Виявлено закономірності ієрархічної послідовності та рівневої взаємодії (суспільна система являє собою чіткий порядок взаємопов'язаних підсистем), суспільної стабільності (суспільна система є стабільною тільки відносно стану нестабільності), інноваційності (будь-які зміни приводять до виникнення нового). Запропоновано принцип інноваційності (обумовлений спрямованістю аналітичної редукції в методології інноваційних фільтрів на отримання якісно нових результатів), критеріально-типологічний підхід у поєднанні з принципом виокремлення (відображає особливості об'єкта аналізу та оцінювання і передбачає кількісну деталізацію показників з подальшим вичленовуванням найбільш суттєвих з них); методи транзитивного (передбачає розробку імітаційних моделей поведінки реальних систем шляхом установлення особливостей перехідних станів системи) та інноваційного (передбачає розробку ймовірнісних динамічних моделей стабільного розвитку системи) моделювання, інноваційної редукції (зведення структури суспільних інновацій до складових елементів процесу їх утворення за допомогою інноваційних фільтрів) та стабілізаційного аналізу (спосіб розв'язання проблеми розвитку складних систем із застосуванням стабілізаційних моделей); інноваційну матрицю загроз і небезпек; транзитивний механізм, який дає змогу забезпечувати збереження, функціонування та розвиток політичної системи, створювати умови для контролю змін.

У роботі висунуто гіпотезу про можливість формування теорії суспільної стабільності в державному управлінні, яка підтверджується запропонованим комплексним підходом. Розкрито основні завдання, які можуть бути вирішені із застосуванням такої теорії: дотримання балансу інтересів між суб'єктами державного управління, а також між ними і громадянським суспільством за допомогою "конфліктної співпраці", побудованої на принципах демократичного та правового діалогу; розробка моделі соціально-економічного розвитку, спрямованої на забезпечення економічних прав і свобод; створення оптимальної моделі соціальної держави як системи взаємопов'язаних соціальних інститутів; формування єдиного стратегічного інтересу суспільства на основі загальнонаціонального інтересу, розробка інституційного механізму узгодження інтересів влади з інтересами громадських та політичних сил і механізмів консультативної взаємодії та соціального партнерства з метою утвердження громадянської злагоди; створення об'єктивних умов ефективної взаємодії суспільних підсистем; забезпечення взаємодії громадянського суспільства та державної влади на принципах демократичності, прозорості, відкритості, громадянського ладу; формування та використання потенціалу суспільства з урахуванням перспектив майбутніх періодів тощо.

Адаптовано до державного управління методологію економічної синергетики, зокрема принципи динамічної рівноваги, міжчасової економічної рівноваги, специфікації структурних рівнів, фазових пріоритетів, ідеальних уявлень про симетричність систем, часових параметрів і факторів часу тощо, за допомогою якої досліджено поведінку економічної підсистеми, виявлено ключові змінні та доведено, що синергетична модель формування суспільної стабільності є базовою в її аналізі.

Запропоновано базову модель, що дала змогу розробити моделі-підходи до процесу забезпечення суспільної стабільності з використанням концепцій відображення багаторівневої впорядкованості управлінських структур різних рівнів, основними властивостями яких є розміщення підсистем у вертикальній послідовності, пріоритет підсистем верхніх рівнів щодо нижчих та залежність дій підсистем верхніх рівнів від результатів дій підсистем нижчих рівнів. Визначено етапи процесу стабілізації суспільства та розкрито його характеристики. Етап дестабілізації передбачає порушення зв'язків між складовими елементами соціальної системи, функцій, що вони виконують, та комунікацій; проте в цілому система зберігає свою цілісність і головним чинником, що утримує її в цьому стані, є цілеспрямованість. На етапі хаотичного розвитку відбуваються збурення системи, що спонукають її до активізації інноваційності, спрямованої на визначення стратегічних перспектив; особливо загострюється процес самоорганізації системи з метою відтворення умов для набуття якісно нового стану. На етапі вибору альтернатив здійснюється перегрупування структурних елементів системи відповідно до стратегічних пріоритетів, які утворюють інноваційне поле якісних змін. Етап адаптації передбачає внутрішнє пристосування системи до нового стану та її оновлення, перевірку правильності обраного варіанта. На етапі стабілізації має місце самолокалізація системи, активізуються механізми її самоорганізації на якісно новому рівні.

У третьому розділі - "Основні виміри забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні" - встановлено основні теоретичні засади суспільно-політичної стабільності; досліджено особливості взаємодії економічної та соціальної підсистем в аспекті стабільного розвитку суспільства; визначено системні чинники стабілізації соціально-економічного розвитку держави.

У процесі аналізу суспільно-політичної стабільності в умовах системних трансформацій окреслено проблемне поле забезпечення суспільної стабільності: динаміку соціокультурних змін та культуротворчих процесів, зміни в морально-ціннісній системі, різкі зміни стратегічного курсу розвитку держави та суспільства, превалювання застарілих форм, методів, засобів соціального управління тощо. Відповідно до них наголошено на тому, що державне управління має переорієнтовуватися на конкретні стратегічні завдання, які деталізують стратегію суспільного розвитку, що набуває особливої важливості в аспекті забезпечення суспільної стабільності на основі формування відповідних державно-управлінських механізмів, функціонування яких спрямовується на реалізацію головних стратегічних пріоритетів. З урахуванням проблеми формування державницької ідеології, яка відтворює основні пріоритети суспільного розвитку й здатна створити умови для підтримки суспільної стабільності, з огляду на наявну в суспільстві систему цінностей, розроблено модель впливу ціннісно-ідеологічних факторів на якісні зміни суспільного розвитку.

