Адміністративно-правове регулювання реалізації права громадян на звернення

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

КОСТЮКЕВИЧ Олександр Костянтинович

УДК 342.9:342.736

АДМІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЗВЕРНЕННЯ

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор

Тищенко Микола Маркович,

Національний університет «Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого», декан факультету підготовки кадрів для Пенсійного фонду України, Заслужений діяч науки і техніки України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Коломоєць Тетяна Олександрівна,

Запорізький національний державний університет, декан юридичного факультету;

кандидат юридичних наук, доцент

Джафарова Олена В'ячеславівна,

Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративної діяльності ОВС.

Захист відбудеться «___» _____________ 2011 року о __ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К-26.142.02 Міжрегіональної Академії управління персоналом (03039, м. Київ-39, вул. Фрометівська, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Міжрегіональної Академії управління персоналом (03039, м. Київ-39, вул. Фрометівська, 2).

Автореферат розісланий «___» _____________ 2011 року.

Спеціалізованої вченої ради Христинченко Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення та розвиток правової держави в Україні прямо пов'язані з рівнем забезпечення прав і свобод людини та громадянина, реалізацією конституційних положень, що визначають діяльність державних органів у цьому напрямку, налагодженість взаємовідносин між ними та громадянами. Зміни, що відбулися у суспільному житті України за останні роки, суттєво вплинули на розвиток вітчизняного права і обумовили необхідність активізації наукових пошуків стосовно формування нових дієвих та вдосконалення існуючих механізмів забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян. Важливе місце у системі цих інститутів займає інститут звернень громадян, які були і залишаються одним з найбільш дієвих засобів забезпечення належної реалізації та охорони прав особи. І хоча питання правової регламентації розгляду і вирішення звернень громадян отримали своє висвітлення у доволі значній кількості наукових праць, слід визнати, що актуальність цієї проблематики й у наш час залишається досить високою. Практика свідчить, що не всі проблеми, пов'язані з належним розглядом та вирішенням звернень громадян, вичерпані як на рівні наукових досліджень, так і практичної діяльності державних органів та їх посадових осіб. До того ж, порушення права громадян на звернення, недоліки практичної діяльності правозастосовних органів суттєво впливають на рівень правової захищеності громадян, негативно позначаються на нормотворчій та правозастосовній діяльності у відповідній сфері відносин. Окреслене обумовлює потребу комплексного наукового аналізу питань адміністративно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення.

Зазначені питання певною мірою висвітлювались у працях вітчизняних та зарубіжних учених: В. Б. Авер'янова, О. М. Бандурки, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, М. В. Вітрука, І. А. Галагана, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, І. О. Грибка, О. В. Джафарової, Л. В. Коваля, Ю. М. Козлова, О. П. Коломоєць, А. Т. Комзюка, Л. В. Кузенко, В. А. Лорії, В. В. Малькова, М. І. Матузова, В. І. Новосьолова, Е. О. Олефіренко, В. І. Ремньова, Н. Г. Саліщевої, І. І. Сіліча, В. Ф. Сіренка, В. Д. Сорокіна, В. П. Тимощука, М. М. Тищенка, Н. Ю. Хаманєвої, О. М. Якуби та інших. Праці зазначених учених покладені в основу визначення підходів щодо дослідження проблем адміністративно-правового регулювання у сфері реалізації права громадян на звернення, однак їх розглядові через призму правового статусу суб'єктів відповідних правовідносин, і перш за все громадянина як суб'єкта звернення, належної уваги не приділялося. Отож зазначене, а також необхідність належного предметного дослідження даної проблеми, недостатня її розробленість на теоретичному рівні і наявність практичних правових питань обумовлюють вибір теми дисертації, її актуальність і важливість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пп. 11.1, 1.2 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., пп. 3.5 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2005 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнень практики їх реалізації визначити сутність, зміст та особливості адміністративно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення, виявити особливості правовідносин, що виникають у зв'язку з реалізацією цього права, розробити науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства у цій сфері.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

- встановити сутність та значення звернень громадян, їх роль у регулюванні суспільних відносин, місце права на звернення в системі прав і свобод людини і громадянина;

- з'ясувати особливості становлення та розвитку правового регулювання у сфері реалізації права на звернення, визначити основні чинники, що впливали на регламентацію цього права у різні історичні періоди;

- охарактеризувати сучасний стан правового регулювання реалізації права на звернення у вітчизняному законодавстві;

- проаналізувати види звернень громадян з урахуванням цілей та характеру правовідносин, що обумовлюють їх подання;

- визначити особливості правового регулювання розгляду та вирішення звернень громадян неюрисдикційного характеру;

- окреслити особливості реалізації права на звернення у сфері адміністративної юрисдикції;

