Правовий статус історичних політичних партій в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ

ВИКОНАВ КОРЖ НАЗАР ЯРОСЛАВОВИЧ

Львів-2011

АНОТАЦІЯ

політичний партія правовий законодавчий

Корж Н.Я. Правовий статус історичних політичних партій в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2011.

У роботі на основі сучасних методологічних підходів історико-правової науки, узагальнюючого вивчення наукової літератури, архівних матеріалів сформульовано джерельну та історіографічну базу дослідження становлення історичних політичних партій в Україні, введено до наукового обігу невідомі джерела; виявлено витоки правового регулювання діяльності історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст), соціально-економічні передумови його розвитку в Україні; охарактеризовано основні етапи правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст);

встановлено загальні закономірності та конкретно-історичні особливості еволюції правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст).

Ключові слова: політична партія, правовий статус, закон.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Політичні перетворення, які відбуваються сьогодні в Україні, роблять нагальною потребу теоретичного переосмислення вітчизняної історії політичних партій. Плідна робота істориків і політологів упродовж останніх 10 років створила належне підґрунтя для формування концепції вітчизняної історії політичних партій, подолання стереотипів радянського часу. У той же час правові проблеми становлення та розвитку історичних політичних партій в ХІХ - ХХ столітті комплексно не аналізувалися.

Вітчизняний досвід становлення багатопартійності продемонстрував, що формування сильних і впливових політичних партій можливе лише за умови існування ефективної системи правового регулювання порядку їхнього створення, статутної діяльності і, насамперед, їхньої участі у виборах та у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

Проблема правового регулювання утворення і функціонування політичних партій має комплексний характер і не зводиться до розробки та прийняття законодавчих актів, що визначають порядок їх створення та здійснення ними статутної діяльності. Потрібний аналіз дієвості й ефективності застосування правових норм на практиці, своєчасне виявлення колізій, що вимагають свого правового рішення, оцінка адекватності правових норм до реалій і тенденцій політичного життя.

Історико-правове дослідження правового статусу історичних політичних партій в Україні є своєрідним „ключем” до розуміння закономірностей, характеру, наступності та тенденцій розвитку правового регулювання діяльності політичних партій.

Актуальність дослідження проблем формування і розвитку правового статусу політичних партій зумовлена також процесами партійного будівництва в сучасній Україні, необхідністю вирішення з врахуванням історичного досвіду численних проблем взаємозв'язку держави та партій, громадянського суспільства та партій, людини та партій.

Історико-правові дослідження проблем правового регулювання діяльності політичних партій у різні часи здійснювали відомі вітчизняні та зарубіжні вчені: В. Бабкін, А. Білоус, О. Бобіна, О. Бриндак, М. Вебер, Р. Вєтров, О. Гейда, Й. Гермайзе, І. Гладуняк, В. Гончаренко, В. Дорошенко, Л. Дунаєва, М. Дюверже, О. Жерноклєєв, В. Журавський, О. Зайцев, С. Заславський, І.Калмакан, А. Квашонкін, В. Ковтун, Ю. Коргунюк, М. Кугутяк, Т. Кузьо, Г. Левицька, В. Литвин, М. Лозинський, Д. Лук'янов, О. Мельник, І. Михальський, М. Москалюк, І. Музика, В. Пашук, М. Попов, М. Примуш, Й. Рисіч, В. Румянцев, Ж.-Ж. Руссо, Г. Саміло, І. Сафронова, О. Скрипник, О. Сухий, М. Токар, В. Черепанов, Ю. Шведа, О. Шишко, Ю. Юдін та інші.

Однак, до цього часу не було ґрунтовного, комплексного історико-правового дослідження проблем становлення, формування історичних політичних партій в Україні, їх еволюції, ролі і значення у розвитку українського суспільства і держави. Саме це і дає можливість ставити питання необхідності такого дисертаційного дослідження про становлення українських історичних партій з тим, щоб глибше зрозуміти їх роль і значення у формуванні громадянського суспільства і правової держави в сучасній Україні.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до науково-дослідної проблематики: “Філософсько-правові й теоретично-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні”, яку розробляє кафедра теорії історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ (державна реєстрація № 0109U007855).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний аналіз становлення та розвитку правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст).

Досягнення цієї мети вимагало вирішення таких завдань:

- сформувати джерельну та історіографічну базу дослідження, ввести до наукового обігу невідомі джерела;

- виявити витоки правового регулювання діяльності історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст), соціально-економічні передумови його розвитку в Україні;

- охарактеризувати основні етапи правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст);

- встановити загальні закономірності та конкретно-історичні особливості еволюції правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст);

- критично оцінити законодавчі обмеження для утворення та діяльності політичних партій на українських землях у ХІХ-ХХ ст.;

- дослідити зміст та форму українських політичних партій ХІХ-ХХ ст., їх організаційно-правові ознаки, місце та роль в історії держави та права України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з правовим регулюванням утворення та діяльності політичних партій, їх прав та обов'язків в ХІХ - ХХ ст.ст.

