Размещено на http://www.allbest.ru/

10

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

УДК 347.97/.99 (477) (091)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Реорганізація органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Савуляк Роман Васильович

Львів -2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Кольбенко Андрій Володимирович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн.

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, професор член-кореспондент НАПР України Лемак Василь Васильович, ДВНЗ “Ужгородський національний університет”, завідувач кафедри теорії та історії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент Вовк Юрій Євгенович. Міжнародний економіко-гуманітарний Університет ім. академіка Степана Дем'янчука, заступник ректора з правових питань

Захист відбудеться “31” березня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, вул. Січових Стрільців,14.

Із дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою:79005, м. Львів, вул. Драгоманова,5.

Автореферат розісланий 26 лютого 2011 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук

доцент Семків В.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження історії правоохоронних органів України традиційно перебуває серед важливих завдань української історико-правової науки. Актуальність історико-правових досліджень діяльності органів правосуддя та прокуратури особливо зростає у сучасних умовах розвитку української держави і суспільства, коли звернення до спадщини минулого обумовлено ще й нагальними потребами реформування цих органів. Для належного правового забезпечення цього процесу важливим є виявлення та узагальнення історичного досвіду й особливостей функціонування судової та прокурорської системи на українських землях у XVIII та ХІХ ст. в умовах Російської імперії.

Формування в Україні правової соціальної держави зумовлює необхідність вдосконалення правового забезпечення діяльності органів прокуратури з тим, щоб вони сприяли утвердженню верховенства закону, зміцненню правопорядку, неухильному додержанню прав та свобод громадян.

Тому для удосконалення сучасної системи органів прокуратури України, а також методів і форм їх діяльності, необхідним є накопичення достатньої емпіричної бази, яка зосереджена, насамперед, в історичному практичному досвіді прокурорських органів, які діяли на різних етапах історичного розвитку в державах, до складу яких входили українські землі, зокрема, Речі Посполитої, Гетьманщини та Російської імперії. Цей досвід є необхідним не тільки для з'ясування основних етапів їх розвитку та правової бази прокурорської діяльності, але і місця, і ролі прокурорських органів в системі державних органів.

Окремі аспекти історії прокуратури України досліджували І. Бойко, Б. Віленський, М. Кобилецький, В. Козирєв, М. Косюта, В. Кульчицький, О. Медведько, О. Михайленко, І. Поляков, В. Свербигуз, М. Сірий, В. Сухонос, П. Щербина, О. Ярмиш.

Оскільки цілісна та системна наукова праця, яка б була присвячена саме цим проблемам в сучасній Україні є відсутньою, то дисертаційне дослідження зможе заповнити прогалину в науці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у контексті наукової теми «Історія державно-правового розвитку та політико-правової думки в Україні та зарубіжних країнах» (номер державної реєстрації №0105U007451).

Об'єктом дослідження є судово-прокурорські органи Російської імперії, які діяли на території значної частини українських земель у дореформений період (з другої половини ХVIII і до другої половини ХІХ століття), - губернські прокурори, губернські та повітові стряпчі, прокурори при земських судах, губернських магістратах, верхній розправі та їх реорганізація за Судовою реформою 1864 року.

Предметом дослідження є особливості організації, правові засади функціонування і основні напрямки діяльності органів прокуратури Російської імперії на території України в другій половині XVIII ст. та в ХІХ столітті, їхня взаємодія з судовими органами Російської імперії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з середини ХVІІІ до кінця ХІХ ст., коли в Російській імперії відбувалася підготовка і проведення судової реформи та контрреформи. Однак для з'ясування об'єктивних передумов становлення інституту прокуратури на українських землях в умовах Речі Посполитої та Гетьманщини автор розглянув цей процес, починаючи з кінця ХІV ст.

Мета дослідження - з'ясувати особливості проведення судової реформи 1864 року в Україні, дослідити закономірності та особливості становлення і розвитку прокурорських органів Російської імперії на українських землях у другій половині ХVІІІ - ХІХ ст.ст., а також використати історичний досвід для формування пропозицій щодо удосконалення діяльності прокурорських органів сучасної України.

Відповідно до мети в дисертації поставлені такі завдання:

- провести аналіз існуючої юридичної та історичної літератури, архівних матеріалів, в яких розкривається історія становлення прокуратури України в умовах Речі Посполитої, Гетьманщини та Російської імперії, а також організаційні та правові засади її діяльності;

- дослідити тенденції розвитку органів прокуратури царської Росії в Україні у другій половині ХVІІІ - ХІХ століттях;

- з'ясувати питання про місце і роль судово-прокурорських органів у державній системі Російської імперії за судовою реформою 1864 року;

- з'ясувати особливості та основні напрямки діяльності органів прокуратури за судовою реформою 1864 року на території України;

- оцінити практику функціонування судово-прокурорського апарату Російської імперії в Україні в другій половині ХVІІІ - ХІХ століттях ;

- з врахуванням історичного досвіду функціонування органів прокуратури на українських землях подати свої пропозиції щодо вдосконалення законодавства про прокуратуру сучасної України.

Методологічна основа дисертації. В основі дисертаційного дослідження поєднання філософських, загальнонаукових і спеціально наукових методів дослідження. Провідним став діалектичний метод, який дав можливість досліджувати історико-правові явища у взаємному зв'язку і взаємозумовленості.

