Адміністративно-правове регулювання соціального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ зБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

ПАСІКА Сергій Петрович

Запоріжжя - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

військовослужбовець соціальний забезпечення правовий

Актуальність теми. Право людини й громадянина на належний рівень соціального забезпечення закріплено в міжнародних нормативно-правових актах. У Загальній декларації прав людини від 1948 р. зазначено, що кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення та здійснення необхідних для підтримання її гідності й вільного розвитку особистості прав у соціальній та інших галузях через зміцнення національних зусиль та міжнародного співробітництва і згідно зі структурою та ресурсами кожної держави.

У ст. 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Військовослужбовці є рівноправними громадянами держави й мають повний обсяг прав та свобод, визначених міжнародними правовими нормами та відповідними конституційними засадами, серед яких важливе місце посідає право на соціальне забезпечення.

Нагальна потреба надання державою військовослужбовцям відповідних гарантій і компенсацій, які певним чином мають відшкодовувати додаткові навантаження, пов'язані з особливостями виконання обов'язків, викликана сучасними негативними тенденціями в суспільстві, такими як нівелювання престижу військової служби, зниження рівня боєздатності Збройних Сил України, економічна неспроможність держави в повному обсязі виконати взяті на себе зобов'язання щодо соціального забезпечення військовослужбовців.

На цей час тривають процеси, пов'язані з оптимізацією чисельності особового складу Збройних Сил України та заходами, спрямованими на оновлення та модернізацію їх технічної складової. Відповідно до програми реформування Збройних Сил України в найближчий час значна кількість особового складу має бути звільнена в запас. Але в умовах складної ситуації в економічній сфері держави відповідне соціальне забезпечення є вкрай складним завданням, яке не завжди забезпечується чинним законодавством. Тому політичні діячі, військові начальники, вчені постійно намагаються знайти шляхи рішення завдання щодо вдосконалення механізму соціального забезпечення військовослужбовців, провідна роль у регулюванні якого належить державі.

Значний внесок у розвиток теорії адміністративно-правової реалізації права на соціальне забезпечення зробили визначні вчені-правознавці: В.С. Андреєв, В.А. Ачаркан, Н.В. Артамонов, Н.Б. Болотіна, І.Л. Бородін, Н.В. Вітрук, О.Д. Зайкін, М.Л. Захаров, P.I. Іванова, О.Є. Козлов, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, І.М. Коропатнік, І.І. Литвин, Н.І. Матузов, Ю.І. Мігачов, В.Ф. Погорілко, С.В. Пєтков, П.Д. Пилипенко, В.Й. Пашинський, П.М. Рабінович, О.Ю. Синявська, І.М. Сирота, В.А. Тарасова, В.Я. Тацій, Я.М. Фогель, М.І. Хавронюк, І.С. Ярошенко, та інші визначні юристи.

Завдяки доробку цих науковців розроблено теоретико-методологічні засади та принципи реалізації основних прав і свобод людини і громадянина, у тому числі права військовослужбовців на відповідний рівень соціального забезпечення. Проте реалії свідчать, що проблема практичної реалізації й забезпечення цього права потребує подальших наукових напрацювань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукову розробку теми дисертаційної роботи здійснено відповідно до Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, затвердженої та введеної в дію Указом Президента України від 27.12.2005 р. № 1862-25т/2005 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 9 грудня 2005 року «Про державну програму розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки».

Напрям дослідження пов'язаний із розглядом проблематики реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення відповідно до науково-дослідної роботи Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Портал-09» (номер державної реєстрації 0101U001105) та «Портал-10» (державний реєстраційний номер 0101U001108).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу наукових праць, міжнародного досвіду, чинного законодавства України сформулювати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративних механізмів реалізації права на соціальне забезпечення військовослужбовців.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- надати юридичну характеристику чинним нормативно-правовим актам, що регулюють питання соціального забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей;

- охарактеризувати теоретико-правові передумови становлення системи соціального забезпечення військовослужбовців;

- розкрити генезис термінів «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» в контексті визначення їх правового змісту;

- визначити характерні ознаки та специфіку адміністративно-правового забезпечення реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення;

- дослідити місце та роль суб'єктів владних повноважень у сфері реалізації права військовослужбовців і членів їх сімей на соціальне забезпечення;

- проаналізувати та узагальнити міжнародну практику соціального забезпечення військовослужбовців;

- визначити характерні проблеми застосування юридичної відповідальності за порушення права військовослужбовців на соціальне забезпечення;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення системи адміністративно-правового регулювання соціального забезпечення військовослужбовців.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі адміністративно-правового забезпечення реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення.

Предмет дослідження - адміністративно-правове забезпечення реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів, зумовлених метою й особливостями досліджуваної проблематики.

Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються в дисертації, подані як єдність їх соціального змісту та юридичної форми. Також використано такі загальнонаукові та спеціально-наукові методи, як: системно-функціональний метод, який використовувався під час дослідження наукового міждисциплінарного матеріалу (підрозділ 2.1). Застосування історико-правового та логічного методів дало змогу проаналізувати науково-теоретичні розробки, пов'язані з історично-правовими передумовами становлення системи соціального забезпечення військовослужбовців та сформулювати підходи до тлумачення термінів «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» (підрозділ 1.1, 1.2, 1.3). Формально-догматичний метод дав можливість дослідити систему та повноваження органів державного управління, що забезпечують реалізацію права військовослужбовців на соціальне забезпечення (підрозділ 2.2, 2.3). Статистичний метод застосовувався при аналізі й обробці результатів досліджень щодо кількісних показників звернень військовослужбовців за захистом своїх прав на соціальне забезпечення (підрозділ 3.2). Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні змісту норм чинного законодавства України та зіставленні останніх із відповідними конструкціями приписів виконавчих органів державної влади у сфері відносин щодо соціального забезпечення військовослужбовців (підрозділ 2.3, 3.1). Методи сучасного соціально-правового пізнання соціальних процесів та екстраполяції дали змогу врахувати взаємозв'язки відносин, що розглядаються, об'єктивно оцінити ефективність нормативно-правових актів і правозастосовної діяльності суб'єктів владних повноважень у сфері реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення.

Нормативно-правову базу дослідження становлять чинне законодавство України, законодавчі акти інших держав та відповідні міжнародні нормативно-правові акти. Залучений методичний інструментарій враховує особливості об'єкта і предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація характеризується новою постановкою проблеми реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення, а саме: визначення ролі держави та її виконавчих органів у цьому процесі; дослідженням тенденцій розвитку відносин в адміністративній сфері та напрямів удосконалення законодавства задля повної реалізації задекларованих державою зобов'язань перед військовослужбовцями.

Рівень наукової новизни одержаних результатів характеризується науковими положеннями, висновками та пропозиціями, які виносяться на захист, а саме:

вперше:

- теоретично обґрунтовано необхідність розробки та прийняття єдиного кодифікованого нормативно-правого акта - Соціального кодексу військовослужбовців, прийняття якого вдосконалить та систематизує законодавство, яке регулює соціальне забезпечення військовослужбовців, та забезпечить якісну гармонізацію вітчизняного законодавства з нормами міжнародного права в цій сфері;

- обґрунтовано необхідність посилення юридичної відповідальності за порушення права військовослужбовців на гарантований законодавством рівень соціального забезпечення шляхом внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади за порушення вимог законодавства про соціальне забезпечення військовослужбовців;

удосконалено:

- визначення змісту та сутності права військовослужбовців на соціальне забезпечення, як об'єктивного права військовослужбовця як громадянина на реалізацію всіх гарантованих Конституцією України прав і свобод;

- визначення терміна «соціальне забезпечення військовослужбовців», а саме запропоновано розуміти його як систему економіко-правових заходів, спрямованих державою на надання військовослужбовцям належного рівня грошового, медичного, житлового, речового, продовольчого та інших видів забезпечення для забезпечення їх життєдіяльності, враховуючи складність виконання покладених на них спеціальних завдань;

- розуміння сутності та змісту надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, спрямованих на реалізацію права військовослужбовців на соціальне забезпечення, як виконавчу та розпорядчу діяльність органів виконавчої влади правового та організаційного характеру спрямовану на реалізацію соціальних гарантій для військовослужбовців та членів їх сімей, закріплених у чинному законодавстві;

- здійснено диференціацію нормативно-правових актів, що регулюють соціальне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей що дало змогу провести їх критичний аналіз, визначити неузгодженості між ними та розробити пропозиції задля усунення виявлених колізій та дублювання;

дістало подальшого розвитку:

- визначення чинників виникнення інституту соціального забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей (військово-політичних, географічних, демографічних тощо), їх вплив на формування інституту соціального забезпечення шляхом екстраполяції їх на загальновизнані етапи розвитку українського суспільства;

- розуміння місця та ролі суб'єктів владних повноважень у сфері реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення - як провідних суб'єктів зміцнення обороноздатності держави шляхом формування стабільного морально-психологічного та соціального середовища в Збройних Силах України;

- визначення соціально-правової природи інституту права військовослужбовців на соціальне забезпечення як об'єктивної необхідності компенсації задля соціальної справедливості та в інтересах суспільства обмежень громадянських прав, що пов'язано з виконанням обов'язку щодо захисту Батьківщини від зовнішніх загроз;

- організаційні та правові засоби реалізації законодавства, що регулює сферу соціального забезпечення військовослужбовців шляхом внесення змін до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України стосовно звільнення військовослужбовців від виконання службових обов'язків у разі хвороби дітей чи інших близьких родичів, що потребують стороннього догляду.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:

- правотворчій сфері під час підготовки і вдосконалення чинних нормативних актів, які регламентують порядок та механізм реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення (довідка про впровадження в діяльність Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України від 01.04.2011 р. № 287/3/889);

- правозастосовній діяльності суб'єктів владних повноважень при вирішенні практичних питань у сфері реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення;

- науково-дослідній діяльності та навчальному процесі для подальшого вивчення загальних і спеціальних питань удосконалення функціонування інституту соціального забезпечення, особливо в частині соціального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України (довідка про впровадження в діяльність Національного університету державної податкової служби України від 25.02.2011 р. № 27/3/н та Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 04.04.2011 р. № 18/634).