Предметом дослідження є історико-правові закономірності та особливості становлення і розвитку правового статусу історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст).

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціально-юридичних методів.

Зокрема, використовувалися: історико-правовий метод - у процесі з'ясування закономірностей та тенденцій розвитку законодавства про політичні партії; порівняльно-правовий метод - при зіставленні законодавства у цій сфері на різних етапах розвитку, а також при порівнянні законодавства різних держав; формально-юридичний метод - при аналізі нормативно-правових актів; метод тлумачення - при з'ясуванні їх змісту; метод системного аналізу, структурно-функціональний підхід використовувався для аналізу структури державних органів у системі контролю за діяльністю політичних партій та виявлення зв'язків між цими органами. З метою проведення історико-правового дослідження правового статусу політичних партій перспективним було використання термінологічного методу для вивчення походження термінів і понять, що використовувалися для правового регулювання партійних відносин. Уточнення змісту й обсягу цих понять дасть нам змогу чіткіше усвідомити еволюцію загальновживаних юридичних термінів, пов'язаних з діяльністю партій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є одним із перших у вітчизняному правознавстві комплексним дослідженням правового становища історичних політичних партій протягом XІХ - XX ст.ст. на всіх територіях, які зараз входять до складу України. Елементи наукової новизни притаманні таким її положенням і висновкам:

уперше:

- обґрунтовано висновок про історичну зумовленість становлення правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст), циклічність та наступність його розвитку;

- встановлено історико-правові закономірності розвитку правового становища історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст), його еволюційний зв'язок зі становленням основних європейських концепцій правового регулювання статусу політичних партій, законодавством про політичні партії Австро-Угорщини, Російської імперії, Польщі, Чехословаччини, Румунії;

- викладено термінологічний апарат дослідження історії політичних партій в Україні, встановлено герменевтичний зв'язок теоретичних понять і юридичних термінів, які на відповідному рівні відображали та відображають історико-правовий процес становлення правового статусу політичних партій в Україні;

- виявлено за наслідками дослідження становлення правового статусу українських політичних партій позитивний та негативний історико-правовий досвід для удосконалення законодавства про партії в сучасній Україні, зокрема, для визначення місця політичних партій у механізмі функціонування системи органів політичної влади, встановлення належних обмежень для утворення та діяльності політичних партій, удосконалення порядку фінансування політичних партій.

по-новому:

- сформульовано зміст, форми та ознаки історичних джерел правового регулювання діяльності історичних політичних партій в Україні (XІХ - XX ст);

- сформовано джерельну базу, інтерпретовано пам'ятки права та правову інформацію;

дістали подальший розвиток:

- характеристика еволюції ідей правового становища політичних партій в Україні;

- пропозиції щодо удосконалення законодавства про політичні партії на базі історичного досвіду та європейських перспектив України.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони поглиблюють теоретичний потенціал вітчизняної історико-правової науки щодо правового становища політичних партій в Україні, можуть бути використані для проведення подальшого дослідження цієї проблеми.

Матеріали дисертаційної роботи можна використовувати у навчальному процесі, а також при підготовці відповідних монографій, підручників, навчальних посібників, розробленні навчальних програм та методичних рекомендацій. Висновки та узагальнення, сформульовані у дослідженні, можуть бути враховані у процесі вдосконалення законодавства України про політичні партії.

Положення та висновки дисертаційного дослідження поглиблюють знання української історико-правової науки з проблем формування та функціонування іторичних українських полятичних партій на території України та можуть бути використані в подальших історико-правових дослідженнях з цієї проблематики.

Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі: на лекціях і практичних заняттях з курсу історії держави і права України, для підготовки підручників і посібників для поглибленого вивчення даної проблематики.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію було обговорено на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ. Низку її положень виголошено у доповідях на 4 конференціях та 2 круглих столах: Науково-звітній конференції Львівського державного університету внутрішніх справ «Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави» (Львів, 5 березня 2008 року).

Всеукраїнському круглому столі «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (Львів, 5 березня 2010 року); Науково-звітній конференції Львівського державного університету внутрішніх справ «Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави» (Львів, 12 березня 2010 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (Київ, 23 квітня 2010 року); VIII Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми» (Тернопіль, 5 листопада 2010 року); Всеукраїнському круглому столі «Проблеми державотворення та правотворення в Україні» (Львів, 18 лютого 2011 року).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито методологію дослідження, визначено джерельну базу дисертаційного дослідження, виокремлено наукову новизну головних положень, які виносяться на захист, висвітлено практичне значення роботи.

