Відшкодування збитків як спосіб захисту цивільних прав та інтересів

Размещено на http://www.allbest.ru/



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,член-кореспондент Національної Академії правових наук України МАЙДАНИК РОМАН АНДРІЙОВИЧ,Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Галянтич Микола Костянтинович Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Національної Академії правових наук України, заступник директора з наукової роботи

кандидат юридичних наук, доцент Шимон Світлана Іванівна Інститут політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова,завідувач кафедри цивільного та кримінального права

Захист відбудеться 10 березня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253 (зал засідань Вченої ради юридичного факультету).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий 10 лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Михальнюк О. В.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним з найдавніших цивільно-правових механізмів відшкодування втрат матеріальних благ є відшкодування збитків. В Україні визначною подією розвитку інституту відшкодування збитків стало закріплення на рівні Цивільного кодексу України положення про те, що правом на відшкодування збитків наділена кожна особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права. Разом з тим, цивільне законодавство не передбачає відшкодування всіх втрат, що можуть бути завдані внаслідок порушення цивільних прав, а також містить окремі суперечності у правовому регулюванні відшкодування тих втрат, які дозволені законодавством до відшкодування. Суперечливим, в тому числі, є розмежування збитків та шкоди за Цивільним кодексом України. Не існує єдності стосовно правової природи цих категорій у доктрині. Теорія, законодавство та практика застосування цивільного законодавства по-різному підходять до підстав та умов відшкодування збитків.

Такий стан теоретичного та практичного пізнання відшкодування збитків додатково ускладнюється тим, що в доктрині цивільного права відшкодування збитків розглядається, здебільшого, як захід цивільно-правової відповідальності, в той же час чинне законодавство відшкодування збитків визначає як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.

В останні роки питання відшкодування збитків у цивільному праві в Україні стали предметом дисертаційних досліджень Т. Є. Крисань «Збитки як категорія цивільного права України» (Одеса, 2008) та І. В. Подколзіна «Збитки та їх відшкодування в договірному праві України» (Київ, 2010). Суміжні до теми дисертації питання висвітлені в Україні у докторських дисертаціях І. С. Канзафарової «Теоретичні основи цивільно-правової відповідальності в Україні» (Київ, 2007) та Т. С. Ківалової «Зобов'язання відшкодування шкоди за цивільним законодавством України: теоретичні проблеми» (Одеса, 2008). У Російській Федерації проблеми відшкодування збитків стали предметом дисертацій О. В. Волкова «Відшкодування збитків за цивільним правом Росії» (Волгоград, 2000), С. Е. Лібанової «Проблеми відшкодування збитків у сфері підприємництва» (Єкатиренбург, 2002) та інших вчених-правників.

Разом із тим, вказані праці присвячені, здебільшого, питанням формування категорії збитків у цивільному праві, характеристиці складових збитків та їх класифікації, порядку обчислення збитків або загальній їх характеристиці збитків, а також аналізу складових елементів збитків за цивільним законодавством.

Отже, незважаючи на значне поширення відшкодування збитків у цивільному законодавстві України та правозастосовній практиці, сучасних системних досліджень з проблем відшкодування збитків досить небагато. Окрім того, відшкодування збитків саме як спосіб захисту цивільних прав та інтересів в Україні не було предметом дисертаційних досліджень взагалі. Недостатність сучасних наукових розробок із зазначеної проблематики негативно впливає на суб'єктивне сприйняття правової природи відшкодування збитків та призводить до хибного тлумачення правових норм і розбіжностей у судовій практиці їх застосування.

Викладене свідчить про актуальність розгляду цивільно-правових аспектів такого юридичного явища, як відшкодування збитків у сукупності, в тому числі: його втілення у способі захисту цивільних прав та заході цивільно-правової відповідальності; взаємозв'язків і співвідношення такого способу та заходу; змісту та особливостей правовідносин відшкодування збитків. Не позбавлено актуальності питання співвідношення збитків і шкоди та перегляд усталених позицій щодо умов відшкодування збитків з урахуванням сучасного правового регулювання їх відшкодування та правозастосовної практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми: «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу», номер теми 06 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0101U003579.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вдосконалення наукового пізнання правової категорії збитків та їх відшкодування, виявлення теоретичних та практичних проблем у сфері правового регулювання відносин відшкодування збитків та вирішення таких проблем, у тому числі, шляхом надання рекомендацій із вдосконалення чинного законодавства вказаної сфери правового регулювання та практики його застосування. правовий відшкодування збиток законодавство

Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню таких завдань:

визначенню основних теоретичних категорій цивільно-правового захисту та цивільно-правової відповідальності;

дослідженню змісту та особливостей права на захист цивільних прав та інтересів у спосіб відшкодування збитків;

встановленню правової природи та змісту правовідносин відшкодування збитків;

визначенню правової природи втрат матеріальних благ у цивільному праві, формулюванню відповідних визначень шкоди та збитків;

аналізу складу збитків за цивільним законодавством та співвідношенню його з усім обсягом (видами) втрат, що можуть настати внаслідок порушення цивільних прав;

визначенню правового регулювання відшкодування втрат у цивільному праві України;

дослідженню судової практики застосування положень законодавства України про відшкодування збитків.

Об'єктом дисертаційного дослідження є цивільні правовідносини відшкодування вартості матеріальних благ, втрачених внаслідок порушення цивільних прав та інтересів.

