Принципи тлумачення норм права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи тлумачення норм права

Тлумачення права традиційно вважається однією з найважливіших тем для теорії держави і права. Цей статус не є випадковим, ураховуючи, що саме тлумачення є діяльністю, яка символізує юриспруденцію, уособлює безперервний пошук духу та букви права; з інтерпретацією права нерозривно пов'язана будь-яка робота юриста, що здійснюється як у наукових, так і в практичних цілях.

Природно, що питанням тлумачення права приділяється належна увага як у вітчизняній, так і в зарубіжній юридичній науці. Водночас слід визнати, що окремі аспекти вчення про інтерпретацію права лише очікують на своє вирішення. Зокрема, це стосується питання про принципи тлумачення норм права. Тема основних засад інтерпретації, незважаючи на її фундаментальний характер, є мало дослідженою в працях правознавців. І хоча в останні роки, поза всяким сумнівом, спостерігається посилення інтересу до цих питань, що пов'язується із загальною тенденцією підвищення уваги до проблеми дії принципів у правовій сфері, ми, тим не менш, повинні констатувати, що в Україні й дотепер відсутнє комплексне дослідження вказаної проблеми. Усе це обумовлює необхідність загальнотеоретичного аналізу широкого кола питань щодо природи, змісту та видів принципів інтерпретаційної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри теорії держави і права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» в межах державної цільової комплексної програми «Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави» (номер державної реєстрації 0106U002283).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення юридичної природи принципів тлумачення норм права, з'ясування їхнього значення у правовому регулюванні, а також розкриття змісту цих принципів.

Для досягнення зазначеної мети поставлені такі основні завдання:

- визначити поняття й основні риси тлумачення права як виду юридичної діяльності, дослідивши статичну та динамічну, суб'єктивну й об'єктивну методики тлумачення права;

- здійснити аналіз способів інтерпретаційної діяльності та правил їх використання, встановити їх співвідношення з канонами тлумачення;

- з'ясувати особливості різних видів інтерпретації права;

- надати загальну характеристику принципів тлумачення норм права через визначення поняття, з'ясування їх рис і порівняння з суміжними категоріями;

- продемонструвати спільне та відмінне між принципами тлумачення, загальними принципами права та принципами правозастосування;

- запропонувати критерії для класифікації принципів інтерпретаційної діяльності;

- визначити зміст окремих принципів тлумачення норм права, звернути увагу на особливості їх застосування в практичній діяльності.

Об'єктом дослідження є тлумачення норм права як юридична діяльність.

Предметом дослідження є принципи тлумачення норм права, їх зміст, а також їхня роль у процесі правотворчості, правозастосування і тлумачення права.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система наукових методів, що в комплексі застосовуються для вирішення завдань дослідження та досягнення його мети. Так, діалектичний метод знайшов своє застосування, зокрема, при визначенні природи принципів тлумачення права, висвітленні взаємодії між окремими принципами. За допомогою логічного методу проведений аналіз властивостей тлумачення норм права та принципів юридичної інтерпретації, сформульоване їх поняття, а також виділений логічний спосіб тлумачення права. Системний метод, зокрема, дозволив дослідити зв'язок між різними принципами тлумачення. Історичний метод застосовувався насамперед для розкриття динаміки та тенденцій розвитку фундаментальних засад тлумачення права - принципів справедливості, гуманізму, добросовісності та ін.; герменевтичний - при з'ясуванні змісту норм права через прийом реконструкції, використання інших герменевтичних канонів та способів. Антропологічний метод став у нагоді при розгляді тлумачення як діяльності, що нерозривно пов'язана з особою інтерпретатора, а його принципів - як таких, що реалізовуються суб'єктом інтерпретаційного процесу. За допомогою порівняльного методу, зокрема, проведено розмежування між принципами тлумачення норм права та загальними принципами права, а також принципами правозастосування. Для дослідження використовувалися й інші традиційні для юриспруденції методи.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці загальнотеоретичним монографічним дослідженням принципів тлумачення норм права, їхньої ролі в правовій системі, а також проблем, пов'язаних із додержанням їх вимог у процесі юридичної діяльності.

