Размещено на http://allbest.ru

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 347.77

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВА НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Мельниченко Юлія Станіславівна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник _ кандидат юридичних наук Піхурець Олена Вікторівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, старший викладач кафедри цивільного права та процесу;

Офіційні опоненти _ доктор юридичних наук, доцент Галянтич Микола Костянтинович, Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України, заступник директора з наукової роботи;

кандидат юридичних наук, Дідук Алла Григорівна, Національний університет державної податкової служби України, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін.

Захист відбудеться «19» травня 2011 року о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.02 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий «19» квітня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.О.Мічурін

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Зміни що відбуваються в економічній сфері спричиняють необхідність розробки та впровадження адекватних правових механізмів регулювання відносин, пов'язаних із використанням та захистом прав на географічні зазначення як засобу індивідуалізації суб'єктів цивільно-правового обороту, товарів (робіт) та послуг (надалі засіб індивідуалізації). Незважаючи на те, що географічне зазначення є досить цінним та унікальним об'єктом виключного права, станом на 01.02.2011 (з 1992 р.) усього видано лише 13 свідоцтв на право використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товарів. Хоча значення даного об'єкта стає все більш очевидним в умовах економічної конкуренції та підвищення попиту на товари, особливі властивості, якості та інші характеристики яких обумовлені географічним місцем їх походження. При цьому відомо, що й сьогодні на українському ринку існують підробки товарів (продуктів), маркування яких включають відомі назви географічних об'єктів. У найкращому разі вони нешкідливі для споживача, але все ж таки не мають властивостей оригіналу.

Суттєвий вплив на розвиток охорони права на використання географічного зазначення спричинило оновлення цивільного законодавства, зумовлене прийняттям у 1999 р. Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», а згодом і Цивільного та Господарського кодексів України (далі - ЦК України та ГК України). Проте зазначені нормативно-правові акти поєднали в собі дві різні системи правової охорони географічного зазначення, а саме норми конкурентного законодавства та реєстраційну систему виникнення права. І як наслідок у даній сфері правового регулювання спостерігається значна кількість прогалин та суперечностей, незбалансованість законодавства, відсутність системних підходів правової охорони. Зокрема, на сьогоднішній день на неналежному рівні забезпечується охорона та захист географічних зазначень, що спричиняється відсутністю єдиного законодавчого підходу до визначення термінів, суб'єктів виключного права, обсягу та змісту виключного права, особливостей використання, процедури та порядку державної реєстрації, захисту суб'єктивних виключних прав. Крім того, норми існуючого законодавства до цих пір не приведені у відповідність до кодифікованих правових актів України.

Доцільність розробки та впровадження дієвих правових механізмів охорони права на використання географічних зазначень, наукового аналізу теоретичних та практичних аспектів використання і захисту прав їх суб'єктів обумовлюється також нагальною потребою гармонізації українського законодавства з міжнародно-правовими нормами в галузі охорони прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації, що є необхідною передумовою реалізації проголошеного курсу інтеграції до міжнародних та європейських інституцій.

У вітчизняній юридичній науці проводились окремі дослідження, проте всебічного з'ясування особливостей цивільно-правової охорони права на використання географічного зазначення не сталося. В останні роки зазначене питання стало предметом дисертаційних робіт М.І.Архипової «Правова охорона географічних зазначень в Україні» (Київ, 2006р.) та А.О.Кодинця «Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України» (Київ, 2006р.). Питання правової охорони географічних зазначень висвітлювалися також у працях Г.О.Андрощука, Г.Боденхаузена, Е.П.Гаврилова, С.А.Горленко, В.А.Дозорцева, В.І.Жукова, І.Ю.Кожарської, В.М.Крижної, В.О.Калятіна, І.Е.Маміофа, С.В.Одінцова, В.В.Орлової, О.П.Сергеєва, М.Н.Соколової, Є.О.Суханова, Ю.І.Свядосця, Г.І.Тицької та інших науковців.

Недостатність сучасних наукових розробок із зазначеної проблематики, відсутність теоретичних узагальнень та відповідних практичних рекомендацій негативно впливають на формування і розвиток системи цивільно-правової охорони права на географічне зазначення. Це обумовлює нагальну потребу глибокого комплексного наукового дослідження теоретичних та практичних проблем у сфері відносин, пов'язаних зі здійсненням прав на використання географічного зазначення, а науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації сприятимуть удосконаленню нормативно-правової бази.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження обрана відповідно до п. 2.10. «Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 та п. 9.1 (Проблеми цивільного права і процесу в світлі інтеграційних процесів) «Пріоритетних напрямків наукових досліджень ХНУВС на період 2006-2010 років», а також послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр.».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вдосконалення теоретичної конструкції щодо охорони права на географічне зазначення та вироблення теоретично обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства України.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання дисертаційного дослідження:

- розглянути та виявити особливості розвитку правового регулювання відносин у сфері використання географічних зазначень;

- визначити термінологію та сучасний стан цивільно-правової охорони права на географічне зазначення;

- провести відмежування географічного зазначення від суміжних правових категорій та визначити їх місце серед об'єктів цивільного права;

- з'ясувати правову природу суб'єктивного права на використання географічного зазначення, особливостей його реалізації;

- окреслити коло суб'єктів виключного права на використання географічного зазначення;

- визначити зміст виключного права на використання географічного зазначення;

- дослідити та проаналізувати дії, які містять ознаки порушення права на використання географічного зазначення та можливостей його захисту;

- розробити практичні рекомендації для вирішенням основних проблем у сфері правового регулювання використання географічних зазначення шляхом подальшого вдосконалення українського законодавства.

