Міжнародне спортивне право як основа для формування національної галузі права "Спортивне право України"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Міжнародне спортивне право як основа для формування національної галузі права "Спортивне право України"

12.00.11 - Міжнародне право

Бордюгова Ганна Юріївна

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук,

Заслужений юрист України,

член Вищої Ради юстиції України,

віце-президент Спілки адвокатів України

Жуковська Ольга Леонідівна

адвокат міжнародної адвокатської компанії «Б.І.М.»

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Баймуратов Михайло Олександрович,

Маріупольський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права

кандидат юридичних наук,

Фісун Юлія Юріївна

Український центр міжнародних гуманітарних програм

директор юридичного департаменту

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук Биков О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження є самоочевидною в світлі амбітних завдань, які Україна як держава ставить перед собою в сфері інтеграції у світову демократичну, зокрема, спортивну спільноту як рівного партнера, особливо, в світлі проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року, визнаного на рівні Президента та Парламенту України фактором, об'єднуючим країну, таким, що має надзвичайний соціо-позитивний потенціал. Це, звичайно, стосується й інших видів спорту.

Виведення на якісно новий рівень сфери українського спорту та пов'язаної з ним діяльності, покращення роботи вітчизняних спортивних структур та спрощення їх взаємовідносин з міжнародними спортивними організаціями й виконання їх директив і резолюцій потребує гармонізації та уніфікації норм міжнародного та національного спортивного права, імплементації їх до внутрішнього законодавства України з урахуванням усталеної практики зарубіжних країн та України. Така гармонізація, своєю чергою, є неможливою без адекватного відображення в правовій системі України відповідної галузі міжнародного права - спортивного. Саме науково-обгрунтована система поглядів на цю галузь як цілісну, пов'язану специфічними принципами, особливостями впливу на регульовані відносини, специфікою предмету регулювання має стати підґрунтям для процесу практичної інтеграції України в світову спортивну спільноту і реального гармонійного впливу міжнародного спортивного права на національне спортивне право. Тобто обидва полюси цього двоєдиного процесу потребують розробки теоретичного підґрунтя, без якого за відсутності розуміння суті спортивного права як самостійної комплексної галузі, правове регулювання відповідних відносин в Україні лишиться суперечливим, розбалансованим, таким, що гальмує процес набуття Україною статусу рівного партнера на світовій спортивній арені.

З точки зору теорії права в багатьох країнах світу "спортивне право" як окрема галузь національного права перебуває у стадії розробки, оскільки воно знаходиться на стику багатьох галузей і включає в себе велику кількість елементів з інших галузей права, таких як арбітражне (бізнесове, господарське, конкурентне - в залежності від країни), цивільне, трудове, фінансове, міжнародне, в той час як галузь міжнародного спортивного права вже давно визнана і сформована. На заході ще з початку 90-х років минулого століття є визнаним існування спортивного права як самостійної комплексної галузі, провідні інститути готують спеціалістів у цій галузі, утворені міжнародні та національні спортивні судові інстанції.

Актуальність пропонованої теми пов'язана і з тим, що до внутрішнього спортивного законодавства України постійно вносяться зміни, продиктовані досвідом міжнародних спортивних організацій, європейським спортивним законодавством; або ж навпаки - національні федерації з видів спорту, запозичивши певний досвід європейських країн, звертаються до органів влади із пропозиціями про внесення змін до існуючих або ж ухвалення нових нормативно-правових актів. Для ефективності, гармонійності, збалансованості таких змін необхідною є відповідність структурного статусу комплексу норм, що регулюють спортивні відносини саме як окремої галузі національного права, що віддзеркалює відповідну галузь міжнародного права.

Каталізатором актуальності теми є бурхливий розвиток різних сегментів спортивних відносин: так, спостерігається розвиток такого сегменту як "спорт вищих досягнень". Спостерігається зростання популярності та авторитету міжнародних спортивних організацій, їх впливу на формування соціальної політики в багатьох країнах; зростання державної підтримки на всіх рівнях національних спортивних організацій, які входять в світове спортивне співтовариство, включаючи, наголосимо, правову, фінансову та соціальну підтримку, фінансування державою підготовки спортсменів високого класу, спортивного резерву, здійснення державних заходів соціального захисту та заохочення спортсменів, тренерів та спеціалістів; активна участь великих фірм та підприємств у розвитку інфраструктури спорту та наданні спонсорської допомоги при підготовці спортсменів до Олімпійських ігор та інших міжнародних й національних змагань; широке використання наукових досліджень при підготовці спортсменів; зближення професіонального та олімпійського спорту.

Роль, яку в сучасному суспільстві відіграє спорт, широта та спектр проблем його правового регулювання, ускладнення його структури, розширення функцій, накопичення великого масиву знань емпіричного характеру, потреба в регуляторі всіх відносин, які виникають під впливом національного законодавства, яке уражене багаточисельними протиріччями, а також незбалансована імплементація міжнародно-правових норм обумовили потребу формування нової самостійної комплексної галузі права - спортивного, яка гармонізувала б розрізнений, але величезний за обсягом масив нормативно-правових актів в сфері фізичної культури та спорту - спортивне законодавство, а завершення формування відповідної міжнародної галузі права створило для цього теоретичні передумови.

