Особливості банкрутства окремих юридичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 347.736.8

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Особливості банкрутства окремих юридичних осіб

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Стефанів Тетяна Василівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України Довгерт Анатолій Степанович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародного приватного права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Притика Юрій Дмитрович, заступник Міністра юстиції України;

кандидат юридичних наук Цірат Ганна Віталіївна, юридична агенція «Юрзовнішсервіс», адвокат. неплатоспроможність юридичний економіка

Захист відбудеться 7 червня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в залі засідань Вченої ради Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий “5” травня 2010 р.

Вчений секретар cпеціалізованої вченої ради М.О. Медведєва

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Період становлення ринкових відносин в економіці України супроводжувався кризою неплатежів, взаємною заборгованістю юридичних осіб різних форм власності, накопиченням боргів. Одним із правових інструментів захисту від негативних наслідків перехідного періоду в економіці став Закон України «Про банкрутство» від 14.05.1992 р. Вказаний Закон не вирішував проблем фінансового оздоровлення підприємств, не надавав пільг для боржників. Основне завдання полягало в примушуванні боржника будь-яким шляхом (навіть на шкоду виробництву) погасити борги кредиторам, тобто зазначений нормативно-правовий акт носив яскраве прокредиторське забарвлення. Як показала судова практика, цей документ був далекий від досконалості. Саме в період його чинності банкрутство стало масовим явищем: переважна більшість суб'єктів підприємницької діяльності мали можливість, не виконуючи договірних зобов'язань, навмисне ставати банкрутами, тому невдовзі він викладається в новій редакції, як Закон від 30.06.1999 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон або Закон про банкрутство). В Законі вперше з'явилися норми про особливості регулювання банкрутства окремих юридичних осіб, зокрема таких як: містоутворюючі підприємства, особливо небезпечні підприємства, сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, страховики, професійні учасники ринку цінних паперів тощо.

Включення до Закону положень про банкрутство окремих юридичних осіб пояснюється специфікою їхньої діяльності, економічним і соціальним значенням цих підприємств для економіки держави.

Після прийняття в 1999 році Закону про банкрутство питанням банкрутства окремих категорій юридичних осіб стало приділятися більше уваги і в юридичній літературі. Однак ці питання на монографічному, комплексному рівні не розглядалися.

Дослідження питань, пов'язаних з особливостями регулювання неспроможності окремих категорій юридичних осіб, є надзвичайно актуальним, зважаючи на те, що розробка теоретичних засад, рекомендації щодо практичного застосування норм та виявлення існуючих у цій сфері проблем сприятиме удосконаленню законодавства про неспроможність стосовно осіб, до яких не можна застосовувати звичайні правила банкрутства.

Науково-теоретичною базою дисертації послужили праці вітчизняних дослідників, серед яких: Р.Г.Афанасьєв, О.М. Бірюков, А.Г. Бобкова, А.А. Бутирський, І.О. Вечірко, Б.М. Грек, В.В. Джунь, А.С. Довгерт, С.В. Жуков, Т.О. Коваленко, В.А. Малига, О.В. Михальнюк, П.О. Повар, Б.М. Поляков, П.Д. Пригуза, Ю.Д. Притика, В.В. Радзивілюк, Я.Г. Рябцева, Є.В. Сгара, В.В. Степанов, З.Ф.Татькова, Н.І. Титова, М.І. Тітов, Г.В. Цірат, Б.В. Шуба, М.В. Шульга та інші; наукові розробки дореволюційних вчених, зарубіжних дослідників, серед яких: Г.Ф. Шершеневич, В.С. Бєлих, Є.П. Будалин, В.В. Вітрянський, О.А. Дубінчін, М.В. Єлізаров, Л.А. Лисенко, П. Папе, М.В. Телюкіна, В.М. Ткачов, Г.О. Туркіна, М. Хоуман та ін.

Водночас доводиться констатувати відсутність у вітчизняній доктрині системного аналізу та комплексного дослідження особливостей банкрутства окремих юридичних осіб у сфері промисловості та сільського господарства. У зв'язку з цим актуальність теми визначається теоретико-правовою проблемою дослідження цивільно-правового статусу боржника (містоутворюючі підприємства, природні монополії паливно-енергетичного комплексу, сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства) в рамках процедури банкрутства.

Нормативною та емпіричною базою дослідження є широке коло нормативно-правових актів України, що стосуються теми дослідження, підручники, монографії, автореферати дисертацій, власне дисертації, публікації в періодичних виданнях та інша вітчизняна і зарубіжна наукова література.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконувалася у відповідності до науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника відповідно до комплексної цільової програми «Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0186.0.070867), а також теми науково-дослідної програми «Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин у світлі нової Конституції України», протокол № 9 від 27.03.2001 року (номер державної реєстрації 0106У003905).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення та вирішення теоретичних і практичних проблем правового регулювання відносин, які виникають у сфері неплатоспроможності (банкрутства) окремих юридичних осіб; вивчення відповідності діючих норм у сфері регулювання таких відносин вимогам економіки і факторам соціального значення; виявлення неузгодженостей у цій сфері законодавства та вироблення пропозицій щодо його удосконалення.

