Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія україни імені Ярослава мудрого

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

УДК 341.231.14

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Міжнародно-правовий захист права на приватне життя (сучасна теорія і практика)

Мішуровська Світлана

Тимофіївна

Харків - 2011

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, Буроменський Михайло Всеволодович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Микієвич Михайло Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри європейського права;

кандидат юридичних наук, доцент Сироїд Тетяна Леонідівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри конституційного і міжнародного права.

Захист відбудеться «14» квітня 2011 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70).

Автореферат розіслано 11 березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.П. Матюхіна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Міжнародне право встановило досить високий стандарт розуміння того, яким має бути за змістом право на повагу до особистого життя. У зв'язку з тим, що пріоритетним завданням України є вступ до Європейського Союзу, актуалізується вирішення питання створення ефективних правових механізмів захисту прав людини, особливо права на повагу до приватного життя.

Україна знаходиться в такій міжнародно-правовій ситуації, яка вимагає якнайшвидшого вирішення низки теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з реалізацією міжнародно-правової норми про захист права на повагу до особистого життя. Цим, передусім, обумовлена актуальність даного дослідження. Крім того, у сучасній міжнародно-правовій доктрині залишається дискусійним питання про зміст права на повагу до особистого життя. Водночас виникає необхідність з'ясування обсягу права на повагу до особистого життя, що випливає з міжнародно-правових договорів і міжнародної судової практики, які підлягають національній імплементації в Україні. Зберігаються колізії конвенційної норми про право на повагу до особистого життя з українським законодавством, що потребує поглибленого додаткового вивчення шляхів їх розв'язання. Нарешті, в Україні продовжується правова реформа, на зміст якої суттєво впливають міжнародно-правові зобов'язання України, у тому числі й у зв'язку із її членством у Раді Європи.

До останнього часу тема міжнародно-правових зобов'язань з дотримання права на повагу до особистого життя вітчизняною юридичною наукою глибоко не досліджувалась. Немає жодної спеціальної монографічної роботи, присвяченої особливостям виконання Україною міжнародно-правових зобов'язань щодо захисту цього права, що випливають з Міжнародного пакту про громадянські і політичні права чи з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначені чинники зумовлюють актуальність обраної теми дисертації та її важливість з точки зору науки міжнародного права та практики його застосування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної наукової програми кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого „Проблеми історії, теорії та практики державного права зарубіжних країн і міжнародного права” (державний реєстраційний номер 0106u002284).

Мета й завдання дослідження. Головною метою дисертації є розкриття змісту права людини на повагу до особистого життя відповідно до найважливіших міжнародно-правових договорів, що містять це право, та актів їх застосування Комітетом з прав людини та Європейським судом з прав людини, визначення особливостей подальшої імплементації цих зобов'язань у законодавство України, а також основних напрямків підвищення ефективності реалізації цієї норми на національному рівні.

Відповідно до цієї мети в дисертаційній роботі поставлені наступні завдання:

показати еволюцію права людини на приватне життя в міжнародному аспекті;

визначити соціальну й політико-правову зумовленість процесу формування в загальному міжнародному праві та праві Ради Європи норми про право людини на повагу до особистого життя;

розкрити природу й сутність права на приватне життя людини на підставі універсальних і регіональних міжнародних договорів, що прямо чи опосередковано його захищають;

висвітлити розвиток інституту права людини на приватне життя в практиці Європейського суду з прав людини;

визначити особливості застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в українській судовій практиці;

окреслити сфери виникнення колізій норм ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з українським законодавством і з'ясувати шляхи їх розв'язання;

оцінити сучасний рівень дотримання міжнародно-правових норм про право людини на приватне життя в законодавстві України;

зробити висновки та сформулювати пропозиції й рекомендації щодо імплементації в українське законодавство міжнародно-правових норм про право людини на повагу до особистого життя.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступають міжнародно-правові відносини держав у царині захисту права людини на приватне життя.

Предметом дисертаційного дослідження послужили міжнародно-правові зобов'язання держав стосовно захисту права на повагу до особистого життя відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також актів їх застосування Комітетом з прав людини та Європейським судом з прав людини.

Методи дослідження. Вибір методології дослідження зумовлений науковою і прикладною доцільністю. В основу покладено наукові методи та принципи, властиві як загальній теорії права, так і науці міжнародного права з притаманними їй специфічними особливостями. У дисертації використані порівняльно-правовий, формально-юридичний, структурний методи дослідження, а також метод системного аналізу. Методологічною базою дослідження обрані принципи системності, об'єктивності й формальної логіки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській міжнародно-правовій науці здійснено системне комплексне дослідження міжнародно-правового співробітництва у захисті права людини на повагу до особистого життя й пов'язаних із цим зобов'язань за міжнародно-правовими договорами та правовою практикою, а також особливостей їх імплементації в Україні.

