Комунікативна парадигма в суспільному управлінні розвитком європейських метрополій

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

УДК 352:35.072.3:316.286

Спеціальність 25.00.01 - теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КОМУНІКАТИВНА ПАРАДИГМА В СУСПІЛЬНОМУ УПРАВЛІННІ РОЗВИТКОМ ЄВРОПЕЙСЬКИХ МЕТРОПОЛІЙ

Хашиєва Любов Васамбеківна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор КОРЖЕНКО Володимир Васильович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри політології та філософії

Офіційні опоненти : доктор наук з державного управління, професор БАБАЄВ Володимир Миколайович, Харківська національна академія міського господарства, завідувач кафедри управління проектами в міському господарстві і будівництві;

доктор наук з державного управління МОЛОДЦОВ Олександр Володимирович, Східноєвропейський університет економіки і менеджменту (м. Черкаси), професор кафедри державного управління та місцевого самоврядування

Захист відбудеться “28” жовтня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.858.01 Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75 (1-й поверх).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75

Автореферат розісланий “22” вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.С. Лебець



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глобальні трансформаційні процеси економічного, політичного й соціального характеру, що відбулися наприкінці ХХ ст., обумовили необхідність докорінного перегляду численних теорій і понять, відмови від застарілих моделей та пошуку нових альтернативних шляхів розвитку суспільства. На тлі таких змін перед Україною, як і перед іншими країнами світу, постає питання щодо формування нової парадигми суспільного управління й побудови на її основі управлінської системи, здатної забезпечити ефективне виконання завдань сталого розвитку в умовах комплексного, динамічного, полікультурного зовнішнього середовища. У зв'язку з цим, набуває актуальності наукове завдання щодо теоретичного обґрунтування процесу модернізації політико-управлінських систем на засадах партнерської взаємодії між державою та суспільством, концептуальні основи якої найбільш повно висвітлені в сучасній соціально-філософській теорії комунікації.

Досвід розвинутих країн свідчить, що в якості базового рівня, на основі якого вибудовується новітня система врядування, розглядається місцевий територіальний рівень. Особливу роль у цьому процесі відіграють сучасні метрополії як складні соціально-економічні системи, що формуються навколо великих міст, і потребують упровадження спеціальної системи управління, яка б враховувала особливості їх функціонування, структурної побудови та статусу.

Стан наукової розробки проблеми. В Україні проблеми пошуку нової парадигми державного управління набувають особливої актуальності наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. і висвітлюються в працях В. Бакуменка, М. Долішнього, В. Дзюндзюка, В. Князєва, В. Корженка, В. Мартиненка, Н. Мельтюхової, О. Молодцова, Н. Нижник, В. Нікітіна, Л. Савенка, Ю. Сурміна та ін. Змістовному аналізу проблем побудови сучасної системи управління на рівні великих міст присвячені дослідження В. Бабаєва, О. Бойко-Бойчука, В. Вакуленка, В. Куйбіди, Ю. Куца, В. Мамонової, Ю. Шарова та ін.

Принципове значення у концептуальному плані для розробки теми дисертаційного дослідження мають теоретичні напрацювання сучасної філософії, соціології, політології, менеджменту, а саме: теорія комунікативної дії Ю. Габермаса, концепції «поміркованої держави» М. Крозьє, постіндустріального суспільства Д. Белла, Дж. Гелбрейта, Е. Гіденса, М. Кастельса, Д. Нейсбіта, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, М. Янга, соціального капіталу П. Бурд'є, Р. Патнама, А. Токвіля, нового публічного менеджменту К. Худа, Д. Озборна, Т. Геблера, а також окремі метафізичні рефлексії С. Кримського, Т. Куна, Х. Кюнга, Р. Тарнаса та ін.

Незважаючи на значну кількість наукових доробок, присвячених тим чи іншим аспектам зазначеної проблеми, концепція комунікативної парадигми суспільного управління залишається в стадії формування та становлення. В сучасній науковій думці вона представлена лише у вигляді окремих ідей, принципів і теоретико-методологічних положень, що зумовлює необхідність подальших дослідницьких зусиль у цьому напрямі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідних робіт, що реалізуються кафедрами державного управління та менеджменту й політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темами: «Тенденції та перспективи розвитку державно-управлінських відносин» (державний реєстраційний номер 0106U012323); «Реалізація державно-управлінських відносин на регіональному рівні» (державний реєстраційний номер 0109U004869); «Соціально-філософські виміри публічного урядування» (державний реєстраційний номер 0111U002650), що виконуються в межах наукового Комплексного проекту Національної академії державного управління при Президентові України «Державне управління та місцеве самоврядування».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад трансформації суспільного управління розвитком метрополій як соціально-економічних систем в контексті комунікативної парадигми.

Реалізація визначеної мети зумовила постановку й вирішення таких завдань:

дослідити сутнісні передумови та специфічні особливості формування нової парадигми суспільного управління в сучасних демократичних державах;

обґрунтувати основні відмінності між суб'єктно-об'єктною та комунікативною парадигмами; визначити суттєві ознаки комунікативної парадигми в суспільному управлінні;

виявити та охарактеризувати зв'язок між моделлю управління, що формується на основі комунікативної парадигми, та європейською концепцією демократичного врядування (governance);

проаналізувати в контексті комунікативної парадигми якісні характеристики об'єкта управління на прикладі території та дослідити еволюцію змісту понять «територія» й «територіальний розвиток» у процесі модернізації державної політики територіального розвитку;

розкрити зміст понять «метрополія», «метрополізація» та похідних від них термінів, уточнити особливості їх використання в сучасній європейській політико-адміністративній практиці; обґрунтувати роль сучасної метрополії як базового рівня, на основі якого відбувається формування новітніх моделей територіального управління на засадах комунікативної парадигми;

дослідити системні трансформації у сфері територіального управління на прикладі стратегічного управління європейськими метрополіями; виявити та описати загальні тенденції процесів формування й реалізації стратегій розвитку метрополій; визначити перелік критеріїв для відповідного аналізу;

розробити практичні рекомендації, спрямовані на модернізацію сучасної системи управління територіальним розвитком в Україні.