Означена мета зумовила необхідність зосередження основної уваги на вирішенні таких завдань:

- проанаізувати сучасний стан наукових досліджень питань банкрутства окремих юридичних осіб у праві України;

- здійснити аналіз повноти і системності правового регулювання неплатоспроможності (банкрутства) окремих юридичних осіб у сфері промисловості та сільського господарства;

- уточнити коло юридичних осіб, до яких на даний час не застосовуються спеціальні правила неплатоспроможності, але які їх потребують;

- розкрити основні особливості банкрутства окремих юридичних осіб у сфері промисловості та сільського господарства;

- проаналізувати та узагальнити судову практику з метою вивчення практики застосування законодавства про неспроможність (банкрутство) щодо окремих категорій боржників;

- виявити актуальні проблеми застосування матеріально-правових норм, які регулюють питання неплатоспроможності юридичних осіб у сфері промисловості та сільського господарства, запропонувати шляхи їх вирішення, розробивши пропозиції по вдосконаленню діючого законодавства про банкрутство зазначених осіб.

Все вищенаведене дає можливість визначити об'єкт, предмет та методи дисертаційного дослідження.

Об'єктом дослідження є правовий статус окремих юридичних осіб, щодо яких порушена справа про банкрутство, цивільно-правові відносини з іншими учасниками цивільного обороту, а також з арбітражним керуючим.

Предметом дослідження є положення нормативно-правових актів України, відповідні положення цивільного законодавства зарубіжних країн, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, судова практика.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проводилось за допомогою загальнонаукового діалектичного методу та окремих наукових методів. Діалектичний метод із системно-структурним підходом використаний для вивчення нормативно-правових актів, які регулюють банкрутство окремих юридичних осіб у сфері промисловості та сільського господарства, формулювання пропозицій по його вдосконалюванню з метою більш широкого використання даних особливостей при врегулюванні відносин неспроможності. Формально-логічний метод дозволив запропонувати визначення «містоутворюючі підприємства» і деяких інших понять. Порівняльно-правовий та аналітико-синтетичний метод використані для дослідження зарубіжного досвіду правового регулювання банкрутства окремих юридичних осіб у сфері промисловості та сільського господарства. Проблемний метод дозволив проаналізовані питання реформування українського законодавства, і, перш за все, в сфері банкрутства окремих юридичних осіб, до яких застосовуються особливі правила банкрутства. Прогностичний метод дозволив на основі загальних даних, отриманих на основі проблемного методу, визначити основні тенденції, які можуть проявитися в майбутньому в сфері регулювання відносин, що досліджуються. Метод узагальнення дозволив у висновках підсумувати окремі найважливіші питання, відповідно до мети дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в українській науці комплексним науковим дослідженням цивільно-правових аспектів банкрутства окремих юридичних осіб-боржників у сфері промисловості та сільського господарства.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та практичних пропозиціях, найважливішими серед яких є наступні:

Вперше:

1. Сформульовано авторське визначення поняття «містоутворюючого підприємства» - це юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність у сфері промисловості, кількість працівників якого складає не менше 25 % загальної кількості працюючих на підприємствах міста (села). Працівниками містоутворюючого підприємства слід вважати осіб, які працюють як за трудовим договором, так і на інших підставах (зокрема, за цивільно-правовим договором), оскільки останні беруть участь в трудовому процесі і отримують за це заробітну плату.

2. Визначено специфіку договору поруки у справах про банкрутство містоутворюючого підприємства, яка полягає в тому, що поручитель зобов'язується відповідати за виконання тільки існуючих грошових зобов'язань і обов'язкових платежів, а коло поручителів є обмеженим органами місцевого самоврядування або центральними органами виконавчої влади. Запропоновано також доповнити істотні умови договору поруки, зокрема включати умови щодо порядку і строків погашення вимог кредиторів та щодо видачі документу про резервування грошових коштів у відповідному бюджеті на момент укладення договору.

3. Запропоновано закріпити в Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 р. обов'язок органів місцевого самоврядування сприяти у відновленні платоспроможності містоутворюючих підприємств та визначено механізм такого сприяння (наприклад, виділення з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій; встановлення пільгових тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць та ін.).

4. Доведено необхідність встановлення спеціальних вимог до арбітражного керуючого (керуючий санацією, ліквідатор) у процедурах санації та ліквідації містоутворюючих підприємств, сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств, зокрема вища економічна (для містоутворюючих підприємств) або вища сільськогосподарська освіта (для сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств), певний стаж роботи у відповідних сферах та деякі інші вимоги.

5. Запропоновано у справах про банкрутство окремих юридичних осіб, до яких застосовуються спеціальні правила банкрутства, ввести нову процесуальну фігуру - заступника арбітражного керуючого, на якого покласти обов'язки, передбачені для самого арбітражного керуючого, що обґрунтовується складністю ведення справ, важливих для економіки держави підприємств.

6. Обґрунтовано необхідність прийняття спеціального закону «Про особливості неплатоспроможності (банкрутства) суб'єктів природних монополій паливно-енергетичного комплексу» та запропоновано наступні його положення: (і) справа про банкрутство цих підприємств порушується у разі неможливості задовольнити вимоги кредиторів по грошових зобов'язаннях протягом шести місяців з моменту настання дати їх виконання; (іі) сума кредиторської вимоги має перевищувати балансову вартість майна підприємства-боржника; (ііі) розширення кола учасників провадження у справі про банкрутство підприємств паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК) за рахунок участі органів управління паливно-енергетичного комплексу; (іv) скорочення строків розгляду справ про банкрутство монополій ПЕК, як правило, до 3 місяців із дня надходження заяви про визнання боржника банкрутом; (v) необхідність спеціальних вимог до арбітражного керуючого (керуючий санацією, ліквідатор) у процедурах санації та ліквідації.

