Державна інформаційна політика України: організаційно-правові аспекти здійснення

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 342 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

МОСЕНКО ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському національному торговельно-економічному університеті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор Крегул Юрій Іванович, Київський національний торговельно-економічний університет, завідувач кафедри правознавства

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Арістова Ірина Василівна, Сумський національний аграрний університет, завідувач кафедри адміністративного та інформаційного права

кандидат юридичних наук, доцент Костецька Тетяна Анатоліївна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник

Захист відбудеться “7” червня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 3

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 3

Автореферат розісланий “6” травня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний стан розвитку цивілізації у світі загалом та в Україні зокрема характеризується переходом від індустріального суспільства до суспільства інформаційного типу. Це є закономірним, оскільки інформація відіграє значну роль у житті кожної людини, суспільства, держави. Усі суспільні відносини нерозривно пов'язані з інформацією, яка проникає у будь-яку сферу суспільного життя. Як наслідок - постійно зростають темпи розвитку інформаційних технологій та ступінь впливу інформації на суспільні відносини всіх напрямків, що позначається як на якості внутрішньодержавного розвитку будь-якої країни, так і на ролі, яку країна відіграє на міжнародній арені. Саме тому існує необхідність у більш активному приєднанні України до процесу становлення та розвитку світового інформаційного суспільства. Це неможливо здійснити без наукової розробки та практичного втілення державної інформаційної політики України.

На шляху приєднання України до світового інформаційного простору виникає низка проблемних питань щодо державної інформаційної політики України. Найважливішими серед них є відсутність належного адміністративно-правового впливу на процес здійснення державної інформаційної політики, який у свою чергу складається з низки таких невирішених питань, як: відсутність єдиного підходу до визначення основних понять категоріального апарату державної інформаційної політики; відсутність належної системи принципів здійснення державної інформаційної політики; недосконалість інституціонального механізму здійснення державної інформаційної політики; недосконалість нормативно-правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері; недосконалість юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері та ін.

Актуальність викладених аспектів обумовила необхідність проведення дисертаційного дослідження, присвяченого організаційно-правовим засадам здійснення державної інформаційної політики України, механізм реалізації якої перебуває сьогодні у стані пошуку оптимальної моделі функціонування.

Істотний внесок у вирішення питань здійснення державної інформаційної політики зробили такі науковці: І.В. Арістова, І.Л. Бачило, К.І. Бєляков, В.М. Брижко, О.О. Гаврилов, В.О. Копилов, Б.А. Кормич, Т.А. Костецька, А.І. Марущак, І.С. Мелюхін, Н.Б. Новицька, О.В. Олійник, А.Г. Плитко, Г.Г. Почепцов, О.В. Соснін, В.С. Цимбалюк, С.А. Чукут та ін.

Окремі питання, пов'язані з предметом нашого дослідження, перебували у центрі уваги таких дослідників, як: В.Б. Авер'янов, С.С. Алексєєв, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, І.О. Галаган, Т.В. Галицька, І.П. Голосніченко, П.В. Діхтієвський, В.А. Дозорцев, В.М. Дрешпак, О.Т. Зима, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, В.К. Колпаков, Г.М. Красноступ, Ю.І. Крегул, Л.В. Кузенко, О.В. Логінов, В.Н. Лопатін, Д.М. Лук'янець, В.М. Марчук, Л.А. Микитенко, В.П. Печуляк, О.П. Полінець, Ю.С. Шемшученко та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі правознавства Київського національного торговельно-економічного університету в рамках Держбюджетної теми: «Правові засади державного управління в сфері економіки України: стан та перспективи розвитку» (номер державної реєстрації 0110U002487).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у розробленні теоретичних основ здійснення державної інформаційної політики України, а також у з'ясуванні проблемних питань в інформаційній сфері України, формулюванні науково обґрунтованих висновків і наданні пропозицій щодо усунення адміністративно-правових проблем, які виникають під час здійснення державної інформаційної політики України.

Відповідно до поставленої мети визначено такі основні завдання:

- дослідити категоріальний апарат державної інформаційної політики України та розробити пропозиції щодо вирішення проблемних питань;

- визначити ступінь наукової розробки питання принципів здійснення державної інформаційної політики України, розробити відповідну класифікацію за критеріями поділу;

- з'ясувати правові передумови становлення та розвитку інституту державної інформаційної політики в Україні;

- проаналізувати існуючу систему державних органів на основі здійснення ними функцій формування, реалізації та контролю за реалізацією державної інформаційної політики України та розробити пропозиції щодо її вдосконалення;

- розробити рекомендації з удосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері України;

- дослідити питання адміністративної відповідальності в інформаційній сфері України як одного із засобів забезпечення належного здійснення державної інформаційної політики України та запропонувати шляхи вдосконалення її реалізації.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державної інформаційної політики України та взаємодії різних суб'єктів у державі під час вказаної діяльності.