Об'єкт дослідження - процес трансформації системи суспільного управління. парадигма метрополія управління територіальний

Предмет дослідження - теоретичні засади управління розвитком європейських метрополій в умовах становлення комунікативної парадигми суспільного управління.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в дисертації використано комплекс теоретичних та емпіричних методів. Зокрема, з метою визначення особливостей комунікативної парадигми суспільного управління застосовуються методи абстрагування й узагальнення, аналізу та синтезу, індукції і дедукції, метод моделювання. Для узагальнення й уточнення понятійного апарату використовуються методи логічного та системного аналізу; у процесі дослідження змісту концепції врядування на основі документів Європейської Комісії - методи суцільної вибірки, узагальнення, аналогії й порівняльного аналізу. Факторний метод дозволяє визначити систему чинників, що впливають на функціонування та розвиток сучасних метрополій; графічний метод - наочно відобразити отримані результати. Рівень громадської участі в процесах формування стратегій розвитку визначається на основі методу Ш. Арнштейн, що отримав назву «шкали Арнштейн», масштаби партисипації - за допомогою методу кількісного аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному обґрунтуванні теоретичних засад трансформації суспільного управління розвитком метрополій як соціально-економічних систем у контексті комунікативної парадигми.

В дисертації вперше:

визначено основні відмінності комунікативної парадигми управління від традиційної суб'єктно-об'єктної (за характером управлінської дії, за характером управлінських відносин; за механізмом реалізації управлінського впливу); виявлено та охарактеризовано суттєві ознаки комунікативної парадигми управління (мультисуб'єктність; мультирівневість; інтерсуб'єктивність як спосіб існування суб'єкта управління; рівноправність співсуб'єктів управління; якісна трансформація об'єкта управління з об'єкта впливу на мету взаємодії співсуб'єктів; часткова ідентичність суб'єкта й об'єкта управління тощо);

удосконалено:

понятійний апарат науки державного управління, зокрема, запропоновано новий підхід до трактування терміна «управління» через призму поняття «інтерсуб'єктивність» (суб'єкт управління не лише здійснює вплив на об'єкт управління, але й узгоджує свої дії з приводу даного впливу з іншими суб'єктами (співсуб'єктами) управління); досліджено генезис та розкрито сучасний зміст понять «територія як об'єкт управління» (комплексна динамічна система взаємозв'язків і відносин економічного, політичного та соціального характеру, що виникають і оформлюються в процесі суспільного розвитку), «територіальний розвиток» (системні зміни соціального, економічного, культурного, екологічного та іншого характеру, що відбуваються з конкретною територією); сформульовано авторські визначення понять «метрополія», «метрополізація», «ареал метрополії», «агломерація»;

підходи до аналізу стратегій розвитку метрополій, які, на відміну від існуючих, враховують: характер суб'єкта стратегічного управління, характер об'єкта стратегічного управління, масштаб та рівень громадської участі; метод визначення майбутнього; підхід до формування стратегічних завдань тощо;

дістало подальший розвиток:

аналіз засадничих принципів концепції демократичного врядування (англ. governance), реалізованих в системі управління Європейського Союзу, (мультисуб'єктність і мультирівневість; орієнтація на переговорний процес та політичний консенсус; комплексна система контролю й оцінки ефективності загальноєвропейської публічної політики тощо); обґрунтовано, що відповідна концепція може вважатися спробою практичної імплементації положень комунікативної парадигми в сучасну політико-адміністративну практику;

дослідження системних трансформацій у сфері територіального управління на прикладі стратегічного управління європейськими метрополіями; зокрема, визначено загальні тенденції процесу формування й реалізації стратегій розвитку сучасних метрополій: здійснення стратегічного управління на засадах суспільно-приватного партнерства (мультисуб'єктність); розвиток координаційних механізмів в середині публічного сектору (мультирівневість); прийняття стратегічних рішень в процесі узгодження інтересів між системними суб'єктами територіального розвитку (інтерсуб'єктивність як спосіб існування суб'єкта управління); високий рівень громадської участі в управлінні (часткова ідентичність суб'єкта й об'єкта управління) тощо;

теоретичне обґрунтування організаційно-правових заходів щодо імплементації засад комунікативної парадигми суспільного управління в сучасну українську політико-адміністративну практику у двох основних напрямках: розвиток партнерської взаємодії між державою та територіями й створення сприятливих умов для ефективної співпраці міст та передмість.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення, висновки й рекомендації дисертаційного дослідження мають прикладне спрямування, що робить їх придатними для застосування у практиці державного управління й місцевого самоврядування, зокрема, в процесі модернізації системи територіального управління на засадах партнерської взаємодії між системними суб'єктами територіального розвитку.

