Захист прав і свобод людини та громадянина Конституційним Судом України: доктринальні, прикладні та компаративні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ УКРАЇНИ: ДОКТРИНАЛЬНІ, ПРИКЛАДНІ ТА КОМПАРАТИВНІ АСПЕКТИ

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРАВЧЕНКО Ольга Олександрівна

УДК 342.56

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

КОПИЛЕНКО Олександр Любимович, Інститут законодавства Верховної Ради України, директор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор БАЙМУРАТОВ Михайло Олександрович, Маріупольський державний університет, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права

кандидат юридичних наук, доцент

ПРИХОДЬКО Христина Вікторівна ,

Академія муніципального управління, завідувач кафедри муніципального права

Захист відбудеться «___» липня 2011 р. о ___00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано «___» червня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Модернізація української державності в останнє десятиліття XX та на початку XXІ століття стала домінантою демократичних перетворень у країні. Такі перетворення, перш за все, супроводжуються створенням належної й ефективної системи інституційних та нормативних гарантій захисту прав людини та громадянина.

У цьому контексті питання належного захисту прав людини і громадянина є найбільш актуальним для сучасної України, законодавство якої закріпило стандартний для правової держави перелік прав та свобод. Основна проблема України, як і будь-якої іншої держави, полягає в належному забезпеченні таких прав, що розпочинається зі створення відповідних державних механізмів захисту прав і свобод людини та громадянина, набуваючи особливого значення для держави, політична і правова системи якої знаходяться в процесі трансформації.

Підвалини такого механізму закладено в Конституції України, яка проголосила утвердження і забезпечення прав та свобод людини головним обов'язком держави. Завдання щодо гарантування верховенства Конституції покладено на Конституційний Суд України (КСУ) як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Отже, саме КСУ є одним з тих невід'ємних елементів державотворення, що забезпечує належне функціонування державного механізму захисту прав і свобод людини та громадянина. Тому для розбудови демократичної правової держави підвищення ефективності діяльності КСУ щодо захисту прав і свобод людини та громадянина має визначальне значення.

Виходячи з вищевикладеного, аналіз теоретичних та прикладних проблем захисту прав і свобод людини та громадянина КСУ має важливе значення для розвитку науки конституційного права, що обумовлює актуальність та доцільність дослідження.

Окремі аспекти захисту прав і свобод людини та громадянина як інституту правової держави досліджувалися такими українськими та зарубіжними вченими, як С. Алексєєв, А. Автономов, М. Баймуратов, С. Бритченко, Ф. Гаєк, Р. Дворкін, М. Дженіс, Д. Донеллі, О. Зайчук, А. Колодій, О. Копиленко, В. Копєйчиков, О. Кутафін, Ф. Люшер, Н. Матузов, А. Малько, Г. Мальцева, М. Мархгейм, Н. Марченко, Н. Нижник, А. Олійник, В. Погорілко, П. Рабінович, А. Робертсон, Н. Онищенко, Д. Притика, О. Скакун, Ю. Тодика, О. Тодика, М. Цвік, М. Хавронюк, В. Чіркін, В. Четвернін, Ю. Шемшученко, І. Фарбер, Л. Юзьков і ряд інших. Роботи цих вчених стали теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження.

Питання теорії та практики функціонування органу конституційної юстиції в контексті захисту прав і свобод вивчали як українські - О. Батанов, А. Георгіца, В. Кампо, О. Марцеляк, П. Мартиненко, М. Савчин, М. Савенко, І. Сліденко, В. Скомороха, М. Селівон, М. Савченко, А. Селіванов, М. Тесленко, В. Тихий, Л. Чубар, В. Шаповал, - так і іноземні науковці: А. Ален, Е. Анджелетті, Н. Вітрук, Г. Гаджієв, Р. Гваладзе, JI. Лопес-Гуерра, А. Клішас, В. Кряжков, Е. Куріс, Л. Лазарєв, В. Лучин, Д. Малова, М. Мітюков, Т. Морщакова, Р. Уітц, М. Штайнмюлер, А. Ендзінш, Б. Ебзєєв та інші.

За останні роки в Україні захищено ряд дисертаційних досліджень, які містять науковий аналіз окремих аспектів захисту прав і свобод людини та громадянина, що додатково підтверджує актуальність та доцільність такого роду досліджень.

Віддаючи належне проведеним дослідженням і беззаперечному внеску названих авторів у розробку даного напряму у галузі конституційного права, необхідно відзначити відсутність комплексних робіт, присвячених діяльності та ролі Конституційного Суду України у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина. Крім того, слід констатувати відсутність у вітчизняній науці конституційного права компаративно-правового переосмислення реалізації функцій захисту прав і свобод людини органами конституційної юстиції, що і зумовило вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках комплексних науково-дослідних тем Інституту законодавства Верховної Ради України «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975) та «Конституціоналізм у державо- та правотворенні України: стан, проблеми та перспективи» (державний реєстраційний № 0111U002227).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у встановленні ролі та місця КСУ у забезпеченні захисту прав людини і громадянина в контексті доктринальних, прикладних та компаративно-правових аспектів.