Об'єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що складаються з приводу виникнення, здійснення та захисту права на використання географічного зазначення. цивільний географічний омана споживач

Предметом дослідження є виключне право на використання географічного зазначення.

Методологічна основа дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів, які ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку. Їх вибір зумовлений особливостями об'єкта, предмета, мети і завдань наукового дослідження.

Підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розв'язуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Метод історичного аналізу застосовувався при дослідженні становлення та розвитку субінституту права на використання географічного зазначення. Методи аналізу та синтезу були використані при розробці пропозицій з удосконалення законодавства і практики його застосування. Застосування методу дедукції дало можливість визначити: поняття та ознаки географічного зазначення, підстави (умови) надання правової охорони географічному зазначенню. Метод індукції дав можливість на підставі правової характеристики субінституту - права на географічне зазначення, визначити його правову природу. Системно-структурний метод покладено в основу дослідження місця географічного зазначення в системі засобів індивідуалізації та відмежування його від схожих правових категорій. За допомогою методу порівняльного правознавства виявлено подібні та відмінні підходи у доктринальних положеннях та законодавстві України і міжнародно-правових актів у сфері правового регулювання відносин щодо використання географічного зазначення. Формально-логічний метод використовувався при з'ясуванні механізму реалізації виключного права на використання географічного зазначення. Комплексний метод застосовувався при формулюванні змісту виключного права на використання географічного зазначення та інших наукових визначень та висновків, а також наукових положень, що виносяться на захист.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в комплексному дослідженні сучасних проблем цивільно-правової охорони права на використання географічного зазначення, виробленні практичних рекомендацій з удосконалення законодавства в галузі охорони засобів індивідуалізації. Крім того, наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей та тенденцій в аспекті теми дисертації.

У поданій роботі обґрунтовуються і виносяться на розгляд такі положення і висновки, які мають наукову новизну:

1. Уперше обґрунтовано висновок про те, що зміст виключного права на використання географічного зазначення полягає в правомочності вчинення правоволодільцем власних активних дій, а саме: в 1) праві на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; 2) можливості самостійного використання географічного зазначення будь-яким способом у межах, встановлених чинним законодавством; 3) праві перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення та вимагати припинення неправомірного використання. Додатково стверджується, що немає жодної потреби окремо виділяти право забороняти вчинення певних дій від інших осіб, оскільки така заборона прямо встановлена у законодавстві.

2. Уперше стверджується, що виключне право на зазначення походження виникає не з моменту першого використання зазначення для індивідуалізації товарів (послуг), а лише тоді, коли для цього є підстави. Вважаємо, що зазначенню походження буде надано правову охорону, якщо воно «прямо або опосередковано свідчить про місце походження товару (послуги) з певної місцевості», «природні властивості цієї місцевості знайшли відображення у властивостях товару (послуги)» і «властивості товару обумовлюють стійку репутацію (відомість) у споживача».

3. Уперше сформульовано умови (підстави) виникнення виключного права на використання «географічного зазначення». Позначенню буде надано правову охорону в якості географічного зазначення якщо воно відповідає таким умовам: може існувати в якості географічної назви (символу, знаку чи в будь-якій іншій формі) місцевості, з якої походить товар (послуга); прямо або опосередковано вказує на територію (місце) походження товару (послуги). Це може бути будь-яка територія: ціла територія країни, окрема місцевість, що розташована на такій території, та територія, частини якої належать різним країнам; використовується в маркуванні чи назві товару (послуги); виробництво (перевиробництво) товару (надання послуги) знаходиться в межах географічної місцевості, найменування якої використовується для позначення товару (послуги); товар (послуга), має особливі властивості, якість, інші характеристики або репутацію (відомість), обумовлені характерними для географічної місцевості природними умовами та/або людським фактором у порівнянні з однорідними товарами, які походять із іншої місцевості; існує постійний (стійкий) взаємозв'язок між особливими властивостями, якостями, іншими характеристиками товару (послуги) та його географічним походженням; особливі властивості, якості та інші характеристики товару (послуги) чи його найменування, в якому використано географічне зазначення, обумовлюють стійку репутацію (відомість) у споживача.