Розділ 1 “Стан дослідження” присвячений аналізу історико-правової літератури, джерел за темою дисертації, а також методології дослідження.

Так, зокрема, у підрозділі 1.1. “Історіографія питання” вперше у вітчизняній історико-правовій науці досліджена історіографія стосовно праць, присвячених становленню та розвитку історичних українських політичних партій. Охарактеризовано стан наукового дослідження правового статусу українських політичних партій у різні історичні періоди. Показано, що у дореволюційний період (1848-1917 pp.) переважали наукові праці, присвячені висвітленню парламентаризму як базової засади в ідеологічних програмах політичних партій Східної Галичини та Наддніпрянщини, а також література, в якій досліджувався виборчий процес, передвиборча агітація, процес творення та діяльність українських фракцій в парламентах метрополій, міжфракційна боротьба та спроби консолідації у вирішенні „українського питання".

Виявлено, що з початку 30-х років i до кінця 80-х iсторiя українських партій по суті перебуває поза дослідницьким процесом, якщо вони й згадувалися,то лише як об'єкт критики. В цей період різко зменшується кількість спеціальних праць з дослідження становлення та діяльності політичних партій, звужується тематика, знижується інтенсивність наукового пошуку. Встановлено, що об'єктивні дослідження історії політичних партій з'явилися лише після переходу України від тоталітаризму до демократії, що було зумовлене зміною історичних обставин.

У підрозділі 1.2 “Джерельна база” наведено та проаналізовано різні підходи до класифікації джерел дослідження становлення історичних українських політичних партій.

Запропоновано згрупувати джерельну базу дослідження у дві великі групи: документи нормативного характеру; документи ненормативного характеру. У першій групі запропоновано виділяти такі блоки:1) законодавчі акти (конституції, закони, підзаконні нормативно-правові акти); 2) історичні документи державотворчого та політико-правового характеру, конституційні та інші законопроекти (універсали, акти про проголошення держави, програми, декларації, відозви, проекти конституції тощо); 3) організаційно-правові документи (регламенти, розпорядки, інструкції); 4) матеріали з'їздів, конференцій і нарад (протокольні документи засідань, резолюції, рішення та постанови) 5) матеріали судово-слідчих установ (матеріали судової практики, документи центральних жандармсько-поліцейських установ, документи і матеріали місцевих губернських (крайових) жандармських і поліцейських управлінь, матеріали прокуратури);6) матеріали діловодства (офіційні листи, звернення, петиції, фінансова документація). До групи джерел ненормативного характеру варто віднести такі тематичні блоки: 1) пропагандистсько-агітаційні матеріали (партійна періодична преса, твори провідних діячів українських політичних партій, партійна публіцистика, листівки, прокламації); 2) публікації періодичної преси на партійну тематику; 3) документи особистого походження (мемуари, спогади, щоденники партійних діячів, їх виступи, архіви); 4) статистичні дані та довідкові матеріали.

У вказаному підрозділі була проведена загальна характеристика цих джерел та виявлено їх особливості.

У цьому підрозділі зазначено, що джерельну базу історико-правового дослідження склали оригінальні документи і матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, зокрема: ф. 1063 „Рада народних міністрів УНР". У фонді 1064 містяться протоколи засідань комісії з опрацювання проекту положення про вибори, результатом діяльності якої стало положення про вибори до Сейму, розроблене в грудні 1918 р. Фонд 1065 містить закони, постанови, протоколи засідань УЦР та Генерального секретаріату, а також циркуляри, розпорядження Директорії та РНМ УНР, інші акти вищих органів державної влади. У фонді 1115 „Українська Центральна Рада" знаходяться протоколи засідань Комітету Української Центральної Ради, постанови, законопроекти та закони, проект конституції УНР, що розроблявся протягом липня - грудня 1917 р. Фонд 3933 „Особистий фонд І. Мазепи" містить документи, що відображають взаємовідносини уряду УНР з радянським урядом та іноземними державами, листування В. Винниченка, С. Петлюри, резолюції.

При вивченні історії становлення політичних партій в умовах перебування Галичини та Буковини у складі Австро-Угорщини були використані архівні джерела, які зберігаються у фондах Державного архіву Чернівецької області (ДАЧО). Зокрема, ф. 2 „Виконавчий комітет буковинського сейму", ф. З „Буковинська крайова управа", що торкається австрійської доби на Буковині.

В основу дослідження також були покладені документи, які ніде не публікувалися і містяться у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО), Державного архіву Львівської області (ДАЛО), Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО).