У дисертації широко використані загальнонаукові методи: системний, логічний, історичний та психологічний. Системний метод дав можливість визначити структуру органів прокуратури на українських землях, логічний - роль історико-правового процесу у Російській імперії першої половини ХІХ ст. у проведенні судової реформи та реорганізації органів прокуратури. Історичний та психологічний методи використовувалися для аналізу інституційної та свідомосної еволюції інституту прокуратури.

Серед спеціальних методів дослідження найбільш результативним стане метод аналізу історико-правових явищ, структурно-функціональний, нормативно-порівняльний, інституційний, аналізу письмових джерел, тлумачення правових приписів. Метод аналізу історико-правових явищ використовувався під час вивчення особливостей становлення і функціонування інституту прокуратури. Структурно-функціональний метод дав змогу виявити співвідношення між органами прокуратури та іншими державними органами. Завдяки нормативно-порівняльному методу виявлено спільні та відмінні риси законодавства, яке регламентувало діяльність органів прокуратури на різних етапах її історії. Метод аналізу письмових джерел застосовувався з метою реального дослідження архівних документів, які стосуються діяльності органів прокуратури. З допомогою інституційного методу вивчено діяльність судових слідчих, а метод тлумачення правових приписів - офіційну термінологію правових документів ХІХ століття.

Ці та інші методи використовувалися у взаємозв'язку та тією мірою, якою вони відповідають предметові дисертаційного дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим у вітчизняній історико-правовій науці комплексним дослідженням організації правових засад функціонування та основних напрямків діяльності прокуратури Російської імперії в Україні у другій половині XVIII - ХІХ століттях.

До вагомих результатів, котрі зумовлюють суттєву новизну дисертаційної роботи, належать такі положення:

зокрема, уперше:

- у вітчизняній юридичній історіографії з сучасних методологічних позицій проведено комплексний спеціальний історико- правовий аналіз місця і ролі органів прокуратури в державному механізмі Російської імперії в другій половині XVIII - ХІХ століттях;

- на підставі дослідження архівних матеріалів встановлено, що органи прокуратури, в сучасному розумінні, діяли на українських землях з другої половини ХVІ ст. Зокрема, у 1578р. був створений Луцький трибунал, а в 1579 р., Український трибунал в Батурині, на яких депутати за європейськими традиціями обирали cуддів та прокурорів (інстигатора), цим самим було з'ясовано, що зв'язок з державно-правовими традиціями Західної Європи, в тому числі і щодо запровадження обвинувально-захисного органу - прокуратури, мав місце на українських землях з цього часу, тоді як органи прокуратури Російської імперії були створені російським самодержавцем Петром І лише в 1722 р. для здійснення контролю за діяльністю державного апарату та посадовими особами імперії, насамперед, з метою зміцнення абсолютистської влади. Цим самим показано відмінність між традиціями прокурорської діяльності в Україні та Росії до кінця ХVІІІ століття, а також після входження України до складу Російської імперії;

- з'ясовано та додатково проаналізовано, з точки зору сучасної історико - правової науки та потреб прокурорської практики, архівні матеріали, які виявлені у Центральному державному історичному архіві Російської Федерації в Санкт-Петербурзі та в Центральному державному історичному архіві в м. Києві, які дали можливість глибоко і всебічно розглянути різноманітні аспекти генезису, становлення і розвитку органів прокуратури Російської імперії на українських землях у дореформений період, в тому числі утворення у 1839 році канцелярії обер-прокурора Святійшого Синоду, завданням якого став нагляд за додержанням законності у релігійних справах та діяльністю церков, які діяли на території України;

- на основі вивчення конкретних цивільних та кримінальних справ проаналізовано практичну діяльність органів прокуратури Російської імперії в Українських губерніях до судової реформи 1864 року та після неї;

- досліджено діяльність судових слідчих, які діяли незалежно від поліції при розслідуванні кримінальних справ із урахуванням цього, сформульовано висновок про доцільність утворення такого інституту у cучасній Україні;

Удосконалено:

- знання про те, що дореформену судову систему на українських землях мала такі ж недоліки, які були характерними для судів інших регіонів Російської імперії;

- знання про державно-правові передумови судової реформи 1864 року. З цією метою дана характеристика реформ другої половини ХІХ ст. та проаналізовано основні проекти судових перетворень першої половини ХІХ століття. Відзначено особливу заслугу в цих процесах українських та російських правників М. Балудянського, І. Даниловича, А.. Повстанського, М. Сперанського та інших;

- з'ясовано особливості проведення судової реформи 1864 року в Україні, проаналізовано практику діяльності судових установ. Особлива увага звертається на роль суду присяжних при вирішенні питання про винуватість чи невинуватість підсудних;

- визначено, що важливу роль при проведенні досудового слідства за судовою реформою 1864 року належала саме прокурору, який здійснював нагляд за слідством, складав обвинувальний висновок і підтримував державне обвинувачення в суді. Саме судова реформа 1864 року позбавила органи прокуратури імперії невластивої їм функції - функції загального нагляду, яка була відроджена в період «контрреформи» (1871 р.);

дістали подальший розвиток аргументи, відповідно до яких:

- встановлено, що починаючи з XVIII ст. царський уряд Російської імперії намагався силовими та нормативними методами поширити своє законодавство на українські землі, ліквідуючи органи управління української держави;

- встановлено, що відповідно до «Уложення про губернії» 1775 року для уніфікації влади по всій Російській імперії, в Україні були запроваджені посади губернського прокурора, губернських стряпчих, прокурорів при верхніх земських судах, губернських магістратах і верхній розправі. У повітах органами нагляду стали повітові стряпчі;

