Імплементація норм міжнародного права щодо захисту національних меншин у внутрішнє законодавство Федеративної Республіки Німеччина.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради України

УДК 341.234У340.134(430)

12.00.11 - міжнародне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ЩОДО ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО ФРН

Котляр

Ольга Іванівна

Київ

2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у відділі міжнародного права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

МИЦИК Всеволод Всеволодович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

БАЙМУРАТОВ Михайло Олександрович,

Маріупольський державний університет,

завідувач кафедри конституційного,

адміністративного та міжнародного права

кандидат юридичних наук

ТОВТ Михайло Михайлович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник

Захист відбудеться 31 березня 2011 р. о 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівский, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4

Автореферат розісланий 28 лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук О.М.Биков



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У межах національних територій кожної держави проживають групи осіб, які характеризуються етнічними, мовними або релігійними особливостями, що відрізняють їх від більшості населення. Збереження самобутності кожної групи і підтримка гармонійних відносин між самими меншинами та між меншинами і більшістю населення мають украй важливе значення для розвитку етнічного різноманіття, тому держави прагнуть сумістити вищі цінності рівності, недискримінації і політичної незалежності з повагою і охороною прав різних груп своїх громадян.

Стабільність і демократичність будь-якої держави, в якій існують національні меншини, значною мірою визначаються створенням у ній відповідних їхнім правам і запитам умов для вільного та всебічного розвитку кожного члена суспільства, у тому числі й для осіб, котрі належать до національних меншин, а також послідовним, сумлінним упровадженням у національне законодавство та повсякденну практику міжнародно-правових принципів і норм рівності та недискримінації у цій сфері правовідносин.

Для України мають значення зарубіжні паралелі, досвід вирішення етнічних проблем та розробка норм міжнаціональних відносин західних держав. Становлення нашої країни як європейської держави обумовлює використання загальноприйнятих сучасних правил забезпечення, застосування та захисту прав національних меншин. Важливим є вивчення та запозичення найкращого досвіду щодо законодавчого врегулювання міжнаціональних міжетнічних стосунків з урахуванням міжнародних стандартів інших європейських держав. Заслуговує на увагу аналіз державної політики та національного законодавства ФРН стосовно регулювання статусу національних меншин та захисту прав і свобод осіб, які належать до таких меншин, позитивні аспекти якої неодноразово відмічалися Комітетом міністрів Ради Європи у його Резолюціях 2003 та 2007 років щодо імплементації країною положень Рамкової конвенції про захист національних меншин.

Положення національних меншин у Німеччині вказує на варіантну модель толерантного міжнаціонального співіснування сорбів, фризів, данців, німецьких ромів та синті з більшістю, що дозволяє нам використати позитив цього досвіду для співжиття титульного етносу з національними меншинами.

Правове положення меншин - важливий тест зрілості демократії у державі. Демократія не забезпечена, якщо життєві інтереси та права меншин не захищені поряд з інтересами і правами більшості. Минуле безперечно застерігає, що зневага до прав меншин може стати прелюдією до попрання прав більшості. Отже, захист прав осіб, які належать до національних меншин є необхідною складовою частиною утвердження і розвитку демократії, істотним фактором політичної і соціальної стабільності. У демократичному суспільстві національні меншини є активними учасниками активними учасниками розвитку політичного плюралізму, а їхні представники і культурні установи - важливий компонент суспільного життя.

Необхідно підкреслити, що у Німеччині розроблена досить розгорнута, а інколи й детальна система правил поведінки, якими являються закони різних рівнів (федеральний, земельний, комунальний). Вони у формальному та матеріальному смислі сприяють захисту і збереженню національних меншин.

Дослідження правового положення національних меншин ФРН демонструє варіантну модель багатовікового толерантного міжнаціонального співіснування етнічних меншин з більшістю - титульним німецьким народом.

Розглядаючи ступінь наукової розробки проблеми національних меншин, необхідно відмітити, що як категорія юридична або правова, право національної меншини на захист виникло порівняно недавно. Але з політично-правових джерел відомо, що принципи взаємодії між різними етнічними групами виникли в ранніх епохах і суттєво еволюціонували.

З моменту здобуття Україною незалежності, особливо актуальною стала тема співвідношення міжнародно-правових актів стосовно захисту меншини з внутрішнім законодавством. Безперечне значення для з'ясування окремих аспектів цієї проблеми мають роботи українських учених-правників

В. Буткевича, М. Буроменського, М. Баймуратова, В. Денисова, В. Євінтова,

О. Копиленка, О. Мартиненка, В. Нікітюка, І. Піляєва, П. Рабіновича, М. Товта. Комплексне дослідження міжнародних засад й інституційних механізмів захисту прав національних меншин зустрічаємо у монографічній праці В.Мицика.

Певним аспектам історичного і сучасного правового положення національних меншин в Україні присвячені статті М. Антонович, О. Антонюка, Ю. Волошина, В. Колісника, Ю. Шемшученка, М. Шульги, в монографічних працях В. Євтуха, І. Кураса, Л.Місінкевича, О.Рафальського, Л. Рябошапки, дисертаційних дослідженнях О. Бикова, Я Лазура, П. Муцького.

Проблемам міжнародно-правового захисту національних меншин присвятили праці західноєвропейські науковці: Г. Альфредссон, А. Балог,

Б. Вукас, Г. Гілберт, Е.-І. Даес, В. ван Дайк, А. Ейде, Ф. Ермакора,

М. Естебанез, Ф. Капоторті, В. Кимлічка, Г. Лаутерпахт, Н. Лернер, К. Мінтті, Т. Мусгрейв, М. Новак, Дж. Пакер, Г. Пентассулья, А. Росс, А. Спілопулу-Акермарк, К. Томушат, П. Торнберpі, Д. Турк, Р. Хофманн, М. Шоу, Дж. Якоб та інші.

