Правові основи організації та діяльності Галицького станового сейму (1775–1848 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові основи організації та діяльності Галицького станового сейму (1775-1848 рр.)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Із проголошенням незалежної України незворотними стали процеси демократичних і правових перетворень у її державному апараті і місцевому самоврядуванні. Значна увага у зв'язку з цим була зосереджена, зокрема, на реформуванні місцевого самоврядування.

Політико-правові основи функціонування інституту місцевого самоврядування в сучасній Європі закріплені у Європейській хартії про місцеве самоврядування від 15 жовтня 1985 р. У цьому документі зазначено, що органи місцевого самоврядування становлять одну з підвалин будь-якого демократичного ладу. Місцеве самоврядування, як свідчить досвід країн з розвиненою демократією, відіграє важливу роль в утвердженні правових засад у відносинах держави з її адміністративно-територіальними одиницями, забезпеченні прав і свобод людини. Розвиток демократичної України серед першочергових завдань сьогодення вимагає вирішення проблем управління територіями.

Проблема місцевого представництва набула особливої ваги й актуальності у зв'язку з неоднозначними і суперечливими наслідками реформи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування в сучасній Україні, звільнення від виконання представницькими інститутами не властивих їм державних функцій та надання самостійності і незалежності громадянам у вирішенні питань місцевого життя. Однією з передумов вирішення цього питання повинно бути врахування історико-правового досвіду формування та функціонування місцевого самоврядування на українських землях. Враховуючи вітчизняні традиції та світовий досвід, Україна відроджує інститут місцевого самоврядування, який може і повинен створити надійний механізм активної участі громадян в управлінні територіями, вирішенні багатьох важливих територіальних проблем. У даному аспекті цінний досвід надає, зокрема, дослідження Галицького станового сейму (1775-1848 рр.) - представницького органу, який був утворений і діяв у Львові в складі Австрії.

Вивчення проблем історії державно-правового розвитку на українських земелях досліджували у різні часи Б. Бабій, А. Дубровіна, В. Калинович, В. Корецький, А. Рогожин, В. Сокуренко, К. Софроненко, А. Ткач, Й. Трайнін. Помітним внеском у вивчення історії Галичини за часів австрійського панування стали праці таких науковців як О. Аркуші, І. Бойка, К. Кіселичника, М. Кугутяка, О. Мікули, М. Мудрого, І. Настасяка, М. Никифорака, О. Сухого, Б. Тищика, І. Чорновола. Серед закордонних науковців історію Галичини досліджували Й. Бушка, С. Гродзіський, К. Гжибовський та А. Дзядзя та інші.

Актуальність дослідження визначається тим, що Галицький становий сейм в Австрії був створений за кращими зразками тогочасної європейської правової системи. Доцільним буде врахування такого досвіду у сферах структури і компетенції органів самоврядування України, окремих аспектів її кадрової політики та фінансового забезпечення. Це матиме значний позитивний вплив на демократичний та правовий розвиток української держави, сприятиме покращенню діяльності її органів самоврядування та ефективному виконанню ними своїх функцій.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена також потребою заповнити одну з прогалин сучасної науки історії держави і права України, яка полягає у необхідності вивчення правових підстав формування та діяльності представницьких органів влади на українських землях. Під впливом поширення ідей Просвітництва у XVIII ст. у Західній Європі поступово заперечувалося всевладдя держави і з'являється прагнення звільнитися від станових обмежень. Відтак, формуються самостійні центри прийняття рішень, більше чи менше незалежні від королівського двору, накреслюється тенденція до самоврядування на місцях. Яскравим прикладом у цьому контексті слугує держава Габсбургів останньої третини XVIII - середини ХІХ ст., де представницькі органи влади на місцях (сейми) стали заручниками політичної кон'юнктури та політичних уподобань монархів. Попри те, що сейми так і не стали самодостатніми центрами прийняття рішень (виняток становлять Угорщина і Чехія), їх діяльність відкрила нову добу в історії політико-правового розвитку цих земель.

Усі ці обставини, а також відсутність комплексних наукових розвідок цієї проблеми і визначають актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось в межах науково-дослідної роботи «Становлення і розвиток правової системи України» Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (державний реєстраційний номер 0110U006636).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в поглибленні історико-правових знань про організацію та діяльність Галицького станового сейму, визначенні структури та компетенції органів Галицького станового сейму і з'ясуванні його місця та ролі у державно-політичній системі Австрії (1775-1848 рр.).

Відповідно до зазначеної мети та її реалізації вирішенню підлягають такі завдання:

- здійснити історіографічний аналіз проблематики дисертаційного дослідження, охарактеризувавши науковий доробок дослідників із питань діяльність Галицького станового сейму;

- дослідити формування державно-правових інститутів у Галичині в складі Австрії (1772-1848 рр.);

- виявити специфіку організації управління Галичиною в складі імперії Габсбургів;

- охарактеризувати політико-правові передумови, структуру та організацію роботи Галицького станового сейму;

- з'ясувати місце Галицького станового сейму у державно-політичній системі Австрії;

- показати порядок формування та сферу компетенції керівних органів установи;

- висвітлити процедуру проведення сесій та основні питання, що розглядались на засіданнях.

Об'єкт дослідження - правові відносини у сфері організації та діяльності органів місцевого самоврядування Галичини в умовах Австрійської імперії (1775-1848 рр.).

Предмет дослідження - правові основи організації та діяльності Галицького станового сейму (1775-1848 рр.).

