Право користування чужою земельною ділянкою для забудови за цивільним законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК 347.25

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ ЗАБУДОВИ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Кутателадзе Віталій Олегович

Київ - 2011



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Зубар Володимир Михайлович, Національний університет «Одеська юридична академія», доцент кафедри цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Васильєва Валентина Антонівна, Юридичний інститут Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директор

кандидат юридичних наук Дрішлюк Володимир Ігорович, Одеський державний університет внутрішніх справ, доцент кафедри цивільного права та процесу

Захист відбудеться «30» березня 2011 р. о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-А.

З дисертацією можна ознайомитись у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-А

Автореферат розісланий «28» лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. І. Бобрик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес реформування цивільного законодавства, що відбувається нині в Україні, пов'язаний з відродженням приватних засад правового регулювання суспільних відносин. Значною мірою торкнувся він одного із центральних інститутів цивільного права - права власності та пов'язаних із ним речових прав. Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) передбачає запровадження відмінних від права власності організаційно-правових форм панування над речами та створення узгодженої системи речових прав, яка поряд з іншими речовими правами включає інститут права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій). Цей інститут сформувався ще в Стародавньому Римі та має багатовікову історію.

За часів радянської влади цей правовий інститут офіційно не визнавався, хоча фактично існували цивільні відносини (право забудови), подібні до суперфіцію. Ситуація за часів незалежності змінилася лише з прийняттям ЦК України, низка норм якого регулюють відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови. Разом із тим, за радянських часів утворилася прогалина в тлумаченні і правозастосуванні суперфіцію.

На сьогодні правове регулювання користування чужою земельною ділянкою для забудови здійснюється одночасно ЦК України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та деякими іншими нормативними актами, норми яких не є взаємоузгодженими, що спричиняє формування неоднозначної правозастосовної практики.

Актуальність дослідження посилюється також тим, що до останнього часу питання правового регулювання відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови у вітчизняній цивілістиці залишалися практично не дослідженими розробленими та не були предметом спеціального дослідження.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці відомих вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права та римського права, передусім таких як: Ч. Н. Азімов, С. С. Алексєєв, В. І. Андрєйцев, М. Бартошек, А. В. Венедиктов, В. А. Васильєва, М. К. Галянтич, Р. Ф. Гонгало, М. В. Гордон, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, В. І. Дрішлюк, О. С. Іоффе, О. В. Копилов, О. І. Косарєв, Н. С. Кузнєцова, С. Н. Ландкоф, В. В. Луць, Л. Г. Лічман, В. П. Маслов, У. Маттеї, Д. Г. Мейєр, М. І. Мітіліно, І. Б. Новицький, О. А. Підопригора, І. С. Перетерський, І. О. Покровський, М. Поленак-Акімовська, О. А. Пушкін, К. І. Скловський, Є. О. Суханов, Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, В.М. Хвостов, В. В. Цюра, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневич, Р. Б. Шишка та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії 19 березня 2007 р. (протокол № 16) та Вченою радою Одеської національної юридичної академії. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної теми Одеської національної юридичної академії «Традиції і новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (№ державної реєстрації 0106U004970). Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках науково-дослідної програми кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії на 2006 - 2010 роки «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України».

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є вдосконалення існуючих результатів наукових досліджень права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), виявлення практичних проблем застосування норм чинного законодавства щодо права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), а також вироблення науково обґрунтованих практичних рекомендацій з удосконалення вітчизняного законодавства в цій сфері.

Відповідно до вказаної мети було сформульовано такі завдання:

- з'ясувати становлення та розвиток інституту права користування чужою земельною ділянкою для забудови у вітчизняному та іноземному законодавстві; чужий земельний ділянка забудова

- встановити місце суперфіцію в системі прав на чужі речі за цивільним законодавством України;

- визначити суттєві відмінності суперфіцію від інших правових явищ;

- з'ясувати зміст та характерні риси інституту користування чужою земельною ділянкою для забудови за чинним законодавством України;

- дослідити підстави виникнення та припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови за цивільним законодавством України;

- встановити проблеми, що виникають при застосуванні норм цивільного законодавства щодо користування чужою земельною ділянкою для забудови;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм цивільного законодавства України та практики їх застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при встановленні, здійсненні та припиненні права користування чужою земельною ділянкою для забудови за цивільним законодавством України.

Предметом дослідження є норми цивільного законодавства України, окремих іноземних країн, що регулюють відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), практика їх застосування, а також відповідні положення цивілістичної доктрини та історичні правові джерела.

Методи дослідження. Дисертаційна робота виконувалась із застосуванням загальних і спеціальних методів. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали загальнонауковий діалектичний метод (розділ 1 дисертації), а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу, які в сукупності були застосовані для встановлення поняття, значення та особливостей інституту користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію).