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що характеризують наукову новизну дослідження, а також теоретичне та прикладне значення його результатів, одержані дисертантом особисто. У наукових працях здобувача за темою дисертації, наведених у списку опублікованих праць, викладено та використано лише особисті напрацювання.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на таких міжнародних конференціях, як IV Міжнародна науково-практична конференція «Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє» (м. Київ, 2008); VI Міжнародна науково-практична конференція «Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє» (м. Київ, 2010 р.); Міжнародна-наукова практична конференція «Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів» (м. Одеса, 2011 р.) та доповідались на засіданнях науково-дослідного відділу проблем військового та міжнародного гуманітарного права науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2010 р., 2011 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертації викладені в 11 наукових працях, з яких: 7 у фахових виданнях з юридичних наук (4 одноосібних), затверджених ВАК України, та 4 публікації у збірниках матеріалів наукових і науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій - 2,8 авт.арк.

Структура та обсяг дисертації зумовлена метою та завданнями, що були поставлені перед дослідженням, і складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 221 сторінок, список використаної літератури містить 205 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, рівень її наукової розробки, зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічну основу, особистий внесок здобувача, наукову новизну роботи, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію та публікацію основних положень дослідження, його структуру й обсяг.

Розділ 1 - «Теоретико-правові засади регулювання соціального забезпечення військовослужбовців» - присвячено загальній характеристиці сутності інституту соціального забезпечення військовослужбовців.

У підрозділі 1.1 «Історико-правові передумови становлення системи соціального забезпечення військовослужбовців» досліджено історичні передумови виникнення інституту соціального забезпечення військовослужбовців та його правове оформлення.

Зазначено, що інститут соціального забезпечення військовослужбовців виник та розвивався одночасно з розвитком армії. Ефективність системи соціального забезпечення військовослужбовців протягом всієї історії напряму залежала від рівня економічного розвитку держави та її ставлення до армії. Підкреслено, що з початку становлення інституту соціального забезпечення військовослужбовців він еволюціонував як за формами забезпечення, так і за колом осіб, що підпадають під його вплив.

Автор дійшов висновку, що розвиток системи соціального забезпечення військовослужбовців має циклічний характер і залежить від зовнішньополітичної та воєнної активності держави. Розвиток системи соціального забезпечення військовослужбовців поділено на чотири етапи. Перший етап - до ХVIII ст., коли соціальне забезпечення мало в основному натуральну форму; другий етап - етап реформування системи з часів Петра І, у цей період спостерігається поєднання різних форм грошового і натурального забезпечення до кінця ХІХ ст. (прийняття Загального пенсійного статуту). Третій етап - формування системи соціального забезпечення військовослужбовців за часів Радянського Союзу і четвертий етап - сучасний - із моменту отримання Україною незалежності.

Дисертантом акцентовано увагу на тому, що виникнення системи соціального забезпечення військовослужбовців поклало початок існуванню всього інституту соціального захисту.

У підрозділі 1.2 «Розвиток адміністративно-правового регулювання соціального забезпечення військовослужбовців в Україні (1991-2010 рр.)» досліджено питання реформування системи соціального забезпечення військовослужбовців за часів незалежності України.

Зазначено, що, починаючи з 1991 р., стан і рівень соціальної забезпеченості військовослужбовців Збройних Сил України стали різко погіршуватися і в середині 1990-х рр. досягли критичної межі. Більшість сімей військовослужбовців вже не могли забезпечити собі гідне існування.

У підрозділі розглянуто розвиток нормативно-правового закріплення юридичних гарантій захисту прав на соціальне забезпечення військовослужбовців.

На основі аналізу основних нормативно-правових актів, що регулюють адміністративно-правові відносини у сфері соціального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, виявлено, що до них за період незалежності вносились численні зміни, які, на жаль, не принесли бажаного результату.

Зазначено, що за період, який аналізується, більшість натуральних форм забезпечення військовослужбовців була анульована, деякі з них були монетизовані та закладені в грошове забезпечення.

Наголошено, що ці дії негативно позначилися на добробуті військовослужбовців та членів їх сімей, обґрунтовано це положення тим, що матеріальна форма забезпечення в різні часи кількісно не зменшувалась, на відміну від її вартості, яка постійно збільшувалась унаслідок інфляційних процесів. Законодавець, обравши шлях монетизації натуральних форм забезпечення, фактично їх скасував (інфляція за останні 10 років знецінила грошові кошти, запропоновані військовослужбовцям за деякі види матеріального забезпечення).

Найбільші суттєві зміни, на думку автора, в адміністративно-правовому регулюванні соціального забезпечення військовослужбовців відбулись з прийняттям Закону України про Державний бюджет у 2001 р. та внесенням змін до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у 2005 р. Вони призвели до значного погіршення соціального забезпечення військовослужбовців, що полягало у призупиненні продовольчого та речового забезпечення. Як наслідок - тисячі позовів до Міністерства оборони України та мільйони гривень відшкодування з державного бюджету.

У підрозділі 1.3 «Поняття та співвідношення термінів соціальне забезпечення та соціальний захист військовослужбовців» наведено наукове та законодавче визначення термінів соціальний захист та забезпечення, висвітлено авторську позицію щодо їх співвідношення.