4. Уперше пропонується розглядати категорії «змішування» та «введення в оману» необхідними ознаками визначення порушення права на використання географічного зазначення. Подібність до ступеня змішування спірного зазначення можна визначити так, що позначення, яке використовується, хоча зовні і має окремі відмінності, але схоже з географічним зазначенням до такого ступеня, що здатне викликати ототожнення з оригінальним зазначенням у сприйнятті потенційних споживачів. Введення в оману можна визначити як створення помилкового враження у споживача про дійсне місце походження товару або особливі властивості, якості та інші характеристики товару, які виключно чи головним чином можуть бути обумовлені його географічним походженням.

5. Удосконалено положення про те, що суб'єктом права на використання географічного зазначення слід вважати виключно товаровиробника чи групу (асоціацію) товаровиробників і, відповідно, до законодавства слід внести зміни, а статтю 502 ЦК України викласти в такій редакції: «суб'єктами права на використання географічного зазначення визнаються виробники товарів (послуг) чи групи (асоціації) виробників товарів (послуг), особливі властивості, якості, репутація або інші характеристики яких пов'язані з цим географічним місцем. Товаровиробниками можуть бути будь-які особи як фізичні, так і юридичні, як українські, так і іноземні».

6. Дістав подальшого розвитку теоретичний підхід до визначення поняття «географічне зазначення» як конкретної нормативно-правової категорії, на відміну від прийнятого підходу до нього як до загального і невизначеного збірного поняття. Вважаємо доцільним визнати «географічне зазначення» категорією, що поєднує в собі «зазначення походження» та «найменування місця походження товару».

7. Дістало подальшого розвитку визначення поняття «географічне зазначення», згідно з яким «географічним зазначенням» має визнаватися позначення, що вказує на певне географічне місце (країну, регіон чи місцевість на території країни або на інший географічний об'єкт) і використовується для ідентифікації товару (послуги), що має особливі властивості, якість, репутацію чи інші характеристики, виключно чи головним чином зумовлені географічним місцем походження, включаючи природні умови чи людський фактор або їх поєднання, створюючи у споживача сталу репутацію товару, обумовлену названими властивостями.

8. Дістало подальшого розвитку уніфіковане положення щодо доцільності закріплення легального визначення понять «зазначення походження» та «найменування місця походження товару».

Пропонується таке визначення поняття «зазначення походження»: будь-яка вказівка або позначення (географічні назви, символи), яка прямо або опосередковано свідчить про місце походження товару (послуги) з певної місцевості, природні властивості якої знайшли відображення у властивостях товару (послуги), і які обумовлюють сталу репутацію товару (послуги) у споживача.

«Найменування місця походження товару» - це словесне чи зображувальне (графічне) позначення (сучасне або історичне, офіційне або неофіційне, повне або скорочене), назва країни, поселення, місцевості або іншого географічного об'єкта, а також позначення, що є похідним від такої назви і стало відомим у результаті його використання відносно товару (послуги), особливі властивості, якість, інші характеристики або репутація якого виключно або головним чином обумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для даного географічного місця людським фактором.

9. Дістало подальшого розвитку положення про недоцільність вживання терміна «право інтелектуальної власності» стосовно результатів інтелектуальної, творчої діяльності, оскільки може створити неправильну уяву про зміст виключного права, як речового права. Доводиться необхідність зміни в законодавстві терміна «право інтелектуальної власності» як такого, що не відповідає сутності особливого права, на термін «виключні права на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, товарів (робіт) та послуг».

10. Дістало подальшого розвитку положення щодо визнання «права на використання географічного зазначення» як виключного права з майновим змістом. Визначення виключного права як права з майновим характером обумовлено його економічною сутністю і полягає в необхідності забезпечити правоволодільцеві можливість отримання прибутків від використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності або засобу індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, товарів та послуг, виключаючи при цьому третіх осіб.

11. Дістало подальшого розвитку положення щодо доцільності використання в українському законодавстві доповнення до терміна «результати інтелектуальної, творчої діяльності» такий додаток, як «прирівняні до них засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, товарів та послуг (робіт), які вони виготовляють чи надають». Це необхідно для підкреслення різної правової природи засобів індивідуалізації і результатів інтелектуальної, творчої діяльності в межах спільного правового режиму, що полягає в тому, що і ті й інші належать до категорії виключних прав.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо подальшого удосконалення чинного цивільного законодавства України. Основні положення роботи можуть бути використані в науково-дослідній діяльності для подальших наукових досліджень проблемних питань у сфері охорони права на використання географічного зазначення; у правозастосовній діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності здійснення діяльності правоохоронних органів та суду; у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій, а також при викладенні навчальної дисципліни «Право інтелектуальної власності».