- з'ясувати значення, особливості та шляхи підвищення дієвості та ефективності юридичних гарантій реалізації права громадян на звернення;

- розкрити можливості зменшення негативного впливу проявів бюрократизму у сфері реалізації права громадян на звернення;

- сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері реалізації права на звернення;

Об'єктом дослідження є адміністративно-правові відносини, пов'язані з реалізацією права громадян на звернення, його роллю у забезпеченні законності та дотриманні прав і свобод громадян.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади правового регулювання реалізації права громадян на звернення та практична діяльність відповідних органів, їх посадових осіб у цій сфері.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Головним з них виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дає змогу досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правових аспектів у сфері, що є предметом досліджень. Поряд з цим використовувався весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній правовій науці. Зокрема, формально-логічний метод використано у ході дослідження концепції та позицій окремих авторів (розділи 1, 2), формулювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства, що регламентує реалізацію права на звернення. Історичний метод застосовано для вивчення особливостей становлення та розвитку правового регулювання у сфері реалізації права на звернення (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод дав можливість визначити види звернень та охарактеризувати процедури їх розгляду та вирішення (підрозділ 1.3). За допомогою системно-структурного методу досліджувались питання правового статусу суб'єктів відповідних правовідносин та юридичних гарантій реалізації права на звернення.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави та права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних дослідників. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують реалізацію права громадян на звернення. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності з розгляду та вирішення звернень громадян, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень адміністративно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення. У результаті сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

- вперше дослідження сутності, значення та ролі звернень у суспільному житті проведено в контексті місця права на звернення в системі прав і свобод людини і громадянина та питань формування й реалізації державної політики у цій сфері;

- набуло подальшого розвитку питання про функції та принципи права на звернення;

- вперше сформульовано авторські визначення понять «державна політика в сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина», «право на звернення», «повідомлення про порушення законодавства або прав і свобод громадян», «клопотання», «колективне звернення», «петиція», «адміністративні послуги», «адміністративно-правовий спір», «дебюрократизація»;

- подальший розвиток отримало дослідження становлення й розвитку інституту звернень громадян на різних етапах розвитку суспільства з акцентом на питаннях регламентації порядку їх розгляду;

- дістала подальшого розвитку характеристика правового регулювання в сфері реалізації права на звернення, у зв'язку з чим наголошено на необхідності чіткого визначення єдиних підходів до правової регламентації питань реалізації права на звернення, перш за все з позицій оптимізації відповідних правових можливостей громадян, удосконалення механізму адміністративно-правового впливу у випадках порушень права на звернення;

- удосконалено підходи до диференціації звернень громадян з урахуванням мети їх подання, порядку розгляду та вирішення, обґрунтовано позицію щодо виділення окремих видів звернень та їх закріплення на законодавчому рівні;

- подальшого розвитку набули питання правового регулювання розгляду звернень громадян неюрисдикційного характеру, в тому числі й з урахуванням теорії адміністративних послуг, наголошено на необхідності чіткого визначення критеріїв та стандартів їх надання, обґрунтовано авторський погляд на цю проблему;

- поглиблено правовий аналіз питань реалізації права на звернення у сфері адміністративної юрисдикції, а також обґрунтовано, що основним напрямком вдосконалення правового регулювання у цій сфері слід визнати подальший розвиток відповідної процесуальної форми, у тому числі й з позицій розширення необхідних процесуальних можливостей громадян;

- набуло подальшого розвитку питання про гарантії забезпечення права громадян на звернення, доведено необхідність віднесення до складових структури поняття юридичних гарантій, правових принципів, включення до системи такого роду гарантій відповідних правових презумпцій, підвищення дієвості окремих юридичних гарантій реалізації права на звернення;

- вперше комплексно проаналізовано питання дебюрократизації діяльності з розгляду та вирішення звернень громадян, піддано науковому аналізу фактори, що характеризують це негативне явище;

- на основі отриманих результатів дослідження сформульовано низку конкретних пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть знайти застосування:

- у науково-дослідній сфері - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшого розроблення проблем, пов'язаних з адміністративно-правовим забезпеченням реалізації права громадян на звернення;

- у сфері правотворчості - пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для уточнення окремих положень чинного законодавства, яке регламентує діяльність з розгляду та вирішення звернень громадян;

- у правозастосуванні - впровадження результатів дослідження дозволить покращити практичну діяльність з розгляду та вирішення звернень громадян, удосконалити практику розгляду відповідними органами та їх посадовими особами конкретних звернень громадян;

- у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження будуть корисними у ході лекційних та практичних занять з дисципліни «Адміністративне право України».

