Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

УДК 340.1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ТЛУМАЧЕННЯ (ІНТЕРПРЕТАЦІЯ) ПРАВОВИХ НОРМ:

НАУКОВЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Молибога Микола Павлович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України ЗАЙЧУК Олег Володимирович, Інститут законодавства Верховної Ради України, перший заступник директора

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України ШЕВЧЕНКО Анатолій Євгенович, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є. О. Дідоренка, начальник кафедри теорії та історії держави і права

кандидат юридичних наук, професор БОБРОВНИК Світлана Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії та історії держави і права

Захист відбудеться 10.12.2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 09.11. 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

реформування тлумачення право

Актуальність теми дослідження. В умовах побудови незалежної, демократичної, соціальної, правової держави в Україні актуальним є питання державно-правового розвитку, а також забезпечення правильного застосування норм Конституції України і законів, затвердження законності у всіх сферах життєдіяльності суспільства, гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Тлумачення є одним із видів пізнання, це складна розумова діяльність, в результаті якої має місце перехід від незнання до знання, відтворюється дійсна, істинна картина об'єктивного світу.

Водночас тлумачення права є однією з традиційних проблем юридичної науки. Ця проблема пов'язана з інтересами держави й суспільства, їх обумовленням і захистом. Водночас, тлумачення норм права є важливим політико-юридичним інструментом виявлення чіткого змісту права.

В умовах сьогодення тлумачення є результативним засобом вирішення проблем юридичних контроверз. Воно надає можливість виявити суперечливі та колізійні норми в законодавстві, встановити зв'язок загальних і спеціальних норм, допомагає правильно зрозуміти сферу їх дії, коло осіб, на яких поширюється дія, зміст того чи іншого законодавчого терміну.

Юридичне тлумачення є обов'язковим моментом в процесі дії юридичних норм. Необхідність тлумачення обумовлюється тим, що нормативно-правові акти містять загальні, нерідко абстрактні нормативні положення, які викладені не тільки в знаковій системі, мовно-логічному вигляді, а й «юридичною мовою». Усе це вимагає напруженої розумової діяльності з використанням юридичних та інших спеціальних знань, коли досягається «зворотній переклад» юридичних текстів в систему слів і понять, що дозволяють правильно і точно застосовувати нормативно-правовий акт.

На сьогодні в Україні тема тлумачення права є надзвичайно актуальною. Насамперед, серед юристів-практиків особливу увагу на цю тему звертають судді, зокрема, при вирішенні цивільно-правових спорів. Наявність спірних питань, які виникають у процесі тлумачення права, вимагають визначення тих аспектів, які мають безпосереднє відношення до цієї проблеми.

В науковій літературі проблемі юридичного тлумачення присвячено чимало робіт, серед яких є дисертаційні та монографічні. Вона була предметом дослідження таких відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, як С. Алексєєва, С. Бобровник, С. Бонно, Є. Васьковського, Ю. Ведєрнікова, А. Вєнгерова, Ю. Власова, Л. Воєводіна, М. Вопленка, В. Грекула, В. Денисенка, В. Елькінда, О. Зайчука, Д. Керімова, С. Кечек'яна, С. Комарова, В. Копєйчикова, О. Копиленка, М. Коркунова, В. Котюка, Н. Крестовської, В. Лазарєва, П. Люблінського, Б. Малишева, М. Марченка, О. Матвєєвої, І. Михайлівського, Д. Михайловича, А. Міцкевича, О. Москалюка, В. Нагребельного, П. Недбайла, Н. Оніщенко, М. Оніщука, К. Опаленко, О. Осауленко, Н. Пархоменко, О. Петришина, А. Піголкіна, П. Рабіновича, О. Скакун, Ю. Тихомирова, Ю. Тодики, В. Хропанюка, М. Цвіка, О. Черданцева, А. Шевченка, Ю. Шемшученка, Г. Шершеневича та ін.

Водночас, незважаючи на широке коло наукових праць із питань проблеми тлумачення правових норм, багато з них потребують подальшого наукового дослідження та комплексного узагальнення існуючого наукового доробку. Існує потреба в дослідженні важливого питання як співвідношення понять «буква» і «дух» закону та їх значення для сучасного правознавства. Вважається, що проблема, яка виникла в українському суспільстві - співвідношення «духу» і «букви» закону (видання низки указів Президента України), то це є питання політичне, а не юридичне. Зокрема, на сучасному етапі розвитку України та затвердження її як правової держави на світовій арені вимагає правильного тлумачення міжнародних правових актів з метою вдосконалення національного законодавства тощо.

Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та необхідність подальшого опрацювання теоретико-прикладних аспектів тлумачення правових норм.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою «Стратегія розвитку законодавства України» (реєстраційний № 0103U007975).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб, спираючись на напрацьовані раніше здобутки правознавства з проблем тлумачення, проаналізувати поняття, значення, функції, методи, а також особливості тлумачення конституційних законів та міжнародно-правових норм.

Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв'язання наступних завдань:

науково обґрунтувати поняття, розкрити зміст та проаналізувати природу тлумачення правових норм;

виокремити методи тлумачення правових норм;

визначити класифікацію тлумачення норм права;

дослідити взаємозв'язок «духу» і «букви» закону;

визначити місце тлумачення правових норм на сучасному етапі реформування законодавства;

з'ясувати специфіку тлумачення конституційних законів;

проаналізувати підходи щодо меж інтерпретації конституційних норм;

розкрити особливості тлумачення міжнародно-правових норм.