При цьому метод логічного аналізу використовувався для встановлення змісту та спрямованості норм цивільного законодавства, які регулюють відносини, що є предметом даного дисертаційного дослідження (підрозділи 3.2, 3.5 дисертації).

Метод системно-структурного аналізу використовувався для встановлення місця норм, що регулюють відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), у системі норм цивільного законодавства України, а також при розгляді питань взаємозв'язку зазначених норм та інших норм законодавства, присвячених регулюванню аналогічних відносин (підрозділи 3.1 - 3.5 дисертації).

Порівняльний метод дав змогу проаналізувати положення, що стосуються відносин, які є предметом даного дисертаційного дослідження, у ЦК України та раніше чинному цивільному законодавстві, а також порівняти вирішення цих питань у ЦК України та цивільному законодавстві окремих зарубіжних країн (підрозділи 2.1 - 2.4 дисертації).

Наукова новизна дослідження полягає в таких положеннях, що виносяться на захист.

Уперше:

1) обґрунтовано, що право суперфіцію має розумітися не лише як право забудови ділянки жилими чи господарськими будівлями, а й охоплювати також право прокладення шляхів, технічних магістралей, зведення будь-яких споруд побутового, технічного та іншого призначення;

2) визначено таку суттєву ознаку суперфіцію, як користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, у зв'язку з чим додатково обґрунтовано, що суперфіцій може встановлюватися на земельну ділянку, яка підлягає забудові;

3) запропоновано ввести таку додаткову підставу для припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови як домовленість сторін;

4) запропоновано встановити мінімальний строк користування чужою земельною ділянкою для забудови, який має складати 15 років.

Удосконалено:

5) тезу про те, що підставами виникнення суперфіцію можуть бути як обставини, указані у ст. 413 ЦК України (договір, заповіт), так і інші юридичні факти, передбачені законом, зокрема рішення суду, спадкування встановленого суперфіцію тощо.

6) тезу про суб'єктний склад відносин користування земельною ділянкою для забудови, до якого віднесено фізичних та юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади.

Набуло подальшого розвитку:

7) визначення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), яке пропонується розглядати як довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою власником іншій особі за плату чи безвідплатно для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд житлового, промислового, технічного та іншого призначення, на які в останньої виникає право власності, і яке виникає на підставі договору, закону, заповіту або рішення суду;

8) визначення договору на право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцію), яке пропонується розглядати як домовленість сторін про встановлення права користування земельною ділянкою, відповідно до якої власник земельної ділянки передає її іншій особі (суперфіціарію) з метою будівництва та наступного використання на праві власності промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель;

9) положення про те, що право забудови в головних своїх рисах (речовий характер, обмеженість строком, виникнення тимчасового «права власності» на будівлю в межах цього строку тощо) було імплементовано в радянське цивільне право, у тому числі й у цивільне законодавство УРСР, із німецького права з урахуванням його інтерпретації правовою доктриною Російської імперії. Зберігаючи деякі риси класичного суперфіцію, право забудови як засіб забезпечення прав користувача земельною ділянкою відрізнялося від нього внаслідок істотного обмеження прав забудовника (обмеження строку договору забудови, можливість примусового продажу будівлі власнику землі тощо).

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати і висновки можуть бути використані в процесі вдосконалення відповідних норм цивільного та земельного законодавства України, що регулюють відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), та практики їх застосування.

Положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсів «Цивільне та сімейне право України», а також спецкурсів «Проблеми правового регулювання відносин власності», «Житлове право України» тощо.

Сформульовані в дисертації положення та висновки можуть слугувати матеріалом для проведення подальших наукових досліджень проблем речових прав взагалі та суперфіцію зокрема.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії. Отримані в результаті дисертаційного дослідження положення та висновки складали зміст виступів здобувача на: 8-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (22-23 квітня 2005 р., м. Одеса), 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (26 квітня 2006 р., м. Одеса), ІІ Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (30-31 березня 2007 р., м. Одеса).

Публікації. Основні висновки та результати дослідницької роботи знайшли відображення в 4 публікаціях, зокрема, в 3 наукових статтях, які опубліковані у виданнях, що віднесені ВАК України до фахових для юридичних наук, та в одних тезах доповідей на науковій конференції.

Структура дисертаційного дослідження зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, 3 розділів, які включають 9 підрозділів, з висновками до кожного розділу, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису дисертації складає 195 сторінок. Список літератури включає 283 найменування і викладений на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, окреслена методологія дослідження, визначено об'єкт і предмет дисертації, формулюються основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється практичне значення результатів дослідження та їх апробація, зазначаються публікації за темою дисертації.