Необхідність аналітичної оцінки специфіки правовідносин і правового регулювання в сфері спорту як підґрунтя для становлення спортивного права - самостійної комплексної галузі права - обумовлюються також особливостями внутрішньої побудови та функціонування органів спортивного самоврядування як на національному, так і на міжнародному рівнях. Спортивні федерації змушені застосувати особливу регламентацію питань, які набувають підвищеної важливості для того чи іншого виду спорту, чи спорту взагалі. Такі випадки спеціального регламентування потребують особливого аналізу, бо характеризуються поєднанням різноманітних адресно пристосовуваних методів правового впливу на суб'єктів відповідних правовідносин, що можливо здійснити лише в межах комплексного аналізу спортивного права України та міжнародного спортивного права як окремих галузей права.

Комплекс нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері спорту в Україні наразі майже не досліджений - ані на практичному, ані на теоретичному рівні. У більшості своїй нормативні акти в сфері спорту не систематизовані, досить часто отримують необґрунтовано розширювальне тлумачення, або навпаки, невиправдано звужувальне, а іноді задекларовані в них норми є взагалі невиконуваними. Розробка теоретичної бази у вигляді дослідження наукових засад спортивного права як окремої самостійної комплексної галузі права вирішило б цю проблему.

Ґрунтовна теоретична розробка спортивного права як галузі має призвести до покращення проведення теоретико-правового дослідження ролі, меж та способів правового регулювання в області спорту, правового статусу багаточисельних суб'єктів сфери фізкультури та спорту - спортсменів, спортивних клубів, федерацій з виду спорту, спортивних суддів, тренерів, агентів спортсменів (правового статусу цих осіб в цілому та окремих його елементів), дослідження специфіки трудових відносин професіональних спортсменів та дослідження особливостей трудових контрактів професіональних спортсменів, правовідносин, що з них витікають, правових гарантій, які обов'язково повинні бути закріплені в трудових контрактах.

Проблема розвитку галузі спортивного права актуальна в багатьох країнах, міжнародне спортивне право розвивається невпинно і як галузь права, і як наукова дисципліна. Питання розвитку галузі спортивного права висвітлювалися в наукових працях спеціалістів зі спортивного права з середини ХХ сторіччя, проте на жаль, такі праці належать науковцям країн західної Європи і Росії, в той час як українські вчені-правознавці не приділяють достатньо уваги цій важливій сфері життєдіяльності.

Слід зазначити, що окремі теоретичні висновки і рекомендації із зазначеної проблематики містяться в працях таких зарубіжних вчених, як: Августимова О.С., Алексеєв С.В., Брілліантова О.М., Глашев А.А., Кузін В.В., Кутепов М.Є., Мінаєв М.Ю., Нафцигер Джеймс, Платонов В.Н., Романов А.О., Сикман Роберт, Фелопс Уільям, Фостер Кен, Хорхст Хілперт, Чабан Н.Н. та інші.

Необхідно зазначити, що в Україні проблемі спортивного права як галузі досі спеціалізовані комплексні наукові роботи не присвячувалися, лише здійснювалися деякі наукові розробки окремих аспектів спортивного руху як явища - хуліганізм під час проведення спортивних заходів (Стороженко С.М.), особливості діяльності спортивних організацій (Мічуда Ю.М.), основи правового регулювання олімпійського спорту (Платонов В.Н.) тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з напрямками, визначеними Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2006 року № 1594, на виконання Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 № 1602-ІІІ та Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 13.12.1991 № 1977-ХІІ. Зокрема, тема дисертаційного дослідження є складовою частиною програми "Стратегія розвитку законодавства України" (державний реєстраційний № 0103U007975) та програми "Правові механізми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" (державний реєстраційний № 0104U000745).

Мета і завдання дослідження. Мету даного дисертаційного дослідження становлять: комплексний теоретичний аналіз об'єктивних і суб'єктивних підстав для виокремлення спортивного права як самостійної комплексної галузі; аналіз специфіки джерел, предмету, методу та принципів його регулювання; відпрацювання рекомендацій щодо напрямів розвитку нової галузі права України - спортивного.

Для досягнення мети дослідження визначені такі основні завдання:

1) дослідження історико-правового аналізу становлення галузі міжнародного спортивного права та його впливу на формування національної галузі;

2) визначення та характеристика підстав і умов виокремлення нової галузі права;

3) визначення сутності предмету регулювання спортивного права України;

4) дослідження специфіки джерел, комплексного методу, принципів спортивного права як самостійної комплексної галузі права України;

5) обґрунтування особливостей спортивного права як нової галузі, а також визначення його місця в системі права України;

6) дослідження механізмів гармонізації, уніфікації та імплементації норм міжнародного спортивного права в національне законодавство та визначення напрямків його оптимізації;

7) формулювання окремих пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання спортивних правовідносин в Україні.

