Вплив взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток та наслідки злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

ВПЛИВ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЖЕРТВИ ТА ЗЛОЧИНЦЯ НА ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК ТА НАСЛІДКИ ЗЛОЧИНУ

Корягіна Анжела Миколаївна

Харків - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Згідно з основними положеннями Конституції України людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. На жаль, масштабні політико-економічні перетворення, які відбуваються в нашій державі, супроводжуються загостренням соціальних протиріч і сприяють зростанню конфронтації, проявам жорстокості й агресії в різних формах міжособистісної взаємодії, зокрема вчиненням злочинів проти особи та її власності, тим часом як сучасність вимагає поглянути на людину як на особистість, котра є учасником суспільних відносин, і, між тим, має свої неповторні індивідуальні властивості та внутрішні (суб'єктивні) особливості. Маючи природні генетичні якості, людина може реалізувати себе лише в діяльнісних суспільних зв'язках з іншими людьми. Подвійна детермінація природними й культурними факторами перетворює життя людського індивіда в проблему, що не має готових рішень.

Суспільні відносини, як відомо, є об'єктом правового захисту. Та при переході від абстрактного розуміння суспільних відносин на рівень конкретних міжособистісних стосунків, виявляється, що саме вони досить часто стають безпосередніми детермінантами злочину. Проведений дисертантом аналіз кримінальних справ показав, що у 84 % випадків вчинення злочинів проти особи між злочинцем і жертвою існував певний зв'язок. Перед насильницькими злочинами найчастіше відбуваються різного роду скандали, сварки, сімейно-побутові конфлікти. Тобто вчиненню злочину проти особи, зазвичай, передує послідовність актів взаємодії, що складаються зі взаємних стимулів і реакцій злочинця й потерпілого та безпосередньо формують механізм злочинної поведінки.

Дослідження механізму злочинної поведінки загалом і взаємовідносин потерпілого та злочинця зокрема має важливе практичне й теоретичне значення, оскільки дає змогу відповісти на питання, чому було вчинено злочин. Розвиток кримінологічної думки в цьому напрямі дозволяє встановити причини й умови, які сприяють вчиненню злочинів, визначити заходи, спрямовані на запобігання їм, і, врешті-решт, змінити спрямованість мотивації та поведінки правопорушника й знизити віктимність жертви.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертації стали праці фахівців у таких галузях, як кримінологія, кримінальне право та психологія: О. М. Бандурки, А. І. Долгової, О. О. Житного, О. П. Закалюка, Н.Ф. Кузнєцової, О. М. Литвака, В. М. Мясіщева, М. В. Сенаторова.

Значний внесок у розроблення проблем мотивації та механізму злочинної поведінки зробили Ю. М. Антонян, В. В. Василевич, В. М. Кудрявцев, О. А. Мартиненко, В. О. Номоконов, С. А. Тарарухін. Дослідженню криміногенної ситуації та ролі жертви в механізмі злочинної поведінки приділили свою увагу С. Б. Алімов, М. Н. Гернет, Б. М. Головкін, В. І. Задорожний, А. Ф. Зелінський, В. С. Мінська, В. І. Полубінський, В. О. Туляков, І. О. Пєтін, В. Д. Рівман, Р. А. Сабітов, Г. І. Чечель, Д. А. Шестаков, О. Ю. Юрченко, Л. В. Франк та інші. Питання протидії різним видам злочинності досліджували такі науковці, як Г. А. Аванесов, В. С. Батиргареєва, А. Б. Блага, В. В. Голіна, І. М. Даньшин, Л. М. Давиденко, Т. А. Денисова, А. Е. Жалінський, В. К. Звірбуль, М. В. Костицький, О. М. Литвинов, В. Г. Лихолоб, В. М. Трубников.

Ці та інші дослідники у своїх працях звертали увагу на той факт, що більшість насильницьких злочинів вчиняється особою, котра має безпосереднє відношення до потерпілого. Однак дотепер багато питань, що стосуються місця й ролі взаємовідносин злочинця та потерпілого в механізмі злочину, потребують додаткових досліджень. Продовжуються дискусії стосовно ефективності застосування компромісних норм у кримінальному праві. Потребує подальшої розробки питання структури й повноважень інститутів, що займаються запобіганням «злочинів взаємовідносин» і ресоціалізацією засуджених до соціуму. Крім того, недостатньо досліджені питання впливу взаємовідносин жертви та злочинця на виникнення, розвиток і наслідки злочину.

Таким чином, взаємовідносини жертви та злочинця як детермінанти злочинної поведінки, особистості жертви та злочинця, динаміка їхніх взаємовідносин у механізмі злочинної поведінки становлять собою актуальні проблеми, що потребують активного й невідкладного вивчення. Саме ці особливості й визначили вибір автором даної теми дисертаційного дослідження та обумовлюють її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2005-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755 (п. 5 підрозділу 1.1 «Захист прав і свобод громадян правоохоронними органами України»), Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затвердженого наказом МВС України від 29 липня 2010 року № 347 (п. 6 «Запобігання, виявлення, припинення та розслідування окремих видів злочинів»). Тема дисертації затверджена вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 20 від 3 липня 2008 року).