Розділ 1. «Огляд літератури та вибір методів дослідження» присвячено аналізу наукової літератури за темою дослідження. Проаналізовані першоджерела римського права, навчальну літературу та наукові праці радянських часів і сучасності з питань регулювання відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови.

Найбільша увага в юридичній літературі приділяється дослідженню окремих речових прав на чуже майно в праві Стародавнього Риму. Дослідження інституту права користування чужою земельною ділянкою для забудови в римському праві здійснювалося, головним чином, у контексті розгляду системи речових прав на майно в Стародавньому Римі. Щодо стану наукової розробки суперфіцію з точки зору оновленого цивільного та земельного законодавства України, то такі дослідження представлені або окремим публікаціями, або відповідними розділами в посібниках, що дозволило зробити висновок про недостатню дослідженість інституту суперфіцію, його сутності, значення, характерних рис у сучасному цивільному праві України.

З урахуванням основного закону існування та розвитку права як системи й елемента культури, наступності та характеру зв'язків між правовими системами обрано як напрямок дослідження генезис, фактори та передумови появи речових прав на чужі речі в цілому та суперфіцію зокрема. Відповідно структура дослідження передбачає вивчення процесу формування інституту суперфіцію в рамках «материнської системи» - римського приватного права, а далі розгляду його в рамках локальних (дочірніх) систем приватного права Європи: західноєвропейської і візантійської (східноєвропейської), які вплинули на практику його застосування в українській правовій традиції. Проте, оскільки дослідження речових прав та суперфіцію в інших країнах не є предметом дисертації, вивчення цих питань вирішено здійснювати виключно в порівняльному аспекті.

Розділ 2. «Становлення та розвиток права користування чужою земельною ділянкою для забудови в цивільному праві країн світу та України» присвячено аналізу виникнення та становлення інституту права користування чужою земельною ділянкою для забудови в римському праві, сучасному цивільному праві України та зарубіжних країн.

У підрозділі 2.1. «Виникнення інституту суперфіцію як права користування чужою земельною ділянкою для забудови у праві Стародавнього Риму» проаналізовано розвиток цивільних відносин щодо користування чужими речами, також і чужою земельною ділянкою в Стародавньому Римі.

Аналіз джерел римського права та наукової літератури з римського права дозволив простежити виникнення інституту права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), який склався в класичний період римського права. У більш пізній період суперфіцій набуває характер речового права. Зроблено висновок, що трансформація відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови відбувається поетапно з розвитком римського приватного права.

На час «права Юстиніана» суперфіцій був таким речовим правом щодо чужої земельної ділянки, що давав можливість володіти, користуватись та розпоряджатись зведеною на ній будівлею або її частиною практично без обмежень. Відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови були досить детально врегульовані, як правило, за допомогою відповідного договору. Причому, це міг бути або договір публічно-правового характеру, або цивільно-правовий договір.

Щодо встановлення суперфіцію римські юристи розрізняли первісні та похідні способи його набуття. Уперше (тобто безпосередньо від власника земельної ділянки) суперфіцій набувався за договором, заповітом або за давністю. Підставою виникнення суперфіцію могло бути також судове рішення, якщо при поділі забудованої земельної ділянки суддя передавав одній особі право власності на землю і будівлю, іншій - право відчужуваного успадковуваного користування. Щодо «похідних» способів установлення суперфіцію - передачі суперфіцію користувачем земельної ділянки іншим особам (тобто таких, що встановлюються на підставі вже існуючого права користування чужою земельною ділянкою), то поміж них, передусім, можна назвати договір, спадкування після суперфіціарія та судове рішення.

Зазначено, що суперфіціарій міг захищати своє право користування землею, вимагати його повернення у випадках відібрання тощо не тільки від порушень із боку сторонніх осіб, як то мало б місце при договорі оренди, але й від порушень із боку самого власника, що урівняло суперфіцій із речовими правами.

У підрозділі 2.2. «Співвідношення суперфіцію з іншими речовими обмеженнями прав за римським правом» автор досліджує особливості правової природи суперфіцію та його місце в системі речових прав за римським правом.

Установлено, що суперфіцій має як подібні риси із сервітутами, та і низку відмінностей від них. Від персональних сервітутів його відрізняє можливість бути відчуженим, від речових - розуміння його природи як права різних осіб на одну й ту ж річ. Відмінність суперфіцію від права застави в римському праві полягала в тому, що остання не породжувала права на чужу річ, оскільки при ній до заставотримача переходило право власності до повернення боргу заставодавцем. Відмінності між правом власності та суперфіцієм полягали у їх характері, адже право власності є первинним. Воно залежить лише від держави, яка встановлює законодавчі межі його здійснення, визначаючи оптимальний характер взаємодії, співіснування всієї сукупності правовідносин власності. Суперфіцій є похідним речовим правом. Він ґрунтується на праві власності, залежить від нього і обмежений ним. Наявність багатьох спільних рис суперфіцію з емфітевзисом не дозволяє говорити про наявність одного загального явища в цивільному праві римської держави. Відмінності полягають у сфері застосування, характеристиці земельної ділянки та зв'язку об'єкта первісного права (права власності) - земельної ділянки і об'єкта права.