Теоретичні положення та практичні рекомендації дисертаційного дослідження використано:

Департаментом містобудування, архітектури та земельних відносин Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Харківської міської ради при розробці Правил забудови м. Харкова (довідка про впровадження №04-18/964 від 16.05.2011 р.). Зокрема, враховано розроблені в дисертації теоретичні підходи до аналізу сучасного міста як складного суспільно-економічного феномену та застосовано запропоновану систему критеріїв визначення кордонів міста;

Департаментом міжнародного співробітництва виконавчого комітету Харківської міської ради в процесі розробки й реалізації «Програми розвитку туризму в місті Харкові на 2010-2012 рр.» (довідка про впровадження № 760/05-18 від 18.05.2011 р.). Зокрема, застосовано пропозиції стосовно використання інструментів стратегічного управління з метою розвитку позитивного іміджу міста (у т.ч. за рахунок організації заходів міжнародного рівня);

Головним управлінням економіки Харківської обласної державної адміністрації при розробці «Стратегії сталого розвитку Харківської області до 2020 року», (довідка про впровадження №01-3/1148/1 від 19.05.2011 р.). Враховано пропозиції щодо шляхів формування координаційних механізмів на рівні складних територіальних соціально-економічних утворень;

Державним комітетом телебачення та радіомовлення при розробці проекту Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики» (довідка про впровадження № 3042/24/12 від 07.06.2011 р.), де знайшли своє відображення пропозиції щодо шляхів розвитку діалогової взаємодії між владою і суспільством, системи оцінки рівня та форм громадської участі в управлінні тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, теоретичні та прикладні результати якої отримані особисто здобувачем. У дисертації не використовуються ідеї або розробки, що належать В. Корженку, у співавторстві з яким було підготовлено одну наукову публікацію.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і конгресах, а саме: на ІХ та Х міжнародних наукових конгресах «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2009 р.; м. Харків, 2010 р.); підсумковій науково-практичній конференції за міжнародною участю «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (м. Одеса, 2009 р.); науково-практичних конференціях за міжнародною участю «Реформування системи державного управління та державної служби: теорія і практика» (м. Львів, 2010 р.; м. Львів, 2011 р.); І міжнародній науково-практичній конференції «Сталий розвиток територій: проблеми та шляхи вирішення» (м. Дніпропетровськ, 2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 12 наукових працях, шість з яких опубліковані у фахових виданнях з державного управління (з них - одна у співавторстві).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 242 сторінки, у т. ч. 5 рисунків (на 2 сторінках), 5 таблиць (на 2 сторінках), 16 додатків (на 22 сторінках). Список використаних джерел складається з 258 найменувань (на 25 сторінках), у т. ч. іноземними мовами - 160.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, з'ясовується зв'язок роботи з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, формулюються основні положення наукової новизни, встановлюється практичне значення одержаних результатів, а також наводяться відомості про їх апробацію і публікацію.

У першому розділі - «Теоретичні основи трансформації сучасної системи суспільного управління територіальним розвитком на засадах комунікативної парадигми» - розглядаються основні передумови формування нової парадигми суспільного управління, визначаються й аналізуються сутнісні ознаки та відмінності комунікативної парадигми від суб'єктно-об'єктної, досліджується якісний стан об'єкта управління на прикладі території, а також обґрунтовується вибір сучасної європейської метрополії в якості базового рівня дослідження особливостей формування новітніх моделей територіального управління в рамках комунікативної парадигми.

На відміну від суб'єктно-об'єктної парадигми, в межах якої управління розглядається як цілеспрямований вплив суб'єкта управління на об'єкт управління з метою зміни стану або поведінки останнього (цілераціональна дія), з точки зору комунікативної парадигми доцільно трактувати управління через призму поняття інтерсуб'єктивності: суб'єкт не лише здійснює вплив на об'єкт, але й узгоджує свої дії з приводу даного впливу з іншими суб'єктами (співсуб'єктами) управління (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Комунікативна парадигма управління

S1, Sі - співсуб'єкти управління в процесі взаємодії;

О - об'єкт управління;

і - кількість співсуб'єктів управління, при цьому 1<і< n

У розділі обґрунтовано основні відмінності комунікативної парадигми управління від традиційної суб'єктно-об'єктної:

за характером управлінської дії: остання є не лише цілераціональною (спрямованою на досягнення результату), а й, передусім, комунікативною (спрямованою на досягнення взаєморозуміння);

за характером управлінських відносин: комунікативна парадигма будується переважно на логіці горизонтальних партнерських суб'єктно-суб'єктних відносин;

за механізмом реалізації управлінського впливу: перехід від адміністративного примусу до соціального дискурсу (як вищої форми комунікації), що передбачає узгодження інтересів співсуб'єктів з метою зближення їх позицій шляхом аргументації та переконання.

До інших суттєвих ознак комунікативної парадигми управління належать:

мультисуб'єктність: існування декількох взаємозалежних центрів управлінського впливу, взаємодія яких формує мультицентричну структуру суб'єкта управління;

мультирівневість: суб'єкт управління є системою, що складається з «n»-ї кількості рівнів різного ступеню складності, кожен з яких базується на взаємодії елементів відповідної підсистеми;

інтерсуб'єктивність як спосіб існування суб'єкта управління: суб'єкт управління є відносинами, в рамках яких виникає взаємозалежність двох або декількох співсуб'єктів, і не існує поза цими відносинами;

рівноправність співсуб'єктів управління: недотримання інтересів або домінування будь-якого із співсуб'єктів порушує баланс системи й унеможливлює виконання суб'єктом управління покладених на нього функцій;

гнучка, динамічна структура суб'єкта управління: кількісний і якісний склад співсуб'єктів може змінюватися в залежності від характеру та масштабу вирішуваних завдань.