- визначено, що Судові статути 1864 року внесли у російський та український судоустрій нові важливі елементи правосуддя: суд присяжних засідателів і адвокатуру, скоротили число судових інстанцій, оголосили демократичні принципи судочинства: незалежності суду від адміністрації, гласність, змагальність і усність процесу. Скасували систему формальних доказів і різницю підсудності за станом;

- з'ясовано основні завдання, структуру, місце, роль і компетенцію органів прокуратури за Судовими статутами 1864 року. На основі дослідження архівних матеріалів встановлено прізвище всіх генерал-прокурорів Російської імперії та обер-прокурорів Святійшого Синоду Російської імперії, що займали ці посади протягом досліджуваного періоду;

Теоретичне й практичне значення дослідження полягає у наявній можливості використання дисертаційних матеріалів, висновків та узагальнень у науково-дослідній діяльності, при підготовці праць з історико-правової проблеми, історії правоохоронних органів, при викладанні навчальних курсів «Історія держави і право України», «Прокурорський нагляд», «Судові і правоохоронні органи».

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації знайшли відображення в доповідях на VIII науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» 13-14 лютого 2002 року (Львів, 13-14 лютого 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Шості осінні юридичні читання», яка проходила 26-27 жовтня 2007 року (Хмельницький, 26-27 травня 2007 р.). Окремі положення дисертації використані автором у період роботи в органах прокуратури України (1998-2001 р.р.), викладання курсу «Історії держави і права України» у коледжі «Західноукраїнський колегіум», при проведенні семінарських занять з історії держави і права України зі студентами Львівського національного університету імені Івана Франка (2002-2003р.р.), на нарадах суддів, курсах підвищення кваліфікації суддів загальних судів в Академії суддів у м. Києві, у практичній роботі на посаді судді (з 2003р. по даний час).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені у 6 статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України з юридичних наук, а також у 2 випусках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, додатки та список використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 239 сторінок, із них основний текст - 201 стор., додатки - 13 стор.,список використаних джерел та літератури -25 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету та завдання, об'єкт і предмет, визначено наукову новизну, розкрито методи дослідження, вказано теоретичне та практичне значення роботи, її зв'язок з науковими програмами, сформульовано висновки і положення, що виносяться на захист, відображено структуру дисертаційного дослідження, а також наведено відомості щодо апробації наукових результатів дослідження.

У розділі першому «Історіографія та джерельна база наукового дослідження» критично осмислено історіографічне знання історії прокуратури в Україні, сформовано та оцінено джерельну базу дослідження.

При з'ясуванні ступеня наукової розробленості проблеми реорганізації органів прокуратури за судовою реформою 1864 року обов'язково слід врахувати те, що історіографія проблеми починається із середини ХVІ століття, тобто набагато раніше, аніж здійснення у Російській імперії судових перетворень середини ХІХ століття.

Значущим також є те, що у зв'язку із загальновідомими подіями 1917р. та 1991 року, вплив яких на розвиток суспільного та державного життя, у тому числі українського, був досить суттєвим, історіографію із даного питання доцільно розділити на три частини: дореволюційну, радянську та сучасну.

Характеризуючи дореволюційний етап розвитку історіографії, слід відзначити, що поряд з наявністю досить великої уваги до проблеми судової реформи 1864 року у працях видатних вчених К. Арсеньєва, О. Гессена, М. Гермета, А. Головачова, М. Грибовського, Г. Джанішева, Н. Карповича, А. Коні, К. Кавеліна, М. Муравйова, М. Балудянського, І. Даниловича, О. Кістяківського, А. Повстанського та ін., питання організації та діяльності органів прокуратури на українських землях, за вельми незначними винятками, не отримали свого з'ясування.

У радянський період кількість напрацювань з проблем судової реформи 1864 року істотно збільшується. Захищені докторські дисертації з цього питання Б. Віленським та П. Щербиною. Серед провідних вчених, що вивчали у цей період вказані питання слід назвати Т. Воробейкову, А. Дубровіну, В. Гончаренка, В. Козирєва, М. Коротких, Ю. Макаревіча, В. Свербигуза, В. Сухоноса, М. Чельцова - Бебутова, О. Ярмиша .

Сучасний етап відзначається значною увагою до проблем діяльності судових установ за судовою реформою 1864 року в працях відомих українських вчених-правників - І. Бойка, В. Кульчицького, М. Кобилецького, О. Михайленка, І. Полякова, Б. Тищика, М. Якимчука, О. Ярмиша тощо. Але разом з тим організація та діяльність органів прокуратури в судовій системі Російської імперії на українських землях досліджувалася фрагментарно, і ця проблема, незважаючи на її наукову та практичну актуальність, спеціально не вивчалася ні у вітчизняній, ні у зарубіжній історіографії. Звичайно, що такий стан справ вимагає продовження науково - дослідницької роботи у цьому напрямку.

Джерельну базу дисертації складають документи і матеріали, котрі знаходяться в Центральному державному історичному архіві Російської Федерації у Санкт-Петербурзі, Центральному державному історичному архіві Санкт-Петербурга, Центральному державному історичному архіві в м. Києві, державному архіві Житомирської області, а також інші архівні документи, частина яких подана мовою оригіналу.