Результати дослідження, що характеризують його наукову новизну й виносяться на захист, наступні.

Уперше:

- з'ясовано зміст міжнародно-правових зобов'язань України щодо захисту права на повагу до особистого життя за Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод;

- визначено ступінь дотримання Україною міжнародно-правових зобов'язань, що випливають із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- здійснено класифікацію рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення Україною ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

– зроблено спробу цілісного і комплексного дослідження та класифікації практики розгляду Європейським судом з прав людини скарг щодо порушення Україною ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

– здійснено порівняльний аналіз ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і українського законодавства, а також з'ясовано основні сфери виникнення колізій.

Удосконалено:

концепцію ціннісної природи права на особисте життя, і як наслідок - висновок про важливість та доцільність міжнародного публічно-правового закріплення цього права в договорах про права людини;

існуючі в міжнародно-правовій науці уявлення про зміст та складники права на повагу до особистого життя та можливості впливу міжнародних органів із захисту прав людини на динамічні зміни цього змісту;

висновки про особливості національно-правової імплементації в українське законодавство міжнародно-правових норм про право людини на повагу до особистого життя та сформульовано пропозиції щодо цього;

висновки про сучасний стан та доцільність розширення практики судової імплементації міжнародно-правових норм про право на особисте життя як ефективного засобу захисту прав людини.

Дістали подальшого розвитку питання:

про природу й сутність права на особисте життя людини, закріпленого в універсальних і регіональних міжнародних договорах;

про способи судової імплементації тлумачень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейським судом з прав людини;

про особливості та динаміку формування в міжнародному праві норми про захист права на приватне життя і специфіку впливу на її розвиток, насамперед, національної і міжнародної правової практики;

про правові та культурологічні особливості регіональних моделей захисту права на особисте життя, зокрема на прикладі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- про можливості та обмеження користування правом на повагу до особистого життя відповідно до чинних міжнародних договорів України;

- про необхідність якнайшвидшого вдосконалення українського законодавства про право на особисте життя і приведення його у відповідність до європейського;

про призначення правообмежувальних клаузул у договорах про права людини та особливості їх виконання в національній правовій практиці.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Одержані в ході дисертаційного дослідження результати мають теоретичну цінність, оскільки проаналізовано особливості міжнародно-правового співробітництва держав Ради Європи в питаннях захисту права людини на приватне життя й пов'язані з цим зобов'язання за ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського суду з прав людини на сучасному етапі історичного розвитку.

Дослідження має практичне значення: його висновки, пропозиції й рекомендації можуть бути використані в процесі подальшої гармонізації українського законодавства з нормами права Європейського Союзу, що стосуються прав людини на приватне життя. Одержані результати також можуть бути покладені в основу діяльності органів, що займаються в Україні втіленням у життя Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї.

Дисертаційні доробки можуть бути корисні в діяльності українських органів державної влади, судових органів. Висновки й положення дисертації можуть стати в нагоді в навчальному процесі у вищих навчальних закладах - як для викладачів міжнародного права, так і для студентів юридичних вузів і факультетів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена й обговорена на кафедрі міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Теоретичні висновки, сформульовані в роботі, доповідалися й розглядалися на науково-практичних конференціях, що проводилися в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, а саме: “Сучасні проблеми юридичної науки: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Харків, 26-27 червня 2006 р.) і “Сучасні проблеми юридичної науки” (м. Харків, 30-31 жовтня 2007 р.)

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи знайшли відбиття в 4-х наукових статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у 2-х тезах доповідей і повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, предмета й логіки дослідження обрано структуру дисертації, яка складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який нараховує 312 позицій і займає 29 сторінок. Загальний обсяг дисертації становить - 217 сторінок, із них 188 сторінок - основний тест.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної теми, розкривається рівень її дослідженості в науковій літературі, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, метод, сформульовано положення, в яких розкривається наукова новизна дисертації, її теоретичне й практичне значення, апробація одержаних результатів.

У розділі 1 “Генезис і розвиток права на приватне життя”, який складається з трьох підрозділів, досліджується історія розвитку права на приватне життя у філософсько-правовому плані та в політико-правовій думці, розкривається право на приватне життя людини як явище соціально-історичне, визначається, що мало вплив на формування права на приватність.

У підрозділі 1.1 “Розвиток права на приватне життя в політико-правовій думці” автор зазначає, що формування права на приватне життя в національному та міжнародному праві має глибоку історію та спирається на національні культурні та релігійні традиції різних народів і держав. Авторка дійшла висновку, що не можна стверджувати, що право на приватне життя має єдине джерело походження.