Щодо терміна «соціальне забезпечення» в літературі склалися дві основні концепції: економічна і правова. Як зазначає Б.І. Сташків, основою економічної концепції є спосіб розподілу благ через суспільні фонди споживання. Ця концепція включає в соціальне забезпечення всі види допомоги членам суспільства за рахунок суспільних фондів споживання, у тому числі безкоштовну освіту, безоплатне надання соціального житла чи житлових субсидій, безкоштовні спорт і фізкультура, обслуговування закладами культури, всі види пенсій, допомог, соціальних послуг, медичну допомогу й лікування, пільги для різних категорій громадян.

За правовою концепцією соціальне забезпечення стосується не всіх членів суспільства, а лише окремих категорій громадян, які перебувають під особливим захистом держави. Критеріїв забезпечення за цією концепцію було два: економічний (можливості держави надавати таку допомогу) та суб'єктивний (відбір категорій осіб, яким така допомога надавалася).

Дисертант обстоює позицію, що соціальне забезпечення військовослужбовців визначається як система норм різних галузей права, які гарантують реалізацію військовослужбовцями своїх законних прав та інтересів, матеріальне та інше забезпечення в розмірах, що стимулюють зацікавленість громадян у військовій службі і створюють умови для якісної реалізації службових прав та виконання службових обов'язків, державне й інші види особистого страхування, що безпосередньо впливає на рівень боєздатності збройних сил та воєнної безпеки держави.

Автор, проаналізувавши співвідношення термінів «соціальний захист» та «соціальне забезпечення», дійшов висновку, що у 1991 р. з прийняттям Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була здійснена заміна поняття із «соціального забезпечення» на «соціальний захист», оскільки до 1991 р. для такої категорії, як військовослужбовці, застосовувався термін «соціальне забезпечення».

Автор вважає, що застосування цих термінів у чинному законодавстві здійснюється без достатнього врахування їх наукового визначення та змістовного навантаження.

Доведено, що термін «соціальне забезпечення» повинен застосовуватись до військовослужбовців та членів їх сімей, а термін «соціальний захист» - до осіб, звільнених з військової служби, таких, що втратили спроможність самостійно забезпечувати себе та свою сім'ю на належному рівні, та членів їх сімей.

Соціальна політика держави повинна базуватися на двох основних напрямах - соціальне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, фінансування якого повинно бути покладено на профільне міністерство - Міністерство оборони України, та соціальний захист - забезпечення військовослужбовців, звільнених із військової служби, відповідним рівнем матеріальних благ для гідного існування (пенсійне забезпечення).

Запропоновано авторське розуміння терміна «соціальний захист військовослужбовців». У ньому співіснують дві категорії. Соціальне забезпечення - система економіко-правових заходів, спрямованих державою на надання військовослужбовцям належного рівня грошового, медичного, житлового, речового, продовольчого та інших видів забезпечення для забезпечення їх життєдіяльності, враховуючи складність виконання покладених на них спеціальних завдань, та соціальний захист - система суспільно-економічних заходів, що передбачає страхування військовослужбовців від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, втрата годувальника, загибель під час виконання службових обов'язків тощо) та пенсійне забезпечення за умовами чинного законодавства.

Розділ 2 - «Система соціального забезпечення військовослужбовців в Україні» - присвячено дослідженню сутності та механізму адміністративно-правового регулювання гарантії права військовослужбовців на соціальне забезпечення.

У підрозділі 2.1 «Правовий статус військовослужбовців як суб'єктів права соціального забезпечення» досліджено особливості адміністративно-правових відносин у сфері соціального забезпечення військовослужбовців.

Зазначено, що військовослужбовці виступають особливим суб'єктом права соціального забезпечення у зв'язку зі своїм особливим правовим статусом, який характеризується додатковими правами, гарантіями особам, що перебувають на військовій службі, запровадженням деяких обмежень та покладенням на них додаткових обов'язків.

Обґрунтовуючи свою позицію, автор вказує на те, що військовослужбовці є особливими суб'єктами права соціального забезпечення, оскільки здобуття ними права на соціальне забезпечення залежить від наявності в них особливого правового статусу. Його виникнення пов'язане з наявністю основного юридичного факту - проходження військової служби в Збройних Силах України.

Особливий правовий статус суб'єктів права соціального забезпечення потребує його обов'язкового підтвердження для реалізації прав, які становлять зміст цього статусу. Формальним засобом його підтвердження, на думку автора, є військовий квиток, посвідчення офіцера (генерала) тощо.

Обсяг та реальний зміст прав, свобод, обов'язків і відповідальності військовослужбовців залежить від багатьох факторів чи обставин, з яких автор виділяє такі головні:

Військовослужбовець є громадянином своєї держави, отже, він має загальний правовий статус особи та громадянина, що включає загальні права та обов'язки, які належать всім громадянам.

Особливості військової служби та специфіка службових обов'язків:

певні обмеження деяких основних прав та свобод (свобода пересування, вибір місця проживання, участь у діяльності політичних партій, страйках, демонстраціях, заняття підприємництвом тощо);

необхідність неухильного виконання незлочинних наказів у будь-яких умовах;

детальна регламентація службової діяльності та побуту;

наявність підвищеного ризику для здоров'я та життя, що зумовлює наявність спеціального (особливого) правового статусу.