Розділ другий «Становлення інституту прокуратури на українських землях до середини ХІХ століття» складається з двох підрозділів і розкриває процес формування інституту прокуратури на українських землях, її правовий статус та структурні особливості.

У підрозділі 2.1 “Формування основ прокурорської діяльності на українських землях за часів Речі Посполитої та Гетьманщини” йдеться про зародження первісних функцій інституту прокуратури на українських землях у ХІV - на початку ХV століття, коли значна кількість міст отримала магдебурзьке право.

У містах, яким було надано маґдебурзьке право, утворювалися органи управління - магістрати, до складу яких, крім старости, бургомістра та радців (депутатів), входив також війт, який очолював лаву (суд), та інстигатор (прокурор).

Інстигатори виступали в судах як обвинувачі щодо злочинів проти держави, вбивств, які ще називалися «головна зрада», а також щодо порушень спокою та недоторканості судів, сеймів, офіційних осіб або королівських послів, фальшування монет, викрадення і зґвалтування жінки і, крім того, цілий ряд військових злочинів таких, наприклад, як дезертирство, зрада і т.п. Функції інстигатора зводилися до порушення справи в суді та подання «пропозицій» щодо покарання. У цивільних справах інстигатор брав участь у справах з приводу стягнень заборгованостей та повернення позик. Крім того, завданням судового інстигатора було стежити за дотриманням судового порядку, а також здійснювати контроль за своєчасним виконанням рішень судів.

Посади інстигаторів були ліквідовані на українських землях Катериною ІІ в кінці ХVIІ століття у зв'язку з поширенням російського судоустрою, проте вони відіграли значну роль у становленні та розвитку інституту прокуратури у дореформений період.

У підрозділі 2.2. «Поширення на українські території російської державно-правової системи і її вплив на діяльність судово-прокурорських органів» показано вплив процесів уніфікації державних і правових інститутів України з російськими на розвиток інституту прокуратури.

Приєднання українських земель до Росії викликало зміни адміністративно-територіального устрою. Запроваджувалися нові органи управління. прокуратура царський судовий імперія

Із скасуванням на українських землях полково-сотенного адміністративно - територіального устрою у 80 -х роках ХVІІІ століття вводиться губернський поділ відповідно до російського «Уложення про губернії 1775 року».

Скасувавши полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій на українських землях у другій половині ХVІІІ століття та ліквідувавши посади інстигаторів, російський царизм запровадив свою систему органів контролю за діяльністю місцевих органів влади. Такими органами стали губернські прокурори та їх помічники, прокурори при вищих земських судах, губернських магістратах і вищій розправі, а також повітові стряпчі, які здійснювали контрольно-репресивні функції, спрямовані на збереження самодержавної влади Російської імперії на українських землях.

Діяльність прокуратури, як і інших контрольно-наглядових органів у цей період, не відзначалася відкритістю, прозорістю та гласністю практичних дій.

Розділ третій «Розвиток прокурорських органів в українських губерніях Російської імперії та їх реорганізація за судовою реформою 1864 року» складається із двох підрозділів, у яких розкриваються історичні передумови підготовки судової реформи 1864 року в Росії та роль органів прокуратури у її проведенні.

У підрозділі 3.1 «Становлення судової системи Російської імперії та місце прокуратури у цій системі» йде мова про місце і роль органів прокуратури в державному механізмі Російської імперії в кінці ХVІІІ початку ХІХ ст., до складу якої входила значна частина українських земель.

У цей період органи прокуратури хоч і мали власну ієрархічну структуру, однак у своїй безпосередній діяльності були підконтрольні місцевим губернаторам та генерал-губернаторам. Рішення губернського правління були обов'язковими для місцевих прокурорів.

Важливою зміною в організації побудови органів прокуратури цього періоду було утворення канцелярії обер-прокурора Святійшого Синоду, основним завданням якого стає нагляд за додержанням законності у релігійних справах, в тому числі і за діяльністю церков, які діяли на території України у цей період.

Ці та інші обставини не відповідали реаліям часу і тим змінам, які відбулися у більшості європейських держав. Тому постало питання видозміни форми самодержавно-кріпосницької держави, якою в той час була Російська імперія, та проведення судової реформи.

У результаті судової реформи 1864 року прокуратура була створена при окружних судах та судових палатах. Очолював прокуратуру Російської імперії генерал-прокурор, він же був міністром юстиції.

Відтак, реорганізовуючи органи прокуратури, автори судової реформи намагалися відділити її від влади губернської і прив'язати до судової влади. Вони розуміли, що основне завдання прокуратури полягає у представленні в суді публічного інтересу, а не в потребі здійснення державного нагляду за законністю, нагляду за всім і вся. Тому передбачалася поступова ліквідація губернських прокуратур та заміна їх прокурорами судових округів (прокурори судових палат та окружних судів), що відповідало тогочасній європейській моделі розвитку інституту прокуратури.

Діяльність реорганізованої прокуратури була зосереджена на підтриманні обвинувачення в судах, нагляді за додержанням законності при проведенні досудового слідства та нагляді за тюремними установами. У кримінальному судочинстві прокурор отримав серйозних опонентів у вигляді адвокатів та присяжних засідателів. Отже, із загальнонаглядового органу вона фактично перетворилася на орган системи правосуддя.