Разом з тим, комунікативна парадигма не заперечує існування суб'єктно-об'єктного типу відносин. Однак, в її рамках відбувається якісна трансформація об'єкта управління з об'єкта впливу на мету взаємодії співсуб'єктів.

До концептуальних засад, що визначають сутність комунікативної парадигми в суспільному управлінні, віднесено такі:

перетворення держави з монопольного суб'єкта суспільного розвитку на одного із співсуб'єктів;

набуття статусу співсуб'єктів суспільного управління бізнесом і громадськістю, а також іншими системними суб'єктами суспільного розвитку, які мають достатні ресурси впливу на прийняття суспільно значущих рішень;

розуміння суспільного управління як цілеспрямованого процесу узгодження інтересів влади та суспільства;

регулювання взаємодії співсуб'єктів управління на основі комунікативної етики та комунікативної раціональності;

виконання громадськістю ролі суб'єкта контролю й легітимізації владної системи в процесі соціального дискурсу.

В дисертації обґрунтовується, що успішною спробою практичної імплементації положень комунікативної парадигми може вважатися концепція демократичного врядування (англ. governance), реалізована в системі управління Європейського Союзу.

В якості відповідної сфери для практичного впровадження засад комунікативної парадигми розглядається царина територіального розвитку. На основі аналізу генезису понять «територія» й «територіальний розвиток» в дисертації обґрунтовується, що територія як об'єкт управління - це комплексна динамічна система взаємозв'язків і відносин економічного, політичного та соціального характеру, що виникають і оформлюються в процесі суспільного розвитку. Особливості сучасного розуміння територіального розвитку полягають, по-перше, у розмежуванні понять «просторовий розвиток» (англ. spatial development) й «територіальний розвиток» (англ. territorial development), по-друге, у запереченні звуження останнього до суто економічної категорії. У «Глосарії з територіального розвитку», затвердженому Європейською конференцією міністрів з питань територіального розвитку в 2007 р., зокрема зазначається, що територіальний розвиток має у своїй основі системні зміни соціального, економічного, культурного, екологічного та іншого характеру, що відбуваються з конкретною територією.

Однією з територій, ефективний розвиток якої входить до пріоритетних завдань європейської політики, є сучасна метрополія. В дисертації досліджується етимологія та генезис поняття «метрополія» й похідних від нього термінів, визначається їх сучасний зміст і особливості використання в європейській науці та політико-адміністративній практиці. Відзначається, що в умовах глобалізації саме урбаністичні центри виступають в якості каркасних елементів територіальної організації суспільства. Багатовекторність їх зв'язків обумовлює складність і комплексність політико-управлінських процесів, що відбуваються в межах метрополійного простору. Метрополія - цілісне соціально-економічне утворення, в адміністративному плані розділена на значну кількість окремих адміністративно-територіальних одиниць, кожна з яких має власну систему управління. Зайва фрагментація й недостатня координація дій між місцевими органами управління призводять до гальмування процесів територіального розвитку та просторової сегрегації. Отже, побудова ефективних систем управління на рівні метрополій потребує не лише налагодження активної взаємодії між економічними структурами, громадськими інституціями та владою, а й забезпечення скоординованих дій представників різних рівнів влади й органів управління адміністративно-територіальних одиниць, що формують ареал метрополії, тобто у середині самого публічного сектору.

Зазначені характеристики підтверджують наукову та практичну доцільність вибору сучасної європейської метрополії в якості базового рівня для вивчення особливостей формування новітньої моделі територіального управління, що формується на засадах комунікативної парадигми.

Другий розділ - «Особливості формування та реалізації стратегій територіального розвитку в контексті комунікативної парадигми» - містить дослідження системних трансформацій у сфері територіального управління країн ЄС на прикладі стратегічного управління метрополіями. Зокрема, на основі чітко визначених критеріїв здійснюється аналіз закономірностей, специфіки та особливостей процесу формування й реалізації стратегій розвитку 20 європейських міст: Відень (Австрія); Дублін (Ірландія); Барселона, Більбао, Малага (Іспанія); Венеція, Турін (Італія); Утрехт (Нідерланди); Берлін (Німеччина); Бірмінгем, Белфаст, Единбург, Лідс (Об'єднане Королівство); Будапешт (Угорщина); Гельсінкі (Фінляндія); Лілль, Леон, Нант (Франція); Брно (Чехія); Ґетеборг (Швеція):

за суб'єктом стратегічного управління (місцеві органи влади; суспільно-приватні партнерські структури; приватні структури);

за масштабом об'єкта стратегічного управління (місто в межах адміністративних кордонів, ареал метрополії, метро-регіон);

за підходами до визначення майбутнього (метод екстраполяції; метод зворотного прогнозування; метод «стратегічної прогалини», що базується на комбінації перших двох підходів);

за підходом до визначення стратегічних завдань (галузевий підхід; глобальний підхід);

за масштабами громадської участі (низький рівень; середній рівень; високий рівень);

за рівнем та формами громадської участі (1-8 рівні за «шкалою Арнштейн»).

Результати аналізу дозволяють виокремити такі загальні тенденції сучасного стратегічного управління розвитком європейських метрополій:

Здійснення стратегічного управління на засадах суспільно-приватного партнерства (мультисуб'єктний характер управління). Так, суб'єктами стратегічного управління у більшості міст (11 з 20) є тимчасові або постійно діючі партнерські організації у складі представників влади, економічної сфери та громадськості. Залучення представників приватного сектора економіки відбувається, головним чином, на умовах розподілу відповідальності та співфінансування.