Предметом дослідження є організаційно-правові аспекти здійснення державної інформаційної політики України.

Методи дослідження. З метою вирішення поставлених завдань використовувались як загальнонаукові, так і спеціально-юридичні методи: логічні (аналіз, синтез, узагальнення, екстраполяція, гіпотеза), діалектичний, історично-правовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний. Так, метод аналізу та синтезу застосовано для з'ясування істинності чи хибності змісту такої категорії, як державна інформаційна політика (підрозділ 1.1); метод узагальнення - для встановлення критеріїв класифікації принципів державної інформаційної політики України, що полягало у віднесенні та об'єднанні окремих принципів до певного узагальнюючого критерію поділу (підрозділ 1.2); метод екстраполяції - для дослідження юридичної відповідальності в рекламній сфері та сфері телебачення й обґрунтування необхідності створення в сфері телебачення подібного існуючому в рекламній сфері підзаконного акта, який передбачатиме механізм застосування відповідних санкцій за порушення в сфері телебачення (підрозділ 3.2); метод гіпотези - для обґрунтування припущення стосовно можливості наділення Кабінету Міністрів України повноваженнями щодо здійснення державної інформаційної політики України (підрозділ 2.2); історично-правовий метод - для характеристики та визначення правових передумов становлення та розвитку інституту державної інформаційної політики України (підрозділ 1.3); формально-юридичний метод - для аналізу системи та змісту правових норм, що регулюють відносини під час здійснення державної інформаційної політики та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення (підрозділ 3.1); діалектичний метод - для розгляду інформаційних відносин та розвитку їх правового регулювання (підрозділ 1.3); порівняльно-правовий - для розгляду системи державних органів як в Україні, так і за кордоном, зокрема у Великобританії (підрозділ 2.2); метод структурно-функціонального аналізу - для всебічного аналізу всіх структурних елементів державної інформаційної політики, визначення їх сутності, функціонального наповнення та призначення (підрозділ 1.1, 2.1, 2.2) тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням, в якій проведено системний аналіз організаційно-правових засад здійснення державної інформаційної політики України з урахуванням її сучасного стану та можливих перспектив розвитку. Наукова новизна здобутих результатів полягає у такому:

вперше:

- визначено як правову категорію «інформаційні потреби», під якими запропоновано розуміти необхідність суб'єктів у створенні, накопиченні, обміні, поширенні та зберіганні інформації;

- запропоновано визначення категорії «інформаційний інтерес», під яким пропонується розуміти інтерес, що виникає у будь-яких суб'єктів для задоволення їх інформаційних потреб;

- проведено класифікацію державної інформаційної політики України за часовим критерієм, територіальною ознакою та об'єктами впливу;

- обґрунтовано необхідність застосування Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення таких видів санкцій за правопорушення у сфері телерадіомовлення: зупинення дії ліцензії на визначений строк, необхідний для усунення порушення ліцензійних умов та анулювання ліцензії;

удосконалено:

-визначення поняття «інформація», під якою пропонується розуміти вираження у будь-якій формі змісту подій, дій та явищ, що існували, існують та існуватимуть у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі;

-визначення поняття «інформаційні ресурси», під якими пропонується розуміти джерела інформації, штучно закріплені на відповідних носіях, з яких вона надходить;

-положення статті 5 Закону України «Про природні монополії» шляхом доповнення закріпленого в ній переліку сфер природних монополій сферою надання послуг для здійснення зв'язку;

- положення ч. 3 ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», доповнивши перелік основних завдань Кабінету Міністрів України завданням щодо забезпечення реалізації державної інформаційної політики України.

набули подальшого розвитку:

- система принципів здійснення державної інформаційної політики України та їх класифікація;

- систематизація інформаційного законодавства у частині формування структури Кодексу України про інформацію;

- правовий статус Національної комісії з питань регулювання зв'язку України.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та результати дослідження можуть бути застосовані:

- під час нормотворчої та правозастосовчої діяльності - з метою вдосконалення законодавства в інформаційній сфері України;

- під час вдосконалення роботи органів державної влади щодо здійснення ними державної інформаційної політики України;

- у навчальному процесі - при викладенні дисциплін «Адміністративне право», «Інформаційне право», «Правознавство» «Інформаційна безпека», а також у процесі підготовки до друку навчальної та навчально-методичної літератури з вказаних дисциплін (акт впровадження в навчальний процес КНТЕУ від 2.12.2010 р.);

- у науково-дослідницькій сфері - для подальшого вивчення проблем у державній інформаційній політиці України;

- у процесі вдосконалення роботи Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (довідка про впровадження у роботу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 17/82 від 17.01.2011р.).