Мета дослідження зумовлює постановку таких завдань:

- проаналізувати теоретичні засади реалізації захисту прав людини в правовій державі;

- розкрити функціонально-праксеологічний аспект діяльності органів конституційної юстиції в механізмі захисту прав людини і громадянина;

- виявити особливості правових позицій Конституційного Суду України щодо захисту прав людини і громадянина;

- дослідити практику Конституційного Суду України у сфері захисту прав людини і громадянина;

- провести компаративний аналіз існуючих підходів до реалізації органами конституційної юстиції функції захисту прав людини і громадянина;

- з'ясувати особливості конституційної скарги як способу захисту прав людини та громадянина спеціальними органами конституційної юстиції.

Об'єктом дослідження є правовідносини, пов'язані з реалізацією органами конституційної юстиції функцій щодо захисту прав людини і громадянина.

Предметом дослідження є повноваження і форми здійснення органами конституційної юстиції функцій щодо захисту прав людини і громадянина.

Методологічну основу дисертаційної роботи складає система загальнонаукових, філософських і спеціальних методів, застосування яких забезпечує досягнення сформульованих мети і завдань дослідження та достовірність отриманих результатів.

Так, спеціально-юридичний метод було використано для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх спільних рис та відмінностей одне від одного, формулювання дефініцій, що склали понятійно-категоріальний апарат дослідження (підрозділи 1.1. та 1.2.). Системний метод дав можливість комплексно розглянути механізми реалізації захисту прав людини органами КСУ у його практичній діяльності (підрозділи 2.1. та 2.2.). Застосування структурного методу дозволило виявити основні проблеми у функціонуванні КСУ (підрозділи 2.1. та 2.2.). За допомогою функціонального методу було визначено основні властивості та функціональні ознаки органів конституційної юстиції (підрозділи 1.2., 2.1. та 2.2.). На основі методу порівняльно-правового аналізу було встановлено особливості функціонування органів конституційної юстиції зарубіжних держав у межах існуючих моделей (підрозділи 3.1. та 3.2.). Крім того, у ході дослідження використовувався статистичний метод, що дав змогу узагальнити практику діяльності КСУ у період з 1997 р. по 2010 р. (підрозділ 2.2.)

У дослідженні використовувалися й інші традиційні для сучасної юриспруденції методи.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим у вітчизняній науці конституційного права комплексним дослідженням функціонального напрямку діяльності Конституційного Суду України щодо захисту прав і свобод людини та громадянина через призму порівняльного правознавства. Новизна проявляється як в самому підході до дослідження поставленої проблеми, так і в запропонованих автором вирішеннях теоретичних і практичних проблем.

Найбільш значимі результати, що характеризують особистий внесок дисертанта в розробку проблематики захисту прав і свобод людини органами конституційної юстиції, можна сформулювати таким чином:

вперше:

- надано авторське визначення захисту прав і свобод людини та громадянина КСУ. Воно розглядається як діяльність, що здійснюється шляхом вирішення справ про конституційність законів, інших нормативних правових актів органів державної влади, тлумачення норм Конституції та законів, результатом якої є їх скасування, за умови їх невідповідності Конституції, та відновлення прав і свобод, гарантованих Конституцією, або уточнення позиції законодавця, вираженої в нормах, що тлумачаться, сприяючи таким чином, їх належній реалізації;

- запропоновано авторську дефініцію «правова позиція КСУ» як правовий висновок КСУ, що є наслідком узагальненого усвідомлення змісту правових норм у контексті вирішення конкретної справи та визначає зміст резолютивної частини рішення КСУ;

- сформульовано авторську позицію щодо доцільності рецепції українським законодавством інституту конституційної скарги як найбільш ефективного способу захисту прав і свобод людини;

вдосконалено:

- розуміння функціонально-праксеологічних аспектів діяльності органів конституційної юстиції;

- змістовну характеристику практики КСУ у частині співвідношення таких елементів, як тлумачення та перевірка конституційності;

- наукові підходи до визначення змісту відмінностей та особливостей формування правових моделей конституційної юстиції;

дістало подальшого розвитку:

- теоретичні підходи до розуміння механізму захисту прав і свобод людини та громадянина як статичного та динамічного явища;

- систематизовано практику діяльності Конституційного Суду України щодо захисту прав людини і громадянина;

- обґрунтування доцільності внесення змін до Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України».