Прийняття стратегічних рішень не є виключною компетенцією влади, а відбувається в результаті постійного переговорного процесу між системними суб'єктами територіального розвитку, що підтверджує на практиці положення щодо інтерсуб'єктивності як способу існування суб'єкта управління.

Розвиток механізмів координації в середині публічного сектора (мультирівневий характер управління). Глобальний підхід до формування стратегічних завдань, продемонстрований більшістю метрополій (16 з 20), неможливо реалізувати на практиці без участі представників всіх рівнів влади (наддержавний, державний, регіональний, місцевий). Стратегія, спрямована на підвищення якості життя населення, охоплює одночасно питання відновлення і реконструкції міста, що знаходяться у компетенції місцевої влади, захисту навколишнього середовища - повноваження органів регіонального рівня, проблеми безпеки, що належать виключно до компетенції держави тощо.

Об'єкт стратегічного управління у більшості випадків (17 з 20) визначається на основі функціонального підходу: з точки зору існуючої системи взаємозв'язків та відносин соціально-економічного та культурно-рекреаційного характеру (ареал метрополії або метро-регіон), а не на основі компетенції територіальних органів влади (місто в межах адміністративних кордонів). Тобто розвиток території трактується як розвиток сукупного потенціалу територіальної громади.

Практика використання методу зворотного прогнозування у 15 з 20 міст (вольовий характер визначення майбутнього) та загальний рівень партисипації (у 12 з 20 метрополій громадська участь у стратегічному управлінні знаходиться на рівні «Реальні повноваження» - 6 та 7 щаблі за «шкалою Арнштейн»), хоча й не дозволяють говорити про остаточне оформлення місцевої громади в якості співсуб'єкта територіального управління, але свідчать про значну еволюцію у відносинах «суспільство - влада», більшу відкритість традиційно закритих для широкого загалу процесів стратегічного управління та підвищення політичної свідомості населення європейських метрополій.

Зазначені тенденції слугують підтвердженням того факту, що формування та реалізація більшості стратегій (12 з 20) відбувається на засадах комунікативної парадигми.

У третьому розділі - «Шляхи імплементації положень комунікативної парадигми в систему територіального управління України» - обґрунтовано можливість та доцільність адаптації певних елементів європейського досвіду в процесі модернізації системи управління територіальним розвитком в Україні, сформульовано рекомендації щодо впровадження положень комунікативної парадигми у вітчизняну управлінську практику, висвітлено роль держави в цих процесах. В межах розділу проаналізовано основні проблеми, які значно ускладнюють реалізацію зазначених трансформацій, та окреслено можливі шляхи їх розв'язання.

Доведено, що реформування системи управління територіальним розвитком на засадах комунікативної парадигми доцільно здійснювати у двох основних напрямках: розвиток партнерської взаємодії між державою та територіями (держава - регіон - територіальна громада); створення сприятливих умов для ефективної співпраці міст та прилеглих територій.

До завдань, що потребують першочергового вирішення, можна віднести:

чіткий розподіл повноважень, компетенції, відповідальності, фінансових ресурсів між органами державного управління різних рівнів та органами місцевого самоврядування, що має здійснюватися на засадах демократизації та децентралізації управління. Реалізація цього завдання передбачає поетапне проведення системної реформи місцевого самоврядування;

удосконалення нормативно-правового забезпечення, що передбачає: законодавче визначення адміністративно-територіального устрою держави з виваженим використанням європейських стандартів; сприяння процесам міжмуніципального співробітництва з метою спільного управління розвитком територій та надання якісних публічних послуг місцевому населенню;

реформування системи державного управління територіальним розвитком, зокрема, здійснення реформи адміністративно-територіального устрою, яка дозволила б подолати надмірну централізацію управління та фрагментацію сучасного політико-адміністративного простору України, створити сприятливі умови для мобілізації внутрішнього потенціалу розвитку територіальної громади й активізації процесів самоорганізації у суспільстві в цілому.

Враховуючи відсутність досвіду використання терміна «метрополія» в політико-адміністративній практиці України, в дисертації обрано для аналізу показники шести українських міських агломерацій (Київська, Харківська, Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Одеська, Львівська) на предмет їх відповідності критеріям, що висуваються до європейських метрополій (використано систему критеріїв, запропонованих французькими науковцями в процесі комплексного дослідження впливу європейських метрополій на міжнародній арені, реалізованому на замовлення уряду Франції у 2004 р.). Вибір агломерацій в якості об'єкта аналізу обумовлено тим фактом, що відповідні утворення мають достатньо спільних рис, зокрема, будь-яка метрополія є міською агломерацією за формою розселення та способом просторової організації економічної діяльності. З цієї точки зору, поняття метрополії й агломерації є досить близькими.

Результати аналізу засвідчили, що українські міста мають у своєму розпорядженні значні територіальні, демографічні, інтелектуальні й освітні ресурси. Однак, основними проблемами, що не дозволяють кваліфікувати їх в якості європейських метрополій, є низький рівень залучення до сучасної міжтериторіальної мережевої взаємодії й неефективна система управління, яка не враховує особливості функціонування, статусу й структурної побудови відповідних соціально-економічних утворень. Разом з тим, існування в Україні міст і утворених ними агломерацій, що можуть претендувати на статус європейської метрополії - міста, здатного здійснювати реальний вплив на формування загальноєвропейської політики, є незаперечним фактом. Оперування поняттям «метрополія» в сучасній політико-адміністративній практиці України є тим більш важливим і актуальним, оскільки це дозволить українським містам позначити початок свого позиціонування в якості суб'єктів європейської політики, значення, що не може бути експліковане за рахунок терміна «агломерація», й одночасно зробить цей процес зрозумілим для більшості європейських науковців і практиків.