Дисертантка доводить, що в різні епохи свого існування людина “відвойовувала ” у держави й церкви відповідні права, які в окремий період історії мали найбільше значення. Із цієї точки зору природні права людини в різну добу змінювалися, набуваючи нового змісту. Проте ознаки, властиві цим правам (природженість, невід'ємність та ін.), починаючи зі стародавнього періоду й закінчуючи сучасністю, не тільки не втратили всієї своєї значущості, а й довели свою важливість у формуванні комплексу природних прав людини.

Дослідниця зазначає, що вже з XVII ст. можна говорити про етап цілком усвідомленого розвитку права на приватне життя як у теорії, так і на практиці. Однак розвиток законодавства на цьому етапі відбувався лише в окремих державах. Значним поштовхом для подальшого формування права на приватне життя в національному законодавстві був активний розвиток доктрини природного права. Дисертантка звертається до ідей, висловлених в XVII - XVIII ст. такими філософами-просвітителями, як Гюго Гроцій (1583 - 1645), Томас Гоббс (1588 - 1679), Джон Локк (1632 - 1704), Шарль Луї Монтеск'є (1669 - 1755), Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) та іншими, що стали основою сучасних природних теорій прав людини.

У роботі вивчено світові процеси, які відбувалися на межі XIX - XX ст., доведено важливість розвитку демократичних рухів у європейських країнах, що позитивно впливали на розвиток права на приватне життя, показано відповідні зміни в державному ладі, що сприяли прогресу в розвитку прав людини, включаючи право на приватне життя.

У підрозділі 1.2 “Формування права на приватне життя в міжнародному й національному праві у ХХ ст. (взаємодія і взаємовплив)” розкривається вплив природного права та ідей філософії юридичного позитивізму на формування права на приватне життя. Зазначається, що до XX ст. на міжнародно-правовому рівні не існувало гарантій поваги прав людини, у тому числі поваги до приватного життя, і було набагато менше можливостей для міжнародного контролю. Найбільш значний вплив на формування права на приватне життя мала правова реальність і практика Великої Британії (XVII - XVIII ст.) та Сполучених Штатів Америки (XIX ст.). Саме на основі судової практики цих держав формувалося те правове уявлення про право на приватне життя, що в подальшому знайшло відображення в конституційно-правових документах усіх буржуазних країн. Авторка зазначає, що було б помилковим вважати, що у XIX ст. у законодавстві європейських держав відбулося остаточне усвідомлення змісту права на приватність. Навіть тодішні уявлення юристів про право на приватність не знайшли належного відображення в законодавстві. Відповідні кроки зроблено лише у XX ст., коли право на приватне життя було закріплене в усіх універсальних та регіональних міжнародних договорах про права людини, що містять перелік прав людини.

Звертається увага на те, що до другої половини XX ст. визначальним був уплив національного законодавства на формування міжнародно-правового уявлення про право на приватне життя. Із укладанням основних міжнародних договорів про права людини та створенням міжнародних органів контролю за їх дотриманням національне законодавство відчуло на собі помітний уплив міжнародно-правової практики щодо розуміння та змісту права на приватне життя.

У підрозділі 1.3 “Загальні підходи до сучасного поняття приватного життя” розглядаються різні погляди вчених на поняття “приватність” та підтверджена така думка Європейського суду з прав людини, практика якого охоплює поняттям приватності фізичну й духовну цілісність особи, довівши його межі до суспільного життя, відкривши двері до комерційних і професійних відносин. Урешті-решт сам Суд розширив поняття “приватне життя людини”, вивівши його за рамки лише особистого життя.

У підрозділі наведені рішення Європейського суду з прав людини, в яких містяться приклади порушень ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

Авторкою зазначено, що поняття “право на приватне життя” не піддається вичерпному визначенню, оскільки неможливо окреслити його межі, бо воно охоплює моральні сторони життя індивіда, його багатогранні відносини з іншими людьми та зовнішнім світом.

У розділі 2 “Закріплення права на приватне життя в міжнародному праві”, який складається з трьох підрозділів, досліджується питання про відображення права на приватне життя в загальному міжнародному праві та в регіональних міжнародних договорах, розглядається механізм його закріплення.

У підрозділі 2.1 “Закріплення права на приватне життя в загальному міжнародному праві та механізми його захисту” досліджується, як відбувається міжнародно-правове закріплення права на приватне життя в загальному міжнародному праві та в регіональних міжнародних договорах, який уплив мають традиції регіону, розглядаються етапи розвитку права на приватне життя в національному законодавстві та формування національних доктрин права на приватне життя.