Окремі положення та висновки, що сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, у якій використано авторський підхід до дослідження організаційно-правових засад здійснення державної інформаційної політики України.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднено на таких науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Современные направления теоретических и прикладных исследований 2008» (15-25 березня 2008 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції «Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития 2008» (1-15 жовтня 2008 р., м. Одеса); Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Простір і час сучасної науки» (23-25 квітня 2009 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (13 березня 2010 р., м. Запоріжжя).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднено у чотирьох статтях, з яких три - у наукових фахових виданнях, що включені до переліку ВАК, а також у тезах науково-практичних конференцій. правовий інформаційний державний

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (220 найменувань на 22 сторінках), трьох додатків обсягом 5 сторінок. Загальний обсяг роботи становить 220 сторінок друкованого тексту, з них 193 сторінки - основний зміст роботи.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження поставленої проблеми, ступінь її наукової розробки, науково-теоретична основа, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, визначено об'єкт та предмет дослідження, його основна мета, завдання, теоретична та методологічна основа дослідження, сформульовано основні положення, що складають наукову новизну, теоретичне і практичне значення досягнутих у ході дослідження результатів. Наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, визначено структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади здійснення державної інформаційної політики України» включає три підрозділи, в яких досліджено правову природу та зміст явища державної інформаційної політики України, принципи її здійснення, правові передумови становлення та розвитку інституту державної інформаційної політики в Україні.

У підрозділі 1.1 «Поняття та зміст державної інформаційної політики України» досліджено основний категоріальний апарат державної інформаційної політики України. Визначено та розглянуто основні елементи категорії «державна інформаційна політика». Основну увагу приділено основоположній категорії досліджуваного явища - інформації, зміст якої відображено в низці нормативно-правових актів. Надано пропозиції щодо уніфікації змісту поняття «інформація», яку слід розглядати як вираження у будь-якій формі змісту подій, дій та явищ, що існували, існують та існуватимуть у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Також у процесі дослідження державної інформаційної політики України розроблено власні підходи до змістового наповнення таких важливих понять, як: «інформаційна сфера», «інформаційні ресурси», «інформаційні правовідносини», «єдиний інформаційний простір України».

При визначенні змісту поняття «державна інформаційна політика України» розглянуто його співвідношення з поняттям «національна інформаційна політика України» та обґрунтовано доцільність практичного використання першої із зазначених категорій.

Проаналізовано сучасні тенденції розвитку інституту державної інформаційної політики України, які свідчать про відсутність належної нормативної бази, яка б визначала понятійний апарат державної інформаційної політики, сфери здійснення державної інформаційної політики, закріплювала відповідні принципи, визначала систему органів держави щодо її формування, реалізації та контролю за реалізацією державної інформаційної політики України. Зважаючи на це, аргументовано необхідність прийняття на загальнодержавному рівні Концепції державної інформаційної політики України, яка міститиме основні положення реформування та розвитку інформаційної сфери України.

Враховуючи комплексний характер державної інформаційної політики України, доведено необхідність запровадження її класифікації з метою чіткого розуміння даного явища та підвищення ефективності її здійснення. Запропоновано класифікацію державної інформаційної політики здійснювати за: часовим критерієм (короткострокова, середньострокова та довгострокова); територіальною ознакою (зовнішня та внутрішня); об'єктами впливу (засоби масової інформації: телебачення та радіомовлення, преса, електронні засоби масової інформації; інформатизація: інфоінфраструктура, програмне забезпечення, цифрові системи; видавнича справа: поліграфія, книговидання, книгорозповсюдження; бібліотечна та архівна справа; інтелектуальна власність: авторське право та суміжні права; зв'язок: телефонний, поштовий, спеціальний; реклама; Інтернет; інформаційна безпека).

У підрозділі 1.2 «Принципи здійснення державної інформаційної політики України» досліджено принципи здійснення державної інформаційної політики України та виявлено фактичну відсутність теоретично розробленої та нормативно закріпленої їх системи. Запропоновано критерії класифікації принципів державної інформаційної політики України. Встановлено, що вирішення цього питання значно підвищить ефективність роботи державних органів щодо здійснення державної інформаційної політики України.

Запропоновано принципи здійснення державної інформаційної політики України класифікувати за такими критеріями: сфера застосування принципів державної інформаційної політики; суб'єкти, що беруть участь в інформаційних правовідносинах; етапи здійснення державної інформаційної політики; режим доступу до інформації. За сферою застосування принципи державної інформаційної політики поділяються на: загальні, спеціальні, спеціалізовані. В свою чергу, ці принципи мають такий поділ: принципи, що застосовуються в сфері видавництва; принципи, що застосовуються в сфері діяльності засобів масової інформації та інших сферах. За суб'єктами, що беруть участь в інформаційних правовідносинах: принципи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, що беруть участь у здійсненні державної інформаційної політики, принципи діяльності фізичних та юридичних осіб, а також принципи діяльності спеціальних суб'єктів. За етапами здійснення державної інформаційної політики: принципи діяльності з формування державної інформаційної політики, принципи діяльності з реалізації державної інформаційної політики та принципи контрольної діяльності за реалізацією державної інформаційної політики. За режимом доступу до інформації: принципи доступу до відкритої інформації та принципи здійснення допуску до інформації з обмеженим доступом.