Актуальним дане дисертаційне дослідження є тому, що розвиток континентальної правової системи Німеччини, наскільки це вдалося, відобразив спадщину її історичного шляху, загальне з іншими державами бажання до європейської єдності, і правові досягнення власної законотворчості і правореалізації різних соціальних суб'єктів.

Поглиблене дослідження проблем, пов'язаних із положенням і перспективами меншин, а також ситуацій, що виникають при їхньому вирішенні, мають теоретичне та практичне значення для розширення української законодавчої бази з огляду на якісне вдосконалення існуючих та розробку нових правових засобів і механізмів розвитку міжнародно-правового співробітництва України з іншими країнами у цій царині.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дисертацію виконано відповідно до плану комплексної науково-дослідницької програми "Правові механізми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" (реєстраційний номер № 0104U007245) відділу міжнародного права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України.

Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням вагомості наукової проблематики, актуальності обраної теми та стану її наукового осмислення. Оскільки дана тема не розглядалася комплексно й усебічно, автор дисертаційного дослідження поставив за мету з'ясувати теоретичні та нормативно-правові засади сучасного міжнародного захисту національних меншин, механізм імплементації норм міжнародного права з захисту прав осіб, що належать до національних меншин, у національне законодавство ФРН, внести вклад до формування нової свідомості, яка базується на верховенстві права і повазі до особи, незалежно від раси, національності, приналежності до меншості.

Ця мета визначила необхідність виконання наступних завдань:

- дослідити феномен "національна меншина" як правової категорії шляхом проведення її теоретико-правового аналізу в міжнародно-правовій та національних доктринах;

- теоретично обґрунтувати та запропонувати визначення дефініції "національна меншина", поняття "етнічна меншина", "самоідентифікація";

- розкрити еволюцію міжнародного захисту національних меншин у документах універсальних та європейських регіональних організацій;

- проаналізувати систему законодавства ФРН щодо захисту національних меншин та її відповідність міжнародно-правовим принципам та нормам;

- визначити та проаналізувати етапи становлення правового регулювання положення національних меншин, а також розвитку правового статусу національних меншин у ФРН у контексті загальноєвропейського цивілізаційного процесу;

- проаналізувати систему правових актів ФРН, що визначають статус національних меншин та етнічних груп;

- дослідити систему німецького місцевого самоврядування, її нормативно-правове закріплення, що дозволяє на регіональному рівні забезпечити збереження етнічних культур;

- розробити і обґрунтувати пропозиції і рекомендації стосовно вдосконалення законодавства і практики України відповідно позитивного досвіду ФРН.

Об'єктом дослідження є комплекс міжнародних та внутрішніх правовідносин, що стосуються взаємодії міжнародного права і внутрішнього права у сфері забезпечення та захисту прав національних меншин у ФРН.

Предметом дослідження є співвідношення міжнародно-правових та внутрішньодержавних принципів і норм у національному законодавстві та відповідній державній політиці ФРН щодо правового положення національних меншин.

Методи дослідження обрані автором, виходячи із мети, об'єкта та предмета даної дисертаційної роботи. Дослідження проведене із застосуванням спектру загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів пізнання та підходів. Метод аналізу застосовувався при дослідженні доктрини міжнародного права та наукових концепцій вітчизняних і зарубіжних учених. При визначенні етапів міжнародно-правового регулювання положення національних меншин, а також розвитку правового статусу національних меншин у ФРН у контексті загальноєвропейського цивілізаційного процесу було застосовано історико-правовий метод. Формально-юридичний метод ліг в основу аналізу міжнародно-правових принципів і норм, міжнародних документів та внутрішньодержавних актів ФРН. Порівняльно-правовий метод застосовувався для з'ясування питання про співвідношення міжнародного і національного права ФРН щодо захисту національних меншин та відповідність норм останнього визнаним міжнародно-правовим стандартам.

Конкретно-юридичний характер дослідження - правове положення національних меншин ФРН - зумовив поєднання юридичного і логічного методу, та базуванні роботи на юридичному методі, як найголовнішому засобі юридичного пізнання та вираження дійсності, яка виходить з поняття "право". Автором застосований метод імперативного регулювання з метою розгляду відносин між суб'єктами права, що ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому.

Використання методів багатофакторності, моделювання, базуючись на німецькому досвіді, дали можливість розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства про національні меншини в Україні. За допомогою системного методу дослідження визначено критерії класифікації та здійснено класифікацію структури рівнів захисту меншин, основних індивідуальних та колективних прав і свобод національних меншин у ФРН. Вибір структурно-функціонального методу дозволив розкрити елементи механізму реалізації основних прав національних меншин у Німеччині. Спеціальний - формально-догматичний метод - дав змогу проаналізувати систему законодавства про національні меншини у ФРН з метою вироблення пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства. При дослідженні теми автор особливу увагу звертав на репрезентативність німецького законодавчого матеріалу, що дозволило у роботі широко використовувати метод доктринального трактування юридичних норм.