Предметом дисертаційного дослідження є цивільне законодавство про відшкодування збитків та судова практика його застосування, а також положення міжнародно-правових актів про відшкодування збитків, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-правників, в яких розглядаються питання захисту цивільних прав та інтересів, цивільно-правової відповідальності, поняття, змісту та умов відшкодування шкоди та збитків.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження, насамперед, становить діалектичний метод пізнання правових явищ, за допомогою якого проведено аналіз такого правового явища, як відшкодування збитків, виявлено його зміст, ознаки та відмінні риси від інших правових явищ. За допомогою історичного методу досліджено еволюцію наукового пізнання категорій збитків та шкоди, зміни у складі збитків на різних етапах розвитку законодавства, а також зміни підходів до підстав та умов відшкодування збитків законодавця та судової практики. Формально-логічний метод і метод аналізу та синтезу застосовано при формулюванні понять цивільно-правового захисту, способу захисту, шкоди, збитків тощо; при створенні тексту норм, якими пропонується доповнити чинне законодавство або змінити його в інший спосіб. Для виконання вказаних завдань також застосовувались методи абстрагування і узагальнення. За рахунок системно-структурного методу пізнання було проаналізовано структуру правовідносин відшкодування збитків. Переважно цим методом також встановлювались та досліджувались умови відшкодування збитків. Порівняльно-правовий метод застосовано при порівнянні положень про відшкодування збитків в актах цивільного законодавства; при співвідношенні відшкодування збитків в якості способу захисту цивільних прав та заходу цивільно-правової відповідальності; при порівнянні позицій вчених-правників щодо питань правової природи збитків, складу останніх та умов їх відшкодування.

Науково-теоретична основа дослідження базується на працях дорево-люційних, радянських та сучасних вчених-цивілістів з проблем захисту цивільних прав та інтересів, загальної теорії зобов'язань, інституту цивільно-пра-вової відповідальності та спеціальних дослідженнях відшкодування збитків і шкоди у цивільному праві, а саме: М. М. Агаркова, С. С. Алексєєва, С. С. Амосова, Б. С. Антимонова, Д. В. Бобрової, Т. В. Боднар, М. І. Брагінського, С. М. Братуся, В. В. Васькіна, А. Б. Венгерова, В. В. Вітрянського, Г. В. Власової, О. В. Волкова, Ф. І. Гавзе, Ю. С. Гамбарова, В. В. Глянцева, Б. М. Гонгало, В. П. Грибанова, М. А. Гурвіча, С. Л. Дегтярьова, В. В. Долінської, С. Є. Донцова, О. В. Дзери, О. М. Ердлевського, В. С. Євтєєва, О. С. Іоффе, Д. В. Каменецького, І. С. Канзафарової, Д. М. Кархалєва, Т. С. Ківалової, О. О. Красавчикова, Є. О. Крашенинникова, О. С. Кривцова, Н. С. Кузнєцової, О. Е. Лейста, С. Є. Лібанової, Л. А. Лунца, М. С. Малеїна, Д. А. Малиновського, Г. К. Матвєєва, М. І. Матузова, Д. І. Мейера, Є. Я. Мотовіловкера, І. Б. Новицького, Г. Л. Осокіної, О. О. Отраднової, М. В. Платова, С. О. Погрібного, К. П. Побєдоносцева, В. М. Протасова, М. О. Рожкової, В. Г. Ротаня, О. В. Савенкової, О. П. Сергєєва, В. Т. Смирнова, А. О. Собчака, М. О. Стефанчука, Є. О. Суханова, І. О. Сушкової, В. О. Тархова, Ю. К. Толстого, Р. О. Халфіної, В. А. Хохлова, Л. О. Чеговадзе, І. С. Шабуніної, М. Д. Шаргородського, О. О. Юрченко, Л. С. Явича, К. К. Яічкова, А. Г. Яреми, К. Б. Ярошенко та інших вчених-правників.

Нормативну основу цієї роботи склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, акти цивільного законодавства України, законодавство Союзу РСР. Фактологічною основою даної дисертації є акти судів загальної юрисдикції та Конституційного суду України, третейських судів, в тому числі Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є такі:

вперше:

на рівні дисертаційного дослідження встановлюється, що категорія права на захист у цивільному праві об'єднує: правомочність захисту в складі суб'єктивного цивільного права, призначену для відновлення можливості здійснення порушеного, проте існуючого суб'єктивного права, а також право на захист інтересу, яке не є правомочністю у складі суб'єктивного права, а також не є самостійним суб'єктивним правом, належить до правосуб'єктності особи та полягає у можливості вчинення дій, що призводять до виникнення суб'єктивного права;

обґрунтовується висновок про можливість і доцільність розрізнення підстави та умов цивільно-правової відповідальності при розгляді останньої як родової категорії та відсутність такої можливості стосовно кожного її конкретного виду (заходу), для застосування якого однаково необхідна будь-яка складова індивідуального комплексу обставин, що унеможливлює визначення серед них підстави чи умови його застосування;

доводиться доцільність визнання поведінки особи, яка має право на відшкодування збитків, умовою їх відшкодування. Складовими такої поведінки є: ініціація цивільно-правового захисту у спосіб відшкодування збитків, вжиття заходів до уникнення збитків або зменшення їх розміру, звернення за захистом у належний момент у судовій формі захисту;

обґрунтовується можливість обмеження принципу повного відшкодування збитків (реальних збитків і упущеної вигоди), якщо його застосування суперечить загальним засадам цивільного законодавства (справедливості, добросовісності, розумності), наприклад, у разі втрати майна, основна цінність якого полягає у здатності значно примножити власну цінність, перетворитись у інше благо (знищення посівів, які мали б перетворитись на врожай). За таких обставин загальним засадам цивільного законодавства відповідатиме відшкодування лише упущеної вигоди (вартості ненабутого блага - врожаю) без відшкодування реальних збитків (вартості втраченого блага - посівів);