Об'єктом дослідження є юридичне тлумачення як розумово-вольова діяльність особи, як один із видів пізнання соціальної і правової дійсності.

Предметом дослідження є тлумачення правових норм як важливий теоретичний і практичний інститут.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження виступає сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, які забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, застосовувались наступні методи:

- філософсько-світоглядний метод (надав можливість дослідити тлумачення права у його зв'язку з державно-правовими та суспільними категоріями);

- історико-правовий метод (надав можливість дослідити питання історичного розвитку тлумачення Конституції та конституційних законів);

- діалектико-матеріалістичний метод пізнання (за його допомогою було здійснено дослідження поняття тлумачення права, його природу та сутність);

- структурно-функціональний метод (дозволив проаналізувати структуру, функції та види тлумачення);

- статистичний та герменевтичний методи пізнання (були застосовані на попередніх етапах дослідження, пов'язаних з виявленням та опрацюванням джерельної бази дисертаційного дослідження).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є комплексним науковим дослідженням, яке присвячено теоретико-прикладним аспектам тлумачення правових норм в умовах сучасного державотворення в Україні.

Наукову новизну становлять наступні висновки, положення та рекомендації, що відображають особистий внесок автора:

вперше:

визначено поняття, ознаки, види, методи, об'єкт та функції тлумачення правових норм як складний свідомо-вольовий процес, специфічну діяльність будь-якого (офіційного і неофіційного) суб'єкта суспільних відносин щодо усвідомлення і роз'яснення дійсного змісту норм права з метою забезпечення обґрунтованої і повної реалізації їх приписів;

запропоновано авторську дефініцію «правових меж тлумачення права» як сукупності норм, що потребують усвідомлення та роз'яснення відповідними уповноваженими державними органами та посадовими особами в сфері їх компетенції, а також суб'єктами в процесі правової діяльності;

дістало подальшого розвитку:

аналіз та визначення тлумачення як процесу мислення щодо природи, сутності, призначення та змісту правових норм в правореалізаційній практиці;

положення про те, що об'єктом тлумачення є нормативні правові акти та їх сукупність, при цьому важливого значення набувають не тільки нормативні приписи, що містяться в них, але і преамбули актів та інші правові положення; предметом тлумачення є відображена в законі воля законодавця, що відповідає часу видання акта, а також воля сучасного законодавця, яка міститься в актах, які доповнюють, змінюють окремі положення первісного акту;

сформульована дефініція «тлумачення норм права» як спеціальна діяльність інтелектуально-вольового та логічного характеру офіційних і неофіційних суб'єктів суспільних відносин (органів держави, їх посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян) з метою встановлення змісту норми права, розкриття вираженої в ній волі соціальних сил, що перебувають при владі;

виокремлено методи тлумачення правових норм: логічний; мовний; системний; історичний;

запропоновано класифікувати тлумачення норм права: 1) за суб'єктами (або за юридичною силою його результатів), в залежності від мети - а) офіційне: нормативне (автентичне і легальне), казуальне; б) неофіційне: доктринальне, професійне, буденне; 2) за обсягом, залежно від співвідношення буквального юридичного тексту і дійсного змісту правових норм: а) буквальне, б) обмежувальне, в) розширювальне;

положення про те, що взаємозв'язок «духу» і «букви» закону є основним завданням тлумачення щодо текстуального виразу норми права і закладеного в нього законодавцем змісту правового припису;

обґрунтування положення, що в сучасних умовах тлумачення норм міжнародного права є складним процесом, що залучає не тільки право, а також супровідні правові явища, зокрема, правосвідомість, політику тощо. Воно являє собою з'ясування змісту норми, її мети, завдань в певній ситуації та у світлі загальних принципів права. Тлумачення міжнародних правових норм в процесі їх застосування сприяє усуненню недоліків та помилок, що були допущені при їх створенні;

удосконалено:

положення про те, що тлумачення норм права, взяте у єдності його змісту (з'ясування, роз'яснення), виражається у встановленому акті, який є оболонкою процесу пізнання й пояснення змісту юридичних норм;

положення, що тлумачення норм права в правотворчій діяльності, має на меті видання норми права, яка б задовольняла соціально-економічні, політичні, культурні та інші потреби життя, а також ефективно, повно й якісно регулювала певні суспільні відносини й органічно вписувалася в чинну правову систему;

підходи щодо меж інтерпретації конституційних норм, зокрема, перший підхід полягає у тому, щоб обґрунтувати тлумачення конституційної норми, норми закону у відповідності з буквою закону; другий, полягає у тому, що виникає необхідність в обґрунтуванні адекватності правових норм існуючій реальності в період дії Конституції та закону;

положення про ефективне функціонування міжнародного права в умовах сьогодення великого значення набуває тлумачення норм міжнародного права, його цілей і принципів не тільки суб'єктами міжнародного права, але й громадськістю. Саме діяльність громадських організацій є важливим засобом у вирішенні цих завдань міжнародного права.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідницькій сфері - як підґрунтя для подальшої розробки загальнотеоретичних питань тлумачення правових норм;

у законотворчій роботі Верховної Ради України та правотворчій роботі інших державних органів;

для розроблення рекомендацій щодо вдосконалення законотворчого й іншого нормативно-правового регулювання суспільних відносин;

для вирішення проблем у сфері державно-правових реформ, зокрема вироблення нормативних актів, які будуть поєднувати у собі як «дух», так і «букву» закону;

у навчальному процесі, зокрема під час викладання курсів: «Теорія держави і права», «Проблеми теорії держави і права», а також при написанні відповідних розділів підручників, навчальних посібників, довідкової та методологічної літератури для студентів юридичних вищих навчальних закладів.