Для вивчення проблеми, крім ряду загальнонаукових, автором застосовані спеціальні наукові методи - генетично-правовий - для висвітлення генезису розвитку правової теорії і практики захисту національних меншин у ФРН; широко використовується в роботі метод порівняльно-історичного дослідження для компаративного аналізу федерального, земельного рівня захисту меншин, відповідного до цього і тлумачення юридичних норм, а також проведення аналогії із відповідними нормами в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження. За результатами проведеного дослідження сформульовано наступні положення та висновки, які містять елементи наукової новизни та виносяться на захист:

Вперше:

- здійснено аналіз системи законодавства ФРН щодо захисту національних меншин та її відповідності міжнародно-правовим принципам та нормам;

- проведено порівняльний аналіз відповідності чинного законодавства ФРН положенням Рамкової конвенції про захист національних меншин, яка містить на сьогодні найвищий рівень вимог до країни, що приєдналася до неї;

- розглянуто Доповіді ФРН про виконання зобов'язань за Рамковою Конвенцією, проаналізовано резолюції Комітету міністрів Ради Європи та висновки Консультативного комітету Ради Європи щодо позитивних аспектів та вдосконалення національного законодавства ФРН;

- запропоновано практичні рекомендації стосовно вдосконалення законодавства і практики України відповідно позитивного досвіду ФРН.

Дістало подальший розвиток:

- розкриття еволюції міжнародного захисту національних меншин у документах універсальних та європейських регіональних організацій;

- визначення статусу національних, етнічних меншин через аналіз правової природи цього явища, його історико-правові коріння;

- теза про те, що імплементація норм міжнародного права щодо захисту національних меншин полягає у прийнятті норм внутрідержавного права з метою виконання міжнародно-правових норм, принципів, а також для створення умов по безпосередній реалізації міжнародно-правових норм на території держави;

- положення про те, що у разі порушення міжнародно-правових зобов'язань щодо захисту національних меншин по відношенню до країни можуть бути застосовані санкції за допомогою впливу через комітети ООН, ОБСЄ, Ради Європи.

Удосконалено:

- дослідження щодо сутності основних прав рівності й недискримінації та спеціальних прав на існування і самобутність, на яких базуються інші чинні спеціальні права, що дають особам, які належать до меншин, можливість захищати і зберігати свої культурні, релігійні та мовні особливості;

- теоретичне обґрунтування визначення поняття "національна меншина", "етнічна меншина", "само ідентифікація";

- запропоновано практичні рекомендації щодо заходів, спрямованих на вдосконалення національного законодавства та державної політики України у галузі захисту національних меншин.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки дисертації доповнюють сучасні дослідження проблеми міжнародного та національного захисту осіб, які належать до національних меншин. Положення і результати можуть стати методологічною основою та теоретичним підґрунтям для здійснення подальших наукових міжнародно-правових і національно-правових досліджень із цієї тематики.

Практичне значення одержаних результатів обумовлюється можливістю їх використання для підготовки та викладання курсу "Міжнародне публічне право", спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, а також для написання підручників і навчальних посібників з міжнародного права та права Європейського Союзу. Аналіз нормативного матеріалу може бути корисним у практиці юристів, адвокатів, що здійснюють захист прав людини.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане самостійно з урахуванням новітніх тенденцій розвитку та досягнень науки і практики міжнародного права у цій сфері. Всі результати цієї роботи, сформульовані в ній висновки, положення та рекомендації обґрунтовані на основі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження викладені в наукових статтях, обговорені на засіданні відділу міжнародного права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, а також у виступах на наукових та науково-практичних конференціях та семінарах: ІХ Міжнародному сорабістичному семінарі у Львівському національному університеті, (Львів, жовтень 2001 року, доповідь опублікована), Міжнародній науково-практичній конференції "Правовий статус національних меншин" (Ужгород, травень 2003 року, доповідь опублікована), Міжнародній науково-практичній конференції "Соціально-правовий захист національних меншин (м. Ужгород, 29 вересня 2006р., доповідь опублікована) Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: Український та зарубіжний досвід" (Ужгород, 17-18 травня 2007 р., доповідь опублікована), Конференції молодих вчених "Актуальні проблеми міжнародних відносин" (22 жовтня 2009 р., м. Київ).

Публікації. Основні результати і висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні, опубліковані у 5-ти індивідуальних статтях у фахових виданнях, а також у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура та загальний обсяг дисертації. Мета і завдання дисертаційного дослідження визначили структуру роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, список джерел та використаної літератури - 298 посилань.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі роботи розкривається актуальність теми дисертації, ступінь розробки теми в науковій літературі, сформульовано мету та завдання, визначаються об'єкт і предмет дослідження, дається характеристика методів дослідження, визначається наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, зв'язок роботи з науковими програмами та планами, наведено данні про структуру і обсяг дисертаційного дослідження.

Перший розділ дисертації "Теоретико-методологічні основи захисту прав національних меншин у міжнародному праві та демократичній державі" присвячений дослідженню наукових підходів щодо концепції меншин, еволюції становлення міжнародно-правових засад захисту прав національних меншин та розробці критеріїв

Відповідно у дисертації проведено аналіз різноманітних концепцій щодо визначення поняття "меншини" в їхньому еволюційному розвитку, який свідчить про те, що виробленню єдиного загальноприйнятного визначення поняття "меншини" в першу чергу не сприяє, наявність різноманітних реальних груп, до яких може застосовуватися цей термін, множинність соціальних контекстів, у які бувають включені ці групи, та різні позиції зацікавлених сторін (урядів, політиків, вчених, представників груп, що визначаються як "меншини"). Зазначається, що більшість держав, які визнають існування національних меншин, формулюють поняття меншини або критерії для визначення осіб, які до них належать, з урахуванням конкретних національних обставин та сучасних міжнародно-правових концепцій. Визначено, що відсутність загальноприйнятого міжнародно-правового понятійного апарату та різні національні концепції тлумачення категорій "нація", "народ", "етнос" вкрай ускладнюють визначення необхідних дефініцій меншин на міжнародному рівні.