Доведено, що у визначенні цінностей, норм та пріоритетів державотворення основним регулятором оцінної діяльності соціальних суб'єктів у межах соціального управління стає система державницької ідеології, пов'язаної з функціонуванням державної влади, а духовна складова суспільної стабільності виступає базовою детермінантою суспільного розвитку. Соціально-ціннісна система факторів суспільної стабільності передбачає існування у структурі суспільства системи цінностей, норм, правил, яких дотримується переважна більшість соціальних суб'єктів, міру стійкості соціальних форм діяльності, раціональність і оптимальність її організації, наявність відповідних організаційних структур, розподіл функцій, прав та обов'язків між учасниками інституційної взаємодії, контроль та регламентацію діяльності, у тому числі й правової.

Показано необхідність застосування проблемно-орієнтованого підходу до забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні, що дає змогу вийти на рівень конкретизації системи цінностей та найважливіших ідеологем суспільного розвитку з погляду наявних у ньому об'єктивних проблем. У цьому контексті доцільним є вичленовування специфіки змін свідомісних факторів у процесі забезпечення суспільної стабільності на основі визначення особливостей елементів їх структури.

Обґрунтовано, що одним з найважливіших механізмів забезпечення відтворення усіх складових суспільної стабільності, що реалізується на рівні державної влади шляхом регулювання впливу чинників політичної системи на процеси стабілізації суспільства, є система державного управління. Враховуючи це процес забезпечення суспільної стабільності у зв'язку з формами взаємодії держави та громадянського суспільства може бути представлений у багатофакторних та варіативних моделях взаємодії, таких як ідеальна модель, модель конфлікту цінностей, модель домінування держави, модель корпоративної держави, модель домінування громадянського суспільства, модель інноваційного суспільства, модель інертного протистояння, модель держави системної кризи.

Наголошено на тому, що загальна динаміка суспільного розвитку, зумовлена зміною станів стабільності/нестабільності, потребує більш адекватної методології наукового аналізу функціонування таких складних систем, до яких належать економічна та соціальна підсистеми суспільства. Як складові такої методології застосовано основні принципи синергетики загалом та економічної синергетики зокрема, що дає змогу розкрити можливості забезпечення стабільності кожної з підсистем суспільства в процесі їх взаємодії, створюючи умови для визначення стратегічних пріоритетів державної політики. Досліджено особливості взаємодії економічної та соціальної підсистем на основі використання методології синергетики в аспекті стабільного розвитку суспільства; виявлено системні чинники стабілізації соціально-економічного розвитку держави; проаналізовано вплив процесів інтеграції та глобалізації на динаміку стабільності/нестабільності соціально-економічної сфери і визначено стратегічні напрями її забезпечення в державному управлінні.

Зроблено акцент на тому, що практична зорієнтованість державного управління передбачає коригування теоретичних парадигм відповідно до конкретної управлінської ситуації та специфіки суспільних відносин. Об'єктивність наукового підходу при цьому передбачає комплексність та системність дослідження, що на теоретико-методологічному рівні зумовлює пріоритетність системного підходу, який відображає єдність концептуального бачення проблем соціальної стабільності. У цьому контексті парадигма державного управління має орієнтуватися на теоретико-методологічне обґрунтування здатності системи в цілому та кожної із суспільних підсистем зокрема до саморозвитку та сталого еволюціонування, забезпечуючи адекватність стану системи зовнішнім викликам.

Стверджується, що на рівні теорії державного управління питання забезпечення соціально-економічної стабільності конкретизується в межах критеріального підходу, в який вводиться принципово важливе поняття "межі". Це поняття визначає певний критичний стан ("межовий стан") системи, поза яким, якщо система перетинає цю межу, виникають та активізуються виклики зовнішнього середовища, створюючи умови для розвитку внутрішньої ентропії на основі деградації основних елементів підсистеми або руйнування найсуттєвіших структурно-функціональних зв'язків між ними. Фактично міжсистемна взаємодія як об'єкт теоретичної рефлексії є необхідним елементом контекстуалізації сукупності змін соціально-економічних, суспільно-політичних та культурних процесів, реалізуючись у виробленні державної політики.

Акцентовано увагу на тому, що для визначення стану і рівня стабільності економічної та соціальної підсистем слід використовувати методологію економічної синергетики, яка дає можливість проаналізувати стан системи на різних етапах її розвитку, враховуючи наявні та можливі зміни. Це створює підґрунтя для наукового прогнозування й визначення конкретних шляхів подолання можливих криз, їх наслідків та шляхів державного регулювання кожної з підсистем суспільства в перспективі забезпечення суспільної стабільності.

У четвертому розділі - "Державне управління забезпеченням суспільної стабільності" - здійснено аналіз процесу державного управління забезпеченням суспільної стабільності та визначено сутність державно-управлінських механізмів його реалізації, розкрито специфічні механізми забезпечення суспільної стабільності; розроблено методологію її аналізу та оцінювання.

У межах комплексного підходу до аналізу процесу державного управління забезпеченням суспільної стабільності визначено типи стану системи: динамічний (цілісність системи, інновативність розвитку, адаптивність до змін); стабільний (цілісність системи, визначеність пріоритетів розвитку, протидія змінам); транзитивний (псевдо-цілісність системи, невизначеність напряму розвитку, активність змін); сталий (замкненість системи, протидія розвитку та змінам), нестабільний (становлення системи, значний вплив середовища, змінність напрямів розвитку).