У підрозділі 3.2. «Правові основи діяльності органів прокуратури та міністерства юстиції Російської імперії за судовою реформою 1864 року, їх роль у здійсненні реформ та контрреформ у другій половині ХІХ ст. в українських губерніях» визначено основні законодавчі джерела для прокурорської діяльності, якими були «Судові статути 1864 року», (розділ третій книги І «Про осіб прокурорського нагляду»), «Звід законів Російської імперії», «Устрій керівного сенату та міністерства юстиції», «Статут про службу цивільну за визначенням від уряду», «Статут про утримання під вартою» та інші документи.

За своїм предметом прокурорська діяльність поділялася на дві галузі, не однакові за важливістю та обсягом. Перша, головна, стосувалася судових справ, які поділялися на три групи (справи кримінальні, цивільні та справи щодо судового нагляду і управління), інша - другорядна, що допускалася законом лише як виняток і стосувалася окремих адміністративних справ.

У кримінальних та цивільних справах до сфери діяльності прокуратури входило викриття та переслідування обвинувачених перед судом за публічні та публічно-приватні злочини, підсудні загальним судам, до виконання вироків включно. Також на прокурорів покладалася «охорона законного порядку провадження» у тих самих справах шляхом застосування встановлених законом заходів та винесення попередніх висновків. Вони також мали здійснювати «охорону розуму та сили законів», а частково й інтересів публічного переслідування у мирових судових установах, переважно в другій іхній інстанції - з'їзді мирових cуддів. І зрештою на прокуратуру покладався нагляд за дотриманням «законного порядку» у разі позбавлення волі та утримання під вартою.

В адміністративних справах на прокурорів покладалося виконання встановлених законом обов'язків стосовно місць ув'язнення та осіб, які перебували під вартою. Поміж іншим, чиновники прокурорського відомства брали участь у різноманітних адміністративних присутствіях, комісіях та комітетах.

Водночас реформування прокуратури мало незавершений характер, оскільки не було усунуто протиріччя, притаманні її дореформеній діяльності.

У країні знову з'явилася проблема посилення прокурорського нагляду та централізація влади. Дискусія з цього приводу тривала аж до 1917 року, поки монархія не була знищена, а на її зміну прийшла досі невідома форма організації влади. Прокуратура як атрибут старої влади перестала існувати, але досвід організації такого органу виявився корисним у майбутньому.

Четвертий розділ «Функції органів прокуратури під час розгляду справ в судах» складається із двох підрозділів, у яких висвітлюються питання процесуальної участі прокурора в кримінальному та цивільному судочинстві.

У підрозділі 4.1. «Участь та роль прокурора в кримінальному судочинстві» йдеться про те, що за судовою реформою 1864 року органи прокуратури стали виконувати інші, більш властиві їй функції, порівняно з попереднім періодом.

Основними функціями прокурора у кримінальному судочинстві були нагляд за додержанням законів при провадженні досудового слідства та підтримання державного обвинувачення в суді.

При проведенні дізнання та слідства прокурор мав право: вимагати від органів дізнання і досудового слідства кримінальні справи для перевірки, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; скасовувати незаконні постанови судових слідчих та осіб, які проводили дізнання; давати письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжних заходів, кваліфікацію злочинів, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини; доручати поліцейським органам (органам дізнання) виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, розшук осіб, які вчинили злочини, а також давав вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і встановлення осіб, які їх вчинили по справах, що перебували у провадженні стряпчого або судового слідчого; усувати особу, яка проводить дізнання або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні кримінальної справи. Слід відзначити, що аналогічні за змістом норми щодо повноважень прокурора при провадженні досудового слідства закріплені в чинному Кримінально-процесуальному кодексі України.

Функція підтримки державного звинувачення зводилась до того, що прокурор при передачі йому справи складав обвинувальний висновок, після чого направляв справу до суду.

Судовий процес проводився за принципом змагальності. Між обвинуваченням і захистом відбувалися привселюдні змагання в правильному розумінні і застосуванні закону.

У підрозділі 4.2. «Особливості участі прокурора в цивільному судочинстві» з'ясовано роль прокурора в цивільному судочинстві, яка зводилася до дачі попередніх висновків по справах державного управління, земських закладів, міських і сільських общин, осіб, які не досягли повноліття, безвісті відсутніх, глухонімих, душевнохворих. А також з питань підсудності, по спорах про підробку документів, або коли в цивільній справі є факти, які містять ознаки складу злочину, по сімейних справах і про законність народження, про відшкодування збитків внаслідок неправомірних дій посадових осіб адміністративного відомства. Такі справи розглядалися судами за участю прокурора.

У судовому засіданні прокурор викладав свою думку по справі після слухання сторін. Суть промови прокурора заносилася в протокол судового засідання.

Таким чином, судова реформа 1864 року створила не тільки новий суд, але і нову систему правоохоронних органів, більше того, нове розуміння й уявлення про законність і правосуддя.

ВИСНОВКИ

Отримані автором при проведенні дослідження висновки дають можливість зробити певні теоретичні узагальнення щодо історичного досвіду функціонування судової та прокурорської системи на українських землях у XVIII та ХІХ ст. у складі Російської імперії та з'ясувати перспективи їх розвитку на сучасному етапі при розбудові суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави - України.

Зокрема:

1. Внаслідок запровадження в ХІV - ХV ст.ст. у багатьох українських містах магдебурзького права, тогочасні українські землі отримали можливість історичного розвитку, який був тісно пов'язаний з правовими традиціями Західної Європи. Саме тоді було сформовано специфічний державно-правовий інститут, який є характерним для романо-германської правової сім'ї - прокуратури обвинувально-захисного типу. Вона стала об'єктивно необхідним компонентом механізму правового регулювання суспільних відносин, які склалися в цей період.