Дослідивши обрану тему, здобувач особисто отримав низку нових результатів, які виносяться на захист. Так, вперше в українській юридичній науці:

- виокремлено два нерозривно пов'язані елементи у структурі принципу тлумачення права: ядро, яке виконує зберігаючу роль, та рухливу частину, яка дозволяє принципам діяти найефективнішим способом в умовах конкретної історичної обстановки. Подібна структура допомагає усвідомити принципи тлумачення як такі, що містять незмінні постулати й одночасно орієнтуються в сучасному просторі, що обумовлює їх максимальну авторитетність;

- визначені риси принципів тлумачення норм права. Так, принципи тлумачення: засновуються на принципах будь-якого пізнання; є принципами діяльності; носять фундаментальний характер; мають орієнтуюче значення; наділені властивістю вищої імперативності; забезпечують ефективність, якість, єдність і доцільність усього інтерпретаційного процесу; взаємодіють і здійснюють взаємний вплив один на одного; мають підвищену стійкість і стабільність. На їх підставі сформульоване авторське визначення поняття принципів тлумачення як фундаментальних, імперативних положень, що забезпечують ефективність, якість, єдність і доцільність інтерпретаційного процесу, перебувають у тісному взаємозв'язку та спрямовують пізнавальну діяльність інтерпретатора;

- здійснено поділ принципів тлумачення права на дві групи: 1) ті, що конкретизують загальні принципи права в сфері інтерпретаційної діяльності (справедливість, гуманізм, добросовісність і пропорційність); 2) ті, які забезпечують додержання принципів застосування норм права при здійсненні інтерпретаційної діяльності (законність, розумність, доцільність, своєчасність, обґрунтованість і зрозумілість результатів інтерпретації);

удосконалено:

- характеристику історичного способу тлумачення. У його межах виділені три стадії: 1) з'ясування історичної обстановки, в умовах якої виникла ідея прийняття відповідного правового акта; 2) дослідження внутрішніх мотивів, настроїв суб'єкта правотворчості, а також тих зовнішніх обставин, що могли вплинути на прийняття ним рішення; 3) встановлення зв'язків з тими актами, що були скасовані виданням інтерпретованого акта;

- положення про підстави поділу тлумачення права на офіційне та неофіційне. Запропоновано вважати критерієм для подібного розмежування наявність в інтерпретатора повноважень здійснювати тлумачення норм права. Ураховуючи це, офіційною є така інтерпретація, що здійснюється суб'єктом у зв'язку з реалізацією ним повноважень щодо тлумачення права. Офіційне тлумачення може мати як обов'язковий, так і переконливий (авторитетний) характер. У свою чергу, офіційне тлумачення поділяється на нормативне й індивідуальне, автентичне і делеговане, а нормативне - на абстрактне і казуальне. Неофіційне тлумачення здійснюється суб'єктом, не уповноваженим на тлумачення права, і завжди має необов'язковий характер;

- відмежування принципів тлумачення норм права від загальних принципів права та принципів правозастосування. Так, принципи тлумачення відрізняються від загальних принципів права та принципів правозастосування своєю юридичною природою, порядком закріплення в джерелах права, правовими наслідками порушення, призначенням у правовій системі та ін.;

- змістовну характеристику принципів тлумачення, які забезпечують додержання принципів застосування норм права при здійсненні інтерпретаційної діяльності. Зокрема, сформульовані вимоги до процесу та результату тлумачення, що випливають зі змісту кожного з цих принципів;

набули подальшого розвитку:

- характеристика тлумачення норм права. Зокрема, виокремлено риси, які розкривають природу цього виду юридичної діяльності. Тлумачення має пізнавальний, цільовий і опосередкований характер, спрямоване на конкретизацію права, має необмежене коло суб'єктів, ґрунтується на певних принципах;

- питання про критерії поділу тлумачення права на буквальне, обмежувальне та розширювальне тлумачення. Зокрема, проаналізована точка зору, яка заперечує існування обмежувального та розширювального тлумачення;

- обґрунтування можливості досягнення мети інтерпретації без одночасного звернення до всіх способів тлумачення і необхідності так званої контрольної перевірки отриманого результату за допомогою фундаментальних принципів права;

- положення, які характеризують вплив загальних принципів права на принципи тлумачення (принципи права виступають як основа принципів тлумачення і саме вони визначають спрямування розвитку та реалізації останніх; принципи права є критерієм, якому мають відповідати результати інтерпретаційної діяльності);

- ідеї процедурної справедливості, сутність якої продемонстровано в сфері інтерпретаційної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки, отримані в результаті проведеного дослідження, можуть бути використані:

у науково-дослідницькій сфері - для подальшого вивчення сутності тлумачення норм права та його принципів у межах теорії держави і права, а також галузевими юридичними науками - для найбільш ефективного здійснення інтерпретаційної діяльності;

у сфері правотворчості та правозастосування - для підвищення якості інтерпретаційної діяльності, удосконалення вітчизняного законодавства та юридичної практики. Отримані результати, зокрема, сприятимуть подоланню колізій і прогалин у законодавстві, застосуванню застарілих і неясних норм, покращать реалізацію норм міжнародного права у правовій системі України;

у навчальному процесі - при підготовці підручників та учбових посібників, при викладанні курсу теорії держави і права, порівняльного правознавства, галузевих навчальних дисциплін, при складанні навчальних програм.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі теорії держави і права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого».

Основні положення роботи викладалися на науково-практичних конференціях, «круглих столах» і наукових семінарах, зокрема: на науково-практичному семінарі молодих учених та здобувачів «Проблеми судової реформи в Україні» (м. Харків, 2008 р.); науково-практичній конференції «Верховенство права в українській правничій освіті» (м. Київ, 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі» (м. Харків, 2009 р.); Міжнародній науковій конференції студентів, магістрантів і аспірантів «Теория и практика совершенствования законодательства и правоприменения: традиции и новации» (м. Мінськ, 2009 р.); міжнародній науковій конференції молодих учених, аспірантів і студентів, присвяченій пам'яті Ю. М. Тодики (м. Харків, 2009 і 2010 роки). Окремі результати дослідження використовуються автором у навчальному процесі при проведенні занять з теорії держави і права.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи знайшли відображення в п'яти статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено Вищою атестаційною комісією України, і тезах п'яти наукових доповідей.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких поділений на 3 підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 194 сторінки, з яких основного тексту - 169 сторінок, список використаних джерел займає 25 сторінок і охоплює 261 найменування.

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, висвітлюється її зв'язок з науковими планами, темами та програмами, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет, методологія дослідження, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, апробація результатів роботи, наводяться відомості про публікації, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 «Тлумачення норм права як різновид юридичної діяльності» присвячений дослідженню сутності тлумачення норм права, його способів і видів.

У підрозділі 1.1. «Поняття тлумачення норм права» надається загальнотеоретична характеристика юридичної інтерпретації. Обґрунтовується тісний зв'язок тлумачення норм права з деякими філософськими вченнями, зокрема, з герменевтикою та феноменологією; на прикладі розмежування правотворчості та тлумачення права розглядається питання визначення меж інтерпретаційної діяльності. Звертається увага на те, що при дослідженні феномену тлумачення слід брати до уваги існування статичної і динамічної, а також суб'єктивної й об'єктивної методик. При цьому робиться висновок про доцільність використання всіх зазначених методик, висуваючи на перший план одну з них залежно від конкретної проблеми. У роботі також проаналізовані три основні точки зору на розуміння природи інтерпретаційної діяльності: тлумачення як з'ясування; тлумачення як роз'яснення; тлумачення як з'ясування та роз'яснення змісту норм права.

Наприкінці підрозділу виокремлено основні риси тлумачення права: 1) воно є різновидом юридичної діяльності; 2) має пізнавальний (інтелектуальний, розумовий, творчий) характер; 3) має цільовий характер; 4) має уточнюючу (конкретизаційну) природу, що обумовлюється нормативністю права; 5) має опосередкований характер; 6) здійснюється різними суб'єктами, особливості яких визначають вид тлумачення; 7) ґрунтується на певних принципах.

На підставі визначених рис пропонується визначення тлумачення права як різновиду юридичної діяльності, що має пізнавальний характер, ґрунтується на певних принципах і здійснюється відповідним суб'єктом з метою відшукання й уточнення змісту норм права, а в необхідних випадках передбачає також його роз'яснення для інших суб'єктів.

У підрозділі 1.2. «Способи тлумачення норм права» відзначається, що способом тлумачення є сукупність однорідних прийомів, які допомагають інтерпретаторові з'ясувати зміст норми права, що ним тлумачиться, й обумовлюють необхідність дотримання певних правил, а також розкривається зміст мовного, логічного, системного, історичного й телеологічного способів юридичної інтерпретації.

При цьому зауважується, що зрозумілість норми права в деяких випадках може бути досягнута без одночасного звернення до всіх способів тлумачення. Разом з цим наголошується на необхідності контрольної перевірки отриманого висновку, яка має здійснюватися за допомогою фундаментальних принципів права з метою відшукання можливих суперечностей основним цінностям, змістовних і функціональних суперечностей або невідповідності консенсусу в суспільстві.