У підрозділі 1.3 “Методологія дослідження” встановлено, що для того, щоб всебічно охарактеризувати процес становлення історичних політичних партій в Україні слід визначити поняття “політична партія” і з'ясувати яку роль вони відіграють у суспільстві. Проведена характеристика етимології поняття «політична партія», проаналізовано різні підходи до розуміння поняття «політична партія», виокремлено ознаки політичних партій, охарактеризовано етапи розвитку історичних політичних партій, а також етапи правового закріплення організації та діяльності політичних партій в Україні, проведена характеристика складових правового статусу політичних партій.

Сформульовано визначення української історичної партії, проведена їх класифікація, виділено періоди формування правового статусу українських історичних політичних партій.

Розділ 2 «Формування правового статусу політичних партій в Україні (ХІХ-ХХ ст.ст.)» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “ Передумови становлення українських політичних партій в Австро-Угорській імперії ” охарактеризовано різні суспільно-політичні рухи, що діяли у другій половині XIX -- на початку XX ст. на західноукраїнських землях та виражали інтереси й ідеологію різних суспільних груп, а саме національний, робітничий, селянський рухи, москвофільство, течія народовства, встановлено роль цих рухів у процесі становлення українських історичних політичних партій. Проаналізовано положення законодавства Австро-Угорщини, що стосувалися правового статусу політичних партій, охарактеризовано процес розвитку правого регулювання статусу політичних партій та чинники, які на нього впливали.

У підрозділі 2.2 “Правовий статус і практика діяльності українських політичних партій в Австро-Угорщині ” розкрито особливості правого статусу та діяльності політичних партій, що діяли на території українських земель, які входили до складу Австро-Угорщини, зокрема Української (російсько-української) радикальної партії (РУРП), Української національно-демократичної партії (УНДП (Національно-демократичне (народне) сторонництво) та Української соціал-демократичної партії (Галичина), Головної Руської Ради (ГРР, оригінальна назва -- Головная руская рада), Християнсько-суспільної партії (Християнсько-суспільний союз) (ХСП), Католицького русько-народного союзу (КРНС).

Проаналізовано структуру, завдання, форми діяльності, положення програмних документів та розвиток вказаних політичних партій.

У підрозділі 2.3 “Правове становище політичних партій у Російській імперії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)” встановлено, що особливістю генезису політичних партій в дореволюційній Україні було те, що їх становлення відбувалось за умов фактичної заборони діяльності будь-яких незалежних від влади політичних організацій, а також повної відсутності будь-яких представницьких органів. Виявлено, що на всіх ділянках революційного руху поширеним явищем стала фракційність. Переважна більшість українських політичних партій, що діяли на початку ХХ ст., сформувалась на основі двох базових організацій: Революційної української партії та Загальної української безпартійної демократичної організації. Проаналізовано розвиток та діяльність політичних партій у Російській імперії, зокрема Української народної партії (УНП) та Української Соціал-Демократичної Спілки.

Проаналізовано вплив революції 1905-1907 рр. на розвиток українських історичних політичних партій. Встановлено, що провідними напрямками національного руху на Україні в цей період були націонал-ліберальний, представлений Українською радикальною партією (УРП), Українською демократичною партією (УДП), після об'єднання останніх - Українською демократично-радикальною партією (УДРП) та соціалістичний, який складали Українська соціал-демократична робітнича партія та Українська Спілка Російської соціал-демократичної партії (“Спілка”), українські есери. Дещо своєрідною, не підлягаючою під загальноприйняту класифікацію, була діяльність Української народної партії (УНП).

Проведена характеристика історії розвитку російського законодавства щодо інституту політичних партій та проаналізовано його основні положення.

Розділ 3 “Правовий статус політичних партій у період відродження української державності” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Правове становище історичних політичних партій за Центральної Ради” проаналізовано основи правового регулювання статусу політичних партій за доби Центральної Ради, зокрема положення «Постанови Тимчасового уряду про збори та спілки», Положення «Про реєстрацію товариств, об'єднань і спілок», що доповнило Статут цивільного судочинства. Проведена характеристика утворення, розвитку, діяльності, програмних документів політичних партій, що діяли у вказаний період, а саме Української Партії Соціалістів-Федералістів, Української Партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української Національно-революційної Партії, Української трудової партії (УТП), Української Партії Соціалістів-Самостійників (УПСС), Української народно-республіканської партії (УНРП), Української Федеративно-Демократичної Партії (УФДП), Української Демократично-Хліборобської Партії (УДХП).