На основі результатів аналізу існуючих моделей управління сучасними метрополіями в дисертації робиться висновок, що найбільш прийнятною для України є модель управління, яка передбачає створення координаційних механізмів на рівні метрополій за умов збереження автономності всіх адміністративно-територіальних одиниць, що входять до складу міської агломерації або ареалу. Реформування системи територіального управління на засадах комунікативної парадигми доцільно починати з розробки й реалізації низки пілотних проектів на рівні окремих регіональних центрів, завданням яких було б встановлення партнерських відносин між територіальними громадами, що формують єдину функціональну зону, з метою спільного вирішення завдань територіального розвитку.

В роботі окреслено основні вимоги щодо розробки проекту Положення, яке може бути покладено в основу створення і функціонування органу міжмуніципального співробітництва (Метрополійної спілки) як нової організаційно-правової форми координації відносин міста і прилеглих територій в умовах високої фрагментації місцевого політико-адміністративного простору, запропоновано чіткі критерії визначення кордонів різних можливих конфігурацій спілки на рівні міської агломерації, ареалу або регіону.



ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає в комплексному обґрунтуванні теоретичних основ трансформації системи територіального управління на засадах комунікативної парадигми та розробці практичних рекомендацій щодо імплементації нової моделі суспільного управління в українську політико-адміністративну практику. Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі узагальнення й висновки:

1. Зміна парадигм суспільного управління обумовлена системними трансформаціями соціального, економічного, політичного та культурного характеру, що відбулись на зламі ХХ й ХХІ ст., серед яких: перехід від індустріальної до інформаційної цивілізації, глобалізація економіки, значне ускладнення суспільних відносин, виникнення нових форм соціальної взаємодії, розвиток процесів самоорганізації та саморегуляції у суспільстві, інформаційна революція, інтелектуалізація суспільства тощо.

Теоретико-методологічною основою для перегляду засадничих принципів суспільного управління стали напрацювання представників комунікативного напрямку сучасних соціально-гуманітарних наук, де критичному аналізу піддається існуюча система взаємовідносин між державою та суспільством і наголошується на необхідності запровадження нових політико-управлінських моделей, здатних ефективно виконувати завдання сталого розвитку в умовах інформаційної цивілізації. Спробами побудови таких моделей стає впровадження у практику суспільного управління концепцій демократичного врядування (governance), нового публічного менеджменту, нового регіоналізму тощо.

2. Сучасні політико-адміністративні практики актуалізують аналіз процесів трансформації системи суспільного управління з позицій соціально-філософської комунікативної парадигми. Відтак, у дисертації пропонується розглядати управління через призму поняття «інтерсуб'єктивність»: суб'єкт управління не лише здійснює вплив на об'єкт управління, але й узгоджує свої дії з приводу даного впливу з іншими суб'єктами (співсуб'єктами) управління.

До основних відмінностей комунікативної парадигми управління від традиційної суб'єктно-об'єктної слід віднести: комунікативний характер управлінської дії; переважно горизонтальний партнерський суб'єктно-суб'єктний характер управлінських відносин; перехід від механізму адміністративного примусу до соціального дискурсу в процесі реалізації управлінського впливу. Суттєвими ознаками комунікативної парадигми управління можна вважати: мультисуб'єктність; мультирівневість; інтерсуб'єктивність як спосіб існування суб'єкта управління; рівноправність співсуб'єктів управління; якісну трансформацію об'єкта управління з об'єкта впливу на мету взаємодії співсуб'єктів; часткову ідентичність суб'єкта й об'єкта управління тощо.

3. На підставі аналізу засадничих принципів західної концепції демократичного врядування (governance), реалізованих в системі управління Європейського Союзу (мультисуб'єктність і мультирівневість; орієнтація на переговорний процес і політичний консенсус; комплексна система контролю й оцінки ефективності загальноєвропейської публічної політики тощо), обґрунтовано, що відповідна концепція є плідною спробою практичної імплементації положень комунікативної парадигми в сучасну політико-адміністративну практику.

4. Реальною сферою для практичного впровадження положень комунікативної парадигми суспільного управління є царина територіального розвитку, оскільки саме на місцевому рівні результативність публічної політики напряму залежить від здатності системних суб'єктів суспільного розвитку (громадськість, бізнес, влада) налагодити ефективну взаємодію в процесі управління. Зважаючи на це, дістають подальший розвиток поняття «територія як об'єкт управління» (комплексна динамічна система взаємозв'язків і відносин економічного, політичного та соціального характеру, що виникають і оформлюються в процесі суспільного розвитку) та «територіальний розвиток» (системні зміни соціального, економічного, культурного, екологічного та іншого характеру, що відбуваються з конкретною територією). Для сучасного трактування поняття «територія» є характерним поєднання соціального, функціонального та адміністративно-правового аспектів.

5. Обґрунтовано наукову та практичну доцільність вибору сучасної європейської метрополії в якості базового рівня для дослідження процесу трансформації системи територіального управління на засадах комунікативної парадигми, що обумовлено особливостями місії, функцій, структури, статусу метрополії як складного соціально-економічного й територіального утворення. Метрополія - складний суспільно-економічний феномен, стрижньовий елемент світової урбаністичної системи, велике місто (або об'єднання міст), що формує навколо себе зону стійкого економічного, політичного, соціального та культурного впливу (ареал метрополії), характеризується значною концентрацією населення й основних видів ресурсів (виробничих, інформаційних, фінансових, інтелектуальних тощо), високими показниками ділової активності, конкурентоспроможності й інвестиційної привабливості та виконує низку важливих соціально-економічних функцій, що мають ключове значення з точки зору розвитку міжнародної, національної або регіональної економіки.