7. Запропоновано збільшити термін, необхідний для визначення ознак банкрутства сільськогосподарського підприємства, до 6 місяців, вказавши на те, що одержання результатів діяльності такого підприємства залежить від природних факторів.

8. Запропоновано для сільськогосподарських підприємств встановити критерій неоплатності, а саме «пасиви боржника перевищують його активи». Така новела унеможливить порушення ліквідаційної процедури відносно боржників, які володіють значним майном.

Удосконалено:

9. Запропоновано при аналізі фінансового стану та при визначенні виручки сільськогосподарського підприємства враховувати фактор сезонності сільськогосподарських робіт, зокрема рахувати виручку, виходячи із середніх показників за рік, а у випадках, коли сільськогосподарське підприємство працює на ринку тільки перший рік (тобто без прибутків), слід керуватися розрахунками виручки, яку б підприємство могло б одержати у галузі сільськогосподарського виробництва.

Отримало подальший розвиток:

10. Дослідження питання розширення кола юридичних осіб, що потребують спеціальних правил банкрутства, зокрема до цього кола слід віднести деякі казенні підприємства, комунальні підприємства, некомерційні організації, підприємства воєнно-промислового комплексу, суб'єкти природних монополій ПЕК.

11. Дослідження питання банкрутства непідприємницьких організацій, зокрема аргументується можливість продовження діяльності непідприємницьких організацій після задоволення вимог кредиторів (процедури банкрутства таких юридичних осіб повинні бути спрямовані на майно боржника, а не на нього самого).

В роботі, крім запропонованих вище висновків, більшість з яких варто закріпити законодавчо, запропоновано і інші зміни та доповнення до діючого законодавства, зокрема:

12. Доповнити п.6 ст.44 Закону про банкрутство вказавши, що орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади може бути учасником провадження у справі про банкрутство сільськогосподарських підприємств у випадку винесення господарським судом рішення про це.

13. Доповнити ст.44 Закону про банкрутство, зазначивши, що план санації сільськогосподарського підприємства повинен містити обґрунтовані можливості погашення вимог кредиторів, перед якими боржник має заборгованість по поставці сільськогосподарської продукції.

14. Внести зміни до статті 50 Закону про банкрутство, передбачивши зокрема, що згода всіх членів фермерського господарства повинна бути оформлена у письмовій формі та завірена печаткою такого фермерського господарства; у випадку незгоди в подачі заяви голови фермерського господарства до господарського суду про порушення справи про банкрутство член такого господарства повинен подати письмове заперечення з обгрунтуванням своєї позиції, яка повинна бути долучена до заяви голови фермерського господарства; доповнити п.13, зазначивши, що нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані як цілісний майновий комплекс тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об'єктів, що продаються.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертаційній роботі результати, а також її теоретичні висновки і положення можуть бути використані в законотворчій діяльності під час внесення доповнень і змін до законодавства про банкрутство та інших нормативних актів.

Основні положення роботи можуть бути використані у навчальному процесі в рамках цивільно-правових, господарсько-правових дисциплін, із метою розроблення програм відповідних спецкурсів та під час підготовки навчальних посібників і методичних рекомендацій, призначених для студентів юридичних та економічних навчальних закладів.

Прикладний характер дослідження дозволив використовувати його результати безпосередньо при підготовці проектів процесуальних документів у суді.

Теоретичні висновки і практичні рекомендації використовуються в навчальному процесі при викладанні дисципліни «Цивільне право», «Господарське процесуальне право» у Юридичному інституті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Особистий внесок здобувача. Робота є наслідком самостійного наукового дослідження дисертантки, в ній викладено авторський підхід щодо вирішення деяких проблем банкрутства окремих юридичних осіб. Сформульовані теоретичні положення та висновки одержані автором у результаті вивчення та аналізу наукових й інших джерел.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні і практичні висновки, що стосуються проблеми банкрутства окремих юридичних осіб, доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (23-24 квітня 2009 року, м. Івано-Франківськ) та Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Правова політика Української держави» (19-20 лютого 2010 року, м. Івано-Франківськ).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у семи наукових публікаціях, серед яких п'ять статей опубліковано у фахових наукових виданнях, що входять до відповідних затверджених ВАК України переліків, а також дві тези виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями і предметом дослідження. У відповідності з ними дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків (до кожного розділу і загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 181 сторінку, з них основний текст - 160 сторінок, список використаних джерел складає 200 найменувань та становить 21 сторінку.

Основний зміст дисертації

У Вступі містяться положення, що обґрунтовують актуальність обраної теми; визначаються об'єкт, предмет і мета дослідження; аргументуються методи; формулюється наукова новизна роботи, підкреслюється теоретичне й практичне значення основних положень дисертації й отриманих висновків; вказується ступінь апробації результатів дослідження та наявність публікацій за темою дисертації.

Розділ І «Загальні положення щодо специфіки банкрутства окремих юридичних осіб» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню процесу становлення та правового регулювання банкрутства окремих юридичних осіб та постановці проблеми.

У підрозділі 1.1 «Постановка проблеми та рівень наукових досліджень в області особливості банкрутства окремих юридичних осіб» розглядаються праці українських науковців, що торкались питання особливостей банкрутства окремих юридичних осіб у сфері промисловості та сільського господарства.