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Основні висновки дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі й сприятимуть подальшому поглибленню розуміння та вивчення ролі органів конституційної юстиції, у тому числі і КСУ, щодо захисту прав і свобод людини та громадянина.

Результати проведеного дослідження можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях, при розробці навчальних курсів «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», «Порівняльне конституційне право» та відповідних спецкурсів для студентів юридичних спеціальностей.

Крім того, сформульовані положення та висновки дисертації можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства, яке регулює діяльність КСУ, зокрема ст. 150 Конституції України та ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», що сприятиме вдосконаленню механізмів виконання цим органом функцій захисту прав людини та громадянина.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, а також доповідалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: Підсумковій науково-практичній конференції за міжнародною участю «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізм реалізації», 30 жовтня 2009 р., м. Одеса (тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Демократичне врядування у контексті глобальних викликів та кризових ситуацій», 3 квітня 2009 р., м. Львів (тези опубліковано); ІІІ Всеукраїнській конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Сучасний розвиток державотворення та право творення в Україні: проблеми теорії та практики» 11 березня 2011 р., м. Маріуполь (тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції «Наука та освіта в сучасному університеті в контексті міжнародного співробітництва» 23-25 травня 2011 р., м. Маріуполь (тези опубліковано).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у чотирьох статтях, надрукованих у фахових виданнях, та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена цілями і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел (259 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 201 сторінку, з яких обсяг основного тесту - 173 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її наукова новизна, проводиться огляд наукового опрацювання та напрямів паралельних досліджень, визначаються його мета та завдання, об'єкт і предмет, практичне значення отриманих результатів, зв'язок з науковими програмами, а також надаються відомості про апробацію результатів дослідження, структура і обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади діяльності органів конституційної юстиції щодо захисту прав і свобод людини та громадянина» присвячено виявленню теоретико-доктринальних проблем захисту прав і свобод людини та громадянина у контексті діяльності органів конституційної юстиції.

У підрозділі 1.1. «Гносеологічні та аксіологічні засади захисту прав людини і громадянина в правовій державі» аналізується ціннісний аспект захисту прав людини та гносеологічні особливості цього явища.

Захист прав і свобод людини та громадянина у правовій державі здійснюється за допомогою системи процедур, механізмів та інститутів, що захищають суб'єктивні права на основі об'єктивного правопорядку. Ці процедури, механізми, інститути перебувають у динаміці, що зумовлено постійним розвитком суспільних відносин.

У підрозділі було сформульовано авторське визначення поняття захисту прав людини і громадянина як системи різного роду елементів та взаємозв'язків між ними, що сприяють усуненню можливих причин і перешкод щодо їх реалізації. Формальну сторону цих елементів становлять відповідні засоби, інструменти, методологія, прийоми та умови реалізації передбачених Конституцією та законодавством прав і свобод. Особливість такої системи захисту полягає у тому, що вона створюється та забезпечується державою, однак її еволюція обумовлена об'єктивними потребами розвитку громадянського суспільства.

Аналіз механізму захисту прав і свобод дозволив виокремити ряд інституцій, які відіграють важливу роль у його еволюції. Одним із таких унікальних інституцій є орган конституційної юстиції, який, реалізуючи свої повноваження, впливає підвищення аксіологічного значення прав і свобод людини та громадянина.

У підрозділі 1.2. «Захист прав і свобод людини та громадянина органом конституційної юстиції як засіб формування правової держави: функціонально-праксеологічний аспект» розглядається функціонально-праксеологічний аспект діяльності органу конституційної юстиції стосовно реалізації ним повноважень щодо захисту прав і свобод людини та громадянина.

У процесі функціонування державно-правового механізму нерідко виникає питання про розмежування функцій і повноважень державних органів як таких. Це обумовлено необхідністю чітко розмежувати напрямки діяльності того чи іншого державного органу, насамперед, для забезпечення адекватності його повноважень. Як засвідчив аналіз сучасних поглядів на цю проблему, функції визначають напрями, сфери діяльності державного органу, тоді як повноваження показують, що орган може або повинен робити щодо конкретного предмета.

Функції органу конституційної юстиції у правовій державі визначають напрями, сфери діяльності цього органу, а повноваження зумовлюють конкретні дії цього органу щодо захисту конкретного права або свободи. Функція захисту прав і свобод людини та громадянина є похідною від більш загальної функції - охорони конституцій. Тобто функція захисту є похідною та доповнювальною стосовно тих повноважень, які має конкретний орган конституційної юстиції.

Окрему увагу у підрозділі було приділено кількісному та якісному аналізу повноважень КСУ з огляду на реалізацію ним функцій щодо захисту прав і свобод.