Водночас наголошується, що від початку пошуків загальної термінології щодо різних типів меншинних груп найскладнішим являється питання обґрунтування їх поділу на етнічні й національні меншини. Аналізуючи положення міжнародно-правових документів, здобувач доходить висновку про те, що на сьогодні немає однозначного вживання цих термінів. У деяких йдеться мова про національні або етнічні меншини, а в інших - лише про національні, хоча об'єктом дії цих документів є ті ж самі групи людей. Здобувач не знайшов і в законодавстві ФРН обґрунтування різниці в юридичному змісті або правовому статусі.

Аналіз наукових підходів, положення національних законодавств, політичних актів свідчить, що при вирішенні питання про визначення дефініції "національна меншина" застосовуються певні об'єктивні і суб'єктивні критерії, серед яких найчастіше національною меншиною визнається група осіб, яка: проживає на території певної держави, відрізняється своєю самобутністю від решти населення, має відмінні явно виражені спільні етнічні, мовні, релігійні, культурно-традиційні ознаки, які прагне зберігати, прагне до самоідентифікації.

У дисертації детально розглянуто ряд міжнародних документів, що визначають основні параметри правового положення національних меншин, який необхідно застосовувати як базис розвитку національного законодавства, адже загальні підходи являються основоположними. Права людини стосовно захисту прав осіб, належних до меншин, умовно поділяються на дві групи: до першої відносяться права, які можуть бути захищені у рамках загального режиму захисту прав людини, до другої - права, реалізація яких можлива лише за наявності особливих гарантій, тобто ті права, що будуть забезпечувати етнічну, мовну, релігійну відмінність, тим самим зберігаючи самобутність.

Визначено, що в основу ефективного вирішення проблеми захисту національних меншин покладені принципи рівності та недискримінації. В контексті статусу національних меншин доведено, що під рівноправ'ям потрібно розуміти можливість використання рідної мови, збереження традицій, сповідування релігії, розвиток дошкільних закладів і національних шкіл, тобто наближення умов життя меншини до умов життя основного населення і рівність прав, свобод, обов'язків цих спільнот з титульним етносом. Зроблено висновок, що рівність досягається лише за умови наявності спеціальних прав, які містять гарантії проти асиміляції, а недискримінація являє собою захист від будь-яких спроб порушення прав меншин у політичній, соціальній, економічній, культурній сферах тощо.

Заборона дискримінації охоплює пряму та опосередковану дискримінацію. Пряма дискримінація виникає, коли до однієї людини відносяться менш сприятливо, ніж до іншої, а також відносились і будуть відноситися в аналогічній ситуації на основі расового або етнічного походження. Опосередкована (непряма) дискримінація характеризується такою поведінкою особи, коли висуваються (встановлюються) очевидно нейтральні вимоги, критерії чи практика, що ставлять осіб однієї расової, національної чи етнічної належності в гіршу ситуацію порівняно з іншими особами, якщо такі вимоги, критерії чи практика не є об'єктивно виправданими з погляду законодавства. Тобто, недискримінація заснована на принципі формальної рівності: людина, яка визнана суб'єктом права, знаходиться у формально рівному положенні з іншими людьми, хоча в реальному житті вони фактично не рівні.

Враховуючи критерії, здобувач пропонує наступне визначення робочої дефініції "національна меншина". Національна меншина - це не домінуюча етнонаціональна група осіб, яка за своїми характеристиками відмінна від титульного населення держави, легально проживає на території певної держави, підпадає під її юрисдикцію, прагне зберігати й розвивати свою мову, культуру й спосіб життя.

У другому розділі дисертації "Міжнародно-правові основи захисту меншин як невід'ємна складова правової системи ФРН щодо захисту меншин" визначено, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права, міжнародні договори є складовою частиною правової системи ФРН. Механізм імплементації норм міжнародного права із захисту прав осіб, що належать до національних меншин, у внутрішнє законодавство Німеччини здійснюється на основі положень статті 25 Основного закону ФРН. Правозастосовча практика ФРН у сфері імплементації норм міжнародного права у внутрішнє право базується на принципі pacta sund servanda, що є імперативною нормою міжнародного права, та принципах конституційного устрою ФРН, серед яких необхідно виділити принцип верховенства права.

У ст.23 Основного Закону задекларовано принципи прихильності ФРН завданню створення об'єднаної Європи, а звідси - відношення до нормативних актів, що видаються спільнотою.

Права національних меншин знаходять свій розвиток і закріплення у документах універсальної (ООН) та європейських регіональних міжнародних міждержавних організацій (НБСЄ /ОБСЄ), ЄС, Ради Європи. Ці документи передбачають особливі права та засади, потрібні для збереження самобутності, спадщини та гідності національних меншин.

Міжнародні договори із захисту прав національних меншин або окремі норми таких договорів здебільшого характеризуються загальною декларативністю стилю викладення та рамковим характером норм. Ці норми можна віднести до так званих норм м'якого права (Soft Law), тобто інституційних, рекомендаційних неправових норм, що містяться у документах міжнародних міжурядових організацій, тому можливості реалізації таких прав громадянами певної країни значною мірою залежать від особливостей правового регулювання національним законодавством цієї сфери суспільних відносин.