2. Скасувавши полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій на українських землях у другій половині ХVІІІ ст. та ліквідувавши посади інстигаторів, російський царизм запровадив свою систему органів контролю за діяльністю органів влади на місцях. Такими органами були губернські прокурори та їх помічники, прокурори при вищих земських судах, губернських магістратах і вищій розправі, а також повітові стряпчі, які здійснювали контрольно-репресивні функції, спрямовані на збереження самодержавної влади Російської імперії на українських землях. Це була прокуратура наглядового типу з широкими повноваженнями щодо здійснення нагляду в усіх сферах суспільного і державного життя. Діяльність прокуратури, як і інших контрольно-наглядових органів, в цей конкретно-історичний період не відзначалася відкритістю, прозорістю та гласністю практичних дій.

3. Судова реформа 1864 року в Російській імперії, як і ряд інших реформ другої половини ХIХ ст., не змінила абсолютистської сутності царського самодержавства. Хоча судова реформа 1864 р. відзначалася тим, що нею був створений формально позастановий суд, а в одній з ланок судової системи запроваджений суд присяжних. В основу створення місцевих мирових судів був покладений принцип виборності суддів, кількість ланок була значно скорочена. Реформа проголосила демократичний принцип відокремлення суду від адміністрації та принципи гласності, усності, змагальності судового процесу, була запроваджена адвокатура та реорганізована прокуратура.

4. Особливістю проведення в життя судової реформи і контрреформи в Російській імперії та Україні було те, що вони ніби перепліталися між собою. В той час як в Росії царизм спочатку провів судову реформу, а відтак з ініціативи міністерства юстиції і контрреформу, то в українських губерніях контрреформа запроваджувалася одночасно із судовою реформою.

5. При підготовці судової реформи було поставлено питання про реорганізацію прокуратури. Автори судової реформи намагалися значно розширити права прокуратури, наділити її новими повноваженнями на зразок тогочасних європейських прокуратур. Прокуратура в системі органів держави була включена в судове відомство, але мала свою організацію.

Суть реорганізації прокуратури відповідно до основних принципів судової реформи 1864 року полягала у звільненні її від функцій загального нагляду, хоча було збережено нагляд за місцями позбавлення волі.

Підтримання державного звинувачення зводилася до того, що прокурор при передачі йому справи cамостійно складав обвинувальний висновок, після чого направляв справу до суду. Судовий процес проводився за принципом змагальності.

Прокуратура за реформою 1864 року створювалася в судах.

6. Відповідно до Судових статутів засновувалися посади прокурора окружного суду та судових палат. Розслідування кримінальних справ було покладено на судових слідчих, які діяли при судах, і їхні рішення могли бути оскаржені безпосередньо до суду. Цим самим було відібрано з рук поліції функції попереднього слідства.

Організація прокуратури будувалася на принципах суворої ієрархічності, єдиноначальності і взаємозамінності в процесі. Прокурорський нагляд здійснювався під вищим керівництвом генерал - прокурора, який був і міністром юстиції Російської імперії. Йому було надано надзвичайно великі повноваження при комплектуванні кадрів на судово-прокурорські посади. За його поданням царськими указами призначалися голови, помічники голів і члени окружних судів, в тому числі судові слідчі. Обер-прокурори Сенату і прокурори судових палат також безпосередньо підпорядковувалися генерал-прокурору. Прокурори окружних судів діяли під керівництвом прокурорів судових палат. Число помічників (товаришів) прокурора і розподіл їхніх обов'язків залежали від розмірів судового округу.

7. Законодавством царської Росії були встановлені дуже суворі умови для заміщення прокурорських посад. Крім вищої юридичної освіти від кандидатів на заміщення прокурорських посад вимагався значний службовий стаж і особлива політична благонадійність. Всі прокурори судових палат, 95% прокурорів окружних судів і 90% їх товаришів були дворянами (решта вихідцями із духовенства, буржуазії і чиновників). Переважна більшість чинів прокуратури були реакціонерами і монархістами. Помірковано ліберальні діячі в прокуратурі 60-70 років (наприклад, Я.Ф. Коні) були рідкісним винятком і затримувалися в ній недовго.

Тому як загальна, так і, зокрема, військова прокуратура Російської імперії протягом всього періоду її існування була інструментом, за допомогою якого правлячий режим імперії здійснював заходи, спрямовані на придушення національно-визвольного руху в Україні. Вона була тісно пов'язана з поліцією взагалі і з жандармською поліцією зокрема.

8. У кінці ХІХ та на початку ХХ ст. у державних колах Російської імперії посилилися заклики повернути прокуратурі функції загального нагляду. Дискусія з цього приводу тривала аж до 1917 року, поки монархія не була знищена. У 1922 році в Україні, яка на той час була радянською республікою, відбулося відновлення прокуратури відповідно до наглядової моделі, що збереглася й сьогодні.