Висновки, зроблені в процесі дослідження, можуть використовуватись для подальшого опрацювання проблем розбудови правової, соціальної держави, здійснення масштабних державно-правових реформ в умовах перехідного періоду.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України; Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми регулювання відносин у сфері господарювання в умовах ринкової економіки України» 18 травня 2007 р., м. Київ; Науково-практичній конференції «Соціально-правові реформи в незалежній Україні: досягнення, проблеми, перспективи» 19 серпня 2009 р., м. Київ (тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» 29 квітня - 1 травня 2010 р., м. Алушта (тези опубліковано).

Публікації. За темою дисертаційної праці опубліковано чотири статті у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Вона містить вступ, два розділи, які об'єднують шість підрозділів, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок, список використаних джерел - на 17 сторінках (187 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь наукової розробки проблеми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, визначається мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано використані у роботі методи, її наукову новизну та практичне значення результатів дисертаційного дослідження, наводяться відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертації, її структуру та обсяг.

Розділ 1. «Тлумачення норм права: сучасні погляди, концепції та рівні дослідження» складається з трьох підрозділів і висновків до розділу, в яких аналізуються роботи вітчизняних та зарубіжних авторів різних періодів, що стосуються теми дослідження, визначається поняття та значення тлумачення норм права, функції, методи та види тлумачення правових норм, а також аналізуються «дух» і «буква» закону.

У підрозділі 1.1. «Поняття та значення тлумачення норм права» здійснено систематизований аналіз наукових джерел із проблематики тлумачення норм права, на підставі якого автор стверджує, що у процесі тлумачення встановлюються зміст норми права, її основна мета й соціальна спрямованість, можливі наслідки дії акту, що тлумачиться, з'ясовуються суспільно історичні умови його прийняття, умови, у яких відбувається тлумачення тощо.

Кожна норма права регулює певний вид суспільних відносин, що закріплений у нормах права в загальних рисах. Визначені відносини певного виду, що врегулювані нормами права, не тільки є чисельними, але й володіють індивідуальними ознаками, особливостями, хоча характеризуються істотними рисами, що властиві даному виду відносин. Ця індивідуальність відносин у процесі застосування до них норм права породжує низку питань, відповіді на які можливо отримати тільки шляхом тлумачення.

Аналіз та визначення тлумачення - це процес мислення щодо природи, сутності, призначення та змісту правових норм в правореалізаційній практиці.

Підкреслюється, що правильне тлумачення норм права необхідне для усіх форм реалізації правових норм - при дотриманні, використанні, виконанні та особливо при застосуванні норм права. Особливого значення тлумачення правових норм набуває в процесі правового виховання і правової пропаганди.

Автор зазначає, що тлумачення правових норм складається з двох частин: з'ясування і його результату та роз'яснення. Проте, з'ясування правових норм - це внутрішній процес мислення суб'єкта тлумачення, спрямований на пізнання і розкриття дійсного змісту норми права, та результат цього процесу.

У підрозділі автором запропоновано визначити тлумачення норм права - як спеціальну діяльність інтелектуально-вольового та консеквентивного (логічного) характеру офіційних і неофіційних суб'єктів суспільних відносин (органів держави, їх посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян) з метою встановлення змісту норми права, розкриття вираженої в ній волі соціальних сил, що перебувають при владі.

У процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється значення нормативних приписів, їх основна мета і соціальна направленість, а також місце в системі правового регулювання.

Тлумачення охоплює всі рівні (ступені) юридичного аналізу: аналіз буквального тексту, тобто «літери закону»; догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх техніко-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури на підставі правових розпоряджень (догма права); соціально-історичний аналіз моральних, економічних та інших передумов закону, які дозволяють з'ясувати волю нормотворчого органу («дух закону»).

Досліджуються статичний і динамічний підходи до тлумачення права. Статичний підхід передбачає, що тлумачення не вносить і не може вносити виправлень і змін до діючої норми. Воно покликане лише пояснювати те, що сформульовано в нормі. Динамічний підхід передбачає необхідність пристосування діючих норм права до життя, у процесі чого в необхідних випадках можливо їх корегування.

У підрозділі 1.2. «Функції, методи та види тлумачення» проаналізовано функції тлумачення права, виділені методи тлумачення правових норм, а також запропоновані критерії класифікації тлумачення правових норм.

Запропоновано визначити дефініцію «правових меж тлумачення права» як сукупності норм, що потребують усвідомлення та роз'яснення відповідними уповноваженими державними органами та посадовими особами в сфері їх компетенції, а також суб'єктами в процесі правової діяльності;

Межі тлумачення права за напрямами включають: нормотворчу, правотворчу, правореалізаційну, правозастосовну, систематизаційну, правовиховну діяльність.

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування і розвитку права. Воно виконує певні функції. Функції тлумачення права - основні напрями, способи та методи роз'яснення змісту норм права щодо їх усвідомлення, однакового розуміння та одностайного застосування.

В юридичній літературі визначаються види функцій тлумачення права, зокрема: пізнавальна (інформаційна), конкретизуюча, регулятивна, правоконтролююча, правозабезпечувальна.

Автором наголошено на тому, що тлумачення права завжди здійснюється за допомогою певних методів. Проте, з врахуванням підстав об'єднання прийомів і правил з'ясування у методи тлумачення (підставами об'єднання є певна сторона об'єкта тлумачення, що досліджується цими прийомами й правилами, та властиві їм спільні риси і ознаки). Визначено наступні методи тлумачення правових норм: логічний; мовний; системний; історичний.

