Адміністративно-правові засади реалізації екологічної функції держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

УДК 504:342.9

Адміністративно-правові засади реалізації екологічної функції держави

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету міністрів України, м. Київ

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Артеменко Олена Вікторівна, Національний університет біоресурсів і природокористування України, доцент кафедри адміністративного та фінансового права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Остапенко Олексій Іванович, Львівський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права і адміністративного процесу

кандидат юридичних наук, професор Гіжевський Володимир Казімірович, Університет економіки та права „КРОК”, проректор-декан юридичного факультету екологічний безпека адміністративний

Захист відбудеться “19” квітня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 3, ауд. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, корп. 4, к. 28

Автореферат розісланий «17» березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. ХХІ століття породило проблеми, які стосуються не лише окремих держав чи регіонів, а й людства у цілому. Найбільшого загострення набули стосунки людини та природи. Використання природних ресурсів надзвичайно позначилося на якості життя людей, проте економічне зростання, зорієнтоване на кількісні показники, зрештою призвело до глобального забруднення навколишнього природного середовища, а подекуди до незворотних наслідків, зокрема, змін характеристик Землі.

Збереження природних багатств країни стає вкрай важливою проблемою, від вирішення якої залежить доля теперішніх і майбутніх поколінь. Тому постає завдання необхідності вироблення іншого, принципово нового ставлення держави до питання адміністративно-правової охорони навколишнього природного середовища, передусім у контексті забезпечення екологічної функції держави. І це не випадково, адже екологічний чинник усе більше впливає на еволюцію самої держави. Незворотні зміни навколишнього природного середовища в результаті господарської діяльності людини вийшли за межі окремих територій і почали набувати глобальних масштабів. Ускладнився й характер заподіяння шкоди: її об'єктивний прояв став багатограннішим.

Порівняно новим явищем у конституційній регламентації функцій держави стало закріплення в Конституції України 1996 р. екологічної функції. Так ст.16 Конституції України встановлює, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.

Складності адміністративно-правового дослідження проблем державного забезпечення екологічної функції пов'язані, власне, з тим, що сьогодні екологічна функція, хоч і є однією з основних функцій держави, але не набула ґрунтовного адміністративно-правового регулювання. Основна причина такого становища полягає у тому, що дотепер важливість ефективності адміністративно-правового забезпечення та практичної реалізації екологічної функції держави не була настільки очевидною, як на сучасному етапі державотворення. Така складна та багатогранна проблема вимагає спеціального законодавчого закріплення і правового захисту. Для успішної природоохоронної діяльності потрібні не лише відповідні соціально-історичні передумови, а й встановлення відповідного адміністративно-правового режиму, правил користування природними ресурсами у вигляді розпоряджень, що зобов'язуватимуть користувачів їх дотримуватись і виконувати відповідні природоохоронні заходи щодо забезпечення екологічної безпеки навколишнього природного середовища.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження склали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених радянського та сучасного періодів у галузях адміністративного й екологічного права, теорії держави і права, конституційного права, екології, державного управління: В.І. Андрейцева, О.C. Баб'яка, Н.В. Барабашової, Д.Н. Бахраха, А.П. Гетьмана, В.А. Зуєва, Д.П. Калаянова, Ф.М. Канака, М.М. Кисельова, Н.Р. Кобецької, Л.П. Коваленко, Л.В. Коваля, А.М. Колодія, Т.О. Коломоєць, В.В. Костицького, І.О. Краснової, І.Н. Кузнєцова, В. І. Курила, О.О. Майданник, М.І. Малишка, В.Ф. Погорілка, Г.Н. Полянської, В.Б. Рушайла, О.Ф. Скакун, Ю.А. Тихомирова, О.М. Хіміч, В. Шаповала, О.М. Шевчука, Ю.С. Шемшученка та інших.

Незважаючи на значний науковий інтерес до зазначеного кола питань, зокрема, в юридичній літературі розглядаються окремі складові забезпечення екологічної функції (регулювання природоохоронної та природо-ресурсної діяльності відповідних органів, забезпечення екологічної безпеки), комплексного всебічного дослідження адміністративно-правових засад реалізації екологічної функції держави не проводилося. Усе це дозволяє зробити висновок про актуальність теми дослідження, її значимість у теоретичному та практичному аспектах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямків наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України у межах Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затвердженої Законом України від 21.09.2000 р. № 1989-ІІІ; Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 р. № 880-р та відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2005-2010 роки, затверджених постановою загальних зборів відділень Академії правових наук України від 18.06.2004 р. № 20/4-2, п.п.1.1.5, 1.2.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі вивчених наукових праць, міжнародного досвіду, чинного законодавства України сформулювати нові науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правових засад реалізації екологічної функції держави.