У підрозділі 3.2 “Законодавство Української Держави Гетьмана Скоропадського про політичні партії” встановлено, що під час Гетьманату чітко сформувалися три основні групи

політичних партій та організацій за їх ставленням до гетьманського режиму. Перша група - партії, які допомогли гетьманові прийти до влади і потім підтримували його, але не мали значного впливу на переважну більшість населення країни та не мали змоги підтримати політику гетьманського режиму та активно сприяти її реалізації. Це були Українська народна громада, Союз земельних власників, Українська демократично-хліборобська партія (УДХП), кадети та інші. Друга група - політичні партії, які після подій 29 квітня 1918 року перейшли в легальну опозицію до гетьманського уряду. До цієї групи належали партії, що раніше були представлені у Центральній Раді. Українські соціал-демократи, українські есери, соціалісти-федералісти, соціалісти-самостійники відмовились від співпраці з новою владою, намагалися блокувати формування уряду. Відмовившись увійти до керівних державних структур, вони втратили можливість активно впливати на реалізацію державних програм гетьманської влади. Третя група - політичні партії, які відразу оголосили революційну боротьбу проти гетьманського режиму. Це були ліві українські есери, ліві соціал-демократи, більшовики та анархісти.

Проаналізовано затверджений Гетьманом законопроект «Про політично-правове становище військових», згідно з яким військовослужбовцям заборонялося, зокрема, брати участь у спілках, гуртках, товариствах, партіях, радах, комітетах та інших організаціях політичного характеру.

У підрозділі 3.3 “Діяльність політичних партій за часів Директорії” визначено розвиток законодавства, що регулював правовий статус політичних партій, після повалення Гетьманату. Охарактеризовано діяльність та розвиток політичних партій вказаного періоду.

Проаналізовано положення Закону про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці.

У підрозділі 3.4 “Зміст правового статусу політичних партій у ЗУНР” встановлено, що правове становище політичних партій в ЗУНР визначали австро-угорські закони. Водночас були прийняті нові правові акти, які встановлювали права та обов'язки політичних партій. Проаналізовано положення Статуту Української Національної Ради, прийнятого у Львові 18 жовтня 1918 року.

Визначено, що найсильнішою галицькою партією в Українській Національній Раді ЗУНР і Генеральному Секретаріаті була Українська Трудова Партія. Також у вказаний період активну діяльність здійснювала Українська соціал-демократична партія, Християнсько-суспільна партія.

Розділ 4 “Українські політичні партії ті їхній правовий статус у міжвоєнний період” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 “Практика реалізації правосуд'єктності політичної партії в період Радянської України (середина 20-х - середина 80-х років ХХ ст.)” встановлено, що внаслідок політичної ситуації, що склалася у радянському суспільстві, до середини 1920 року українська багатопартійність як політичний інститут була ліквідована. Наприкінці громадянської війни в Україні легально існували три партії:Комуністична партія (більшовиків) України (КП(б)У) - фактично український філіал РКП (б);Українська партія соціалістів-революціонерів (боротьбистів); Українська комуністична партія (УКП). Під час війни і в перші повоєнні місяці боротьба з опозицією носила досить вибірковий характер. Періодично ЦК РКП(б) направляв директиви губернським комітетам та ВЧК по відношенню до певної партії.

З остаточним утвердженням радянської влади в Україні у 1920 році боротьба з «антирадянськими» партіями отримала друге дихання. Перехід опозиції від відкритої збройної до легальної та, нелегальної боротьби вимагав піднести роботу каральних органів на новий рівень. Проаналізовано правову базу, що стала основою для боротьби з політичними партіями, зокрема наказ ВУЧК № 132 від 28 жовтня 1920 року, який приписував своєчасно заарештовувати активістів інших партій і не зупинятися перед використанням найсуворіших заходів. Ставилося завдання за участю парткомів профільтрувати усі кооперативи, установи залізниць, Наркомпроду, інші радянські установи, де міцно сидять меншовицькі та есерівські елементи. Проаналізовано направляє на місця 2 циркулярні листи «Про партію соціалістів-революціонерів (правих і центру)» та «Про партію соціал-демократів (меншовиків)», відправлені на початку 1921 року ВЧК. Практичні заходи по боротьбі з «антирадянськими» партіями були вироблені партійними органами - в серпні 1922 року на XII Всеросійській конференції РКП(б), яка в резолюції «Про антирадянські партії і рухи» дала санкції на політичні репресії, визнавши їх революційно обумовленими. Встановлено, що за роки радянської влади більшовики цілою низкою постанов спочатку заборонили діяльність всіх опозиційних політичних партій і рухів, а потім поставили під жорсткий партійний контроль діяльність практично всіх громадських організацій.

Виокремлено етапи закріплення однопартійної політичної системи на чолі з комуністичною партією та охарактеризовано політично-правові події і відповідно нормативні документи, які їх регламентували.