Метою дослідження є комплексне кримінологічне вивчення ролі взаємовідносин потерпілого та злочинця в детермінації вчинення злочинів, у визначенні місця таких взаємовідносин у механізмі злочинної поведінки.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі основні завдання: 1) дослідити сутність взаємовідносин потерпілого та злочинця, сформулювати їх визначення; 2) проаналізувати сучасний стан наукової розробки механізму злочинної поведінки та дослідити детермінуючий вплив взаємовідносин жертви та злочинця; 3) вивчити суб'єктів взаємовідносин, що призвели до злочину, і дати кримінологічну характеристику жертви «злочину взаємовідносин» та особи злочинця; 4) розглянути кримінально-правове значення ознак взаємовідносин жертви та злочинця; 5) проаналізувати особливості й динаміку взаємовідносин потерпілого та злочинця до вчинення злочину; 6) проаналізувати поведінку суб'єктів взаємовідносин (жертви та злочинця) під час вчинення злочину; 7) дослідити вплив взаємовідносин жертви і злочинця на їхню посткримінальну поведінку; 8) визначити загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи запобігання «злочинам взаємовідносин» у системі запобігання злочинності.

Об'єктом дослідження є генезис індивідуальної злочинної поведінки.

Предметом дослідження є вплив взаємовідносин потерпілого та злочинця на виникнення, розвиток і наслідки злочину.

Методи дослідження обрано, виходячи з мети й завдань роботи, а також з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. Вирішуючи поставлені завдання, автор використав у взаємозв'язку загальнонаукові та спеціальні методи та прийоми пізнання. Так, історико-правовий метод надав можливість здійснити ретроспективний аналіз розвитку наукової думки щодо причинності в кримінології (підрозділ 1.2). Системно-структурний метод використано для розробки авторської класифікації видів жертв «злочинів взаємовідносин», а також взаємовідносин жертви та злочинця й етапів і форм їх утворення (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1); також його було застосовано при аналізі норм чинного Кримінального Кодексу України (далі - КК України) щодо виокремлення в них ознак, які відображають взаємовідносини потерпілого та суб'єкта злочину використано (підрозділ 1.4). За допомогою конкретно-соціологічних методів (опитування, експертної оцінки, вивчення документів) та статистичного аналізу опрацьовано матеріали опитувань засуджених і працівників правоохоронних органів, оброблено емпіричний матеріал (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). Формально-логічний метод застосовано при формулюванні визначень понять «злочини взаємовідносин», «взаємовідносини жертви та злочинця», «жертва злочину взаємовідносин», «докримінальні, кримінальні та посткримінальні взаємовідносини» (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). З метою розмежування понять «профілактика», «запобігання» та «попередження» використано логіко-семантичний метод (підрозділ 3.1).

Емпіричну базу дослідження становлять 450 архівних кримінальних справ про злочини, в яких між винним та потерпілим існував певний взаємозв'язок, які було розглянуто протягом 2000-2009 років судами загальної юрисдикції України; експертні висновки 103 співробітників підрозділів кримінальної міліції, дізнання та слідства, які мають практичний досвід з проблеми, що розглядається; матеріали анкетування 97 осіб, засуджених до позбавлення волі за вчинення злочинів щодо осіб, з якими вони перебували в стосунках, що відбувають покарання в пенітенціарних закладах Луганської області; статистичні дані МВС щодо стану злочинності в Україні за 2000-2010 роки.

Науково-теоретичну основу вивчення проблеми склали дослідження сучасних українських і зарубіжних кримінологів та правознавців з питань, що стосуються теми дисертації.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертантка вперше в Україні здійснила комплексний аналіз взаємовідносин жертви та злочинця як однієї з детермінант окремих категорій злочинів. На дисертаційному рівні здійснено кримінологічне вивчення ролі взаємовідносин потерпілого та злочинця в детермінації вчинення злочинів, у визначенні місця таких взаємовідносин у механізмі злочинної поведінки.

До найбільш важливих, які відображають новизну дисертаційної роботи, можна віднести такі положення:

уперше:

- запропоновано визначення поняття «взаємовідносин жертви та злочинця», під якими розуміється стійкий соціальний зв'язок між двома суб'єктами - фізичними особами, що утворився певним чином, полягає в різних формах взаємодії з приводу конкретного предмету й характеризується специфічним (девіантним) емоційним ставленням суб'єктів один до одного;

- сформульовано визначення поняття «жертви злочину взаємовідносин» як фізичної особи, якій унаслідок або за умови її взаємовідносин зі злочинцем безпосередньо або побічно було завдано фізичної, моральної чи майнової шкоди;