Зазначається, що поряд зі способами інтерпретації норм права існують канони тлумачення, або правила правового міркування, які вироблені англо-американською правовою сім'єю. У роботі проаналізовано їх співвідношення зі способами тлумачення, а також досліджене питання про можливість їх використання в межах вітчизняної правової системи.

У підрозділі 1.3. «Види тлумачення норм права» пропонується класифікувати тлумачення права за об'єктами, кількістю суб'єктів, статусом інтерпретатора, елементами системи права. При цьому більш детально досліджуються дві основні класифікації тлумачення норм права: за ступенем відповідності змісту і тексту правового акта та залежно від наявності повноважень щодо здійснення інтерпретаційної діяльності.

Відзначається, що на основі поділу інтерпретації норм права за ступенем відповідності змісту («духу») і тексту («букви») правового акта в літературі зазвичай виокремлюється буквальне, розширювальне й обмежувальне тлумачення. Водночас розглядається альтернативний підхід, прихильники якого, враховуючи особливості мови права, ставлять під сумнів існування розширювального й обмежувального видів інтерпретації.

Зауважується, що залежно від наявності повноважень щодо здійснення інтерпретаційної діяльності виокремлюються офіційне та неофіційне тлумачення. Офіційним визнається те тлумачення, що здійснюється суб'єктом у зв'язку з реалізацією ним повноважень щодо інтерпретації права. Обґрунтовується, що офіційне тлумачення може мати як обов'язковий, так і переконливий (авторитетний) характер. У свою чергу, офіційна інтерпретація поділяється на нормативну й індивідуальну залежно від того, яку природу (нормативну або індивідуальну) має акт, що підлягає інтерпретації, а нормативне тлумачення поділяється на абстрактне та казуальне залежно від того, що породжує необхідність тлумачення - з'ясування змісту відповідної норми права чи вирішення конкретної справи. Офіційна інтерпретація диференціюється також на автентичну та делеговану залежно від того, які правові акти, «свої чи чужі», уповноважений тлумачити суб'єкт інтерпретації.

Зазначається, що неофіційне тлумачення права здійснюється суб'єктом, не уповноваженим на інтерпретацію; воно завжди має необов'язковий характер. На підставі виокремлення наукового, професійного і побутового видів правосвідомості виділені та проаналізовані доктринальне, професійне й повсякденне неофіційне тлумачення.

Розділ 2 «Принципи тлумачення норм права: поняття і види» об'єднує три підрозділи, в яких досліджується природа принципів юридичної інтерпретації та їх зв'язки з принципами права і правозастосування, а також аналізуються окремі принципи тлумачення норм права.

У підрозділі 2.1. «Принципи тлумачення норм права як різновид принципів, що діють у правовій сфері» категорія «принцип» насамперед співвідноситься з іншими філософськими категоріями - ідеєю, положенням, вимогою, стандартом, цінністю.

Пропонується у структурі принципу виокремити ядро та рухливу частину, що, з одного боку, дозволяє характеризувати принцип як незмінне явище, закріплюючи його найсуттєвіші ознаки, і водночас відобразити його здатність впливати на поведінку суб'єкта найбільш ефективним способом, застосовуючи для цього актуальні переконливі аргументи.

У цьому підрозділі визначені та проаналізовані риси принципів тлумачення норм права: 1) в їх основі знаходяться принципи пізнання; 2) вони є принципами діяльності; 3) мають фундаментальний характер; 4) мають орієнтуюче значення; 5) мають властивість імперативності; 6) забезпечують ефективність, якість, єдність і доцільність усього інтерпретаційного процесу; 7) принципи тлумачення найтіснішим чином взаємодіють і здійснюють взаємовплив один на одного; 8) мають підвищену стійкість і стабільність протягом невизначеного тривалого часу. На підставі цих рис наводиться визначення принципів тлумачення норм права як фундаментальних, імперативних положень, що забезпечують ефективність, якість, єдність і доцільність інтерпретаційного процесу, перебувають у тісному взаємозв'язку та спрямовують пізнавальну діяльність інтерпретатора.