У підрозділі 2.3. «Історія регулювання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) в українському законодавстві» проаналізовано історичні аспекти становлення інституту суперфіцію в цивільному праві України та рецепцію положень римського права щодо суперфіцію в цивільному праві України. У підрозділі висвітлено процес формування концепції цивільного законодавства в Україні починаючи з періоду перегляду концепції радянської цивілістики до сучасних поглядів. На відміну від доктрини країн СНД і Центрально-Східної Європи, сучасна українська доктрина цивільного права ґрунтується на ідеї більш повної і послідовної рецепції римського приватного права при регулюванні відносин стосовно речей взагалі і прав на чужі речі зокрема. Зазначено, що ЦК України передбачає розгорнуту систему речових прав, серед яких є право власності, емфітевзис, сурперфіцій, сервітут тощо. Незважаючи на те, що розробникам ЦК України вдалось зберегти відновлену систему речових прав під час обговорення та прийняття ЦК України, аналіз судової практики свідчить про нерозуміння або домінування застарілого підходу до правової природи речових прав на чужі речі.

Підрозділ 2.4. «Правове регулювання права користування чужою земельною ділянкою для забудови за законодавством зарубіжних країн» присвячено порівняльному аналізу законодавства України, низки країн Європи та світу в аспекті регулювання відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови. Зазначається, що цивільне законодавство країн Європи характеризується різним ступенем рецепції римського права. На формування цивільного права країн Європи, також й інституту права користування чужою земельною ділянкою для забудови, вплинуло досить розвинуте законодавство Німеччини та Франції. Із часом концепція правового регулювання речових прав на чужі речі в цивільному праві країн континентальної Європи не зазнала суттєвих змін. Разом із тим, розширилося число сервітутів, змінились підстави права користування чужою річчю, котрі дедалі частіше стали набувати зобов'язального характеру.

Установлено, що законодавство зарубіжних країн передбачає тривалі строки користування чужою земельною ділянкою для забудови, які в окремих випадках доходять до 100 років.

Відзначається, що термін «суперфіцій» вживається переважно в країнах Західної Європи, у той час як у країнах Східної Європи найчастіше трапляється термін «право користування чужою земельною ділянкою».

Розділ 3. «Правове регулювання права користування чужою земельною ділянкою для забудови за цивільним законодавством України» присвячено аналізу норм українського цивільного законодавства, що регулюють відносини суперфіцію.

У підрозділі 3.1. «Поняття права користування чужою земельною ділянкою для забудови у цивільному праві України» проаналізовано норми ЦК України та ЗК України. Найбільшою за обсягом та вмістом принципових положень даного інституту є ст. 413 ЦК України, яка визначає сутність права користування чужою земельною ділянкою для забудови, характеризуючи його як право власника земельної ділянки. Правом забудови, як випливає із самої його назви, є право особи забудувати земельну ділянку, право звести на ній житловий будинок або яку-небудь іншу будову (споруду). Але такий підхід до права забудови не дозволяє чітко виділити останнє з ряду інших правомочностей, досить близьких до нього за своїм змістом.

На підставі аналізу наукової літератури зроблено висновок, що правом забудови є обумовлене певним строком речове, успадковане, відчужуване право за певну винагороду володіти й користуватися чужою землею як будівельною площею. Установлено такі ознаки суперфіцію: 1) речовий характер; 2) довгостроковість; 3) відчужуваність; 4) успадковуваність; 5) цільове призначення права користування чужою земельною ділянкою (для забудови); 6) будівлі і споруди, збудовані суперфіціарієм, належать йому на праві власності.

Характерною особливістю суперфіцію за ЦК України є альтернативне вирішення питання про його оплатність, оскільки одержання плати є правом власника земельної ділянки. Тому право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути безоплатним.

Важливою рисою суперфіцію є також його призначення. Земля надається суперфіціарію для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Право власності на будівлі та споруди, зведені в процесі реалізації цього права, належать суперфіціарію.

У підрозділі 3.2. «Зміст правовідносин щодо надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови» проаналізовано окремі елементи правовідносин, що виникають у випадку надання власником права користування земельною ділянкою, що йому належить, іншій особі для забудови.