Об'єктом дослідження є наявність об'єктивних підстав для виокремлення спортивного права як самостійної комплексної галузі права та шляхів оптимізації імплементації норм міжнародного спортивного права в національне.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення спортивної діяльності, їх специфіка та особливості їх правового регулювання, особливість методу, джерел, принципів спортивного права порівняно з іншими галузями права; нормативні акти, які регулюють відносини, що виникають в сфері спорту, зокрема, професійного.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувалися такі методологічні засади, як положення про єдність абстрактного і конкретного, логічного й історичного, окремого і загального, емпіричного і теоретичного, взятими у їх діалектичному взаємозв'язку. Методологічну основу розробки становлять сучасні методи наукового пізнання, зокрема, діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу, порівняльно-правовий, історичний, формально-логічний та інші методи. Використання у дослідженні зазначених методів дає можливість ширше проаналізувати та обґрунтувати процес становлення нової галузі права, визначити його місце в системі права України, проаналізувати ефективність регулювання правовідносин у сфері спорту.

Наукова новизна дослідження, яке є першим в Україні комплексним дослідженням процесу виникнення нової комплексної галузі права - спортивного права України - і полягає в доведенні теоретичної позиції щодо наявності об'єктивних критеріїв для визнання спортивного права самостійною комплексною галуззю права України через обґрунтування особливості його предмету, методу, джерел та принципів і формулюванні низки положень, більшість з яких вперше розглядаються і виносяться на захист, з метою створення можливого підґрунтя для вирішення назрілої проблеми недостатності правового регулювання спортивних відносин як окремого виду суспільних відносин через оптимізацію інтеграції норм міжнародного спортивного права в національне спортивне право України шляхами, які не є типовими для інших галузей права; проведенні комплексного дослідження теоретичних і практичних проблем правового регулювання спорту в Україні, особливо в контексті проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу 2012 року.

У межах проведеного дослідження одержані результати та зроблено ряд висновків, які мають наукову новизну:

вперше:

на підставі нових, досі не використовуваних аргументів, розкрито специфіку предмету галузі спортивного права, його методу та принципів, відмінність регульованих ним правовідносин; доведено, що спортивне право як самостійна комплексна галузь права характеризується наявністю значної специфіки його джерел: особливістю джерел спортивного права є, зокрема, особливе поєднання актів саморегулювання спортивних організацій (які є неурядовими міжнародними організаціями та національними спортивними організаціями) та національного законодавства із нормами міжнародного права; широко використовуються звичаї, застосовувані у спорті та характерні для багатьох його видів і спільні для всіх світових держав та, частково, прецеденти, оскільки європейське право все ж має значний вплив на формування цієї галузі права на національному рівні в багатьох країнах; джерела спортивного права характеризуються значною специфікою органів нормотворчості, характером приписів, що містяться у відповідних нормах, специфікою та механізмом забезпечення дотримання цих приписів, особливим співвідношенням із загальними актами, що регламентують права людини (Конституція, Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод тощо);

одночасно, підкреслюється необґрунтованість широко поширеної думки про неможливість виокремлення специфічного для сфери спорту методу правового регулювання і здійснюється спроба визначити характерні риси, притаманні правовому регулюванню саме спортивних відносин, які дозволяють говорити про існування комплексного специфічного методу правового регулювання як галузеутворюючої ознаки. Специфіка методу спортивного права характеризується домінантністю диспозитивної складової в регулюванні правовідносин; делегуванням в дуже широкій сфері нормотворчих повноважень недержавним організаціям, які своєю чергою є суб'єктами спортивних правовідносин, тобто мають подвійний статус; водночас імперативне значення приписів міжнародних актів, не зважаючи на їх рекомендаційний характер - парадоксальна риса, притаманна саме спорту; використання специфічних норм, які поєднують дозвільні уповноважувальні елементи диспозиції з обмежувальними гіпотезами; значна питома вага деонтологічних приписів, недотримання яких тягне за собою суто правові наслідки тощо;

обґрунтовано:

на підставі зазначеного вище, а також аналізу формування галузі міжнародного спортивного права вперше в Україні зроблено висновок про те, що існує об'єктивне підґрунтя та суспільно-політична необхідність у виділенні в системі українського права окремої комплексної галузі - спортивного права України, а також визначено місце спортивного права як самостійної комплексної галузі в системі національного права та його співвідношення з міжнародним спортивним правом;

здійснена класифікація норм та інститутів спортивного права як самостійної галузі права;

на підставі розкриття специфіки предмету, джерел, методу та принципів спортивного права, відмінності регульованих ним суспільних відносин вперше в українській правовій науці дано визначення поняттям "міжнародне спортивне право" та "спортивне право" як самостійна галузь права України;

дістало подальший розвиток:

узагальнена та прокоментована в науково-практичній площині система міжнародних нормативно-правових актів, які регулюють різні масиви суспільних відносин у сфері спорту та використовуються в Україні та їх вплив на міжнародний спортивний рух;

досліджено особливості взаємодії міжнародного та національного права, специфіки імплементації норм міжнародного спортивного права в національне законодавство, здійснено аналіз впливу норм міжнародного спортивного законодавства на національне і запропоновані шляхи оптимізації процесу імплементації міжнародного спортивного законодавства в національне;

