Державне регулювання розвитку транспортної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання розвитку транспортної системи України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Ринкова трансформація транспортної системи вимагає ефективного проведення державної транспортної політики і одночасно етапності упровадження вироблених заходів. При їх реалізації неприпустимо погіршення фінансово-економічного стану в транспортній галузі. Модернізацію транспортної галузі необхідно проводити в умовах максимального обліку інтересів споживачів і виробників транспортних послуг, державних і локальних адміністративних структур, а також вимог самої транспортної системи. Це обумовлено зв'язуючим характером транспортної системи в рамках макроекономіки, яка охоплює всі види суспільного виробництва, розподілу та обміну. Дана обставина акцентує увагу на системних дослідженнях державного регулювання транспортної системи. Транспорт разом з іншими інфраструктурними галузями, забезпечує базові умови життєдіяльності суспільства, є важливим інструментом досягнення соціальних, економічних, зовнішньополітичних цілей держави.

Значний внесок у розробку теорії та методології державного регулювання транспортних систем зробили вітчизняні та зарубіжні дослідники: Г.Д. Ейтутіс, О.С. Ігнатенко, О.М. Ложачевська, Г. І. Міщенко, Ю. Є. Пащенко, В.Й. Развадовський, Д.А. Тимоха, А.М. Ткаченко. В основі дослідження лежать праці відомих фахівців з організації державного управління та регулювання різних сфер життєдіяльності суспільства, а саме: Ю.С. Бараша, В.М. Гурнака, О.А. Дєгтяра, О.В. Довгальової, О.М. Іваницької, А.М. Новікової, М.Л. Погребицького, А. І. Семенченка, О.В. Шкідченко та ін.

Але поза увагою дослідників ще залишаються важливі питання з'ясування особливостей транспортної системи як об'єкта державного регулювання, виявлення й характеристики державного регулювання зв'язків у транспортній системі, обґрунтування напрямків державного регулювання використання транспортного потенціалу України, розробки пропозицій щодо впровадження механізму державної підтримки самоорганізації транспортної системи. Необхідність узагальнень теоретичних засад і оновлення методичного забезпечення державного регулювання транспортної системи зумовили вибір теми і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування» (номер державної реєстрації 0108U008164). Внесок автора полягає в розробці теоретико-методичних засад державного регулювання транспортної системи.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування й розробка практичних пропозицій щодо вдосконалення державного регулювання транспортної системи в Україні.

Виходячи з визначеної мети, у дисертаційному дослідженні ставилися і послідовно вирішувалися такі завдання:

- визначити сутність транспортної системи як об'єкта державного регулювання;

- розкрити складові елементи механізму державного регулювання зв'язків у транспортній системі;

- проаналізувати ефективність державного регулювання транспортної системи, визначити основні проблемні питання та стратегічні напрями її розвитку;

- запропонувати механізм державної підтримки самоорганізації транспортної системи;

- обґрунтувати напрями державного регулювання використання транспортного потенціалу України на основі аналізу світового досвіду;

- розробити науково-практичні рекомендації з удосконалення законодавчої бази у сфері регулювання транспортної системи.

Об'єктом дослідження є державне управління транспортною системою як складовою частиною національної економіки.

Предметом дослідження є державне регулювання розвитку транспортної системи України.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є принципи, методи і засоби наукового пізнання, застосування яких забезпечує достовірність отриманих результатів. Їх різноманітність і вибір обумовлені специфічними особливостями об'єкта дослідження. Задля досягнення мети дослідження та вирішення визначених завдань у дисертації використовуються системний підхід, методи узагальнення, абстрагування, аналізу і синтезу, порівняння, індукції і дедукції, прогнозування, а також статистико-економічний метод.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертації є загальнотеоретичні праці, розробки фахівців у галузі державного управління, юридичної та економічної наук. Нормативною базою роботи є Конституція України, закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, які регулюють розвиток економіки, зокрема, транспортної системи. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали діяльності підприємств транспортної системи України та органів виконавчої влади.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

уперше:

- розроблено механізм державної підтримки самоорганізації транспортної системи за рахунок акцентування зусиль та ресурсів на наступних напрямках: розвиток і технічне вдосконалення національної і обласної транспортної інфраструктури; впровадження інституційних перетворень; забезпечення екологічної безпеки; формування і функціонування ринку транспортних послуг; забезпечення мобілізаційної готовності транспорту; сприяння міжнародній діяльності транспортних підприємств і структур; розвиток соціальної сфери і трудових стосунків;

удосконалено:

- механізм державного регулювання зв'язків у транспортній системі через впровадження таких елементів як: доступ транспортних операторів до транспортної інфраструктури; створення конкурентних відносин; система допуску до транспортної діяльності;

- законодавчу базу у сфері регулювання транспортної системи у контексті забезпечення узгодження інтересів транспортних підприємств з суспільними інтересами, юридичного закріплення прав і обов'язків транспортних підприємств, а також статусу підприємств транспорту загального користування;

дістали подальший розвиток:

- визначення сутності транспортної системи як об'єкта державного регулювання шляхом виділення сфер впливу, що передбачає: проведення структурних перетворень, дотримання правил конкуренції, контроль і нагляд, недопущення виникнення правових і адміністративних бар'єрів в процесах перевезень пасажирів і вантажів, а також надання супутніх послуг;

- напрями державного регулювання використання транспортного потенціалу України на основі аналізу світового досвіду, а саме: розвиток регіональної транспортної інтеграції; підвищення конкурентоспроможності українських постачальників транспортних послуг на світових ринках; участь в міжнародних проектах і програмах; розширення двосторонньої співпраці в галузі транспорту між Україною і Європейським союзом.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дослідження, пов'язані з системним обґрунтовуванням державної транспортної політики, можуть бути використані при розробці рекомендацій і прогнозів розвитку транспортної системи та її державного регулювання. Результати дослідження щодо удосконалення законодавчої бази у сфері транспортної системи використані Комітетом з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (довідка №008/8-23 від 23.12.2008 р.).

Пропозиції щодо розвитку і технічного вдосконалення національної транспортної інфраструктури, впровадження інституційних перетворень у цій сфері використані Міністерством регіонального розвитку та будівництва України (довідка №6-12/3-34 від 20.03.2009 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів з державного управління та державного регулювання економіки, економічної теорії, інституціональної економіки (довідка №29 від 25.01.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею. Усі результати, сформульовані висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях автора.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднено на міжнародному управлінському форумі «Управління сьогодні та завтра» (м. Хмельницький, 2008), міжнародних науково-практичних конференціях: «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (м. Київ, 2008), «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (м. Київ, 2008), «Інвестиційна складова сталого розвитку регіону» (м. Харків, 2008), «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування» (м. Київ, 2009), «Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів» (м. Дніпропетровськ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 12 наукових працях, загальним обсягом 4,2 обл.-вид. арк., у тому числі в 5 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління та 7 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Її викладено на 180 сторінках, з яких 145 стор. - основна частина, 5 рисунків розміщено на 6 стор. та 6 таблиць на 8 стор. Список використаних джерел з 188 найменувань розміщений на 21 стор.

Основний зміст роботи

державний транспортний законодавство

У вступі розкрито сутність і стан питання; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - «Теоретико-методичні засади державного регулювання транспортної системи» - містяться результати дослідження щодо з'ясування сутності транспортної системи як об'єкта державного регулювання; охарактеризовано державне регулювання зв'язків у транспортній системі; проведено структурно-функціональний аналіз методів державного регулювання транспортної системи.

Шляхом аналізу наукового доробку у сфері державного управління транспортною системою виявлено, що науковці виділяють внутрішньосистемні та зовнішньосистемні відносини. Спираючись на ці положення М.Л. Погребицький визначає такі початкові постулати для ринку транспортних послуг: як і будь-який інший ринок він є економічною системою, має механізм саморегулювання; досконалою моделлю ранніх етапів розвитку ринку і його рушійною силою є конкуренція; формою існування - рівновага. Д.А. Тимоха у якості головних цільових орієнтирів державного регулювання транспортної системи виділяє такі, як: загальносоціальні, загальноекономічні, загальнотранспортні і по видах транспортної діяльності.

Загальносоціальними орієнтирами державного регулювання транспортної галузі Г.І. Міщенко пропонує визначати: рухливість населення і доступність транспортних послуг; зниження аварійності, ризиків і загроз безпеці по видах транспорту; зниження частки транспорту в забрудненні навколишнього середовища. В працях Н.Г. Діденко відображені засади розвитку соціального партнерства та зв'язку транспортної системи з іншими галузями.

Фінансові аспекти державного регулювання галузей інфраструктури в напрямі проведення ефективної державної тарифної політики, використання сучасних механізмів розвитку конкурентного середовища визначає О.М. Іваницька. Загальні орієнтири розвитку малих підприємств сфери транспорту окреслила О.В. Довгальова. Аспекти стратегічного планування, що використовуються й в державному регулюванні транспортної системи, розглянуті у працях А.І. Семенченка.

Розвиток ринкових відносин супроводжується руйнуванням колишньої системи адміністративних методів регулювання транспортної системи і створенням системи економічних регуляторів. Проте це не означає повної відмови від використання адміністративних методів. Тому в даний час необхідні теоретичні засади ефективного поєднання всіх перерахованих методів державної дії. Пріоритетність тих або інших з них залежить від обраної державою політики щодо транспортного господарства.

Визначено, що транспорт є однією з найбільших системних галузей, що мають тісні зв'язки з усіма елементами економіки і соціальної сфери. У подальшому розвитку країни, розширенні її внутрішніх і зовнішніх транспортно-економічних зв'язків, зростанні обсягів виробництва і підвищення рівня життя населення значення транспорту і його роль як системного фактору тільки зростатимуть. За цих умов формування напрямів державного регулювання розвитку транспорту має здійснюватися на базі всебічного аналізу сучасного стану і проблем розвитку транспортної системи в тісному взаємозв'язку із загальними напрямами і масштабами соціально-економічного розвитку країни, а також з глобальними загальносвітовими стратегічними тенденціями в економіці. Державне регулювання транспортної діяльності, державне фінансування окремих елементів транспортної системи і видів транспортної діяльності в умовах ринку залишаються об'єктивною необхідністю.