З проведеного аналізу наукових праць автор дійшла висновку, що законодавча база, яка регулює особливості банкрутства окремих юридичних осіб у сферах промисловості та сільського господарства, знаходиться в незадовільному стані; правовий статус зазначених категорій боржників визначається великою кількістю нормативно-правових актів, що викликає на практиці неабиякі труднощі; рівень наукових досліджень у сфері банкрутства окремих юридичних осіб є недостатнім: ряд українських науковців (В.В. Джунь, Е.В. Сгара, Р.Г. Афанасьєв та ін.) лише загально або з дуже вузьких питань торкались цієї теми, однак на широкому монографічному рівні вона досі не досліджувалась.

Автор наголошує на необхідності прийняття єдиного законодавчих акту про особливості банкрутства або по кожній групі юридичних осіб ( наприклад, щодо банкрутства юридичних осіб у сфері промисловості, сільського господарства та ін.) або по окремим юридичним особам (наприклад, Закону про особливості банкрутства містоутворюючих підприємств, Закону про особливості банкрутства підприємств ПЕК та ін.).

У підрозділі 1.2 «Коло юридичних осіб, що потребують спеціальних правил про банкрутство» наголошує на тому, що не до всіх юридичних осіб можна застосовувати загальні положення про банкрутство, оскільки це може негативно позначитися на економіці країни, її безпеці або зачіпити інші істотні сторони життя держави і її населення. Саме тому актуальним на сьогоднішній день є визначення чіткого переліку юридичних осіб, які потребують спеціальних правил банкрутства.

Виходячи з існуючого переліку юридичних осіб, щодо яких застосовуються особливі правила банкрутства відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 р. автором виділено три групи юридичних осіб:

- юридичні особи у сфері промисловості (містоутворюючі підприємства, особливо небезпечні підприємства);

- юридичні особи у сфері сільського господарства (сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства);

- фінансові установи (банки, професійні учасники ринку цінних паперів, емітенти чи управителі іпотечних сертифікатів, управителі фонду фінансування будівництва чи управителі фонду операцій з нерухомістю).

Проаналізовано коло юридичних осіб, щодо яких законодавство про банкрутство або не застосовується взагалі, або застосовується з певними обмеженнями (казенні підприємства, комунальні підприємства, некомерційні організації, суб'єкти природних монополій ПЕК, підприємства воєнно-промислового комплексу).

Автор робить висновок про необхідність доповнення Закону про банкрутство положеннями, які стосуються розширення кола юридичних осіб, що потребують спеціальних правил банкрутства. Існуючий перелік таких юридичних осіб необхідно доповнити такими категоріями юридичних осіб, як деякі казенні підприємства, комунальні підприємства, некомерційні організації, підприємства воєнно-промислового комплексу, суб'єкти природних монополій ПЕК.

Враховуючи специфіку діяльності деяких боржників та їх важливість для економіки в цілому в роботі пропонується прийняття окремих законодавчих актів, наприклад, Закону «Про особливості неспроможності (банкрутства) суб'єктів природних монополій паливно-енергетичного комплексу», Закону «Про особливості банкрутства підприємств воєнно-промислового комплексу».

Розділі II «Правове регулювання неплатоспроможності (банкрутства) містоутворюючих підприємств та суб'єктів природних монополій паливно-енергетичного комплексу» містить в собі два підрозділи та зосереджується на особливостях банкрутства містоутворюючих підприємств і підприємств ПЕК.

У підрозділі 2.1 «Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств» на основі вивчення поглядів вчених щодо банкрутства містоутворюючих підприємств (Б. Поляков, Н. Барбашова, С. Сгара, М. Єлізаров та ін.) робиться висновок про те, що містоутворююче підприємство займає у певному регіоні особливе становище, можна сказати, навіть стратегічне, оскільки соціальний фактор у даному випадку відіграє першочергове значення. Тому важливим є вже те, що законодавець передбачив ряд особливостей щодо банкрутства даної юридичної особи.

Дисертанткою робиться висновок про те, що чинне законодавство не містить чіткого визначення таких юридичних осіб, як містоутворюючі підприємства. З метою уникнення у судовій практиці будь-яких непорозумінь щодо віднесення юридичної особи саме до категорії містоутворюючого підприємства запропоновано власне його визначення: містоутворююче підприємство - це юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність у сфері промисловості, кількість працівників якого складає не менше 25 % загальної кількості працюючих на підприємствах міста (села).

Автор обґрунтовує висновок про те, що при визначенні чисельності працівників містоутворюючого підприємства, яке має філії, представництва, слід враховувати працівників боржника, які постійно проживають в місті, селищі, іншому населеному пункті місцезнаходження підприємства.

На основі проведеного вивчення особливостей банкрутства місто- утворюючих підприємств дисертанткою зроблено висновок про те, що підприємства з чисельністю працівників більше п'яти тисяч не відносяться до категорії містоутворюючих, а утворюють іншу категорію боржників, на яку поширюються правила про банкрутство містоутворюючих підприємств, тому члени родини працівників таких підприємств не повинні враховуватись. Запропоновано зменшити критерій чисельності працівників великих підприємств з п'яти тисяч до трьох тисяч осіб та внести відповідні зміни до ч.2 ст.42 Закону.

Доведено, що працівниками містоутворюючого підприємства слід вважати осіб, які працюють як за трудовим договором, так і на інших підставах (зокрема, за цивільно-правовим договором), оскільки останні беруть участь в трудовому процесі і отримують за це заробітну плату.