- досліджено та обґрунтовано етапи динаміки взаємовідносин між злочинцем та потерпілим, до яких віднесено: докримінальні, кримінальні та посткримінальні взаємовідносини. Сформульовано їхні визначення. Так, під докримінальними взаємовідносинами слід розуміти взаємовідносини потенційної жертви (потерпілого) та злочинця, які внаслідок свого розвитку спричинили виникнення злочинного мотиву та прийняття рішення про вчинення злочину або створили умови для його вчинення. Кримінальні взаємовідносини - це поведінка та ставлення суб'єктів один до одного, а також корегування своїх дій злочинцем під час вчинення злочину під впливом взаємовідносин з потерпілим. Посткримінальні взаємовідносини визначено як їх поведінку та емоційне ставлення одне до одного після закінчення злочину, що обумовлені докримінальними взаємовідносинами та кримінальною ситуацією;

удосконалено:

- класифікацію видів конкретних життєвих ситуацій та їхні значення в механізмі злочинної поведінки. Доведено, що докримінальна ситуація, стосовно розташування її в часі, ділиться на два види: відокремлена від кримінальної ситуації та безпосередньо передуюча кримінальній ситуації;

- визначення «злочинів взаємовідносин», під якими слід розуміти злочини, котрі було детерміновано взаємовідносинами жертви та злочинця;

- кримінологічне визначення поняття «примирення», під яким розуміється з боку винного - усвідомлення злочинності скоєного діяння та його наслідків і відшкодування спричинених збитків й залагодження завданої ним шкоди, з боку потерпілого - прощення й написання заяви про звільнення винного від кримінальної відповідальності;

- визначення ранньої віктимологічної профілактики як цілеспрямованої соціально-педагогічної діяльності сім'ї, навчальних закладів, інших державних і суспільних установ і організацій, направлену на попереджувальне зниження віктимності суб'єктів за допомогою формування в них здорової правосвідомості, психологічної обізнаності, котра сприяє вмінню вирішення конфліктних життєвих ситуацій, та недопущення переростання їх у кримінальні конфлікти;

- обґрунтування форм утворення взаємовідносин як таких, що: 1) утворилися випадково - випадкове знайомство; 2) створені нормативно, унаслідок відповідних судових рішень та рішень інших державних органів; 3) є природними, тобто виникли в результаті кровних зв'язків;

дістали подальшого розвитку:

- елементи вчення про генезис індивідуальної злочинної поведінки в «злочинах взаємовідносин», а саме - щодо взаємодії взаємовідносин жертви та злочинця з іншими елементами механізму злочинної поведінки в «злочинах взаємовідносин». Зроблено висновок, що такі взаємовідносини є обов'язковою складовою зовнішнього середовища, впливають на формування злочинної мотивації та є елементом конкретної життєвої ситуації. У механізмі злочинної поведінки вони виступають або як причина вчинення злочину або як умова, що сприяє його вчиненню;

- позиція, згідно з якою посткримінальна поведінка злочинця є складовою механізму злочинної поведінки;

- наукова позиція щодо структури елементів конкретної життєвої ситуації, до складу яких запропоновано включити відомості про жертву, а саме її зв'язок зі злочинцем і ставлення до нього;

- аргументація на користь необхідності ухвалення Закону України «Про медіацію (посередництво) у кримінальних справах» і запропоновано доповнити законопроект статтею «Завдання процедури медіації у кримінальних справах» та розроблено проект цієї статті;

- позиція про необхідність розширення об'єктів статистичної звітності й додавання до них статистичної картки Ф-1В, яка має містити віктимологічні показники, а саме: дані про особу та поведінку потерпілого до злочину, під час та після вчинення злочину.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Викладені в дисертації положення, висновки та пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідній роботі - при проведенні подальшої розробки тем, що стосуються механізму злочинної поведінки, теорії поведінки особи, а також підвищення ефективності запобіжної діяльності суб'єктів протидії злочинності щодо розглядуваної категорії злочинів;

- у правозастосовній діяльності - використання одержаних результатів дозволить покращити якість кваліфікації насильницьких злочинів та призначення засудженим за такі злочини справедливого покарання, а також застосування до них інших заходів кримінально-правового впливу, а також здійснення заходів запобігання злочинам (акт впровадження УГБ ГУМВС України в Луганській області від 10 березня 2011 року);

- у навчальному процесі - при викладанні курсу кримінології, а також при підготовці навчальних матеріалів за даною проблематикою (акт впровадження ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка від 15 лютого 2011 року).

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки й рекомендації, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри кримінології, соціології та конфліктології луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: «Віктимологічні аспекти злочинності: кримінологічні дослідження» (Луганськ, жовтень 2006 року); «Правова реформа у масовій свідомості мешканців Луганського регіону» (Луганськ, лютий 2006 року); «Актуальные проблемы борьбы с преступлениями и иными правонарушениями» (Барнаул, квітень 2007 року); «Вплив покарань на злочинність» (Луганськ, жовтень 2008 року); «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (Сімферополь, квітень 2009 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у підготовлених одноособово десяти статтях, шість з яких опубліковані в наукових виданнях, включених ВАК до переліку фахових для юридичних наук.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (214 найменувань) та додатків.

Повний обсяг рукопису дисертації становить 233 сторінки, з яких основний текст - 190 сторінок, список використаних джерел - 21 сторінка, додатки - 22 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

злочин жертва потерпілий кримінальний

У вступі висвітлено актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, емпіричну базу дослідження, сформульовано наукову новизну, розкрито теоретичне та практичне значення отриманих результатів, указано на їх апробацію.