9. Аналіз таких джерел, як-от: магдебурзьке право, сеймові закони та Конституції Речі Посполитої, проект Зводу Українських Законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», «Уложення про управління губерніями» 1775 року, «Судових статутів 1864 року», Актів прокурорського реагування, архівних матеріалів, в яких відображена статистика роботи Харківської, Київської та Одеської судових палат у ХІХ столітті,- показало, що функції прокуратури тісно пов'язані з політичним режимом. Якщо у державі виражені ознаки тоталітарного режиму, то надмірно розширяються межі прокурорського нагляду і проявляється репресивна діяльність прокуратури. У той же час в умовах руху до демократії функції прокуратури відносно обмежуються, зосереджуючись в основному на кримінальному переслідуванні, а також на виконанні певних наглядових функцій.

10 Історико-правовий досвід діяльності прокуратури, сформований у ході та після судової реформи 1864 року в Росії, попри його конкретно- історичний характер, є основою для історичної наступності у розвитку інституту прокуратури в Україні. Актуальності цьому досвіду додає незавершеність конституційної реформи, реформи судової влади та правоохоронних органів.

Описаний у дисертаційному дослідженні досвід функціонування прокуратури при судових установах є важливим аргументом у теоретичній дискусії про місце та роль прокуратури у системі державної влади України. З певністю можна стверджувати, що віднесення прокуратури до органів правосуддя, як це є у більшості держав Європейського Союзу, має неабияку історико-правову основу в Україні.

Діалектика українського варіанта прокуратури свідчить, що історичні суперечності, які виявились у період становлення прокуратури у сучасному розумінні, а саме: надмірний рівень централізації прокуратури, відсутність гласності у відносинах прокуратури з іншими державними органами, конкуренція прокурорських повноважень зі сферою судового контролю, відтворюються на новому історичному етапі в сучасній Україні. Еволюція вітчизняного інституту прокуратури вказує, що прокуратура в Україні так і не досягла своєї зрілості, не спромоглася повною мірою реалізувати закладені у неї внутрішні потенційні можливості. В основі цього - об'єктивні передумови та фактори (необхідність законності, особливо в умовах конституційної кризи та сучасної політичної нестабільності) та суб'єктивні, багато в чому пов'язані не тільки з проблемами перехідного періоду, а й відсутності наукової концепції, загальновизнаних підходів до розв'язання проблеми гармонізації функцій прокуратури.

Відтак наукова позиція, яка сформувалася в автора в результаті дослідження реорганізації органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні, спонукає до подальшого напрацювання засад та механізмів, котрі нададуть прокуратурі можливість виконувати лише ті функції, які характерні для неї у європейських державах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Савуляк Р. Особливості проведення судової реформи 1864 року в Україні / Роман Савуляк // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VІІІ регіональної науково практичної конференції 13-14 лютого 2002 року - Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2002.- С. 92-96.

2) Савуляк Р. Судові органи Російської імперії на Україні за реформою 1864 року / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2004. - Випуск 39. - С. 122 - 126.

3) Савуляк Р. Утворення контрольно-наглядових органів Російської імперії та поширення їхньої діяльності на території України / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2006. - Випуск 42. - С. 95-102.

4) Савуляк Р. Роль органів прокуратури та судових слідчих при розслідуванні кримінальних справ та їх розгляді в судах за судовою реформою 1864 року і Україні / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2006. - Випуск 43. - С. 95-102.

5) Савуляк Р. Виникнення та розвиток посади інстигатора (прокурора) на території правобережної України за часів Речі Посполитої / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2008. - Випуск 46. - С. 52-58.

6) Савуляк Р. Становлення та розвиток інституту прокуратури на українських землях до середини ХVІІІ століття / Роман Савуляк // Актуальні проблеми юридичної науки // Збірник тез Міжнародної наукової конференції «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 року). - Ч.1. - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. - С. 82-87.

7) Савуляк Р.В. Організація, структура та правовий статус органів прокуратури Російської імперії за судовою реформою 1864 року в Українських губерніях / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2009. - Випуск 48. - С. 60-65.

8) Cавуляк Р. Реорганізація органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні та сучасні перспективи її реформування

/ Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2011. - Випуск 52. - С. 104-110.

АНОТАЦІЯ

Савуляк Р.В. Реорганізація органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права;історія політичних і правових учень. - Львівський національний університет імені Івана Франка -. Львів, 2011

У дисертації на підставі аналізу правових актів, архівних матеріалів та наукової літератури досліджено історико-правий процес реорганізації органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні. Проаналізовано історично наступність у розвитку інститут прокуратури на українських землях, діяльність судово-прокурорських органів Російської імперії після ліквідації автономного устрою України та поширення на її територію російської державно-правової системи. Детально аналізуються організаційні та функціональні методи інституту прокуратури за судовою реформою 1864 року, особливості внутрішньої структури прокуратури і систем прокурорського нагляду.

Отримали подальший розвиток знання про правовий статус судового слідчого у кримінальному процесі, роль прокурорського нагляду за розслідуванням кримінальних справ та участі прокурора у судових засіданнях. З'ясовано місце та роль органів прокуратури у державно-політичній системі Російської імперії.

Узагальнено історико-правовий досвід діяльності прокуратури у другій половині ХІХ ст. на українських землях.

За наслідками дослідження сформульовано наукову позицію про необхідність історичної основи для напрацювання засад та механізмів, котрі нададуть прокуратурі сучасної України виконувати лише ті функції, які характерні для неї у європейських державах.

Ключові слова: прокуратура, інстигатор, губернський прокурор, губернський стряпчий, генерал-прокурор, обер-прокурор, прокурор окружного суду та судових палат, судовий слідчий.

