоди, виду та типу фар, режиму їх роботи на момент ДТП і ступеня впливу цих факторів у сукупності на дії водіїв.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Луцюк П.С.. Огляд дорожнього полотна і прилеглої території при дорожньо-транспортній пригоді./ П.С.Луцюк// Адвокат.- 2008. №-4.- С.18-21.

2. Луцюк П.С.. Відтворення обстановки, обставин і місця ДТП: теоретико-практичні аспекти. / П.С.Луцюк// Адвокат.- 2008. №-6. С. 18-21.

3. Луцюк П.С. Особливості огляду транспортного засобу на місці ДТП. Право України. 2007. №-11. С. 93-97.

4. Академія адвокатури України. Матеріали міжнародної наукової конференції.„ Верховенство права в адвокатській діяльності”