У підрозділі 1.3 «Правові передумови становлення та розвитку інституту державної інформаційної політики України» досліджено об'єктивні передумови становлення та розвитку інституту державної інформаційної політики України. Встановлено, що українське інформаційне законодавство перебуває на етапі активного розвитку і потребує проведення відповідних заходів для його впорядкування.

За допомогою історичного підходу встановлено, що зародження інституту державної інформаційної політики України відбулося за часів, коли Україна була у складі СРСР. Аналіз інформаційного законодавства дозволив дослідити періодизацію становлення та розвитку інституту державної інформаційної політики України. В результаті цього виокремлено такі її етапи:

- до 1991 р. - етап зародження інституту державної інформаційної політики України;

- з 1991-1996 рр. - етап стихійного плюралізму у здійсненні державної інформаційної політики України;

- з 1996-2005 рр. - етап становлення державної інформаційної політики України;

- з 2005 р. - по сьогодні - етап подальшого розвитку державної інформаційної політики України.

Дослідження динаміки становлення та розвитку державної інформаційної політики дало змогу дійти висновку про необхідність комплексного підходу до створення універсального нормативно-правового акта, де будуть визначені пріоритети розвитку інформаційної сфери України.

Розглядаючи питання взаємозв'язку державної інформаційної політики України з інформаційним правом, аргументовано первинність виникнення державної інформаційної політики відносно останнього.

Розділ 2 «Організаційні засади здійснення державної інформаційної політики України» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено організаційно-правові засади формування, реалізації та контролю за реалізацією державної інформаційної політики України, а також продемонстровано наслідки впливу на зазначений процес видання Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».

У підрозділі 2.1 «Формування державної інформаційної політики України» дисертантом окреслено систему державних органів, які беруть участь у здійсненні державної інформаційної політики. Детально досліджено підсистему державних органів, які беруть участь у формуванні державної інформаційної політики. Визначено, що процес її формування складається з двох етапів: розроблення курсу державної інформаційної політики та його нормативного закріплення.

Доведено, що функція формування державної інформаційної політики може розглядатися як у широкому, так і вузькому значенні. У широкому тлумаченні - це діяльність державних органів та інших суб'єктів, що беруть участь у процесі розроблення та внесення пропозицій щодо формування курсу державної інформаційної політики України. До органів, що здійснюють функцію формування державної інформаційної політики України, можна віднести: Президента України, Кабінет Міністрів України, Верховну Раду України, Міністерство транспорту та зв'язку України (сьогодні Міністерство інфраструктури України), Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, Національну комісію з питань регулювання зв'язку України, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України тощо. У вузькому значенні - це діяльність законодавчого органу влади, який визначає можливість прийняття чи відхилення тих чи інших пропозицій по виробленню загальнодержавного курсу держави в інформаційній сфері.

Ці державні органи належать до першої складової процесу формування державної інформаційної політики України - розроблення курсу. Проте виключно один орган наділений повноваженнями як щодо розроблення курсу, так і його затвердження. Таким органом є Верховна Рада України, оскільки саме їй відведено основне місце як законодавчому органу, який не тільки бере участь у формуванні державної інформаційної політики, а й створює для цього її нормативно-правове підґрунтя.

Досліджуючи підсистему державних органів, що здійснюють формування державної інформаційної політики, проаналізовано відповідні повноваження Президента України та визначено його прямий та опосередкований вплив на цей процес.

Під час аналізу повноважень Кабінету Міністрів України виявлено, що попри відсутність в уряду прямої функції формування державної інформаційної політики України, вищий орган виконавчої влади бере участь у вказаному процесі, що випливає з таких його повноважень, як: розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм. Зокрема це повноваження стосується і розроблення програм державної інформаційної політики України. Також згідно зі статтею 93 Конституції України Кабінет Міністрів України наділений правом законодавчої ініціативи, що підтверджує його участь у формуванні державної інформаційної політики України.

Досліджуючи функціональні повноваження інших державних органів щодо їх участі у процесі формування державної інформаційної політики України, встановлено, що такими функціями наділено Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Міністерство транспорту та зв'язку України (сьогодні Міністерство інфраструктури України), Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національну комісію з питань регулювання зв'язку України та органи місцевого самоврядування.

Поряд з державними органами у процесі формування державної інформаційної політики може брати участь громадськість та інші недержавні інституції, що випливає з Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

У підрозділі 2.2 «Реалізація державної інформаційної політики України» дисертантом визначено коло державних органів, які уповноважені здійснювати функцію реалізації державної інформаційної політики України.