Розділ 2 «Особливості діяльності Конституційного Суду України щодо захисту прав і свобод людини та громадянина» детально розглядає прикладні сторони функціонування Конституційного Суду України щодо реалізації ним функції захисту прав і свобод людини та громадянина.

У підрозділі 2.1. «Правова позиція Конституційного Суду України як функціональний інструмент захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні» проаналізовано принципово нове явище в українській правовій системі, що є наслідком практичної діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні - правової позиції Конституційного Суду України.

Автор переконаний, що дослідження правових позицій Конституційного Суду України сприяло б вирішенню таких традиційних проблем української правової науки, як розробка теорії правових норм і правовідносин, оскільки для більш поглибленого теоретичного аналізу створюються необхідні умови і передумови у вигляді емпіричної бази конституційних перетворень, що їх здійснює Конституційний Суд України.

На думку автора, правова позиція Конституційного Суду України щодо захисту прав і свобод людини у кожній конкретній справі виражається в його рішеннях, які займають особливе місце в системі національного права, що регламентує порядок реалізації конституційних прав і свобод громадян. Рішення Конституційного Суду України мають специфічну юридичну природу і важливі якості, які можна визначити як остаточні та обов'язкові, що дозволяє їм залишатися настільки ж стійкими і стабільними, як і норми самої Конституції України. Однак, автор вважає, що це не може повністю виключати можливість їх перегляду в майбутньому, якщо в нових суспільно-політичних умовах вони стануть перешкоджати реалізації окремих прав і свобод громадян.

Правові позиції КСУ носять підсумково-узагальнюючий характер, тобто складають юридичну суть прийнятого рішення. Вони, на думку автора, є результатом тлумачення законодавства та мають загальний характер, тобто можуть поширюватись не тільки на випадок, який розглядається, але і на інші випадки, що мають місце в правовій практиці. У цьому полягає їх основне значення для захисту прав і свобод людини.

Підрозділ 2.2. «Особливості захисту окремих прав і свобод людини та громадянина Конституційним Судом України у ході реалізації його повноважень» присвячено дослідженню захисту прав людини та громадянина Конституційним Судом України у контексті концепції їх поділу на позитивні і негативні. Основною гарантією прав і свобод людини та громадянина з урахуванням їх характеру є верховенство Конституції. Поєднання цілей захисту прав і свобод громадян та забезпечення верховенства Конституції визначає діяльність органу конституційної юстиції як одного із найбільш ефективних засобів їх захисту.

Серед іншого, вказується на те, що діяльність Конституційного Суду України щодо захисту прав і свобод, яка виражається в розгляді справ про відповідність Конституції України нормативних актів, міжнародних договорів, як чинних, так і тих, що перебувають на стадії ратифікації, є реалізацією основної функції судового захисту.

Автор дійшов висновку, що в телеологічному плані захист Конституційним Судом України негативних та позитивних прав, є завданнями принципово різними, зважаючи на різну природу цих прав. Якщо негативні права є органічною частиною природи людини як члена соціуму та самоцінної істоти, то позитивні права є соціальними зобов'язаннями держави перед суспільством та окремими його представниками. Захист прав першої групи не викликає ніяких труднощів, у т.ч. і стосовно реалізації рішень КСУ, проте реалізація рішень, пов'язаних із захистом позитивних прав викликає ряд проблем. Причина цього, на погляд автора, криється, у тому числі, у переобтяженості української держави соціальними зобов'язаннями.

У ході дослідження була доведена відсутність функціональної різниці щодо захисту позитивних і негативних прав і свобод у практиці Конституційного Суду України. Зважаючи на той факт, що в Україні відсутня конституційна скарга, лише тлумачення та визнання конституційності/ неконституційності нормативних актів розглядаються як основні способи захисту прав і свобод.

Аналіз практики КСУ свідчить, що реалізація його повноваження щодо перевірки акта на відповідність Конституції (справа про смертну кару) має відповідні наслідки - норми, які визнані неконституційними, припиняють свою дію після рішення КСУ, а рішення є остаточним і оскарженню не підлягає.

Разом з тим, значно менший ефект спостерігається від офіційного тлумачення Конституції та законів і, тим більше, казуального (справа про платні медичні послуги). Неефективність тлумачення пов'язана, в тому числі, з неналежним виконанням державою своїх зобов'язань у сфері позитивних прав, адже ефективний механізм реалізації рішень КСУ щодо тлумачення норм права практично відсутній. Таким чином, слід констатувати, що практично єдиним ефективним повноваженням Конституційного Суду України щодо захисту прав і свобод людини є саме перевірка актів на конституційність.

У Розділі 3 «Компаративно-правові аспекти захисту прав і свобод людини та громадянина органами конституційної юстиції» докладно розглядаються особливості захисту прав і свобод людини та громадянина органами конституційної юстиції через призму існуючих у сучасному світі моделей та різновидів.