В основу транспортної політики держави покладено принцип розділення завдань державного регулювання галузі і виконання господарських функцій. При цьому держава, обмежуючи свої функції як господарюючого суб'єкта, підвищує ефективність державного регулювання на транспорті, скеровує його на підвищення якості обслуговування і зниження суспільних витрат, пов'язаних з транспортною діяльністю. При безумовних галузевих і регіональних відмінностях в транспортній системі на макрорівні транспорт розглядається як єдиний об'єкт управління. Узгоджений розвиток і організація взаємодії різних видів транспорту роблять транспорт єдиним комплексом, що забезпечує додатковий системний синергетичний ефект.

Місію державного регулювання у сфері функціонування і розвитку транспортної системи України визначено як сприяння економічному зростанню і підвищенню добробуту населення через доступ до безпечних та якісних транспортних послуг і перетворення географічних особливостей України в її конкурентну перевагу.

Відповідно до цієї мети критеріями ефективного державного регулювання транспортної системи є:

- забезпечення динамічності розвитку галузі, зняття перешкод на шляху цього розвитку;

- забезпечення балансу між інтересами виробників і споживачів, що відповідає потребам розвитку суспільства;

- економічна ефективність, що означає прибуткову роботу підприємств галузі, мінімізацію марнотратства у використанні ресурсів транспортного господарства та його послуг;

- забезпечення суспільно прийнятного рівня безпеки функціонування транспортних систем для життя і здоров'я людей;

- задоволення потреб держави в транспортних послугах при здійсненні ними функцій по забезпеченню суспільної безпеки;

- стабільність у реалізації п'яти попередніх критеріїв.

Визначено початкові постулати для ринку транспортних послуг: як і будь-який інший ринок він є економічною системою, має механізм саморегулювання; досконалою моделлю ранніх етапів розвитку ринку і його рушійною силою є конкуренція; формою існування - рівновага; об'єктом відносин у транспортній сфері є поведінка суб'єктів відносин, яка здійснюється для задоволення потреб у перевезеннях.

Показано, що компоненти і елементи транспортної системи мають складну систему прямих і зворотних, безпосередніх і опосередкованих, функціональних і причинних зв'язків, які, на наш погляд, описують взаємозв'язки між елементами і компонентами транспортної системи. Універсальною формою зв'язку економічних суб'єктів як носіїв попиту і пропозиції та їх центральною зв'язуючою ланкою виступає механізм ринкової саморегуляції. До елементів галузевої системної самоорганізації віднесено: структуру транспортної системи, її організованість; форми зв'язків між суб'єктами транспортної системи, їх форми власності і розмір; зовнішнє середовище.

Середовище транспортної системи жорстко задано і детерміновано, що підкреслює велику залежність компонентів транспортної системи від впливів зовнішнього середовища.

Доведено, що зміна відносин власності є необхідною (але далеко не достатньою) умовою розвитку транспортної системи та її компонентів. З другого боку, інституціоналізація відносин власності сприяє закріпленню, підвищенню стійкості існуючих інститутів, зв'язків і відносин між ними, перешкоджаючи якісній зміні (розвитку) транспортної системи і її компонентів. Відповідно державні структури діалектично поєднують в собі властивості компоненту транспортної системи і властивості зовнішньої сили, частини зовнішнього середовища системи. Ефективність процесу регулювання залежить від того, яким чином розподілені робочі функції і функції управління між різними елементами системи, причому, у разі розподілу власне функцій управління, діяльність цих підрозділів потребує координації для забезпечення ефективного управління.

У другому розділі - «Сучасний стан державного регулювання транспортної системи в Україні» - визначено особливості державного регулювання розвитку транспортного комплексу України; проведено оцінку ефективності державної транспортної політики та існуючої системи державного регулювання галузей вітчизняного транспорту.

Виявлено, що у сфері транспорту в Україні останніми роками була проведена необхідна модернізація інфраструктури, що дозволило задовольнити зростаючий попит на пасажирські та вантажні перевезення. Україна має в своєму розпорядженні всі сучасні види транспорту. Розміщення і структура її транспортних комунікацій в цілому відповідають внутрішнім і зовнішнім транспортно-економічним зв'язкам країни, але потребують суттєвого вдосконалення.

Транспортні підприємства поступово адаптуються до нових умов господарювання. Проте багато питань роботи і розвитку транспорту в умовах формування ринкових відносин поки не отримали задовільного вирішення. Серед основних недоліків українського транспорту особливо виділяються низький технічний рівень і незадовільний стан його виробничої бази.

Показано, що динамічно розвивається не лише ринок міжнародних перевезень, але і ринок внутрішніх перевезень. Це пов'язано із збільшенням реальних доходів населення, підвищенням конкурентоспроможності повітряного транспорту в порівнянні з залізничним на ринку дальніх пасажирських перевезень, а також розвитком процесів консолідації й інтеграції авіаперевізників.