Автор погоджується з позицією Кириленка В.І. і виокремлює такі особливості правового статусу військовослужбовців:

особливі права й обов'язки встановлюються спеціальними актами законодавства, військовими статутами, наказами, настановами, інструкціями;

обмеження політичної діяльності (заборона участі в страйках, у політичних партіях);

обмеження свободи пересування (ст. 17 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 216 Статуту внутрішньої служби);

залежність обсягу правового статусу від посади та військового звання;

заборона займатися підприємницькою діяльністю;

суб'єктивне право на пільги;

особливий порядок притягнення до адміністративної, дисциплінарної і матеріальної відповідальності;

військовослужбовці виступають як спеціальний суб'єкт у складі військових злочинів.

У підрозділі 2.2. «Правовий механізм реалізації соціального забезпечення військовослужбовців» досліджено інструментарій, за допомогою якого здійснюється реалізація права військовослужбовців на соціальне забезпечення.

Акцентовано увага на тому, що втілення в життя соціальної політики щодо військовослужбовців здійснюється через державне пенсійне забезпечення, медичне обслуговування; державну соціальну допомогу; пільги та компенсації.

Втім, автор наголошує на декларативності деяких заходів, що передусім пов'язано з недостатнім фінансуванням діяльності Збройних Сил. Часто відбувається звичайне «клонування» вже існуючих норм чи продукування так званих «віртуальних» норм, метою яких є не вирішення нагальних соціальних проблем, а лише декларування намірів зробити це в майбутньому. У таких нормах відсутній механізм реалізації закріпленого в них права, що зрештою унеможливлює реалізацію військовослужбовцем свого права на практиці. Постійне «клонування» норм створює ілюзію повсякденного піклування держави про військовослужбовців Збройних Сил, а на практиці призводить до погіршення соціального забезпечення військовослужбовців.

Вказано на те, що зміст соціального та правового захисту складається не лише з нормативного забезпечення реалізації і захисту прав, свобод, обов'язків і законних інтересів. Законодавче закріплення системи юридичних гарантій ще не означає реального забезпечення соціального та правового статусу. У нормативних актах закріплені тільки статистичні елементи механізму, який досліджується.

Подібний підхід був би ефективним для безперешкодної реалізації прав, свобод, обов'язків та законних інтересів, тобто мав би превентивне значення, а при виникненні перешкод щодо їх реалізації ці гарантії виступали б тільки як право на соціальне забезпечення. Крім норм-гарантій, він включає в себе ще й організаційні гарантії, які надають їм реально функціонуючий характер.

На думку автора, для реалізації права військовослужбовців на відповідний рівень соціального забезпечення потрібно вдосконалити нормативну базу та дотримуватись позицій, що в ній закладено відносно військовослужбовців.

Зроблено висновок, що для ефективного адміністрування сфери соціального забезпечення військовослужбовців необхідно законодавчо розподілити повноваження між Міністерством оборони України та пенсійними й іншими соціальними фондами щодо охорони прав військовослужбовців. Автор вважає, що фінансування задекларованих державою пільг для військовослужбовців розпорошується та зникає на різних рівнях - державний бюджет, місцеві бюджети, пенсійні та соціальні фонди міністерства транспорту, житлово-комунального господарства, тощо.

Запропоновано акумулювати всі кошти, призначені для соціального забезпечення військовослужбовців, на рівні Міністерства оборони. При цьому невикористані кошти (оплата за житло, безкоштовний проїзд до місця проведення відпустки, кошти на лікування тощо) повинні залишатися на рахунку Міністерства оборони з подальшим використанням на соціальні потреби конкретного військовослужбовця, бути персоніфіковані. Автор наголошує, що бюджетом передбачаються ці кошти для кожного військовослужбовця, але з певних обставин вони не можуть ними скористатися (через незнання своїх прав, службове перенавантаження тощо).

У підрозділі 2.3 «Повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері соціального забезпечення військовослужбовців» відзначено, що характерною ознакою соціального забезпечення військовослужбовців є те, що в загальному вигляді обов'язок щодо організації соціального захисту покладається на державу.

Доведено, що держава бере на себе обов'язок виконання соціально-захисної функції, яка є однією з основних функцій держави щодо визначення відповідального суб'єкта за соціальний захист громадян. Визначальним є положення ч. 2 ст. 46 Конституції України, відповідно до якої право на соціальний захист гарантується саме загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Проте під державним характером слід розуміти те, що держава не у всіх випадках забезпечує фінансування витрат на соціальне забезпечення. Державний його характер полягає в тому, що механізм соціального забезпечення військовослужбовців обов'язковий, обов'язковою є сплата страхових внесків та застосування відповідальності тощо.

У підрозділі зазначено, що відповідно до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» органи місцевого самоврядування забезпечують виконання законодавства щодо дотримання прав та соціальних гарантій громадян, які можуть бути призвані на військову службу, перебувають на військовій службі, звільнені з військової служби, та членів їх сімей. Органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації відповідно до повноважень, визначених Конституцією та законами України, мають право заслуховувати доповіді посадових осіб органів управління Збройних Сил України про виконання вимог законодавства стосовно правового та соціального захисту громадян, які мають бути призвані на військову службу, перебувають на військовій службі, звільнені в запас або відставку, пенсіонерів та членів їх сімей.