У роботі доведено, що міжнародно-правове закріплення права на приватне життя відбувається в загальному міжнародному праві та у регіональних міжнародних договорах, причому в останніх закріплюване право за змістом може відрізнятися залежно від правових традицій регіону, що не розглядається як порушення загального міжнародного права.

Із закріпленням у міжнародних договорах норми про право на приватне життя міжнародне право, передусім на рівні регіонів, почало виконувати функцію уніфікації національного законодавства у сфері захисту цього права.

Універсальна модель організації й зовнішня форма вираження захисту права на приватне життя віддзеркалюється на регіональних моделях. У результаті маємо наступну схему: існує організація (універсальна або регіональна), у рамках якої створюється міжнародний документ (універсальний або регіональний) загального характеру про захист прав людини з каталогом цих прав, де вагомим правом людини виступає право на приватне життя.

Дисертантка підкреслила, що універсальні міжнародні договори містять лише зміст права на приватне життя і не торкаються питання про можливості та шляхи його обмеження. Це дає підстави розглядати ці договори як такі, що не посягають на культурологічні та законодавчі особливості національного законодавства держав, що є їх сторонами.

У підрозділі 2.2 “Закріплення права на приватне життя в регіональних міжнародних договорах та механізми його захисту” визначено, що захист права на приватне життя не обмежується рамками універсального міжнародного права, його розвиток та захист відбувається на регіональному рівні.

Доводиться думка, що загальне міжнародне право містить найбільш загальну формулу права на приватне життя, яку держава могла б імплементувати в національне законодавство без загрози порушити національну правову доктрину та без звинувачень у порушенні договірних зобов'язань. приватний право міжнародний договір

Розвиток національного законодавства про захист права на приватне життя відбувався (в окремих державах протягом декількох століть), в основному, сепаратно, під упливом національних правових доктрин, у межах виключної компетенції держав.

Приділено увагу значенню Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке полягає в імплементації конвенційних норм у національне законодавство, гармонізації останнього з європейськими стандартами захисту прав людини, удосконаленні практики, формуванні у юристів нового праворозуміння, відкритті принципово нових можливостей для будь-якої особи.

Розглянуто три дієздатні регіональні системи: Європейську, Міжамериканську та Африканську; досліджено, яким чином відбулося закріплення права людини на приватне життя в цих регіонах, виокремлено їх специфічні риси, знайдено, у чому вони спільні, що їх об'єднує і робить однаковими. Дисертанткою вивчені механізми захисту права людини, діючі судові установи: Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, Африканський суд з прав людини і народів, їх головна функція - захист прав людини. Доведено, що практика Європейського суду з прав людини значно ширша, ніж практика Міжамериканського й Африканського судів. У підрозділі 2.3 “Питання відповідності українського законодавства міжнародно-правовим нормам про захист права на приватне життя” досліджується механізм захисту права на приватність у вітчизняному законодавстві, ступінь його приведеності у відповідність до міжнародної правозастосовної практики, шляхи вдосконалення, наведено приклади застосування даного права.

Авторкою доведено, що одним із пріоритетних завдань Української держави є необхідність приведення національного законодавства у відповідність із загальновизнаними міжнародними правовими стандартами прав людини. Така діяльність не обмежується часом, а має бути постійною і здійснюватиcя згідно з розвитком уявлень про зміст прав людини міжнародних органів, уповноважених тлумачити міжнародні договори про права індивіда. Одним з таких прав людини, що є досить значним за обсягом і надзвичайно складним з точки зору забезпечення його дотримання, є право на повагу до особистого життя, яке ще називають “право на приватність”.

Стверджується, що Україна динамічно розвивається в напрямку відповідності міжнародно-правовим зобов'язанням про захист права на приватне життя. Проте цей розвиток ускладнюється досить тривалим законодавчим процесом, який суттєво збільшує розрив між моментом прийняття рішення Європейським судом з прав людини або іншим міжнародним контрольним органом з прав людини та набуттям чинності відповідним актом українського законодавства. Отже, в українському законодавстві зберігаються прогалини щодо ефективного правового забезпечення захисту права на приватне життя.

Авторка торкається наявних прогалин, які виникли не лише внаслідок несвоєчасного усвідомлення змісту права на приватне життя українським законодавством, а й через активну практику Європейського суду з прав людини, що звертається до досвіду різних держав і яка створює певний правовий стандарт, якого мають дотримуватися сторони Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Робиться висновок, що прогалини в українському законодавстві стосовно захисту права на приватне життя потребують усунення шляхом вдосконалення українського законодавства і приведення у відповідність до практики Європейського суду з прав людини.