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на кафедрі адміністративного права ННІ ПЕС Харківського національного університету внутрішніх справ. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука» присвячена (16-17 травня 2008 р., м. Суми); «Держава і право: проблеми становлення і стратегії розвитку» (16-17 травня 2009 року, м. Суми); «Актуальні питання реформування правової системи України» (29-30 травня 2009 р., м. Луцьк); «Державне управління та місцеве самоврядування» (26 березня 2010 р., м. Харків).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано три наукові статті у фахових виданнях з юридичних наук та матеріали наукових повідомлень на трьох науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновку, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 189 сторінок. Список використаних джерел складається з 202 найменувань і займає 27 сторінок.

право звернення громадянин

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади реалізації права громадян на звернення» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Сутність та значення звернень громадян, їх роль в регулюванні суспільних відносин» підкреслено, що стан суспільних відносин прямо пов'язаний з наявністю відповідного вольового впливу держави, формуванням стратегічних напрямків її діяльності в усіх сферах життя суспільства. Особливого значення це набуває в сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина і, зокрема, для забезпечення права на звернення, яке багато в чому обумовлює можливість та ефективність реалізації інших прав і свобод.

Досліджено фактори, що обумовлюють значення права на звернення, місце цього права в системі основних прав і свобод людини та громадянина, відповідні взаємозв'язки і взаємозалежності. Проаналізовано функції та принципи реалізації права на звернення. Поряд з іншими принципами реалізації права на звернення виділено принцип належної процесуальної регламентації розгляду і вирішення звернень громадян; принцип негайного припинення дій, що породжують очевидні порушення приписів законодавства, прав і свобод громадян; принцип надання правової допомоги особам, що є суб'єктами звернень; принцип персоналізації відповідальності за діяльність з розгляду і вирішення звернень; принцип максимального сприяння суб'єкту звернення в реалізації його прав та інтересів. Зроблено висновок, що право на звернення являє собою визнану на міжнародному рівні та передбачену Конституцією та законами України функціонально спрямовану та таку, що відповідає певним принципам, можливість доводити у відповідній формі особисту думку щодо фактів і подій суспільного життя, реалізації прав, свобод та законних інтересів громадян або їх поновлення у випадку порушення, яка забезпечується державою та виступає невід'ємною складовою її політики в сфері забезпечення прав свобод людини і громадянина.

У підрозділі 1.2 «Інститут звернень громадян: становлення та розвиток» простежено генезис правового регулювання реалізації права на звернення. Розглянуто поступову диференціацію видів звернень, процес ускладнення та деталізації положень щодо порядку їх розгляду. Складність становлення та розвитку інституту звернень громадян та його законодавчого закріплення пов'язана з розвитком соціального статусу людей, ступенем соціальної організованості суспільства, з місцем, яке займає особа на різних щаблях соціальної ієрархії, наявністю і станом відповідного державного механізму, впливом управлінського апарату на життя суспільства. Наголошено, що подання звернення спочатку здебільшого пов'язувалось з питаннями притягнення до відповідальності і, перш за все, за вчинення злочинів, а з розвитком та ускладненням майнових взаємовідносин, з формуванням відповідних управлінських структур і побудовою їх інстанційної структури це право все більше реалізується в рамках адміністративно-правових відносин. Поступово право на звернення набуває форми суб'єктивного права особи, реалізація якого потребує відповідних процесуальних форм, і ця обставина суттєво вплинула на рівень правового регулювання в цілому та слугувала важливою передумовою вдосконалення законодавчого регулювання порядку розгляду та вирішення звернень.

Підрозділ 1.3 «Право на звернення та його закріплення в законодавстві» присвячено аналізу нормативно-правових актів, які прямо пов'язані з реалізацією права на звернення. Головною у системі цих актів є Конституція України. Доведено, що право на звернення фактично виступає серцевиною, найважливішою деталлю всього механізму реалізації інших конституційних прав і свобод людини та громадянина, призначення якої полягає у забезпеченні динаміки правовідносин, що виникають у зв'язку з втіленням у життя того чи іншого права або інтересу, і є фактично засобом, що приводить цей механізм у дію, його рушійною силою.

Базовим законодавчим актом у цій сфері є Закон України «Про звернення громадян». Встановлено, що більшість нормативно-правових актів щодо забезпечення права громадян на звернення являють собою підзаконні акти відомчого характеру, які практично дублюють положення Закону «Про звернення громадян». Це певною мірою ускладнює реалізацію права на звернення. З огляду на це наголошено на необхідності аналізу та ревізії їх з метою чіткого визначення єдиних підходів до правової регламентації питань забезпечення права на звернення, усунення існуючих недоліків тощо з урахуванням правової природи кожного з видів звернень. Запропоновано оптимізувати правові можливості громадян у зв'язку з поданням і розглядом їх звернень, відповідні обов'язки суб'єктів розгляду і вирішення звернень, належну процесуальну регламентацію досліджуваних правовідносин, удосконалити механізм адміністративно-правового впливу для оперативної та ефективної корекції відхилень від належного ходу цих правовідносин.