запропоновані нові напрямки необхідних змін до спортивного законодавства України, які б закріпили пріоритет актів, що приймаються міжнародними спортивними організаціями у випадках колізій з національним законодавством; приведення національного законодавства у відповідність до потреб, що виникають у сфері спортивних правовідносин, врегульованих міжнародними актами (не тільки "конвенційного", а й квазі-нормативного характеру) та актами, що приймаються національними спортивними федераціями в межах делегованих їм повноважень; внесення більш чітких положень щодо обов'язковості актів, що приймаються національними федераціями з видів спорту на базі міжнародних актів для всіх суб'єктів права, а не тільки суб'єктів спортивних правовідносин; приведення законодавства про ліцензування застосовно до сфери спорту у відповідність до міжнародних вимог, закріплених актами Європейського Союзу; легітимізація прецедентного права міжнародних спортивних організацій як джерела національного спортивного права; законодавче закріплення виключення із загального правила та надання громадським організаціям - національним спортивним федераціям - права на ведення спортивної комерційної діяльності тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Зроблені дисертантом висновки мають як наукове, так і прикладне значення. Вони можуть бути використані в подальших теоретичних розробках, що стосуються становлення галузі спортивного права і відповідного подальшого гармонійного розвитку спортивного законодавства - при розробці проектів нормативно-правових актів всіх рівнів, спрямованих на регулювання фізичної культури та спорту - та відповідної судової практики. Висновки та пропозиції, зроблені дисертантом сприятимуть покращенню та удосконаленню механізму правового регулювання сфери спорту в Україні, що дасть можливість країні вийти на якісно новий рівень міжнародного співробітництва та бути визнаною повноцінним учасником не тільки міжнародного спортивного руху, а й сприятиме більш ефективній інтеграції України в Європейське співтовариство.

Висновки дисертації значною мірою можуть оптимізувати величезну квазі-нормативну базу, створювану громадськими спортивними організаціями України.

Окрім того, висновки дисертації можна використати при викладанні нового учбового курсу спортивного права України, про яке вже ведуть мову у фізкультурно-спортивних університетах та на деяких кафедрах права національних вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися та доповідалися на науково-практичних конференціях, а саме:

1) Міжнародній науково-практичній конференції, організованій Інститутом законодавства Верховної Ради України на тему "Європейські стандарти acquis communautaire в сфері спорту та їх впровадження в українське законодавство в світлі підготовки до фінального турніру чемпіонату Європи з футболу 2012 року" (Київ, 27 листопада 2007 року);

2) Міжнародному практичному семінарі "В очікуванні Євро-2008: головні правові питання", організованому Союзом європейських футбольних асоціацій спільно з Міжнародним спортивним арбітражним судом (Лозанна, Швейцарія, 22-23 лютого 2008 року);

3) Міжнародному практичному семінарі на тему "Правові питання, пов'язані з футболом", організованому Союзом європейських футбольних асоціацій (Ньон, Швейцарія, 26-27 березня 2008 року);

4) Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених "Правова система України в світлі європейського вибору", організованій Інститутом держави і права ім. В.М.Корецького (Київ, 13 червня 2008 року);

5) Міжнародному практичному семінарі для країн Східної Європи «Процедура управління негативними результатами тестування на допінг», організованому Всесвітнім анти-допінговим агентством (Баку, Азербайджан, 21-23 жовтня 2008 року);

6) Міжнародному практичному семінарі на тему "Спортивні регламенти", організованому Союзом європейських футбольних асоціацій (Лондон, Англія, 27-28 жовтня 2008 року;

7) Міжнародному практичному семінарі на тему "Проведення змагань та комерційні права", організованому Союзом європейських футбольних асоціацій (Брюссель, Бельгія, 4-5 грудня 2008 року);

8) Круглому столі зі спортивного права, організованого Інститутом законодавства Верховної Ради України "Розв'язання актуальних правових проблем у сфері професіонального спорту та вдосконалення спортивного законодавства" (Київ, 19 грудня 2008 року);

9) Міжнародному конгресі "ІІІ Міжнародний конгрес з футбольного права", організованому Іспанською федерацією футболу спільно з міжнародною юридичною компанією "Гарігс" (Іспанія) (Мадрид, Іспанія, 13-14 березня 2009 року). міжнародний спортивний правовий національний

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення в 2 індивідуальних книгах та 12 наукових статтях автора (серед яких 4 у фахових виданнях).

Структура та обсяг дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (319 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 230 сторінок, з яких обсяг основного тексту - 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної теми дисертаційного дослідження, визначено його об'єкт, мету, завдання, методологічні та теоретичні основи, розкрито новизну і практичне значення роботи.

У Розділі 1 під назвою "Історія формування галузі міжнародного спортивного права" який складається із двох підрозділів, автор досліджує об'єктивні передумови виникнення та становлення міжнародного спортивного права, аналізує основні чинники, які впливали на його становлення та укріплення в системі міжнародного спортивного права, досліджує значну роль міжнародних спортивних організацій у формуванні цієї галузі, дає визначення поняття "міжнародне спортивне право". Дисертантом зроблено висновок про достатність підстав для визначення існування міжнародного спортивного права як самостійної галузі міжнародного права; відображена специфіка імплементації норм міжнародного спортивного права у національне спортивне законодавство, проаналізовано співвідношення галузей міжнародного та національного спортивного права.