Дисертантка наголошує, що усунення прогалин права на приватне життя має врахувати не лише негативний досвід участі України як держави-відповідача в Європейському суді з прав людини, а й усю юриспруденцію Суду, незалежно від того, чи була Україна стороною у справі та коли цю справу було розглянуто - до чи після набуття Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод чинності для України.

Позитивним, з погляду авторки, є досвід урахування практики Європейського суду, що сприятиме запобіганню виникненню прогалин у законодавстві та надасть можливість заздалегідь усувати конфліктні ситуації у відносинах України з органами Ради Європи по дотриманню Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Розділ 3 “Зміст права на приватне життя в міжна-родному праві” складається з двох підрозділів, де розкривається поняття “приватність”, його зміст, досліджуються складові приватного життя, йдеться про обмеження права на приватне життя. У підрозділі 3.1 “Складники приватного життя” розглядаються всі елементи фізичної та соціальної ідентифікації індивіда, такі як: походження, стать, прізвище, ім'я, громадянство, здоров'я, зовнішній вигляд, дієздатність, фізична і психічна цілісність особи, право розпоряджатися власним тілом, статеве життя, правовий статус іноземців, право на здорове довкілля, повага до сімейного життя, піклування про дітей і право на відвідування, вибір того з батьків, на піклуванні якого залишається дитина, рівність між дітьми, житло як місце проживання, житло як місце роботи, право на недоторканність кореспонденції (письмова кореспонденція, право використання комп'ютерного електронного простору).

У зазначеному підрозділі дисертаційного дослідження дана оцінка складників приватного життя з точку зору змісту міжнародно-правових зобов'язань держав щодо дотримання Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

У підрозділі 3.2 “Обмеження права на приватне життя” досліджуються проблеми та критерії обмеження права на приватне життя.

Зазначається, що право людини на приватне життя не можна розглядати як абсолютне, ніким і нічим не обмежене.

Міжнародними та національними нормативно-правови-ми актами закріплені певні вимоги щодо застосування обмежень (ч. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини (1948 р.), ст. 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права). Критерії обмежування прав визначають і окремі статті договорів про права людини. Міжнародні органи з дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дуже уважно відстежують дотримання державами критеріїв обмеження права на приватне життя, закріплене у ст. 8 Конвенції.

Досліджено низку справ, розглянутих Європейським судом з прав людини щодо непропорційного та невиправданого втручання в приватне життя людини та зроблені й обґрунтовані висновки, за яких умов втручання не вважається порушенням ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У той же час Європейський суд з прав людини, вирішуючи справи, пов'язані із встановленням правообмежень, застосовує так звану доктрину меж оцінювання, яка виходить, зокрема, із необхідності забезпечити баланс між суверенітетом держав-членів Ради Європи та їх зобов'язаннями згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, враховує різноманітність політичних, економічних, культурних, соціальних та інших ситуацій суспільного життя в цих державах.

Встановлення Європейським судом з прав людини загальних принципів правообмежування має практичне значення, яке полягає в тому, що ці принципи можуть слугувати критерієм правомірності обмежування прав людини в законодавстві та правозастосуванні. Порушення (недотримання) зазначених принципів призводить і до порушення визначених законодавством меж здійснення прав людини. Українське законодавство не позбавлене вад, що дозволяє Європейському суду з прав людини констатувати факти невідповідності законодавства Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації здійснені теоретичні узагальнення та запропоновані теоретико-правові і практичні положення, що вирішують наукове завдання, яке полягає в розкритті змісту права людини на повагу до особистого життя відповідно до найважливіших міжнародно-правових договорів та актів їх застосування Комітетом з прав людини та Європейським судом з прав людини, у визначенні особливостей подальшої імплементації цих зобов'язань у законодавство України, а також в окресленні основних напрямків підвищення ефективності реалізації цієї норми на національному рівні.

До найважливіших узагальнених результатів дослідження належать наступні.

1. Формування права на приватне життя в національному та міжнародному праві має глибоку історію, спирається на національні культурні та релігійні традиції різних народів та держав. Таким чином, не можна стверджувати, що право на приватне життя має єдине джерело походження. У різні епохи свого існування людина “відвойовувала ” у держави й церкви відповідні права, які в певний період історії мали найбільше значення. Із цієї точки зору природні права людини в різну добу змінювали свій зміст. Проте ознаки, властиві цим правам (природженість, невід'ємність та інші), починаючи зі стародавнього періоду й закінчуючи сучасністю, не тільки не втратили всієї своєї значущості, а й довели свою важливість у формуванні комплексу природних прав людини.