Встановлено, що виконання функції реалізації державної інформаційної політики України фактично покладено на Президента України, Кабінет Міністрів України, Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, Міністерство транспорту та зв'язку (сьогодні Міністерство інфраструктури України), Національну комісію з питань регулювання зв'язку України, Міністерство юстиції України, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації (сьогодні Державне агентство з питань науки, інновацій та інформації України), Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі, Державний комітет архівів України (сьогодні Державна архівна служба України), їх територіальні підрозділи та деякі інші органи.

Доведено необхідність законодавчо закріпити повноваження Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної інформаційної політики України, що дозволить більш ефективно регулювати відносини в інформаційній сфері України.

Надано пропозиції щодо уточнення правового статусу Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, які полягають у перетворенні її в інституціонально незалежний орган. Також автором запропоновано внести зміни до статті 5 Закону України «Про природні монополії», доповнивши перелік сфер діяльності суб'єктів природних монополій сферою: «надання послуг для здійснення зв'язку».

Аналіз діяльності державних органів щодо реалізації державної інформаційної політики України свідчить про необхідність вдосконалення їх відповідної підсистеми.

У підрозділі 2.3 «Контроль за реалізацією державної інформаційної політики України» досліджено питання контролю, який здійснюють органи державної влади під час виконання державної інформаційної політики України. Встановлено, що вказаний контроль слід розглядати за такими видами:

- внутрішній адміністративний контроль за реалізацією державної інформаційної політики - контроль у самій системі органів виконавчої влади під час виконання державної інформаційної політики;

- президентський контроль за реалізацією державної інформаційної політики - контроль Президента України за виконанням державної інформаційної політики;

- парламентський контроль за реалізацією державної інформаційної політики - контроль Верховної Ради України за виконанням державної інформаційної політики;

- судовий контроль за реалізацією державної інформаційної політики - контроль органів судової влади за виконанням державної інформаційної політики;

- прокурорський нагляд за реалізацією державної інформаційної політики - специфічний різновид контролю органів прокуратури за виконанням державної інформаційної політики.

Досліджено підсистему органів, які наділені повноваженнями контролю та нагляду за реалізацією державної інформаційної політики України. Тут особливу роль відведено Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення як єдиному органу, основною діяльністю якого є наглядово-регуляторні функції у сфері телебачення і радіомовлення України. Значну увагу приділено аналізу адміністративно-правового статусу цього органу та його функціональному наповненню. Встановлено роль та місце Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в системі державних органів, що здійснюють контроль за реалізацією державної інформаційної політики України. Огляд повноважень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення дав можливість стверджувати, що вона здійснює непрямий парламентсько-президентський контроль.

Розділ 3 «Удосконалення організаційно-правового забезпечення здійснення державної інформаційної політики України» складається з двох підрозділів, у яких досліджено питання вдосконалення державного регулювання в інформаційній сфері в контексті адміністративної реформи України та питання вдосконалення адміністративної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері.

У підрозділі 3.1 «Вдосконалення правового регулювання інформаційної сфери в контексті здійснення адміністративної реформи України» розглянуто сучасний стан правового регулювання інформаційної сфери України. Встановлено, що серед значної кількості нормативно-правових актів в інформаційній сфері більшість має суто декларативний характер, застарілі норми та неузгодженості, що в свою чергу вказує на необхідність вдосконалення законодавства в цій сфері.

Зважаючи на існування інформаційного законодавства, обґрунтовано доцільність такого способу систематизації нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в такій інформаційній сфері, як галузева кодифікація. Зокрема в п.2 розділу ІІІ Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки» від 9 січня 2007 р. зазначено, що для підвищення ефективності розвитку інформаційного суспільства необхідно створити цілісну систему законодавства, гармонізовану з відповідним нормами міжнародного права та здійснити кодифікацію інформаційного законодавства.

Проаналізовано одну з існуючих структур проекту Кодексу України про інформацію. Встановлено ряд його недоліків та запропоновано пропозиції щодо їх усунення.

Виділено два етапи реформування інформаційного законодавства: І - через його вдосконалення; ІІ - його подальша кодифікація.

У ході аналізу виявлено ряд недоліків деяких нормативно-правових актів та надано пропозиції щодо їх усунення. Запропоновано доповнити чинний Закон України «Про інформацію», визначенням таких важливих категорій: «інформаційний суверенітет», «інформаційна сфера», «інформаційні потреби», «інформаційний інтерес» тощо. Також запропоновано внести зміни до ч.7 ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», надавши таку редакцію: «Якщо примірники правомірно опублікованого твору законним чином введені у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх повторне введення в обіг шляхом продажу, дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але за умови отримання останнім авторської винагороди за повторне тиражування».