Досягнення поставленої мети передбачає та дає змогу реалізувати такі завдання:

- визначити теоретичне поняття „екологічна функція” та виявити його основні елементи;

– визначити головні принципи національної екологічної політики;

– дослідити сутність поняття «екологічна безпека» як елемента екологічної функції держави, дати йому визначення на підставі виявлених ознак;

- проаналізувати екологічний правопорядок як елемент екологічної функції держави та визначити роль адміністративно-правових норм в його забезпеченні;

- надати правову характеристику механізму реалізації екологічної функції держави та встановити призначення в ньому адміністративно-правових режимів;

- здійснити аналіз адміністративно-правового забезпечення екологічної функції держави;

– визначити коло суб'єктів реалізації екологічної функції держави та здійснити їх характеристику;

– проаналізувати компетенцію органів внутрішніх справ та визначити адміністративно-правовий статус органів внутрішніх справ у державній системі забезпечення екологічної функції;

- з'ясувати основні причини вчинення адміністративних проступків у сфері екології, визначити адміністративно-правові засоби їх профілактики;

- проаналізувати міжнародний досвід правового забезпечення та реалізації екологічної функції держави, а також визначити пріоритетні напрями його впровадження в національному законодавстві;

- визначити головні тенденції розвитку законодавства та правозастосовчої практики у сфері забезпечення екологічної функції держави.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації екологічної функції держави.

Предмет дослідження - адміністративно-правові засади реалізації екологічної функції держави.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів, зумовлених метою й особливостями досліджуваної проблематики.

Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються у дисертації, подані як єдність їх соціального змісту та юридичної форми. Також використано такі загальнонаукові та спеціально-наукові методи, як: логіко-семантичний, що сприяв розкриттю сутності та поглибленню понять „екологічна функція", „механізм реалізації екологічної функції” (п.1.1, 1.3); формально-юридичний метод, що використано для аналізу правових норм, які регулюють правовідносини у сфері адміністративно-правових засад реалізації екологічної функції держави (підрозділ 1.2, 1.3, 3.1, 3.2, розділ 2), системний та структурно-функціональний методи, які застосовувались при визначенні суб'єктів, що здійснюють правове забезпечення та реалізацію екологічної функції держави (п. 2.1, 2.2, 2.3); соціологічний метод, ним скористалися під час з'ясування думки фахівців-практиків щодо проблеми, яка досліджується (п. 1.1, 1.2, 1.3); порівняльно-правовий (компаративістський) метод, який застосовувався під час вивчення вітчизняного та міжнародного законодавства, що регламентує забезпечення екологічної функції держави (п. 3.2), а також склав основу формулювання пропозицій щодо вдосконалення правових засад реалізації екологічної функції держави. На основі методу синтезу та методу узагальнення були сформульовані висновки за результатами дисертаційного дослідження.

Нормативною основою дослідження є Конституція, закони та інші нормативно-правові акти України, які регулюють екологічну безпеку, конвенції, угоди, державні програми, укази Президента України стосовно правових засад реалізації екологічної функції, постанови Уряду України із зазначених питань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація характеризується новою постановкою проблеми адміністративно-правових засад реалізації екологічної функції, дослідженням тенденцій розвитку суспільних відносин в адміністративній сфері та напрямів удосконалення законодавства щодо реалізації екологічної функції держави.

Ступінь наукової новизни одержаних результатів характеризується науковими положеннями, висновками і пропозиціями, які виносяться на захист, а саме:

вперше:

- обґрунтовано, що забезпечення екологічної безпеки є одним зі складових елементів екологічної функції держави, що повинен розглядатися в єдиній цілісній системі основних її функцій, національних інтересів, а його механізм - разом із механізмом забезпечення раціонального природокористування й ефективної охорони навколишнього природного середовища;

- обґрунтовано, що екологічний правопорядок є одним зі складових елементів екологічної функції держави, ефективність дії якого залежить від адміністративно-правового забезпечення;

- вивчено досвід правового забезпечення та реалізації екологічної функції інших держав, на підставі чого зроблено висновок, що пріоритетним напрямком його впровадження в національному законодавстві в контексті досліджуваної проблематики є розширення компетенції правоохоронних органів щодо забезпечення екологічної безпеки та екологічного правопорядку як елементів екологічної функції держави.