У підрозділі 1.4 «Види звернень громадян, їх форма та зміст» на основі аналізу правової природи таких видів звернень як пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги дисертантом зроблено висновок про можливість виділити повідомлення про порушення законодавства або прав і свобод громадян та запит як види звернення. Уточнено визначення поняття пропозиції (зауваження) як виду звернень. Формульовано авторську позицію щодо коригування існуючої редакції ст. 3 Закону України «Про звернення громадян». Дано визначення колективного звернення як звернення, що подане і підписане двома чи більше громадянами та пов'язане як з реалізацією та захистом прав і свобод, законних інтересів окремої особи або групи осіб, так і з задоволенням інших персоніфікованих суспільних інтересів. Обґрунтовано доцільність виділення такого виду звернень громадян як петиція, наголошено на окремих процедурних аспектах подання та розгляду петицій.

Розділ 2 «Особливості правового регулювання реалізації права на звернення» присвячено окремим важливим аспектам правового регулювання реалізації права на звернення та визначенню напрямків його вдосконалення.

У підрозділі 2.1 «Шляхи вдосконалення правового регулювання розгляду звернень громадян неюрисдикційного характеру» доведено, що процесуальна форма розгляду і вирішення звернень є домінуючим фактором забезпечення ефективності взаємовідносин у системі «громадянин - суб'єкт розгляду і вирішення звернення» і одночасно найважливіша умова відповідності цих взаємовідносин вимогам закону та їх результативності. Категорія процесуальної форми тісно пов'язана з категорією процесуального статусу суб'єкта звернення та процесуальних статусів інших учасників провадження зі звернень громадян.

Досліджено питання регламентації порядку подання звернення та його реєстрації, в тому числі й під час проведення особистого прийому громадян. Підкреслено, що однією з найбільш болючих проблем реалізації права на звернення залишається проблема так званих формальних відписок, що практикуються окремими посадовими особами у відповідь на звернення. З огляду на це доведено потребу чіткого законодавчого закріплення вимог до змісту відповіді на звернення громадян, розроблено відповідні пропозиції.

Адміністративні послуги - це заснована на законі можливість конкретних органів провадити технологічно відпрацьовану та організаційно забезпечену діяльність з виконання юридичних та соціально значущих дій з метою забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів особи. Шляхами вдосконалення механізму надання адміністративних послуг є відпрацювання стандартів надання, визначення критеріїв їх якості, вирішення проблем оптимізації плати за отримання таких послуг.

У підрозділі 2.2 «Право на звернення в сфері адміністративної юрисдикції» розглянуто питання реалізації права на звернення у зазначеній сфері з урахуванням аналізу категорії юрисдикції, поняття правового спору. Доведено, що окремі важливі питання оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення чіткого правового закріплення не знайшли. Обґрунтовано необхідність внесення змін та доповнень до ст. 289 та ст. 293 КУпАП, сформульовано конкретні пропозиції з цього приводу.

Наголошено, що у провадженні за скаргами громадян, що розглядаються і вирішуються в адміністративному порядку, вдосконалення відповідної процесуальної форми, у тому числі й питання розширення процесуальних можливостей суб'єктів звернення мають концептуальний характер, оскільки саме процесуальні можливості і кореспондуючі їм процесуальні обов'язки не тільки обумовлюють динаміку виникаючих правовідносин, а й самі по собі відіграють важливу гарантуючу роль у належній реалізації правового статусу суб'єкта звернення.

Запропоновано доповнити ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» положенням про те, що про реалізацію відповідних прав, передбачених зазначеною статтею, громадянин може надавати усне чи письмове клопотання, а ст. 19 - про обов'язок приймати, розглядати і вирішувати по суті такі клопотання громадян при розгляді заяви чи скарги.

У підрозділі 2.3 «Гарантії забезпечення права громадян на звернення» наголошено, що однією з найбільш дієвих гарантій реалізації права громадян на звернення є нагляд органів прокуратури. Працівники прокуратури не тільки здійснюють нагляд за додержанням і застосуванням вимог Закону України «Про звернення громадян», а й самі виступають як суб'єкти розгляду і вирішення звернень, що надходять до органів прокуратури. Вивчено організацію наглядової діяльності та діяльність, пов'язану з безпосереднім розглядом звернень громадян. Акцентується увага на посиленні координаційної діяльності у сфері реалізації права на звернення.

Детально досліджено контроль з боку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як гарантію реалізації права громадян на звернення. Доведено необхідність та запропоновано напрями суттєвого посилення потенціалу впливу Уповноваженого на факти порушення прав, свобод і інтересів громадян.