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1775-1848 рр. - час діяльності Галицького станового сейму (з перервами). Вибір нижньої хронологічної межі зумовлений появою у 1775 р. патенту імператриці Марії Терезії про заснування Галицького станового сейму. Втім, для кращого розуміння досліджуваної проблеми у підрозділі 2.1 охарактеризовано особливості формування державного ладу Австрії в ретроспективному аспекті. Верхньою межею дослідження є буржуазно-демократична революція 1848-1849 рр. («весна народів»), коли сейм остаточно припинив свою діяльність. Фактично, інституція не функціонувала з 1846 р., а спроби у квітні 1848 р. губернатора Франца Стадіона реанімувати діяльність Галицького станового сейму, завдяки доповненню його складу обраними представниками, виявились невдалими.

Територіальні межі дослідження становить коронний край Королівство Галичини і Лодомерії з великим князівством Краківським та князівствами Освєнцімським і Заторським. Окрему увагу приділено Буковині, яка упродовж 1786-1849 рр., як 19 округ, входила до складу Галичини, а її представники засідали у Галицькому становому сеймі. Втім, основна увага приділена місту Львову, що був адміністративним центром краю і в якому, власне, засідав становий сейм. Здебільшого це райони Галичини в межах сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей, а також Буковина в межах сучасної Чернівецької області, які в досліджуваний період входили до складу Австрії.

Методи дослідження. Використано систему наукових методів (загальних, спеціальних, приватних), логічних прийомів і засобів, що сприяли пізнанню поставленої проблеми. Історико-правовий, діалектичний та порівняльно-правовий методи дозволили виявити особливості розвитку органів місцевого самоврядування в Галичині та розкрити процес формування Галицького станового сейму (підрозділи 1.1, 2.3, 3.1). Методи системного (системно-структурного та системно-функціонального) аналізу допомогли розглянути структуру Галицького станового сейму, проаналізувати функції його структурних підрозділів, а також визначити місце даного органу в системі управління Галичиною у складі Австрії (підрозділи 3.1, 3.2, 4.2). За допомогою онтологічного і герменевтичного методів виявлено сутність правового регулювання організації і діяльності Галицького станового сейму (підрозділ 3.1, 3.3, 4.1, 4.3). Герменевтичний метод слугував відтворенню глибинної семантики (смислової сторони мови, окремих слів або частин слова), тобто символізму (сутності смислу, цінностей, норм, які не присутні з достатньою наочністю, а розуміються) на рівні текстових (письмових) джерел інформації (архівні матеріали, нормативно-правові акти, опубліковані документи, матеріали преси, мемуарна література), завдяки чому, зроблений висновок про те, що еволюція державно-політичного устрою Австрії та Австро-Угорщини відбулася від абсолютної монархії до буржуазної конституційної монархії; ці зміни мали вирішальний вплив на роль і місце Галицького станового сейму в ієрархії структури державної влади (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1). Формально-догматичний метод забезпечив аналіз нормативно-правових актів, які регулювали діяльність Галицького станового сейму (підрозділи 2.4, 3.1).

Наукова новизна одержаних результатів. Робота є одним з перших у сучасній історико-правовій науці комплексним дослідженням особливостей правової організації і діяльності станового сейму в Галичині у 1775-1848 рр. У результаті дослідження в науковий обіг введено низку невідомих досі документів та сформульовано основні положення і висновки, яким притаманні елементи наукової новизни:

вперше:

- встановлено, що Галицький становий сейм був створений на зразок представницьких органів в інших австрійських провінціях, що сформувалися внаслідок обмеження абсолютною владою монарха традиційних станових репрезентацій. Створення такого сейму означало поступки польській аристократії, однак повноваження, якими володів орган, суттєво відрізняли його від сеймів Речі Посполитої;

- показано, що після уповільнення планів германізації, Відень, в обмін на лояльність до цісаря, передав управління Галичиною німецькомовним чиновникам та місцевій еліті, серед якої домінували поляки. Саме Галицький становий сейм став інструментом забезпечення польського впливу в Галичині, що свідчить про обмеженість соціально-політичних прав галицьких українців;

- обґрунтовано, що Галицький становий сейм був дорадчим органом при губернаторі. Хоч його функції і розширювались протягом часу існування, все ж він не мав вирішального впливу на життя краю. Сейм володів лише правом вносити пропозиції до адміністрації краю стосовно окремих ділянок господарсько-економічного та культурного життя;

удосконалено:

- розкрито, що лише в останній період своєї діяльності сейм виступив з низкою актуальних ініціатив, що можна вважати його досягненням. Одним із пояснень пожвавлення роботи інституції може слугувати зміцнення його організації, а відтак діяльності;

- визначено, що існування Галицького станового сейму було юридичною підставою для польських політиків вимагати розширення галицької автономії під час «весни народів». Ця інституція стала попередником Галицького крайового сейму (передпарламентом) і школою парламентаризму для польських політиків. Українці були представлені у сеймі лише вищим духовенством і ставилися до інституції як до чужої;

дістало подальший розвиток:

- аргументи відносно чіткості та ефективності тогочасного австрійського законодавства про місцеве самоврядування у Галичині, оскільки після «весни народів» деякі правові акти не втратили своєї чинності та були покладені в основу формування Галицького крайового сейму (1861-1918 рр.);

- в науковий обіг вперше введено ряд нормативно-правових актів, які врегулювали правовий статус Галицького станового сейму, а також архівні та статистичні дані Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ф. 146, 163, 168).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення, які обґрунтовано у даному дисертаційному дослідженні, поглиблять та збагачують вітчизняну історико-правову науку знаннями про організацію і діяльність Галицького станового сейму у державно-політичній системі Австрії (1775-1848 рр.). Зазначені положення можуть бути застосовані у процесі реформування органів самоврядування сучасної України.