У Розділі 2 під назвою "Правові аспекти формування національної галузі спортивного права", що складається із шести підрозділів, обґрунтовується наявність галузеутворюючих підстав для виділення спортивного права в якості самостійної галузі; досліджуються його зміст та система, специфіка та характерні риси регульованих цією галуззю суспільних відносин, особливості джерел спортивного права, його місце в системі права України та особливості методу регулювання; обґрунтовується наявність достатніх критеріїв для виділення спортивного права як самостійної комплексної галузі права, дане визначення поняття "спортивне право".

Зокрема, велика увага приділена обґрунтуванню наявності комплексного методу правового регулювання, специфічного для спортивного права, оскільки саме відсутність самостійного методу використовується багатьма зарубіжними вченими для висновку про неможливість виокремлення спортивного права в самостійну галузь.

В дисертації обґрунтовується особливість юридичних фактів, які породжують спортивні правовідносини, аналізується специфіка балансу юридичних фактів, пов'язаних з волею учасників спортивних правовідносин, та не пов'язаних із нею, які відносяться до сфери ризиків, невід'ємно поєднаних із змагальним характером спортивної діяльності. Підкреслюється також імперативний характер регламентації юридичних фактів начебто рекомендаційними за природою актами міжнародних організацій, які відповідають за організацію змагань в тому чи іншому виді спорту, які де-факто, є імперативними для спортсменів, котрі бажають брати участь в таких змаганнях.

Специфіка методу підкреслюється ще і в тому плані, що в спортивному праві домінують засоби впливу, засновані на нормах, які не можна віднести прямо до жодного з різновидів класифікації, які поєднують дозвільні і уповноважуючі елементи диспозиції з обмежувальними гіпотезами. Це особливо притаманно для правил гри, правил проведення змагань. Підкреслюється також особливість ролі норм-принципів та можливість їх прямого застосування і навіть покладання юридичної відповідальності за їх порушення. Дисертантом наголошується також, що процесуальні норми спортивного права, на відміну від абсолютної більшості інших галузей вітчизняного права, встановлюються не законодавцем, а самоврядними спортивними організаціями.

В якості окремого критерію для виділення спортивного права як самостійної комплексної галузі дисертантом обґрунтовуються особливості принципів спортивного права як загальних, так і видових, притаманних окремим видам спорту: принцип чесної гри, принцип врегулювання спорів всередині замкнутої системи спортивних квазі-арбітражних органів, принцип переважної неоспорюваності рішень спортивних суддів під час змагань, принцип об'єктивної відповідальності незалежно від вини за дії третіх осіб (клубів та національних асоціацій за дії вболівальників, а також за забезпечення безпеки на спортивних аренах під час змагань); незастосування форм вини як самостійної підстави для відповідальності і віднесення їх лише до сфери пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин. Застосовуючи зазначені об'єктивні критерії, більш детально викладені в тексті дисертації, дисертант робить загальний підсумовуючий висновок про наявність об'єктивних підстав для виділення спортивного права в окрему комплексну галузь.

У третьому Розділі "Вплив нормотворчої діяльності спеціалізованих міжнародних організацій з розвитку міжнародного спортивного права на формування національного спортивного законодавства" досліджується необхідність, процес та напрямки гармонізації спортивного законодавства України із міжнародним спортивним законодавством, законодавством Європейського Союзу, яке регулює питання спорту на європейському рівні, досліджуються оптимальні шляхи та практичні механізми імплементації міжнародно-правових актів зі спортивного права в український законодавчий масив, аналізуються специфічні особливості такої імплементації, пов'язані зі складністю механізму міжнародної регламентації спортивної діяльності.

В цьому розділі дисертантом проаналізовано низку міжнародно-правових актів, які містять засадничі положення щодо регулювання міжнародного спортивного руху, його принципи та зобов'язують міжнародне співтовариство дотримуватися цих вимог та сприяти їх виконанню; досліджено вплив цих міжнародних актів на особливості їх застосування в межах України без процедури "державної імплементації", особливості відповідальності держави в особі її спортивних федерацій за недотримання вимог міжнародних нормативних документів, виданих міжнародними неурядовими спортивними організаціями та державними об'єднаннями та зроблено низку висновків щодо оптимізації імплементації норм міжнародного спортивного права в національне спортивне законодавство.

У Висновках автор зазначає, що в результаті дослідження ним було одержано результати, яким притаманна значна новизна (оскільки з відповідних проблем відсутні наукові розробки в Україні), що мають науково-практичне та прикладне значення, і їх можна сформулювати наступним чином:

1. Специфікою спортивного права, як обґрунтовується дисертантом, є те, що, на відміну від вітчизняного права на загал, його джерелами, окрім нормативно-правового акту як основного джерела права та правового звичаю (який використовується дуже обмежено), є широке використання квазі-нормативних актів спортивних організацій, звичаю, та, частково, прецедентів, оскільки європейське право все ж має значний вплив на формування цієї галузі права на національному рівні в багатьох країнах.