Розкрито основні елементи методології інноватики в державному управлінні та доведено, що її застосування створює умови для розробки й ефективної реалізації стратегії інноваційного розвитку, яка ґрунтується на синтезі ринкових механізмів економічної діяльності, високому рівні їх соціальної адаптації та державної підтримки базових суспільних інновацій. Ураховуючи сутність інноваційних змін і динаміку суспільних перетворень, варто звернути увагу на те, що така стратегія має потужний потенціал, який реалізується в активній позиції впровадження інновацій в усі сфери суспільного життя. З огляду на це запропоновано інноваційну стратегію стабільного розвитку, в межах якої основним завданням державного управління є підтримка стабільного стану суспільства, корекція та контроль його змін, а також інноваційних процесів в аспекті визначення допустимого ступеня інноваційних змін та запобігання загрозі виникнення інноваційного хаосу. Інноваційна стратегія стабільного розвитку поєднує до-інноваційний (формування моделі передбачення та прогнозування державно-управлінських рішень в умовах суспільної нестабільності), інноваційний (вироблення та впровадження інновацій у відповідні періоди розвитку суспільної системи, а також систему управління цим процесом) та пост-інноваційний (прогнозування динаміки розвитку, розширення сфери державно-управлінського впливу на процеси забезпечення суспільної стабільності на основі наукового передбачення стратегічно важливих змін зовнішнього та внутрішнього середовища) етапи, формуючи інноваційну систему забезпечення суспільної стабільності.

Показано, що в основу інноваційної системи забезпечення суспільної стабільності покладено інноваційну стратегію стабільного розвитку, метою якої є досягнення максимального балансу інтересів і потреб усіх підсистем суспільної стабільності відповідно до цілей і завдань суспільної системи. Враховуючи стратегічні орієнтири інноваційної політики держави, наголошено на тому, що інноваційна стратегія стабільного розвитку є сферою виникнення державно-управлінських інновацій та основою формування державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності, оскільки дає змогу виділити її головні пріоритети в кожній з підсистем суспільства відповідно до інноваційної індикативності та сформувати інноваційні патерни. В остатньому випадку набуває значення синергетичний ефект, який приводить до спрощення системи, що зумовлює необхідність інноваційних змін.

Виявлено, що синергетична методологія у поєднанні із системним підходом до аналізу складних явищ вказує на те, що порушення стабільності, з одного боку, виступає фактором дестабілізації, з другого - формує умови інноваційного розвитку, що можна інтерпретувати як самореалізацію цілого в переході до нової якості системи. Це пов'язано з необхідністю забезпечення дієвості механізму самоорганізації, який працює на рівні всієї системи, створюючи умови для визначення її загального напряму руху, що зумовлений зовнішнім впливом на всі підсистеми. Специфічне розуміння механізму самоорганізації у цьому разі адаптує його до управлінського середовища, що фактично дає можливість ототожнювати його з механізмом управління, який виконує стабілізуючу функцію, зменшуючи рівень відхилення системи від суспільних норм, цінностей та пріоритетів.

Показано, що концептуальне розуміння державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності дало можливість розглядати їх як ідеалізовану систему практичних заходів, спрямованих на реалізацію функцій держави щодо перетворення процесів суспільного розвитку в напрямі стабілізації. Доведено, що державно-управлінські механізми забезпечення суспільної стабільності являють собою впорядковану систему взаємоузгоджених та взаємообумовлених елементів усіх підсистем, скерованих управлінським впливом на забезпечення суспільної стабільності.

Визначено структуру державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності: суб'єкти формування та реалізації механізму (сукупність державних та політичних суб'єктів влади, а також суб'єктів публічного управління); об'єкти дії механізму (підсистеми суспільства, що зазнали деформуючого впливу зовнішніх та внутрішніх збурень); суб'єкт-суб'єктна, суб'єкт-об'єктна та об'єкт-суб'єктна взаємодія (характеристики сутності зв'язків елементів механізму, що вказують на здатність системи реагувати на внутрішні - горизонтальні та вертикальні і зовнішні впливи - зворотні впливи об'єкта на суб'єкт, що провокують утворення якісно нових властивостей системи); цілі, на реалізацію яких спрямована дія механізму (суспільно значимі та цінні засоби досягнення суспільної стабільності); передумови та умови формування механізму (структурованість суспільної системи, що наближається до стану нестабільності); система взаємоузгоджених та взаємообумовлених елементів підсистем суспільства (функціонально-цільова сфера реалізації державних інтересів); практичні засоби реалізації механізму (методи, інструменти, ресурси, технології тощо); стадії розвитку механізму (формування, реалізація, забезпечення ефективності). Основною метою державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності є справляння впливу на систему, що приводить до її самоорганізації, дає змогу покращити її функціонування і розвиток, тобто забезпечити безпосередню взаємодію, в процесі якої формуються різні варіанти вирішення проблем і здійснюється їх вибір, що є головною ознакою будь-якого управління взагалі.

Запропоновано транзитивний механізм збереження суспільної стабільності, застосування якого суб'єктами управління з погляду інноваційності зумовлює необхідність упровадження механізму інноваційного регулювання, що розвивається на основі моделювання складних систем. З погляду методології це спрямовано на забезпечення процесу виявлення, узагальнення та визначення ситуаційно важливих елементів імовірних змін майбутніх періодів. З'ясовано, що сутність такого механізму полягає в запобіганні змінам зовнішнього середовища, що передбачає розвиток випереджальних уявлень; він вказує на виникнення конкретного суспільно значимого та ціннісного ефекту від дії державно-управлінського механізму на рівні всіх підсистем суспільства.

Розроблено методологію аналізу та оцінювання суспільної стабільності, яка дає змогу об'єктивно оцінити стан системи, ступінь та типи її стабільності. Ця методологія в державному управлінні розкриває концептуальне бачення проблематики взаємовідносин різних рівнів забезпечення суспільної стабільності і дає змогу здійснити аналіз альтернативних варіантів у межах стратегічних перспектив суспільного розвитку, забезпечуючи адекватність державно-управлінської діяльності суспільній ситуації та відтворення на цій основі випереджальних уявлень про нові шляхи розв'язання проблем.