Матеріали даного дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі юридичних та інших навчальних гуманітарних закладів під час викладання курсів «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн» (акти про впровадження дослідження: Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (19 травня 2010 р.), Прикарпатський юридичний інститут ЛьвДУВС (№10 від 5 липня 2010 р.), Івано-Франківський університет права імені Короля Данила Галицького (№285 від 7 липня 2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження здобувач оприлюднювала у виступах на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права та на науково-практичних конференціях, зокрема на: Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів, 2007); Всеукраїнська міжвузівська наукова конференція «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина» (Івано-Франківськ, 2007); Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина» (Івано-Франківськ, 2008); Міжнародна науково-практична конференція «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти» (Суми, 2009); Міжнародна науково-практична конференція «Правова політика Української держави» (Івано-Франківськ, 2010); Всеукраїнська науково-практична конференція «Вдосконалення правового захисту прав та основних свобод людини і громадянина» (Івано-Франківськ, 2010).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи викладені в десяти наукових публікаціях, з яких чотири статті у наукових виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові, а також у шести випусках матеріалів наукових конференцій.

Структура роботи. Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (253 найменування). Повний обсяг дисертації становить 191 сторінка, з них загальний обсяг тексту - 169 сторінок.

Основний зміст

правовий становий сейм управління

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами; мета та завдання дисертаційного дослідження, визначено об'єкт і предмет; методологічну основу; визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також дані про їх апробацію і впровадження, публікації, структура роботи.

Розділ 1 «Історіографія та джерельна база дослідження» складається з двох підрозділів, що присвячені аналізу наукових праць, які стосуються теми дослідження, узагальненню австрійського законодавства, що регулювало правові основи організації та діяльності Галицького станового сейму, а також опублікованих документів та архівних матеріалів.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» визначено, що питання історії державно-правового розвитку на українських землях досліджували Б. Бабій, А. Дубровіна, П. Захарченко В. Калинович, В. Корецький, А. Рогожин, В. Сокуренко, К. Софроненко, А. Ткач, Й. Трайнін і інші, які опублікували низку монографій, навчальних посібників і наукових статей, однак ніхто з них у своїх дослідженнях не звертався спеціально до проблеми історії політичних і правових установ Галичини в другій половині ХVII - на початку ХIХ століття.

Значний внесок у розвитку даної проблеми вніс В. Кульчицький. Його праці досі залишаються єдиним україномовним джерелом з історії державних установ Галичини в період Австрії та Австро-Угорщини.

Узагальнюючі праці з історії Галичини, зокрема історії суспільно-політичного руху (з акцентом на український рух), належать О. Аркуші, М. Кугутяку, М. Мудрому, О. Сухому, І. Чорноволу та іншим. Вони аналізують взаємини між поляками та українцями, їх протистояння, еволюцію національної свідомості галицьких українців. Проаналізовано умови суспільно-політичного та національного життя галицьких українців

У контексті даного дослідження значний інтерес мають праці сучасних правознавців - І. Бойка, К. Кіселичника, О. Мікули, І. Настасяк, М. Никифорака, Б. Тищика та ін. В своїх дослідженнях вони вказували передумови та обставини створення Королівства Галичини і Лодомерії, особливості національного та соціального складу його населення, висвітлили місце і роль вищих та місцевих органів управління Галичини в державно-правовій системі Австрії

Крім того, проблема Галицького станового сейму стала предметом дослідження польських авторів, зокрема, Й. Бушка, С. Гродзіського, К. Гжибовського та А. Дзядзя, які проаналізували значну кількість австрійських нормативних актів, що стосувалися діяльності австрійських центральних і місцевих органів влади, а також судових органів.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» проаналізовано різноманітні за походженням, змістом, значимістю й характером джерела. Загалом, джерельну базу роботи можна поділити на дві частини: неопубліковані джерела (архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові) та опубліковані джерела (збірники документів, звіти та протоколи Галицького станового сейму та Станового комітету, спогади, преса).

Першу й основну групу неопублікованих джерел становлять архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові. Так, фонд 163 (Галицький становий сейм, м. Львів) містить у собі два описи, що відтворюють діяльність інституції упродовж 1775-1845 рр. У першому описі знаходиться 302 справи - протоколи роботи станового комітету сейму. Структура протоколу виглядала таким чином: коротко викладена суть справи (наприклад, подання цісаря) та рішення. Традиційно подавали звернення імператора до станів, а також виступи галицького губернатора, урядових комісарів і нерідко латинського архієпископа. Кожна справа мала відповідний номер, а секретар наприкінці протоколу зазначав про відповідність записів реальному стану речей. Протоколи на початках роботи сейму писались латиною, а згодом німецькою, дублюючись польською мовою.

Іншу групу архівних документів становить фонд 146 (Галицьке намісництво) ЦДІА України у м. Львові (1772-1854 рр.). Збірка містить імператорські декрети, урядові обіжники, інструкції, директиви Галицького губернаторства - звичайні («Normalia») і таємні («Geheime»). Цікавими є матеріали діяльності окремих департаментів: громадсько-адміністративні справи; справи оподаткування; торговельні справи; військові справи. Усі вони охоплюють найрізноманітніші сторони життя Галичини під час австрійського панування, відповідно до діяльності окремих департаментів і спеціальних комісій Намісництва. Документи діяльності губернаторів об'єднані загальною назвою «Особливі акти» («Besondere Akten») і охоплюють період 1772-1859 рр. Найдавніші документи вказаної групи відображають організаційний період австрійського владарювання в Галичині, формування законодавчої бази.