В той же час спостерігається технічне і технологічне відставання транспортної системи України в порівнянні з розвиненими країнами. Вона не готова до повсюдного вживання сучасних технологій, насамперед контейнерних. Зростаючий попит на вантажні перевезення стримується нерозвиненістю транспортно-логістичної системи країни. На низькому рівні залишається транспортно-експедиційне обслуговування населення та економіки. У країні відсутнє високошвидкісне залізничне сполучення.

Однією з найбільш значущих проблем державного регулювання є незбалансованість розвитку єдиної транспортної системи України. Виділено три найбільш важливі складові цієї проблеми. Перша - це диспропорції в темпах і масштабах розвитку різних видів транспорту. Найбільш яскравим прикладом є значне відставання розвитку внутрішнього водного транспорту і високі темпи зростання автомобілізації. Друга - це недостатній розвиток існуючої транспортної інфраструктури, що найгостріше виявляється в невідповідності рівня розвитку автомобільних доріг рівню автомобілізації і попиту на автомобільні перевезення, в різкому скороченні кількості обласних аеропортів, а також в наявності численних «вузьких місць» на стиках окремих видів транспорту. Третя - це територіальна нерівномірність розвитку транспортної інфраструктури.

Пріоритетним напрямом державного регулювання залишається вдосконалення нормативно-правового забезпечення розвитку транспортної системи і ринку транспортних послуг, включаючи створення нормативно-правовий бази, регулюючої питання якості транспортних послуг, забезпечення мобілізаційної підготовки транспортних організацій і виконання ними військово-транспортному обов'язку, розвитку механізмів державно-приватного партнерства, що забезпечують чіткий законодавчий розподіл прав, відповідальності і ризиків між державою та інвестором, а також визначення пріоритетних сфер застосування цих механізмів на транспорті. У транспортній галузі посилюється дефіцит кваліфікованих професійних кадрів.

Виділено основні загальносистемні проблеми державного регулювання розвитку транспортної галузі України, які полягають в наступному: наявність територіальних і структурних диспропорцій в розвитку транспортної інфраструктури; недостатній рівень доступності транспортних послуг для населення, мобільності трудових ресурсів; недостатня якість транспортних послуг; низький рівень експорту транспортних послуг, у тому числі використання транзитного потенціалу; недостатній рівень транспортної безпеки; посилення негативного впливу транспорту на екологію.

Визначено, що в період ринково-трансформаційних змін української економіки не було створено нової системи регулювання і координації макроекономіки, яка б відповідала цивілізованим ринковим системам господарства. Невдале та непослідовне проведення реформ обернулося для країни глибокою кризою, що охопила всі сфери життєдіяльності суспільства. За 90-і роки ВВП України скоротився майже удвічі. Масштаби інвестицій в реальний сектор економіки постійно знижуються. Протягом останніх років йде неухильне зниження рівня життя основної маси населення. Таке положення відобразилося і на роботі транспортної системи.

Простежено, що сучасна транспортна система України значною мірою сформувалася в умовах радянського планового господарства, коли розвиток інфраструктури, в основному, був продиктований перспективними планами індустріалізації, потребами військової організації та геополітичними інтересами держави. Задоволення попиту кінцевих споживачів, потреб обслуговування зв'язків і збалансованого економічного зростання не були пріоритетними цілями державної політики. Внаслідок цього відбулося відхилення траєкторії розвитку транспортної системи України від тієї, яка мала б місце в разі нормального економічного зростання, властивого сучасним промислово розвиненим країнам.

Виявлено, що за роки економічних реформ промислова система України, що увійшла до режиму вільного розвитку, сильно змінилася. При цьому державне управління транспортною галуззю продовжувало залишатися переважно у сфері державного контролю. Результатом дії зазначених факторів з'явилося накопичення серйозних проблем, що перешкоджають подальшому нормальному розвитку транспортної системи України. До них відносяться, зокрема, наступні.

Сильна залежність транспортної системи від державного бюджетного фінансування. Наявність великого обсягу зобов'язань, що обтяжують транспортну систему, призводить до необхідності виплати компенсації з бюджетної системи і бюджетного фінансування інвестицій.

Перевантаженість органів державного і муніципального управління та регулювання транспортом невластивими ним функціями. В даний час такі органи окрім регулятивних функцій, виконують також функції наглядові, господарсько-розпорядчі й управління державним майном. Це призводить до зниження ефективності роботи державного і муніципального апарату управління, зайвих бюджетних витрат і корупції.

Встановлено, що головним завданням держави у сфері функціонування і розвитку транспорту є створення умов для економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та якості життя населення через забезпечення доступу до безпечних і якісних транспортних послуг, перетворення географічних особливостей України на її конкурентну перевагу.