доводиться існування способів захисту цивільних прав та інтересів, які є змішаними за своїм змістом, оскільки поєднують елементи відшкодування збитків та стягнення неустойки, а тому не можуть бути визнані лише відшкодуванням збитків, а саме: стягнення мінімального розміру упущеної вигоди, за умови одержання доходів порушником права (ч. 3 ст. 22 ЦК України), та відшкодування збитків у подвійному розмірі як правовий наслідок вчинення правочину під впливом обману або насильства (ст.ст. 230, 231 ЦК України);

дістали подальший розвиток:

положення про те, що об'єктом цивільно-правового захисту у спосіб відшкодування збитків може бути суб'єктивне цивільне право або інтерес, або обидва вказаних об'єкта захисту рівною мірою, що зумовлено різноманітними видами втрат та витрат, які віднесені до складу збитків у ст. 22 ЦК України, конкретний різновид яких визначає спрямованість цього способу захисту на однин із вказаних об'єктів захисту, або на обидва одночасно;

теза про те, що відшкодування збитків як спосіб захисту цивільних прав та інтересів є дією особи, спрямованою на одержання відшкодування, натомість, відшкодування збитків в якості заходу цивільно-правової відповідальності є безпосереднім переданням блага зобов'язаною особою на користь уповноваженої, у зв'язку з чим такий спосіб захисту та захід відповідальності співвідносяться як умова і наслідок;

положення про наявність таких недоліків у встановленому ст. 22 ЦК України складі реальних збитків:

формулювання складу реальних збитків із застосуванням терміна «втрати» опосередковано вказує на належність до складу збитків саме втрат матеріальних благ, а не їх вартості, що призводить до ототожнення збитків і матеріальної шкоди;

віднесення до складу реальних збитків втрат, завданих лише у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, створює правові підстави для висновку, що такий склад збитків не охоплює втрати, настання яких не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі;

належність до складу реальних збитків лише тих втрат, що завдані в зв'язку зі знищенням або пошкодженням саме речі, а не будь-яких матеріальних об'єктів цивільних прав, не відповідає засадам розумності і справедливості;

формулювання складової збитків в якості «витрат на відновлення права» не можна вважати коректним, оскільки при реалізації такого способу захисту, як відшкодування збитків, відповідне суб'єктивне право не відновлюється (у значенні повернення колишньої якості, властивості), а змінюється, або виникає нове суб'єктивне право;

удосконалено:

поняття способу захисту цивільних прав та інтересів, під яким пропонується розуміти дію, яка може бути спрямована на попередження або припинення порушення цивільного права чи інтересу, усунення наслідків таких порушень, а також на відновлення, виникнення, зміну, припинення, або здійснення цивільних прав у разі їх порушення. Спосіб захисту - це певна модель поведінки особи, якій належить право на захист, або такої особи разом з іншими особами.

визначення шкоди, що підлягає відшкодуванню за рахунок іншої особи, як припинення існування блага особи, чи повна або часткова втрата благом придатності до задоволення інтересу особи (втрата благом цінності) так, як благо було придатне його задовольняти до протиправного впливу на благо, або іншого порушення суб'єктивного права особи.

На основі проведеного наукового дослідження пропонуються доповнення та вдосконалення законодавства України, що становлять новизну дослідження:

А. Викласти ч. 2 ст. 230 ЦК України в такій редакції:

«2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину, а також сплатити неустойку в сумі завданих збитків».

Б. Викласти ч. 2 ст. 231 ЦК України в такій редакції:

«2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину, а також сплатити неустойку в сумі завданих збитків».

В. Положення п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України про реальні збитки викласти в такій редакції:

«Збитками є вартість втраченого особою матеріального блага, а також грошова сума, на яку зменшилась вартість матеріального блага внаслідок часткової втрати ним цінності (зокрема, в разі пошкодження), або вартість відновлення матеріального блага (реальні збитки).

Г. Викласти ч. 3 ст. 22 ЦК України в такій редакції:

«3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі та розмірі, якщо це не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, або якщо договором чи законом не передбачено відшкодування лише реальних збитків або упущеної вигоди, чи відшкодування збитків у меншому або більшому розмірі».

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що викладений дисертантом матеріал, наведені висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - сформульовані в роботі висновки, обґрунтування таких висновків, рекомендації та пропозиції можуть застосовуватись у подальших наукових дослідженнях з питань відшкодування майнових втрат у цивільному праві України, зокрема, відшкодування збитків;

- у правотворчій сфері - результати дисертаційного дослідження щодо проблем здійснення права на захист у спосіб відшкодування збитків, а також конкретні пропозиції щодо змін чинного законодавства можуть стати основою законопроектів з цих питань;

- у сфері практичної діяльності - використання положень дисертації сприятиме здійсненню права на захист у спосіб відшкодування збитків особами, які мають таке право, а також сприятиме діяльності правозастосовних органів в Україні. Матеріали дослідження також можна застосовувати у правозастосовній діяльності для доктринального тлумачення законодавства України про відшкодування збитків;

- у навчальному процесі - результати дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, а також при проведенні лекційних і семінарських занять з навчальних дисциплін «Цивільне право», «Теоретичні проблеми цивільного права».