При написанні дисертації нами використано опубліковані у різний час збірники документів, серед яких варто відзначити документальну підбірку «Галичина від першого поділу до «Весни народів» за редакцією М. Титовича. У ній поміщено витяги з основних документів, які ілюструють історію краю в зазначений період (політика, економіка, культура): інструкція про перейняття влади в Галичині (витяг з інструкції Надвірної ради), вступ до меморандуму губернатора Йоганна Антона Пергена (1772-1774) про стан Галичини, анонімний меморандум польської шляхти до Йосифа ІІ, проект конституції для Галичини цісаря Леопольда ІІ, законодавство про державний устрій, спогади подорожніх.

Отже, при написанні дисертаційного дослідження опрацьовано значну кількість різноманітних джерел (архівних матеріалів, збірників документів, мемуарів, преси), багато з яких уперше запроваджуються у науковий обіг. Їх критичний аналіз і співставлення дозволяють об'єктивно висвітлити правові основи організації та діяльності Галицького станового сейму та з'ясувати його вплив на громадське життя краю.

Розділ 2 «Формування державно-правових інститутів у Галичині в складі Австрії» складається з чотирьох підрозділів, в яких розкриваються особливості державного ладу Австрії в останній третині XVIII ст., висвітлено політико-правове обґрунтування входження Галичини до складу держави Габсбургів, охарактеризовано повноваження і діяльність органів управління Галичиною у складі Австрії, а також проаналізовано джерела права, які діяли у той час на галицьких землях.

У підрозділі 2.1. «Особливості державного ладу Австрії в останній третині XVIII ст.» з'ясовано, що в умовах освіченого абсолютизму Австрійська централізована держава вимагала уніфікації інститутів управління. Реформи імператриці Марії Терезії створили, фактично, нову державу, посиливши централізацію державного управління монархією, землі якої охоплювали майже третину тогочасної Європи. У 1743 р. було утворено новий орган державного управління під назвою Державна канцелярія, що була перейменована згодом на Таємну придворну державну канцелярію, до складу якої увійшли три державні міністри, три державні радники і один референт.

Повноваження Державної канцелярії у період правління Марії Терезії та Йосифа ІІ та її місце в системі державного управління помітно змінилися. Ця установа, яку очолював Вищий канцлер, відала всіма внутрішніми справами, за винятком фінансових та судових. У 1742 р. була утворена Особлива канцелярія, у відання якої в 1760 р. перейшли питання зовнішньої політики, вилучені з компетенції Державної канцелярії. Особлива канцелярія з деякими змінами проіснувала до 1848 р. У другій половині 1761 р. через створення Державної ради засновано найвищу над усіма надвірними установами дорадчу колегію, яка мала дбати про координацію роботи усіх офіційних установ в імперії.

Галицька придворна канцелярія була створена у 1774 р., але ще певний період не мала чітко визначених повноважень. На час створення, ця канцелярія займалася втіленням у життя австрійської загальнодержавної внутрішньої політики на новоприєднаних землях.

У 1776 р. Галицька придворна канцелярія була ліквідована, а справи стосовно Галичини перейшли у відання Об'єднаної придворної чесько-австрійській канцелярії. Окрема канцелярія для королівства Галичини і Лодомерії була відновлена у 1797 р. під керівництвом Й. Майлата. У 1802 р. галицькі справи знову увійшли до компетенції Об'єднаної придворної канцелярії, яка відала ними протягом півстоліття.

Зроблено висновок, що у XVIII ст. в Австрії посилився процес централізації державного управління. Було створено достатньо ефективну систему управління підвладними територіями як у центрі, так і на місцях. Їх методи управління повністю відповідали традиціям австрійського абсолютизму. Спроби модернізувати державно-правову систему були половинчастими і залежними від вимог часу. Та навіть попри певні невдачі у модернізації, Габсбурзька імперія трималася завдяки особі цісаря та численного бюрократичного апарату.

У підрозділі 2.2. «Політико-правове обґрунтування входження Галичини до складу держави Габсбургів» встановлено, що в останній третині XVIII ст. сформувалося нове співвідношення політичних сил у тогочасній Європі, що дало змогу Австрії розширити свої володіння на сході. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої 1772 р., здійсненого Австрією, Пруссією і Росією, до складу монархії Габсбургів включено етнічні польські й українські землі, які утворили окрему провінцію - Королівство Галичини і Лодомерії (Kцnigreich Galizien und Lodomerien). В урядовій австрійській термінології захоплення цих земель отримало назву «ревіндикації», або «прийняття». У сучасній історико-правовій літературі вживаються терміни, що визначають входження Галичини, частини Волині та Поділля, по суті справи, витіснені поняттям «інкорпорація».

Зроблено висновок, що в результаті внутрішньополітичної нестабільності в Речі Посполитій, Галичина у 1772 р. була інкорпорована до складу держави Габсбургів під назвою Королівство Галичини та Лодомерії. Короткочасне перебування Галицько-Волинського князівства в ХІІІ ст. у складі Корони Св. Стефана (Угорщини) послужило історичним виправданням анексії. Але Галичина не була приєднана до Королівства Угорщини, а трактувалася як частина земель габсбурзького спадку, а отже, безпосередньо підпорядковувалася Відню.