Доведено, що мета державного регулювання розвитку транспортної системи полягає у задоволенні потреб інноваційного соціально орієнтованого розвитку економіки і суспільства в конкурентоздатних якісних транспортних послугах. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом ефективного розвитку конкурентного середовища в транспортній галузі, створення оптимальних резервів в розвитку інфраструктури, досягнення передового рівня розвитку техніки і технологій, посилення уваги до соціальних та екологічних чинників, підвищення національної безпеки країни, що залежить від транспорту.

Визначено стратегічний напрям державного регулювання розвитку транспортної системи, яким є збалансований розвиток інфраструктури транспорту. Реалізація цього напряму означає узгоджений комплексний розвиток всіх елементів транспортної інфраструктури на основі прогнозування потреб секторів економіки і населення в послугах транспорту, розвитку системи статистичного обліку, побудови транспортно-економічного балансу, прогнозування динаміки вантажної бази, аналізу моделей розвитку транспортної системи з метою вибору оптимально збалансованих варіантів. Важливим завданням цього напряму є розвиток нормативно-правової бази, що передбачає гармонізацію транспортного законодавства, інтеграцію в світову систему національних стандартів і комунікацій, визначення нормативів якості транспортних послуг, відповідальності за їх дотримання, а також прав споживачів. Підвищення якості транспортних послуг зажадає створення обґрунтованих резервів в транспортній системі, а це дозволить у свою чергу розвинути конкуренцію на основних напрямах пасажиропотоків.

У третьому розділі - «Напрями вдосконалення державного регулювання транспортної системи в Україні» - обґрунтовано механізм державної підтримки самоорганізації транспортної системи; визначено напрями державного регулювання використання транспортного потенціалу України на основі аналізу світового досвіду; розроблено напрями вдосконалення законодавчої бази у сфері регулювання розвитку транспортної системи.

Визначено, що становлення новітнього світового технологічного устрою сьогодні формує порівняльні переваги, які визначать хід розвитку світової економіки в найближчі десятиріччя. Одним з елементів цього устрою мають стати інтегровані високошвидкісні транспортні системи.

Показано, що через винятковість свого положення, держава є монополістичною організацією, яка, з одного боку, надає можливість стабільності, стійкості розвитку транспортної системи, а, з іншого боку, створює небезпеку реалізації не суспільних, а групових і особистих інтересів, що за відсутності продуманої, науково обґрунтованої економічної політики призводить до підвищення «порогу чутливості» транспортної системи до флуктуацій економіки, що може викликати руйнівну її кризу.

Наголошено, що основне завдання розробки нової парадигми державного регулювання транспортної системи полягає в тому, щоб дозволити державі «запустити» механізм самоорганізації транспортної системи коректувати виникаючі в цьому механізмі збої. Механізм і процеси самоорганізації визначають розвиток ринку транспортних послуг. Основними процесами розвитку є організація і самоорганізація, що має характер нестабільних коливань. Принципи регулювання ринку мають базуватися на використанні поєднання їх можливостей. Характеристиками ринку слід вважати його стан, поведінку, рівновагу, стійкість, розвиток. Ринок транспортних послуг як динамічна система може перебувати в одному з трьох станів: рівноважному, перехідному і періодичному (пульсуючому). Після періоду нестійкості (перехідного періоду) ринок повертається до стану стійкості та нової якості, набуваючи нових форм, змінюючи потенціал і траєкторію руху у напрямі розвитку.

Встановлено, що основними завданнями у сфері вдосконалення методів державного регулювання розвитку транспортної системи, які забезпечують досягнення його цілей, мають стати: вдосконалення нормативно-правової бази та методів державного регулювання, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості галузі, а також на вдосконалення економічних і фінансових механізмів, включаючи державно-приватне партнерство; виконання контрактних зобов'язань за обсягом та якістю транспортних послуг,

- розробка і вдосконалення методів і механізмів державного регулювання мотивації розвитку структур транспортної діяльності в цілях забезпечення якості транспортних послуг, у тому числі мотивування створення і розвитку національних і інтернаціональних транспортних компаній, здатних забезпечити інноваційний розвиток і підвищення якості та конкурентоспроможності транспортних послуг,

- створення нормативної бази, регулюючої комерційний допуск до транспортної діяльності в сфері вантажних перевезень, а також сприяння розвитку малого і середнього підприємництва в транспортному комплексі;

- розробка і введення в дію методів державного регулювання, стимулюючих зниження сукупних питомих транспортних витрат; впровадження відповідних механізмів державного моніторингу;

- внутрішньоукраїнська і міжнародна гармонізація законодавства у сфері транспортних послуг.

Визначено, що державному регулюванню розвитку і функціонування транспортної системи України мають підлягати: розвиток і технічне вдосконалення національної і регіональної транспортної інфраструктури; інституційні перетворення на транспорті; питання технологічної, транспортної і екологічної безпеки об'єктів транспортної інфраструктури і транспортних засобів; формування і функціонування ринку транспортних послуг; забезпечення мобілізаційної готовності транспорту; міжнародна діяльність транспортних підприємств і структур; соціальна сфера і трудові відносини на транспорті.