Доповнено загальновизнані критерії (дієвість, економічність, ефективність та результативність), зважаючи на специфіку оцінюваного об'єкта, його найбільш інтегральним критерієм, що виявляє зміст категорії суспільної стабільності в державному управлінні, та її основну мету - вітальність. Згідно з таким підходом запропоновано основні групи показників, що відображають особливості об'єкта аналізу та оцінювання і в узагальненому вигляді можуть бути згруповані в системні, суспільні та управлінські. Доцільним також є виокремлення в межах груп показників відповідно за пріоритетністю первинних, вторинних та перехідних показників, що вказують на ступінь суспільної значущості того чи іншого показника. На цій основі сформовано загальну концептуальну модель аналізу суспільної стабільності.

У п'ятому розділі - "Основні напрями та підходи забезпечення суспільної стабільності в практиці державного управління" - розкрито взаємодію теорії і практики державного управління у сфері забезпечення суспільної стабільності; основні стратегічні орієнтири та пріоритети державного управління в контексті інституційного розвитку; розроблено науково-прикладні рекомендації щодо забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні.

Доведено, що теорія державного управління розглядає процес формування самої суспільної стабільності на основі ієрархії рівнів основних підсистем суспільства, в якій найвищим є свідомісний рівень. Разом з тим з погляду забезпечення суспільної стабільності як найбільш важливого пріоритету держави та державного управління на перше місце висувається сфера економіки, що створює умови для системних державно-управлінських впливів на процеси забезпечення суспільної стабільності. За цього підходу наголошено на тому, що такі впливи будуть здійснюватися в межах модернізації системи державного управління, яка має відбуватися в двох вимірах: стратегічного бачення реального стану та перспектив розвитку суспільства і держави, що знаходить вираз у загальнодержавних програмних документах (стратегіях, концепціях тощо), та деталізація стратегічних завдань відповідних сфер суспільного розвитку, що відображається у системі планових документів.

Аналіз нормативно-правової бази показує, що внутрішня політика України на рівні основних пріоритетів не характеризується стратегічним баченням проблем розвитку суспільства і держави, відображаючи вузькогалузеві інтереси й цілі, що мають абстрактний характер завдань і яким притаманна відсутність системного та комплексного уявлення про забезпечення стабілізації суспільного розвитку. Зовнішня ж політика України майже зовсім не відображає стратегічні амбіції держави в геополітичному просторі, хоча на сьогодні амбіційність у геополітичних процесах вже не має розглядатися як виключно агресивна позиція. Вона, скоріше, повинна відтворювати інтереси держави, яка прагне не пристосовуватися до зовнішнього середовища, а активно змінювати його у власних інтересах, що є закономірним і обґрунтованим з погляду забезпечення суспільної стабільності. Тому реформи у сфері державного управління мають здійснюватися за умови збереження національної ідентичності з опорою на внутрішній національний потенціал, а також з використанням досвіду міжнародної спільноти, заручившись її підтримкою. Такий підхід дасть змогу розуміти процес забезпечення суспільної стабільності як створення системи державного управління, за якої будь-яка трансформація умов розвитку уможливлювала б: запровадження високих стандартів життя, притаманних розвиненим країнам світу; зміну соціальної структури суспільства на основі зміцнення середнього класу та одночасного зниження економічної диференціації різних верств населення; активізацію інноваційного розвитку у сфері освіти, науки і техніки; енергетичну незалежність та безпеку країни; чітку та виважену політику держави у сфері інтеграції; формування нової моделі регіонального розвитку країни; гарантування реалізації конституційних прав і свобод громадян.

Показано, що вибір певної моделі взаємовідносин між державою і суспільством ґрунтується на стратегічних орієнтирах держави в аспекті забезпечення суспільної стабільності з урахуванням сучасної парадигми державного управління, її відповідності умовам суспільного розвитку на конкретному історичному етапі. Це дає змогу визначити парадигму, яка найбільше відповідає стратегії забезпечення суспільної стабільності у перспективі. Запропоновано сценарний підхід до вибору стратегічних орієнтирів і пріоритетів забезпечення суспільної стабільності та визначено оптимальну модель, яка характеризується відносинами "сильна держава - сильне суспільство". Ця модель базується на мультисистемній, глобалізаційній парадигмі державного управління, їй притаманний динамічний рівень стабільності, що дає змогу в процесі забезпечення суспільної стабільності досягати стратегічних пріоритетів (формування нового світоустрою, демократична держава, соціально орієнтована економіка, незалежна зовнішня і внутрішня політика).

Разом з тим розуміння наведеної проблематики, поєднуючись з визначеним пріоритетом зовнішньої і внутрішньої політики - стабільним суспільством, на рівні реальної державно-управлінської практики залишає невизначеними шляхи і механізми стабілізації та державного управління забезпеченням суспільної стабільності. З метою оптимізації державного управління забезпеченням суспільної стабільності запропоновано низку стратегічних документів, які визначатимуть загальний курс держави на підтримку стабільного розвитку найбільш важливих сфер суспільного життя.

Головним документом, у якому відображається стратегічне бачення основних пріоритетів держави, функцій та механізмів державного управління забезпеченням суспільної стабільності, має стати "Державна стратегія забезпечення суспільної стабільності". Цей програмний документ відіграє роль основного орієнтиру для вироблення державної політики стабільного розвитку і державної політики перспективного розвитку регіонів, у яких мають бути визначені основні передумови успішного впровадження в практику стратегічних принципів і орієнтирів держави і суспільства у сфері забезпечення суспільної стабільності, а також необхідні для цього механізми державного управління.

Обґрунтовано, що стратегічне бачення головних пріоритетів держави і суспільства, функцій та механізмів державного управління забезпеченням суспільної стабільності також має визначатися в межах концепцій, що охоплюють конкретні сфери суспільного життя. Це документи, у яких визначена система визнаних у суспільстві та встановлених державою принципів, норм і положень, що характеризують:

- у "Концепції суспільно-політичної стабільності" - систему державної влади, управління та громадянського суспільства, спрямовану на забезпечення їх паритету, консенсусу, злагоди;

- у "Концепції економічної безпеки" - економічний стан особистості, суспільства та держави, а також основні елементи економічної системи, включаючи систему інституційних відносин за умов державного регулювання економічної діяльності;

- у "Концепції духовно-ідеологічної політики" та "Концепції забезпечення міжконфесійної, міжетнічної та міжкультурної взаємодії" -духовний та культурний стан суспільства, держави і людини з погляду сприятливих умов для реалізації інтелектуального і творчого потенціалу людини в процесі її життєдіяльності.