Підрозділ 2.3. «Повноваження і діяльність органів управління Галичиною у складі Австрії» присвячений дослідженню питань формування і функціонування губернського правління, військової адміністрації на Буковині та Галицького станового сейму; а також особливостям правового статусу місцевих органів управління. Австрійська адміністрація на першому етапі панування у Галичині намагалася розв'язати питання територіально-адміністративного поділу Галичини, який був організований на зразок чинного в Австрійській монархії, що давало змогу здійснювати ефективне управління віддаленими від столиці землями. Проте де-факто найбільше повноважень в системі місцевого управління Галичини належало губернатору, а не представницьким органам влади.

У підрозділ 2.4. «Застосування джерел австрійського права у Галичині (1772-1848 рр.)» звернуто увагу на джерела права, робота над кодифікацією яких особливо пожвавилася в останній чверті XVIII ст., і Галичина стала своєрідним місцем випробування нових законів, чинність яких відтак поширювалася на інші австрійські краї.

До таких належали: Цивільний кодекс 1811 р., Цивільний процесуальний кодекс 1895 р., Кримінальний кодекс 1852 р., Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р., які, хоч і мали ряд феодальних пережитків, однак в основному відповідали інтересам пануючого класу. За їх допомогою австрійський уряд через відповідні органи державного апарату і насамперед суд та прокуратуру забезпечував своє панування на західноукраїнських землях, які після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. були включені до складу відродженої польської держави.

Розділ 3 «Політико-правові передумови утворення, структура та організація Галицького станового сейму» складається з трьох підрозділів, в яких висвітлено питання утворення, порядку формування, складу та регламенту роботи Галицького станового сейму.

У підрозділі 3.1. «Організаційно-правові засади створення та функціонування сейму» показано процес утворення Галицького станового сейму, який не мав реального політичного авторитету, а свої обмежені ініціативи міг висловлювати лише за посередництва губернатора.

Історію Галицького станового сейму можна поділити на декілька етапів: 1) 1775-1782 рр. - від Терезіанської ординації, що задекларувала створення сейму - до першого реального скликання інституції за Йосифа ІІ; 2) 1782-1788 рр. - період, коли сейм скликався що два роки, але його діяльність не справила жодного впливу на суспільне життя краю; 3) 1788-1817 рр. - час, коли сейм не скликався головно через зовнішньополітичні обставини, зокрема наполеонівські війни; 4) 1817-1845 рр. - період визначеного законодавством функціонування інституції; 5) 1845-1848 рр. - сейм перебував у невизначеному стані - не скликався, але й не скасовувався.

Охарактеризувавши архівні матеріали про організацію і діяльність Галицького станового сейму, автор дійшов висновку, що будь-яке рішення могло вступити в силу лише після санкції імператора. Пропозиції сейму зустріли небажання з боку уряду і повільність австрійської процедури. Впродовж діяльності сейму не було жодного випадку, коли приймалися резолюції чи давався імператорський дозвіл в справі, яка чим-небудь могла бути корисною для Галичини. Галицький становий сейм був створений і в своїй роботі керувався Терезіанським патентом Йосифа ІІ 1782 р., Великою Хартією Вільностей 1790 р.

У підрозділі 3.2. «Порядок формування інституцій» проаналізовані питання формування Галицького станового сейму. Встановлено, що, згідно з імператорським законодавством, Галицький становий сейм повинен був складатися з представників трьох суспільних верств: магнатів, рицарства (шляхти), міщанства.

Перший стан репрезентували князі, графи і барони з цілої Галичини, а також архієпископи (два львівські - римо-католицький і вірменський), єпископи та інфулати римо-католицького і греко-католицького обрядів.

Другий стан у сеймі був представлений шляхтою (ті, що сплачували щорічно не менше 75 золотих ринських податку з майна - домінікальної контрибуції), та прелатами і каноніками обох обрядів. Шляхта в умовах приєднання до Австрійської держави продовжувала володіти майже усіма видами промислової переробки сільськогосподарської продукції, гірничими підприємствами. У 1774 р. в Галичині нараховувалось більше двох тисяч сіл і міст. З них шляхті належало в колишньому Руському воєводстві - 792, Белзькому - 705 малих містечок і сіл, заселених переважно українцями, поляками і меншою мірою євреями. В Австрійській імперії вирізняли п'ять ступенів шляхетства: 1) Елдер фон (особисте шляхетство); 2) рицарське (фон); 3) баронство; 4) графство; 5) князівство (принц, фурст, герцог, ерцгерцог).

Два перші суспільні стани, тобто магнати і рицарі, могли брати участь у роботі сейму за умови відсутності у них подвійного підданства. Про подвійне підданство свідчила нерухома власність, що внаслідок поділів Речі Посполитої опинилася на території інших держав, а також ті, чиї землі знаходились у Галичині, але самі вони постійно жили за межами австрійських володінь.

Третій стан представляли міщани. Міста мали у сеймі обмежене представництво - лише два депутати від Львова як столиці Королівства Галичини і Лодомерії. У Становому комітеті мав засідати один депутат з двох, що складали четвертий стан, і це при тому, що представники міст (буржуазія) посідали впливові позиції в інших європейських країнах (наприклад, Франція чи після виборчої реформи Англія).

Отже, керуючись цісарськими патентами, Галицький становий сейм формували представники трьох, а з 1817 р. чотирьох станів - духовенства, магнатів, рицарства та міщанства Королівства Галичини та Лодомерії. Кількість депутатів не була сталою, а побоювання того, що на сесії сейму з'явиться надто велика кількість бажаючих, не справдилися. Помітними недоліками даної процедури формування Галицького станового сейму були недостатнє представництво міст Галичини та відсутність у його складі селянства. Таким чином, існують підстави констатувати низький рівень забезпечення принципу демократизму при формуванні складу сейму.