Розділ 1 «Взаємовідносини жертви та злочинця як об'єкт кримінологічного пізнання» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Визначення взаємовідносин жертви та злочинця» проведено аналіз наукових концепцій щодо визначення міжособистісних взаємовідносин та їхньої структури й встановлено, що в психології домінуючими є дві основні теорії відносин - психічна та психологічна, центральними компонентами яких є, відповідно, психічні та психологічні відносини. Під психічними відносинами розуміють переживання суб'єктом приємного або неприємного відчуття й викликані цим переживанням відповідні йому афективні реакції. У свою чергу, психологічні відносини - це цілісна система індивідуальних, диференційованих, свідомих зв'язків особи з різними сторонами об'єктивної дійсності. До їх складу входять воля, увага, мотив, потреби, почуття, інтереси, переконання, що характеризують суб'єктивну активність людини в різних життєвих обставинах.

Окрім суб'єктивної активності людина проявляє ще й об'єктивну активність, яка виражається в її поведінці та вчинках, скоюваних під впливом соціальних установок. Таким чином, психологічні відносини перетворюються в соціально-психологічні, одним з видів яких є міжособові відносини, що мають двосторонній характер, тобто є взаємовідносинами. На підставі узагальнення ознак, притаманних всім видам взаємовідносин, автор доводить, що відмінною рисою взаємовідносин жертви та злочинця є їхня девіантність. Запропоновано авторське визначення взаємовідносин жертви та злочинця, під якими слід розуміти стійкий соціальний зв'язок між фізичними особами, що утворився певним чином, полягає в різних формах взаємодії з приводу конкретного предмету та характеризується девіантним емоційним ставленням суб'єктів один до одного.

Підрозділ 1.2 «Взаємовідносини жертви та злочинця як детермінанти злочинної поведінки» присвячено дослідженню механізму індивідуальної злочинної поведінки, основними елементами якого є мотивація, планування, виконання, результат та посткримінальна поведінка. Аргументується положення, що взаємовідносини жертви та злочинця, як складова зовнішнього середовища й конкретної життєвої ситуації, впливають на всі елементи механізму злочинної поведінки - як на формування злочинної мотивації, прийняття суб'єктом рішення про вчинення злочину, так і на наслідки злочину й посткримінальну поведінку. Автор дійшов висновку, що у механізмі імпульсивних злочинів, особливо вчинюваних у стані афекту, взаємовідносини між жертвою та злочинцем можуть мати вирішальну, провідну роль; в механізмі умисної злочинної поведінки взаємовідносини жертви та злочинця відіграють роль суттєвої умови, яка сприяє, або, навпаки, ускладнює вчинення протиправних дій.

На цій підставі запропоновано визначення «злочинів взаємовідносин», під якими слід розуміти такі злочини, вчинення котрих було детерміновано взаємовідносинами жертви та злочинця. Мотивами злочинів взаємовідносин будуть усі ті мотиви, які сформувались у процесі розвитку цих взаємовідносин, тобто потреби й інтереси, що сприяли формуванню даного мотиву в потенційного злочинця, мають бути пов'язані з особою, з якою він перебуває в стосунках. За даними, отриманими дисертантом, до найбільш розповсюджених мотивів «злочинів взаємовідносин» відносяться: особиста неприязнь (24%), злість (23%), корисливість (18%), ревнощі (12%), помста (15 %), сексуальні мотиви (8%).

У підрозділі 1.3 «Кримінологічна характеристика та визначення понять «жертва злочину взаємовідносин» і «особа злочинця», на підставі основних позицій щодо визначення понять жертви злочину та особи злочинця, автор пропонує власні визначення цих категорій у «злочинах взаємовідносин». Визначальною ознакою жертви та злочинця у «злочинах взаємовідносин» є існування між ними саме таких взаємовідносин, які призвели до віктимізації одного суб'єкта та криміналізації іншого.

Проведене емпіричне дослідження обумовило такі результати: більшість і жертв, і злочинців «злочинів взаємовідносин» складають чоловіки. Так, у злочинах насильницької спрямованості вони становили 62 % та 73 % відповідно; у корисливих злочинах - 56 % і 64 %. Якщо найбільшу вікову групу серед злочинців становлять особи 18-29 років (32 % серед насильницьких та 45 % серед корисливих злочинців), то стосовно потерпілих за віковим критерієм існують розбіжності - потерпілі від корисливих злочинів характеризуються більш старшим віком (30-39 років) аніж потерпілі від насильницьких злочинів (18-29 років). За освітнім рівнем особливих розбіжностей між жертвами «злочинів взаємовідносин» та особами, які їх скоїли, також немає: близько 70 % з них мали повну середню освіту.