Не зважаючи на той факт, що такі норми не породжують чітких прав і обов'язків для держави, а норми резолюцій характеризуються тим, що не мають юридичної обов'язкової сили, вони відіграють надзвичайно важливу роль. Такі норми разом з чинними міжнародно-правовими нормами є складовою права ФРН, вони мають перевагу над національними законами, що свідчить про дію у внутрішньому праві ФРН примату міжнародного права, і безпосередньо породжують права та обов'язки для жителів федеральної території.

Більшість документів міжнародного права не містить і не ставить за мету дати визначення національної, расової, етнічної меншини, тому кожна держава виробляє своє поняття "національної меншини" у відповідності з історичними особливостями та сучасних міжнародно-правових концепцій. ФРН у своїй декларації до ратифікаційної грамоти Рамкової Конвенції про захист національних меншин подала вичерпний перелік груп населення, які вважаються національними меншинами на її території.

Виходячи з джерел регулювання правового положення осіб, приналежних до меншин, потрібно зауважити, що права людини і права осіб, які належать до національних меншин взаємопов'язані і не протиставляються, а реалізуються за допомогою один одного, адже вони складають єдиний комплекс прав людини. Співвідношення та зміст положень про права осіб, які належать до національних меншин з загальновизнаними нормами прав людини можна знайти у ряді міжнародних актів. До таких норм, закріплених у документах, належать рівність та свобода людей, право на участь у культурному житті суспільства і право на свободу совісті та релігії. Наступні норми пов'язані з правом на свободу зборів і створення власних асоціацій та право на освіту. Перелічені норми не належать до категорії особливих прав для меншин, але в силу того, що міжнародно-правові норми поширюються на кожну людину, вони є складовим елементом. У результаті аналізу виявлено так звані спеціальні, особливі правові норми, які розповсюджуються лише на осіб, приналежних до національних меншин: право на само ідентифікацію, право на збереження, вираження і розвиток самобутності, право на захист від насильницької асиміляції, мовні права.

Інституційний механізм міжнародного співробітництва можна визначити як комплекс органів та процедур, покликаних забезпечити виконання тих чи інших функцій, покладених на них згідно з відповідними нормами міжнародного права, з метою забезпечення ефективного регулювання певного комплексу міжнародних відносин.

Згідно змісту існуючих міжнародних документів, міждержавна співпраця в галузі оптимізації правових норм щодо особи та національної меншини повинні бути деполітизованими, деідеологізованими і не розглядатися з міжконфесійних позицій. Особа має право вимагати від держави забезпечення і захисту своїх прав, у тому числі у світлі виконання державою міжнародних зобов'язань. По-перше, через звернення до міжнародних судових установ, компетенція яких визнана державою, а по-друге, до національних судів.

Третій розділ дисертації "Принципи та норми міжнародного права у правопорядку Федеративної Республіки Німеччина" присвячений дослідженню правозастосовчої практики у сфері імплементації норм міжнародного права у національне право. Простежено, що імплементація норм міжнародного права щодо захисту прав національних меншин у ФРН забезпечує виконання взятих на себе зобов'язань, які випливають з універсальних, регіональних міжнародних договорів.

Визначено, що в Основному законі ФРН відсутні статті, безпосередньо присвячені національним меншинам через орієнтування на західноєвропейські та англо-американські традиції, які виходять з абсолютної рівності людей. і тому не оговорюють окремо мовні, культурні та релігійні питання. Встановлено, що західній конституційній традиції не притаманні колективні права осіб, вона визнає права однієї особи. Індивідуальні права, які являються фундаментальним змістом західної концепції держави сучасності, чітко виносяться вперед, а захист індивідуума являється головною функцією суб'єктивного права.

Причинами відсутності статей про захист меншин є федеративна побудова республіки Німеччини, і пов'язаному з нею субсидіарному принципі: за задоволення потреб національних меншин культурного та навчально-виховного характеру відповідають федеральні землі. Статті 30, 70 та 83 Основного закону в принципі відносить сферу освіти до компетенції земель. Однак свобода приватної освіти закріплена в ст.7 Основного Закону, згідно якої приватні школи можуть заміняти публічні або доповнювати їх (мовні школи). Для створення перших потрібно отримати дозвіл держави. Важливою умовою для отримання дозволу на створення приватної школи повинно бути недопущення сегрегації учнів. Приватна школа може бути заснована, виходячи із світоглядних та конфесійних поглядів.

У ФРН відсутня офіційна статистика щодо кількісного складу національних меншин відповідно до їхніх етнічних, релігійних або мовних особливостей. Така принципова позиція влади країни ґрунтується, на її думку, на демократичних принципах і фундаментальній підвалині захисту національних меншин - індивідуальній свободі представників національної меншини вирішувати питання про те, чи бажають вони бути ідентифікованими з цією національною меншиною, а отже - чи хочуть вони, щоб їх розглядали як таких, що належать до неї. Право свободи такого індивідуального вибору у ФРН ґрунтується на загальній свободі прав людини, що гарантується в ст. 2 Основного Закону: "Кожен має право на самовираження настільки, наскільки це не зачіпає права інших або не порушує конституційного порядку чи моральних норм". Тобто кожний індивід персонально приймає рішення, яке не реєструється й офіційно не може ні спростовуватись, ані підлягати перевірці.

У дослідженні зазначено, що у чинному законодавстві ФРН міститься незначна кількість спеціальних норм, присвячених захисту соціальних та економічних прав національних меншин, тому захист цих прав здійснюється переважно на основі загальних норм, а не спеціальних норм.