Підкреслюється, що національний законодавець в сфері спортивного права імперативно врегулював тільки найбільш засадничі і загальні позиції, які, переважно, не можуть бути застосовані безпосередньо. Водночас, у дуже широких межах нормотворчі повноваження у сфері регулювання спортивних відносин були віддані законодавцем (державою) національним спортивним організаціям. Ті, своєю чергою, при формуванні квазі-нормативного масиву, мають здійснювати його, враховуючи загальний національний законодавчий контекст в плані прав людини, і, водночас, дотримуватися вимог міжнародних актів, які регламентують той чи інший вид спорту. Такі акти, що приймаються міжнародними спортивними організаціями, носять переважно рекомендаційний характер і ніби дають можливість робити корективи з урахуванням національного законодавства. Проте, особливістю саме сфери спорту є те, що на практиці вимоги, які містяться в нормах таких актів є обов'язковими.

2. Специфіка спортивних правовідносин достатня для того, щоб вона могла слугувати критерієм для виділення спортивного права як самостійної комплексної галузі права - багаторівневий комплексний характер спортивних правовідносин, в яких спортсмен одночасно з приводу одного і того ж предмету діяльності чи навіть конкретних дій перебуває у правовідносинах зі спортивними клубами, як юридичними особами приватного права, національними спортивними організаціями як юридичними особами публічного права, національними спортивними федераціями певних видів спорту як особливих суб'єктів з делегованими державою повноваженнями, але зі статусом громадських організацій, а також із міжнародними організаціями, які проводять змагання у відповідних видах спорту. Відтак гармонійний і ефективний розвиток цих правовідносин вимагає збалансування регламентації прав і обов'язків зазначених суб'єктів в цій складній багаторівневій системі.

3. Специфікою правовідносин у сфері спорту є комбінаторність елементів залежності від волі учасників (договірний елемент) і, водночас, підпорядкованості приписам суб'єктів квазі-нормативної діяльності у цій сфері дій суб'єктів спортивного руху, яка є абсолютно унікальною для сфери спорту.

4. Характерною рисою спортивних правовідносин є те, що при добровільному вступі в них, їх розірвання відбувається під впливом не тільки договірних зобов'язань, а й квазі-нормативних приписів і не завжди є вільним. Також підкреслюється така особливість спортивних правовідносин як комбінований вплив на майнові права учасників спортивних відносин немайнових факторів.

5. Дисертантом обґрунтовується, що спортивному праву притаманний комплексний, проте специфічний і притаманний саме цій галузі метод правового регулювання як критерій виділення спортивного права в якості самостійної комплексної галузі права.

Зокрема, дисертант дійшов висновку, що цей метод ґрунтується на поєднанні диспозитивних елементів, що полягають як в делегуванні законодавцем повноважень суб'єктам організації спортивних змагань та значною сферою договірних відносин, з одного боку, та з необхідністю суворого підпорядкування приписам квазі-нормативних актів міжнародних і національних спортивних громадських організацій задля участі у спортивних змаганнях відповідного виду спорту - тобто з імперативними елементами. Також особливістю методу є те, що в спорті значною є питома вага морально-деонтологічних приписів загального характеру, які застосовуються у всіх без виключення правовідносинах, що стосуються відповідного виду спорту, як наприклад, принцип "fair play" - "чесна гра", і їх дотримання забезпечується добровільним прийняттям учасниками спортивних правовідносин на себе відповідних зобов'язань, дотримання яких вимагає творчого, а не формального підходу до інтерпретації кожного можливого різновиду правовідносин, які виникають в процесі здійснення спортивної діяльності.

6. Специфікою методу спортивного права є поєднання рівності і нерівності суб'єктів спортивних відносин (рівність на стадії укладення спортсменами трудових контрактів, рівність спортсменів між собою у змаганнях, проте нерівність у відносинах із суб'єктами організації змагань, які можуть застосовувати до спортсмена імперативні приписи незалежно від його волі та прийняття актів квазі-нормативного характеру). Також дисертант підкреслює особливість методу регулювання майнових відносин у сфері спорту, які відрізняються від методу, притаманному сфері цивільного чи господарського права (обмеження волевиявлення спортсмена при укладенні трансферних контрактів, незастосовність антимонопольних правил тощо).

До особливостей методу спортивного права дисертант також обґрунтовує віднесення специфіки системи органів, що розглядають спортивні спори та вирішують питання покладання відповідальності у сфері спорту (дисциплінарні органи, а не суди загальної юрисдикції, підпорядковані міжнародній вертикалі у відповідному виді спорту та в цілому - Міжнародному спортивному арбітражному судові, який є єдиною найвищою для всіх видів спорту судовою інстанцією, рішення якого є остаточними та оскарженню не підлягають).

Так само, відзначається специфіка методу в плані особливості санкцій в сфері спортивного права та способу їх застосування, як правило, не поєднаного з примусом, а такого, що ґрунтується на стимулах, пов'язаних із можливістю подальшої участі у змаганнях відповідного виду спорту. Також підкреслюється особливість зв'язку відповідальності у сфері спорту з виною, зокрема, широке поширення випадків відповідальності незалежно від вини та відсутність правового значення форми вини.