Дисертант доходить висновку, що повноваження органів державної влади у сфері соціального забезпечення військовослужбовців визначені надто загально, що не дає можливості окреслити чітку лінію діяльності органів державної влади щодо забезпечення здійснення прав військовослужбовців на соціальне забезпечення, встановлених на рівні Конституції та законів України. Це призводить до погіршення стану соціальної забезпеченості військовослужбовців та виникнення соціального напруження серед цієї категорії громадян.

У розділі 3 - «Оптимізація адміністративно-правового регулювання соціального забезпечення військовослужбовців» - досліджено досвід провідних держав світу щодо реалізації соціальних зобов'язань держави перед військовослужбовцями.

У підрозділі 3.1 - «Монетизація пільг та привілеїв військовослужбовців» наведено приклади ефективного використання грошових коштів для військовослужбовців Росії, США, Німеччини.

Автор доходить висновку, що будь-яка розвинена держава піклується про військовослужбовців у частині їх соціального забезпечення. У результаті дослідження практики ряду зарубіжних країн зазначено, що право на соціальне забезпечення військовослужбовців реалізується за трьома формами:

Натуральне забезпечення.

Змішаний тип соціального забезпечення.

Суто грошовий вид соціального забезпечення.

Досвід зарубіжних країн вказав на те, що монетизація пільг військовослужбовців можлива лише при стабільній економічній ситуації в державі і не завжди відповідає потребам військовослужбовців та можливостям держави.

Зазначено, що монетизація пільг повинна відбуватися лише за умови сталого економічного розвитку держави і з плануванням індексації на рівень інфляції в поточний період.

Соціальне забезпечення військовослужбовців автор розглядає як:

функцію держави - діяльність держави (в особі органів державної влади), яка спрямована на виконання соціально-захисної функції держави, здійснення заходів щодо підвищення рівня соціальних гарантій і компенсацій військовослужбовцям;

суб'єктивне право військовослужбовців щодо можливості задовольнити свої законні інтереси.

Запорукою успіху створення ефективної системи соціального забезпечення є перехід на національному рівні до персоніфікованої системи соціального забезпечення військовослужбовців.

Потреби військовослужбовця як людини і громадянина зазвичай мають єдину основу і закріплені Конституцією України, а саме: право на житло, право на відпочинок, право на медичну допомогу, право на освіту, гідний рівень винагороди за працю тощо.

Особистий досвід дисертанта доводить, що всі ці позиції майже недосяжні для військовослужбовців нижньої та середньої ланки. Запропоновано ввести імперативні норми, що унеможливлять зловживання в цій сфері як посадовими особами Міністерства оборони України, так й іншими посадовими особами виконавчої влади.

У підрозділі автор наводить власні варіанти вирішення житлового питання для військовослужбовців (введення персоніфікованого рахунка з можливістю додатково його збільшувати та переводити його за військовослужбовцем при зміні місця служби; обов'язкове виділення земельної ділянки для військовослужбовців для будівництва та інше).

Принципово такий само підхід автор застосовує щодо медичного забезпечення, при цьому пропонуючи кожному військовослужбовцю обирати шляхи використання коштів для медичної реабілітації - за заявою військовослужбовця кошти повинні бути переведені на рахунок того закладу, де він бажає лікуватися або пройти курс реабілітації (за нормами, що будуть визначені Міністерством оборони України або Кабінетом Міністрів України).

У підрозділі 3.2 «Удосконалення законодавства з адміністративно-правового регулювання соціального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» визначено основні напрями вдосконалення ефективності механізму реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення.

На основі аналізу проблематики, проведеного в попередніх розділах, визначено три основні напрями усунення неефективності сучасного механізму реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення:

суворе дотримання чинних норм законодавства представниками всіх рівнів державної влади;

- підвищення рівня відповідальності за порушення чинного законодавства у сфері реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення, шляхом внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади за порушення вимог законодавства про соціальне забезпечення військовослужбовців;

внесення змін до чинного законодавства з метою усунення колізійних положень, удосконалення та приведення у відповідність до сучасних потреб військовослужбовців.

У підрозділі зазначено, що виконання зобов'язань щодо соціального забезпечення військовослужбовців іноді неможливе через колізії норм у чинному законодавстві.

На думку автора, існуюча система соціального захисту потребує докорінної реорганізації. Необхідно створити чітку систему гарантій соціального (матеріального) забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей, забезпечити їх дотримання та виконання з боку держави та стимулювати тим самим громадян до військової служби.

Також автор звертає увагу на те, що, на відміну від законодавства, яке регулює питання соціального захисту військовослужбовців, Кодексом законів про працю (глава VIII, яка має назву «Гарантії і компенсації»), законодавець визначив гарантії і компенсації працівникам, що не можна сказати про військовослужбовців, які отримують від держави соціальний захист. Саме це поняття, визначене законодавцем, неопосередковано відносить військовослужбовців до категорії малозабезпечених громадян.