- теоретичні основи механізму реалізації екологічної функції держави, зокрема, зазначено, що з метою вирішення важливих для суспільства і держави екологічних проблем потрібно, щоб механізм реалізації екологічної функції держави ґрунтувався на встановленні необхідних і дотриманні встановлених адміністративно-правових режимів;

- адміністративно-правові засоби профілактики правопорушень у сфері екології, до яких віднесено: заходи державного примусу, просвітницько-інформаційну роботу з населенням, проведення єдиної фінансово-економічної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, розробку місцевих (територіальних) програм захисту екології.

набуло подальшого розвитку:

- характеристика елементів екологічної функції держави, до яких віднесено охорону навколишнього природного середовища, раціональне природокористування, забезпечення екологічної безпеки та екологічного правопорядку;

- характеристика органів державної влади щодо реалізації екологічної функції держави;

- обґрунтування місця органів внутрішніх справ у системі забезпечення екологічної функції держави. Встановлено, що міліція є специфічним органом виконавчої влади, на який покладено завдання здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, запобігання екологічним правопорушенням та їх припинення, застосування до правопорушників адміністративно-правових заходів впливу в межах, визначених нормативними актами;

- встановлення основних причин вчинення адміністративних проступків у сфері екології, які умовно можна розділити на три групи: соціальні, організаційно-правові, технологічні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть стати основою для подальших наукових досліджень і дискусій у галузі адміністративного права з питань реалізації екологічної функції держави;

у правотворчості - у результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення нормативних актів, за допомогою яких здійснюється правове забезпечення екологічної безпеки як складової екологічної функції держави (акт впровадження Головного управління економіки Полтавської обласної державної адміністрації № 01/02-65/797 від 10 листопада 2010 року);

у правозастосовчій діяльності - теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть застосовуватись компетентними державними органами (їх посадовими особами), зокрема й органами внутрішніх справ для забезпечення екологічної функції держави (акт впровадження Управління громадської безпеки Управління Міністерства внутрішніх справ в Полтавській області № 12/144 від 26 січня 2011 року);

у навчальному процесі - при викладанні та вивченні курсу „Адміністративне право”, а також у науково-дослідній роботі студентів і слухачів (акт впровадження Інституту земельних ресурсів та правознавства НУБіПУ № 100 від 30 грудня 2010 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Основні положення, пропозиції і висновки, що характеризують наукову новизну та практичне значення результатів дисертаційного дослідження і виносяться на захист, розроблені автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані праці за темою дослідження, у роботі не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Наукові положення, основні результати дослідження та їх практичне застосування обговорювались на науково-практичних конференціях, а саме: ІІІ-ій міжрегіональній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми правової, політичної, економічної ситуації в Україні та шляхи їх вирішення»”, (Полтава, 11 грудня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції „Розвиток продуктивних сил України: від В.І.Вернадського до сьогодення” (Київ, 20 березня 2009 р.); ІІІ-ій міжрегіональній науково-практичній конференції „Трансформація національного законодавства через призму соціально-економічних аспектів розвитку суспільства” (Полтава, 16 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Україна на шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації” ( Кіровоград, 2009 р.); VII звітній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності” (Кіровоград, 14 травня 2009 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертації викладені у восьми наукових працях, з яких: три публікації у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та п'ять публікацій у збірниках матеріалів наукових і науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг роботи зумовлені її метою та завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 217 сторінок, з них: 190 сторінок - основний зміст; 22 сторінки - список використаної літератури (207 найменувань).

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета й завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічна основа, особистий внесок здобувача, наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, подаються відомості про апробацію, публікацію основних положень дослідження, його структуру й обсяг.

Розділ 1 „Екологічна функція держави та механізм її реалізації” складається з трьох підрозділів, у яких здійснено всебічний аналіз поняття та сутності екологічної функції, забезпечення екологічної безпеки як елемента екологічної функції, зроблено правовий аналіз механізму реалізації екологічної функції держави.

У підрозділі 1.1 „Поняття та сутність екологічної функції держави” досліджено сутність і зміст багатоаспектного поняття „функція держави”, зокрема „екологічна функція”. Проаналізовано різні погляди на розуміння його сутності. Виділено основні аспекти, які необхідно враховувати, досліджуючи категорію „функція”. Для правильного розуміння екологічної функції держави, на думку автора, необхідно враховувати не тільки сучасний стан навколишнього природного середовища та можливість раціонального природокористування, але й діяльність держави щодо забезпечення екологічної безпеки як в Україні, так і на міжнародному рівні.