Виявлено, що об'єктом суперфіцію є право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Предметом суперфіцію може бути надбудова (поверх, мансарда на чужій будівлі), окрема споруда або їх сукупність, пов'язана спільною господарською метою, розташована на поверхні чужої землі, або під нею (підземний гараж, сховище), а також частина ділянки, хоча безпосередньо не призначена під споруду, але необхідна для її обслуговування. При цьому земельна ділянка, яка надається під забудову повинна відповідати такій меті за своїм цільовим призначенням.

Суб'єктний склад суперфіціарного правовідношення представлено двома самостійними сторонами, пов'язаними взаємними правами і обов'язками - власником земельної ділянки з одного боку та суперфіціарієм (забудовником, землекористувачем) з іншого.

Віднесення суперфіцію до речових прав надає суперфіціарію абсолютний захист його прав. Виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови передбачає виникнення низки прав та обов'язків у його сторін, які передбачені нормами ЦК та ЗК України. Проведено аналіз змісту правовідносин користування чужою земельною ділянкою, виділено основні права та обов'язки їх суб'єктів.

Зазначено, що до прав власника земельної ділянки належать: право на отримання плати за користування ділянкою для забудови, право на одержання у випадках, установлених договором, частки від доходу землекористувача від збудованих на земельній ділянці промислових об'єктів тощо, право на володіння та користування ділянкою в обсязі, установленому договором із землекористувачем тощо. Його обов'язками є: надати певну ділянку під забудову у строки, визначені договором про встановлення суперфіцію або заповітом, не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні ним права користування ділянкою тощо.

Суперфіціарій (землекористувач) має право: використовувати ділянку для забудови (будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та ін. споруд) відповідно до договору про суперфіцій та вимог закону, користуватися земельною ділянкою в обсязі, установленому договором, набувати право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови, передавати суперфіцій іншим особам шляхом договору або заповіту тощо. Суперфіціарій (землекористувач) зобов'язаний: вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, вносити інші платежі, установлені законом, почати використовувати земельну ділянку для забудови до спливу трирічного строку з моменту встановлення суперфіцію, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення тощо.

Інколи користування чужою земельною ділянкою відбувається у зв'язку із самовільним будівництвом. При цьому наслідки самовільного будівництва не обов'язково полягають у вилученні або знесенні відповідних будівель, адже звернення до суду з відповідними вимогами є не обов'язком, а правом відповідного органу влади. Відповідно зроблено висновок, що самовільне будівництво за певних умов може бути визнане підставою виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови.

У підрозділі 3.3. «Підстави виникнення, зміни та припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови» проаналізовано динаміку відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови. Згідно із чинним законодавством України підставою для виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови є договір та заповіт. Обґрунтовано наявність й інших підстав для виникнення суперфіцію, зокрема судового рішення. Крім того, досліджено можливість передання суперфіцію від однієї особи до іншої, що може відбуватися на підставі цивільно-правового договору. Зміна правовідносин щодо користування чужою земельною ділянкою для забудови відбувається на підставі домовленості сторін або рішення суду.

Зроблено висновок, що існуючий суперфіцій може переходити у спадщину як на підставі заповіту, так і шляхом спадкування за законом. При цьому, оскільки право користування земельною ділянкою для забудови та право власності на зведені на ній споруди, що входять до складу спадщини, є пов'язаними між собою речовими правами, зазначені права в разі поділу спадщини між різними спадкоємцями не можуть бути передані окремо одне від одного.

Строк суперфіцію може бути визначеним або невизначеним. Якщо суперфіцій установлено на невизначений строк, то він вважається безстроковим і може бути припинений за бажанням сторін у будь-який час. Підставами припинення суперфіцію є: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та суперфіціарія; 2) сплив строку права користування; 3) відмова землекористувача від права користування; 4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років поспіль; 5) викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК України); 6) неможливість використання земельної ділянки для забудови (наприклад унаслідок її забруднення токсичними, радіоактивними речовинами тощо); 7) визнання недійсним правочину, що був підставою встановлення суперфіцію; 8) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (ч. 5 ст. 415 ЦК України, п. «а» ст. 143 ЗК України); 9) домовленість власника ділянки та землекористувача про припинення суперфіцію. За рішенням суду суперфіцій може бути припинений також в інших випадках, установлених законом.

У підрозділі 3.4. «Договір як основна підстава виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови» розглянуто теоретичні погляди на суть та правову природу цивільно-правового договору про надання земельної ділянки під забудову, який є основною підставою виникнення права користування чужою земельною ділянкою. Зауважується, що такий договір окремо не врегульований чинним цивільним законодавством України, у зв'язку із чим у дисертації проаналізовано його характерні ознаки, зміст, особливості укладення, зміни та припинення тощо.