Розроблено шляхи підвищення ефективності громадського контролю у сфері забезпечення реалізації права на звернення і, в першу чергу, закріплення такого виду контролю на законодавчому рівні, визначення чітких правових механізмів його здійснення.

Доведено, що закріплення у Кодексі України про адміністративні правопорушення відповідальності за порушення права громадян на звернення повинно мати більш концентрований характер у вигляді складів декількох правопорушень, відтак варто передбачити відповідальність за: 1) безпідставну відмову у прийнятті та реєстрації звернення, безпідставну передачу звернення іншому органу чи посадовій особі, порушення порядку реєстрації, розгляду звернення та прийняття щодо нього рішення; 2) переслідування громадян за подання звернення та за примушування до подання звернення, а також за розголошення відомостей, що містяться у зверненнях; 3) за неприйняття заходів щодо поновлення прав громадян, якщо необхідність такого поновлення вказана у рішенні щодо звернення громадянина.

У підрозділі 2.4 «Дебюрократизація як важливий чинник належної реалізації права громадян на звернення» визначено фактори, що впливають на динаміку проявів бюрократизму при розгляді і вирішенні звернень громадян. Зокрема, серед таких названо можливість застосування в окремих випадках адміністративного розсуду, наявність у суб'єкта розгляду і вирішення звернення певних мотивацій щодо виконання своїх службових обов'язків, рівень та оптимальність правового регулювання питань, пов'язаних з процесуальною регламентацією порядку розгляду і вирішення звернень, у тому числі і невиправдане ускладнення управлінських процедур, недостатнє врахування необхідності надання громадянам, що звернулися для вирішення того чи іншого питання, належних правових можливостей для доведення своєї позиції у справі. Підкреслено, що дебюрократизація є важливим чинником забезпечення права громадян на звернення і являє собою комплекс науково обґрунтованих та практично випробуваних заходів правового, організаційного і психологічного характеру, спрямованих на попередження та усунення негативних чинників і наслідків бюрократичного підходу до розгляду та вирішення конкретних питань, що виникають у зв'язку з поданням звернень, на подальше вдосконалення та оптимізацію діяльності суб'єктів відповідного провадження з урахуванням необхідності забезпечення пріоритетності дотримання прав та інтересів суб'єктів звернення.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено комплексне теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в удосконаленні адміністративно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення. За результатами проведеного дослідження сформульовано наступні висновки, пропозиції і рекомендації:

Право на звернення являє собою визнану на міжнародному рівні і передбачену Конституцією та законами України функціонально спрямовану, таку, що відповідає певним принципам, можливість доводити у відповідній формі особисту думку щодо фактів і подій суспільного життя, реалізації прав, свобод та законних інтересів громадян або їх поновлення у випадку порушення, яка забезпечується державою та виступає невід'ємною складовою її політики в сфері забезпечення прав свобод людини і громадянина.

Функції права на звернення ? це напрями правового впливу на суспільні відносини, що віддзеркалюють їх роль та призначення в регулюванні останніх і здійснюються за допомогою відповідних засобів з метою належної реалізації та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян. До функцій права громадян на звернення віднесено правоохоронну функцію; функцію правореалізації; інформаційну функцію; функцію соціального контролю; функцію стимулювання діяльності державного механізму; профілактичну функцію.

Загальновизнані у правовій науці принципи права на звернення доцільно доповнити принципом належної процесуальної регламентації розгляду і вирішення звернень громадян; принципом негайного припинення дій, що породжують порушення приписів законодавства, прав і свобод громадян, якщо такі порушення мають очевидний характер; принципом надання правової допомоги особам, які є суб'єктами звернень, а також принципом реалізації відповідних правових презумпцій.

Доцільно частини 2 та 3 статті 3 Закону України «Про звернення громадян» викласти у наступній редакції: «Пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, у якому висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, звертається увага на існуючі недоліки, що не пов'язані з порушенням законодавства, висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави та суспільства. Заява (клопотання, запит) - звернення громадян з проханням про сприяння у реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав, свобод та інтересів. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Запит - звернення з проханням надати документовані або публічно оголошені відомості, необхідні для реалізації відповідних прав, свобод та законних інтересів».

Окремим видом звернень є повідомлення, викладене в письмовій або усній формі або передане з використанням інформаційних систем загального користування, в якому міститься інформація про конкретні факти порушення законодавства, прав і свобод громадян і відсутні будь-які прохання чи вимоги по суті наданої інформації. Варто у цьому зв'язку доповнити статтю 3 Закону України «Про звернення громадян» частиною 5, в якій дати визначення повідомлення про порушення законодавства або прав і свобод громадян.