Таким чином, в дисертації обґрунтовується наявність комплексу критеріїв для підставного виділення спортивного права в якості самостійної галузі права та підкреслюється соціально-політична значимість такого виділення.

В результаті дослідження другої частини предмету дисертації - оптимізації шляхів імплементації міжнародного спортивного права в нормативну базу України - дисертант робить низку висновків про шляхи такої і відповідні напрямки розвитку спортивного законодавства та практики діяльності суб'єктів спортивних правовідносин. Також дисертант пропонує низку конкретних пропозицій щодо чинного законодавства України, зокрема: про доповнення закону України "Про фізичну культуру і спорт" положеннями, які б закріпили пріоритет актів, що приймаються міжнародними спортивними організаціями у випадках колізій з національним законодавством, яке регламентує ті чи інші види діяльності; приведення національного законодавства у відповідність до потреб, що виникають у сфері спортивних правовідносин, врегульованих міжнародними актами та актами, що приймаються національними спортивними федераціями в межах делегованих їм повноважень; внесення до закону України "Про фізичну культуру і спорт" більш чітких положень щодо обов'язковості актів, що приймаються національними федераціями з видів спорту на базі міжнародних актів для всіх суб'єктів права, а не тільки суб'єктів спортивних правовідносин (зокрема, податкових та інших контролюючих органів); приведення законодавства про ліцензування застосовно до сфери спорту у відповідність до міжнародних вимог, закріплених актами Європейського Союзу; внесення до закону України "Про фізичну культурі і спорт" змін або прийняття окремого закону, як це і було зроблено щодо Європейської конвенції про права людини та захист основоположних свобод, який би легітимізував прецедентне право міжнародних спортивних організацій як джерело національного спортивного права; запровадження інституту агентських відносин та регламентування діяльності агентів спортсменів на законодавчому рівні (право на заняття цим видом діяльності, умови ліцензування, основні вимоги до агентського контракту, контроль за діяльністю тощо); необхідність впровадження інституту ліцензування спортивних клубів і надання такого права спортивним федераціям з командних видів спорту; потреба у законодавчому закріпленні виключення із загального правила заборони громадським організаціям вести підприємницьку діяльність та надання громадським організаціям - національним спортивним федераціям право на ведення спортивної підприємницької діяльності (продаж квитків на матчі національних збірних, продаж немайнових прав, які виникають у зв'язку із проведенням змагань тощо).

Законодавчого врегулювання, на думку дисертанта, потребує питання маркетингових відносин та комерційних прав спортивних федерацій, оскільки наразі обсяг таких прав не визначений, не розроблена достатня термінологічна база щодо існуючих немайнових прав, кількість яких з розвитком комунікаційних технологій зростає, але досі не знаходить адекватного відображення у нормативних актах; гостро стоїть питання необхідності розробки механізму захисту таких прав, гармонізації внутрішнього законодавства та законодавства ЄС з метою боротьби з "чорним ринком".

З урахуванням перелічених висновків та рекомендацій, викладених у дисертації позицій, дисертант вважає, що можна значно покращити та удосконалити механізм правового регулювання сфери спорту в Україні, наслідуючи, проте не механічно, а творчо, з урахуванням українського законодавчого контексту і традицій, модель міжнародного спортивного права, що, своєю чергою дасть можливість бути визнаною повноцінним учасником не тільки міжнародного спортивного руху, а й сприятиме більш ефективній інтеграції України в Європейське співтовариство.

З огляду на зростаючу тенденцію проведення в Україні спортивних заходів європейського та світового рівнів, виділення спортивного права України як окремої комплексної галузі права з урахуванням наведених рекомендацій дисертанта дозволить розробити теоретичне підґрунтя для подальшого практичного вдосконалення всієї сфери спорту, що сприятиме також і економічному розвитку держави, адже спортивні заходи міжнародного рівня є джерелом великих фінансових надходжень (інвестицій), розгалуження сфери обслуговування, розвитку туристичного сектору в Україні, і стане значним чинником для виведення України на новий етап розвитку та входження в світове демократичне середовище.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бордюгова Г.Ю. Спортивне право як нова комплексна галузь права / Г.Ю. Бордюгова // "Адвокат". - № 8 (95) 2008 р. - С. 13-15.

2. Бордюгова Г.Ю. Європейська спортивна модель / Г.Ю. Бордюгова // "Віче", грудень 2008 р. - № 24 (237). - С. 2-3

3. Бордюгова Г.Ю. Акти міжнародного спортивного законодавства як основа формування відповідної галузі міжнародного права / Г.Ю. Бордюгова // "Віче", лютий 2009 р. - № 3. - С. 12-14

4. Бордюгова Г.Ю. Місце спортивного права в національній правовій системі / Г.Ю. Бордюгова // "Право України", березень 2009. - № 3.- С. 144-147

5. Бордюгова Г.Ю. Судовий захист прав учасників спортивних правовідносин / Г.Ю. Бордюгова // Правова система України у світлі європейського вибору: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених. Київ, 13 червня 2008 р. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка". - 2008.- С. 453-458.

6. Словник термінів зі спортивного права /уклад. Бордюгова А.Ю. - К.: Юстиніан.- 2007. - 144 с.