Якщо ділянка надається на визначений строк, то у відповідному договорі повинен бути визначений цей строк, який збігатиметься із строком дії цього договору. Стосовно суперфіцію, установленого на визначений строк, у ЦК України не визначено як мінімальний, так і максимальний строк, на який може бути встановлений суперфіцій. Доводиться, що строк дії такого договору не може бути меншим 15 років, що є достатнім строком для забудови. Додатково обґрунтовано доцільність запровадженої законодавцем державної реєстрації договорів суперфіцію як договорів про обтяження нерухомого майна.

Договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути оплатним або безоплатним. При формулюванні предмета договору слід детальніше встановити вимоги щодо характеристик нерухомого майна, яке має бути збудоване, тобто цільове призначення, площу, поверховість, здійснення благоустрою земельної ділянки тощо. Доцільно передбачити в договорі суперфіцію й обсяги використання земельної ділянки землевласником поряд із користувачем.

Суб'єктами, що мають право вступати в зазначені відносини, є фізичні та юридичні особи, а також сільські, селищні, міські ради, районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом, коли йдеться про землі комунальної та державної власності. Суперфіцій може бути переданий суперфіціарієм іншій особі за будь-яким цивільним договором. У підрозділі 3.5. «Місце суперфіцію серед прав на земельні ділянки за чинним законодавством України» проаналізовано систему прав на земельні ділянки за ЦК України та ЗК України. Проведено порівняльний аналіз права оренди, сервітуту, права користування земельною ділянкою, емфітевзису. На підставі цього сформульовано авторське поняття договору суперфіцію. Підкреслено, що схожість земельних сервітутів та суперфіцію полягає в тому, що ці права стосуються земельних ділянок, вони є речовими правами, правами на чужі речі, тобто коли особа, яка не є власником земельної ділянки, так чи інакше користується нею. Окрім інших, відмінність права користування чужою земельною ділянкою для забудови з орендою полягає в тому, що оренда породжує зобов'язальні відносини, право забудови - речові. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови відрізняється від прав користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, передусім метою використання ділянки.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні цивільно-правового регулювання відносин, що виникають при користуванні чужою земельною ділянкою для забудови. Окрім наукових положень, які мають наукову новизну і виносяться на захист, у дисертації обґрунтовано та викладено такі найважливіші висновки і пропозиції.

На формування сучасної вітчизняної концепції права користування чужою земельною ділянкою для забудови вплинули концепція розвитку цивільного права України в нових соціальних і економічних умовах та рецепція римського приватного права в Україні, яка відбулась під час проведення кодифікаційних робіт.

Порівняння суперфіцію з іншими правами на чужі речі дає підстави стверджувати, що право користування чужою земельною ділянкою має самостійний характер. За своєю сутністю воно є речовим (тобто абсолютним) правом. Разом із тим, цьому праву властива низка ознак відносного права, оскільки воно виникає між певними особами (власником або володільцем земельної ділянки) і суперфіціарієм (користувачем зазначеної земельної ділянки, наданої в користування).

Характерними рисами суперфіцію в сучасному його тлумаченні є: довгостроковість (довічність), відчужуваність, здатність бути успадкованим, абсолютний характер захисту права суперфіціарія.

Суб'єктами відносин надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови є власник земельної ділянки, яка надається під забудову, і особа, котра має право використання зазначеної ділянки для здійснення забудови (користувач або ж суперфіціарій). Такими суб'єктами виступають фізичні і юридичні особи. У випадку, якщо йдеться про землі комунальної чи державної власності уповноваженими суб'єктами виступають сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Суб'єктами, уповноваженими здійснювати права власника земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Стосовно ділянок, що перебувають у державній власності, суб'єктами є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Підставами встановлення суперфіцію є договір між власником ділянки і майбутнім забудовником про встановлення суперфіцію є: заповіт, а також інші обставини, передбачені законом, зокрема рішення суду, спадкування за законом.

Суперфіцій може бути оплатним чи безоплатним. В останньому випадку така вказівка повинна міститися в договорі або заповіті.

Запропоновано внести такі зміни до статті 413 ЦК України:

- доповнити частиною 1 у такій редакції:

«1. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) - це довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою власником іншій особі за плату чи безвідплатно для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд житлового, промислового, технічного та іншого призначення, на які в останньої виникає право власності. Таке право виникає на підставі договору, спадкування, у тому числі на підставі заповіту або рішення суду»;

- у зв'язку з включенням частини 1 вищевказаного змісту, частини 1-5 вважати відповідно 2-6;

- доповнити частинами 7-9 у такій редакції:

«7. Договір суперфіцію - домовленість сторін, однією з яких є власник земельної ділянки, про встановлення права користування цією земельною ділянкою для іншої особи (суперфіціарія) з метою будівництва та наступного використання на праві власності промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.