Запропновано класифікувати тлумачення норм права за суб'єктами (або за юридичною силою його результатів) - офіційне і неофіційне.

Офіційне тлумачення - це усвідомлення і роз'яснення природи, сутності та змісту правових норм, що здійснюється компетентними державними органами і набуває загальновольового характеру у правореалізаційній діяльності.

Офіційне тлумачення буває двох видів: нормативне; казуальне. Нормативне тлумачення норми права - це роз'яснення змісту норми права поширюється на невизначене коло осіб і суспільних відносин, має юридичну силу та загальнообов'язкове для всіх можливих випадків застосування певної норми. Нормативне тлумачення, у свою чергу, поділяється на: автентичне і легальне (делеговане).

При автентичному тлумаченні норм права зміст норми права роз'яснює той суб'єкт, який її видав. Суб'єкт, який видав норму права, відповідно до логіки, безумовно, має право на офіційну інтерпретацію її дійсного змісту, тому що саме він найбільш адекватно розуміє власну волю, яку він заклав у нормативний акт і в змозі її роз'яснити іншим суб'єктам. Водночас роз'яснення може бути як загального (нормативного характеру), так і казуального (конкретного), коли тлумачиться норма стосовно конкретного казусу.

Легальне (делеговане) тлумачення норм права - загальнообов'язкове тлумачення дає орган, який цю норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений. Легальне тлумачення, у свою чергу, може бути: відомчим, що здійснюється керівництвом центральної установи будь-якого відомства і його сила обмежується сферою дії цієї установи; міжвідомчим (офіціозним) - із сферою розповсюдження на інші відомства.

Неофіційне тлумачення - це усвідомлення та роз'яснення змісту природи та призначення правових норм особами компетенцією яких офіційно не охоплюється ця діяльність. Отже, її результати не мають юридично обов'язкової сили.

Пізнавальна, виховна, ціннісно-орієнтуюча функції є основними функціями неофіційного тлумачення права.

Різновидами неофіційного тлумачення є: доктринальне (роз'яснення правових актів, яке надається вченими у зв'язку і в результаті їх теоретичних пошуків, наукового аналізу права); професійне (здійснюється спеціалістами-практиками у сфері юриспруденції (суддями, адвокатами тощо) під час здійснення ними їхньої професійної діяльності); буденне (здійснюється суб'єктами права, які не мають спеціальних юридичних знань).

Класифікація тлумачення норм права здійснюється за обсягом (в залежності від співвідношення тексту норми та її змісту). Це пов'язано з ти, що зміст, закладений у нормі права, не завжди збігається з її текстуальним вираженням. Виділяють: буквальне, обмежувальне, розширювальне тлумачення норм права.

Буквальне (адекватне) тлумачення має місце тоді, коли текст норми права точно виражає волю законодавця, тобто зміст норми права збігається з її текстуальним відображенням.

Обмежувальне тлумачення використовується у випадках, коли буквальне розуміння тексту норми права ширше за її істинний зміст. Тобто норма права повинна трактуватися обмежено.

Розширювальне тлумачення має місце тоді, коли дійсний зміст норми права є більш широким, ніж її буквальний текст. Це означає, що норма права викладена досить лаконічно і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст.

У підрозділі 1.3. «“Дух” і “буква” закону» зазначається, що в процесі тлумачення правових норм - «дух» закону включає в себе саме волю нормотворчого органу, а думка інтерпретатора йде саме від аналізу буквального тексту, тобто «букви» закону, до аналізу «догми права», юридичних особливостей правових норм тощо.

Висловлюється думка, що ключем до встановлення духу закону є означення правових принципів - найбільш загальних його вимог, що в ньому втілені. Порівняно зі звичайними правовими нормами принципи є відображенням як найбільш глибокого сенсу права, так і найбільш раціональної його форми.

Оскільки не всі принципи текстуально зафіксовані в законі, розуміння букви закону не завжди дозволяє визначити його дух. Водночас, оскільки право закріплює різнорівневі принципи (наприклад, фундаментальні і галузеві), необхідно враховувати і їх ієрархічну субординацію та цінності, що покладені в їх основу.

Теоретичною підставою для розуміння змісту принципу верховенства права має стати усвідомлення відмінностей між усталеними для вітчизняного правознавства принципом верховенства закону і принципом верховенства права. Відмінність між ними пов'язана з розбіжностями у розумінні права й закону. Важливе значення має співвідношення цих понять: принцип верховенства закону є більш конкретним. Панування закону означає насамперед верховенство правового закону, оскільки не кожний закон є саме таким.

Право не є ідентичним навіть у єдності всіх писаних законів, що засвідчують передусім тексти нормативно-правових актів, які є принципово відкритими для оцінювання і тлумачення.

Розділ 2. «Тлумачення норм права та юридична практика» складається з трьох підрозділів і висновків до розділу, присвячений особливостям тлумачення конституційних законів та міжнародно-правових норм.

У підрозділі 2.1. «Тлумачення Конституції України та конституційних законів» автор аналізує специфіку тлумачення Конституції України, яка обумовлена особливими юридичними, соціальними, політичними властивостями об'єкту тлумачення, а також наявністю офіційного нормативного інтерпретатора - Конституційного Суду України, проаналізовані підходи щодо меж інтерпретації конституційних норм.

У відповідності до Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Для розуміння специфіки тлумачення Конституції та конституційних законів автором запропоновано розглянути такі поняття як «конституція» та «конституційні закони».