Наголошено на тому, що у даний час у сучасній науці існують значні розбіжності у тлумаченні назви ,,екологічна''. Їх можна пояснити історичним розвитком спочатку природо-ресурсної, потім природоохоронної діяльності суспільства та держави, об'єктивною необхідністю забезпечення екологічної безпеки населення.

Встановлено, що екологічна функція держави складається із чотирьох основних елементів: раціонального використання природних ресурсів (природокористування), охорони навколишнього природного середовища (природоохоронна діяльність), забезпечення екологічної безпеки та екологічного правопорядку.

Автор вважає, що екологічна функція держави - це основний напрямок її внутрішньої та зовнішньої діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального природокористування й забезпечення екологічної безпеки населення та інших об'єктів, екологічного правопорядку, який здійснюється з метою забезпечення сприятливих умов існування населення і збереження навколишнього природного середовища.

Наголошено, що поряд з іншими державними функціями вона являє собою складну, багаторівневу систему, яку можна розбити на три рівні: екологічна функція держави, функції державних органів різного рівня та функції їх структурних підрозділів. Головним призначенням екологічної функції держави є забезпечення та наукове обґрунтування співвідношення екологічних й економічних інтересів суспільства, створення необхідних гарантій для реалізації та захисту права людини на чисте, здорове, сприятливе для життя природне середовище, проголошене Конституцією України.

Підрозділ 1.2 „Забезпечення екологічної безпеки як елемент екологічної функції держави” присвячено дослідженню сутності екологічної безпеки як елемента екологічної функції держави в контексті національної безпеки в цілому.

Автор вважає, що безпека є складним поняттям, яке потрібно розглядати з позиції комплексного підходу, з урахуванням міждисциплінарного характеру. Тому однаково важливими є економічні, політичні, екологічні та інші аспекти. У чинному Законі України від 19 червня 2003 р. „Про основи національної безпеки України” законодавцем під „безпекою” мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. У роботі зазначено, що під час розгляду питань безпеки у наукових дослідженнях і законотворчості використовуються різні терміни - „безпека”, „безпека держави”, „національна безпека”. Зроблено висновок про те, що безпека характеризується ступенем захищеності від внутрішніх і зовнішніх загроз, можливістю забезпечення таких внутрішніх і зовнішніх умов існування держави, які гарантують стабільність та всебічний прогрес суспільства, його громадян. Проблему екологічної безпеки, на думку автора, варто розглядати в межах більш широкої проблеми - національної безпеки в цілому, оскільки саме вона служить вкрай важливій меті - забезпеченню безпеки життєво важливих інтересів усього населення країни.

На думку дисертанта, екологічна безпека громадянина, суспільства та держави - це стан захисту їх природного середовища й життєво важливих інтересів у процесі взаємодії громадян, суспільства, держави і природи від ймовірних загроз: з боку природних об'єктів, природні властивості яких змінені шляхом забруднення, засмічування в результаті антропогенної діяльності (при виникненні аварій, катастроф, при здійсненні тривалої господарської, оборонної й інших видів діяльності); дії природних явищ і стихійних лих; знищення, псування або виснаження природних об'єктів (тобто загрози незабезпеченості суспільства й держави природними ресурсами); навмисного забруднення (з метою екологічних диверсій, екологічної агресії).

Зроблено висновок, що забезпечення екологічної безпеки як важливий елемент екологічної функції української держави повинен розглядатися в єдиній, цілісній системі основних її функцій, національних інтересів, а його механізм - разом із механізмом забезпечення раціонального природокористування й ефективної охорони навколишнього природного середовища.

У підрозділі досліджено суспільні відносини у сфері екологічного правопорядку як складової екологічної функції держави, для якої характерна складна комплексна нормативна база. Вона формується на основі норм різних галузей права, що регулюють різноманітні суспільні відносини в сфері екології. Виділяючи екологічний правопорядок як окремий елемент екологічної функції держави, наголошено, що ефективність його дії буде залежати від адміністративно-правового забезпечення. Встановлено, що екологічний правопорядок - це стан урегульованості природоохоронних і природо-ресурсних суспільних відносин правом, що характеризується реальним рівнем дотримання законності, забезпечення та реалізації суб'єктивних прав, дотримання юридичних обов'язків усіма громадянами, органами й організаціями в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

У підрозділі 1.3 „Механізм реалізації екологічної функції держави” розглядаються теоретичні основи механізму реалізації екологічної функції.