Доведено, що державне регулювання транспортних послуг має бути спрямоване на формування і підтримку конкурентних переваг транспортних організацій України на внутрішньому і міжнародному ринках, на забезпечення споживачів високоякісними конкурентоздатними транспортними послугами, а також на введення законодавчих норм прямої дії і механізмів, що гарантують досягнення підприємствами транспорту якісних показників. Державне регулювання діяльності морського і внутрішнього водного транспорту має бути спрямоване на захист інтересів держави і суспільства за умови збереження господарської самостійності підприємств галузі.

Виділено завдання, які органи державної влади повинні вирішити в процесі регулювання: прискорення економічного розвитку підприємств морського і внутрішнього водного транспорту і підвищення їх конкурентоспроможності на світовому ринку транспортних послуг; підвищення технічного і організаційного рівня морського і внутрішнього водного транспорту на основі останніх досягнень науково-технічного прогресу; поліпшення умов праці плавскладу морських і річкових судів та працівників берегових підприємств галузі; підвищення рівня безпеки морської і річкової транспортної діяльності, включаючи безпеку мореплавства та судноплавства й охорону навколишнього середовища; забезпечення правового захисту українського морського і річкового транспорту у сфері міжнародного судноплавства.

Враховуючи досвід вдосконалення державного регулювання транспортної системи країн з розвинутою ринковою економікою, Україні необхідно орієнтуватися на те, щоб транспортні підприємства більше покладалися на власні засоби, а не на державний бюджет. Субсидії мають бути пов'язані з поліпшенням показників роботи транспорту, культури обслуговування пасажирів, а також із заходами по відшкодуванню витрат.

Визначено умови підвищення рівня реалізації транспортного потенціалу України, серед яких:

- участь України в розробці спільної стратегії розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів, що проходять по європейських і азіатських напрямах, в рамках формування нових транзитних магістралей континентального значення;

- активна державна підтримка транзитних проектів України на міжнародній арені, формування вигідних для України міжнародних альянсів;

- сприяння реалізації інвестиційних проектів, у тому числі міжнародних, спрямованих на розвиток транзитних перевезень;

- подальший розвиток логістичних технологій, інформаційних систем, всієї інфраструктури транзитних перевезень з метою прискорення доставки транзитних вантажів, забезпечення гарантій їх збереження, підвищення якості сервісу;

- технічна модернізація і вдосконалення економічних режимів в повітряних транзитних коридорах, що проходять через повітряний простір України;

- стимулювання створення українських мультимодальних транзитних операторів;

- розробка економічних механізмів залучення українських і зарубіжних інвесторів до реалізації проектів, спрямованих на використання транзитного потенціалу;

- розробка за участю суб'єктів України проектів створення і розвитку транзитних коридорів, що доповнюють базові міжнародні транспортні коридори.

Доведено, що діяльність органів державного управління транспортом спрямована, в основному, на здійснення непрямого регулювання транспортної системи шляхом запровадження інструментів тарифної політики, ціноутворення, координації діяльності різних видів транспорту. Показано, що особливості державно-управлінської діяльності обумовлені ступенем розвитку ринкових відносин, станом економіки країни. У країнах із розвиненими ринковими відносинами державне управління набуває характеру регулювання, що проявляється, переважно у здійсненні стратегічного планування та контролю за цінами на транспортні послуги. У пострадянських країнах держава більш активно втручається у діяльність транспорту, підприємств, що надають транспортні послуги, здійснюючи централізоване управління.

Встановлено, що у практиці державного регулювання транспортної галузі значне місце займає правове регулювання. Нормативно-правова база як основа державного регулювання транспортної діяльності повинна забезпечувати ефективну взаємодію підприємств транспорту, державний захист прав споживачів транспортних послуг, безпеку транспортного процесу і охорону навколишнього середовища. Нормативні правові акти, що регламентують діяльність видів транспорту, мають розроблятися з урахуванням їх гармонізації з міжнародними правовими документами. Правові аспекти регулювання діяльності транспорту є актуальними як на рівні обласного, так і муніципального управління, зокрема у веденні обласних державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування питань розвитку шляхів сполучення.

Обґрунтовано, що нормативно-правова база має відповідати новим умовам господарювання, забезпечувати узгодження інтересів транспортних підприємств з суспільними інтересами, юридичне закріплення прав і обов'язків транспортних підприємств, а також статусу підприємств транспорту загального користування. Підвищення інвестиційної привабливості транспортної галузі вимагає розвитку нормативно-правової бази, регулюючої використання на державному, міждержавному і регіональному рівнях різних форм державно-приватного партнерства, в рамках якого визначаються питання, що стосуються розподілу ризиків, рівня зобов'язань державного і приватного секторів, тривалості реалізації проектів і права власності на активи.

Визначено, що одним з пріоритетних напрямів вдосконалення нормативно-правового забезпечення державного регулювання в дорожньому господарстві є ухвалення нормативних правових актів, необхідних для державного регулювання дорожньої діяльності, серед них: переліки автомобільних доріг загального користування державного та оборонного значення; порядок формування реєстру автомобільних доріг і надання відомостей з цього реєстру.