Підкреслюється, що конституція - це винятковий нормативно-правовий акт держави і суспільства. Це накладає особливу відповідальність на орган, що здійснює її офіційне тлумачення, а також визначає специфіку самої інтерпретаційної діяльності органу конституційної юрисдикції. Конституція України є вищим правовим актом держави, основним джерелом національної правової системи; базою поточного законодавства; визначає компетенцію органів державної влади, зокрема, Верховної Ради України; встановлює цілі, завдання і об'єкти правового регулювання; володіє вищою юридичною силою; встановлює співвідношення норм внутрішнього і міжнародного права.

Теорія державного права встановлює відмінність між двома поняттями конституції - між конституцією і конституційним законом в матеріальному сенсі та конституцією і конституційним законом у формальному сенсі. Під першими, тобто під конституційними законами в матеріальному сенсі, розуміються ті закони, які за своїм змістом є верховними або конституційними. Це ті закони, які визначають державний устрій, організацію і діяльність найвищих органів державної влади і основні права громадян. Під другими, тобто конституційними законами у формальному сенсі, розуміються ті закони, які видаються в особливому порядку, що встановлений для видання конституційних законів і відрізняється від порядку видання звичайних законів.

У сучасній вітчизняній юридичній літературі конституційний закон розуміють як різновид закону, акт вищої юридичної сили, що приймається органами законодавчої влади чи референдумом в особливому порядку. Законодавчі закони визначають основи суспільного і державного ладу, є юридичною базою для поточного законодавства.

У підрозділі автором запропоновано поділити конституційні закони на: органічні (вносять зміни, доповнення до Конституції, що діє; включаються як органічна (невід'ємна) частина в текст Конституції; процедура їх ухвалення аналогічна процедурі ухвалення Конституції); номінальні (їх перелік, організаційна назва (про Кабінет Міністрів, про вибори Президента тощо) передбачені Конституцією; будучи продовженням Конституції їх положення в текст Конституції не включаються; їх основне завдання - конкретизація (деталізація) певних норм Конституції); ординарні (на них є посилання в Конституції, але без визначення їх організаційної назви).

Дисертант дотримується точки зору, що інтерпретуючи конституційні норми, Конституційний Суд України, як і інші суб'єкти правотлумачної діяльності, повинен пам'ятати про небезпеку необґрунтованого розширення або звуження сфери дії конституційної норми. Мова йде про межі інтерпретації норм Конституції. Важливо не вийти за межі тлумачення. В даному випадку застосовуються два підходи, які взаємопов'язані між собою. Перший полягає в тому, щоб обґрунтувати тлумачення конституційної норми, норми закону у точній відповідності з «буквою» закону. Він повністю направлений на підтримку максимальної стабільності правової норми, на неприпустимість її широкого трактування. Другий підхід полягає в тому, що виникає необхідність в обґрунтуванні адекватності правових норм існуючої реальності в період дії Конституції та закону. Поза всяким сумнівом, соціальні відносини змінюються значно швидше, ніж воля законодавця, що направлена на зміну відповідних правових норм, і тому виникає невідповідність між нормою права і життям.

Тлумачення Конституції необхідне з наступних причин: воно є стадією реалізації конституційних норм; Конституція як особливий нормативно-правовий акт розрахований на тривале і стабільне функціонування.

У підрозділі 2.2. «Особливості тлумачення норм міжнародного права» зазначається, що в умовах світових трансформаційних процесів проблеми тлумачення норм міжнародного права отримують все більшого значення і привертають увагу як теоретиків, так і практиків.

Велике значення мають відносини, які склалися між суб'єктами у процесі тлумачення міжнародно-правових норм. Перш за все, тому що за своєю суттю тлумачення є і політичним явищем. Політичне тлумачення відіграє в міжнародному житті особливу роль. Для з'ясування змісту того або іншого договору, його цілей і принципів, необхідно перш за все визначити склад їх учасників, їх соціально-політичний лад, характер зовнішньої політики. Саме ці чинники визначають реальний зміст договору в цілому і його конкретних ухвал. Чим важливіший політичний характер має норма, тим вище значення має політичне тлумачення.

Міжнародно-правові норми в політичному контексті - це система міжнародних політичних відносин і зовнішня політика визначених держав, засобом здійснення якої є норма міжнародного права, а також - це внутрішня політика відповідних держав, яка не тільки визначає зовнішню політику, але й впливає на процес реалізації норм міжнародного права. Адже проблеми тлумачення цих норм здатні істотно зачіпати інтереси держав і тому досить часто є питаннями зовнішньополітичної та внутрішньополітичної боротьби.

Тлумаченням міжнародно-правових норм займаються різні суб'єкти і в залежності від цього змінюється юридичне значення тлумачення. Суб'єкти тлумачення: держава; органи держави; міжнародні органи та організації; фізичні особи; юридичні особи.

У даному підрозділі також приділено увагу принципам та правилам тлумачення норм міжнародного права. Принципи тлумачення - це загальні положення про мету, завдання, результати тлумачення. Правила тлумачення - це ті конкретні технічні прийоми, які допомагають аналізувати зміст правової норми.

Підкреслюється, що в сучасному міжнародному праві існують наступні основні принципи тлумачення норм міжнародного права: «добросовісності» - відіграє важливу роль у процесі взаємодії двох нормативних систем, що регулюють сучасні міжнародні відносини - міжнародне право та мораль. Він є тим юридичним засобом, який до процесу міжнародного правового регулювання вводить норми моралі; «єдності тлумачення» - зобов'язує до того, щоб усі норми міжнародного права тлумачилися одноманітно у будь-яких випадках; «ефективності» - має надавати міжнародно-правовій нормі реального значення, а не призводити до її бездіяльності.