У Законі України «Про звернення громадян» в окремому розділі «Порядок подання та розгляду колективних звернень і петицій» слід закріпити положення, якими регламентуватимуться певні вимоги до цих видів звернень, особливості їх оформлення та подання, а також встановити чіткі вимоги законодавства щодо особливості процедур розгляду цих звернень, прийняття рішень та інформування про прийняте рішення.

Адміністративні послуги - це заснована на законі можливість конкретних органів провадити технологічно відпрацьовану та організаційно забезпечену діяльність з виконання юридичних та соціально значущих дій з метою забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів особи. Слід чітко встановити процедури обґрунтування необхідності введення плати за конкретні адміністративні послуги, визначення конкретних її розмірів, делегування можливості здійснення послуг недержавним структурам.

На законодавчому рівні доцільно закріпити положення, що стосуються порядку прийняття звернень громадян. Це можливо шляхом корегування положень частини першої статті 7 Закону України «Про звернення громадян», яку доцільно викласти в наступній редакції: «Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. За вимогою суб'єкта звернення або його представника, особа, яка прийняла звернення, зобов'язана видати про це довідку з вказівкою свого прізвища, посади та дати отримання звернення або зафіксувати ці дані на копії звернення, яка повертається суб'єкту звернення».

Більш детально необхідно регламентувати питання фіксації звернень на особистому прийомі. Одним із можливих варіантів його вирішення може бути закріплене в статті 22 Закону України «Про звернення громадян» положення про те, що особа, яка звернулася зі зверненням на особистому прийомі, повинна бути ознайомлена з текстом запису про факт звернення і може отримати довідку про це з вказівкою про дату звернення на особистий прийом, даними про особу, що цей прийом здійснювала, та суть звернення.

У Законі «Про звернення громадян» слід окремо виділити статтю, в якій містилися би положення щодо змісту відповіді на звернення громадянина і акцентувалася б увага на тому, що окрім належного визначення відповідних реквізитів у відповіді обов'язково повинні бути відображені: фактичні та юридичні обставини, на які посилається суб'єкт звернення; фактичні обставини, що встановлені в ході розгляду звернення з вказівкою на всі конкретні заходи, що застосовувались для їх встановлення та посиланням на відповідні документи; клопотання суб'єкта звернення щодо встановлення певних обставин або долучення певних документів та результати їх розгляду, якщо такі клопотання були заявлені; підстави та обґрунтування прийняття рішення в межах дискреційних повноважень, якщо можливість реалізації таких повноважень передбачена законом; вказівка на конкретні заходи, що застосовувались для припинення певних дій, що порушують чи становлять загрозу для прав і свобод громадян і безпосередньо пов'язані з конкретним зверненням; вичерпні юридичні підстави прийняття рішення, з конкретизацією відповідних правових положень.

Питання вдосконалення процесуальної регламентації розгляду скарги і протесту на постанову у справі про адміністративне правопорушення перш за все слід пов'язувати з чітким визначенням процесуальних прав і обов'язків осіб, які можуть брати участь у розгляді скарги. Доцільно вирішити це питання шляхом доповнення статті 293 КУпАП частиною 3 такого змісту: «При розгляді скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушення особа, яка подала скаргу, потерпілий, їх законні представники та захисник реалізують свої права та обов'язки відповідно до положень Кодексу, який регламентує їх участь у розгляді справи про адміністративні правопорушення». При цьому адміністративно-процесуальний статус цих осіб необхідно вдосконалити за рахунок розширення їх відповідних процесуальних можливостей.

Слід доповнити статтю 18 Закону України «Про звернення громадян» положенням про те, що про реалізацію відповідних прав, передбачених зазначеною статтею, громадянин може подавати усне чи письмове клопотання. Відповідно до статті 19 Закону, якою регламентуються обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, слід внести доповнення у вигляді окремого положення про обов'язок приймати, розглядати і вирішувати по суті клопотання громадян про реалізацію передбачених законом прав громадянина при розгляді заяви чи скарги. Відмова у задоволенні клопотання громадянина повинна бути оформлена письмово, містити в собі посилання на конкретні підстави і бути доведеною до відома суб'єкта подання клопотання зразу ж після прийняття рішення.

Актуальним є питання про можливість самостійного фіксування громадянином певних фактів і обставин, які, на його думку, мають значення для вирішення справи по суті, у тому числі і за допомогою відповідних технічних засобів, подання їх як доказів у справі та визнання допустимості цих доказів. З огляду на це можливе закріплення на законодавчому рівні права громадян - суб'єктів подання відповідного звернення, подавати як докази зафіксовані ними за допомогою технічних засобів аудіозапису та фото-, відеозйомки факти і обставини, які мають відношення до звернення, що розглядається. Одночасно цілком логічною є необхідність вирішення питання про настання відповідної юридичної відповідальності за подання фальсифікованої інформації, отриманої за допомогою технічних засобів.