Висвітлено, що у ФРН немає державної релігії. Свобода віри, совісті, релігійних або ідеологічних переконань, гарантується п. 1 ст. 4 Основного Закону, включає серед іншого: право вільного вибору щодо приєднання (або неприєднання) до релігійної або ідеологічної спільноти, право батьків забезпечувати таке релігійне і моральне виховання своїх дітей, яке вони вважають за доцільне, й узагалі право діяти згідно зі своїми переконаннями.

Аналізуючи земельне законодавство ФРН, автор відзначає, що у конституціях Нижньої Землі Саксонії (ст.5,6), Браденбургу (ст.25 ), Шлезвіг-Голштейну (ст.5) включені розділи про основні права національних меншин. Виділено фундаментальні права національних меншин, закріплені законодавчими актами земель (право існування як представників меншин; співвіднесення себе із своєю етнічністю) та компенсаторні права національних меншин (мовні права; право на освіту; право на інформацію рідною мовою; право на культурний розвиток; право на вільну взаємодію; право на економічний розвиток; право на використання національної символіки). Положення про заборону дискримінації міститься у Конституції Берліну (ст. 10), Конституції землі Північний Рейн-Вестфалія (ст.4), Конституції землі Бремен (ст.2).

Окрім визнаних національних меншин de facto у ФРН існують і так звані "нові меншини", які виникли у ході сучасних міграційних процесів. Питання про "нові меншини" є предметом політичної дискусії сучасної Німеччини. Під ними маються на увазі групи вихідців з різних країн, що переселилися до Німеччини головним чином за причинами економічного характеру, а частково і як політичні біженці. Вони, як правило, не мають німецького громадянства, хоча іноді у ФРН живе вже друге-третє покоління представників цих народів. Дискримінаційні дії найчастіше спрямовуються саме проти цих груп населення.

Для покращення міжетнічних відносин ФРН повинна збільшити зусилля у боротьбі з расистськими акціями та ксенофобією. При наданні інформації ЗМІ та поліцією про правопорушення, в першу чергу, коли відкрито кримінальну справу, немає потреби у розголошенні етнічного походження осіб.

Зберігаються проблеми щодо необґрунтованого збору етнічних даних властями. На сьогодні не проводяться систематичні збори поліцією інформації щодо етнічної приналежності підозрюваних або обвинувачених осіб, у поліцейських записах фігурує замість синті/рома термін "компактно проживаюча етнічна меншина". Наявні випадки збору даних щодо осіб, які належать до національних меншин, з метою запобігання злочинам.



ВИСНОВКИ

У Висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, які відбивають основні тенденції і особливості, сучасну практику імплементації міжнародно-правових норм щодо захисту прав національних меншин у правовій системі Федеративної Республіки Німеччина.

Імплементація норм міжнародного права щодо захисту національних меншин у національне законодавство ФРН розглядається як процес впливу міжнародного права на внутрішнє, включає в себе забезпечення виконання міжнародно-правових зобов'язань щодо захисту національних меншини на національному рівні. На рівні національної правової системи імплементація здійснюється за допомогою цілеспрямованої організаційно-правової системи діяльності органів державної влади, у результаті якої досягається виконання взятих державою міжнародно-правових зобов'язань.

Нормативно-правова система захисту прав національних меншин у ФРН, яка виступає сукупністю правових гарантій, принципів та норм, що спрямовані на забезпечення належної реалізації, запобіганню та відновлення порушених прав національних меншин, охоплює: міжнародне право, право Європейського Союзу; акти Федерації; акти Земель; правові норми, які приймаються іншими суб'єктами права на комунальному рівні.

ФРН, як основний суб'єкт правової нормотворчості, несе особливу відповідальність у справі попередження дискримінації і захисту прав національних меншин, адже останні, являючись такими, істотно обмежені у можливостях впливу на політику своєї держави як в сенсі законодавства, так і в смислі проведення фактичної політики по відношенню до них.

Розглядаючи міжнародно-правові акти, як джерело захисту національних меншин ФРН, ми ділимо їх на ті що містять загальновизнані права кожної людини і ті, що містять так звані спеціальні, особливі правові норми, які безпосередньо формують правовідносини.

Наголошено на тому, що захист прав національних меншин є невід'ємною складовою міжнародного правового захисту прав людини. Питання про співвідношення загальновизнаних прав кожної людини та спеціальних норм, що стосуються тільки осіб, належних до національних меншин, являється складним і досі до кінця не розроблене.

Автор акцентує, що на сьогодні світовою спільнотою так і не вироблено загальновизнаного поняття термінів "національна" та "етнічна" меншини. ФРН віднесла до національних меншин осіб, які являються її громадянами; відрізняються від більшості населення своєю мовою, культурою та історією, тобто своєю ідентичністю; прагнуть зберігати свою ідентичність; Німеччина є їхньою традиційною батьківщиною; вони тут живуть на успадкованих місцях поселень. Ця дефініція наближена до визначення, згідно міжнародних стандартів, безпосередньо до Рекомендації 1255 Ради Європи про захист прав національних меншин від 1995 р.

Правове положення національних меншин Німеччини визначено відповідними нормами земельних конституцій. Особливістю конституційно-правового статусу національних меншин ФРН є те, що дія правових норм поширюється на певні визначені національні меншини, а саме: фризів, датчан, сорбів, синті та рома.

Дисертант підкреслює, що ФРН досі не прийняла закону про боротьбу з різними формами дискримінації, яка ґрунтується на етнічному походженні, згідно з Директивою Ради 2000/43/EC, що здійснює принцип рівного ставлення між особами, незалежно від расового або етнічного походження.