Проаналізувавши думки науковців, стає зрозумілим, що в юридичній літературі визначаються наступні правила тлумачення норм міжнародного права:

- результатом тлумачення не може бути обмежена свобода реалізації прав, яка належить одному із суб'єктів. Це правило вимагає того, щоб міжнародні правові норми, які негативно позначаються на правах держав, тлумачилися в обмеженому значенні;

- сумнівні положення норми міжнародного права мають тлумачитися на користь суб'єкта міжнародного права. Це правило полягає у тому, що у випадку, якщо міжнародно-правова норма є незрозумілою, то сумніви мають бути розтлумачені таким чином, щоб не збільшити обов'язки сторони, що їх несе;

- правило «lex specialis» полягає у тому, що тлумачення має відбуватися з переважною силою спеціальних норм щодо загальних норм міжнародного права. Перевага спеціальних норм характеризується тим, що вони уточнюють, конкретизують та доповнюють загальні норми, а інколи навіть є виключенням із загальних положень;

- заборонна норма має перевагу над нормою, що наказує, а та, у свою чергу, - над тією, що дозволяє. Це правило встановлює певну ієрархію норм, що забороняють, наказують та дозволяють, але ж разом з тим, такий поділ норм міжнародного права щодо тлумачення є умовним, адже одна й та ж норма одночасно може одній стороні будь-що забороняти, а іншій дозволяти.

Визначається, що видами тлумачення міжнародних норм права, зокрема міжнародних договорів є: внутрішньодержавне; аутентичне; міжнародних договорів; міжнародне; неофіційне (доктринальне); словесне (або граматичне); логічне; історичне; звичайне; систематичне.

Дисертант вважає, що застосування тих чи інших видів тлумачення залежить від значення та характеру норми, що тлумачиться. У сучасному міжнародному праві особливе значення має встановлення при тлумаченні її зв'язку з основними принципами, яким результати тлумачення не мають права суперечити.

У підрозділі 2.3 «Тлумачення норм права: наукова значущість та практичні результати» автор дисертаційного дослідження звертає увагу на те, що в сучасних умовах світових трансформацій проблема взаємодії юридичної науки і практики зводиться до того, що теоретичні дослідження повинні задовольняти потреби практики, базуватися на її матеріалах, а практика, у свою чергу, - спиратися на науково обґрунтовані рекомендації і висновки.

Тлумачення норм права складає значний обсяг діяльності більшості юристів, а також пов'язане з повсякденним вирішенням певних правових питань в практичній роботі багатьох органів держави, особливо суду і прокуратури.

Підкреслюється, що тлумачення як юридична діяльність є завданням забезпечення законності та підвищення ефективності правового регулювання. Основним принципом сучасної соціально-правової держави є принцип законності, відповідно до якого усі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи, громадяни та їх об'єднання зобов'язані дотримувати насамперед конституції та законів. Водночас закони - це, по суті, мертві правила, що отримують своє життя лише за допомогою їх застосування громадянами, адміністративними або судовими органами. Проте, правильне застосування закону неможливе без його правильного розуміння і саме для цього й необхідна розробка теорії тлумачення, певних правил тлумачення.

Однією з причин, що обумовлюють необхідність тлумачення, є недосконалість викладу волі законодавця. Засоби юридичної техніки не завжди адекватно передають його думку, а формулювання правових актів іноді бувають незрозумілими. Отже, саме тому і виникає необхідність в їх правильній інтерпретації.

В умовах сьогодення доктринальне тлумачення норм права достатньо впливає на правотворчу і на правореалізаційну практику. Правотворчі та правозастосовні органи, як правило, враховують в своїй роботі результати доктринального тлумачення. Особливої важливості набуває нині таке тлумачення, коли, по суті, стерта межа між позитивним і природним правом і на конституційному рівні знайшли своє закріплення ідеї природного походження і невідчужуваності прав людини. У цих умовах юрист-практик як ніколи потребує рекомендацій учених щодо вирішення колізій, що виникають в правовій практиці. Сучасні вчені-юристи стали активніше брати участь в правотворчому і правореалізаційному процесах як розробники законопроектів, експертів, консультантів.

Автор зазначає, що на сьогодні суди, а також прокурори, слідчі та особи, які провадять дізнання, не зацікавлені у використанні наукового (доктринального) тлумачення законів при здійсненні кваліфікації злочинів. Зокрема, навіть, навпаки: використання такого тлумачення вони уникають через зацікавленість у так званій «кваліфікації із запасом», яка здійснюється неправильно з метою прикриття недостатньої обґрунтованості їхньої позиції щодо правової оцінки і злочинного діяння.

Тлумачення норм права в умовах становлення правової держави повинно слугувати меті правильного, точного і одноманітного розуміння і застосування закону, меті виявлення його сутності, яку законодавець вклав в словесне формулювання, що покликаний протидіяти будь-яким спробам відійти від точного змісту правових норм, протиставляти під різними приводами «буквальний» і «дійсний» сенс, букву і дух закону, його зміст і зовнішню форму, що є насправді прихованою формою зміни закону. Іноді важко, навіть неможливо зрозуміти, що є дійсним внутрішнім сенсом норми на відміну від її буквального тексту, де містяться об'єктивні критерії знаходження і дослідження цього дійсного сенсу. Основною ідеєю, якою повинне бути пройняте усе вчення про тлумачення, є ідея охорони і усесвітнього зміцнення законності.