Деякі сформовані у дисертації положення мають дискусійний характер і можуть служити основою для подальших наукових досліджень.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, на практиці застосування законодавства з питань цивільного права та права інтелектуальної власності. Опубліковані три наукові статті, в яких викладено основні положення наукової роботи, виконано здобувачем самостійно. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованої статті, у дисертації не використовувалися. Особисті теоретичні розробки дисертанта в науковій статті, опублікованої у співавторстві, становлять не менше п'ятдесяти відсотків, зокрема, це стосується висновків.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Основні положення, оцінки, пропозиції та рекомендації, що містяться в дисертації, були заслухані і обговорені на засіданнях кафедри та доповідалися на науково-практичних конференціях: «Проблеми цивільного права та процесу» (пам'яті проф. О.А.Пушкіна), (Харків, 31 травня 2008 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (пам'яті проф. О.А.Пушкіна), (Харків, 23 травня 2009 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (пам'яті проф. О.А.Пушкіна), (Харків, 22 травня 2010 р.) «Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України» (Донецьк, 26 листопада 2010 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, вміщених у фахових виданнях, та чотирьох тезах науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (212 назв). Повний обсяг дисертації становить 201 сторінку, з яких 20 сторінок - список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається стан наукової розробки цивільно-правової охорони права на географічне зазначення, визначаються предмет, мета і завдання дослідження, його теоретична база, методологія і наукова новизна, а також практичне значення отриманих результатів, формулюються наукові положення, що виносяться на захист, а також висвітлюється практичне значення й апробація отриманих результатів дослідження.

Розділ 1. «Географічне зазначення як об'єкт правової охорони» присвячено дослідженню тенденцій розвитку правового регулювання відносин щодо використання географічного зазначення, формулюванню поняття географічного зазначення та окремих його видів, а також визначенню місця географічного зазначення в системі об'єктів цивільного права.

Підрозділ 1.1. «Тенденції розвитку правового регулювання відносин щодо географічного зазначення» має загальнотеоретичний характер і присвячений аналізу проблематики та стану врегульованості в чинному законодавстві відносин з приводу використання географічних зазначень.

Дослідження проблеми починається зі стислого історичного огляду основних етапів формування і розвитку законодавства в галузі охорони права на географічне зазначення. Автор доходить висновку, що законодавче врегулювання відносин стосовно географічних зазначень як на міжнародному, так і на національному рівнях окремих країн виникло на межі XIX-XX століть. Встановлено, що формування законодавства щодо охорони права на географічне зазначення відбувалося за двома напрямками, а саме: на основі реєстраційної системи охорони (країни романо-германської системи права) та на підставі законів про недобросовісну конкуренцію/захист прав споживачів (країни англосаксонської системи права). Зроблено висновок, що формування законодавства в цій відносно новій сфері правового регулювання як на національному, так і на міжнародному рівнях, не можна вважати завершеним.

У підрозділі 1.2. «Визначення поняття географічного зазначення та окремих його видів» проведено аналіз визначення поняття «географічне зазначення», яке міститься в нормативно-правових актах і науковій літературі. Зазначено, що на сьогоднішній день у законодавстві України вживаються різні терміни та визначення поняття географічного зазначення, які не узгоджені один з одним. Так, Цивільний кодекс України передбачає виключне право на «географічне зазначення», а Закон України «Про охорону права на зазначення походження товару» визначає цей термін як «зазначення походження товару», під яким розуміє «просте зазначення походження товару» і «кваліфіковане зазначення походження товару», яке включає «назву місця походження товару» і «географічне зазначення походження товару». Наведені терміни є важко зрозумілими не тільки для практичних працівників, а й навіть для фахівців у сфері охорони права інтелектуальної власності. Відмінність виявляється в тонкощах різниці між умовам надання правової охорони цим об'єктам.

Доведено, що основними термінами, які використовуються в національних законодавствах країн світу та в міжнародних угодах у даній сфері, є «географічне зазначення», «зазначення походження» та «найменування місця походження товарів». Запропоновано визнати «географічне зазначення» такою категорією, яка поєднує в собі поняття «зазначення походження» та «найменування місця походження товару». Перше вказує лише на місце виготовлення (походження) товару (послуги), друге - на особливі властивості, якості, характеристики товару (послуги), обумовлені географічним місцем походження. Зазначення походження є більш широким поняттям, тобто таким, що стосується будь-яких товарів (послуг), тоді як поняття найменування місця походження товару (послуги) є значно вужчим, воно стосується не всіх товарів (послуг), а лише тих, які мають особливі властивості (якості, характеристики). Автор стверджує, що відмінність між «зазначенням походження» і найменуванням місця походження» полягає в якісному зв'язку між географічною місцевістю та виготовленням товару (послуги). Надано визначення зазначених термінів, які базуються на положеннях основних міжнародних угод. Проведено детальний порівняльний аналіз зазначених понять та встановлено співвідношення між ними.

У підрозділі 1.3. «Місце географічного зазначення в системі об'єктів цивільного права» на підставі виявлення та аналізу функцій географічного зазначення досліджено особливості співвідношення з суміжними категоріями та визначено місце географічного зазначення в системі об'єктів цивільного права. Надано конструкцію дії основних функцій географічного зазначення.