Забезпечення суспільної стабільності передбачає розробку та реалізацію низки нормативно-правових документів, спрямованих у комплексі на врахування внутрішніх та зовнішніх викликів у процесі забезпечення суспільної стабільності, адаптації національної системи державного управління до сучасних умов і тенденцій суспільного розвитку: "Стратегії реформ" (відображення несуперечливості необхідних реформ у суспільстві і державі вимогам збереження суспільної стабільності, а також визначення конкретних дієвих шляхів швидкого подолання проявів дестабілізації у разі проведення реформ) та "Випереджальної модернізаційної стратегії України" (підтримка інноваційного розвитку держави і суспільства як умови стабільності щодо зовнішніх та внутрішніх викликів на основі формування уявлень про можливі зміни стану стабільності/нестабільності суспільства в майбутньому, визначення адекватних державно-управлінських механізмів регулювання цих змін).

Конкретизація та деталізація зазначених стратегій має здійснюватися в стратегічних програмах, спрямованих на ефективне державне управління забезпеченням суспільної стабільності: "Стратегічній програмі подолання кризових явищ" (документ, у якому на основі прогнозування майбутніх періодів наводяться шляхи подолання ймовірних зовнішніх і внутрішніх загроз та небезпек з урахуванням необхідності збереження дієвих та ефективних елементів сталої системи); "Стратегічній програмі стабільного розвитку регіонів" (документ, у якому визначаються пріоритетні шляхи та напрями пропорційного регіонального розвитку, що забезпечує збереження цілісності держави).

Обґрунтовано, що основні пріоритети зовнішньої і внутрішньої політики з погляду забезпечення суспільної стабільності мають відображати різноманіття та складність міжнародних проблем і кризових ситуацій. Це передбачає своєчасну оцінку пріоритетності кожної зі сфер зовнішньополітичної діяльності держави. Питання забезпечення суспільної стабільності не може бути вирішено виключно в рамках внутрішньої політики держави, а має доповнюватися механізмами та інструментами зовнішньої політики зважаючи на те, що держава і суспільство є відкритою системою і потужний вплив на її розвиток справляє зовнішнє середовище. З огляду на це забезпечення суспільної стабільності на державному рівні передбачає, що державні документи, які відображають основні пріоритети зовнішньої та внутрішньої політики, мають бути узгодженими між собою та характеризуватися розвиненими зворотними зв'язками, зумовлюючи взаємовплив.

Висновки

У дисертації вирішено актуальну наукову проблему, що полягає в розробці комплексного підходу до формування теоретико-методологічних засад дослідження суспільної стабільності в науці державного управління, та розроблено науково-прикладні положення, моделі й процедури, які забезпечують теоретичне і практичне використання одержаних результатів. На основі дослідження сформульовано такі висновки і пропозиції.

1. Системний аналіз наукових напрацювань щодо дослідження суспільної стабільності дає підстави стверджувати, що значний обсяг невирішених питань вивчення явища суспільної стабільності в науці державного управління, а також визначення її місця і ролі в процесі суспільного розвитку становлять теоретико-методологічні проблеми формування та забезпечення суспільної стабільності в контексті сучасних парадигм державного управління. Запропоновано, враховуючи відсутність у науковій літературі чіткого понятійно-категоріального апарату щодо дослідження суспільної стабільності та дефініцій її предметної сфери в науці державного управління, таке визначення суспільної стабільності: це такий стан взаємодії та взаємозв'язку всіх структурних елементів основних підсистем суспільства, який у процесі динамічного розвитку системи забезпечує їй умови для збереження цілісності та тривалого функціонування під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. З погляду суб'єктів державного управління суспільна стабільність може розглядатися як керованість стану цілісності системи. Визначено цілі державного управління з погляду забезпечення суспільної стабільності; розкрито фактори стабілізації суспільного розвитку, що проявляються в характеристиках певних процесів державотворення, впливаючи на формування стабільності/нестабільності.

2. Сформульовано базові науково-теоретичні й концептуальні положення, поняття та категорії дослідження суспільної стабільності в державному управлінні із застосуванням міждисциплінарного підходу, який дає підстави стверджувати, що суспільна стабільність є специфічним предметом науки державного управління. Показано, що, будучи складним феноменом суспільного буття, суспільна стабільність репрезентується основними рівнями суспільного розвитку, на основі яких визначаються підсистеми її забезпечення в державному управлінні (свідомісна, політична, економічна, соціальна, культурна). На основі цього в єдиному аналітичному просторі поєднано сучасні дослідницькі принципи та підходи (теорії системи, системного аналізу та синергетики тощо), розширивши класичну парадигму державного управління до розуміння сучасної проблематики управління суспільним розвитком, що формується в межах постмодерної парадигми. Результатом теоретико-методологічного аналізу рівнів забезпечення суспільної стабільності стає їх концептуалізація, що базується на розробленні науково-теоретичної моделі інноваційного розвитку. В методологічному аспекті це є основою конкретно-наукового підходу до вироблення, адаптації та впровадження в практику державного управління механізмів забезпечення суспільної стабільності. За такого підходу одним з важливих теоретичних завдань стає забезпечення державного управління інноваційною методологією аналізу та оцінювання процесів суспільного розвитку (на рівні кожної з підсистем суспільства з подальшим узагальненням) стосовно їх відповідності конкретному рівню суспільної стабільності. Аналіз та оцінювання в цьому разі набувають системних характеристик і мають відповідати основним параметрам системи державного управління, розподіляючись відповідно до її структурно-функціональних особливостей, враховуючи динаміку утворення інновацій у суспільстві.