У підрозділі 4.2 “Регулювання правового статусу політичних партій у міжвоєнній Польщі, на Буковині та Закарпатті” виявлено, що правове регулювання діяльності політичних партій у міжвоєнних Польщі, Румунії, Чехословаччині істотно відрізнялося. Принципи організації й діяльності політичних партій у міжвоєнній Польській державі формувалися поступово. У Польщі до 1921 р., тобто часу прийняття Березневої конституції, діяли інші, відмінні на кожній анексованій польській території, правові акти й положення про громадські товариства й зібрання, що встановили Німеччина, Росія чи Австро-Угорщина: Закон про право товариств (від 15 листопада 1867 р.) - в Австро-Угорщині; Закон про товариства (від 19 квітня 1908 р.) - в Пруссії; Декрет про товариства (від 3 січня 1919 р.), який поширювався на колишніх російських землях.

Встановлено, що відмінним чином розвивалися політичні організації українців на землях Північної Буковини та Південної Бессарабії, анексованих Румунією. Значне зростання кількості політичних партій у Румунії міжвоєнного періоду негативно позначилося на українському рухові, оскільки румунські партії у своїх програмах пропонували створення мононаціональної держави, таким чином, намагаючись денаціоналізувати українців. Українці здебільшого утворювали чи входили до секцій загально румунських партій, чи партій інтернаціональних за характером. Зокрема, в 1918 р. відновила свою роботу Інтернаціональна Соціал-Демократична Партія Буковини (ІСДПБ), в складі якої діяла українська секція. У цьому ж році була заснована Комуністична Партія Буковини (КПБ), яка спочатку вважала себе складовою частиною КП(б)У, згодом - Комуністичної Партії Румунії (КПР). Також діяла Українська Національна Партія (УНП). Обгрунтовано, що на відміну від інших, захоплених різними країнами західноукраїнських земель, у Чехословаччині існував щодо українців значно м'якший політичний режим. Проаналізовано законодавства вказаних держав, що стосувалося політичних партій, а саме їх утворення та діяльності.

У підрозділі 4.3 “Діяльність українських політичних організацій під час Другої світової війни” охарактеризовано створення, діяльність єдиної суспільно-громадської установи 1939--45 років для українців у Генеральній Губернії, визнаної німецькою владою і нею контрольованою, Українського Центрального Комітету (УЦК), на чолі якого стояв весь час В. Кубійович. Проаналізовано склад, завдання, діяльність Українського Крайового Комітету (УКК) , як єдиної української леґальної суспільно-громадської установи в Галичині. Проведена характеристика правового статусу політичних організацій, які діяли у період Другої світової війни, а саме Української Народно-Демократичної Партії, Української Національної Ради у Києві, Всеукраїнської Національної Ради, Українського Національного Комітету.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає в аналізі становлення правового статусу політичних партій в Україні (ХІХ-ХХ ст.), оцінці правового врегулювання утворення та діяльності українських політичних партій цього періоду. За наслідком проведення дисертаційного дослідження зроблено наступні висновки.

Історія правового врегулювання порядку утворення та діяльності політичних партій є невід'ємною складовою історико-правового процесу в Україні. Її початки пов'язані з етапом реалізації та гарантування основних політичних прав людини. Саме у ХІХ-ХХ ст. революційні зміни у змісті та формі держави, розвиток конституціоналізму, становлення громадянського суспільства обумовили необхідність реалізації одного з основоположних прав - права на об'єднання, у тому числі на об'єднання у політичні партії.

Історія українських політичних партій пов'язана із серйозними змінами у політичній, суспільно-економічній та правовій історії України. Сьогодні можна говорити про її циклічність і пов'язувати відповідні цикли з боротьбою українського народу за незалежну державу. Між українським і європейським партійним будівництвом існують спільні риси, однак розвиток українських партій був більш суперечливим, конфліктним. Проте навіть в умовах жорсткого політичного протистояння (як внутрішнього, так і зовнішнього), розвиток українських партій вирізнявся історичною наступністю.

Оскільки розвиток політичних партій в Україні - це тривалий процес, який полягав в переході від одного якісного стану в інший, історико-правова наука акцентує увагу на їх правовому статусі як важливій правовій передумові усього розвитку.

Наукове дослідження правового статусу політичних партій майже одразу після їх утворення. Проте основні дослідження діяльності політичних партій - це історичні дослідження. Ґрунтовні історичні праці не оминули також наукових проблем правового характеру. Зокрема, досліджувалися політико-правової ідеї в програмних документах українських політичних партій та організацій; участь політичних партій у виборчих процесах; організаційна структура та членство в політичних партіях.