Підрозділ 3.1. «Органи конституційної юстиції як фактор підвищення ефективності захисту прав і свобод людини та громадянина: організаційні та нормативно-правові моделі» присвячено компаративно-правовому аналізу способів захисту прав і свобод людини та громадянина, що використовуються відповідними органами конституційної юстиції, а також виявленню процесуальних особливостей реалізації ними цієї функції.

Автором досліджуються основні моделі конституційної юстиції з огляду на особливості захисту прав і свобод людини в межах кожної з них. Стверджується, що місце конституційної юстиції як елемента системи захисту прав і свобод людини і громадянина можна визначити як додаткове. У країнах, де дану функцію здійснюють суди загальної юрисдикції, вона взагалі не є чітко окресленою, що зумовлено відсутністю спеціальних процедур щодо захисту прав людини цими органами. Лише європейська модель визначає самостійне місце органів конституційної юстиції в системі захисту прав і свобод, проте і за цих умов конституційна юстиція не є основним елементом, а лише допоміжним засобом, який використовуючи спеціальні повноваження, додатково забезпечує інститут прав та свобод.

Аналіз діяльності органів конституційної юстиції зарубіжних країн щодо захисту прав і основних свобод людини дозволив зробити ряд висновків та узагальнень насамперед щодо того, що будь-які моделі конституційної юстиції основним завданням вбачають охорону конституції та забезпечення її верховенства і стабільності. Тим не менш, функція захисту прав людини нерозривно пов'язана з охороною конституції, оскільки більшість основних законів держав у даний час містить перелік прав і свобод людини та громадянина, що гарантується даною державою. Більше того, відсутність такої спеціально закріпленої функції, не означає, що органи конституційної юстиції не виконують її на практиці.

Крім того, незважаючи на відмінності в моделях конституційної юстиції, хоча існують як позитивні, так і негативні сторони в будь-якій з них, конституційний захист прав та свобод людини і громадянина є основною функцією, про що свідчить статистика звернень до подібних органів.

Особливе значення органів конституційної юстиції у сфері захисту прав і свобод людини, пов'язане також і з тим фактом, що можливості по реалізації даної функції розширюються за рахунок наявності інших повноважень в органів конституційного юстиції (наприклад, права казуально тлумачити конституцію і закони).

У підрозділі 3.2. «Конституційна скарга як функціональна основа діяльності спеціального органу конституційної юстиції» аналізується найбільш ефективний, на погляд автора, інструмент реалізації функції захисту прав і свобод людини та громадянина, що застосовується в межах європейської моделі конституційної юстиції - конституційна скарга.

Проведене дослідження показало, що прямими і безпосередніми аналогами конституційної скарги є процедура amparo та «позов про визнання». норми захисту прав і свобод характерні для країн, що мають перехідні різновиди конституційної юстиції (латиноамериканські та скандинавські країни). Автор робить висновок про те, що конституційна скарга є завершальним етапом еволюції індивідуального захисту прав і свобод людини та громадянина, органами конституційної юстиції.

Аналіз різного роду аспектів функціонування інституту конституційної скарги дозволив зробити автору ряд важливих висновків щодо її правової природи. При визначенні конституційно-правових нормативних вимог до змісту конституційної скарги і її структури слід мати на увазі, що в основі цього інституту є юридичний конфлікт, який передається на вирішення органу конституційної юстиції. У результаті появи нормативного акту, що порушує права і свободи людини та громадянина, виникає конфлікт - суперечка про право між особою і органом, наділеним публічною владою. Завдання органу конституційної юстиції полягає в усуненні цього конфлікту та в тому, щоб розглянути спір про право в рамках конституційного судочинства.

Показано, що особливого значення інститут конституційної скарги набуває за умов, коли парламент, глава держави та уряд регулюють сферу прав і свобод. Причому, як показує практика, не завжди таке втручання має позитивний ефект. А конституційна скарга як безпосередній інструмент захисту прав і свобод дозволяє значною мірою корегувати таку практику з огляду на нормативний акт вищої юридичної сили - конституцію.

Автор переконаний, що з наданням особам, насамперед фізичним, права безпосереднього звернення до органів конституційної юстиції, функція захисту прав і свобод людини, що ними реалізується, набуває першочергового значення, а сам перелік функціональних характеристик, за умов європейської моделі конституційної юстиції, - рис завершеності. Тому, з огляду на здійснення Конституційним Судом України функції захисту прав і свобод, автор пропонує оптимізувати його повноваження шляхом запровадження інституту конституційної скарги як найбільш ефективного інструменту реалізації даної функції.