У роботі зазначається, що обов'язковість дотримання принципів тлумачення пояснюється не юридичною відповідальністю за їх недотримання, а насамперед здоровим глуздом, їх авторитетністю і переконливістю. Якщо інтерпретатор ігнорує принципи тлумачення норм права чи не визнає їх існування, то він не зможе ефективно здійснювати інтерпретаційну діяльність. Водночас зауважується, що неврахування принципів тлумачення, відхилення від їх вимог може іноді мати для суб'єкта тлумачення певні негативні юридичні наслідки (наприклад, програш справи в суді, скасування юридичного акта, який ґрунтується на помилковому тлумаченні тощо).

У підрозділі здійснюється порівняння принципів тлумачення і принципів права, визначаються їх спільні та відмінні риси. Доводиться вплив принципів права на принципи тлумачення права, який обумовлений здатністю перших визначати змістовний характер системи права і напрямки її подальшого розвитку; наголошується на тому, що існування цього впливу активно використовується при юридичній інтерпретації.

У роботі також демонструється співвідношення принципів тлумачення з принципами правозастосування. Нерозривний зв'язок між цими двома видами юридичної практики дозволив зробити висновок, що деякі принципи тлумачення норм права співпадають з принципами правозастосування, а вимоги останніх розповсюджуються і на інтерпретаційний процес.

Пропонується класифікувати принципи тлумачення норм права за різними критеріями: залежно від стадії інтерпретації, за офіційністю, залежно від професійності інтерпретатора, за джерелом походження, за ступенем обов'язковості, залежно від характеру здійснення інтерпретаційної діяльності. Водночас обґрунтовується, що найбільш вагомою є класифікація принципів тлумачення права залежно від того, засади яких юридичних явищ реалізуються у сфері інтерпретаційної діяльності: права чи правозастосування.

Підрозділ 2.2. «Принципи тлумачення норм права, що конкретизують загальні принципи права в сфері інтерпретаційної діяльності» присвячується дослідженню принципів тлумачення норм права, що відображають дію загальних принципів права, - справедливості, гуманізму, добросовісності та пропорційності.

Відзначається, що справедливість є засадою інтерпретаційної діяльності, згідно з якою норми права мають тлумачитися з урахуванням індивідуальності випадків та потреб конкретної людини, а також спираючись на уявлення про справедливість, сформовані в певний час у певному суспільстві, та в результаті якої кожен має отримати належне. Обґрунтовується, що однією з головних вимог справедливості є вимога неупередженості при здійсненні тлумачення, у межах якої виокремлюються зовнішня та внутрішня сторони. Разом з цим розглядаються формальний, змістовний і процедурний аспекти справедливості, при чому формальний аспект розкривається через вимогу одноманітності тлумачення. У підсумку робиться висновок, що тлумачення буде справедливим у тому разі, якщо справедливими будуть три його складові: інтерпретаційний процес, його результат і юридичний матеріал, що підлягає тлумаченню.

Принцип гуманізму розкривається через категорію «людська гідність», тобто через внутрішню оцінку людиною власної самоцінності. Зазначається, що згідно з принципом гуманізму інтерпретованій нормі права має надаватися найбільш м'який сенс, через що відповідному суб'єктові забезпечується найбільш поблажливе до нього ставлення. Крім того, цей принцип використовується при перевірці інтерпретаційних висновків на людяність, якою мають бути просякнуті акти, що підлягають тлумаченню.

Принцип добросовісності тлумачення розглядається як принцип, що відображає внутрішню сторону діяльності інтерпретатора. Підкреслюється, що ефективність тлумачення права визначається ступенем чесного й сумлінного використання ним своїх прав і виконання обов'язків. Звертається увага на те, що цей принцип тлумачення знайшов своє закріплення в багатьох юридичних документах (зокрема, у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.).

Зауважується, що принцип пропорційності спрямований на пошук такого варіанту тлумачення, при якому в нормі був би дотриманий необхідний баланс між несприятливими наслідками для прав, свобод й інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямована ця норма. Зазначається, що цей принцип тлумачення: 1) використовується при оцінці обтяжень у правовому статусі особи, а також при тлумаченні пільг, преференцій і застосуванні заохочень; 2) відображає співвідношення між обтяженням та його метою, при чому позитивні очікування від досягнення мети повинні безперечно переважати як втрату частини особистих прав особою, так і ризики, що можуть виникнути у зв'язку з цим; 3) стосується насамперед тих обмежень, що мають суспільно корисний характер, однак є ефективним і при встановленні балансу між суб'єктивними правами приватних осіб; 4) буде реалізованим лише тоді, коли буде обраний такий інтерпретаційний висновок, за якого на особу накладаються мінімальні обтяження; 5) виходить з того, що обмеження не повинні покладати таких обов'язків, які неможливо виконати.