3. Окреслено методологічні засади аналізу суспільної стабільності та її дослідження в науці державного управління на основі розробки новітніх методологічних положень, принципів, підходів та методів. Зокрема, виявлено закономірності ієрархічної послідовності та рівневої взаємодії, суспільної стабільності, інноваційності. Запропоновано принцип інноваційності, критеріально-типологічний підхід у поєднанні з принципом виокремлення, методи транзитивного та інноваційного моделювання, інноваційної редукції й стабілізаційного аналізу, інноваційну матрицю загроз і небезпек, транзитивний механізм.

Адаптовано до державного управління методологію економічної синергетики, яка дає змогу визначити динаміку досліджуваних величин в інтервалі масштабів та часу, розробити альтернативні сценарії розвитку суспільства в межах теорії хаосу, враховуючи фактори випадковості та людський фактор, визначити напрями розвитку системи відповідно до власних іманентних механізмів. На цій основі запропоновано прогнозні моделі нестійкого розвитку, в яких відображено реальну можливість передбачення та прогнозування змін характеру дії існуючих економічних законів і форм їх прояву.

4. Досліджено процес стабілізації суспільства та визначено його основні етапи (дестабілізація, хаотичний розвиток, вибір альтернатив, адаптація, стабілізація). Доведено, що процес формування суспільної стабільності має циклічний характер. Виявлено, що у трансформаційний період, коли інноваційність або інноваційна здатність системи державного управління з погляду її адаптивності з урахуванням необхідності здійснювати функції соціального управління характеризує, з одного боку, зміст суспільних трансформацій, а з другого - визначає спрямованість інноваційного розвитку, в практиці державного управління є важливим застосування принципу стратегічного передбачення на основі реалізації прогностичної функції. Запропоновано та розкрито моделі процесу стабілізації суспільства з погляду проблемно-орієнтованості та стратегічної багатоальтернативності аналізу й впровадження теоретичних положень у практику державного управління.

5. Запропоновано систему моделей дослідження суспільної стабільності в науці державного управління. Передусім на основі концептуальної моделі дослідження суспільної стабільності та моделі забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні розроблено модельний комплекс процесу стабілізації (моделі кожного з етапів стабілізації суспільства), комплекс багатофакторних моделей (вплив факторів основних підсистем суспільства на суспільну стабільність). У межах концептуальної моделі дослідження суспільної стабільності розроблено модель синергетичної рівноваги основних підсистем суспільства та моделі інноваційної системи забезпечення суспільної стабільності. Конкретизацію системи моделей дослідження та забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні здійснено в межах відповідних моделей механізмів державного управління забезпеченням суспільної стабільності та моделей її аналізу і оцінювання.

6. Виявлено аксіологічний зміст державного регулювання суспільно-політичної стабільності, який полягає в тому, що суспільна стабільність має соціально-ціннісну значущість для всіх соціальних суб'єктів. Це положення розкрито у визначенні відповідних пріоритетних напрямів державного регулювання: динаміки соціокультурних змін та культуротворчих процесів, системи ціннісних орієнтацій у суспільстві, стратегії розвитку держави та суспільства, глобального управління в рамках соціальної стратифікації, толерантності взаємовідносин у соціумі, геополітичних прагнень титульних етносів та націй, формування системи державницької ідеології, забезпечення міри стійкості соціальних форм діяльності, раціональності і оптимальності її організації, наявності контролю та регламентації діяльності.

7. Розроблено прогнозні моделі соціально-економічної стабільності суспільства (моделі синергетичної рівноваги економічної підсистеми та міжчасової економічної рівноваги), які доводять, що стабільність економічної підсистеми безпосередньо пов'язана зі стійкістю суспільної системи в цілому. Визначено змістові характеристики державного управління забезпеченням суспільної стабільності: створення умов для зменшення негативних наслідків дії зовнішніх впливів на систему, якщо взагалі неможливо їх уникнути; коригування системи стримування впливів, що мають характер дестабілізуючих та деструктивних чинників, призводячи до кризового стану системи; визначення кожним суб'єктом відповідно до власних цілей, можливостей і прогнозів власного обсягу необхідних для його функціонування основних ресурсів та інструментів їх використання в часовому періоді. Показано, що ці характеристики є основою розробки прогнозів, у яких узгоджуються всі ресурси та інструменти їх використання в майбутніх періодах поряд з урахуванням часових параметрів моделі та ймовірнісних змінних майбутнього стану системи.

8. Розкрито сутність державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності як упорядкованої системи взаємоузгоджених та взаємообумовлених елементів усіх підсистем, скерованих управлінським впливом на забезпечення суспільної стабільності. Запропоновано транзитивний механізм формування та підтримки суспільної стабільності, застосування якого суб'єктами управління з погляду інноваційності зумовлює необхідність упровадження механізму інноваційного регулювання, що розвивається на основі моделювання складних систем. Виявлено, що транзитивний механізм дає змогу забезпечувати збереження, функціонування та розвиток системи, створювати умови для контролю змін. На відміну від класичного контролю, реалізація контролю змін у цьому разі спрямована на перехід на новий етап, якісною характеристикою якого є інноваційність.

9. Обґрунтовано, що використання методології інноватики, яка визначає науково-теоретичні засади формування інноваційної системи забезпечення суспільної стабільності, має на меті досягнення максимального балансу інтересів і потреб усіх підсистем суспільної стабільності відповідно до цілей і завдань суспільної системи, що на практиці реалізується в застосуванні конкретних державно-управлінських механізмів забезпечення суспільної стабільності, які утворюють єдиний комплекс збереження, підтримки та захисту суспільної системи від можливих негативних зовнішніх і внутрішніх впливів, що її дестабілізують. Визначено, що основними елементами інноваційної системи забезпечення суспільної стабільності є інноваційна стратегія стабільного розвитку з відповідними етапами (до-інноваційний, інноваційний та пост-інноваційний).