У підрозділ 3.3. «Регламент роботи» показано, що сесії Галицького станового сейму мали відбуватися раз на рік, під керівництвом губернатора. Імператор мав право скликати надзвичайні зібрання сейму, проте цим правом ніколи не користувався. У 1823 р. з'явилась пропозиція збирати сейм раз у три роки, однак така пропозиція не знайшла належної підтримки. Якщо на першому етапі своєї історії (1775-1782 рр.) існування сейму було лише на папері, то у другий період (1782-1788 рр.) становий сейм скликався всього тричі для розв'язання питання про встановлення порядку обрання війтів і присяжних у сільських громадах та з метою обрання нових членів Станового комітету.

Після 1817 р. сейм мав збиратися раз на рік, у визначений імператором час. Сеймові сесії тривали, звичайно, не довше ніж тиждень - як правило кілька днів - і лише остання сесія 1845 р. - два тижні. Засідання сейму розпочиналися, як правило, у другій половині жовтня, а в останні роки існування цього представницького органу - у другій половині вересня - як найзручніший період для такої роботи.

Сесії Галицького станового сейму були цілковитою формальністю і не вирізнялась особливою цікавістю (так тривало до 1840-х рр.). Рішення Галицького станового сейму приймалися більшістю голосів і надсилалися до Відня на підпис імператорові, який мав право при бажанні накласти вето. Робочими мовами сейму визнавалися «місцеві мови». Очевидно, малися на увазі мови, якими розмовляли поляки, українці чи, можливо, представники інших національностей, що населяли у досліджуваний період коронний край Галичини. Митрополит греко-католицької церкви Михайло Левицький, користуючись таким перебігом справи, пропонував аби українську мову вивчали у сільських школах. Однак у вересні 1816 р. дано відпис, що українська мова є діалектом, тому не може вивчатися.

Імператорський декрет 1817 р. конкретно не визначав, якою мовою слід вести сесійні засідання. На пропозицію губернатора Ф. Гауера, засідання тимчасово проводилися польською мовою, а в діловодстві - німецькою. На пропозицію депутатів користуватися латиною, така практика тривала досить не довго.

7 травня 1821 р. у відповіді з Надвірної канцелярії йшлося, що згідно патенту цісаря Йосифа ІІ від 1786 р., усі депутати, кандидати до Станового комітету Галицького сейму повинні обов'язково знати німецьку мову. Змін у регламенті роботи сейму було небагато, а якщо і були, то формальні.

Отже, регламент роботи Галицького станового сейму був чітко розписаний і не передбачав жодних відхилень від букви закону. Сесії характеризувались одноманітністю і лише пишній церемоніал надавав їм оригінальності, привертаючи увагу громадськості. Якщо на початках своєї діяльності сейм збирався коли це було потрібно імператорові, то з 1817 по 1845 р. щорічно. Уся робота інституції зводилась до затвердження урядових пропозицій та підготовки вірнопідданських адресів, а усі спроби відійти від усталеної системи завершувались безрезультатно. Характерно також і те, що регламент роботи Галицького станового сейму після 1817 р. не зазнав суттєвих змін, а ті зміни, що відбулися, стосувалися переважно зовнішнього боку діяльності інституції.

Розділ 4 «Механізм функціонування та основні напрямки діяльності Галицького станового сейму» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню компетенції інституції діяльності керівних органів сейму та порядку ухвалення адресів на ім'я імператора.

У підрозділі 4.1. «Компетенція інституції» зазначено, що з часу заснування Галицького станового сейму у 1775 р. він мав надзвичайно обмежені повноваження. Патент австрійського імператора Йосифа ІІ встановлював, що компетенція сейму поширюються на всі сфери суспільного життя коронного краю Галичини і Лодомерії: оподаткування, рекрутський набір, призначення посадових осіб місцевої влади тощо. Сейм під керівництвом губернатора повинен був згідно зі статутом «в найнижчому послухові і покорі погоджуватись на всі побажання і вказівки уряду». Ніякої ініціативи сейм не мав, а свої найбільш обмежені побажання і пропозиції міг висловлювати лише за посередництвом губернатора. У цісарському патенті від 1782 р. обумовлювалося також, що «обов'язком сейму має бути піклування про поліпшення ситуації в краї, підготовка проектів і пропозицій до трону».

Аналіз компетенції і діяльності сейму свідчить, що цей орган, так чи інакше, був елементом державного апарату Австрійської імперії, який, через обмежені повноваження, аж ніяк не міг обмежити абсолютизм монарха. Його створення мало на меті привернути на свій бік шляхетську верхівку краю і таким чином зміцнити у ньому австрійське панування. Це й зумовило, що сейм діяв як становий орган галицької і буковинської шляхти не відіграв визначальної ролі у суспільно-політичному житті краю.

Багато хто з представників галицької еліти сподівався, що скликання Галицького станового сейму є лише початком формування нового регіонального парламентаризму і повноваження інституції розширяться (принаймні до рівня сеймів Чехії та Угорщини). Однак такі сподівання не виправдалися, так само як і не справдилися припущення, що сейм стане «зав'язком» конституції краю.