Автор вважає, що розширення практики застосування механізмів захисту повинно здійснюватися через інституційну розбудову. При вирішенні цієї задачі потрібно по-перше, забезпечити створення органу, головним завданням якого буде захист національних меншин і забезпечення виконання вимог антидискримінаційних норм законодавства; по-друге, до компетенцій такого органу включити права вивчати і розслідувати інциденти, пов'язані з порушенням прав національних меншин в різних секторах суспільства і сферах суспільного життя, збирати, отримувати докази і інформацію по відношенню до індивідуальних скарг, приймати обов'язкові до виконання рішення щодо захисту національних меншин.

Здобувач, ґрунтуючись на досвіді ФРН, пропонує інституційну побудову системи адміністративного захисту меншин. Так, одним з головних недоліків інституту омбудсмена в Україні являється широкий круг функцій при обмежених ресурсах. У зв'язку з цим діяльність Уповноваженого з прав людини слабо представлена в сфері захисту меншин. Вирішення задач по вдосконаленню і розвитку інституту омбудсмена в сфері захисту прав національних меншин може здійснюватися при допомозі наступних заходів. По-перше, створення при Уповноваженому з прав людини спеціалізованого підрозділу з питань національних меншин, який би займався виключно правами меншин, що призвело б до забезпечення постійної (систематичної) уваги омбудсмена до цієї сфери. Заснування спеціалізованого інституту Уповноваженого по правам меншин, так званого "омбудсмена меншин", як показує досвід Федеративної республіки Німеччина, є доцільним.

Доречним, на наш погляд, є і перейняття досвіду створення "регіональних уповноважених з прав меншин", які в Німеччині обираються органами місцевого самоуправління, і його діяльність розповсюджується лише на певний регіон. Всі ці заходи можна здійснювати як окремо, так і в комбінації.

Можливим є створення міжетнічної комісії для розгляду і вирішення претензій про порушення прав і законних інтересів. У склад даного органу входив би представник кожної національної меншини, незалежно від її численності, а в основу був би покладений сесійний порядок.

На думку автора, передача певних повноважень місцевим органам дозволить уникнути ряд істотних проблем, вирішення яких сприятиме, наприклад можливості уникнути концентрації влади на центральному рівні, нагромадження уряду місцевими справами; забезпеченню участі населення в здійсненні владних повноважень, політичному процесі; зближенні держави з громадянським суспільством; здійсненню раціоналізації і оптимізації муніципального управління в цілому. Адже добре обізнані з положенням справ у відповідних територіальних одиницях, органи місцевого самоврядування являються більш ефективним і оперативним, ніж центральний уряд при вирішенні локальних питань.

Необхідним є залучення представників меншин до здійснення політики та створенню механізмів захисту національних меншин. Виконання цієї задачі розуміє впровадження в практику консультацій з меншинами, для того, щоб враховувати їх думку при розробці і прийнятті законів та нормативно-правових актів; здійснення адміністративних дій, що торкаються національних меншин. При реалізації цього варіанту повинні бути визначені випадки, коли залучення представників національних меншин до процесу прийняття рішень являється обов'язком органів влади, питання для рішення яких повинні залучатися громадські організації меншин. Це сприятиме розвитку громадянського суспільства, дозволить національним меншинам впливати на державну політику, сприяючи таким чином запобіганню потенційних проблем і створенню потрібних механізмів захисту.

При цьому дисертант наголошує, що занадто активна ідея розподілу суспільства за національними ознаками призводить до політизації всіх аспектів життя, а етнічна, культурна, мовна самобутність з особистого вибору при певних умовах може стати фатально заданим фактором, і все, що відноситься до цієї сфери, перетворюється в політичний символ, а система національних цінностей стає політичною ідеологією.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Котляр О. Забезпечення національних прав лужицьких сербів (слов'янської меншини Німеччини) в контексті центрального управління та місцевого самоврядування / Ольга Котляр // Карпатика. Проблеми вітчизняної та зарубіжної історії з найдавніших часів до наших днів. - Ужгород: Інститут Карпатознавства, 2002. - Вип.18.- С. 94 - 110.

2. Котляр О. Європейські правові норми з гарантії прав національних меншин у німецькому законодавстві (на прикладі лужицьких сербів) / О. Котляр // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - Вип.21. - С. 566 - 574.

3. Котляр О. Національні права лужицьких сербів у контекті рішень Ради Європи / Ольга Котляр // Питання сорабістики. - Львів-Будишин, 2002. - С. 169 - 176.

4. Котляр О. Розвиток понятійних принципів у німецькій філософській думці XIX - початку XX століття у галузі етнополітики / О.Котляр // Карпатика. Проблеми вітчизняної та зарубіжної історії з найдавніших часів до наших днів. - Ужгород: Інститут Карпатознавства, 2003. - Вип. 23. - С. 249 - 260.

5. Котляр О. Конституційний статус серболужицької етноменшини у Німеччині // Правовий статус національних меншин: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 28 травня 2003 р. - Ужгород, 2003. - 187 с.

6. Котляр О. Правова основа національних меншин Німеччини у земельному та комунальному законодавстві (на прикладі лужицьких сербів) / О.Котляр // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - Вип. 22. - С. 465 - 473.

7. Котляр О. Теоретико-правовий зміст принципу національності / О.Котляр // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: зб.наук.праць [гол.ред. В.Кріворотько]. - К., 2004. - № 26. - С. 10 - 15.

8. Котляр О. Роль ОБСЄ у сфері захисту національних меншин / О.Котляр // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: зб.наук.праць [гол.ред. В.Кріворотько]. - К., 2006. - № 6. - С. 3 - 10.