6. Трансформація системи управління розвитком європейських метрополій відбувається на засадах комунікативної парадигми, про що свідчать загальні тенденції процесу формування й реалізації стратегій розвитку метрополій: здійснення стратегічного управління на засадах суспільно-приватного партнерства (мультисуб'єктність); розвиток горизонтальної взаємодії в середині публічного сектору (мультирівневість); прийняття стратегічних рішень на основі консенсусу в процесі узгодження інтересів між системними суб'єктами територіального розвитку (інтерсуб'єктивність як спосіб існування суб'єкта управління); визначення об'єкта управління на основі існуючої системи взаємозв'язків і відносин, а не на базі адміністративних кордонів; високий рівень громадської участі в управлінні; переважно вольовий характер визначення майбутнього; постановка стратегічних завдань глобального характеру, вирішення яких неможливе без участі представників різних рівнів влади, бізнес-структур та громадськості.

7. Розроблено науково-практичні рекомендації щодо імплементації положень комунікативної парадигми в політико-адміністративну практику України. Реформування системи управління територіальним розвитком доцільно здійснювати у напрямку розвитку партнерської взаємодії між державою й територіями (поетапна реалізація комплексу структурних реформ - конституційної, місцевого самоврядування, адміністративно-територіальної) та створення сприятливих умов для ефективної співпраці міст та прилеглих територій (розробка й реалізація низки пілотних проектів на рівні окремих регіональних центрів, завданням яких було б встановлення партнерських відносин між самостійними адміністративно-територіальними одиницями, що формують єдину функціональну зону, з метою спільного вирішення завдань територіального розвитку).

8. Обґрунтовано доцільність використання терміна «метрополія» в галузі науки й практики державного управління по відношенню до міських агломерацій України (Київської, Донецької, Дніпропетровської, Львівської, Одеської, Харківської та ін.), що за основними показниками можуть претендувати на відповідний статус, з метою позначення їх позиціонування в якості суб'єктів європейської політики.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Хашиєва Л. В. Технології партисипативної демократії - базовий елемент зв'язків з громадськістю в сучасному суспільстві: практичний досвід міста Лілль (Франція) / Л. В. Хашиєва // Теорія та практика державного управління. - 2009. - Вип. 1 (24). - С. 465-471.

2. Хашиєва Л. В. Сутність і поняття стратегічного управління / Л. В. Хашиєва // Теорія та практика державного управління. - 2009. - Вип. 4 (27). - С. 97-103.

3. Хашиєва Л. В. Практика стратегічного управління розвитком міст: аналіз зарубіжного досвіду / Л. В. Хашиєва // Державне будівництво : [Електронний ресурс]. - 2009. - № 2. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2009-2/doc/5/06.pdf.

4. Хашиєва Л. В. Громадська партисипація в процесі стратегічного управління розвитком європейських міст / Л. В. Хашиєва // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. - Вип. 25. - Львів : Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2010. - С. 268-274.

5. Хашиєва Л. В. Трансформація завдань територіального розвитку на прикладі стратегій європейських міст / Л. В. Хашиєва // Державне управління та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2011. - Вип. 2 (9) - С. 255-263.

6. Хашиєва Л. В. Становлення концепції Governance у процесі формування сучасного європейського адміністративного простору / В. В. Корженко, Л. В. Хашиєва // Вісник НАДУ при Президентові України. - 2011. - № 2. - С. 10-19.

7. Особистий внесок здобувача полягає у визначенні та теоретичному обґрунтуванні сутнісних засад європейської моделі врядування (англ. European Governance).

8. Хашиєва Л. В. Стратегічне планування розвитку міст: проблеми та перспективи / Л. В. Хашиєва // Державне управління та місцеве самоврядування : тези ІХ міжнар. наук. конгресу 26-27 березня 2009 р. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. - С. 48-49.

9. Хашиєва Л. В. Тенденції розвитку та механізми реалізації нової регіональної політики ЄС / Л. В. Хашиєва // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації : матеріали підсумк. наук.-практ. конф. за міжнар. уч. 30 жовтня 2009 р. : у 2 т. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. - Т. 2. - С. 231-232.

10. Хашиєва Л. В. «Територіальний інтелект» і партисипація / Л. В. Хашиєва // Державне управління та місцеве самоврядування : тези Х міжнар. наук. конгресу 26 березня 2010 р. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2010. - С. 48-49.

11. Хашиєва Л. В. Європейський досвід стратегічного управління територіальним розвитком: проблеми та підходи / Л. В.Хашиєва // Сталий розвиток територій : проблеми та шляхи вирішення : матеріали міжнар. наук. практ. конф. 1-2 жовтня 2010 р., м. Дніпропетровськ / за заг. ред. О. Ю. Бобровської. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2010. - С.198-199.

12. Хашиєва Л. В. Теоретичні аспекти комунікативної моделі державного управління / Л. В. Хашиєва // Реформування системи державного управління та державної служби : теорія і практика : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. уч. 22 жовтня 2010 р. : у 2 ч. / за ред. В. С. Загорського, А. В. Ліпенцева. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2010. - Ч. 2. - C. 127-129.