У висновках містяться найсуттєвіші та найважливіші результати дисертаційного дослідження, наводяться теоретичні узагальнення та нові підходи до розгляду наукової проблематики стосовно ролі органів конституційної юстиції у захисті прав і свобод людини та громадянина. Основними з них є:

1. У зв'язку з модернізацією держав, появою принципово нових прав, нових інститутів, що гарантують захист прав і свобод, конституційний інститут прав людини і громадянина постійно видозмінюється. Так еволюція закономірно позначається на необхідності нормативного удосконалення механізму захисту прав і свобод людини та громадянина. Однак на основі проведеного дослідження було виявлено, що механізм захисту прав і свобод людини, може бути представлений як у статиці (сукупність правових засобів), так і в динаміці через діяльність інститутів (тобто юридичну діяльність суб'єктів захисту прав людини).

Аналіз механізму захисту прав людини дозволив встановити, що основним інституційним елементом такого механізму виступають органи конституційної юстиції, зважаючи на функції та повноваження таких органів у правовій державі.

2. Усі потенційні можливості органів конституційної юстиції проявляються в їх функціях, що зумовлюють правову природу цих інституцій правової держави. Основа функціональної діяльності будь-якого органу конституційної юстиції - охорона існуючого правопорядку, закріпленого в Основному законі. Всі інші функції випливають з даної функції, у тому числі захист прав і свобод. Проведене дослідження дозволило встановити, що захист прав і свобод є окремим функціональним напрямком діяльності таких органів. У цьому контексті було виявлено дві групи факторів, які визначають функціонально-праксеологічні аспекти діяльності органів конституційної юстиції:

- нормативні, тобто наявність законодавчо закріплених повноважень щодо захисту прав і свобод людини та громадянина (конституційна скарга, процедура amparo);

- фактичні, тобто наявність повноважень, що використовуються для захисту прав і свобод, хоча безпосередньо для цього не призначені (офіційне тлумачення, перевірка конституційності тощо).

3. Правова позиція Конституційного Суду України у справах щодо захисту прав і свобод виражається в його рішеннях, які посідають особливе місце в системі національного права та впливають на порядок реалізації конституційних прав і свобод громадян. Саме вона дає уявлення про динаміку функціонування, відображає тенденції діяльності цього органу та фактичний стан правової доктрини у цій сфері. Доведено, що правова позиція КСУ, вирішуючи питання конституційно-правових прогалин і неточностей, тим самим сприяє уніфікованому застосуванню законодавчих актів.

Юридична сила правової позиції визначається юридичною силою відповідного рішення, хоча в наступних рішеннях з урахуванням динаміки суспільних відносин правова позиція може бути змінена. У цьому і полягає основна властивість правової позиції.

Зважаючи на особливий характер правових позицій Конституційного Суду України, їх вплив на подальший розвиток українського законодавства та права, вважаємо за необхідне доповнити Закон України «Про Конституційний Суд України» відповідними положеннями, визначивши при цьому, що правова позиція КСУ - це правовий висновок КСУ, що є наслідком узагальненого усвідомлення змісту правових норм у контексті вирішення конкретної справи та визначає зміст резолютивної частини рішення КСУ.

4. Вивчення практики КСУ дозволило зробити висновок, що процедура захисту прав людини і громадянина цим органом включає в себе: 1) перевірку конституційності нормативних актів щодо наявності елементів обмежень або взагалі скасування права чи свобод людини та громадянина; 2) офіційне тлумачення норм Конституції та законів.

При цьому було встановлено, що, виходячи із положень чинного законодавства (ст. 150 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України»), найбільш ефективним повноваженням КСУ щодо захисту прав і свобод людини та громадянина є перевірка нормативних актів на їх відповідність Конституції, оскільки у разі порушення прав і свобод окремі положення або акт у цілому припиняють свою дію з моменту оприлюднення відповідного рішення.

Офіційне тлумачення також знайшло своє широке застосування у контексті захисту прав і свобод. Разом з тим ефективного механізму реалізації рішень щодо тлумачення практично немає, що підтверджено практикою діяльності КСУ. Недоліки офіційного тлумачення не дозволяють йому бути таким самим ефективним інструментом захисту прав і свобод, як перевірка конституційності.

5. Було встановлено, що для підвищення ефективності захисту прав і свобод КСУ необхідно наділити фізичних та юридичних осіб правом звернення до КСУ з конституційною скаргою шляхом внесення змін до ст.150 Конституції України та ст.13 Закону України «Про Конституційний Суд України». Таким чином, суб'єктами звернення могли б виступати зацікавлені особи (як фізичні, так і юридичні), а об'єктами контролю - чинні нормативні акти, що порушують конституційні права і свободи. Конституційна скарга до органу конституційної юстиції може стати способом формалізації безпосереднього правового зв'язку між окремою особою і державою, що реалізується на найвищому, конституційному рівні.