Виділено низку пріоритетних напрямів вдосконалення нормативно-правового регулювання забезпечення державного регулювання на автомобільному транспорті, що включають: внесення змін до закону «Про ліцензування окремих видів діяльності» в частині, що стосується правил допуску перевізників до професії і ринку автотранспортних послуг; внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині, що стосується встановлення і при необхідності посилення адміністративної відповідальності за порушення у сфері здійснення автомобільних перевезень; розробку і ухвалення технічних регламентів.

Окреслено пріоритетні напрями вдосконалення нормативно-правового забезпечення державного регулювання на повітряному транспорті, а саме: внесення змін, що враховують міжнародні вимоги в області цивільної авіації; внесення змін до Повітряного кодексу України в частині використання повітряного простору малою авіацією, а також вдосконалення діяльності аеропортів; розробку адміністративного регламенту виконання державних функцій центральним органом виконавчої влади по проведенню обов'язкової сертифікації об'єктів цивільної авіації та по процедурах видачі свідоцтв авіаційному персоналу.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання теоретичного обґрунтування системних перетворень у державному регулюванні транспортної системи України в напряму наближення її до ринкових умов та інтересів споживачів й розробці відповідних рекомендацій. На підставі проведених досліджень сформульовані такі висновки.

1. Аналіз досліджень науковців з державного регулювання транспортної системи свідчать про необхідність розроблення засад ефективного поєднання ринкових та адміністративних методів дії, оскільки цьому питанню приділено недостатньо уваги, переважно розглядається аналіз розвитку окремих механізмів. Це зумовлює необхідність подальших досліджень у напряму вдосконалення державного регулювання розвитку транспортної системи в Україні.

2. Визначено сутність транспортної системи як об'єкта державного регулювання, яка полягає в забезпеченні її динамічного розвитку та здатності задовольнити потреби громадян і мешканців в України в послугах транспорту для побутових і виробничих потреб економічно ефективним шляхом і з належним рівнем безпеки як в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі при безпосередній підтримці держави.

3. Доведено, що серед основних суттєвих елементів механізму державного регулювання зв'язків у транспортній системі є: вдосконалення антимонопольного регулювання; поетапне скорочення сфери цінового регулювання і розширення ринку вільних цін; створення умов, що забезпечують недискримінаційний доступ транспортних операторів та споживачів транспортних послуг до транспортної інфраструктури; усунення невиправданих адміністративних і економічних бар'єрів для конкуренції транспортних операторів; комерціалізація послуг транспортної інфраструктури із залученням приватних операторів; вдосконалення системи допуску до транспортної діяльності на основі механізмів ліцензування та підтвердження відповідності транспортних засобів і послуг встановленим вимогам.

4. На підставі аналізу ефективності державного регулювання розвитку транспортного комплексу України визначено основні загальносистемні проблемні питання, які полягають в наступному: наявність територіальних і структурних диспропорцій в розвитку транспортної інфраструктури; недостатній рівень доступності транспортних послуг для населення та мобільності трудових ресурсів; недостатня якість транспортних послуг; низький рівень експорту транспортних послуг, у тому числі використання транзитного потенціалу; недостатній рівень транспортної безпеки; посилення негативного впливу транспорту на екологію.

Встановлено, що на даний час відсутня єдина система понять і термінів для забезпечення державного регулювання транспортної галузі в цілому. Всі концепції і програми реформ або носять вузькогалузевий характер (призначені для окремих видів транспорту), або є механічним з'єднанням таких. Відсутність єдності державного регулювання транспорту є однією з головних перешкод на шляху створення єдиної транспортної системи країни.

5. Збалансований розвиток інфраструктури транспорту визначено як найважливіший стратегічний напрям державного регулювання розвитку транспортної системи. Реалізація цього напряму означає узгоджений комплексний розвиток всіх елементів транспортної інфраструктури на основі аналізу потреб секторів економіки і населення в послугах транспорту, розвитку системи статистичного обліку, побудови транспортно-економічного балансу, прогнозування динаміки вантажної бази, аналізу моделей розвитку транспортної системи з метою вибору збалансованих варіантів.

6. Запропоновано механізм державної підтримки самоорганізації транспортної системи України, який має здійснюватися за наступними напрямами: розвиток і технічне вдосконалення національної та регіональної транспортної інфраструктури; забезпечення екологічної безпеки; формування і функціонування ринку транспортних послуг; забезпечення мобілізаційної готовності транспорту; сприяння міжнародній діяльності транспортних підприємств і структур; розвиток соціальної сфери і трудових стосунків.