На думку автора, Закон України ««Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повинен мати іншу назву, а саме: «Про соціальні гарантії і компенсації військовослужбовців та членів їх сімей». Виконання цих гарантій повинно забезпечуватися шляхом посилення відповідальності посадових осіб за їх порушення, нормами кримінального, адміністративного та цивільного законодавства.

Підкреслено, що наступним етапом удосконалення законодавства з питань соціального забезпечення повинно стати прийняття Соціального кодексу військовослужбовців, який буде визначати правові засади та гарантії здійснення військовослужбовцями права на соціальне забезпечення. Основною метою кодексу повинно стати забезпечення зростання рівня соціального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України на основі удосконалення та систематизації законодавства, яке регулює соціальне забезпечення військовослужбовців, гармонізації вітчизняного законодавства з нормами міжнародного права в цій сфері.

Також запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення ст. 41-4 про відповідальність посадових осіб за порушення вимог чинного законодавства щодо соціального забезпечення військовослужбовців.

Висновки

У результаті проведеного дисертаційного дослідження, здійсненого на основі аналізу чинного законодавства України, практики його застосування, теоретичного опрацювання наукових праць дослідників різних галузей права, зарубіжного досвіду, запропоновано нове вирішення наукового завдання. Воно полягає у формулюванні науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення регулювання адміністративних правовідносин щодо реалізації військовослужбовцями права на соціальне забезпечення. На захист виносяться такі положення та рекомендації:

Розвиток законодавства про соціальне забезпечення в різні часи відбувався по-різному, це залежало від низки факторів, зокрема від стану економіки держави та політичного вектора її діяльності. Держава постійно намагалася створити та вдосконалити систему пенсійного, грошового та медичного забезпечення. Розвиток системи соціального забезпечення військовослужбовців автор поділяє на чотири етапи. Перший етап - до ХVIII ст., коли соціальне забезпечення мало в основному натуральну форму; другий етап - етап реформування системи з часів Петра І, у цей період спостерігається поєднання різних форм грошового і натурального забезпечення, до кінця ХІХ ст. (прийняття Загального пенсійного статуту). Третій етап - формування системи соціального забезпечення військовослужбовців за часів Радянського Союзу і четвертий етап - сучасний із моменту здобуття Україною незалежності.

Ефективність системи соціального забезпечення військовослужбовців протягом всієї історії напряму залежала від рівня економічного розвитку держави та її ставлення до армії. З початку становлення інституту соціального забезпечення військовослужбовців він еволюціонував як за формами забезпечення, так і за колом осіб, що підпадають під його вплив. Розвиток системи соціального забезпечення військовослужбовців має циклічний характер і залежить від зовнішньополітичної та воєнної активності держави.

Військовослужбовці виступають особливим суб'єктом права соціального забезпечення, оскільки отримання ними права на соціальне забезпечення залежить від наявності в них особливого правового статусу. Термін «соціальне забезпечення» повинен застосовуватись у законодавстві для діючих військовослужбовців та членів їх сімей, а термін «соціальний захист» - до військовослужбовців, звільнених із лав Збройних Сил України, що втратили спроможність самостійно забезпечувати себе та свою сім'ю на належному рівні. Соціальне забезпечення військовослужбовців -- система економіко-правових заходів, спрямованих державою на надання військовослужбовцям належного рівня грошового, медичного, житлового, речового, продовольчого та інших видів забезпечення для забезпечення їх життєдіяльності, враховуючи складність виконання покладених на них спеціальних завдань, тобто задоволення звичайних потреб, враховуючи складну специфіку проходження військової служби, що може виражатися у формі різних послуг, у тому числі й натурального забезпечення.

Повноваження органів державної влади у сфері соціального забезпечення військовослужбовців визначені надто загально, що не дає можливості окреслити чітку лінію діяльності органів державної влади щодо забезпеченню здійснення прав військовослужбовців на соціальне забезпечення, встановлення на рівні Конституції та законів України.

Соціальне забезпечення розглядається як:

функція держави - діяльність держави (в особі органів державної влади), яка спрямована на виконання соціально-захисної функції держави, здійснення заходів щодо підвищення рівня соціальних гарантій і компенсацій військовослужбовцям;

суб'єктивне право військовослужбовців щодо можливості задовольнити свої законні інтереси.

Запропоновано здійснити перехід на національному рівні до персоніфікованої системи соціального забезпечення військовослужбовців, тобто акумулювати всі кошти призначені для соціального забезпечення військовослужбовців на рівні Міністерства оборони. При цьому невикористані кошти (оплата за житло, безкоштовний проїзд до місця проведення відпустки, кошти на лікування тощо) повинні залишатися на рахунку Міністерства оборони з подальшим використанням на соціальні потреби конкретного військовослужбовця, бути персоніфіковані. На думку автора, вирішенням житлового питання для військовослужбовців є введення персоніфікованого рахунка з можливістю додатково його збільшувати та переводити його за військовослужбовцем при зміні місця служби; обов'язкове виділення земельної ділянки для військовослужбовців для будівництва та інше. Показовою в цьому плані є практика російської накопичувально-іпотечної системи.