У підрозділ 4.2. «Правові основи діяльності керівних органів сейму» показано, що згідно законодавства усі важливі справи краю мали вирішуватися на сесіях Галицького станового сейму, а для поточних справ було засновано Крайовий виділ, або Становий комітет (Landes Ausschuss). Він був єдиним виконавчим органом сейму, який складався з депутатів (асесорів), обраних сеймом зі свого складу на шість років. До першого складу Станового комітету входили: один представник від духовенства, та по три представники від магнатів і рицарів. Уже до Станового комітету 1817 р. належали два платні і два неплатні депутати з перших трьох станів і один представник від міста Львова. Комітет мав збиратися «у разі потреби» (фактично, не збирався після другого поділу Речі Посполитої).

Комісари як представники імператора були високоповажними людьми в Галичині та мали до себе особливе ставлення суспільства. Перед засіданням Галицького станового сейму їх урочисто зустрічали, а потім проводжали маршалок (губернатор) та інші посадові особи. Маршалок сейму визначав групу осіб із числа представників кожного стану, які привозили і відвозили комісарів до їхніх помешкань у парадних каретах із супроводом озброєних військових. Така місія виглядала дуже почесною. Самі ж комісари надто не перетруджувались, а їх робота виглядала простою формальністю. Згодом імператор перестав надсилати до Львова своїх комісарів, а їх повноваження перейшли до губернатора та його заступника.

Таким чином, правовий статус керівних органів Галицького станового сейму, як і правовий статус всього органу, перебували на низькому рівні, внаслідок чого він не зміг належно здійснювати місцеве управління Галичиною та представляти інтереси краю у загальнодержавних справах.

У підрозділі 4.3. «Ухвалення адресів на ім'я імператора» встановлено, що окрім розгляду цісарських подань, Галицький становий сейм був уповноважений подавати на ім'я імператора так званні адреси (петиції).

До 1817 р. складно вести мову про такі звернення, бо сейм перебував у невизначеному стані, та й збирався з часу заснування усього декілька разів. Інша ситуація після 1817 р., коли підготовка адресів стала звичним явищем. Основними питаннями, які порушувалися у цих зверненнях були податки, мова і навчальний процес в краї.

21 жовтня 1817 р. опубліковано губернський документ, у якому цісар, попри всю «прикрість» пропонував і на наступний 1818 р. зберегти подвійний ґрунтовий податок із стовідсотковим додатком. Окрім того, становий податок зберігав 50% надбавку, а подушний податок складав 30 крейцерів. Сума податку з Галичини складала 425 405 золотих римських 8 крон, а з Буковини - 47 742 золотих ринських 28 крон. Оскільки ґрунтовий податок мав затверджувати Галицький становий сейм, але він цього не зробив за браком часу на інсталяційній сесії, то слід було скликати надзвичайну сесію сейму. Однак усі розуміли, буде скликаний сейм чи ні, його рішення формальне і не зашкодить впровадженню урядових ініціатив.

Таким чином, готуючи адреси на ім'я імператора, Галицький становий сейм виходив із тих повноважень, що були йому визначені законодавством. Здебільшого, це були вірнопідданські послання, поєднані із бідканням на тяжке соціально-економічне становище краю. Правовий статус сейму був мізерний, а відповідно і роль, яку йому судилося відіграти в історії Галичини, залишилась малопомітною. Проте, становий сейм став доброю політичною школою для польської шляхти, що стало особливо помітно з середини ХІХ ст.

Висновки

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у поглибленні історико-правових знань про особливості організації і діяльності Галицького станового сейму (1775-1848 рр.). Висновки містять стислий виклад основних результатів дисертаційного дослідження, які полягають у наступному:

1. Сучасний стан історіографії свідчить про зростання інтересу українських дослідників до особливостей організації і діяльності Галицького станового сейму.

2. В Австрії у XVIII ст. посилився процес централізації державного управління. Було створено достатньо ефективну систему управління підвладними територіями як у центрі, так і на місцях. Їх методи управління повністю відповідали традиціям австрійського абсолютизму. Спроби модернізувати державно-правову систему були половинчастими і залежними від вимог часу.

3. Обширна територія Галичини, велика кількість населення та чимало проблем, які потребували негайного розв'язання, ускладнювали ефективне управління краєм. Галичина стала ареною випробування цивільного-процесуального, кримінального та інших австрійських кодексів. Австрійська влада в Королівстві Галичини і Лодомерії представляла собою зразок бюрократично-поліцейської держави, яка базувалася на численному німецькомовному чиновництві. Втім, подальший провал задуму «германізації» Галичини змусив Відень потрохи передавати управління краєм місцевій еліті - в обмін на лояльність до цісаря. Оскільки, провідне суспільне місце посідала польська шляхта, то саме вона отримала нагоду, хай і половинчасту, для громадсько-політичної самореалізації. Інструментом забезпечення польського впливу в Галичині після 1817 р. власне і став Галицький становий сейм, в образі якого польська шляхта отримала можливість підготовки кадрів для управління.

4. Галицький становий сейм був створений відповідно до Терезіанського патенту 1775 р. і його створення означало поступки місцевій аристократії. Він був сформований з трьох станових груп краю (магнатів, рицарства (шляхти), міщанства). Сейм реально не виражав настроїв усіх верств населення Галичини. Відсутність у ньому представників усіх станів (селян, фактично міщан, бо два мешканці Львова повноцінно не могли репрезентувати населення усіх міст Галичини та Лодомерії) не дали йому змоги сповна стати виразником інтересів краю. Ключовим у роботі інституції стала відсутність представників інших національностей, у першу чергу українців, які складали вагомий відсоток у населенні Галичини. Українці були представлені у сеймі лише вищим греко-католицьким духовенством, та й ті ставилися до цієї станової інституції як до чужої.