Доведено, що на географічне зазначення можливе встановлення виключного права тільки в сенсі права на використання цього зазначення. Тобто об'єктом виключного права є не географічне зазначення, а вчинення передбачених законодавством дій (використання) щодо географічного зазначення. Встановлено, що географічне зазначення належить до засобів індивідуалізації, які мають низку істотних відмінностей у порівнянні з результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Зроблено висновок про доцільність проведення в українському законодавстві розмежування і використовувати при вживанні термінів «об'єкти права інтелектуальної власності» чи «результати інтелектуальної, творчої діяльності» додаток «прирівняні до них засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, товарів та послуг (робіт), які вони виготовляють чи надають». Це необхідно для підкреслення різної правової природи засобів індивідуалізації і результатів інтелектуальної, творчої діяльності в межах спільного правового режиму, що полягає в тому, що і ті й інші належать до категорії виключних прав.

Розділ 2. «Характеристика суб'єктивного права на використання географічного зазначення» присвячено розгляду основних ознак географічного зазначення, порядку виникнення виключного права на використання географічного зазначення, визначенню кола суб'єктів права на використання географічного зазначення, розглядаються питання стосовно цивільно-правового захисту порушеного права на використання географічного зазначення відповідно до законодавства України.

У підрозділі 2.1. «Правова природа та особливості суб'єктивного права на використання географічного зазначення» досліджено правову природу права на використання географічного зазначення як засобу індивідуалізації з метою вироблення єдиного розуміння в межах цивільного права суті засобів індивідуалізації та їх специфічних особливостей.

Проведено стислий аналіз існуючих підходів до визначення правової природи суб'єктивного права на використання географічного зазначення. Обґрунтовано точку зору, згідно з якою правовий режим створення, використання, охорони і захисту результатів інтелектуальної, творчої діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації суттєво відрізняється від правового режиму виникнення, використання і захисту матеріальних об'єктів. Додатково доведено, що відносно результатів інтелектуальної, творчої діяльності слід використовувати правовий режим виключних прав. Автор стверджує, що вживання терміна «право інтелектуальної власності» стосовно результатів інтелектуальної, творчої діяльності може створити неправильну уяву щодо правової природи, змісту права, його дії та способів захисту. Доведено доцільність заміни в законодавстві терміна «право інтелектуальної власності» як такого, що не відповідає сутності особливого права, на термін «виключні права на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, товарів та послуг (робіт), які вони виготовляють чи надають».

Аргументовано, що право на використання географічного зазначення є виключним правом з майновим змістом. Визначення виключного права як права з майновим характером перш за все обумовлено його економічним змістом, тобто забезпечення правоволодільцеві можливості отримання прибутків від використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності або засобу індивідуалізації, виключаючи при цьому третіх осіб. Виключне право на використання географічного зазначення полягає в тому, що тільки правоволоділець може здійснювати певні юридичні дії відносно географічного зазначення, виключаючи водночас із числа користувачів усіх інших осіб, які не отримали такого права відповідно до встановленого законодавством порядку.

У підрозділі 2.2. «Підстави (умови) виникнення та припинення права на використання географічного зазначення» проаналізовано умови та підстави виникнення права на використання географічного зазначення та окремих його видів, а також визначено підстави виникнення права на географічне зазначення.

Аргументовано положення щодо можливості надання зазначенню походження товару правової охорони в разі, коли воно «прямо або опосередковано свідчить про місце походження товару (послуги) з певної місцевості», «природні властивості цієї місцевості знайшли відображення у властивостях товару (послуги)» і «властивості товару (послуги) обумовлюють стійку репутацію (відомість) у споживача». Зроблено висновок, що при встановленні моменту виникнення права на використання зазначення походження, потрібно враховувати момент фактичного введення такого зазначення в цивільний оборот, тобто встановлення факту першого використання даного зазначення в господарській діяльності. Наголошено на доцільності, при встановленні факту виникнення права на використання зазначення, зважати на момент отримання зазначенням чи маркованим ним товаром (послуги) певної відомості (репутації) у споживача. Саме встановлення певної відомості, репутації товару (послуги) (які обумовлені певним географічним об'єктом) у споживача буде фактичним доказом того, що право на використання зазначення походження у виробника існує.

Виходячи з того, що національне законодавство не містить підстав (умов) для виникнення права на використання географічного зазначення, наведено умови, за наявності яких можливе виникнення виключного права на використання географічного зазначення як уніфікуючого терміна для «зазначення походження товару» та «найменування місця походження товару». Особливо наголошено на необхідності отримання стійкої репутації (відомості) у споживача як особливих властивостей, якостей та інших характеристик товару (послуги), так і його найменування, в якому використано географічне зазначення. Існування стійкої репутації (відомості) як особливих властивостей, якостей та інших характеристик товару (послуги), так і його найменування, є запорукою здійснення географічним зазначенням основної функції ідентифікації (відрізнення) товару (послуги) серед маси однорідних товарів (послуг).