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення та наукові результати отримані на базі особистого вивчення та самостійного аналізу наукових і правових джерел.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Здобуті в ході дисертаційного дослідження окремі висновки, узагальнення і пропозиції та їх аргументація були сформульовані у доповідях та наукових повідомленнях, зокрема на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2008 р.), Міжнародній науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 2008 р.). Результати дослідження апробовані аспірантом та використані в проведенні практичних та семінарських занять з курсу «Цивільне право» на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Висновки та результати дисертаційного дослідження відображено в шести публікаціях, зокрема, в трьох наукових статтях у виданнях, визначених Вищою атестаційною комісією України фаховими для спеціальності «Правознавство», і чотирьох публікаціях тез доповідей на наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 220 сторінок, з яких 25 сторінок займає список використаних джерел, який нараховує 206 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі розкривається сутність та обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначаються його об'єкт та предмет, мета й основні завдання; формулюються основні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів; розкривається практичне значення одержаних результатів, відомості про їх апробацію та публікації автором концептуальних положень дисертаційного дослідження.

Розділ 1. «Загальнотеоретична характеристика захисту цивільних прав та інтересів у спосіб відшкодування збитків» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлюються основні теоретичні категорії цивільно-правового захисту та цивільно-правової відповідальності, правова природа правовідносин цивільно-правового захисту.

У підрозділі 1.1. «Основні теоретичні категорії цивільно-правового захисту» досліджується правова природа, поняття, суб'єкт та об'єкт цивільно-правового захисту; поняття і співвідношення способу та форми захисту цивільних прав та інтересів.

Автором обґрунтовується, що цивільно-правовий захист найбільше виявляється саме в активних діях, у зв'язку з чим цю категорію можна визначити як діяльність, спрямовану на відновлення, виникнення, зміну, припинення або здійснення цивільних прав уповноваженої особи з метою задоволення її інтересу.

В результаті дослідження питання, хто саме є вказаною уповноваженою особою, автором обґрунтовується висновок, що право (правомочність) на захист може бути здійснено лише носієм суб'єктивного цивільного права, до складу якого входить така правомочність, або носієм інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Дисертантом обґрунтовується висновок про відсутність доцільності у визначенні способу захисту через інші суміжні терміни у зв'язку з тим, що: 1) етимологічно такі терміни («захід», «засіб») досить близькі і не становлять між собою вертикаль загального і окремого, існуючи паралельно, як взаємозамінювані позначення; 2) законодавцем для позначення досліджуваної категорії обраний саме термін «спосіб», тому його визначення через синонімічні поняття «захід» або «засіб» не сприяють розкриттю суті поняття.

Правову природу способу захисту дисертант вважає за доцільне шукати у родовій відносно нього категорії, а саме - у цивільно-правовому захисті. З огляду на вищевикладене визначення останнього як діяльності, спрямованої на досягнення мети захисту, спосіб захисту - це дія фактичного чи юридичного характеру, яка може бути спрямована на попередження або припинення порушення цивільного права чи інтересу, усунення наслідків таких порушень, а також на відновлення, виникнення, зміну, припинення, або здійснення цивільних прав, у разі їх порушення.

Спосіб захисту - це певна модель поведінки особи, якій належить право на захист, або такої особи разом з іншими особами. Проте, головну роль у такій моделі відіграє особа, якій належить право на захист, оскільки саме така особа ініціює захист та організовує діяльність інших осіб, які беруть, або повинні взяти у ньому участь, скеровує їх діяльність переконанням або примусом для того, щоб вона відповідала обраній цим суб'єктом моделі захисту його прав чи інтересів.

Дисертантом обґрунтовується висновок про те, що спосіб та форма захисту суб'єктивних цивільних прав і інтересів є різними, але взаємопов'язаними юридичними категоріями, ступінь зв'язку яких може бути більшим або меншим при захисті окремих суб'єктивних прав. Співвідношення способу та форми захисту прав є співвідношенням дії певного змісту та порядку її вчинення.

У підрозділі 1.2. «Основні теоретичні категорії цивільно-правової відповідальності» розглядаються проблемні моменти поняття та умов цивільно-правової відповідальності, а також наводиться співвідношення відшкодування збитків як способу захисту цивільних прав та заходу цивільно-правової відповідальності.

Обґрунтовується, що правова природа цивільно-правової відповідальності вбачається у позбавленні особи належного їй майнового права чи блага, а не у покладенні на особу певного обов'язку. Покладення цивільно-правових обов'язків завершується виникненням у особи обов'язку, однак не виконанням такого обов'язку, в той час як одного лише покладення на особу цивільно-правового обов'язку без виконання останнього замало, щоб факт позбавлення порушника належних йому майнових благ відбувся.

За таких обставин цивільно-правову відповідальність визначено як виконання особою, яка порушила цивільне право іншої особи, свого обов'язку з передання на користь іншої особи належного особі майнового блага, або припинення належного останній майнового права.

Цивільно-правова відповідальність є одним з результатів здійснення захисту цивільних прав та інтересів, який полягає у виконанні правопорушником майнових обов'язків, які не існували до порушення цивільного права, або у припиненні належних порушнику майнових прав, чим відрізняється від інших результатів здійснення зазначеного захисту.

Автором наводяться додаткові аргументи на користь неприйнятності концепції «складу цивільного правопорушення» як єдиної універсальної підстави цивільно-правової відповідальності.

По-перше, для застосування кожного окремого заходу цивільно-правової відповідальності необхідним є набір різних обставин (умов), що позбавляє такий захід ознаки видової категорії, тобто, ставить під сумнів належність такого заходу до, власне, заходів цивільно-правової відповідальності, створює підстави для їх хибного тлумачення в якості цілком самостійних категорій цивільного права тощо.