Встановлено, що механізм реалізації екологічної функції держави включає систему правових, організаційних, економічних, технічних та інших засобів, що застосовуються людиною, суспільством і державою, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища, забезпечення раціонального природокористування, забезпечення екологічної безпеки людини й інших об'єктів, дотримання екологічного правопорядку.

Зазначено, що реалізація екологічної функції здійснюється державою у певних формах, які характеризують зв'язок держави із правом як одним із основних засобів управління. Саме через право держава реалізує екологічну функцію. В одних випадках держава встановлює юридичні норми, у других - організовує їх виконання, у третіх - забезпечує й охороняє їх. Виділено три основні правові форми здійснення державою функцій, у тому числі й екологічної: правотворча, правозастосовча та правоохоронна.

Зроблено висновок, відповідно до якого для вирішення важливих для суспільства та держави екологічних проблем потрібно, щоб механізм реалізації екологічної функції держави ґрунтувався на встановленні необхідних і дотриманні встановлених адміністративно-правових режимів. Призначенням адміністративно-правових режимів у механізмі реалізації екологічної функції держави є її регулювання за допомогою системи спеціальних засобів. До таких засобів можна віднести загальноприйняті: 1) правові норми, що встановлюють особливий порядок діяльності у сфері реалізації екологічної функції держави; 2) уповноважені державні органи, спеціально створені або наділені повноваженнями щодо формування та підтримки відповідного режиму; 3) правила, що регулюють діяльність і взаємодію суб'єктів реалізації екологічної функції; 4) сувора система контролю та відповідальності за діяльність у межах того чи іншого адміністративно-правового режиму; 5) більш широке застосування обмежувально-дозвільних і заборонних методів, що за необхідності можуть поєднуватися із суворо цільовим стимулюванням суб'єктів права; 6) наявність спеціальних організаційних, технічних, матеріальних і фінансових засобів.

Розділ 2 „Адміністративно-правові основи забезпечення екологічної функції в Україні” складається з трьох підрозділів та присвячений аналізу сутності адміністративно-правового забезпечення екологічної функції. Встановлено коло суб'єктів реалізації екологічної функції держави, визначено роль органів внутрішніх справ у системі забезпечення екологічної функції держави.

У підрозділі 2.1 „Поняття та сутність адміністративно-правового забезпечення екологічної функції держави” визначається, що правову основу забезпечення екологічної функції держави (охорону навколишнього природного середовища, раціональне природокористування, забезпечення екологічної безпеки, екологічний правопорядок) становлять Конституція України, Закони України та інші нормативно-правові акти органів державної влади; міжнародні договори та угоди, укладені або ратифіковані Верховною Радою України.

Автором наголошено на тому, що особливості адміністративно-правового забезпечення екологічної функції держави виражаються в розробці та реалізації певної сукупності нормативно-правових актів, які орієнтовані не тільки на попередження екологічних правопорушень і застосування адміністративних стягнень за їх вчинення, але й на забезпечення збереження, відновлення найважливіших характеристик сприятливого навколишнього середовища: кількість ресурсів, екологічну стабільність, видову різноманітність тощо.

На думку дисертанта, крім встановлення адміністративно-правових заборон і санкцій (заходів адміністративного примусу), що є певним інструментом забезпечення охорони навколишнього природного середовища, раціонального природокористування, забезпечення екологічної безпеки, екологічного правопорядку, варто було б більше уваги приділяти розробці фінансово-економічного механізму стимулювання екологічної діяльності, що дозволить забезпечити належний баланс соціально-економічних та екологічних інтересів, наприклад у вигляді встановлення різних податкових стимулів, пільг та інших засобів державної підтримки інвестиційної і підприємницької діяльності.

Визначено, що норми адміністративного права займають домінуюче місце в забезпеченні екологічного правопорядку як елемента екологічної функції держави, оскільки ними визначаються компоненти навколишнього середовища, що використовуються та охороняються; адміністративно-правові режими, що створюють умови для їх нормального функціонування; закріплюється правовий статус органів виконавчої влади як основних суб'єктів забезпечення екологічного правопорядку; визначаються адміністративно-правові засоби забезпечення екологічного правопорядку та порядок їх застосування; встановлюється адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.

Наголошено на тому, що одним із головних аспектів проблеми адміністративної відповідальності, як елемента забезпечення екологічного правопорядку, є вдосконалення системи адміністративно-правових покарань за вчинені екологічні правопорушення.

Зроблено висновок про те, що адміністративно-правове забезпечення екологічної безпеки - це виконавчо-розпорядча діяльність спеціально уповноважених органів державної влади, що здійснюється на основі юридичних норм і являє собою систему адміністративно-правових засобів, спрямованих на недопущення заподіяння шкоди об'єктам природи, попередження можливих екологічних правопорушень, застосування адміністративної відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення в сфері екології.