Значну увагу приділено дослідженню специфіки виявлення та фіксації відомостей про використання зазначення походження. Обґрунтовано висновок щодо необхідності здійснення уповноваженим державним органам функцій з виявлення і фіксації використання зазначення походження. Така фіксація є прийнятною в рамках міжнародно-правових договорів і дозволить попередити використання будь-яких неправдивих позначень або таких, що вводять в оману споживачів щодо дійсного місця походження товару (послуги), а також може бути визнане актом недобросовісної конкуренції. Крім того, наявність державного контролю за правомірністю використання зазначення походження сприятиме забезпеченню інтересів споживачів.

У підрозділі 2.3. «Суб'єкти права на використання географічного зазначення» визначено правовий статус суб'єктів виключного права на використання географічного зазначення відповідно до законодавства України.

Вказано, що з метою забезпечення чіткого визначення правового статусу суб'єкта права на використання географічного зазначення необхідно закріпити в ЦК України положення, згідно з яким суб'єктом права на використання географічного зазначення слід вважати виключно товаровиробника чи групу (асоціацію) товаровиробників а отже, до Закону «Про охорону права на зазначення походження товару» та до ЦК України потрібно внести відповідні зміни. Усіх інших осіб, які зазначені в ЦК України та Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» слід виключити з числа суб'єктів права на використання географічного зазначення.

У підрозділі 2.4. «Зміст суб'єктивного права на використання географічного зазначення» проведено ґрунтовний аналіз змісту виключного права на використання географічного зазначення, його складові, надано відповідні визначення.

Обґрунтовано висновок, що зміст виключного права на використання географічного зазначення полягає не в фактичній монополії, а в тому, що тільки його правоволоділець може вирішувати питання про можливості та способи здійснення права. Правоволоділець може здійснювати використання географічного зазначення на власний розсуд, йому не потрібно забороняти використання третім особам, оскільки це прямо встановлено в законодавстві. Особи, які не є правоволодільцями, не мають права використовувати географічне зазначення. Право на використання географічного зазначення належать виключно тим особам, за якими воно прямо закріплено чи визнано.

Додатково аргументовано, що зміст виключного суб'єктивного права на використання географічного зазначення потрібно визначати через вчинення власних активних дій правоволодільцем. Немає ніякої потреби виділяти самостійно правомочність забороняти використання зазначення іншим особам - це прямо передбачено нормами національного та міжнародного законодавства.

У підрозділі 2.5. «Особливості захисту суб'єктивного права на використання географічного зазначення» розглянуто проблеми цивільно-правового захисту географічних зазначень в Україні та проаналізовано поняття порушення прав на географічне зазначення відповідно до законодавства України, досліджено його складові.

Визначено, що правова охорона права на використання географічного зазначення втрачає свою суть, якщо його суб'єкту не буде забезпечена реальна можливість здійснювати захист своїх прав у разі їх порушення. Досліджено та проаналізовано дії, які містять ознаки неправомірного використання географічного зазначення, а також виявлено істотні проблеми, недоліки і прогалини в чинному законодавстві України. Особливо наголошено, що для правильної кваліфікації дій, які є порушенням права на використання географічного зазначення, велике значення має визначення понять «змішування» та «введення в оману» споживачів щодо маркованих товарів (послуг)та джерела їх походження.

Запропоновано закріпити в чинному законодавстві України порядок внесення застави для запровадження дій із забезпечення позову в справах про порушення прав на використання географічного зазначення та встановити додаткову відповідальності юридичних осіб і індивідуальних підприємців, шляхом прийняття судом рішення про ліквідацію юридичної особи чи примусове припинення підприємницької діяльності фізичної особи.

ВИСНОВКИ

У висновках підсумовано найбільш важливі результати, отримані автором під час проведення дисертаційного дослідження, а також дано рекомендації щодо подальшого удосконалення законодавства України у сфері охорони права на географічне зазначення та усунення неузгодженостей між положеннями національного законодавства та міжнародно-правовими нормами. Основні висновки, зроблені під час дисертаційного дослідження, полягають у такому:

1. На підставі аналізу міжнародно-правових нормативних актів та понятійних категорій, що застосовуються на міжнародному та національному рівнях, доцільно визнати «географічне зазначення» такою категорією, яка поєднує в собі поняття «зазначення походження», та «найменування місця походження товару».

2. На географічне зазначення можливе встановлення права тільки в сенсі виключного права на використання цього зазначення. Тобто об'єктом виключного права є не географічне зазначення, а вчинення передбачених законодавством дій (використання) щодо географічного зазначення.

3. Доцільно ввести в українське законодавство додаток до терміна «результати інтелектуальної, творчої діяльності», а саме: «прирівняні до них засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, товарів та послуг (робіт), які вони виготовляють чи надають». Це необхідно для підкреслення різної правової природи засобів індивідуалізації і результатів інтелектуальної, творчої діяльності в межах спільного правового режиму, що полягає в тому, що і ті й інші належать до категорії виключних прав.