5. Галицький становий сейм був не більше ніж дорадчим органом. Хоч його функції і розширювались протягом існування, все ж він не справляв реального впливу на політичне та економічне життя краю. Він мав право вносити пропозиції до адміністрації та імператора стосовно окремих ділянок господарсько-економічного життя. Однак, як показувала практика, сейм переважно обговорював те, як запровадити у життя доручення австрійського уряду. Сейм не міг, не оглядаючись на Відень чи на Галицького губернатора, самостійно приймати рішення. Так само не міг він і ухилятись від ухвалення заздалегідь заготовлених проектів постанов. Такий стан справ призвів до того, що Галицький становий сейм зробив за всю свою історію зовсім небагато. Діяльність сейму не була життєво необхідною для краю. Інституція була залежною від центральної влади і всіляко декларувала лояльність і вірність імператорові. Сеймові адреси було вірнопідданими листами, з елементами скарг на незадовільне соціально-економічне життя краю та обтяжливе податкове законодавство.

6. Згідно законодавства усі важливі справи краю мали вирішуватися на сесіях Галицького станового сейму, а для поточних справ було засновано Крайовий виділ, або Становий комітет. Він був єдиним виконавчим органом сейму.

7. Сесії Галицького станового сейму мали відбуватися раз на рік, під керівництвом губернатора. Імператор мав право скликати надзвичайні зібрання сейму, проте цим правом ніколи не користувався. Сесії характеризувались одноманітністю і лише пишній церемоніал надавав їм оригінальності, привертаючи увагу громадськості. Якщо на початках своєї діяльності сейм збирався коли це було потрібно імператорові, то з 1817 по 1845 р. щорічно. Уся робота інституції зводилась до затвердження урядових пропозицій та підготовки вірнопідданських адресів, а усі спроби відійти від усталеної системи завершувались безрезультатно. В останній період своєї діяльності (кінець 1830-х - середина 1840-х рр.) сейм виступив з низкою вартих уваги ініціатив. Одним із пояснень пожвавлення роботи сейму було зміцнення його внутрішньої організації. До здобутків сейму належить заснування Кредитного товариства, Ощадної каси у Львові, Господарського товариства. Не менш цікавою була ініціатива стосовно скасування панщини, що можна розглядати не лише як економічний, але і як сміливий політичний крок. Втім, не виключено, що питання скасування панщини стало політичною декларацією, а не справжнім наміром.

Заради справедливості, не можна не відзначити, що формування Галицького станового сейму засвідчило використання австрійською владою демократичних методів в управлінні краєм. Проте зростання абсолютної влади династії Габсбургів перетворило цей станово-представницький орган на допоміжну установу австрійської адміністрації. Обмежені повноваження Галицького станового сейму, відсутність у ньому представництва усіх суспільних та національних груп знижували його ефективність як інституту місцевого самоврядування. Втім, становий сейм став епізодом парламентаризму в Галичині й надав поштовх створенню іншої, досконалішої моделі місцевого парламенту - Галицького крайового сейму із ширшими повноваженнями.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Питльована В.П. Галицький становий сейм в державному апараті Австрії / В.П. Питльована // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2007. - Вип. 45. - С. 77-81.

2. Питльована В.П. Становлення та особливості діяльності Галицького станового Сейму (1775-1848 рр.) / В.П. Питльована // Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника: зб. наук. статей. - 2007. - Вип. XVIII. - С. 34-39.

3. Питльована В.П. Повноваження Галицького станового сейму (1775-1848 рр.) / В.П. Питльована // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2009. - Випуск 3. - С. 416-421.

4. Питльована В.П. «Звернення до австрійського імператора як одна з форм діяльності Галицького станового сейму (1775-1848 рр.) / В.П. Питльована // Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника: зб. наук. статей. - 2010. - Вип. XХIII. - С. 47-54.

5. Питльована В.П. Структура та компетенція Галицького станового Сейму (1775-1848 рр.) / В.П. Питльована // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції, (Львів, 8-9 лютого 2007 р.) - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. - С. 123-125.

6. Питльована В.П. Адміністративно-територіальний устрій коронного краю Галичина в складі Австрії / В.П. Питльована // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина: матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів, (Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 р.). - Івано-Франківськ: Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та Відділ права та адміністрації Опольського університету (Польща), 2007. - С. 28-32.

7. Питльована В.П. Характерні риси державного устрою Австрії наприкінці XVIII ст. / В.П. Питльована // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, (Івано-Франківськ, 11 квітня 2008 р. - Івано-Франківськ: Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. - С. 23-27.

8. Питльована В.П. Правовий статус адміністрації Галицького станового сейму (1775-1848 рр.) / В.П. Питльована // Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти. Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених (11-12 грудня 2009 р.). - Суми: Юридичний факультет Української академії банківської справи Національного банку України. 2009. - С. 36-39

9. Питльована В.П. Застосування джерел австрійського права у Галичині (1772-1848 рр.) / В.П. Питльована // Правова політика Української держави. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 70-річчю Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. (19-20 лютого 2010 р.). - Івано-Франківськ: Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 2010. - С. 91-95.

10. Питльована В.П. «Регламент роботи Галицького станового сейму (1775-1848 рр.) / В.П. Питльована // Вдосконалення правового захисту прав та основних свобод людини і громадянина. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених та аспірантів. (23 квітня 2010 р.). - Івано-Франківськ: Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 2010. - С. 21-23.