Визначено специфіку договору поруки у справах про банкрутство містоутворюючого підприємства, яка полягає в тому, що поручитель зобов'язується відповідати за виконання тільки існуючих грошових зобов'язань і обов'язкових платежів, тоді як ЦК України допускає можливість укладення договору поруки для забезпечення зобов'язань, які виникнуть в майбутньому; коло поручителів є обмеженим органами місцевого самоврядування або центральними органами виконавчої влади.

Запропоновано також доповнити класичний договір поруки наступними істотними умовами, зокрема включати не тільки розмір сум зобов'язань боржника перед кредиторами і обов'язкових платежів, але і умови щодо порядку і строків погашення вимог кредиторів.

Крім того, на момент укладення договору слід додавати документ про резервування грошових коштів у відповідному бюджеті, що, на нашу думку, забезпечить реальність виконання даного договору.

Зазначено, що участь у справі про банкрутство містоутворюючого підприємства органів місцевого самоврядування та центральних органів виконавчої влади не є випадковою, адже саме на них законодавець покладає неабияку надію на те, що вказана юридична особа зможе виконати усі грошові зобов'язання перед кредиторами і відновить свою платоспроможність. У зв'язку з цим запропоновано закріпити у Законі України «Про місцеве самоврядування» обов'язок органів місцевого самоврядування сприяти у відновленні платоспроможності містоутворюючих підприємств шляхом виділення з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій, встановлення пільгових тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг містоутворюючим підприємствам, залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць тощо.

Автор наголошує на тому, що до арбітражного керуючого слід встановити спеціальні вимоги у процедурах санації та ліквідації містоутворюючих підприємств, зокрема: а) обов'язкова наявність економічної освіти (в умовах світової економічної кризи для відновлення платоспроможності боржника керівником підприємства повинен бути ефективний кризовий менеджер); б) стаж роботи у сфері промисловості не менше 5-ти років, що узгоджується з загальними вимогами до працівників, які займають керівні посади; в) досвід роботи арбітражного керуючого не менше 3 років, що пояснюється специфікою діяльності арбітражного керуючого та для досягнення позитивного результату, який полягає у відновленні платоспроможності даної юридичної особи.

Виділено певні особливості у процедурі санації містоутворюючого підприємства: строк процедури санації може бути на один рік більшим (тобто 2,5 роки), ніж це визначено за загальним правилом (1,5 року); процедура санації може бути продовжена ще на строк до 10-ти років за наявності договору поруки органу місцевого самоврядування чи центрального органу виконавчої влади за зобов'язаннями боржника.

Зроблено висновок про те, що тривалий строк не сприяє оздоровленню ситуації, і запропоновано його скоротити до 5-ти років, залишивши існуючу норму про те, що боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років.

Автором розглянуто та проаналізовано особливості продажу майна боржника містоутворюючого підприємства як цілісного майнового комплексу та встановлено, що зазначена процедура здійснюється за клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади на торгах у формі конкурсу, обов'язковими умовами якого є не тільки збереження робочих місць для не менш як 70 відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу, але і прийняття зобов'язання покупця забезпечити перепідготовку чи працевлаштування працівників підприємства відповідно до законодавства в разі зміни профілю діяльності підприємства. З метою підвищення привабливості об'єкта для потенційних інвесторів запропоновано зменшити відсоток збереження робочих місць з 70 відсотків до 50 відсотків.

У підрозділі 2.2 «Особливості банкрутства суб'єктів природних монополій паливно-енергетичного комплексу» наголошується на тому, що підприємства ПЕК займають особливе місце серед учасників майнового обороту, адже діють у тих сферах ринку, де відсутня конкуренція виробників. Саме тому такі суб'єкти стають особливо значимими в економіці цілих регіонів. Застосування до цих юридичних осіб звичайних (загальних) правил банкрутства, а також критеріїв і ознак їхньої неспроможності може привести до негативних наслідків для економіки України та є неприпустимим, робиться висновок про необхідність дослідження особливостей банкрутства підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Дисертанткою встановлено, що єдиною законодавчою базою, яка регулює окремі питання банкрутства природних монополій паливно-енергетичного комплексу, є пункт 1 Прикінцевих положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Визначено, що Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 р. не регулює питання банкрутства підприємств ПЕК, а тільки визначає комплекс заходів запобігання банкрутству зазначених юридичних осіб.