По-друге, всі обставини (умови), які є необхідними для застосування всіх заходів цивільно-правової відповідальності, не є умовами застосування будь-якого одного з усіх заходів відповідальності. Насамкінець, зміст та кількість умов застосування окремих заходів відповідальності змінюються з розвитком законодавства.

Додатково обґрунтовується наукова позиція про те, що підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення, яке, за загальним правилом, є необхідним для настання цивільно-правової відповідальності у будь-якому її вияві (заході/виді/формі). Відповідно, решта обставин, що необхідні для застосування кожного окремого заходу відповідальності, можуть бути названі умовами цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, відшкодування збитків є можливим за наявності всіх обставин, що є необхідними для здійснення такого способу захисту, в рівній мірі, де кожна з них є однаково необхідною для відшкодування збитків, порівняно з іншою.

З огляду на викладене обґрунтовується висновок про можливість та доцільність розрізнення підстави та умов цивільно-правової відповідальності при її розгляді в якості родової категорії та відсутність такої можливості стосовно кожного її конкретного виду (заходу), для застосування якого однаково необхідна будь-яка складова індивідуального комплексу обставин, що унеможливлює визначення серед них підстави чи умови його застосування.

Відшкодування збитків як спосіб захисту автор вважає доцільним розглядати як дію особи, спрямовану на одержання відшкодування, передумову застосування відповідного заходу відповідальності. Відшкодування збитків як захід відповідальності є безпосереднім переданням блага зобов'язаною особою на користь уповноваженої. Співвідношення таких способу захисту та заходу відповідальності є співвідношенням умови і наслідку.

У підрозділі 1.3. «Правовідносини цивільно-правового захисту» розглядаються правова природа та поняття права на захист цивільних прав та інтересів, а також правовідносин відшкодування збитків.

В роботі наведено додаткові обґрунтування на користь наукової позиції, що право на захист суб'єктивного права спрямоване на відновлення можливості здійснення порушеного, проте існуючого суб'єктивного права, та належить до правомочностей останнього. Такий висновок обґрунтовано спростуванням більшості аргументів прибічників наукової позиції про самостійний характер прав на захист. Актором доводиться теза про те, що право на захист не є суб'єктивним правом, з огляду на існування альтернативних способів захисту, від обрання одного з яких залежить зміст обов'язку, кореспондуючого праву на захист, а також у зв'язку з відсутністю конкретного кореспондуючого такому праву обов'язку в момент виникнення зазначеного права (до обрання уповноваженою особою способу (способів), форми (форм), моменту (моментів) здійснення права на захист у часі та пред'явлення відповідної вимоги (вимог) праву на захист не кореспондує жоден обов'язок іншої особи).

У разі пошкодження речі відповідне право порушується, проте продовжує існувати і належати його носієві. У разі знищення речі, право на таку річ припиняється. Відтак, у разі припинення права внаслідок його порушення, захисту підлягає інтерес особи, яка була носієм припиненого права, оскільки припинене право не може бути об'єктом цивільно-правового захисту.

У зв'язку з цим обґрунтовується висновок, що право на захист у цивільному праві об'єднує різні правові категорії: правомочність захисту у складі суб'єктивного цивільного права, призначену для відновлення можливості здійснення порушеного, проте існуючого суб'єктивного права, а також право на захист інтересу, яке не є правомочністю у складі суб'єктивного права, а також не є самостійним суб'єктивним правом, належить до правосуб'єктності особи та полягає у можливості вчинення дій, що призводять до виникнення суб'єктивного права.

На підставі викладених висновків виявлено специфіку такого способу захисту, як відшкодування збитків, яка полягає у тому, що даний спосіб захисту може бути віднесений або до способів захисту, в першу чергу, суб'єктивного права, або до способів захисту, передусім, інтересу, або до таких способів захисту, що в рівній мірі слугують захисту як права, так і інтересу. Така можливість зумовлена різноманітними видами втрат та витрат, які віднесені до складу збитків ст. 22 ЦК України, конкретний різновид яких визначає спрямованість цього способу захисту на один із вказаних об'єктів захисту або на обидва одночасно.

Дисертант обґрунтовує висновок про те, що доки існують правовідносини, до змісту яких належить порушене суб'єктивне право, правовідносини захисту такого права не є самостійними відносно правовідносин, до змісту яких воно належить, а є складовою останніх. У разі ж припинення права, захисту підлягає інтерес колишнього носія такого права, що відбувається в межах правовідносин, самостійних відносно правовідносин, до змісту яких належало таке право.

Права та обов'язки щодо відшкодування мораторних збитків (втрат, завданих простроченням виконання, якщо обов'язок виконання в натурі лишається чинним) додаються до інших прав та обов'язків у змісті зобов'язання і не змінюють головного у зобов'язанні - можливості виконання в натурі. Натомість, права та обов'язки з відшкодування компенсаторних збитків (втрат, що підлягають відшкодуванню замість виконання в натурі) замінюють права та обов'язки щодо виконання зобов'язання в натурі.

У дисертаційному дослідженні наведено додаткові обґрунтування на користь наукової позиції, що права та обов'язки щодо відшкодування компенсаторних збитків не утворюють нового зобов'язання, а змінюють існуюче. Натомість, права та обов'язки щодо відшкодування мораторних збитків доцільно розглядати окремим грошовим зобов'язанням.

Розділ 2. «Правова природа, поняття, склад збитків та умови їх відшкодування» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлюються правова природа та поняття збитків, проблеми складу збитків за цивільним законодавством України, а також умови здійснення цивільно-правового захисту у спосіб відшкодування збитків.