У підрозділі 3.2 «Адміністративна відповідальність як засіб здійснення державної інформаційної політики України» досліджено питання адміністративної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері України. Запропоновано уточнити поняття адміністративної відповідальності в адміністративній сфері, під якою слід розуміти застосування державою примусових заходів у вигляді адміністративних стягнень до суб'єктів інформаційних правовідносин з приводу створення, накопичення, зберігання, використання, поширення та знищення інформації.

Розглянуто коло суб'єктів, до яких може застосовуватись адміністративна відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері. Аргументовано можливість притягнення до адміністративної відповідальності за вказані правопорушення як фізичних, так і юридичних осіб.

Розглянуто застосування адміністративної відповідальності у сфері телебачення і радіомовлення України. Надано рекомендації стосовно вдосконалення адміністративної відповідальності у вказаній сфері, зокрема щодо розповсюдження та анонсування телерадіоорганізаціями програм та передач, які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх осіб та юнацтва у не відведений для цього час; недотримання порядку розповсюдження та розміщення реклами, редакційного, авторського чи інформаційного матеріалу на телебаченні тощо.

Обґрунтовано необхідність доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення такими видами стягнень в інформаційній сфері: призупинення дії ліцензії, анулювання дії ліцензії та блокування сайта чи інтернет-сторінки.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження одержано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у проведенні комплексного аналізу організаційно-правових засад державної інформаційної політики України, у результаті чого отримано самостійні висновки, сформульовано нові наукові положення та розроблено практичні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цих відносин.

1. Надано та уточнено визначення таких понять інформаційної сфери:

«інформація» - вираження у будь-якій формі змісту подій, дій та явищ, що існували, існують та існуватимуть у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі;

«інформаційна сфера» - це середовище, де створюється, накопичується, зберігається та розповсюджується інформація, яка є причиною виникнення, зміни та припинення інформаційних правовідносин;

«інформаційні правовідносини» - це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають, змінюються та припиняються в процесі задоволення інформаційного інтересу;

«інформаційні ресурси» - це джерела інформації, штучно закріплені на відповідних носіях, з яких вона надходить;

«інформаційний інтерес» - це інтерес, який виникає у суб'єктів з приводу задоволення їх інформаційних потреб;

«інформаційні потреби» - це необхідність суб'єктів у створенні, накопиченні, обміні, поширенні та зберіганні інформації;

«світовий інформаційний простір» - це середовище, в рамках якого міститься та здійснюється обмін інформацією між суб'єктами інформаційних відносин.

2. Розроблено класифікацію державної інформаційної політики за: часовим критерієм - короткострокова, середньострокова та довгострокова; територіальною ознакою - зовнішня та внутрішня; об'єктами впливу - засоби масової інформації: телебачення та радіомовлення, преса, електронні засоби масової інформації; інформатизація: інфоінфраструктура, програмне забезпечення, цифрові системи; видавнича справа: поліграфія, книговидання, книгорозповсюдження; бібліотечна та архівна справа; інтелектуальна власність: авторське право та суміжні права; зв'язок: телефонний, поштовий, спеціальний; реклама; Інтернет; інформаційна безпека.

3. Обґрунтовано необхідність класифікації принципів здійснення державної інформаційної політики за такими критеріями: сфера застосування принципів державної інформаційної політики; суб'єкти, що беруть участь в інформаційних правовідносинах; етапи здійснення державної інформаційної політики; режим доступу до інформації. Доповнено перелік базових принципів державної інформаційної політики України, до яких слід віднести: рівність прав усіх учасників інформаційних відносин при наданні, отриманні, зберіганні та поширенні інформації; регулярність і своєчасність надання інформації; достовірність та повнота інформації; оперативність та доступність інформації, що розкривається; дотримання конфіденційності відносно інформації, що становить державну, службову чи комерційну таємницю; принцип інтеграції єдиного інформаційного простору України до світового інформаційного простору; інформаційне забезпечення; свобода використання інформації.

4. Здійснено періодизацію становлення та розвитку інституту державної інформаційної політики в Україні, у результаті якої виділено такі етапи: до 1991 р. - етап зародження інституту державної інформаційної політики України; з 1991 - 1996 рр. - етап стихійного плюралізму у здійсненні державної інформаційної політики України; з 1996 - 2005 рр. - етап становлення державної інформаційної політики України; з 2005 р. - по сьогодні - етап подальшого розвитку державної інформаційної політики України.

5. Обґрунтовано положення щодо здійснення державної інформаційної політики України шляхом виконання державними органами функцій формування, реалізації та контролю за реалізацією державної інформаційної політики.

6. Відзначено необхідність надання статусу незалежного регулятора Національній комісії з питань регулювання зв'язку України. Підставами для цього є підпорядкованість Національної комісії з питань регулювання зв'язку України Кабінету Міністрів України, який може лобіювати інтереси на користь відповідних державних підприємств.

7. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення структури проекту Кодексу України про інформацію, запропонованого науково-дослідним центром правової інформатики Національної академії правових наук України.