Крім того, встановлено, що суттєвий вплив на поведінку жертви здійснюють акцентуйовані риси її характеру. Так, близько третини потерпілих можна віднести до групи осіб з агресивним типом акцентуацій, до якого належать застрягаючі, демонстративні та збуджувані особи. Їх особливістю є те, що в конкретній ситуації вони, як правило, поводяться агресивно, активно захищаються від нападу, або навіть можуть самі провокувати конфлікт. Натомість 2/3 складають потерпілі з пасивними типами акцентуацій, які під час вчинення стосовно них протиправних дій не пручаються, довго вагаються перш ніж щось зробити, не наважуються вдатися до активних дій.

На основі проведеного дослідження автор пропонує класифікацію жертв злочинів за характером взаємовідносин жертви та злочинця, що складається із ситуаційних, імовірнісних та заздалегідь визначених жертв, доповнити таким видом, як умовно-визначені (з якими злочинець навмисне познайомився, щоб створити сприятливі умови для вчинення злочину). За видом зв'язку пропонується наступна класифікація: сімейно-побутові (мають сімейний, родинний, любовний, дружній, сусідський зв'язок зі злочинцем); корпоративні жертви (стали такими на ґрунті службових, бізнесових, комерційних та інших конфліктів); нормативні жертви (зв'язок зі злочинцем урегульований певним документом, наприклад, внаслідок встановлення опіки над суб'єктом).

У підрозділі 1.4 «Взаємовідносини жертви та злочинця у кримінальному праві» автор аналізує чинний КК України через призму закріплення в ньому ознак взаємовідносин жертви та злочинця. Більш ніж у п'ятдесяти статтях Особливої частини КК України (переважно у розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров'я особи», ІV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи», V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав та свобод людини і громадянина») законодавець, описуючи ознаки злочинів, акцентує увагу на потерпілому та наявності соціального або емоційного зв'язку між ним та суб'єктом злочину. Наявність взаємовідносин у цих складах: 1) виступає конструктивною ознакою складу злочину; 2) відноситься до категорії кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак; 3) виступають обставинами, що пом'якшують відповідальність.

Звертається увага, що в Загальній частині КК України взаємовідносини суб'єкта злочину й потерпілого знайшли своє відображення: 1) у нормах про обставини, що виключають злочинність діяння (розділ VIII), насамперед це стосується необхідної оборони, уявної оборони, затримання особи, що вчинила злочин, фізичного або психічного примусу; 2) у нормах про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ) - інститути дійового каяття, примирення винного з потерпілим; 3) у нормах про призначення покарання (розділ ХІ) - обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Розділ 2 «Динаміка взаємовідносин жертви та злочинця в механізмі злочинної поведінки» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Докримінальні взаємовідносини жертви та злочинця» підкреслюється, що взаємовідносини потерпілого з винним до вчинення злочину мають кримінально-правове, кримінально-процесуальне й кримінологічне значення та є самостійним компонентом криміногенної та кримінальної ситуації. З урахуванням динаміки докримінальних взаємовідносин виділяються такі її етапи: утворення, розвиток та фіксація.

На основі проведеного дослідження автором запропоновано наступну класифікацію форм утворення взаємовідносин: 1) за способом - взаємовідносини, які виникли випадково; взаємовідносини, створені нормативно; взаємовідносини, що утворилися природним шляхом; 2) за суб'єктом ініціювання: ініційовані потенційним злочинцем; ініційовані потенційним потерпілим; ініційовані третіми особами.

З'ясовано, що розвиток взаємовідносин - це етап, який характеризується об'єктивними й суб'єктивними чинниками та відіграє суттєву роль у формуванні злочинної мотивації. Так, за отриманими дисертантом даними, у 60 % осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення «злочинів взаємовідносин», на прийняття рішення про вчинення злочину вплинуло погіршення стосунків із жертвою, ще 34 % скористалися існуючими взаємовідносинами для вчинення злочину й лише 6 % опитаних зазначили, що для них взаємовідносини з жертвою не мали жодного значення.

Зроблено висновок, що заключний етап докримінальних взаємовідносин - їхня фіксація - характеризується утворенням стійкого соціального або емоційного зв'язку між суб'єктами.

Обґрунтовується авторське визначення докримінальних взаємовідносин як взаємовідносин потенційної жертви (потерпілого) та злочинця, що внаслідок свого розвитку спричинили виникнення злочинного мотиву та прийняття рішення про вчинення злочину або створили умови для його вчинення.

У підрозділі 2.2 «Кримінальні взаємовідносини жертви та злочинця» з'ясовується ставлення злочинця й жертви, обставини, які впливають на їх поведінку під час вчинення злочину, з урахуванням чого пропонується визначення кримінальних взаємовідносин жертви (потерпілого) та злочинця як поведінки та ставлення суб'єктів один до одного а також корегування злочинцем своїх дій під час вчинення злочину під впливом взаємовідносин з потерпілим.

За результатами проведеного дисертантом опитування осіб, засуджених до позбавлення волі за вчинення «злочинів взаємовідносин», які відбувають покарання в пенітенціарних закладах Луганської області, встановлено, що навіть позитивні докримінальні стосунки під час вчинення злочину мають здатність до зниження позитивного емоційного забарвлення (46% злочинців байдуже ставились до потерпілого, 29% відчували ненависть, 8% - страх; 17% осіб, котрі відчували жалість до жертви пояснили, що їх дії носили вимушений характер). Тобто, взаємовідносини жертви та злочинця, котрі попередньо носили негативний, позитивний або нейтральний характер, під час вчинення злочину можуть змінюватися, а також своєрідно впливати на злочинні дії.