Автор обґрунтовує необхідність прийняття спеціального Закону України «Про особливості неплатоспроможності (банкрутства) суб'єктів природних монополій паливно-енергетичного комплексу», основними питаннями якого можуть стати наступні положення: (і) встановлені переліки підприємств ПЕК, до яких не можуть застосовуватись правила банкрутства (атомні електростанції, газотранспортні організації); (іі) спеціальні ознаки банкрутства підприємств ПЕК (справа про банкрутство цих підприємств порушується у разі неможливості задоволити вимоги кредиторів по грошовим зобов'язанням і (чи) виконати обов'язок про сплату обов'язкових платежів протягом шести місяців з моменту настання дати їх виконання, сума кредиторської вимоги має перевищувати балансову вартість майна підприємства-боржника (в тому числі права вимоги), тобто сума активів підприємства є недостатньою для виконання боргових зобов'язань); (ііі) розширення кола учасників провадження у справі про банкрутсво підприємств ПЕК за рахунок участі органів управління паливно-енергетичним комплексом, а саме Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) та державного підприємства «Енергоринок»; (iv) встановлення спеціальних правил щодо строку розгляду справи про банкрутство монополій ПЕК (справа про банкрутство повинна бути розглянута в засіданні господарського суду в строк, який не перевищує 3-х місяців із дня надходження заяви про визнання боржника банкрутом, розгляд справи про банкрутство може бути відкладено на строк не більше двох місяців); (v) додаткові вимоги до арбітражного керуючого та процедури його призначення (а) арбітражний керуючий повинен мати досвід роботи на відповідних підприємствах ПЕК (можливо із числа працівників органу управління паливно-енергетичним комплексом); б) кандидатуру керуючого подає суду орган управління паливно-енергетичного комплексу, а у випадку неподання такої кандидатури арбітражний керуючий призначається в загальному порядку; в) в усіх випадках кандидатура арбітражного керуючого погоджується з НКРЕ); (vi) особливості продажу майна підприємства ПЕК, зокрема встановити заборони щодо продажу майна (частини майна) виробничо-технологічного комплексу (крім уступки прав підприємства-боржника, яка можлива по договору енергозбереження, договору поставки газу, договору транспортування газу, нафти і нафтопродуктів в частині вимог оплати відпущеної споживачам електричної енергії, теплової енергії, газу, нафти і нафтопродуктів) та перепрофілювання чи закриття виробництва, пов'язаного з функціонуванням єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Розділ ІІІ «Спеціальні правила банкрутства юридичних осіб у сфері сільського господарства» містить в собі два підрозділи, в яких досліджуються особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств.

У підрозділі 3.1 «Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств» розкрито цивільно-правові особливості правового статусу сільськогосподарських підприємств та проаналізовано судові процедури, які можуть застосовуватись у випадку банкрутства даних юридичних осіб, а саме: процедура розпорядження; процедура санації; процедура ліквідації з виділенням конкретних практичних проблем і пропозицій щодо їх вирішення.

Дисертанткою обґрунтовано висновок про те, що при аналізі фінансового стану та при визначенні виручки сільськогосподарського підприємства слід враховувати фактор сезонності сільськогосподарських робіт, зокрема рахувати виручку, виходячи із середніх показників за рік, а у випадках, коли сільськогосподарське підприємство працює на ринку тільки перший рік (тобто без прибутків), слід керуватися розрахунками виручки, яку б підприємство могло б одержати у галузі сільськогосподарського виробництва. Крім того, зазначено, що оптимальний період для підрахунку виручки сільськогосподарських підприємств у випадку їх банкрутства, повинен складати не менше трьох років до порушення справи про банкрутство сільськогосподарського підприємства, тобто це той строк, який, на думку автора, дозволить даній юридичній особі закріпитися на ринку. У випадку порушення справи про банкрутство щодо підприємства, яке здійснює свою діяльність менше трьох років, розмір виручки повинен визначатись за весь період діяльності з моменту державної реєстрації.

Автором зроблено висновок про те, що визначений в Законі про банкрутство механізм продажу об'єктів нерухомості (застосовуються загальні правила продажу) не в повній мірі відповідає самій суті сільськогосподарських підприємств, та запропоновано спеціальні правила продажу об'єктів нерухомості, а саме: 1) обов'язок арбітражного керуючого боржника виставити на продаж на перших торгах підприємство боржника; 2) переважне право на придбання майна боржника мають особи, які займаються виробництвом, виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції і володіють земельною ділянкою, яка розташована у даній місцевості; 3) обов'язок арбітражного керуючого провести незалежну оцінку майна боржника і запропонувати особам, які займаються виробництвом, виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції і володіють земельною ділянкою, яка розташована у даній місцевості, придбати майно по оціночній вартості; 4) встановити місячний строк для подачі заявок особами, які займаються виробництвом, виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції і володіють земельною ділянкою, яка розташована у даній місцевості, а у випадку їх відсутності - право арбітражного керуючого на реалізацію майна на загальних підставах.

В ході дослідження дисертантка дійшла висновку про необхідність збільшення терміну, необхідного для визначення ознак банкрутства сільськогосподарського підприємства до 6 місяців, пояснюючи це тим, що одержання результатів діяльності такого підприємства залежить від природних факторів.

Крім того, враховуючи важливе соціальне значення сільськогосподарських підприємств, пропонується збільшити розмір заборгованості для ініціювання справи про банкрутство - до 500 мінімальних розмірів заробітної плати.

Автор пропонує встановити критерій неоплатності для сільскогосподарських підприємств, а саме «перевищення пасивів боржника над його активами». Така новела унеможливить порушення ліквідаційної процедури відносно боржників, які володіють значним майном.

Запропоновано виділити ознаки ініціювання банкрутства сільськогосподарських підприємств таким чином, щоб в рахунок заборгованості включати тільки вимоги, пов'язані із сільськогосподарською діяльністю.

Автором обґрунтовується висновок про необхідність закріплення на законодавчому рівні спрощеної процедури ліквідації так званих «залишкових» колективних сільськогосподарських підприємств, які припинили свою діяльність шляхом прийняття окремого законодавчого акту.

Виходячи з об'єктивно-суб'єктивних факторів обґрунтовано необхідність введення такої процесуальної фігури, як «заступник арбітражного керуючого», на якого пропонується покласти обов'язки, передбачені для самого арбітражного керуючого, що обґрунтовується складністю ведення справ, важливих для економіки держави підприємств.