8. Договір про надання земельної ділянки під забудову укладається в письмовій формі. Недотримання форми договору про надання земельної ділянки під забудову спричиняє його недійсність.

9. Право забудови земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Також державній реєстрації підлягає договір про надання земельної ділянки під забудову».

Запропоновано викласти ч. 4 ст. 413 ЦК України в такій редакції:

«4. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Мінімальний строк користування чужою земельною ділянкою для забудови не може бути меншим 15 років».

Запропоновано доповнити ч. 6 ст. 102-1 ЗК України (перелік підстав припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови) пунктами 6 та 7 у такій редакції: «6) за згодою сторін; 7) у зв'язку з відмовою землекористувача від права користування».

Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 416 ЦК України пунктом 5 у такій редакції «за згодою сторін».



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кутателадзе В.О. Володіння і права на чужі речі за римським приватним правом / В. О. Кутателадзе // Актуальні проблеми держави і права. - Одеса: Юрид. літ., 2007. - № 31. - С. 268 - 274.

2. Кутателадзе В.О. Право забудови на чужій земельній ділянці за цивільним законодавством України / В. О. Кутателадзе // Актуальні проблеми держави і права. - Одеса: Юрид. літ., 2007. - № 34. - С. 318 - 324.

3. Кутателадзе В.О. Поняття та характерні риси суперфіцію за римським правом / В. О. Кутателадзе // Актуальні проблеми держави і права. - Одеса: Юрид. літ., 2008. - № 38. - С. 64 - 68.

4. Кутателадзе В.О. Речово-правові форми здійснення права власності / В. О. Кутателадзе // ІІ Всеукраїнська цивілістична наукова конференція студентів та аспірантів. Збірник тез. - Одеса: Фенікс, 2007. - С. 89 - 90.



АНОТАЦІЇ

Кутателадзе В.О. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови за цивільним законодавством України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України. - Київ, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію). Проаналізована рецепція цього інституту в сучасному цивільному праві України, простежено зв'язок з радянським цивільним законодавством, проведено порівняльний аналіз з законодавством деяких іноземних країн.

Досліджено підстави виникнення та припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови, суб'єктний склад цих відносин, співвідношення з іншими правами на чужі речі за законодавством України. У дисертації сформульовано авторське визначення права користування чужою земельною ділянкою для забудови, договору суперфіцію, проаналізовано динаміку цього договірного зобов'язання. Визначено характерні риси вказаного речового права.

На підставі проведеного аналізу чинного законодавства України виявлено прогалини в регулюванні відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови та запропоновано зміни до ЦК України та ЗК України.

Ключові слова: право користування чужою земельною ділянкою для забудови, суперфіцій, договір, оренда землі, сервітут, цивільне право України.



Кутателадзе В. О. Право пользования чужим земельным участком для застройки по гражданскому законодательству Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Научно-исследовательский институт частного права и предпринимательства Национальной академии правовых наук Украины. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена исследованию правовой природы, оснований возникновения и прекращения права пользования чужим земельным участком для застройки. Проведенный анализ источников права и литературы с учетом определенных диссертантом направлений исследования и выбранной методологии позволил провести комплексное исследование института пользования чужим земельным участком для застройки со времен римского частного права до современности. Отдельным аспектом проведенного исследования стал сравнительно- правовой анализ института суперфиция.

В диссертации отмечается, что суперфиций возник в римском частном праве на грани публичного и частного права. Формирование института суперфиция является следствием возникновения и удовлетворения потребности в обеспечении возможности стабильного пользования чужой землей для возведения зданий. Участниками данных отношений по римскому частному праву могли быть: с одной стороны, государство (республика, муниципии), выступавщее как властный субъект, и, с другой стороны, граждане, получавшие землю в пользование для застройки. Основанием возникновения у последних права пользования (ager publicus) для застройки был сначала не договор, а властный акт государства о предоставлении земли во временное целевое пользование.

Проведено исследование суперфиция по «праву Юстиниана», определявшего суперфиций как вещное право на чужой земельный участок, предоставляющее возможность владеть, пользоваться и распоряжаться построенным на нем зданием или его частью практически без ограничений. При этом суперфиций возможен был как относительно уже возведенного строения, так и относительно дома, который еще только будет построен. Проанализированы общие и специальные основания прекращения суперфиция.

В ходе проведенного диссертантом сравнительного анализа прав на чужие вещи по законодательству отдельных зарубежных стран, сделан вывод, об отсутствии существенных изменений в классические институты римского права, что особенно проявляется при исследовании способов их возникновения и прекращения. Общим принципом является то, что вещные права устанавливаются законом и не могут возникать исключительно по воле участников правоотношений. Сделан вывод о том, что употребление термина «супефиций» характерно для стран западной Европы, в то время как для отечественного и законодательства стран восточной Европы характерно определение данных отношений через употребление термина «право застройки на чужих земельных участках». Сделан вывод, что во всех рассмотренных правовых системах общим основанием для установления суперфиция является договор и наследование.