8. Розроблено пропозиції з вдосконалення нормативно-правового регулювання інформаційної сфери України. Зокрема запропоновано викласти ч.2. ст.9 чинного Закону України «Про інформацію» у такій редакції: «Реалізація права на інформацію суб'єктами інформаційних відносин не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи та законні інтереси інших суб'єктів інформаційних відносин». Пропонується також внести зміни до статті 30 чинного Закону України «Про інформацію», де наведено визначення конфіденційної інформації, під якою доцільно розуміти будь-яку інформацію, яка знаходиться у користуванні фізичних та юридичних осіб і може поширюватись за бажанням осіб, які мають право володіння чи право розпорядження нею, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

9. Виокремлено самостійну групу правопорушень в інформаційній сфері, за які може наставати адміністративна відповідальність, та запропоновано виділити їх в окрему главу Особливої частини чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення «Адміністративні правопорушення в інформаційній сфері».

10. Виявлено прогалини в законодавстві щодо встановлення розміру штрафів у сфері телебачення і радіомовлення. Доведено необхідність прийняття відповідного нормативно-правового акта, що встановить конкретні розміри штрафів до порушників законодавства про телебачення і радіомовлення та надасть можливість здійснення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення дієвого контролю за діяльністю суб'єктів господарювання у сфері телерадіомовлення.

11. Зроблено висновок про необхідність доповнення переліку санкцій, що застосовує Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення за порушення законодавства у сфері телерадіомовлення, зупиненням дії ліцензії на визначений строк, необхідний для усунення порушення ліцензійних умов та анулюванням ліцензії шляхом внесення відповідних змін до законодавства.

12. Встановлено необхідність у формуванні та закріпленні в особливій частині чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення глави під назвою «Адміністративні правопорушення в інформаційній сфері».

13. Запропоновано внести такі зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом його доповнення статтею 186-7 «Поширення інформації, що може негативно вплинути на моральний, фізичний та інтелектуальний розвиток особи» та статтею 186-8 «Порушення вимог конфіденційності інформації про особу».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мосенко Ю.О. Деякі питання вдосконалення основних складових категоріального апарату державної інформаційної політики України / Ю.О. Мосенко // Вісник господарського судочинства. - 2009. - № 1. - С. 103-109.

2. Мосенко Ю. Щодо питання основних засад державної інформаційної політики України / Ю. Мосенко // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 10. - С. 212-215.

3. Мосенко Ю. Деякі питання вдосконалення контрольно-регуляторних повноважень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення / Ю. Мосенко // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 6. - С. 150-153.

4. Мосенко Ю.О. Особливості здійснення державного контролю в інформаційній сфері України / Ю.О. Мосенко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2010. - № 10 (72). - С. 14-20.

5. Мосенко Ю.О. Щодо питання подальшого розвитку основних засад інформаційного суспільства в Україні / Ю.О. Мосенко // Современные направления теоретических и прикладных исследований 2008 : сб. науч. трудов по материалам междунар. науч.-практ. конф. Т. 13. Юридические и политические науки. - Одесса, 2008. - С. 67-69.

6. Мосенко Ю.О. Вдосконалення регулювання авторського права як напрямок розвитку інформаційної сфери України / Ю.О. Мосенко // Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития 2008 : сб. науч. трудов по материалам междунар. научно-практ. конф. Т. 10. Юридические и политические науки. - Одесса, 2008. - С. 62-63.

7. Мосенко Ю.О. До питання принципів державної інформаційної політики України / Ю.О. Мосенко // Простір і час сучасної науки : матеріали п'ятої всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. Ч. 2. - К., 2009. - С. 49 - 50.

8. Мосенко Ю.О. Проблеми визначення окремих категорій у інформаційній сфері України / Ю.О. Мосенко // Тенденції та пріоритети реформування законодавства України: матеріали всеукр. наук.-практ. конф. Ч.ІІ. - Запоріжжя, 2010. - С. 67.

АНОТАЦІЯ

Мосенко Ю.О. Державна інформаційна політика України: організаційно-правові аспекти здійснення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, 2011.

У дисертації проведено комплексне дослідження організаційно-правових засад здійснення державної інформаційної політики України. Визначено категоріальний апарат державної інформаційної політики України та розкрито зміст відповідних категорій. Розроблено систему принципів державної інформаційної політики України, досліджено правові передумови та історію розвитку інституту державної інформаційної політики України.

Проведено комплексне дослідження системи державних органів, які здійснюють державну інформаційну політику України шляхом розподілу їх компетенційних повноважень на функцію формування, реалізації та контролю за реалізацією державної інформаційної політики України. Сформовано пропозиції щодо вдосконалення системи державних органів та їх функціонального наповнення з метою підвищення ефективності реалізації державної інформаційної політики України. Визначено основні проблеми державного регулювання в інформаційній сфері України та розроблено пропозиції щодо їх усунення. Розглянуто питання адміністративної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері України.