Проблема вдосконалення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з захисту прав людини прямо співвідноситься з необхідністю створення відповідних представництв у кожній з областей України та забезпечення цих представництв усім необхідним, у тому числі приміщеннями та відповідними технічними засобами. Доцільно також вирішити питання про організаційну структуру цих представництв.

Шляхами підвищення ефективності громадського контролю, у тому числі й у сфері забезпечення реалізації права на звернення, можуть стати: по-перше, закріплення такого виду контролю на законодавчому рівні та визначення чітких правових механізмів його здійснення; по-друге, надання окремим суб'єктам здійснення такого контролю відповідних процесуальних можливостей щодо фіксації фактів і обставин, що пов'язані з тими чи іншими порушеннями прав громадян; по-третє, визначення напрямків і механізмів координації діяльності суб'єктів здійснення громадського контролю з відповідними державними органами та організаціями, форми і методи їх співпраці.

В умовах сьогодення проблема забезпечення належної реалізації права громадян на звернення безумовно потребує і відповідного правового забезпечення у плані оптимізації системи заходів юридичної відповідальності, посилення адекватності реакції держави на факти порушення прав громадян у цій сфері. Перш за все це стосується оптимізації заходів дисциплінарної та адміністративної відповідальності, вдосконалення відповідних механізмів притягнення до відповідальності, підходів до питань про взаємодію цих видів юридичної відповідальності.

Стосовно юридичної відповідальності у сфері забезпечення реалізації права на звернення, то необхідно в Кодексі України про адміністративні правопорушення окремими статтями передбачити відповідальність за: 1) безпідставну відмову у прийнятті та реєстрації звернення, безпідставну передачу звернення іншому органу чи посадовій особі, порушення порядку реєстрації, розгляду звернення та прийняття щодо нього рішення; 2) переслідування громадян за подання звернення та за примушування до подання звернення, а також за розголошення відомостей, що містяться у зверненнях; 3) за неприйняття заходів щодо поновлення прав громадян, якщо необхідність такого поновлення вказана у рішенні щодо звернення громадянина.

У провадженні за зверненнями громадян одним із найбільш вагомих чинників подолання неналежного адміністративного розсуду слід визнати підвищення рівня поінформованості всіх суб'єктів цього провадження про конкретні підстави і мотиви прийняття відповідного рішення. Особа, яка застосовує адміністративний розсуд, повинна чітко і ґрунтовно визначити підстави його застосування та відповідні мотиви, якими вона керувалася, діючи в рамках відповідної правової норми і приймаючи конкретне рішення у справі щодо певної життєвої ситуації. Доцільно на законодавчому рівні визначити поняття адміністративного розсуду та основні принципи його застосування в адміністративній діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Костюкевич О. К. Про принципи реалізації права на звернення / О. К. Костюкевич // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: збірн. наук. праць. - 2009. - № 3 (44). - С. 122-126.

2. Костюкевич О. К. Юридична природа скарг / О. К. Костюкевич // Право і суспільство. - 2010. - № 3. - С. 125-128.

3. Костюкевич О. К. Про функції права громадян на звернення / О. К. Костюкевич // Право і безпека. - 2009. - № 1. - C. 194-197.

4. Костюкевич О. К. До питання про забезпечення реалізації права громадян на інформацію / О. К. Костюкевич // Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука: матер. Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої Всесвітньому Дню інформаційного суспільства (16-17 травня 2008 р., Суми, Україна). - Суми : Довкілля, 2008. - С. 126-128.

5. Костюкевич О. К. Про політику держави в сфері забезпечення права на звернення // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. статей за матер. IV Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 29-30 травня 2009 р. / Уклад. Т. Д. Климчик. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. - С. 214-215.

6. Костюкевич О. К. Про роботу зі зверненнями громадян в органах місцевого самоврядування // Державне управління та місцеве самоврядування: тези Х Міжнар. наук. конгресу, 26 березня 2010 р. - Х. : Магістр, 2010. - 98 с.

АНОТАЦІЇ

Костюкевич О.К. Адміністративно-правове регулювання реалізації права громадян на звернення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Міжрегіональна Академія управління персоналом, Київ, 2011.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним проблемам адміністративно-правового регулювання реалізації права громадян на звернення. Досліджено сутність та значення звернень громадян, їх роль у регулюванні суспільних відносин, становлення та розвиток інституту звернень громадян. Розглянуто питання закріплення в законодавстві права на звернення та визначено шляхи його вдосконалення. Проаналізовано види звернень громадян, їх форма та зміст. Окремо розглядаються шляхи вдосконалення правового регулювання розгляду звернень громадян неюрисдикційного характеру, реалізація права на звернення в сфері адміністративної юрисдикції.