13. Хашиєва Л. В. Модель демократичного врядування: європейська концепція / Л. В. Хашиєва // Реформування системи державного управління та державної служби : теорія і практика : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. уч. 8 квітня 2011 р. : у 2 ч. / за ред. В .С. Загорського, А. В. Ліпенцева. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2011. - Ч. 1. - С. 349-354.



АНОТАЦІЯ

Хашиєва Л. В. Комунікативна парадигма в суспільному управлінні розвитком європейських метрополій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Харків, 2011.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних основ модернізації системи суспільного управління на засадах соціально-філософської комунікативної парадигми. Основну увагу зосереджено на проблемах управління розвитком європейських метрополій як складних соціально-економічних систем, особливості функціонування, структурної побудови та статусу яких обумовлюють необхідність запровадження на їх рівні новітніх управлінських моделей.

Запропоновано нове трактування поняття «управління» через призму інтерсуб'єктивності, визначено й обґрунтовано сутнісні ознаки комунікативної парадигми в суспільному управлінні. Розроблено практичні рекомендації щодо імплементації положень комунікативної парадигми у вітчизняну політико-адміністративну практику в напрямку розвитку партнерської взаємодії між державою та територіями, містом і передмістям.

Ключові слова: комунікативна парадигма, суспільне управління, інтерсуб'єктивність, метрополія, територія, територіальний розвиток, стратегія розвитку, партисипація, теорія та історія державного управління.



АННОТАЦИЯ

Хашиева Л. В. Коммуникативная парадигма в общественном управлении развитием европейских метрополий. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.01 - теория и история государственного управления. - Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - Харьков, 2011.

В диссертации предлагается новое решение важной научной задачи относительно теоретических основ модернизации современной системы общественного управления на основе коммуникативной парадигмы. Теоретико-методологической основой осмысления новой модели общественного управления становятся коммуникативная философская парадигма, общие идеи которой сформулированы в трудах К.-О. Апеля, Ю. Хабермаса и др., концепции постиндустриального общества, коммунитаризма, социального капитала и пр. Выводы по поводу предмета исследования, сформулированные в диссертации, базируются, главным образом, на положениях теории коммуникативного действия немецкого философа Ю. Хабермаса и концепции «умеренного государства» французского социолога М. Крозье.

Основное внимание концентрируется на теоретических основах организации власти и управления на уровне метрополий как сложных социально-экономических систем; практике европейских стран в этой сфере; освещении роли государства как инициатора и регулятора системных трансформаций на местном и региональном уровнях, а также на возможности адаптации лучшего зарубежного опыта в процессе реформирования отечественной системы территориального управления.

Обосновывается новый подход к определению понятия «управление» через призму интерсубъективности, который заключается в том, что субъект управления воспринимается не только как соотнесенный с объектом управления, но и как координирующий свои действия с другими субъектами - со-субъектами управления. Определяются основные отличия коммуникативной парадигмы от традиционной субъектно-объектной по характеру управленческого воздействия, по характеру управленческих отношений, по механизму реализации управленческого воздействия. Выявляются и характеризуются существенные признаки коммуникативной парадигмы общественного управления, такие как мультисубъектность, мультиуровневая структура субъекта управления, интерсубъективность как способ существования субъекта управления, трансформация объекта управления из объекта воздействия на цель взаимодействия со-субъектов, частичная идентичность субъекта и объекта управления и пр.

Дальнейшее развитие получает понятийный аппарат науки «Государственное управление». В частности, исследуется генезис и раскрывается современное содержание понятий «территория как объект управления», «территориальное развитие»; формулируются определения понятий «метрополия», «метрополизация», «ареал метрополии», «агломерация» и др. Усовершенствуются подходы к анализу стратегий развития метрополий, которые, в отличие от существующих, учитывают: характер субъекта стратегического управления, характер объекта стратегического управления, масштаб и уровень общественного участия; метод определения будущего; подход к формированию стратегических задач и т.п.

Осуществляется анализ основных принципов западной концепции демократического управления (governance), реализованных в системе управления Европейского Союза; обосновывается связь соответствующей концепции с основополагающими положениями коммуникативной парадигмы. Реализуются исследования системных трансформаций в сфере территориального управления стран ЕС на примере стратегического управления метрополиями. В частности, определяются общие тенденции процесса формирования и реализации стратегий развития метрополий, среди которых: осуществление стратегического управления на основе общественно-частного партнерства (мультисубъектность); развитие координационных механизмов внутри публичного сектора (мультиуровневая структура субъекта); принятие стратегических решений в процессе согласования интересов между системными субъектами территориального развития (интерсубъективность как способ существования субъекта управления); высокий уровень общественного участия в управлении (частичная идентичность субъекта и объекта управления) и т.д.

В диссертации получают теоретическое обоснование организационно-правовые мероприятия по имплементации принципов коммуникативной парадигмы общественного управления в современную украинскую политико-административную практику в направлении развития партнерского взаимодействия между государством и территориями, городом и пригородами.

Ключевые слова: коммуникативная парадигма, общественное управление, интерсубъективность, метрополия, территория, территориальное развитие, стратегия развития, партисипация, теория и история государственного управления.



ANNOTATION

Khashyyeva L. Communicative paradigm in public governance of European metropolis development. - Manuscript.

Dissertation for getting of a scientific degree of Candidate of Sciences in Public Administration following the speciality 25.00.01 - theory and history of public administration. - Kharkiv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration attached to the Office of the President of Ukraine. - Kharkiv, 2011.