У підрозділі 2.3. «Принципи тлумачення норм права, що забезпечують додержання основних вимог до правозастосування» виокремлюються та піддаються аналізу принципи законності, розумності, доцільності, своєчасності, а також обґрунтованості та зрозумілості результатів інтерпретації.

Принцип законності визначається як складне явище, задля реалізації вимог якого суб'єкти, які здійснюють тлумачення, повинні керуватися у своїй діяльності правовими актами, діяти в межах своєї компетенції та приймати акти тлумачення, що не суперечать законодавству. У цьому контексті досліджується зв'язок принципу законності з англійською доктриною ultra vires. Аргументується також, що принцип законності не слід ототожнювати з принципом верховенства права, оскільки законність зосереджується лише на формальному аспекті останнього - відповідності дій законові.

Наголошується на тому, що на підставі принципу розумності інтерпретатор повинен вирішити поставлені перед ним питання таким чином, аби уникнути абсурдності висновків, досягти максимуму обов'язкової корисності та відшукати компроміс між конфліктуючими нормами чи особами, що узгоджувалися би із загальними уявленнями про розумність.

Зазначається, що принцип доцільності тлумачення характеризує юридичну інтерпретацію як активну прагматичну діяльність, в основі якої завжди знаходиться певна мета, яка, в свою чергу, надає всьому процесові тлумачення виваженості та цілеспрямованості. Він спрямовує інтерпретатора на досягнення поставленої цілі, отримання корисного результату від своєї діяльності шляхом використання оптимального набору засобів для цього. Підкреслюється, що принцип доцільності пов'язаний з таким міжнародно визнаним принципом тлумачення, як ефективність, або корисний ефект.

Звертається увага на те, що принцип своєчасності тлумачення права містить вимогу до інтерпретатора враховувати часовий вимір своїх дій та усвідомлювати небезпеку, передусім, зволікання. Разом з цим аргументується і шкідливість від передчасного здійснення інтерпретації. Відзначається, що цей принцип притаманний насамперед офіційній інтерпретації.

Наголошується на тому, що принцип обґрунтованості спрямований на забезпечення належної, перевіреної та переконливої аргументації щодо прийнятого рішення, в процесі якої інтерпретатор повинен дотримуватися вимог узгодженості та всебічності дослідження, а також доведеності, достовірності й об'єктивності доказів, на яких засновується інтерпретаційний висновок. Відзначається, що цей принцип реалізується через низку вимог, зокрема: будь-яке рішення щодо того чи іншого варіанта тлумачення потрібно аргументувати; усі недоведені факти не повинні братися до уваги; аргументи й докази мають бути повними, переконливими та узгодженими.

Принцип зрозумілості результатів тлумачення розкривається як засада, що відображає якість роз'яснення і визначається як вимога виключення суперечностей і різних тлумачень і тих самих нормативних положень, а також установлення однозначного розуміння сенсу інтерпретованої норми та чіткого визначення способу поведінки її адресата. Зазначається, що додержання принципу зрозумілості обумовлюється необхідністю виконання вимог принципу правової визначеності.

Висновки

У дисертації теоретично узагальнені й по-новому вирішені наукові завдання, що полягають у визначенні юридичної природи принципів тлумачення норм права, з'ясуванні їхнього значення у правовому регулюванні, а також розкритті змісту цих принципів.

З тих висновків, що зроблені в дисертації, найбільш важливими є такі:

1. Тлумаченню права притаманні такі основні сутнісні риси: 1) воно є різновидом юридичної діяльності; 2) має пізнавальний (інтелектуальний, розумовий, творчий) характер; 3) має цільовий характер; 4) має уточнюючу (конкретизаційну) природу, що обумовлюється нормативністю права; 5) має опосередкований характер; 6) здійснюється різними суб'єктами, особливості яких визначають види тлумачення; 7) ґрунтується на певних принципах.

2. Тлумачення норм права є різновидом юридичної діяльності, що має пізнавальний характер, ґрунтується на певних принципах і здійснюється відповідним суб'єктом з метою відшукання й уточнення змісту норм права, а в необхідних випадках передбачає також його роз'яснення для інших суб'єктів.