7. Збірник анти-допінгового законодавства /уклад. Бордюгова А.Ю. - К.: Юстиніан. - 2008. - 168 с.

АНОТАЦІЯ

Бордюгова Г.Ю. Міжнародне спортивне право як основа для формування національної галузі права "Спортивне право України".

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - Міжнародне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено питанням аналізу процесу виникнення міжнародного спортивного права як окремої галузі міжнародного права, його впливу на формування підстав для появи самостійної галузі "спортивне право" в правових системах різних країн світу, а також обґрунтуванню появи інших об'єктивних критеріїв для виокремлення в системі українського права спортивного права як самостійної комплексної галузі, зокрема, обґрунтуванню специфіки суб'єктів та правовідносин між ними, які регулюються спортивним правом, наявності комплексного специфічного для спортивного права методу правового регулювання та інших галузеутворюючих підкомпонентів, які дозволяють твердити про відмінність спортивного права як самостійної комплексної галузі права від інших галузей права.

Метою написання дисертації є також дослідження особливостей імплементації міжнародно-правових актів у сфері фізичної культури та спорту у національну правову систему України, аналізу специфіки та відмінностей системи спортивного права.

На підставі проведеного системного дослідження дисертант дійшов висновку про достатність підстав для виділення спортивного права України як самостійної комплексної галузі права, про наявність значної специфіки механізму імплементації норм міжнародного спортивного права та норм міжнародно-правових актів, які регулюють правовідносини у сфері спорту у національне спортивне законодавство, котра досі значною мірою ігнорується, проте потребує адекватного відображення в національній нормативній базі, і шляхи якої пропонуються дисертантом, так само як і конкретні пропозиції до законодавства.

Ключові слова: міжнародне спортивне право, галузь "спортивне право України", комплексний метод регулювання спортивних відносин, система права, квазі-нормативні акти спортивних громадських організацій, особливий механізм імплементації норм.

Бордюгова А. Ю. Международное спортивное право как основа для формирования национальной отрасли права "Спортивное право Украины".

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - Международное право. - Институт законодательства Верховного Совета Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена вопросам анализа процесса возникновения международного спортивного права как отдельной отрасли международного права, его влияния на формирование оснований для появления самостоятельной отрасли "спортивное право" в правовых системах различных стран мира, а также обоснованию появления других объективных критериев для выделения в системе украинского права спортивного права как самостоятельной комплексной отрасли, в частности, обоснованию специфики субъектов и правоотношений между ними, которые регулируются спортивным правом, наличия комплексного специфичного для спортивного права метода правового регулирования и других отраслеобразующих подкомпонентов, которые позволяют утверждать об отличии спортивного права как самостоятельной комплексной отрасли права от других отраслей права.

Целью написания диссертации также является исследование особенностей имплементации международно-правовых актов в сфере физической культуры и спорта в национальную правовую систему Украины, анализа специфики и особенностей системы спортивного права.

На основании проведенного системного анализа диссертант пришел к выводу о достаточности оснований для выделения спортивного права Украины как самостоятельной комплексной отрасли права, о наличии значительной специфики механизма имплементации ном международного спортивно права и норм международно-правовых актов, которые регулируют правоотношения в сфере спорта в национальное спортивное законодательство, которая до сих пор в значительной степени игнорируется, хотя требует адекватного отображения в национальной нормативной базе, и пути которой предлагаются диссертантом, так же как и конкретные предложения к законодательству.

Ключевые слова: международное спортивное право, отрасль "спортивное право Украины", комплексный метод регулирования спортивных отношений, система права, квази-нормативные акты спортивных общественных организаций, особенный механизм имплементации норм.

Bordiugova G.Y. International Sports Law as a base for forming of a national branch of law - “Sports law of Ukraine”.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Science (Law), specialty 12.00.11 - Intarnational law. - The Institute for legislation the Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv, 2009.

The thesis deals with the analysis process of rising of International Sports Law as a branch of international law, its influence on the formation of the national branch “sports law” in the legal systems of other countries, and also with substantiation of appearance of others objective criteria for detachment of sports law in Ukrainian legal system as independent complex branch, in particular, to substantiation of the specificity of the subjects and legal relationship between them, which are regulated by sports law, to presence of the complex method of legal regulation and others branch creative subcomponents, which allow to state about distinction of sports law as independent complex branch of law from other branches of law.

The aim of the thesis also is a research on peculiarities of implementation of international legislation in sports sphere into national legal system of Ukraine, an analysis of the specificity and distinctions of Ukrainian legislative system.

A candidate for a degree, on the basis of the conducted systematic research came to the conclusion that there are enough bases for apportionment of the sports law of Ukraine as an independent complex branch of law, about presence of the specific mechanism of the implementation of the norms of international sports law and international legal acts, which regulate legal relationships in sports sphere into national sports legislation, which to this time mostly ignored, but needs adequate reflection in the national legal base, ways of which offered by a candidate for a degree, as well as concrete suggestions to national sports legislation.

Keywords: International Sports Law, branch "Sports law of Ukraine", complex method of regulation of sports relationship, legal system, quasi-legislation of sports non-governmental organizations peculiar mechanism of regulations implementation.

Размещено на Allbest.ru