У Висновках сформульовані найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у дослідженні теоретико-прикладних аспектів тлумачення правових норм в умовах сучасного державотворення в Україні. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є наступні висновки.

1. Аналіз та визначення тлумачення - це процес мислення щодо природи, сутності, призначення та змісту правових норм в правореалізаційній практиці.

Об'єктом тлумачення є нормативні правові акти та їх сукупність, при цьому важливого значення набувають не тільки нормативні приписи, що містяться в них, але і преамбули актів та інші правові положення.

Предметом тлумачення є відображена в законі воля законодавця, що відповідає часу видання акта, а також воля сучасного законодавця, яка міститься в актах, які доповнюють, змінюють окремі положення первісного акту.

Тлумачення норм права - це спеціальна діяльність інтелектуально-вольового та логічного характеру офіційних і неофіційних суб'єктів суспільних відносин (органів держави, їх посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян) з метою встановлення змісту норми права, розкриття вираженої в ній волі соціальних сил, що перебувають при владі.

2. «Правові межі тлумачення права» - це сукупність норм, що потребують усвідомлення та роз'яснення відповідними уповноваженими державними органами та посадовими особами в сфері їх компетенції, а також суб'єктами в процесі правової діяльності.

Межі тлумачення права за напрямами включають: нормотворчу, правотворчу, правореалізаційну, правозастосовну, систематизаційну, правовиховну діяльність.

3. Функції тлумачення права - основні напрями, способи та методи роз'яснення змісту норм права щодо їх усвідомлення, однакового розуміння та одностайного застосування.

Тлумачення права завжди здійснюється за допомогою певних методів. З врахуванням підстав об'єднання прийомів і правил з'ясування у методи тлумачення (підставами об'єднання є певна сторона об'єкта тлумачення, що досліджується цими прийомами й правилами, та властиві їм спільні риси і ознаки). Визначимо наступні методи тлумачення правових норм: логічний, мовний, системний, історичний. Адже саме їх застосування необхідно для глибокого й правильного з'ясування дійсного змісту правових норм.

4. Класифіковано тлумачення норм права: 1) за суб'єктами (або за юридичною силою його результатів), в залежності від мети - а) офіційне: нормативне (автентичне і легальне), казуальне; б) неофіційне: доктринальне, професійне, буденне; 2) за обсягом, в залежності від співвідношення буквального юридичного тексту і дійсного змісту правових норм: а) буквальне, б) обмежувальне, в) розширювальне.

Офіційне тлумачення - це усвідомлення та роз'яснення природи, сутності та змісту правових норм, що здійснюється компетентними державними органами і набуває загальновольового характеру у правореалізаційній діяльності.

Неофіційне тлумачення - це усвідомлення та роз'яснення змісту природи та призначення правових норм особами компетенцією яких офіційно не охоплюється ця діяльність. Отже, її результати не мають юридично обов'язкової сили.

5. В усі часи юристів, філософів та інших цікавила проблема співвідношення природного права (мораль) та позитивного права.

Позитивне право дійсно зростає з суспільної правосвідомості, у тому числі і з правових ідей та уявлень, що є в суспільстві, тих або інших життєвих правил і звичаїв, що встояли, але, на нашу думку, це зовсім не означає, що слід визнавати за діюче юридичне право усе, що має правове значення. Таке широке розуміння права допускає відхід від законності, послаблює роль і авторитет закону в суспільстві.

Дійсно, текстуальна форма права - необхідний його атрибут, проте повне ототожнення права як найскладнішого соціального феномена з текстуальністю як однією з ознак атрибутів права, вважаємо, помилковою. Водночас, позитивним моментом є увага до позитивного змісту правових текстів.

Право є нормативно закріплена справедливість. У свою чергу, на наш погляд, закон, що не відповідає справедливості, не є правовим, а справедливий закон - це правовий закон.

В процесі тлумачення правових норм - «дух» закону включає в себе саме волю нормотворчого органу, а думка інтерпретатора йде саме від аналізу буквального тексту, тобто «букви» закону, до аналізу «догми права», юридичних особливостей правових норм тощо.

6. Конституція за своїм змістом є як юридичним, так і політичним документом. Вона має не тільки внутрідержавну, але і міжнародно-правову цінність. Отже, конституція - це компроміс різних сил, що приймають участь в її розробці, тобто вона відображає результати політичної боротьби і закріплює рівень розвитку суспільних відносин, що складають предмет її регулювання.

Конституційні норми володіють підвищеною стабільністю, особливо охороняються державою, істотно впливають на суспільні відносини, закріплюють найбільш важливі політико-правові цінності, апробовані досвідом світового конституціоналізму, є внутрішньо скоординованими і утворюють цілісну єдину систему.

Конституційні закони поділяються на: органічні (вносять зміни, доповнення до Конституції, що діє; включаються як органічна (невід'ємна) частина в текст Конституції; процедура їх ухвалення аналогічна процедурі ухвалення Конституції); номінальні (їх перелік, організаційна назва (про Кабінет Міністрів, про вибори Президента тощо) передбачені Конституцією; будучи продовженням Конституції їх положення в текст Конституції не включаються; їх основне завдання - конкретизація (деталізація) певних норм Конституції); ординарні (на них є посилання в Конституції, але без визначення їх організаційної назви).