У підрозділі 2.1. «Правова природа та поняття збитків» досліджуються наукові позиції стосовно правової природи збитків, об'єктів цивільних прав, змісту і поняття шкоди та збитків у цивільному праві, розглядаються підстави розмежування шкоди та збитків у Цивільному кодексі України.

Встановлюється, що основна цінність блага як об'єкта цивільних прав полягає у його корисності - придатності блага задовольнити інтерес його володільця. Вплив різних чинників природного та антропогенного характеру на об'єкти цивільних прав супроводжує блага з моменту їх виникнення до припинення їх існування, у зв'язку з чим придатність блага задовольнити інтерес його володільця (цінність блага) є динамічним, а не статичним явищем.

З огляду на це додатково обґрунтовується ідея, що у цивільному праві шкодою, яка підлягає відшкодуванню за рахунок третьої особи, є припинення існування блага особи, чи повна або часткова втрата благом придатності до задоволення інтересу особи (втрата благом цінності) так, як благо було придатне його задовольняти до протиправного впливу на нього, або іншого порушення суб'єктивного права особи.

Автором додатково обґрунтовується наукова теза про те, що збитки є грошовим виразом матеріальної шкоди та можуть становити вартість матеріального блага, існування якого припинено, вартість матеріального блага, яке неодмінно буде втрачено, вартість втраченої матеріальним благом цінності, вартість матеріального блага, можливість набуття якого втрачена, та вартість інших втрачених майнових благ, що охоплюються визначенням шкоди.

Шкода може бути завдана благу як об'єкту цивільних прав, а не суб'єкту таких прав - особі. За таких обставин у положеннях ЦК України встановлено наявність наступних протиріч: а) у більш ніж 75 його статтях ідеться про завдання шкоди/збитків особі; б) у більш ніж 60 статтях ЦК України не зазначається, кому або чому саме завдано шкоди/збитків; в) натомість, у 9 статтях ЦК України містяться положення про відшкодування шкоди, завданої саме майну, що свідчить про необхідність приведення положень ЦК України у відповідність одне одному в частині визначення об'єкта завдання шкоди/збитків.

У підрозділі 2.2. «Склад збитків» досліджуються проблеми законодавчої категорії складу збитків, судова практика застосування положень цивільного законодавства про склад збитків, проблеми обсягу та розміру збитків, питання обчислення упущеної вигоди.

Доводиться, що склад збитків є досить умовною категорією, межі якої визначаються виключно законодавцем і змінюються у різні історичні періоди, на підтвердження чого у роботі наводиться різниця у формулюванні складу збитків у ЦК України та актах цивільного законодавства, що втратили чинність.

Обґрунтовується, що віднесення законодавцем до реальних збитків лише «втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі» безпідставно звужує склад збитків до таких втрат, що: 1) є наслідком знищення або пошкодження речі (не включають втрати, які не перебувають у зв'язку з втратами інших благ); 2) пов'язані зі знищенням або пошкодженням виключно речі, а не будь-якого іншого об'єкта цивільних прав (майна, майнових прав, грошей тощо). Окрім того, формулювання складу реальних збитків із застосуванням терміна «втрати» опосередковано вказує на належність до складу збитків саме втрат матеріальних благ, а не їх вартості, що призводить до ототожнення збитків та матеріальної шкоди.

При реалізації такого способу захисту, як відшкодування збитків, відповідне суб'єктивне право не відновлюється (у значенні повернення колишньої якості, властивості), а змінюється, або виникає нове суб'єктивне право. У зв'язку з такими обставинами зроблено висновок, що формулювання складової збитків в якості «витрат на відновлення права» у ст. 22 ЦК України не можна вважати належним. Також варто зазначити, що «відновленим» може бути лише таке право, яке існує. За таких обставин склад збитків за ст. 22 ЦК України не охоплює втрат, що неминуче настануть внаслідок порушення цивільних прав.

Доводиться, що положення п. 2 ч. 3 ст. 22 ЦК України не встановлюють мінімальну межу розміру упущеної вигоди, а містять «змішаний» спосіб захисту, який поєднує в собі конструкцію неустойки та упущеної вигоди повністю, окрім розміру упущеної вигоди.

Дисертантом виявлено колізію між положенням ЦК України про відшкодування упущеної вигоди та положеннями ГК України про відшкодування втраченої вигоди. У разі настання упущеної вигоди у суб'єкта господарювання внаслідок порушення прав, що не належать до господарського зобов'язання, такі втрати повинні відшкодовуватись за правилами ЦК України, оскільки ГК України не містить правил відшкодування позадоговірної шкоди. У такому разі відшкодуванню підлягає упущена вигода (неодержаний дохід). При настанні таких саме втрат у суб'єкта господарювання, але внаслідок порушення господарського зобов'язання, відшкодуванню підлягає втрачена вигода (неодержаний прибуток). Таким чином, залежно від виду порушеного приватного права, відшкодуванню підлягає або дохід, або прибуток, що не відповідає принципам розумності і справедливості.

У підрозділі 2.3. «Умови здійснення цивільно-правового захисту у спосіб відшкодування збитків» розглядається вплив поведінки особи, якій завдано збитків, на відшкодування збитків; питання обсягу та розміру збитків, вини як умови відшкодування збитків; проблеми причинно-наслідкового зв'язку між порушенням цивільного права та настанням майнових втрат та інші обставини, що впливають на відшкодування збитків за цивільним законодавством України.