Акцентується увага на тому, що на корегування дій злочинцем та прогнозування майбутніх подій і їхніх наслідків впливає термін його знайомства з жертвою. Доведено, що чим більший термін знайомства між суб'єктами, тим більшою є вірогідність співпадання прогнозів злочинця щодо поведінки потерпілого. З'ясовано, що поведінка потерпілого в момент скоєння злочину залежить від: 1) докримінальних взаємовідносин зі злочинцем, ступеня довіри потерпілого до злочинця; 2) впливу зовнішнього середовища; 3) індивідуальних особливостей особи. Поведінка злочинця в «злочинах взаємовідносин» має схожі з поведінкою жертви залежності.

Дисертантом доведено, що домінуючою при вчиненні «злочинів взаємовідносин» є така суб'єктивна складова як емоція. При вчиненні злочину суб'єктом, в якого відсутні сильні емоції до потерпілого, мета злочину не полягає у завданні йому страждань і може співпадати з бажаними наслідками. Відсутність наслідку може вплинути на мотивацію посткримінальної поведінки.

Зроблено загальний висновок, що при вчиненні «злочину взаємовідносин» домінуючу роль відіграє мета злочинного посягання, а не його наслідки.

У підрозділі 2.3 «Посткримінальні взаємовідносин жертви та злочинця» запропоновано визначення посткримінальних взаємовідносин жертви та злочинця як їхнього емоційного ставлення одне до одного та поведінки після закінчення злочину.

Визначено, що посткримінальна поведінка як злочинця, так і жертви за оціночним критерієм поділяється на позитивну, негативну та нейтральну, а за юридичним критерієм - на правомірну та протиправну.

Доведено, що обрання певного виду поведінки злочинцем після вчинення «злочину взаємовідносин» залежить від злочинного результату, від того, чи вдалося злочинцю задовольнити свою найбільш актуальну потребу, яка пов'язана з особою потерпілого, та досягти поставленої мети, чи відповідають наслідки, що настали, тим, які злочинець планував.

З'ясовано, що посткримінальна поведінка потерпілого має схожі риси з посткримінальною поведінкою злочинця. Вона формується залежно від виду зв'язку зі злочинцем та ставлення до нього, під впливом вчиненого злочину.

Особливого значення набуває такий вид посткримінальної поведінки потерпілого від «злочину взаємовідносин», як небажання звертатися до правоохоронних органів, що сприяє росту латентності цієї категорії злочинних посягань.

Розділ 3 «Запобігання злочинам, які є наслідком взаємовідносин жертви та злочинця» містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Запобігання «злочинам взаємовідносин» в системі запобігання злочинності» автор підтримує позицію вчених, які щодо протидії злочинам використовують термін «запобігання» і вважають, що воно має здійснюватися заходами загальносоціального та спеціально-кримінологічного характеру.

Обґрунтовується, що протидія «злочинам взаємовідносин» має об'єднувати різні запобіжні заходи та здійснюватися на трьох рівнях: загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному. Оскільки запобіжні заходи проявляються в певних формах, то в запобіганні «злочинам взаємовідносин» значення мають такі форми діяльності суб'єктів, які спрямовані на виявлення та нейтралізацію їхніх детермінантів, а саме зниження міжособистісної конфліктності й створення умов для нормального розвитку, співіснування та взаємодії в певній мікрогрупі.

Найбільш ефективними на загальносоціальному рівні щодо запобігання «злочинам взаємовідносин», на думку автора, є заходи соціально-економічного та культурно-виховного спрямування. Соціально-економічні заходи профілактики мають сприяти позитивному розвитку таких соціальних інститутів, як сім'я, трудовий колектив і всіх тих, в яких формуються та набувають подальшого розвитку взаємовідносини людей.

У підрозділі 3.2 «Спеціально-кримінологічне запобігання «злочинам взаємовідносин» державними установами та громадськими організаціями» обґрунтовується, що спеціально-кримінологічне запобігання «злочинів взаємовідносин» доцільно здійснювати на груповому та індивідуальному рівні.

Досліджується вітчизняне законодавство, яке регулює підтримку та захист громадян, що в цілому має сприяти зниженню як віктимності, так і кількості «злочинів взаємовідносин».

Автором запропоновано окремі заходи щодо реалізації спеціально-кримінологічного запобігання «злочинів взаємовідносин». До заходів соціально-економічного характеру належать: посилення контролю за здійсненням заходів, направлених на підвищення матеріального забезпечення та матеріальної підтримки соціально незахищених верств населення; посилення заходів, спрямованих на соціальну підтримку молодих сімей. Заходами культурно-виховного характеру є: забезпечення належного рівня здійснення виховання в навчальних закладах та інших освітньо-виховних установах; навчання способам уникнення або незлочинного розв'язання конфліктних ситуацій; створення умов для набуття громадянами правових знань та підвищення рівня правової освіти.