У підрозділі 2.2 „Компетенція органів державної влади щодо реалізації екологічної функції держави” аналізується правовий статус суб'єктів у сфері реалізації екологічної функції держави, здійснено їх загальну характеристику. Сукупність органів державної влади та місцевих (територіальних) органів управління утворює систему органів загальної, міжгалузевої та галузевої компетенції - суб'єктів державної і суспільної системи забезпечення екологічної безпеки, які здійснюють у межах своєї компетенції управлінські функції шляхом прийняття та реалізації нормативних правових актів різної юридичної сили.

Наголошено на тому, що координаційно-регулюючий характер правовідносин, що виникають у сфері міжгалузевого управління, є загальною ознакою системи, адміністративно-правового статусу та головною відмінною рисою компетенції суб'єктів забезпечення екологічної функції держави. Органи спеціального державного управління у сфері забезпечення екологічної функції держави, на думку автора, можна поділити на такі: органи надвідомчого управління та контролю в галузі екології; органи спеціального поресурсового управління; органи спеціалізованого функціонального управління; органи спеціалізованого галузевого управління.

Дисертантом зроблено висновок про те, що для забезпечення ефективної реалізації екологічної функції держави необхідна тісна співпраця великої кількості міністерств, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом та інших центральних органів й установ України.

У підрозділі 2.3 „Органи внутрішніх справ у системі забезпечення екологічної функції держави” аналізується діяльність органів внутрішніх справ у сфері реалізації екологічної функції держави.

На підставі аналізу чинного законодавства та наукової літератури визначаються основні завдання органів внутрішніх справ, а також розкриваються завдання окремих структурних підрозділів органів внутрішніх справ у контексті гарантування забезпечення екологічної безпеки як елемента екологічної функції держави. Визначено, що міліція є специфічним органом виконавчої влади, на який покладено завдання здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, запобігання екологічним правопорушенням та їх припинення, застосування до правопорушників адміністративно-правових заходів впливу в межах, визначених нормативними актами. Автором виділено нові завдання, що постають перед правоохоронними органами держави у досліджуваній сфері, обґрунтовано необхідність перегляду стратегічних напрямів їхньої діяльності, визначено напрями пошуку нових підходів до організації забезпечення екологічної безпеки, які б відповідали тенденціям її розвитку та сучасній обстановці.

Наголошено, що підвищення ефективності діяльності міліції в сфері забезпечення екологічної безпеки та екологічного правопорядку передбачає здійснення комплексу заходів організаційно-управлінського й адміністративно-правового характеру, а саме: посилення юридичної відповідальності за невиконання або неналежне виконання вимог правоохоронних органів щодо припинення екологічних правопорушень; формування підрозділів органів внутрішніх справ, що спеціалізуються на боротьбі з екологічними правопорушеннями стосовно конкретних природних об'єктів; спеціальної еколого-правової підготовки співробітників цих підрозділів. Підвищення ефективності діяльності міліції, на думку автора, досягатиметься також шляхом налагодження співпраці між різними органами виконавчої влади у сфері екології, зокрема, між міліцією та природоохоронними органами з метою здійснення контролю за виконанням прийнятих рішень щодо запобігання вчиненню екологічних правопорушень. Головними напрямами такої взаємодії, на думку автора, повинні стати: запобігання, виявлення та припинення екологічних правопорушень, а також джерел екологічних забруднень об'єктів, які становлять потенційну небезпеку для навколишнього природного середовища; здійснення нагляду за зберіганням, транспортуванням та використанням високотоксичних, радіоактивних й інших небезпечних речовин, що можуть призвести до серйозних змін у навколишньому середовищі; розслідування екологічних злочинів на рівні органу дізнання; здійснення оперативно-розшукової діяльності щодо розшуку і затримання осіб, винних у вчиненні екологічних правопорушень; накладення адміністративних стягнень за вчинені екологічні правопорушення; контроль за дотриманням юридичними та фізичними особами приписів, які містяться у одержаних ними ліцензіях на використання природних ресурсів; виконання робіт та послуг у галузі охорони навколишнього середовища або пов'язаних із впливом на останнє; загальний санітарно-епідеміологічний контроль за екологічним станом населених пунктів.