За результатами системного аналізу ч. 3 ст. 219, ч. 3 ст. 226 ГК України, ч. 2 ст. 616 ЦК України з іншими положеннями цих актів цивільного законодавства та судової практики встановлено, що до умов відшкодування збитків може бути віднесено поведінку особи, якій їх завдано. Така поведінка має виражатись у вжитті заходів, спрямованих на попередження завдання збитків/зменшення розміру завданих збитків, може проявлятись у ініціюванні цивільно-правового захисту у спосіб відшкодування збитків, зверненні за захистом у належний момент у судовій формі захисту.

Доводиться, що з метою відповідності засадам справедливості, добросовісності та розумності заходи на запобігання/зменшення збитків мають охоплювати вжиття особою всіх залежних від неї заходів, але з урахуванням того, щоб втрати/витрати на відвернення збитків, зменшення їх розміру не перевищували обсяг та розмір самих збитків.

Автором виявлено відсутність у цивільному законодавстві України правил зменшення судом розміру відшкодування збитків у разі невжиття особою заходів до їх зменшення або запобігання їх збільшенню. В контексті даного питання запропоновано, що розмір зменшення відшкодування у даному разі повинен з розумним ступенем достовірності відповідати сумі, на яку збитки могли бути зменшені особою, якій їх було завдано.

Дисертантом обґрунтовується, що поняття розміру та обсягу збитків не можна вважати тотожними, незважаючи на їх ототожнення у ст. 22 ЦК України. Різниця між ними вбачається у різниці між видом (складовою) збитків у складі збитків та розміром збитків у певній сумі.

Встановлюється, що відшкодування збитків у більшому розмірі не є суто відшкодуванням збитків, оскільки такий спосіб захисту включає елемент неустойки і тому може вважатись змішаним способом захисту. Такий спосіб захисту повинен мати або окрему назву, або ж кожна його складова має називатись окремо.

Обґрунтовується, що принцип повного відшкодування збитків є певною мірою умовним, оскільки передбачає необхідність повного відшкодування лише таких збитків, що включені законодавцем до складу збитків у актах цивільного законодавства.

Обґрунтовується, що в системі права України збитки можуть бути відшкодовані не лише за умови виключно прямого причинно-наслідкового зв'язку між порушенням цивільного права та завданням збитків, у зв'язку з відсутністю законодавчих вимог про необхідність саме такого виду причинно-наслідкового зв'язку та наявністю у ЦК України положень, що створюють можливість відшкодування збитків за відсутності вказаного виду причинно-наслідкового зв'язку.



ВИСНОВКИ

Проведений аналіз чинного законодавства про збитки, практики його застосування, доктринальних положень, сформульованих цивілістичною наукою, дозволив обґрунтувати та запропонувати науково-практичні висновки, основними з яких є, зокрема, такі.

Право на захист у цивільному праві об'єднує дві самостійні правові категорії: право на захист суб'єктивного цивільного права та право на захист інтересу, які відрізняються за своєю правовою природою. Право на захист суб'єктивного цивільного права спрямоване на відновлення можливості здійснення порушеного, проте існуючого суб'єктивного права, та належить до правомочностей останнього. Натомість, право на захист інтересу не є правомочністю у складі суб'єктивного права, а також не є самостійним суб'єктивним правом. Право на захист інтересу полягає у можливості вчинення дій, що призводять до виникнення суб'єктивного права, і є складовою правосуб'єктності особи.

Способом захисту цивільних прав та інтересів є дія фактичного чи юридичного характеру, яка може бути спрямована на попередження або припинення порушення цивільного права чи інтересу, усунення наслідків таких порушень, а також на відновлення, виникнення, зміну, припинення, або здійснення цивільних прав, у разі їх порушення. Спосіб захисту - це певна модель поведінки особи, якій належить право на захист, або такої особи разом з іншими особами.

Право на захист цивільного права або інтересу може бути здійснено виключно носієм такого права та/або інтересу. Інші особи, які можуть брати участь у захисті цивільних прав, зокрема, суд та нотаріус, не здійснюють право на захист, а діють в межах власної компетенції.

Об'єктом цивільно-правового захисту у спосіб відшкодування збитків може бути суб'єктивне цивільне право, або інтерес, або обидва вказаних об'єкта захисту в рівній мірі, що зумовлено різноманітними видами втрат та витрат, які віднесені до складу збитків ст. 22 ЦК України, конкретний різновид яких визначає спрямованість цього способу захисту на один із вказаних об'єктів захисту, або на обидва одночасно.

Правова природа втрат матеріальних благ внаслідок порушення цивільних прав є єдиною, незалежно від приналежності таких прав до відносних чи абсолютних, у зв'язку з чим критерій розмежування збитків та шкоди у ЦК України не може бути визнаний неналежним.

Шкодою у цивільному праві, що підлягає відшкодуванню за рахунок іншої особи, є припинення існування блага особи, чи повна або часткова втрата благом придатності до задоволення інтересу особи (втрата благом цінності) так, як благо було придатне його задовольняти до протиправного впливу на благо, або іншого порушення суб'єктивного права особи.

Умовою відшкодування збитків є належна поведінка особи, яка має право на їх відшкодування, в тому числі, ініціація захисту у спосіб відшкодування збитків, вжиття заходів до уникнення збитків (попередження їх настання), або зменшення їх розміру, звернення за захистом у належний момент у судовій формі захисту.

Відшкодування збитків як спосіб захисту цивільних прав співвідноситься з відшкодуванням збитків в якості заходу цивільно-правової відповідальності як умова і наслідок. Відшкодування збитків як спосіб захисту є дією особи, спрямованою на одержання відшкодування, передумовою застосування відповідного заходу відповідальності. Відшкодування збитків як захід відповідальності є безпосереднім переданням блага зобов'язаною особою на користь уповноваженої.