2. Найбільш значний уплив на формування права на приватне життя мали правова реальність та практика Великої Британії (XVII - XVIII ст.) та Сполучених Штатів Америки (XIХ ст.). Саме на основі судової практики цих держав формувалося те правове уявлення про право на приватне життя, що в подальшому знайшло відображення в конституційно-правових документах усіх буржуазних країн. Проте було б помилковим вважати, що в XIХ ст. у законодавстві європейських держав відбулося остаточне усвідомлення змісту права на приватність. Навіть тодішні уявлення юристів про право на приватність не знайшли належного відображення в законодавстві. Відповідні кроки зроблено лише у XХ ст. Загальна невизначеність національних правових систем та традицій щодо змісту права на приватне життя, а іноді й щодо самої можливості існування такого права, унеможливлювали будь-яке міжнародно-правове співробітництво у захисті цього права аж до середини XХ ст.

3. Протягом другої половини XХ ст. право на приватне життя було закріплене в усіх універсальних та регіональних міжнародних договорах про права людини, що містять перелік прав людини. При цьому в міжнародних договорах збереглися підходи до закріплення такого права, закладені Загальною декларацією прав людини. Ціла низка міжнародних угод з прав людини має посилання на приватність як на право. Отже, якщо до другої половини XХ ст. визначальним був уплив національного законодавства на формування міжнародно-правового уявлення про право на приватне життя, то з укладанням основних міжнародних договорів про права людини та створенням міжнародних органів контролю за їх дотриманням національне законодавство відчуло на собі вплив міжнародно-правової практики щодо розуміння та змісту права на приватне життя.

4. Розвиток національного законодавства про захист права на приватне життя відбувався (в окремих державах протягом декількох століть), в основному, сепаратно, під впливом національних правових доктрин, у межах виключної компетенції держав, що привело до формування національних доктрин права на приватне життя. Це була одна з основних проблем на шляху формування міжнародно-правових стратегій захисту цього права.

5. Загальне міжнародне право містить найбільш загальну формулу права на приватне життя, яку держава могла б імплементувати в національне законодавство без загрози порушити національну правову доктрину та без звинувачень у порушенні договірних зобов'язань. Незважаючи на широкі повноваження і важливу роль в міжнародних відносинах головних органів ООН, а також на те, що більшість міжнародно-правових актів оперує однаковим понятійним апаратом щодо права на приватне життя, основні функції у захисті прав людини на приватне життя виконують спеціалізовані міжнародні правозахисні органи та установи (як універсальні, так і регіональні).

6. Універсальна модель організації і зовнішня форма вираження захисту права на приватне життя віддзеркалюється на регіональних моделях. У результаті виникає та функціонує така схема: існує організація (універсальна або регіональна), у межах якої створюється міжнародний документ (універсальний або регіональний) загального характеру про захист прав людини з каталогом цих прав, де вагомим правом людини виступає право на приватне життя.

7. Міжнародно-правове закріплення права на приватне життя найбільш повноцінно відбувається в загальному міжнародному праві та у регіональних міжнародних договорах, причому в останніх зазначено, що право за змістом може відрізнятися залежно від правових традицій регіону, що не розглядається як порушення загального міжнародного права. Універсальні міжнародні договори містять лише зміст права на приватне життя і не торкаються питання про можливості та шляхи його обмеження. Це дає підстави розглядати зазначені договори як такі, що не посягають на культурологічні та законодавчі особистості національного законодавства держав, що є їх сторонами. Регіональні міжнародні договори про права людини (Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, Американська конвенція про права людини 1969, Африканська хартія прав людини), навпаки, не обходять питання про обмеження права. Це пов'язано з певною культурною єдністю держав, що уклали ці договори, і надає можливість підвищити рівень міжнародного контролю за дотриманням проголошених прав людини.

8. В Європі особлива роль у контролі за дотриманням права на приватне життя належить Європейському суду з прав людини. Специфіка діяльності суду та своєрідність його процедур відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод надали йому можливість надзвичайно широко витлумачити норму Конвенції про право на приватне життя та вийти далеко за межі того, що передбачалося авторами ст. 8 Конвенції 1950 р. Згода держав Ради Європи із судовими тлумаченнями дає змогу визнавати такі тлумачення як сучасне європейське розуміння права на приватне життя. З огляду на сказане до сфери приватності віднесені: походження, стать, прізвище, ім'я, громадянство, здоров'я, зовнішній вигляд, дієздатність, фізична і психічна цілісність особи, право розпоряджатися власним тілом, статеве життя, правовий статус іноземців, право на здорове довкілля, повага до сімейного життя у найбільш широкому розумінні, статус житла, право на недоторканність кореспонденції, право на використання комп'ютерного електронного простору.