9. Котляр О. Політика Європейського Союзу у сфері захисту національних меншин / О.Котляр // Міжнародні відносини та інтеграційні процеси в Україні: стан, проблеми, перспективи: зб. наук. праць [упорядн. І.В.Артьомова]. - Ужгород: Закарпатський державний університет, 2006. - Вип. 1(7). - С. 165 - 168.

10. Котляр О. Нормативно-правові джерела регулювання правового статусу національних меншин ФРН / Ольга Іванівна Котляр // Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід: матеріали міжнародної науково-практичної конференції 17-18 травня 2007 р. - Ужгород, 2007. - С. 325 - 333.

11. Котляр О. Процеси глобалізації та права національних меншин в європейських регіональних міжнародно-правових джерелах / Ольга Котляр // Україна на перехресті геополітичних інтересів: актуальні аспекти проблеми: Матеріали міжнародної наукової конференції (м. Ужгород, 5-6 грудня 2006 р.). - Ужгород: ЗакДУ: Ліра, 2007. - С. 244 - 252.

12. Котляр О. Транскордонне співробітництво - пріоритетний напрям взаємовідносин між державами: досвід ФРН / Ольга Котляр // Пріоритети транскордонного співробітництва у руслі регіонального розвитку України після розширення Євросоюзу: практика та досвід Закарпаття: матеріали міжнародної науково-практичної конференції 24-25 травня 2007 р. - Ужгород: ЗакДУ: Ліра, 2007. - С. 59 - 65.

13. Котляр О. Глобалізація і національна ідентичність / Ольга Котляр // Глобалізація і виклики сучасності: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 12-13 листопада 2007 р. - Ужгород: ЗакДУ, 2007. - С. 24 - 30.

14. Котляр О. Міграція та інтеграція: досвід ЄС та ФРН // Стан реалізації державних програм інформування громадськості і підготовки фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України та Закарпатській області: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 29-30 листопада 2007 р. - Ужгород: ЗакДУ, 2007. - С. 31 - 37.



Анотація

Котляр О.І. Імплементація норм міжнародного права щодо захисту національних меншин у внутрішнє законодавство ФРН. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2011.

Дисертація присвячена комплексному аналізу міжнародно-правого захисту прав національних меншин та імплементації норм у цій сфері у внутрішнє право ФРН.

Досліджується імплементація норм міжнародного права щодо захисту національних меншин на базі Основного закону ФРН, конституцій земель, інших нормативно-правових актів. Проаналізовано систему законодавства ФРН щодо захисту національних меншин та її відповідність міжнародно-правовим принципам та нормам

Виконуючи міжнародні зобов'язання ФРН дотримується одного з основних принципів міжнародного права - принципу співпраці держав, зміст якого потрібно розглядати у контексті змісту інших принципів міжнародного права, насамперед принципу дотримання міжнародних договорів та поваги прав людини і основних свобод.

Імплементація міжнародно-правових норм у ФРН являє собою нормотворчу та організаційно-виконавчу діяльність держави, що направлена на реалізацію міжнародних зобов'язань. Основними учасниками імплементаційного процесу в першу чергу виступають федеральні органи Німеччини.

ФРН, як основний суб'єкт правової нормотворчості, несе особливу відповідальність у справі попередження дискримінації і захисту прав національних меншин, адже останні, являючись такими, істотно обмежені у можливостях впливу на політику своєї держави як в сенсі законодавства, так і в смислі проведення фактичної політики по відношенню до них.

Запропоновано практичні рекомендації щодо заходів, спрямованих на вдосконалення національного законодавства та державної політики України у галузі захисту національних меншин.

Ключові слова: міжнародне право, імплементація, основні принципи міжнародного права, примат міжнародного права, Основний закон ФРН, національні меншини, права людини, права національних меншин, захист національних меншин. нормотворчий держава дискримінація німеччина

Аннотация

Котляр О.И. Имплементация норм международного права по защите национальных меньшинств во внутреннее законодательство ФРГ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Киев: Институт законодательства Верховной Рады Украины, 2011.

Диссертация посвящена комплексному анализу международно-правовой защиты прав национальных меньшинств и имплементации норм в этой сфере во внутреннее право ФРГ.

Раскрыта эволюция международной защиты национальных меньшинств в документах универсального и регионального уровней. Рассмотрена сущность основных прав равенства и недискриминации и специальных прав на существование и самобытность, на которых базируются другие действующие специальные права, дающие лицам, принадлежащим к меньшинствам, возможность защищать и сохранять свои культурные, религиозные и языковые особенности

Исследованы положения Рамочной Конвенции о защите национальных меньшинств, которая содержит на сегодня наивысший уровень требований к государствам, которые присоединились к ней. Осуществлен анализ соответствия действующего законодательства ФРН. Рассмотрено Доклады ФРН про выполнение обязательств по Рамочной Конвенции. Осуществлена характеристика Резолюций Комитета министров Совета Европы и выводы Консультативного комитета Совета Европы по позитивным аспектам и совершенствования национального законодательства ФРГ.

Исследуется имплементация норм международного права по защите национальных меньшинств на базе Основного закона ФРГ, конституций земель, других нормативно-правовых актов. Проанализирована система законодательства ФРГ о защите национальных меньшинств и ее соответствие международно-правовым принципам и нормам.

Автором доводится, что выполняя международные обязательства, ФРГ придерживается одного из основных принципов международного права - принципа сотрудничества государств, содержание которого нужно рассматривать в контексте содержания других принципов международного права, прежде всего, принципа соблюдения международных договоров и уважения прав человека и основных свобод.

Предложены практические рекомендации по совершенствованию законодательства и практики Украине соответственно положительного опыта ФРГ