Оскільки «злочини взаємовідносин» здебільшого мають суб'єктивне підґрунтя, пріоритетне значення отримують соціально-психологічні профілактичні заходи.

У підрозділі 3.3 «Індивідуальне запобігання «злочинам взаємовідносин» органами внутрішніх справ» аналізується законодавче й нормативне регулювання запобіжної діяльності органів внутрішніх справ, досліджується досвід їхньої практичної реалізації. З'ясовано, що найбільші можливості для запобігання «злочинам взаємовідносин» зосереджені в повноваженнях міліції громадської безпеки, а саме дільничних інспекторів міліції.

Підтримується висвітлена в науковій літературі позиція щодо необхідності розширення об'єктів обліку та статистичної звітності органами внутрішніх справ, на підставі чого пропонується доповнити їх статистичною карткою з віктимологічними показниками Ф1-В, а саме: характеристикою особи потерпілого, його поведінки у взаємодії зі злочинцем до, під час та після вчинення злочину.

Зазначається, що профілактиці «злочинів взаємовідносин» сприятиме вдосконалення нормативно-правового запобігання. У зв'язку з чим підтримуються пропозиції про необхідність ухвалення Закону України «Про профілактику правопорушень» та Комплексної програми профілактики правопорушень. Особливої профілактичної уваги з боку правоохоронних органів, на думку дисертанта, потребують взаємовідносини вже реальних жертви та злочинця після вчинення злочину. Найбільш ефективним запобіганням повторному вчиненню злочину стосовно тієї ж самої особи буде примирення жертви та злочинця. У зв'язку із чим підтримується пропозиція щодо ухвалення Закону України «Про медіацію (посередництво) у кримінальних справах» і запропоновано доповнити законопроект статтею «Завдання процедури медіації у кримінальних справах» та викласти її в наступній редакції:

«Стаття 3. Завданнями процедури медіації в кримінальних справах є:

1) запобігання злочинам;

2) усунення завданої потерпілому моральної, матеріальної, фізичної шкоди;

3) соціальна реінтеграція правопорушника;

4) гуманізація кримінально-правової репресії;

5) забезпечення права на доступ до правосуддя;

6) спрощення кримінального процесу».

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що виявляється в комплексному кримінологічному вивченні ролі взаємовідносин жертви (потерпілого) та злочинця в детермінації вчинення злочинів та визначенні їхнього місця в механізмі злочинної поведінки.

1. Під «злочинами взаємовідносин» слід розуміти такі злочини, котрі було детерміновано взаємовідносинами жертви (потерпілого) та злочинця.

2. Взаємовідносини жертви та злочинця - це стійкий соціальний зв'язок між фізичними особами, який утворився певним чином, полягає в різних формах взаємодії з приводу конкретного предмету, характеризується девіантним емоційним ставленням суб'єктів один до одного та призвів до створення кримінальної ситуації. Найбільш значущими ознаками взаємовідносин жертви та злочинця є наступні: а) суб'єктами взаємовідносин є фізичні особи; б) наявність зв'язку між суб'єктами; в) динамічність; г) стійкість зв'язку; д) емоційне ставлення, яке розкриває суб'єктивний характер зв'язку між суб'єктами і проявляється у таких почуттях як любов, симпатія, повага або ненависть, байдужість; е) девіантність у взаємовідносинах як певне відхилення у поведінці та ставленні суб'єктів один до одного.

3. Взаємовідносини жертви та злочинця як елемент зовнішнього середовища впливають на всі етапи механізму злочинної поведінки: мотивацію, планування, виконання (реалізацію), результат (наслідки), посткримінальну поведінку. В механізмі імпульсивних злочинів, особливо вчинюваних у стані афекту, взаємовідносини між жертвою та злочинцем можуть мати вирішальну, провідну роль. У механізмі умисної злочинної поведінки взаємовідносини жертви та злочинця відіграють роль умови, яка сприяє, або, навпаки, ускладнює вчинення протиправних дій.

4. Жертвою «злочину взаємовідносин» є фізична особа, якій унаслідок або за умови її взаємовідносин зі злочинцем було завдано фізичної, моральної або майнової шкоди.

5. Особою злочинця «злочину взаємовідносин» є особа, яка за умови або внаслідок її взаємовідносин із жертвою завдала останній фізичної, майнової або моральної шкоди.

6. Окремі аспекти взаємовідносин жертви та злочинця мають кримінально-правове значення. Так у Загальній частині КК України вони знайшли своє відображення: 1) у нормах про обставини, що виключають злочинність діяння; 2) нормах про звільнення від кримінальної відповідальності; 3) нормах про призначення покарання. У більше ніж 50 статтях Особливої частини КК України законодавець, здійснюючи опис ознак злочину, акцентує увагу на потерпілому та наявності соціального або емоційного зв'язку між ним та суб'єктом злочину.