6. Рішення КСУ мають специфічну юридичну природу і особливі характеристики, такі, як остаточний характер та обов'язковість, що має забезпечити їх стійкість і стабільність, характерну для норм Конституції України. Разом з тим, неефективна реалізація рішень КСУ щодо офіційного тлумачення норм Конституції та законодавства, які стосуються прав людини, свідчить про необхідність удосконалення механізму відповідальності державних органів і посадових осіб, винних у невиконанні рішень Конституційного Суду України. З огляду на це, вважаємо за доцільне доповнити чинний Закон України «Про Конституційний Суд України» відповідним розділом «Про виконання рішень Конституційного Суду України», який би регламентував порядок, строки виконання, а також підстави і види відповідальності за невиконання або неналежне виконання рішень Конституційного Суду України суб'єктами правозастосування.

Разом з тим запровадження відповідальності за невиконання рішень КСУ не може вважатися єдиним ефективним засобом забезпечення виконання рішень КСУ. Тому постає необхідність у розробці додаткового механізму превентивного характеру - загальнообов'язкової експертизи нормативно-правових актів, як чинних, так і тих, що ще знаходяться на стадії розробки та прийняття, що стосуються захисту прав людини.

7. Компаративне дослідження діяльності органів конституційної юстиції щодо захисту прав і основних свобод людини дозволило стверджувати, що охорона конституцій та забезпечення їх верховенства є основним завданням цього інституту в більшості держав світу. Функція захисту прав і свобод має безпосередній зв'язок із охороною конституцій, оскільки саме вони є тими документами, що закріплюють фундаментальне розуміння системи прав і свобод людини та громадянина, одночасно гарантуючи їх захист.

У ході порівняльно-правового аналізу існуючих підходів до захисту прав і свобод органами конституційної юстиції були виявлені переваги та недоліки кожної з існуючих моделей конституційної юстиції. Основною перевагою європейської моделі є самостійне місце органів конституційної юстиції у механізмі захисту прав і свобод людини шляхом закріплення їх спеціальних повноважень щодо захисту прав людини, тоді, як основною перевагою американської моделі є можливість для будь-якої особи захистити свої права безпосередньо в судах загальної юрисдикції, які, власне, і виконують функції органів конституційної юстиції. Іберійський підхід, зберігаючи переваги американської моделі, пропонує особливий спосіб захисту прав і свобод - процедуру amparo.

Таким чином, кожна з розглянутих моделей пропонує специфічні, але достатньо ефективні засоби захисту прав і свобод, що обумовлені можливостями інституту конституційної юстиції в цілому.

У результаті проведеного дослідження окремих моделей було встановлено, що інститут конституційної юстиції в Україні належить до європейської моделі, хоча в повноваженнях КСУ і відсутній розгляд конституційної скарги. Тому пропонується рецепція цього інституту як найбільш ефективного способу захисту прав і свобод людини.

8. На основі проведеного аналізу діяльності КСУ щодо захисту прав і свобод було сформульовано авторське визначення захисту прав і свобод людини та громадянина КСУ як діяльності, що здійснюється шляхом вирішення справ про конституційність законів, інших нормативних правових актів органів державної влади, тлумачення норм Конституції та законів, результатом якої є їх скасування, за умови їх невідповідності Конституції, та відновлення прав і свобод, гарантованих Конституцією, або уточнення позиції законодавця, вираженої в нормах, що тлумачаться, сприяючи таким чином, їх належній реалізації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Кравченко О.О. Роль Конституційного Суду України в становленні та розвитку громадянського суспільства в Україні (на прикладі гарантування та удосконалення місцевого самоврядування) / О. О. Кравченко // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2011. - № 1 (4).- С. 28-32.

2. Кравченко О.О. Особливості захисту прав людини органами конституційного контролю в сучасній правові державі: порівняльний аналіз / О.О. Кравченко // Порівняльно-правові дослідження. - 2011. - № 2. - С. 78-84

3. Кравченко О.О. Конституційна скарга як засіб удосконалення функціональних характеристик Конституційного Суду України / О.О. Кравченко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2011. - № 1. - С. 64-69.

4. Кравченко О.О. Захист прав людини і громадянина органами конституційного контролю: процесуальні аспекти / О.О. Кравченко // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2011. - № 3 (6). - С. 39-44.

Тези доповідей на наукових конференціях:

5. Кравченко О.О. Фактори, що впливають на нормотворчість: теоретичні засади / О. О. Кравченко // Матеріали підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізм реалізації», 30 жовтня 2009 р. - Том ІІ. - Одеса, 2009. - С. 206-207.