10. Розроблено в межах методології державного управління систему аналізу та оцінювання суспільної стабільності, яка дає змогу випереджально формувати уявлення щодо суспільного розвитку, розробляти прогнозні моделі, визначати стратегічні перспективи, забезпечуючи тим самим адекватність державно-управлінських рішень реальній суспільній ситуації та відтворення на цій основі альтернативних шляхів вирішення проблем.

З використанням критеріального підходу до аналізу та оцінювання суспільної стабільності запропоновано класифікацію критеріїв: дієвість (наслідки виведення підсистем суспільства зі стану нестабільності в стан суспільної стабільності), економічність (ресурсоємність та витратність підсистеми в загальному процесі забезпечення суспільної стабільності), ефективність (зміст та якісні зміни і характеристики суспільної стабільності), результативність (соціальні параметри досягнення суспільної стабільності) та інтегральний критерій - вітальність (обумовленість вихідних умов забезпечення суспільної стабільності з урахуванням їх відповідності кінцевому результату). Показники за кожним з критеріїв відображають особливості об'єкта аналізу та оцінювання і в узагальненому вигляді можуть бути згруповані в системні, суспільні та управлінські. В межах зазначених груп виокремлено за пріоритетністю первинні, вторинні та перехідні показники, що вказують на ступінь суспільної значущості того чи іншого показника. На цій основі сформовано загальну концептуальну модель аналізу суспільної стабільності.

11. Визначено перспективні та стратегічні пріоритети державного управління забезпеченням суспільної стабільності в межах сценарних моделей розвитку суспільства і держави, серед яких: подолання невиваженої зовнішньої політики; завершення перебудови економічної системи, приведення її у відповідність із зовнішніми викликами з урахуванням внутрішніх потреб; національна ідентифікація; зміна суспільних ідеалів; високий рівень розвитку громадянського суспільства; децентралізація тощо.

Розроблено науково-прикладні рекомендації органам державної влади в Україні щодо стабілізації суспільного розвитку на основі наукових результатів дисертаційного дослідження. З метою оптимізації державного управління забезпеченням суспільної стабільності запропоновано низку стратегічних документів: "Державну стратегію забезпечення суспільної стабільності", "Концепцію суспільно-політичної стабільності", "Концепцію економічної безпеки", "Концепцію духовно-ідеологічної політики", "Концепцію забезпечення міжконфесійної, міжетнічної та міжкультурної взаємодії", "Стратегію реформ", "Випереджальну модернізаційну стратегію України", "Стратегічну програму подолання кризових явищ", "Стратегічну програму стабільного розвитку регіонів", які визначатимуть загальний курс держави на підтримку стабільного розвитку найбільш важливих сфер суспільного життя; шляхи та механізми збереження самобутності держави в геополітичному просторі, що забезпечують їй позитивний імідж; створення належних умов для розвитку громадянського суспільства і соціальної держави.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Руденко О.М. Теорія суспільної стабільності в державному управлінні: монографія / О.М. Руденко. - К.: НАКККіМ, 2010. - 304 с.

2. Проблеми і перспективи розвитку України: аналіт. матеріали / [кол. авт. Ю.П. Сурмін (кер. авт. кол.), В.Д. Бакуменко, О.М. Руденко та ін. / за заг. ред. В.М. Князєва, Ю.П. Сурміна, Л.Г. Штики]. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - 184 c. - Авторські с. 93-101.

3. Розвиток людського ресурсу - основа національної безпеки України: монографія / [М.І. Мельник, П.М. Копка, О.М. Руденко та ін.]. - К.: ТОВ "ПоліграфКонсалтинг", 2007. - 184 с. - Авторські с. 57-83.

Статті в наукових фахових виданнях з державного управління

4. Руденко О. Модель владно-політичного ідеалу: сучасний стан та можливості розвитку / О. Руденко // Ефективність державного управління: [зб. наук. пр. Львів. регіон. ін-ту держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України / за заг. ред. А.О. Чемериса]. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 4. - С. 34-42.

5. Руденко О. Роль суспільного ідеалу в процесі реалізації державної політики / О. Руденко // Актуальні проблеми державного управління: [зб. наук. пр. / редкол. С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін.]. - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2003. - Вип. 3 (13). - С. 82-94.

6. Руденко О. Концептуальний підхід до багаторівневого представлення та вирішення проблеми суспільної стабільності / В. Бакуменко, О. Руденко // Вісн. НАДУ. - 2005. - №3. - С. 21-29. - Авторські с. 21-25.

7. Руденко О. Особливості застосування інноваційних фільтрів в процесі пошуку евристичного змісту наукового дослідження / В. Бакуменко, Ю. Кальниш, О. Руденко // Актуальні проблеми державного управління: [зб. наук. пр. / редкол. С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін.]. - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 3 (21). - С. 12-19. - Авторські с. 15-17.

8. Руденко О. Суспільні протиріччя як важливий фактор впливу на стабільність суспільного розвитку / О. Руденко // Вісн. НАДУ. - 2005. - №4. - С. 59-68.

9. Руденко О. Влада в системі забезпечення політичної стабільності: теоретико-методологічні аспекти / О. Руденко // Актуальні проблеми державного управління та самоврядування: [зб. наук. пр. ДонДУУ / ред. О.С. Поважний та ін.]. - Донецьк: ДонДУУ, 2008. - Т. ІХ. - С. 202-217. - (Державне управління; вип. 99).

10. Руденко О. Інноваційна модель державного управління в контексті забезпечення суспільної стабільності / О. Руденко // Механізми державного управління та місцеве самоврядування: наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - К.: [б. в.], 2008. - Вип. 1 (3). - С. 95-103. - (Серія: "Управління").