Принцип повного відшкодування збитків має розповсюджуватись не на всі випадки їх завдання. Такий принцип не може застосовуватись до випадків втрати майна, основна цінність якого полягає у здатності значно примножити власну цінність, перетворитись у інше благо (наприклад, втрата посівів, які мають перетворитись на врожай). У даному разі відшкодування збитків у повному обсязі (і реальних збитків, і упущеної вигоди) суперечитиме таким загальним засадам цивільного законодавства, як добросовісність, розумність, справедливість, оскільки розмір упущеної вигоди (вартість ненабутого блага) включатиме розмір реальних збитків (вартість втраченого блага).

У передбаченому ст. 22 ЦК України складі реальних збитків встановлено наявність таких недоліків:

формулювання складу реальних збитків із застосуванням терміна «втрати» опосередковано вказує на належність до складу збитків саме втрат матеріальних благ, а не їх вартості, що призводить до ототожнення збитків і матеріальної шкоди;

віднесення до складу реальних збитків втрат, завданих лише у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, створює правові підстави для висновку, що такий склад збитків не охоплює втрати, настання яких не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі;

належність до складу реальних збитків лише тих втрат, що завдані у зв'язку зі знищенням або пошкодженням саме речі, а не будь-яких матеріальних об'єктів цивільних прав, не відповідає засадам розумності і справедливості;

формулювання складової збитків в якості «витрат на відновлення права» не можна вважати коректним, оскільки при реалізації такого способу захисту, як відшкодування збитків, відповідне суб'єктивне право не відновлюється (у значенні повернення колишньої якості, властивості), а змінюється, або виникає нове суб'єктивне право.



СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Янчук А. В. Право (правомочність) на захист: поняття та правова природа [Текст] / А. В. Янчук // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 3. - С. 56 - 60.

2. Янчук А. В. До питання про універсальність відшкодування збитків за Цивільним кодексом України [Текст] / А. В. Янчук // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 1. - С. 126 - 128.

3. Янчук А.В. Проблеми співвідношення категорій «збитки» та «шкода» за Цивільним кодексом України [Текст] / А.В. Янчук // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 2. - С. 93 - 96.

4. Янчук А. В. До питання про вдосконалення загальних положень Цивільного кодексу України про відшкодування збитків [Текст]: збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених «Сьомі осінні юридичні читання», 28-29 листопада 2008 р., Хмельницький. Ч. 3. - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2008. - С. 326 - 328.

5. Янчук А. В. Деякі спільні та відмінні риси відповідальності у праві та філософії [Текст]: матеріали Міжнародної наукової конференції молодих науковців, аспірантів і студентів, присвяченої пам'яті видатних вчених-юристів П. О. Недбайла, О. В. Сурілова, В. В. Копєйчикова, 21-22 листопада, 2008 р., Одеса / За заг. ред. Ю.М. Оборотова. - О.: Фенікс, 2008. - С. 22 - 28.

6. Янчук А. В. Деякі питання здійснення права на захист у цивільному праві [Текст]: матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених», 23-24 квітня 2009 року, Київ. Ч.ІІ. - К., 2009. -- С. 259 - 261.



АНОТАЦІЯ

Янчук А. В. Відшкодування збитків як спосіб захисту цивільних прав та інтересів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню захисту цивільних прав та інтересів у спосіб відшкодування збитків на основі актів цивільного законодавства, судової практики та наукових праць з питань цивільно-правового захисту та цивільно-правової відповідальності.

У дисертації відшкодування збитків розглядається в якості способу захисту цивільних прав та заходу цивільно-правової відповідальності в сукупності. Досліджуються особливості правовідносин цивільно-правового захисту у спосіб відшкодування збитків. Пропонуються нові погляди на умови відшкодування збитків, в тому числі поведінку особи, яка має право на відшкодування збитків, та причинно-наслідковий зв'язок. Критично оцінюється принцип повного відшкодування збитків у цивільному праві України, співвідношення обсягу та розміру збитків.

Ключові слова: право на захист, спосіб захисту цивільних прав та інтересів, відшкодування збитків, реальні збитки, упущена вигода, умови відшкодування збитків.



АННОТАЦИЯ

Янчук А. В. Возмещение убытков как способ защиты гражданских прав и интересов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена исследованию защиты гражданских прав и интересов путем возмещения убытков на основе положений актов гражданского законодательства, судебной практики и научных работ по вопросам гражданско-правовой защиты и гражданско-правовой ответственности.

Раскрываются понятия права на защиту гражданских прав и интересов, способа защиты гражданских прав и интересов, меры гражданско-правовой ответственности, вреда и убытков, исследуется установленный актами гражданского законодательства состав убытков и условия их возмещения.

В диссертации возмещение убытков рассматривается в качестве способа защиты гражданских прав и меры гражданско-правовой ответственности в совокупности. Исследуются особенности правоотношений гражданско-правовой защиты путем возмещения убытков. Предлагаются новые взгляды на условия возмещения убытков, в том числе, поведение лица, обладающего правом на возмещение убытков, и причинно-следственную связь. Критично оценивается принцип полного возмещения убытков в гражданском праве Украины, соотношение объема и размера убытков.

Доказывается существование в законодательстве способов защиты гражданских прав и интересов, которые являются смешанными по своему содержанию, поскольку объединяют элементы возмещения убытков и взыскания неустойки, а потому не могут быть признаны исключительно возмещением убытков.