9. Право на приватне життя розглядається страсбурзькими органами як таке, що може бути обмеженим на умовах, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Це означає безумовну можливість органів держави правомірно втручатися у здійснення цього права. Національні органи повинні визначати передовсім необхідність того чи іншого виду втручання як з погляду законодавчої сфери, так і стосовно окремих практичних заходів. Навіть якщо зазначені органи влади мають у цьому плані певну свободу розсуду, їх рішення підлягають контролю з боку Європейського суду з прав людини, який має перевірити їх відповідність вимогам Конвенції. Обсяг свободи дій ( що визнається за національними державними органами) є неоднаковим для різних справ і залежить від конкретних обставин. До суттєвих чинників належить характер конвенційного права, про яке йдеться, його важливість для особи та вид дій, що розглядаються.

10. Міжнародні органи з дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дуже уважно ставляться до дотримання державами критеріїв обмеження права на приватне життя, закріплених у ст. 8 Конвенції. У той же час Європейський суд з прав людини, вирішуючи справи, пов'язані із встановленням правообмежень, застосовує так звану доктрину меж оцінювання, яка виходить, зокрема, із необхідності забезпечити баланс між суверенітетом держав-членів Ради Європи та їх зобов'язаннями згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, враховує різноманітність політичних, економічних, культурних і соціальних та інших ситуацій суспільного життя в цих державах.

11. Встановлення Європейським судом з прав людини загальних принципів правообмежування має практичне значення, яке полягає в тому, що ці принципи можуть слугувати критерієм правомірності обмежування прав людини в законодавстві та правозастосуванні. Порушення (недотримання) вказаних принципів приводить і до порушення встановлених законодавством меж здійснення прав людини. Українське законодавство не позбавлене вад, що дозволяє Європейському суду з прав людини констатувати факти невідповідності нашого законодавства Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

12. Українське законодавство динамічно розвивається в напрямку відповідності міжнародно-правовим зобов'язанням про захист права на приватне життя. Проте цей розвиток ускладнюється досить тривалим законодавчим процесом, який суттєво збільшує розрив між моментом прийняття рішення Європейським судом з прав людини або іншим міжнародним контрольним органом з прав людини та набуттям чинності відповідним актом українського законодавства. Отже, в українському законодавстві зберігаються прогалини щодо ефективного правового забезпечення захисту права на приватне життя. Ці прогалини виникли не лише внаслідок несвоєчасного усвідомлення змісту права на приватне життя українським законодавством, а й через активну практику використання Європейським судом з прав людини досвіду різних держав і створення певного правового стандарту, якого мають дотримуватися сторони Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мішуровська С.Т. Особливості розвитку права на приватне життя в національному й міжнародному праві / С.Т. Мішуровська // Пробл. законності: респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - Вип. 84. - С. 69 - 74.

2. Мішуровська С.Т. Розширення складників приватного життя згідно з Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини / С.Т. Мішуровська // Пробл. законності: респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - Вип. 91. - С. 52-58.

3. Мішуровська С.Т. Обмежування права на приватне життя у Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту / гол. ред. С.М. Алфьоров. - Запоріжжя: Юрид. ін-т, 2007. - Вип. 1(39). - С. 46-52.

4. Мішуровська С.Т. Прогалини в українському законодавстві при застосуванні ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини / С.Т. Мішуровська // Право України / відп. ред. А.С. Полешко. - К. 2007. - Вип. 8. С. 81-84.

5. Мішуровська С.Т. Культурологічні та законодавчі основи закріплення у міжнародному праві права на приватне життя / С.Т. Мішуровська // Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства: тези доп. та наук. повід. всеукр. наук.- практ. конф. молод. учених та здобувачів. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - С. 109-111.

6. Мішуровська С.Т. Дотримання права на повагу до приватного життя людини - позитивний обов'язок української держави / С.Т. Мішуровська // Сучасні проблеми юридичної науки.: тези доп. та наук. повід. всеукр. наук.- практ. конф. молод. учених та здобувачів. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. - С. 161-164.

АНОТАЦІЯ

Мішуровська С.Т. Міжнародно-правовий захист права на приватне життя (сучасна теорія і практика). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню розвитку права на приватне життя людини, міжнародних механізмів та процедур його захисту.

Висвітлюється питання генезису права на приватне життя, розвитку цього права у політико-правовій думці, формування права на приватне життя у міжнародному та національному праві у ХХ ст., приділяється увага закріпленню права на приватне життя в загальному міжнародному праві, регіональних міжнародних договорах та механізму його захисту.

У роботі проаналізовано національні правові акти та судові рішення окремих держав, що характеризують особливості національної імплементації права на повагу до особистого життя.

Досліджуються акти законодавства України, що мають колізії з ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, питання відповідності українського законодавства міжнародно-правовим нормам про захист права на приватне життя та шляхи його вдосконалення. Розкривається зміст права на приватне життя в міжнародному праві, його поняття та складові, досліджується розвиток інституту права людини на приватне життя у практиці Європейського суду з прав людини.