7. Під докримінальними взаємовідносинами слід розуміти такі взаємовідносини потенційної жертви та злочинця, які внаслідок свого розвитку спричинили виникнення злочинного мотиву та прийняття рішення про вчинення злочину або створили умови для його вчинення. Докримінальні взаємовідносини є динамічними і складаються з трьох етапів: 1 - утворення взаємовідносин; 2 - їх розвиток у позитивному, негативному та нейтральному напрямках; 3 - фіксація взаємовідносин, яка відбувається у разі утворення стійкого соціального зв'язку, спільного предмету взаємовідносин або встановленні певної залежності одного суб'єкта від іншого.

8. Під кримінальними взаємовідносинами жертви та злочинця слід розуміти їхнє ставлення одне до одного, поведінку та корегування дій унаслідок впливу наявних взаємовідносин під час вчинення злочину. Наявність попередніх взаємовідносин у 61% випадків дала змогу злочинцеві зробити вірний прогноз стосовно поведінки потерпілого під час вчинення злочину. Саме тому у якості потерпілих в переважній більшості (77%) були обрані особи, що не здійснювали активного опору злочинцям. При цьому відмічається залежність виду поведінки потерпілого від його віку та фізичних даних. Так, до потерпілих, котрі намагались покликати на допомогу, але активних дій не здійснювали, належать чоловіки віком від 40 до 60 років та жінки. Активно пручалися чоловіки віком від 18 до 40 років; пасивно вели себе або намагалися втекти особи, фізичні дані яких були явно гіршими за дані злочинця, а саме - діти та літні люди.

9. Посткримінальними взаємовідносинами є поведінка та емоційне ставлення одне до одного з боку жертви й злочинця після закінчення злочину. У «злочинах взаємовідносин» мотивація посткримінальної поведінки зазвичай пов'язана з особою потерпілого: так, особи, котрі перебували із жертвою у родинному, любовному або дружньому зв'язку, переважно не залишали та намагалися допомогти потерпілому; інші ж особи намагалися вплинути на останню, щоб уникнути відповідальності, або переховувались від правоохоронних органів.

10. Запобігання злочинам взаємовідносин має здійснюватись шляхом проведення заходів загальносоціального і спеціально-кримінологічного характеру. Пріоритетними у загально-соціальному запобіганні щодо досліджуваної категорії злочинів є заходи соціально-економічного та культурно-виховного спрямування. Профілактична робота органів внутрішніх справ повинна взаємодіяти з такими інститутами як сім'я, навчальні заклади, трудові колективи, засоби масової інформації, добродійні та інші організації. Значну перспективу має віктимологічний напрямок, у зв'язку з чим звертається увага на значення віктимологічної статистики і вноситься пропозиція щодо доповнення об'єктів статистичної звітності карткою з віктимологічною інформацією.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Корягіна А. М. Вплив взаємовідносин потерпілого та злочинця на виникнення, розвиток і наслідки злочину / А. М. Корягіна // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. - 2006. - Випуск XVII. - С. 227-231.

2. Корягіна А. М. Значення взаємовідносин жертви та злочинця у кримінальному праві / А. М. Корягіна // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами IV Міжнар. наук.-практ. конф.: у 2-х т. / уклад. Т. Д. Климчук, І. М. Якушев. - Т. 2. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - С. 240-244.

3. Корягина А. Н. Создание взаимоотношений как стадия приготовления к преступлению / А. Н. Корягина // Актуальные проблемы борьбы с преступлениями и правонарушениями: материалы пятой международной научно-практической конференции. - Барнаул: Барнаульский юридический институт МВД России, 2007. - С. 168-169.

4. Корягіна А. М. Докримінальні взаємовідносини жертви та злочинця / А. М. Корягіна // Питання боротьби зі злочинністю. - 2008. - Випуск 16. - С. 246-252.

5. Корягіна А. М. Значення покарання при вирішенні справ за злочинами взаємовідносин / А. М. Корягіна // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. - 2008. - Спеціальний випуск № 7: «Вплив покарань на злочинність». - С. 64-71.

6. Корягіна А. М. Місце відображення взаємовідносин потерпілого та злочинця в складі злочину / А. М. Корягіна // Розвиток державності і права в Україні: реалії та перспективи: зб. наук. праць. Частина 1. Матеріали 1 Міжнародної науково-практичної конференції (24 квітня 2009 року) - Сімферополь: КРП «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав», 2009. - С. 539-541.

7. Корягіна А. М. Вплив взаємовідносин жертви та злочинця на їх посткримінальну поведінку / А. М. Корягіна // Держава та регіони. Серія «Право». - 2009. - № 4. - С. 47-50.

8. Корягіна А. М. Щодо визначення взаємовідносин жертви та злочинця / А. М. Корягіна // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка - 2010. - № 2. - С. 287-294.

9. Корягина А. Н. Взаимоотношения потерпевшего и преступника: уголовно-правовое значение / А. Н. Корягина // Актуальные проблемы российского права. - 2010. - № 2 (15). - С. 207-216.

10. Корягіна А. М. Інформація про взаємовідносини потерпілого та злочинця як засіб здійснення профілактики злочинності / А. М. Корягіна // Проблеми якості інформації про злочинність: Кримінологічні дослідження. - 2010. - Вип. 4. - С. 229-232.

Размещено на Allbest.ru