4. Стверджується, що право на використання географічного зазначення, хоча і має певні особливості, його доцільно було б віднести до категорії виключних прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Виключне право на використання географічного зазначення полягає в тому, що тільки правоволоділець може здійснювати певні юридичні дії відносно географічного зазначення, виключаючи водночас із числа користувачів усіх інших осіб, які не отримали такого права відповідно до встановленого законодавством порядку.

5. Право на використання географічного зазначення є виключним правом з майновим змістом. Визначення виключного права як права з майновим характером перш за все обумовлено його економічним змістом, тобто забезпечення правоволодільцеві можливості отримання прибутків від використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності або засобу індивідуалізації, виключаючи при цьому третіх осіб.

6. Зміст виключного права на використання географічного зазначення полягає в тому, що тільки його правоволоділець на власний розсуд може вирішувати питання про можливості та способи здійснення прав, пов'язаних з використанням. Правоволодільцю не потрібно забороняти використання третім особам, оскільки це прямо передбачено нормами національного та міжнародного законодавства. Виключне право на використання географічного зазначення полягає в правомочності вчинення власних активних дій правоволодільцем, а саме: 1) в праві на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; 2) в можливості самостійного використання географічного зазначення будь-яким способом в межах, встановленим чинним законодавством; 3) в праві перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення та вимагати припинення неправомірного використання.

7. При встановленні факту виникнення права на використання зазначення походження особливе значення має визначення моменту отримання зазначенням чи маркованим (позначеним) ним товаром певної відомості (репутації) у споживача. Саме встановлення певної відомості, репутації товару (які обумовлені певною географічною місцевістю) у споживача буде фактичним доказом того, що право на використання зазначення походження у особи існує.

8. При визначенні підстав (умов) для виникнення права на використання «географічного зазначення» потрібно враховувати ще одну підставу - необхідність отримання стійкої репутації (відомості) у споживачів товару (послуги), який має особливі властивості, якості та інші характеристики чи найменування, в якому використано географічне зазначення.

9. Необхідним є здійснення державними органами функції виявлення і фіксації використання зазначення походження. Причому ця функція повинна здійснюватися на стадії його введення в економічний обіг. Така фіксація є припустимою в рамках міжнародно-правових договорів і дозволить попередити використання будь-яких неправдивих позначень або таких, що вводять в оману споживачів щодо дійсного місця походження товару (послуги), а також таке використання зазначень походження, яке може бути визнане актом недобросовісної конкуренції.

10. Існує необхідність внесення до ЦК України відповідних змін. Статтю 502 ЦК України потрібно викласти у такій редакції: «суб'єктами права на використання географічного зазначення визнаються виробники товарів (послуг) чи групи (асоціації) виробників товарів (послуг), особливі властивості, якості, репутація або інші характеристики яких пов'язані з цим географічним місцем. Товаровиробниками можуть бути будь-які особи як фізичні, так і юридичні, як українські, так і іноземні».

11. Паралельний імпорт товарів є припустимим на підставі «принципу вичерпання прав» на результати інтелектуальної, творчої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації, який полягає в тому, що права володільців вважаються вичерпаними щодо товару, який містить їх об'єкти виключного права, та який належним чином уведений у цивільний оборот. При визначенні правомірності паралельного імпорту товарів потрібно враховувати обсяг та межі дії виключних прав на використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації.

12. При дослідженні дії, які містять ознаки порушення права на використання географічного зазначення встановлено, що категорії «змішування» та «введення в оману» слід визнати необхідними ознаками порушення права на використання географічного зазначення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мельниченко Ю.С. Особливості кваліфікації неправомірного використання кваліфікованого зазначення походження товарів / Ю.С.Мельниченко // Підприємництво, господарство, право. - 2010. - № 11. - С.81-84.

2. Мельниченко Ю.С. Наслідки неналежного чи неконтрольованого використання кваліфікованого зазначення походження товару / Ю.С.Мельниченко // Підприємництво, господарство, право. - 2010. - № 9. - С.54-57.

3. Мельниченко Ю.С. Зміст виключного права на кваліфіковане зазначення походження товару / Ю.С.Мельниченко // Вісник Луганського держ ун-ту внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. - 2010. - № 4. - С.200-208.

4. Мельниченко Ю.С. Правова природа та зміст права на географічне зазначення / Ю.С.Мельниченко, О.В.Піхурець // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. - 2010. - № 929. - С. 371 - 375.

5. Мельниченко Ю.С. Застосування законодавства України щодо права на географічне зазначення / Ю.С. Мельниченко // Проблеми цивільного права та процесу: матер. міжнар. наук.-практ. конф., присв. пам'яті проф. О.А.Пушкіна (м. Харків, 31 травня 2008 р.) - Харків : Харків. нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 376-378.