Розглядаються проблеми обмеження права на приватне життя.

Ключові слова: право на приватне життя людини, механізм захисту права на приватне життя, міжнародні та регіональні міжнародні договори, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини,

Мишуровская С.Т. Международно-правовая защита права на частную жизнь (современная теория и практика). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2011.

Диссертация посвящена исследованию развития права на частную жизнь человека, международных механизмов и процедур защиты этого права.

В работе освещен генезис права на частную жизнь как явления социально-исторического, раскрыто развитие этого права в политико-правовой мысли, показано формирование права на частную жизнь в международном и национальном праве ХХ века.

Уделяется внимание закреплению права на частную жизнь в универсальном международном праве, региональных международных договорах, а также механизмам его защиты.

Проанализирован ряд международно-правовых актов, которыми закреплено право на частную жизнь, раскрыто значение положений Всеобщей декларации прав человека, утвердившей универсальный подход к формированию прав человека, в том числе и в сфере его частной жизни.

Отмечено, что защита прав на частную жизнь человека не ограничивается рамками универсального международного права, его развитие и защита происходит также на региональном уровне.

В работе рассмотрены три существующие дееспособные региональные системы: Европейская, Межамериканская и Африканская. Проанализированы их характерные черты. Исследовано, каким образом осуществлялось закрепление права человека на частную жизнь в этих региональных системах.

Доказано, что в Европе особую роль в контроле за соблюдением права на частную жизнь играет Европейский суд по правам человека. Специфика и своеобразие Европейского суда по правам человека, его процедура в соответсвии с Конвенцией о защите прав человека и основоположных свобод дали Суду возможность наиболее широко толковать норму указанного правового акта и выйти далеко за границы того, что предусматривалось авторами ст. 8 этого международно-правового документа 1950 г.

Сделан вывод, что международные органы в связи с осуществлением Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод внимательно относятся к соблюдению государствами критериев ограничения права на частную жизнь, закреплённых в ст. 8 этого международного правового акта. В это же время Европейский суд по правам человека, рассматривая дела, связанные с установленим правоограничений, применяет так называемую доктрину границ оценивания, которая исходит из необходимости обеспечения баланса между суверенитетом государств - членов совета Европы и их обязательствами согласно Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод, учитывая разнообразие политических, экономических, культурных, социальных и других факторов общественной жизни в этих государствах.

В работе проанализированы национальные правовые акты и судебные решения отдельных государств, что характеризуют особенности национальной имплементации права на уважение личной жизни. Рассматриваются проблемы ограничения права на частную жизнь. Определён уровень соблюдения Украиной международно-правовых обязанностей, которые вытекают из ст. 8 Европейской конвенции.

В диссертации освещаются вопросы соответствия украинского законодательства международно-правовым нормам о защите права на частную жизнь и пути его совершенствования.

Сделан вывод о том, что одной из задач Украинского государства является необходимость приведения национального законодательства в соответствие с общепризнанными международными правовыми стандартами человека.

Ключевые слова: право на частную жизнь человека, механизм защиты права на частную жизнь, международные и региональные договоры, Конвенция о защите прав человека и основополагающих свобод, Европейский суд по правам человека.

Мishurovskaya S.T. The International legal Protection of the right to private life (the contemporary theory and practice). - Manuscript.

The thesis for the scientific degree of Candidate of Legal Sciences, speciality 12.00.11 - International Law. - Yaroslav Mudry National Law Akademy of Ukraine. - Kharkiv, 2011.

The thesis is devoted to the research of development of the right to private life of human being, to the research of the international mechanisms and procedures of protection of the right to private life of human being.

In the dissertation the problems of the genesis of the right to private life emergence, development of this right in the political-legal thought, forming of right to private life in international and national law of the XX th century have been illuminated, it is given attention to the assignment of the right to private life in general international law, in regional international agreements and to the mechanism of its protection.

In this work the national-legal acts and court decisions of the separate states characterizing the peculiarities of the national implementation of right to respect for personal life have also been analysed.

In the dissertation acts of Ukrainian legislation having collisions with the Art. 8 of the Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms, problems of the accordance of the Ukrainian legislation with the international-legal norms on protection of right to private life and ways of its improvement have been investigated, the contents of the right to private life in international law, its concepts and components have been revealed, the development of the institute of the human right to private life in practice of the European court on human rights have been investigated.

The problems of the restriction of the right to private life have been considered.

Key words: right to private life of human being, mechanism of the right to private life protection, international and regional international agreements, the Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms, European court of human rights.

Размещено на Allbest.ru