3. Діяльність суду не може бути безпосередньо спрямованою на створення норм права, проте й не слід повністю заперечувати можливість цієї діяльності під час здійснення правосуддя - особливо у випадку, якщо внаслідок тлумачення права суддя не може дійти однозначного рішення.

4. Мета інтерпретатора - зрозумілість норми права - у деяких випадках може бути досягнута без одночасного звернення до всіх способів тлумачення. Разом з цим існує потреба так званої контрольної перевірки отриманого результату, яка має здійснюватися за допомогою фундаментальних принципів права.

5. Офіційне та неофіційне тлумачення виокремлюються залежно від наявності повноважень щодо здійснення інтерпретаційної діяльності. Офіційним є тлумачення, що здійснюється суб'єктом у зв'язку з реалізацією ним повноважень щодо інтерпретації права. Воно може мати як обов'язковий, так і переконливий (авторитетний) характер. Неофіційне тлумачення здійснюється суб'єктом, не уповноваженим на тлумачення права, і завжди має необов'язковий характер.

6. Залежно від того, яку природу (нормативну або індивідуальну) має акт, що підлягає інтерпретації, офіційне тлумачення поділяється на нормативне й індивідуальне. У свою чергу, нормативне тлумачення поділяється на абстрактне і казуальне залежно від того, що породжує необхідність тлумачення - з'ясування змісту відповідної норми права чи вирішення конкретної справи (розгляд конкретного випадку).

7. Принципам тлумачення норм права притаманні відповідні риси: 1) в їх основі знаходяться принципи пізнання; 2) є принципами діяльності; 3) мають фундаментальний характер; 4) мають орієнтуюче значення; 5) мають властивість імперативності; 6) забезпечують ефективність, якість, єдність і доцільність усього інтерпретаційного процесу; 7) найтіснішим чином взаємодіють і здійснюють взаємовплив один на одного; 8) мають підвищену стійкість і стабільність протягом невизначеного тривалого часу.

8. Принципи тлумачення норм права є фундаментальними, імперативними положеннями, що забезпечують ефективність, якість, єдність і доцільність інтерпретаційного процесу, перебувають у тісному взаємозв'язку та спрямовують пізнавальну діяльність інтерпретатора.

9. Вплив загальних принципів права на принципи тлумачення відбувається двома основними шляхами: по-перше, принципи права виступають як основа принципів тлумачення і визначають спрямування розвитку та реалізації останніх; по-друге, принципи права є критерієм, якому мають відповідати результати інтерпретаційної діяльності. Таким чином, слід виходити з того, що принципи тлумачення права певною мірою породжені існуванням загальних принципів права.

10. Ураховуючи, що застосування і тлумачення норм права є видами юридичної практики, які нерозривно пов'язані один з одним, деякі принципи тлумачення норм права співпадають з принципами правозастосування, а вимоги останніх розповсюджуються і на інтерпретаційний процес.

11. Залежно від того, засади яких юридичних явищ реалізуються у сфері інтерпретаційної діяльності (права чи правозастосування), принципи тлумачення поділяються на ті, які конкретизують загальні принципи права в сфері інтерпретаційної діяльності, і ті, які забезпечують додержання основних вимог до правозастосування при здійсненні інтерпретаційної діяльності.

12. До принципів тлумачення норм права, що відображують дію загальних принципів права, можна віднести принципи справедливості, гуманізму, добросовісності та пропорційності:

принцип справедливості є засадою інтерпретаційної діяльності, згідно з якою норми права мають тлумачитися з урахуванням індивідуальності випадків та потреб конкретної людини, а також спираючись на уявлення про справедливість, сформовані у певний час у певному суспільстві, та в результаті якої кожен має отримати належне;

основною вимогою принципу гуманізму тлумачення є забезпечення відповідному суб'єктові внаслідок інтерпретації норм права найбільш поблажливого до нього ставлення при беззаперечному визнанні його гідності;

принцип добросовісності тлумачення права відображає вимогу сумлінного, чесного та порядного ставлення інтерпретатора до власних дій з наміром ретельного їх виконання й уникнення помилок;

принцип пропорційності спрямований на пошук такого варіанту тлумачення, при якому в нормі був би дотриманий необхідний баланс між несприятливими наслідками для прав, свобод й інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямована ця норма.