Специфікою джерельної бази періоду утворення українських політичних партій є домінування архівних матеріалів з фондів державних відомств. Законодавчі акти приймались переважно в результаті суспільних перетворень та революцій.

Державою регламентується значна сфера діяльності політичних партій - від самого поняття «політична партія» до порядку їх утворення, вимог та обмежень щодо членства, прав та обмежень у передвиборчій, парламентській та опозиційній діяльності та порядку припинення діяльності політичних партій. Правове становище політичних партій в тій чи іншій державі встановлюється конституціями, законами та регламентами парламенту, актами уряду. Окремі питання діяльності політичних партій вирішуються актами міністерств та судовими рішеннями. Значна частина правовідносин за участю політичних партій регулюється їх внутрішніми документами. Найбільш сприятливим для діяльності політичних партій в умовах багатопартійності є демократичний державний режим.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. в Австрійській імперії (Австро-Угорщині) в умовах режиму конституційної монархії, який надавав українському населенню ширшу свободу слова та асоціацій, ніж у Російській імперії, дедалі більше активізувалось суспільно-політичне життя і розгортався національний рух. Створювалися й діяли українські політичні партії, організації і товариства. Правове регулювання діяльності політичних партій здійснювалося Конституціями

1848 р. та 1867 р., а також законами «Про товариства» та «Про порядок проведення зібрань» 1867 р. Останнім окреслено повний перелік можливих ситуацій, які можуть виникнути при організації та проведенні зібрання, та визначено шляхи їх вирішення. Його положення, які, в більшості, не втратили чинності і до сьогодні, мають певну цінність для формування та вдосконалення вітчизняного законодавства, нормативної бази щодо забезпечення демократичного і безпечного проведення різноманітних зібрань громадян України. Конкретне уявлення про правовий статус політичних партій того часу дають проаналізовані матеріали «Повітового

товариства політичного «Селянська Рада в Бучачи».

Особливістю утворення політичних партій в Російській імперії було те, що їх становлення відбувалось за умов фактичної заборони діяльності будь-яких незалежних від влади політичних організацій, а також повної відсутності будь-яких представницьких органів. Законодавчі акти, які дозволяли утворення політичних організацій та встановлювали їх правовий статус, видавались після революційних подій 1905-1906 та 1917 років. Такі акти містили досить демократичні положення. Хоча післяреволюційна реакція призвела до спаду діяльності політичних партій, українські політичні партії продовжували діяльність, згуртувавшись і діючи більш таємно. Під час І Світової війни для представництва і захисту українського народу було створено Союз Визволення України.

В період відродження Української державності правове становище політичних партій визначалося в загальних рисах у Конституційних актах. Детальніше окремі елементи правового статусу політичних партій регулювались за Гетьманату.

За роки радянської влади більшовики цілою низкою постанов спочатку заборонили діяльність всіх опозиційних політичних партій і рухів, а потім поставили під жорсткий партійний контроль діяльність практично всіх громадських організацій. У 1923 - 1929 рр. в компартії були розгромлені всі намагання непідкорення “генеральній лінії” центрального керівництва. У 30-х роках знищувалась уже сама можливість виникнення інакомислення як у суспільстві, так і в партії. Таким чином, традиція діяльності незалежних від держави суспільних і політичних організацій була перервана аж до березня 1990 р., коли ІІІ з'їзд народних депутатів СРСР змінив ст. 6 (Положення про КПРС як керівну і спрямовуючу силу суспільства і ядро політичної системи) Конституції СРСР 1977 р. і поклав початок відродженню багатопартійності.

Правове регулювання діяльності політичних партій у міжвоєнних Польщі, Румунії, Чехословаччині істотно відрізнялося від такого в СРСР. Принципи організації й діяльності політичних партій у міжвоєнній Польській державі формувалися поступово, чергувалися періоди від демократії до переслідування за політичну діяльність. Схожа ситуація була в Румунії. Багатопартійна система Чехословацької Республіки базувалася на загальноприйнятих демократичних засадах, що дозволило політичним партіям розгорнути широку діяльність. Водночас, як і на інших західноукраїнських землях, періоди вільної діяльності політичних партій чергувались з їх забороною. Важливу роль у дослідженні правового статусу політичних партій у міжвоєнних Польщі, Румунії, Чехословаччині відіграє аналіз виборчого законодавства.

Навіть у складний час Другої Світової війни діяли окремі політичні організації з метою досягнення певних політичних та соціально-економічних цілей: Організація Українських Націоналістів, Український Центральний Комітет, Українська Національна Рада у Львові, Український Крайовий Комітет, Українська Народно-Демократична Партія, Українська Національна Рада у Києві, Український Національний Комітет.