Автором звернено увагу на те, що значення координації дій міліції та органів спеціальної компетенції у сфері забезпечення екологічної функції держави полягає в тому, що вона дозволяє, по-перше, об'єднати їхні зусилля в боротьбі з екологічними правопорушеннями; по-друге, вести боротьбу з екологічними правопорушеннями більш цілеспрямовано і поступально, більш чітко намічати головні її напрями; по-третє, уникнути дублювання в діях та охопити профілактичною роботою велику кількість об'єктів природи; по-четверте, не допускати такого стану, щоб відомчі інтереси ставились вище інтересів справи.

Розділ 3 „Перспективи розвитку державної політики у сфері реалізації екологічної функції” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 „Адміністративно-правові засоби профілактики правопорушень у сфері екології” досліджується організація профілактики екологічних правопорушень як засіб забезпечення екологічного правопорядку, під якою варто розуміти сукупність заходів, спрямованих на виявлення й усунення причин і умов, що сприяють порушенню природоохоронного законодавства, на припинення конкретних протиправних зазіхань у цій галузі.

Автором проаналізовано основні причини вчинення екологічних правопорушень та умовно розділено їх на три групи: соціальні (економічні, психологічні, культурологічні); організаційно-правові; технологічні. У групі соціальних, зокрема, соціально-психологічних, причин вчинення екологічних правопорушень основною є думка, що природні багатства є невичерпним джерелом доходів, тому їх використання й охорона не мають потреби в державно-правовому регулюванні. Ще одна причина екологічних правопорушень соціального характеру - низька екологічна культура населення. Група організаційно-правових причин здійснення екологічних правопорушень обумовлена насамперед недосконалістю адміністративно-правового статусу спеціально уповноважених державних органів, а також сформованої у сфері забезпечення екологічної безпеки системи заходів державно-правового примусу. Найпоширенішими технологічними причинами зростання числа екологічних правопорушень є застарілість обладнання, падіння технологічної та виробничої дисципліни, невідповідність застосовуваних технологій сучасним вимогам, послаблення державного (зокрема, прокурорського) нагляду і контролю у сфері дотримання норм техніки безпеки в організаціях, діяльність яких пов'язана з експлуатацією джерел підвищеної небезпеки.

Автором наголошено, що система адміністративно-правових засобів профілактики правопорушень у сфері екології обумовлена причинами та умовами здійснення екологічних правопорушень.

У підрозділі 3.2 „Міжнародний досвід правового забезпечення та реалізації екологічної функції держави” наголошено, що міжнародно-правовий напрям державної політики України у сфері забезпечення екологічної безпеки орієнтований на встановлення та розвиток різних видів і форм співпраці з іноземними державами, значна частина яких обумовлена необхідністю виконання Україною зобов'язань, що випливають з міжнародних угод, договорів, документів і резолюцій конференцій з проблем охорони навколишнього природного середовища і природокористування, проведення спільних дій щодо реалізації міжнародних науково-екологічних програм, пов'язаних із розробкою проблем охорони і захисту навколишнього природного середовища, організацією раціонального використання природних ресурсів, виявленням потенційних джерел мінеральної сировини, біологічної продукції тощо.

На думку дисертанта, до завдань міжнародної співпраці в сфері забезпечення екологічної безпеки можна віднести координацію наукових досліджень, обмін їх результатами та відповідною науково-технічною інформацією, підготовку фахівців, зокрема наукових і науково-педагогічних кадрів, підвищення їх кваліфікації, стажування, взаємне консультування, ознайомлення із закордонним досвідом у сфері забезпечення екологічної безпеки та визначення можливості його втіленні в національному законодавстві та практиці його застосування.

В підрозділі проаналізовано досвід правового регулювання забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища таких країн як Сполучені Штати Америки, Франція, Іспанія та Італія. На цій основі зроблено висновок про те, що механічне його копіювання без врахування українських реалій призведе до нівелювання останнього. Отже, необхідним в цьому напрямку є проведення детального аналізу правових норм інших держав з метою встановлення можливості та доцільності їх втілення в національному законодавстві. На думку дисертанта, пріоритетним напрямком його впровадження в національній правовій системі в контексті досліджуваної проблематики є розширення компетенції правоохоронних органів щодо забезпечення екологічної безпеки та екологічного правопорядку як елементів екологічної функції держави.

Автором зроблено висновок про те, що такий елемент екологічної функції держави, як забезпечення екологічної безпеки, в сучасних умовах розглядається як невіддільна і важлива частина безпеки не тільки окремої людини, суспільства, держави, але й всього світового співтовариства.