6. Мельниченко Ю.С. Особливості використання кваліфікованого зазначення походження товару / Ю.С.Мельниченко // Проблеми цивільного права та процесу: матер. міжнар. наук.-практ. конф., присв. пам'яті проф. О.А.Пушкіна (м. Харків, 23 травня 2009 р.). - Харків : Харків. нац. ун-т внутр. справ, 2009. - С. 227-228.

7. Мельниченко Ю.С. Родові географічні зазначення / Ю.С.Мельниченко // Проблеми цивільного права та процесу: матер. наук.-практ. конф., присв. пам'яті проф. О.А.Пушкіна (м. Харків, 22 травня 2010 р.). - Харків : Харків. нац. ун-т внутр. справ, 2010. - С. 89-90.

8. Мельниченко Ю.С. Виключне право на географічне зазначення та його особливості / Ю.С. Мельниченко // Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України: Збірник доповідей та тез повідомлень учасників цивільно-правової секції всеукр. наук.-практ. конф. (м. Донецьк, 26 листопада 2010 р.) / ред. кол. Є.В. Петров, М.О. Гахова. - Донецьк : ДЮІ ЛДУВС ім. Е.О.Дідоренка, 2010. - С.102-104.

АНОТАЦІЯ

Мельниченко Ю.С. Цивільно-правова охорона права на географічне зазначення в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2011. У дисертації зроблено комплексний аналіз поняття та змісту виключного права на використання географічного зазначення, порядку здійснення та захисту цього права відповідно до законодавства України та міжнародно-правових норм. Автором надано визначення географічного зазначення та його видів, розглянуто проблеми співвідношення понять «географічне зазначення», «найменування місця походження товару», «зазначення походження». Визначено місце географічного зазначення в системі об'єктів цивільного права. Проведено ґрунтовний аналіз порядку виникнення та змісту виключного права на використання географічного зазначення, проаналізовано його складові та визначено правовий статус його суб'єктів. Досліджено проблеми цивільно-правового захисту виключного права на використання географічного зазначення. Проаналізовано поняття та види порушення прав на використання географічного зазначення. На підставі правового аналізу чинного вітчизняного та міжнародного законодавства, обґрунтовано наукові висновки, сформульовано пропозиції щодо удосконалення Цивільного кодексу України та Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

Ключові слова: географічне зазначення, виключне право на використання географічного зазначення, найменування місця походження товару, зазначення походження

АННОТАЦИЯ

Мельниченко Ю.С. Гражданско-правовая охрана права на географическое указание в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2011.

В диссертации проведен комплексный анализ понятия и содержания исключительного права на использование географического указания, порядка осуществления и защиты этого права согласно законодательству Украины и международно-правовых норм.

На основе действующего законодательства Украины и положений международно-правовых актов, действующих в сфере охраны права на использование географического указания, автором определены основные тенденции усовершенствования положений законодательства относительно правового регулирования отношений по использованию географического указания. Дается определение географического указания и отдельных его видов, рассмотрены проблемы соотношения между понятиями «географическое указание», «наименование места происхождения товара», «указание происхождения». Определено место «географического указания» в системе объектов гражданского права.

Исследованы основные признаки географического указания как средства индивидуализации, порядок возникновения исключительного права на использование географического указания, определен правовой статус субъектов исключительного права на использование географического указания. Проведен основательный анализ содержания исключительного права на использование географического указания в действующем законодательстве, проанализировано его составные полномочия, даются соответствующие определения.

Значительное внимание уделено исследованию проблемы гражданско-правовой защиты исключительного права на географическое указание. Проанализировано понятие нарушения права на географическое указание, исследуются его составные части.

На основании правового анализа действующего отечественного и международного законодательства, обоснованы научные выводы, сформулированы предложения относительно усовершенствования Гражданского кодекса Украины и Закона Украины «Об охране прав на указание происхождения товаров».

Ключевые слова: географическое указание, исключительное право на использование географического указания, субъект исключительного права на использование географического указания, наименование места происхождения товара, указание происхождения, защита права на использование географического указания.

ANNOTATION

Melnichenko Y.S. Civil-law protection of the right to geographical indication in Ukraine. - Manuscript.

The thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Science (Law) on the speciality 12.00.03 - Civil law and Civil Procedure; The Family Law; International Private Law. - the Kharkov national university of internal affairs. - Kharkov, 2011.

In the dissertation the complex analysis of concept and the maintenance of an exclusive right to use of geographical indications is made, a procedure and protection of this right agrees legislations of Ukraine and international legal norms.

Definition and signs of geographical indications is made. The analysis of occurrence and the maintenance of an exclusive right to geographical indications is carried out. Problems of protection of an exclusive right on geographical indications are investigated. The concept and kinds of infringement of rights on geographical indications is analysed. On the basis of the legal analysis of the operating domestic and international legislation, scientific conclusions are proved, is formulated conclusions and propositions concerning the improvement of Civil Code of Ukraine, The Law of Ukraine «On the protection of rights on indications of source».