11. Руденко О. Соціальна складова суспільної стабільності: концептуальний підхід до визначення проблеми / О. Руденко // Державне управління та місцеве самоврядування: наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - К.: [б. в.], 2008. - Вип. 4 (6). - С. 87-99. - (Серія: "Управління").

12. Руденко О. Соціальні конфлікти як механізм забезпечення суспільної стабільності / О. Руденко // Наукові записки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - К.: [б. в.], 2008. - С. 88-96.

13. Руденко О. Державно-управлінські механізми забезпечення суспільної стабільності / О. Руденко // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2009. - №4. - Режим доступу до журн.: http://www.dy.nayka.com.ua

14. Руденко О. Дефініції суспільної стабільності в державному управлінні / О. Руденко // Стратегічні пріоритети: наук.-аналіт. щокварт. зб. - 2009. - №3. - С. 101-109.

15. Руденко О. Загальні моделі формування теорії суспільної стабільності / О. Руденко // Актуальні проблеми державного управління: [зб. наук. пр. / редкол. М.М. Іжа (голов. ред.) та ін.]. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. - №3 (39). - С. 24-31.

16. Руденко О. Інноваційні фільтри в науковому пізнанні суспільних процесів / В. Бакуменко, О. Руденко // Державне управління та місцеве самоврядування: наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - К.: [б. в.], 2009. - Вип. 2 (8). - С. 19-27. - (Серія: "Управління"). - Авторські с. 20-22, 25-27.

17. Руденко О. Концептуальний підхід до визначення моделей державного управління / В. Бакуменко, О. Руденко // Державне управління та місцеве самоврядування: наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - К.: [б. в.], 2009. - Вип. 4 (10). - С. 15-22 - (Серія: "Управління"). - Авторські - С. 15-18.

18. Руденко О. Концептуальний підхід до визначення поняття суспільної стабільності / О. Руденко // Державне управління та місцеве самоврядування: [зб. наук. пр. / редкол. С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін.]. - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2009. - Вип. 2 (2). - С. 71-80.

19. Руденко О. Методологічні аспекти аналізу суб'єктів державного управління / В. Бакуменко, О. Руденко // Державне управління та місцеве самоврядування: наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - К.: [б. в.], 2009. - Вип. 1 (7). - С. 6-18. - (Серія: "Управління"). - Авторські с. 6-9, 14-17.

20. Руденко О. Методологічні засади аналізу політичної системи суспільства в контексті стабілізаційних процесів / О. Руденко // Актуальні проблеми державного управління: [зб. наук. пр. / редкол. М.М. Іжа (голов. ред.) та ін.]. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. - №4. - C. 50-56.

21. Руденко О. Механізми забезпечення суспільної стабільності: моделі взаємодії держави і громадянського суспільства / О. Руденко // Теоретичні та прикладні питання державотворення: електрон. наук. вид. ОРІДУ НАДУ. - 2009. - Вип. 4. - Режим доступу: http//www.nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/index.html

22. Руденко О. Міждисциплінарний підхід до класифікації суспільної стабільності / О. Руденко // Державне управління та місцеве самоврядування: [зб. наук. пр. / редкол. С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін.]. - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2009. - Вип. 3 (3). - С. 85-94.

23. Руденко О. Моделі-підходи до визначення поняття суспільної стабільності / О. Руденко // Державне управління та місцеве самоврядування: [зб. наук. пр. / редкол. С. М. Серьогін (голов. ред.) та ін.]. - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2009. - Вип. 1 (1). - С. 22-33.

24. Руденко О. Модель формування духовної парадигми суспільної стабільності / О. Руденко // Ефективність державного управління: [зб. наук. пр. / редкол. В.С. Загорський (голов. ред.) та ін.]. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2009. - №20. - С. 27-38.

25. Руденко О. Парадигмальна теорія суспільної стабільності / О. Руденко // Держава та регіони: наук.-вироб. журн. - 2009. - №4. - С. 198-204. - (Серія: "Державне управління").

26. Руденко О. Суспільна свідомість в контексті стабілізаційного аналізу / О. Руденко // Ефективність державного управління: [зб. наук. пр. / редкол. В.С. Загорський (голов. ред.) та ін.]. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2009. - №21. - С. 123-132.

27. Руденко О. Аксіологічний підхід до концептуалізації парадигми суспільної стабільності в державному управлінні / О. Руденко // Державне управління та місцеве самоврядування: наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - К.: [б. в.], 2010. - Вип. 2 (12). - С. 117-129. - (Серія: "Управління").

28. Руденко О. Інноватика державного управління та методологія дослідження суспільної стабільності / О. Руденко // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - №8 (квітень). - С. 76-81.

29. Руденко О. Концепція теоретичного осмислення суспільної стабільності в пост-некласичній парадигмі державного управління / О. Руденко // Державне управління та місцеве самоврядування: наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - К.: [б. в.], 2010. - Вип. 3 (13). - С. 364-377. - (Серія: "Управління").

Тези доповідей, матеріали наукових конференцій

30. Руденко О. Загальний історико-культурний контекст формування громадянського суспільства в ХХ ст.: проблеми та небезпеки / О. Руденко // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 23 січ. 2003 р., Львів: у 2 ч. / за заг. ред. А. Чемериса. - Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. - Ч. 2. - С. 346-349.

31. Руденко О. Необхідність реструктуризації влади в умовах сучасних трансформаційних процесів / О. Руденко // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: матеріали наук.-практ. конф., 29 трав. 2003 р., Київ: у 2 т. / за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - Т. 1. - С. 107-109.

32. Руденко О. Громадянське суспільство як чинник еволюції системи державної влади та управління / О. Руденко // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 28 трав. 2004 р., Київ: у 2 т. / за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 1. - С. 75-77.