Для вдосконалення існуючої системи соціального забезпечення військовослужбовців необхідно:

- викласти назву Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у новій редакції, а саме: «Про соціальні гарантії і компенсації військовослужбовців та членів їх сімей»;

- визначити на законодавчому рівні питання правового захисту військовослужбовців як невід'ємну частину (складову) соціального забезпечення та розробити і впровадити Соціальний кодекс військовослужбовців;

- доповнити ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ч. 6 такого змісту: «Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) дозволяється займатися підприємницькою діяльністю в позаслужбовий час»;

- внести зміни до ч. 1 ст. 257 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме: після слів «несення служби у наряді» доповнити реченням такого змісту: «Висновок про часткове або повне звільнення офіцерів та військовослужбовців військової служби за контрактом - від виконання службових обов'язків у тому числі у разі хвороби дітей чи інших близьких родичів, що потребують стороннього догляду, дається лікарем».

- доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення ст. 41-4 про відповідальність посадових осіб за порушення вимог чинного законодавства щодо соціального забезпечення військовослужбовців такого змісту: «Порушення вимог законодавства щодо соціального забезпечення військовослужбовців.

Порушення встановлених термінів виплати грошового забезпечення, виплата його не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про соціальне забезпечення військовослужбовців - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб органів військового управління, армійських корпусів, повітряних командувань, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, земельними ділянками для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб - від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пасіка С.П. Особливості соціального захисту військовослужбовців в системі соціального забезпечення населення / І.М. Коропатнік, С.П. Пасіка, С.С. Ненько // Збірник наукових статей. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Вип. XXIV. - 2010. - С. 153-158.

Особистий внесок: запропоновано шляхи підвищення соціального статусу військовослужбовців шляхом законодавчого закріплення рівня їх грошового забезпечення.

2. Пасіка С.П. Формування системи соціального забезпечення військовослужбовців / С.П. Пасіка, С.С. Ненько // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 1(181). - С. 44-47.

Особистий внесок: досліджено принципи, форми та методи адміністративної діяльності органів влади з реалізації деяких положень чинного законодавства про соціальний захист військовослужбовців.

3. Пасіка С.П. Проблемні питання реалізації соціальних гарантій військовослужбовців / С.П. Пасіка // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 2 (182). - С. 86-89.

4. Шамрай В.О. Повноваження органів державної влади у сфері соціального забезпечення військовослужбовців / В.О. Шамрай, С.П. Пасіка // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2011. - № 1 (57). - С. 66-72.

Особистий внесок: розглянуто актуальні проблеми управління сферою соціального та правового захисту військовослужбовців.

5. Пасіка С.П. Актуальні питання реалізації права військовослужбовців на соціальне забезпечення / С.П. Пасіка // Право та державне управління. - 2011. - № 2. - С. 16-18.

6. Пасіка С.П. Кодифікація соціального законодавства, як запорука реалізації соціальних прав і гарантій військовослужбовців / С.П. Пасіка // Правничий вісник університету «КРОК». - 2011. - № 8. - С. 23-28.

7. Пасіка С.П. Право військовослужбовців на правову допомогу / С.П Пасіка // Держава і суспільство. - 2011. - № 3. - С. 75-79.

8. Пасіка С.П. Особливості правовідносин за участі Служби Безпеки України / С.П. Пасіка, К.В. Краснов // Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє: тези доп. IV міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2008. - С. 123-124.

Особистий внесок: розглянуто актуальні питання обмеження законних прав та свобод людини, та взаємодію Служби безпеки України з державними органами, підприємствами, установами, організаціями.

9. Пасіка С.П. Право військовослужбовців на правову допомогу / С.П. Пасіка // Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє: тези доп. VI Міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2010. - С. 216-217.

10. Пасіка С.П. Право військовослужбовців на соціальне забезпечення / С.П. Пасіка // Актуальні задачі фінансового, психологічного, правового, топогеодезичного, радіотехнічного та лінгвістичного забезпечення підрозділів і частин Збройних Сил України: тези доп. наук.-прак. конф. - К., 2011. - С. 219-220.

11. Пасіка С.П. Правова допомога військовослужбовцям як складова соціального забезпечення / С.П. Пасіка // Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. - О., 2011. - С. 27-28.

АНОТАЦІЯ

Пасіка С.П. Адміністративно-правове регулювання соціального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2011.

У дисертації досліджено адміністративно-правові проблеми забезпечення суб'єктами владних повноважень реалізації права військовослужбовців на гідний рівень соціального забезпечення.

Розглянуто історико-правові аспекти виникнення інституту соціального забезпечення військовослужбовців. Визначено авторське розуміння терміна «соціальне забезпечення військовослужбовців». Розкрито та проаналізовано сутність адміністративних правовідносин у сфері реалізації права військовослужбовців на відповідний рівень соціального забезпечення.

Запропоновано авторське бачення розподілення функцій із соціального забезпечення військовослужбовців між органами виконавчої влади. Запропоновано введення юридичної відповідальності за порушення у сфері соціального забезпечення військовослужбовців.

Висвітлено роль держави в соціальному забезпеченні військовослужбовців через розкриття повноважень органів державної влади в цій сфері.

Ключові слова: органи державної влади; соціальне забезпечення військовослужбовців, повноваження Міністерства оборони; реалізація владних повноважень; адміністративно-правове регулювання.