Дослідження правового статусу політичних партій в Україні в ХІХ-ХХ ст. дозволяє стверджувати про наявність історико-правового досвіду, з позицій якого необхідно оцінювати перспективи правового регулювання діяльності політичних партій в сучасній Україні. Цей досвід регулювання, який істотно залежить від розуміння в європейській політичній та правовій традиції інституту політичних партій як елемента зв'язку між громадянським суспільством і демократичною публічною владою, обумовлює необхідність правового забезпечення демократичності внутрішнього організаційного устрою політичних партій, демократичних методів їх діяльності, чіткого та прозорого порядку фіксування, прямої заборони тоталітарних партій, відкритості (нетаємності) структур політичних партій, належних обмежень для утворення і діяльності політичних партій.

Трансформація правового статусу політичних партій у ХІХ-ХХ ст. засвідчує зміну їх ролі з політичних організацій, які відстоювали ідеї та права українства в умовах чужих держав, до важливої, а подекуди вирішальної складової механізму функціонування системи органів публічної влади в сучасній Україні. Історико-правовий аналіз цієї трансформації додає аргументів на користь пропозицій для подальшого правового регулювання діяльності політичних партій в Україні, а саме: забезпечення невід'ємного принципу реєстрації політичної партій, контролю за партією через програмні документи, а не через її діяльність, детального опису внутрішньопартійних норм, що традиційно є компетенцією самої партії, регламентацію місця партії в інформаційному просторі, втрату правового статусу партій за умов порушення конституції чи законів України у своїй діяльності та за неучасть у виборах протягом виборчого періоду (5 років), державну фінансову підтримку політичних партій, що залежить від їхньої участі у парламентській діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Корж Н.Я. До питання історико-правового аналізу статусу історичних політичних партій України ХІХ-ХХ ст. : аспекти методології дослідження / Н.Я. Корж // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць / Головний редактор В. Л. Ортинський. - Львів: ЛьвДУВС, 2009. - Вип. 2. - 364 с. - С. 9

2. Корж Н.Я. Особливості формування правового статусу українських політичних партій кінця ХІХ-середини ХХ ст. як проблема історико-правових наук в Україні / Н.Я. Корж // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць / Головний редактор Б. В. Щур. - Львів: ЛьвДУВС, 2010. - Вип. 1. - 564 с. - С. 37-47.

3. Корж Н.Я. Правовий статус українських політичних партій у міжвоєнній Польщі / Н.Я. Корж // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць / Головний редактор Б. В. Щур. - Львів: ЛьвДУВС, 2010. - Вип. 4. - 500 с. - С. 48-58.

4. Корж Н.Я. Ідеологічне та організаційно-правове становлення українських політичних партій у процесі формування парламентської традиції галицьких українців (друга половина ХІХ-початок ХХ ст.) / Н.Я. Корж, С. В. Кондратюк // Часопис Київського університету права. - Киїа : КУП, 2010. - Вип. 4. - 370 с. - С. 28-32.

5. Корж Н.Я. Правовий статус українських історичних партій як проблема історико- правової науки в Україні : матеріали науково-звітної конференції факультету кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ [«Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах рохбудови правової держави»], (Львів, 5 березня 2008 року). - Львів: ЛьвДУВС, - 2008. - 442 с. - С. 36-38.

6. Корж Н.Я. Етапи та джерела історико-правового дослідження правовогостатусу українських політичних партій ХІХ-ХХ ст.: матеріали Всеукраїнського круглого столу [«Проблеми державотворення та правотворення в Україні»], (Львів, 5 березня 2010 року). - Львів: ЛьвДУВС, - 2010. - 340 с. - С. 148-153.

7. Корж Н.Я. До питання формування правовогостатусу українських партій ХІХ-ХХ століття : матеріали науково-звітної конференції факультету кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ [«Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах рохбудови правової держави»] (Львів, 12 березня 2010 року), - Львів: ЛьвДУВС, - 2010. - 308 с. - С. 231-234.

8. Корж Н.Я. Правовий статус українських партій як проблема істоико-правової науки: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [«Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених»], (Київ, 23 квітня2010 року). - К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2010. - Ч. 1. - 520 с. - С. 89-90.

9. Корж Н.Я. Джерела історико-правового статусу історичних політичних партій в Україні: матеріали VIII Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції [«Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми»], (Тернопіль, 5 листопада 2010 року). - Тернопіль: Терноп. Нац.екон. ун-т, 2010. - С. 175-178.

10. Корж Н.Я. Правове становище історичних політичних партій доби Центральної Ради: матеріали Всеукраїнського круглого столу [«Проблеми державотворення та правотворення в Україні»], (Львів, 18 лютого 2001 року). - Львів: ЛьвДУВС, - 2011. - 472 с. - С. 183-189.

Размещено на Allbest.ru