В диссертации указывается, что развитие права пользования чужим земельным участком для застройки на территории украинских земель началось с закрепления чиншового права, особенно распространенного в Царстве Польском и Новороссийском крае как вещевого права наследственного пользования чужой землей при условии внесения платы в определенном установленном размере.

Диссертант приходит к выводу, что концепция советского гражданского права базировалась на отрицании преемственности частного права, в результате чего рецепция римского частного права происходила в латентных формах. Заимствование суперфицию состоялось в форме законодательного закрепления «права застройки» с использованием начальных, неразвитых его форм, характерных для ранних периодов развития римского частного права. Право застройки в общих своих чертах (вещный характер, ограниченность сроком, возникновения временного «права собственности» на здание в пределах этого срока и тому подобное) было заимствовано в советское гражданское право, в том числе и в гражданское законодательство УССР, из немецкого права в его интерпретации правовой доктриной Российской империи. Сохраняя некоторые черты классического суперфиция, право застройки, вместе с тем, уступало последнему как средство обеспечения прав пользователя земельный участок в результате существенного ограничения прав застройщика (ограничение срока договора застройки, возможность принудительной продажи здания владельцу земли и тому подобное). Отмечается, что особенностью права застройки в соответствии с советским гражданским правом была дифференциация его в зависимости от субъектного состава и характера действий, которые могли совершаться.

Выявлены особенности формирования института суперфиция в Украине, связь этого процесса с традициями римского права. Проанализирована рецепция этого института в современном гражданском праве Украины, прослежена связь с советским гражданским законодательством.

Исследованы основания возникновения и прекращения права пользования чужим земельным участком для застройки, субъектный состав этих отношений, соотношения с другими правами на чужие вещи по законодательству Украины.

Определены характерные черты этого вещного права, в частности долгосрочность (пожизненность), отчуждаемость, способность быть унаследованным, абсолютный характер защиты права суперфициария.

В диссертации сформулировано авторское определение права пользования чужим земельным участком для застройки, договора суперфиция, проанализирована динамика этого договорного обязательства.

На основании проведенного анализа действующего законодательства Украины выявлены пробелы в регулировании отношений пользования чужим земельным участком для застройки и внесены предложения о внесении изменений в Гражданский и Земельный кодексы Украины.

Ключевые слова: право пользования чужим земельным участком для застройки, суперфиций, договор, аренда земли, сервитут, гражданское право Украины.



Kutateladze V.O The right to use someone's else land area for building following the civil legislation of Ukraine - Manuscript.

The dissertation for receiving the scientific level as the candidate of the jurisprudence dealing with the speciality 12.00.03 - civil law and procedure: family law: international private law. - The scientific research Insitute of the law of persons and entrepreneurship of the National academy of law sciences of Ukraine. - Kiev, 2011.

The dissertation is dedicated to the research of the law nature, the reasons of the origination and stopping the right of the usage of someone's else land property for building, which was stipulated because of the necessity of the treatment and theoretical models of the mentioned law phenomenon, the improvement of the effective legislation, and also the mechanism of law regulation of the relations, which deal with the usage of someone's else land area with the building aim.

The research of relations of the usage of someone's else land area with the building aim following the legislation of Ukraine on the scientific level takes place for the first time. The main aim of the dissertation research is the determination of the main theoretical and practical problems, which deal with the application of the limits of the institution's right for the usage of someone's else land area for building in a practical activity; the detection of the gaps and arguments of the law in this sphere, the formulation of the recommendation, the substantiation of the mutual propositions in order to improve the practice of its usage. The validity of the conclusions and propositions of the dissertation work is confirmed with the complex of the researches which deal wit the usage of the general and special methods which were made because of the analyzed special literature, with the usage of the normative legal documents and the practice of the regulation of the relations which deal with the usage of someone's else land area with the building aim.

The historical analyze of the foundation of the institute of the usage of someone's else land area with the building aim since the time of the Roman state till the nowadays law of Ukraine and foreign countries is made in the dissertation. The reasons of the appearance and stopping the right of the usage of someone's else land area for building, the subjective structure of the relations, the mutual relation with the other rights for someone's else things following the legislation of Ukraine. The propositions to improve the civil legislation of Ukraine are formulated.

Key words: the right for the usage of someone's else land area with the building aim; superficies, the agreement, the land's rent, the servitude, the civil law of Ukraine.

Размещено на Allbest.ru