Ключові слова: інформація, державна інформаційна політика, інформаційна сфера, інформаційні правовідносини, інституційний механізм здійснення державної інформаційної політики, повноваження органів державної влади.

АННОТАЦИЯ

Мосенко Ю.А. Государственная информационная политика Украины: организационно-правовые аспекты осуществления. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины, Киев, 2011.

В диссертации проведено комплексное исследование организационно-правовых проблем осуществления государственной информационной политики Украины. Определен категориальный аппарат государственной информационной политики Украины, рассмотрены такие категории, как информация, единое информационное пространство Украины, мировое информационное пространство, информационные ресурсы, информационная сфера, информационные правоотношения и др. Разработана классификация государственной информационной политики Украины в соответствии с временным критерием (краткосрочная, среднесрочная и долгосрочная), территориальными признаками (внутренняя и внешняя) и объектами влияния (средства массовой информации: телевидение и радиовещание, пресса, электронные средства массовой информации; информатизация: инфоинфраструктура, программное обеспечение, цифровые системы; издательское дело: полиграфия, книгоиздание, книгораспространение; библиотечное и архивное дело; интеллектуальная собственность: авторское право и смежные права; связь: телефонная, почтовая и специальная; реклама; Интернет; информационная безопасность).

Констатировано отсутствие принципов осуществления государственной информационной политики Украины, а также разработаны критерии их классификации с целью приведения в единую систему.

Проанализированы правовые предпосылки формирования и развития института государственной информационной политики Украины. В результате проведено периодизацию, которая состоит из четырех этапов: до 1991 г. - этап зарождения института государственной информационной политики Украины; 1991-1996 гг. - этап стихийного плюрализма в осуществлении государственной информационной политики Украины; с 1996-2005 гг. - этап становления государственной информационной политики Украины; с 2005 г. - по сегодняшний день - этап дальнейшего развития государственной информационной политики Украины.

Особое внимание уделено исследованию системы органов государственной власти, в частности их функциональных полномочий относительно формирования, реализации и контроля над реализацией государственной информационной политики Украины. В ходе исследования обнаружено дублирование полномочий некоторыми из органов, что приводит к неэффективности осуществления государственной информационной политики Украины. Предложены пути оптимизации системы органов государственной власти, призванных осуществлять государственную информационную политику Украины.

В процессе исследования законодательной базы в информационной сфере доказана необходимость усовершенствования положений Закона Украины «Об информации», а в последующем - и принятия Кодекса Украины об информации как результат систематизации нормативно-правовых актов в информационной сфере.

Проанализирован вопрос административной ответственности за правонарушения в информационной сфере, доказано несовершенство механизма привлечения к административной ответственности субъектов информационных правоотношений за совершение правонарушений в информационной сфере. Разработаны нормы по усовершенствованию административной ответственности за правонарушения в информационной сфере Украины. Предложено внести следующие изменения в законодательство:

1) дополнить ч. 6 ст. 72 Закона Украины «О телевидении и радиовещании» такими видами санкций, как приостановление действия лицензии на определенный срок, необходимый для устранения нарушений и аннулирование лицензии;

2) дополнить Кодекс Украины об административных правонарушениях статьей 186-7 «Разглашение информации, которая может негативно повлиять на моральное, физическое и интеллектуальное развитие лица», и статьей 186-8 «Нарушение требований конфиденциальности информации полученной о лице».

Ключевые слова: информация, государственная информационная политика, информационная сфера, информационные правоотношения, институциональный механизм осуществления государственной информационной политики, полномочия органов государственной власти.

ANNOTATION

Mosenko Y.O. Ukrainian public informative policy: organizational and legal aspects of its realization. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Law, speciality 12.00.07 - administrative law and process; financial law; informational law. - National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv, 2011. A complex research of the organizational and legal principles of the realization of Ukrainian public informative policy is conducted in this thesis. Categories which are used in Ukrainian public informative policy were determined and their meanings were examined. The system of the principles of Ukrainian public informative policy was created. The legal pre-conditions and the history of the development of the institute of Ukrainian public informative policy were developed. A complex research of the system of public institutions in the informative sphere was conducted. Those institutions carry out the Ukrainian public informative policy by dividing their powers into the function of forming, realization and control of the realization of Ukrainian public informative policy. The suggestions for the optimizations of the quantitative composition and the functional filling of the public institutions for the increasing of the efficiency of the realization of Ukrainian public informative policy were formed. The basic problems of the governmental regulation in the Ukrainian informative sphere were determined. And the suggestions regarding the solutions for those problems were developed. The question of the administrative responsibility regarding the offence in the Ukrainian informative sphere was analyzed.

Key words: information, public informative policy, informative sphere, informative legal relationships, institutional mechanism of the realization of a public informative policy, powers of public authorities.

Размещено на Allbest.ru