Автором наголошено на тому, що до арбітражного керуючого слід встановити спеціальні вимоги, зокрема: 1) обов'язкова наявність вищої сільськогосподарської освіти, що пояснюється специфікою сільськогосподарської діяльності; 2) стаж роботи у сфері сільського господарства не менше 3-х років, що сприятиме стабільному розвитку такого важливого сектору економіки України, як сільське господарство. Крім того, виходячи з реалій судової практики, зроблено висновок про те, що для якісного виконання своїх обов'язків арбітражний керуючий повинен призначатися тільки на одне сільськогосподарське підприємство в якості керуючого санацією, ліквідатора.

У підрозділі 3.2 «Особливості банкрутства фермерських господарств» розкрито цивільно-правовий статус фермерських господарств (далі - ФГ) та зроблено висновок про те, що останні є особливими суб'єктами правовідносин, яким притаманні такі ознаки, як родинний характер, обов'язковість трудової участі, знижений вік членства в господарстві, особливості внутрішнього управління, специфічний правовий режим майна та земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Дисертантом розкрито основні особливості банкрутства ФГ, зокрема при порушенні справи про банкрутство, при застосуванні процедури розпорядження майном, ліквідаційної процедури, санації та мирової угоди, при

вирішенні земельних та інших майнових питань у цих судових процедурах, при формуванні ліквідаційної маси ФГ, при продажі нерухомого майна.

Звернено увагу на те, що законодавець встановлює для зазначеної категорії боржників підвищені базові умови для відкриття процедури банкрутства - 6 місяців, що ще раз підкреслює їх важливість для економіки держави. Крім того, стійка неплатоспроможність боржника, що дає право на ініціювання справи про банкрутство, прямо пов'язана не зі строком договору або строком внесення плати, а з закінченням сільськогосподарських робіт.

Автором запропоновано для уникнення правових колізій в частині одночасного застосування двох спеціальних статей Закону - ст. 50, яка регулює особливості банкрутства фермерського господарства, і статей 47-49, в яких закріплена особлива процедура банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина, внести зміни до п.2 ст.50 Закону про банкрутство - виключити слово «підприємець».

Запропоновано передбачити правило для ситуації, коли член ФГ незгоден з подачею головою фермерського господарства заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство: член такого господарства повинен подати письмове заперечення з обгрунтуванням своєї позиції, яка повинна бути долучена до заяви голови фермерського господарства.

В ході дисертаційного дослідження зроблено висновок про необхідність законодавчого закріплення особливих вимог до кандидатури арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією) ФГ, які є аналогічними вимогам до арбітражних керуючих сільськогосподарських підприємств.

Запропоновано доповнити п.13 Закону про банкрутство, зазначивши, що нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані як цілісний майновий комплекс тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об'єктів, що продаються.

Автором зроблено висновок про те, що до ФГ можуть застосовуватись спрощені процедури - ст.51 та ст.52 Закону про банкрутство, розкрито їх особливості, однак наголошено на тому, що у судовій практиці повинно переважати застосування спеціальної статті - ст.50 Закону про банкрутство у порівнянні із ст.51, ст.52 зазначеного Закону.

Висновки

У Висновках містяться наступні теоретичні і практичні узагальнення результатів проведеного дослідження та нові підходи до вирішення завдань, пов'язаних з банкрутством окремих юридичних осіб у сфері промисловості та сільського господарства:

1. Законодавча база, яка регулює особливості банкрутства окремих юридичних осіб у сферах промисловості та сільського господарства, знаходиться в незадовільному стані, адже одного розділу VI Закону про банкрутство та окремих положень Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23 червня 2005 року із змінами та доповненнями недостатньо, щоб вирішити проблеми, які виникають на практиці. З іншого боку, при вирішенні питання про банкрутство цих юридичних осіб доводиться враховувати надзивачайно велику кількість нормативних актів, які визначають їх правовий статус.

2. Рівень наукових досліджень у сфері банкрутства окремих юридичних осіб є недостатнім. Ряд українських науковців (В.В. Джунь, Е.В. Сгара, Р.Г. Афанасьєв та ін.) лише загально або з дуже вузьких питань торкались цієї теми, однак на широкому монографічному рівні вона досі не досліджувалась.

3. Коло юридичних осіб, що потребують спеціальних правил банкрутства, потребує розширення за рахунок таких категорій юридичних осіб: деякі казенні підприємства; комунальні підприємства; некомерційні організації; підприємства воєнно-промислового комплексу; суб'єкти природних монополій ПЕК;

4. Враховуючи специфіку діяльності підприємств паливно-енергетичного комплексу та їх важливість для економіки в цілому, необхідним є прийняття окремого законодавчого акту - Закону «Про особливості неспроможності (банкрутства) суб'єктів природних монополій паливно-енергетичного комплексу».

5. Чинне законодавство не містить чіткого визначення таких юридичних осіб, як містоутворюючі підприємства. З метою уникнення у судовій практиці будь-яких непорозумінь щодо віднесення юридичної особи саме до містоутворюючого підприємства запропоновано власне його визначення як юридичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність у сфері промисловості, кількість працівників якого складає не менше 25 % загальної кількості працюючих на підприємствах міста (села).