6. Кравченко О.О. Нормотворча техніка, її зміст та елементи / О. О. Кравченко // Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю «Демократичне врядування у контексті глобальних викликів та кризових ситуацій», 3 квітня 2009 р. - Ч. 1. - Львів, 2009. - С. 76-80.

7. Кравченко О. О. Предмет та методологія теорії держави і права / О. О. Кравченко // Матеріали ІІІ Всеукраїнської конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики»: збірник тез наукових праць, 11 березня 2011 р. - Маріуполь, 2011. - С. 56-57.

8. Кравченко О.О. Судовий контроль у механізмі розділу влади / О. О. Кравченко // Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції «Наука та освіта в сучасному університеті в контексті міжнародного співробітництва», 23-25 травня 2011 р. - Маріуполь, 2011 - С. 176-177.

АНОТАЦІЯ

захист право людина конституційний

Кравченко О. О. Захист прав і свобод людини та громадянина Конституційним Судом України: доктринальні, прикладні та компаративні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2011.

Дисертаційне дослідження присвячено аналізу доктринальних та практичних аспектів діяльності Конституційного Суду України щодо захисту прав і свобод людини та громадянина. Окремий аспект роботи - порівняльно-правове дослідження особливостей захисту прав і свобод людини органами конституційної юстиції. У цьому контексті автор досліджує інститут конституційної скарги, процедуру amparo тощо. Обґрунтовується доцільність розподілу прав і свобод на позитивні та негативні, та відповідної систематизації практики Конституційного Суду України.

Ключові слова: Конституція України, Конституційний Суд України, органи конституційної юстиції, захист прав і свобод людини та громадянина, моделі конституційної юстиції, конституційна скарга, правова позиція.

АННОТАЦИЯ

Кравченко О. А. Защита прав и свобод человека и гражданина Конституционным Судом Украины: доктринальные, прикладные и компаративные аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право; муниципальное право. -Институт законодательства Верховной Рады Украины. - Киев, 2011.

Диссертационное исследование посвящено анализу доктринальных и практических аспектов деятельности Конституционного Суда Украины по защите прав и свобод человека и гражданина. Отдельный аспект работы - сравнительно-правовое исследование особенностей защиты прав и свобод человека органами конституционной юстиции. В этом контексте автор исследует институт конституционной жалобы, процедуру amparo т.д. Обосновывается целесообразность разделения прав и свобод на положительные и отрицательные, и проведена соответствующая систематизация практики Конституционного Суда Украины.

Огромное значение для обеспечения эффективности участия Конституционного Суда Украины в механизме реализации прав и свобод граждан имеет надлежащее выполнение всеми органами законодательной, исполнительной и судебной власти своих государственно-правовых функций. В первую очередь, они должны активно участвовать в процедуре выполнения решений Конституционного Суда Украины, в том числе и путем устранения пробелов в законодательстве, образовавшихся в результате принятия таких решений.

Автором установлено существование потребности в дальнейшем по заимствованию передового современного зарубежного опыта в правовую систему Украины, с целью создания эффективного механизма защиты прав и свобод, с определением надлежащего места для органа конституционной юстиции, характерного для модели, которая основана в Украину.

В качестве новых направлений развития науки национального конституционного права в контексте проведенного исследования автором были выделены: а) взаимодействие органов конституционной юстиции с другими элементами механизма защиты прав и свобод, б) проблемы нормативного толкования органами конституционной юстиции норм, содержащих права и свободы человека.

Ключевые слова: Конституция Украины, Конституционный Суд Украины, органы конституционной юстиции, защита прав и свобод человека и гражданина, модели конституционной юстиции, конституционная жалоба, правовая позиция.

ANNOTATION

Kravchenko O. O. Human and Citizen Rights and Freedoms Protection by the Constitutional Court of Ukraine: Doctrinal, Practical and Comparative Aspects. - Manuscript.

Dissertation for obtaining a scientific degree of the Candidate of Legal Sciences under specialty: 12.00.02 - Constitutional Law; Municipal Law. - Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine. - Kyiv, 2011.

The dissertation examines the doctrinal and practical aspects of the Constitutional Court of Ukraine activity towards protection of human rights and freedoms of the citizens.

The Author presents a comparative legal study of the peculiarities of the human and citizen rights and freedoms protection by the constitutional control authorities. In this context, the author also explores the institute of constitutional appeal, amparo procedure etc.

The Author provides the expediency consideration of the rights and freedoms differentiations for positive and negative, in this regard proposes the appropriate systematization of the Constitutional Court of Ukraine practice.

Keywords: Constitution of Ukraine, Constitutional Court of Ukraine, Bodies of Constitutional Jurisdiction, Human and Citizen Rights and Freedoms, Constitutional Control Models, Constitutional Appeal, Legal Position.

Размещено на Allbest.ru