У підрозділі 3.3 „Основні напрями розвитку законодавства та правозастосовчої практики у сфері реалізації екологічної функції держави” розглядаються методологічні засади удосконалення законодавства у сфері реалізації екологічної функції держави.

Визначено, що до числа найбільш актуальних питань, які підлягають урегулюванню в межах удосконалення сучасного законодавства, що регламентує підстави встановлення юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, можна віднести такі: можливість застосування підвищеної адміністративно-правової відповідальності за екологічні правопорушення з огляду на характер окремих кваліфікуючих ознак відповідальності (ступінь вини правопорушника, розмір шкоди, соціальна й екологічна значимість пошкодженого природного об'єкта); встановлення підвищеної адміністративної відповідальності юридичних осіб за вчинення екологічних правопорушень, зокрема, встановлення розміру штрафу, що відповідає кратному збільшенню максимальної суми штрафу, передбаченої законодавством; позбавлення певного права (наприклад, вилучення ліцензії); вилучення в повному обсязі прибутку, отриманого організацією в результаті екологічного правопорушення.

Вказано на те, що в умовах реалізації програм виходу з екологічних ситуацій кризового характеру особливо важливим є подолання слабкості адміністративно-правових інститутів та окремих норм адміністративного законодавства, без яких важко уявити процес імплементації законодавчих положень, що стосуються юридичної відповідальності та її реалізації в межах діючої судової (юрисдикційної) системи.

На думку дисертанта, головними тенденціями розвитку законодавства і правозастосовчої практики в сфері забезпечення екологічної функції держави є насамперед ті, що спрямовані на розширення у законодавстві адміністративно-правової регламентації правил, що забезпечують екологічну безпеку, і відповідного понятійного апарату; розширення компетенції спеціально уповноважених державних органів у сфері забезпечення екологічної функції держави; внесення змін і доповнень до адміністративного законодавства щодо посилення юридичної відповідальності за екологічні правопорушення; створення адміністративно-правового механізму реалізації цільових програм у сфері забезпечення екологічної функції держави; формування еколого-правової культури громадян; підвищення активності органів правозастосування та прокурорського нагляду; науковий аналіз адміністративно-правових заходів щодо забезпечення екологічної функції держави.

У результаті проведеного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення наукових праць різних галузей права, запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в удосконаленні адміністративно-правових засад реалізації екологічної функції держави. Із метою вирішення зазначеного завдання сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій. Запропоновано їх перелік.

1. Екологічна функція держави - це основний напрям її внутрішньої та зовнішньої діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки населення й інших об'єктів, екологічного правопорядку, який здійснюється з метою забезпечення сприятливих умов існування населення та збереження навколишнього природного середовища. Екологічна функція держави включає чотири елементи: охорону навколишнього природного середовища, раціональне природокористування, забезпечення екологічної безпеки й екологічний правопорядок.

2. Національна екологічна політика ґрунтується на таких головних принципах: принцип рівноправності трьох складових розвитку держави (економічної, екологічної, соціальної) вимагає орієнтуватись на пріоритет сталого розвитку, враховувати екологічні наслідки прийнятих економічних рішень; принцип екологічної відповідальності вимагає запровадження відповідальності за будь-які порушення екологічного законодавства; принцип попередження або запобігання передбачає аналіз і прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах проведення державної екологічної експертизи та здійснення державного екологічного моніторингу; принцип інтеграції екологічної складової в секторальні політики передбачає, що екологічні цілі секторальних політик мають знаходитись на тому ж рівні, що й економічні та соціальні цілі. В основу формування державної екологічної політики має бути покладено принцип, згідно з яким екологічна безпека стає важливим елементом і складовою національної безпеки держави.

3. Забезпечення екологічної безпеки як елемент екологічної функції держави повинен розглядатися в єдиній цілісній системі основних її функцій, національних інтересів, а його механізм - разом із механізмом забезпечення раціонального природокористування й ефективної охорони навколишнього природного середовища.

Екологічна безпека громадянина, суспільства та держави - це стан захисту їх навколишнього природного середовища й життєво важливих інтересів у процесі взаємодії громадян, суспільства, держави і природи від ймовірних загроз: з боку природних об'єктів, природні властивості яких змінені шляхом забруднення, засмічування в результаті антропогенної діяльності (при виникненні аварій, катастроф, при здійсненні тривалої господарської, оборонної й інших видів діяльності); дії природних явищ і стихійних лих; знищення, псування або виснаження природних об'єктів (тобто загрози незабезпеченості суспільства й держави природними ресурсами); навмисного забруднення (з метою екологічних диверсій, екологічної агресії).