13. До принципів тлумачення норм права, що забезпечують додержання основних вимог до правозастосування, слід віднести принципи законності, розумності, доцільності, своєчасності, а також обґрунтованості та зрозумілості результатів інтерпретації:

відповідно до вимог принципу законності інтерпретатор повинен керуватися законами і заснованими на них правовими актами, діяти в межах своєї компетенції, приймати акти тлумачення права, які не повинні суперечити інтерпретованим нормативно-правовим актам;

принцип розумності зобов'язує інтерпретатора вирішити поставлені перед ним питання таким чином, аби уникнути абсурдності висновків, досягти максимуму обов'язкової корисності та відшукати компроміс між конфліктуючими нормами чи особами, що узгоджувалися би із загальними уявленнями про розумність;

сутність принципу доцільності полягає в обов'язку суб'єкта обирати саме те тлумачення, яке є найбільш сприятливим для досягнення цілей та реалізації завдань відповідної норми права;

принцип своєчасності встановлює обов'язок інтерпретатора здійснювати тлумачення без невиправданих зволікань, у найкоротший строк, достатній для отримання обґрунтованого результату;

принцип обґрунтованості спрямований на забезпечення належної, перевіреної та переконливої аргументації щодо прийнятого рішення, у процесі якої інтерпретатор повинен дотримуватися вимог узгодженості та всебічності дослідження, а також доведеності, достовірності й об'єктивності доказів, на яких засновується інтерпретаційний висновок;

принцип зрозумілості результатів тлумачення відображає якість роз'яснення і вимагає виключення всіх суперечностей і різних тлумачень одних нормативних положень, а також полягає в установленні однозначного розуміння сенсу інтерпретованої норми та в чіткому визначенні способу поведінки її адресата.

тлумачення право норма

Список опублікованих праць

1. Прийма С. В. Роль судді в розгляді важких справ: тлумачення чи правотворчість? / С. В. Прийма // Державне будівництво і місцеве самоврядування. - 2008. - № 15. - С. 176-185.

2. Прийма С. В. Соотношение судебного правотворчества и толкования норм права / С. В. Прийма // Наука и карьера : материалы междунар. науч.-практич. конф.; под ред. проф. В. А. Назарова. - М. : Изд-во Моск. гуманит. ун-та, 2008. - С. 194-204.

3. Прийма С. Ознаки тлумачення норм права / С. Прийма // Вісник АПрН України. - 2009. - № 3 (58). - С. 239-249.

4. Прийма С. В. Способы толкования норм права / С. В. Прийма // Научные труды Московского гуманитарного университета. - М. : МосГУ, 2009. - № 111. - С. 88-96.

5. Прийма С. В. Принципи тлумачення норм права (до постановки питання) / С. В. Прийма // Державне будівництво і місцеве самоврядування. - 2010. - № 19. - С. 116-126.

6. Прийма С. В. Роль судді в розгляді важких справ / С. В. Прийма // Збірник тез доповідей та наукових повідомлень учасників науково-практичного семінару молодих учених та здобувачів «Проблеми судової реформи в Україні» / Під заг. ред. А. П. Гетьмана. - Х. : Вид-во «Кроссроуд», 2008. - С. 44-46.

7. Прийма С. В. Види тлумачення норм права за ступенем відповідності змісту і тексту правового акта / С. В. Прийма // Проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 21 травня 2009 р. / Редкол. : Ю. П. Битяк, І. В. Яковюк, Г. В. Чапала. - Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н. М., 2009. - С. 227-229.

8. Прийма С. В. Суб'єкти тлумачення конституції / С. В. Прийма // Другі конституційні читання : збірка тез наукових доповідей і повідомлень міжнародної наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів, присвячена пам'яті академіка права Ю. М. Тодики / За заг. ред. проф. А. П. Гетьмана. Нац. юрид. акад. України. - Харків : Права людини, 2009. - С. 38-41.

9. Прийма С. В. Толкование норм права: понятие и признаки / С. В. Прийма // Политика и право : проблемы интеграции и пути их решения. Труды междунар. науч.-практ. конф. - Вып. 3. - Новосибирск : Изд-во СГУПСа, 2009. - С. 27-29.

10. Прийма С. В. Основні властивості принципів юридичної інтерпретації / С. В. Прийма // Треті конституційні читання : збірка тез наукових доповідей і повідомлень міжнародної наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів, присвячена пам'яті академіка права Ю. М. Тодики / За заг. ред. проф. А. П. Гетьмана. Нац. юрид. акад. України. - Харків : Права людини, 2010. - С. 45-46.

Размещено на Allbest.ru