Досліджено гарантії забезпечення права громадян на звернення, напрямки підвищення їх дієвості та ефективності. Розглядаються питання дебюрократизації як важливого чинника належної реалізації права громадян на звернення. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання реалізації права громадян на звернення, оптимізації правого статусу суб'єктів відповідних правовідносин.

Ключові слова: право на звернення, звернення громадян, заява, скарга, пропозиція, процесуальна регламентація, адміністративна відповідальність, юридичні гарантії.

Костюкевич А.К. Административно-правовое регулирование реализации права граждан на обращение. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07. - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Межрегиональная Академия управления персоналом, Киев, 2011.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам административно-правового регулирования реализации права граждан на обращение. Исследовано сущность и значение обращений граждан, их роль в регулировании общественных отношений, место права на обращение в системе прав и свобод человека и гражданина. Указывается, что право граждан на обращение и его реализация тесно связаны с иными конституционными правами и свободами, и такая связь не только свидетельствует о значении этих прав, но и составляет основу для их реального претворения в жизнь. Характеризуется государственная политика в сфере реализации права граждан на обращение.

Определено, что право на обращение представляет собой признанную на международном уровне и предусмотренную Конституцией и законами Украины функционально направленную, соответствующую определенным принципам, возможность доносить в соответствующей форме собственное мнение по поводу фактов и событий социальной жизни, реализации прав, свобод и законных интересов граждан или их восстановления в случае нарушения, которая обеспечивается государством и является неотъемлемой составляющей его политики в сфере обеспечения прав, свобод человека и гражданина. Исследовано становление и развитие законодательного регулирования реализации права на обращение. Проанализированы нормативно-правовые основы реализации права на обращение, определены направления его совершенствования. Обосновывается вывод о том, что одним из важнейших направлений совершенствования правового регулирования в сфере реализации права на обращение следует признать приоритетность регламентации отношений, которые возникают в этой сфере, на уровне законов. Проанализированы виды обращений граждан, их форма и содержание. Обосновывается возможность выделения новых видов обращений, формулируется предложение по их законодательному закреплению.

Анализируются пути совершенствования правового регулирования рассмотрения обращений граждан неюрисдикционного характера, а также вопросы реализации права на обращение в сфере административной юрисдикции. Исследованы проблемы повышения действенности гарантий надлежащей реализации права на обращение. Рассмотрены вопросы дебюрократизации как важного фактора надлежащей реализации права граждан на обращение. Сформулированы предложения относительно совершенствования правового регулирования в сфере обеспечения права граждан на обращение, оптимизации правового статуса субъектов соответствующих правоотношений.

Ключевые слова: право на обращение, обращение граждан, заявление, жалоба, предложение, процессуальная регламентация, административная ответственность, юридические гарантии.

Kostyukevich O.K. Administrative-legal settlement of realization of right for citizens on an appeal. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in law by speciality 12.00.07. - Administrative law and Legal proceedings; Financial Law; Information Law. - Inter-regional Academy of Personnel Management, Kyiv, 2011.

The thesis focuses on the theoretical and practical issues of administrative-legal settlement of realization of right for citizens on an appeal. In the thesis the author has researched the essence and meaning of citizens' appeals, their role in the regulation of public relation, foundation and development of the institution of citizens' appeals. The issues about citizens' right to appeal and its binding role in the Ukrainian legislation as well as ways of its improvement have been determined in this scientific research. Types of citizens' appeals, their form and content have been analyzed.

There is a separate analysis of ways of improvement of legal regulation concerning the examination of citizens' appeals, which are not under the certain jurisdiction. The thesis deals with citizens' right realization to appeal in the sphere of administrative jurisdiction. The guarantees of providing citizens a right to appeal, directions of increasing of their efficiency and efficacy have been examined in the thesis. Being a determinative factor, the problem of debureacratization of process for citizens to appeal has been also researched in the thesis. The propositions have been formulated. They are based on improving of legal regulation as to realization of citizens' right to appeal, optimization of law status of subjects of corresponding legal relations.

Key words: a right to appeal, citizens' appeals, application, complaint, proposition, procedural regulation, administrative liability, law guarantees.

Гарнітура Таймс. Формат 60х84/16.

Наклад 100. Папір офсетний. Ум.-др. арк. 0,9.

Підписано до друку 09.06.2011. Замовлення 63.

Надруковано в “МП Леся”.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб'єктів видавничої справи серія ДК № 892 від 08.04.2002.

“МП Леся”

03148, Київ, а/с 115.

Тел./факс: (066) 60-50-199, (044) 361-09-81

E-mail: lesya3000@ukr.net

Размещено на Allbest.ru