6. Проаналізовано такий цивільно-правовий інститут як договір поруки, розкрито специфіку даного договору у справах про банкрутство містоутворюючого підприємства: поручитель зобов'язується відповідати за виконання тільки існуючих грошових зобов'язань і обов'язкових платежів, коло поручителів є обмеженим органами місцевого самоврядування або центральними органами виконавчої влади. Договір поруки у зазначеній сфері пропонується доповнити наступними істотними умовами: а) включати в договір поруки умови щодо порядку і строків погашення вимог кредиторів; б) додавати документ про резервування грошових коштів у відповідному бюджеті на момент укладення договору.

7. Розкрито цивільно-правові особливості правового статусу сільськогосподарських підприємств та проаналізовано судові процедури, які можуть застосовуватись у випадку банкрутства даних юридичних осіб, а саме: процедура розпорядження; процедура санації; процедура ліквідації з виділенням конкретних практичних проблем і пропозицій щодо їх вирішення (необхідність спеціальних вимог до арбітражного керуючого - спеціальні знання у сільськогосподарській сфері: вища сільськогосподарська освіта та досвід роботи не менше 3-х років; введення нової процесуальної фігури «заступника арбітражного керуючого», збільшення розміру заборгованості для ініціювання справи про банкрутство сільськогосподарського підприємства до 500 мінімальних розмірів заробітної плати та ін.).

8. Розкрито цивільно-правові особливості правового статусу фермерських господарств та зроблено висновок про те, що останні є особливими суб'єктами правовідносин, яким притаманні наступні ознаки: родинний характер, обов'язковість трудової участі, знижений вік членства в господарстві, особливості внутрішнього управління, специфічний правовий режим майна та земельних ділянок для ведення ФГ.

9. Проаналізовано всі судові процедури, які застосовуються до ФГ, та розкрито особливі правила банкрутства даної категорії, зокрема при порушенні справи про банкрутство, при застосуванні процедури розпорядження майном, ліквідаційної процедури, санації та мирової угоди, при вирішенні земельних та інших майнових питань у цих судових процедурах, при формуванні ліквідаційної маси ФГ, при продажу нерухомого майна.

10. Зроблено висновок про те, що до ФГ можуть застосовуватись спрощені процедури - ст.51 та ст.52 Закону про банкрутство, розкрито їх особливості, однак у судовій практиці повинно переважати застосування спеціальної статті - ст.50 Закону про банкрутство у порівнянні із ст.51, ст.52 зазначеного закону.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Стефанів Т. В. Банкрутство підприємств у зарубіжних країнах: окремі аспекти / Т. В. Стефанів // Юриспруденція: теорія і практика. Науково-практичний журнал. - 2007. - № 9 (35). - С. 23-26.

2. Стефанів Т. В. Особливості банкрутства фермерських господарств: окремі аспекти / Т. В. Стефанів // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : [зб. наук. статей]. - 2008. - Вип. ХІХ. - С. 152-161.

3. Стефанів Т. В. Поняття банкрутства: окремі теоретично-правові аспекти / Т. В. Стефанів // Юриспруденція: теорія і практика. Науково-практичний журнал. - 2008. - № 5 (43). - С. 20-27.

4. Стефанів Т. В. Коло юридичних осіб, що потребують спеціальних правил банкрутства / Т. В. Стефанів // Держава і право. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. -Вип. 45. - С. 333-338.

5. Стефанів Т. В. Суб'єкти у відносинах банкрутства / Т. В. Стефанів // Юриспруденція: теорія і практика. Науково-практичний журнал. - 2010. - № 1 (63). - С. 40-45.

6. Стефанів Т. В. Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств: окремі аспекти / Т. В. Стефанів // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні : м-ли Всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 23-24 квітня 2009 року). - Івано-Франківськ, 2009. - С. 92-95.

7. Стефанів Т. В. Окремі аспекти банкрутства суб'єктів природних монополій паливно-енергетичного комплексу / Т. В. Стефанів // Правова політика Української держави : м-ли Міжнар. наук.-практ. конф., присв. 70-річчю Прикарпатського нац. ун-ту імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ, 19-20 лютого 2010 р.). - Івано-Франківськ, 2010. - Т. 1. - С. 193-196.

Анотація

Стефанів Т.В. Особливості банкрутства окремих юридичних осіб. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Робота присвячена комплексному дослідженню цивільно-правових аспектів банкрутства окремих юридичних осіб-боржників у сфері промисловості та сільського господарства.

В дисертації доводиться необхідність розширення кола юридичних осіб, що потребують спеціальних правил банкрутства.

Особлива увага приділяється банкрутству юридичних осіб у сфері промисловості (містоутворюючі підприємства та природні монополії ПЕК) та сільського господарства (сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства).

Ключові слова: банкрутство, особливості банкрутства, містоутворюючі підприємства, природні монополії паливно-енергетичного комплексу, сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства.

Аннотация

Стефанив Т.В. Особенности банкротства отдельных категорий юридических лиц. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию гражданско-правовых аспектов банкротства отдельных категорий юридических лиц в сфере промышлености и сельського хозяйства.

В работе проанализировано современное состояние научных исследований вопросов банкротства отдельных юридических лиц в праве Украины и сделан вывод о том, что уровень последних является недостаточным, поскольку большинство украинских ученых (В.В. Джунь, Э.В. Сгара, Р.Г. Афанасьев и др.) исследовали этот вопрос косвенно.

Делается вывод о необходимости расширения круга юридических лиц, требующих специальных правил банкротства, в часности некоторые казенные предприятия, коммунальные предприятия, некоммерческие организации, предприятия военно-промышленного комплекса, субъекты природных монополий топливно-энергетического комплекса (ТЭК).