7. Визначені підходи щодо меж інтерпретації конституційних норм, зокрема, перший підхід полягає у тому, щоб обґрунтувати тлумачення конституційної норми, норми закону у відповідності з буквою закону; другий, полягає у тому, що виникає необхідність в обґрунтуванні адекватності правових норм існуючій реальності в період дії Конституції та закону.

Тлумачення Конституції необхідне з наступних причин: воно є стадією реалізації конституційних норм; Конституція як особливий нормативно-правовий акт розрахований на тривале і стабільне функціонування.

8. Тлумачення норм міжнародного права в сучасних умовах є складним процесом, що залучає не тільки право, а також супровідні правові явища такі, як правосвідомість, політика тощо. Воно являє з'ясування змісту норми, її мети, завдань в певній ситуації та у світлі загальних принципів права. Тлумачення міжнародних правових норм в процесі їх застосування сприяє усуненню недоліків та помилок, що були допущені при їх створенні. Тлумачення міжнародних правових норм є необхідною умовою застосування норми у мінливих умовах світових трансформаційних процесів.

Міжнародно-правові норми в політичному контексті - це система міжнародних політичних відносин і зовнішня політика визначених держав, засобом здійснення якої є норма міжнародного права, а також - це внутрішня політика відповідних держав, яка не тільки визначає зовнішню політику, але й впливає на процес реалізації норм міжнародного права.

Тлумаченням міжнародно-правових норм займаються різні суб'єкти і в залежності від цього змінюється юридичне значення тлумачення. Суб'єкти тлумачення: держава; органи держави; міжнародні органи та організації; фізичні особи; юридичні особи.

9. Принципи тлумачення - це загальні положення про мету, завдання, результати тлумачення. Основними принципами тлумачення норм міжнародного права є: добросовісність; єдність тлумачення; ефективність.

Правила тлумачення - це конкретні технічні прийоми, які допомагають аналізувати зміст правової норми. Основними правилами тлумачення норм міжнародного права є: результатом тлумачення не можуть бути обмежена свобода реалізації прав, яка належить одному із суб'єктів; сумнівні положення норми міжнародного права мають тлумачитися на користь обтяженого суб'єкта міжнародного права; правило «lex specialis» полягає у тому, що тлумачення має виходити з переважною сили спеціальних норм щодо загальних норм міжнародного права; заборонна норма має перевагу над нормою, що наказує, а та, у свою чергу, - над тією, що дозволяє.

10. Тлумачення норм права є специфічною діяльністю, що обумовлено низкою відповідних факторів: ця діяльність пов'язана з інтерпретацією правових актів, тобто об'єктом тлумачення є право; тлумачення права є необхідною умовою правового регулювання; діяльність тлумачення, у встановлених законом випадках, здійснюється компетентними органами держави; результати тлумачення, що мають обов'язкове значення, закріплюються в спеціальних інтерпретаційних актах.

Тлумачення норм права в умовах становлення правової держави повинно слугувати меті правильного, точного і одноманітного розуміння і застосування закону, меті виявлення його сутності, яку законодавець вклав в словесне формулювання, що покликаний протидіяти будь-яким спробам відійти від чіткого змісту правових норм, протиставляти під різними приводами «буквальний» і «дійсний» сенс, букву і дух закону, його зміст і зовнішню форму.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Молибога М.П. Теоретичні постулати тлумачення Конституції та законів України. / Молибога М.П. // Вісник академії управління МВС. - 2010. - № 3 (15). - С. 29-36.

2. Молибога М.П. Тлумачення норм права: сутнісні характеристики. / Молибога М.П. // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2010. - № 4 - 5. - С.155-160.

3. Молибога М.П. Тлумачення норм права: теоретичні засади та практичний вимір / Молибога М.П. // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Є.О. Дідоренка. 2010. - № 3 (42). - С.12-16.

4. Молибога М.П. Функції та методи тлумачення права / Молибога М.П. // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2010. - № 6. - С.155-160.

5. Молибога М.П. Тлумачення норм права: деякі аспекти розгляду / Молибога М.П. // Соціально-правові реформи в незалежній Україні: досягнення, проблеми, перспективи / За заг. ред. В.О. Зайчука. - К.: Інститут законодавства, 2009. - С. 59-62.

6. Молибога М.П. Принципи та правила тлумачення норм міжнародного права / Молибога М.П. // Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні. Матеріали науково-практичної конференції. 29 квітня - 1 травня 2010 р. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2010. - С. 77-78.

АНОТАЦІЯ

Молибога М. П. Тлумачення (інтерпретація) правових норм: наукове та практичне значення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретико-прикладних аспектів тлумачення правових норм в умовах сучасного державотворення в Україні.

У роботі сформульовано нові теоретичні положення, уточнено зміст окремих понять та запропоновано ряд висновків, що стосуються даної проблематики.

В дисертаційному дослідженні акцентовано увагу на понятті, значенні, функціях, методах та видах тлумачення норм права, аналізуються «дух» і «буква» закону, особливості тлумачення конституційних законів та міжнародно-правових норм.

Крім того, досліджено об'єкт та предмет тлумачення, межі тлумачення права, критерії класифікації тлумачення норм права, суб'єкти тлумачення, підходи щодо меж інтерпретації конституційних норм, уточнено принципи та правила тлумачення міжнародних норм.

Ключові слова: тлумачення, тлумачення норм права, принцип верховенства права, принцип верховенства закону, конституція, конституційний закон, тлумачення міжнародно-правових норм.

АННОТАЦИЯ

Молибога Н. П. Толкование (интерпретация) правовых норм: научное и практическое значение. - Рукопись.