АННОТАЦИЯ

Савуляк Р.В. Реорганизация органов прокуратуры за судебной реформой 1864 года в Украине.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений, Львовский национальный университет имени Ивана Франко, г. Львов, 2011

В диссертации исследуются вопросы деятельности органов прокуратуры Российской империи на украинских землях в ХVІІІ - ХІХ ст., ее реорганизация за судебной реформой 1864 года.

Значительное внимание автор уделяет проблемам становления и развития института прокуратуры в украинских землях во второй половине ХVІІ века, когда в 1578 году на сейме Речи Посполитой был создан для Украины трибунал Луцкий, на котором ежегодно избирали прокурора (инстигатора).

Анализируется деятельность судебно-прокурорских органов Российской империи после упразднения автономного государственного устройства Украины во второй половине ХVІІІ века.

Детально исследуются вопросы функционирования губернских прокуроров, их помощников, прокуроров земских судов, губернских магистратов и высшей расправы, уездных стряпчих. Дается оценка прокурорским документам.

Также в работе автор раскрывает исторические преддверия подготовки судебной реформы в Российской империи и роль украинских ученых в этом процессе. Рассматриваются и анализируются такие нормативно-правовые акты судебной рефоры, как: «Записки об устройстве судебных и правительственных учреждений России», «План государственных преобразований», «Проект о следствии», «Свод местных законов Западных губерний», «Учреждение судебных установлений», в которых российские и украинские авторы рекомендовали органы прокуратуры отнести к судебной ветви власти.

Детально исследуются такие организационные и функциональные аспекты института органов прокуратуры по судебной реформе 1864 года, как порядок комплектования, особенности внутренней структуры и системы прокурорского надзора.

Получают свое всестороннее освещение и такие вопросы, как правовой статус судебного следователя в уголовном судопроизводстве, роль прокурорского надзора при расследовании уголовных дел и участие прокурора в суде.

Однако необходимо отметить, что в пореформенный период в судебную реформу были внесены изменения и поправки, которые по сути ликвидировали демократические принципы судопроизводства.

Утвержденные с инициативы министерства юстиции «Уложение о земских участковых начальниках», «Правила о ведении судебных дел» в сущности ликвидировали суд присяжных, ограничили участие в процессе адвокатов. Органы прокуратуры опять возвратили статус «Ока государевого», реанимировав общий надзор. Опыт деятельности судебно-прокурорских органов Российской империи в украинских губерниях в этот период имел большое положительное значение для становления демократического и социально обусловленного правосудия в настоящее время.

Ключевые слова: прокуратура, инстигатор, губернский прокурор, губернский стряпчий, генерал-прокурор, обер-прокурор, прокурор окружного суда и судовых палат, судебный следователь.

АNNОТАТІОN

Savulyak R. V. Reorganization of public prosecutor's office in Ukraine according to 1864 court reform. -Manuscript.

The dissertation for granting the candidate's degree of juridical sciences, speciality 12.00.01 - the theory and history of state and law; the history of political and legal studies. Lviv National University named after Ivan Franko, Lviv, 2011

The dissertation considers the questions of Russian empire public prosecutor's office activity on Ukrainian lands in 18-19 centuries and their reorganization according to court reform of 1864.

The author pays great attention to the problem of the establishment and development of public prosecutor's office institution on Ukrainian lands in the second half of 16 century. Special attention is paid to the formation of Lutsk tribunal in 1578 in the Rich Pospolyta seym at which public prosecutor (instigator) was elected annually. On the basis of archival material it elucidated instigator's activity on Ukrainian lands till the middle of 18 century.

The author analyses the Russian empire court and public prosecutor's activity after liquidation of Ukrainian autonomous state system and expansion of Russian state-law system on its territory. The research work examines in detail the questions of functioning of principal prosecutors in provinces and their assistants, prosecutors of superior zemsk courts (superior local courts), provincial magistrates and superior rozprava (superior district executive body), district stryapchyy (district investigator) according to “Statute on provinces government of 1775”.The author evaluated documents of public prosecutor's supervisory authority execution, which at that time were directions and protests.

Also in his work the author discovers historical preconditions of preparation of 1864 court reform in Russian empire and discovers the role of Ukrainian legal scholars in its operation. It considers and analyzes few projects of judiciary formation such as “Proceedings on the Russian court and governmental offices constitution”, “State reformation plan”, “Project on investigation”, “West provinces code of local laws”, “Institution of judicial ascertainment”, where Ukrainian and Russian authors suggested public prosecutors` office be part of judiciary.

According to 1864 court reform it analyses in detail such organizational and functioning aspects of public prosecutor's office institution as the order of formation, specific structural characteristics and the system of public prosecutor's supervision.

Such questions as legal status of court investigator in criminal proceedings, the role of public prosecutor's supervision over criminal cases investigation and public prosecutor's participation in court hearing were subjects to further development.

It is also worth mentioned that during post reform years a lot of alterations and amendments were made, which in fact liquidated democratic principles of judicial proceedings.

“The Statute on district superiors”, “The Rules of case hearing proceedings”, introduced by the minister of justice of Russian empire in fact neglected independence of courts, limited advocates` participation in proceedings and liquidated the jury system. The status of “State's eye” was returned to the public prosecutors` office again, the institution of general supervision was revived .

The author comes to the conclusion that the activity of Russian empire court- prosecution bodies of that time in Ukrainian provinces had a great positive influence on legal system and is actual in performing legal reformation in present-day Ukraine.