7. На основі аналізу світового досвіду державного регулювання використання транспортної системи обґрунтовано шляхи розвитку транспортної галузі в Україні, серед них: орієнтація на використання власних коштів; виділення субсидій з поліпшенням показників роботи транспорту, культури обслуговування пасажирів, а також із заходами по відшкодуванню витрат; участь України в розробці спільної стратегії розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів, що проходять по європейських і азіатських напрямах, в рамках формування нових транзитних магістралей континентального значення; активна державна підтримка транспортних проектів України на міжнародній арені, формування вигідних для України міжнародних альянсів; сприяння реалізації інвестиційних проектів, у тому числі міжнародних, спрямованих на розвиток транспортних перевезень; подальший розвиток логістичних технологій, інформаційних систем, всієї інфраструктури транспортних перевезень в цілях прискорення доставки транзитних вантажів, забезпечення гарантій їх збереження, загального підвищення якості сервісу; стимулювання створення українських мультимодальних транспортних операторів; розробка економічних механізмів залучення суб'єктів українських і зарубіжних інвесторів до реалізації проектів з використання транзитного потенціалу; розробка за участю суб'єктів України проектів створення і розвитку транзитних коридорів, що доповнюють базові міжнародні транспортні коридори.

8. Розроблено науково-практичні рекомендації з удосконалення законодавчої бази у сфері регулювання транспортної системи: внести зміни до закону «Про ліцензування окремих видів діяльності» в частині, що стосується правил допуску перевізників до професії і ринку автотранспортних послуг; внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині, що стосується встановлення і при необхідності посилення адміністративної відповідальності за порушення у сфері здійснення автомобільних перевезень; внести зміни до Повітряного кодексу України в частині використання повітряного простору малою авіацією, а також вдосконалення діяльності аеропортів; розробити адміністративний регламент виконання державних функцій центральним органом виконавчої влади по проведенню обов'язкової сертифікації об'єктів цивільної авіації та по процедурах видачі свідоцтв авіаційному персоналу; розробити і ухвалити технічні регламенти.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Матійко С.А. Динаміка розвитку Інтернет-маркетингу як засобу застосування маркетингових технологій у державному управлінні транспортною галуззю / С.А. Матійко // Наук. вісник Академії муніц. управління: Серія «Управління» [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. Вип.3 (5). Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2008. - С. 202-209.

2. Матійко С.А. Нормативно-правові аспекти організації управління, планування і регулювання транспортної галузі в ринкових умовах / С.А. Матійко // Наук. вісник Академії муніц. управління: Серія «Управління» [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. Вип. 3 (9). Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2009. - С. 238-244.

3. Матійко С.А. Оцінка державного регулювання ринку транспортних послуг / С.А. Матійко // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління «Державне регулювання розвитку країни, регіону, галузі»: Серія «Державне управління» [зб. наук. пр.]. Т. IХ. Вип. 114. - Донецьк: ДонДУУ, 2008. - С. 89-96.

4. Матійко С.А. Підходи у сфері державного регулювання транспорту / С.А. Матійко // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління «Державне управління інноваційним розвитком»: Серія «Державне управління». [зб. наук. пр.]. Т. ІХ. Вип. 115. - Донецьк: ДонДУУ, 2009. - С. 108-112.

5. Матійко С.А. Система державного регулювання діяльності транспортного комплексу України / С.А. Матійко // Наук. вісник Академії муніц. управління: Серія «Управління» [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка]. Вип. 2 (8). Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2009. - С. 222-230.

6. Матійко С.А. Використання елементів маркетингу в системі державного управління транспортною галуззю / С.А. Матійко // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні: міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 жовт. 2008 р.: тези допов.: 3 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч. 1. - С. 244-245.

7. Матійко С.А. Державне регулювання розвитку логістичних мереж контейнерних перевезень / С.А. Матійко // Управління сьогодні та завтра: міжнар. управл. форум, 15-16 трав., 2008 р.: Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. - Хмельницький, 2008. - №3 (ІІ) спецвипуск. - С. 217-220.

8. Матійко С.А. Державне регулювання процесу управління при транспортуванні товару / С.А. Матійко // Стратегія забезпечення сталого розвитку України: міжнар. наук.-практ. конф., 20 трав. 2008 р.: тези допов.: 2 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч. 2. - С. 266-268.

9. Матійко С.А. Державне управління транспортними завданнями з позиції логістичного підходу / С.А. Матійко // Інвестиційна складова сталого розвитку регіону: наук.-практ. конф., 10 груд. 2008 р.: тези допов. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. - С. 126-127.

10. Матійко С.А. Здійснення змішаних перевезень як директивний механізм на загальнодержавному рівні та ринковий механізм господарювання / С.А. Матійко // Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування: наук.-практ. конф., 10 квіт. 2009 р.: тези допов. - К.: ВПЦ АМУ, 2009. - С. 220-222.

11. Матійко С.А. Правові методи державного регулювання в національному транспортному комплексі / С.А. Матійко // Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення: міжнар. наук. конф., 20 берез. 2009 р.: тези допов.: 3 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2009. - Ч. 3. - С. 12-14.

12. Матійко С.А. Систематизація ознак сегментації ринку в транспортній політиці / С.А. Матійко // Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства: міжнар. наук.-практ. конф., 21 берез. 2008 р.: тези допов.: 2 т. - Дніпропетровськ: ДДФА, 2008. - Т І. - С. 125-126.

Размещено на Allbest.ru